Дух боротьби (автор: Мельник В.)

опубліковано 4 трав. 2012 р., 01:53 Степан Гринчишин

Автор: В. МЕЛЬНИК, колишній політв'язень,

Книга пам’яті «За Україну, за її волю…» Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.

Визвольні змагання українців за свою державність не мають аналогів в історії. Жоден народ, який боровся за своє існування в колоніальних державах, не відбував такого покарання, як наш при російсько-більшовицькій владі. Застосовувались найстрашніші види тортур, знущань, терору. Присуд «трійок» та військових трибуналів не в своїй державі, а на теренах Росії. Непосильні каторжні роботи, виснажливі етапи та пересильні тюрми викликали в ув'язнених відчай, породжували песимізм. Табірна адміністрація і її безпосередні помічники «блатні», які за додатковий кусень хліба готові були закатувати людину, не несли за свої вчинки ніяких покарань.

Політичні почали ставати до опору проти свавілля, за права людини. Основну, авангардну роль в цьому брали на себе колишні вояки ОУН-УПА. Вже на початку 1943 року в таборах при підтримці людей-симпатиків, не засуджених за політичними статтями, почали утворювати підпільні організації, так звані «допомогові комітети».

Вершиною цієї боротьби беззахисних але сильних духом людей стали події в Норильську – виступи в «третьому особливому таборі каторжників» (ГОРЛАГ – Государственный особо режимный), у який в 1949 році перевели всіх каторжників з інших таборів Норильська.

Того ж року майже з усіх таборів Норильська, де переважна більшість в'язнів були «політичні», вивезли «битовиків». Так, крім «третього каторжанського», в Норильську з'явилися окремі ЛАГпункти політв'язнів, де мені довелось перебувати 2190 діб.

Після відокремлення політв'язнів, в обслузі вже не було «блатних». Тоді адміністрація вдається до інших методів своєрідного знущання над українцями з ОУН-УПА та прибалтами. На головні пости обслуги бригадирами, днювальними, хліборізами ставили росіян, які за різні провини були також засуджені за політичними статтями. Це в основному були ті, які служили в поліції, були старостами чи просто при німцях на службі в абвері.

Після відокремлення політв'язнів в окремі табори, виникла назва Норильський ГОРЛАГ.

Не буду зупинятися на режимах, харчуванні та побутових умовах, а наголошу на такому: 14-годинний робочий день при морозах 45-50 градусів, посилена охорона таборів і робочих зон. Жорсткий режим в харчуванні – 500 грамів баланди, 200 грамів пісної вівсяної каші та 700 грамів хліба на добу.

Серйозна підготовка до повстання почалась влітку 1952 року, коли в Норильськ прибув великий етап з Караганди. Цих в'язнів розпорошили по всіх лагпунктах ГОРЛАГу з метою ліквідувати дух опору, що зріс в таборах. Це були молоді хлопці, що служили в УПА та засуджені вже в 1949-1950 роках – вони привезли нам дух боротьби.

Володимир Мельник з товаришами у концтаборі

Причиною заворушення 4 червня 1953 року була автоматна черга, якою вбили молодого в'язня з Волині Ковальчука. Зупинився на знак протесту Норильськ-40, тобто 40 тисяч в'язнів відмовились працювати. Це політичні табори: 3-й каторжанський, жіночий, 4-й, 5-й, «Медвежка», «Каєркан» та інші. Зони негайно оточили два ряди військ НКВД.

На 14-ту добу приїхала комісія з Москви, до якої входили начальник конвойних військ СРСР генерал Сєров та інші високі чини. Було досягнуто компромісу. Адміністрація пішла на певні поступки, а саме: дозволили побачення, писати два листи у місяць (а до того два листи у рік).

Але не минуло і місяця по від'їзді комісії, як почали саджати в ізолятор і вивозити невідомо куди найбільш активних в'язнів. Це послужило причиною повторного виступу норильчан по всіх зонах. Економічне життя Норильська зупинилось на 12 днів, після чого в третю зону ввели війська і застосували зброю. 4 серпня вбито 76 чоловік, більше 300 поранено, а всього в ГОРЛАГу протягом червня-серпня, за неповними даними, вбито близько 800 в'язнів.  

Найдовше трималися каторжани 3-го концтабору: з 4 червня по 4 серпня. В ніч з 3 на 4 серпня 1953 року війська МВД жорстоко розправлялись з повстанцями. Однак, не дивлячись на жорстоке придушення цього та багатьох страйків, бунтів, повстань, боротьба не пройшла даремно. Її результатом було те, що зняли решітки з вікон бараків і на ніч їх не зачиняли, краще стало з охороною здоров'я, харчуванням, одягом, добилися хоч якоїсь мізерної зарплати. Отже, страйки і повстання, які потрясли усю систему ГУЛАГу, не лише показали силу політв'язнів, але й змусили керівництво таборів й держави відійти від тиранії в таборах.

Всі події здебільшого відбувалися під керівництвом підпільної ОУН. І ми гордимося тим, що приклад в цій боротьбі показували українці. Минуло 50 років з часу повстання, тож віддаймо шану тим, хто жив, боровся і помер за двоєдине і вічне – Бог і Україна.