Діяльність УПА на Лемківшині (автор: Щерба Галина)

опубліковано 15 квіт. 2013 р., 13:55 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 квіт. 2013 р., 09:08 ]

ЛЕМКІВІЦИНА - казковий край. Її землі простягнулись вздовж Карпатського Бескиду майже на 10 тисяч квадратних кілометрів між ріками Ужем і Ославицею на сході і до Попраду з Дунайцем на заході.

 

Споконвіку ці землі були заселені етнічною групою українського народу - лемками. Протягом вікової історії землі Лемківщини зазнавали багато лихоліть. Вони входили то до складу Київської Русі, то Польщі, то Австро-Угорської монархії... Під час Другої світової війни землі Лемківщини попали під окупацію Німеччини, а після війни північні землі Лемківщини опинились знову у складі Польщі...

 

Як видно з історії цього краю, лемкам доводилось постійно боротись за збереження свого етносу, за збереження своєї культури, мови, звичаїв і традицій, боротись проти національного і соціального гніту різних правителів, які прагнули одного: щоб цей маленький народ у загублених гірських селах асимілювався, розчинився, втратив свою національну самобутність. Вони вистояли. Але не змогли вистояти в 1944-1947 роках насильного виселення на територію УРСР та під час акції "Вісла" на західні понімецькі землі Польщі Це була найтяжча сторінка в історії Лемківщини.

 

Ще тривала Друга світова війна, а 9 вересня 1944 року між польським Комітетом Національного Визволення (навіть не урядом Польщі) та тогочасним Урядом УРСР було підписано угоду про взаємну евакуацію - польського населення з території УРСР до Польщі та українського населення з території Польщі до УРСР. Переміщення населення мало відбуватися виключно на добровільних засадах, про що була умова в самій угоді. На жаль, ця засада була грубо порушена з боку Польщі. Переселення почалося в жовтні 1944 р., а вже в 1945 році проти українського населення було допущено з боку Польщі насильство і терор.

 

Горіли села на Лемківщини, Надсяння і Холмщині. Польське військо, різні шовіністично настроєні банди нападали на українські села, грабували їх, вбивали в нічому не винних людей. У квітні 1945 р. через Лемківщину прокотилась хвиля арештів інтелігенції та свідоміших селян, а також священиків. Арештованих доставляли у повітові міста, де їх під погрозами та тортурами змушували підписати заяву на виїзд. Та не зважаючи на зростаючий терор, лемки вперто відмовлялися покидати свої хати, свої гори. До них було вжито засоби примусу. Тогочасний уряд Польщі вислав на Лемківщину та в інші райони українських поселень три дивізії до зубів озброєного війська.

 

На весь світ стала відомою трагедія с. Павлокоми, де від рук польських шовіністів 1-3 березня 1945 року загинуло 133 родини - 365 не винних ні в чому людей.

 

Найбільш відомим варварським актом польського війська супроти українського населення Лемківщини була п'ятиразова пацифікація села Завадки Ворохівської в Сяніцькому повіті 1946 р., в результаті якої село було спалене, замордовано понад 70 осіб та ще 73 арештовано. Таке ж відбувалось і по інших селах: зокрема в с. Туринсько спалено 5 хат, вбито 2 чоловіки. Села Кальниця і Завадка були повністю при переселенні спалені. Також були зрівняні із землею села Прелуки, Кам'янка, Ославиця, Явірник, Душатин.

 

Ще страшніші події відбувались на Лемківщині під час акції "Вісла" в 1947 р., коли проти залишків українського населення в Польщі було кинуто 6 дивізій Війська Польського. Ніхто тоді з тогочасного уряду УРСР та СРСР не став на захист нещасних невинних людей. Навпаки, польському війську надавав допомогу НКВД.

 

ЄДИНОЮ СИЛОЮ, яка стала на захист українського населення, була Українська Повстанська Армія.

 

Керівництво її розуміло, що братовбивча боротьба між двома слов'янськими народами - українцями і поляками - в інтересах сталінсько-більшовицької політики, і тому робилось все для того, щоб не допустити до пролиття крові, терору. Було видано до польського населення звернення: спам'ятатися, а також спам'ятати польське військо, Міліцію обивательську, припинити звірячі облави на українські села, перестати служити сталінсько-беріївській змові, припинити геноцид проти українського народу, з якого користає спільний ворог українського і польського народу - сталінізм.

 

УПА попередила, що вона не бажає непотрібного пролиття крові, але якщо й надалі будуть допускатись знущання над українським народом, УПА змушена вдатись до відплатних акцій. Та, на жаль, їхнього голосу ніхто не хотів почути і зрозуміти. Советські та польські комуністи спільними силами нищили українців.

 

Як відомо, Хрущов у своїй доповіді на XX з’їзді КПРС сказав, що Сталін був би радо виселив усіх українців на Сибір, але їх забагато...

 

У цьому контексті можна пригадати розмову Сталіна з генералом Андерсом у грудні 1943 року про питання майбутнього польсько-совєтського кордону:

 

Сталін:

За це місто Львів ви будете битися з українцями.

Андерс:

Багато українців є германофілами, тому ми, а також і ви маєте з ними клопоти.

Сталін:

Так, але то є ваші українці, не наші Ми їх спільно винищимо. (Пастернак Я Нарис Історії Холмщини й Підляшшя. Новіші часи. Вінніпег, 1968, с. 297).

 

Отже, польський терор шаленів... Польські бандити застосовували нечувані варварства, а потім кидали недомордованих людей у вогонь...

 

В такій ситуації, в обороні українського населення мусіла заговорити і зброя, щоб польські грабіжники й убивці могли зрозуміти, що писані на їх адресу звернення українців - це справді холодний відклик до політичного глузду, а не вияв безсилля й безпомічності.

 

На територію Лемківщини прибуває курінь УПА під командуванням Василя (Мартина) Мізерного - "Рена". На тактичному відтинку "Лемко" діяли відділи "Бурлака", "Ластівки", "Громенка", "Крилача", "Біра", "Бродича", "Гриня" і "Стаха".

 

Народ ставився до них з великою пошаною. Свідченням цього є те, що стверджує і саме командування Війська Польського, і служби безпеки: їм ніколи не вдалося створити серед українців своєї сітки агентури. Діяльність УПА на теренах відтинку "Лемко" за стратегією і тактикою можна поділити на три етапи.

 

 

І-й ЕТАП: літо 1944- весна 1946 рр., коли відділи УПА контролювали всю територію відтинку "Лемко" повіти: Сяноцький, Ліський, Кроснянський, Ясельський, Горлицький, Новосандецький. "В терені зорганізовано систему постачання. Встановлено постійні приділи харчування. Навіть проїжджі - кіньми, підводами чи роверами - повстанці отримували на приділові картки з магазинів харчі й інші предмети щоденного вжитку. Постали малі фабрики, що виробляли тютюн з етикетками УПА, цигарки, пнасту, мило й шкіру. Селяни виварювали сіль, робили мазала до обуви, зброї й возів. Працювали швальні білизни, мундирів, взуття, робітні шкарпеток, панчіх, рукавиць, шаликів, светрів, бандажів, рушників тощо... Скрізь відбувалися військові вишколи дівчат... Працювали кузні й слюсарні, де направляли зброю, доробляли потрібні частини. Проводилася збірка всієї зброї й амуніції. Вівся облік українського й польського населення..." (Петро Мірчук, Українська Повстанська Армія,1942-1951 Львів, 1991, с. 141).

 

Притих польський терор. Із знищених війною сіл, зокрема Дукельського перевалу, люди перебиралися на Україну справді добровільно, більш-менш спокійно. Та польський тиск не припинявся: прибували частини Війська Польського і Міліції обивательської. Повстанці робили постійні рейди, боролись проти нерівних сил. Лише за 1945 р. (жовтень-грудень) противник зробив 211 наскоків і облав на українські села. У 1946 р. кількість облав значно зросла (їх було 1050). Зросла й кількість боїв відділів УПА. В загальному відділи УПА в Бескиді мали боїв, сутичок, засідок в січні 1946 р. - 20, в лютому -13, в березні - 33...

 

З 20 до 30 березня 1946 р. командир Хрін запланував наступальні акції на сили противника. З цією метою прибули сотні Дідика, Бора і Мирона. Чотири повні сотні УПА стали до бою, щоб боронити населення перед виселенням та прогнати противника з Бескиду. Це були найбільш успішні бої УПА в Бескиді.

 

30 березня сотні Хріна, Мирона, Бора і Стаха заступили дорогу до Команчі двом дивізіям Війська Польського в селах Середнє Велике - Лукове. Один з найбільших боїв у Бескиді тривав весь день. ВП мало на допомогу 3 літаки. Доходило до рукопашних боїв. Під вечір противник відступив, залишивши 80 вбитих та забравши ранених. В УПА - 7 вбитих, 12 ранених...

 

Сили противника все зростали, сили УПА підупали.

 

ІІ-й ЕТАП дій УПА на Лемківщині припадає на літо 1946 - весну 1947 рр.

УПА змушена була передислокувати свої сили, пішла у глибоке підпілля, конспіруючи свої частини в лісах. Проти неї було кинуто 3 дивізії Війська Польського. Не дивлячись на великі труднощі, УПА продовжувала героїчну боротьбу.

 

Восени 1946 р. відійшла на властиву Лемківщину сотня к-ра Бродича. Сотня оперувала в гірських околицях української етнографічної території в повітах: Ясло, Кросно, Горлиці, Новий Сонч (Криниця). Сотня мала бої з поляками в таких селах: Брунари, Чертіжне, Маластів, Пантна, Фльоринка, Снітниця, Поляни. В цих боях загинули провідник Роберт і референтка пропаганди Степова. Наступала зима, села ставали спустошені й обезлюднені. Все це значно ускладнювало ситуацію УПА.

 

Взимку з 1946-1947 рр. почалися нові облави, головно в повіті Сянік, менше в повіті Лісько. Це був час, коли важко було перебувати у селах. Тому всю зиму сотні та теренова сітка ОУН перебували весь час у лісах, в колибах, бункерах або прямо на снігу, біля ватри. Було 23-є стрільців з обмороженими ногами, руками, вухами.

 

Командир Хрін розділив сотню чотами, щоб легше перебути зиму та краще маскувати сліди на снігу. Та не дивлячись на всі труднощі, УПА зводило бої, зокрема в таких місцевостях: Воля Михова, Воля Петрова, Новосілки, Розтоки, Кам'янка; великий бій в Лупківських лісах з дивізією ВП в Затварниці, Жерниці, Якірнику, Морохові. 18 березня 1947 р. відділи к-ра Хріна і Стаха звели цілоденний бій з двома полками ВП в лісі між селами Загочів'я, Хоцень, Дзюрдзів, пов. Лісько. Поляки ввели в бій більшовицькі відділи і танки...

 

До кінця 1946 року з території Польщі було виселено до 500.000 українців. Залишилося ще понад 150.000 українців в т. зв. Закерзонному Краю та десь близько 40.000 на Лемківщині. Польський уряд вирішив остаточно покінчити з переселенням, вірніше, знищити все, що звалося українським. Проти цієї частини українського населення було кинуто 6 дивізій Війська Польського, в тому числі 3 дивізії на Лемківщину. На Лемківщині створено було живе пекло. СРСР заблокував східний кордон Польщі і Чехословаччини з півдня, з півночі накинулись польські дивізії на мирне населення і невелику жменьку вояків УПА. Більшовики кинули з Львівського військового округу одну панцерну дивізію та спеціальні протипартизанські загони; чехи висунули одну гірську бригаду, а поляки - моторизований корпус, зложений з трьох дивізій, та відділи КБП (польський відповідник НКВД)? Всі три військові з'єднання комуністичних держав мали всі види зброї: танки, літаки та панцерні машини.

 

Опинившись в такому кільці військових армад трьох держав, бійцям УПА важко було витримати цей напад. Почався ІІІ-ій етап діяльності УПА на теренах Лемківщини з весни 1947 до кінця року...

 

За одну добу 28 квітня 1947 р., коли почалась акція "Вісла", всю Лемківщину було перетворено майже в пустелю. За дві години пацифіковано майже все населення на західні понімецькі землі Польщі, пропускаючи всіх через "чистилище" спеціально створеного для українців концтабору на базі колишнього фашистського концтабору Аувшвіц в Явожному. До табору в Явожному без судового вироку запроторено жінок, стариків, навіть дітей. З них близько 200 осіб загинуло від катувань. За українського "націоналіста" вважали кожного, у кого знайшли портрет Т. Шевченка або І Франка, за це і запроторювали до Явожна.

 

Через місяць після цієї акції вся Лемківщина та навіть Перемищина і Ярославщина перетворились у безлюдну пустелю: населення було виселено, магазини зліквідовано. Після цього розпочались великі акції по лісах.

 

Відділи УПА чинили подиву гідний спротив ворогові. Та їх становище було надзвичайно важким не лише через величезне скупчення ворожих військ, але ще більше через знелюднення території. Це надзвичайно ускладнило проблему харчування, тим більше, що в такій ситуації УПА були вимушені змінити свою тактику й стратегію: замість тимчасових постоїв і перепочинків змушені були до безнастанних перемаршів.

 

Крім того, виселення українського населення позбавило мети збройну боротьбу УПА. Тому Командування УПА дає доручення припинити подальшу збройну боротьбу. Відділи розчленовуються на менші підвідділи. Деякі з них одержують завдання йти в рейди на захід; решта - повинні перейти на терени УРСР. Надлюдські зусилля, безнастанні бої з величезною перевагою ворога; переживаючи голод і далекі марші, під час яких бійці попадали на заміновані поля картоплі, отруєні джерела води, згарища сіл, але проривалися з ворожого оточення і переходили - одні на захід, а інші - безпосередньо через Словаччину до УРСР.

 

З січня по червень 1947 р. бійці УПА відбили 520 нападів і облав ВП. В жорстоких боях лише від половини 1944 р. до жовтня 1946 р. на відтинку "Лемко" загинуло смертю хоробрих 285 бійців УПА.

 

Внаслідок жорстоких боїв були розбиті сотні "Ластівки" й "Крилача" в Польщі, сотні "Бродича" й "Бурлаки" в Чехословаччині, а сотні "Бора", "Стаха" й "Хріна" перейшли в Україну. Під "зону" перейшла сотня "Громенка" з важкими втратами та решта сотень "Бродича" і "Бурлаки"...

 

ТАК ЗАКІНЧИЛАСЯ героїчна боротьба УПА на землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя, завдяки якій не тільки вкрито славою українську Зброю, але, насамперед, створено надзвичайно важливий історично-політичний документ боротьби українського автохтонного населення Закерзоння проти злочинного, насильного виселення його з прабатьківської землі.

 

Історики, можливо, колись дивуватимуться, як це було можливо, що нечисленні відділи УПА змогли майже два роки протистояти чисельній перевазі польського війська й міліції? Яка ідея окрилювала цих 2.000 безсмертних? Що стимулювало їх витривалість у цій борні, незважаючи на труднощі? В чому секрет їх успіхів, що дивують кожного, хто мав хоч невелике розуміння справи стратегії і тактики, зокрема, тактики партизанської війни?

 

Досягла УПА такої високої й ефективної бойовитості тому, що мала підтримку широких мас українського народу. Навіть жінки і малі діти з власної ініціативи давали якнайточнішу інформацію частинам УПА про ворога та остерігали своєчасно українських повстанців перед ворожими засідками. Ця підтримка давала змогу відділам УПА й підпільникам ОУН чинити подвиги з точки зору військової науки - неможливі. Бо вони захищали свій народ від сваволі й беззаконня. Треба справді бути героями, щоб у найжорстокіших боях з ворогом не впасти на коліна і не зупинитись, а йти з піснею на вустах у бій! Немає у світі аналогу їх патріотизму і геройству.

 

Минуло не багато років з часу тих героїчних днів боротьби і трагедії. Колись квітучі, повні радості й пісень українські села на Лемківщині заросли лісами, на цвинтарях предків лежать повалені хрести, зруйновані релігійні святині - все це свідки ганебних сторінок геноциду супроти українського народу, вписані в історію Польщі тогочасним комуністичним урядом з генералами Жимерським, Радкевічем, Моссором. А за плечима цих "патріотів" сталінізм катував і знищував польських громадян в ГУЛАГах Сибіру. Їх (за офіційними даними, опублікованими Нансенівським товариством) заслано на Сибір із Польщі 1.800.000 чоловік. А 1.400.000 з них пропало безвісти (Жертви НКВД. Офіційне підтвердження). - Часопис "Поклик сумління", 1991 р„ номер 60, грудень).

 

Ці трагічні події стали історією як для поляків, так і для українців. Польща вирвалась з обіймів тоталітарного режиму, стала на шлях демократичного розвитку. Україна домоглась своєї незалежності і зразу ці дві незалежні держави знайшли порозуміння. Польща першою привітала і визнала незалежність України. Не хочеться згадувати тих завалів, які роз'єднували два слов'янські народи - сусіди. Хочеться вірити, що надалі відносини будуть лише толерантними й добрими.