Чортківська офензива Української Галицької армії. (Автор: Костюк Петро)

опубліковано 18 вер. 2019 р., 08:43 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 вер. 2019 р., 08:46 ]

100 років тому, 7 червня 1919 року, під час польсько-української війни 1918–1919 років почалася Чортківська наступальна операція (офензива) Української Галицької армії. Офензива УГА під командуванням генерала Олександра Грекова тривала до 28червня 1919 року і принесла значні успіхи.

 

В українській мілітарній історії є знакові перемоги української зброї, які творять код ідентичності української нації. Це, зокрема, Дорогичин, Орша, Конотоп, Маківка, Крути, Гурби, бій за Космач, а в ХХІ столітті оборона Донецького і Луганського летовищ, Рейд 95-ї окремої аеромобільної бригади з 19 липня по 10 серпня 2014 під час російсько-української війни на сході України. 

 

Серед мілітарних українських звитяг є наступальна операція Української Галицької Армії, відома під назвою «Чортківськаофензива».

 

Поняття офензива належить до військових термінів минулого, який використовувався у багатьох європейських арміях. В перекладі воно означає переможний наступ, атаку, напад.

 

Складову назви «Чортківська», наступальна операція УГА отримала від стартової локації. Саме з під міста Чорткова (а точніше – з під тодішнього містечка Ягільниці) розпочався несподіваний для польської армії контрнаступ українського війська.

 

Слід наголосити, що офензива розпочалась у той момент, коли  її не очікували не лише вороже військо, але вже майже не сподівалось і наше, українське.

 

Наприкінці травня початку червня 1919 року тривав відступ УГА. На початку червня 1919 року уряд ЗУНР і більша частина УГА опинилися на півдні нинішньої Тернопільщини. Тимчасовою столицею став Бучач.

 

Відтіснивши Галицьку Армію, ввівши в бої дивізії генерала Юзефа Галлєра, маючи трикратну перевагу в живій силі та в озброєнні, поляки спочивали на лаврах.

 

Не зважаючи на чіткі вказівки Антанти, поляки, усупереч зобов'язанням озвучених головою польського уряду Ігнацієм Падеревським перед Антантою, кинули проти УГА добре озброєні дивізії генерала Юзефа Галлера. 15 травня 1919, маючи під своїм командуванням за різними даними від 50 до 80 тисяч солдатів, Ю.Галлєр розпочав загальний наступ на позиції українців.

 

Під натиском переважаючих сил ворога частини УГА були змушені відступати на схід. На додаток, 24 травня 1919 року румунське військо, спільно з дивізією польського генерала Л. Желіговського, вдарило з тилу і окупувало Покуття разом з Коломиєю і Снятином.

 

Уряд ЗУНР був змушений покинути свою тимчасову столицю Станіславів і податися в напрямі річки Збруч, яка відділяла Галичину від Великої України. Над Збручем Дієва Армія УНР була стиснена більшовиками на маленькому клаптику території між річками Збруч, Смотрич і Дністер. 

 

Але безплановий відступ українських військ перетворювався у пружину, що стискається до небезпечної межі і ось-ось вивільнить акумульовану потенційну енергію. Треба зазначити, що перегрупувавшись і трохи відпочивши, ядро УГА зміцніло: всі слабкодухі і малоідейні відійшли з армії під час відступу [Якимович Б. Збройні Сили України. — Львів: Інститут українознавства ім. Крип’якевича Національної академії наук України, «Просвіта», 1996. — С. 129].

 

5 червня 1919 року було прийнято кардинальне рішення: припинити відступ і розпочати стрімку офензиву. У своєму наказі полковник Віктор Курманович дослівно написав: «Я, полковник Курманович, як шеф Штабу Армії, даю вам – командувачам корпусів – наказ відразу з'явитись до своїх військ на фронт і сказати воякам від мене таке: „кожний вояк окремо, і всі разом, повинен дати собі ясну відповідь, чи він іще справді посідає національну й вояцьку честь, чи вояки є готові битись аж до останньої краплини крови і захищати цей останній шмат своєї Батьківщини, чи вони є рішені розпочати новий переможний похід, щоб звільнити своїх батьків, матерів і сестер. Скажіть воякам, щоб вони – пам'ятаючи свою вояцьку присягу – відразу припинили дальший відступ, а я наказую їм бути готовими до вирішального вдару. Це є мій останній наказ, і я вимагаю, щоб він виконувався, доки хоч один український вояк є живий. Я подаюсь водночас до фронту, щоб особисто повторити свій наказ» [Чортківська офензива. – Мюнхен, 1953. – С. 22-23].

 

Старшини (офіцери) та стрільці Української Галицької Армії з готовністю прийняли цей наказ.

 

Перед початком наступу частини УГА були затиснуті в невеликий трикутник на південному сході Галичини, замкнений річками Збруч і Дністер. Метою операції було відкинути польські війська за річку Золота Липа (притока Дністра), щоб отримати більший плацдарм для розгортання наступу на Львів –столицю Західної Області УНР. Діяти доводилося в умовах переваги поляків у живій силі, артилерії, набоях.

 

Офензиву розпочали 7 Львівська та 3-я Бережанська [«3-тя Бережанська бригада булла комбінованою бригадою: в ній тільки один курінь був бережанський. Крім нього в склад бригади входило два курені полку ім. кн. Льва, що вів свій родовід з частин Львівської залоги, головно кол.15пп, а два інші курені були станіславівські». Шанковський. Л. Українська Галицька Армія: Воєнно-історична студія. — Львів, 1999 р. — С. 40.] бригади II корпусу, які 7 червня здобули Ягільницю. Генерал  М.Тарнавський зазначав, що план атаки на Ягільницю був розроблений підполковником А.Вольфом (командир 3-ї Бережанської бригади) і майором А.Бізанцом (командир 7-ї Львівської бригади УГА) [Чортківська офензива. – Мюнхен, 1953. – С.17].

 

Загальний наступ по всьому фронту почався 8 червня. Зранку почалася артпідготока. Пополудні 7, 3-я бригади та 1-ша бригада УСС заатакували Чортків-Вигнанку, а 5-та і 10-та бригади здобули Копичинці. В полон було забрано кілька сот полонених, гармати й великий обоз.

 

ЧОРТКІВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ (ОФЕНЗИВА) УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ  (7-28 червня 1919р.)

 

 (Микитюк Д.Чортківська офензива. // Українська Галицька Армія (матеріали до історії). – Вінніпег: Вид-во “Канадійський фермер”, 1958. – С. 419.)

 

В цей час сталися важливі зміни в політичному проводі держави. 9 червня 1919 Державний Секретаріат склав свої повноваження, а Українська Національна Рада передала Євгену Петрушевичу всю законодавчу і виконавчу владу як уповноваженому диктаторові. У той самий день командувачем 25-тисячної (за іншими даними — 19 000 старшин і вояків у бойовому стані і до 50 батарей) Галицької армії був призначений генерал ОлександрГреків.

 

Сили III корпусу розбили поляків під Язлівцем. Фронт просунувся на лінію Монастирська-Нижнів. 11 червня УГА осягнула лінію Хоростків-Янів-Ласківці-Трибухівці-Язлівець-Золотий потік.

 

Поляки впродовж тижня замовчували інформацію про реальні події на фронті.

 

Тимчасом I-й корпус наступав по лінії Теребовля-Тернопіль-Збараж-Зборів, II-й корпус на лінії Бучач-Ходорів, а III-й корпус на лінії Нижнів-Монастирська-Галич-Станіславів-Стрий.

 

15 червня УГА оволоділа Тернополем.

 

Успіх стрілецтва Чортківської Офензиви сколихнув увесь край. Що найменше 90 тисяч добровольців зголосилися до війська. Є історичні приклади, коли представники інших національностей організовували бойові підрозділи на теренах ЗУНР та долучались до боротьби на боці українців. У Тернополі поручник колишнього австрійського 15-го полку піхоти (на його базі було сформовано в УГА полк ім. князя Лева) Соломон Ляйнберг організував із єврейського населення міста курінь, ядром якого стала єврейська міліція міста Тернополя. Він звернувся до полковника О. Микитки, командувача І корпусу УГА, з проханням зарахувати курінь до Української Галицької Армії, попросив надати їм зброю та відіслати на фронт. Командування прийняло позитивне рішення, курінь отримав назву "Жидівський Пробоєвий Курінь І Корпусу", а командиром призначено поручника Ляйнберга. Незабаром у курені числилося 1200 військовиків включно з приділеними інструкторами і старшинами-українцями [Микитюк Д. Жидівський курінь. // Українська Галицька Армія (матеріали до історії). – Вінніпег: Вид-во “Канадійський фермер”, 1958. – С. 257-258].

 

Саме в цей час Директорія УНР розпочала з польським урядом переговори про перемир'я, сподіваючись у випадку припинення наступу галицьких частин отримати військову допомогу у війні з більшовиками. 16 червня 1919 року делегація УНР на чолі з генералом Сергієм Дельвігом уклала з представниками Польщі договір про припинення боїв.

 

Перемовини відбувалися без консультації та згоди з урядовими колами ЗО УНР, а перемир'я дало можливість полякам перекинути проти УГА сили, зв'язані Дієвою Армією УНР. Є. Петрушевич цього договору не визнав, і офензива УГА продовжувалася.

 

З 17 червня велися запеклі бої за Бережани. Була можливість оточити там польські частини  та здобути значні запаси амуніції, якої катастрофічно не вистачало в УГА (особливо снарядів для артилерії). Галичани 21 червня здобули місто, але більшість військового спорядження поляки встигли вивезти.

 

Наступаючі українські частини дійшли до лінії Галич-Перемишляни-Золочів-Олесько, на якій зупинились і в силу нестачі амуніції та боєприпасів, і через рішення держав Антанти визнати право Польщі на територію Галичини.

 

25 червня Найвища рада Антанти дозволила польському урядові "окупувати своїми військовими силами Східну Галичину аж по ріку Збруч". Що правда така військова окупація, на чому особливо наголошував британський міністр закордонних справ Артур Бальфур, мала стати тимчасовою і лише з огляду на необхідність захисту краю від неминучого вторгнення більшовиків.

 

Майбутній статус Галичини мала за результатами плебісциту вирішити Антанта. Однак офіційна Варшава на те не зважала.

 

Чортківська офензива була найуспішнішою наступальною операцією Української Галицької армії, проведеною на завершальному етапі польсько-української війни. Фронт поляків було прорвано під Чортковом, українські війська звільнили значні території Східної Галичини, включно з містами Теребовля, Бучач, Тернопіль, Підгайці, Бережани, Зборів, Золочів, Рогатин, Броди. Однак катастрофічний брак зброї і набоїв зрештою призвів до невдачі операції. 28 червня польські війська перейшли в контрнаступ. УГА довелося з боями відступати до річки Збруч, а 16–17 липня разом із державними інституціями ЗО УНР перейти на територію Наддніпрянської України. За підрахунками сучасного історика Олександра Дєдика, втрати УГА в Чортківській офензиві становили від 4 до 7 тисяч убитих, поранених і зниклих безвісти, поляків – понад 3 тисячі. Однак безсумнівним позитивом було те, що під час наступу лави УГА поповнили понад 30 тисяч мобілізованих і добровольців.

 

 Мілітарний успіх  проведення Чортківської офензиви, став символом перемоги української зброї. Цей факт визнали усі. Зокрема, польський історик Міхал Клімецький, автор книги "Чортків 1919" писав: «Переможний, хоча порівняно короткий, марш Галицької Армії на захід мав натомість величезне значення для процесу формування української нації. Чортківська офензива з її блискучими успіхами створила новий, привабливий для українського суспільства образ жовніра УГА. Без цього війна 1918–1919 рр. перейшла би до історії українського війська лише як пасмо наступальних і оборонних операцій, позбавлених блиску великих перемог» [Klimecki M. Czortkow 1919. – Warszawa. 2000. – S. 205].

 

Фото з  допису  (https://golos.te.ua/do-storichchia-chortkivs-koi-ofenzyvy-vypustyly-iuvileynu-medal-foto-2/)

 

До сторіччя Чортківської офензиви виготовлено ювілейну медаль «Чортківська офензива – 100 років». Автором пам’ятної медалі є художник, ілюстратор, графік Олег Кіналь. Медаль викарбувано на замовлення народного депутата України Олега Барни. Також презентовано марку та конверт, створення яких приурочили до цієї дати.

 

Чортківська наступальна операція (офензива) була останньою спробою докорінно змінити результат польсько-української війни. Здійснена незначними силами проти переважаючих сил противника, за дефіциту набоїв і відсутності стратегічних резервів, а найважливіше союзників, вона не змогла переломити хід війни. Однак, Чортківська офензива вписала яскраву сторінку в історію українських визвольних змагань, продемонструвавши справжню військову вартість і моральну силу УГА, що згодом знайшли вияв на Наддніпрянщині в боях проти більшовиків і білогвардійців.

 

Петро Костюк, полковник, Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України