Цього можна було уникнути (автор: Кучабський Нестор)

опубліковано 15 лип. 2012 р., 13:46 Степан Гринчишин

Книга пам’яті «За Україну, за її волю…»

 Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.

 

Всім добре відомо, як не просто розвивалися українсько-польські відносини протягом цілих століть, але особливо загострилися під час українсько-польської війни 1918-1919 рр., коли наші землі належали II Річі Посполитій у 1921-1939 рр.

 

Книга пам'яті багато місця приділяє проблемам так званої санації та пацифікації, та була ще одна, чорна сторінка у відносинах двох народів. Це було у роки воєнного лихоліття і спровоковане недалекоглядною польською політикою щодо західноукраїнського терену. У 2003 році на найвищому офіційному рівні поставлено крапку в тих подіях, які поляки охрестили «різнею на Волині». Так само, як і на операції «Вісла», але ми, аби бути до решти об'єктивними, не можемо обійти цих сторінок у нашому дослідженні.



Поляки не до кінця, очевидно, усвідомлювали той факт, що Західна Україна для них втрачена назавжди. Вони з певними сподіваннями зустріли повідомлення про те, що з початком радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. сам статус радянсько-польських відносин змінився від ворожих до союзницьких. З тим, вони надіялися, що в разі перемоги над Німеччиною, знову відновляться кордони, які були на 1 вересня 1939 року. Це означало, що кордон між СРСР та Польщею знову проляже по р. Збруч. Але була перешкода – на теренах Засяння, Забужжя, Волині та Галичини, як вони вважали не чистих в етнічному розумінні, після війни з'явилася перспектива проведення референдуму з метою визначення майбутнього статусу цих територій. Не сподіваючись на позитивний результат, через свою попередню антиукраїнську політику, польська сторона задумала акції, що мали привести до того, щоби українці мусіли, через тотальний терор, залишити цей край. До слова зауважу, що це їм потім вдалося під час операції «Вісла».

Для виконання цих планів вже восени 1941 року на терені нашої області почалося розгортання дій Армії Крайової та польського політичного підпілля. Саме тоді тут з'явився капітан Мечислав Відаєвич (псевдо «Черма», «Вапно»). За досить короткий час польське підпілля поширилося і було розгорнуте практично в кожному селі, особливо, де поляки і латинники становили значний відсоток населення. Не вдаючись до протистояння з нацистами, воно мало зовсім інші завдання, а саме провокувати дії німців проти українців – досить згадати знищення у Чорткові АК місцевого начальника «кгіро» (кримінальна поліція), таким чином, ніби це зробили українці, що викликало терор щодо нашого населення. В їх таємних документах такі та подібні акції скромно називалися «обороною перед українцями».

Всім добре відомо, що в 1944 році большевики нищили наш рух за допомогою добре зорганізованих польських стрибків. Вони складали списки найбільш свідомих українців, особливо членів ОУН, які мали бути негайно знищеними під час початку операції «Виrzа» – при вступі большевиків на терен, аби поводитися як господарі і не давати нікому ніяких сумнівів щодо приналежності цього краю. Такою ж авантюрою було і Варшавське повстання. Лише за неповними даними, у 1944 р. поляки на терені Тернопільщини знищили 521 українця (дані українського підпілля взято з статті В. Ханаса «Армія Крайова в Тернополі», «Тернопіль вечірній», №6, 7.02.96 р.) За таких умов УПА вдалася до рішучих дій, в тому числі і в нашому районі. Зокрема, в Климківцях були знищені 10 поляків, які займалися антиукраїнською діяльністю, причому повстанці, як свідчать документи, випередили їх лише на 1 день. Коли господарство поляка Кравчука купив інший чоловік, що мешкав у Збаражі, то під час розбирання стодоли, в стіні знайшли документи, серед котрих і список українців з датою їх страти, тобто за день до дій УПА. Про ті події згадують люди в Климківцях (між ними Іващуки, Шерстії, Савичі), через десятиліття люди довідалися про істинні причини трагедії, та часи були ще ті, коли про це воліли не говорити вголос. Подібна ситуація була і в Кошляках.

Нині маємо добре усвідомлювати всі причини таких дій, та робити вірні висновки з нашого спільного минулого, аби майбутні покоління українців та поляків жили в мирі та дружбі і пам'ятали – нашими суперечками добре користають ті, хто потім поневолює наші народи.

Члени ОУН-УПА с. Климківці:

1.Зварич Антін – 1914 року народження, душа патріотичної молоді і просвітянської ідеї. Член ОУН, вояк УПА, станичний «Заграва». Оточений чекістами в хаті Івана Іващука не зрадивши присяги пішов на самопожертву 15 грудня 1945 року. Хату чекісти підпалили, а господарів вивезли у Сибір.


2. Шерстій Сильвестр – 1913 року народження. Член ОУН, вояк УПА «Сокіл», наслідував свого друга «Заграву» – самопожертва (15.12.1945р.), а зрадникові вічна ганьба.

3.      Гуцалюк Теофіл – 1923 року народження. Вояк УПА, загинув у бою з чекістами в с. Печерна 1944 року. Похований на Терпилівському цвинтарі в І-й могилі.

4.      Іващук Михайло – 1912 року народження. Вояк УПА, загинув у бою з НКВД на хуторі Басівка в березні 1945 року.

5.       Савич Мойсей – 1925 року народження. Вояк УПА. Загинув у тюрмі невідомо де.  



6.       Кельбіцький Степан – 1925 року народження. Вояк УПА, засуджений на 25 + 5 років, відбував покарання у Воркуті з 1945 року. Повернувся у 1957 році, помер у 2002 році.

7.      Малішевський Василь – 1922 року народження. Член ОУН, вояк УПА «Дубок». Загинув невідомо де.

8.      Малішевська Стефа – 1926 року народження. Сестра Володимира і Василя Малішевських вояків УПА. Засуджена до 10 р. ВТТ, відбувала покарання в м. Осінники, Кемеровська область.

 

9.      Олексюк Ганна – 1928 року народження. Засуджена до 10 р. ВТТ за брата повстанця Степана Олексюка. Відбувала покарання в м. Осінники, Кемеровська область.

10.    Кельбіцький Теодор – 1905 року народження. Підпільник, заарештований в 1944 році, замордований у тюрмі.    



11.   Білик Ярослав – 1922 року народження. Член ОУН, поранений у 1946 році, заарештований у 1947 році. Засуджений та замордований у тюрмі.

12.   Гуцалюк Павло – 1910 року народження. Вояк УПА, загинув у 1945 році.

 

13.   Мокрицький Богдан – 1922 року народження. Член ОУН, «Грім», активний підпільник, закатований в Новосільській тюрмі у вересні 1945 року.

14.   Іващук Зеновій – 1905 року народження. Член ОУН, псевдо «Бук», активний зв'язковий УПА. Заарештований в 1945 році. Засуджений на 20 + 5 років. Відбував покарання у Воркуті. Загинув за нез'ясованих обставин у Сибіру на поселенні в 1965 році.


15. Шерстій Ольга – 1919 року народження. Зв'язкова УПА. Сестра повстанця Сильвестра Шерстія і дружина Зварила Антона, які загинули. Під іншим прізвищем (Гуцайлюк) врятувалась від вивозу в Сибір.


16. Савич Ярослав.

17. Малішевський Ярослав.

18. Савченко Володимир.

19. Бондаренко Федір.

20. Гейниш Іван.

21. Малішевський Володимир.

22. Семен (прізвище невідоме). Вояк УПА, можливо родом з Добромірки, зв'язковий надрайонових провідників Чуйкевича, відтак І. Оберишина.

 Депортовані в Сибір:

Іващук Текля і двоє дітей.

Малішевська Ганна і четверо дітей. Померла в Сибіру.

Олексюк Ганна з чоловіком Соколовським.

      Кельбіцька Текля (стара бабуся, немічна, на перині виносили з хати). Померла в Сибіру.