Трагедія села Теплиці і навколишніх Українських сіл (автор: Будич Петро)

опубліковано 21 бер. 2012 р., 03:59 Степан Гринчишин

Українці Закерзоння. Матер. Міжнар. наук.-прак. конф.

– Львів: ЛНАМ-СПОЛОМ, 2007. – 292 стор.

Автор: Петро Будич, Київ, 1932 р.н.,

уродженець с. Теплиці Ярославського повіту

Село Теплиці до 1939 р. належало до Ярославського повіту, де воно було одним з найбільших з українським населенням. Село тягнулося семикілометровою змійкою з північного заходу на південний схід з присілками: Шегди, Квіки, Бєлі, Нагірні, Волчасті, Покриви, Зелінки і Колонією польською. Безпосередньо село, без присілків, поділялось на Долішні Теплиці і Горішні Теплиці.

Село Теплиці сусідувало із селами: Дубровиця, Ожанна, Жухів, Пискоровичі (на заході); Палюхи, Рудки, Добра (на півдні); Дібча, Красне, Адамівка (на сході); Слобода і Майдан Синявський (на півночі, два останні села лежали на межі з Підляшшям). 1939 р. число українського населення в Теплицях сягало до 4-х тис., а в сусідніх Пискоровичах – до 2-х тис. У цьому ж році Польщу окупували німці, в тому числі і с. Теплиці.

Починаючи від 1941 р., коли у Львові був проголошений Акт відновлення Української Держави 30 червня, до Теплиць часто навідувалися німецькі каральні загони, арештовували і розстрілювали підозрілих людей, вивозили на примусові роботи в Німеччину (вивезено понад 60 осіб). Спровокували ці каральні загони на українські села польські шовіністи, що співпрацювали з німцями. Українські села обкладалися непосильними податками, так званими контингентами. Так, мій брат, Семен Будич за недовиконання контингенту потрапив у «чорний список», що призначався для розстрілу. Лише завдяки батькові І. Будичу, який пішов до повітових урядовців у м. Білгорай, і там йому вдалось переконати німців, що син Семен неспроможний повністю оплатити контингент, і, таким чином, брат був урятований від розстрілу, проте інших було арештовано і знищено.

Польські шовіністи з «кенкартами фольксдойчерів», позасідали на ключових позиціях в німецьких урядах, почали акцію доносів на українців, в результаті чого забирали невинних людей, засилали їх до концентраційних таборів, де вони майже усі були знищені (тільки з с. Теплиці більше 40 осіб).

Остання масова акція німців проти українських сіл – був наглий наїзд відділу калмиків-власовців, які позбиткувалися над жінками, двох односельчан живцем спалили, а С. Будича, який йшов з церкви, хотіли розстріляти біля власного будинку, врятувала йому життя горілка.

З 1942 р. як серед польського населення, так і серед українського люду активізували свою роботу групи опору німецьким окупантам. У той же час, невеличкими групами почали діяти польські банди. Першою їхньою жертвою у Теплицях був М. Наконечний. До нього прийшли вночі (знали, що він ночував на горищі). Мабуть, про його нічліг повідомив бандитів рідний брат Янича Іван, який мав жінку польку і активно допомагав польській банді винищувати українське населення. Його спільниця Єва Кубіца з Долішніх Теплиць, замордувала понад 30 осіб односельчан-українців.

У 1943 р. в с. Теплиці була створена самооборона з близько 80 осіб. У Горішніх Теплицях створено дещо чисельніший і краще озброєний відділ. Однак люди не почували себе в безпеці. Щоночі ховалися в полі, лісах, власних криївках тощо. Дома залишалися лише немічні люди. Зимою люди збиралися в окремих будинках, виставляючи вартових. Люди групувалися за віком (школярський вік окремо, ті, що могли оборонятись і найстарший вік – окремо). Одного разу, зимою з 1943 на 1944 рік, польська банда напала на Долішні Теплиці. Вартові попередили про наїзд банди, але в хаті Сідорського, де збирались літні люди, один чоловік не встиг сховатися і його застрелили.

Після рейду ковпаківців по селах Ярославщини і Білгорайщини, польські банди різко активізувалися і значними силами напали на Горішні Теплиці, але зустріли гідну відсіч від самооборони і польська банда втекла у паніці, залишивши на возах все, що привезла.

Поголовна акція винищування українського населення наступила після того, як Радянська армія вигнала з наших земель німецьких окупантів, а їх місце зайняли польські урядовці. Самооборона самоліквідувалася. Переважна більшість самооборони пішли в УПА, частину поляки арештували, а решта ховалися в криївках.

Особливо чисельні мордування українського населення проходили в 1945-1946 рр., чому сприяли тодішня польська влада і совєтські інструктори. 1945 р. почалось масове переселення українців із своїх споконвічних земель, що супроводжувався шаленим тиском польських адміністративних органів та діяльністю польських збройних формувань.

Впродовж 1944-1946 рр. польські банди замордували сотні українців у сусідніх селах: Слобода, Пискоровичі, Ожанна, Дубровиці, Жухові, Добрі тощо, а також у моєму селі Теплиці понад 100 осіб, частину з яких пам'ятаю, це Степан Зубик, Федір Рудик, Олекса Волос, Катерина Квік, брати Нагірни, Дмитро Сопілка, Денис Чернейко, Дмитро Шегда, Іван Рудянин, Микола Пашков, Нестор Паранич, Микола Мокрицький, Іван Ґрод, Олекса Зігмунд, Дмитро Пісєчко, Павло Пухта, Теодор Козел, О. Федірко, Іван Волчастий, Іван Коваль, Петро Волос, Михайло Федірко, Іван Кархут і його син Степан, Микола Ковальчук, Смаль, Теодор Охаб, Петро Зелінка, Андрій Зінь, Михайло Пішак, Логвин з жінкою, Теодор Козел, Петро Кархут і багато інших.

Український народ пройшов страшну Голгофу на своїх споконвічних землях, звідки був насильно виселений в Радянський Союз, а решта – в результаті акції «Вісла» – виселили на західні і північні землі Польщі. Комуністичний режим цинічно називав примусове виселення – добровільним переселенням. Для встановлення справедливості і взаємопорозуміння, Уряд України і Уряд Польщі повинні домовитись відносно компенсації за завдані збитки, спричинені польською стороною, в тому числі щодо огульної руйнації українських святинь (могил, церков, бібліотек, пам'ятників тощо), а також, щоб Польська держава побудувала храми на території України, де компактно проживають переселенці з Польщі.

         Тернисті рядки

Земля плаче у кайданах

Як за дітьми мати,

Нема кому розкувати

Одностайно стати...

Т.Г.Шевченко.

 

Поможи нам, поможи нам                        Тяжкі часи тоді були

Просим Тя слезами                                  Тяжка година нас чекала,

О Пречиста, О Пречиста                          І серце з болю затерпало,

Зглянся Ти над нами.                                Як рідний край покидали.

 

Церкви наші зруйнували                          І як би солодко нам не було

Народ сплюндрували                               На чужині, в далекім краї

Землю рідну, споконвічну                        Але все ж хочеться, на Холмщину,

І ту відібрали.                                           На Землю рідну, забрану ляхами.

 

Прийшла армія «крокусів»,                      Я вірю, що той час настане

На село напала,                                        Засяє гірка древнього Холма,

Плаче мати, плачуть діти,                        І знову земля Холмська

Все позабирали.                                       українською стане

                                                                    І знову стане вільною вона.

Земля Холмська українська

Вся в огнях палає,                                     Наталія ПАВЛУЦЬКА,

І шляхетна вража куля                               голова Ради товариства «Холмщина»,

По полях гуляє.                                          м. Львів