Переселенсько-депортаційні процеси 1944 – 1946 років у Надсянні: архівна статистика (автор: Кислий Василь)

опубліковано 21 лист. 2011 р., 23:05 Степан Гринчишин   [ оновлено 21 лист. 2011 р., 23:06 ]

Автор Василь Кислий. Ярославщина. Історико-мемуарний збірник.

Вип. 1. Львів –2009. (подається в скороченому вигляді)

Переселенсько-депортаційні процеси 1944-1946 років на Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині – одні з найтрагічніших у нашій новітній історії. Певне висвітлення даного питання знайшло своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних істориків. Основою їх досліджень були здебільшого спогади безпосередніх учасників тих подій, організаційно-розпорядчі документи керівних органів радянської влади, узагальнені статистичні дані по кількість примусово переселених українців. Однак, недостатньо вивченим залишається питання статистики переселенсько-депортаційних процесів на рівні повітів та окремих населених пунктів. Саме цій проблемі присвячена дана розвідка. Вона стосується Сяноцького, Кросненського, Березівського, Перемишльського, Ярославського і Лісківського повітів згідно адміністративно-територіального поділу 1944 – 1946 років.

Основною джерельною базою повідомлення є малодосліджені документи Управління у справах евакуації українського, польського, чеського, словацького населення при Раді Міністрів УРСР, що зберігаються у Державному архіві Львівської області. Це посімейні списки, списки майна, поешелонні списки, заяви голів двору про нібито добровільні переселення. Поешелонні списки складалися на залізничних станціях, на яких з переселенців формувалися ешелони для відправлення до радянської України. Решта вказаних документів утворювалися безпосередньо на місці подій у конкретних населених пунктах. Для цього Рада Народних Комісарів УРСР сформували інститут районних уповноважених по переселенню. Такі уповноважені були у наступних повітах: Ярославському, Томашівському, Володавському, Грубешівському, Перемишльському, Ново-Сончському, Білгорайському, Холмську, Сяноцькому, Лісківському, Горлицькому, Любачівському, Замостянському, Яслівському, Радзинському, Любартівському, Красноставському та місті Любліні. Останній уповноважений займався здебільшого одиничними переселенцями, які прибували з Німеччини і були вивезені туди на примусові роботи у 1941 – 1946 роках з території Надсяння, Холмщини, Підляшшя і Лемківщини.

Через напівзакритий характер зберігання вищеназваних джерел (до серпня 1999 року вони перебували у відомчому архіві Міністерства праці і соціальної політики України) інформація про них була майже недоступна дослідникам. І нині через повсякденне використання для довідкової роботи вони практично не видаються до читального залу Державного архіву Львівської області.

Розглянемо статистику примусового переселення українців у розділі кожного із шести вищевказаних повітів.

Сяноцький повіт. Із 104 населених пунктів повіту було примусово переселено 42 082 українці (9510 сімей). П’ятсот і більше українців переселили із 28 сіл і міст повіту (згідно з документами, Вислок Горішній, Вислок Долішній, Вислок Великий та Воля Яворова і Воля Сенькова пораховано як одне село).

Найбільше осіб переселили до чотирьох західних областей радянської України – Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської. Окрім них, регіонами переселення були Дніпропетровська, Рівненська, Запорізька, Одеська, Кіровоградська, Миколаївська, Волинська, Сталінська і частково Полтавська, Харківська і Сумська області.

Наймасштабні переселенські акції у повіті проходили протягом 1945 – першої половини 1946 років. Кількість примусово переселених українців у населених пунктах коливалася від однієї до 2353 осіб.

Кросненський повіт. Із 23 населених пунктів повіту примусово переселено 12 359 українців (3402 сім’ї). Кількість переселених у межах села коливалася від 4 до 1860 осіб. П’ятсот і більше людей переселено з одинадцяти сіл. До однієї області були переселені українці тільки з трьох сіл: Комборного (Дніпропетровська), Братківки (Тернопільська), Ленків (Тернопільська). Решта українців із 20 сіл переселено до двох і більше областей. Регіонами переселення були : Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Сталінська, Тернопільська, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Ворошиловградська, Рівненська, Запорізька, Волинська і частково Полтавська та Житомирська області.

Хронологічні рамки переселення – кінець 1944 - 1945 років. Перед переселенням багато сіл повіту ( Гирова, Терстяна, Поляни, Мисцова, Вільховець, Мшана, Тилява) були частково спалені озброєними польськими військовими формуваннями.

Березівський повіт. Із 13 населених пунктів повіту примусово переселено 4779 українців (1276 сімей). Кількість переселених у межах села коливалася від 2 до 1581 осіб. З трьох населених пунктів (Приситниці, Ждині і Дидні) переселили лише по 2 людей, тоді як із Лубно – 1581 особу. Основна маса переселенців повіту осіла у Львівській, Тернопільській і Дрогобицькій областях. Переселення з повіту відбувалося наприкінці 1944 і впродовж усього 1945 року. 

Ярославський повіт. Із 99 населених пунктів повіту примусово переселено до радянської України 34 017 осіб (8728 сімей). У межах населених пунктів кількість переселених коливалася від 3-10 до 2000 мешканців. Більшість із них оселилася у Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Тернопільській і Волинській областях. Час акції – 1945 – перша половина 1946 років. По 500 і більше осіб було переселено з 24 населених пунктів.

Лемківський повіт. Із 137 населених пунктів примусово переселено до радянської України 39 288 осіб (8704 сімей). Кількість переселених у селах коливалася від одного (Полянки, Тескова) до 1066 (Смільник) осіб. Наймасовіше переселення у повіті відбулося у 1946 році переважно до Львівської, Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької областей. Окрім них регіонами розселення були: Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Рівненська, зрідка – Полтавська, Миколаївська, Волинська, Вінницька, Херсонська, Ворошиловградська, Чернігівська області. Із 137 населених пунктів компактно (до однієї області) розселили українців із 52 сіл і міст повіту. Переселенців 38 населених пунктів повіту розмістили у трьох і більше областях радянської України. Найбільшого розпорошення зазнали українські переселенці міста Ліська, яких розселили аж у 10 областях України. П’ятсот і більше людей переселено з 24 сіл.

Перемишльський повіт. Із шести названих у статті повітів за кількістю переселенців останній є найбільшим, масштаби переселення – наймасовіші. Із Перемишля і 142 сіл повіту примусово переселено до радянської України 64 471 особу (16 214 сімей). Кількість переселених за населеними пунктами коливалася від 10-11 (Дрогобичка, Солоне) до 2240 (Пяткова) і 5642 осіб (Перемишль). Більшість переселенців повіту була вивезена в основному в 1945 році здебільшого до західного регіону республіки – Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей. Тільки із 46 населених пунктів (32,1% від загальної кількості переселених сіл і міст) людей переселили компактно до однієї області. У кожному з решти 97 населених пунктів переселення відбувалося у дві і більше областей. Найбільшого розпорошення зазнали українці Перемишля, яких переселили до 11 областей України та до Пінської області Білорусії. П’ятсот і більше людей переселено з 26 сіл та міста Перемишля.

Отже, із шести розглянутих повітів (519 населених пунктів) у 1944 – 1946 роках примусово переселено 196 996 особи (47 834 сім’ї). Депортація охопила всі міста і села Надсяння, де проживали українці. 

Переселення не було одномоментним актом, а розтягнулося ледь не на два роки. Основну масу надсянців вивезли протягом жовтня-грудня 1944 – травня 1946 років.

Наймасовіші переселення за хронологією відбувалися у: Березівському і Кросненському повітах (кінець 1944 – 1945 роках); Сяноцькому і Ярославському повітах (1945 – перша половина 1946 років); Перемишльському повіті (1945 році); Лісківському повіті (перша половина 1946 року).

Основну масу надсянців вивезли до чотирьох західних областей (Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської) та деяких східних областей радянської України (переважно Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Миколаївської, Херсонської).

Із усіх районів Надсяння наймасовішого переселення зазнав Перемишльський повіт.

У східні регіони радянської України переселяли до 1946 року. До цього мешканці багатьох населених пунктів з усіх повітів зазнали нападу польських бандитських націоналістичних формувань, у результаті чого українські сім’ї втратили усі засоби для існування (житлові та господарські будівлі, сільськогосподарський реманент, продукти харчування. Найбільше руйнувань господарств зазнали українці Кросненського і Березівського повітів.

Радянські державні органи свідомо намагалися розпорошити українських переселенців на новому місці проживання. Із 519 населених пунктів, що зазнали переселення, понад 50%  розселили у двох і більше областях радянської України.

Хоча в архівних документах, що стосуються вище названої теми, існує один-єдиний офіційний термін «переселення» і ніде не зустрічається вираз «депортація», насправді події 1944 – 1946 років у Надсянні, Холмщині, Підляшші та Лемківщині слід трактувати як наймасштабнішу депортацію українського етносу у новітній історії України.