«Народний дім» у Перемишлі (автор: Заброварний Степан)

опубліковано 12 січ. 2012 р., 03:57 Степан Гринчишин   [ оновлено 12 січ. 2012 р., 03:57 ]

Цей запис подій навколо виникнення й функціонування перемиського «Народного дому» – спроба привернути сучасникам основні факти з суспільної, культурної й економічної активності українців Перемищини й Надсяння.

Публікація проф. Степана Заброварного, крім інших завдань, має надихнути істориків і публіцистів до глибших досліджень на тему побудови на українсько-польському прикордонні новітньої української тотожності. Українська тотожність – і ця сучасна, і ця початків XX ст. – немислима без активності всієї когорти франкових каменярів, будівничих інститутів, в яких виховувалися покоління українських патріотів, діячів культури, громадських авторитетів. Таким інститутом був і, надіємося, надалі буде, перемиський «Народний дім».

Публікація присвячується тим, які в найгірший час комуністичного свавілля оберегли перед повним знищенням не лише будинок, але й зберегли перед забуттям його славне минуле.

Лозунгом для сучасників, після прочитання цих сторінок, хай стануть слова:

Відбудуймо «Народний дім» - наш дім!

Петро Тима

Голова Об'єднання українців у Польщі

 

Історію «Народного дому» в Перемишлі слід було б почати від пояснення самого поняття «народний дім», оскільки не є воно однозначне. Словосполучення «Народний дім» у Перемишлі вживається у трьох значеннях:

По-перше – це будинок, фізичний об'єкт, технічна споруда, яка назовні має свою характерну архітектурну форму, а всередині різні приміщення. За списком з 1939 р. – це театральний зал зі сценою, 2 гардероби, 1 буфетна кімната, 29 житлових кімнат, 3 крамниці, 3 магазини, пивниці та всяке необхідне технічне обладнання. Сьогодні будинок «Народного дому» є цінною історичною й архітектурною пам'яткою міста Перемишля.

По-друге – це економічна або господарська організація, кооперативне підприємство – товариство з обмеженою відповідальністю, яке вело заробітну діяльність і матеріально підтримувало українські громадські організації. Основним завданням товариства було, в першу чергу, вирішення усіх справ, пов'язаних з будівництвом «Народного дому», а опісля – адміністративне й фінансове забезпечення його функціонування як культурно-освітньої установи.

По-третє – це власне культурно-освітня установа, що охоплювала всі інститути, громадські організації й товариства, які вели тут свою суспільну та культурно-мистецьку діяльність у формі організування бесід, лекцій, доповідей, виставок, вечорниць, театральних вистав, концертів з участю місцевих і запрошених ззовні солістів, хорів та ансамблів, танцювальних балів та різних урочистих заходів.

І це є найбільш суттєве поняття «Народного дому», про яке заявляють метафоричні епітети, яких вжили перемиські діячі в засновницькому документі. На їхню думку мав це бути «храм національного відродження», «вогнище громадського життя», «кріпость молодої волі», «святиня українського слова і пісні».

Інституція «народних домів» має гарну традицію в розвитку українського національно-культурного життя в Галичині, а також на Наддніпрянщині. Першою установою в Галичині, що появилася під цією назвою, був «Народний дім» у Львові, заснований за чеським взірцем у 50-х рр. XIX ст. Він був збудований з жертв українського суспільства колишньої Східної Галичини й повинен був служити всій українській спільноті для її освіти та духовного піднесення. Таку думку висловив Омелян Огоновський у Пролозі до п'єси Маруся, якою започаткував свою діяльність театр «Руської бесіди» у Львові 29 березня 1864 р.:

А з добровільних жертв селян убогих

і русинів - ревнителів немногих

Вознісся велеліпно «Дім Народний»,

Той руського життя мов храм природній,

Де маєш школи, ба і «Бесіду»

Та видим в зароді Русь молоду!

Ця «Русь молода» – нове покоління галицьких українців – справді внесла нового духа й нову національну ідею, очищену від чужих впливів і підпорядкування чужим. Це покоління почуло себе вповні вільним і незалежним, очищеним від будь-якої чужинецької ідеї. На жаль, невдовзі львівський «Народний дім» опанували москвофіли, а «Бесіда» та всі інші народницькі установи, вся ця «Русь молода», перейменована пізніше на «Молоду Україну», змушена була шукати собі інших приміщень у Львові. Згодом «народні доми» появляються в інших містах і містечках Галичини, в тому й у Перемишлі.

1. Товариство «Народний дім» у Перемишлі

1.1. Будова «Народного дому»

Товариство «Народний дім» у Перемишлі,як кооперативну установу, творено значно пізніше, ніж був будований львівський «Народний дім». Після короткого оживлення у 1848 – 1849 рр. українського національно-культурного життя у Перемишлі в пізніших роках запанував застій, а в 70-х – національний рух попав тут під вплив москвофільства. У 1874 р. до Перемишля прибув відомий діяч москвофільського напрямку Микола Антоневич і цього ж року засновано тут Общество ім. Качковського.

Становище української громади в Перемишлі того часу змалював, відкриваючи загальні збори Товариства «Народний дім» у Перемишлі 27 травня 1926 р., голова Наглядової ради товариства, старенький о. Олександр Зубрицький. Між іншим, він сказав: «В місті зістала руська земля, вулиці не носили вже руських назв, камениці в чужих руках. Пам'ятаю Перемишль від 1859 року. В Ринку в руських руках були лише нечисленні реальності: Старий циркуль, де міститься Суд окружний, камениця ч. 2, власність Греко-католицької капітули, що походять з легатів єпископа Снігурського і крилошанина Івана Могильницького, реальність Черлюнчакевичів, а на Францішканській – реальність Капітули «Провидінє» з готелем і салею на представлення, реальність Юркевичів «під голубами», Козловських коло окружної аптики і Лапіцких «На брамі». Рускої торгівлі не було ніякої. Одиноке товариство «Братство св. Николая» при катедральній церкві. В 70-х роках засновано «Руську Бесіду» – в двох маленьких кімнатах в партеровому дому під ч. 2 в ринку, які занимає тепер печатня. Де б ми тепер могли знайти приміщення при невідрадних сусідських відносинах?».

Нове національно-культурне оживлення в Перемишлі почалося з 2. половини 80-х рр. XIX ст. з появою гурту молодих активних громадських діячів – в першу чергу Теофіла Кормоша, Григорія Цеглинського, Олекси Яреми. Перший з них виховувався у Волі Арламівській, де його батько був парохом. Після закінчення навчання на юридичному факультеті Львівського університету в 1885., він відбув судову практику. Спочатку працював деякий час у доктора Чайківського, а після цього – в адвокатській канцелярії д-ра Долинського в Перемишлі. У 1887 р. отримав звання доктора і склав адвокатський іспит, що йому дозволило відкрити власну адвокатську канцелярію в Судовій Вишні. Григорій Цеглинський прибув до Перемишля в 1887 р. на посаду керівника, організованих ним паралельних українських класів у польській гімназії, а від 1895 р. став директором вже вповні незалежної української гімназії. До того часу був відомий як визначний педагог-вчитель в Академічній гімназії у Львові, редактор і театральний діяч, автор кількох п'єс, що радо виставлялися тодішніми аматорськими театрами. Олекса Ярема, також учитель Академічної гімназії у Львові, був відряджений у 1892 р. до праці в Перемиській чоловічій гімназії, де навчав латини й греки.

Усіх трьох діячів єднала спільна прикмета – запал до безкорисливої громадської діяльності, яку проявили вже під час навчання у Львівському університеті. Тож, як тільки появилися в Перемишлі, зразу забралися до активної громадської праці. Перший прибулий і наймолодший з них, уродженець Перемиської землі, Теофіль Кормош, з природи товариський, повний молодечої енергії й темпераменту, а що любив товариські розваги й забави, то й почав свою діяльність з товариства «Бесіда» (казино). Там гуртувався весь свідомий інтелігентський прошарок українського населення міста й околиць. Радо також організував товариські зустрічі в своєму домі.

Григорій Цеглинський перш за все займався своєю школою, яку треба було організувати з самих основ. Невдовзі ця українська гімназія стала найміцнішим осередком національно-культурної праці в Перемишлі, згуртовуючи всю творчу українську інтелігенцію міста. Першою потребою, що виникла внаслідок відкриття першого українського класу, була справа бурси для учнів з віддалених від Перемишля місцевостей. Григорій Цеглинський, у співпраці з Теофілем Кормошем і радником суду Левом Шеховичем, заснував товариство «Бурса св. о. Николая» та купив невеликий будинок (пізніше розбудований) з великим городом на вулиці Баштовій, 25. Черговим заходом Г. Цеглинського було оживлення діяльності, заснованого з ініціативи о. Лева Кордасевича, товариства «Бурса для дівчат». У 1890 р. змінено статут і назву товариства на «Руський інститут для дівчат» і вирішено збудувати для нього будинок і цією справою «дуже ревно і щиро» зайнявся член Виділу (Відділення) товариства Г. Цеглинський. Будинок був готовий 1895 р. й цього ж року почав діяти інститут для дівчат.

Заходами молодих енергійних діячів у Перемишлі були створені такі економічні, культурно-освітні та мистецькі товариства: філія «Просвіти» (1891), «Боян» (1891), Кредитне товариство «Віра» (1894), Ремісниче товариство «Зоря» (1899), кружок «Рідної школи» (1900). Проблемою усіх цих та інших українських установ і товариств був брак власних приміщень, а оренда чужих приміщень (кімнат, залів) була пов'язана з високими видатками. Тоді-то постало питання про будову власного великого будинку, в якому згадані установи й товариства знайшли б своє приміщення і могли розгорнути ширшу діяльність. На пропозицію д-ра Теофіла Кормоша скликано збори української громадськості міста і після доповіді Олекси Яреми, в якій він обґрунтував потребу будови «Народного дому» в Перемишлі, вирішено заснувати Товариство «Народний дім», яке зайнялося б цією справою.

Установчі збори Товариства «Народний дім» у Перемишлі відбулися 3 січня 1900 року в присутності, стверджених підписами, 27 осіб, що стали членами-засновниками товариства. Серед них – 11 професорів української гімназії на чолі з директором Г. Цеглинським, що ясно засвідчує про роль професури місцевої гімназії як в ініціюванні, так і здійснюванні громадських заходів. Другу численну групу – 9 осіб – становили священики, а крім них було ще 4 правників, 2 директорів банків та 1 лікар.

Першою справою, якою зайнялися установчі збори, було схвалення, опрацьованого О. Яремою, Статуту створюваного товариства. Згідно з прийнятим Статутом, пристосованим до австрійського законодавства, метою Товариства «Народний дім» з обмеженою порукою мало бути: «піднесення зарібку і господарства його членів через закуп і продаж недвижимостей, будову домів і посередництво в закупі і продажі, а також уділювання членам позичок». На ресурси товариства мали складатися: 1) власні фонди товариства (т.зв. основний фонд, що був його власністю), 2) членські паї (т.зв. пайовий фонд, що становив власність членів), 3) вклади на біжучому рахунку і 4) позики й кредити, отримані товариством. Основний фонд створювався зі вступних внесків, з частки чистого прибутку (про розмір частки, не менше ніж 10% прибутку, вирішували загальні збори), з дивіденд належних членам, що не були відібрані протягом 3 років, з відсотків від власних капіталів, з недоплачених у повній сумі паїв, а також паїв, що перейшли на його власність з усяких записів та датків для товариства.

Членами товариства могли бути фізичні й юридичні особи, які сплатили один або більше паїв. Від кількості сплачених паїв залежала кількість голосів на загальних зборах товариства. Засада розподілу голосів пропорційно до сплачених паїв була точно визначена Статутом, при чому один член не міг мати більше як 10 голосів і то при 55 паях. На практиці лише деякі збірні (юридичні) члени мали по 3 паї (2 голоси), напр. товариства «Руська бесіда» та «Бурса св. о. Николая».

Установчі збори обрали також членів керівних органів товариства – Наглядової ради, Управи та Ревізійної комісії. Головою Наглядової ради був обраний Г. Цеглинський, його заступником – о. Іван Стрийський, а Т. Кормош став одним з членів ради. В склад Управи увійшло трьох директорів: О. Ярема, Клим Глібовицький та о. Омелян Кормош і трьох заступників. Ревізійну комісію очолив Володимир Кміцикевич.

Схвалений зборами Статут товариства був записаний в реєстр заробітно-господарських товариств ухвалою Окружного суду в Перемишлі 20 січня 1900 р. Цей день і вважається початком діяльності Товариства «Народний дім» у Перемишлі. З цього дня почалася енергійна діяльність усіх членів управи, а особливий тягар взяв на себе д-р Т. Кормош, який доглядав за всіма справами і перш за все заступав товариство у справах, що вимагали юридичного вирішення. Поруч з ним немало натрудився О. Ярема, що займався фінансовими й господарськими справами. Ця праця вимагала не лише багато часу й труду, але й великої терпеливості, ретельності і точності у веденні справ, так що не кожний хотів брати її на себе, а О. Ярема був касиром чи не всіх існуючих у Перемишлі українських організацій. Про це він згадував пізніше у своїх записках: «в моїх руках опинилося багато кас, вправді дрібних, але з того дробу поставали і великі будівлі».

На початку жовтня 1901 р. в розпорядженні товариства було дещо понад 6300 австрійських корон і з такою мізерною квотою важко було братися за справу. З допомогою прийшло засноване раніше (1894) Т. Кормошем перше в Перемишлі Кредитне товариство (пізніше Український кооперативний банк) «Віра», яке надало Товариству «Народний дім» кредит у розмірі 30 тисяч австрійських корон. За ці гроші на ліцитації закуплено нерухомість з одноповерховим будинком, який був знесений. На його місці 27 лютого 1902 р. розпочато будову величавого, як на той час, будинку «Народного дому», а 4 липня 1903 р. посвячено наріжний камінь. Справами будови займався Будівельний комітет, в якого склад увійшли: д-р Т. Кормош, О. Ярема, Г. Цеглинський, о. О. Кормош, д-р М. Долинський, І. Матковський та І. Липецький. Технічне керівництво було в руках інженера Івана Лемпіцького. Будову дому закінчено в жовтні 1904 р. і 1 листопада 1904 р. відбулося урочисте посвячення «Народного дому» в Перемишлі єпископом Костянтином Чеховичем при численній участі духовенства та місцевої української громади.

Від прийнятого рішення про будову «Народного дому» в Перемишлі до його посвячення і відкриття минуло не цілих 5 років. Для порівняння, «Народний дім» у Львові будувався 15 років (1849-1864), в Тернополі –14 років (1890-1904), в Стрию і Коломиї (лише 1/3 будинку) – 9 років (1892-1901). Серед найбільш заслужених, для успішного завершення будови, на першому місці визнано Український банк «Віра» (його директором був Спиридон Губчак, він же член управи «Народного дому»). На загальних зборах 3 березня 1906 р. голова Наглядової ради Г. Цеглинський подякував товариству «Віра» за «гойні жертви й датки для «Народного дому», без яких Товариство «Народний дім» лихо стояло би». Дальшими заслуженими названо д-ра Т. Кормоша, який невтомним трудом найбільш прислужився справі, О. Ярему – він бо точним веденням фінансових справ і своїми заходами підтримав справу, Дирекцію, яка щиро працювала для добра товариства та Будівельний комітет.

1.2. Адміністративно-фінансова діяльність (1904-1939)

На кінець 1906 р. стан заборгованості від банківських кредитів становив 151 885,85 корон, з чого в Австро-Угорському банку – 83 885,82 корон (процентна ставка 4 і 3/4%), в «Дністрі» – 28 000 (5 і 1/7%). У «Вірі» – 40 000 (7%). Крім цього, на чужий капітал складалися вкладення на ощадних книжечках членів і не членів товариства на суму 54 066,58 корон (процентна ставка 4 і 1/2%). Власний капітал становив всього 24 257,98 корон, з того резервний фонд – 6983,84 корон, спеціальні резерви – 300 корон, паї – 16 974,14 корон). Діяльність Товариства «Народний дім» була обмежена до оренди приміщень, натомість не велася, поки що, кредитна діяльність. Доходи за 1906 р. становили 10 476,28 корон. Видатки на адміністрацію, банківські щомісячні платежі і відсотки перевищили доходи на 2000 корон.

З 1908 р. Товариство «Народний дім» почало надавати кредити своїм членам. У звіті з ревізії рекомендовано не обмежуватися до кредитної діяльності, але поширити обсяг економічних дій, щоб товариство могло сплатити свою заборгованість й спирати існування на власних силах. Стан бо кредитної заборгованості постійно зростав і на той час становив уже 153 330,77 корон. Весь час зростала також чисельність членів – на згаданий день було їх 134 з 214 паями.

Протягом 11 років дирекція «Народного дому» працювала на громадських засадах (без винагороди). Щойно на засіданні Наглядової ради (13 лютого 1911) піднесено питання про винагороду її членів. Запропоновано, щоб з укритого резерву 3000 корон призначити на цю ціль 1400 корон, з чого по 500 корон признати О. Яремі та о. О. Кормошу, а 400 корон д-ру Т. Кормошу, як адміністратору дому. Доктор Т. Кормош погодився прийняти 200 корон, як повернення понесених затрат. Вирішено також підвищити чинш для «Руської щадниці» на 300 корон, для перукаря з 60 на 80 корон. Внаслідок цього доходи «Народного дому» зросли до 4000 корон.

У 1913 р. число заявлених паїв зросло до 265 та оскільки не всі члени сплатили обов'язкові паї, то пайовий фонд становив 9182,45 корон (69,3% заявленої суми). Власний капітал, додаючи резервний фонд (8130,01 корон) та спеціальні резерви (400 корон), становив 17 712,46 корон, тобто всього 7,08% оборотного капіталу. Натомість чужий капітал зріс до 232 398,85 корон (вклади на книжечках – 60 102,08 корон, кредити – 172 296,77 корон). Нерухомості, які були оцінені на 220 826 корон, принесли 12 378 доходу, а адміністративні кошти їхнього утримання винесли 2632,28 корон. Попередній 1912 р. Товариство «Народний дім» закрило чистим прибутком 689,30 корон, з чого 438,45 корон призначено на дивіденди (5% від вкладів), 110,85 корон на збільшення основного фонду, 50 корон на резервний фонд, 50 корон на будову школи ім. Шашкевича і 40 корон приватним особам за послуги.

Воєнний час не сприяв активній господарській діяльності й ті роки записалися виключно стратами. Театральний зал віддано для Червоного хреста й інваліди вживали його ще у 1925 р. Щойно у 1920 р. Товариство «Народний дім» осягнуло прибуток зі своєї діяльності. На перших, після війни, загальних зборах 14 червня 1921 р. підсумовано господарську діяльність товариства за 1917-1920 рр. Витрати адміністрації за цей час становили 13 465,53 польських марок, а разом з відсотками сальдо страт досягло 18 003,76 марок. Тоді вже починалася фінансова криза-депреціація польської марки. Нерухомість «Народного дому», якої балансову вартість встановлено на 171 998,41 марок, у дійсності мала вартість 10 мільйонів марок. На цих же зборах обрано нову Наглядову раду, якої головою став о. Олександр Зубрицький та затверджено членів управи в складі: о. О. Кормош, Спиридон Губчак та О. Ярема і їхніх заступників.

Як усі інші українські кредитні кооперативи, Товариство «Народний дім» у Перемишлі вийшло оборонною рукою з монетарної кризи. Висока інфляція була корисною для боржників. У 1923 р. чистий прибуток товариства досягнув 1898 008 польських марок, завдяки чому дирекція «Народного дому» до 1924 р. сплатила всі довоєнні борги. Ще у 1922 р. затверджено зміни до Статуту, які виникли внаслідок пристосування його до польського кооперативного закону від 29 жовтня 1920 р., а на надзвичайних загальних зборах 9 жовтня 1925 р. внесено чергові зміни до Статуту, обмежуючи обсяг діяльності Товариства «Народний дім». Новий запис звучав: «кооператива займається завідуванням недвижимостей». У зв'язку з уведенням нової грошової одиниці – злотого (зл.), пай члена встановлено на рівні 50 зл. Власний капітал на 1 грудня 1925 р. становив 23 200,52 зл., з чого на паї припадало 12 588,01 зл., чужий капітал (депозити) – 18 179,57 зл. Вартість нерухомого майна оцінено на 41 441 зл. Баланс закрився стратою, що виникла з такого розрахунку: дохід з чиншів 2278,29 зл., а витрати 2122,90 зл., отже прибуток брутто становив 155,39 зл., зменшений на відсотки від вкладів 727,16 зл., дав 571,77 зл. чистої страти.

На зламі 20-30-х рр. Товариство «Народний дім» у Перемишлі ввійшло в новий період своєї діяльності. Відійшли у вічність засновники «Народного дому» – в 1927 р. помер д-р Т. Кормош, а в 1930 р. – О. Ярема. У 1929-1933 рр. чергова економічна криза, цим разом глибока рецесія, сколихнула не лише Польщею, але й усім світом. У Перемишлі оголосили про своє банкротство такі великі фірми, як Френкель і Крайґер та ін. Також деякі українські товариства опинилися у важкій фінансовій ситуації. До них належав Окружний союз кооператив у Перемишлі, заборгований у Товаристві «Народний дім» на суму 4619,24 зл. й цю суму на загальних зборах товариства 20 січня 1932 р. вирішено списати у страти. Товариство допомагало також іншим українським установам, призначаючи з доходів за 1932 р. на культурні цілі 4639,11 зл., з того: на «Просвіту» – 195 зл., на «Рідну школу» – 1500 зл., на інвалідів – 1825 зл., на інші цілі – 1119,11 зл.

На загальних зборах 20 травня 1933 р. вирішено розширити діяльність товариства і оновити склад керівних органів. Наглядову раду очолив о. Михайло Комарницький з Жовкви, який виконував цю функцію до самої війни. Його заступником був Ізидор Білинський (директор «Української щадниці» в Перемишлі), а від 1935 р. – Михайло Кебузинський, секретарем – д-р Іван Мандюк. Крім цього було ще двох членів і трьох заступників. Управа складалася зі справника (виконавчого директора), яким до самої війни був Богдан Шехович, скарбника, яким був о. О. Кормош, а від 1935 р. – Іван Ґонтарський, та бухгалтера, яким був Теодор Гоза, після нього Михайло Пащак, а від 1935 р. – Осип Сенечко, як одинокий службовець. Крім цього було ще трьох заступників членів управи. За свою працю О. Сенечко отримував 200 зл. місячної зарплати. Крім нього зарплату отримували особи, що виконували обов'язки служби – швейцар і сторож.

Концепцію розбудови діяльності Товариства «Народний дім» віддзеркалено у схваленому на надзвичайних загальних зборах 27 жовтня 1934 р. доповненні до Статуту товариства. Перш за все вирішено привернути кредитну діяльність, а крім цього додано такий 9-й пункт: «Для піднесення культурного рівня своїх членів, для поширення кооперативних ідей та для приєднання до кооперативи нових членів може кооператива засновувати читальні, бібліотеки, влаштовувати лекції, виклади і спеціальні курси, в першу чергу з обсягу кооперації та сільського господарства, досвідні поля, вистави, вечірки, концерти, прогульки, фестини та всякого роду товариські забави, притягати своїх членів до занять спортивного роду».

Основними формами діяльності Товариства «Народний дім» все-таки й надалі залишалися: завідування нерухомостями, депозитно-кредитна та допоміжна діяльність. З року в рік зростали прибутки, мінялася чисельність членів. Якщо в 1921 р. було 125 членів, а в 1930 р. їхнє число зменшилось до 60, то в 1939 р. зросло до 85. У 1939 р. дохід з нерухомостей становив 9292,32 зл., дохід з позичкових операцій – 1226.32 зл., з інших джерел – 55,86 зл., разом – 10 575,63 зл. За цей самий час кошти адміністрації становили 7438,34 зл., отже чистий прибуток досяг 3137,29 зл. Найбільший дохід давала оренда театрального залу. В 1935 р. Загальні збори встановили правила оренди залу на потреби кіно, оскільки Управа мала проблеми і судові процеси з кіно-підприємцями. Згідно з цими правилами зал винаймався на 3 роки за місячною оплатою 400-500 зл. При цьому 3 дні в лютому, березні та жовтні, а в інших місяцях два, були резервовані на національно-культурні святкові заходи. Орендар повинен був для забезпечення належного чиншу вплатити суму, яка перевищувала річний чинш. Слід додати, що не всі сплачували чинш терміново, а в деяких випадках Наглядова рада давала згоду на його зниження.

Незалежно від цього, що українська суспільність у Перемишлі в другій половині 30-х рр. розпоряджалася вже більшою кількістю власних будинків, будинок «Народного дому» на вул. Костюшка, 5 давав приміщення кільканадцяти українським громадським організаціям. Містилися в ньому: «Міщанська каса» (в 1937 перенеслася до власного будинку на вул. Костюшка, 3), «Народний базар», «Достава», «Українська щадниця», Окружний союз українських кооператив, Українське драматичне товариство ім. Лесі Українки, Бібліотека ім. Петра Могили, Товариство «Викладів ім. Петра Могили», Читальня товариства «Просвіта», Ремісниче товариство «Зоря», Товариство «Супруга», Українське товариство допомоги інвалідам (УКТОДІ), «Українська бесіда». Ці та інші інституції організували різноманітні культурно-освітні заходи. У театральному залі, як про це засвідчують збережені афіші та оголошення і рецензії у місцевих газетах, гостинно виступали визначні громадські діячі, артисти, художні ансамблі, театри. Частину приміщень, за визначений чинш, займали приватні особи.

Депозитно-кредитна діяльність товариства не була великою. Управа «Народного дому» отримала повноваження надавати кредити своїм членам до суми: фізичним особам – 800 зл., юридичним особам – 8000 зл. Кредити надавалися на 3 до 36 місяців, переважно на векселі з процентною ставкою 6-9%. На кінець 1939 р. було заборгованих 20 осіб на суму 14 472 зл. Фізичні особи брали позики на будову, родинні сплати або на закуп землі. Слід додати, що Товариство «Народний дім» на кінець 1939 р. розпоряджалося депозитами 35 вкладників на загальну суму 44 158,23 зл. з процентною ставкою 5,5%. Цікавий був склад вкладників: 10 службовців (інтелектуальних працівників), 6 осіб вільних професій, 4 рільників, 1 робітник, 1 підприємець, 6 інших фізичних осіб, 7 юридичних осіб, у тому 2 кооперативи.

Фінансовий стан Товариства «Народний дім» на кінець 1939 р. був такий: власний капітал становив 31 293,47 зл., з того: статутний фонд – 5242,74 зл., запасний фонд –17140,56 зл., інші фонди – 8910,17 зл. Усіх паїв було 109 (по 50 зл. = 5450 зл. – не всі вплатили повну суму), які належали 85 членам товариства. Серед 77 фізичних осіб було 30 службовців, 30 представників вільних професій, 8 рільників, 3 купців, 2 промисловців, 1 ремісник, 3 інших. Серед юридичних осіб були: львівський «Дністер» (6 паїв), кооператив «Золотий колос» і «Бурса св. о. Миколая» (по 4 паї), Український кооперативний банк «Віра» (2 паї), «Союз українок», «Боян», «Сокіл» та Український інститут для дівчат (по 1 паї).

Водночас Товариство «Народний дім» було членом і мало свої паї в таких інституціях, як: Ревізійний союз українських кооператив – РСУК (з 1906), Кооперативний союз (з 1925), Центробанк (з 1925), Український банк «Віра», «Українська щадниця», «Сільський господар» (з 1936), Повітовий союз кооператив, «Дністер», «Народний базар», «Золотий колос». Крім цього воно було членом таких товариств, як «Просвіта» і «Рідна школа», яким надавало позики й фінансову допомогу.

Допоміжна діяльність, поруч з депозитно-кредитною та завідування нерухомістю, займала важливе місце в діяльності товариства. Про це свідчить розподіл прибутку за 1936 і 1937 рр. З прибутку 1576,40 зл. за 1936 р. на добродійні цілі призначено 1153,11 зл., з чого найбільше надано: «Рідній школі» – 240 зл., інвалідам – 180 зл., «Сільському господареві» – 120 зл., «Бурсі ім. о. Миколая» – 120 зл. Крім цього менші суми отримали: «Союз українок», Спортивне товариство «Сян», «Просвіта», Захоронка емігрантів, Музичний інститут, бідна молодь Лемківщини і Бойківщини, Товариство «Стривігор», «Сокіл-батько», церква на Засянні, УКТОДІ. Прибуток за 1937 р. був менший (1162,79 зл,). а на добродійні цілі призначено такий самий відсоток прибутку і в першу чергу допомогу отримали, подібно, як в попередньому році, «Рідна школа», інваліди, «Сільський господар», «Бурса ім. о. Миколая» та «Союз українок».

1.3. Ліквідація Товариства «Народний дім»

У ході німецько-польської війни 15 вересня 1939 р. до міста Перемишля увійшли німецькі війська, але вже 27 цього ж місяця вони відійшли за Сян, а наступного дня правобережну частину міста зайняли відділи Червоної армії. «Народний дім» і всі інші українські установи та товариства знайшлися під радянською владою і в короткому часі були ліквідовані, оскільки тоталітарна держава не толерувала існування незалежних самоврядних організацій та ще й до того з національним забарвленням.

Товариство «Народний дім» діяло ще якийсь час після зайняття правобережного Перемишля радянськими військами і приєднання його до УРСР. Як записано в протоколі, 23 листопада 1939 р. в «Народному домі» з'явився радянський офіцер з трьома міліціонерами і, ввійшовши до великого залу, наказав у найкоротшому часі усунути пропам'ятну таблицю Українській Галицькій Армії (точніше УСС). Наступного дня до «Народного дому» прибув командир Прикордонної служби і заявив, що всі мешканці будинку «Народного дому» мусять його покинути У Тимчасовому управлінні міста адміністратору «Народного дому» доручили передати будинок з усім рухомим інвентарем Прикордонній службі. Канцелярію «Народного дому» перевезено до приміщень «Української щадниці» на вулиці Водній, 2, а «Народний дім» 25 листопада зайняв штаб військ Прикордонної служби. Останні збори Наглядової ради Товариства «Народний дім» в «Українській щадниці» відбулися 2 грудня 1939 р.

Повну ліквідацію Товариства «Народний дім» в Перемишлі проведено в березні 1940 р. Майно товариства протокольно передано в руки представників Державного націоналізованого банку (директора М. Васильєва, завідуючого господарством М. Файлєра та комісара Д. Рудика). Передавав бухгалтер «Народного дому» Михайло Пащак (О. Сенечко був на той час арештований).

За часів німецької окупації (1941 – 1944) господарем в «Народному домі» був Український допоміжний комітет та співпрацювали з ним деякі інші господарські та культурно-освітні товариства.

Після встановлення влади Польської Народної Республіки (1944) продовжувалася ще війна, а після її закінчення почалася депортація українського населення до УРСР, так що не було ні часу, ні можливості вповні оновити діяльності в «Народному домі». Спроба реанімувати Товариство «Народний дім» 16 листопада 1944 р. не увінчалася успіхом. На основі декрету від 5 вересня 1947 року, та відповідних розпоряджень виконавчої влади, «Народний дім» перейшов на власність Державного казначейства. Безуспішними, аж до сьогодні, були численні спроби (після 1956, а вдруге після 1989 р.) привернути власність «Народного дому» українській громаді.

2. «Народний дім» у Перемишлі як громадська культурно-освітня установа

2.1. Перший період стабільного розвитку (1904-1939)

Як цього прагнули й передбачували засновники «Народного дому» в Перемишлі, протягом багатьох років він був справжнім вогнищем нового національно-культурного життя, святинею безсмертного українського слова й пісні. Перш за все в «Народному домі» знайшов приміщення весь ряд українських громадських установ і товариств, які розвивали тут свою економічну та культурно-освітню діяльність. З економічних товариств, поруч з Товариством «Народний дім», діяла, заснована ще 1899 р. д-ром Т. Кормошем, «Спілка для господарства і торгівлі», яка займалася постачанням предметів, необхідних для рільництва й домашнього господарства. Слід підкреслити, що на її базі, через об'єднання з «Сільським господарем» у 1911 р., був створений і перенесений до Львова «Крайовий союз господарсько-торговельних спілок».

У «Народному домі» мали свої приміщення дві кредитні кооперативи: «Українська щадниця» і «Міщанська каса». Перша з них, заснована 1909 р. (тоді «Руська щадниця»), надавала довготермінові кредити українським установам, фінансувала парцеляцію великих земельних маєтків та надавала кредити селянам на купівлю землі. У 1939 р. вона мала в Перемишлі два свої будинки. «Міщанська каса» була заснована 1909 р. для потреб місцевого міщанства і мала свій власний будинок у сусідстві з «Народним домом» (вул. Костюшка, 3). На першому поверсі «Народного дому» містилися дві крамниці: книгарня і склад паперу «Народний базар», де можна було купити квитки на концерти і театральні вистави та інші культурні заходи, а також крамниця з церковними предметами «Достава» і перукарня. Від 1922 р. в «Народному домі» мав своє приміщення «Окружний союз кооператив», що об'єднував сільські кооперативи Перемиського, Ярославського, Добромильського та Мостиського повітів і займався популяризаторською й організаторською діяльністю з метою активізації кооперативного руху, організовуючи виставки продуктів сільського господарства, господарські курси й наради, виконував контрольно-ревізійну функцію.

У «Народному домі» знайшли приміщення також такі суспільні товариства, як Ремісниче товариство «Зоря», товариство «Супруга» та філія Українського товариства допомоги інвалідам.

З культурно-освітніх і мистецьких товариств в «Народному домі» містилися: товариство «Українська бесіда», читальня «Просвіти», товариство «Викладів ім. Петра Могили», Бібліотека ім. Петра Могили, Драматичне товариство ім. Лесі Українки та Руханково-Туристичне товариство «Сокіл». Великий зал зі сценою використовувався для масових заходів українських товариств, а у вихідні винаймався для кінотеатру. При заповненому залі тут відбувалися концерти з участю місцевих і запрошених солістів та хорів, театральні вистави, танцювальні бали, різні урочисті заходи, а в інших залах – лекції, бесіди, виставки, читацькі заняття. Кожного року в березні відбувалися тут Шевченківські концерти.

«Українська бесіда» – це перше товариство, засноване в Перемишлі ще у 70-х рр. XIX ст. на взірець львівського з такою ж назвою і оновлене 1883 р., в якому Т. Кормош, після закінчення навчання у Львові, почав свою активну громадську діяльність у надсянському місті. Львівська «Руська бесіда» (назву «Українська бесіда» прийняла щойно в 1929) була заснована 21 січня 1861 р. заходами Юліана Лаврівського як відповідь на прагнення української молоді й старших до гуртування і розвитку товариського життя. «Бесіда» й ставила собі за мету зблизити і згуртувати освічених українців, розбудити в них товариське життя і цим шляхом впливати на піднесення національного духа. Крім створення такого українського клубу, де можна було організувати культурні розваги й відпочинок по праці, найбільшою заслугою цього товариства було створення театру «Руської бесіди».

У прийнятому в 1903 р. Статуті перемиської «Бесіди» записано, що метою товариства є «зближення і сходини русинів Перемишля і околиці, скріплення і піднесення народного духа і забави членів». Кожного вечора в приміщенні «Української бесіди» відбувалися сходини для читання книжок і часописів та для свобідних розмов і розваг (напр., гра в шахи), а у визначених днях організовано лекції, популярні й наукові доповіді, музично-поетичні вечори, танцювальні забави, бали та інші розважальні заходи. Читальну діяльність організувала також читальня товариства «Просвіта», а доповіді – товариство «Викладів ім. Петра Могили».

Діяльність «Бесіди» відіграла незвичайно важливу роль в інтегруванні української спільноти міста Перемишля та околиць, піднесенні її освітнього рівня та зміцнення національної свідомості. Завдяки безпосереднім зустрічам і розмовам між відвідувачами читальні нав'язувалися товариські, а навіть ще ближчі дружні та сімейні взаємини. Коли ж взяти до уваги, що в тих зустрічах переважала молодь, то ці зустрічі мали ще й неабияке виховне значення, особливо ж для позашкільної молоді – робітничої та селянської. У світлиці «Бесіди» можна було й поспівати та навчитися гри на музичних інструментах. Тут організувалися співацькі, декламаторські гуртки, хори й оркестри. Урочисто відзначувалися національні свята та річниці у формі вечорів з доповідями та поетично-музичними виступами.

Українські діячі вміли цінити роль книжки та бібліотеки для поширення освіти і тому, поруч з товариством «Викладів ім. Петра Могили», одне з приміщень «Народного дому» займала Бібліотека ім. Петра Могили». Тут можна було переглядати на місці книжки й часописи, а книжки також випозичати додому. Основною формою культурно-освітньої праці товариства «Викладів ім. Петра Могили» було організування циклу лекцій, доповідей і курсів. Тематика доповідей була так складена, щоб дати зацікавленим відповіді на актуальні питання з ділянки політики, права, історії, літератури й мистецтва, економіки та кооперації, а також психології й медицини, техніки й природи. Доповідачами були місцеві діячі такі, як: проф. Д. Ґреґолинський, д-р Я. Пастернак, д-р В. Загайкевич, д-р М. Рибак, д-р Р. Несторович та інж. М. Дерев'янко. На запрошення приїжджали університетські професори з Кракова, Львова й Варшави. Серед них Іван Огієнко, Василь Сімович, Іван Фещенко-Чопівський, Іван Зілинський та ін. Приїздили також письменники, а серед них Іван Франко. У 1937 р. доповіді відбувалися кожної неділі і у свята в залі «Української бесіди», а інколи також в залі оо. василіан на Засянні.

Іван Франко вельми часто навідувався до Перемишля. Він тут досліджував засоби архіву капітульної бібліотеки, виступав з промовами на селянських вічах, з доповідями на теми української й зарубіжної літератури та читав свої твори. Під час виборчої кампанії 1897 р. був арештований в Перемишлі. У 1901 р. І. Франко читав цикл доповідей про розвиток нової української літератури під назвою «Молода Україна», а в 1903 р. також цикл доповідей про Данте Аліґ'єрі. У 1912 р. в залі перемиського магістрату він читав свого Мойсея.

На особливу увагу заслуговує, засноване в Перемишлі 1925 р., Драматичне товариство ім. Лесі Українки, що мало своє приміщення на третьому поверсі «Народного дому» і за своїм Статутом займалося поширенням і розвитком сценічного мистецтва, влаштовуванням театральних вистав, доповідей на теми театрального мистецтва, музично-вокальних вечорниць, плеканням співу й музики. До цього часу Перемишль не мав постійного українського театру, не рахуючи коротко існуючих аматорських театрів товариства, заснованого 1848 р. під дирекцією пані Саар (режисер Іван Айталевич [Вітошинський]) та товариства ім. Григорія Цеглинського, заснованого 1913 р.

Упродовж 2-ї половини XIX і початку XX ст. Перемишль відвідували українські мандрівні театри, в першу чергу Український народний театр «Руської (Української) бесіди» у Львові. Спорудження «Народного дому» у великій мірі спричинилося до оживлення театрально-музичного життя Перемишля. Варто згадати, що вже наступного дня після його посвячення, тобто 2 листопада 1904 р. на сцені великого залу мав місце перший театральний спектакль. У наступних роках на цій сцені систематично відбувалися театральні вистави, майже завжди пов'язані з музикою – п'єси з народними піснями, водевілі, оперети. У «Народному домі» виступали не лише мандрівні театри, які нерідко користувалися також більшими залами в Робітничому домі або на Замку в театрі «Фредреум», але й театральні гуртки культурно-виховних організацій, шкільні та сільські театральні гуртки.

З галицьких театрів, які завітали на початку XX ст. до Перемишля, слід згадати театр «Руської бесіди» зі Львова, в цей час (1905-1906) під мистецьким керівництвом Миколи Садовського. Згадуючи про свій побут у надсянському місті, корифей українського театру писав: «З Станіславова переїхав я до Стрия, а з Стрия до Перемишля, де я грав довгенько. Тут я впевнився, що трупа вже так вистигла, що її можна показати й у Львові. Репертуар складався переважно з побутових п'єс, як от Карпенка-Карого, Старицького, Кропивницького, а в додаток такі, як Циганський барон, Трійка гультайська і т.ін. Про історичний репертуар, який у мене був і який на Великій Україні йшов, тут навіть і думки не могло бути, бо влада, від якої залежав дозвіл тієї чи іншої п'єси, була польська, а в наших історично-драматичних творах стосунки з поляками неодмінні й неприємні; тому я й у думці не мав поставити якусь історичну п'єсу. Спробував послати на дозвіл таку комедію, як Паливода XVIII століття, де, власне, й нічого прикрого для поляків немає, одначе на поставу дозволу не дістав. Повештавшись з трупою по всіх цих містах, я з Перемишля перевіз трупу до Львова». Разом із Садовським виступала на сцені і Марія Заньковецька.

Зараз після закінчення польсько-української війни в Галичині, у вересні 1919 р. в «Народному домі» виступав з гастролями український театр під керівництвом Василя Коссака. У його виконанні перемишляни побачили оперу Запорожець за Дунаєм із колишнім солістом віденської опери Романом Орленком та п'єси Гімн нужди С. Бєлой з єврейського життя, Ой не ходи Грицю, Хмара, Наталка Полтавка, в яких серед інших виступали: С. Стадникова, В. Коссак, К. Коссакова-Рубчак, М. Дикова, А. Нижанківський. Згодом зал у «Народному домі» виявився надто тісним для приїжджих театрів і вони виступали або в залі польського театру «Фредреум» на Замку, або в залі Робітничого дому (відданий для вжитку 1912). У залі «Фредреум» виступав, м. ін., у 1927-1928 рр. львівський театр Стадника, який ставив Циганську любов Легара, Запорожця за Дунаєм Аркаса, Гетьмана Дорошенка та Доллі. В залі Робітничого дому від 3 до 7 листопада 1937 р. проходили спектаклі театру ім. М. Садовського: Хмара, Маруся Богуславка, Ніч під Івана Купала.

Перемиський аматорський театр діяв спочатку як Драматичний кружок товариства «Міщанське братство» і щойно в 1927 р., під цим самим керівництвом, був реорганізований і зареєстрований під назвою: Драматичне товариство ім. Лесі Українки. Головою товариства був д-р Володимир Загайкевич, а режисером Микола Ґурський. Членами управи товариства були: мгр Юліан Костюк, О. Сенечко, д-р Модест Козак та Ярослав Андрухович. Серед перших виконавиць жіночих ролей, декоратор театру М. Прасіцький називає, м. ін., Катерину Марченко, Нусю Німентовську, Олю Патроник, а серед чоловічих: В. Загайкевича, М. Ґурського, С. Дмоховського, Б. Вахнянина, Б. Шеховича, С. Навроцького, В. Зиблікевича, В. Шашаровського. На сцені «Народного дому» ставилися п'єси як українських, так і зарубіжних авторів, а першою п'єсою, яку поставило товариство в 1927 р„ була Бояриня патронки театру.

З того часу аж до вибуху війни 1939 р. систематично в «Народному домі» відбувалися театральні вистави у виконанні акторів Драматичного товариства ім. Лесі

Українки. Змінювалося керівництво театру, появлялися нові актори, збагачувався театральний репертуар. Черговими головами товариства були: проф. Т. Гоза, Ю. Костюк, О. Сенечко, М. Козак, а художніми керівниками в різний час були: проф. Т. Гоза, Г. Березовський, Ю. Костюк, О. Сенечко, М. Козак. Важко перечислити весь акторський склад театрального товариства і незвичайно багатий репертуар театру. Не маємо також необхідної документації для встановлення точної хронології вистав, що проходили на сцені «Народного дому». Був серед них весь «залізний» репертуар драм, комедій і музичних п'єс української класики таких, як Наталка Полтавка, Сватання на Гончарівці, Назар Стодоля, Мартин Боруля, були теж твори світової класики й драматичні твори, які сьогодні втратили свою актуальність.

Окремо слід згадати про п'єси, написані перемиськими авторами, що були представлені на сцені «Народного дому». Першим з цих авторів був Григорій Цеглинський, який ще проживаючи у Львові писав легкі комедійні твори з побуту галицького суспільства. Виставляв їх Український народний театр «Руської бесіди» не лише у Львові, але й по інших містах Галичини під час своїх театральних мандрівок. Драматичне товариство ім. Лесі Українки в Перемишлі для відзначення 20 річниці смерті автора, 20 квітня 1933 р. інсценізувало його комедію На добродійні цілі в постановці Ю. Костюка. Ще раніше (1929) поставлено п'єсу одного з засновників товариства і активного діяча Степана Навроцького Шлях до пекла, яку перемиська публіка сприйняла вельми схвально, попри слабеньку фабулу. З черги 20 березня 1935 р. чисельно зібраній молодіжній публіці на сцені «Народного дому» представлено історичну драму поета і професора Перемиської чоловічої гімназії Василя Пачовського Сонце руїни, що отримала першу нагороду в конкурсі Крайового відділення у Львові. Згадуючи про цей факт, В. Пачовський пише: «в Перемишлі молодь зробила мені овацію на виставі [...] заповненій по береги сільською публікою, яка слухала цілої вистави з запертим віддихом».

Драматичне товариство ім. Лесі Українки організувало в «Народному домі» також інші культурно-освітні та розважальні заходи. У 1936-1937 рр. на гастролі до Перемишля приїздив Театр ім. Тобілевича зі Станіславова, а 10 травня 1937 р. гостював Український молодіжний театр «Заграва» з режисером В. Блавацьким. У репертуарі театру знайшлися такі спектаклі, як: Камо грядеши? (за романом Г. Сенкевича), Дума про Нечая, Тарас Шевченко та ін. З нагоди 950-ліття хрещення Русі-України аматорський гурток при церкві оо. василіан підготовив історичну драму В. Ковальчука Великий князь Володимире в режисурі Б. М'якого, яку поставив 20 листопада 1938 р. в «Народному домі».

Музичні товариства («Перемиський боян», Музичне товариство ім. М. Лисенка та філія Музичного інституту ім. М. Лисенка), які мали свій будинок на площі Ринок, часто свої концерти влаштовували на сцені «Народного дому». На цій же сцені виступали запрошені солісти та ансамблі з інших міст. Великий зал «Народного дому» служив також для громадсько-культурних заходів, що їх влаштовувалося всією українською спільнотою міста Перемишля та околиць. Таким був урочистий концерт, присвячений пам'яті Маркіяна Шашкевича з нагоди 100-ліття від дня його народження. У концерті, що відбувся 6 листопада 1911 р., по дорозі до Італії, взяла участь знаменита українська співачка Соломія Крушельницька. Весь дохід з цього концерту, у розмірі 600 австрійських корон, призначено на «Рідну школу».

Величаво українська громада Перемишля відзначила також 100 річницю від дня народження Тараса Шевченка. З цієї нагоди 24 травня 1914 р. відбулася велика зустріч громадських організацій та установ, пов'язана з виступами художніх ансамблів, у тому й на сцені «Народного дому». Українська громада міста Перемишля в «Народному домі» 3 червня 1916 р. влаштувала концерт «в річницю увільненя кріпости від ворожого наїзду». Виступали хори чоловічої й жіночої гімназій, хор богословів і «Боян» та солісти Наталя Алиськевич і Клим Вахнянин. Диригували: Б. Вахнянин, Б. Данилевич, С. Крупа і Є. Форостина.

За спогадами Ю. Кліша в 1924 р. вперше в Перемишлі (в «Народному домі») виступив Український хор Дмитра Котка. Автор пише: «Усі сидячі місця були заповнені, а всі переходи у партері були вщерть «забиті» гімназистами та робітничою молоддю. А балкон?... Просторий балкон, що підковою обгинав всі три стіни залу, був заповнений дівчатами-інститутками». Тому інколи, напр. 17 вересня 1936 р., хор Котка виступав у Перемишлі в більшій залі Робітничого дому, але й вона вщерть була заповнена. На виступи хору чисельно приходила й польська публіка. В цьому ж залі перемишляни урочисто відзначили 100-ліття першого в Галичині Перемиського кафедрального хору. На урочистому концерті 26 травня 1929 р. виступили два «Бояни» – перемиський і львівський – з багатою програмою, в якій переважали твори композиторів, пов'язаних з Перемишлем і Надсянням: М. Вербицького, І. Лаврівського, А. Вахнянина, В. Матюка, М. Копка, Й. Кишакевича.

У листопаді 1928 р. знов на сцені «Народного дому» в Перемишлі з сольним концертом виступила Соломія Крушельницька. За згадкою Я. Поповської співала оперні арії італійською й німецькою мовами та українські пісні, з яких найбільше враження справила пісня В неділеньку вранці. Концерти визначних солістів – співаків і музикантів – на сцені «Народного дому» не були рідкістю. За словами одного з них, соліста-скрипаля, Євгена Цегельського: «Перемиська громада, зглядно її еліта, мала високі амбіції. Вона запрошувала до себе найкращі українські виконавчі сили, щоб виступали як солісти на академіях, концертах, або навіть на самостійні концерти. І хоч часом треба було до такого соліста доплатити, зірки українського музичного небосклону мусили виступити в Перемишлі. Самостійні концерти фірмувало Музичне товариство ім. М. Лисенка, до якого часом долучувався «Боян». Прийняття гостя було тепле й артисти виїжджали з Перемишля з гарними споминами».

Зі співаків із самостійними концертами, крім згаданої С. Крушельницької, виступали тут: Модест Менцінський, Марія Сокіл з Антоном Рудницьким, Михайло Голинський, В. Тисяк і Михайло Дуда. З музикантів гостювали в Перемишлі: піаністи Любка Колесса, Галя Левицька, Роман Савицький; скрипалі: Євген Цегельський, Юрій Крих, Осип Москвичів з Тарасом Шухевичем; віолончелісти: Христя Колесса, Богдан Бережницький з Василем Барвінським і Василь Барвінський з Іваном Барвінським. Слід також згадати про перемиське тріо в складі: скрипка Є. Козулькевич, віолончель О. Красіцький, фортепіано І. Негребецька. Між іншим, вони виступали 15 березня 1936 р. на концерті товариства «Боян» у честь Т. Шевченка. В опері Запорожець за Дунаєм, яку поставив у Перемишлі 12 грудня 1935 р. Український народний театр зі Львова під дирекцією А. Рудницького, головні ролі виконували: М. Сокіл, І. Романовський, М. Голинський, М. Маслюк-Мартіні, О. Лепка. Високі «амбіції» і добрий професійний рівень заходів, організованих перемиським Музичним інститутом ім. М. Лисенка, підтверджують концерти, присвячені таким постатям світової музики, як Л. Бетховен (10 травня 1927), Й.С. Бах і Г.Ф. Гендель (грудень 1935).

Важливе значення для популяризації музичного мистецтва мали звітні концерти, т.зв. «пописи» учнів або випускників Музичного інституту ім. М. Лисенка, які відбувалися в «Народному домі». Варто згадати, що на такому «пописі», який проходив 17-18 червня 1936 р. вирізнилися: Ярослава Поповська з класу фортепіано, В. Божейко та Роман Федевич з класу скрипки В. Вітошинського. Іншим популярним заходом були конкурси просвітянських або читальних хорів. У 1936 р. в фіналі конкурсу, в якому брало участь 16 хорів, на чільних місцях визначилися: Медика, Пикуличі й Нижанковичі.

2.2. Важкий воєнний період (1939-1945)

Як згадано вище, після захоплення правобережного Перемишля Червоною армією і встановлення радянської влади, будинок «Народного дому» зайняли війська Прикордонної служби, а всі українські установи й організації були ліквідовані. Багато українських громадських діячів, щоб уникнути арештів і вивезень у Сибір, перейшла на Засяння. Ті, які залишилися, спочатку були вдоволені значним поширенням вживання української мови в громадському житті. Однак після введення радянських порядків і радянського стилю життя, вони дуже скоро розчарувалися. Для встановлення нового державного й суспільного ладу до Галичини прибули різної професії «фахівці» зі Східної України. Вони або місцеві діячі під їхнім наглядом організували радянське шкільництво і радянські культурні установи, піклуючись, перш за все, про насичування усіх дій на культурному полі комуністичною ідеологією. Водночас була проголошена боротьба з т.зв. «класовим ворогом», до якого зараховано «буржуазних націоналістів», всякого роду «контрреволюціонерів», а по селах «поміщиків» і «кулаків».

Разом з працівниками освіти й культури, до Перемишля прибули професійні актори з театрів Житомира, Харкова й Чернігова. З них створено Державний драматичний театр, який вже в листопаді 1940 р. розпочав свою діяльність прем'єрою Сорочинського ярмарку. Вистави відбувалися в театральній залі на Замку. Колектив театру нараховував 40 чоловік, а його керівником і режисером був Іван Мойсеєвич Ненюк. Зі старшого покоління акторів виступали: Ф.Б. Денисенко (в ролі Солопія Черевика), К.М. Істомін (Цибуля), В.С. Чорний (Панько), К.Л. Безручко (Мокрина); з молодшого: Г.А. Заславець (Хвенько), О.А. Шибко (Груня), К.Л. Марінчак (Хотина), М.М. Піскун (Стась) та ін. Черговими виставами були Сватання на Гончарівці та Розлом Б. Лавріньова про розлад серед кронштадтських матросів.

Радянська влада підтримувала рух художньої самодіяльності, щоб цим шляхом мати вплив на широкі маси суспільства. В лютому 1941 р. у Перемишлі відбувся фінал огляду гуртків художньої самодіяльності, серед яких перемогла вистава Запорожець за Дунаєм у виконанні гуртка з Міжинця, друге місце зайняли Пикуличі (Сигнал з моря), а третє – Коровники (Кум Антін).

Дворічне існування радянської влади припинилося 22 червня 1941 р., а її місце зайняла інша тоталітарна влада – фашистська Німеччина. Подібно, як і в радянській системі, неможливим було існування не підпорядкованих окупаційній владі організацій, а національно-культурна діяльність була дуже обмежена. Додатковим утрудненням для громадсько-культурної діяльності українців Перемишля було відмежування від Львова, через включення Перемишля до Краківського дистрикту. Та все-таки в багатьох культурних справах перемиські діячі старалися наладнувати зв'язки зі Львовом, як центром українського культурного життя в Галичині.

Німецька окупаційна влада погодилася на створення української суспільно-культурної установи – Українського Центрального Комітету <УЦК>, зрештою вповні підпорядкованого територіальній адміністрації у Кракові, та його відділення у Львові. В повітах можна було створювати Українські допоміжні комітети (УДК). До середини 1941 р. такий комітет існував в Ярославі, а в лівобережному Перемишлі була лише Делегатура, яку очолював о. Юліан Татомир (пізніше також УДК на Засянні). Щойно в листопаді 1941 р. створено УДК в Перемишлі – з об'єднання Національної ради в Перемишлі, УДК в лівобережному Перемишлі та УДК в Ярославі. Головою перемиського УДК, який містився в «Народному домі», затверджено Євгена Зиблікевича. Його заступником став проф. Богдан Загайкевич, а секретарем – Роман Гриців. Функції референтів виконували: організаційного – Василь Нагайський, після нього Роман Маселко, соціальної опіки – Дмитро Пеленський, господарського – інж. Іван Лучишин, опіки над молоддю – Володимир Ґоцький, фінансового – інж. Омелян Рейнарович.

Найважливішим і першочерговим завданням комітету була соціальна опіка, яка охоплювала опіку й допомогу полоненим, переселенцям, дітям і голодуючим селам. Організацією допомоги полоненим займалася Комісія Допомоги Полоненим з головою проф. Михайлом Демчуком та мужами довір'я в таборах для полонених у Негрибці (Загайкевич) і Пикуличах (Середюк). Комісія займалася збіркою продуктів харчування для полонених, кухнею, медичними та санітарними послугами. Для звільнених з таборів полонених та переселенців, з яких одні їхали на схід, а інші поверталися зі сходу, на залізничній станції в Перемишлі-Бакончицях був організований перехідний пункт, яким керував Іван Пайдяк. Крім нього працювали тут Іван Заяць (як магазинер) та лікарі: М. Старух, Р. Несторович, І. Дем'янчик, Яцків. Транспортом займалися С. Перхач та Роман Прокоп. На цьому пункті так, як і в таборах, багато осіб хворіло тифом і вмирало. Наприклад, з 95 полонених, звільнених з таборів у Ярославі і Полкинях, 19 померло від тифу. Жертвою епідемії був і заслужений на полі соціальної допомоги проф. М. Демчук.

Небагато міг вдіяти УДК для запобігання голодові в місті і по селах (особливо на переднівку), як в тому, так і в сусідніх гірських повітах, де продовольча ситуація була набагато гіршою. У лютому 1942 р. УДК в Турці звертався до перемиського УДК прийти з допомогою Турчанщині, найбіднішому повітові в регіоні, якій загрожував голод. Оскільки основною причиною голодування були великі примусові контингенти на збіжжя та інші сільськогосподарські продукти, комітети зверталися до влад з петиціями, щоб ті їх зменшили. УДК у Перемишлі 31 січня 1942 р. звертався до перемиського Староства, мотивуючи свою петицію дезорганізацією сільського господарства більшовицьким режимом, воєнними шкодами і всякими природними негодами та вказував на катастрофічні наслідки контингентної акції для селян. Комітети просили також зм'якшити контроль за перевозом продуктів поїздами. У цьому ділі особливо дошкульно діяли т.зв. «баншуци» (залізнична поліція) та «фольксдойчі», які відбирали в людей навіть невеличкі клунки з м'ясом та іншими продуктами. Крім цього комітети, в тому й перемиський УДК, зверталися з відозвою до мешканців багатших сіл, щоб приймали до себе на переднівку убогих селян з Лемківщини й Бойківщини. Зокрема старалися організувати такий спосіб допомоги голодуючим дітям з тих околиць. У самому Перемишлі організовано три «захоронки» для убогих дітей: на Болоню, на вул. Тарнавського, в капітулі (сс. служебниці) та Дешеву кухню на вул. Словацького, 18.

За заявою УДК в Перемишлі до місцевих влад 9 грудня 1941 р. було оновлене Українське господарське окружне товариство «Сільський господар», яке містилося у «Народному домі». Метою товариства було «піднесення добробуту українського хлібороба шляхом фахово-агрономічної розбудови українського села та перебрати правне заступництво інтересів українського селянства згідно з новим законодавством». Функцію голови Правління УГОТ «СГ» виконував інж. Юрій Артюшенко, його заступником був інж. агр. Михайло Деревляний, головою Ради – о. декан Онуфрій Малецький, заступником – інж. агр. Володимир Мосора.

Культурно-освітнє життя було значно обмежене, хоч крім УДК у повітах діяли також Українські освітні товариства, але й на тому полі громадського життя, діяльність була централізована. Український театр діяв тільки у Львові і лише дещо пізніше дозволено створити театри-філії у більших містах Галичини. У 1942 р. Український театр зі Львова під дир. В. Блавацького поставив на сцені «Народного дому» п'єсу К. Гупала Тріумф прокурора Дальського (на 5 дій) в режисурі того ж В. Блавацького, він же виступав і в ролі прокурора (мені, як учневі V класу «Шашкевичівки», пощастило бути на цій виставі). Цього ж року у квітні в Перемишлі була організована виставка книжки (художньої, наукової і музичної) та преси (журналів і часописів). Під час виставки зачитано цікаві доповіді. Дохід призначено на створення літературного фонду. У 1943 р. в конкурсі самодіяльних солістів, що його організував Інститут народної творчості, відзначено скрипаля з Перемишля Степана Січка. В лютому цього ж року Театр малих форм «Веселий Львів» показав у Перемишлі кілька вистав з останньої своєї програми (реж. Петро Сорока, в ролях: Я. Стадник, О. та Ю. Лаврівські, С. Тарасевич, А. Муратов).

Перемиський Український театр при УДК розпочав свою діяльність щойно наприкінці 1943 р. постановкою комедії Ґольдоні Мірандоліна. Директором театру був

О. Урбанський, а художнім керівником Микола Міхновський, колишній керівник театру в Києві. З розвитком постійного театру в Перемишлі, який повернув собі назву ім. Лесі Українки, театральний зал «Народного дому» був надто малим і його вистави відбувалися в театральному залі на Замку. Великі заслуги для його дальшого розвитку поклав дир. Я. Андрухович, художній керівник М. Орел-Степняк та режисери Г. Заславець, Борисов і Цимбал. Слід додати, що в «Народному домі» діяли гуртки художньої самодіяльності – хорові, музичні, драматичні, відбувалися також повітові перегляди сільських гуртків.

Після встановлення польської державності в Перемишлі, в липні 1944 р. місцева українська громадськість взялася за відновлення суспільно-культурного життя. Почали діяти деякі товариства й школи. Деякий час діяв український театр, який повернувся до «Народного дому». Як польське, так і українське населення сподівалося, що у відродженій Польщі запанує такий політичний лад, який існував до 1939 р. На жаль, дійсність виявилася менш оптимістичною, а для українців т.зв. Закерзоння трагічною. Започаткована в середині 1945 р. жорстока депортаційна акція виселювання українців міста Перемишля і навколишніх сіл перервала процес післявоєнного відродження. Ті, яким пощастило залишитися в Перемишлі й ті, які поверталися до Перемишля, «сиділи тихо». Щойно в 1955-1956 рр. на хвилі т.зв. «демократизації» з'явилися перші ознаки відновлення суспільно-культурного життя українців у Польщі, в тому й у Перемишлі.

2.3. Суспільно-культурна діяльність в останньому 50-літті (1956-2005)

У 1956 році громадське життя українців набуло організаційного оформлення в Українському суспільно-культурному товаристві (УСКТ). На установчому з'їзді товариства, який відбувся у Варшаві 16-18 червня 1956 р., перемиських українців представляли Семен Матейко та Михайло Чубинський. Вже 2 вересня цього ж року скликано установчі збори Воєводського організаційного комітету УСКТ в Перемишлі, на яких головою обрано М. Чубинського, а С. Матейка – його заступником. На цих же зборах схвалено три основні постулати до влад: 1) повернути українцям будинок «Народного дому», 2) передати вірним УГКЦ зайнятий чином оо. кармелітів кафедральний собор, 3) відкрити українську школу. На жаль, українська суспільність для ведення своєї культурно-освітньої діяльності отримала лише малу частину приміщень у «Народному домі» з театральним залом й то на правах піднаймача.

Незалежно від існуючих обставин, перемиські українці з ентузіазмом забралися до громадської діяльності, створюючи «на чистому полі» цілий ряд культурно-освітніх секцій та гуртків художньої самодіяльності. Вже 15 вересня 1956 р. почав діяти Перемиський хор УСКТ. Його першим диригентом був Леон Юрчинський, а після нього – Болеслав Хрусцєль. Ще цього самого року почав діяти драмгурток та пункт навчання української мови – спочатку в «Народному домі», а потім в одній із польських шкіл. Безпосередньо організацією культурного життя в «Народному домі» займалося, обране на зборах 30 вересня 1956 р., Повітово-міське правління УСКТ у складі: голова Володимир Головід, заступник Л. Доротяк, секретар Я. Давидяк, скарбник М. Орлова. У 1959 р. головою гуртка УСКТ став Ярослав Юрчак, а через два роки, в 1961 р. – Михайло Чубинський.

Перші ефекти громадсько-культурної праці появилися вже наступного 1957 р. –17 березня в «Народному домі» відбувся перший, після довгої перерви, Шевченківський концерт. У квітні цього ж року поставлено п'єсу Майстер Чирняк в режисурі Ярослава Юрчака (тоді керівника драмгуртка). У травні засновано спортивний клуб з чотирма секціями, надаючи йому назву «Сян». У квітні 1958 р. при УСКТ засновано виробничий кооператив. Головою Правління кооперативу був обраний С. Матейко, а головою Контрольної ради – Володимир Зиблікевич. Перемиський кооператив в основному займався вишивкою й килимами, організував курси вишивання й гаптування та виготовлення килимів. У 1959 р. він увійшов у склад фірми «Ферротекс», що була організована і діяла при Головному правлінні УСКТ, але вже в 1963 р. була ліквідована.

Від 1 вересня 1957 р. в Загальноосвітньому ліцеї ім. Ю. Словацького почав діяти перший клас «д» з українською мовою навчання. Учні цього класу, а в пізніших роках також учні старших класів, брали активну участь в культурних заходах, організованих місцевим гуртком УСКТ в «Народному домі». На жаль, у 1964/1965 навчальному році перший «український» клас (у той час VIII) не набрав відповідного числа учнів, і всі класи з українською мовою навчання в Перемишлі припинили своє існування.

У 1959 р. диригентом хору, який прийняв назву «БОЯН» (в найкращих часах нараховував до 50 осіб) стала Ярослава Поповська. Цього ж року в її режисурі на сцені «Народного дому» поставлено п'єсу Лісова пісня. Перемиський хор переважно співав народні пісні в обробці, але також і пісні українських композиторів такі, як «Заповіт» М. Вербицького (разом з хором ліцею), Лічу в неволі Д. Січинського, Ой три шляхи Г. Топольницького, Сонце заходить Д. Роздольського, Коваль М. Вериківського та ін. Хор «Боян» виступав на всіх концертах у «Народному домі», присвячених роковинам Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Уляни Кравченко, а також з нагоди державних свят таких, як 1 травня, 22 липня, Жовтнева революція.

Переважно ті ж самі особи виступали й у спектаклях перемиського аматорського театру, який показав на сцені цілий ряд п'єс українських авторів таких, як Невольник, На перші гулі, Сватання на Гончарівці, Наталка Полтавка, Фараони та ін. У 1962 р. виставою Батраки Ф. Костенка перемиський гурток зайняв перше місце на Всепольському огляді непрофесійних театрів у Перемишлі. Режисерами постановок були: Я. Юрчак, В. Пайташ та Б. Сютрик. Незалежно від театру дорослих, діяв дитячий гурток. Діти під керівництвом В. Пайташа вчились гри на мандолінах, ставили п'єси: Дивний сон, Дійшов до розуму, В чужім пір'ю, Тарас пастушок, Через файку, Заздрісні. Опера Коза-Дереза, підготовлена молодіжним гуртком під керівництвом Я. Поповської, стала лауреатом на перегляді театрів національних меншин 13 травня 1963 р. у Варшаві. Протягом 2 і 3 липня 1966 р. на сцені «Народного дому» виступало 7 фіналістів огляду драмгуртків УСКТ, а поза конкурсом дитячий драмгурток з Перемишля. Журі за найкращий визнало спектакль гуртка з Кліщель, який представив п'єсу Безталанна, другим був гурток з Ґданська, третім гурток з Ґурова-Ілавецького (обидва гуртки виставили п'єсу Мартин Боруля).

У травні 1965 р. в культурному житті перемиського гуртка зайшла важлива подія – засновано естрадний ансамбль «Бескиди» під керівництвом Ярослави Поповської та Богдана Сютрика (від 1965 штатний працівник УСКТ). У склад «Бескидів» увійшли: жіночий квартет «Ластівка», чоловічий терцет «Вогник» та танцювальний дует. Протягом майже 10 років ансамбль не лише концертував у «Народному домі», але й зі своєю програмою об'їхав всі осередки українського населення у Польщі і виступав на перших 5 фестивалях української культури (Сянік 1967. Кентшин 1968, Кошалін 1969, Варшава 1971 і 1973).

У той час змінювалися голови перемиського гуртка УСКТ – у 1967 р. головою був обраний Ярослав Стех. У 1969 р. Я. Стех став штатним працівником УСКТ, а головою гуртка УСКТ обрано Богдана Гошка. Тут слід згадати, що 1968 р. позначився

черговим придушуванням свободи діяльності на громадсько-культурному полі національних меншин у Польщі. Тоді-то під закидом мнимого «клерикалізму» активного театрального діяча Володимира Пайташа «виведено» зі складу членів УСКТ. З того часу театральним гуртком займалася Наталія Ожибко-Волошинська. Солідну допомогу отримував гурток від інструктора УСКТ з Варшави Івана Демковича У режисурі Н. Ожибко-Волошииської тричі, протягом 1970 р., на сцені «Народного дому» поставлено п’єсу Лісова пісня. У цій же режисурі та музичній обробці Ярослави Поповської у 1975 р. перемишляни побачили п'єсу Безталанна.

У 1969 р. з ініціативи і під керівництвом Я. Поповської в «Народномі домі» появився ще один художній колектив – співочий гурт дівчат «Синя ленточка» (пізніше доповнений хлопцями). Перший його виступ мав місце 31 березня цього ж року на Шевченківському концерті в «Народному домі». Ще цього самого року виступав на Ш Фестивалі української культури, а два роки пізніше на IV фестивалі у Варшаві, об'їхав також багато місцевостей у Польщі.

На першому році свого існування (1 липня 1972) на сцені «Народного дому» виступив з концертом чоловічий хор УСКТ «Журавлі» під диригуванням Ярослава Полянського. Перемиське «крило» «Журавлів» до сьогодні належить до найбільш активних співочих колективів. Крім концертної діяльності, в «Народному домі» відбувалися й інші культурно-освітні заходи. На увагу заслуговує виставка праць скульптора з Лемківщини Гриця Пецуха (1961), вечори, присвячені видатним постатям української літератури (І. Франка, Г. Сковороди, Уляни Кравченко).

У 2-й половині 70-х і 1-й половині 80-х рр. активність руху художньої самодіяльності УСКТ в Перемишлі (і в Польщі загалом) помітно спадає. Ще раз у 1977 р. на VI фестивалі (тепер вже за новою номенклатурою – Огляді гуртків художньої самодіяльності) в Кошаліні виступають лише «Ластівки» (частина «Бескидів»), а на черговому VII огляді в Кошаліні (1981) та VIII в Сопоті (1983) бракує перемишлян. Та художня самодіяльність не зникає зовсім, бо вже в 1978/1979 р. на сцену виходить дитячий гурток «Ромашки» під керівництвом Я. Поповської і М. Колач-Мричко. На осінньому концерті 18 листопада 1979 р. в «Народному домі» «Ромашки» виступають разом з танцювальним гуртком та бандуристками під керівництвом Анни Хранюк і солоспівом Ольги Левчишин. У січні наступного року «Ромашки» влаштовують вечір колядок і щедрівок. У 1982 р. співають на Шевченківському концерті.

У середині 80-х рр. «Народний дім» у Перемишлі переживає нове пожвавлення культурної діяльності. Діє хор «Долиняни» під керівництвом Я. Поповської, який у піснях та одязі використовує надбання народної творчості регіону Надсяння, гурток дівчат «Бандура» під керівництвом О. Левчишин та танцювальний колектив «Аркан» під керівництвом Б. Колача. Всі вони виступають на IX і X фестивалях у Сопоті (1985 і 1987). У 1985 р. на осінньому концерті появляється гурток дітей з садочка «Гороб'ята», а наступного року в січні – вертеп, зародок пізнішого кабаре «Ініціативна група». У вересні 1986 р. в «Народному домі» знов виступають з концертом «Журавлі». До останнього, історичного XI фестивалю УСКТ в Сопоті (1-2 липня 1989) продовжує розвиватися й збагачувати свій репертуар гурт «Бандура» під керівництвом О. Левчишин-Попович.

*     *     *

Новий період культурно-освітньої діяльності починається зі створенням, на базі УСКТ, Об'єднання українців у Польщі (24-25 лютого 1990 на установчому з'їзді у Варшаві), а в Перемишлі – товариства «Український Народний дім» (17 грудня 1989). Головою перемиського відділу ОУП обрано Юрія Стабішевського. В умовах привернення у державі верховенства права, відновлюється довготривала боротьба української громади Перемишля за повернення «Народного дому» на власність. У перших роках оновленої свободи українці приречені були переживати в Перемишлі терористське свавілля шовіністично настроєної публіки. Сьогодні це вже історія з кафедральним собором, фестивалями, всякими антиукраїнськими написами на стінах будівель тощо.

Та незалежно від усього, що ускладнювало суспільно-культурну діяльність українців у Перемишлі, місцеві діячі не заломили рук. Навпаки, їхня чисельність і активність значно зросла й зміцніла. Проявом цього стало відкриття 1 вересня 1991 р. Початкової школи з українською мовою навчання (відновлення колишньої «Шашкевичівки»), до якої записалося 138 учнів, перший після війни похід на оновлену Стрілецьку могилу в Пикуличах і панахиди на похованнях убитих жертв воєнного й післявоєнного лихоліть.

З важливіших подій, що відбувалися в «Народному домі» в останньому 10-літті, слід відмітити такі:

23-26 червня 1994 – З'їзд перемишлян з усього світу і перша Міжнародна наукова конференція «Перемишль і Перемиська земля протягом віків». Опісля відбулися ще дві такі конференції (1998 і 2002). Матеріали з тих конференцій опубліковані в 3 томах.

1 жовтня 1994 - після смерті Ю. Стабішевського головою відділу ОУП в Перемишлі обрано Ярослава Сидора.

8-9 жовтня 1994 – ІІІ З'їзд Спілки українських політв'язнів у Польщі. Наступний, IV з'їзд відбувся 22-23 серпня 2003 також у Перемишлі.

9-11 грудня 1994 – Дні бандурної музики (5 концертів) на різних сценах міста, в цьому і в «Народному домі». З цього часу вони стали постійним публічним культурно-музичним заходом у Перемишлі.

1-2 липня 1995 – У «Народному домі» діяв штаб XIV Фестивалю української культури, вперше організованого у Перемишлі. У Перемишлі відбувся також черговий, XV Фестиваль української культури (26-29 червня 1997).

29 серпня - 2 вересня 1995 – ювілейне свято 100-ліття Перемиської чоловічої гімназії та Українського інституту для дівчат у Перемишлі.

21-28 липня 1996 – курс гри на бандурі для молоді.

23 вересня 1997 – зустріч з групою офіцерів Збройних сил України.

22-23 листопада 1997 – науково-практична конференція, присвячена 50-річчю акції «Вісла».

15 березня 1998 – відзначення 60-річчя священства о. Степана Дзюбини.

18 жовтня 1998 – прем'єра п'єси Д. Гулькевича Клуб суфражисток (реж. Г. Цеховська).

22 січня 1999 – концерт присвячений 80-річчю злуки ЗУНР з УНР. Доповідь прочитав д-р Б. Якимович зі Львова.

7 квітня 1999 – відзначення 50. річниці від смерті командира сотні УПА В. Щигельського «Бурлаки».

13 квітня 1999 – концерт фольклорного ансамблю «Древо» з Києва.

17 квітня 1999 – бенефіс перемиського кабаре «ГрУПА Ініціативна УБ» з участю гостей з Ґданська, Ельблонґа й місцевих колективів.

14 травня 1999 – зустріч з послом України Дмитром Павличком і консулом Зіновієм Куравським.

6-7 липня 1999 – концерт з нагоди 10. річниці єпископських свячень Кир митрополита Івана Мартиняка.

12 серпня 2000 – звітно-виборча конференція Перемиського відділу ОУП. Головою обрано Я. Сидора.

27-28 січня 2001 – вперше у Перемишлі відбувся IV З'їзд ОУП.

5 травня 2001 – концерт «Журавлів» під диригуванням Я. Вуйціка.

13 листопада 2001 зустріч з Павлом Смоленським, автором книжки Pochowek dla rezuna.

8 грудня 2001 засідання робочої групи програми «Повернення».

14—16 березня 2002 наради перемиського Собору УГКЦ в Польщі.

26—28 квітня 2002Зліт української молоді й студентів.

28—29 червня 2003 участь перемиських колективів: хору (кер. О. Попович), танцювального колективу «Шашкевичівки» (кер. А. Путько), капели бандуристів «Перемишль» (кер. Н. Якимець), мішаного хору (кер. П. Любович), хору «Намисто» (кер. О. Попович) та «Ініціативної групи УБ» (кер. Б. Попович) на XVII фестивалі в Сопоті.

5 лютого 2005 звітно-виборча конференція Відділу ОУП у Перемишлі, на якій головою Відділу ОУП обрано Марію Туцьку.

21 березня 2005 презентація книжки В. Пилиповича Готель під Провидінням.

12 травня 2005візит президента України Віктора Ющенка в Перемишлі та зустріч з українською громадою.

8 вересня 2009 – другий візит президента Віктора Ющенка у «Народному домі».

Слід додати, що названі події не охоплюють усіх суспільно-культурних заходів, які проходили в «Народному домі», а тим паче не віддзеркалюють цілісності суспільно-культурного життя українців у Перемишлі. Багато подій відбувалося поза «Народним домом» (у церквах, на могилах у Пикуличах, в школі, в інших культурних об'єктах). Про деякі з них згадано навіть тоді, якщо вони хоч би посередньо були пов'язані з «Народним домом». Наприклад, виступи гуртків художньої діяльності на фестивалях, оскільки підготовка до них відбувалася в «Народному домі». Водночас не було потреби називати всіх заходів, які відбувалися систематично кожного року таких, як різдвяна кутя, «маланки», Шевченківські концерти тощо.

Як цього прагнули й передбачали засновники «Народного дому» в Перемишлі, протягом минулих 100 років свого існування (хоч з перервами), він був справжнім вогнищем оновленого й очищеного від чужих впливів національно-культурного життя українців, святинею безсмертного українського слова й української пісні. Тут народжувалася і утверджувалася національна свідомість і гартувалася воля до громадської дії праці для народу, для його дальшого всебічного розвитку. Нове покоління українців княжого міста Перемишля живе в надії і переконанні, що в умовах правової держави «Народний дім» буде служити українській громаді як спадщина по предках, які його власними силами збудували й надали йому характер пам'ятника національної культури.