Записки про вчительку у селі Липовець... (Автор: Ґавур Люба. США)

опубліковано 30 черв. 2015 р., 10:25 Степан Гринчишин   [ оновлено 26 лип. 2015 р., 11:36 ]

 

Село Липовець знаходиться на межі Яворівського і Любачівського повітів, де, ще після Першої Світової Війни, давалися відчути залишки панщизняних часів. Старі люди оповідали про “панів” у дворі, їхні голосні гостини у просторих залях будинку, оточеного алеями екзотичних кущів. Старезні липи окружували маєток, а дорога, довжиною 2 – 4 км. до двора, була висаджена такими ж величезними липами, що літом творило вражіння зеленого, живого тунелю. Звідси пішла мабуть назва села Липовець, яке німці потім називали “Lindenau.”

 

Чудові картини піль, прекрасних лісів, де цвіли конвалії, фіялки, росли ягоди – були наче зачарованою країною на цьому мало відомому клаптику нашої землі.

 

До такого-то села спровадилася молода українська вчителька з Перемишля, Марія Фещишин, і заснувала там першу школу в 1910 р. Не було ще шкільного будинку, тому шкільна Рада постаралась приміщення для кляс і мешкання для вчительки у тому ж дворі.

 Марія (Фещишин) Круцько 1883-1970

 

Школа почала розвиватись, так що прийшов новий молодий вчитель, Іван Круцько, знаний провідник молоді й організатор “Соколів” у Любачівщині, який одружився з учителькою. Іван родом походив з Нового Села – Соснини, та був перший в сім'ї хто здобув вищу освіту, а Марія була вчителькою, родом з міста Перемишля (Надсяння), де віками жило значне населення українців. Вони вже раніше зустрілися й запізналися на відчиті про Маркіяна Шашкевича в Перемишлі.

 

Іван Круцько

 

Молоді вчителі почали освітню працю в селі, та підготовляли здібніших хлопців, щоби ці могли вступити до найблизшої гімназії в Яворові. Власне їхній намір був щоби вишколити та усвідомити селянську українську молодь.

 

Марія Круцько (Фещишин)

 

Троє їхних дітей – найстарша Галя, син Євген і наймолодша Ірена, які всі народилися в Липовці, провели свою молодість уже в новій школі, яку побудував їхний батько.

 

 Марія Круцько з дітьми; зліва Галя (нар. 1913), Євген (нар. 1914) та Ірена (нар. 1918)

 

Та війна забрала батька у родини. Він був учителем, та разом з дружиною вчителював у сільській школі. На початку XX століття, лунав гомін воля народам, і в тому складі, українському. Іван і Марія належали до складу національно свідомих, патріотичних українців. Тому Іван, спершу будучи в австрійській армії, потім коли настала пора, вступив в ряди Української Галицької Армії (УГА). Брав участь в польсько-українській війні та згодом подався на схід, де творилася Рада і звідки лунав гомін свободи й незалежності для українського народу. Іван Круцько, захоплений ідеями української революції, хотів брати участь у динамічних процесах українізації, які тоді розвивалися на східній, вже радянській але ще не совітсько-зтероризованій Україні. Іван в листах заохочував дружину Марію,

 

“Тут Україна будується! Приїзджай!”

 

Але учительці з трьома дітьми було важко прийняти таке рішення, і вона залишилася в селі, сама провадивши школою. 1920-ті роки минули, кордони закрились залізною занавісою, та почався сталінський терор. Іван вчителював по селах УРСР, але будучи українським активістом з Галичини, скоро попав під переслідування большевицької влади. Перший раз був арештований у 1933 р., у селі Мала Севастянівка, недалеко від Умані. Був випущений. Ввесь час старався за позволенням повернутися до дому, до родини, але уряд (польський) відмовив йому дозвіл повернутися. Трапилось таке, що брат Івана, Андрій, який був священиком, вибрався з Галичини і якось перебрався через радянську границю до Києва, щоб клопотатися за братом. Пішов він до бюра Міністра Освіти, Миколи Скрипника, а той тільки порухав головою і приклав палець до вуст.

 

Марія Круцько з дітьми: зліва Галя, Ірця та Ґеньо – можливо 1928-29?

 

Пізніше, з Іванового села, з Нового Села, на Любачівщині, вирушила т. зв. Сліпа Ганка. Вона була проворна, як казали, та й добилася, та й повернулася з вісткою, що Івана Круцька нігде нема...

 

А до Липовця, прилетів, як на крилах ворона, останний лист від Івана до дружини, з датою – травень 1937.

 

Дорога Маню! В маю цего року минає 25 років нашого вінчання. Як пройшли ті наші 25 років?

 

Тяжко згадувати – це були перші щасливі хвилі. Вони нам замінюють своєю великою вартістю все наше пізніше тяжке життя і дають йому всю силу і витривалість – переносити все, щоби знов згадати і відновити наше спільне життя і наше щастя вкупі з нашими добрими дітьми.

 

Цей рік особливо робить надії щоби ми вкінци могли спільними силами добитись незадовго нашої стрічі і нашої нерозлучности в життю.

 

Посилаю (крім листа для Іренки) 4 документи, щоби Вам всім показати — як стоїть справа мого приїзду до Вас. Гадаю, що для успішного здійснення нашого спільного всіх життя, можна тільки вдругу,  ніж досіль, сторону нам добиватися. Тут зі мною Ви всі були би не без роботи і не без хліба і хати.

 

З нового шкільного року, я хочу перевестись з російської в якусь українську школу (десь далі на півдні). Все тепер більше залежить від Вас всіх, особливо від Тебе, дорога Маню.

 

Дякую Вам всім за прислані (в ціннім листі (16.IV.37) документи. Дивує мене тільки, що не згадуєте зовсім - чи отримала сестра Катерина мій рекомендований лист (писаний десь в березні с. р.), де я просив передати Вам потрібні мені документи. Там я просив і про другі документи (коли тільки можливо) як пр. посвідку з університету 1906 р., і про те, що я працював учителем почавши від 1909 в Старім Селі, і т.д.

 

Но, поки що, буду обходитись, коли можливо, цими документами. У нашому районі аттестати учителів ще не відбувались (в сусіднім вже була). Теж саме я просив повідомити мене про брата Гриня, чи живий, чи має роботу , дати його адрес, - но не знаю, чому нема відповіди.

 

Те, що Євген згадує про надіслані Андрієм будь-то би 23.III. ц.р. 30 зл. для мене до Смоленська, це мабуть помилка, що до дати: не 23.III. ц.р., а можливо 23.III. 1936 р.   Я знаю, що тоді в Березні 1936 р. прийшли в ціннім листі через банк тутешний в Смоленську гроші (30 зл.(?) і здається також метрика. Бо тепер не прийшли ніякі гроші. Помилка, очевидно, на мою думку, і тому, що грошей відтам сюди висилати Польщею не дозволено. Прошу це у Андрія вияснити, як властиво мається справа, і передати йому з сім’єю від мене поздоровлення.

 

Тішить мене, що Галя вкінци – по п'яти роках безробіття добилася хоч якої-небудь праці, хоч би на перший раз не по своїй спеціяльности. Тут, понятно, не ждала би вона на це стільки років, бо можна всяку роботу скоро і легко добути. Тут у всьому життя іде скоро, не жде. Треба тільки вміти, тільки хотіти тим життям користуватись.

 

Желаю Вам всім разом щасливого відпочинку серед літа вдома! Жду скорої Вашої відповіди.

 

Я щасливий. Тішуся, поздоровляю Тебе і дякую Тобі, Дорога Маню, від себе і від суспільства, що Ти серед стільки труднощів сама, без моєї помочи виростила, викохала і виховала таких добрих дітей, таких славних і чесних членів суспільства.

 

Я щасливий!     

 

Поздоровляю і цілую Тебе з такими дітьми!

 

Щиро сердечно, Твій муж Іван

 

Поздоровляю і цілую братів і сестер,

 

Поздоровляю всіх знакомих.

 

Травень 1937 р. СССР Зап. от. ст. Починок, Медведка Киселевская НСШ    Круцько ИВ

 

У тих часах, не було відомостей про сталінський терор. Тоді, все було засекречене, хоч люди зникали у безвість.

 

 Іван Круцько - 1881-1937

 

І так то зник Іван Круцько. У селі Липовець, залишилися його дружина Марія, і діти – Галя, Євген та Ірена, які в той час – при кінці 1930-их р. закінчували навчання в галицьких гімназіях.Залишилися також Іванові брати й сестри – один брат в Америці, інший  священик в Галичині, а третій брат і дві сестри в Новому Селі та околицях, доки їх комуністична влада не переселили примусово в 1947-му з предківських земель на схід.

 

Марія Круцькова, “Маня” – спромоглася сама вести школою, та й виховувати малих діточок. Багато років плекала віру, надію і любов...Муж поверне в свої сторони, приїде до родини, до дружини, до рідної хати.

 

Пані Вчителька – як її називали – навчала сільських діточок, та й своїх, яких згодом послала до гімназій. Галя і Ґеньо навчалися в гімназіях в Яворові, а наймолодша, Ірця, ходила до Інституту для Дівчат в Перемишлі. В між часі, Мамця молилися, плекали город, писали та отримували листи від Івана.

 

 Село Липовець 1935 рік

 

Минули роки. Наймолодша доня, Ірця, любила бігати й скакати по городі, скакати і літати по траві. Дівча вірно писала листи до Татуня, і він писав до неї, з другого боку залізної занавіси, яка вже загорожувала батька від родини..

 

 Ірена Круцько, 1935 рік

 

З палкою вірою в серці, Ірена ожидала поворот батька. Поверне до неї, до Мамці, до родини, до рідного Липівця! Вибігала, стрибала, біля воріт паркану коло величезного дуба стояла, і на липовецьку доріжку визирала.

 

А навкруги, краса винятково багатої і буйної окружаючої природи, посеред якої жили щирі, прямі і чесні селяни. Їх позитивно пізніше згадували всі члени родини Круцьків, а сама вчителька, Марія Круцькова, на еміграції постійно переписувалася з декотрими мешканцями села. Брат Євген, сестри Ірена і Галя та їхня мамця – Пані Вчителька – усе пізніше життя на еміграції, згадували рідне село як місце де “серце відпочине,” де навкруги прекрасні левади, пташки, ранні роси і вечірні дівочі співи... всі разом гармонізували, лагідно розвіювали смуток і журбу ...

 

Село Липовець, 1935 рік

 

Це середовище будували шляхетні почуття в душі молодих Євгена, Ірки та Галі. "Рідне село" для них стало найкращим місцем, "де серце одпочине," де прекрасні левади, пташки, ранні роси і вечером, дівочі співи, які дійсно часто було чути в Липівці.

 

Наймолодша, Ірка, так згадувала, звернувшись до старшого брата, спомин з дитинства:

 

"Коли я ще була наче билина, що купається в росі серед трав, і квітів, і корів і несвідома містерій природи чудес, які може давати ознаки, я не вміла дивитися. Ти один раз показав мені як сонце сходить - творилася ціла драма світел відблисків, щойно світило красками в небесах над луками і полями землі. Ніхто звичайно не бачить того бо люди ще тоді сплять, а чудо твориться. Ти взяв мене за руку... я ще ніколи не була так рано - вчасно віч-на-віч з природою... Мама ще спала і всі інші а ми вийшли на дорогу. Мене обняв страх, подив краси, що передомною оточувало мене... Я ніколи не знала, що щось таке може діятися на небозводі. Мов розтріскані хмари, а тріюмф світла володів. Це було наче чудо перед дитячими очима... Не бійся, він сказав. Я знала, він старший, розумніший і я вірю йому, бо він своєю мудрістю і добротою впливає на мене благородно. Дякую Тобі, мій дорогий. Ти все на мене впливав своїм взірцевим характером, правдивим служінням правди та любови людей особливо покривдженим. До кінця мого життя, Ти стоїш взірцем для мене своєю безкомпромісовністю, чесністю та служінні правди.

 

Люди в селі Липовець, як розповідали пізніше всі Круцьки, були чесними, скромними і побожними. Як розповідала пізніше Ірена своїм доням, "Мамця кожного місяця їздила фірою до Любачова по гроші (платня), часами скулені проти дощу чи холоду, і всі люди знали, що Мамця гроші везла, а ніхто ніколи не пограбував її..." Також, вспоминаючи, Ірена розказувала які чесні та шляхетної вдачі були селяни, завжди хрестилися перед їжею, та їли поволі і без голосної розмови.

 

У серпні, 1939 року, коли вибухла війна, Марія Круцько, яка повинна була скоро піти на пенсію, якраз тоді перебували в Чесанові з дочкою Іреною, яка, закінчивши гімназію в Перемишлі, вже почала студії у львівському університеті, після короткого вчителювання в липовецькій сільській школі. Через переслідування батька і мужа більшовиками, вони були під загрозою. Так що після вересня, 1939, ніхто з Круцьків вже не повернувся до Липівця! Тільки Ірка, відважилася фірою поїхати і забрати цінні речі, як наприклад, фотографії, грамоти, вишивки вишиті на лляних полотнах з липовецьких піл. Потім вона з тими речами вешталася по європейські скитальщині і врешті, кораблем, перевезла зі собою до Америки.

 

  

Там вже чекали на неї брат Євген і Мамця, які приїхали один рік раніше (в 1949 р.), до Клівленду в Огайо, на запрошення спонсора Григорія Круцька, брата Івана, який емігрував раніше задля роботи.

 

Багато років пізніше, багато відстаней дальше, старенька учителька зі села Липовець, на чужій еміграції в Америці, в хаті біля лісу, де вона мешкала разом з донькою, зятем і двома внучками – отримувала листи з УРСР від липівчан... Декотрі з граматичними помилками, але зате, написані з повнотою щедрого серця... Так як наприклад з листів які збереглися :

 

 “Найдорозші мої Пані і Мамо!

   Першими моїми радісними словами хочу повідомити Вас Дорогенькі мої Пані, що я отримала від Вас моєї Найдорозшої особи листа тай іше мої вже постарілі очі увиділи того кого серце набрякло любов’ю і рідним відчуттям як Семеона до маленького спасителя як вздрів при обрізою у сьвятини, як радів душею і серцем, тож саме почутя мої Найдорозші Пані влили у моє серце від осени я як сама не своя до Вас днем і ночею Ви мені перед очима стоїте, тільки я іше двоїла як Ви тепер у якому вигляді, чи дуже вже перемінились? Кожний день думала..."

********

 

 

5 лютого 69

"Найдорозші наші Пані!

Пані Ірена, Муж Пані Ірени і Діти!

Привіт Вам сердечний із Западної України!

Дорогенькі наші Пані дуже жалко...

 

...Найрідніші наші Пані і Пані Ірена ми щиро сердечно Вам дякуємо за Ваш для нас такий дорогий дарунок, від душі від серця складаємо несчисленну подяку за таку велику ласку для нас, Сотвори Господи Боже і для Вас таке несподіване добро за Ваше старання і піклування для нас, щоб Господь надіслав Вас в першій мірі що найкращим здоровлям ...{...}..

 

Ой Боже благослови цю рідню на кожному кроці, ми радіємо, ми плачемо від радости що такий Господь добрий натхнув таких для нас незрівняних людей, а серця приклонив як незнати яких рідних, щоб Ваше тіло Найдорозші наші Пані для Вас було не важким, а щоби ноженьки іще держали єго як птахи що без утоми літають у далекі сьвіта, ми Господа благаємо кожню днину за Ваше тривале і кріпке здоровля ...{...}...

 

Богдан мій служить в армії вже 1 рік і 3 місяці, служить тепер у Мурманську це у морському флоті ...{...}...

 

Кінчу... Здоровимо Вас всіх Дорогенькі Пані, Пані Ірену, Мужа і дітей, Пана Євгена, Пані Галю усіх разом здоровимо і цілуємо, Кася і Стефа  

***************

 

  

Дня 19.II.1971

Привіт із Липівця

Витаю Вас із найсердечнійшими словами Слава Ісусу Христу. Мої дорогенькі великою несподіванкою для мене був Ваш лист я його читала і плакала бо Ви для мене стали ріднійшими як рідні, що не жалували ні часу ні нічого а написали до мене такої незнаної для Вас правда, що я Вас усіх добре пам'ятаю з лиця, а свою учительку, Вашу покійну Маму, то здається щодивлюсь на них і часто ми їх споминаймо бо у нас всякі вчителі вже були але всі люди споминають їх, що нема як наші Круцькова. Мої дорогенькі коли ми почули ту сумну новину про смерть Вашої Мами то ми всі плакали бо так як для мене то Ваші Мама є Бабунею бо Вони мою Маму зачали учити і скінчили і мене також зачали і скінчили і була я у них найкращою ученицею. Вони у мене вартують сльозів і Молитви до Господа Бога за їх душу. Ми у нашій Церкві другого дня Різдвяних Свят співали Панахиду за їх душу, то на День Марії і учора 14-го лютого неділю знов відспівали торжественну Панахиду Блаженної пам'яті Вашої і нас всіх покійної Мами. Мої дорогенькі я сама не знаю як маю Вам дякувати за вашу пам’ятку за ті хустки, що Ви не пожаліли ні кошту ні часу і так потрудились для мене, від щирого серця поздоровляю Вас бажаю Вам щастя і здоровля у Вашім життю хай Господь Всевишній нагородить Вам.

 

Мої дорогенькі яб хотіла де що про себе написати але не маю чим похвалитись бо я сама потрохи хорую так що мушу лічитись а хороба у мене то називають її поліятріть то так як ревматизм, я була вже чотири рази на ліченю курортнім у лазьнях і все трохи підлічусь, добре як є гарна погода то менші болі але на жаль у нас того року ціле літо було слотне і зима також більше з дощем як зі снігом початок січня був зі снігом і був мороз а зараз мокро і снігу мало що є. Дохтори кажуть що іще можна вилічити ту хоробу але не знати бо мене болять усі сустави. Так мої дорогенькі я іще раз Вам щиро дякую за Ваше добре серце бо та Ваша хустка стала мені помочем де якраз мені було її треба за те складаю Вам сердечну подякую

 

На тім кінчу бувайте здорові поздоровляю Вас усіх разом цілу родину від щирого серця щоб Господь Вам нагородив стократно. Бажаю Вам всього найкращого у Вашім житю, щастя, здоровля і чого собі самі бажаєте, цілую Ваші руці. Оставайтесь з Богом.

Марія

 

Іще мої Тато дають Вам усім разом поздоровлення а іще особливо Пану Євгену Круцько

 

Мазепа Андрій.     

* *****************

 

   Село Липовець,1970 р. (фотографія долучена в листі)

 

дня 10 квітня 1970

Слава Ісусу Христу.

Дорогенькі пані старенькі і молоді, що там порабляєте чи здорові, як ся маєте дякую дуже за лист і за светер і хустку сердечно дякуймо, що пані такі старенькі і так далеко о нас іще так памятают, мене нога болит, що трохи вийду з больниці то знова іду і так ся мучу, мені всю відачі светер і хустку, дай боже пані здоровля іще прожити зі своїми дітьми і внучками най матінка Божа не забуває за пані та як пані за мене не забувают.

Анна. Савка.

 

2) прошу пані так думаю як би то пані подякувати за светер Стефці, сердечно дякуймо я і Стефця, би були пані потій стороні то бизмо чим віддячили а так нема як, хиба тим, що просимо Бога всевишнього і матінки Божої о здоровля пані, і дай Боже щоби пані не зазнали жадної недуги втих своїх стареньких літах, дай Боже пані і ще здоровля прожити зі своїми дітьми і внучками, поздоровляймо вас всі і всіх разом зі сьвятами Воскрисеням Христовим. щоби пані і ще щасливо прожили тиї сьвята великодні поздоровляймо вас всіх сердечно. цілуймо ручкі

 

Миклуш Пелагія і Стефця бувайте здоровенькі всі.      

 

 

А нижче із листа який прибув до нашої хати в США у 1961 р.

 

 

Гагілки (Голуйки)

Ой зацвили

Ой зацвили фіялойки – зацвили,

Аж ся гори з долинами прикрили – прикрили.

Назбирала Ірусенька з низойка,

А за нею її Татуньо з тихойка – з тихойка.

Не ходи ти Татунейку за мною,

Не любая бесідойка ми (мені) з тобою, ми з тобою.

Ой зацвили фіялойки – зацвили,

Аж ся гори з долинами прикрили – прикрили.

Назбирала Ірусенька з низойка,

А за нею її Мамуня з тихойка – з тихойка.

Не ходи ти Мамунейку за мною,

Не любая бесідойка ми з тобою, ми з тобою.

Ой зацвили фіялойки – зацвили,

Аж ся гори з долинами прикрили – прикрили.

Назбирала Ірусенька з низойка,

А за нею її миленький з тихойка – з тихойка.

Ой ходи ти мій миленький за мною,

Ой любая бесідойка ми з тобою, ми з тобою!

 

 Липовецький Дуб біля хати учительки (2011 р.)

 
 

Марія Круцькова провела другу половину свого життя на "чужині." Жила разом з дочкою Іреною, зятем і внучками, яких вона навчала читати і писати українською мовою, а також різні ручні роботи. Вона завжди чимось займалася – шила, гаптувала, цирувала, пекла і варила і багато читала, пильно слідкуючи за геополітичними справами і подіями в світі, а особливо, в СССР.

 

Пані Добродійка, як її назвали, дожила до 87 літ життя; померла в червні, 1970 р., і похована в українському цвинтарі в Клівленді.  

 

 

У 1995 році, дочка Марії, Ірена, з допомогою місцевих людей, влаштувала проект побудови пам'ятника в селі Липовець, де похована Анастазія Фещишин (Шубеляк), мати Марії Круцькової. На камені вирізьблено нарис про життя Марії Круцько, довголітньої учительки в селі Липовець, яке вона так любила і не забула.