В Любачеві, але на цвинтарі… (Автор: Гук Богдан)

опубліковано 5 квіт. 2015 р., 02:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 квіт. 2015 р., 09:26 ]

Вісник Любачівщини, випуск 21, 2014 рік

 

Перетворення

На любачівському комунальному цвинтарі при вулиці Тадеуша Костюшка годі сьогодні віднайти відбиток довоєнних демографічно-культурних  відносин у місті. Єврейська чистина чітко визначена, хоч і занедбана, і становить чи не одну шосту нинішньої цвинтарної площі. Натомість русько-українські могили треба шукати вперто і прискіпливо. Ми оба, Артур і я, маневрували, наче в морі, поміж сотень польських римо-католицьких поховань, щоб знайти кириличні написи. Лише форми класичних для Любачівщини хрестів, що їх виготовляли бруснівські майстри, виявилося недостатньо: ми знайшли три хрести початку XIX ст. з німецькими написами, хоч вони й дуже схожі за формою на русинські того ж часу. Видно, майстри були одні й ті ж – бруснівські. Тільки або покійник був австрійцем, або той, хто його хоронив, вирішив віддати належне політично-культурній перевазі Австрії, користуючись німецьким шрифтом... Ще однією несподіваною знахідкою був бруснівський хрест із польським написом, виконаним як скоропис, відомий з епітафій хоча б на цвинтарі в Жукові.

 

Де поділися два десятиліття?

Після 2-годинного розшуку ми встановили, що на любачівському кладовищі збереглося близько 100 хрестів з кириличними написами. Всі вони датовані XIX ст., або двома першими десятиліттями ХХ ст. Вищим рівнем виконання вирізняється хрест на могилі Емілії Кокоцької (1869-1917).

 

Нашу увагу привернула дуже мала кількість захоронень з 30-х рр. XX ст. Ми віднайшли тільки плоску бетонну плиту на могилі Степана Ляшкевича (1862-1933) й подібну, але більш якісну плиту на могилі Дарії Горницької (1924-1931). Імовірно, вона була дочкою о. Юліяна Горницького, шкільного катехита в Любачеві на момент її смерті.

 

Натомість 40-ві рр. представлені надгробком Степана Клоса (1881-1941), на якому меморіальна плита походить з 60-70рр. Також нова плита на могилі Юрія Ліпаря (1913-1943).

 

Які причини того, що інші надгробки з 1925-1945рр. не збереглися? Можна було б констатувати: вони стали жертвою амбіцій повоєнних мешканців, щоб навіть ціною знищення українських надгробків «улаштувати» своїх покійних на старому, але не новому (на окраїнах міста) кладовищі. І все ж, чим пояснити особливу пильність щодо ліквідації нових могил? Мабуть, тим, що вони, без сумніву, були не польські – виразна кирилиця, літературна українська мова вражала польських мешканців Любачева більше, ніж невиразні письмена зламу XIX і XX ст.

 

Нищення іn statu nascendi (у стані зародження)

Випадковий гість цвинтаря, понад 80-річний мешканець Любачева, сказав, що після війни переважали на цвинтарі українські поховання. А потім вони стали зникати. Процес зміни культурного образу цвинтаря, і таким чином історії культури міста Любачева продовжується й сьогодні. Я знайшов два найприкріші моменти. Центр цвинтаря. Між новими могильними плитами один на одному лежать три старовинні хрести з кириличними написами. На першому згори хресті напис інформує, що тут покоїться Єва Кокоцька, померла 1899 р. Однак на момент нашої присутності на кладовищі напис уже є незрозумілим, адже невідомо, де стояв цей хрест. Другий хрест – з 1869р. Усі три належать до найстарших і найбільших на цвинтарі, ними мало б дорожити не лише комунальне міське підприємство, а й насамперед воєвідський реставратор архітектурних пам'яток... А не дорожать, хоч хрести – безцінні.

 

На що чекають ці три хрести і чи довго будуть чекати? Вони готові зникнути, м'яко кажучи. І безперечно, зникнуть. Як? Можливо, їх перенесуть за територію кладовища, де містяться два новостворені міні-цвинтарі. Це і є друге прикре спостереження.

 

На цих ділянках стоять давні хрести з кириличним (хоч не на кожному) написами. Перша ділянка – це, по суті, лапідарій, тобто перенесені на нове місце й установлені в новому порядку хрести.

 

 Любачівський греко-католицький лапідарій

 

Другий міні-цвинтар – це сміттєзвалище. Хрести не стоять, а лежать вкупі один на одному. Довжина звалища – приблизно 8-10 метрів. Тут накопичено 50 хрестів... Очікують на бульдозер, бо ж велика долина за дорогою немовби чекає, щоб їх туди скинути. А міські господарники зроблять саме так?

 

 Фрагмент звалища знищених українських хрестів

 

Похорон спільної культурної спадщини...

Невідомо, чи цвинтар у Любачеві став жертвою свідомого нищення в рамках боротьби культур, чи постраждав унаслідок процесу культурних змін. Між знищеними та перенесеними хрестами є пам'ятники з польськими написами (вони могли належати т.зв. латинникам, а не полякам). Усе ж таки переважають кириличні хрести, від яких очистили цвинтар і викинули їх за огорожу. Це вказує на те, що сам принцип селекції був ясний: ліквідовано непольські могили. Це можна пояснити, як парадоксальний наслідок українсько-польської культурної близькості. Адже на єврейську частину кладовища не сягала рука живих, з метою за будь-яку ціну розчистити місце для свого вічного спочинку. Любачівський цвинтар є свідченням того, що і живі бувають мертвими духовно....

За «Нашим словом», № 21 від 25 травня 2014р.