Виселення відбувалося на Великодні Свята (автор: Демко Олександр)

опубліковано 7 серп. 2012 р., 12:07 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 серп. 2012 р., 13:33 ]

Автор: Олександр ДЕМКО, 1922 р. н. в с. Коровиця на Любачівщині

Вісник Любачівщини №8, Львів – 2003. –96 стор.

 


Саме слово Коровиця говорить про щось добре. Перші згадки про село Коровицю сягають початку 18 століття. Більш докладні відомості про нього дано в пізніших часах. Церкву в Коровицях поставлено в 1870 році на честь святого Архангела Михаїла. Священиком уже тоді був отець Теофіль Гарасовський. Родина отця Гарасовського походить із Волині, з Холму. У тих часах багато священиків, у тому числі й родина Гарасовського переїжджають до Галичини, оскільки православ'я переслідувало греко-католицизм. Як таке, село Коровиця ділиться на три села: Коровиця Голодівська, Коровиця Сама, Коровиця Лісова. До села Коровиці належить багато присілків або хуторів, а саме: до Коровиці Голодівської належать Заліски, Мельники, Шальки, Ниви, Блюси, Брозі. До Коровиці Лісової належить присілок Боблі, до Коровиці Самої – присілки Цітина, Убравщина, Вихилівка, Попівщина, де була плебанія та церква.
 
Школа в Коровиці була трикласова. Директором був Юліян Гарасовський, який проводив ідейну роботу серед молоді. З приходом німецької армії до Любачева в 1941 році Юліян Гарасовський був головою українського комітету. У 1944 р. із приходом Радянської влади був заарештований і загинув у львівській у в'язниці на Лонцького. Діти в школі дуже любили свого директора.

З Коровиці вийшло багато здібних людей і патріотів національної справи. Серед них треба згадати Михайла Подільчака доктора та професора медицини, великого хірурга; Стронського Івана, головного лісничого Любачівського району, батько якого був чотовим УСС у 1918 р.

На присілку Шальки жив Шалька Андрій – адвокат, який працював у Львові. З Коровиці Лісової походить Мацевко А., великий знавець української літератури, котрий був професором гімназії у Любачеві. Парохом на той час у Коровиці був отець Демко Станіслав, який за час свого перебування на парохії села Коровиці написав працю «Католицька церква», затверджену Перемишльським єпископом Коциловським Йосафатом від 3.IX. 1935 р.

При церкві в с. Коровиця був дяком Равлик Андрій, який мав двох синів – Івана та Якова. Син Іван закінчив університет у Львові і був юристом, юридичним радником в уряді Степана Бандери. Равлик Іван загинув у в'язниці у Львові в 1944 році.

Слід відмітити також й інших коровичан, які зробили великий внесок в піднесенні української справи серед молоді. Серед них є родини Гавришкевичів, Фельмесів і Мельників.

З приходом у 1944 році Радянської влади село Коровиця відійшло до Польщі. З того часу почалися дуже часті напади польських банд на село, аби змусити коровичан виїхати в Україну. Під час такого нападу польських банд, який стався 18-19 липня 1944 року, загинули: Кріль Степан – студент університету у Львові; Паславський Теодор – теолог, студент духовної семінарії у Львові; його брат Михайло Паславський. Серед місцевих загинули: Хариш Іван, Помірник Іван, Дробот Михайло, Кріль Степан.

З кожним днем падали жертви серед місцевого населення. Після смерті церковного дяка Равлика Андрія на його місце прийшов дяком до церкви Макушка Михайло, що походив із села Люблинець. Він був великим активістом українського слова. Макушка мав дуже гарний голос, баритон і на богослужіннях звертав на себе увагу. У часі переселенчої акції Макушка відійшов у сотню «Ластівки» УПА, загинув у 1946 році в селі Мокротин Жовківського району.

Одночасно треба згадати й про Сидора Степана, батьки якого працювали в поміщика у Коровиці. Сидор Степан був в УПА в сотні «Ластівки», головним провідником якої був Янківський Богдан, студент гімназії в Любачеві.

У 1945 році почалася насильна депортація. У село Коровицю приїхало польське військо зі своїми намісниками польськими партизанами. Люди протягом дня мали негайно переїхати в Україну. На день виселення, що збігався з Великодніми Святами, сталося багато вбивств. На плебанії в родині священика Демка Станіслава вбили Анастазію Мельник, Юлію Мазуркевич, Гук Бенедикта як і багато інших коровичан, серед них церковного співака Миляна Андрія.

З приходом радянських військ до Коровиці вдруге в 1944 р. головою сільради був Пастух Андрій, місцевий, про якого також хочу згадати добрим словом. У цьому році багато молоді забирали до радянського війська. Він, як голова сільради, мав у цьому випадку вагоме слово. Завдяки йому багато молоді було затримано вдома.

Саме переселення в Україну в 1945 році коровичани мали важке. Однак, користуючись із близькості границі (1 км), всі люди переходили границю близько, створюючи велику колону людей, через село Грушів. Більшість населення залишилася в Жовківському районі, решта розселилася в інших районах Львівської області.