Український патріот з села Верхрата (автор: Чіх Володимир)

опубліковано 4 квіт. 2013 р., 12:53 Степан Гринчишин

Вісник Любачівщини №19, Львів – 2011. – 96 стор.

 

Народився Михайло Чіх 16 листопада 1892 р. у селі Верхрата в родині заможного селянина. Дідусь Михайла у 1880-і роки був старостою села Верхрата. Цей факт є свідченням того, що родини Чіхів були добрими і працьовитими господарями та користувались повагою у мешканців верхратської громади. А те, що на могилах Івана і Теодора Чіхів на верхратському цвинтарі і до наших днів збереглися два кам'яні хрести з тризубами, свідчить про надзвичайний патріотизм родини Чіхів.

 

 

Після закінчення початкової школи у Верхраті Михайло продовжував здобувати освіту у Львівській академічній гімназії, яку закінчив у 1913 році. Навчання у гімназії проходило в ті часи, коли там навчались майбутні видатні українські діячі і серед них Євген Коновалець. У середовищі свідомої тодішньої української молоді панував дух національного відродження. Юні українські патріоти вважали, що суспільно-політичні українські діячі не можуть бути дилетантами, неуками. Вони повинні мати добру загальну і високу освіту, а також політичну освіту. Тому найсвідоміші гімназисти-українці брали активну участь в роботі таємних студентських гуртків, метою яких було – поширювати серед українського населення політичну освіту та формувати національну свідомість.

 

На початку двадцятого сторіччя у Галичині були модними соціалістичні лозунги, але в свідомих українців такі лозунги не викликали захоплення. Більшість українських гімназистів зростали в українському селі і вони наскрізь знали й розуміли душу українського селянина, який в польському «пролетареві» бачив такого ж свого ворога, як в польському панові, а в українському інтелігентові не бачив свого «класового ворога». Соціалістична доктрина «класової війни» була зовсім чужою українській духовності, бо штучно насаджувалась в українському середовищі за допомогою демагогії. Львівські гімназисти-українці вивчали не фальшиві писання Маркса і Енгельса, а – політичні поеми Тараса Шевченка, ідеологічно-програмову брошуру «Самостійна Україна» Миколи Міхновського та політичні видання Наддніпрянської Української Народної партії, що друкувались у тодішньому Львові.

 

Причиною важкого політичного та економічного становища українців у Галичині була польська антиукраїнська діяльність. Поляки завжди були затятими ворогами українського відродження у Галичині. І тому суспільно-політична діяльність львівських українців-гімназистів мала виразний цілеспрямований протипольський характер.

 

Другою перешкодою на шляху національного відродження українців було москвофільство. Давня, історична назва українського народу «русини» затрималась в Галичині аж до початку 20-го століття. Деякі галицько-українські політики, вважали, що з-під польського ярма самі українці визволитись не можуть і в цьому їм повинні допомагати москалі. Такі гореполітики стали проповідувати національну єдність «русинів»-українців з «русскими»-москалями. Прихильників такого політичного руху називали «москвофілами» і вони були щедро підтримувані морально та фінансово царською Москвою. Дуже прикро, що серед прихильників москвофільства було немало галицько-українських священників і з їхньої вини хвилі москвофільської отрути заливали Галичину і в тому числі Львівщину. Гімназисти-українці проводили величезну політико-просвітницьку антимоскофільську роботу серед населення Галичини шляхом створення осередків «Просвіти» та подальшої ефективної їх роботи.

 

У такому середовищі формувалась національно-патріогична свідомість українського гімназиста Михайла Чіха.

 

У 1894 році у Львові заходами Василя Нагірного та Володимира Лаврівського було створено українське руханкове товариство «Сокіл», яке відіграло велику роль в українському національному відродженні. Найбільшого розквіту сокільський рух досягнув в часи, коли його очолював Іван Боберський (1908-1914 рр.). який рівночасно був вчителем руханки в Академічній гімназії у Львові. У 1912-1914 рр. були організовані стрілецькі курені при сокільських товариствах. І гімназист Михайло Чіх (вихованець Івана Боберського) в далекому від Львова селі Верхрата організовує сокільське товариство. Активність і масовість в роботі верхратського «Сокола» підтверджується світлиною, на якій перші справа Михайло та Стефан Чіхи. Не вдалось Михайлові потрапити до Українського Легіону Січових Стрільців, бо його, як і Є. Коновальця, було мобілізовано до австрійського війська, де він в чині офіцера пройшов усю Першу світову війну.

 

 

У міжвоєнні часи Михайло Чіх активно продовжує національно-політичну просвітницьку роботу серед різних верств населення галицького краю. У 1930-і роки він стає активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Політико-просвітницьку роботу Михайло Чіх проводить серед різних верств українського населення Галичини як у рідному селі Верхрата, так і в інших населених пунктах тодішнього Рава-Руського повіту. Агітаційну роботу, що мала на меті українське національне відродження, проводив вміло і ефективно, маючи талант оратора і організатора.

 

Результатом цієї активної патріотичної політико-просвітницької роботи Михайла Чіха було те, що велика кількість молодих людей сіл Верхрата, Дев'ятир, Потелич та інших добровільно вступили на шлях боротьби проти окупантів, стали вояками УПА. Населення названих сіл на добровільних засадах допомагало продовольством та одягом сотням та куреням УПА, які були дислоковані поблизу цих населених пунктів.

 

Люта московсько-жидівська комуністична орда в перші дні війни в червні 1941 року у тюремних казематах Львова та інших міст Галичини замордувала тисячі українців-в'язнів. Не була виключенням і Рава-Руська тюрма, в якій ув'язненим був український патріот Михайло Чіх. Йому випадково вдалося врятуватись. В останню жахливу ніч в числі вартових-енкаведистів був українець з східної України і, коли кати із тюремного подвір'я кричали по-російськи: «Давай!», вартовий, ризикуючи своїм життям, сказав: «Уже больше нєт». Так була врятована ціла келія в'язнів, в числі яких був і Михайло Чіх.

 

Як відомо, 30 червня 1941 року у м. Львові ОУН було проголошено Акт відновлення української державності. Шефові Служби безпеки ОУН провід доручив власними силами забезпечити порядок у ситуації військового хаосу в новоствореній державі. Першим його кроком стала структуризація СБ і створення «Української Народної Міліції» (УНМ). У кінці червня та на початку липня було створено мережу УНМ у всіх районах Галичини, Волині, Полісся, в частині Правобережжя та на Буковині. У Рава-Руському повіті окружним командиром УНМ було призначено Михайла Чіха – як одного з найактивніших націоналістів у цьому регіоні.

 

Українське національне відродження проводилось не тільки на політичній ниві, але також і в економічному плані. На противагу економічним утискам панівних антиукраїнських організацій, силами патріотично налаштованих українських діячів у 1902 році було започатковано українську молочарську кооперацію в західній Україні, яка пізніше дістала назву «Маслосоюз». За часи існування «Маслосоюзу» (1902-1944 рр.) майже у всіх районах Галичини були створені українські молочарні з власними модерними будівлями і крамницями (разом 58 крамниць), які, крім місцевої торгівлі, експортували молокопродукцію у 8 країн Європи (Англію, Францію. Німеччину, Швейцарію, Данію. Чехію, Австрію). Характерною особливістю в організації «Маслосоюзу» було те, що всі його працівники (робітники, техніки, інженери і керівники) були тільки українці. Директором однієї з таких молочарень українського «Маслосоюзу» у Раві-Руській тривалий час був Михайло Чіх.

 

Загальновідомо, що кожний випускник гімназії мав сильні знання з усіх дисциплін, які вивчав. Знання іноземної мови (за часів Австро-Угорщини – німецької) були на такому рівні, що випускник гімназії міг вільно розмовляти. Ці знання стали в пригоді під час німецької окупації (1941-1944рр.). Михайло Чіх, досконало володіючи німецькою мовою, заходив до військового коменданта Рави-Руської, придумував причину, переконливо доказував про необхідність звільнити дівчину (чи хлопця) від вивезення на роботу в Німеччину. Таким способом було врятовано багато молодих людей від гіркої долі остарбайтерів.

 

У результаті горезвісної акції «Вісла» (1947 р.) сотні тисяч українських родин насильницьким способом було депортовано із своїх споконвічних земель на західні чи північні терени Польщі. У числі цих переселенців була і родина Михайла Чіха. Помер Михайло Чіх 12 лютого 1969 р. і похоронений на одному з кладовищ Вармінсько-Мазурського воєводства.