Степан Гуль - повстанець з Нового Села (автор: Щирба Володимир)

опубліковано 4 січ. 2013 р., 12:55 Степан Гринчишин

Вісник Любачівщини №17, Львів – 2009. – 104 стор.

 

Дивна річ – людська пам'ять. Яскравим спалахом малює картини дитинства, пережитого в тяжкі дні. Неспокій і біль душі за понівечену і сплюндровану рідну землю була в кожного українця. І ще яскравішими стають картини-спогади, коли домальовувалися розповідями мами і близьких людей.

 

Моя розповідь буде про людину, доля якої направду дивовижна і цікава, захоплює і викликає повагу, про Гуля Степана – воїна УПА з Нового Села, мого сусіда. 

 

Народився Гуль Степан у 1916 р. в Новому Селі, де проживав зі своїми батьками і закінчив п'ять класів початкової школи. Спочатку допомагав баткові по господарству, а пізніше йому запропонували роботу у склепі (крамниці).

 

Коли прийшли «москалі», то Степана арештували, бо бачили в очах молодого вояка вогонь, і чогось той сміливий погляд не сподобався будівникам «світлого майбутнього». Повезли через Любачів до Львівської в'язниці на «Лонцького».

 

У червні 1941 р. на «москалів» напали німці. Коли вони підійшли під Львів, «червоні хазяї» заметушилися, почали без суду розстрілювати в'язнів, таким чином замітаючи сліди своїх злочинів.

 

Коли в'язнів виводили з камер, Степан зі своїм приятелем з сусіднього села Дахнова Іваном Козієм, не вийшли, а сховались під нари (ліжка). Наглядач відчинив камеру і промовив до іншого: «Здесь никого нет». Товариші просиділи у в'язниці до вечора. «Влада» втікала так скоро, що не встигла зачинити за собою дверей. Хлопці подались додому. Повернувшись на Любачівщину, юнаки пішли до української поліції, де служили до повернення «москалів».

 

Коли німці почали відступати на Захід, українська поліція саморозпустилася. Тоді Степан з Іваном пішли служити в УПА.

 

5 вересня 1944 року, коли вояки відпочивали у крайній хаті від лісу, в селі Гораєць, хтось із сусідів попередив, що в селі облава. Гуль Степан був на прикритті, щоб хоч якось збити з пантелику ненависних ворогів. Коли хлопці сховались у лісі, він подався в поле, начебто в'язати снопи. Поляки, під'їхавши до Степана, впізнали його і схопили. Посадили на мотоцикл і привезли в Нове Село на упізнання до батьків. Батьки на впізнанні сказали, що не знають, хто це. Сім'я Степана була у небезпеці. Після невдалого впізнання хлопця знов кудись повезли. Раптом розпочалась стрілянина. Степан під час руху зіскочив з мотоцикла і втік. Його так і не впіймали. Мабуть, допомагав йому Господь Бог. Поляки повернулись на подвір'я Гуля Петра і спитали господаря, чи є син вдома. Батько відповів, що немає. Поляки озвіріли, чи навіть осатаніли – в пориві люті вистрілили в батька, мертве тіло кинули у сіни і підпалили хату. Молодші сестри повтікали в село. Хата згоріла до тла.

 

 

Під вечір, коли поляки вгамувалися і пішли з села, зійшлися сусіди на подвір'я, де сталася ця страшна трагедія. З попелища витягли обгорілий труп, змайстрували паку і на другий день поховали. Другий брат Федір також служив в УПА, коли і де загинув, сестри не знають.

 

Степан воював у лавах УПА з 1 квітня 1944 року. Служив у сотні «Шума», в чоті «Яра», виконував обов'язки вістуна і кухаря чоти. Загинув 25 квітня 1945 р. під час відплатної акції на польське село В'язівницю. Тіло залишилося на полі бою. Місце поховання невідоме.

 

Від нас Тобі, герою України, щира молитва, велика шана, вічна пам'ять. Нехай душа твоя спочине в Бозі.