Стародавній Любачів; історія, релігійна культура. (Автор: Ідзьо Віктор)

опубліковано 30 бер. 2015 р., 12:18 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 квіт. 2015 р., 11:34 ]

Вісник Любачівщини, випуск 21, 2014 рік

 

 

Одним із найдавніших міст українського Надсяння є місто Любачів, що розташоване над річкою Любачівкою. Першу письмову згадку про місто Любачів знаходимо в Руському літописі під 1214 роком, коли внаслідок Спішської угоди між Угорським королівством і Краківським великим князівством, ключові міста Посяння Перемишль і Любачів відійшли до Краківського великого князівства [3, с.49 - 50; с. 130 - 142; 4, с.489; стб.729 - 731; с. 161 - 167; с. 130 - 142].

 

Аналіз всієї сукупності джерел дає сьогодні можливість зробити реконструкцію подій, які проходили у 1214 році в час першої згадки про місто Любачів, коли при особистій зустрічі угорського короля Андрія II і краківського князя Лешка, у місті Спіші у 1214 році, був укладений договір з багатьма пунктами і умовами.

 

Ось головні із них: трирічну польську княжну Соломею було обвінчано з шести річним угорським королевичем Коломаном. Внаслідок цього шлюбу, який був благословенний Папою Римським Інокентієм III, Угорським королівством та Краківським великим князівством створювалось, Галицьке королівство, на чолі якого ставала угорсько-польська династія [7, s.2 - 53; s. 223 - 224; № 336; р.467].

 

План включення Галицького королівства в західно­європейський світ зайшов так далеко, що угорський король Андрій II, який був тісно зв'язаний з папським престолом звернувся до Папи Римського Інокентія III з проханням доручити угорському архієпископу «помазати угорського принца Коломана на короля Галичини» [4, с.489; стб.729 - 731; с.161 - 167; с. 130 - 142]. За це Папі Римському Інокентію III було обіцяно включення Галицького королівства у лоно Союзу Католицьких держав і запровадження Унії Галицької Церкви з Римською. Папа Інокентій III погодився і через певний час у зимі, на Різдво Христове 1215 року, угорський принц Коломан був коронований на короля Галичини [2, с.4-41]. Як компенсацію за допомогу в утворенні Галицького королівства, союзник і родич, згідно з угодою в місті Спіші, краківський князь Лешко, отримав західну Галичину з її стародавнім центрами у Посянні: Перемишлем і Любачевом [1, с.30-31].

 

 

Об’єднувач міст Перемишля і Любачева з політичною інфраструктурою Галицького королівства, король Коломан І (1215 – 1221 рр.)

 

Однак, укладений союзний договір у місті Спіши виявився нетривким, і бувші союзники, що так ретельно розробили план розподілу Галичини скоро стали найлютішими ворогами.

 

У тому ж році угорський король Андрій II, за намовою найзначніших галицьких бояр вирішив, що його син, уже король Галичини Коломан І повинен володіти усією Галичиною і відібрав у польського князя Західне Галичину з її ключовими центрами в Посянні, Перемишлем і Любачевом [6, р.84-85]. Як наголошують угорські джерела в містах Перемишлі і Любачеві знову замайорів «Штандарт з великою Чорною Галкою в золотій короні» – державний стяг галицького короля Коломана І, оскільки останньому вдалося одним ударом відібрати у поляків все Посяння» [7, s.2 - 53; s. 223 - 224; № 336; р.467].

 

З цього питання галицький літописець зазначав: «що Андрій II забажав володіти усією Галичиною для сина» [4, с.489; стб.729 - 731; с. 161 - 167; с. 130 - 142], а це значить, що Спішський договір 1214 року виявився нетривкий. У цьому ж році після утвердження і офіційної коронації угорського принца Коломана на короля Галичини, галицький король Коломан І повважав, що він особисто ніяких угод з поляками щодо Перемишля і Любачева не укладав і як законно помазаний Папою Римським Інокентієм III, суверенний володар, галицький король Коломан І, повинен володіти всіма етнічними землями Галицького королівства, тому і відібрав західну частину своєї держави: Перемишль і Любачів, у польського союзника, тестя [7, s. 2 - 53; s. 223 - 224; № 336; р. 467].

 

До війни не дійшло, бо злучені і поставлені під штандарт галицького короля Коломана І з чорною галкою в золотій короні, могутня угорська і галицька рицарські армії, були явно сильніші і польський князь змушений був змиритися з втратою Посяння: Перемишля і Любачева [2, с.4 - 41].

 

Отже, як бачимо, у перший рік правління галицького короля Коломана І була досягнута велика політична перемога – Галичина знову стала єдиною у етнічному, політичному розумінні, а накинута на неї роз'єднуюча Спішська угода скасована і місто Перемишль і Любачів знову влилися в стародавню політичну, торгово-економічну, етнічну та культурно-релігійну інфраструктуру, з 1215 року, Галицького королівства [2, с. 4 - 40; 7, s. 2 - 53; s. 223 - 224; № 336; р.467].

 

Привертає увагу у літописному повідомленні місце, де Перемишль і Любачів, громади цих міст, ставляться на окремі політичні, торгово-економічні та культурно-релігійні щаблі. Власне з цього джерела є зрозуміло, що давньоукраїнські міста Перемишль та Любачів у Посянні є ключовими стародавніми регіонально-територіальними одиницями. Це може говорити, що місто Любачів з стародавніх часів, очевидно як і Перемишль теж був потужним торгово-економічним та культурно-релігійним центром українського Посяння [2, с. 4 - 41].

 

Сучасні дослідження польських археологів в місті Любачеві дають право зробити реконструкцію історичного розвитку міста Любачева, за якою, люди на території Любачева та в басейні ріки Любачівка проживали з найдавніших давен, з первісно-общинного ладу [8. s. 46 - 47].

 

 Знаряддя праці людей первісно-общинного ладу знайдені на території Любачева та в басейні ріки Любачівка (Любачівський музей)

 

Починаючи з IV III тисячоліття до нашої ери в околицях міста Любачева та в басейні ріки Любачівка зафіксована «культура кулястих амфор» та «культура шнуркової кераміки» [8, s. 48 - 49].

 

 Кераміки культури кулястих амфор та культура шнуркової кераміки IV-ПІ тис. до нашої ери з околиць міста Любачева (Любачівський музей)

 

В подальшому на території Любачівщини віднайдені старожитності кельтської (V століття до н.е. – І ст. н.е.) та римської (І – ІV ст. н.е.) цивілізацій [8, s. 50 - 51].

 

 Римська зброя та римська грошова одиниця імператора Теодоріка II (біля 443-450рр.) знайдені на території Любачева та басейні ріки Любачівка (Любачівський музей)

 

Сучасні польські вчені наголошують, що ці культури з Посяння, зокрема з Любачівського крию та басейну ріки Любачівки, мають своє культурно-етнічне та археологічне продовження та ідентичність, як і аналогічність з тотожними археологічними культурами в басейнах рік Дністер, Прут, Серет.

 

На торгово-економічні та етнічні взаємовідносини і контакти людей басейнів рік Сян, Любачівка з населенням з басейнів рік Дністер, Пруг, Серет, наголошують і українські, словацькі та чеські вчені ХІХ-ХХІ століть, що дає право наголошувати, що з кельтської та римської епох, Посяння і Подністров'я функціонували в одній етнічній, політичній, торгово-економічній, та культурно-релігійній інфраструктурі.

 

Знайдена в басейні ріки Любачівка спільна торгово-реміснича кераміка, велика кількість римських монет епохи імператорів: Антонія Пріса, Коммода, Костянтина І Великого, Теодоріка ІІ а з ІІ-ІІІ столітті на території Любавчівщини зафіксована (черняхівська-готська культура) з її ранньохристиянською символікою «готськими хрестами», яка є тотожна з археологічною черняхівською культурою басейну Дністра, що яскраво засвідчує одноетнічність населення Сяно-Дністровського басейнів [8, s. 50 - 51].

 

З ІV-V століть на території Посяння, зокрема басейну ріки Любачівка, чітко зафіксоване домінування слов'янської, Пражської археологічної культури, яка є аналогічною з віднайденою такої слов'янської культури на території Чехії, Словакії, Посяння, Подністров'я, Попрутгя та Молдавії [8, s. 50; s. 52 - 53].

 

За археологічними дослідженнями сучасних польських вчених, VІІІ-ІХ століттями датується зародженням і становленням самого міста Любачева, його торгово-економічної, та культурно-релігійної (християнської) організацій [8, s. 52 - 54].

 

За дослідженим християнсько-релігійним комплексом, польські вчені прийшли до висновку, що місто Любачів уже функціонувало в кінці IX на початку X століття, а отже його зародження і становлення проходило під виливом Велико-Моравської держави. На політичну, торгово-економічну та культурно-релігійну інфраструктуру якої орієнтувалася складова Великої чи Білої Хорватії, Любачівська земля, яка теж, очевидно, як і саме місто Любчів, була сформована в кінці VIII – на початку IX століттях нашої ери [8, s. 52 - 54].

 

 Слов'янський посуд ІV-V століть Пражської археологічної культури знайдений на території Любачева (Любачівський музей)

 

На підставі археологічних досліджень, на основі вивчення стародавньої забудови міста Любачева, сучасні польські вчені зробили висновок, що місто Любачів постало в кінці IX – середині X століть, і активно розвивало свої торгово-економічні та культурно-релігійні інститути в XI та XII століттях [8, s. 52 -54].

 

 Фундамент стародавньої церкви кінця IX століття в м. Любачеві

 

В 1214 році, коли про Любачів розповідає Руський літопис, місто уже було великим політичним, торгово-ремісничим та культурно-релігійним центром Посяння, обласного значення, який відігравав велику роль в інфраструктурі відомих з Руського літопису «Червенеьких міст», не тільки в басейні рік Любачівка, Сяну, але й Подністров'я. Місто мало вплив на політичну інфраструктуру, столиці Галицького королівства, міста Галича, долю якого з проблеми злучення в одну галицьку політичну інфраструктуру вирішувалась галицьким королем Коломаном І [2, с. 4 - 41].

 

 Любачівський замок XIII ст. (Реконструкція польських вчених)

 

Сьогодні в XXI столітті збережені зразки церковної культури міста Любачева, ХVІ-ХІХ століть, яскраво підтверджують нам його стародавню культурно-християнську велич, яка потребує подальшого наукового дослідження... [8, s. 46 - 54].

 

 Зразки церковної культури міста Любачева ХVІ-ХІХ століть (Любачівський музей)

 

У висновок наукового дослідження наголосимо, що нинішній священик Любачівської церковної організації, яка концентрується навколо церкви Святого Миколая, о. І. Тарапацький вважає, що хоча точної дата заснування любачівської церкви немає, однак вона точно існувала до 1330 року, тобто в XIII столітті, в епоху коли Папа Римський Інокеній IV вінував великого князя Данила на короля, а останній утвердив нову столицю Русі-України неподалік Любачева, в місті Дорогичині… [5,с.18-20].

 

Література:

1. Грушевський М.С. Історія України-Русі. – К., 1993. – Т. III.

2. Ідзьо Віктор. Галицький король Коломан І та процеси першої політико-релігійної унії в Галичині в першій чверті XIII століття. – Львів «Сполом», 2009. – 44с.

3. Котляр М. Ф. Данило Галицький. – К, 1979.

Ідзьо В.С. Утворення Галицького королівства. Галицький король Коломан І та процеси першої політико-релігійної унії в Галичині в першій чверті XIII століття. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. – М., 2004. – Т.ІХ.

4. Летопись по Ипатьевскому списку. – С-Пб., 1871.

Полное собрание русских летописей (дальше ПСРЛ) – М 1962. – Т. П.

5. о.Тарапацький І. Коротке історія церкви в Любачеві. Вісник Любачівщини. – Львів, 2003. – №9,

6. Нuillard Dreholles. Eхamen de chartes de lEgeise Romaine, соntе nues dаns lеs rоnleaux de Сlunу. Раris, 1865.

7. Wlodarski В. Rоla Коnroda Маzоwесkіеgо w stоsunkach роlsko-ruskich. (Аrсh. Tw-wа Nauk we Lwowe. Dzial, tоm 19, zeszyt 2. Lwow, 1936.

Сhrоnіk Маrсі. Serіa Іstor. Нungaru. 2.

Соdех Dірlоmаt. Мах., еd Косhаnowski, Nr. 336.

8. Рrzewodnik museum kresow w LKubaczowie. Lubaczów, 2006. Т.І.

 

Автор наукової статті Віктор Станіславович Ідзьо, доктор історичних наук, професор Львівського національного аграрного університету, завідувач кафедри українознавства Університету «Львівський Ставропігіон», академік Міжнародної Академії Наук Євразії, академік Академії Наук Вищої Школи України, лауреат премії ім. академіка І. Крип'якевича, головний редактор наукового журналу «Українознавець», член суспільно-культурного товариства «Любачівщина»