Про отця доктора Адама Слюсарчика (автор: Ярош Кристина)

опубліковано 26 серп. 2012 р., 13:56 Степан Гринчишин

 

Вісник Любачівщини №13,

 Львів – 2005. – 96 стор.

 

Народився 24 серпня 1912 р. у Руській Дубівці, що біля Сянока, в родині селянина Олекси та Катерини дому Ярош). Охрестив його і миропомазував парох з церкви Зіслання Святого Духа в Сяноку Омелян Константинович. У 1930 р. закінчив навчання у чоловічій державній гімназії та поступив до греко-католицької духовної семінарії у Перемишлі. У роках 1923-33 був членом Наукового заряду Богословського товариства при духовній семінарії.

 

 

1 січня 1934 р. Став студентом Папської духовної семінарії імені Святого Священномученика Йосафата у Римі. З перемишської єпархії навчання почало п'ять семінаристів, чотири із них вибрало філософію, Адам Слюсарчик – теологію. Щороку влітку студентам Папської семінарії уділяв аудієнції Святійший Отець у Кастельґандольфо, на яких Папа слухав українських пісень, звертався зі словами скріплення, надії та заохочував до наукової праці, праці над собою, згадував також покровителя Семінарії – Святого Йосафата. 18 квітня 1937 р. прийняв священичі свячення з рук Титулярного єпископа і консекратора для візантійського обряду в Римі Олександара Єврєнова. У 26-річному віці, 15 липня 1938 р., захистив докторську дисертацію на тему: «Концепт соборності Церкви у Олександра Степановича Ком'якова».

 

Після закінчення семінарії приїхав до Белжця (деканат Добромильський). Допомагав там пароху церкви під покровом св. Миколая Чудотворця у Квасинині.

 

З початком 40-х років о. д-р Адам Слюсарчик став душпастирем церкви у старому Люблинці, до якої належало 1500 вірних, навчав релігії у школі в Новому Люблинці.

 

Роки війни – це час терору, переслідувань, грабувань та пацифікації населення Старого та Нового Люблинця. За інструкцією єпископа Коциловського, «священик повинен зробити усе, щоб захистити своє життя і бути з вірними». Для безпеки о. д-р Адам Слюсарчик не проживав у цей час на плебанії, місяцями ночував у хатах вірних, де випаде можливість.

 

Навесні 1945 р. Отець парох Олександр Козенко з Нового Люблинця виїхав до Радянської України, лишаючи о. д-ра Адама Слюсарчика самого з вірними Старого і Нового Люблинця.

 

Керівництво булави ВІН (Вольность і Нєподлєглось, організація польських громадян) у Замості першим встановило зв'язок з українським підпіллям. Ініціатором переговорів з боку українського підпілля були священики, серед яких – і о. д-р Адам Слюсарчик. 21 травня 1945 р. У Руді Ружанецькій дійшло до переговорів та підписання договору між АК-ВІН і УПА.

 

У жовтні 1946 р. о. д-р Адам Слюсарчик потрапляє у Технічний осередок «Вулкан», у якому налічувалось 5 друкарських машин, 2 розмножувані, на яких друковано підпільну літературу. О. д-р Адам Слюсарчик одержав псевдо «Книга». Перекладав з польської, української мов на англійську конспіраційну літературу, призначену закордонним амбасадам у Польщі та Західній Європі. Його перша робота – «Кривавим шляхом сталінської демократії». Переклав дев'ять брошур, серед яких твір «Сятга», написав два душпастирські листи: один – «Різдво 1947», другий – «Великодній». Завдяки «зв'язку» одержав приладдя, необхідні, аби правити Службу Божу, яку служив у кожну неділю та свята в Технічному осередку «Вулкан».

 

17 вересня 1947 р. викрито та знищено бункер Ярослава Старуха. Його смерть – це кінець українського організованого підпілля. Недалеко «Стяга», двома днями пізніше відкрито бункер «Цигана», який був центром Технічного осередку, де працював о. д-р Адам Слюсарчик.

 

Під час спроби прориву з оточеного військом бункеру загинув від кулі о. д-р Адам Слюсарчик. Технічний працівник Ірон Кудлайчук – «Довгий» був тяжко поранений. Після невдалої спроби покінчити з собою був спійманий... Присудом військового суду у Ряшеві після важких допитів заслужений на кару смерті.