Про нашу краянку Анну Карванську-Байляк (автор: Стех Ярослав)

опубліковано 28 серп. 2012 р., 13:23 Степан Гринчишин

Вісник Любачівщини №13,

Львів – 2005. – 96 стор.

 

Анна Карванська-Байляк упродовж свого життя щиро і безмежно добре служить українській справі. Кожна її діяльність спрямована на здійснення найшляхетніших українських ідеалів. Так доля розпорядилася, що пані Анна живе далеко від рідної землі, в Америці. Але про рідний край вона ніколи не забуває. Часто у своїх думках лине до смерекової батьківської хати, в якій прийшла на світ, до квітів свого дитинства, до дитячих мрій і глибоких молодечих почуттів.

 

 

Анна Карванська-Байляк, з дому Телятинська, в підпіллі послуговувалася псевдонімами «Лісова» і «Рома». Народилася 1 січня 1924 р. в Баховичах у Мостиському районі на Перемищині. Прийшла вона на світ в селянській національно свідомій родині Миколи та Марії Телятинських, в яких було, окрім Анни, семеро дітей – п'ятеро синів і дві доні. Анна в 1931 році почала ходити до початкової школи в рідному селі і в Мостиськах. Її закінчила напередодні вибуху Другої світової війни. Потім вступила на навчання до гімназії в Перемишлі і згодом перевелася до Мостиської середньої школи. З батьківської хати, церкви, української школи та юнацтва ОУН винесла вона той національний дух і патріотизм, який її втяг у майбутню визвольну боротьбу українського народу. Під час німецької окупації Анна працювала в Українському Допомоговому Комітеті і на його доручення організовувала садочки і займалася вихованням української дітвори. Згодом закінчила відповідні курси і перейшла до праці в осередки Українського Червоного Хреста (УЧХ).

 

Були це часи, коли серед свідомої української молоді звучав клич: «Хто живий, в ряд ставай, визволяти рідний край». Анна не вагалася, стала в ряди УПА, а разом з нею вступили в боротьбу троє її братів – Іван, Микола і Павло. Живою залишилася тільки Анна, брати впали смертю героїв за рідний край.

 

Анна під псевдонімом «Лісова» спочатку працювала в підпіллі в районі Мостиського повіту, перейшла там бойові сутички як із совєтськими наїзниками, так і польським підпіллям. У тих перших бойових лекціях «Лісова» міцно загартувалася і стала однією з найактивніших дівчат в рядах УПА. Після переходу фронту в 1944 р. за наказом командування УПА її скеровано на терен Перемищини, яка за наказом Сталіна була передана Польщі.

 

Московсько-більшовицькі окупанти за приналежність дітей до українського підпілля батьків, братів – Романа і Зеновія та сестер – Емілію і Дарію запроторили в далекий Сибір. Каралася родина Анни на далекому засланні, а вона переживала неймовірно жорстокі випробування в підпіллю.

 

В УПА Анна – «Лісова» познайомилася з Дмитром Карванським «Орським» – сотенним, і в серпні 1945 р. з ним одружилася. Було це земне партизанське подружжя, але благословенне самими небесами.

 

Прекрасним, світлим та чистим було подружжя Карванських, але воно було і коротким, як спалах падаючої зірки. Рівно через рік від шлюбу Дмитро поліг в бою на рідній землі з лихим ворогом, що задавав нашому народу важкі терпіння. В цьому бою в с.Бірча загинуло 28 воїнів УПА.

 

Пізньою осінню 1946 р. «Лісова» була направлена на зв'язковий пункт до Кракова, там виконувала обов'язки зв'язкової. 12 травня 1947 р., в т. зв. «Краківському котлі», була заарештована польською службою безпеки. Після страшних поневірянь і тортур під час слідства, 21 травня 1948 р., через рік, псевдо військовим судом в Рядові засуджена на 14-річне ув'язнення.

 

Анна своє покарання відбувала у в'язницях Ряшева, Тарнова, Грудзьондза і Фордону. Ця мужня жінка перебувала понад 7 років у в'язниці і мужньо зносила усі незгоди. Аж 12 червня 1954 р. її «умовно» звільнили на волю і передали під стислий нагляд служби безпеки. Замешкала вона у Вроцлаві, в місті, в якому жила наша землячка, відома підпільниця Ірина Тимочко-Камінська – «Христя».

 

Вийшовши на волю, Анна почала працювати і цікавитися долею своїх батьків і родини, відновила зв’язки зі своїми друзями.

 

Анна Карванська завдяки одній із своїх товаришок виїжджає в 1965 р. в СІІІА. Тут вона познайомилася з Романом Байляком («Богун»), вийшла за нього заміж і на постійно залишилася жити в Америці. Другий її чоловік виявився також доброю і вирозумілою людиною та допоміг їй адаптуватися в далекій країні. Анна з Америки відвідала своє рідне село Баховичі, побачилася з батьками, які повернулися із заслання в рідні сторони. Принагідно вона була в Польщі і почала вести старання в розшуках місця захоронення свого першого чоловіка Дмитра. У цій справі Анна Карванська-Байляк декілька разів приїжджала з Америки, писала особисто різні скарги. Мені було приємно особисто пізнати її в Українському Народному домі в Перемишлі, на нараді, де вирішувалася справа перепоховань полеглих в бою в с. Бірчі і с. Лішні воїнів УПА. Там надзвичайно принципово п. Анна вимагала від представників польської влади позитивного вирішення цієї справи.

 

Про все це Анна Карванська-Байляк описала в книзі «Україно, визнай», в основу якої лягла, за її словами, «Одісея Бірчі». Сама назва книги є ніби молитвою до України про визнання на державному рівні УПА і з пошаною ставитись до героїв нашого народу.

 

А раніше, в 1999 р. вийшла в Варшаві її книга-спомин «Во ім'я твоє», в якій авторка ґрунтовно розповідає і про себе, і про долі всіх тих, хто творив нас нацією і захищав від неминучої смерті.