Наші герої – Дорош Петро «Чумак» та Мирослав Кушнір «Лунь» (автор: Стех Ярослав)

опубліковано 5 груд. 2012 р., 13:09 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 груд. 2012 р., 12:03 ]

Вісник Любачівщини №16, Львів – 2008. – 98 стор.

 

Народився Петро Дорош 12 липня 1925 р. в Заліській Волі, повіт Ярослав, в бідній селянській родині Івана і Анни. З дитинства вирізав з дерев різні фігури і постаті, виготовляв з кори вербової сопілку і вигравав задушевні мелодії. А якщо тільки потрапляв йому до рук олівець і папір, малював чудернацькі і дивовижні постаті, прекрасні пейзажі. Інколи з фотографічною точністю відтворював своїх товаришів, навколишніх селян і домашніх звірят. Успішно закінчив початкову школу, а коли йому виповнилося 14 років, вибухнула Друга світова війна.

 

У вересні 1941 р. Петро вступив до художньої школи у Львові. Енергійний студент приєднався до українського молодіжного руху і став активним членом юнацтва ОУН. Боєздатна молодь змушена була влитися в самооборонні кущі, які згодом переродилися в УПА. Разом з багатьма іншими в 1944 р., напередодні другого приходу большевиків, вступив до лав УПА і Петро Дорош, псевдо «Чумак».

 

Спочатку «Чумак» був призначений до боївки, а згодом з Мирославом Кушніром-«Луньом» почав працювати в пропагандивній ділянці як політверховник і журналіст. Він дописував до підпільних видань УПА, а особливо до часопису «Лісовика» і одночасно, як на Волині Ніл Хасевич, так на Перемищині і Ярославщині «Чумак», малював знамениті карикатури до статей на політичні теми.

 

Між «Луньом» і «Чумаком» зав'язалася справжня дружба. Але наприкінці грудня 1944 р. Мирослав Кушнір-«Лунь» загинув і його обов'язки великою мірою треба було перебрати «Чумакові».

 

Словом і зброєю П. Дорош реалізував своє непохитне бажання – ствердження національної ідеї в боротьбі за волю народу. На жаль, заскочений польським військом разом із Юліяном Щирбою «Маґістером» у бойовій сутичці 23 липня 1946 р., потрапив у полон. Переживши неймовірні тортури, «Чумак» не втратив високої національної гідності і 1 вересня 1946 р. був засуджений поляками на смерть.

 

У в'язниці, де Петро чекав вироку, тюремні сторожі дізналися, що він є художником, і стали просити його малювати портрети з родинних світлин. Широко розійшлися чутки про його талант серед тюремної обслуги, яка й посприяла тому, щоб зупинити виконання вироку. В результаті 24 вересня 1946 р. кару смерті було замінено на довічне ув'язнення.

 

У Штумській в'язниці «Чумак» тяжко захворів на туберкульоз легенів і довго лежав у безнадійному стані на шпитальному ліжку. Проте, 8 січня 1955 р. йому замінено судове покарання з довічного на 12 років, а після XX з'їзду КПРС і політичної відлиги 9 травня 1956 р. його судовий вирок скорочено до 8-ми років ув'язнення.

 

Будучи важко хворим, на цій підставі, звільнений на волю. Поїхав до родини в село Раковиці, де одружився з Анною Ковальчик, яка походила з Гладишова Горлицького повіту. Подружжя Дорошів переїхали до Квідзиня. Петро зі слабким здоров'ям працював на різних роботах, але найбільше доробляв на прожиток малярством. В родині Анни і Петра прийшло на світ троє дітей: син Ярослав і дві доньки: Ольга і Мирослава.

 

У газеті всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка за серпень, Ч. 8, 1997 р., Київ, надруковані деякі поезії та світлина «Чумака», під яким Микола Литвин у стислому описі дає дуже високу оцінку творчій і патріотичній діяльності П. Дороша.

 

Своїм живим і писаним пророчим словом «Чумак», як Франко у «Мойсеї», хотів вивести народ з неволі. В його публіцистиці було щось, що проймало і жахом, і запалом. У кожному разі у нього прокидалися великі пориви і кристалізувалися оригінальні думки про життєве покликання, громадське призначення та обов'язок, і вони були зрозумілі для народу. Тільки така поезія з глибин народного болю і життя сприймається зворушливо читачами. Навіть тюрма, навіть кара смерті не простудила «Чумакового» вогню з глибин душі – це поеми «Туга», «Коли би...», «Свят-вечеря в'язня».

 

У 1970 р. вийшла друком збірка поезій П. Дороша.

 

З надірваним здоров'ям прожив Петро Дорош «Чумак» лише 47 років і помер 13 червня 1972 р. в Квідзиню (Польща), залишивши в глибокому жалю дружину Анну, дітей і родину, а також український народ, який вічно берегтиме добру пам'ять про свого національного героя.