Молитва за рятівника (автор: Чупик Петро)

опубліковано 23 лист. 2012 р., 13:42 Степан Гринчишин

Автор: Петро Чупик , 1930р. н., с. Слобода Ярославського повіту

Вісник Любачівщини №16, Львів – 2008. – 98 стор.

 

Усе, що запам'яталося з дитинства, мабуть, найдорожче для кожного із нас. У селі, де я народився, була початкова школа. За польської влади українського слова там не дуже навчали. В часи німецької окупації, у 1939-1944 рр., побувало в нашій школі кілька вчителів-українців. Мені найбільше запам'ятався Володимир Білинський. Добрий та енергійний, він дуже старався зробити із нас «штубаків», просвічених українців. Двом дівчатам допоміг вступіти до «Торговельки» у м. Ярославі. А мені... врятував життя.

 

Я мав дванадцять років, коли тяжко захворів. Лежав у гарячці Вона ніяк не минала, і щораз з більшою силою виснажувала моє тендітне тільце. Надворі все оживало від весняного сонечка, а моє життя затухало. І, напевно, погасло б, якби до нас не зайшов учитель Білинський і не запитав батьків:

– Чому ваш Петрик так довго не ходить до школи?

– Та слабий. Лежить у ліжку, – відповіли йому.

– Ану, покажіть мені його, – попрохав гість.

 

Потім попросив градусника і зміряв мені температуру. Побачивши, що стовпчик градусника сягнув поділки 41,5, забив тривогу.

– Якщо нині-завтра не повезете сина до лікаря, він віддасть Богу душу.

 

Наступного дня запрягли коней, мене закутали в перину і повезли за шість кілометрів до лікаря. Лише в його кабінеті я прийшов до тями... А коли видужав, бабуся розповіла мені, що я вже декілька днів марив у гарячці. І якби не «той чоловік», так би й помер у ліжку. Я вірю, що так могло статися.

 

Незадовго мій спаситель перейшов учителювати в інше село. А я дізнався, що він був колишнім в'язнем «Берези Картузької» і діючим членом ОУН. Якось їхав на окружний зліт оунівців у село Лази. Але дорогою його несподівано перестріли німці. Знайшли револьвер, якого не встиг викинути. Відтоді Володимир Білинський пропав. Ніхто не скаже, де лежать його кісточки. А я ніколи про нього не забуваю, завжди молюся за його душу.

 

Є ще в моїй пам'яті діяч нашого часу Петро Вигінний, що народився в с. Майдан Синявський, Ярославського повіту. Він в еміграції став сподвижником видання історичного збірника «Ярокза», а також організував збір коштів на ремонт церкви Преображення Господнього в Ярославі.  

 

Героям України

 

Калиновий цвіт України,

Палкі патріоти своєї землі.

Не вмре Ваша Слава, повік не загине,

Хоч з літ відшумілих до нашої днини

У бруд Вас топтали загарбники злі.

 

Занедбані Ваші могили

Стояли роками, як докір синам.

Не ми Вас, герої, кляли і ганьбили,

А рабства і гніту чужинського сили,

Що жить на землі не давали і нам.

 

Над Вашою пам'яттю знову 

Розквітли вінки і постали хрести.

За Волю, за нашу духовну обнову

Дорогу біди і страждання тернову

Нам разом із Вами судилось пройти.

 

Ваш подвиг Великий нетлінний

Нам сяє священним вогнем.

Спіть, лицарі мужні, сини України,

Ми дух Ваш і край підіймемо з руїни,

І славу про Вас у віки понесем.

 

Вірш «Героям України» був прочитаний на Братській могилі воїнів УПА в с. Бринці Церковні, тепер Жидачівський р-н, 15 березня 1992 р. Там спочивають чотирнадцять бійців, серед них – один із нашого села Слобода Яріш Іван «Кум». Свого часу Іван був національним провідником села Слобода Ярославського повіту, яке стояло на краю Галичини.