Лелеки українських земель. (Автор: Пука Євген)

опубліковано 15 квіт. 2015 р., 12:17 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 квіт. 2015 р., 11:59 ]

Вісник Любачівщини, випуск 21, 2014 рік

 

Щороку, майже 10 років поспіль, у вересні я відвідую своїх родичів у Польщі. Чому восени? А тому, що найбільше я люблю оці перші осінні дні, коли ще літо повністю не відійшло і осінь потихенько ступає по його слідах із вранішніми туманами у видолинках, синім-синім небом і надзвичайною палітрою кольорів у які ось-ось вберуться дерева. Це тут, у нас на Львівщині, у вересні ще листя на деревах зелене, а там, на півночі Польщі, ліси поступово вбираються у золоті шати. Дорога то губиться у лісі, то виривається на відкриту горбисту місцевість, де у видолинках ховаються села і голубизною виблискують озера. То тут, то там острівцями виділяються хутори зі старими, але добре доглянутими будинками – тут колись жили німці, а тепер обійстя загосподаровані українцями і поляками. У цей край я їду в гості до своїх троюрідних братів і сестер, які живуть у містах Ольштинського воєводства. Сюди, на "zіеmіе оdzуskаnе", доля закинула їхніх дідів і бабусь в час операції «Вісла».

 

 

У повоєнні часи, коли позаду залишилася війна і, здавалося, можна зажити спокійно, польський комуністичний режим розробив злочинний захід проти українського населення, що полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини.

 

Переселення українців з їх етнічних територій, яке повинно було носити добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і зі застосуванням військової сили. Поляки застосовували різні способи позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви.

 

Депортація українського населення проводилася на територію новостворених воєводств – Вроцлавського, Гданського, Ольштинського і Щецінського, що до 1945 належала Німеччині, звідки так само примусово було депортовано німців.

 

На місцях примусового поселення українці отримували господарства з понищеними будинками, із яких розкрадено залишене виселеними німецькими власниками майно, адже все краще зайняли вже поляки із суміжних регіонів та "з-за Бугу", (Юрій Гаврилюк). Знищені будинки, стодоли чи навіть підвали не надавалися для заселення. Відбудова зруйнованих господарств проходила дуже повільно, але найбільшою проблемою була нестача продовольчих товарів,тому що більшість українців була виселена перед жнивами, а запаси харчів, які з собою привезли швидко вичерпалися.

 

 Греко-католицька церква в м. Решель

 

За розпорядженням уряду переселені українці були розпорошені на великій території півночі. Українські родини можна було поселяти лише по одній у кожному селі і не можна було їх змішувати з іншими родинами. З поселення були виключені території, які були розташовані на віддалі менш ніж 30 км від міст, а також 50 км від державних кордонів. Кількість українців в одній місцевості не могла перевищувати 10% по відношенню до польського населення. Але найгірше було те, що українці були під постійним наглядом – не могли змінювати свого місця поселення, а під час перепису населення полонізувалися українські прізвища та імена. Українці не могли також розмовляти рідною мовою та дотримуватися своєї культури. Органи місцевої влади забороняли навіть вживати слово українець.

 

З 70-х років ХХ ст. розпочався повільний процес співробітництва та взаємного  між українцями і поляками. У повітових містах  почали створюватися «Українські доми», в яких українці могли спілкуватися українською мовою, ставити вистави і концерти. Тут українська молодь знайомилася, щоб у майбутньому створити українську сім'ю. Українці почали переїжджати у міста і компактно селитися  по селах. Згодом дістали дозвіл на побудову церков та домоглися відкриття українських шкіл та гімназій. Церкви стали осередками згуртування українців, куди у неділі і в свята з прилеглих сіл на відправи приходять українські сім'ї.

 

 Греко-католицька церква в м. Лідзбарк Вармінський

 

Особливої уваги заслуговує українська церква в м. Гурово Ілавецьке, яка колись була німецькою кірхою і яку українці міста і прилеглих сіл відреставрували. У цій церкві знаходиться найбільший за площею розпис по дереву.

 

 Церква в м. Гурові Ілавецькім

 

Біля церкви стоїть скромний, але зі смаком зроблений, хрест як пам’ятний знак про переселенців з різних українських теренів.

 

Розпис по дереву в церкві

 

Є в Гуров Ілавецькім сучасна українська школа-гімназія, Це один із 5 осередків українського шкільництва в Польщі. Тут розташованим Комплекс шкіл з українською мовою навчання, де до викладання запрошені вчителі з України. Окрім того, ще один комплекс українських шкіл знаходиться за 20 кілометрів, у повітовому місті Бартошицях. Кожного року випускники шкіл традиційно в кінці навчального року на батьківські збори готують великий святковий концерт.

 

Виступи учнів школи в Гурово Ілавецькім

 

У школі в Гурові Ілавецькім директором був п. Мирон Сич, якого від українців Польщі вибрали депутатом Сейму. Його родима також походить з Ярославщини. В одному інтерв’ю п. М.Сич на запитання кореспондента: «Ким ви себе відчуваєте?» відповів: «Ми є господарями, громадянами Польщі українського кореня. Нині говорять: "Я звідси". Це був довгий та важкий процес, але він настав»,

 

 Греко-католицька церква в м. Кентшин

 

І зараз внуки переселенців навчаються не тільки в Польщі, а й у ВНЗх Львова, щоб краще вивчити рідну мову. У неспокійні листопадові дні 2013р. вони були разом зі своїм народом у Києві на Майдані. А з початку АТО працювали «човниками», переносячи через кордон речі для української армії. Хоч і далеко від своєї рідної землі опинилися українці Польщі, але свою підтримку і допомогу, як можугь, надають своєму народові з Великої України.