Коронація Ікони Матері Божої «Милосердя Двері» (автор: Козій Нестор)

опубліковано 1 бер. 2013 р., 11:23 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 бер. 2013 р., 12:14 ]

Вісник Любачівщини №19, Львів – 2011. – 96 стор.

 

Старовинне місто Надсяння Ярослав за висновками українських істориків засноване ще в 1031 р. руським володарем Ярославом Мудрим. Окрасою міста є греко-католицький собор Господнього Переображення. Храм побудовано на місці колишнього замку князів Острозьких протягом 1717 – 1747 рр. Його фундатором був купець і бургомістр Ілля Вапинський, а посвятив собор єпарх Онуфрій Шумлянський. У 1912 р. за пароха о. Кипріяна Хотинецького храм розширено, у модерно-візантійському стилі.

 

Найбільшою духовною цінністю собору є Ярославська чудотворна Ікона Матері Божої «Милосердя Двері», яку намалював у першій половині XVII ст. невідомий іконописець для приміської церкви Успення Пресвятої Діви Марії на Руськім передмісті. У 1714 р. Ікона була урочисто перенесена до собору.

 

 

Ще в 1779 р. Апостольська Столиця буллою Римського папи Пія VI проголосила Ярославську Ікону «Милосердя Двері» чудотворною. У 1874 р. образ перемалював невідомий мистець візантійського іконопису, додавши корону. Парох о. Кипріян Хотинецький постарався про встановлення у 1929 р. для цієї чудотворної Ікони величного престола і почав заходи про її коронацію. Велелюдні прощі вірних до Ікони та відпусти відбувалися 8 вересня кожного року аж до 1943 року.

 

Після депортації українців у 1945 р. собором користувалися римо-католики для шкільних літургій. Згодом собор перейняла держава, а Ікону «Милосердя Двері» передано у 1974 р. до музею, звідтам – до Академії мистецтв у Варшаві на експертизу. Залишений римо-католицькою парафією і позбавлений всякої опіки з боку міської адміністрації собор став об'єктом вандалізму і грабежу. Дорогоцінні ікони XVII ст. пропали, а головний вівтар з іконостасом історичної вартості та бічні престоли знищено, настінні розписи глибоко пошкоджено. За спогадами очевидців в соборі працювала шевська майстерня, а потім велись археологічні розкопки, якими зруйновано підлогу. Після 20-літнього руйнування міська влада знов передала собор римо-католицькій парафії.

 

Настирливим домаганням греко-католиків міста ярославський римо-католицький декан Олександер Кустра пішов назустріч і при сприянні пароха о. прал. Броніслава Філі надав дозвіл на користуванням собором, при умові його ремонту та консервації поліхромії. У 1987 р Перша Служба Божа на радість ярославців була відправлена тоді на Зелені Свята.

 

Вістка про це скоро дійшла до Регіонального Об'єднання «Ярославщина та Засяння» в Чікаго. Почались ділові зв'язки з вірними Ярослава завдяки о. Андрієві Шагалі, ченцеві-василіянину з Варшави. За допомогову акцію взявся голова вище названого Об'єднання д-р Петро Вигінний з Чікаго та ініцятор фонду Степан Кікта з Клівленду /США/.

 

Акцію для придбання фондів на відбудову ярославського собору розпочато вже 1987 року зі щасливого збігу обставин. Появилася в українській пресі зворушлива стаття о. Андрія Шагали про відслуження ним св. Літургії в Ярославі під час відвідин Польщі. Він поділився своїми сердечними пережиттями: «Коли станув я перед провізоричним престолом, а почерез густо розставлене риштування долетів до мене чудовий, молитовний, а так зворушливий спів численно зібраних богомільців Ярослава і околиць. Коли поглянув я на церкву, – колись так чудову, як писанка прекрасну, а тепер так бідну, убогу, обдряпану, знищену здевастовану, обдерту з всякої краси, – а спів лунає, серце прошиває, і взноситься до небес – щось стиснуло за горло, і годі було продовжувати літургію і даючи сльозам волю, потекли вони, гарячії сльози, по лиці, та й не намагався я здержати їх, хай вони, сльози священнослужителя супроводять цей богомільний спів вірного божого народу від того провізоричного престолу вбогого храму перед престіл всевишнього і всемогучого божого маєстату.»

 

На проповіді о. Шагала наголосив: «... церкви Христової вбити не можна. «Пекельні ворота її не подолають». По сорока з горою роках вернула до Вас Ваша найдорожча мама – церква ярославська. Вправді, дуже вона опущена, знищена, бідна. Але кличу до Вас словами св. Павла з сьогоднішнього Апостола: «БРАТТЯ ЧУВАЙТЕ, СТІЙТЕ У ВІРІ, БУДЬТЕ МУЖНІ, КРІПІТЬСЯ. БОГ ВАС НЕ ОПУСТИТЬ». Бог і добрі люди Вам допоможуть піднести з руїни цей храм Божий і привернути йому первісну красу. Мати Божа, яку Ви так любите, особливо у цьому її Марійському році, у цьому Вам допоможе». Д-р Петро Вигінний. Повернення українцям собору в м. Ярославі. Чікаго, Клівленд. 1993. С. 13,15.

 

 

Відгук на статтю о. Шагали в щоденнику «Свобода» був незабутній, бо згодом в наступні роки до комітету фонду відбудови собору в Ярославі збіркова кампанія перерахувала майже 60 тис. доларів і десятки зворушливих листів.

 

У 1990 р. Владика Іван Мартиняк призначив до собору в Ярославі постійного священика. Ним став мгр. Богдан Прах, який протягом трьох років приклав невичерпну енергію і адміністраційний хист, переборов численні перешкоди й проблеми в процесі складного ремонту собору. Групу подвижників технічної віднови собору очолював інж. Едвард Маковецький та його співробітники Ілля Лихач та Станіслав Струс.

 

Така енергійна і жертвенна співпраця увінчалася завершенням відбудови ярославського храму. На урочистість його перепосвячення у 1993 р. Перемиським Єпархом Іваном Мартиняком з’їхались вихідці з Ярославщини та гості. Архиєрейську Літургію і концерт у відновленому соборі Ярослава відспівав народний хор «Орфей» Львівської Політехніки під керівництвом диригента Володимира Гнідя.

 

Чудотворна Ікона Матері Божої «Милосердя Двері» сама уціліла і чудесно сприяла відновленню свого ярославського собору. То ж заслужила Вона великої нагороди. І ось з нагоди вшанування 400-літгя Берестейської унії Римський папа Іван Павло ІІ посвятив золоті корони для коронації Ікони.

 

Урочистість самої коронації захопила величчю всіх її учасників. Місцем святкування було визначено площу перед міською ратушею, де за розпорядженням міського уряду було встановлене Т-видне підвищення і капличку для Ікони Матері Божої. Настав переддень храмового свята Переображення Господнього 18 серпня 1996 р. Зранку над містом було видно малохмарне небо. З собору за хрестом і хоругвами в напрямі ратуші вирушила величава процесія. На плюшевих подушечках несено освячені коронки, за ними – Ікону «Милосердя Двері». Спокійною ходою йшли за Нею тридцять єпископів римського і дев'ять грецького обрядів, а серед них Перемиський Владика, за ними – священики. Співаючи пісні в честь Пречистої Діви Марії, радісно крокували тисячі вірних. В цей час сонце сяяло якраз над собором, а довкола сонця світилося коло, ніби його ореол. Люди, очаровані таким явищем, показували одні другим це диво через затемнені окуляри.

 

Ікону Матері Божої поміщено в капличці, за нею вздовж однієї вітки підвищення зайняли місця єпископи та священики біля спорудженого вівтаря, а на вітці під самою ратушею розмістився український хор «Журавлі». Святкову архиєрейську Літургію служили за греко-католицьким обрядом. Хор «Журавлі» прославляв Господа Бога і Матір Божу милозвучним співом.

 

Кульмінаційним моментом літургії, який настав після читання св. Євангелії та проповіді, була коронація на Іконі Голівок Матері Божої та Ісуса Христа золотими коронками. Тоді Ікону освітило сонце, а Божа благодать знов засяяла навколо нього у вигляді ясного кола-ореолу під невимовне захоплення учасників, які гаряче молилися до Господа. Однак, подиву, не було меж, коли водночас зі сходу на захід понад ратушею пролетіло стадо бузьків, тоді, як звичайно, вони збираються в гурти щойно 19 серпня. У багатьох учасників зі зворушення сльози заіскрились в очах. Люди шукали пошепки відповіді, що це може означати. Хтось подав думку, що це є Боже Знамено поєднання двох народів.

 

 

У цій урочистості приймало участь також товариство «Надсяння». Напередодні торжества в соборі співав хор товариства, серед учасників його і я мав честь співати. І згадались мені дитячі роки, коли-то в неділі й свята молився я побожно у цьому соборі, який мене полонив своєю неповторною красою. Протягом 1943 – 1944 рр. я вчився в ярославській гімназії з українською мовою навчання. У ті воєнні часи там «добували освіту олешичани Надія Гримак, Ярослав Козій, Ольга Милещак, Зорян Назаревич, Мирон Семчук, а також Зеновій Назаревич і Юрій Сікомас з Дахнова та Роман Турчиновський з Чесанова.

 

Місто Ярослав завдяки своїй величині, архітектурі, географічному розміщенню та патріотам здавна було у пошані серед мешканців Любачівщини.

 

Отже, й не дивно, що парохія ярославського собору запросила на святкування 15-ї річниці коронації Ікони Матері Божої «Милосердя Двері» і наше товариство «Любачівщина» у серпні цього року.