Капелан АК Францішек Журавський спеціалізувався в катуванні та тортурах (автор: Герасимович Михайло)

опубліковано 28 лист. 2012 р., 12:06 Степан Гринчишин

Вісник Любачівщини №16, Львів – 2008. – 98 стор.

 

Під таким заголовком у львівському видавництві «Сполом» вийшла друком книжка Анізії Путько-Стех. Пані Анізія за фахом – лікар-педіатр. Свою дослідницьку працю вважає національним і християнським обов'язком задля збереження пам'яті про воєнні і післявоєнні події на рідному Закерзонні. Книжка видана двома мовами – українською та англійською.

 

 

Наведено прізвища та біографічні дані 83 замучених єпископів, священників УГКЦ на Закерзонні та 53 священослужителів, що зазнали репресій у воєнні і післявоєнні роки.

 

Презентація видання відбулася 17 вересня 2007 р. у Львівському музеї історії релігії і викликала неабиякий інтерес в інтелігенції Львова.

 

У дискусії взяли участь історик Ярослав Дашкевич, письменник Ігор Калинець, голова товариства «Надсяння» Володимир Середа, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Ключковська та інші. Вони наголошували на актуальності теми, яку розкриває у книжці п. Анізія.

 

«Постатями, про які пише авторка, повинні зацікавитися сучасні священики, –говорить проф. Я. Дашкевич. – Вони мають їх наслідувати».

 

Детальніша інформація про важливість книжки подана у передмові о. д-ра Севастіана Дмитруха, студита.

 

о. д-р Дми трух Севастіян

 

Передмова

Після надзвичайно важких катаклізмів, які прокотились у XX ст. над нашим народом (війни, етноцид, лінгвоцид) у суспільстві все більше проявляється незагальмоване бажання отримати правдиву інформацію, бажання розкрити те, що було таємно і насильно приховуване, бажання правди і бажання виконати свій моральний обов'язок перед тими, кого вже немає серед нас.

 

Звідси чимраз частіше з'являються історіографічні твори, в яких автори довголітньою, самовідданою працею намагаються відкрити і показати правду злочинних дій не тільки совєцького тоталітарного режиму, але й нібито християнської католицької держави – Польщі.

 

Саме такій проблематиці присвячена значна частина великої за обсягом праці п. Анізії Путько-Стех «Українські священики Закерзоння: хроніка репресій», яка тепер за посередництва видавницт ва «Сполом» знайшла дорогу до читачів.

 

У розділі «У пам'ять єпископам і священикам – мученикам Української Греко-Католицької Церкви на Закерзонні» авторка з трагічною лаконічністю описує сорокові роки XX ст., які принесли українцям, етнічним автохтонам Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, кривавий жах явного етноциду.

 

За договором між УРСР і Польщею від 16.08.1945 р. кордон встановили вздовж т. зв. лінії Керзона з відступами від неї подекуди 5-8 км на користь Польщі. Поза межами України опинились тоді понад 20 тис. кв. км території з населенням понад 750 тис. українців.

 

Україна не брала участі в переговорах, волю України не було враховано, таким чином відбувся свавільний акт загарбання Польщею з волі Москви української етнічної території.

 

Спершу, в 1945-1946 рр., більшу частину цього автохтонного українського населення (понад 480 тис. людей) переселено на територію Радянської України в рамках радянсько-польського договору про обмін «небажаними» громадянами цих комуністичних держав. Згодом Польща створила план обезлюднення цих земель від решти українців, переселивши їх у 1947 р. на західну окраїну польської території в рамках акції «Вісла». А ще до того, з 1944 р., Закерзоння було віддане на поталу відділам польської міліції та війська, угрупованням польського збройного підпілля, зокрема АК (Армії Крайової), та цивільним грабіжницьким бандам.

 

Провідники антиукраїнського терору на Закерзонні знали, що, насамперед, їм треба знищити інтелігенцію і духовенство, яке ще від княжих і козацьких часів було самовідданим захисником українського народу. 1945-1947 рр. були періодом нечувано свавільних і жорстоких знущань та вбивств священиків та їхніх родин, разом з дітьми, санкціонованих владою Польщі, яка вважала і вважає себе культурною, християнською і католицькою європейською державою.

 

Це була брутальна етнічна чистка. Проводились арешти та ув'язнення без судових процесів, внаслідок яких представників українського духовенства та інтелігенції на довгі роки запроторювали в польські тюрми або в концтабір у Явожно. З-понад 1000 місцевостей депортовано тоді 150-160 тис. українців на західні землі Польщі для прискореної планової асиміляції.

 

Польська влада ліквідувала адміністративну структуру УГКЦ, закрила греко-католицькі організації, конфіскувала церковне майно, знищила або відібрала українські святині.

 

У розділі «Перелік імен замордованих у 1939-1950 роках єпископів і священиків Української Греко-Католицької церкви з українських етнічних земель «Закерзоння»» авторка подає не тільки прізвища знищених священнослужителів – 83 особи, але й їхні, за можливістю, якнайточніші біографічні дані та місце загибелі.

 

Для збереження пам'яті нащадками треба згадати польського римо-католицького священика Францішка Журавського, який повинен був народитись у часи найжорстокішої інквізиції, а не в половині XX ст. Цей «капелан» очолював боївку АК і спеціалізувався в катуванні, вишуканих тортурах і вбивствах українських греко-католицьких священиків. Авторка документує факт, що він власноручно закатував щонайменше кільканадцятьох священиків, патріотів рідної української землі, жорстоко закатованих цим нелюдом.

 

В окремому розділі подано перелік єпископів і священиків УГКЦ із земель Закерзоння, що зазнали репресій у воєнні і післявоєнні часи.

 

Авторка підкреслює, що всі без винятку українські греко-католицькі священики в Польщі зазнали переслідування, цькування й терору не лише у 1940-х рр., алей у 1950-х, 1960-х, 1970-хі 1980-х рр. Поданий перелік містить 56 прізвищ достойних священнослужителів і патріотів, що переслідувалися польською владою.

 

Завершується ця насичена конкретними даними праця переліком літератури: 59 позицій, свідченням очевидців та документальні фотографії знищених церков, запозичені з архіву Олега Іванусіва.

 

Книжка п. А. Путько-Стех –історіографічно вартісна, страшна задокументованою в ній правдою, надзвичайно потрібна для встановлення об'єктивної оцінки подій на українських етнічних землях Закерзоння у 1940-х рр. та ситуації українців у Польщі в 1940-1980-х рр. Пізнання і засвоєння правди про ці трагічні події необхідне для встановлення справедливих взаємин між українським і польським народами та між Україною і Польщею як державами.

 

Після встановлення історичної правди, глибоко закарбованої у пам'яті українців, наша держава, як і інші нації, що пережили етноцид, для вшанування жертв повинна домагатися морального та економічного відшкодування завданих збитків, а імена замучених священиків необхідно подати у Беатифікаційну комісію.