Доля церков на Закерзонні (автор: Каневська Марія)

опубліковано 18 вер. 2012 р., 12:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 20 вер. 2012 р., 13:56 ]

Вісник Любачівщини №14, Львів – 2006. – 96 стор.

 

У 1987 р. в Канаді вийшла книжка Олега-Володимира Іванусіва «Церква в руїні». Вже сам заголовок говорить про трагічний стан українських святинь у Польщі. Я не зовсім погоджуюся з цією думкою, оскільки від появи книжки ситуація змінилася, декілька церков просто перестало існувати (м. ін. згоріли дерев'яні церкви в Опаці та в Кровиці Самій, для яких фінансова допомого надійшла запізно, у 1992 р. церква у Вербиці перетворилася в повну руїну), однак деякі відновлено (у Хотинці, Горайці, Лукавці), у багатьох з них по сьогоднішній день моляться вірні обох обрядів.

 

Після виселення українців у 1947 р. церкви перейняло польське населення, це відбувалося в несприятливих політичних умовах. Комуністична держава формально ставилася до церкви, на практиці навіть вороже. Взагалі 50-і роки не були ласкаві для сакральних об'єктів. Хоча не бракувало людей, які намагалися рятувати церкви від профанації, знищення, проте вони діяли таємно з огляду на різко неприхильне ставлення влади. Багато церков безцеремонно знищено, а бляху (жесть) та дерево, яких у той час бракувало, використовували у будівництві. Саме тоді знищено церкви у Монастирі, Дев'ятирі (у 1940 р. червоноармійці почали знімати з церкви бляху), церкву та дзвіницю в Брусні Старому, церковний комплекс у Башні Долішній. У 50 -х роках на Любачівщині розібрано 11 церков та 16 дзвіниць. Після 1956 р. подальша руйнація сакральних об'єктів була спричинена систематичним нищенням залишених будівель, однак актів свідомої девастації радше вже не було.

 

 

Найбільше постраждали церкви, які призначено на склади та робітні, передусім на території пегеерів. Конфіскація майна пегеерами була однозначна з їх знищенням та спустошенням національної спадщини. Сьогодні по всій країні видно сумні пам'ятки того часу: знищені палаци та садиби, де часто переховували мінеральні добрива, рільничі машини, збезчещені придворні каплички, спустошені парки. Жертвою цього часу стали й церкви, в яких теж переховували мінеральні добрива (Малява). Деякі храми уціліли, як церква у Мицеві, яка стоїть, мов самітній острів на морі, на засміченій та запущеній території.

 

Політика комуністичної держави негативно позначилася не тільки на матеріальному стані об'єктів, але й залишила незагоєні рани у психіці мільйонів людей усіх національностей.

 

У червні 1982 р. при Головній управі Товариства охорони архітектурних пам'яток утворено Громадську комісію охорони пам'яток церковного мистецтва. Засновником та головою був лікар Богдан Мартинюк. Завдяки комісії відбудовано церкву в Кругелі Великому та відреставровано дуже знищену і підпалену церкву в Лукавці. Комісія зайнялася також відновленням згаданої вище церкви в Мицеві; поміняла дах, відбудувала знищену ризницю. Відновлено також дзвіниці в Корнях і Селиськах та дзвіницю з Тернятиськ, перенесену до Любичі Королівської. Впорядковано кільканадцять українських цвинтарів, серед них цвинтар у Брусні Старому, який нараховує більше 340 могил та вважається одним з найгарніших в Європі.

 

На жаль, у 1999 р. Комісію ліквідовано, а опісля не створено іншої, яка могла б продовжувати цю справу. Церкви, в яких моляться вірні латинського обряду, здебільшого відновлюються власними силами, індивідуально, зі скромного бюджету парафії. Багато з них після перебудови або невмілого відновлення втратило свій характер, давній вигляд (Сулимів, Поздяч). У Гребенному на місце пошкодженого ґонтового даху покладено бляху, що було досить невдалим рішенням, хоч таким чином вдалося вберегти від знищення вартісний церковний комплекс.

 

Деякі парохи дбайливо доглядають за церквами і цвинтарями, як Веслав Добровольський з Новго Села чи Юзеф Чаус зі Жнятина, який особливо дбає про церкви у Длужневі, Мицеві, Хлоп'ятині.

 

 

Справою відбудови знищених церков займається чимало осіб, однак багато святинь надалі потребує швидкої допомоги. Кожна з них інша, багато залежить від стану, в якому зараз знаходиться, від віку, але також від місця розташування (чи вона знаходиться в селі, чи за його межами). Великий вплив має також відношення місцевої влади та мешканців. Часто недооцінюються будинки з цікавою архітектурою (церква у Великих Очах), а ці знищені, напівзруйновані, навпаки, доглядаються мешканцями (М'якіш Старий).

 

 

Багато церков збереглися в доброму стані, часто з повним обладнанням, з іконостасом (Гребенне, Щеп'ятин, Будинин, Длужнів, Сулимів, Млини), у деяких збереглася поліхромія (Миців, Олешиці Старі, М'якіш Старий, Хижинка, Кобильниця Волоська, Пріся). У Чесанові поліхромію намалював відомий український художник та скульптор Григорій Кузневич.

 

На Розточчі в багатьох церквах господарями є вірні римокатолицького обряду (Ковалівка, Хлоп'ятин, Длужнів, Нове Село, Щутків, Бігалі, Будинин, Журавці, Махнів Старий), у деяких служаться греко-католицькі літургії (Гребенне, Кобильниця Волоська, Пріся, Верхрата).

 

Одна з найстаріших (кінець XVI ст.) та найцінніших дерев'яних церков знаходиться в Радружі – церква св. Параскевії. Після відновлення стала музейним об'єктом. Хотілося б, щоб молоді архітектори вивчали будівництво мурованих та дерев'яних сакральних будинків. Це дуже важливо, оскільки сьогодні ремесло стає другорядною справою – його витісняє промисловість, дерево і камінь підмінюються сучасними будівельними матеріалами.

 

До окремої групи можна зарахувати дерев'яні церкви, які знищено або викрадено, і вдалося врятувати, тепер вони знаходяться в музеях у Любліні, Лантуці та Сяноці.

 

Не можемо бути байдужими до долі залишених церков на Розточчі. Недопустимим є те, щоб святині, які колись побудовано на славу Божу, зараз заростали бур'яном, а крізь діряві дахи текла вода просто на ікони. Такий стан, зокрема, у церкві в Котові, позбавленій даху, де «підлога» стелиться барвистими травами.

 

Щоправда, в Хижинці є новий дах, однак вікна обросли пагінцями дикого хвощу. В Олешницях Старих коріння дерева знищило підлогу в святилищі. У церкві в Брусні Новому поміж легарами по піску ходить домашнє птаство.

 

У багатьох цих святих місцях, навіть найбільш знищених, на стінах, стелях розмальовані унікальні розписи, як в Мицеві – Христос, що навчає дітей. Чудове зображення Бога Отця у Хижинці чи в Олешницях Старих – вівці, які йдуть у напрямку Доброго Пастиря. У таких місцях варто зупинитися на мить, на самоті, тиші та прислухатися, що ці стіни, ікони хочуть нам передати. Тут десятки, а навіть сотні років тому молилися, співали, можливо й плакали люди. Сьогодні, після такого довгого часу, це місце стало руїною.

 

Іншим важливим приводом, через який не можемо дозволити, щоб не рятувати церков – це, безсумнівно, їх мистецька вартість. Більшість з них – це пам'ятки архітектури, скарбниця унікальних задумів їх творців, як згаданий уже Миців, де знаходиться подвійна хорова галерея, Великі Очі з конструкцією стін, подібних до т. зв. пруської (можливо, це єдина церква у Польщі з такою конструкцією стін), Длужнів з величними банями (правдоподібно, це найбільша дерев'яна церква у Польщі). Неіснуюча вже церква в Опаці, яку заплановано відбудувати наново – мала дуже рідкісні бані. Таких прикладів можна навести набагато більше.

 

Годі не згадати про дзвіниці, зруйновані у 50-х роках, деякі розібрано з призначенням на опалювання житла (Цівків, Плазів, Вілька Жмійовська чи Жмійовиська), а інші просто перетворилися в повну руїну.

 

Важливою справою є пояснення мешканцям, що в селі знаходиться цінна будівля, старовинна церква, якою повинні гордитися навіть тоді, коли вона є в поганому архітектурному стані.