Депортації – 70. (Автор: Гайдук Роман)

опубліковано 25 бер. 2015 р., 04:59 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 квіт. 2015 р., 10:28 ]

Вісник Любачівщини, випуск 21, 2014 рік

 

В липні 1944 року, коли Червона Армія зайняла територію між Бугом і Віслою, радянська влада приступила до встановлення нових кордонів Польщі. Для виконання цієї місії 21 липня 1944 р. прибули в Москву члени Польського комітету визволення народу (РKWN). Й. Сталін не тільки визначив кількісний склад Комітету, але й особистість кожного його члена. За домовленістю і так званою «Угодою», що відносились до встановлення нового кордону між СРСР і Польщею, польський комітет переїхав до Любліна. За «Угодою» східний кордон Польщі мав проходити по лінії Керзона з невеликим відхиленням на користь Польщі, а саме: від р. Сян на схід до селища Мишковці, дальше східніше Перемишля – на захід від Рави-Руської до рік Солокія і Західний Буг на Немирів, Яливки на стороні Польщі, частково по території Біловезької Пущі і дальше до збігу кордонів Литви, Польщі і Східної Прусії, залишаючи м. Гродно на стороні СРСР. Таке прокладання кордону не влаштовувало польський еміграційний уряд Миколайчика, який бажав відновити Польщу в межах до 1939 року. Але хто кого тоді запитував, коли країна-переможець диктувала умови цілій Європі. При зустрічі Сталіна з Миколайчиком в листопаді 1944р. у Москві, обговорюючи питання території і кордону між СРСР і Польщею, Сталін сказав: «Польська має велике щастя, що я не забрав більше...» і тим самим закрив писок еміграційному польському уряду в Лондоні.

 

Ще 1 березня 1944 р. секретар ЦК КПУ Микита Хрущов наVI сесії Верховної Ради УРСР запропонував приєднати до Радянської України землі, заселені українцями: Холм, Грубешів, Ярослав, Томашів і Замостя.

 

20 липня з побажанням-пропозицією в листі звернувся до Й.Сталіна комітет українців про утворення на вищезгаданих територіях Холмської області з 17 повітів. З такою ж пропозицією в листі до Й.Сталіна про приєднання Підляшшя, Холмщини, Лемківщини звернувся Комісар закордонних справ України Олександр Корнійчук. З заявою до Й.Сталіна звернулись 11 тис. українців Грубешівщини і Холмщини про приєднання їх до СРСР. Але ці заяви залишились з нічим і фактично Й.Сталін іще більше поглибив і так вже напружену обстановку і ворожість між українцями і поляками. Очевидно, що переміщення кордону не вирішувало проблем меншин – білорусів, українців і литовців у Польщі, яких нараховувалось більше мільйона, а було прелюдією перед страшнішою і болючішою акцією – депортацією.

 

9 нсресня 1944 р. РKWN і уряд УРСР під диктовку Москви уклали умови про обмін українського населення Польщі і поляків, які проживають в УРСР. Згідно умови обмін переселенцями мав проходити тільки на добровільній основі. Для цього розпочато:

 

1. Видання інструкцій.

2. Створення центрального переселенського комітету.

 

Із боку Польщі головним представником у справах евакуації обрано Юзефа Беднажа, українську сторону очолив Микола Підгорний, а з 1946р. – М. Ромащенко. Переселенню підлягало 17 районів Польщі, де проживало українське населення. В кожному районі визначено представника по переселенню. Визначено також контрольно-пропускні пункти – Краковець, Лясковичі, Личків, Мала Влодава, Медика, Нижанковичі, Пархач, Рава-Руська, Сокаль, Устя Нова, Устилуг, Перевіз.

 

 

 

 

 

15 жовтня розпочалось переселення (депортація) українців з Польщі. Спочатку виїжджали сім’ї, які втратили свій дім, господарку і родину. Совєтсько-польські трубадури обіцяли українцям в СРСР «золоті гори», добробут і захист, але насправді були – голод, смерть і розруха. Країна-переможець не могла прогодувати не тільки депортованих з Польщі, але і своїх громадян (була карткова система на продукти).

 

Позиція ОУН-УПА щодо переселення (депортації) українців була однозначна – землі Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини становлять українські етнічні землі і повинні бути у складі майбутньої держави Україна. Ось що писалося в листівках до українців замешканих на цих теренах від 19 жовтня 1944 р.:

«Українці проживають не на території Польщі, а на території України».

 

16 серпня 1945р. читаємо відозву проводу ОУН в Польщі після «встановлення» кордону: «Землі, на яких ми проживаємо, вважаємо нашою територією, це землі наших дідів і прадідів. Це – наша Вітчизна і ми, українці, маємо повне право дальше проживати на нашій землі, якаі тимчасово належить Польській державі».

 

Таблиця про кількісний склад населення за національністю по повітах станом на 1939рік, тис. осіб

 

п/п

Повіт

Разом тис.

Національність, тис. осіб

 

жителів

українці

поляки

жиди

інші

1

Березів

88,5

11,4

72,5

4,0

0,6

2

Горлиці

111,7

26,5

81,3

3,6

3,6

3

Ярослав

169,5

24,0

137,9

6,9

0,7

4

Ясло

124,5

8,0

114,4

5,0

0,1

5

Кросно

120,8

15,6

99,7

4,7

0,8

6

Лісько

113,9

74,9

33,9

9,0

1,1

7

Любачів

93,0

41,8

46,1

5,8

0,3

8

Перемишль

173,6

64,2

92,3

17,0

0,1

9

Синок

121,7

40,6

72,4

17,8

0,9

10

Біла Підляска

127,9

2,4

116,4

6,6

2,5

11

Білгорай

128,7

2,9

116,7

8,7

0,4

12

Холм

178,6

14,5

138,2

22,5

3,4

13

Грубешів

142,9

21,0

111,3

9,4

1,0

14

Томашів

133,2

22,8

95,3

14,6

0,5

15

Влодава

124,9

10,6

95,5

15,2

3,6

16

Замостя

164,5

2,8

134,6

17,8

0,3

17

Новий Санч

202,24

26,5

163,3

11,3

1,3

Разом

2325,3

409,6

1728,0

169,9

17,9

З. Конечний. Перемишль, 2002

 

Згідно статистичних даних кількість українського населення в Польщі, по встановленню нових кордонів, нараховувало від 500 тис. до 1 млн. осіб. Роман Дрозд подає дані про 700 тис. українців, а Лев Шаньковський про 1 млн. 200 тис. осіб, що проживали на цій території, з яких 701361 чол. – були українці. Можливо ці дані трохи применшені, бо коли йшла мова про переселення в СРСР, то багато мішаних сімей переходило на «поляка» – переносили свої метрики з церкви до костелу. А були й такі, що не признавались, що вони українці з метою, щоб залишитись на своїй землі.

 

Депортація українців відбувалася у два етапи: перший – від жовтня 1944р. – до кінця серпня 1945 р. Цей етап носив майже «добровільний» характер. Другий – від вересня 1945 р. до червня 1946р. був примусовим з участю військових підрозділів.

 

Для прискорення виїзду українців вчинялись різні «прискорюючі» операції – вбивства, провокації, залякування. Совєцьке НКВД мало величезну практику, як все це здійснити. Нацьковували поляків на українців і навпаки, створюючи видимість міжнаціональної ворожнечі.

 

Я не буду детально описувати хто кого переміг і скільки було жертв з однієї чи з другої сторони – це окреме питання, яке ще потребує доопрацювання... Але сплановане закінчення переселення українців з Польщі до 1 лютого 1945 р. повністю провалилося, тому були задіяні всі можливі і неможливі способи – масові вбивства, провокації, залякування, бандитизм, грабунок різними бандами з назвою «оbroncy ojczyzny». Самі військові підрозділи і міліція вчиняли грабунки і морд. За спогадами очевидців у період 1941-1945 рр. у 17 районах Любачівщини від рук польських банд загинуло 846 українців. На очах переселенських комісій і війська польського бандити забирали все, що попало під руки. При зверненні до голови комісії Тищенка, він відповідав: «Я не можу вам нічим допомогти. Пишіть швидко заяви на добровільний виїзд» – ось така порада?!

 

Згідно з повідомленням головного представника Уряду Польщі у справах евакуаційних Юзефа Беднажа на 1 липня 1945 р. було переселено тільки 184937 осіб, що становило не повних 38% зареєстрованих до виселення на Україну. З них на Люблінське воєводство припадало 119201чол. (59,7% зареєстрованих), на Жешівське (Ряшівське) – 61722 чол. (22,2%), Краківське – 2967 (12,6%) та з інших місцевостей – 1047 осіб.

 

В такій ситуації польська влада занепокоїлась, що не встигне виконати «Угоду» вигнати українців, тому вдалася до силового вирішення цієї «проблеми». По плану – «заяв», яких було зареєстровано приблизно 505647, а загальна кількість українців на 1 червня 1940р. становила 515547 осіб (книга Здіслава Конечного) (Див. таблицю).

 

Серед виселених з інших районів (повітів) було: Переворського – 318 осіб, Ланцуцького – 3331 осіб, Ряшівського – 186 осіб, Краснівського – 1318 осіб, Любартівського – 320 осіб, Красноставського – 2715 осіб, Новотаргського – 1857 осіб. Мішаних українсько-польських родин налічувалось 5920, або 18964 особи. Їх кількість трохи применшена. Бо у тій ситуації було важко одержати достовірну інформацію, багато людей ховались у лісах або де тільки могли. Лемків декілька раз вивозили в СРСР на Дніпропетровщину, а вони знову повертались у рідні місця. І так до операції «Вісла», доки всіх не переселили на північ Польщі.

 

В липні 1946 р. влада СРСР відмовилась приймати переселенців із Польщі, але невелика група людей – 354 особи – була ще прийнята у серпні 1946р. З різних причин у Польщі залишилося близько 140-160тис. українців, на яких чекала не менш жахлива доля ніж тих, що депортували в СРСР.

 

Польська держава боялась тих українців, що залишились на приграничних районах, бо ще діяли сотні УПА. Акція «Вісла» мала на меті повністю розв'язати проблему українців у південно-східній Польщі.

 

 

Виселення українців до СРСР від 15жовтня 1944 – по 5 липня 1946рр.

(Згідно даних АРR Urzond Wojewodzki w Rzеszоwіе. Оddzіаl sроlесznо-роlіtусznу. Sуgn. 397, s.353)

№ п\п

Район (повіт)

Разом мешканців

Разом грек, і прав.

Населення, яке підлягало виселенню

Виселено

Мішані сім’ї, вилучені з евакуації

Станом на 1931р

Родин

Людей

Родин

Людей

1

Березів

83205

12743

1016

4925

1016

4925

б/д

2

Горлиці

104805

25092

3870

16810

3620

15058

372

3

Ярослав

148028

52302

8303

32486

8137

32114

1444

4

Ясло

116805

7659

1934

7676

1806

7352

б/д

5

Кросно

113387

15132

3146

11909

3142

11815

77

6

Лісько

111575

81588

11407

43784

8741

39389

-

7

Любачів*

87266

44723

10144

45628

9951

43172

703

8

Перемишль

162544

73631

16460

64518

16252

63854

1541

9

Сянок

114195

54882

10418

44219

9828

41918

1225

10

Біла Підляська

116266

18715

б/д

б/д

б/д

б/д

б/д

11

Білторай

116951

21055

4476

16716

3934

15208

б/д

12

Холм

162340

37875

9194

34084

8855

32817

б/д

13

Грубешів

129957

49862

19179

71887

18723

68929

-

14

Томашів Люблінський

121124

33642

10965

40237

10925

40076

233

15

Влодава

113566

33585

7513

26460

6753

22810

б/д

16

Замістя

149548

6942

1648

5845

1543

5486

б/д

17

Новий Санч

183867

25060

4040

19969

3868

17740

325

18

Інші райони

-

-

5123

18497

4903

17651

б/д

Разом

2135430

594488

128836

867787

121997

480314

5920*

* Із Любачева переселено 667 українських родин, що становило 2234 особи, залишилось 30 мішаних сімей (135 осіб).

 

Прелюдією того «страху» поляків було вбивство під Балігродом із засади генерала Кароля Свєрчевського. Операцію здійснила сотня УПА «Хріна» – це був хитрий маневр Москви чужими руками виконати свої плани. Кароль Свєрчевський, псевдо «Вальтер», воював на стороні СРСР за Іспанію проти генерала Франко. Тому комуністи совстські і польські, які недолюблювали і боялися його, впіймали двох зайців: по-перше – позбулися його як керівника і конкурента за владу в Польщі і, друге, мали повід «казус белі» до виселення решти українців – 120-140тис. – з пограниччя руками самих поляків, адже виселялись і мішані родини. Перш за все це потрібно було Сталіну, бо переселяючи українців на північ, він унеможливлював існування армії УПА. Невідомо, як довго поляки воювали б з армією УПА, якби не війська НКВД у польських мундирах?...

 

У 1944-46рр. відбувалася депортація не тільки українців: із північних теренів Польщі депортовано 15 мільйонів німців, з території Чехії 3 мільйони, з Калінінградської (Кенігсберг) області 3-4 мли. осіб; 5 млн. поляків з усього західного прикордонного поясу СРСР – з Латвії, Литви, Білорусії і України; приблизно 5 млн. японців депортовано з Курил і Сахаліну. Вражаючі результат – приблизно 30 млн. людей! Ось вам і новий Чінгіз-Хан! Все це сталося після отримання згоди великих держав антигітлерівського альянсу.

 

Йосиф Джугашвілі-Сталін приступив до давно задуманого плану. До цього у нього була вже «практика» і досвід, коли з одного кінця совітської імперії нескінченним потоком коліями сибірських просторів транспортували людей – корейців з Далекого Сходу в Середню Азію, українців, поляків, прибалтів – на Колиму, татар і німців – в Казахстан і Середню Азію, чеченців та інгушів – у Казахстан.

 

На відміну від внутрішньої депортації в межах СРСР диявольська винахідливість Сталіна породила марево міжнародної великомасштабної операції в самому серці Європи.

 

Прикидаючись «миротворцем», з метою запобігання можливих міжнародних конфліктів, Сталін виявився досконалим маніпулятором. А хто ж ці конфлікти створював? Між поляками і українцями, між поляками і німцями. Політика! Розділяй і владарюй! Сміхотворною виглядає політика так званої Угоди між маріонетковим правлінням польської республіки людової (РRL) – Комітетом РКWN і не існуючою «де факто» в межах імперії СРСР так званої УРСР про взаємний обмін громадянами!?

 

Цією «Угодою» Сталін підкинув нову «забавку» в стосунках між українцями і поляками. На жаль не могли зрозуміти ні українці, ні поляки, що запланована Сталіним компрометація – це продовження кількасот літньої національної політики Московсько-совєтської держави, яка продовжується і зараз путінським режимом і ця імперська хвороба невиліковна!...

 

Росія на чолі з Путіним намагається зробити реванш за рахунок не тільки України, а і всієї Європи. Ми вже знаємо, чим все це закінчується, бо ми є свідками історії і відчули це на власній шкірі. Життя це вічна боротьба між добром і злом. Вірю, що добро і справедливість переможуть.

 

Минуло 70 років після цієї «Угоди», а польська сторона і дальше чомусь тримається за це. І в кожному випадку, чи при отримуванні віз, чи в інших випадках польська сторона тикає в тебе пальцем: «Jеstеś prszesiedlony, jesteś nikt». Скільки можна про це згадувати? За 70 років що минули народилося три покоління українців і поляків, які до кінця не розуміють ще того, що тоді відбулося – чи трагедія, чи перемога. Мені вже за 70 років і я не хотів би, щоб це вічно тривало між Польщею і Україною. Українці нарешті мають свою державу і потрібно пам'ятати не тільки темні плями нашої історії, а світлі згадки нашої спільної боротьби за незалежну Україну і Польщу. І не раз я задумуюся, що я маю спільного з так званою «Угодою» – шестирічна дитина, яку позбавили батьківської землі, хати і господарки та 28 квітня 1946р., якраз на провідну неділю, примусово вигнали з рідної землі. Чи я винен, що «політики» видумали «Угоду». Якщо юридично вдуматися, то ця «Угода» вже не діє понад 23 роки. Вона складена і підписане тими державами, які на даний час вже не існують. А раз не існує суб'єктів «Угоди», то вона втратила юридичну силу. Над цим потрібно добре подумати нашим політикам і юристам. Адже Україна прямує в Європу не географічно – бо вона є центром Європи, а в Європейський Союз добровільних і незалежних держав. Давно немає в живих тих, що підписували цю «Угоду», але їх нащадки дальше посилаються на неї.

 

 

У червні 2014 року наша група з товариства «Любачівщина» відвідала наше місто Любачів. У церкві св. Миколая відбулася урочиста Служба Божа, після якої наша група відвідала цвинтар, де поховані наші предки і герої. У цей же день поляки обходили свято Петра і Павла і у Любачеві було свято міста – на центральній площі Ринок відбулися концерти з участю колективів з цілого Любачівського району.

 

Зазначу, що 2014 рік багатий на різні ювілеї. Основний з них – 800-ліття заснування Любачева, в честь цього у міському музеї була відкрита виставка малярства про Любачів. Відбувся конкурс сучасного малюнку в Польщі, в якому взяло участь 160 художників і представили 425 своїх праць. Гранд прі за ряд робіт одержав п. Каміл Печиколян з Вроцлава, перше місце – Славомір Грабовий з Гданська. На виставці були представлені також картини любачівців: Мар'яна Копфа, Станіслава Дембіцького.

 

Вистава картин відомого у Любачеві маляра Криштофа Криха відбулася у міській галереї Дому культури Любачева.

 

Готовий уже пам'ятник, виготовлений Марком Дриняком з Кракова, воєводі Любачу – засновнику міста за польською легендою.

 

На свято міста приїхали делегації міст-побратимів Любачева: з Угорщини – м.Ерд, з України – м.Яворів, із Словаччини – м.Собранце, з Румунії – м.Регін, з Німеччини – м.Тостет. Свято асигнував Євросоюз під гаслом: «Європа для громадян».

 

 

 

 

За цей короткий час ми не мали можливості побувати всюди, але вистачило подихати рідним повітрям, набратися духу, походити тими стежками, де ми бігали колись малими і по яких ходили наші діди та прадіди. І ми по-справжньому тішилися з того, що бачимо, адже свято міста – це і наше свято, бо це є і наше Місто.

 

Література

1. Архів нових актів (ААN). Головний представник уряду по переселенських справах (GРR ds ЕLU sуgn.397/1)

2. ААN. GРR ds ЕLU sуgn.397/1. Інструкція до виконання угоди від 09.09.1944р. в справі переселення.

3. Роман Дрозд. ОУН-УПА. Стосовно приналежності до Польщі територій заселених українцями.

4. Лев Шанковський. Дії УПА і українського збройного повстання на землях Перемишльщини 1944-1947рр.

5. ААN. GРR ds ЕLU sуgn. 397/164. По справах евакуації....

6. Ібідем. Т.2 dос. 45. У справі лемків...

7. Дутко В.Д. Третій фронт