Церкву-музей не захотіли відкрити, «тому що прийшли українці» (автор: Тимець Світлана)

опубліковано 4 бер. 2013 р., 12:29 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 бер. 2013 р., 11:37 ]

Вісник Любачівщини №19, Львів – 2011. – 96 стор.

 

Кожної весни члени товариства Любачівщина за запрошенням о. І. Тарапацького відвідують рідні терени і каплицю св. Миколая в Селиськах. Цьогорічна проща відбувалася 21-22 травня 2010 року.

 

Прочани – вихідці з цих земель, а також їх діти та внуки радо приїжджають до Любачева, де приймають участь у святій літургії в церкві св. Миколая, і до навколишніх сіл, звідки походить їх родина.

 

Члени товариства «Любачівщина», згуртовані в с. Зубра біля Львова, відвідують село Радруж та старовинну церкву св. Параскеви і цвинтар предків.

 

На цвинтарі цього року було покошено траву і охайно прибрано такими членами товариства, як Тимець Василь, Андрієцький Роман, Ільчишин Ярослав, Куспись Мирослав, Лапчук Роман, Ярошко Антоніна, Шкутяк Софія, Ідзьо Оксана, Гій Галина, Тимець Світлана та Баранівська Галина.

 

 

Великі вінки покладено на могили о. Василя Гучка та січових стрільців.

 

Плідно потрудившись, потім відвідали церкву св. Параскеви та, на жаль, брама церкви була зачинена, а людина яка відповідає за музей, не захотіла відкрити за причини, «тому що прийшли українці». Так ми не потрапили до нашої церковці-скарбниці і мусіли від'їжджати без спільної молитви в ній з отцями Іваном Тарапацьким та Михайло Яцишином. Дуже боляче відчувати, що ми не бажані гості з України на рідній землі.

 

Приємно згадуємо минулі відвідини села Радруж – церкву св. ІІараскеви – джерело Бучка, цвинтар предків і як нас радо зустрічали місцеві мешканці – помагали реманентом. У церкві було вивішено вишивки і багато образів і образочків, квіти, фани. Око радувалось усім, що було окрасою цієї церкви, а тепер в церкві немає нічого: вона – пустка, бо так вирішила місцева влада.

 

Але крім прикрощів, багато було всього доброго та світлого у цих відвідинах. З Радружа поїхали до Любачева, а потім на прощу до каплиці св. Миколая в Селиськах.

 

Напередодні була лиха погода, буревії, а коли ми приїхали, настала чудова сонячна погода. Відправлена святочна літургія за участю священників Михайла Яцишина та ІванаТарапацького.

 

Багато людей в цей день, 22 травня, відвідують це місце – воно божественне, духовне, прекрасне. В лісі б'є джерело, а на тому джерелі стоїть маленька каплиця, водиця з джерела цілюща, і люди ходять босоніж по водиці, оздоровляючи дух та тіло. Далі на потічку купаються великі птахи з оздобним пір'ям, подібні до качок.

 

Після святкування та спілкування з місцевими жителями та прочанами з інших міст відвідали місцевий краєзнавчий музей. Там зберігаються старовинні приладдя господарські і що найбільш визначне – окам'янілі рештки дерев, які знайшли на цих землях, датовані тисячоліттям. Повернення додому було сповнене хороших вражень: багато приємного та розчарувань.