Церква Успіння Пресвятої Богородиці (автор: Витрихівський Микола)

опубліковано 1 груд. 2012 р., 13:06 Степан Гринчишин

Автор: Микола Витрихівський, голова Київської філії товариства Надсяння»

Вісник Любачівщини №14, Львів – 2006. – 96 стор.

 

Княже місто Ярослав, збудоване Ярославом Мудрим у 1030-1031 роках на західних кордонах Русі, входило до князівства Ростиславовичів зі столицею в місті Перемишлі, яке Сталін 1945 року віддав полякам. Стародавню Ярославщину, на теренах якої є місто Радимно, ще в добу неоліту заселяли праісторичні предки літописного племені дулібів. У перших століттях християнства до них долучилася західна частина придніпрянських праслов'янських племен антів, що на зламі IX і X століть були знані літописцями під назвою білих хорватів.

 

На полі міста Радимна, заснованому в XIV столітті, під назвою «Баб'янка» за народними переказами стояла фігура кам'яної баби, яких багато у степовій Україні. Її за наказом Перемишльського єпископа Ерика наприкінці XIV століття знищили як поганського ідола. До речі, такі кам'яні баби були знайдені в тридцяти двох місцях Східної Галичини. Радимно має стратегічне географічне розташування, добру річкову комунікацію, оскільки поруч із ним протікає річка Сян, притока Вісли, і сполучає його з Балтійським морем. 1431 року місто отримало Магдебурзьке право. У ХVVІІ століттях Радимно потерпало від татарських набігів і було спалено.

 

 

Незважаючи на лихоліття, народ, що тут жив, не корився поневолювачам, а творив. 1910 року в Радимні була збудована велика мурована церква, про яку писала «Християнська Україна» від 1-15 вересня 2003 року. Біля цього храму поляки в листопаді, на Михайла, познущалися з українців-вояків австрійської армії. Серед них був один мій земляк із села Святого. Про це мені розповіла 92-літня дядина Марія Яцула, мешканка Львова. Її батько Данило Ціж повернувся додому з Праги, де служив у австрійській армії. На Михайла пішов до церкви в Радимні у військовому строї, бо іншого святкового одягу не мав. Після Богослужіння озброєні польські військовики оточили Церкву Успіння Пресвятої Богородиці і після відправи усіх українців у обмундируванні роздягнули і роззули. Данько Ціж босий, без шинелі і в одній камізельці пробіг додому три кілометри по морозі та снігу, але з Божої ласки не захворів. Четверо маленьких дітей, коли побачили батька роздягненого, дуже плакали, оскільки купити зимового одягу не було за що.

 

Після Другої світової війни і сумнозвісної акції «Вісла» польська армія брутально і незаконно вивезла всіх українців із Закерзоння на колишні німецькі землі. Церкву в Радимні перетворили на магазин будівельних матеріалів, а згодом замінували і зрівняли зі землею. Не знаю, як польське духовенство і науковці пояснюють ці злочини перед людством і своєю молодцю. Чим завинила церква? Мабуть, була найгарнішою будівлею Перемишльської єпархії, а сама єпархія першою на західних кордонах Русі, що прийняла християнську віру візантійського обряду від учнів Кирила і Методія ще 899 року – значно раніше за Польщу.

 

Поляки, як і українці , служили в австрійському війську. Чим же завинили наші вояки перед Польщею і її синами-грабіжниками? Певно, провина була тільки в тому, що вони українці. Історію мусимо писати на основі фактів, якими б прикрими вони інколи не були. А всяких неправдомовців треба позбавити можливості займатися фальсифікаціями і дезінформацією молоді сусідніх народів, які повинні жити за християнськими законами, поважати ближнього, любити і допомагати заради майбутнього цього мінливого світу.