Не забуваймо рідної землі, бережімо нашу історію. (Автор: Козоглодюк Віктор)

опубліковано 9 груд. 2013 р., 10:38 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 груд. 2013 р., 12:08 ]

У ці осінні дні минає чергова 69 річниця початку масових примусових виселень українців з їх етнічних територій – Холмщини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини, Західної Бойківщини, яке тривало впродовж 1944-1951 років. Часто, коли заходить мова про переселення, звучить лише один термін – операція “Вісла”. Насправді ж примусове виселення українців відбувалося у 4 етапи.

Перший етап (1944-1946 р.р.) увійшов в історію, як “обмін населенням”, в ході якого примусово переселено 482 000 українців. Офіційним початком цієї трагічної сторінки в історії українського народу вважається Угода між Урядом УРСР та Польським Комітетом Національного визволення “Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР” від 9 вересня 1944 року.

Другий етап (1947 р.) пов’язаний з проведенням операції “Вісла”, що розпочалася 28 квітня 1947 року , в ході якої українців з Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння примусово виселено на західні та північні території Польщі.

Третій етап проводився відповідно до Договору між СРСР та ПНР “Про радянсько-польський кордон” від 16 серпня 1945 року, згідно з яким углиб УРСР виселено 9125 українців з території південно-західної частин Турківського району, Ліського повіту, Мостиського, Медицького, Нижанковицького, Добромильського районів, що відійшли до Польщі.

Четвертий етап (1951 р. ) відбувався відповідно до Договору між СРСР та ПНР “Про обмін ділянками державних територій” від 15 лютого 1951 року, за яким обміну підлягали 480 кілометрів території колишніх Нижньо-Устріцького, частин Хирівського та Стрілківського районів тодішньої Дрогобицької області на таку ж за розміром територію в Люблінському воєводстві Польської Республіки.

 

Примусове виселення 1951 року докорінно змінило долю 32066 українців, яких було виселено з прабатьківських земель Карпатських Бескидів в Одеську (10283 особи), Херсонську (5059 осіб), Миколаївську (6687 осіб) та Сталінську (сучасна Донецька) – 10037 осіб області, де в абсолютній більшості вони залишилися проживати, хоча завжди мріяли про повернення до рідних домівок.

 

Все менше і менше залишається очевидців цих подій, адже навіть тим, кого вивозили маленькими дітьми, сьогодні вже за шістдесят. Тому так важливо зберегти їхні свідчення і передати молодшому поколінню правду про останнє переселення, що сприятиме їх вихованню у дусі національної гідності.

 

В останні десятиліття в цьому напрямі сталися позитивні зрушення. Світ побачили ряд видань: – книга спогадів Василя Моця ”Лодина”;

– дослідження Наталі Кляшторної , що лягли в основу книг “Акція-51. Останні свідки” та ”Акція-51. Книга пам’яті”;

– доробки Івана Ніточко, який присвятив примусово переселеним краянам дві свої книги –“Маринове” та “Остання депортація”;

– долі примусово виселених українців з села Чорна Нижньо-Устріцького району розкрила Дарія Петречко у своїй книзі “Втрачені українські села Чорна”. Ці видання з переселенської тематики являються маленькою частиною того, що необхідно ще дослідити та донести до громадськості. Правда, окрім друкованих досліджень значну роль у збереженні історичної спадщини депортованих українців відіграють науково-практичні конференції, вечори пам’яті, відвідини рідних місць, що організовуються з ініціативи суспільно-культурних товариств, які активно діють на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині.

 

Безпосередні учасники примусового виселення та їх нащадки, які об’єднались в суспільно-культурне товариство “Устріки”, починаючи з 2001 року, мають змогу відвідувати рідні землі, поклонитися могилам предків, взяти участь у спільних молитвах та інших заходах, що організовуються щорічно за сприяння осередку “Об’єднання українців у Польщі“ в місті Устриках Долішніх в рамках “Бойківської Устріцької ватри”, що традиційно проходить у серпні.

 

На цьогорічній такій події 17-18 серпня в Устриках Долішніх були представники переселенських родин зі Львова, Миколаєва, Жидачева, Нового Роздолу, Ходорова, Комарного, Надвірної. Особливістю дійства стало те, що серед учасників було багато молоді-онуків тих, хто пережив випробування примусовим переселенням. Саме вони – Іван Лишега, Тарас Петрів, Андрій Паньковецький, Оксана та Наталя Дідух, Ірина Курій після вечірньої молитви, яку відслужив місцевий устріцький парох отець Миколай Костецький, запалили ватру. Вона об’єднала цього вечора кілька поколінь українців, чиї долі пов’язані з переселенням. Старші зі сльозами на очах згадували страшні події 1951 року, коли 13 червня перший ешелон вирушив із залізничної станції Нижніх Устриків в південні степи України. А за ним впродовж 116 днів регулярно відходили такі ж ешелони, сформовані з українців-жителів цього мальовничого краю. Молодші ж, відвідавши місця, звідки були виселені їх діди та прадіди, починали розуміти, чому не перестають і до сьогодні старенькі переповідати події із свого життя до переселення, згадують родинну хату, джерельну криницю з найсмачнішою у світі водою, дзвінкі потічки поміж горами, рідні місця, які закарбувалися у пам’яті.

 

А ще були виступи теперішніх устрічан – членів ”Об’єднання українців у Польщі”. Вони дякували за участь у спільних заходах, які стали традиційними, за підтримку діяльності місцевої української громади, збереження національних і духовних цінностей.

 

Над горами опускалися сутінки, потріскували у полум’ї дрова, звучали спогади , побажання на проведенні нових зустрічей і лунала пісня :

 

“Бескиди рідні, близькі і далекі,

Ліси, поля й старенькі хати,

Літають як колись до вас лелеки,

І ми повернемось іще сюди”…

 

 

Недільної днини учасники “ватри”, як колись їхні батьки, одягнули вишиванки і попрямували до церкви на Службу Божу. Упереддень світлого Господнього Преображення – одного з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановленого на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням, у багатьох  із присутніх у храмі були в руках яблука та груші, вирощені на цій землі, – це гостинці рідним і близьким, які залишились  в Україні.

 

Між іншим цього року через труднощі із візами, не всі бажаючі змогли разом у визначений час побувати на рідній землі.

 

Окрім серпневої поїздки, були липнева (чисел 27-28 ) і вереснева (числа 29), у яких взяли участь члени товариства з Нового Роздолу та Жидачева. Їх відвідини були не менш змістовними і цікавими, оскільки включали екскурсію місцями виселення, зустрічі з родичами, спільну молитву у храмі, покладення квітів до могил предків. А загалом, візити стали можливими завдяки сприянню депутата Верховної Ради України Олега Канівця, міського голови Нового Роздолу Володимироа Туза, депутатів Миколаївської районної ради Василя Созоника та Ігоря Жука.

 

На минулорічній “Бойківській Устріцькій ватрі” було прийняте одноголосне рішення про необхідність спорудження на виділеній під забудову території парафіяльно-культурного центру, де б могли зберігатися експонати часів переселення, зупинятися українці-переселенці під час відвідин рідної землі та спілкуватися із місцевою українською громадою. Маю сповідання, що незабаром у центрі Устриків Долішніх поряд із церквою ця будівля – як своєрідна українська світлиця – таки постане. Адже після тривалих перипетій Владика Перемишльський дав Благословення на будівництво. Зараз уже триває збір коштів. За моїми підрахунками, якщо кожен із понад 32 тисяч переселених українців чи їхніх нащадків пожертвує на одну цеглину споруди, – парафіяльно-культурному центру бути, а у ньому зможуть зустрічатися, ділитися своїм життєвим і релігійно-суспільним досвідом усі покоління українців з обох частин кордону.

 

Спільними зусиллями дослідників переселення, активістів суспільно-культурних товариств, небайдужих людей відроджується правда про примусове виселення українців з території повоєнної Польщі, які сподіваються, що найближчий час до вже виданих книг додадуться нові дослідження, спогади очевидців, роздуми науковців щодо оцінки цих подій,про які необхідно пам’ятати, бо це наша історія.

 

Віктор Козоглодюк – голова громадської організації      Суспільно-культурне товариство ”Устріки”