Голокост Євреїв у Великих Мостах (підготував: Величко Лев)

опубліковано 6 жовт. 2011 р., 01:23 Степан Гринчишин

Стаття була опублікована в газеті «Голос з-над

Бугу» 21. 11. 2006 року. Автор Петро Цимбалюк

(Подається в скороченому вигляді.)

Історія міста Великі Мости, літопис якого починається з 1472 року, як і зрештою історія багатьох інших галицьких міст, тісно переплітається з історією життя євреїв у Галичині.

Перша історична згадка про євреїв, які мешкали у Великих Мостах, датована 1563 роком. У звіті про проведення королівської люстрації (ревізії) земель і майна міста зазначено, що у місті на той час проживало 5 єврейських родин, які нараховували більше як 30 осіб.

Згідно історичних джерел, євреї міст і містечок Галичини активно допомагали і сприяли матеріально утвердженню молодої Західно-Української Народної Республіки у 1918 році. Під кінець 1918 р. і на початку 1919 р. єврейські організації провели низку заходів по наданню допомоги уряду ЗУНР. Ними було оголошено збір коштів до урядового фонду, зібрано для бійців Української Галицької Армії ліки, одяг, продукти і гроші – помагали чим могли. У грудні 1918 року велика група єврейських лікарів і медичних працівників (серед них Марія Горвіц, Роман Яримович, Вільгельм Нац, Лев Шаєвич, Еліас Іссерлес) зголосились добровольцями на службу до 1-го корпусу УГА, яким командував генерал О. Микитка. Навесні 1919 року в цьому корпусі був сформований єврейський курінь (полк). У ньому служили зокрема чотарі (офіцери) Мойсей Зеєманд, Лев Маргуліс, Давид Ліндер, А. Майзельс та багато інших славних синів єврейського народу.

З перших днів свого існування, уряд ЗУНР визнав євреїв самостійним народом і надавав євреям Східної Галичини 27 місць у сеймі ЗУНР. Уряд ЗУНР надав євреям право участі в органах державної влади, визнав мову ідиш офіційною мовою спілкування у всіх державних і приватних установах, а також мовою викладання в єврейських школах Східної Галичини. Очевидець подій 1918 року, Н. Гірняк свідчив: «Жиди не тільки поставились лояльно до нас, але і чинно нас піддержували і служили в нашій армії».

На жаль, історичні факти щодо активної участі єврейського народу у визвольних змаганнях, за незалежну Україну, замовчуються і тому відомі тільки дуже вузькому колу науковців-істориків.

Єврейська спільнота у Великих Мостах відігравала значну роль у формування суспільного життя міста, завдяки значному впливу високоосвіченої єврейської інтелігенції – вчителів, військових, суддів, адвокатів, урядовців, депутатів, лікарів, які підтримували тісні контакти як з представниками української інтелігенції, так і польської. Міжнаціональні стосунки мешканців міста – українців, поляків та євреїв будувались на засадах добросусідства, релігійної і суспільної толерантності.

Промовистим є той факт, що магістрат Великомостівської міської ради в 1934-39рр. очолював бургомістр О. Сокальський, який був поляком (загинув у концтаборі Майданек), віцебургомістром був українець – І. Самсін, а секретарем міської ради був єврей – К. Катц (якого разом з родиною вбили фашисти).

Але мирний період історії міста був брутально перерваний трагічними подіями Другої світової війни, яка кровавими літерами заповнила останню, найстрашнішу сторінку літопису місцевих євреїв, назва якій – ГОЛОКОСТ.

У 1910 році у Великих Мостах проживало 5112 мешканців, серед яких було понад 1700 євреїв. Згідно статистичних даних за 1921 рік, єврейське населення у Великих Мостах скоротилося до 1142 осіб. Але вже у 1938 році населення Великих Мостів, знову зросло приблизно до 5000 мешканців, понад третину яких становили євреї. У липні 1944 року, після визволення Великих Мостів від фашистів, у місті залишились живими тільки 2 євреї, яким чудом вдалося врятуватися від загибелі в час кривавих «жнив» Голокосту.

Вже під час першої хвилі німецької окупації у період з 16 по 23 вересня 1939 року фашисти вчиняли неодноразові акти знущань і побиття євреїв та використання їх на примусових роботах по прибиранню вулиць і нечистот. За сприяння нацистів було пограбовано і спалено кілька будинків і магазинів найзаможніших євреїв.

Кількість єврейського населення у Великих Мостах різко зросла у листопаді 1941 р. Оскільки німецьке командування видало наказ про примусове переселення євреїв, які мешкали у прилеглих до міста селах і хуторах, з метою їх концентрації в єврейському гетто у Великих Мостах. Найбільше євреїв прибуло з села Реклинець.

Фашисти наклали на євреїв, що перебували у Великих Мостах, сплату високої контрибуції, проводили конфіскацію їх майна та використовували євреїв на тяжких примусових роботах.

6 липня 1941 року нацисти, з допомогою місцевої поліції, зігнали 16 найбільш шанованих у місті євреїв у синагогу, де над ними знущалися, били і катували, а після цього спалили.

10 і 11 липня 1941 року на вулицях міста знову провели облави на євреїв. Більшу частину заарештованих розстріляли на єврейському кладовищі, вцілілих погнали на будівельні та дорожні роботи.

22 липня 1941 року фашистами було розстріляно 10 євреїв. Майже щотижня проводились погроми знущання і вбивства. Як правило, акції знищення євреїв проводилися фашистами у дні найбільших єврейських свят.

У серпні 1941 року гітлерівці розстріляли ще близько 80 євреїв в урочищі «Бабка».

10 травня 1942 року фашисти зігнали у гетто майже все єврейське населення, яке перебувало у Великомостівському районі.

Частину євреїв 22 жовтня 1942 року було перевезено у сокальське гетто, де всі вони були знищенні фашистами до 28 травня 1943 року.

У грудні 1942 року був створений табір примусової праці у Великих Мостах, у якому працювало понад 2 500 єврейських жінок і чоловіків з Великих Мостів та багатьох інших місцевостей.

10 лютого 1943 року, згідно наказу генерала Ф. Кацмана, було проведено акцію по масовому знищенню єврейського населення безпосередньо у Великих Мостах. Німцями, з допомогою місцевих поліцаїв, було вбито понад 1400 євреїв у лісовому урочищі «Бабка», котре розташоване недалеко від міста, біля дороги Великі Мости – Борове. Крім цього, в той самий день у міському гетто було вбито ще близько 100 євреїв.

Євреїв без жодної надії на спасіння, замучені непосильною працею, голодні та хворі, практично без жодного опору йшли на страту, яка часто була бажаним кінцем їхніх пекельних страждань. Але були випадки, коли декому з євреїв вдалося вирватися з-під охорони під час маршу колони на місце розстрілу. Пораненому в ногу Моше Штегеру вдалося втекти з підводи, якою везли поранених і вбитих євреїв. Він добрався у польське село Станіслівка під Боянцем, де переховувався у знайомих його батьків, але пізніше і він загинув. Тільки двом втікачам вдалося врятуватися і вижити – ними були молоді євреї з Великих Мостів – Мойзес Брікнер, який під час втечі був поранений, та Йосиф Гутерман. До приходу радянських військ вони переховувались у криївках в місті та лісі. Після війни вони залишились жити у Великих Мостах, оженились, та не один раз свідчили про ці страшні події.

Громадянин Швейцарії, доктор Єжі Чарнецький (він же Ісаак Штегер) народився та провів своє дитинство і юність у Великих Мостах. Він теж був в’язнем табору примусової праці і довбав камінь поблизу Рава-Руської. Неподалік кар’єру Ісаак випадково зустрів колишнього сусіда поляка Петровського. Той повідомив, що найближчим часом усіх євреїв буде знищено, і натякнув, що готовий сховати хлопця. 10 червня 1943 року Ісаак втік із табору й спромігся дістатися домівки Петровських. Колишні сусіди сховали хлопця у лісному бункері, а згодом роздобули для нього фальшиві документи на ім’я поляка Єжі Чарнецького. Згодом йому вдалось пробратися у Варшаву, а пізніше, рятуючись від гестапо, Ісаак–Єжі завербувався «остарбайтером» на роботу в Німеччину, де дочекався визволення у 1945 році. Після війни Єжі повернувся у Варшаву, здобув вищу освіту та оженився. З 1972 року Єжі Чарнецький з сім’єю проживає у Швейцарії. Він є автором книги «Моє життя у якості арійця», виданої у 2002 році на німецькій мові.

Майже з понад тисячі великомостівських євреїв врятувалося кілька осіб і лише один з них спромігся відвідати рідне місто. Це був Єжі Чарнецький. В рідний штетл його привів поклик сумління, поклик синовнього та загальнолюдського обов’язку – вшанувати пам'ять загиблих.

З ініціативи доктора Єжі Чарнецького 23 жовтня 2005 року відбулось урочисте відкриття меморіальної таблиці жертв Голокосту, встановленої на стіні єврейської синагоги у місті Великі Мости.

У листопаді 2005 року Єжі Чарнецький звернувся до Великомостівської міської ради з клопотанням про підтримку ідеї спорудження пам’ятника жертвам Голокосту в лісовому урочищі «Бабка». Ідея спорудження пам’ятника була підтримана міськими депутатами.

8 жовтня 2006 року в лісовому урочищі «Бабка» відбулося відкриття пам’ятника жертвам Голокосту.

На відкритті пам’ятника, доктор Єжі Чарнецький висловив щиру вдячність жителям міста за розуміння і дієву підтримку ідеї будівництва пам’ятника жертвам Голокосту. У своєму виступі він підкреслив, що завжди пам’ятав і буде пам’ятати про свою Батьківщину, якою є Україна, про своє місто – Великі Мости, у якому він народився, де виріс і вчився, де жили його діди і прадіди, де він пізнав радість життя, але де все це було знищено фашистами у вогні Голокосту. Чудом врятувавшись від загибелі, він вдячний Богу за те, що тепер може донести до людей доброї волі ту біль і розпач, яку зазнав єврейський народ, а пам’ятник жертвам Голокосту в урочищі «Бабка» нехай буде знаком скорботи і пам’яті замордованим співвітчизникам та гіркою пересторогою для майбутніх поколінь.

Потім, коли меморіал буде відкрито, жалобний мітинг закінчиться, то Єжі-Ісаак запросить друзів на прощальну вечерю, на якій він виголосить тост: «За здійснений обов’язок!»

Коментар. Скажіть, чому українці теж повинні весь час оплакувати свої жертви? Коли нарешті буде суд над тими хто здійснив Голодомор, вбивав у Биківні, Дем’яновому Лазі, Винниці …