ЄВРЕЇ ТА УПА. (Автор: МАУРІТССОН Максим)

опубліковано 4 січ. 2017 р., 03:34 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 січ. 2017 р., 03:23 ]

 

"Нація і Держава" 2016 року №12

 

 

 

У діяльності заснованої 1942 р. Української повстанської армії (УПА) узяли участь не тільки українці, а іноземці, зокрема євреї. Сотні євреїв були солдатами й офіцерами УПА, лікарями, медсестрами й санітарами та працівниками інших ланок життєзабезпечення цієї підпільної армії.

 

Майже всі томи «Літопису УПА» рясніють інформаціями про героїзм євреїв, які боролися в лавах УПА і проти нацизму, і проти комунізму. Чимало їх загинуло в боротьбі за волю України та за честь єврейського народу.

 

Але вже раніше понад три тисячі євреїв воювали в лавах Української галицької армії (УПА) під її начальним вождем Олександром Грековом чи Греківом (1875-1958). Останній був генерал-хорунжим генерального штабу Армії Української Народної Республіки (УНР), у 1917-1918 рр. – командиром другої Сердюцької дивізії, згодом – військовим міністром УНР.

 

В УГА євреї воювали проти вишколеної та озброєної до зубів французами й англійцями польської армії генерала Галлера. Серед тих євреїв слід згадати сотника Лямберґа й санітара Карла Бельке.

 

Під час Другої світової війни (1939-1945) єврейська дівчина Стелла Кренцбах, дочка одного рабина, служила в рядах УПА й зразково виконувала підпільні обов’язки санітарки. Вона була схоплена нацистами й мала бути розстріляною, як і тисячі інших євреїв. Однак під час атаки вояків УПА на в’язницю Стелла була врятована й, вступивши до УПА, ще довго воювала проти нацистів. Українські патріоти допомогли їй пробитися на Захід.

 

В одній статті газети «Вашінгтон пост» під назвою «Тим, що я живу, завдячую Богові та УПА», вона розповіла про героїчну боротьбу УПА та свою любов до українців. Також зазначала, що знала особисто дванадцять євреїв, серед яких було вісім лікарів, які боролися в УПА за визволення України. Після війни працювала в Ізраїлі секретаркою в міністерстві закордонних справ та згодом трагічно загинула.

 

На високу українську нагороду після смерті мав би претендувати Самуель Найман, великий ерудит, який вільно володів багатьма європейськими мовами та був відомим лікарем, який лікував усіх, хто в цьому мав потребу. Під час Голокосту нацисти схопили його й кинули в гетто, де вже перебувала його мати. Щоб урятувати маму й себе, таємно передав листа зв’язковим УПА, а її Служба безпеки зуміла звільнити їх. Із підробленими документами на ім’я «Максимович» д-р Нойман вступив до лав УПА під псевдонімом «Максим», де встановив прямі зв’язки з начальником штабу Олексою Гасином. Таким чином цей талановитий лікар врятував десятки вояків УПА. У 1945 р. він поліг у Чорному лісі разом із членами штабу УПА в бою з енкаведистами.

 

Єврейський лікар Абрагам Штерцер, його брат Арієг та їхні сім’ї, котрі за своїм світоглядом були переконаними сіоністами, чудово володіли українською мовою. Вони мужньо воювали в УПА. Абрагам під псевдонімом «Куп» лікував не тільки поранених і хворих вояків УПА, а й місцеве населення, за що був дуже шанований серед українців.

 

Абрагам здобув медичну освіту в Італії, пройшов практику у Відні й Празі, а далі працював у Дрогобичі. Нацисти розстріляли його родину, і він пішов до УПА, де лікував поранених хлопців-повстанців спочатку на Волині, а згодом у сотні хорунжого «Щита» в Карпатах. Усі любили й шанували цього талановитого й мужнього лікаря. Взимку 1946 р., оточений більшовиками в підпільній лікарні, він разом із пораненими відбився від наступаючого ворога й останню кулю залишив для себе. Командування УПА нагородило його Срібним Хрестом за заслуги.

 

Усі поранені й тяжко хворі солдати й офіцери УПА з великою любов’ю ставилися до свого рятівника – єврейського лікаря Шая Давидовича Варм, чудового фахівця й відважного воїна. Він народився 1909 р. в сім’ї торговця, у Варшаві, а навчався в Парижі й Варшаві. У 1937 р. здобув диплом лікаря у Варшаві, пройшовши лікарське стажування, працював до 1939 р. в єврейській лікарні міста. Дуже любив грати на скрипці, з якою, як із торбою медикаментів, не розлучався. Перейшовши до Володимира-Волинського, працював епідеміологом, а від 1941 р. – додатково в селі Свійчеві Вербського району.

 

Під час німецької окупації провадив приватний кабінет і працював амбулаторним лікарем до травня 1943 р. Тоді, за пропозицією місцевого провідника УПА «Сокола», разом із дружиною Естерою Броніславою, яка була медсестрою, став працювати підпільним лікарем у рядах УПА в селі Вовчку Турійського району, під псевдонімом «Скрипаль».

 

Потім працював у декількох лісових підпільних лікарнях, а згодом був переселений до Ковельського району. Від січня 1944 р. він із дружиною працював у майже двотисячному війську УПА під командуванням «Соченка», що діяв на Волині. Із цього загону його перевели до села Старий Порицьк, а згодом до загону «Голубенка», який був розташований в околиці села Божа Воля. У першій половині 1944 р. він разом із дружиною взяв участь в останньому бою свого загону з нацистами.

 

Варм не тільки лікував повстанців і населення, а й викладав на медичних курсах для лікарів та допоміжного персоналу. Він дуже тісно пов’язав свою долю з українським підпіллям і здобув повне довір’я повстанців і командирів. Забирав із поля бою поранених вояків, рятував їхнє життя та робив складні операції в дуже важких умовах. Йому завдячують життям понад двісті молодих повстанців.

 

На жаль, він якось відбився від повстанського загону, в якому залишилася його дружина, випадково потрапив у серпні 1944 р. у більшовицький полон і був засуджений на двадцять років таборів ҐУЛАҐу. На допиті енкаведистів він мужньо заявив: «...євреїв усіх винищили німці. До тих євреїв, що були в УПА, ставлення поганим не було» (див. «Літопис УПА», том 23, с. 359-362, та статтю «Багряними шляхами з історії УПА», «Голос України», Київ, 26 червня 1992 р., ч. 119, де опубліковано протокол його допиту). Про нього та його дружину цінні спогади залишила і Галина Островецька, яка знала їх із підпілля.

 

У Тернопільському повіті в УПА воювали два єврейські лікарі, один під псевдонімом «Богдан», другий під псевдонімом «Коваль». А таких були десятки.

 

У курені «Острича», що діяв на Костопільщині на Волині, воював єврейський лікар під псевдонімом «Чорний», ще один єврейський лікар під псевдонімом «Грифель» із Луцька у підстаршинській школі «Січ», а єврей під псевдонімом «Білий» – у групі «Турів», що також діяла на Волині. Разом із дружиною здобули собі славу знаменитих лікарів.

 

В УПА воювали й інші єврейські лікарі: один Холос, який був врятований УПА, Антін Кальман під псевдонімом «Вугляр» та «Богдан» і «Ковалик». Воювала в УПА й смілива єврейська дівчина, медсестра на прізвище Беренсон, яка походила з Матвіїва на Волині.

 

Два єврейські стоматологи організували й керували стоматологічним пунктом у військовому окрузі «Заграва».

 

Воюючи в УПА, єврейські лікарі були мужніми й витривалими. Так, один із них цілу добу просидів у болоті по саму шию, щоб врятуватися від радянських партизанів, а потім щасливо повернувся до свого підрозділу.

 

Крім єврейських лікарів, багато євреїв діяли у військовій окрузі «Заграва» під командиром Дубового. Його загони діяли в районі Костополя. У червні 1943 р. загін УПА, що йшов рейдом через Сарненщину, зіткнувся з великою групою людей та негайно приготувався до бою. Та, як виявила розвідка, це були сорок євреїв, більшість яких – жінки й діти. Командир наказав їх поселити на Степанщині біля Костополя. Єврейським сім’ям створили побутові умови, роздали одяг, взуття, худобу, реманент. Зі свого боку євреї шили повстанцям одяг і взуття, збирали врожай та інше. Солдати УПА постійно охороняли єврейське поселення від німців. Там єврейська дівчина Доба Дукерман вийшла заміж за повстанця Майданця (див. «Літопис УПА», том 27, с. 174).

 

Українці, як могли, рятували євреїв від нацистів. Особливо активно це робили зв’язкові. В одному з боїв солдати УПА врятували десять єврейських дівчат, красунь, яких есесівці тримали для розваг.

 

У списках розстріляних людей, що їх для остраху вивішували гестапівці, біля багатьох українських прізвищ було позначено німецькою «за сприяння євреям, за переховування євреїв».

 

Харитину Кононенко, видатну українську діячку жіночого руху в Західній Україні, за зав’язок з УПА було кинуто у в’язницю, де її немилосердно катували гестапівці. Та, незважаючи на це, вона допомагала всім, чим могла, багатьом євреям, які теж чекали смерті в нацистський катівні. Усіх їх разом із Харитиною Кононенко було розстріляно 15 жовтня 1943 р. в Рівному та їхні тіла спалено.

 

Навіть дружина Головнокомандувача УПА з 1942 р., генерал-хорунжого Романа Шухевича (1907-1950), Наталія переховувала й врятувала від смерті єврейську дівчину Іру Райхенбург.

 

Та не тільки в Західній Україні українські патріоти допомагали євреям. У часи німецької окупації Києва вони переховували молодого й талановитого єврейського поета Якова Гальперіна, який дуже любив Україну й залишився в місті (про нього не згадує Х. Бейдер у своєму творі «Этюды о еврейских писателях», видавництво «Дух і Літера», Київ 2003, де написано про Бера Гальперина й Мойше-Лейба Гальперина). Допомагала йому й поетеса Олена Теліга (1907-1942), яка попереджала його про найменшу небезпеку та застерігала від необачності. Однак поет дуже кохав свою дружину, хоч його українські друзі попереджали його про її інтимний зв'язок із одним угорським офіцером. Тож разом із Оленою Телігою Яків скінчив своє життя в Бабиному Яру в Києві.

 

З огляду на наведені факти, слід засудити організовану 8-10 квітня 2010 р. в Українському домі в Києві, за допомогою місцевих українофобів, виставку світлин і документів під назвою «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН- УПА». Навіть аташе Польського посольства в Києві Ольга Гнатюк в інтерв’ю Радіо «Свобода» назвали виставку «різкою маніпуляцією».