Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Злагода будує... (Автор: Хома Степан)

опубліковано 26 бер. 2014 р., 12:29 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 квіт. 2014 р., 10:55 ]

Книга «Жовківщина»: історико-мемуарний збірник. Том 2. – 1995.

 

Розвиток кооперації в 1921-1939 рр.

Після закінчення Першої світової війни народне господарство, особливо на селі, знаходилося в дуже важкому стані. Сільське господарство вели старим дідівським методом, в основному, жінки з дітьми. Чоловіки ще не повернулися з війни: хто ще був в полоні, кого доля закинула в інші краї. Часто хліба не вистачало до нового врожаю, в так званий передновок, жили впроголодь. Чоловіки побували у світі, бачили, як живуть інші народи, вернувшись додому, до сім'ї, почали задумуватись, як поліпшити своє життя Переконались, що лише грамотні люди скоріше дають собі раду в житті. Починали думати про освіту своїх дітей.

 

За Австро-Угорщини на селі були початкові 4-класові школи в яких діти навчались читати, писати і рахувати. Польський уряд не був зацікавлений в освіті українських дітей. Масово закривав українські школи. А ті, що залишалися, переводив на польську мову. Після закінчення навчання діти заможних батьків йшли до міста, закінчували 7 класів, деякі продовжували навчання в гімназії. В них виробляється зовсім новий світогляд, пробуджується національна свідомість. Після закінчення семикласового навчання, юнаки беруться за вивчення ремесел: кравецтва, слюсарства, шевства та інших видів діяльності, які дають можливість поліпшувати свій матеріальний стан. Після закінчення гімназії більшість випускників навчалися в духовних семінаріях і звідси виходили священиками. А це було необхідно для культурного і національного відродження нашого народу. На селі і в містах створюються культурно-освітні та спортивні організації, як читальні «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Пласт» та інші.

 

Крамниці (склепи), корчми у селах були в жидівських руках, які використовували селян і наживалися на них. Польський уряд підтримував їх, так як був зацікавлений в експлуатації українського селянства. Засиллю починається протидія – розвивається кооперативна торгівля. Організатором було більш свідоме населення, колишні Січові Стрільці, воїни УГА. Деякі повертались на Батьківщину з Чехословаччини, закінчували там вищу освіту в Українськім Торговогосподарськім інституті в Подебрадах, який був створений нашою еміграцією при сприянні Президента Чехословаччини Масарика. При інституті було також заочне відділення, в якому наші кооператори підвищували свій професійний рівень.

 

В повітових містах створюються Союзи Кооперативів, які займаються організацією торгівлі на селі, а також створюють гуртові склади для закупівлі і завозу товарів. Кооперативи, в свою чергу, займалися торгівлею і рівночасно закупкою яєць, а з часом, інших сільськогосподарських продуктів (фасоля, пшениця, жито, ячмінь, овес і т.п.).

 

Роботою кооперативів керувала управа із трьох чоловік – справник, бухгалтер і касієр. На перших порах працювали безплатно, а пізніше, при рентабельній роботі, одержували певну зарплату. Над управою була надзірна Рада з 9-11 чоловік. Головою надзірної Ради був, як правило, священик, як один із грамотніших і поважніших людей на селі. Управа і надзірна Рада вибирались на зборах членів кооперативи. Кооперативи існували за рахунок уділів (внесків) своїх членів (оборотний фонд – кошти). Розміри уділів встановлювались на загальних зборах членів, 5—10 золотих.

 

 

Члени кооперативи покупки робили в основному в своїх кооперативах. Продавець вів лядовий щоденник, в якому записувалась сума зробленої покупки. В кінці року підраховувалось, на яку суму куплено товарів за рік кожним членом і нараховувались дивіденди, які видавались, звичайно, перед Різдвяними святами у вигляді товарів або зараховувались в оборотний фонд кооперативи в залежності від постанови-ухвали загальних зборів членів кооперативи (на будівництво крамниць, придбання інвентаря, капітальний ремонт і т.п.). 

 

 

Треба підкреслити, що селяни підтримували діяльність кооперативів. До цього закликали лозунги «В єдності – сила», «Свій до свого – по своє», «Бідний, нещасний український народе, не жди ти на поміч чужу, гуртуйсь в кооперації, а знайдеш там долю свою», «Згода будує – незгода руйнує» і т.п. Кожна кооператива мала свою символічну назву: «Єдність», «Згода», «Визволення», «Будучність», «Зоря», «Праця» тощо.

 

У повітових Союзах кооперативів керівництво здійснювалось дирекцією із трьох чоловік: директор, бухгалтер і касієр. Вищим органом була надзірна Рада із 13-15 чоловік. Її засідання проводилось по потребі, раз в квартал або в півроку. В Жовкві першим директором повітового Союзу кооперативів був Цегельський Льонгін (1923-25 рр.). Після нього був директором Гумен Антон, при ньому я поступив на роботу. Це був грамотний, культурний чоловік. Під час його праці було закуплено площу при залізничній станції під будівництво торговельних складів. І дійсно, з часом на цій площі було побудовано двоповерховий будинок під склади і канцелярію повітового Союзу, а також сушарню цикорію для фабрики «Луна» від кооперативи «Суспільний промисл» у Львові, яка виготовляла цикорій для кавових напоїв і каву – суміш «Пражінь», при чому продукція їх була високої якості. 

 

 

Будинок повітового Союзу кооперативів з часом був повністю використаний під склади і сортування сільгосппродуктів, в основному зернових культур і фасолі. Треба признати, що жовківці вміло освоїли технологію сортування фасолі (ясьок) на грубу (380 фасолин на 1 кг) і дрібну (525 на 1 кг) і успішно експортували за кордон в Німеччину, Англію, Італію, за сезон відправлялось до 50-ти вагонів фасолі і не було однієї претензії по якості. Експорт здійснювався по документах фірми «Кременгольд» у Кракові, так як Польський уряд не давав дозволу українській кооперації на експорт. Зернові культури відправлялись у центральну Польщу – Краків, Домбє, Пабяніце, Лодзь та інші.

 

Директор повітового Союзу кооператив Гумен Антон (родом із села Замочок), який, крім кооперативної діяльності, займався політикою, підтримував комуністів. Згодом почав впливати на окремих працівників, підбирав в кооперативах на селі симпатиків лівих поглядів. Головою надзірної Ради висунув селянина з Туринки – Макара, який був заможним господарем, але пробільшовицьких поглядів. Так що в діяльність довелося втручатися ревізійному Союзу Українських кооперативів у Львові. Приїхав представник директор Капуста і на засіданні надзірної Ради повітового Союзу кооперативів. Гумен Антон був звільнений з посади директора. На його місце прислали зі Львова Гурана, який майже цілий рік працював на цій посаді. Після Гурана директором став один з членів колишньої дирекції – бухгалтер Дорота Іван, він працював до 1939 року, тобто до приходу радянської влади. Гумен Антон зайнявся приватною торгівлею, побудував двоповерховий будинок і відкрив крамницю змішаних товарів.

 

  

З приходом радянської влади Гумен Антон був в тимчасовім управлінні в Жовкві, яке складалося із трьох чоловік, один військовий політрук – Захаров і два від населення міста – Довганик Ілля і Гумен Антон. Тимчасове управління було до дня виборів депутатів районних і сільських Рад (біля 2-х місяців), тобто до дня включення Західних областей України до радянської України в склад СРСР. Потім тимчасове управління було розпущене. Довганика вибрали головою районної Ради, а Гумена направили на роботу в райспоживспілку. Його арештували, як казали тоді за присвоєння товарів, які радянська влада націоналізувала у приватних торгівців, а також за приховування пістолета, який знайшли в нього при обшуку. Засудили Гумена на 10 років тюремного ув'язнення. Що з ним сталося пізніше, я не знаю. Є такі здогадки, що його розстріляли, як більшість комуністів Західної України. А Довганик Ілля в 1941 році, коли розпочалась Друга світова війна з Німеччиною, подався на Схід – в СРСР. Після війни був головою райвиконкому в Жовкві. КГБ імітувало його вбивство бандерівцями в Пилівському лісі, між селами Добросином і Воля Висоцька. Як тепер вияснилось, його вбив перший секретар райкому КПУ Півторак, який нібито сам встиг втекти від бандерівців. Син Гумена – Богдан, коли за німців організовувалась дивізія «Галичина», добровільно пішов в її ряди, щоб помститися за смерть батька.

 

Крім кооперативної торгівлі на селі, в повітових містах, у тому числі у Жовкві, була організована міська кооператива, так званий, «Народний базар». Вона об'єднувала інтелігенцію міста, священиків. Торгували в основному товарами першої необхідності (сірники, мило, гас, свічки і т.п.). Часто священики, учителі із сіл приїжджали до Жовкви і робили свої покупки в «Народному Базарі».

 

Міську кооперацію об'єднувала «Народна Торгівля» у Львові, яка вела торгівлю у місті і мала гуртові склади – для забезпечення товарами магазинів у повітових містах.

 

Необхідно відзначити, що крім торгівельно-закупівельної діяльності кооперації, було організовано виробничо-закупівельну кооперацію «Маслосоюз», який в короткому часі організував зливні пункти на селах по закупівлі молока від населення.

 

В Жовкві в підвальних приміщеннях «Народного Дому» було організовано молочарню по виробництву масла. Воно було високої якості, розфасоване в блоках по 5 кг, 1 кг, 0,5 кг, 0,25 кг. В Жовкві була крамниця, яка торгувала лише молочними продуктами і яєчками. Масло відправлялось до «Маслосоюзу» у Львові. Він мав свою марку «Листок конюшини», а між ними дві букви «М.С.»

 

У Львові «Маслосоюз» мав понад 30 крамниць, які торгували молочними продуктами. В деяких крамницях продавали гаряче молоко, каву, булочки. Цими крамницями користувалось наше студенство, тут можна було поснідати дешево, ситно і скоро. Треба признати, що в цих крамницях була ідеальна чистота і висока культура обслуговування покупців.

 

Українська кооперація розпочала розгортати і виробничу діяльність, зокрема в Тернополі була організована кооператива «Будучність», яка виготовляла папірці «Калина» для курців, щоб загортати тютюн і робити цигарки.

 

«Центросоюз» у Львові організував фабрику господарського і туалетного мила, високої якості. Так що в нашій кооперативній торгівлі іншого мила, крім мила «Центросоюзу», не було.

 

У Львові створено кооперативу «Суспільний промисл», яка продукувала цикорій «Луна», суміш кавову «Пражінь». Членами цієї кооперативи були в основному службовці кооперативних установ у Львові. Було зібрано уділи, створено відповідний капітал для придбання обладнання, приміщення і відповідної сировини для виробництва. Основна сировина – коренеплоди цикорію (подібна до цукрового буряка, дещо менша), яка росла на наших землях. Для того керівництво кооперативу мусило проводити відповідну роботу з заможними господарями, які мали більше землі, щоб вирощувати цикорій. В Жовківському повіті плантації цикорію давали гарний урожай і краще оплачувались господарям, ніж вирощування пшениці чи інших культур. Насінням забезпечувала кооператива «Суспільний промисл».

 

А тому, як вже я згадував, на площі при залізничній станції було побудовано сушарню цикорію, де працювало біля 30 чоловік. Сушарня повністю забезпечувала сировиною фабрику цикорію. Продукція була високої якості і повністю витіснила продукцію інших фірм з нашої кооперативної торгівлі.

 

Треба підкреслити, що українська кооперація мала великі перспективи для розвитку своєї діяльності у всіх галузях народного господарства, для цього були всі підстави. У кооперації виховувались кадри національно свідомі, працьовиті, чесні, порядні, кожен дорожив місцем своєї роботи і про такі факти, як крадіжки, пиятика, прогули не могло бути й мови, це було нижче людської гідності.

м. Жовква.