Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Світле ім’я Світлик (автор: Казибрід Михайло)

опубліковано 28 жовт. 2013 р., 11:00 Степан Гринчишин   [ оновлено 6 лист. 2013 р., 11:25 ]

Світле ім'я Світлик (до 92-річчя Богдани Світлик-Литвинко «Доля»)

 

Малого зовсім Михайлика розбудив батько, щоб піти назбирати грибів. І коли вони опинились в лісі, то батько сказав Михайликові, щоб він заглянув до смерекового куща, де могли бути білі гриби, що він і зробив. А батько був поряд. Оскільки доросла людина не могла залізти в цю гущавину, то маленький Михайло на колінцях все ж заліз. І коли він заглибився в молодняк, за сто дитячих кроків, то мало не зомлів від переляку і дзеркального сонячного зайчика, бо він побачив на плащ-палатці сидячу на пеньку красуню у військовій повстанській уніформі з пістолетом у кобурі на ремні, яка розчісувала своє чорне, мов смола волосся, а перші промені ранкового сонця висвічували поставу красуні, що робило її ще гарнішою і привабливішою. Поряд на стійці був вояк.

 

Малий Михайлик занімів від переляку з побаченого, а коли трохи оговтався, то розповів батькові, що він побачив на галявині. Тато розсміявся і сказав, що йому примарилась лісова русалка, і що він добре зробив, що не закричав, бо міг би захворіти, або й німим стати, так щоб нікому більше про це не заїкався.

 

Так, тепер ми можемо сказати, що це була не лісова русалка, а патріотка України – Богдана-Марія Світлик; яка з юних літ вступила до лав ОУН-УПА, щоб вибороти Україні волю і сама загинула, як гірська орлиця, як справжній повстанець, бо не здалась живою ворогам на знущання, пам'ятаючи, напевно князя Святослава: «мертві не мають сорому». (Із книги Василя Розлуцького «Спогади»).

 

Богдана Світлик народилась 24 квітня 1918 року в Перемишлі, а в двадцятих роках з батьками переїхала до Львова, де закінчила гімназію і стала членом ОУН в дуже юному віці. Перший раз арештована – у 1939 р. польською поліцією, засуджена і ув'язнена до тюрми «Бригідки». Після розвалу Польщі, перебуває на Лемківщині, а в 1941 р. повертається до Львова, де продовжує підпільну роботу. Богдана була одружена з Зеноном Литвинко зі Стрия, який загинув під Бродами, залишивши сина Андрія. Його забрала мати Богдани.

 

Син героїні – Андрій Зенонович Світлик-Литвинко став деканом інженерного факультету Одеського університету, кандидат наук. Довідавшись про місце загибелі матері, приїздив разом з сином (якого назвав на її честь Богданом) поклонитися цьому місцю.

 

Цю молоду, здібну дівчину вабили не лише власні знання й власні перспективи. Із загостреним почуттям справедливості вболівала вона над поневоленням українського народу, прагнула якось покращити його долю, отож Богдана Світлик вступила в ОУН, сумлінно й ініціативно виконувала відповідальні доручення Організації, мала псевдо «Ясна», «Світлана», «Доля», «М. Дмитренко».

 

Ця талановита, освічена, ерудована, красива жінка з неабияким письменницьким хистом мала всі підстави стати видатною письменницею, науковцем, мистецтвознавцем, щасливою дружиною і матір'ю. Та вона зреклася кар'єри і особистого щастя й вибрала шлях революційної боротьби – стала активним членом ОУН.

 

З 1945 р. працювала в головному осередку пропаганди і інформації при проводі ОУН, в редакції підпільних журналів «Ідея і чин», «Самостійність». Крім того, Богдана Світлик є автором оповідань «Михайлик», «Учителька», збірки новел «Не на життя, а на смерть» та інших.

 

Вона – редактор підпільних пропагандистських видань, талановита письменниця, яка нітрохи не жила для себе, лише – для України, за неї і віддала молоде життя, яке закінчила трагічно в бою з енкаведистами у карпатському селі Либохора на Турківщині. Її підрозділ був зненацька оточений енкаведистами. Зав'язався нерівний бій. На Богдану накинувся офіцер, якого вона розстріляла прямо в обличчя, а останньою кулею позбавила життя й себе.

 

Розлючені енкаведисти зрешетили її бездиханне тіло кулеметним вогнем...

 

Невідомо чому зграя енкаведистів, всупереч своїм правилам, залишила тіло героїні на місці бою, хоча як стало відомо, на другий день приїхали забрати її, але цим скористалася місцева боївка на чолі з Зеновієм Біласом «Гонтою» і вночі винесли її, поховали за всіма правилами конспірації в районі урочища «Ялина – Ярова Криниця». Про це розказав мені вже покійний лісник Микола Коліщак, обхід якого був в цьому районі, він же був зв'язковим на цих теренах.

 

На місці загибелі і в районі захоронення її я (Михайло Казибрід) поставив пам'ятний хрест і освятив його з табличкою і написом: «Тут у цьому районі загинула і похована повстанська письменниця вояк ОУН-УПА Богдана Світлик «Доля»».

 

Вона померла тридцятирічною, а скільки ще могла б зробити для розквіту української літератури і для України взагалі...

 

Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) посмертно відзначила Богдану Світлик-Литвиненко Бронзовим Хрестом Заслуги.

 

Михайло Казибрід, м. Червоноград.