Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Степан Федак - адвокат України (автор: Нагірний Мирослав)

опубліковано 11 квіт. 2012 р., 04:55 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

На Святого Степана 9 січня 1861 року з'явився на світ Степан Федак. Прізвище цієї людини несправедливо призабуте. Проте, це – дієва постать у Галичині початку минулого століття. Він бував (здебільшого на вакаціях) на Гуцульщині, у Ворохті. Живучи повноцінно й гідно, по-справжньому вболівав за долю України.

Наприкінці XIX ст. зростала роль «Просвіти», то був наш порятунок. Адже більша частина українців перебувала ще, на жаль, у пітьмі, на посміх пануючим націям, котрі вміли з цього робити свій хосен. Тому «Просвіта» й інші схожі товариства розширювали свої завдання – вони не лише видавали книги, а й намагалися убезпечити українство економічно. Та врешті-решт, щоб видати будь-яку книгу, потрібні були гроші... Тому у 1896 р. було створено спеціальну статутну комісію «Просвіти». Газета «Діло» того ж 1896 р. 24 травня подає таку інформацію: «На Загальних зборах Наукового товариства ім. Т. Шевченка в кімнатах «Руської Бесіди» під проводом голови товариства Барвінського та 50 членів, проектні зміни до статуту, збори усунули з порядку денного і вибрали для тої справи комісію (д-ра К. Левицького, д-ра С. Федака і д-ра І. Франка)»...

Отже, як бачимо, адвокат Степан Федак потрапляє у число найіменитіших діячів. Порятунок нації – у просвітництві, однак для цього потрібне й економічне, тобто фінансове та правове підґрунтя. Через це, як друкували тодішні газети, в кінці XIX ст. адвокати перебрали провід українського руху, або почали підсилювати ситуацію. Адже нагромадився цілий ряд найрізноманітніших проблем. Тут потрібні були і патріоти, і науковці-просвітяни, але й фахівці юристи, адвокати, економісти чи банкіри ...

Отож, Львів, не чекаючи з моря погоди, витворював свій потужний центр українського руху. Сюди тягнулися провідні українці з Великої України, зокрема М. Грушевський, Г. Хоткевич, М. Коцюбинський та ін. Усі вони залишили свій помітний просвітянський слід, зокрема й на Гуцульщині. Державотворчими справами тоді переймалися науковці НТШ, зокрема й М. Грушевський... Є. Чикаленко, відомий український меценат з Великої України, який відвідав двох провідних галицьких діячів Євгена Олесницького і Степана Федака, у своєму щоденнику згадує: «Обидва вони обіцяли помагати нам, бо високо цінять наукову діяльність Грушевського і дуже не бажають розриву з Україною під час боротьби за соймову реформу. Олесницький просто сказав, що коли австрійський уряд і рахується з галичанами, то тільки через те, що за їх спиною стоїть 30 мільйонів українців в Росії».

Насувалася Перша Світова війна. Українські лідери Галичини в цих умовах вирішили діяти активніше. Відомий діяч тих часів Степан Шах пригадує у своїй статті, що «10 чи 11 серпня 1914 р. Є. Коновалець приніс «сенсаційну вістку»: у Митрополичій палаті на Святоюрській горі відбулася під проводом Андрея Шептицького таємна нарада за участю голови парламентської репрезентації К. Левицького, його заступника буковинського посла М. Василька, організатора СВУ, емігранта О. Скоропис-Йолтуховського (жив з 1910 у Львові), адвоката С. Федака та двох політиків з австрійської сторони (шеф штабу XI львівського корпусу, генерал-майор Ф. фон Рімель, консул Е. Урбас від австрійського МЗС і ще один високий урядовець з Відня від голови Кабміну графа О. Гойоша). Обумовлено створення окремого українського військового легіону УСС при львівському XI корпусі».

Відступаючи, москалі пограбували й поруйнували чимало українських установ, як наприклад НТШ у Львові, вивезли найцінніші речі з бібліотеки й музею «Народного Дому», провели ще одну серію арештів серед української інтелігенції й вислали арештованих аж до Туруханського краю, а окрім цього, вивезли ще 700 заручників у т. ч. дві третини українців... (Дорошенко, Історія України 1917-1923. – Т, 1. – с. 10). Серед вивезених були шкільний радник і автор підручників Іван Матвіїв, 60-літній економіст і філантроп Кость Паньківський, адвокат і журналіст Володимир Охримович, адвокат, філантроп Степан Федак та ін.

Після Листопадового Чину події розгорнулися ще швидше. Відомо, що уряд був сформований з добре перевірених людей. С. Федак, як представник Національно-Демократичної партії у листопаді 1918р. стає державним секретарем з харчових справ ЗУНР. У грудні він організовує Горожанський комітет для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. Дещо пізніше у 1921 р. у вересні з ліквідацією цього Комітету його секції оформилися у статутові товариства –Українське товариство допомоги інвалідам, Союз українських адвокатів (Федак – перший голова).

С. Федак був дивовижно активною людиною, він – почесний член «Просвіти» (з 1925 р.), сеньйор Ставропігіївського інституту, Академічної гімназії і Львівського університету, член майже всіх українських товариств. До того ж він – організатор низки економічних установ: член Управи «Народної Торгівлі», член-засновник Товариства взаємних забезпечень «Дністер (з 1909 його головний директор), Центробанку, Ревізійного союзу українських кооператив, Земельного банку гіпотетичного, «Карпатії», Української щадниці в Перемишлі, де власне й народився. До того ж С. Федака обрано віце-президентом Крайового банку. Був він і членом Апеляційної комісії для заробіткового податку...

Та, крім цього, перелік заслуг С. Федака був би не повним, коли б не згадати, що він палко любив українську пісню, навіть диригував студентським хором та був одним із засновників українського музичного товариства «Боян». Львів'яни з великою пошаною і любов'ю ставились до цього чоловіка. Тому 26 жовтня 1925 р. на урочисту Службу Божу з нагоди 40-річчя його громадської роботи до Успенської церкви прийшло чимало людей. Співав «Боян», співала йому «Многая літ», здавалося, вся Україна.

Цей муж удостоївся чести ще й у тому, що дві його доньки Ольга та Софія стали дружинами Євгенові Коновальцю та Андрієві Мельнику, тобто він – тесть двох провідників Українського січового стрілецтва та УВО-ОУН. Ще одна його донька (мав їх шість) вийшла заміж за Лева Шепаровича, керівника зв'язку в Начальній команді УГА, власне Олена Шепарович відома ще як діячка Союзу українок.

Окремої заслуги вартує і Степан Федак молодший (син) на псевдо «Смок». Ще юнаком вступив Степан до УСС, вчився у Військовій академії у Венер-Найштадті, воював у лавах УГА й армії УНР. Як член Української військової організації здійснив у Львові 25 листопада 1921 р. атентат на польського президента Йозефа Пілсудського і воєводу О. Ґрабовського. Сталося це тоді, коли, як згадував очевидець Олег Лисняк, «блакитно-жовтої фани вже не було цього дня, казали, закладатимуть на вежу великого срібного орла – символ володіння окупанта..., приїхав «начальник панства» нагороджувати місто за оборону проти гайдамакуф... Натовп радів, криваво-білі прапори лопотіли на вітрі, парада йшла своїм порядком. Раптом щось сталося.. ». Від вистрілу Степана Федака молодшого постраждав хіба воєвода Грабовський (поранено в руку). Хоча це його нічому не навчило, бо у 1925 р. він свідомо застрелив безборонного юнака у Ворохті за полювання в його панських лісах.

Степан Федак відіграв помітну роль у становленні українства Галичини. Природно, що істинними послідовниками його українськості були й діти. Він жив на вул. Сикстутській (тепер – вул. П. Дорошенка), 48. Власне володів цим будинком. У Різдвяні дні народився – на Святий Вечір і помер. Сталося це 1937 р. Поховано Степана Федака на Личаківському цвинтарі.

23 червня 2001 р. ініціативна група у складі: Мирослава Нагірного, члена Всеукраїнської спілки краєзнавців, Олега Семенишина, редактора часопису «Ґрегіт», Михайла Мазовіта, члена Львівської обласної організації Спілки політв'язнів та репресованих, Ігоря Подоляка, керівника АПТМ «МАРКО» скерували на ім'я міського голови Андрія Садового такого листа: «Просимо Вас виправити історичну несправедливість щодо незаслужено забутого в тоталітарні часи видатного львів'янина голови Горожанського комітету, члена урядів ЗУНР та УНР, тестя Є. Коновальця та А. Мельника, засновника і першого голови Союзу українських адвокатів, управителя Галицької митрополії д-ра Степана Федака (9.1.1861 – 6.1.1937). Пропонуємо відзначити 150-річчя з дня його народження відкриттям меморіальної таблиці на його приватному будинку (вул. П. Дорошенка, 48)».

У будь-якому разі ім'я Степана Федака вже вписано в історію. Залишається мало – відновити справедливість. Зрештою, цей провідний діяч-галичанин заслуговує на пошанівок не лише у Львові. На щастя процес пошанування забутих діячів уже зрушився – у 2007 р. створено історико-краєзнавчий музей та культурно-просвітницький центр ім. С. Федака у Ворохті, видано книгу...

Нагадаємо, що І. Франко і М. Грушевський мали свій прихисток у Криворівні, куди їх манила незвідана природа Карпат, а до того ж колорит відважних людей – гуцулів, а будучи близькими друзями С. Федака, ймовірно, не оминали і його дому у Ворохті. До речі, один з найстаріших жителів Ворохти, з котрим нам доводилося спілкуватися, Іван Російський (1902-2003), переконував, що його вчителем був професор Федак. Тому припускаємо, що Степан Федак, відомий уже тоді філантроп (людинолюб), меценат і великий патріот, який любив Україну до глибини своєї душі, міг створити школу на своїй віллі у Ворохті.