Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Спогади про Биків. Частина 4. (Автор: Гриник Олеся)

опубліковано 5 трав. 2015 р., 11:31 Степан Гринчишин   [ оновлено 12 трав. 2015 р., 05:23 ]

Л5. Гілка Стефана і Вікторії Глухівських

 

З дітей Стефана і Вікторії Глухівських поріг у доросле життя переступили: Павліна, Анна, Михайло і Катерина.

 

Павліна Глухівська (4Г-3-2) вийшла заміж до села Ролева, недалеко від Бикова, за Василя Прокопова. В сім'ї народилося шестеро дітей: Катерина, Параскевія, Ольга, Володимир, Віктор та Юліан.

 

Катерина Прокопів (5-2-1) вийшла заміж за Буня, мешкали в селі Раківці. У подружжя народилося четверо дітей: Марія (1928 р. н.), Ольга (1932-1995), Микола (1934 р. н.) та Віктор.

 

- Марія вийшла заміж за Романа Буня, з яким мала трьох дітей: Петра (1944-1999), Дарію і Славу.

Петро закінчив Бориславське медучилище та здобув вищу медичну освіту. Загинув трагічно. Дарія живе в Добрівлянах. Слава живе в Дрогобичі. Її чоловік – Ярослав Слонський з Волі. Мають трьох синів.

 

- Ольга вийшла заміж за Михайла Швачака. У них народився син Василь. Василь із сім'єю загинув в автомобільній катастрофі.

 

- Микола з першою дружиною Віолою мали двох дітей: Віктора та Світлану та з другою – Любою теж двох дітей: Руслана та Олю. Микола та його діти мешкають у Львові.

 

- Віктор з дружиною Лідою виховали двох дітей: дочку Ірину та дочку дружини Жанну.

 

Параскевія Прокопів (5-2-2) вийшла заміж за Йосифа Нижника. Мешкали в Добрівлянах. У них народилося троє дітей: Юліан (1922 р.н.), Мирон (1928 р.н.), Орест (1937 р.н.).

- Юліан з дружиною Ольгою мають двох дітей: Віру і Марію. Живуть у Дрогобичі.

- Мирон з дружиною Вірою теж мають двох дітей: Віктора і Оксану. Живуть в Добрівлянах.

- Орест неодружений. Живе у Харкові.

 

Ольга Прокопів (5-2-3) вийшла заміж за Йосифа Скічніва (1916-1948). Жили в Ролеві у родинній хаті. В Ольги та Йосифа народилися дочка Люба (1945 р. н.) і син Володимир (1948 р. н.).

- Люба вийшла заміж за Івана Летнянчина (1943-1991), живе в Ролеві. З чоловіком мали шестеро дітей: Галину, Віктора, Марію, Лесю, Володимира та Віру. Галя з чоловіком живе в селі Опарі, всі інші діти Люби ти Івана живуть у Ролеві.

- Володимир одружився з Богданою Маланяк (1952) з Ріпчич, з якою виховали двох дочок: Оксану (1972) і Наталю (1978). Володимир працював на заводі газової апаратури і надалі працює в системі теплових мереж. Мешкає в Дрогобичі. Оксана вийшла заміж за Василя Мулу, з яким мають двох дітей: Вікторію (1993 р.н.) та Олю (2003 р.н.). Наталія з чоловіком Василем Бараном виховують дочку Олю (2000 р.н.) та сина Ігоря (2004 р.н.).

 

Володимир Прокопів (5-2-4) після навчання в Римі та ієрейських свячень став католицьким священиком. Деякий час служив на парафії в Бикові. Згодом його перевели на парафію в село Коровники біля Перемишля та на викладацьку роботу в духовну семінарію. Під час переслідування католицьких священиків отця Володимира вивезли в Сибір. Після повернення із заслання виїхав у Литву

 

Інформацію про о. Володимира Прокопова надіслав електронною поштою о. Павло (Петро Яхимець) з монастиря Чину святого Василія Великого з Литви. В цій інформації діляться своїми спогадами про о. Володимира сестри-бернардинки: «Католик східного обряду політичний в'язень отець Володимир Прокопів після повторного суду у 1953 році ще три роки не міг виїхати із Сибіру, лише у 1956 році прибув до України. 1959 року отець відвідав Литву і вона прийняла його на ціле життя.

 

Поріг монастиря сестер-бернардинок отець Володимир переступив з допомогою священика Вариласа. В монастирі отець навчав групи дітей релігійної науки, а сестер – латині. Для прожиття влаштовувався на різні роботи, але довго не протримувався, бо, як тільки довідувалися, що він політв'язень та ще й священик, відразу звільняли. А в монастирі старша сестра все приховувала.

 

Отець часто виїжджав з Вільнюса в Україну, Білорусію, Казахстан та в Сибір. Із собою завжди брав релігійну літературу українською, білоруською, німецькою, російською та польською мовами. Основною метою цих поїздок було проповідування Божого слова, охрещувати, сповідати, причащати, благословляти молодих та потурбуватися про помираючих. За тисячі кілометрів люди їхали, щоб зустрітися з отцем та прийняти участь у Святій Літургії, яка відбувалася, як правило, вночі.

 

У 1966 році після смерті старшої сестри в монастирі появилася нова настоятелька сестра Ізабела, яка мала місію – знищити монастир. На той час отець Володимир був духівником сестер, але сповідати міг тільки на сходах монастиря, бо тоді ні одна церква йому дверей не відкрила.

 

Згодом зумів прописатися у Вільнюсі на вулиці Мілдос у старенької жінки Мар'яни Мазур.

 

Отець весь час боровся за відновлення монастиря. З приїздом до Вільнюса єпископа відбулися позитивні зміни – о. Володимира підтвердили духівником сестер, а сестрам було доручено (без відома настоятельки) дбати за життя монастиря, зокрема – готувати кандидаток. З 1976 року після довгої перерви монастир відновився. Отець брав активну участь в роботі монастиря, особливо в допомозі хворим. Це був священик, який був готовий йти будь-куди у будь-який час, щоб допомогти людям: вислухати сповідь, причастити, підготувати у вічність чи благословити на боротьбу за життя. В багатьох випадках люди, яких він сповідав, підтвердили, що о. Володимир бачив їхні гріхи, і, коли вони про них забували, отець їм нагадував.

 

Отець Володимир допомагав священикам Вільнюса під час Святих літургій, реколекцій. Вивчив литовську мову. Любив усі народи. Сестер-білорусок заохочував молитися рідною мовою.

 

У 1974 році під час поїздки в Україну отець був арештований у Львові, коли хотів провідати друга по табору (теж священика), який був важко хворим, практично прикутим до ліжка. Кімната була порожньою, хворого було відправлено в лікарню, а в його помешканні провели обшук, з шафи забрали Святі Тайни. Отець Володимир звернувся до охорони, щоб повернули, але його висміяли. Тоді у місцевій газеті появилася відповідна стаття отця, за що його заарештували і протримали сім місяців, редактор газети теж постраждав. З тюрми отець втік, бо вже тривалий час не сповідався. Добрався до знайомого священика, висповідався, прийняв Святе Причастя, залагодив деякі справи і повернувся до тюрми. В тюрмі його ніхто і пальцем не рушив, а через деякий час відпустили: не знайшли складу злочину. Віддали йому речі, вилучені при обшуку: медалики, образочки, вервеці. Коли залишилися вдвох, охоронець попросив подарувати йому образок. У Вільнюсі сестри молилися, щоб отець повернувся живим.

 

Отець Володимир, озброєний праведним словом та людським співчуттям, завжди йшов туди, де людські душі потребували допомоги. Був моральною основою та підтримкою для всіх наших сестер».

 

Отець Володимир Прокопів помер у 1996 році після важкої хвороби. Похований у селі Рудаміна за 12 кілометрів від Вільнюса у Литві.

 

Віктор Прокопів (5-2-5) навчався у Дрогобицькій гімназії. Батьки готували його на господаря, бо мали велику господарку, та життя його трагічно обірвалося в молодому віці.

 

Юліан Прокопів (5-2-6), як і брат Володимир, посвятив своє життя служінню Богові. Вступив до монастиря і виїхав до Франції.

 

Анна Глухівська (4Г-3-6) в 1920 році вийшла заміж за Йосифа Стебельського з Ролева. Батьками Йосифа були Костянтин Стебельський та Катерина з роду Кахнівців з Луки. Йосиф був вправним господарем в Ролеві. Вмів шити одяг, взуття. Мав млин, пасіку, став, чудовий сад, в якому росли різноманітні щепи, ліс. Коли прийшли совіти, обклали господарство високим контингентом. Йосиф все поздавав, але чомусь не мав квитанції, може, і не дали. Вимагали здати повторно. Родина такої можливості не мала, то заарештували господаря, відправили до в'язниці в Мукачево, де Йосиф помер у 1952 році. Анну разом з доньками Павліною та Емілією совіти збиралися вивезти на Сибір, та зважаючи на її вік та те, що вона добровільно віддала свою хату в розпорядження нової влади, її пощадили. В хаті розмістили школу, а коли для потреб школи збудували нові приміщення, колишню величну хату Стебельських перетворили у шкільні майстерні. В Анни та Йосифа Стебельських народилося семеро дітей: Костянтин, Павліна, Стефанія, Ольга, Олена, Емілія та Степан.

 

Костянтин Стебельський (5-6-1) навчався в університеті у Відні. Після закінчення навчального закладу вчителював у Польщі. Його дружина Яворська (ім'я невідоме) не трималася хати, зраджувала чоловіка. Костянтин дуже переживав, дійшло аж до психічних розладів. Зрештою, все покинув і повернувся до батьківського дому, де проживав з мамою. В 1947 році випадково опинився в місці перестрілки бандерівців та облавників, його арештували і відправили до тюрми, де через два роки помер. Дітей не мав.

 

Павліну Стебельську (5-6-2) разом з із сестрою Емілією (5-6-6) совіти відправили на Сибір за те, що нібито вони носили їсти братові Степану, який нібито був бандерівцем. Доказів їхньої вини не було, тому не засудили. Після повернення додому займалася кравецтвом, щоб якось вижити. Сім'ї не створила.

 

Стефанія Стебельська (5-6-3) вийшла заміж за Івана Кравціва, з яким мала трьох дітей: Йосифа (1932 р. н.), Левка (1935 р. н.) та Надію (1936 р. н.).

- Йосиф з дружиною Ромою виховали сина Олега (1962 р. н.) та дочку Лілю (1965 р. н.). Олег з дружиною Любою живуть в Івано-Франківську, працюють в галузі транспортних перевезень. Їхній син – студент Київського університету. Ліля з чоловіком Любомиром закінчили Львівську політехніку. Проживають у Дрогобичі. Обоє працюють у банку. Їхня донька Христина (1986 р. н.) навчається в аспірантурі Львівського університету, там же працює на викладацькій роботі.

 

- Левко одружився з Оксаною Вовк, родом з Бикова. Разом виховали двох дочок: Ольгу (1962 – 2004) та Лесю (1965 р. н.). Ольга з чоловіком Володимиром Колодком мала сина Андрія (1985 р. н.) та дочку Юлію (1990 р. н.). На жаль, після смерті Ольги в 2007 р. помер і її чоловік Володимир. Їхні діти Андрій та Юлія мешкають у Дрогобичі разом з батьками Ольги Левком і Оксаною. Андрій працює на 2-му нафтопереробному заводі, а Юля після закінчення Бориславського медичного коледжу працює в міській поліклініці. Леся закінчила Львівську політехніку, працює у відділі праці на 2-му нафтопереробному заводі. Має двох синів: Остапа (1989 р. н.) та Олега (1995 р. н.). Остап працює на тому ж заводі, що і мама, має справу з комп'ютерами, Олег – школяр. Мешкають у Дрогобичі.

 

- Надія з чоловіком Володимиром Паничем (1933) мають дочок: Ірину (1959 р. н.) та Оксану (1962 р.н.). Ірина з чоловіком Кузиком (нині покійним) має синів Романа та Володимира. Ірина і її син Роман працюють у Трускавці, Володимир повернувся з армії. Оксана також передчасно втратила чоловіка. Деякий час працювала вчителькою початкових класів у Стебнику. Син Олег працює в проектній групі будівельного тресту.

 

Ольга Стебельська (5-6-4) вийшла заміж за Володимира Ганусея. У них народилася дочка Оксана (1935 р. н.) та син Ігор (1940 р.н.). В 1940 році Володимира заарештували за політичними мотивами, а як почалася війна – відправили у штрафний батальйон. Зрідка надходили листи з фронту, в одному з них написав, що, якщо встановиться радянська влада на наших землях, до дому не повернеться. В 1944 році прийшла звістка з фронту – пропав безвісти.

 

- Оксана вийшла заміж за Василя Кудрицького (1927 р. н.). Здобула фах геолога у Дрогобицькому нафтовому технікумі, працювала в проектному інституті у Дрогобичі. З чоловіком мешкають у Дрогобичі. Мають синів Володимира (1969 р. н.) та Ігоря (1963 р. н.). Володимир закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу. Працює на Дрогобицькому нафтопереробному заводі. З дружиною Оксаною (1965 р. н.) мають дочку Ольгу (1987 р. н.) та сина Євгена (1988 р.н.). Ольга закінчила Дрогобицький педінститут, Євген – Івано-Франківський інститут нафти і газу. Володимир та Оксана мешкають в Дрогобичі. Ігор закінчив Академію надзвичайних ситуацій в Москві. Працює в Управлінні надзвичайних ситуацій в Івано-Франківську. З дружиною мають доньку Уляну (1989 р. н.), яка навчається у Львівській комерційній академії.

 

- Ігор до виходу на пенсію працював токарем на долотному заводі. Зараз працює в господарській частині СШ № 1. З дружиною Ольгою (1943 р.н.) виховали двох дочок: Ірину (1969 р.н.) та Галину. Обидві закінчили Дрогобицький педінститут. Ірина працює вихователем в дитячому санаторії «Джерело» в м. Трускавці. З чоловіком Ігорем Зіньком мають двох синів: Олега (1989 р. н.) та Руслана (1996 р. н.). Олег навчається у Львівському національному університеті ім. І. Франка, Руслан – школяр. Галина – вчитель в СШ № 1 м. Дрогобича. Деякий час з чоловіком Миколою Вайдою працювали в Італії, де у 2006 році їх спіткало велике горе – трагічно загинув їхній син Роман (1991 р. н.). В 2010 році в сім'ї Галини та Миколи народилася дочка Юлія.

 

Олена Стебельська (5-6-5) вийшла заміж за Михайла Матолича з Бикова. Обоє вчителювали в селі Брониця Дрогобицького району. Це село внаслідок свого розташування (через село проходить шосе Дрогобич-Самбір, недалеко ліс) було особливо активним у боротьбі проти встановлення радянської влади. Коли заходили в хату незнайомі, невідомо було, кого вони представляють. Під час одного з таких візитів Михайло вискочив у вікно, перечекав роздягнений, сховавшись за шопу, поки не підуть непрохані гості, сильно перестудився. А тут відразу почалася виборча компанія, і Михайло, як голова виборчої комісії, змушений був працювати, чим ще більше ускладнив свою хворобу. В 1952 році помер від запалення серцевої оболонки. Хоронили його батьки в Бикові зі священиком. За це його дружину Олену звільнили з роботи, і вона з малолітньою донькою Дарією залишилися без засобів на існування. Оббивання владних порогів нічого не дало. Тільки після смерті Сталіна могла стати до праці.

 

- Дарія (1943 р.н.) закінчила Дрогобицький педінститут, її чоловік Богдан Стельмахович (1939-2008) закінчив інститут нафти і газу. Син Ростислав (1967 р. н.) здобув вищу медичну освіту, працює в Бориславській лікарні. Дружина Ростислава Наталія (1972 р. н.) – хірургічна сестра, працює теж у лікарні Борислава. Ростислав і Наталя виховують дочку Мар'яну (1997 р. н.), школярку.

 

Емілія Стебельська (5-6-6) разом із сестрою Павліною була вивезена на Сибір. Після повернення працювала вчителькою математики, спочатку в селі Рихтичі, а потім у Бориславі. Її чоловіком був Михайло Петрів, їхні діти – син Ростислав (1959 р. н.) та донька Леся (1967 р. н.) живуть в Бориславі.

 

- Ростислав закінчив Дрогобицький педінститут, працює на радіо. Не одружений.

 

- Леся з чоловіком Іваницьким мають двох дочок: Оксану (1989 р. н.) та Наталю (1996 р. н.). Оксана закінчила Дрогобицький педуніверситет. Наталя –– школярка.

 

Степан Стебельський (5-6-7) – наймолодший син Анни та Йосифа Стебельських. Служив у дивізії СС «Галичина». Брав участь у вирішальному бою у Бродівському котлі. Доля його невідома. За словами львівського історика Ігоря Федика, політика щодо дивізії СС «Галичина» була така: пройти добрий вишкіл у німців (вишкіл тривав один рік), отримати зброю і поповнити ряди УПА. Дійсно, частина дивізійників поповнила ряди УПА, але багато загинуло, деякі опинилися на Заході, інші відбули стандартні десять років Сибіру.

 

Михайло Глухівський (4Г-3-8) все своє життя прожив у Бикові. В 1911 році одружився з Анастасією Іванців родом із Татар (тепер Залужани). Батьками Анастасії були Василь Іванців і Марія Кісик. В 1945 році під час перестрілки між упівцями і облавниками сліпа куля позбавила Михайла життя, коли він йшов у сусіднє село Пруси (Бистрицю) до дочки Емілії. В Михайла та Анастасії було п'ятеро дітей: Ольга, Вікторія, Ярослава, Емілія та Зеновій.

 

Ольга Глухівська (5-8-1) вийшла заміж за Франка Данківського. Мешкали у Дрогобичі. Мали трьох дочок: Дарію, Іванну та Оксану.

 

Вікторія Глухівська (5-8-2) вийшла заміж за Володимира Куція. Володимир за фахом був бухгалтером, Вікторія вчителювала в Бикові. Їхні діти – Ігор (1953 р. н.) і Орест (1957 р. н.). В сім'ї Ореста двоє дітей: дочка Юлія та син Володимир.

 

Емілія Глухівська (5-8-4) в 1942 році вийшла заміж за Володимира Семківа з Прус (Бистриці). Мали сина Михайла та дочку Оксану.

 

Зенон (Зеновій) Глухівський (5-8-5) одружився з Наталією Тарнавською, з якою мав трьох дочок: Анну (1948 р. н.), Дарію (1954 р. н.) і Валерію (1956 р. н.). Дарія померла в ранньому віці.

 

- Анна здобула вищу освіту у Дрогобичі, працювала на заводі газової апаратури. З чоловіком Ярославом мають дочку Оксану та сина Ігоря. Зараз працює в Італії, поповнивши число українських заробітчан.

 

- Валерія закінчила Дрогобицький педінститут. З чоловіком проживають у Мурманську (Росія). Мають двох синів: Руслана та Андрія.

 

Катерина Глухівська (4-Г-3-10) в 1907 році вийшла заміж за Миколу Волошанського, батьками якого були Микола Волошанський і Пелагея з родини Куціїв, господарів з Котовані (Дрогобицький район). Там і замешкали. Катерина загинула від рук бандерівців, бо виявили, що в домі перебував поранений радянський солдат. Микола помер у 1944 році від важкої хвороби (рак). В родині Волошанських народилися дочки Марія, Юлія і Павліна та сини Михайло, Зеновій і Мирон.

 

Михайло Волошанський (5-10-1) під час Другої світової війни був мобілізований на фронт, де зазнав контузії. Після повернення з фронту одружився. З дружиною Марією жили в Котовані. Виховали дочку Віру (1948 р. н.) та сина Миколу (1950 р. н.). Ще були діти, які малолітніми повмирали.

 

- Віра закінчила Львівську політехніку і за скеруванням працювала у Вітебську (Білорусія). Її чоловік Валерій помер.

 

- Микола працював на долотному заводі у Дрогобичі. З дружиною Надією мають синів Юрія та Михайла.

 

Зеновій Волошанський (5-10-2) теж був учасником Другої світової. З дружиною Дарією виховали сина Володимира (1948 р. н.) та дочку Ольгу (1951 р. н.).

 

- Володимир – військовий. Дружина Ольга закінчила Львівську політехніку. Живуть у Києві. Мають дочок Оксану (1973 р. н.) і Тетяну (1978 р. н.).

 

- Ольга закінчила Львівську політехніку, працювала у ВАТ «Львівенерго». Її чоловік Степан закінчив Київський інститут харчової промисловості. Живуть у Дрогобичі. Виховали синів Андрія (1975 р. н.) та Ярослава (1981р. н.).

 

Марія Волошанська (5-10-3) довго не нажилася – в молодому віці померла від раку. Мала дочок Дарію (1938 р. н.) та Зеновію (1945 р. н.).

 

- Дарія з чоловіком Стахом живуть у селі Попелі (Дрогобицький район), де Дарія працювала у бібліотеці, а Стах був директором школи. Мають дочку Галину і сина Тараса.

 

- Зеновію після смерті матері виховали добрі люди. З чоловіком Володимиром живуть у Дрогобичі. Мають синів Олега та Романа.

 

Юлія Волошанська (5-10-4) мешкала з мамою Катериною. Загинула разом з мамою у 1944 р.

 

Мирон Волошанський (5-10-5) був мобілізований до війська в часи Другої світової війни. Загинув на фронті на території Чехії. Мав дочок Зеновію (1938 р. н.) та Ольгу (1943 р. н.)

 

- Зеновія з чоловіком Степаном живе у Котовані, де працювала в бібліотеці. Їхні сини – Мирон і Михайло (нині покійний).

 

- Ольга працювала на 1-му нафтопереробному заводі у Дрогобичі. З чоловіком Романом Грициком мають сина Володимира та дочку Оксану.

 

Павліна Волошанська (5-10-6) з чоловіком Степаном Монастирським жили в Дрогобичі в одній хаті із сім'єю брата Зеновія. Тепер там проживає їхня дочка Марія (1942 р. н.) з родиною. Марія працює медсестрою в медсанчастині. Її чоловік Богдан працює на нафтопереробці. Мають сина Олега (1967 р. н.) та дочку Галину (1969 р. н.).

 

Гілка Стефана і Анни Глухівських

 

  Стефан Глухівський з другою дружиною Анною Весоловською мав ще восьмеро дітей: Марію, Каролину, Тому, Осипа, Наталію, Стефанію, Євстахію та Петрунелю. Як уже згадувалося, Петрунеля померла малолітньою.

 

Марія Глухівська (4Г-3-13) в 1921 році вийшла заміж за Григорія Стрийського з Ролева, батьками якого були Антоній Стрийський і Марія. Марія та Григорій виїхали на Тернопільщину у село Заставці, де купили поле і успішно господарювали. Народилося четверо дітей: Стефанія, Ярослав, Петро та Михайло. В 1939 році успішну і національно свідому родину Стрийських, крім Стефанії та Ярослава, яких на той час не було вдома, вивезли в Сибір. Після заслання Марія з синами повернулася в Україну, а чоловік Григорій загинув на чужині. Марія і син Михайло поселилися у Дрогобичі. Михайло побудував хату, і Марія доживала свої роки у сина. Похоронена в Дрогобичі. Див. спогади Зенона Літинського.

 

Каролина Глухівська (4Г-3-14) в 1926 році вийшла заміж за Миколу Стронського, батьками якого були Василь Стронський і Марія Батюк. Обоє в час одруження вчителювали в повіті Пінчів (Польща): Микола – в селі Закшеба, а Каролина – в селі Млодзава. Після переїзду в Україну вчителювали в селі Ясениця Сільна на Дрогобиччині. В подружжя народилося троє дітей: дочка Дарія і сини Лев та Орест. Див. спогади Дарії Крупи та Лева Стронського.

 

Тома Глухівський (4Г-3-15) практично на господарці залишився найстаршим і змушений був про неї дбати. В 1924 році одружився з Анною Кахновець (4К-4-7, Л. 15). У подружжя народилося троє синів: Степан, Петро та Ігор. У 1944 році Тому забрали до війська, як і сина Петра. Служив у Білорусії, на початках перебував у районному центрі Дубляни. Тим часом від галопуючих сухот померла дружина Анна. Ні Тому, ні сина Петра на похорон не відпустили. Старший син Степан навчався в гімназії у Перемишлі, тому мобілізація до армії його оминула. Молодшим сином Ігорем заопікувалася двоюрідна сестра Стефа Літинська, яка, уникнувши вивезення в Сибір з батьками, прибула до Бикова.

 

На той час хата Томи, як і його сестри Євстахії, згоріла від рук власівців, тому вони змушені були скитатися по хатах родини, яку вивезли в суворі сибірські краї, деякий час жили в хаті Гілярія Тарнавського.

 

В 1961 році Тома одружився вдруге з вдовою Каролиною Грущак. Шлюб їм давав о. Володимир Прокопів. В 1970 році Тома помер. Похоронений на цвинтарі в Бикові.

 

Осип Глухівський (4Г-3-16) закінчив гімназію, Львівський університет, отримав вчений ступінь магістра філософії. Захоплювався музикою (грав на скрипці і гітарі), театральним мистецтвом (був режисером і провідним актором сільського драмгуртка), фотографією. Знав старі мови – грецьку і латину, добре володів німецькою. Біда примусила вивчити і економіку з бухгалтерією – знайти працю за фахом в рамках тодішньої польської окупації було, практично, неможливо і Осип працював бухгалтером в молочарні «Маслосоюз». В часи жорстокого терору польської влади Осип перемучився в політичному концтаборі «Береза Картузька».

 

В 1940 році одружився з Каролиною Тарнавською (5-8-2, Л. 10). В Осипа і Каролини народилося п'ятеро дітей: Богдан, Лев, Тамара, Софія та Галина. Богдан і Тамара померли малолітніми. Див. спогади Лева Глухівського.

 

Наталія Глухівська (4Г-3-17) в 1926 році вийшла заміж за Михайла Кахнівця (4К-4-4, Л. 15), який на той час був вдівцем і мав дві малолітні дочки: Тетяну та Михайлину. В сім'ї народилося ще п'ятеро дітей: Зеновія, Анна, Іван, Петро та Олеся. Див. спогади Олесі Гриник, Анни Паньків, Івана Кахнівця.

 

Стефанія Глухівська (4Г-3-18) в 1933 році вийшла заміж за Івана Мацана із села Котованя, батьками якого були Гринь Мацан і Марія Поточняк. У Стефанії та Івана народилося п'ятеро дітей: Євген, Любомира (Люба), Віра, Йосиф, ім'я наймолодшої донечки невідоме, померла немовлям. Помер і найстарший син Євген в лікарні у Дублянах.

 

Івана арештували, а Стефанію з дітьми та чоловіковою мамою вивезли в Сибір. Див. спогади Віри Мацан.

 

Євстахія Глухівська (4Г-3-19), за церковною книгою – Станіслава, в 1936 році вийшла заміж за Василя Лучкова, батьками якого були Теодор Лучків і Катерина Мисишин. В 1944 році родина залишилися без даху над головою – хата згоріла від рук власівців, які відступали. Перекантувалися у чужих хатах, а там – з Божою поміччю та з допомогою родини звели нову хатину. Виховали двох синів: Олега-Лева та Стефана. Відчули на собі весь тягар колгоспної системи, бо все життя прожили в селі. Правда, під кінець життя Євстахія переїхала до сина Стефана до Львова, бо потребувала опіки. Євстахія і Василь похоронені в Бикові.

 

Л7. Гілки Марії та Григорія Стрийських.

Каролини та Миколи Стронських

 

Стефанія Стрийська (5-13-1), як і брат Ярослав, уникнули вивезення в Сибір, бо тоді навчалися в Підгайцях. Стефанія приїхала в Биків, тимчасово замешкала в хаті Гілярія Тарнавського, сім'ю якого вивезли у Казахстан. Там уже розмістилася сім'я її тітки Євстахії, бо втратили хату через пожежу. Стефанія вийшла заміж за Михайла Літинського, з яким мала сина Зенона і дочку Дарію. Сім'я проживала в Бориславі. Стефа була фаховою кравчинею. Часто навідувалася до родини в Биків. Коли стало прикро жити самій, переїхала в Дрогобич до дочки Дарії. Разом з чоловіком Михайлом похоронені на цвинтарі в Бориславі.

 

- Зенон Літинський здобув фах інженера-електрика у Львівській політехніці. Останні роки праці – Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут. Брав активну участь в громадсько-політичних акціях у 80-90-х роках, був депутатом Львівської міської ради 1-го демократичного скликання. Зараз на заслуженому відпочинку, тому має більше часу на улюблену справу – виготовлення різноманітних виробів з дерева для домашнього вжитку та декорування інтер'єру. Зенон з дружиною Наталею Закидальською мешкають у Львові. На зиму до них перебирається з Борислава мама Наталії Анастасія Закидальська, яка брала активну участь у боротьбі за незалежність України, за що скиталася по тюрмах і в суворих сибірських краях. Анастасія Закидальська – почесний мешканець Борислава.

 

Зенон із першою дружиною Маргаритою Надейкіною виховали дочку Марту і сина Ростислава. Марта закінчила Львівську політехніку та отримала у Львівському національному університеті ім. Івана Франка ще один диплом про вищу освіту – диплом юриста. З чоловіком Олегом виховують сина Олександра і дочку Христину. Ростислав успішно навчається у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.

 

- Дарія Літинська закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка. Мешкає у Дрогобичі в хаті, яку збудував її прадід Чайковський, батько дружини Альфреда Літинського, працює у гімназії. Художні здібності виявляє у чудових вишивках та художньому в'язанні. З чоловіком Орестом Цимейком виховали двох синів: Богдана і Романа. В 2009 році Орест трагічно загинув. Богдан і Роман закінчили Київський політехнічний інститут. Працюють у Києві.

 

Ярослав Стрийський (5-13-2) після вивезення батьків деякий час перебував у родини батька в Ролеві, а потім вступив до лав УПА. Під час бою з енкаведистами загинув біля села Слов'ятин на Тернопільщині. В часи незалежності всіх вояків УПА перепоховали біля церкви в селі. На високій могилі встановили хрест з таблицею.

 

Петро Стрийський (5-13-3) після повернення із Сибіру замешкав у м. Сумах. Одружився, з дружиною Олександрою виховали дочку Ірину. На жаль, ні Петра, ні його дружини вже нема. Похоронені в Сумах.

 

- Ірина живе в Сумах, працює в метробуді.

 

Родина Марії і Григорія Стрийських

 

 


 

 

Михайло Стрийський (5-13-4) після повернення із заслання оселився з мамою в Дрогобичі. Одружився, з дружиною Катериною Кміть виховали дочку Галину та сина Ярослава. Працював головним бухгалтером райспоживспілки. Побудував хату, в якій проживає з дочкою Галиною та її чоловіком Миколою Ясінським. Дружина померла, похоронена в Дрогобичі. У 2012 році Михайло відійшов у вічність.

 

- Галина Стрийська закінчила Львівську політехніку. Ще працює у газовій службі. З першим чоловіком Миколою Фурманом мають дочку Наталію. Наталія здобула вищу медичну освіту, працює терапевтом в поліклініці Дрогобича. Її чоловік Олександр Севастьянов – головний лікар Дрогобицької в'язниці. Виховують сина Віталія.

 

- Ярослав Стрийський працює головним лікарем онкологічного диспансеру в Дрогобичі. Рано овдовів. З дружиною Оксаною Малженською мали двох дочок: Галину та Ярину. Галина працює в банку у Львові. З чоловіком Романом Барабашем мають сина Ярослава (З роки) та дочку Настю (2 роки). Ярина працює головним бухгалтером в німецько-українській фірмі в Дрогобичі, виховує дочку Вероніку. Проживає з батьком Ярославом.

 

Родина Каролини і Миколи Стронських

 

 

 

 Дарія Стронська (5-14-1) закінчила Львівський медичний інститут. Працювала дільничним терапевтом, викладала в Бориславському медучилищі. З чоловіком Омеляном Крупою побудували в Бориславі у спілці з сусідами будинок, виховали двох дочок: Мирославу та Уляну. Омелян, інженер за фахом, працював у Бориславському тресті «Укрнафтогаз». Брав активну участь у боротьбі за незалежність України у 80-90 рр. минулого століття. Був делегатом Установчого з'їзду НРУ, Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, разом з однодумцями заснував міську організацію «Меморіал», культурно-просвітницьке товариство «Надсяння». В 2002 році Дарія та Омелян переїхали до Львова: через важку хворобу Омеляна хотіли бути ближче до дітей. В 2003 році Омелян помер, похоронений у Львові на Голосківському цвинтарі. Дарія проживає з дочкою Мирославою та її сім'єю на Сихові.

 

- Мирослава Крупа закінчила Львівську політехніку. Працює у Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті. Її чоловік Григорій Панчак після Львівської політехніки займався капітальним будівництвом в Управлінні МВС у Львові. Мають дочку Оксану та сина Тараса. Оксана закінчила юридичний факультет у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, де залишилася працювати на кафедрі кримінального права. Працює над кандидатською дисертацією. Тарас закінчив Бориславське медучилище та Львівський медичний університет. Працює в діагностичному центрі у Львові. Одружений, його дружина Наталія теж медик. Виховують сина Маркіяна-Григорія.

 

- Уляна Крупа закінчила Львівський медінститут. Працює в лікарні швидкої допомоги у Львові. З чоловіком Юрієм Самковським мають синів Назара та Любомира. Назар закінчив Бориславське медучилище і вищу освіту здобув у Дублянському сільськогосподарському університеті, тепер працює в агрофірмі у Львові. Любомир навчається у тому ж ВНЗ.

 

Лев Стронський (5-14-2) закінчив Львівську політехніку. В 1971 році захистив кандидатську дисертацію з проблем теплоенергетичної взаємодії людини з навколишнім середовищем. Працює у Національній академії наук у Києві. З дружиною Галиною виховали дочку Ірину і дочку дружини Людмилу. В 2004 році Галини не стало.

 

- Ірина з чоловіком Віктором Співаком мають дочку Олену. В Олени та її чоловіка Ярослава є син Кирило. Див. спогади Лева Стронського.

 

Орест Стронський (5-14-3) народився хворою дитиною, постійно лікувався в психоневрологічному диспансері. Завдяки старанням батьків, особливо мами, закінчив середню школу. Був під постійною опікою батьків, а як їх не стало, проживав у сестри Дарії в Бориславі. З переїздом Дарії і її чоловіка до Львова Ореста перевели до Львівського геріатричного інтернату, де у грудні 2009 року він помер. Похоронений у рідному селі Ясениця Сільна Дрогобицького району.

 

Гілка Томи та Анни Глухівських

 

 

Степан Глухівський (5-15-1) навчався у Перемишлі в гімназії при духовній семінарії, в Дорожівській СШ, згодом закінчив Дрогобицький педінститут. Працював директором школи в селі Літиня на Дрогобиччині, останнє місце праці – завуч школи села Грушів, поблизу Літині. В 1948 році одружився з Анною Тарнавською (5-8-4, Л.10). З дружиною виховали двох дочок: Любу і Віру. В 1997 році переїхали з Літині на постійне місце проживання в Дрогобич. В 2009 році дружина Степана Анна померла, похоронена у Дрогобичі.

 

- Люба Глухівська закінчила Івано-Франківський медінститут, працює лікарем в поліклініці м. Трускавця. Виховує дочку Анну, студентку Львівської фінансової академії. Проживає з батьком Степаном у Дрогобичі.

 

- Віра Глухівська закінчила Дрогобицький нафтовий технікум та Івано-Франківський інститут нафти і газу, в якому навчався і її чоловік Микола Петришин. Мають двох дітей: Романа та Тетяну. Роман теж закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу. З дружиною Оксаною мають дочку Софію (7 років) і сина Левка (1 рік). Віра з чоловіком та Роман із сім'єю виїхали до Америки. Тетяна в Івано-Франківську здобула фах, пов'язаний з туризмом. З чоловіком Ростиславом мали власний бізнес. В 2011 р. виїхали до Америки. Див. спогади Степана Глухівського.

 

 

 

 

 

Петро Глухівський (5-15-2) – середульший син Томи та Анни. В 1944 році, коли йому не виповнилося і 18-ти, взяли до війська. У війську прослужив більше, ніж шість років. Після демобілізації одружився з Марією Касперською (2Т-2-24, Л.19). Петро працював на різних роботах: секретарем в Дублянському райвиконкомі, в Дрогобичі на долотному заводі, в Бикові завідував магазином. Петро не мав вищої освіти, але був ерудованою людиною, багато читав, мав творчу натуру. Деякий час був режисером сільського драмгуртка. Це надзвичайно добра, щира і чесна людиною. Особливо теплі стосунки мав з вуйком Михайлом Кахнівцем. На одній із фотографій, яку Петро надіслав з армії, підписано: «Найліпшому із найліпших вуйків». На жаль, від важкої хвороби його серце передчасно перестало битися. Петро і Марія мали сина Степана і дочка Анну.

 

- Степан Глухівський в молодому віці трагічно загинув.

 

- Анна Глухівська вийшла заміж за односельчанина Зеновія Матолича, з яким виховали двох дочок: Ольгу та Оксану. Ольга вийшла заміж за Романа Сабата, мають дочку Ірину та сина Андрія. Оксана вийшла заміж за Василя Шугайла, з яким виховують двох дочок: Ірину та Оксану. Анна зі своєю сім'єю та мамою Марією проживають у Бикові.

 

Ігор Глухівський (5-15-3) здобув вищу освіту в Дрогобицькому педінституті на фізико-математичному факультеті. Спочатку працював у різних школах Старосамбірського району, та на постійно осів у с. Стрілки у тому ж районі, де й донині вчителює у школі-інтернаті. Дружина Ігоря Богдана працювала вчителем початкових класів. У молодого подружжя народилася дочка Ірина. На жаль, у розквіті сил Богдана відійшла у вічність. Друга дружина Ігоря Ірина – вчитель математики в тій же школі. Їхня скромна хатина влітку потопає в жоржинах, гладіолусах, айстрах, хризантемах. Тримають невелику господарку, що є доброю допомогою до вчительського бюджету.

 

- Ірина Глухівська, дочка Ігоря, закінчила Львівський ветеринарний інститут разом з чоловіком Іваном Поверляком. Працює в лабораторії при ветеринарній лікарні в Городку. Іван, на жаль, в 2004 році трагічно загинув. В Ірини та Івана народилося двоє дітей: дочка Богдана та син Юрій. Богдана закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка, працює у страховій компанії у Львові. Юрій навчається в технікумі м'ясо-молочної промисловості у Львові. Богдана і Юрій доїжджають щодня до дому в с. Заверещиця біля Городка.

 

Л9. Гілки

Осипа та Каролини Глухівських

Лев Глухівський (5-16-2) народився у Казахстані, куди його маму Каролину з її молодшими сестрами та мамою «визволителі» вивезли 21 листопада 1940 року (з родиною Тарнавських добровільно поїхав і батько Осип Глухівський). Переді мною лежить невеличкий агітаційний листок перед черговими виборами до Верховної Ради України. Гаслом виборчого об'єднання «РУХ за народ, за Україну» було: «Довіримо майбутнє України порядним, чесним, високоосвіченим патріотам!» Саме таким і є Левко Глухівський. А ще:

- доктор технічних наук, професор;

- заслужений діяч науки і техніки України;

- голова Львівської обласної організації Всеукраїнського педагогічного товариства

ім. Г. Ващенка;

- член центрального проводу Народного Руху України;

- 1-й заступник голови Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.

 

Отримавши мандат народного депутата, Лев рутинно працював над законами в галузі науки і освіти, бо був головою підкомітету з питань інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності комітету з питань науки і освіти. Зараз Лев працює першим заступником директора державного підприємства «Інститут промислової власності» (м. Київ). В 1970 році одружився з Тамарою Федюшко. Батьками Тамари були Петро і Марта Федюшки. Петро Федюшко був референтом Станіславського обласного проводу ОУН-УПА («Комар», «Брюс»). Загинув у вересні 1949 року в кривавому бою поблизу Богородчан. Марту засудили на п'ять років та вивезли у Джезказган. Тамару виховували в родині матері. Тамара закінчила Львівську політехніку. Останнє місце праці – Управління освіти Львівської ОДА. Зараз Тамара на заслуженому відпочинку. Вірна парафіянка церкви св. Климента папи у Львові, активна учасниця церковного хору. Лев і Тамара мають сина Ростислава.

 

- Ростислав Глухівський, отримавши вищу освіту у Львівській політехніці, працював у Львівському банківському інституті. Зараз відкрив власну справу.

 

 

Софія Глухівська (5-16-4) закінчила Львівську політехніку. З чоловіком Созоном Яремчуком мали двох синів: Назарія та Мирослава. В 1995 році Софія трагічно загинула. Похоронена в Бикові.

 

- Назарій та Мирослав Яремчуки здобули технічну освіту, працюють у приватному секторі. Одружені. Назарій з дружиною Надією живуть у Львові.

 

- Мирослав з дружиною Наталією виховують сина Данила. Мешкають у с. Красне недалеко від Львова.

 

Галина Глухівська (5-16-5) з чоловіком Іваном Когутом мали сина Віталія та дочку Ірину. Іван залишив родину, коли діти були ще малими. Підняти на ноги Віталія та Ірину допомагали мама Галини Кароля та брат Лев, особливо тоді, коли Галини не стало. Галина похоронена на Сихівському цвинтарі у Львові.

 

- Віталій Когут закінчив Львівську політехніку, де залишився працювати. Закінчує навчання в аспірантурі. Його дружина Наталія Яремків родом із Рогатина, здобула дві вищі освіти, навчається в аспірантурі і працює викладачем в педагогічному коледжі при Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Живуть у Львові.

 

- Ірина Когут здобула освіту культоосвітнього працівника. Творча натура, може, з часом побачимо її творчі роботи. З чоловіком Ярославом Мончаком проживають у Львові.

 

Родина Осипа і Каролини Глухівських

 

  Любомира (Люба) Мацан (5-18-2) була вивезена з родиною в Сибір. Там закінчила сільськогосподарський технікум. Вийшла заміж за Михайла Петриканина. Проживали в Омську. Час від часу відвідувалу родину в Україні. У 70-х роках переїхала на постійне проживання в м. Стрий, здійснивши обмін квартири. Її чоловік передчасно пішов із життя внаслідок нещасного випадку. Виховали синів Володимира та Ігоря, які в розквіті сил покинули цей світ. Та й Люба не набагато їх пережила. Похоронені на цвинтарі у Стрию.

 

- Володимир Петриканин закінчив Львівську політехніку. З дружиною Галиною мали двох дочок: Галину та Оксану. Галина з чоловіком виїхали на заробітки до Італії. Оксана працює в перукарні у Стрию.

 

- Ігор Петриканин закінчив медінститут в Омську (Росія). Працював санітарним лікарем у Стрию. З дружиною Оксаною виховали дочок Ірину та Юлію. Ірина закінчила Львівську політехніку, працює викладачем в аграрному коледжі. З чоловіком Романом проживають у Стрию. Юлія – студентка Івано-Франківського медичного інституту.

 

 

Віра Мацан (5-18-3) залишилася жити в Омську. Закінчила радіотехнічне училище, навчалася в інституті іноземних мов. Працювала на заводі «Електроточприлад», продукція якого йшла на потреби космічної галузі. В 1982 році була нагороджена медаллю Корольова. Сім'ї не створила. Зараз на заслуженому відпочинку, якщо можна так сказати, бо думка простого пенсіонера на всьому пострадянському просторі однакова: як дотягнути до наступної пенсії.

 

Родина Стефанії та Івана Мацанів

  

Йосиф Мацан (5-18-4) теж проживав в Омську. Коли мав можливість, завжди навідувався до родини в Україні. З дружиною Галиною виховали дочок Євгенію та Уляну. В 2005 році Йосиф та Галина померли.

- Євгенія і Уляна живуть в Омську. Див. спогади Віри Мацан.

 

Родина Євстахії та Василя Лучкових

 

 

Олег-Лев Лучків (5-19-1) працював на крановому заводі у Дрогобичі, доїжджав на роботу електричкою. Після приватизаційних процесів багато підприємств скоротило обсяг виробництва або перестало існувати, викинувши працівників на вулицю. Втратив роботу і Олег. В 1998 році помер, так і не створивши сім'ї. Похоронений у Бикові.

 

Стефан Лучків (5-19-2) закінчив Львівську політехніку. Був скерований на роботу в Запоріжжя. Там одружився із Світланою Пономаренко. Світлана народилася в Казахстані, де опинилися її дід (родом з Чернігівщини) та бабця (дівоче прізвище Богдан, родом з Рівненщини), коли переселяли українців в кінці ХІХ ст. до Казахстану на вільні землі. Стефан і Світлана мають синів Богдана і Олега. На початку 90-х років родина переїхала до Львова, обмінявши квартиру.

 

- Богдан Лучків закінчив Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша, навчався у Львівській академії мистецтв.

 

- Олег Лучків закінчив Західноукраїнський колегіум, тепер навчається у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

 

Вся родина займається підприємницькою діяльністю.