Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

ПостЄвро-2012 – коментарі українця (автор: Прокопів Василь)

опубліковано 10 лип. 2012 р., 10:13 Степан Гринчишин

Продовження

 * * *

Перед грою із збірною командою Швеції російський журналіст подарував головному тренерові футбольної команди України Олегові Блохіну поему Олександра Пушкіна «Полтава», на що Олег Володимирович відповів: «Давайте завершимо тему Полтавської битви. Завтра нас чекає інша битва. Гратимуть дві команди і головне, щоб ми показали хороший футбол». Натомість футбольний коментатор Віктор Вацко на телеканалі «Футбол» висловив побажання, щоб наші хлопці влаштували шведам «Полтаву».

 

Дивно, що 34-літній уродженець Львова, який закінчив львівську СДЮСШОР №4 у часи вже незалежної України, потім факультет журналістики Львівського університету, грав у чемпіонаті області за «Карпати» (Кам’янка-Бузька), «Гарай» (Жовква) та команду Соснівки сприймає те, що сталося під Полтавою у 1709 році, як українську перемогу.

 

Хочу нагадати, що за рік до Полтавської битви сталася Батуринська трагедія – захоплення і знищення московськими військами 2 листопада 1708 року столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців. У ході цих дій були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 14 до 15 тисяч батуринців. Саме місто за наказом казнокрада Меншикова було пограбоване, в тому числі й православні храми, потім спалене, а церкви знищені. Тогочасні французькі газети писали: «Страшний цар жадібний до крові в Україні… Усі мешканці Батурина вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів… Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».

 

Хіба не знає Віктор Вацко, що гетьман Мазепа за допомогою шведського короля прагнув повернути Україні незалежність, а після Полтавської битви Україна попала у багатовікове московське рабство? Петро І відразу взявся активно ліквідовувати українську державність і людність, права і вольності українців, самостійне українське військо, розташовувати в українських містах російські війська, утримання яких лягало важким тягарем на місцеве населення. Потім відбулося зруйнування Запорізької Січі, закріпачення українського народу, поступове нищення української мови, церкви, традицій. У минулому столітті російські більшовики жорстоко розправились з Українською Народною Республікою, влаштували штучний голодомор, масове вбивство і депортацію свідомих українців Галичини у 1940-50-х роках.

 

Скористався плодами Полтавської битви і телеканал Віктора Вацка «Футбол», перейшовши виключно на російськомовні коментарі після завершення кожного з матчів Євро-2012. Посадили перед камерою нового російськомовного базіку-коментатора, який разом з такими ж російськомовними «спеціалістами» (ніби розумних україномовних знавців футболу у нас немає!) захоплено «объяснял, что происходило на поле».

 

Все це наслідки «Полтави», про яку Ви, пане Вікторе Володимировичу, чомусь говорите як про щось переможно-щасливе для українців.

 

* * * 

На одному з телеканалів промайнула інформація, що і перед грою наших футболістів зі збірною Франції у Донецьку російські журналісти подарували Олегу Блохіну вірш Михайла Лєрмонтова «Бородіно», вважаючи, мабуть, що Росія у Бородінській битві перемогла французів. Але на передматчевій прес-конференції Олег Володимирович на запитання чи вплине якось на гру результат останнього матчу між Україною та Францією відповів: «Давайте ще згадаємо, кому ми 20 років тому програли. Або взагалі Бородіно згадаємо... Зараз вже зовсім інша команда, ніж та, що програла Франції 1:4 рік тому». Відповідь більш ніж очевидно показує, що головний тренер збірної України не вважає Бородінську битву переможною для Росії. На відміну від російських ура-патріотів.

 

У битві під Бородіно після 12-годинного бою французька армія захопила російські позиції в центрі і на лівому крилі, але після припинення бойових дій відійшла на вихідні рубежі. Наступного ранку князь Кутузов дав наказ негайно відступати у зв'язку з великими втратами і через наявність у Наполеона великих резервів, які поспішали на допомогу. Втікаючи від французів, російська армія спалила Москву і дременула далі, про що великий російський поет і патріот Михайло Лєрмонтов написав: «Москва, спальонная пожаром, французу отдана» (щось подібне Червона армія зробила у 1941 році з Києвом, залишаючи його німцям). Хоча перед битвою командир звертався до воїнів: «Рєбята! Не Москва ль за нами? Умрйомтє ж под Москвой, как наші братья уміралі!».

 

Однак імператор Олександр I оголосив Бородінську битву як перемогу, удостоївши Кутузова звання генерал-фельдмаршала з винагородою 100 000 рублів (решті воїнів було видано по 5 рублів кожному). З тих пір у російській, а за нею й радянській (крім проміжку 1920-1930-х років) історіографії встановилося відношення до Бородінської битви як до фактичної перемоги російської армії. Хоча зарубіжні історики, до яких у наш час приєднався і ряд їхніх російських колег, розглядають Бородіно як безперечну перемогу Наполеона.

 

Унаслідок Бородінської битви російська армія втратила 45 тисяч чоловік, про що говорить напис на Головному монументі на Бородінському полі, встановленому у 1839 році. За деякими даними втрати росіян становлять 58 тисяч чоловік. Якщо до цих втрат додати ще й спалену та віддану французам Москву і порівняти з втратами французької армії, що становили 30 тисяч чоловік, то про яку перемогу російської армії у Бородінській битві можна говорити? Вона стала тяжкою поразкою, особливо прикрою через здачу ворогам столиці – рідної Москви.

 

Але москаль є москаль: як не збрехне, то не дихне. Росіяни і присталі до них «русскіє» інших національностей називають Великою перемогою навіть результати Другої світової війни, у якій втратили понад 40 мільйонів осіб. Тоді як німців на Східному фронті загинуло трохи більше 2,1 мільйона. Отже, треба було покласти 19 чоловік, щоб вбити одного німця. Дорога ціна перемоги!..

 

То не Велика перемога, яку сьогодні святкує отой 20-й, що залишився живим (здебільшого це колишні енкаведисти, смершівці, «вояки» заградотрядів, працівники тилу та інтендантських служб. Справжні фронтовики з поваги до сорока мільйонів полеглих не вважають за можливе парадувати у цей день). Навпаки, це велика трагедія, яку потрібно оплакувати та молитися за тих дев’ятнадцятьох загиблих, що в більшості випадків невідомо де поховані.

* * * 

Перед грою з Францією гімн України з тих футболістів, що вийшли на поле, не співали тільки Воронін і Назаренко, а серед тренерів співав тільки Андрій Баль. Щось подібне було й перед грою зі збірною Англії. Натомість англійці, які перемогли нашу збірну, у всіх матчах співали усі – включно з тренерами. 

Хто як любить свою Батьківщину, той так і має. 

* * * 

16 червня в групі А відбулися останні матчі: Греція – Росія (1-0)  та Чехія – Польща (1-0). Враховуючи російськомовне засилля у телевізійних футбольних репортажах, я спостерігав за подіями на полі по телевізору, але коментарі слухав по радіо «Ера», де знаменито працювали Михайло Герасименко з Олександром Журахівським. Пан Михайло казав, що палко вболіває за Росію, яка постійно атакувала греків, але рахунок був не на її користь. Врешті-решт він не втримався і, перейшовши на російську мову (я йому за це не дорікаю), з насолодою майже проспівав: «Атакуй нє атакуй, всьо равно получішь… шайбу». Закінчуючи репортаж, він перейшов уже на англійську: «Ґуд бай, Раша!». 

Для справжнього українця це був приємний день… 

Далі буде…