Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 9. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 28 бер. 2014 р., 11:51 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 квіт. 2014 р., 10:55 ]

Під прицілом КГБ Народний фронт

Для мене є великою загадкою, чому серед відомих мені матеріалів УКГБ немає згадки про установчі збори ЛОО УГС. Було б наївно думати, що чекісти не мали жодної інформації про ці збори. Серед шістдесяти присутніх гіпотетично мусив бути бодай один, що доповів чекістам про наші виступи та дискусії, а згадки про це нема, принаймні в тих документах, які оприлюднено. Пояснити можна тільки тим, що роздобута чекістами інформація була глибоко таємною, забороненою для оприлюднення, щоб приховати агентуру. Зовсім інше ставлення КГБ було до оперативних матеріалів про діяльність ініціативного комітету зі створення Народного фронту підтримки перебудови. На цю тему існує кілька доповідних записок та інформаційних повідомлень, направлених на ім'я першого секретаря Львівського обкому КПУ Я. Погребняка.

 

Увагу чекістів до НФ можна пояснити їхнім ставленням до народних фронтів Естонії, Латвії та "Саюдіса" Литви. КГБ побоювався широко закроєного руху, в якому домінуючу роль відіграватимуть колишні політв'язні, лідери УГС. Їхні прогнози мали певний резон, оскільки ми справді надавали великого значення створенню в Україні НФ. У Києві ґрунту для такої структури поки що не було, тому вирішили починати зі Львова з перспективою поширити досвід на всю Україну. Отже, працювали ми у двох напрямах: розширювали й зміцнювали УГС і водночас брали активну участь у формуванні масової громадської організації – Народного фронту.

 

Від липня 1988 року я був постійним представником УГС в ініціативному комітеті зі створення НФ, брав участь в усіх його засіданнях, обговоренні й виготовленні проектів документів – заяв та звернень. В ініціативному комітеті були задіяні різні люди, в тому числі й такі, що викликали певні сумніви щодо їхньої відданості цій ідеї, але на це ні я, ні мої побратими не звертали увагу. Головною нашою метою було організувати НФ як легітимну організацію з офіційним дозволом на існування, з відповідною реєстрацією і приміщенням. Як тепер з'ясувалося, кожен наш крок ретельно контролювався КГБ, про що свідчить ряд документів, зокрема доповідна записка першому секретарю Львівського обкому КПУ Я. П. Погребняку від 15 листопада 1988 року "Об активизации деятельности т. н. инициативного комитета по созданию "народного фронта поддержки перестройки в г. Львове", в якій читаємо:

 

"Анализ поступившей в УКГБ информации о деятельности самодеятельных объединений в г. Львове свидетельствует, что среди их участников усиливается нездоровый интерес к идее создания т. н. "Народного фронта поддержки перестройки". Как ранее докладывалось, в сентябре с. г. в г. Львове создан т. н. инициативный комитет НФ, который на основе опыта Литовского движения за перестройку и Народного фронта Эстонии принял решение о проведении широкой агитационной работы среди населения по превращению "фронта" в массовую организацию.

 

 

С целью обсуждения возникающих вопросов участники инициативного комитета "фронта" собираются каждую среду на углу пр. Ленина и ул. Горького (т. н. "футбольной бирже"). На совещании инициативного комитета 9 ноября с. г. принято решение о создании первичных организаций НФ на предприятиях, в учреждениях и учебных заведениях. Возле их проходных намечено выставлять плакаты и лозунги о создании НФ и проводить разъяснительную работу. Планируются встречи представителей инициативного комитета НФ с трудовыми коллективами, студентами, изготовление наглядной агитации, выпуск информационного бюллетеня. Подготовлена и распространяется программа Народного фронта содействия перестройке. а также ряд воззваний. В одном из них говорится: "Народний фронт, який буде протидіяти спробам бюрократії обмежити права трудящих в економічній, правовій, культурній, національній та інших галузях, повинен бути створений! Бо жодна революція не здійснилася без підтримки знизу. Але, якщо ми не створимо Народний фронт зараз самі, нам його "створять" за вказівкою згори і він перетвориться в ще один придаток адміністративно-командної системи.

 

Будьте витримані! Робіть все без галасу, зайвих емоцій, по-діловому. Створюйте групи підтримки фронту на підприємствах і в установах. Обмірковуйте ваші вимоги та формулюйте свої пропозиції щодо програми і статуту Народного фронту, які будуть прийняті на конференції представників груп підтримки!

 

Настане час рішуче виступити за Народний фронт".

 

В другом обращении инициативного комитета НФ сообщается о его решении организовать дежурство своих представителей в помещении горсовета возле комнаты приема посетителей до тех пор, пока не будет удовлетворена просьба об официальной регистрации НФ. В случае отказа от регистрации высказывается намерение подать документа инициативного комитета во все партийные, советские, профсоюзные и комсомольские органы, а также в соответствующие комитета крупных предприятий и организаций, обратиться в редакции львовских газет с просьбой опубликовать материалы инициативного комитета. Содействовать организации групп поддержки НФ, в т. ч. путем проведения открытых собраний трудовых коллективов. Организовать временные информационные посты на улицах города для разъяснения идей и задач "фронта". Установить связь с народными фронтами Эстонии, Москвы, Ленинграда, Ярославля и других городов страны.

 

С инициативным комитетом НФ установили контакт в качестве представителей УХС работник Картинной галерей Горынь Богдан, инженер ФМИ АН УССР Деркач Игорь, которые принимают участие в его работе, заявляют о готовности УХС вступить в НФ.

 

Участники инициативного комитета НФ Стецькив, Дульнева, Патракеев, Витюк, Косянчук и др. посещают заседания самодеятельных объединений в г. Львове – "ЭОЛ", "Товариства Лева", ДП-клуба, провели встречу со студентами физического факультета ЛГУ, где пропагандируют свои идеи, призывают вступать участников этих объединений в свою организацию. По инициативе студента 2 курса Ткаленко И. программа НФ в сокращенном виде была помещена в стенной газете факультета журналистики ЛГУ. В этой связи члены самодеятельных объединений, студенты обращаются к своим руководителям с просьбой высказать отношение к рекомендации по вступлению в НФ.

 

По мнению одного из руководителей клуба "ЭОЛ" Елиневского Э. Ф., Народный фронт вот-вот станет реальностью и. если не принимать в нем участия с коммунистических позиций, это приведет к утрате возможности контролировать ситуацию и влиять на происходящие события.

 

12 ноября с. г. в г. Киеве в Мариинском дворце состоялась встреча и пресс-конференция представителей НФ союзных республик. Для участия в ней выезжали активисты львовского инициативного комитета Косянчук А. П., Максимяк Т. А.

 

Нами приняты меры по усилению контроля в этой среде.

 

Львовский ГК КПУ информирован.

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области (підпис)

С. И. Малик"."

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16. – Спр. 833, – Арк. 317-325).

 

Судячи з усього, висловлену УКГБ пропозицію було взято до уваги не лише у Львові, а й у Києві. Про це свідчить наступний документ.

 

24 ноября 1988 г. Секретно

ЦК Компартии Украины

тов. Щербицкому В. В.

 

О создании инициативной группы общественного движения в поддержку перестройки в Союзе писателей Украины

Комитет госбезопасности УССР № 177 от 2 ноября сего года докладывал о том, что отдельные представители творческой и научной интеллигенции, студенческой молодежи, а также участники ряда самодеятельных объединений пытаются привлечь внимание общественности к идее создания Украинского народного фронта.

 

За прошедшее время этот вопрос неоднократно поднимался писателями и находил поддержку в различных аудиториях. В ходе публичных выступлений, обосновывая необходимость создания Народного фронта, они критически оценивали деятельность партийных и советских органов по перестройке в республике, которая, по их мнению, ведется недостаточно эффективно.

 

23 ноября в республиканском Доме литераторов состоялось собрание актива Союза писателей Украина с участием представителей самодеятельных объединений "Громада", "Спадщина", Украинский культурологический клуб, Комитет зашиты Голосеевского леса и др. (всего более 100 человек), на котором обсуждался вопрос о создании из числа членов СПУ инициативной группы общественного движения в поддержку перестройки. Председательствовавшие на нем поэты П. Мовчан и В. Терен во вступительном слове предложили собравшимся избрать инициативную группу для выработки устава и программы будущей организации. При этом П. Мовчан подчеркнул, что необходимо использовать возможность "сбросить духовные оковы".

 

В обсуждении приняли участие члени СПУ В. Дончик, Н. Жулинский, И. Драч, М. Слабошпицкий, Д. Павлычко, подчеркнувшие назревшую необходимость объединения всех сил для создания Народного фронта и призвавшие к более активным действиям, которые должны прийти на смену разговорам о перестройке. В. Дончик также отметил, что Народний фронт будет ближе к народу, так как "партийных деятелей уже не слышат и не понимают".

 

Представлявшийся как председатель молодежного фронта "Украина" В. Ефаненко передал в президиум собрания, не зачитывая, документ, якобы содержащий требования к партийно-советским органам, затрагивающим вопросы национальной политики, экономики и экологии. В дискуссии приняли участие представители "Громады", "Спадщины", Комитета защиты Голосеевского леса, поддержавшие предложение о создании инициативной группы и предложившие ряд кандидатур из числа литераторов в ее состав.

 

Выступавшими было предложено несколько вариантов названия создаваемого общественного объединения: "Национальное движение" (Г. Штонь – сотрудник Института литературы АН УССР), "Народное движение" и "Народный фронт". Окончательное название будет принято в ближайшее время.

 

На собрании была избрана инициативная группа, в которую вошли литераторы, в том числе члены парткома СПУ. Список, требующий уточнения в связи с нечеткой организацией выборов, прилагается.

 

Председателем инициативной группы избран И. Драч. Координационный совет по работе с периферийными группами возглавил Д. Павлычко, а редакционную комиссию по выработке программных документов – С. Тельнюк.

 

Решения собрания предполагается одобрить на заседании парткома Союза писателей Украины 24 ноября сего года и сообщить о них в газете "Літературна Україна". Утверждение устава и программы создаваемого общественного объединения планируется провести через 7-10 дней. В перспективе предполагается издание информационного вестника. С учетом поступивших предложений, СПУ в ближайшее время обратится в Гостелерадио УССР с требованием организовать показ по телевидению экологического митинга, состоявшегося в Киеве 13 ноября сего года. Оперативным путем добит проект программы Украинского народного фронта, который представляет собой доработанный вариант направленной ранее в Ваш адрес программы Украинского демократического движения (Народный фронт).

 

Органами КГБ республики продолжается контроль за обстановкой в творческих союзах и самодеятельных объединениях с целью своевременного выявления и предупреждения возможных попыток проникновения в руководство создаваемых инициативных групп экстремистски и националистически настроенных лиц, политических демагогов, провоцирования ими открытых массовых антиобщественных проявлений. Через оперативные возможности оказывается положительное воздействие на инициаторов создания Народного фронта с целью побуждения их к согласованию программных документов с партийными органами. 

 

 

 

Сообщается в порядке информации. Приложения:

 

1. Список инициативной группы на 2 листах, несекретно.

2.Копия программы на 14 листах, несекретно.

 

Председатель Комитета (підпис)                                                                                                                                 Н. Голушко

 

Список членов инициативной группы

1. Драч И. Ф. – первый секретарь правления Киевской организации СПУ, председатель.

2. Павлычко Д. В. – секретарь правления СПУ, руководитель координационного совета.

3. Тельнюк С. В. – поэт, руководитель редакционной комиссии.

 

Члены группы:

4. Брюховецкий В. С. – научный сотрудник Института литературы АН УССР.

5. Герасимов В. Д. – поэт, редактор издательства "Молодь".

6. Голота Л. В. – поэтесса, зав. редакцией издательства "Молодь".

7. Гончар О. Т. – прозаик, на творческой работе.

8. Димаров А. .А. – прозаик, главный редактор издательства "Радянський письменник".

9. Дончик В. Г. – научный сотрудник Института литературы АН УССР.

10. Дзюба И. М. – критик, на творческой работе.

11. Жулинский Н. Г. – зам. директора Института литературы АН УССР.

12. Загребельный П. А. – прозаик, на творческой работе.

13. Костенко Л. В. – поэтесса, на творческой работе.

14. Мовчан П. М. – поэт, на творческой работе.

15. Малкович И. А. – поэт, редактор издательства "Молодь".

16. Олейник Б. И. – секретарь парткома СПУ.

17. Погрибный А. Г. – профессор КГУ.

18. Рогоза Б. П. – главный редактор "Літературної України".

19. Сивоконь Г. М. – научный сотрудник Института литературы АН УССР.

20. Слабошпицкий М. Ф. – критик, на творческой работе.

21. Римарук И. Н. – поэт, зав. редакцией издательства "Дніпро".

22. Рябчук Н. Ю. – поэт, критик, зав. отделом редакции журнала "Всесвіт".

23. Танюк Л. С. – член СТД.

24. Терен В. В. – поэт, на творческой работе.

25. Хорунжий Ю. М. – прозаик, на творческой работе.

26. Чернилевский С. Б. – поэт.

27. Щербак Ю. Н. – прозаик, на творческой работе.

28. Штонь Г. М. – научный сотрудник Института литературы АН УССР.

29. Яременко В. В. – доцент КГУ.

30. Лубкивский Р. М. – прозаик, г. Львов.

31. Панченко В. Е. – критик, г. Кировоград.

32. Пушик С. Г. – поэт, прозаик, г. Ивано-Франковск.

33. Тараненко Л. В.– поэтесса, г. Черкассы.

34. Божко – устанавливается.

35. Загреба – устанавливается".

 

Московська зустріч

На початку листопада Ніна Самокиш із Нью-Йорка передала по телефону повідомлення, що 14-18 листопада в Москві проходитиме радянсько-американський семінар з гуманітарних проблем і прав людини. Із цієї нагоди Комісія безпеки й співпраці в Європі Конгресу США запланувала зустріч із відомими українськими дисидентами – список запрошених буде передано окремо. Через кілька днів Надійка Світлична ознайомила мене з цим списком. Серед запрошених були не тільки львів'яни, а й кияни. Львівська група вирушила до Москви поїздом, зустрілися на помешканні Миколи Муратова, де на нас уже чекав Олесь Шевченко й Вячеслав Чорновіл, який прибув до Москви раніше. Щоб не тратити часу, Чорновіл запропонував написати деякі документи, зокрема привітання 5-му Світовому конгресу вільних українців, засідання якого мало відбутися через кілька днів у канадському місті Торонто. Над привітанням, заявами та зверненнями працювали Вячеслав Чорновіл, Сергій Набока та Олесь Шевченко. Після обговоренню проектів, внесення деяких поправок та уточнень вони були схвалені й підписані усіма нами.

 

"Привітання членів всеукраїнської координаційної ради УГС

Від Української гельсінської спілки, яка прагне об'єднати навколо ідеї національного відродження всі демократичні сили української нації на Батьківщині, вітаємо з'їзд СКВУ в Торонто й плекаємо надію, що він стане важливою віхою на шляху консолідації українців діаспори в боротьбі за досягнення нашого спільного національного ідеалу.

 

Перед національною катастрофою, що нам загрожує, об'єднання всіх українців, незалежно від політичних, релігійних, соціальних відмінностей та місця проживання, стало сьогодні крайньою необхідністю. Адже Вітчизна в нас одна. "Нема на світі України, немає другого Дніпра". І якщо ми тут, в Україні, згоримо в радіаційному полум'ї чи навіки заснемо, заколисані шовіністичними пісеньками про "інтернаціоналізм" і "непорушну дружбу братніх народів", – утратить будь-який сенс і патріотична праця поза межами Батьківщини. Усвідомлення такої небезпеки як можливої альтернативи повинно нас ще більше згуртувати. Відповідальність за майбутнє 50-мільйонної нації повинна додати нам сил побороти ідейні й партійні розходження, особисті амбіції і групові інтереси.

 

Хоч наші вороги десятиліттями сіяли розбрат і недовір'я між нами і вами, їхня практика не дала рясних плодів. Ми в Україні добре усвідомлюємо вагу й значення української еміграції для долі нашого народу. Вигнані соціальним лихом чи політичними кулями за межі Батьківщини, розсіяні між чужими народами, ви зуміли вистояти, зберегти від денаціоналізації і національного нігілізму молоде покоління, створити наукові, громадсько-політичні й мистецькі центри, які берегли історичну пам'ять, духовні цінності та національний ідеал народу в ті важкі часи, коли на Батьківщині все руйнувалося, нищилося, підмінювалося фальшивими цінностями. Тому розсіяння частини нашого народу, яке спочатку сприймалося справжньою драмою, виявилося промислом Божим, допомогло рятувати націю від духовного занепаду. 

 

 

Особливо зросла роль української еміграції після Другої світової війни – коли не залишилося й кусня української землі з незалежними національними інституціями, яка не тільки берегла національні цінності й ідеали, а й постійно нагадувала збайдужілому до чужих кривд світові про становище України й українські проблеми.

 

У часи нової хвилі національного відродження 60-х років і подальшого погрому національно-демократичного руху в Україні ми постійно відчували ваше розуміння і підтримку. Ваші виступи на захист українських правозахисників, ваша боротьба за звільнення українських політв'язнів були і є відчутною допомогою в розв'язуванні пекучих проблем демократизації нашого життя. У ті важкі часи, коли Україна була ізольована від світу залізною завісою, саме ви, свідома українська еміграція, привернули до її долі світову громадську думку – і за це ми вам щиро вдячні.

 

Не сумніваємося, що ви цілком усвідомлюєте вагу тих процесів, які розпочалися тепер в Україні, і розумієте, що наша спільна доля вирішується насамперед тут, на українських землях, що реальні кроки до пробудження національної свідомості й політичної активності мас на Батьківщині часом важать більше за найголосніші гасла й найрадикальніші програми. Тому ми й далі сподіваємося на вашу зростаючу підтримку, на спільну співпрацю з усіма здоровими силами українського суспільства на Батьківщині, – співпрацю, яка, нагадуємо, принесе щедрі плоди.

 

Зичимо Світовому конгресові вільних українців успішної праці, вироблення конструктивної програми дій і шляхів її реалізації задля добра нашої спільної Батьківщини – України, а отже, і для торжества ідеалів свободи в усьому світі.

 

17 листопада 1988 р., м. Москва.

 

Члени Всеукраїнської координаційної ради УГС – учасники зустрічі з Комісією безпеки й співпраці в Європі Конгресу США:

Микола Горбаль, Богдан Горинь, Михайло Горинь,

Микола Муратов, Сергій Набока, Михайло Осадчий,

Степан Хмара, Вячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко"

(Вручене Ніні Самокиш, привітання було надруковане у газеті "Українські вісті" за 27 листопада 1988 року).

 

Запланована зустріч відбулась у приміщенні Посольства США. Великий зал був переповнений людьми. Було багато представників неформальних організацій інших республік СРСР. Дуже впевнено почували себе керівники Народних фронтів Естонії, Латвії, Литовського "Саюдіса". Знайомилися, ділилися враженнями, фотографувались. До кожного із членів української групи підходила енергійна Ніна Самокиш. Це було перше моє з нею знайомство – до того ми розмовляли тільки по телефону. У цьому гармидері я почував себе не дуже затишно. Допікав мовний бар'єр – знайомство з членами Комісії безпеки й співпраці в Європі Конгресу США відбувалося з допомогою перекладачів – американських українців, що працювали в Комісії з прав людини при Конгресі США. Збереглася світлина, на якій зафіксована українська делегація.

 

Листопадове засідання ВКР

20 листопада у Києві під головуванням Михайла Гориня відбулося засідання Всеукраїнської координаційної ради УГС, на якому затверджено склад ВКР, розглянуто питання про відзначення 40-річчя Загальної декларації прав людини ООН, обговорено позицію УГС щодо виборів народних депутатів СРСР та ін.

 

На початку засідання В. Чорновіл поділився з членами ВКР своїми враженнями про участь у радянсько-американському семінарі з гуманітарних проблем і прав людини, розповів про цікаві зустрічі та дискусії під час семінару, в якому він брав участь. Після обіду відбулися установчі збори Київської обласної організації УГС, на яких Олесь Шевченко прочитав Статут Київської філії УГС. Про те, як проходило засідання ВКР, дає уявлення виконана на основі магнітофонного запису стенограма.

 

"Чорновіл В. Хочу розповісти про моє перебування в Москві, де я зустрівся з багатьма цікавими людьми і мав з ними не менш цікаві розмови. На першому прийомі були присутні я, Михайло Горинь, Богдан Горинь, Микола Муратов, Сергій Набока, Михайло Осадчий, Степан Хмара, Олесь Шевченко, Йосиф Зісельс, єпископ Василик від католицької церкви, отець Гаврилів, Євген Сверстюк. Як це виглядало? Це був обмін думками без якихось емоційних виступів. Ловили один одного по кутках, знайомилися з конгресменами, розповідали про свої проблеми, знайомилися між собою. Це загальний прийом, а 16 числа було трошки серйозніше, тому розповім докладніше.

 

З нашого боку були голова прес-клубу "Гласность" Юрій Тимофєєв з Москви, я, Казіс Сая – литовський поет, член КПРС, один із керівників "Саюдіса" – литовського Фронту за перебудову та інші. Було організовано три секції: релігійна, правозахисна і еміграційна. У нашій правозахисній секції був присутній конгресмен США, помічник державного секретаря США Шіфтер, ще кілька конгресменів. Із радянського боку був присутній Лаптєв – голова комісії у закордонних справах Верховної Ради СРСР, редактор газети "Известия", та Веніамін Яковлєв, директор Науково-дослідного інституту радянського законодавства. До речі, цьому інституту належить авторство отих горезвісних указів про мітинги, проект закону про вибори та доповнення до Конституції. Роберт Тихоміров, заступник голови Верховного суду СРСР, голова судової колегії з кримінальних справ зустрівся з головою судової колегії з кримінальних справ США – лицем до лиця. Був Володимир Андреєв – старший помічник генерального прокурора, член колегії прокуратури СРСР, Глухов – перший заступник начальника управління із гуманітарних питань і т. д. Там були і з Інституту США й Канади, міністерства закордонних справ. Я вважаю, що ми, правозахисники, провели цю акцію дуже успішно. Вони захищалися і часом були загнані прямо в кут. Найбільше намагався якось протистояти нам Лаптєв, але я думаю, що все було поставлене на свої місця.

 

Представник Народного фронту Естонії вручив мені програму НФ. Вважаю, що цей документ треба було б надрукувати окремим виданням разом із Декларацією. Ми давали запит у судові інстанції щодо Декларації принципів – Богдан Горинь цим займався. Цей запит був у зв'язку з тим, що Іванові Макару додумалися інкримінувати Декларацію принципів як антирадянський документ. На щастя, 9 листопада Макар звільнений з повним зняттям звинувачення у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, тобто вперше офіційно підтверджено, що ніяких наклепів і ніякої антирадянщини в Декларації принципів немає. Це дуже вигідний для нас висновок.

 

Наша Декларація принципів абсолютно відповідає програмі Народного фронту Естонії, а його представник заявив, що ганебно давати якісь кримінальні звинувачення їхній програмі, яка визнана владою, Комуністичною партією Естонії, офіційно надрукована.

 

Ми підняли питання про політв'язнів, там навіть такий тост виголошували із закусками і сухим вином. Навіть Тимофєєв проголосив тост за те, щоби Новий рік всі наші політв'язні зустріли вже на волі. Я подав список українських політв'язнів. Виявилося, що вони всіх знають напам'ять. Коли Тимофєєв трошки однобоко назвав кілька прізвищ, то йому з американської сторони ламаною російською мовою підказали: Лук'яненко, Бадзьо, Матусевич. Отже, це питання було гостро поставлено, як і питання законодавства. Заступник голови Верховного Суду гарантував у найближчий час зміни статті 70 КК РФ.

 

Піднято було питання про реабілітацію. Я сказав, що "напроти вас сидять кримінальні злочинці, то як ви смієте з ними розмовляти? Чому не поставлене питання про нашу реабілітацію?" Вони відповіли, що процес реабілітації зараз поширений і на 70-ті роки. Але вони роблять цю реабілітацію страшенно обережно і хитро, починають її ще з 1953 року.

 

Був цікавий фінальний момент. Ви знаєте, що з приводу арешту Івана Макара в Україні та й у світі піднялася велика хвиля протестів. Тим питанням дуже активно займався Богдан Горинь, очолюваний ним комітет добре попрацював, вони б звільнили Макара, але могли ще протягнути цю справу і звільнити його з якимось компромісним формулюванням. Саме приїзд цієї делегації допоміг так швидко звільнити Івана Макара. Отже, Макар був би звільнений раніше, але там щось тягнули з остаточним оголошенням про звільнення. Ми з Богданом разом дзвонили у Москву. Була гарна нагода сказати, що таке дурне звинувачення закінчилося тим, що Макара викликали в прокуратуру і буквально у швидкому темпі зняли з нього повністю звинувачення, їм потім вдалося повернути справу так, що це для них був виграшний момент і для нас виграшний момент. Наприкінці прийняття я попросив одну хвилину, щоб подякувати конгресу США, який подав величезну допомогу нашим юристам, що пішли назустріч вимогам всієї світової громадськості. Подякував за те, що Іван Макар повністю виправданий, і якщо далі співробітництво між американським Конгресом і радянськими парламентаріями в рамках Гельсінкі буде іти в такому плані, то це добрий початок. Усі всміхнулися, підняли келихи, і тим нашим барбосам нічого не залишалось, як теж встати і випити за звільнення І. Макара. Це був момент тріумфальний.

 

Горинь М. Вячеславе, регламент вичерпано, пора переходити до наступного питання.

Чорновіл В. Михайле, не будь формалістом, регламент не може бути залізним законом. Ще 2-3 хвилини, бо це дуже цікаві речі, як оте питання про законодавство. Ми їх затиснули в кут. Яковлєв намагався виправдовувати ці закони. Про указ, щоправда, він сказав, що буде змінений, що буде закон про демонстрації, щоб не було сваволі на місцях, а указ все ж таки регламентує порядок проведення масових акцій. Кажу йому, що "це ви нам спричинили сваволю, ви знаєте, що робиться по цілому Союзу після вашого указу?" Вони викручувались як тільки могли. Американці, як правило, відмовчувалися, слухали нашу дискусію. Я сказав, що сталінська Конституція (це з Лаптєвим була суперечка), по суті була навіть демократичнішою, ніж ота, що пропонують. Інша справа, що вона не діяла, що в нас не діяв ні один закон. Вона не була демократичною, але вона була демократичнішою від тої, що ви пропонуєте зараз. Вони викручувалися як могли, але не викрутились, американці теж сказали, що вони вважають, що закон якийсь дивний, у всякому разі, так би мовити, ми їх поставили на своє місце. Думку вони нашу добре почули.

 

Представник Литви говорив про окупацію Прибалтики. Сказав, що у Литві зібрано мільйон двісті тисяч підписів проти цього проекту закону, а в Естонії зібрано 900 тисяч підписів. 17 числа був великий прийом, були представники і кореспонденти з багатьох країн. Хочу ще тут тільки один момент наголосити. Нас дуже часто у пресі зачіпають, що ми мало не стоїмо з протягнутою рукою, десь там на побігеньках у американців, от зустріч з Рейганом і т. д., і т. д. Справа в тому, що треба нам чітко визначитися. Наші проблеми не вирішить ніяка Америка, свої проблеми ми можемо вирішити тільки самі.

 

Але зовнішня допомога нам потрібна і ця допомога не йде по лінії ЦРУ чи якихось там інших організацій, а ця допомога йде по лінії держав, які підписали Гельсінкський договір і взяли на себе цим самим певні зобов'язання. Америка взяла на себе певні зобов'язання і хоче їх виконувати. Ми можемо тиснути на американський уряд, на тих самих сенаторів, як ми тиснемо на уряд радянський. Тільки в такому плані ми контактуємо з їхніми урядами. Тим більше, що ця комісія, яка приїхала, називається Гельсінкська комісія. Це комісія такого плану, як наша організація. На цій платформі стоять наші взаємини з урядами західних країн.

 

Тепер кілька слів про наше ставлення до Світового конгресу вільних українців, яких ми привітали з їхнім з'їздом у Торонто. Про що йдеться? Йдеться про те, що сама ідея Світового конгресу вільних українців – це добра ідея, плідна ідея. Це ідея об'єднати всю еміграцію. Це добра ідея, і ми хочемо закордонних українців спрямувати на те, щоб вони там менше гризлися між собою і хтозна-які радикальні гасла висловлювали, а щоб більше намагалися допомагати нам. Ось така ідея нашого звернення. Це коротко все, що я хотів розповісти.

 

Горинь М. Нарешті переходимо до питання про наше ставлення до виборів.

Хмара С. Всім відомо, що назріла потреба кардинальних політичних реформ, необхідність вироблення політичного механізму, який би дозволяв представникам народу брати участь у вирішенні важливих проблем. Це може здійснитися лише через вільні прямі демократичні вибори, під натиском активізації суспільних сил. Існує два проекти законів – проект закону про вибори і доповнення та зміни до Конституції СРСР. Відразу треба наголосити, що сама процедура вироблення цих проектів і запропоноване обговорення здійснюється в руслі старої традиційної партійно-бюрократичної системи.

 

У виробленні проектів не брала участь громадськість, не брали участі жодні політичні групи й організації, зокрема громадські організації, які настроєні опозиційно до компартії. Запропоноване обговорення теж нічого не дає, бо, фактично, врахування побажань громадськості проводиться таємно, як і вироблення проектів. Що можна сказати про ці два проекти? Прийняттю закону про вибори має передувати широке тривале всебічне обговорення. І лише після цього це питання повинно бути винесене на всенародний референдум. Причому референдум має здійснюватися шляхом прямих демократичних виборів, із залученням до кожної виборчої дільниці представників незалежної громадськості, щоби не дати змоги фальшувати результати референдуму.

 

Затвердження проекту закону про вибори народними депутатами теперішнього складу Верховної Ради СРСР є незаконним, бо мандати депутатів не легітимні. Ми знаємо, що вибори до Верховної Ради СРСР були фікцією. Говорити про зміни до Конституції можна було б лише тоді, коли був би прийнятий новий демократичний закон про вибори і шляхом таких виборів було обрано депутатів до нового найвищого органу державної влади. Лише після цього можна було б допустити, що цей новий склад, обраний демократичним шляхом, може запропонувати (з урахуванням побажань громадськості) якісь зміни до Конституції чи прийняття нової Конституції.

 

Про добру волю і бажання демократизації свідчило б зняття абсурдної статті з Конституції про керівну роль компартії у всіх сферах життя. Доки є такий антидемократичний пункт, не може бути й мови про якісь гарантії прав громадян. Те, що запропонувало сучасне керівництво, є лише видозміненим варіантом старої системи виборів, причому в гіршу сторону. Виникає запитання, чому керівництво на це пішло? Керівництво пішло на це зі страху, що деякі пункти старого закону про вибори дозволили б у новій сучасній політичній ситуації допустити прорив в органи державної влади людей опозиційної спрямованості.

 

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що сучасне керівництво СРСР – Політбюро і ЦК КПРС не бажають ділитися владою і роблять усе можливе, щоб не допустити опозиційні сили в органи державної влади. Проект продуманий до деталей, в цілому ряді статей процедура висування кандидатів, формування виборчих дільниць і реєстрація-кандидатів не допускають можливості висунення кандидатів іншими політичними групами, крім комуністичної партії. Отже, немає жодної можливості, щоб шляхом виборів якісь угруповання не комуністичного напрямку могли ввійти в склад політичних керівних органів.

 

Ще одне свідчення про дискримінацію: проект закону про вибори одну третю депутатських мандатів виділяє на так звані громадські організації. Причому до громадських організацій абсурдно зарахована політична правляча партія КПРС. Так само не можна назвати громадськими організаціями профспілки, які не виконують своїх професійних завдань, а також комсомол та всі інші формальні організації, що насправді є філіалами партійної бюрократії. І в цій площині є дискримінація національних республік, бо одна третя мандатів припадає на громадські організації, які мають всесоюзні керівні органи, обирають кандидатів лише на союзних з'їздах або пленумах. Це дуже важливо, бо обрання одної третьої мандатів повністю виключає участь усього населення. В даному разі повну перевагу і пріоритет має компартія.

 

Поправки до Конституції ще більше регламентують права республік і є кроком на шляху поглиблення централізації. Виходячи із цього, ми повинні виробити своє ставлення до цих проектів законів. Якщо запропоновані закони про вибори і поправки до Конституції будуть затверджені, а сумніву немає, що це буде зроблено на найближчій сесії Верховної Ради, яка відбудеться 29 листопада, то жодних шансів немає бути обраним комусь із незалежних депутатів. У такому разі нам потрібно чітко і недвозначно визначити своє ставлення до передвиборчої кампанії. Вважаю, що вибори треба бойкотувати.

 

Чорновіл В. Михайле, тут трошки, мабуть, вийшло непорозуміння. Мова йшла про те, що ми повинні були виробити свій документ з нашою чіткою оцінкою цього проекту і нашого ставлення до цього проекту. Степан нам запропонував не те. Він запропонував своє ставлення до участі у виборах, але Степан не запропонував проекту такої резолюції, яка зібрала б, як у Литві, мільйон двісті тисяч підписів, або в Естонії – дев'ятсот тисяч підписів. А нам треба було б бодай від Координаційної ради висловити своє ставлення до проекту закону про вибори, а не до участі у виборах.

 

Участь – то наступний етап після засідання Верховної Ради. Ми не можемо сьогодні, поки проект не затверджений, оголосити своє ставлення до виборів, бо немає ще закону. Отже, давайте тоді швиденько накидаємо якісь думки, зробимо потрібний документ і подамо його за підписом Виконавчого комітету до Верховної Ради СРСР.

 

Шевченко О. Відіслати поштою чи збирати підписи?

Чорновіл В. То вже пізно збирати підписи.

Шевченко О. 25 листопада цього року закінчується прийом пропозицій. Сьогодні маємо 20 листопада, залишилося чотири дні. Пропоную скласти на півсторінки текст телеграми до відповідної комісії Президії Верховної Ради СРСР, яка займається виробленням цього проекту і на цих півсторінки викласти суть наших пропозицій, наше ставлення до проекту виборчого закону.

Чорновіл В. Ми повинні сказати, що цей проект абсолютно антидемократичний, що він не передбачає прямих виборів, Вони, по суті, вводять посаду президента, якого обирають не прямим всенародним голосуванням, а Верховною Радою чи там з'їздом.

Горинь М. Розділяємо це питання на два пункти: ставлення до проекту закону про вибори і ставлення до виборів. Окремо розглянемо питання про відзначення 10 грудня. З приводу цих питань прошу висловлюватись.

Чорновіл В. Перепрошую, я все-таки повинен втрутитись, я член Виконавчого комітету, маю право. Я вважаю, що ти, Михайле, в даному випадку неправильно орієнтуєш людей. Справа в тому, що треба нам визначитися, про що ми маємо говорити. Я вважаю, що сьогодні можемо тільки в робочому порядку порадитися між собою про ставлення до виборів, але не вносити це питання в резолюцію, бо з нас кури будуть сміятись. Коли буде прийнято закон про вибори, ми повинні на початку грудня скликати Координаційну раду і виробити резолюцію про наше ставлення до них. Не про вибори треба говорити, а про наше ставлення до проектів законів. Якщо ми вже запізнилися, проморгали час, то нам потрібно дати чітку оцінку обом проектам. І хай хтось в робочому порядку, раз ми не підготовили проект, сяде і напише. Хай Степан Хмара з Олесем Шевченком сядуть удвох і напишуть.

 

Горинь Б. Хочу розповісти про реакцію людей на антидемократичні дії влади. У день звільнення Макара – 9 листопада я брав участь у засіданні ініціативного комітету зі створення Народного фронту. Там роздавали передані з Естонії бланки для збору підписів проти винесених на обговорення антидемократичних проектів про вибори та внесення змін і поправок до Конституції СРСР. Цей документ розійшовся по Львову – естонці запустили його у великому тиражі, зібрано вже чимало підписів. Коли Іван Макар їхав до Києва, то взяв із собою бланки для підписів. Отже, естонці поширили цей документ у різних республіках і він набув в якійсь мірі всесоюзного характеру. Ми не встигнемо зібрати підписів під нашим документом, але сам факт збору підписів на бланках, виготовлених естонцями, треба вітати. Ми повинні врахувати, що люди не байдужі до тих процесів, що зараз відбуваються.

 

Чорновіл В. Ніхто не заперечує про збирання індивідуальних підписів під цим документом. Це дуже добре, але нам треба зробити щось своє. Ми повинні негайно відіслати в Президію Верховної Ради свій документ, за яким стоїть авторитет Гельсінської спілки. Вже всі заявили своє ставлення – На­родний фронт Естонії, Латвії, а ми вухами махаємо.

Шевченко О. Пропоную, щоб сьогодні Виконавчий комітет склав не більше як на півсторінки наше конкретне ставлення до проекту закону про зміни і доповнення до Конституції і сьогодні ж телеграмою відіслати у Верховну Раду СРСР.

Горинь М. Давайте зараз обговоримо пропозиції щодо документа, який відішлемо у Верховну Раду. Олесь Шевченко свою думку висловив. Треба вирвати годину-півтори після обласних зборів і зробити документ. Домовились? Тоді прошу висловитись щодо попередніх двох питань.

Чорновіл В. Ще не все з цим питанням. Тепер давайте вирішимо питання про ставлення до виборів. Є дві різні позиції. У Львові я чув категоричний протест проти бойкоту виборів, і серед киян чув таку думку. Якщо проект буде прийнятий у такому вигляді, як він є зараз, то що нам у такому разі робити?

 

Виборча кампанія могла б дати нам величезні політичні дивіденди, але, з другого боку, вона нас може морально принизити прийняттям резолюції про бойкот. Це дуже складне питання. Чесно признаюся, що не маю сьогодні ще чіткого уявлення, що нам робити. Я дуже багато думав про вибори і робив ставку на них, особливо у Львові. Підібрали кандидата, планували, що підемо по хатах, активізуємо народ. Словом, треба чітко продумати ставлення до виборів. Хай кожний скаже свою думку.

 

Хмара С. Вчора вночі я слухав радіо, представники комісії Верховної Ради підбивали підсумки тих відгуків, які надійшли. Було заявлено, що радянські громадяни повністю підтримують проект закону про вибори. Отже, буде прийнятий, він буде дещо відретушований – це справа стилістики, а тому не будьмо наївними і не будуймо ілюзій. Жодних нормальних демократичних виборів в СРСР не буде – про це треба чітко заявити. Люди збаламучені й не знають, що робити в передвиборчій кампанії. У передвиборчій кампанії треба і необхідно брати участь, але у самих виборах участі не брати.

Чорновіл В. Якщо виборчий закон в основних своїх рисах залишиться таким, яким він є, тоді запропонувати людям бойкотувати вибори, але обов'язково треба брати участь у передвиборній кампанії. Зараз діє такий нюанс, що не всі мусять голосувати, примушувати голосувати не будуть.

Хмара С. Вибори, в яких взяло участь менше 50% виборців, вважаються такими, що не відбулись.

Чорновіл В. Степане, не тіш себе надіями. Бойкот наш буде чисто пропагандистським актом.

Шевченко О. Якщо справді в основних пунктах проекту не відбудеться жодних змін і він буде прийнятий, то пропоную не тільки оголосити бойкот, а й вести найактивнішу кампанію за цей бойкот серед населення.

Горинь М. Давайте, я сформулюю цю пропозицію. Якщо проект закону про вибори не матиме суттєвих змін, ми включаємося в передвиборчу кампанію із закликом бойкотувати вибори.

Чорновіл В. Включаємось агітацією за бойкот.

Горинь М. Широкою агітацією бойкоту виборів. Ми будемо боротися за те, щоб народ бойкотував ці вибори.

Чорновіл В. Треба дати оцінку проекту.

Горинь М. Давайте закінчимо з цим питанням. Отже, готуємо документ і відправляємо його сьогодні до Верховної Ради. Готують Хмара і Шевченко. І друге питання – наше ставлення до виборів. Якщо проект закону про вибори суттєво не зміниться, ми вибори бойкотуємо, ведемо широку пропаганду, щоб вибори бойкотував народ.

Чорновіл В. Але про це поки що тільки в протоколі наших зборів.

Горинь М. Ми про це ніде не повідомляємо, а через тиждень вже будемо знати, як до цього ставитись.

Горохівський Л. Наприклад, люди бойкотують, не йдуть на вибори. Треба було б зафіксувати, зібрати підписи, щоб було видно, яка кількість не голосувала.

Горинь Б. Дозвольте по цьому питанню. Хочу запропонувати такий варіант. Якщо буде широко проведена кампанія із закликом до бойкоту виборів, можна було б збирати в людей індивідуальні заяви з мотивацією відмови брати участь у виборах Це був би вагомий документ. Чи погоджуєтесь, що потрібно ініціювати практику відмови від голосування?

Чорновіл В. Це було б законно. Заяву ми підготуємо.

Шевченко О. Практично буде дуже важко переконати людей, щоб відмовилися від голосування та ще й написали заяви про відмову.

Горинь М. Давайте проголосуємо. Хто за бойкот виборів? Хто проти? Приймається одноголосно.

Чорновіл В. Шановні члени ВКР! Просимо дзвонити до нас на контактні телефони. Якщо у вас немає новин, то в нас можуть бути якісь новини. У понеділок Богдан Горинь цілий день вдома – у нього в понеділок черговий день, а в мене черговий день у суботу – контактний телефон знаєте.

Горинь Б. Тому сьогодні мушу їхати до Львова, бо, крім чергування біля телефону, кожного понеділка відбувається засідання обласної ради УГС.

Чорновіл В. Михайле, з цим питанням закінчили. Поговоримо про 10 грудня.

Горинь М. Приступаємо до обговорення наступного питання – про 10 грудня. Прошу давати свої пропозиції щодо відзначення 40-річчя Загальної декларації прав людини.

Чорновіл В. І водночас заявити про існування УГС.

Горинь М. Ви вже знаєте, що Львівська обласна організація УГС організовує мітинг 10 грудня. А що планують інші організації?

Сапеляк С. У Харкові на сьогодні існують дві опозиційні організації – УГС і група "Апрель", куди увійшли україномовні й російськомовні люди...

 

 

Чорновіл В. (перебиває). Чому така назва – "Апрель"?

Сапеляк С. Так назвали, відповідно до рішення з'їзду. Вони виступали на мітингу дуже цікаво і дуже різко,.

Горинь М. Вибачте, вимушений вас перебити. Ми працюємо до 14-ї години. Робимо перерву чи ні? Залишилася одна година. Ні? Отже, працюємо.

Сапеляк С. (продовжує). Ця група прийшла до мене, щоб скоординувати дії наших організацій. Пан Чорновіл радить їм вступати в нашу Спілку, але вони заявили про своє опозиційне ставлення до неї і вступили в так звану "Спадщину", яка утворена на базі Спілки письменників та обкому КПУ. Група "Апрель" зараз також займається виборами, всі документи я привіз, щоб ви ознайомились. Тепер щодо 10 грудня. На основі того статуту, що було нам запропоновано, ми створили Товариство політв'язнів, включили до нього і тих, що були засуджені за статтею 58. 10 грудня ми вирішили вийти на вулиці, провести мітинг. Мета заходу: вимога реабілітувати всіх, хто був засуджений з політичних мотивів. За нами піде колона групи "Апрель". Плануємо пройти біля будинку КГБ і обкому КПУ. Ми вже занесли документ товариства до міськвиконкому з метою ознайомити з ним владу. Чекати на "добро" не збираємось, але акція – мітинг чи демонстрація – 10 грудня відбудеться. Пиання в тому, як це відбудеться.

Чорновіл В. Але ж це буде демонстрація, а не мітинг.

Сапеляк С. Так, це майже демонстрація.

Чорновіл В. Степане, але там мусить бути український елемент.

Сапеляк С. Український елемент представлятиме УГС. Ми створили невеликий осередок своїми силами. Туди вже за попередніми списками ввійшло 14 осіб, це в основному активна група людей, які підписалися за звільнення Макара. Переслали цей список за кордон, в Комітет українців Канади, там він опублікований. Я просто не мав змоги віддати вам цей список. Невеличка група УГС усе координує і всім керує. Люди із групи "Апрель" заявили – якщо їм не дозволять провести демонстрацію, то вони автоматично кооптуються до групи "Гельсінкі".

Чорновіл В. В нашу Спілку?

Сапеляк С. Так, вони прочитали Декларацію принципів, більшість із них повністю згідні, а окремі мають свої застереження до окремих пунктів. Я їм сказав, що це не конституція, ви можете внести поправки, підтримати український рух. Там в основному українці і два євреї.

Горинь М. Тут до нас прийшов гість. Прошу представитись.

Гість. Я член Українського культурологічного клубу, я помилково прийшов.

Чорновіл В. То не має значення. У нас відкрите засідання.

Шевченко О. Щодо 10 грудня, то ми вирішимо на зборах Київської обла­ної ради УГС.

Чорновіл В. Я хотів репліку. Я думаю, якщо нас запросять на демонстрацію Демократичного союзу, який буде обов'язково 10-го проводити мітинг, а є такі, що й прапор можуть понести, то це буде дуже навіть здорово для Москви. Цього для Москви цілком вистарчить. Нам треба визначитися щодо вступу членів УГС до Демократичного союзу. Я, наприклад, негативно ставлюся до цього.

Горохівський Л. (Тернопіль). До мене звернулися студенти відносно 10 грудня. Я ще подумаю, як провести це відзначення, може, якусь конференцію зробимо.

Чорновіл В. Якщо не дадуть приміщення для конференції, то можна десь на приватній квартирі зробити семінар з прав людини. Але треба тоді когось запросити із знаючих людей, щоб вони могли гарно розповісти про ситуацію в СРСР.

Хмара С. Мені здається, що там, де групи УГС невеличкі, не мають змоги провести маніфестацію, збори, конференцію, добре було б випустити хоча б 100 листівок і розклеїти їх у Дніпропетровську, Тернополі, Харкові та інших містах.

Чорновіл В. То мав би бути спокійний текст – за права людини, за звільнення політв'язнів.

Горинь М. Шановні друзі, ми друге питання обсмоктали, прийшли до висновку, що кожен буде робити в залежності від того, які має можливості і які прийдуть ідеї в голову, але ми повинні відзначити 40-річчя Декларації прав людини. З тим питанням ми вирішили. Тепер – про стан і завдання УГС, про форми і методи роботи.

Шевченко О. На мою думку, треба би було відрядити представника нашої Координаційної ради разом з фотокореспондентом до Одеси для вивчення інциденту, який там трапився.

Чорновіл В. Поїде Скочок і все з'ясує. Василь Барладяну мав приїхати сюди на засідання Координаційної ради. Коли йшов на вокзал, побачив машину, з неї вискочили троє у цивільному і почали його бити. Били професійно, поки не втратив свідомість. Люди викликали швидку допомогу. Встановили перелом руки, пошкодження хребта, травму черепа з проломом, струс мозку. Після побиття він був весь синій. Написав заяву у прокуратуру. Лікарі заявили, що підтвердять факт побиття. Треба було написати заяву в міліцію. Жінка, яка йшла разом з ним до вокзалу, також сказала, що підтвердить факт нападу і побиття.

Горинь М. Не будемо довше на цьому зупинятися. Хто ще хоче виступити?

Горинь Б. Вважаю ненормальною ситуацію, що до цього часу не маємо в деяких областях опорних пунктів для створення філіалів УГС. Вважаю, що зусилля Виконавчого комітету і Координаційної ради мусять бути спрямовані на те, щоб не було жодної області без опорного пункту. Хай це для початку буде один чоловік, на якого можна покласти обов'язок створити організацію, але таку людину необхідно знайти. Прошу записати це у нашому рішенні, щоб до Нового року за всяку ціну знайти людей, які б почали формувати організації в тих областях, де їх ще немає. Відрядити у ті області секретарів Виконавчого комітету, членів Координаційної ради і вирішити це питання.

 

До речі, склалася ситуація, коли замість того, щоб ми шукали людей, люди шукають нас, іноді дуже складними шляхами. Перед від'їздом до Києва до мене на помешкання прийшло двоє людей із Донеччини з проханням прийняти їх до Спілки. З радістю передаю Виконкому їхні заяви. Це Яценко Володимир Васильович, працює на шахті "Жданівська", слюсар, і другий – Січатов, також працює на шахті "Жданівська" слюсарем. Я не дав їм рекомендації, бо це повноваження Виконкому давати рекомендації для вступу в Спілку людям з інших областей. Ще одне прохання від сім'ї Рибаків із Хмельниччини. Дізнавшись про УГС, вони, почувши мою адресу з радіо "Свобода", спеціально приїхали до Львова із села Гута Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, щоб записатися у нашу Спілку. Отже, необхідно навести тісні контакти з областями, де ще не створено групи УГС...

Горинь М. Вячеславе, не перебивай. Ми новоутворена організація, а вже на зборах управляти тяжко.

Чорновіл В. Не будемо обюрокрачуватись.

Горинь М. То не є бюрократія.

Горинь Б. Продовжую. У тих областях, де вже створено філіали УГС, як, скажімо, у Львівській, Київській, Рівненській, Івано-Франківській – створювати організації на районному рівні, щоб у кожному районному центрі для початку був наш представник, який формуватиме районну організацію. Якщо так буде поставлене питання, то невдовзі УГС стане справді всеукраїнською організацією і тоді багато питань набагато легше буде вирішувати. Зараз Львівська обласна філія приступила до створення груп УГС у кожному районі області. Думаю, що це питання у найближчий час буде вирішене.

Чорновіл В. Богдан має рацію, треба активніше працювати над розширенням мережі УГС. Я вже про це думав, треба почати з розповсюдження "Вісника", але зробити великий тираж об'ємного журналу дуже важко. Може, будемо поширювати окремі статті з "Українського вісника", щоб люди про нас знали – тоді проблема заснування організацій в тих областях, де їх ще немає, буде вирішена. На сході України чимало людей, які хочуть бути членами Спілки, хочуть, щоби їхні прізвища стояли поруч зі львівськими, тобто вони східняки, але досить свідомі. Скажімо, навіть той Алтунян у Харкові, який вже давно мене знає.

Горинь М. Нам залишилося 15 хвилин!

Чорновіл В. Давайте підсумуємо. Я бачу, Михайле, що ти там щось писав, щось готував.

Горинь М. Хоча ми проти того, аби заводити папери, але я прийшов до висновку, що без тих паперів також неможливо, бо зберемося на наступний раз і не будемо знати, на якому місці ми зупинились і звідки повинні продовжувати. Я накинув кілька пунктів. Читаю. "Всеукраїнська координаційна рада, обговоривши інформацію про стан і завдання УГС та інші питання, рекомендує обласним та районним організаціям і групам:

1. Використати у своїй найближчій роботі "Обіжник" № 1.

2. Розширити форми пропаганди УГС за рахунок відео- і магнітофонних записів.

3. Розширити сфери нашого впливу за рахунок створення районних організацій.

4. Відзначити День прав людини 10 грудня в усіх областях, в яких є організації або групи УГС.

5. Надати збору підписів проти атомної енергетики на Україні масового характеру.

6. Затвердити секретарем УГС Степана Хмару.

7. Дати негативну оцінку проекту закону про вибори і направити заяву ВКР у Верховну Раду СРСР.

8. До нового 1989 року створити опорні пункти УГС в усіх областях України.

 

Чорновіл В. Ще раз звертаюся до членів ВКР з проханням: присилайте матеріали про мовний стан у вашій області, про соціальний, національний, екологічний стан, а також про голод 1933 року. Ще таке прохання: всі статті критичного характеру, де зачіпають нас, або взагалі правозахисників, або зачіпають гострі питання мови, екології – пересилайте нам, дуже нам це потрібно.

 

Горинь М. Славку, ти знову мене перебив, а я ще не закінчив. Останній пункт:

9. Організувати інформаційний центр, створити, де це можливо, бібліотеки УГС.

Хто за те, щоб прийняти ці пункти? Підніміть руки. Отже, приймаємо. На цьому завершуємо наше засідання, а після короткої перерви відбудуться установчі збори Київської обласної організації УГС. Олесь Шевченко запрошує членів ВКР взяти участь у цих зборах".

 

Після аналітичного опрацювання отриманої через агентуру та пристрої для підслуховування інформації про засідання ВКР та установчі збори Київської філії УГС голова КГБ України М. Голушко дав докладний звіт першому секретареві ЦК Компартії України В. Щербицькому у двох доповідних записках, датованих п'ятим і дев'ятнадцятим грудня 1988 р. Перший документ висвітлює питання, які були обговорені на засіданні ВКР, а другий стосується української символіки.

 

                                                      "5 декабря 1988 г. Секретно.

                                                      ЦК Компартии Украины

                                                       тов. Щербицкому В. В.

Об экстремистских замыслах лидеров

т. н. "Украинского Хельсинкского союза"

Поступающая в органы КГБ информация показывает, что лидеры Украинского хельсинкского союза Черновол, Горынь М. (Львов), Шевченко О. (Киев) и другие, игнорируя осуществляемые в отношении их меры профилактического и воспитательного характера, продолжают активную антиобщественную деятельность, направленную на формирование в республике "политической оппозиции" для борьбы за отрыв Украины от СССР.

 

Возвратившись из поездки в Москву после состоявшихся 14-17 ноября в посольстве США встреч и бесед с участниками межпарламентского семинара по правам человека, В. Черновол в кругу сообщников заявил, что главные усилия в настоящее время следует сосредоточить на активизации деятельности УХС, который должен стать "импульсной, стержневой" организацией, объединяющей Народный фронт Украины. В связи с этим поставил задачу создания в кратчайшие сроки групп "союза" в крупных городах республики, на предприятиях, в организациях, "вростать" во всякого рода неформальные объединения и подчинять их своему влиянию.

 

В этих целях для выработки тактики дальнейшей антиобщественной деятельности 20 ноября с. г. в г. Киеве на одной из частных квартир было проведено сборище т. н. "координационного совета" УХС, в котором приняли участие националистически настроенные лица из Львова, Винницы, Луцка, Днепропетровска, Донецка, Тернополя, Харькова, а также "председатель союза" в Москве Муратов Н. (всего около 50 человек). Выступая перед ними, Черновол призвал к расширению пропаганды и всемерной популяризации программных документов УХС, входить в различные самодеятельные объединения и открыто заявлять о своей позиции, использовать для этого любые возможности, особенно массовые собрания общественности. Аналогичные суждения высказывал Горынь Б., по мнению которого, до конца текущего года необходимо в каждой области "иметь хотя бы одного члена УХС. а в таких городах, как Киев, Львов, Ивано-Франковск, Ровно – "пора переходить к поиску единомышленников и созданию своих ячеек в районах".

 

Участники сборища одобрили резолюции под названием "Украине – республиканский хозрасчет" и "Украинские национальные герб и флаг", которые по своему содержанию совпадают с аналогичными программными документами "народно-демократических фронтов" республик Прибалтики.

 

КГБ СССР доложено.

Сообщается в порядке информации.

Председатель Комитета                                                                                            Н. Голушко"

(ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 14 (1990 р.). – Пор. 9, – Арк. 132-134).

 

Наступний документ:

                                                 "19 декабря 1988 г.

                                                  № 196 Секретно

 

                                                   ЦК Компартии Украины

                                                   тов. Щербицкому В. В.

 

О спекуляциях по поводу украинской национальной символики

(...) В последнее время среди определенной части творческой интеллигенции и студенческой молодежи республики активно ведутся разговоры о возрождении используемой в прошлом национальной символики – трезубца и желто-голубого флага. При этом делаются попытки доказать, что указанные символы нельзя расценивать как националистические, поскольку они были известны со времен Киевской Руси. Одновременно высказываются суждения о возможности по примеру республик Советской Прибалтики их официального признания в конституционном порядке в качестве государственных символов Украинской ССР.

 

Наиболее активно выступают за положительное решение этого вопроса националистически настроенные лидеры т. н. "Украинского хельсинкского союза – Черновол, Горынь, Шевченко, Набока, Бытченко и другие. По их поручению один из активистов УХС Шевченко В. (г. Киев) подготовил т. н. "историческую справку", подтверждающую древнерусское происхождение "украинского национального герба и флага".

 

 

Этот документ впоследствии был принят в качестве резолюции "учредительного собрания киевского филиала УХС, а затем передан за границу и используется радио "Свобода" в подстрекательской пропаганде. "Историческая справка" также распространяется пресс-службой УХС и студенческим самодеятельным объединением "Громада" (Киев). (...)

 

Сообщается в порядке информации.

 

Председатель Комитета (підпис)                                                                                                                              Н. Голушко.

(ГДА СБУ. – Ф. 16 , – Оп. 14. (1990 р.) – Спр. 6).

 

Хроніка

"21 листопада (понеділок) на помешканні голови ЛОО УГС Богдана Гориня відбулося засідання ради ЛОО УГС. Богдан Горинь розповів присутнім про засідання Всеукраїнської координаційної ради у Києві, поінформував про порушені на раді питання. Член УГС Ігор Ткаленко розповів про створення у Львівському університеті ім. І. Франка неформальної організації "Студентське братство".

 

Від арештів врятував землетрус у Вірменії

Подавати заяву в міськвиконком з проханням дозволити мітинг не мало жодного сенсу – гарантована відмова. Тому замість того, щоб просити дозволу на проведення мітингу, я вирішив поставити владу міста перед фактом, що такого-то дня о такій-то годині відбудеться мітинг. Оскільки 10 грудня 1988 року випадало 40-річчя прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини, УГС не могла пропустити таку важливу дату. 29 листопада 1988 року я особисто відніс у міськвиконком повідомлення такого змісту:

 

                                                  "Міськвиконкому м. Львова

                                                   Від ініціативного комітету

                                                   по проведенню мітингу

                                                   10 грудня 1988 року

 

Повідомляємо, що 10 грудня о 14 год. на площі біля Театру опери та балету ім. І. Франка відбудеться загальноміський мітинг, присвячений 40-річчю прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини – видатного правозахисного документа XX століття.

 

Просимо озвучити мітинг (оплату гарантуємо згідно з виставленим рахунком), а також просимо допомогти виділеній нами групі порядку в забезпеченні нормальних умов його проведення.

 

29.ХІ.1988 р. За дорученням ініціативного комітету Богдан Горинь

 

Адреса: 290054, Львів-54, вул. Кульчицької, 15, кв. 94

Горинь Богдан Миколайович

 

Праця: Львів-центр, вул. Стефаника, 3, Картинна галерея, ст. наук, працівник"

 

 

Через кілька днів мене викликали у міськвиконком. Разом зі мною були викликані директор Картинної галереї Борис Возницький і секретар партійної організації Оксана Пеленська. Розмову почав перший заступник голови міськвиконкому І. М. Панцюк. Він запитав Б. Возницького, чи знає він, що науковий працівник галереї Богдан Горинь взяв на себе ініціативу організувати 10 грудня мітинг. Директор втягнув голову в плечі, зіщулився і почав виправдовуватись, що знає тільки про ту працю, яку Горинь виконує в галереї, а про його діяльність поза нею йому нічого не відомо. Панцюк зробив докір директорові, що той не роз'яснив працівникові керованої ним установи, що його протиправні дії кидають тінь на всю галерею, в тому числі на директора й партійну організацію, які повинні зробити відповідні висновки. Панцюк зачитав рішення міськвиконкому про заборону мітингу і додав від себе, що на цей раз влада буде діяти з усією суворістю закону. Кілька разів наголосив: "Запам'ятайте, я вас попередив!" Прохання вручити мені письмову відмову Панцюк проігнорував: "Вас повідомили усно й цього цілком достатньо!"

 

Отже, треба було чекати найгіршого варіанту: силового розгону мітингу і арешту його ініціаторів та активістів. Така твердість І. Панцюка (поза сумнівом, погоджена з іншими інстанціями – прокуратурою і КГБ) давала підставу зробити висновок, що для комуністичної влади правозахисний рух, базований на прийнятій ООН Загальній декларації прав людини, представляв серйозну загрозу, а тому керівництво міськвиконкому разом з партійними й репресивними органами готові були будь-якими способами зупинити розгортання цього руху.

 

Назріваючий драматичний розвиток подій був несподівано зупинений повідомленням про землетрус у Вірменії, про великі жертви, які поніс вірменський народ, у зв'язку з чим у країні був оголошений траур. Виникла непроста ситуація: як бути? Відмовитися від проведення мітингу у зв'язку з оголошеним трауром чи все-таки провести запланований захід? 9 грудня ввечері, у переддень мітингу, почувши про оголошений у країні траур, на моє помешкання прийшов стривожений Чорновіл. Обговорили різні варіанти можливого розвитку подій. Зійшлися на думці, що відмовитися від мітингу в жодному разі не можна. На площу перед Театром опери й балету прийдуть люди і треба буде їм щось сказати. Крім того, на них можуть накинутися змопівці, когось поб'ють, когось заарештують, а звинуватять організаторів мітингу. Тому нам треба прийти і пояснити людям, що у зв'язку із землетрусом у Вірменії і проголошеним у країні трауром мітинг до Дня прав людини в силу обставин буде траурним мітингом. У своїх виступах ми повинні на цьому наголосити, висловивши співчуття вірменському народу, що зазнав великих втрат.

 

 

Про рішення трансформувати мітинг, присвячений Дню прав людини у траурний мітинг я телефоном повідомив обласну і міську міліцію. У телефонограмі за моїм підписом було сказано: "У зв'язку з бідою, яка спіткала вірменський народ, мітинг, присвячений Дню прав людини, матиме траурний характер. Від імені ініціативного комітету Богдан Горинь".

 

  

О 13 год. 30 хв. я був уже на площі біля оперного театру. З усіх боків до місця мітингу підходили люди. Очікуючи на В. Чорновола, бачив, як люди заповнюють площу і прилеглі до неї вулиці. Поруч зі мною з клунком необхідних речей (у випадку арешту) стояла дружина Оксана. Сказала, що не відступить від мене до кінця мітингу. У її словах була така твердість і рішучість, що я не смів їй заперечити, тим більше, що події могли розгорнутись у непередбаченому напрямі.

 

  

Я звернувся до зібрання з проханням зберігати спокій і витримку, оскільки влада має намір застосувати до учасників мітингу силу.

 

У час, коли, вдивляючись у зібрану громаду, я виглядав Вячеслава Чорновола, що затримувався, до мене підійшов міліціонер і сказав, що має завдання супроводжувати мене до представників влади, які знаходяться у штабі народної дружини. "Я йду з тобою!" – твердо заявила Оксана, вхопивши мене під руку. Було б даремною справою заперечувати їй. Люди, побачивши, що мене забрав міліціонер, почали протестувати, викрикуючи образливі для влади гасла. У той час підійшов В. Чорновіл, якому люди сказали, що Богдана Гориня забрала міліція. Він звернувся до народу зі словами обурення. 

 

 

Коли я з дружиною в супроводі міліціонерів підійшов до будинку, де розміщувався штаб народної дружини, то побачив, що коридор штабу й кімнати були вщерть заповнені міліцією і змопівцями у характерних беретах, з прикріпленими до боку кийками. Можливо, що мене покликали для того, щоб я побачив, яка сила зібрана для "наведення порядку". У кабінеті, розміщеному в кінці коридору, біля довгого стола сиділи знайомий мені перший заступник голови міськвиконкому І. М. Панцюк, голова Ленінського райвиконкому Літюга, секретар міськкому партії Мартинюк, начальник міліції міста, ряд невідомих у штатському. Почалася розмова. Мені нагадали, що міськвиконком заборонив проведення мітингу, про відповідальність за невиконання рішення влади. Я ж доказував, що повідомлення про мітинг подав у зв'язку з відзначенням у всьому цивілізованому світі цього міжнародного правозахисного документа, а тому влада не мала права заборонити цей захід, рішення влади вважаю помилковим. Крім того, враховуючи нещастя, яке спіткало народ Вірменії, організатори мітингу вирішили висловити співчуття вірменському народові, закликати громадян Львова переслати, хто зможе, посильну грошову допомогу на підтримку постраждалим землетрусу. Я закінчив своє слово тим, що мітинг матиме траурний характер, влада не має підстав його заборонити.

 

Під час нашої розмови крізь вікна чути було наростаючу силу невдоволення людей, що заповнювали площу. Вони скандували моє прізвище, викрикували слова протесту проти мого затримання, вимагали звільнити мене. Тим часом мені зачитали заготовлений документ про відповідальність за проведення мітингу. Я спокійно вислухав і сказав, що готовий відповідати, але в даний момент я повинен піти на площу і повідомити людей про День прав людини і про велике нещастя, яке спіткало вірменський народ. Чоловік у штатському переговорив з кимось по рації і, глянувши у мій бік, сказав, що розмова закінчена і я можу йти.

 

- Підемо разом! – сказав присутнім представник влади І. М. Панцюк. Коли ми вийшли з приміщення штабу народної дружини, до людського зібрання звертався Вячеслав Чорновіл. У нього був зірваний голос, йому важко було говорити, але він гаряче обурювався тим, що у День прав людини на очах тисяч людей порушуються ці права, Богдана Гориня заарештували тільки за те, що він – ініціатор відзначення одного з найвидатніших правозахисних документів XX сторіччя – Загальної декларації прав людини. На площі не вщухав гул людей, викрики протесту проти влади, вимога звільнити мене. Коли, пробившись крізь щільно заповнену площу, я став поруч із Чорноволом, мене зустріли радісними вигуками і оплесками. Вигуками "Ганьба!" зустріло велелюдне зібрання представників влади – І. Панцюка. А. Мартинюка, Літюгу та ін., що стали поруч із Чорноволом. Один з них був з мегафоном.

 

 

З перспективи часу цікаво буде ознайомитись, як про цей мітинг написав у своєму "Інформаторі" В. Яворський, як описав мітинг В. Чорновіл у листку прес-служби УГС і як розмалювала цю подію у компартійній газеті "Вільна Україна" Л. Сухонос.

 

                                                        "12 грудня 1988 року

                                                         Листок прес-служби УГС, ч. 45

 

День трауру чи шабаш погромників?

Як Українська гельсінкська спілка, так і влада, кожен по-своєму, але ґрунтовно і по-діловому, готувалися до 10 грудня – Дня прав людини. Ми видрукували і розповсюдили немалий тираж Загальної декларації прав людини, 40-річчя прийняття якої закликали відзначити мітингами, демонстраціями, дискусіями, вечорами. Центральною подією відзначення намітили мітинг у Львові біля оперного театру 10 грудня о 14 годині. 30 листопада ініціативний комітет повідомив про мітинг владу. Було роздано і розклеєно по місту тисячі відозв і оголошень про нього. Львівська філія УГС та групи, що приєдналися до організації мітингу (група "Довір'я", ініціативна група створення Демократичного фронту сприяння перебудові та ін.) організовували службу порядку, малювали на голубому "оонівському" тлі правозахисні гасла.

 

Влада теж готувалася. 3 грудня безпідставно заарештували на 15 діб одного з активних організаторів мітингу Степана Хмару (див. про це листок прес-служби, ч. 44). 5 грудня викликали у міськвиконком Богдана Гориня, голову Львівської філії УГС. Там цілий загін партійно-радянських чиновників – в. о. голови міськвиконкому Панцюк, секретар міськкому партії Мартинюк, зав. відділу культури міськвиконкому Калішевський, начальник міліції та прокурор міста і ще з десяток інших – заявили про заборону мітингу і лякали можливими наслідками. Наступного дня для такої само процедури в міськвиконком викликали члена Виконавчого комітету УГС Вячеслава Чорновола. З перших днів грудня (ще до офіційної заборони мітингу) по місту ходили дільничні міліціонери з "чорними списками неблагонадійних" і застерігали від участі в мітингу (див. у попередньому листку протест проти цього Ірини та Ігоря Калинців). Обійшли таким чином тисячі квартир.

 

Рішення про заборону мітингу 10 грудня у Львові в місцевій пресі так і не з'явилося, однак львівське радіо і телебачення 8 грудня передали звернення міськвиконкому, в якому говорилося: "Оскільки мета мітингу не відповідає завданням і принципам перебудови, переслідує інтереси окремих осіб, які проявили себе раніше як екстремісти, закликали до міжнаціональної ворожнечі, небезпечних правопорушень, міськвиконком на проведення мітингу дозволу не дав". Залишимо на совісті міської влади кагебістські теревені про "екстремізм" та "заклики до міжнаціональної ворожнечі" з боку Української гельсінкської спілки, яка послідовно виступає проти денаціоналізації і за повне задоволення національно-культурних потреб усіх національностей, що населяють Україну, та зауважимо тільки дивний характер отієї "перебудови по-щербицькому", завданням і принципам якої, виявляється, не відповідає Загальна декларація прав людини, ювілей якої збиралися відзначити на львівському мітингу.

 

Не сподіваючися на послух львів'ян, перелякані владці повели й іншу підготовку. Як повідомив нам потаємно один з офіцерів міліції, якій не просто воювати із власним мирним народом, на розгін мітингу було приготовлено не тільки дислоковану у Львові з літа 1988 року роту спеціального призначення (150 відтренованих молодчиків) та міліціонерів з цілої області, а й курсантів міліційної школи та пожежного училища, до готовності було приведено навіть регулярні війська... Так боятися власного народу, що вирішив зібратися на мирний правозахисний мітинг, можуть тільки люди, які дуже перед народом завинили...

 

Але до майже неминучого побоїща не дійшло. Через оголошення 10 грудня дня трауру у зв'язку з вірменською трагедією організатори мітингу прийняли єдино правильне рішення – перетворити його на траурний зі збиранням коштів для братнього вірменського народу. Про таке рішення було повідомлено владу. Досягли домовленості, що влада чинити перешкод не буде.

 

Як і можна було сподіватися, партійно-радянські функціонери набрехали. Правда, міліція і військо під час мітингу ховалися на близьких і дальніх підступах до оперного театру. Але превентивні арешти почалися за кілька годин до початку мітингу. Були заарештовані майже всі члени ініціативного комітету. Івана Макара схопили о 13 годині біля Львівського університету. При цьому люди, які Макара впізнали, не віддавали його напасникам. Якась жінка била міліціонера по спині торбинкою і кричала: "Відпустіть Макара! Що ви від нього хочете?"

 

Так само далеко від місця мітингу забрали інженера Ігоря Деркача, Ярослава Борща, Івана Жулинчука та інших активістів УГС. Одних, як Макара і Деркача, тримали в міліційній камері протягом десяти годин без жодних пояснень (що можна було б вважати грубим порушенням закону, якби на Україні рахувалися з якимись законами), іншим мотиви затримання відверто фабрикували. Так, тернопільчанина Левка Горохівського затримали у кав'ярні за дві години до мітингу і привезли у залізничну міліцію, звинувативши у пограбуванні громадянки Польщі. Однак ні польки, ні заяви про пограбування там не виявилося – Горохівського протримали кілька годин і відправили додому в Тернопіль. Як виявилося, до Львова в цей день з районів і сусідніх областей потрапити було непросто. Людей перехоплювали, частину автобусних рейсів відмінили. Двох посланців Партії національної незалежності Естонії перехопили в аеропорту і, потримавши кілька годин, відправили назад.

 

Тим часом на майдані біля оперного влада вчинила ще одне крутійство, не пускаючи до мікрофонів організаторів мітингу і запропонувавши людям з огляду на траурний день розійтися. Не вийшло! Голосне скандування "Ганьба!", "Слово Чорноволу і Гориню!" примусило в. о. голови міськвиконкому Панцюка передати мегафон керівникам УГС. Богдан Горинь зачитав відозву, в якій повідомлялося, що "у зв'язку із трагедією, яку ми всі переживаємо із братнім вірменським народом, мітинг, який був призначений Українською гельсінкською спілкою до Дня прав людини, перетворюється у траурний". Висловивши "найглибше братнє співчуття братам і сестрам Вірменії в цю тяжку для всіх народів СРСР годину", відозва закликала до збору коштів та здавання крові для поранених під час землетрусу. Звертаючися до присутніх із закликом "перейнятися розумом і серцем велетенською трагедією, зберігати спокій і організованість", організатори мітингу зауважували: "Ми вважаємо, що і влада, яка мала намір силою розігнати мітинг, перейметься відповідальністю і серйозністю моменту та вестиме себе гідно".

 

Потім Вячеслав Чорновіл запропонував послати від усіх присутніх телеграму Президії Верховної Ради Вірменської РСР такого змісту:

 

"Братній вірменський народе!

Ми, учасники багатотисячного мітингу, скликаного у Львові 10 грудня Українською гельсінкською спілкою для відзначення 40-річчя Загальної декларації прав людини, у зв'язку із ще однією трагедією, на цей раз стихійною, що спіткала вірменський народ, і в зв'язку з оголошеним в СРСР днем трауру вирішили перетворити наш захід у траурний мітинг солідарності з вірменським народом і у збір коштів для допомоги потерпілим.

 

Терниста дорога судилася древньому вірменському народові, що пройшов крізь пекло геноциду, втратив значну частину національної території, але зберіг свою самобутню культуру, високий рівень національної свідомості. Український народ завжди солідаризувався з братнім вірменським народом, доказом того були великі вірменські колонії в Україні, значний внесок вірмен в українську культуру. Сьогодні ми солідаризуємося з прагненням вашого народу до справжнього суверенітету, до об'єднання у єдиній державі усіх вірменських земель. Зараз, коли на вас звалилося стихійне лихо – небувалої сили землетрус, що відібрав багато людських життів, ми, як і всі народи Союзу і цілого світу, з вами. Хай наша посильна допомога і наша солідарність хоч трохи підтримає вас у ці важкі часи. Ми з вами, дорогі брати-вірмени!

 

Учасники масового мітингу у Львові 10 грудня 1988 року".

 

Нормально дочитати телеграму Чорноволу не дали. При згадці про об'єднання усіх вірменських земель, тобто про Карабах, секретар міськкому партії Мартинюк зробив знак – і над площею залунала гучна музика, яку не вимкнули навіть коли Чорновіл закликав вшанувати пам'ять жертв хвилиною мовчання – і присутні оголили голови.

 

Підняті було завчасно заготовлені гасла "Геть Щербицького!" та ін. на прохання Б. Гориня опустили. Люди довго не розходились, оточивши активістів УГС для бесід. Нарешті влада таки почала розганяти людей.

Пресова служба УГС".

 

У довжелезній публікації "Патріотизм – це любов і совість. Роздуми над виступами так званих правозахисників" Л. Сухонос так розмалювала згаданий вище мітинг:

(Сухонос Л. Патріотизм – це любов і совість. Роздуми над виступами

 так званих правозахисників. – Вільна Україна. – 1988. – С. 3-4).

 

 

"Настало 10 грудня. Давайте згадаємо, що то був за день. Тяжкий день скорботи й печалі за тисячами людей, які стали жертвою небувалого землетрусу. В Спітаку, Кіровакані й Ленінакані, у селищах і містах люди розбивали руїни, щоб подати допомогу живим, щоб попрощатися з тими, хто відійшов назавжди. По всій країні був оголошений траур. І в той же день з усіх республік поспішали у Вірменію рятувальники, будівельники, доставлялась техніка. З різних країн пролягли у Вірменію авіарейси милосердя й допомоги. Багато трудових колективів львівських підприємств вийшли в той день на суботник, люди переказували кошти, збирали і надсилали необхідні речі.

 

А Львівська філія УХС (Сухонос вперто називає Українську гельсінкську спілку (УГС) на російський лад – УХС) не відмовилась від свого задуму – мітингу. Правда, порядок денний змінено: замість боротьби за права – траурний мітинг з висловленням співчуття вірменському народові.

 

За кілька хвилин до 14-ї появився біля пам'ятника В. І. Леніну В. Чорновол. Завирувала навколо юрба і стишився гомін. А він упродовж кількох хвилин розіграв свою увертюру. Понарікав на владу, яка не прийшла. Кинув у натовп: "Бачите, бояться нас, не йдуть до народу!" Потім здивувався, що немає мікрофона. Нам, мовляв, обіцяли, що буде озвучення! Була телефонна домовленість. (І слово "телефонна" чомусь прорік значно тихіше, на "домовленості" навпаки – наголосив!) Під цим розумілось: от яка влада – не виконує домовленості. Навколо ж по-своєму реагували на все це. Почулось кілька вигуків йому на підтримку: "Бюрократи! За наш рахунок живуть. Що та влада робить!"

 

"Якщо влада не забезпечила нам озвучення, будемо говорити так. Тільки буду говорити не я, бо зірвав голос на одному з мітингів, а Богдан Горинь. Ми зачитаємо відозву до вірменського народу. Проведемо не той мітинг, що був оголошений, а траурний, у зв'язку із ситуацією у Вірменії", – приблизно так пояснив, що буде далі, В. Чорновол.

 

Серед тих, що зібралися, запал трохи вщух. Бо ж готувались і плакати, і вимоги. Своєрідних емоцій мало бути значно більше. Та згадка про скорботний день і зміна теми мітингу якось пригасила їх. Правда, не всіх. Бо піднялись було плакати про Степана Хмару, пролунали вигуки про попрання прав і свобод, про голодовку.

 

Тут знову почалось.

- Богдан Горинь! Де ти, Богдане? – прокричав В. Чорновол у натовп. (А добре ж знав, що Б. Горинь як організатор, від якого надходила заява, пішов до представників влади.) (Автор фейлетону задля правди мала б написати: "Б. Гориня забрала міліція і повела до представників влади) Але увертюра, яка вже зазвучала, мала продовжитись у потрібній Чорноволові тональності. "Де Богдан?" – ще раз почулось. Навколо вже почали скандувати це ім'я і прізвище. І тут, безперечно, з "домашньої заготовки" пролунало: "Взяли! Богдана Гориня взяли! Як посміли, в такий день? Чи є у них совість?" У відповідь негайно прозвучало: "Ні!"

 

Отак за кілька хвилин – і відповідно підігрітий настрій певної частини публіки, в основному людей, яким би тільки покричати, а привід знайдеться, і задоволення власного честолюбства.

 

О чотирнадцятій появились і влада, і Горинь.

 

По-людськи звертаючись до присутніх, почав свій виступ перший заступник голови міськвиконкому І. М. Панцюк. Він сказав про прапори з крепом, вивішені у місті, по всій країні. Про те, що смуток чорної звістки про стихійне лихо у Вірменії болем відгукнувся у серці кожного. Біда прийшла в братню республіку, в наш спільний дім. Десятки львівських підприємств у ці години працюють – люди вийшли на суботник, зі Львівського аеропорту вже відправлено перші вантажі, в дорозі до Вірменії крани, екскаватори, інша техніка. Промовець нагадав, звертаючись до присутніх: якщо можете, підіть до ощадних кас – там приймають кошти на спеціальний рахунок. І на закінчення попросив: розійдіться, мітинг, на який зібрались, несанкціонований.

 

Через хвилину над головами людей понеслось: "Ганьба! Ганьба! Ганьба!" Скандували довго і безсоромно. Натреновані у літні місяці – не хотіли навіть задуматись, що той суботній день мав би бути страшним печальною тишею. З репродукторів полилась траурна мелодія. З уст розпалених емоціями людей – вимога надати мегафон Б. Гориню, В. Чорноволу.

 

І ось Б. Горинь зачитує слова звернення, відозву до вірменського народу. Читає з пафосом, чітко вимовляє тривожні слова. Від імені УХС народові братньої Вірменії, дружбою з яким довгі роки пов'язаний український народ, посилає слова співчуття у горі. Не забуває сказати, через які страждання пройшов вірменський народ в історичному минулому, у яких стражданнях сьогодні виборює возз'єднання споконвічних своїх земель – Нагірного Карабаху.

 

Слова... А що за ними? І де їхня правда? У зверненні – про дружбу народів. А в привітанні V Всесвітньому конгресові вільних українців про цю ж дружбу мовиться, що не маємо права бути "заколисані шовіністичними пісеньками про інтернаціоналізм і непохитну дружбу народів". І під тим привітанням, яке було надіслане V конгресові від координаційної ради УХС, – серед інших підписи В. Чорновола і Б. Гориня".

 

Ця довга цитата з пасквілю Л. Сухонос дає уявлення, якими способами влада боролася з УГС. Щоб дискредитувати і знищити організацію, що посміла підняти голос як політична структура, альтернативна КПРС, були залучені преса, міліція, КГБ, партійні й державні органи. Врешті, всі ці заходи давали протилежний ефект: з кожним днем УГС набирала все більшої популярності, а з-під правозахисної парасольки "гельсінкська" все чіткіше проглядали контури першої в Україні політичної організації, що відверто, легально виступила на боротьбу з тоталітарним режимом, поєднавши легальну діяльність із необхідними, вимушеними (задля безпеки) засобами підпільної, конспіративної діяльності.

 

На початку грудня Україну (на правах туриста) відвідав член ліберальної партії Великобританії Степан Кривавич. За кожним його кроком стежили кагебісти. Кривавич повідомив по телефону, що хотів би зустрітися зі мною, Гелем і Чорноволом. Зустрілися на помешканні Вячеслава. Кривавич висловив думку, що УГС повинна налагоджувати контакти з ліберальною партією Великобританії.

 

 

Активно вистежуючи процеси, які відбуваються в Україні, КГБ поставив два першочергових завдання. Перше: перешкодити народженню в Україні масового національно-демократичного руху типу балтійських фронтів. Друге: боротися проти наростаючого контакту між активістами українського національно-визвольного руху і українською патріотичною еміграцією. Саме на цих двох питаннях наголошено в інформаційному повідомленні КГБ УРСР на адресу ЦК КГГУ від 16 грудня 1988 року.

 

                                           "16 декабря 1988 г. № 195. Секретно

                                            ЦК Компартии Украины

                                            тов. Щербицкому В. В.

 

О современной тактике зарубежных ОУН

по разжиганию националистических тенденций в республике

По поступающим данным, главари зарубежных центров ОУН рассматривают возросшее внимание украинской общественности к происходящим националистическим процессам в республиках Советской Прибалтики и Закавказья, а также выступления жителей Украины по различного рода проблемам языкового, исторического, автономистского, экологического характера, свободы вероисповедания как "благоприятную почву" для инспирации подрывной деятельности в республике под лозунгом борьбы "за подлинное национальное и государственное самоопределение".

 

 

Несмотря на миролюбивые инициативы советского руководства, позитивные преобразования в стране, оуновцы осуществили в последнее время за рубежом ряд крупных антисоветских акций и сборищ (т. н. "Великие сборы украинских националистов" – бандеровский и мельниковский, Всемирный конгресс свободных украинцев, съезд Украинского конгрессового комитета Америки, слушаний о голоде в 30-х годах и другие), на которых принимались решения, разрабатывалась тактика активизации враждебных акций против Украинской ССР вплоть до призывов борьбы за отделение Украины от СССР и создание "самостоятельного соборного государства".

Усилению подрывной активности закордонны ОУН способствует фактическая поддержка в современных условиях их деятельности со стороны администрации США, в том числе непосредственно Рейгана и Буша, систематически проводивших личные встречи с главарями националистических и клерикальных центров и выступающих с заверениями о поддержке Соединенными Штатами "стремления Украинского народа к самоопределению и свободе".

 

Приспосабливаясь к процессам демократизации и гласности в нашей стране, зарубежные оуновские центры меняют тактику подрывной деятельности по разжиганию на Украине националистических тенденций и в новых условиях пытаются осуществлять ее по таким направлениям:

- активное воздействие на "национально сознательных", с их точки зрения, авторитетных деятелей из числа творческой и научной интеллигенции республики, организация вокруг некоторых из них (И. Драч, Д. Павлычко, Б. Олейник, О. Гончар) пропагандистской шумихи за рубежом о поддержке их выступлений, вплоть до выдвижения таких лиц на соискание международных премий;

- оказание различной материальной и моральной помощи лицам, отбывшим наказание за антисоветскую деятельность, в первую очередь стоящим на крайних националистических и экстремистских позициях, допускающим рецидивы антиобщественной деятельности;

- массовая засылка открытых писем в адреса творческих союзов и научных учреждений, известных работников науки, литературы, искусства с провокационными призывами добиваться от властей прекращения преследования новоявленных "правозащитников" типа ранее судимых Черновола, Шевченко, Горыня и других;

- использование во враждебных целях расширяющихся контактов с республикой по линии внешнеэкономических и культурных связей, а также стремление проникать в самодеятельные общественные объединения, особенно проявляющие себя с негативной стороны;

- привлечение определенного круга лиц к развитию кооперативного движения на Украине, деятельность которых связывается возможностью объединения националистически настроенных элементов в рамках независимых от государства производственных структур, финансового обеспечения их деятельности и создания таким путем, по замыслам ОУН, основы частной собственности на средства производства. Подтверждением этому может служить предложение, исходящее от зарубежных националистов Черноволу и Горыню на базе Украинского хельсинкского союза создать "информационный кооператив", установить прямые связи с предпринимателями в США и Канаде, обеспечив таким образом легальное поступление в УХС иностранной валюты и других денежных средств для проведения антиобщественной деятельности.

 

Оценивая выступления националистических элементов в Таллинне, Риге и Вильнюсе как "успешные", через средства массовой информации оуновские главари Запада усиленно протаскивают установки о том, что "настало время приступить к конкретным шагам по формированию на Украине Народного фронта, опираясь на опыт Эстонии. В этом они рассчитывают в первую очередь на инициативу отдельных представителей творческой интеллигенции, которые, по их утверждениям, занимают "главенствующую роль в борьбе за возрождение национального достоинства народа Украины", а их "смелые выступления" в официальных печатных изданиях служат своеобразным сигналом к активизации в республике "независимых групп сопротивления".

 

По замыслам главарей закордонных ОУН, этот процесс следует направить в русло организационного оформления возникших в последнее время в республике неформальных группировок в Народный фронт, под прикрытием которого можно было бы в последующем проводить враждебную деятельность. В качестве платформы для такого объединения рекомендуют использовать стремление "истинных украинофилов" получить право на самостоятельное решение вопросов, связанных с языком, обучением в школах и вузах, здравоохранением и экологией, что, по их утверждениям, будет способствовать повышению авторитета Народного фронта и превращению его в массовую организацию, формированию на этой основе политической оппозиции и структур националистического подполья.

 

Установки ОУН на сплочение единомышленников, создание "оппозиции" в республике и придание ей антисоветской направленности усиленно продвигаются в передачах зарубежных радиостанций и через традиционные нелегальные каналы, в частности, путем направления в УССР эмиссаров зарубежных подрывных центров.

 

К примеру, в текущем месяце в Киеве и Львове находился турист-индивидуал из Англии Кривавич С., 1950 года рождения, функционер так называемого Украинского комитета мира (УКМ) – эмигрантской организации, в задачу которой входит оказание помощи оппозиции в СССР. Установлено, что в процессе встреч с националистическими элементами он давал рекомендации "вовлекать широкие массы в самые решительные действия вплоть до вооруженного восстания", проводить "воспитательную работу", ориентируясь на рабочие коллективы крупных промышленных центров республики.

 

Зафиксированы встречи этого эмиссара с Черноволом, Горынем, Горбалем, Гелем (все судимы за антисоветскую деятельность), которых он подробно проинформировал о деятельности УКМ, контактах "комитета" с антисоциалистическими группировками в ПНР и республиках Советской Прибалтики, пообещал оказать материальную помощь и доставить множительную технику. При выезде за границу у него было в установленном порядке изъято значительное количество националистических материалов, что задокументировано с применением видеотехники и будет использоваться в пропагандистских целях.

 

В последнее время отмечается изменение позиции оуновских центров за рубежом по отношению к "русским правозащитникам", стремление наладить сотрудничество с ними. Один из главарей националистической Украинской революционно-демократической партии М. Воскобойник (США) призвал более активно устанавливать и развивать контакты с такими лицами с тем, чтобы они поддержали "справедливость притязаний украинских патриотов".

 

КГБ УССР принимаются меры к своевременному вскрытию и пресечению враждебных устремлений противника, направленных в республику. Не преувеличивая в целом опасности намерений зарубежных националистических, клерикальных центров по разжиганию негативных тенденций, вместе с тем принимается во внимание, что современная тактика и установки зарубежных ОУН находят отражение в поведении и действиях отдельных враждебно настроенных лиц из числа советских граждан. Они стремятся к оживлению своей националистической антиобщественной деятельности, выработке новых приемов и методов применительно к изменившейся обстановке, что нами учитывается в практической работе против зарубежного противника.

 

Сообщается в порядке информации.

 

Председатель Комитета (підпис)                                                                                                                                          Н. Голушко".

(ГДА СБУ. – Ф. 16, – Оп. 14 (1990 р.). – Пор. 9, – Арк. 148-151).

 

Грудневе засідання ВКР У Києві

Висловлені КГБ побоювання справдилися. На засіданні ВКР, яке відбулося 18 грудня 1988 року в Києві, крім окремої резолюції, що стосувалася ставлення до виборів, до верховних органів влади СРСР, була прийнята окрема ухвала про підтримку Українською гельсінкською спілкою об'єднання типу Народного фронту чи Руху сприяння перебудові в Україні. Про це говориться у листку прес-служби УГС, ч. 47, який наводжу повністю.

 

Із засідання Всеукраїнської Координаційної Ради УГС у Києві

18 грудня 1988 року у Києві відбулося чергове засідання Всеукраїнської координаційної ради УГС. Члени ради з Києва, Львова, Тернополя, Дніпропетровська, Вінниці, Житомирщини та ін. розповіли про ріст рядів та роботу місцевих філій Спілки, про шалену протидію влади у Києві, Львові, Одесі, Вінниці відзначенню 10 грудня Дня прав людини. Член ради Микола Горбаль розповів про зустрічі за дорученням виконкому УГС із українцями Прибалтики, про свій виступ на мітингу в Ризі. Було також прийнято дві резолюції, які наводимо:

 

Про вибори до верховних органів влади СРСР

(Резолюція Всеукраїнської координаційної ради УГС)

Всеукраїнська координаційна рада Української гельсінської спілки з жалем констатує, що конструктивна критика громадськістю проектів законів про вибори народних депутатів СРСР та про поправки й доповнення до Конституції СРСР не була врахована. На останній сесії Верховної Ради СРСР зроблено крок назад навіть порівняно із сталінсько-брежнєвськими конституціями. Узаконено непрямі вибори як Верховної Ради СРСР, так і наділеного надто широкими повноваженнями Голови Верховної Ради, що створює передумови для режиму особистої диктатури з парламентським її прикриттям. Третину складу так званого з'їзду народних депутатів (непотрібної проміжної ланки) буде сформовано недемократичним шляхом довільно встановленого представництва КПРС та інших прийнятих для бюрократії всесоюзних організацій. В інтересах тієї ж партійно-бюрократичної касти створено виборчий закон, за яким підтримувані народом представники опозиційних організацій практично позбавлені можливості бути зареєстрованими як кандидати в депутати з'їзду, а тим паче потрапити в постійно діючу Верховну Раду. Українська гельсінкська спілка, яка при демократичних виборах вже сьогодні мала б реальні шанси перемогти у ряді виборчих округів України, новим антидемократичним законом такої можливості позбавлена.

 

За таких умов наша беззастережна участь у виборах була б тільки на користь реакційних сил суспільства, допомагаючи їм створювати ілюзію законності.

 

Тому Всеукраїнська координаційна рада УГС рекомендує:

а) при виборах на з'їзд народних депутатів СРСР утриматися від висування кандидатів у депутати від УГС і закликати як членів УГС, так і всіх громадян України до неучасті у недемократичних виборах. Такий бойкот рекомендуємо здійснювати як неявкою на вибори, так і анулюванням виборчих бюлетенів чи перетворенням їх у недійсні;

б) водночас рекомендуємо всім членам УГС взяти найактивнішу участь у передвиборній кампанії для роз'яснення позицій УГС щодо виборів, критики недемократичних законів та підтримуваних партійною бюрократією кандидатів, а також для пропаганди ідей УГС;

в) як виняток, рекомендуємо взяти участь у виборах і підтримати того кандидата, який візьме зобов'язання після обрання домагатися:

- введення в Конституцію СРСР положення, за яким кожен всесоюзний закон чинний на території союзної республіки тільки після схвалення його Верховною Радою цієї республіки;

- затвердження статусу української мови як єдиної державної мови на території УРСР і впровадження її в усі сфери політичного, культурного та господарського життя республіки;

- суверенітету УРСР над своїми природними багатствами і своєю економікою, в тому числі переходу республіки на повний госпрозрахунок і самофінансування;

- негайного припинення будівництва нових атомних електростанцій та нових реакторів на діючих АЕС і поступового планового згортання атомної енергетики в Україні, а також зміни структури української промисловості з ліквідацією екологічно шкідливих виробництв. Від кожного зареєстрованого кандидата в депутати місцеві філії УГС повинні зажадати відповіді, як він ставиться до цих вимог;

г) у зв'язку з недемократичним характером нових законів рекомендуємо проводити обговорення їх в ході передвиборної кампанії і виробити єдині пропозиції УГС щодо зміни політичної системи СРСР та виборчої системи, які ми будемо вимагати винести на всенародний референдум. Для ефективнішого проведення лінії УГС щодо виборів у місцеві та верховні органи влади рекомендуємо у кожній місцевій філії створити постійно діючу комісію чи групу. Доручити Виконавчому комітетові УГС протягом тижня підготовити відозву щодо виборів до народу України.

 

18 грудня 1988 року.

 

Про об'єднання типу Народного фронту

чи Руху сприяння перебудові в Україні

(Резолюція Всеукраїнської координаційної ради УГС)

Всеукраїнська координаційна рада Української гельсінкської спілки констатує, що партійно-бюрократична каста, очолювана Щербицьким, панічно боїться створення на Україні масових організацій типу народних фронтів чи рухів сприяння перебудові. Протягом півроку гальмуються або й придушуються спроби створити такі масові об'єднання в різних областях України. Саме заклики до створення Демократичного фронту сприяння перебудові із залученням до нього всіх неформальних організацій, включаючи УГС, були основною причиною жорстокого розгрому відомих львівських мітингів. Не привели поки що до успіху і намагання створити такі об'єднання в Одесі, Харкові, Вінниці, Івано-Франківську та інших містах України. Ініціативні групи створення таких рухів переслідують, цькують у пресі – і вони або розпадаються, або ледь животіють, не маючи масової підтримки, а часом і чіткої національної платформи. Останню серйознішу спробу створити організацію типу народного фронту, зроблену Спілкою письменників України, апаратники з ЦК КПУ теж пригальмували.

 

Не маючи наміру підміняти собою широкі загальнонародні рухи із компромісними принципами, ми однак констатуємо: в сьогоднішніх українських умовах Українська гельсінкська спілка є поки що єдиною життєстійкою неформальною організацією, що запропонувала народові програму, аналогічну програмам народних фронтів чи рухів прибалтійських республік і успішно розбудовує свою структуру у всеукраїнському масштабі. Поряд із сотнями членів наша Спілка має сьогодні тисячі симпатиків, що беруть участь у наших заходах – розповсюджують наші видання, збирають підписи під нашими відозвами, допомагають нам матеріально.

 

Тому вважаємо, що основну підготовку до створення в Україні масового руху типу народного фронту повинна взяти на себе Українська гельсінкська спілка.

 

Рекомендуємо місцевим філіям УГС, крім звичного індивідуального прийому в члени Спілки, створювати групи сприяння без чітко усталеного складу, які діятимуть поза межами статутів місцевих філій УГС, допомагаючи у здійсненні окремих заходів Спілки і, при бажанні, матеріально підтримуючи. Ці групи можуть у подальшому стати ланками народного чи демократичного фронту або руху, якщо такий вдасться створити.

 

Місцевим організаціям УГС рекомендуємо також обов'язково посилати своїх представників у ініціативні групи по створенню організацій типу народного фронту, навіть якщо на першому етапі програми такі групи далекі від Декларації принципів УГС.

 

18 грудня 1988 року

м. Київ

Пресова служба Української гельсінкської спілки".

 

Крапки над "І"

Хочу нагадати безвідповідальне ставлення до історичної правди окремих невимогливих дослідників. У кількох публікаціях Олесь Шевченко, ігноруючи правдивість висвітлення подій, наголошує, що до Київської обласної організації УГС вже на початку її створення приєднався Український культурологічний клуб. Наведений далі лист Віталія Шевченка спростовує ці твердження Олеся Шевченка. Крім точного датування подій, у ньому міститься ще чимало іншої, вартої уваги інформації. Отже, наводжу без скорочень текст адресованого мені листа.

 

  

"З Новим 1989 роком і Різдвом Христовим, любий пане Богдане! З нагоди цих свят зичу Вам особисто, Вашим рідним і друзям зміцнення здоров'я, вагомих духовних і матеріальних здобутків, наближення життя до Ваших мрій.

 

Життя в час перебудови невпинно рухається вперед. Ось учора, 25 грудня 1988 року, відбулися звітно-виборчі збори Українського культурологічного клубу. Насамперед його учасники привітали Євгена Чернишова, який щойно вийшов з 15-денного ув'язнення, весь період якого він тримав голодівку. Вислухали й обговорили звіти голови клубу Сергія Набоки, секретаря УКК Ольги Гейко та керівників або активістів секцій УКК. Присутні члени клубу одностайно (при 1 голосі проти й 1, що утримався) проголосували за те, що віднині Український культурологічний клуб став колективним членом Української гельсінкської спілки. Таємним голосуванням головою клубу знову обрано Сергія Набоку, його заступником – Анатоля Битченка, секретарем знову – Ольгу Гейко. Загальні збори прийняли у члени клубу ще 7 нових шанувальників української культури.

 

Саме до цих зборів вийшло у світ друге число клубного часопису "Коло". Тут повніше, ніж в "Українському віснику", відтворено промови й вірші з клубного вечора, присвяченого Василеві Стусу, а серед інших матеріалів є і моя невелика довідка про українські національні символи.

 

 

А напередодні – 24 грудня – засідала філософська секція Українського культурологічного клубу. Музикознавець Вадим Смогитель зробив доповідь про оперу Євгена Станковича "Цвіт папороті". Доповідач вважає, що цей твір уперше підняв українську професійну музику до найвищого у світі рівня. А починав композитор свою роботу над оперою з того, що пішов до Ніни Матвієнко: "Дайте мені десять кращих народних пісень".

 

5 січня, якщо не заборонять, має прозвучати ще одне дослідження Вадима Смогителя – на цей раз про композитора і поета Сашка Абаґяна, якого 4 місяці тому забито в Меджибожі в Хмельницькій області. На думку Смогителя, Володимир Івасюк був могутній композитор, а Сашко Абаґян ще могутніший. Він був киянином. Його батько – вірменин, а мати – зросійщена українка. Його творчість – 90% пісень українською мовою і 10% – російською. Як поета Вадим Смогитель називає його чудовим, неповторним. Тому й вечір намічено провести в Будинку літераторів. Погодився Вадим Смогитель і з запрошенням прийти з цією доповіддю і до УКК.

На все Вам добре.

 Ваш Віталій

Київ, 26 грудня 1988 р."