Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 6. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 22 бер. 2014 р., 10:34 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 квіт. 2014 р., 10:51 ]

ВІДМІННІСТЬ МІЖ УГГ І УГС

Під час розмови з представниками офіційної преси Вячеслав Чорновіл наголосив, Українська гельсінкська спілка створена на базі Української гельсінської групи. Це так, але що нового внесла УГС у порівнянні зі своєю попередницею? Отже, необхідно розкрити відмінність між УГТ і новоствореною УГС.

 

Це питання недостатньо з'ясоване по нинішній день. В дослідженнях з новітньої історії України, в довідкових виданнях зустрічаємо плутання цих двох різних за часом утворення і діяльністю організацій. Трапляється, що УГГ називають УГС і навпаки. Пора з'ясувати. В першу чергу необхідно дати чітку дефініцію УГГ. За лаконічним визначенням "УСЕ" – УГГ, Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод, організація українських дисидентів, утворена 1976 р. для боротьби за дотримання в УРСР прав людини, гарантованих, зокрема, Заключним актом наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975): видавала меморандуми, маніфести, звернення, в яких інформувала світову громадськість про порушення прав людини в Україні" (Універсальний словник-енциклопедія (УСЕ). – К., 1999. – С. 1).

 

Характерно, що окреме гасло про УГС в "УСЕ" відсутнє, але в тій же статті читаємо, що "на базі УГГ утворилася Українська гельсінкська спілка". Важливо відмітити, що жодної політичної програми і статуту в УГГ не існувало, а тому жоден із дослідників не називає УГГ політичною партією.

 

Зовсім інша справа УГС. При її створенні мова йшла про партію з програмою і статутом, з розгалуженою структурою, яка б охоплювала всю Україну. Тому УГС принципово інше утворення, в основі якого були закладені політичні цілі, а правозахисні функції були своєрідним прикриттям, парасолькою від можливих дій репресивних органів. Програма УГС передбачала широкий спектр політичної діяльності.

- відстоювання права націй на самовизначення;

- перетворення СРСР в конфедерацію незалежних держав;

- прийняття нової Конституції УРСР;

- надання українській мові статусу державної;

- передання влади від КПРС демократично обраним радам народних депутатів.

 

УГС мала свої прес-центри у Києві, Львові, Москві. Закордонне представництво УГГ було перетворене на ЗП УГС (голова М. Руденко, члени Л. Плющ, Н. Світлична). Члени спілки брали активну участь в демократизації суспільства, створенні та організації діяльності неформальних об'єднань (Т-во української мови ім. Т. Г. Шевченка, "Меморіал", Народний Рух України, Всеукраїнське товариство репресованих), у формуванні незалежної преси, проведенні мітингів та робітничих страйків, легалізації УГКЦ і УАПЦ.

 

У вересні 1989 року основна програмна вимога УГС щодо конфедеративного об'єднання незалежних держав була замінена тезою про необхідність виходу України зі складу СРСР.

 

У сфері міжнародних відносин УГС брала участь у проведенні нарад представників національно-демократичних рухів народів СРСР, у роботі з'їздів, конференцій дружніх партій, об'єднань, спілок; розширила контакти з опозицією Польщі, демократичними інституціями західних держав. Як політичне утворення партійного типу УГС фактично започаткувала політичний плюралізм та багатопартійність в Україні (Зайцев Ю. Українська гельсінкська спілка // Довідник з історії України. – К., 2001. – С. 911). Враховуючи відмінність специфіки створення і діяльності УГГ і УГС, Вячеслав Чорновіл у виступі на Установчому з'їзді УРП заявив:

 

"Ми не були від самого початку, так би мовити, спадкоємцями Гельсінкської групи. Ми були спадкоємцями всього національного руху, що існував до того часу, і спадкоємцями в першу чергу шістдесятників" (Установчий з'їзд Української республіканської партії. – К., 1990. – С. 79).

 

Керівництво КПУ разом з репресивними органами мали рацію, вбачаючи під захисною назвою УГС політичну структуру, що ставить своєю метою зміну влади в Україні. Час підтвердив ці здогади: невдовзі значна частина керівного складу УГС взяла участь у виборах до Верховної Ради УРСР і перемогла в боротьбі за депутатський мандат багатьох комуністичних функціонерів. Відмовившись від продиктованих тактикою декларативних заяв про необхідність реорганізувати СРСР на засадах конфедерації, члени УГС Верховну Раду УРСР розглядали як політичну арену для боротьби за перетворення колоніального утворення під назвою УРСР в Українську державу. Їм належить значна роль в прийнятті важливих документів – Декларації про державний суверенітет України і Акта про незалежність України. Важко передбачити, в якому напрямку пішов би розвиток подій, якщо б у Верховній Ряді УРСР 1990 року не було депутатів від УГС і НРУ.

 

Проте результати були іншими, ніж можна було сподіватись. Трапилась майже тотожна ситуація, як із масонським рухом. "Політичне масонство" спромоглося вирити могилу самодержавству, але коли настала пора продемонструвати свої творчі можливості, воно не здолало фракційної роз'єднаності й не консолідувалось, а тому виявило свою безпорадність і зрештою поступилося владою краще організованим і політично далекогляднішим більшовикам" (Крижановська О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у XVIII – на початку XX ст.). – К., 1998, – С. 107).

 

Все це не применшує тої ролі, яку свого часу відіграла УГС. На Установчому з'їзді Української республіканської партії, прощаючись з УГС, Вячеслав Чорновіл сказав:

 

"...Українська гельсінкська спілка увійде в історію України і нашої боротьби. Попри всі недоліки, попри її тупцювання на місці у певний період, вона увійде в українську історію героїчною сторінкою" (Установчий з'їзд Української республіканської партії. – К., 1990. – С. 79). Вважаю, що ці слова – найкраща оцінка ролі, яку відіграла Українська гельсінкська спілка в українській історії.

 

Створення організаційних структур

Після оприлюднення програмного документа УГС перед офіційною пресою В. Чорновіл наполягав, щоб я якнайшвидше готував установчу конференцію Львівської обласної організації УГС. Я ж відстоював думку, що організація, в якій немає належної кількості членів, не здатна виконати покладену на неї програмними принципами місію. Він з тяжким трудом зі мною погодився, і я почав докладати чимало зусиль, щоб залучити в УГС якомога більшу кількість людей, здатних виконувати різноманітні організаційні завдання.

 

Таким чином, Львівська обласна організація УГС почала функціонувати практично з перших днів після проголошення Декларації принципів 7 липня. Кількість бажаючих бути членами УГС збільшувалася з кожним тижнем, але я не спішив призначати дату установчих зборів, треба було зміцнити організацію.

 

Не дуже просто було переконати багатьох хатніх патріотів, що УГС не таємна, а відкрита громадська організація, що її існування не суперечить конституціям СРСР і УРСР, духу перебудови і гласності. Якщо мені вдавалось мало не щодня когось залучити до УГС, то у великій мірі тому, що я був офіційною людиною, мав посаду старшого наукового працівника Львівської картинної галереї, користувався чималим успіхом як лектор і екскурсовод, що давало можливість відверто, не криючись декларувати свою громадянську позицію. Мене не лякала можлива реакція КГБ, оскільки неодноразово заявляв протест проти переслідування, постійного стеження і всяких перешкод, які чинили вони у моїй творчій діяльності.

 

Вислухавши аргументацію, я пробував переконати Вячеслава, що поспішність тягне за собою багато вад, тому, на мою думку, спочатку треба створити якомога чисельнішу і впливовішу структуровану організацію, провести установчі збори, обрати легітимне керівництво і щойно після цього надати широкого розголосу створеній організації. З того приводу між мною і Чорноволом дійшло до гострої суперечки. І все ж я дав згоду почати активну працю над створенням обласної структури УГС, пообіцяв залучити до праці якомога більше людей, але відстояв право самому визначити день проведення установчої конференції. Вячеслав сказав, що я не маю рації, але не заперечив проти того, щоб конференцію провести після нарощення відповідного кількісного і якісного потенціалу обласної УГС.

 

Покладене на мене завдання потребувало активної організаційної праці. Забувши про нашу домовленість, Чорновіл продовжував наполягати, щоб якнайшвидше провести установчі збори, незалежно від того, скільки буде у ній членів. Я ж відстоював свою думку.

 

Необхідно зауважити, що Вячеслав зі зневагою ставився до дотримання різних формальностей. Після нашої зустрічі 15 липня з офіційною пресою В. Чорновола почала лихоманити нетерпеливість якнайшвидше заснувати організації УГС в інших областях, створити загальноукраїнську структурну побудову новоствореної організації. Він понад усе цінив темп, докладав чимало зусиль, щоб заснувати осередки УГС в інших містах. Часто повторював, що республіки Балтії пішли від нас набагато далі, тому треба поспішати.

 

Відповідно до програмних документів, в УГС передбачалося колективне керівництво в особі "законодавчої" Всеукраїнської координаційної ради, що мала збиратися раз на місяць, і постійно працюючого Виконавчого комітету, "мотором" якого був Чорновіл. Йому належало більшість організаційних ініціатив, які він глибоко обдумував, враховуючи сотні моментів, які могли не помітити інші. І як тільки в когось були якісь застереження, Чорновіл зразу висипав таку кількість аргументів, що переконати його в іншому було неможливо.

 

Закручування гайок

Про те, як клекотів Львів після оприлюднення Декларації принципів УГС, дає уявлення стенограма мітингу (на основі магнітофонних записів), що відбувся 21 липня 1988 р. біля пам'ятника І. Франкові. Цей мітинг, як і мітинг 13 червня, виник стихійно. Була домовленість, що люди, зацікавлені матеріалами, поміщеними в журналі "Український вісник", прийдуть (відповідно до оголошення на попередньому мітингу) у четвер, 21 червня, до пам'ятника І. Франкові й проведуть своєрідні читання вголос самвидавного журналу. Інша група людей мала зібратись у кафе "Данко" для обговорення питань, пов’язаних зі створенням Демократичного фронту сприяння перебудові. Власне зібрання мало стати установчою конференцією. Щодо назви цієї організації думки поділились: одні відстоювали назву "Демократичний фронт", інші схилялися до думки, що краще назвати "Народний фронт". Не дивно, що в документах фігурують обидві назви.

 

Зібранню у кафе "Данко" я надавав великої ваги і старанно до нього готувався.  

 

 

Як член Ініціативного комітету створення Демократичного фронту сприяння перебудові брав участь у підготовці й обговоренні всіх документів, що стосувалися Фронту. Передрукував на цигарковому папері проект узгодженої представниками інших неформальних організацій резолюції, яка була складена так, щоб до неї не могла присікатися львівська влада. Щоб ознайомити присутніх зі змістом документа, зробив кілька закладок на друкарській машинці. Не шкодував часу, оскільки треба було досягти головної мети: створити Фронт, офіційно зареєструвати його, а вже опісля працювати над загальною програмою. Ось чому підготовлена резолюція не мала дратівних пунктів, все було згладжено, заокруглено. Подаю цей документ.

"РЕЗОЛЮЦІЯ

Ініціативного комітету Народного фронту підтримки перебудови

(У час формування цієї масової організації вживали різні назви: "сприяння перебудові", "підтримки перебудови", "захисту перебудови").

 

Про групи підтримки Народного фронту

Народний фронт – це масовий громадсько-політичний рух, котрий виник внаслідок пробудження політичної активності народу. НФ будуватиме свою діяльність на основі загальнолюдських принципів і цінностей, закріплених у Хартії прав людини, Конституції СРСР і УРСР.

 

Основна мета діяльності НФ – створення в УРСР таких економічних, політичних, культурних та ідеологічних умов, за яких стане можливим повний демократизм суспільства і свобода кожної особи, а також необхідне для нормальної життєдіяльності громадян матеріальне та соціальне забезпечення.

 

Головним засобом досягнення цієї мети є активізація широких народних мас населення України і згуртування їх шляхом створення груп підтримки НФ. Групи підтримки (ГП) створюються на основі таких засад:

 

1. ГП створюються будь-якими колективами людей, що мають спільні інтереси: у виробничих і навчальних колективах, за місцем проживання і відпочинку, окремими громадянами.

2. Членом ГП може бути кожен громадянин УРСР, котрий досяг 16-річного віку, якщо він в цілому визнає Програму НФ і дотримується принципів демократизації та перебудови.

3. Облік членів ГП та збір членських внесків не ведуться.

4. Кожна ГП встановлює зв'язок з Ініціативним комітетом та іншими ГП для координації діяльності.

5. ГП самостійно розробляють форми і методи своєї діяльності.

6. ГП повинні добиватися радикальних реформ на підприємствах і в установах. Вони ставлять перед своїми колективами конкретні проблеми і організують громадян на їх вирішення, використовуючи для цього відповідні засоби (вимоги, петиції, мітинги, збори, демонстрації та ін.).

7. ГП беруть участь у політичному житті України: здійснюють громадський контроль за діяльністю адміністрації та партійно-радянського апарату, домагаються внесення своїх вимог у рішення установ, висувають своїх представників у виборчі органи (ради трудових колективів, комсомольські, партійні та профспілкові органи).

8. ГП беруть участь у виборах до центральних і, особливо, місцевих органів влади, висувають своїх кандидатів і ведуть передвиборну агітацію.

9. ГП встановлюють безпосередній контакт із депутатами, органами влади, партійним керівництвом та виявляють готовність іти на конструктивне співробітництво, якщо з боку останніх буде засвідчено таке ж прагнення до діалогу на вищезгаданих засадах.

 

Кожен громадянин республіки повинен зараз чітко усвідомити – доля і майбутнє нашого народу також і в його руках! Якщо через нашу пасивність і байдужість не буде досягнуто свободи, демократії та національного розквіту – в цьому буде особиста вина кожного з нас.

 

Справою громадянського обов'язку всіх без винятку тепер є активно включитися у справу створення загальнонаціонального патріотичного руху за щасливе майбутнє України.

 

Ініціативний комітет створення

Народного фронту сприяння перебудові

Львів, 21 липня 1988 р."

 

Партбюрократи, злякавшись самої ідеї створення такого об'єднання, наказали закрити кафе "Данко" і нікого не впускати. Зібрані біля кафе люди, розлючені такими діями чиновників – представників "керівної і спрямовуючої сили", попрямували до пам'ятника Іванові Франку, де вже зібралося близько двох тисяч осіб, що, очікуючи результатів наради у кафе "Данко", читали уривки з програмного документа УГС – Декларацію принципів Української гельсінкської спілки. Ігор Калинець звернувся до присутніх із закликом захистити могили січових стрільців, які влада почала руйнувати на Янівському цвинтарі.

 

- Ще під кінець 60-х років ми прийшли на Янівський цвинтар і остовпіли: передній ряд стрілецького цвинтаря вже був перекопаний і появилися свіжі могили. Ми зразу забили тривогу. Нас підтримав Ростислав Братунь, який звернувся до обласного комітету КПУ, написали заяву протесту Ірина Калинець, Вячеслав Чорновіл і один зі старих членів КПЗУ – не можу пригадати його прізвища – Мельник чи якось так. Після того в обкомі КПУ сказали, що далі перекопувати могил не будуть, що на цьому вже так залишиться. То було ще до 1972 року. Після 1972 року почалися репресії, багатьох людей у Львові не стало і, користаючись із того, що люди не здатні тепер виступити на захист того цвинтаря, влада продовжила свою чорну роботу. Мені відомо, що після приїзду Щербицького до Львова було розпорядження перекопати весь цвинтар – до кінця. Там лишилося всього кілька стрілецьких могил...

 

Після виступу Ігоря Калинця слово було надано мені. Я вперше виступав у новій іпостасі як голова Львівської обласної організації УГС, а тому мусив торкнутися багатьох важливих питань. Це був один із найгостріших моїх виступів – подаю його повністю на основі збереженого в архіві магнітофонного запису.

 

Ведучий: Ви мені вибачте, я трошки захрип, буду користуватися саморобним мегафоном (Сміх.) – знаєте, з яких причин. Шановна громадо! Зараз матиме слово голова Львівської обласної організації УГС Богдан Горинь. (Оплески.)

Горинь Б.: Шановна громадо! Чи любить львівська влада мітинги? (Вигуки: "Ні!") Отже, не любить. З давніх часів відома істина: якщо боги хочуть когось покарати (додамо від себе: людину чи владу), відбирають у них розум. Львівська влада часто вдається до дій, які повертаються проти неї. Наведу приклад. Сьогодні ніхто не планував зібратися отут такою великою громадою. Планували зібратися невеличким гуртком, щоб ознайомитися з матеріалами, надрукованими в "Українському віснику". Інша група громадських активістів мала зібратись у кафе "Данко", щоб обговорити питання, пов'язані зі створенням Демократичного фронту сприяння перебудові, але двері кафе виявились зачиненими, подібно як 13 червня були зачинені ворота Будинку культури будівельників. Що залишилося робити? Як і тоді, ми вирішили прийти до пам'ятника Франкові, щоб обговорити ситуацію, обмінятися думками. Якщо б мене запитали, хто організував сьогоднішній мітинг, я відповів би: його організувала влада. Подібно як 13 червня перший мітинг біля пам'ятника Франкові організувала влада, так і сьогодні вона стала організатором нашого зібрання. (Оплески, вигуки "Браво", сміх.) Отже, влада вдається до дій, які повертаються проти неї. Це ще один доказ, що всевишні сили вирішили покарати владу, позбавляючи її розуму. (Оплески, сміх.)

 

Часто виникає запитання – чому в Україні не так, як в Естонії? Ви чули виступ Григорія Приходька, його розповідь про стан справ в Естонії, де в Демократичному фронті сприяння перебудові об'єдналася вся інтелігенція: письменники, науковці, видатні вчені. До них приєдналися партійні активісти з обкомів і ЦК Компартії Естонії. Разом вони створили один великий, об'єднаний Народний фронт за перебудову. А чому у нас не так? Та тому, що наші партапаратники суттєво відрізняються від естонських. Звертаюся до всіх присутніх: чи хотіли б ви об'єднатися з тими делегатами XIX партконференції, які пообіцяли усім нам, що прийдуть на стадіон "Дружба", озвучать цей стадіон, кожен з них виступить і поділиться думками, з чим вони їдуть на XIX партконференцію. Замість виконати свою обіцянку, вони перед призначеним днем мітингу вкинули нам у поштові скриньки листівки з погрозами застосувати до учасників мітингу адміністративні санкції. Ми все ж таки прийшли на стадіон і переконалися, що там замість делегатів XIX партконференції фігурує козел відпущення – товариш Літюга, який гавкав через мегафон (Сміх, оплески.), щоб усі, що прийшли на мітинг, розійшлися, бо мітинг несанкціонований. Цілком зрозуміло, що з такими людьми, як товариш Літюга, об'єднуватися дуже важко, а навіть неможливо.

 

  

Не сумніваюся, що в партійних і державних органах мусять бути й люди мудрі, з тверезим мисленням, але вони, перебуваючи під спільним дахом партійно-бюрократичної мафії, бояться проявити свій голос. Надіємося, що з часом вони скажуть своє слово, звернуться до народу й будуть разом з народом, як партійні діячі Естонії. Чекаємо на їхній голос.

 

Часто нам закидають, чому ми абстрактно воюємо проти гальмівних сил, проти партійних бюрократів взагалі, а не конкретно. Скажу вам, що це не зовсім так. Воюємо не тільки абстрактно. Наведу приклад. У минулу п'ятницю акредитовані у Львові кореспонденти республіканських і всесоюзних газет вирішили зустрітися з представниками УГС. На зустріч прийшли 15 кореспондентів обласних, республіканських і всесоюзних видань – "Комсомольской правды", "Советской культуры", "Труда", "Культури і життя", "Слави Родины" та інші, а також журналів "Україна", "Огонек", львівського телебачення. УГС представляли: Вячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині та Іван Макар. Розмова велася з 16-ї до 21-ї години. Була то нормальна розмова, без конфронтації, зі спільним бажанням знайти порозуміння. Це був перший випадок, коли між представниками неформального об'єднання і представниками офіційної журналістики, які нарешті вирішили стати нормальними журналістами, відбулося перше порозуміння.

 

Ви добре знаєте, що трапляється з журналістами, які стають на ганебний шлях. Я був свідком, коли серед велетенського зібрання людей появився добре відомий вам своєю писаниною кореспондент "Львовской правди" Лисюк, який раптом заявив людям: "Я – Лисюк, автор матеріалу, надрукованого 21 червня у "Львовской правде", що було на мітингу біля стадіону "Дружба". Коли народ почув, що це той самий Лисюк, що пише брехливі статті, то в один голос почулося: "Геть його зі стадіону!" Люди розступилися, створили велетенський коридор і гнали тим коридором Лисюка до виходу зі стадіону. На цей раз брехлива преса отримала відповідне ставлення. Так повинно бути й надалі. Поки що у Львові маємо "Ленінську молодь", яка, порівняно з іншими львівськими виданнями, подає не у такій мірі спотворену інформацію. Але "Ленінської молоді", "Львовской правды", "Слави Родины" і журналу "Жовтень" абсолютно недостатньо для того, щоб відображувати складні процеси, які відбуваються у нашому житті. Не випадково порівнюємо кількість сучасних видань у Львові зі станом, який був 50 років тому. Самвидавний журнал "Кафедра" у ч. 3 подав список газет і журналів, які виходили у Львові 1938 року. Це понад 200 газет і журналів. Про це я говорив на засіданні політичного дискусійного клубу. Хтось із представників міськкому комсомолу, коли мене не було на наступному засіданні, сказав, що Горинь навів неправильні дані про кількість видань у 1938 році. Сьогодні на нашому зібранні э спеціально прислані представники з райкому і міськкому партії, активісти з Львівського університету ім. І. Франка, працівники з "Музею атеїзму" та багатьох інших установ. Ми не заперечуємо проти їхньої присутності, хай слухають. Тому ще раз хочу повторити: у 1938 році у Львові виходило понад 200 газет і журналів. Ви запитаєте, а яка кількість із них виходила українською мовою. Відповідаю: 95 видань виходило на українській мові, а сьогодні всього 5! Чи це нормальне явище? (Вигуки "Ні!", оплески.)

 

Не дивно, що при такому стані справ один за одним виникають незалежні видання: "Український вісник", "Євшан-зілля", "Кафедра", "Християнський голос", "В полный голос" та інші. Надіюсь, що при нашій підтримці ці видання продовжуватимуть виходити, вони нам потрібні, ми чуємо у них потребу, тому й будемо їх підтримувати. (Вигуки "Так!", оплески.)

 

А коли мова йде про те, конкретні чи абстрактні наші звинувачення, то на згаданій зустрічі з журналістами, що відбувалась у конференцзалі по вул. Чернишевського, 5, на запитання, як я ставлюся до свого суду в 1966 році, я відповів так: "Вважаю, що мене безпідставно судили за антирадянську агітацію і пропаганду, бо радянської влади не було й нині нема, країною править комуністична мафія, а за владу рад ми щойно боремось. (Вигуки: "Правильно!", бурхливі оплески.)

 

У нас по суті й не було радянської влади, її паростки були знищені після державного перевороту, який здійснив у 1929 році Сталін. Не було радянської влади у 30-ті, 40-ві, 50-ті роки. Був проблиск на встановлення радянської влади після XXIII з'їзду КПРС, але він зник разом із закінченням відлиги. Довгий час вимушені були перебувати в брежнєвській темряві, яка запанувала у другій половині 60-х, 70-х, аж до середини 80-х років. Тож не випадково з початком перебудови у багатьох самвидавних журналах появилось гасло: "Вся влада радам". Це справедлива вимога, яку ми повинні підтримувати. (Оплески.)

 

Цілком зрозуміло, що партійно-бюрократична мафія не хоче, щоб вся влада належала радам, а тому вдається до всяких хитрощів, щоб лишитися при владі. Одна з тих хитрощів полягає в тому, щоб під час XIX партконференції з'єднати партійні і державні органи. Хіба це нормально? (Вигуки: "Ні, не нормально!", оплески.) Звичайно, це не нормально, але тих, хто не хоче розмежування функцій партійних і державних органів, чимало в усіх республіках СРСР, є вони й у Львові. Мені кажуть, щоб я назвав хоч одного бюрократа. Тож хочу одного з них назвати. Мав я зустріч із першим секретарем Ленінського райкому партії м. Львова тов. Кураповим. Тут присутні інструктори з Ленінського райкому, тож надіюсь, що передадуть своєму шефові те, що скажу. Коли під кінець зустрічі з Кураповим я сказав йому: "Виявляється, товаришу Курапов, що ви не перебудувались, лишилися таким Кураповим, як були раніше!", він відповів мені: "А я й не збираюся перебудовуватись!" (Сміх, оплески.) На ці слова я йому сказав: "Не забувайте, Юрію Федоровичу, що курапівщина –це уже день вчорашній". А він здивовано мене питає: "Як це зрозуміти?" (Сміх.) Я відповів, що розуміти треба так, що до сьогодні Курапов розкидувався людськими долями направо і наліво: письменниками, художниками, композиторами, музейними працівниками, але цьому приходить край. Курапов злякався своїх слів і вирішив внести поправку: "Відносно таких, як ви, я і не думаю перебудовуватись!" Ось яким гнучким виявився перший секретар райкому партії! Від нього ще й не таке можна буде почути, бо курапівщина – це не тільки день вчорашній, це ще день сьогоднішній. (Вигуки: "Геть його!", оплески.)

 

Проте проблема не в одному Курапові. Проблема далеко глибша. Курапов міцно почуває себе в своєму кріслі, можливо, слухає наші виступи через підслуховуючий японський апарат і посміхається, бо чує підтримку зверху. Таких, як він, захищає найвищий партійний керівник нашої республіки, який повинен би бути притягнутий до кримінальної відповідальності як злочинець. (Вигуки: "Правильно!", оплески.) Ці слова потребують пояснення. Перший секретар ЦК КПУ з трибуни спостерігав, як на голови, руки і ноги дітей сиплеться чорнобильська смерть. Він мав інформацію від вчених про небезпеку проведення демонстрації, але не відмінив її, бо переживав за свою шкуру, а це означає, що свідомо вчинив злочин і повинен за нього відповідати. (Вигуки: "Правильно!", оплески.) Щербицький довго зловживав нашою терпеливістю, він вважав, що народ все перетерпить. І справді, народ переніс репресії 30-х років, страшний голодомор 32-33-го років, тяжку війну і не менш тяжкі післявоєнні роки. А Щербицький усі ці роки прекрасно себе почував. Для нього усі часи прекрасні. Одну за одною чіпляє бляшки на свої груди й ніяк не хоче йти на пенсію. Так, може, ми йому допоможемо? (Оплески, вигуки: "Правильно!")

 

Надіюся, що наші зібрання, наші мітинги записують з допомогою японської апаратури. Не виключено, що він побачить і почує, що говорилося на нашому зібранні. (Сміх.) Я в цьому впевнений. Тепер хочу торкнутися основної проблеми. Якщо маємо таке керівництво у ЦК КПУ, якщо процвітає курапівщина у нашому Ленінському районі м. Львова, то треба задуматись, як жити дальше і що робити. До речі, це Курапов на мітинг, що відбувся 7 липня, зігнав з різних установ оту чорну сотню, якій наказано було криком і свистом зірвати мітинг. Це ганебний вчинок і заслуговує одностайного осуду. (Скандування: "Ганьба! Ганьба ".)

 

Ми підійшли до найголовнішого питання: що нам робити? Впевнений, що більшість із присутніх тут людей вважають, що тільки об'єднані сили народу, створення народного фронту зможе протистояти партійно-бюрократичній мафії. Без такого об'єднання нам з ними не справитись. Тому я усіх вас закликаю до такого об'єднання. На яких принципах і на яких засадах ми повинні об'єднуватись?

 

Було б великою помилкою, якщо б ми, говорячи про створення Демократичного фронту сприяння перебудові, почали сперечатися, хто повинен входити у цей фронт, а хто не повинен. Вважаю, що коли настане час тої великої консолідації, то в Демократичний фронт ввійде УГС усім своїм членством. Правильно? (Вигуки: "Правильно!", оплески.) У тому об'єднанні повинні бути Товариство Лева, Товариство рідної мови, Фонд культури – словом, усі демократичні об'єднання, які виявлять бажання бути у Демократичному фронті. Можливо, приєднаються індивідуальні члени – окремі академіки, письменники та ін. Тільки об'єднання на засадах індивідуально-колективного членства згуртує кращі сили нашої області, стане тою міцною силою, яка здатна буде впливати на процеси в нашому місті й області. Це буде та сила, яка диктуватиме бюрократам нашу демократичну волю. (Вигуки: "Правильно!", оплески.)

 

Ведучий (І. Макар): Дякую за роз'яснення. Тільки всенародне об'єднання допоможе нам побороти не лише Щербицького, а й усю цю бюрократично-адміністративну мафію. Я зроблю одну об'яву. На наступний мітинг, який відбудеться 4 серпня, у четвер, усі, хто підтримує ідею, щоб забрати Щербицького з нашої землі, мається на увазі з посади першого секретаря ЦК КПУ, прошу прийти з лозунгами "Геть Щербицького!" або подібними. Я думаю, що це йому допоможе.

 

Цього разу виступи промовців вийшли за межі дозволеного. Різкі висловлювання проти першого секретаря ЦК КПУ, заклик прийти на наступний четвер з гаслами "Геть Щербицького!" налякали львівську владу. Боялася вона не за Щербицького, а за себе, за звинувачення, що у Львові допустили таке безчинство. Це питання мало дуже ретельно обговорюватись в усіх львівських інстанціях – обласному комітеті КПУ, Львівському управлінні КГБ, прокуратурі та міліції. Очевидно, що відбувалися безперервні консультації з Києвом і Москвою. Першою подала голос прокуратура міста Львова. 24 липня обласні газети – "Вільна Україна" і "Львовская правда" надрукували повідомлення про порушення кримінальної справи проти "екстремістів".

 

"У прокуратурі міста Львова

В органи прокуратури надходять численні листи і звернення громадян, трудових колективів, громадських організацій Львова та області, в яких з обуренням відзначається, що останнім часом у парку імені І. Франка під час проведення мітингів деякі по-екстремістському настроєні особи, серед яких Чорновол, брати Горині, Макар, Путько та інші, зловживаючи гласністю в умовах перебудови та демократизації суспільства, під виглядом критики допускали наклепницькі й образливі випади стосовно окремих партійних і радянських керівників, радянської дійсності В цілому висловлювали ідеї, спрямовані на розпалення національної ворожнечі та націоналістичних настроїв, підбурювали до порушень громадського порядку.

 

 

Трудящі вимагають припинити дії екстремістів, дати їм належну правову оцінку.

 

Прокуратура, керуючись діючим законодавством, порушила кримінальну справу. Проводиться розслідування".

 

Повідомлення прокуратури міста Львова означало, що влада вирішила всіма способами боротися проти наростаючої хвилі національно-визвольного руху. Про це свідчить ще одне повідомлення, яке було надруковане у львівських обласних газетах ("Львовская правда" і "Вільна Україна") російською і українською мовами 27 липня 1988 року.

 

"До відома громадськості

Виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів повідомляє, що, враховуючи безвідповідальні дії так званого "ініціативного комітету" по проведенню мітингів біля пам'ятника Івану Франку, на яких по-екстремістськи настроєні особи закликають до безпорядків, намагаються розпалити національну ворожнечу, реабілітувати бандерівщину та посіяти недовір'я до властей, у відповідь на просьбу дозволити 4 серпня цього року організувати у Львові мітинг дозволу на це не дано і мітинг не відбудеться.

 

Виходячи з вищевикладеного, також не дозволені самовільно оголошені щотижневі (по четвергах) збори антиперебудовчих та підбурюючих елементів з числа осіб, які раніше були засуджені за антирадянську, націоналістичну діяльність і вороже настроєних до нашого ладу". 

 

 

Про відміну зборів з питання створення Народного фронту за перебудову повідомила газета "Ленінська молодь". Людей, що зібралися 28 липня на традиційний четвер біля пам'ятника Іванові Франку для читання "Українського вісника" та обговорення Декларації принципів УГС, міліція почала брутально розганяти. Про це розповів світові листок прес-служби УГС № 7 "Справжнє нутро львівської влади" (від 2 серпня 1988 р.), в якому читаємо:

 

"28 липня ц. р. у Львові біля пам'ятника Іванові Франкові міліція брутально розігнала мітинг, на який зібралося понад 1000 осіб.

 

Напередодні львівський міськвиконком повідомив через пресу і радіо про заборону мітингу, запланованого на 4-те серпня, а також щочетвергових читань, які молодь влаштовувала біля пам'ятника Іванові Франку, знайомлячись із "Українським вісником", Декларацією принципів Української гельсінської спілки, та вела відкриті розмови на актуальні теми.

 

Розцінюючи дії влади як порушення елементарних принципів демократії, українська громада все-таки зібралася біля пам'ятника на читання. Люди хотіли обговорити питання, пов'язані зі створенням Демократичного фронту захисту перебудови і забороною мітингу. Але до пам'ятника Франкові львів'ян не пустили.

 

Після 50-тисячного мітингу 7 липня навколо пам'ятника виросло риштування (Франко у риштуванні?), а чотирикутник площі запопадливі "отці" міста загородили високим парканом. Громада людей, що тулилася біля нього, дуже швидко росла, незважаючи на дуже велику кількість міліції, дресированих вівчарок на повідках у собаководів-міліціонерів, які прогулювалися по газонах, кілька десятків машин, напівавтобусів і "воронків". Громаду тут же щільним кільцем оточила міліція. Спочатку начальник міського відділення МВС оголосив, що сьогодні читання біля пам'ятника не відбудеться, бо воно протизаконне, і вимагав розійтися. Його вимогу відразу ж продублювали гучномовці з нападками на "екстремістів". Це викликало природне обурення громади. Почався гарячий словесний двобій. Люди, молоді й літні, жінки і чоловіки, відстоювали своє право на свободу слова, картали мінливу гласність, що обернулася новими заборонами і погрозами репресій. Тоді можновладці застосували силу. Вони викручували жертвам руки і тягнули до машин. 

 

 

Ще й досі ми не маємо повного списку репресованих: забрано десь близько 50 осіб – і лише тоді вдалося розсіяти розбиту на ізольовані групи громаду.

 

Серед затриманих були Я. Путько, Я. Гайда, М. Грабовецький, Ірина та Ігор Калинці, І. Конопада, І. Макар (затриманий на Головпоштамті), Я. Мишега, М. М'яус, М. Полотнюк (син Ірини Вільде), Б. Ярко та інші. До пізньої ночі їх тримали у районних відділеннях міліції, потім розвозили по судах, які визначали покарання: попередження, штраф, примусова робота до двох місяців з вирахуванням 20% платні, арешт до 15 діб. Нещодавно звільнений з ув'язнення Максим Полотнюк потрапив знову за ґрати. Разом з ним на 15 діб були ув'язнені бібліотекар Зооветеринарного інституту Яромир Мишега та 77-річний глухий дід Степан Мончак, що випадково опинився поблизу мітингу.

 

На мітингу активісти написали заяву-протест проти заборони мітингів львівською владою. Під заявою на ім'я М. Горбачова і генерального прокурора СРСР Сухарева зібрали сотні підписів і тут вже відправили її телеграмою. Кілька десятків людей вислали М. Горбачову індивідуальні телеграми-протести.

 

Однак відповіді й досі нема. А через два дні газета "Ленінська молодь" повідомила про відміну організаційних зборів ініціативного комітету Демократичного фронту, що мали відбутися 3 серпня 1988 р. Однією з причин названо мітинг 28 липня.

 

Таким чином, львівська влада виявила своє справжнє нутро і цілковиту неспроможність вести з народом демократичний діалог.

 

Пресова служба Української гельсінської спілки".

 

 
 
Комуністична контрпропаганда

Широкий розголос, який отримала Декларація принципів УГС серед громадськості, читання цього документа по радіо "Свобода" стривожили компартійне керівництво Львова та області. Вирішили бити на сполох. Працівникам кабінету політичної освіти Ленінського райкому Компартії України було дане доручення написати роз'яснювальний матеріал з приводу виникнення у Львові антикомуністичного об'єднання, що іменує себе УГС. Такий матеріал було підготовлено й у друкарні СПТУ № 58 віддруковано 300 примірників, які були розіслані усім райкомам, міськкомам, парткомам Львівщини. Один із тих документів потрапив до мене через мого знайомого приятеля-комуніста, який почав усвідомлювати, що комуністичне панування йде до занепаду, а тому вирішив контактувати з дисидентами. Ось цей документ.

 

"Ленінський райком Компартії України

Кабінет політичної освіти

 

Інформативні матеріали

про характер і діяльність деяких неформальних об'єднань

Дальше поглиблення процесів демократизації і гласності зумовили зростання громадської активності радянських людей.

 

Однак на хвилі демократії у Львові активізувалися націоналістично настроєні особи. Прикриваючись перебудовними гаслами, вони намагаються викликати національну ворожнечу, посіяти недовір'я до органів влади, закликають до встановлення в містах і селах пам'ятників оунівцям як "жертвам сталінізму", відродження націоналістичних прапора і гімну, української католицької церкви, створення "незалежної Галичини", підбурюють до безпорядків і страйків тощо.

 

Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. Всемірно охороняючи і гарантуючи права і свободи людей, ми не можемо розглядати їх ізольовано від громадських обов'язків. Демократія передбачає розумний громадський порядок. На XIX партконференції підкреслювалося, що демократія несумісна ні зі свавіллям, ні з безвідповідальністю, ні з розпущеністю.

 

У схваленому Указі Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" встановлено демократичний регламент реалізації конституційного права на свободу зборів, мітингів і демонстрацій. Він допоможе зміцнити відповідальність і держави перед громадянами, і громадян перед державою.

 

Президія Верховної Ради Української РСР 3 серпня 1988 р. схвалила Указ відповідальності за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

 

Як відомо з преси, група екстремістськи настроєних елементів (Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинці, Макар, Путько й інші) без узгодження з органами радянської влади почали оголошувати зборища біля пам'ятника І. Франку.

 

Оскільки цілі цих зборищ суперечать Конституції і на них окремі особи в демагогічній формі прагнуть розпалити національну ворожнечу, пропагувати націоналістичні ідеї і, враховуючи побажання й вимоги львів'ян, громадських організацій і трудових колективів, міськвиконком прийняв рішення про заборону їх проведення. Необхідні пояснення з цього приводу були опубліковані в пресі, доведені до відома підбурювачів.

 

Однак 28 липня і 4 серпня група громадян, порушуючи чинне законодавство, знову намагалась "мітингувати", не оформивши заявки і не отримавши необхідного дозволу. На законні вимоги представників міської ради, працівників міліції і дружинників розійтись і припинити протиправні дії вони не реагували, а окремі з них проявили злісне непідкорення органам влади. Ці особи були затримані й засуджені судом до адміністративної відповідальності.

 

Адміністративні органи і надалі будуть діяти рішуче по припиненню антигромадської діяльності хуліганських осіб, які не бажають рахуватися з вимогами радянських законів. Демократія – це не анархія.

 

Стосовно членів партії, то вимога ЦК КПРС така: вважати участь комуністів у страйках, несанкціонованих мітингах несумісною з перебуванням у КПРС. Так само повинні реагувати на подібні випадки комсомольські й профспілкові організації.

 

Всі проблеми, які виникають, – соціальні, побутові, економічні, естетичні, життєво важливі – необхідно розв'язувати не з допомогою екстремістських закликів на мітингах, а спокійно, відповідально. При цьому слід прагнути вирішувати їх спочатку в трудових колективах.

 

Останнім часом екстремістськи настроєні особи намагаються створити для своєї опори певні неформальні організації, друкувати різного роду "теоретичні" й "програмні" матеріали. Деякі з них більш повно розкривають їхні прагнення і тому доцільно на них коротко зупинитися. Зокрема, мова йде про такі документи: Статутні принципи Української гельсінкської спілки (Примітка: автори подають назву Української хельсінкської спілки на галицькому діалекті як Українська гельсінкська спілка – далі УГС), Декларацію принципів Української гельсінкської спілки, Звернення Міжнаціонального комітету захисту політв'язнів до радянського уряду та "Короткі тези дискусії з національного питання" (квітень 1988 р., мова російська). Основні положення цих документів:

 

- відновлення української державності, заперечується суверенність радянських республік, декларується необхідність радикальної ломки державного устрою СРСР і утворення конфедерації незалежних держав, перехідним етапом встановлення якої повинна стати федерація суверенних демократичних республік;

- вимога повного анулювання антидемократичних централістських сталінсько-брежнєвських концепцій і вироблення Конституції СРСР та конституцій республік на новій основі (у тому числі створення, замість всесоюзних виконавчих і адміністративних органів, консультативно-координаційних органів, передавши безпосередньо суверенним республікам всю повноту керівництва економічним, політичним та культурним життям);

- введення в конституцію статті про громадянство України, яка передбачає, що громадянином республіки може бути той, хто постійно проживає на Україні не менше 10 років, володіє і визнає українську державну мову і Конституцію республіки;

- введення як тимчасового запобіжного заходу проти "багатолітньої політики русифікації" заборони в'їзду представників інших національностей на постійне проживання в республіці й отримання громадянства;

- визнання конституційного статусу української мови як державної мови республіки;

- встановлення представництва України на міжнародній арені, дипломатичних відносин з іншими країнами на рівні посольств і консульств;

- передача фактичної влади в республіці з рук компартії в руки обраних демократичним шляхом рад народних депутатів;

- боротьба з загрозою екологічного геноциду, перегляд структури промисловості на Україні;

- перегляд Кримінального кодексу УРСР і виключення ст. 62 ("антирадянська пропаганда й агітація"), ст. 187-1 "поширення явно неправдивих вигадок, що порочить радянський державний суспільний лад", статей, що передбачають покарання за порушення законодавства про культи, за дармоїдство, порушення паспортного режиму, повної реабілітації всіх, хто засуджений за переконання, звільнення всіх політв'язнів;

- скорочення армії, проходження військової служби тільки на території республіки і перехід до формування армії на добровільних засадах;

- створення незалежних профспілок, надання необмежених прав віруючим на організацію релігійних громад, легалізацію української греко-католицької та української автокефальної православної церкви;

- вільний вибір місця проживання й ліквідація паспортної системи і регламентованої прописки, проведення всенародних референдумів.

 

Теоретична неспроможність названих положень полягає в перекрученні марксистсько-ленінської теорії націй і національних відносин. Вони зовсім відкидають азбучні, підтверджені життям істини марксизму-ленінізму про визначальну роль економіки по відношенню до політики, про нерозривну діалектичну єдність національного й інтернаціонального, про протиріччя як джерело будь-якого розвитку, про об'єктивну закономірність інтернаціоналізації суспільного життя, про класовий характер інтересів (у т. ч. національних) соціальних спільностей в умовах класового суспільства і т. п.

 

В ряді місць вони вдаються до інсинуацій, прямих перекручень, фальсифікацій. Так, в одному з панегіриків, які роздавались на мітингу біля пам'ятника І. Франку, говориться, що на XXVII з'їзді КПРС прийняті "помилкові положення про те, що національне питання в СРСР вирішене остаточно і справедливо", а практика міжнаціональних відносин і національна політика потребує лише незначного удосконалення. Насправді в "Матеріалах XXVII з'їзду КПРС" вказується: "національне питання, яке залишилося від минулого, в Радянському Союзі успішно розв'язано" і "але наші досягнення не повинні створювати уявлення про безпроблемність національних процесів. Суперечності властиві всякому розвиткові, неминучі вони в цій сфері. Головне бачити постійно виникаючі їх аспекти, шукати і вчасно давати правильні відповіді на питання, які висуває життя".

 

В документах так званої ініціативної групи стверджується, що "національна проблема є на сьогоднішній день найважливішою для радянського суспільства, важливішою навіть від соціально-економічних". Це дилетантське тлумачення розраховане на тих, хто абсолютно не знайомий з роботами класиків марксизму-ленінізму та політикою КПРС з національного питання.

 

Що говорить марксистсько-ленінська теорія з цього питання?

 

Марксизм-ленінізм відштовхується від того, що національні проблеми є вторинними по відношенню до соціально-економічних. А тому забезпечення економічної могутності держави є основою як для збереження єдиної незалежної країни, так і для успішного вирішення національних проблем. Отже, коріння проблем, які виникають в національному питанні, знаходяться не в марксизмі-ленінізмі, а у відході й перекрученні його принципів.

 

Категорична вимога не допускати жодних змін етнічного складу населення республіки, а також вимушених міграцій – необґрунтована, так як вона є антидемократичною, прямим порушенням прав людини. До того ж необхідність міграції обумовлюється економічною діяльністю. Це об'єктивний процес. Етнічні зміни відбуваються в усьому світі, постійна масова міграція населення.

 

Наступною їх "концепцією" є ідея державного устрою СРСР у формі конфедерації незалежних народів.

 

Що означає конфедерація?

 

Це постійний союз країн, які зберігають незалежне (суверенне) існування, об'єднаних з метою координації своєї діяльності по окремих питаннях (політичних, військових...) конфедерація влади над країнами, які входять до конфедерації. Їх рішення приймаються по принципу одноголосності і виконуються лише при згоді органів влади країни, що ввійшла до конфедерації, тут немає єдиної податкової та правової системи. Отже, голосування за конфедерацію – це прямий заклик до боротьби за розлучення Союзу РСР.

 

Ось чому за визначену форму державного устрою нашої країни зразу після Великого Жовтня В. І. Ленін обрав федерацію. Соціалістична федерація – форма вирішення національного питання, вона ґрунтується на національно-територіальному принципі, добровільності об'єднання суверенних і рівноправних членів, які мають право вільного виходу зі складу федерації.

 

Необхідно звернути увагу й на те, що переважна більшість "ідей", які висуває ініціативна група, по своїй суті, є тлумаченням рішень, концепцій, висунутих XXVII з'їздом КПРС і XIX партконференцією. Тут вони застосовують давно відому тактику "вкладеного гасла". До того ж вони перекручують партійні рішення, переказують їх по-своєму.

 

Класифікувати радянські конституції "сталінсько-брежнєвськими" безпідставно. Основні принципи першої Конституції (Конституції РРФСР 1918 р.) були розроблені В. І. Леніним і покладені в основу всіх подальших трьох Конституцій СРСР. Кожна з них враховувала зміни в суспільно-політичному та соціально-економічному житті нашого суспільства, як на даному етапі, так і в перспективі. Дальше удосконалення діючої Конституції СРСР передбачено рішеннями XIX партконференції.

 

За своєю суттю антидемократичним і антигуманним є положення УГС про визнання українського громадянства лише за тими, хто володіє українською мовою і проживає в республіці не менше десяти років.

 

Аналіз положень документів УГС показує, що дана організація на практиці виступає активним противником перебудови і демократизації. Партія закликає народ до згуртування з тим, щоб скоріше і послідовніше реалізувати рішення по перебудові. В противагу цьому, УГС спрямовує зусилля лише "на критику, непослідовність і консерватизм органів влади і правлячої партії при вирішенні конкретних питань перебудови". У цьому основне кредо їх діяльності.

 

Таким чином, УГС усувається від вирішення конкретних питань перебудови, а обмежується лише становищем організації "конструктивної демократичної опозиції".

Спроба створити УГС – це намагання легалізувати політичну організацію яка б взяла на себе функції давати оцінку, а значить контролювати, – діяльність партії, державних органів і громадських організацій. Тенденція до створення саме політичної організації прослідковується і в рекомендованих ними формах роботи УГС. Вони ставлять питання про звернення органів УГС до урядів СРСР, УРСР, місцевих органів влади "Із вимогою законодавчих та інших рішень". А якщо до таких "звернень" не прислухаються, то передбачена апеляція (очевидно, для втручання?) до урядів країн, що підписали Хельсінкську угоду.

 

В цілому матеріали УГС свідчать про те, що значна частина партійного апарату, форми і методи діяльності запозичені авторами у різного роду антирадянських і антикомуністичних організацій, які створювалися в минулому і своє головне завдання вбачали у розколі радянського суспільства на ґрунті національних, релігійних та інших проблем.

 

Дії і вимоги ініціативної групи підтверджують висновок, зроблений М. С. Горбачовим на засіданні Президії Верховної Ради СРСР 18 липня 1988 р. про те, що: "Перебудова вимагає величезної згуртованості людей, а нам пропагують розбрід і національне недовір'я. Перебудова вимагає демократизації і гласності, а тут під прапором демократизації ми бачимо безсоромний тиск на трудові колективи, на населення республіки з боку безвідповідальних осіб".

 

Першочергові завдання партійних, радянських і господарських органів значно посилити увагу до листів і скарг людей, оперативно вирішувати питання, не залишати жодного з них без конкретної відповіді. Соціальні питання поставлені на перший план.

 

У Львові та області зроблено ряд конкретних справ для розв'язання актуальних питань соціально-економічного розвитку. У промисловості середньорічні темпи зростання обсягу виробництва і продуктивності праці в біжучій п'ятирічці зросли відповідно в 1,3 раза і 1,7 раза в порівнянні з попередньою. Вперше за 10 років у 1987 р. зросла фондовіддача.

 

Поліпшується господарська ситуація в агропромисловому комплексі. За 2 роки п'ятирічки виробництво валової продукції сільського господарства на душу населення зросло на 90%. Нарощування продовольства дозволило вже у 1987 р. на 5-8% збільшити ринкові фонди м'ясо-молочних продуктів. Зараз йде робота над тим, щоб не лише зберегти рівень постачання продовольства, а домогтися його поліпшення. Серед конкретних заходів намічено застосувати нові стимули для розвитку підсобних господарств, розширити межі орендного сімейного підряду, збільшити виробництво свинини, птиці, риби, овочів і т. п.

 

У 1988 р. в стадії будівництва знаходиться 50 га зимових овочевих теплиць і в майбутньому фронт робіт зросте. Цілком реально до 1990 р. завершити будівництво овочесховищ місткістю 30 тис. тонн.

 

У травні 1987 року бюро обкому, а в липні бюро міськкому партії визначили першочергові проблеми соціально-економічного розвитку області й міста. Головні з них – житлова, водопостачання, транспорт, постачання продовольства, торгівлі й побутове обслуговування, будівництво шляхів, благоустрій і ін.

 

Особлива увага приділяється вирішенню житлової проблеми. Взяті темпи будівництва створюють умови для успішного виконання планових завдань. Тільки в місті на будівництво житла за 7 місяців цього року освоєно 38 млн. крб., що складає 100,3% плану. В першому півріччі цього року подачу води у Львів збільшено на 25 тис. куб. метрів на добу. Така ж її кількість буде подана додатково в другому півріччі (За 1987 р. подача була збільшена на 50 тис. куб. метрів на добу). У відповідності з робочим графіком ведеться спорудження Верхньобузького водогону, прокладка дублюючої гілки з металевих труб Стрийського водогону. Необхідно і надалі постійно звертати увагу на економне ставлення до води.

 

В розряд життєво важливих проблем виділено питання поліпшення медичного обслуговування населення. До кінця п'ятирічки планується ввести в дію поліклінік на 4600 відвідувань на зміну, стаціонарів на 1700 ліжок, на селі – 600 фельдшерсько-акушерських пунктів. Передбачається на потреби охорони здоров'я області в XIII п'ятирічці виділити 142 млн. крб., що майже в 4 рази більше коштів, виділених в біжучій п'ятирічці. Вже в цьому році буде введено в дію діагностичний центр, який дозволить суттєво поліпшити діагностику, а значить і лікування хворих. В найближчі роки заплановане створення ще одного діагностичного центру, будівництво консультативної поліклініки та ін.

 

Звертається увага на прискорення зростання виробництва й поліпшення якості товарів і послуг для населення. Однак стан торгівлі й сфери обслуговування в області й місті ще далеко не відповідає вимогам. Люди надалі стикаються з грубістю, бюрократизмом, невиправданими чергами. Відчувається нестача ряду товарів (м'ясо і м'ясопродукти, одяг, взуття), окремі товари поступають в торгівлю неритмічно. В травні ц. р. на обласній нараді розглянуто питання поліпшення стану справ на цій дільниці, накреслено відповідні заходи.

 

У зоні особливої уваги і далі залишається вирішення екологічної проблеми, благоустрою міст і сіл. Розроблені і виконуються відповідні цільові програми. Виконання головних завдань програм намічено завершити до 50-річчя возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною у складі СРСР.

 

Настав час вчинків і конкретних справ, а не демагогії і балаканини. Таким є веління часу".

 

КГБ нагнітає напруження

Появі цитованого документа передував ряд подій.

20 липня, Львів. У львівському управлінні КГБ Вячеславові Чорноволу винесено офіційне попередження, в якому його звинувачено у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі й націоналістичних настроїв, у постачанні західних підривних центрів інформацією, в організації масових виступів населення, які порушують громадський порядок. Чорновіл відмовився підписати протокол попередження, в написаній заяві заперечив висунуті проти нього звинувачення.

 

Відчуваючи безпорадність у боротьбі з наростаючою хвилею національно-визвольного руху, КГБ вирішив вдатися до старих, випробуваних у часи сталінщини методів – компрометації лідерів опозиційного руху. Про наміри застосувати активні засоби впливу, нейтралізувати опозиційний рух розповідає у доповідній записці на ім'я В. Щербицького тодішній голова КГБ УРСР М. Голушко.

 

                                                   "23 июля 1988 № 124 Секретно

                                                    ЦК Компартии Украины

                                                    тов. Щербицкому В. В.

 

О мерах по локализации антиобщественной деятельности

националистических элементов

Полученные в ходе оперативных мероприятий материалы в отношении претендующих на роль "лидеров" националистических элементов Черновола, Горыня и других свидетельствуют об их попытках использовать в современных условиях некоторые самодеятельные объединения для налаживания организованной антисоветской деятельности, консолидации своих единомышленников и проведения различных антиобщественных акций.

 

Указанными лицами подготовлена "декларация" об образовании на базе "хельсинкской группы" так называемого "Украинского хельсинкского союза" (УХС), который, по замыслу авторов, сможет объединить самодеятельные правозащитные группы и формирования в различных областях Украины, будет способствовать организационному сплочению националистически настроенных элементов и явится основой для "новой политической партии", преследующей цель "украинизации общественных и политических институтов в республике". В этом документе подчеркивается, что в будущем СССР должен стать "конфедерацией независимых государств", так как якобы "преступная централизаторская политика союзного правительства и союзных министерств не считается с интересами населения Украины, в связи с чем республика оказалась под угрозой экоцида".

 

В этой связи, по утверждению авторов, необходимо "полностью аннулировать антидемократические, централистские, сталинско-брежневские Конституции СССР и союзных республик" и выработать новые, в которых "не должно быть места для империалистического термина "советский народ"; немедленно восстановить в составе УССР Крымскую АССР с возвращением репрессированного татарского населения; освободить всех политзаключенных, ликвидировать или реорганизовать КГБ со снятием с него функций политической полиции".

 

Реализуя свои намерения, Черновол и его сообщники в июне-июле с. г. провели встречи с единомышленниками, проживающими в Ивано-Франковской и Черновицкой областях, которых склоняли к участию в организованной враждебной деятельности. Так, в г. Черновцы Черновол предложил организовать и возглавить "отделение УХС" судимому за антисоветскую деятельность. известному сионисту Зисельсу И., на что последний согласился. В аналогичных целях для создания филиалов УХС Черновол намерен совершить поездки в гг. Киев, Харьков, Днепропетровск, Одессу, Полтаву.

 

Наряду с этим националистические элементы предпринимают практические действия по созданию в г. Львове т. н. "Демократического фронта поддержки перестройки" (ДФПП) как "федерации различных самодеятельных формирований", в который включают провозглашенные ими же "Межнациональный комитет защиты политзаключенных", "Комитет защиты украинской католической церкви", "Общество друзей Лева" и др. По замыслу экстремистов, это объединение должно явиться прообразом "украинской национально-демократической партии", ядром которой станет УХС, а печатным органом – "Украинский вестник".

 

Прикрываясь заявлениями об активной поддержке линии партии на демократизацию, Черновол, Горынь, Калинец и их связи пытаются выдвигать и пропагандировать лозунги националистического содержания, используя для этого митинги трудящихся, проводимые по инициативе общественных организаций. Выступивший на одном из таких митингов 7 июля (присутствовало около 3 тыс. человек) националистически настроенный житель г.Львова Макар И. И., 1957 года рождения, беспартийный, инженер Института прикладных проблем математики и механики, призвал присутствующих вступать в ДФПП, выдвинул провокационные требования о реабилитации бывших участников бандподполья ОУН-УПА, увековечении их памяти как "жертв сталинского террора", открытии архивов органов КГБ, относящихся к этому периоду, возрождении националистического гимна и флага Украины. В заключение в ультимативной форме он заявил, что "в случае неудовлетворения этих требований в городе начнутся демонстрации и забастовки". Тенденциозную информацию о состоявшемся митинге Черноволв тот же день сообщил по международному телефону сотруднице т. н. "Украинской информационной службы" в Нью-Йорке Лозинской Р.

 

  

По оперативным данным, националистические злементы намерены в дальнейшем активно использовать тактику проведения митингов для "получения поддержки масс". Очередной такой митинг (около 200 чел.) был спровоцирован ими 21 июля в г. Львове. На нем зачитывались материалы "Украинского вестника", осуществлялся сбор средств для освободившегося из мест лишения свободы националиста Приходько, допускались оскорбительные выпади в адрес некоторых руководителей республиканских и местных партийных органов.

 

Стремясь придать масштабный характер своей деятельности, националистически настроенные лица не прекращают попыток блокирования с антиобщественными элементами из других республик. В этих целях Горынь и Скочок в июле с. г. выезжали на очередную встречу представителей т. н. "Национальных демократических движений Прибалтики", состоявшуюся в местечке Энгуре (вблизи г. Риги).

 

В связи с тем, что указанные действия националистических элементов явно направлены на сплочение единомышленников и активизацию их организованной деятельности, органами КГБ республики усилен контроль за поведением основных инспираторов, активизированы меры по документированию совершаемых ими антиобщественных проявлений, внесению разногласий в среду экстремистов, компрометации их на бытовой и иной основе. По материалам органов КГБ в республиканской и областной печати опубликована серия статей, а также подготовлен ряд радио- и телепередач, разоблачающих Черновола и его сообщников, со многими из них (Горынь, Сверстюк, Шевченко, Скочок, Красивский, Калинец и др.) сотрудниками КГБ проводится индивидуальная работа в плане оказания сдерживающего воспитательного воздействия.

 

Для анализа обстановки и выработки мер противодействия националистическим элементам в г. Львов направлены ответственные работники КГБ УССР и прокуратуры республики.

 

Поскольку предпринимавшиеся меры общепрофилактического и воспитательного характера в отношении Черновола положительного результата не дали, 20 июля УКГБ по Львовской области ему объявлено официальное предостережение, мотивированное тем, что он пытается организовать противоправную деятельность, направленную на разжигание национальной розни, националистических настроений и иных действий, противоречащих интересам госбезопасности СССР; передает представителям зарубежных подрывных центров информацию, которая используется на Западе в ущерб советскому государственному и общественному строю; организует и активно участвует в групповых действиях лиц, грубо нарушающих общественный порядок и допускающих неповиновение законным требованиям властей.

 

Тщательно ознакомившись с протоколом объявления предостережения, Черновол заявил, что свою деятельность противоправной не считает, с подрывными организациями, кроме зарубежных пресс-центров, якобы не связан, митинги не организовывал и свой патриотизм национализмом не считает. Об объявлении Черноволу официального предостережения опубликовано сообщение в местной печати.

 

Совместно с прокуратурой республики проанализированы официальные материалы в отношении Макара, в действиях которого содержатся признаки преступления, предусмотренного ст. 187-3 УК УССР (организация или активное участи в групповых действиях, нарушающих общественный порядок). В этой связи прокуратура Львовской области приняла согласованное с партийными органами решение о возбуждении против него уголовного дела по указанной статье.

 

С учетом полученных данных о намерении сообщников Черновола – Шевченко О., Скочка П., Приходько Г. и Набоки С. организовать 23 июля в г. Киеве на улице Крещатик так называемый "пикет" в защиту "политзаключенных" с участием жен отбывающих наказание националистов Горбаля (Киев) и Сокульского (Днепропетровск), совместно с органами МВД и прокуратуры принимаются меры к срыву этой провокационной акции. В этих целях проведены индивидуальные профилактические беседы с Шевченко, Скочком, Набокой, Бытченко, Милявским и Стокотельной (Горбаль), в ходе которых им разъяснено о недопустимости совершения каких-либо антиобщественных и противоправных действий.

 

Сообщается в порядке информации.

 

КГБ СССР доложено.

 

Приложение: Копия "Декларации принципов УХС и главных принципов создания ДФПП", на 8 листах.

 

Председатель Комитета (підпис)                                                                                                                                Н. Голушко.

(ГДА СБУ. – Ф. 16, – Оп. 14. – (1990 р.). – Пор. 8, – Арк. 131-142).

 

Приложение:

Главные принципы создания ДФПП в г. Львове.

1. Основной целью ДФ должно стать содействие перестройке, общественный контроль за демократическими преобразованиями в советских, государственных, общественных, партийных органах, а также воспитание у общественности демократического сознания и пропаганда идей перестройки.

2. Главным направлением деятельности ДФ должны стать участие в выборах и контроль за соблюдением демократических процедур в их проведении.

3. Членство в ДФ должно быть открытым для всех, кто согласен с принципами фронта. Коллективные члены фронта могут руководствоваться собственными программами, выдвигать политические, социальные, национальные и другие требования, не противоречащие общедемократическим принципам.

 

Представители официальных органов, прямой обязанностью которых является осуществление идей перестройки на практике или руководства ими, не могут входить в ДФ, потому что не могут содействовать сами себе.

 

4. ДФ не имеет органов, наделенных функциями руководства. Организационно он является коалицией, все органы которой имеют только совещательные права или исполнительные обязанности.

5. Фронт проводит свою работу через коллективных членов и группы поддержки на предприятиях и в учреждениях, а также через группы по месту жительства.

6. ДФ должен влиять на процесс перестройки при помощи общественных комиссий, прессы и других демократических средств.

7. В своей деятельности ДФПП руководствуется уставом, который базируется на изложенных "Принципах".

Оргкомитет ДФ."

 

Реакція була миттєвою. Доповідна голови КГБ УРСР датована 23 липня, а вже наступного дня – 24 липня у львівських газетах "Вільна Україна" і "Львовская правда" поміщено заяву Львівської прокуратури про порушення кримінальної справи проти Чорновола, Горинів, Макара, Путька та інших у зв'язку з львівськими мітингами. Того ж дня – розгул сваволі в Києві. Репресивні органи арештували 16 членів Українського культурологічного клубу, щоб унеможливити намічений мітинг, на якому члени УКК мали намір збирати підписи під вимогою негайного звільнення всіх політичних в'язнів. Членів УКК виловлювали і насильно вивозили за місто. Коли вони чинили опір насильному впиханню в машини, до них застосовували фізичну силу.

 

Подальший розвиток подій у Львові був такий. 25 липня влада загородила доступ до парку ім. Івана Франка, де відбувалися зібрання, мітинги та літературні читання. Парк огороджено великим парканом, біля пам'ятника поставлено риштовання, а 26 липня на засіданні виконкому Львівської міської ради народних депутатів вирішено не давати дозволу ініціативному комітетові на проведення мітингу 4 серпня 1988 р. біля пам'ятника Іванові Франку. 27 липня в гуртожитку та на роботі в Івана Макара відбувся обшук. Забрано документи ініціативного комітету для проведення мітингу і львівського демократичного руху. Тривають допити І. Макара.

 

27 липня. Газета "Ленінська молодь" повідомляє, що 3 серпня відбудеться перша нарада ініціаторів створення "Демократичного фронту сприяння перебудові".

 

28 липня, Львів. Жорстоко розігнано мітинг біля пам'ятника Іванові Франку, учасників мітингу побито. Близько 100 осіб заарештовано, багатьох з них засуджено до адміністративного арешту та грошових штрафів.

 

28 липня, Львів. Вийшов листок прес-служби Української гельсінкської спілки зі зверненням Виконавчого комітету УГС до неукраїнського населення республіки.

 

29 липня, Москва. "Известия" помістила Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР".

 

30 липня. Газети "Вільна Україна", "Львовская правда", "Ленінська молодь" рівночасно помістили статтю "Дії екстремістів присічено". У повідомленні сказано:

 

"Грубо порушуючи затверджені облвиконкомом 20 червня тимчасові правила проведення зборів та інших масових заходів, які організуються в містах та інших населених пунктах Львівської області, ігноруючи рішення Львівської міської ради народних депутатів про заборону оголошених самовільно так званою "Ініціативною групою" щотижневих (по четвергах) зборів, окремі по-екстремістському настроєні особи 28-го липня під виглядом літературних читань намагалися організувати біля пам'ятника І. Франку збіговище, яке було присічене правоохоронними органами".

 

30 липня. Газета "Вільна Україна" помістила Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР". Того ж дня газета "Ленінська молодь" повідомила, що засідання Демократичного фронту не відбудеться. 31 липня у львівських газетах надруковано повідомлення "Закон обов'язковий для всіх", в якому перераховано осіб, що були покарані за участь у мітингу 28 липня.

 

1 серпня інженер-конструктор Макар І. І., що проживає за адресою: Львів, вул. Зелена, 115/132, звернувся до прокурора області з такою заявою:

 

"28.07.88 р. я був тричі затриманий – 17.40, 20.00 і 23.30. Ні в обласній прокуратурі, ні в Шевченківському райвідділі міліції мені не було пояснено причини затримання. В обласній прокуратурі відносно мене було здійснено рукоприкладство. В Шевченківському райвідділі міліції обшук проведено без понятих. Як під час затримання, так і під час розмови в прокуратурі й міліції зі мною поводились грубо, ображали. Висловлюю протест проти незаконних дій правоохоронних органів. Вимагаю припинити грубі порушення законодавства, покарати винних у порушенні моїх громадянських прав, повернути конфісковані речі.

1.08.88 р. (підпис)                                                                                                                                                   Макар".

 

2 серпня 1988 р. голова КГБ УРСР М. Голушко і міністр внутрішніх справ УРСР І. Гладуш направили В. Щербицькому спільного листа про акції протестів у Львові такого змісту.

 

                                                "Секретно Экз. № 2

                                                 ЦК Компартии Украины

                                                 тов. Щербицкому В. В.

 

О срыве антиобщественной акции националистических элементов

По имеющимся данным, националистически настроенные Черновол, Горынь, Калинец и другие, провозгласившие создание т. н. "Украинского хельсинкского союза" (Львов), а также их сообщники из числа активистов т. н. "Украинского культурологического клуба" Шевченко О., Скочок, Набока (Киев) в современной обстановке важное место придают инспирированию многолюдных сборищ для выдвижения различного рода необоснованных требований и провокационных лозунгов, вовлечению на этой основе более широкого круга лиц в антиобщественную деятельность (...)

 

28 июля правоохранительными органами была пресечена попытка проведения сборища националистических элементов у памятника И. Франко в г. Львове. Его организаторы – братья Горыни, супруги Калинец, Деркач, Макар и другие, несмотря на принятые к ним накануне меры предупредительно-профилактического характера, подстрекали собравшихся (около 300 человек) к созданию "инициативного комитета" т. н. Демократического фронта поддержки перестройки, а также пытались спровоцировать "протесты общественности" по поводу якобы необоснованного официального предостережения, сделанного Черноволу в органах КГБ.

 

  

После того, как прокурор города и начальник УВД выступили перед участниками сборища с разъяснениями о неправомерности их действий, большинство собравшихся разошлось. Лишь группа экстремистски настроенных лиц (всего 17 человек) проигнорировала законное требование представителей власти, в связи с чем все они были задержаны сотрудниками милиции и подвергнуты различным административным наказаниям (...)

 

Нами осуществляются совместные мероприятия по локализации подстрекательской деятельности экстремистов в целях недопущения с их стороны открытых и других антиобщественных проявлений. Сообщается в порядке информации.

 

Н. Голушко, И. Гладуш

2 августа 1988 года".

(ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 14 (1990). – Пор. 8. – Арк. 149-195).