Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 5. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 19 бер. 2014 р., 11:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 квіт. 2014 р., 10:50 ]

РЕЗОНАНС

Мітинг 7 липня 1988 року став окремою темою, над якою роздумували працівники інформаційно-аналітичного відділу УКГБ по Львівській області. Вперше партійним і радянським органам влади КГБ рекомендував "Через инициативных, преданных социалистическому строю лиц ("...) пойти на создание общественного объединения борьбы за перестройку и взять таким образом инициативу в свои руки". Свої міркування й висновки з приводу мітингів, що відбулися 6 і 7 липня, кагебісти оформили в документі під назвою "Краткий обзор оперативных материалов, добытых УКГБ по Львовской области по линиям работы 5 отдела (1-10 июля)".

 

"1. О реагировании на митинги от 6 и 7 июля 1988 г.

В подавляющем большинстве сообщений агентуры и дов. лиц, касающихся проведения 6 июля с. г. на СКК митинга, выражается мнение, что он не удался из-за шаблонности в сценарии, заорганизованности, вялых выступлений, отсутствия должного контакта докладчиков с аудиторией, неподготовленности помещения;

 

мнения о митинге, состоявшемся 7 июля с. г. у памятника И. Франко, разноречивы.

 

Общее в большинстве высказываний – более заметны усилия партийных и советских органов овладеть ситуацией на такого рода сборищах, дать отпор и лишить инициативы националистически настроенные элементы, хотя поставленных целей добиться не удалось.

 

Осуждаются как негодные методы открытой "физической борьбы" за микрофон, выкрики и перебранки.

 

Положительно оцениваются выступления лиц, к которым прислушалась находившаяся на площади масса людей, – Лубкивского, Макарчука, архитектора и др.

 

Основная масса публики, присутствовавшая на митинге, на призывы к созданию ДФПП не реагировала.

 

Выступление и поведение на митинге Макара хотя и нашло определенный отклик у части явно экстремистски и националистически настроенных лиц, находившихся на площади, но в остальном подавляющем большинстве было воспринято как провокационное, в т. ч. и среди группы Черновола и примыкающих к нему лиц.

 

II. Об изменениях в элементах, составляющих оперативную обстановку.

Заметно активизируется группа Черновола и примыкающих к ним лиц, консолидируясь на идее создания ДФПП, который, по всей видимости, они рассматривают как почву проникновения в более широкие слои населения.

 

(...) Как показал митинг 7 июля с. г., призывы к созданию ДФПП присутствовавшими людьми в основном были восприняты индифферентно. Тем не менее, инициативная группа рассчитывает в дальнейшем путем агитации на различных доступных им уровнях добиваться создания "фронта".

 

 

В настоящее время Черновол, Горынь и др. примыкающие к ним лица сделав определенные для себя выводы из действия партийных и советских органов, существенно осложнивших им проведение агитационной работы 7 июля на сборище, готовят 21 июля (по др. данным – к 4 августа) проведение очередной акции – митинга, основной целью которой является провозглашение создания ДФ. В этих целях намерены предпринять следующее:

- заранее в день сборища распространить устав и программу ДФПП;

- подобрать запасное место сборища (выбрать площадь у музея атеизма) на случаи возникновения непреодолимых помех на заранее объявленном месте у памятника И. Франко;

- расширить комитет подготовки к митингам (отв. Косянчук, Макар) до 30-40 человек с целью создания сил для "оттирания" от трибуни (микрофона) нежелательных лиц;

- в процессе выступлений обвинить власти в попытках срыва ранее проводившихся сборищ, т. е. в зажиме гласности;

- чтобы облегчить действия в толпе членов т. н. "комитета по проведению митингов" по недопущению нежелательных лиц к трибуне (они называют это обеспечением порядка), подготовили (Косянчук) и думают раздать его членам и другим активистам отличительные нарукавные белые повязки;

- для координации своих действий постановили еженедельно (по четвергам) небольшими группами, входящими в инициативный комитет ДФПП, собираться у памятника И. Франко (т. н. "политдень").

 

Продолжает активизировать деятельность и т. н. "комитет защиты УКЦ" Гель, Гаврилив, Зеленюк, Лесив), организовавший 10 июля с. г. многотысячное сборище униатов из Западной Украины в с. Грушев Дрогобычского р-на. Выступая перед сборищем, организаторы призывали униатов к захватам пустующих церквей с целью самолегализации УКЦ.

 

23 июля с. г. во время торжеств в г. Львове, посвященных 1000-летию крещения Руси, главарями комитета УКЦ планируется проведение сборища униатов в Брюховичском лесу.

 

По поступившим оперативным данным, редакция "УВ" и т. н. "Хельсинская группа" в спешном порядке подготовила декларацию о создании "Всеукраинского хельсинкского союза" – фактически программного документа, открыто объявляющего националистические, антисоциалистические подрывные и сепаратистские цели группы Черновола и примыкающих к нему лиц.

 

ВЬІВОДЬІ

(из обобщенных оперативных данных)

Оперативная обстановка в области контролируется, однако влияние на ее развитие со стороны партийных и советских органов пока недостаточное.

 

Проводимые националистически настроенными элементами акции захватывают все более широкий круг людей. В коллективах, а также в некоторых местах скопления людей ("футбольная биржа") стали распространяться слухи о возможных забастовках, что в определенной степени создает негативный настрой. Участились злобные высказывания со стороны отдельных националистически и экстремистки настроенных лиц, просматриваются попытки консолидации украинских националистов и сионистов.

 

ОБЩИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ

К МЕРАМ ПО ОКАЗАНИЮ ВЛИЯНИЯ

НА РАЗВИТИЕ ОПЕРАТИВНОЙ ОБСТАНОВКИ

(из обобщенных оперативных данных)

 

1. Через инициативных, преданных социалистическому строю лиц, партийным и советским органам следует пойти на создание общественного объединения борьбы за перестройку и взять таким образом инициативу в свои руки. Под лозунгом борьбы за "единство, социальную справедливость и социалистическое равенство" ограничить доступ националистически настроенных элементов и вовлечь в это объединение как можно большее число здоровых сил из существующих общественных и самодеятельных организаций. Предоставить им страницы львовской печати, выделить достаточные (отчисления) средства и развернуть с националистически настроенными элементами идеологическую войну.

 

2. Создать из подготовленных (по различным областям знаний) людей группы, которые могли бы в импровизированной обстановке на митингах завладеть вниманием людей. (Высказывается предложение включить в такие группы и бывших оуновцев, раз и навсегда порвавших с прошлым.)

 

3.Партийным и советским органам отказаться от практики "наложения митинг на митинг", т. к. это приводит к конфронтации на месте скопления людей, "электризует" толпу. Лучше заранее готовить группы из выступающих". (ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 9, – Спр. 816, – Арк. 28-31.)

 

Висновки та рекомендації інформаційно-аналітичного відділу УКГБ поклали початок наклепницької кампанії на шпальтах всесоюзної, республіканської, обласної і районної преси проти українських правозахисників з приводу львівських мітингів.

 

Мій заклик вступати в УГС дав певний результат: вже в наступні дні до Картинної галереї почали приходити окремі відвідувачі, щоб дізнатись про нову організацію і умови вступу до неї. Допускаю, що серед тих людей могли бути й агенти КГБ, але це вже мене не турбувало, оскільки ми вирішили діяти легально, хоча з дотриманням певних конспіративних правил на випадок трусів чи арештів. Під тим оглядом 7 липня – новий етап національно-визвольного руху. Саме час помістити тут "Декларацію принципів" і "Статутні принципи".

 

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ УГС

1. Преамбула

Українська гельсінкська спілка як федеративне об'єднання самоврядовчих правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами створюється на базі Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод і підтверджує вірність правозахисник принципам декларації групи від 9 листопада 1976 року.

 

Українська гельсінкська спілка вважає необхідним визначити основним напрямком своєї діяльності захист національних прав, насамперед права націй на самовизначення, передбаченого ст. 1 ратифікованого Радянським Союзом Міжнародного пакту про громадянські й політичні права ("Всі народи мають право на самовизначення. В силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток"), бо без свободи нації справжнє забезпечення свободи особи неможливе. Якщо людина – не засіб для реалізації тих чи інших ідеологічних концепцій, а мета і вінець творіння, то нація – єдине природне соціальне середовище, в якому особа може всебічно розкрити свої здібності й виконати своє призначення на Землі.

 

Як показав досвід 66-річного перебування України в складі СРСР, ні уряд УРСР, який насправді ніколи не був суверенним урядом, а тільки виконавчим органом центральної влади, ні Комуністична партія України, що стала всього лиш регіональним підрозділом КПРС, не могли і здебільшого не бажали захистити населення України від тотального голоду, від варварського нищення продуктивних сил та інтелектуального потенціалу нації, від денаціоналізації українців і неросійських меншостей, від штучної зміни етнічного складу населення України. Ці факти прямого геноциду та триваючого навіть в умовах відносної демократизації етноциду корінного населення України підтверджують ту незаперечну істину, що жодна партія не сміє монополізувати права на вирішення кардинальних проблем, які заторкують саме існування народів. Без альтернативних, опозиційних(в цілому чи в окремих питаннях) до політики уряду і правлячої партії організацій дійсне забезпечення прав людини і нації неможливе.

 

Не будучи політичною партією і не ставлячи собі метою перебрання влади, УГС бачить своє завдання у всебічній активізації народних мас, у виробленні механізму участі народу в управлінні державою та надійного, контролю за державним апаратом.

 

Підтримуючи всі конструктивні ідеї влади, що торкаються перебудови і демократизації радянського суспільства, УГС залишає за собою право на демократичну опозицію як дійову форму активізації демократичних процесів у суспільстві.

 

Українська гельсінкська спілка – не політична партія з обов'язковою для кожного її члена програмою і допускає плюралізм поглядів та членство в інших політичних партіях і організаціях. Замість програми УГС пропонує Декларацію принципів, що можуть стати основою об'єднання демократичних сил в боротьбі за перетворення суспільства, за права особи і нації (незгода з іокремими положеннями Декларації при прийнятті її загального спрямування не виключає участі в праці однієї з секцій чи місцевих організацій УГС).

 

2. Основні принципи

1 Українська гельсінкська спілка вважає, що відновлення української державності, яка сьогодні існує тільки на папері, є основною сталою гарантією забезпечення економічних, соціальних, культурних, громадянських та політичних прав як українського народу, так і національних меншостей, що живуть на території України.

2. УГС вважає, що під маскою союзу суверенних радянських республік побудовано гранично централізовану авторитарну державу, характер якої дотепер суттєво не змінився. Тому для дійсної демократизації радянського суспільства потрібні не окремі зміни, а радикальна ломка державного устрою. 

 

  

Стоячи на позиціях української державності, УГС як правозахисна федеративна організація відстоює право окремих осіб чи громадських груп конституційним шляхом домагатися своїх ідеалів державності в формі як федерації чи конфедерації з іншими народами СРСР або Європи, так і повної державної незалежності, перехідним етапом до чого може бути федерація суверенних демократичних республік з наповненням поняття "Союз РСР" реальним змістом за допомогою максимальної політичної, економічної і культурної децентралізації.

 

3. Підтримуючи ті впроваджувані правлячою в СРСР партією законодавчі зміни, демократичний характер яких не викликатиме сумнівів, УГС разом з тим пропагуватиме необхідність повного анулювання антидемократичних централістських сталінсько-брежнєвських конституцій і вироблення Конституції СРСР та конституцій республік на новій основі.

 

Нова федеральна конституція Союзу має тільки гарантувати без теперішніх дискримінаційних застережень основні права і свободи громадян, викладені в ратифікованих СРСР міжнародних правозахисних Пактах ООН та в Прикінцевому акті Гельсінської наради 1975 року, а також встановлювати загальні принципи федеративних зв'язків союзних республік, але не уніфікувати і не регламентувати організацію економічного, політичного й культурного життя в республіках, як це зроблено в діючій Конституції СРСР. Замість всесоюзних комітетів, міністерств та інших центральних адміністративних органів ми пропонуємо створення на союзному рівні тільки консультативно-координаційних органів, передавши безпосередньо суверенним республікам всю повноту керівництва економічним, політичним та культурним життям. У зв'язку з перенесенням всього поточного законодавства у республіканські парламенти (верховні ради) федеральний законодавчий орган міг би бути однопалатним парламентом (федеральною радою) з рівним представництвом союзних республік незалежно від кількості населення і адміністративно-територіального устрою. Центр Союзу, де будуть розміщені постійно діючі федеральні органи, не може бути одночасно столицею однієї з рівноправних республік, а сесії федерального парламенту (федеральної ради) мали б проводитись в столицях республік почергово. В новій конституції не має бути місця для імперіалістичного терміна "радянський народ", а повинно стояти "народи СРСР".

 

4. В нову Конституцію України, яка має ввібрати в себе як принципи міжнародних документів з прав людини, так і досвід національного і звичаєвого права народу, ми пропонуємо ввести статтю про громадянство України, яке дає право вибирати в ради і бути обраними в них, а також працювати у державних установах Української Республіки. До громадян України при обов'язковому для всіх достатньому знанні державної мови Республіки можна було б зараховувати осіб, що жили на тій чи іншій території України до включення її в СРСР, та їхніх нащадків хоча б по одній із ліній; українців-реемігрантів з інших республік та з-поза меж СРСР; всіх інших осіб, що постійно проживали на території Республіки не менше десяти років і визнають державну мову та Конституцію Республіки.

 

5. Не встановлюючи ніяких обмежень для негромадян України, крім вказаного вище, ми водночас виступаємо проти штучного перемішування виселення Союзу з метою зміни етнічного складу республік за допомогою «стрічних переміщень кадрів, централізованого планування промислового будівництва без врахування місцевих трудових ресурсів та ін. Виступаючи проти таких замкнених кордонів, як між соціалістичними країнами Східної Європи, ми все-таки пропонуємо ввести як тимчасовий запобіжний захід проти багатолітньої політики русифікації певний імунітет на в'їзд для постійного проживання в Республіці зі здобуттям громадянства.

 

6. Ми вимагаємо негайного конституційного визнання статусу української мови як державної мови Республіки із впровадженням її в усі сфери суспільного життя Республіки – в державний і господарський апарат, в дошкільне виховання, шкільництво, вищу та професійно-технічну освіту, військову справу та ін., підтримуючи в цьому всенародний рух, що охопив сьогодні широкі верстви українського суспільства.

 

7. Водночас ми виступаємо за найширші гарантії права національних меншостей в Україні (росіян, євреїв, поляків, білорусів та ін.) на культурно-національну автономію (нацасоціації, школи, театри, музеї, преса, церква та ін.), і у випадках суцільного замешкання (угорці, греки, гагаузи, румуни, болгари, росіяни та ін.) ще й на створення національно-територіальних адміністративна одиниць у селах, селищах, районах. Ми стоїмо за негайне відновлення в сході УРСР Кримської АРСР з організованим поверненням репресованого Сталіним населення автономної республіки на місця колишнього проживання.

 

8. Українська гельсінкська спілка поширює свою діяльність на території, заселені українцями поза межами УРСР, домагаючися опіки уряду Республіки над національними громадами українців у РРФСР, Казахстані, Білорусії, Молдавії та ін., а також поза межами СРСР (Польща, Чехословаччина, Румунія, Югославія). В межах Союзу тільки повне забезпечення культурно-національних потреб українців Берестейщини, Воронежчини, Кубані, придністровських районів Молдавської РСР зніме з порядку денного болісне питання перегляду кордонів республік за етнічним принципом.

 

УГС домагатиметься конструктивного діалогу і широкої співпраці на всіх рівнях (від урядового до особистих контактів) із українською еміграцією на Заході замість плеканої ідеологічними догматиками ненависті, породженої умовами сталінщини.

 

9. УГС ставитиме питання перед урядом УРСР та урядами країн, що підписали Гельсінкську угоду, про гідне суверенної держави представництво України на міжнародній арені, про встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами на рівні посольств і консульств, про взаємне представництво органів масової інформації, міжнародних агентств, фірм, корпорацій, про окреме представництво України на міжнародних наукових конференціях, спортивних олімпіадах і першостях, на мистецьких фестивалях та інших міжнародних заходах.

 

10. УГС стоїть за передачу фактичної влади в Республіці з рук компартії в руки обраних демократичним шляхом Рад народних депутатів. Вибори до Рад, на яких буде виставлено одного кандидата на одне місце, повинні вважатися недійсними. Це положення має поширюватися і на вибори президента (голови Верховної Ради) федерації та президента (голови Верховної Ради)

 

Республіки, яких належиться обирати прямими виборами не більше як на два терміни підряд. Право висувати кандидатів у депутати повинні мати усі партії, спілки, неформальні об'єднання і просто ініціативні групи громадян, які попередньо зберуть на підтримку свого кандидата обумовлену кількість підписів виборців округу (наприклад, тисячу).

 

11. УГС вважає, що народ України повинен стати дійсним господарем своїх природних багатств і ресурсів, будуючи взаємини з іншими республіками федерації та іншими державами на принципах взаємної вигоди. Основою національної економіки України повинен стати республіканський госпрозрахунок і самофінансування. Союзні міністерства необхідно ліквідувати і замінити координаційними комітетами з обмеженими функціями узгодження, посередництва і обміну економічною інформацією.

 

Для стимулювання економічного процвітання Республіки УГС вважає необхідним максимальне заохочення приватної ініціативи, яка може виявлятися у перетворенні частини державних промислових підприємств в акціонерні чи кооперативні, у добровільному виході селян із колгоспів із землею для приватного господарювання чи створення кооперативів різного типу, у праві окремих осіб, кооперативів та спілок на придбання засобів виробництва. Втручання держави в господарське життя може відбуватися тільки економічним стимулюванням (кредити, пільгове оподаткування та ін.), а не голим адмініструванням. Домінувати повинна ринкова економіка з вільним ціноутворенням. В умовах республіканського госпрозрахунку стане неможливим дальше нарощування промислових потужностей екстенсивними способами в економічно перенасичених районах, а незалежний від центру республіканський уряд дістане змогу стимулювати натомість господарський розвиток відсталих районів з прихованим безробіттям, не допускаючи таким чином ні відпливу населення в значних розмірах за межі Республіки, ні організованого централізованим плануванням економіки зумисного припливу населення з інших республік (насамперед із Росії) для розмивання етнічного складу населення України. Промислові підприємства, об'єднання і кооперативи повинні мати право на економічні зв'язки із закордонними підприємствами і об'єднаннями. Корисним було б залучення матеріальних засобів і економічного досвіду української еміграції.

 

12. Охороняючи соціально-економічні права людини, держава повинна гарантувати мінімум матеріальних благ тим, хто цього потребує (встановлення порогу "бідності", допомога безробітним). Повинна заохочуватися також доброчинна діяльність громадських організацій та окремих осіб. Але спроби ввести хоча б відносну рівність в оплаті праці і прибутках привели б до застою і регресу суспільства.

 

Відновлення соціальної справедливості УГС бачить не у зрівнялівці, яка була однією з головних причин занепаду економіки, а в різкому скороченні бюрократичного апарату ("нової кляси"), що паразитує на народній шиї, у скасуванні всіх без винятку соціальних привілеїв партійно-радянського бюрократичного апарату (спецобслуговування продуктами і промисловими товарами, спецлікарні, спецкурорти і зони відпочинку, персональні машини, поїздки державним коштом за кордон, привілеї дітям і родичам при здобутті освіти і працевлаштуванні, позачергове одержання кращого житла та  ін.)

 

УГС буде добиватися справедливої системи соціального забезпечення (пенсії трудящим та інвалідам – не нижче середнього рівня зарплати в Республіці із надбавками пропорційно рівню інфляції; зрівняння права на пенсійне забезпечення громадян всіх професій і соціальних прошарків за віком і стажем, включаючи армію, міліцію, органи безпеки, виняток залишивши тільки тим робітників на особливо важких та шкідливих роботах; включення до стажу трудової діяльності праці на підприємствах концтаборів). Потребує повної перебудови система охорони здоров'я, яка є причиною високої смертності, зокрема дитячої, та зниження тривалості життя.

 

13. УГС вважає, що у зв'язку зі злочинною централізаторською політикою союзного уряду і союзних міністерств, які не рахувалися з інтересами населення України, Республіка опинилася перед загрозою екологічного геноциду (екоциду). Ми будемо добиватися не тільки припинення будівництва нових атомних реакторів, а й згортання уже побудованих в Україні АЕС із заміною їх альтернативними енергетичними засобами та припиненням експорту електроенергії з території України. Ми – за перегляд структури української промисловості з поступовим анулюванням шкідливих виробництв (передовсім хімічних) у зонах промислового перенасичення, за припинення будівництва екологічно небезпечних гідротехнічних споруд, за винесення кожного більшого проекту промислового будівництва на широке всенародне обговорення.

 

14. УГС відстоюватиме суворе дотримання передбачених Загальною декларацією прав людини, Пактами ООН та Прикінцевим актом Гельсінкської наради основних прав і свобод громадян, найперше – визнаної всім цивілізованим світом свободи висловлювати власні погляди і поширювати ідеї незалежно від кордонів. Це – аксіома демократії, що має бути забезпечена конституційним правом створювати незалежні громадські організації, в тому чисті опозиційні до уряду й правлячої партії; правом пропорційного користування державними засобами масової інформації, створювати власні незалежні видання із забезпеченням необхідною матеріальною базою; правом організовувати мітинги, збори, дискусії; правом мати вільний доступ до всякої інформації (крім чітко окреслених питань військової таємниці), в тому числі до матеріалів архівів, до всіх нормативних актів, дипломатичних документів, до книг і документів, які зараз заховані у спецфонди; правом мати доступ до радіопередач, книг, періодики з інших країн світу, що освітлюють проблеми і події з різних ідейних позицій.

 

15. УГС виступає за перегляд Кримінального кодексу УРСР, за вилучення з нього антидемократичних статей: ст. 62 ("антирадянська пропаганда і агітація"), ст. 187-1 ("наклепницькі вигадки" на державний лад), статей, що передбачають покарання за релігійну діяльність, за "тунеядство", порушення паспортного режиму та ін.; за різке зменшення покарань, зв'язаних із позбавленням волі; за скасування смертної кари. УГС буде добиватися звільнення всіх політв'язнів, повної реабілітації всіх, хто був засуджений за переконання, ліквідації спецпсихлікарень ("психотюрем"). КГБ має бути ліквідований або скорочений і реорганізований зі зняттям з нього функцій політичної поліції. Потребує реорганізації судочинство із заміною судової "трійки" демократичними формами суду (напр., судом присяжних). Право на адвокатський захист має бути введене з моменту пред'явлення звинувачення. Необхідна гуманізація виправно-трудової системи. В'язні мають відбувати покарання за місцем вчинення злочину, вивезення в'язнів за межі Республіки недопустиме.

 

16. УГС стоїть за скорочення армії до розумних меж, необхідних тільки для оборони, зі скеруванням вивільнених коштів на піднесення добробуту народу. Військова служба повинна проходити на території Республіки в республіканських військових формуваннях. У перспективі бачимо перетворення військової служби в добровільну і оплачувану, як у деяких демократичних країнах світу.

 

17. Право на працю передбачає створення умов для його повноцінної реалізації. Але примушування працювати під загрозою засудження – це форма рабства, що суперечить міжнародним правовим нормам. УГС виступає за створення незалежних профспілок як найдійовішого органу соціального захисту особи (досягнення нормальних умов праці, належної оплати та ін.).

 

18. УГС відстоює необмежені права віруючих на створення релігійних громад свого віросповідання, виступає за легалізацію Української греко-католицької та відновлення розстріляної Української автокефальної православної церкви, за припинення переслідування євангельських християн-баптистів, п'ятдесятників, послідовників свідомості Крішни та інших вірувань. Рада в справі вірувань та її відділення на місцях, що стали знаряддям переслідування віруючих, мають бути ліквідовані. Має бути гарантоване право не тільки анти релігійної, а й релігійної пропаганди.

 

19. УГС буде добиватися виконання владою гарантованих міжнародними документами з прав людини, що їх ратифікував уряд СРСР, прав на вільний вибір місця проживання (ліквідації паспортної системи і регламентованих прописок), на вільний в'їзд і виїзд з Республіки як у інші республіки Союзу, так і в будь-яку країну світу.

 

20. УГС вважає, що в усіх найважливіших питаннях, які зачіпають інтереси всього населення України або значної його частини, необхідно проводити всенародні референдуми, забезпечивши перед тим необхідний час і можливості для роз'яснення позицій та вільної агітації.

 

Декларація принципів Української гельсінкської спілки, як і доданий Статут УГС, вироблені існуючою з 1976 року Українською гельсінкською групою, яка на цьому складає свої повноваження і входить повним складом до Української гельсінкської спілки.

 

Декларація принципів УГС та Статут діють тимчасово до затвердження на установчих зборах УГС, які відбудуться після організації обласних рад УГС. В подальшому зміни в Декларацію принципів та Статут можуть вноситися Всеукраїнською координаційною радою УГС на подання обласних організацій.

 

7 липня 1988 року.

Виконавчий комітет Української гельсінкської групи.

 

СТАТУТНІ ПРИНЦИПИ УГС

Українська гельсінкська спілка (далі – УГС або Спілка) утворена на базі Української гельсінської групи, яка існувала з 1976 року дотепер. УГС керується в своїй діяльності принципами визнаних або ратифікованих Урядом СРСР основоположних міжнародних документів з прав людини – Загальної декларації прав людини, Пактів ООН про економічні, соціальні і культурні права та про громадянські і політичні права, Прикінцевого акта Гельсінської наради з питань безпеки і співпраці у Європі 1975 року, а також розробленою на основі цих правових документів Декларацією принципів УГС.

 

Сприяючи втіленню в життя тих позитивних процесів демократизації, що розпочалися в СРСР, Українська гельсінкська спілка водночас прагне до поглиблення та розширення їх, критикує непослідовність і консерватизм органів влади і правлячої партії при вирішенні конкретних питань перебудови, знаходиться в становищі конструктивної демократичної опозиції до адміністративно-бюрократичної системи, що склалася і утвердилася в СРСР.

 

УГС діє на території України, захищаючи політичні, соціальні й економічні права українського народу та інших національностей, що постійно живуть на території Республіки. УГС може створювати групи чи організації за межами УРСР на територіях масового українського заселення, а також серед української еміграції, де існує Закордонне представництво Спілки.

 

УГС будується на принципах федералізму із широким самоврядуванням автономних організацій. Кожна з таких організацій може мати свій статут, вироблений із врахуванням цих статутних принципів та специфіки своєї роботи.

 

У члени автономних організацій Спілки рекомендується приймати громадян різних національностей віком від 16 років, що в основному згідні з Декларацією принципів УГС і хочуть працювати в обраних самими для себе правозахисник ділянках. Незгода з окремими положеннями Декларації принципів при схваленні її загального спрямування не виключає членства і праці в одній з автономних організацій УГС, крім її керівних органів.

 

УГС створюється на основі індивідуально-колективного членства. До Спілки приймаються як окремі особи, що можуть об'єднуватися у територіальні (міські, районні, обласні) організації, так і неформальні об'єднання (клуба, асоціації, спілки, об'єднання нацменшостей та ін.), що поділяють основні напрямки Декларації принципів УГС. Членство в будь-якій іншій організації чи партії у такому випадку не може бути перешкодою для вступу в УГС.

 

Права і обов'язки членів Спілки визначаються статутами автономних організацій на місцях. Однаково обов'язковим для всіх є тільки дотримання основних демократичних принципів (права обирати і бути обраним в керівні органи, права на оприлюднення окремої думки чи позиції меншості та ін.).

 

В міру зростання кількості членів Спілки на місцях створюються обласні координаційні ради, які самостійно, керуючись Декларацією принципів УГС та статутними принципами, виробляють статути обласних організацій УГС. Такі ж координаційні ради (КР) створюються на територіях зі значним українським населенням за межами УРСР (наприклад, Кубанська рада, Московська рала та ін.). Колективні члени УГС (неформальні клуби та ін.), що діють в межах області, делегують своїх представників в обласну КР, а неформальні організації міжобласні та всеукраїнські – безпосередньо у Всеукраїнську координаційну раду (ВКР).

 

До Всеукраїнської координаційної ради входять: по одному представнику обласних організацій Спілки й міжобласних (всеукраїнських) неформальних об'єднань – колективних членів УГС та обрані на Всеукраїнській конференції УГС керівники основних секцій Спілки. У перший після створення Спілки склад ВКР вводяться також члени ініціативної групи по створенню УГС із числа членів Української гельсінської групи (9 осіб).

 

Основними секціями Спілки можуть бути: державно-правова, прав людини, економічна, соціального захисту, міжнаціональна, екологічна, молодіжна, мовна, культурно-освітня, релігійних проблем, українців у світі, при потребі також інші. Кількість і назва секцій на місцях визначаються обласними організаціями.

 

Всеукраїнська координаційна рада виділяє зі свого складу постійно діючий Виконавчий комітет у складі трьох виконавчих секретарів та керівників секцій.

 

Всеукраїнська координаційна рада обирається на конференції УГС терміном на три роки. ВКР обирає зі свого складу Виконавчий комітет теж на три роки із почерговим головуванням секретарів (тобто не більше одного року підряд). Для уникнення посадової авторитарності принцип змінності керівництва (не більше трьох років підряд) рекомендується і для обласних координаційних рад та секцій.

 

Всеукраїнська конференція УГС проводиться не рідше одного разу на три роки, а при потребі вирішення важливих питань – за рішенням 3/4 складу ВКР.

 

Завдання координаційних рад, Виконавчого комітету ВКР та інших виборних органів – тільки консультативне (збір інформації, передача досвіду, методологічні розробки тощо). Рішення їх не є обов'язковими для виконання всіма членами Спілки.

 

Фінансові засоби УГС складаються із членських внесків членів Спілки, плата яких обов'язкова, пожертвувань, можливих прибутків від видавничої та ін. діяльності. Розмір внесків та інші способи одержання і розподілу коштів визначаються у статутах автономних організацій УГС. 10% прибутків автономні організації передають у розпорядження Виконкому ВКР, рештою розпоряджаються самі.

 

Основними рекомендованими для автономних організацій формами роботи можуть бути:

- широкий збір інформації зі всіх викладених у Декларації принципів напрямків правозахисної діяльності з використанням зібраного матеріалу на місцях та передачі в обласні КР та Виконком ВКР;

- звернення від імені обласних та ін. автономних організацій і груп Спілки до місцевих та республіканських органів влади;

- звернення від імені ВКР та її Виконкому до Уряду СРСР і Уряду УРСР із вимогою законодавчих та інших рішень;

- звернення від ВКР за узгодженням з усіма обласними організаціями до урядів країн, що підписали Гельсінкську угоду, в усіх серйозних випадках, коли, незважаючи на звернення до Уряду СРСР, порушення основних прав людини і нації тривають;

- такі самі звернення до міжнародної громадськості та Міжнародної гельсінкської федерації, членами якої ми себе вважаємо;

- широка пропаганда ідей і вимог Української гельсінкської спілки через засоби масової інформації (якщо це можливо), мітинги, збори, демонстрації, підписні листи, листівки, незалежну пресу, інформаційні агентства та пресу країн, що підписали Гельсінкську угоду та ін. Для оперативнішого освітлення діяльності УГС та вимог Спілки при Виконкомі ВКР створюється пресова служба УГС, яка діє на базі журналу "Український вісник".

 

Ці статутні принципи, як і Декларація принципів УГС діють тимчасово до затвердження на установчих зборах Спілки, які відбудуться після організації обласних рад УГС. Подальші зміни в статутні принципи та Декларацію принципів УГС можуть вноситися конференцією Спілки або одноголосним рішенням ВКР на подання обласних організацій.

 

Порядок виборів на конференцію УГС та порядок її проведення буде визначено на установчих зборах УГС.

 

7 липня 1988 року.

Виконавчий комітет Української гельсінкської групи

 

Вістка про створення УГС швидко поширилась серед громадськості України. Сприяло цьому широке інформування про Декларацію принципів радіостанцією "Свобода", українською діаспорною пресою. Поява програмного документа заклала основи для створення розгалуженої опозиційної структури, фундаментом для якої стала чинна із 1976 року УГГ. Ось чому розголос про створення Української гельсінкської спілки і її програмного документа Декларації принципів стали найбільшою подією липня 1988 р.

 

Ця воістину історична подія відбувалася в ряду інших, що стали своєрідним тлом, на якому заявила про свою появу перша легальна опозиційна до КПРС політична структура. Пробудження в різних регіонах України громадянської активності підняло національно-визвольний рух на нову висоту.

 

Назва програмного документа – Декларація принципів УГС мала служити захистом від звинувачення репресивних органів у партійності УГС, яка під маскою правозахисної організації (тут вони були близькі до правда) бореться за владу. Наше завдання полягало в тому, щоб пояснювати усім, що УГС – не партія, а правозахисна організація, яка здійснює свою діяльність на основі обов'язкового дотримання усіма її членами Декларації принципів УГС і Статуту УГС.

 

Очевидно, що таке пояснення було малопереконливим для компартійних і репресивних органів. І все ж організація мала можливість захищатись парасолькою гельсінкського правозахисного руху. З іншого боку, проголосивши себе демократичною опозицією, УГС ставила перед собою завдання, які мали суто політичний характер. Це стосується основного завдання – відстоювання права української нації на самовизначення. Акцентовані в програмному документі думки, що "Без свободи нації справжнє забезпечення свобода особи неможливе" та що до найголовніших принципів УГС належить "відновлення української державності", виходили за межі правозахисної діяльності, не по формі, а по суті ставили УГС в ранг політичних партій із чітко вираженою програмною метою.

 

Інше питання, яким шляхом УГС мала намір досягти цієї мети. Тут важливо наголосити, що Спілка обрала шлях послідовно еволюційний, без революційних завихрень, які не виправдали себе в історії народів. Це означало, що УГС готова домагатися своєї мети "крок за кроком" і готова на трансформацію СРСР із "єдиної союзної держави" у "Союз суверенних держав" у правовому оформленні конфедерації. Це не була кінцева мета, а всього лише тактично задекларований перехідний етап до повного відновлення української державності. Згідно з теорією еволюції, це був шлях поступового осягнення українською нацією державної самостійності.

 

Визначення поетапного шляху розвитку України від колонії до незалежної держави викликав різкі осуди прихильників революційного шляху боротьби не тільки в Україні, а й за її межами, зокрема серед емігрантських політичних кіл, для яких збройний революційний шлях боротьби за Українську державу був єдиним і незаперечним. Були критики, але й множились прихильники. До УГС потягнулись усі ті, хто не вірив у можливість застосування революційної теорії, незалежно від того, під яким би прапором вона виступала. Життя довело безперспективність революційної фразеології.

 

З особливою настороженістю поставились до появи УГС партійні і репресивні органи. Деякий час влада не могла отямитися від отриманого удару. На допомогу була покликана продажна преса. Рівно через тиждень після згаданого мітингу газета "Вільна Україна" надрукувала пройняту духом офіціозу статтю штатної працівниці газети Л. Сухонос "Горя з пам'яті не викреслиш".

 

ЗУСТРІЧ З ОФІЦІЙНОЮ ПРЕСОЮ

Керівництво Управління КГБ по Львівській області конче хотіло дізнатися – УГС вважає себе політичною партією чи правозахисною організацією. Адже їм треба було дати чітку інформацію у Київ і Москву. Щоб з'ясувати це та інші питання, КГБ вирішив організувати зустріч лідерів УГС із акредитованими у Львові журналістами всесоюзних та республіканських видань. Таку місію взяли на себе близькі до КГБ члени журналістського клубу, які через тиждень після оприлюднення Декларації принципів запросили Вячеслава Чорновола, Богдана і Михайла Горинів на "дружню" розмову, призначену на 15 липня 1988 р.

 

Відверто кажучи, це запрошення поставило нас у скрутне становище. В якому світлі говорити про УГС перед офіційними представниками республіканської та всесоюзної преси, що були очима й вухами КГБ? Заявити, що УГС – політична структура під правозахисною назвою – означало б поставити перспективний задум під удар репресивних органів. Тому домовилися, що не піддамося на підготовлену КГБ провокацію й будемо твердо відстоювати позицію, що УГС не має нічого спільного з політичною партією.

 

Зустріч відбулась у будинку по вулиці Чернишевського, нижній поверх якого було віддано владою для Клубу акредитованих у Львові журналістів республіканських та всесоюзних видань. Після знайомства ми дізналися, що в зустрічі беруть участь 16 журналістів, які представляють республіканську і всесоюзну пресу: Віталій Панов ("Комсомольская правда"), Станіслав Яценко ("Советская культура"), Василь Базів ("Рабочая газета"), Калібов ("Слава Родины"), Василь Пилип'юк (ж. "Україна"), Борис Козловський (Львівська студія телебачення), Павло Романюк ("Культура і життя"), кореспонденти газет "Советский спорт", "Советская торговля", "Молодь України", ужгородського радіо і телебачення, АПН та ін.

 

Із нашої сторони у зустрічі взяли участь Вячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині, член ініціативного комітету львівських мітингів Іван Макар, був присутній, але не брав участі в розмові Ігор Калинець. Журналістам було роздано Декларацію принципів УГС. Богдан Горинь розповів про засади, на яких у Львові почав створюватися Демократичний фронт сприяння перебудові, наголосив, що УГС братиме у ньому участь на правах колективного члена. Михайло Горинь звернув увагу на ганебну роль преси, що вдається до спотвореного висвітлення львівських мітингів, а Вячеслав Чорновіл дав розгорнуту характеристику програмного документа УГС – Декларації принципів.

 

Про те, як відбувалася ця зустріч в офісі львівського Клубу журналістів, повне уявлення дасть стенограма, зроблена Оксаною Горинь на основі збереженого в моєму архіві магнітофонного запису цієї зустрічі. Наводжу зміст розмови з незначною редакторською правкою. Між іншим, дві магнітофонні касети із записом цієї зустрічі я вручив Валентині Чорновіл, яка збирала матеріали для шостого тому творів В. Чорновола. Для публікації було вибрано тільки те, що говорив Вячеслав Чорновіл все інше опущено, що не дає повного уявлення про цю зустріч. Головуючим під час зустрічі був кореспондент "Советской торговли", який, правдоподібно, був уповноважений на таку роль КГБ.

 

Головуючий. Ви нам дозволяєте російською розмовляти?

Чорновіл В. Будь ласка, будь ласка. Почекайте, зараз, я вам роздам те, що мав роздати. Ага, УГС – Декларація принципів, будь ласка. Скільки вас є осіб? Нам сказали 11 чи 16? Повинно вистачити. Колись "Вільна Україна" просила дати їм наші документи, ми їм дали, більше давати не будемо. Тут є частина примірників російською мовою – ми вам роздамо, решта українською. Я, на жаль, не встиг передрукувати заяви для преси Камерона Тейлора – англійця і заяву для преси Тараса Кузьо, але це не так важливо. Ще є в мене лист, я потім його прочитаю. Чи є тут представники "Комсомольской правды"? Є? Тут до вас є певні претензії, вони викладені в листі.

 

Головуючий. Мы переведем разговор в частное русло, а этого не надо делать.

Чорновіл В. Це не зовсім "частное", ну, добре. Ми, крім великих номерів "Українського вісника", випускаємо ось такі експреси. Цей примірник зачитаний, з такими жирними плямами, якщо захочете – повернете. Це наш останній експрес.

Головуючий. Уважаемые товарищи, мы сегодня организовали, так сказать, встречу с представителями неформальной организации. Я не очень хорошо знаком с их программой. Один раз слышал, что они представляли себя как инициативный комитет, один раз как Народный демократический фронт защиты перестройки, а теперь услышал, уже когда вот этот разговор шел, как УХС. Так как каждый раз я слышал то ли одни и те же варианты, или что-то разное, или оттенки, поэтому не совсем ясно, пусть товарищи выскажутся. У нас всегда атмосфера очень демократическая, очень откровенная, мы привыкли к таким разговорам. Здесь представлены товарищи центральной и республиканской прессы.

Чорновіл В. Представте їх, будь ласка.

Головуючий. Несколько человек из местной прессы.

Чорновіл В. З "местной прессы" ми не хотіли б, щоб були...

Головуючий. Они будут тихо сидеть и не мешать.

Чорновіл В. Це принципове питання, вибачте. Богдане, була мова, скажи...

Горинь Б. Була мова, щоб не було представників із місцевої преси, ми з вами говорили про це. Ви сказали, що жодного представника з місцевої преси не буде, будуть тільки акредитовані особи.

Чорновіл В. Я поясню позицію. Справа в тому, що ми зустрічалися з працівниками львівської преси (крім "Ленінської молоді", радіо і телебачення). Ця зустріч не дала жодних позитивних висновків. Єдине, чим вони скористалися з тої зустрічі – це те, що в мене був магнітофон "Соні", що й було ними використано. Не враховано нічого з того, що ми говорили, пішли по заданій програмі, потім проти нас, особливо "Львовская правда" і "Вільна Україна" застосували прийоми вульгарної журналістики, тобто, не ідейне якесь протистояння, а вишукування, в кого яка квартира. Нехай би хтось із них прийшов і подивився, яка в мене квартира, про яку вони згадали. А ще хто скільки разів був одружений і подібні якісь речі, тобто ті прийоми, яких чесні журналісти не вживають. Тому ми вирішили ігнорувати львівську пресу і львівське телебачення повністю.

Головуючий. Дело в том, что, как вы пришли, сразу подключили всю аппаратуру, технику, а наши товарищи – смотрите, без ничего. Я не говорю вам в упрек, я просто объясняю, что если будет сидеть один товарищ, причем, вы его, может, и не знаете даже в лицо, первый раз видите...

Чорновіл В. Вибачте, а як ваше прізвище?

Голос із місця. Козловский.

Головуючий. Видите, вы даже его не знаете.

Чорновіл В. Я працював три роки на Львівській студії телебачення, зробимо виняток.

Головуючий. Надо снимать напряжение, никаких перегородок для встречи не существует. Мы собрались для свободного, откровенного обмена мнениями. Чтобы не было недоразумений, сразу хочу сказать, что каждый из наших товарищей имеет свою точку зрения, каждый представляет какой-то определенный орган, аккредитованный во Львове. Поэтому, возможно, пользуясь сегодняшней информацией, кто-то что-то там вставит в строку. Это я говорю, чтобы потом не было разговоров о том или другом. Заранее просто предупреждаю, чтобы, так сказать, говорили все открыто и откровенно. Что еще можно сказать? Ну, все.

 

Хорошо, что закончились процедурные вопросы, главное, чтобы они не затянулись, как в 60-х годах, на неделю. Значит, мы хотим что-то послушать, это не дискуссионный клуб и не пресс-конференция. Мы организовали такую встречу и хотим послушать вашу программу, потому что те митинги, которые проходят, они очень разные, они не дают никакого представления, а отдельные какие-то там элементы еще больше запутывают события. Это с моей точки зрения. Поэтому хотим вас выслушать. Пожалуйста, кто там из вас хочет высветить национальную, политическую и экономическую платформу? Будут, ясно, вопросы товарищей, наверняка они будут. Пожалуйста, что там будет непонятно, неясно, проконсультируйте.

Чорновіл В. Але ми домовились, що ви представитесь.

Головуючий. Я просто забыл, извините, пожалуйста. Вот впереди сидит Панов Виталий Дмитриевич, представляет "Комсомольскую правду". Вот этот товарищ из Ужгорода – представляет радио и телевидение, он случайно оказался здесь. Рядом сидит его товарищ – тоже из прессы, он попросил послушать, потому что совершенно не знает этого вопроса. Следующий – Станислав Валентинович, наш новый товарищ, корреспондент "Советской культуры" – центральная газета. Эдуард Иосифович представляет "Советский спорт", Александр Борисович представляет АПН (Агентство печати новости (рос.)), я – "Советскую торговлю". Павел Романюк – "Культуру і життя", Мирослав представляет республиканскую молодежную прессу. Василий Пылыпюк – журнал "Украина", Василий Базив представляет "Рабочую газету", Калибов "Славу Родины". Среди львовских журналистов есть из АПН. Ну, и все.

Чорновіл В. Тепер представити наших?

Головуючий. Пожалуйста.

Чорновіл В. Скажу, щоб не було плутанини, що всі ми представляємо щойно створену на базі УГГ, яка існувала з 1976 року, Українську гельсінкську спілку – зараз ми її так назвали, щоб не було плутанини з Міжнародною гельсінкською федерацією. Ми змінили назву уже по ходу, в робочому порядку, на УГС. Отже, хто тут представлений. Є тут один член ініціативного комітету по проведенню мітингів, він і член УГС, крім того, він єдиний від ініціативного комітету. В пресі понаписували, що ми всі в тому ініціативному комітеті. Далі по прізвищах. Богдан Горинь – це член редколегії журналу "Український вісник", наш журнал є органом УГС. Він очолює щойно створену обласну раду нашої Львівської УГС.

 

Моє прізвище Чорновіл, а не Чорновол, так було в паспорті, який забрав у мене КГБ в 1972-му, а потім самовільно переклали моє прізвище як хотіли. Паспорт мій лежить дотепер у Львівському управлінні КГБ, можна подивитися, це вони мені зробили Чорновол. Для мене це серйозне питання, бо моє прізвище перестає носити український характер. Та й з діда-прадіда я Чорновіл, а не Чорновол. Я редагую "Український вісник" і є одним із трьох членів виконавчого комітету УГГ, тепер вже, очевидно, УГС. Звати Вячеслав.

 

Біля мене сидить Михайло Горинь, теж один із трьох членів виконавчого комітету УГС, тепер член редколегії журналу "Український вісник". Він очолює Національний комітет захисту політв'язнів, у нас ще є Український комітет міжнаціонального захисту політв'язнів. Наші члени УГГ дотепер перебувають у Пермській області.

 

Іван Макар, всім вам вже добре відомий, він є членом УГС, очолює одну із наших секцій – щойно створену і він є членом ініціативного комітету по проведенню мітингів – комітету, який спонтанно виник на першому, владою інспірованому мітингу, на якому усіх нас тут присутніх навіть і не було, а приписують, що ми фінансували...

Головуючий. А хто від вас був?

Чорновіл. Чорновіл, Горинь, так пишуть в пресі. Я не був на цьому мітингу.

Горинь Б. Перший мітинг біля пам'ятника Франку організувала львівська влада, зірвавши установчі збори Товариства рідної мови.

Чорновіл В. Щойно зайшов Ігор Калинець – он там він сидить, член редколегії незалежного видання "Євшан-зілля", і, сподіваюся, в майбутньому член УГС. Отже, я представив усіх.

Головуючий. Кто от вашей делегации хочет выступить и рассказать о программе?

Чорновіл В. Ми б хотіли трошки змінити порядок денний, говорити не тільки про програму УГС. Давайте, хай буде обопільна розмова. Ми не будемо з вами сваритись, але ми хотіли б, не переходячи, може, на особистості, заявити свої претензії до преси (в основному не до присутніх тут, бо більшість про нас не писали) і сказати чесно, як ми уявляємо перебудовну журналістику, що ми хотіли б від неї бачити, яка наша оцінка сьогоднішнього стану. Можна на цю тему сказати, чого боятися?

Головуючий. Пожалуйста, говорите, но нам бы хотелось предварительно с вами договориться, что если у кого-то из членов нашего клуба возникнут какие-то претензии или предложения локального характера, чтобы мы не переходили часовые рамки, временем надо дорожить. Что касается вашего предложения, мы его принимаем, мы не возражаем, но сначала мы бы хотели все-таки послушать вашу платформу, что вы предлагаете, как вы понимаете свой национальный вопрос.

Чорновіл В. Є платформа Демократичного фронту сприяння перебудові. Під час мітингу вийшла неточність, Макар трошки оголосив більше, ніж є насправді. Відносно Демократичного фронту сприяння перебудові у нас нема розбіжностей. Є платформа Демократичного фронту сприяння перебудові, загальні принципи його побудови, на які ми попередньо домовились. Оскільки від УГС у Демократичний фронт сприяння перебудові входить Богдан Горинь, керівник Львівського відділення, то він міг би повідомити про принципи створення Демократичного фронту.

Головуючий. А вторая платформа?

Чорновіл В. Друга платформа – це більш широка платформа, більше конкретна, це платформа УГС, наша платформа. Я цю платформу вам роздав, якщо цього достатньо, що я вам роздав, то я не буду повторюватися, бо всі маєте по примірнику.

Головуючий. Дело в том, что там большой текст. Нам бы основные принципы.

Чорновіл В. Добре, тоді я скажу. Що торкається висвітлення мітингів, як вони виникли, хто їх справді організовував і все навколо них зв'язане, розкаже Іван Макар, бо він єдиний тут із того ініціативного комітету. Що торкається питань етики і висвітлення деяких питань у пресі, Михайле, ти ще якесь мав питання? про це буде говорити Михайло Горинь. А про загальні принципи скажу я, але я не буду перечитувати всю програму, бо вона у вас є. Можна так?

Горинь Б. По всій країні зараз почався великий рух, спричинений тим, що існують поважні гальмівні процеси, існують консервативні сили, які хочуть за всяку ціну задушити перебудову або надати їй вигідного для себе характеру. Зважаючи на це, свідомі громадяни нашої країни вирішили об'єднати свої сили, щоб протидіяти силам консервативним, силам бюрократизму, силам застою. Час від часу в пресі появляється повідомлення, що в тому чи іншому місці виник фронт сприяння перебудові – під такою або іншою назвою. Про це почали активно говорити і в нашому Львові.

 

Я не буду зупинятися на питанні, чому вкрай необхідно в нашому Львові і Львівській області створити такий фронт сприяння перебудові. Для того є дуже і дуже поважні причини – це могла би бути окрема тема розмови. Під тим оглядом виникло питання, на яких принципах створювати цей фронт сприяння перебудові. Один з принципів нам запропонували із Інституту суспільних наук. Товариш Гринів сказав, що можна створити такий фронт, ввівши в ініціативний комітет найвидатніших письменників, композиторів, наукових діячів і т. д.

 

Обговоривши це питання із представниками неформальних об'єднань, ми прийшли до висновку, що чи не єдиною, найбільше демократичною і плюралістичною основою для створення Демократичного фронту сприяння перебудові є об'єднання усіх існуючих неформальних організацій на засадах колективного членства, взявши цей принцип як основу, основне його ядро. Отже, кожне неформальне об'єднання, якщо воно згідне, може стати колективним членом Демократичного фронту сприяння перебудові. А керівники чи представники цих об'єднань ввійдуть у так званий координаційний комітет цього фронту.

 

Таким чином, збираючись біля пам'ятника Франку, представники неформальних об'єднань – УГС, Міського дискусійно-політичного клубу, Об'єднання соціалістичних демократів, Групи довіри, Асоціації української незалежної творчої інтелігенції, Товариства Лева, а також комітету УКЦ (Української католицької церкви) та інших – прийшли до висновку, що ці об'єднання й повинні скласти основу Демократичного фронту сприяння перебудові. Одні говорили про те, що треба це питання обговорити ще на зборах того чи іншого об'єднання, інші уже прийшли з повноважними функціями представити ті чи інші об'єднання. Це і дало підставу (питання вирішувалися в понеділок, вівторок і в середу біля пам'ятника Франкові) ініціативному комітету по проведенню мітингів поставити під час мітингу 7 липня не одне, а два питання.

 

Дуже добре знаємо, як зривалося це друге питання – організовано і в якійсь мірі грубо. Незважаючи на тиск і великі зусилля бюрократичних сил, сил застою і сил, які бояться Демократичного фронту сприяння перебудові, все ж таки вдалося оголосити основний принцип, на якому вирішено створити такий фронт. Отже, якщо підсумувати основний принцип створення Демократичного фронту сприяння перебудові, то це індивідуально-колективне членство, підкреслюю, індивідуально-колективне членство. Отже, в першу чергу це об'єднання усіх неформальних організацій, звичайно, бажаючих, бо можуть бути і такі неформальні об'єднання, які не захочуть брати участь у Фронті, але вже зголосилися ті, які хочуть брати участь, а також індивідуальне членство.

 

Кожний громадянин, який, відповідно до статуту Фронту, досяг певного віку, незалежно від професії, національності, якщо бажає взяти участь у ньому, може взяти участь. І одне дуже і дуже принципове питання, яке було поставлене нами й ініціаторами: як ставитися до участі у Фронті таких організацій, як партійні, комсомольські, профспілкові і радянські. У зв'язку з тим, що на плечі партійних організацій, профспілкових, комсомольських, радянських та інших безпосередньо покладена відповідальність нести оцю перебудову, за що вони отримують і гроші, ми принципово сказали, що як колективні члени ці організації брати участь у Фронті не можуть. Вони будуть творити своїми силами перебудову, а Демократичний фронт сприяння перебудові повинен контролювати, в якій мірі вони це роблять самовіддано чи формально. Отже, це одне із дуже принципових питань. Тут є невеличке звернення, яке не вдалося через дуже поважні перешкоди зачитати біля пам'ятника, але тому, що це звернення буквально на півсторінки, то ви його і почуєте.

 

"Головні принципи створення Демократичного фронту сприяння перебудові у м. Львові.

 

Основною метою Демократичного фронту повинно стати сприяння перебудові, громадський контроль за демократичними перетвореннями в радянських, державних, громадських і партійних органах, а також виховання у громадськості демократичної свідомості й пропаганди ідей перебудови.

 

Друге: Головним напрямком діяльності Демократичного фронту повинна стати участь у виборах, контроль за дотриманням демократичних процедур при їх проведенні.

 

Третє: Членство у Демократичному фронті має бути відкритим для всіх, хто згоден з принципами Фронту. Колективні члени Фронту можуть керуватися власними програмами, висовуючи політичні, соціальні, національні та інші вимоги, що не суперечать загальнодемократичним принципам. Представники офіційних органів, прямим обов'язком яких є здійснення ідей перебудови на практиці чи керівництво ними, не можуть входити як колективні члени до Демократичного фронту, тому що не можуть сприяти самі собі.

 

Четверте: Демократичний фронт не має органів, наділених керівними функціями, організаційно він є коаліцією, всі органи якої мають тільки дорадчі права або виконавчі обов'язки.

 

П'яте: Фронт проводить свою роботу через колективних членів, групи підтримки на підприємствах і установах, а також через групи на місцях проживання.

 

Шосте: Демократичний фронт повинен впливати на процес перебудови за допомогою громадських комісій, преси та інших демократичних заходів.

 

Сьоме: У своїй діяльності Демократичний фронт сприяння перебудові керується статутом, який ґрунтується на вище названих принципах.

 

Організаційний комітет Демократичного фронту сприяння перебудові".

 

Чорновіл В. Як ви зрозуміли, це загальні принципи, дуже загальні принципи, які дають право кожній неформальній організації, яка входить у Демократичний фронт сприяння перебудові, вести свою лінію, свою програму, аби вона тільки не розходилася із загальною, щоб воно було на користь перебудові й демократизації нашого суспільства. Ми делегували Богдана Гориня у Демократичний фронт від нашої Львівської організації, бо ми – республіканська організація і наші відділення УГС створюються по всіх областях.

Голос із залу. Де центр знаходиться?

Чорновіл В. Важко сказати, де центр, у Львові, мабуть, більше, але і в Києві також у нас є члени УГС, члени правління, так само, як члени редколегії "Українського вісника".

Головуючий. Давайте вторую платформу.

Чорновіл В. Трошки довша платформа.

Головуючий. Ничего страшного, мы наберемся терпения.

Чорновіл В. Добре. Значить, у 1975 році на нараді в Гельсінкі було прийнято Заключний акт. Держави, які його підписали, взяли на себе певні зобов'язання. Там було не тільки затверджено сталість європейських кордонів, там було чітко проголошено деякі людські та національні, громадські, соціальні, політичні й інші права, яких держави повинні дотримуватися і кожна держава має право контролю за тим, як дотримується цих положень інша держава. Стихійно почали створюватися громадські групи сприяння виконанню гельсінкських домовленостей. Це нормальний стан для демократичного суспільства, нормальне явище, коли громадяни контролюють стан справ у державі й своє керівництво. Така група була створена (друга зі створених в Радянському Союзі груп) – Українська гельсінкська група, яка була створена 1976 року на чолі з письменником Миколою Руденком. Це відоме прізвище. Руденко – свого часу лауреат Сталінської премії, здається, з нього ніхто її не знімав, секретар партійної організації Спілки письменників і т. д., і т. д. Як він потім сказав, під впливом XX з'їзду в нього відбувся перегляд якихось цінностей, а брежнєвська епоха показала, що його опозиційність вступила в суперечність з епохою застою і він очолив УГГ. Це скінчилося для нього 7 роками ув'язнення і 5 роками заслання. Зараз він виїхав на еміграцію, як він сказав, не стільки з політичних міркувань, скільки з того, що хоче підвести підсумок свого життя.

 

Значить, ще цілий ряд осіб увійшло в УГГ, і всі до одного були, я в тому числі, Михайло Горинь та ін. – всі до одного були репресовані. Мабуть, уже час настав розібратися, хто за що був репресований. Я охоче пред'явлю всім бажаючим, якщо хтось захоче, індивідуально прочитати свій вирок, прокоментую його, думаю, що я від цього не програю. До речі, ще 2 вироки було. Справа в тому, що під кінець 70-х років на Україні, так само, як і в Союзі, пішла була смуга поміщення цілком здорових людей в психіатричні лікарні, потім тихенько від цього відмовилися, певні закони створили, але вголос ще не сказали. Справді, здорових, абсолютно нормальних людей тримали в психіатричних лікарнях.

 

І так само пішла смуга, це вже в основному в Україні, засудження людей за кримінальними звинуваченнями з політичним підтекстом, тобто із звичайнісінькою елементарною фабрикацією. Я був одним із жертв такої фабрикації.

 

Майже весь другий склад УГГ "прокотили" за кримінальними статтями: хто – хуліган, хто – спроба зґвалтування, хто – наркотики. Ярославу Лесіву – людині високої моралі, релігійній підкидають на його очах пакетики і відразу в нього знаходять наркотики. А хто за те, що ніби у міліціонера ґудзика відірвав, хтось консервну банку відкривав не такої довжини ножем і т. д.

 

Це робота Федорчука. Я вважаю, що це негідник, бо в нього дуже темне минуле. Його спробували критикувати один раз, назвавши прізвище, в центральній пресі, в основному "Литературная газета", здається, зачепили його "Московские новости", а хто так підтекстом, не називаючи прізвища. Його місце, мабуть, там, де Щолокова і Чурбанова. Правда, мені казали, що він мало крав – користувався благами, якби він більше крав, то, може, було б там його місце, але робив він провокації посилено. Значить, УГГ уся сіла в тюрми, вся до одної людини. Як закінчувався термін, придумували щось інше, як при Сталіні. На жаль, цей момент преса не знає.

 

Потім на початку 80-х років, власне, після 1985 року, коли повиходили люди на волю, ми відновили діяльність УГГ, ми не розпускали своєї УГГ, як у Москві, де казали, що такий тиск, що мусили саморозпуститися. Ми, члени УГГ, підписували всі свої документи, а коли настала можливість, відновили її діяльність, вибрали керівне ядро на чолі з Л. Лук'яненком. Л. Лук'яненко – юрист, закінчив юридичний факультет Московського університету разом із М. С. Горбачовим, ось тільки, бачите, долі розійшлися. Сам із Чернігівщини, працював як юрист у Львові, але відчув, що з національною політикою в нас не все в порядку, тому вирішив, що найкращий спосіб поставити на місце національну політику, коли не маєш максимуму, домогтися мінімуму, поставити питання про самовизначення України – абсолютно вільним, відкритим способом через Верховну Раду і таким чином звернути увагу на питання України і т. д., і т. д.

 

Вони, правда, встигли тільки поговорити, бо в таких випадках знаходиться десь хтось, що розповів, і їх заарештували у 1961 році. Серед них були члени компартії, Лук'яненку дали розстріл – це без перебільшення, всі матеріали Левка Лук'яненка я тримаю у своїх руках, відповідаю за те, що кажу, матеріали були опубліковані у 1966 році. Розстріл йому замінено на 15 років. І це тільки за балачки, за принципи, де йшлося про використання Конституції Радянського Союзу, не було жодної конспірації, жодних недозволених терористичних методів.

 

Ця людина відсиділа 15 років в ув'язненні, після чого вийшла і зразу поступила в УГГ, бо це переконаний борець за людські права. Кілька місяців він діяв разом із Руденком в УГГ, знову був заарештований, одержав чергову порцію 10 + 5. Так, Михайле, 10 + 5? Михайло краще ці справи знає, бо він займається ними. Лук'яненко зараз перебуває у засланні в Томській області. Він у нас, навіть після цієї реорганізації, що ми провели, залишається почесним головою УГС.

 

Отже, порадившись, у зв'язку з тим, що ситуація змінилася і можна про наші вимоги сказати вголос, ми вирішили реорганізувати цю Групу і перетворити її у загальноукраїнську Гельсінкську спілку з широким членством. Попередньо, це не партія, про що говорили на партійній конференції, що в нас у партії немає потреби й не буде дозволено... Ми не політична партія, ми – федеративна організація. Краще я прочитаю цю всю справу, але наберіться терпіння, бо це 20 хвилин. Отже, УГС, Декларація принципів.

 

Після тих слів Чорновіл зачитав кілька пунктів із Декларації принципів УГС.

 

Горинь М. Моє прізвище Михайло Горинь. Я з радістю йшов на цю зустріч, оскільки надіюся, що мусить наступити такий період, коли офіційна преса, вийшовши з-під жорстокого радянського партійного контролю, звернеться обличчям до життя і почне давати справжню, правдиву інформацію. Я вважаю, що центральна преса вже дуже багато зробила для того, аби переломити отой стереотип, який склався за півстоліття беззаконня і витворив такий суспільний тип, який привик тільки виконувати накази, а не бути ініціатором якихось ідей. Я вважаю, що наша Спілка й ті неформальні організації, а також незалежні журнали мають із багатьма прогресивними журналістами більше спільного, ніж журналістське середовище з тими, хто веде боротьбу проти перебудови.

 

Вважаю, що ми з вами маємо більше підстав іти разом, оскільки ви не хочете повернення до вчорашнього дня і ми цього не хочемо. Ми знаємо, чим це пахне, і тут ми є спільні разом з вами, а от ці люди, котрі одною ногою за перебудову, а другою ногою ще стоять по той бік, повертаються назад і думають, що треба оглядатися на задні колеса, – ті люди не з вами, вони проти демократії. Я розрізняю пресу центральну, республіканську і особливо місцеву. Розумію, що можуть нашою діяльністю обурюватися прості люди, що журналісти можуть, скажімо, збирати матеріали і друкувати їх у пресі, але ви мені скажіть, якщо "Радянська Україна" поміщає такі самі думки, як регіональна газета, і всі вони грають в одну дудку, то я хотів би запитати: чи то вільна преса, незалежна преса чи це преса по команді одного командира? Ось дивіться, як пишуть, я не хотів би звертати увагу тільки на мораль, але подивіться, як воно сьогодні звучить: "Наша думка така: хто не хоче працювати і заважає робити це іншим, хай залишить межі нашої країни, де все у них викликає ненависть". Значить, якщо ти іншої думки, то залишай нашу країну. Так пише "Радянська Україна". А ось як пише газета Жидачівського району, в якому я народився, в селі Кнісело. Називається ця газета "Радянський шлях". Ось як той шлях пише: "Ми заявляємо, вороття до минулого ніколи не допустимо, тавруємо ганьбою... антирадянські дії Михайла Гориня і Вячеслава Чорновола. Одночасно просимо Президію Верховної Ради СРСР позбавити їх громадянства СРСР як таких, що зганьбили високе звання громадянина країни Рад".

 

(...) Я хотів би запитати, а яке у тих хлопців розуміння демократії? Значить, якщо я іншої думки, мені не місце в країні, значить, ті представники "Радянської України" і представники "Радянського шляху" уявляють собі так: якщо є інша думка, якщо є інакодумці, їх місце за кордоном, їм тут не місце. Два роки йде перебудова, а стереотип сталінського мислення наяву. Залишилося тільки тих Чорноволів та Горинів поставити під стінку і розстріляти з кулемета. Зараз про це не говориться, зараз говориться: "Забирайтеся геть від нас!" Ота ідіотична "ідейна єдність народу", під якою розуміється виконування наказів Йосифа Джугашвілі і йому подібних, сьогодні збереглася в нашій пресі.

 

Я вважаю, що відстоювання такої ідеї сьогодні немислиме, де дискредитує журналіста і дискредитує пресу. Всі оті статті, котрі ви пишете – пишете не проти нас, а пишете за нас. Наш народ за 70 років навчився читати "жовту пресу", я не боюся цього казати, бо була вона "жовтою пресою". Народ навчився читати, і якщо написано проти когось, треба обов'язково придивитися до того чоловіка. Якщо книжку критикують, обов'язково цю книжку треба прочитати. Ви звернули увагу: як тільки критикували якийсь роман Андріяшика, жодної книжки в книгарнях не можна було придбати. Критикували Іваничука, також тої книжки не знайдете. Отак народ навчився читати навпаки і думати навпаки, і, таким чином, коли ви піднімаєте кампанію проти нас, то це кампанія не проти нас, а за нас. Ви зробили велику справу 21 червня, коли замість газет помістили у поштових скриньках звернення "Не піддайтеся на провокацію провокаторів". Місцева преса зробила дуже корисну справу: на мітинг біля стадіону "Дружба" прийшло 50 тисяч людей! Отже, наша "жовта" місцева преса зробила корисну справу. Те, що ми не могли висловити, висловила вона.

 

А тепер дивіться, яка чисто сталінська технологія тієї роботи. Я приїхав до Ходорова, мені сусіди принесли оцю газету, яку я вам зачитував (...)

 

Я ось що хочу сказати. В мене таке враження, що Україна опинилася в якійсь ізоляції, і вітри, які зараз віють із центру, до неї не доходять. Велика то є робота для самих журналістів. Я хотів би звернути вашу увагу, як пише преса естонська. Я недавно був у Прибалтиці на Міжнародній нараді представників національно-демократичних рухів. Вони перед нами крутили свої відеофільми, дали нам десятки різних фотографій, розповіли, які мітинги вони проводять. 100-150-тисячні мітинги! І ви подивитесь, як влада до них ставиться. А ось як пише естонська молодіжна газета "Молодежь Эстонии": "Предложение эстонского независимого молодежного форума общественности Верховному Совету Эстонской Республики". Що вона пропонує? "Чтобы Эстонская ССР как суверенная советская республика получила представительство с правом голоса в ООН".

7 пункт: "Государственным языком Эстонской ССР должен быть эстонский язык". Дальше: "Требуем признания достижений периода Эстонской Республики". Вже не пишуть "Эстонской буржуазной республики" а "требуем признания достижений периода Эстонской Республики". Дальше: "Осуждаем смешанные школы и детские учреждения, поддерживаем культурную автономию национальных меньшинств Эстонии, обеспеченную государственной гарантией" і т. д. і тому подібне. Ось вам приклад, як пише естонська офіційна преса. А що пише про це українська преса? Кидає нам звинувачення.

 

Я про це не випадково говорю, я хочу звернути увагу на таке. До того часу, поки ми не змінимо ставлення до того періоду, який ми називаємо періодом беззаконня і терору, до того часу у нас не буде гарантії безпеки. Ми засудили культ особи Сталіна і брежнєвську олігархію, але ми не виправдали жертв періоду культу особи Сталіна, тому маємо такий парадокс. У 60-х роках ми критикували оте все, про що зараз пишеться в пресі, але нас не реабілітують, а наші друзі знаходяться в ув'язненні. До того часу, поки в ув'язненні будуть українські політичні в'язні, про перебудову не може бути мови.

 

Або ми за демократизацію і звільняємо політичних в'язнів, або ми оглядаємося назад і думаємо, що повернуться Сталін і Брежнєв. Я хотів звернути вашу увагу на одну деталь, процитувати одного естонця, який думає про перебудову. Той автор говорить: коли ми зрозуміли, що вибрали неправильну дорогу, то оглядаємося назад і відшукуємо точку, з якої пішли не в тому напрямі. Ми повернулися назад і реабілітували Бухаріна, реабілітуємо ще Зінов'єва, реабілітуємо ще інших людей, але перебудова тільки тоді стане на міцні ноги, коли реабілітуємо Керенського. Тобто йде якась переоцінка цінностей.

 

Маємо цілі періоди історії, доступ до яких нам заборонений. Я вважаю, що завдання масової інформації полягає в тому, аби цю правду історичну і сьогоднішню нести у люди. Досить бути жовтою пресою. Про те, як преса наша себе веде, і про те, як на це реагують люди, яких звинувачують у всіх гріхах, ще скаже Чорновіл, оскільки він має серйозний документ.

 

Чорновіл В. З української преси трошки піднімається "Літературна Україна" і "Культура і життя". Остання зараз стала дуже популярною в Україні, вона в авангарді перебудови. І "Літературна Україна" також. Ну, там десь журнали потроху піднімаються, але взагалі рівень української преси в порівнянні з союзними виданнями нижчий. Якась загальмованість, можливо, причина в тому, що ви стоїте тут на партійному обліку в тих організаціях, якось залежите від них, чи тому, що живете тут. Виходить, що загальна застійна атмосфера в Україні якось впливає на представників центральної преси. І ось в чому це виявилося. Хочу застерегти вас: не вірте КГБ, який вас інформує. Справа в тому, що КГБ задля того, щоб звести з нами рахунки, бо ми їх міцно зачепили, ми їх виводимо на чисту воду, вдається до прямих провокацій. Приклад такої прямої провокації, якою спочатку скористалася республіканська преса, а тепер, на жаль, і всесоюзна, я зараз вам продемонструю.

 

Почнемо з місцевої преси. Тільки "Ленінська молодь" намагається часом ідейно щось протиставити, ідейно з нами боротися (часом невдало, бо Леніна назвали чорносотенцем, я Леніна цитував, як обрусілі інородці більше пересолюють, а вони кажуть – чорносотенський вислів про обрусілих інородців. Це ж цитата!

 

А "Львовская правда" і "Вільна Україна" – це просто жах. Вони йдуть в оперативний відділ КГБ, бо Лисюк прямо туди ходить, ми це знаємо, беруть у них усякий на нас бруд, причому бруд в основному, і виливають. Дійшли до того, що попадаються на цьому. Такий приклад. Створюємо ми Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції, яка видає самвидавну "Кафедру", й обговорюємо декларацію. Під час обговорення один варіант зачитуємо вголос, відкидаємо його, там якийсь абзац нам не сподобався – відхиляємо, того абзацу немає. Через якийсь час друкуємо, у Президію Верховної Ради здаємо сьомого числа варіант, де немає того абзацу, про нього ніхто не знає, крім нас (то було пом'яте, викинуте). Лисюк пише шостого числа, тобто до того часу, як ми подали офіційний текст, проти нас таку брудну статтю, щось таке накрутив (там відповідь наша є в останньому номері), де пише, що "вот в одном из документов они так о себе говорят..." і цитує викинуту на сміття чернетку. Або Лисюк рився по смітниках, або він елементарно скористався підслуховуючою апаратурою КГБ у квартирі Осадчого.

 

Горинь Б. Не він скористався – йому подали.

 

Чорновіл В. Йому подали, і таких фактів безліч. І коли цим починає користуватися центральна преса, коли торкається України, нам починає ставати страшно. Ось тепер з'явилося кілька разів моє прізвище в центральній пресі. Я не буду називати орган зараз, не будемо зводити рахунки. Коли кажуть, що я є представником чи агентом одного із закордонних центрів ОУН, то хоча би сказали якого, щоб я знав. Розумієте, як же ж так голослівно, це підсудна справа, люди добрі!

 

Перед тим "Правда України" дає таку страшну статтю, що хоч розстрілюй нас. Виявляється, що листівки якісь возять сюди-туди, попадається з листівками Тарас Кузьо, попадається Тейлор, англієць. Цей Камерон Тейлор, крім листівок, ще купу антирадянської літератури везе і записку до "Українського вісника", в якій написано: "Встретиться с "Вестником", передать, что надо, и взять, что нужно".

Горинь Б. Наче він такий дурак, що мусив по записці виконувати доручення. А записка іншим почерком написана.

Чорновіл В. І він ще сюди, його ловлять тут, він про все це розказує. Ось дивіться, який "Український вісник", до нього були емісари. Так от, ми зразу зателефонували в Лондон, бо, слава Богу, живемо уже не в закритому суспільстві, навіть не в Лондон, а в пресову службу. Кажемо: слухайте, чого це до нас возять листівки? Якщо це якісь провокатори із застарілих бандерівських організацій, бо там є такі консерватори, то скажіть їм, що вони просто провокатори, вони таким чином зараз воюють проти перебудови, для чого нам ті листівки? Якщо нам треба щось сказати своєму народові, то нам не треба, щоб це виготовлялося на Заході. Вони кажуть: та ради Бога, то зовсім не те, текст не тут зроблений, то текст із московської "Гласності", там якусь річ надрукував Григорянц. Я навіть не знаю, про яку річ мова, вони мені пояснили, що переклад передрукувала паризька українська газета "Українське слово", а ваші хлопці десь там підкинули.

 

Але це ж смішно – до нас це ніякого стосунку не має. Створюється отака справа, українською мовою статтю з "Гласності" чомусь везуть через кордон. Далі – до "Вісника" записка. Ніякої записки й близько не було, ніякого доручення до "Вісника" не було. Оцей Камерон Тейлор мав із собою кілька книжок, не ті навіть, хоч би КГБ був трохи порядним, як дає інформацію, хоч би ті самі книжки назвали. У нього не було книжки "Українська повстанська армія в підпіллі", не було "Спогадів" Уласа Самчука (недавно помер той письменник), в нього не було книги "Розстріляне відродження" Лавріненка – це про письменників, розстріляних у 20-ті роки. Був у нього справді 7-й випуск "Українського вісника", надрукований, але нам той один номер нічого не дав би. У нас, слава Богу, сьомого вже тисячі примірників пішло. Тільки ми зробили, мабуть, до тисячі сьомого" (Повністю розповідь В. Чорновола, його автобіографія поміщені у книзі: Вячеслав Чорновіл. Твори в десяти томах. Том 6, – К., 2009 – С. 359-380).

 

Під кінець зустрічі на прохання головуючого кожен із нас розповів свою біографію.

 

Горинь Богдан, народився 1936 року в селі Кнісело, тепер Жидачівського району Львівської області. Закінчив Львівський державний університет ім. Івана Франка 1959 року. Моя дипломна робота на тему психології творчості була надрукована у журналі "Жовтень". Так почалося моє друкування в пресі. З того часу їздив на багато різних письменницьких семінарів, нарад, де виступав з доповідями з питань психології творчості. У 1963 році був учасником IV Всесоюзної наради молодих письменників у Москві. Зі Львова нас тільки два було – я як критик і Анатолій Таран, тепер відомий поет, живе, здається, в Києві.

 

У 1965 році я був заарештований за антирадянську агітацію і пропаганду. Хочу сказати про своє теперішнє ставлення до цього арешту. Вважаю, що не було підстав арештовувати людей за антирадянську агітацію і пропаганду, оскільки в ті роки радянської влади не було, ще раз підкреслюю, оскільки в ці роки радянської влади не було. Якщо виходити із нинішніх наукових досліджень багатьох вчених-істориків, у 20-30-40-50-ті роки і до нинішнього дня ми боремося за те, щоб мати в нашій країні радянську владу.

 

Я відійшов від автобіографії, бо вважав за необхідне висловити своє ставлення до свого арешту 1965 року. Оскільки ради як основа нашого державного устрою не відіграють до сьогодні жодної ролі, не мають жодного значення в політичному житті, а основою є партійно-бюрократичний апарат, вважаю що гасла, "Вся влада радам!", які зараз рясніють в пресі, – це нормальні гасла і ми повинні спільно боротися за радянську владу, за реалізацію цього гасла буде боротися і Демократичний фронт сприяння перебудові. Вся влада повинна належати радам.

 

Після повернення з ув'язнення почалися митарства у пошуках праці. Яке пекельне життя може створити влада для людини, що повернулася з концтабору, міг би розповісти кожний з нас. Десятки робіт, на яких я працював не за фахом, починаючи від Роздолпромбуду, потім у зв'язку з різними провокаціями, які були в мене в районі, я змушений був перейти подальше від опіки районної влади на такі само роботи до Львова, де влаштувався в ремонтно-будівельному управління № 3 малярем, опісля така само праця на об'єднанні "Південьзахідхімрембудмонтаж", а через деякий час – кочегар.

 

З 1976 року працюю у Львівській картинній галереї старшим науковим працівником. Чому такий раптовий перелом? Від маляра і кочегара до старшого наукового працівника Львівської картинної галереї? У 1976 році був підписаний Гельсінкський заключний акт, з'ясувалося, що в СРСР мають місце грубі порушення прав людини. До Львова почали приїжджати представники Гельсінської групи з Москви. Були тут відомі Юрій Орлов, Олександр Гінзбург, Валентин Турчин, який очолював радянське відділення Міжнародної амністії. Вони вважали, що треба покласти край практиці, коли людина з вищою освітою, яка має свій здобуток в науковій, літературно-критичній та мистецтвознавчій діяльності, проходила додаткові тортури після відбуття покарання. Мені підказали написати заяву на ім'я начальника Управління культури, який відправив мене в Картинну галерею, директор якої узгодив питання мого трудовлаштування з Комітетом державної безпеки (це тривало біля місяця) і я став працювати в Картинній галереї.

 

Тут почалося друге коло Дантового пекла. Для мене було створено дискримінаційні умови праці. Всі ці заходи були настільки відпрацьовані, настільки обдумані, методичні, настільки дивовижно узгоджені, що за 12 років праці у Львівській картинній галереї усі мої зусилля вийти на ширше поле мистецтвознавчої і науково-дослідної роботи були зведені буквально до нуля. Велику запопадливість тут проявив перший секретар Львівського райкому партії товариш Курапов. На прийомі у його кабінеті я сказав йому: "Товаришу Курапов, я помилився, говорячи, що кураповщина – це день вчорашній, кураповщина це і день сьогоднішній".

 

Я працюю на території Ленінського райкому партії і Ленінського райвиконкому. Мав можливість неодноразово переконатися, як товариш Курапов особисто застосовував супроти мене різні заходи дискримінаційного характеру, безцеремонно і грубо заявляючи, що "не дозволимо виступати по радіо і телебаченню, на відкритті виставок, друкуватися в журналах, газетах і т. д. через те, що ми знаємо вашу біографію". З цього приводу я писав телеграму на ім'я Горбачова, тому й розглядав це питання Курапов.

 

Моє ставлення до "Українського вісника", Гельсінської спілки, а також моє ставлення до Демократичного фронту випливають із роздуму про той стан, в якому знаходиться зараз наше суспільство, наша країна і, зокрема, Українська Республіка. Багато уваги приділяю незалежній пресі. Українська преса зазнала тяжких ударів за роки сталінізму-брежнєвізму. Якщо у 1938 році у Львові виходило понад 200 газет і журналів (зверніть увагу на цю цифру, товариші журналісти), із, загальної кількості українською мовою – 95, дальше плюс єврейською, німецькою, російською, велика кількість польською мовою (понад сотню), а навіть виходив один журнал французькою мовою, білоруською і т. д. Отака була картина у 1938 році, а сьогодні, у 1988 році маємо у Львові три газети й один журнал. Коли мені будуть доказувати, що такої мізерної кількості цілком достатньо, я постійно буду нагадувати, що у 1938 році у Львові було понад 200 газет і журналів.

 

Отже, я за розвиток незалежних видань, беру участь у редагуванні "Кафедри" і "Українського вісника", вважаю цю працю своїм громадським обов'язком. І якщо народиться не п'ять, а п'ятдесят незалежних видань, я б хотів брати в них участь, щоб досягти того високого рівня плюралізму, який був у 1938 році. Куди ми докотилися на нинішній день? Говоримо про розвиток плюралістичних традицій в національному, культурному, політичному будівництві, а насправді все звели до мінімуму і заявляємо про великі досягнення, про здобутки на різних фронтах. Отакий стан речей зараз.

 

Працюючи на посаді старшого наукового працівника Львівської картинної галереї, організовую виставки, проводжу екскурсії, а про мою лекційну діяльність ви знаєте, оскільки читаю лекції не тільки в галерейному, а й у міському лекторії. Тематика моїх лекцій дуже різноманітна. Це творчість Рафаеля, Мікеланджело, Рубенса, Рембрандта, Гойї, Архипенка, музеї Флоренції, мистецтво Львова, архітектура Львова та ін. Як бачите, ця тематика дуже мало має спільного з націоналізмом. У вільний час допомагаю незалежним самвидавним журналам "Український вісник" і "Кафедра", а також займаюся організаційною роботою як голова Львівської обласної організації УГС.

 

Переконаний, що створення на базі неформальних організацій Демократичного фронту сприяння перебудові змусить наш бюрократичний, вибачте за слово, мафіозний державний і партійний апарат рахуватися з волею народу. Від розповідей про корупцію, продажність і аморальність чиновників різного рівня темніє в очах. Усі ці питання необхідно висвітлювати на сторінках незалежних видань.

 

Чорновіл В. Ми могли б поділитися матеріалами. Не встигаємо. Ми взагалі хочемо перетворити ("Вісник") в альманах, бо багато займає робота в Спілці. Не встигаємо опрацьовувати всю величезну кількість матеріалу, який до нас надходить. Тепер будемо робити такі маленькі спецвипуски, а тільки рідко якісь більші матеріали. Про що йдеться? Ідеться, що ми могли б із наших матеріалів, якби була така гарантія об'єктивного друкування, дати якісь дуже гострі цікаві матеріали.

 

Горинь Михайло, народився 1930 року. У 1949 році закінчив середню школу, в 1954-му – Львівський університет. Вчився на відділі логіки й психології. Після цього пішов працювати учителем української мови і літератури в середній школі. Був завідуючим методкабінетом, інспектором райвно, директором середньої школи. У 1961 році повернувся до Львова й почав працювати у першій в Радянському Союзі науковій експериментальній лабораторії психології та фізіології праці. Ми почали ту ділянку психології праці, яка двадцятиліття була під забороною, працівники якої відбували ув'язнення в таборах. Після відкриття нашої лабораторії у 1961 році, за нашим прикладом і на основі нашого досвіду, були відкриті такі лабораторії в Ленінграді, а опісля в Москві.

 

Разом з цим у 1961 році я брав участь у виданні й розмноженні літератури самвидаву. У 1965 році був заарештований, засуджений до 6 років ув'язнення. Із них 4,5 роки відбував у тюрмі й у внутрішньотабірній тюрмі. Після повернення працював 6 років кочегаром. У 1977 році мені запропонували працювати знову психологом на підприємстві "Кінескоп", психологом управління. Попрацювавши там до 1981 року, я був заарештований вдруге. Після звільнення у 1987 році працюю в "Українському віснику", одним із трьох секретарів Виконавчого комітету УГС"...

 

Хоча ми не все встигли розповісти акредитованим журналістам про нашу різнобічну громадську діяльність, труднощі і перешкоди, які нам доводиться переборювати, КГБ (а саме він, без сумніву, був ініціатором цієї зустрічі) отримав достатньо матеріалу, щоб дати характеристику кожному з нас і політичним процесам, що відбуваються у Львові та області, виділивши в цих процесах особливу роль Вячеслава Чорновола, якому присвоїли кличку "Невгамовний". У документі інформаційно-аналітичного відділення У КГБ по Львівській області, що складається з двох розділів, написаних, очевидно, після докладного аналізу нашої розмови у Клубі журналістів, під загальною назвою

 

"Краткий обзор оперативных материалов, добытых УКГБ по Львовской области в июле 1988 года (в отношении "Неугомонного" и его связей)", читаємо:

 

"І. Об изменениях в оперативной обстановке

Создание в июне-июле с. г. в г. Львове "Товариства рідної мови" в определенной степени сказалось на усложнении оперативной обстановки на линии борьбы с проявлениями украинского национализма по следующим причинам:

- идея создания ТРМ привлекла значительное число лиц с национально ограниченными и националистическими настроениями, увидевшими в этом обществе возможность для "самовыражения" – и такого рода лицами был создан определенный ажиотаж, связанный с учреждением ТРМ, что (при слабом влиянии партийных и общественных организаций на процессе формирования этого общества) из-за разного рода проволочек в предоставлении места сбора и т. п внесло в среду обстановку стихийности;

- в складывающейся ситуации вниманием среды, группировавшейся на идее создания ТРМ, завладела уже достаточно сформировавшаяся на единстве взглядов националистического характера группа лиц (Макар, Деркач, Путько, Косянчук, Калинец и др., называющие себя "инициативным комитетом по проведению митингов"), ставшая инициатором известных сборищ у памятника Ив. Франко и на стадионе "Дружба";

- Черновол и примыкающие к нему лица, вначале следившие за развитием событий, активно включились в обработку этой группы, направляя ее на разжигание националистических настроений среди людей, а также на подрыв влияния и дискредитацию представителей органов власти;

- поняв, что часть лиц, группирующаяся вокруг ТРМ и посещающая сборища, может стать почвой для осуществления планов создания массовой националистической организации, Черновол и его единомышленники форсировали разработку ее устава (Статут УХС) и в н. в. активно вовлекают в УХС новых членов. 

 

 

Создание УХС на основе массового вовлечения в нее лиц с националистическими настроениями Черновол и примыкающие к нему лица считают своей главной и основ ной задачей текущего момента.

По замыслу организаторов, УХС – всеукраинский союз "хельсинкских групп", организуемых по территориально-областному принципу.

 

Основной руководящий и организационный орган "УХС" – т. н. "исполком". Основные звенья – хельсинкские группы, по замыслу организаторов, должны состоять из руководящего органа – совета и тематических секций, определяющих характер деятельности входящих в них лиц (социальной защиты, памятников старины, изучения истории, защиты свободы совести, экологии).

 

При достаточном количестве членов УХС его организаторы рассчитывают провести учредительный съезд.

 

По словам Черновола, УХГ (группы) созданы во Львове, Киеве, Ив.-Франковске, Черновцах, Донецке и Днепропетровске. Имеются заделы на создание УХГ на Черниговщине и в Ворошиловграде.

 

Работу УХГ во Львовской области Черновол в настоящее время возложил на Б. Горыня и своего сына Т. Черновола. сам же рассчитывает активизировать работу по созданию групп на территории Восточной Украины.

 

Основные тактические и практические задачи УХС и группы во Львове на ближайший период:

- по интересам секций организовать сбор и распространение информации, которая компрометировала бы партийно-советские органы, либо лиц, работающих в них;

- организовать широкую кампанию по сбору в среде лиц украинской национальности подписей за предоставление украинскому языку статуса государственного;

- проникнуть в среду рабочих и крестьянства на основе вовлечения в группы УХС;

- начать подготовку к агитации за выдвижение на ближайших выборах (в местные и центральные органы) кандидатур от УХС;

-на правах коллективного члена принимать участие (а по возможности и возглавить) в создании в г. Львове т. н. "Демократического фронта поддержки перестройки", используя это объединение для ведения подрывной работы.

 

Для большей оперативности и ведения пропаганды Черновол намерен не-сколько изменить порядок выпуска "Украинского вестника". Сделать упор на издание (не реже одного раза в 2 недели) "экспресс-информации", сократив число выпускаемых номеров "УВ".

 

Для редакции "УВ" и работы "штаба" УХС ведутся активные поиски отдельной квартиры либо частного дома, которые планируется снять внаем (имеется также план родственного обмена жилой площади между Пашко А. В. и ее дочерью Ириной. Квартира последней планируется под редакцию "УВ").

 

Черновол настойчиво изыскивает возможности увеличения тиража "УВ", ищет новые способы его распространения. В этой связи обращают на себя внимание его расчеты получить из-за рубежа автоматизированное печатающее устройство в комплексе с мини ЭВМ (для выпуска "УВ"), а также действия по созданию своеобразной звукозаписывающей студии, где в обмен на чистую магнитную пленку можно было бы получить магнитную запись начитанных статей из "УВ", выступлений на митингах и т. п.

 

Неоднократно Черновол в своем окружении высказывал мысль о необходимости создания в рамках УХС группы охраны для защити помещений и членов редакции от "физических посягательств", устраиваемых, как он считает, органами КГБ.

 

Состав и характер проводившихся в г. Львове в июне-июле с. г. сборищ и сходок создали у Черновола и его близкого окружения определенный оптимистический настрой на дальнейшие успешные действия, определили их активизацию в вопросах вовлечения в националистическую деятельность новых людей.

 

ІІ. Предложения ИАО, возникающие по ходу обработки оперативной информации.

1. По всей видимости, узнав о запрещении в г. Львове митингов и сходок для реализации своих планов создания УХС, Черновол, братья Горыни и др. возвратятся к своей прежней тактике – проникновению в среду самодеятельных организаций, в первую очередь ТДЛ и ТРМ (М. Горынь уже высказывал сожаление, что дал самоотвод его избранию в президиум ТРМ).

 

Видимо, следовало бы усилить внимание к вопросам установки и проверки участников ТДЛ и ТРМ с целью выявления в их составе лиц, ориентирующихся на группу Черновола, и организации по ним соответствующей работы.

 

2. Из обрабатываемых материалов усматривается, что Черновол и примыкающие к нему лица выпускают и распространяют каждый номер "УВ" в довольно значительном количестве (от 30 до 50 экз.), затем раздают их связям с условием последующего размножения.

 

На выпуск каждого номера "УВ" (скажем, 50 экз.) расходуются значительные средства и материалы (печатание, переплет и т. п.), которые затем ими (по всей видимости) компенсируются взыманием платы при распространении "УВ".

 

В июне-июле с. г. дважды связи Черновола информировали его, что распространяемые экземпляры "УВ" очень быстро расходятся среди людей и зачастую становятся предметами спекуляций, что цены за один экземпляр "УВ" колеблются от 120 до 150 рублей.

 

Исходя из изложенного выше, возможно, было бы целесообразным через агентуру более предметно разобраться в вопросе цен на "УВ", преследуя цель получения заявительских материалов по фактам торговли "УВ". При наличии таких материалов возможно было бы подключить к расследованию деятельности редакции "УВ" финорганы и БХСС.

 

3. Как видно из поступающих оперативных данных, попытки создания ДФПП в г. Львове по образу, разработанному Черноволом и М. Горынем (включение в ДФПП только самодеятельных организаций, без допуска в него официальных), встретили отпор со стороны Ирины Калинец, Гейко О. (ТДЛ), Лубкивского (ТРМ). Заслуживают изучения в этом случае мотивы поведения и позиция Ирины Калинец, которая за последнее время явно стремится отмежеваться от действий, истекающих от Черновола и Горыней, чтобы не оказаться в конфронтации с официальными властями.

 

По всей видимости, Калинец решила для себя заниматься вопросами культурологического характера и втайне вынашивает главную для себя мысль – добиться признания "Євшан-зілля" как официального органа общества Львовского областного культурного фонда.

 

Возможно, имело бы смысл выйти с предложением через партийную прослойку этого общества или ТРМ и более обстоятельно изучить позицию Ирины Калинец, в плане возможности привлечения ее к противодействиям группе Черновола.

 

Информационно-аналитическое отделение УКГБ

по Львовской областе".

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 9, – Спр. 816, – Арк. 36-37).

 

Телефон мого помешкання був широко розрекламований як контактний телефон. Саме він зв'язував УГС із неформальними організаціями інших республік і вільною пресою за кордоном. Удень і вночі не вгавали дзвінки з Литви, Латвії, Естонії, Грузії, радіо "Свобода", радіо "Голос Америки", газети "Українське слово" з Парижа, "Шлях перемоги" з Мюнхена, УЦІСу з Лондона. На мої телефонні контакти зроблено наголос у довідці УКГБ, яке дало мені таку характеристику:

 

"Горынь Богдан Николаевич, 1936 года рождения, уроженец Львовской области, украинец, беспартийный, с высшим гуманитарным образованием, судимый, работает старшим научным сотрудником Львовской картинной галереи, проживает в г. Львове.

 

В 1965 году за изготовление и распространение антисоветских документов осужден к 3 годам лишения свободы. После отбытия наказания оставался на прежних враждебных позициях, однако в результате проведенной с ним воспитательной работы антиобщественную активность снизил.

 

В последнее время под влиянием родного брата Горыня М. Н., досрочно освобожденного из мест лишения свобода в 1987 году, вновь включился в активную националистическую деятельность, вошел в т. н. "Украинский хельсинкский союз" и редколлегию антисоветского журнала "Украинский вестник", является корреспондентом самодеятельных журналов "Кафедра" и "Евшан-зилля", активно используется Горынем М. и Черноволом В. для передачи за границу клеветнической и тенденциозной информации. Принимает активное участие в организуемых националистическими элементами провокационных акциях" (ГДА СБУ. – Ф. 16, – Оп. 14, – (1990 р.). – Пор. 8, – Арк. 113).