Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 29. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 15 черв. 2014 р., 01:06 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 черв. 2014 р., 11:02 ]

Політична смальта

Смальта – це різнобарвні кусочки непрозорого скла у вигляді невеликих кубиків або пластинок, які застосовують для виготовлення мозаїки. Я назвав "політичною смальтою" (у переносному значенні) згустки різнобарвних інформаційних повідомлень, які при відповідному зіставленні творять мозаїчне панно певного часового відтинку. Саме таке політичне мозаїчне панно творилося у березні-квітні 1990 року.

 

Пам'ятна дата. 12 березня 1990 року в річницю кривавого розгону передвиборчого мітингу на площі біля пам'ятника Іванові Франку відбувся мітинг. У ньому взяло участь приблизно 50 тисяч осіб. Організаторами мітингу були Рух та інші незалежні громадські організації. З заявою про вихід з компартії виступила журналістка молодіжної газети "Ленінська молодь" Ганна Стеців.

 

Важлива зустріч. 20 березня з ініціативи командувача Прикарпатського військового округу відбулася зустріч групи народних депутатів Української РСР (О. Влох, Є. Гринів, Б. Горинь, І. Деркач, Я. Кендзьор, С. Хмара, В. Чорновіл та інші) з політичним командиром ПрикВО генералом Панкратовим, який висловив тривогу з приводу того, що Радянську армію у Львові називають окупаційною. Було висловлено невдоволення з приводу створення у Львові ініціативного комітету відродження українських збройних сил. На висловлені побоювання новообрані народні депутати відповіли, що ініціативний комітет відродження збройних сил є віддзеркаленням прагнень широких верств суспільства, зокрема мільйонів матерів, які прагнуть, щоб їхні сини відбували військову службу на території України. Крім того, політична самостійність України, якої домагаються національно-демократичні сили, немислима без національних військових формувань. Генерал Панкратов не заперечив, щоб ті з новобранців, які хочуть служити на території України, мали таку можливість. Проте він не бачить такої можливості у найближчій перспективі утворення в Україні національних військових формувань (Львівські новини-17, – 1990. – 28 березня).

 

На підтримку незалежності Литви. 31 березня у Львові на площі біля пам'ятника Іванові Франку Комітет захисту громадян (страйкком) провів віче на підтримку незалежності Литовської Республіки. Всі виступаючі, серед яких були народні депутати УРСР – І. Деркач, Я. Кендзьор, С. Хмара, говорили про повну підтримку відновленої Литовської держави. Представники страйккому заявили, що робітничі колективи повністю солідарні з Литвою та у випадку введення кремлівським керівництвом військового стану готові вийти на політичний страйк солідарності. Голова Всеукраїнської організації праці "Єдність" В. Семиволос з Харкова наголосив, що всупереч офіційному повідомленню по Центральному телебаченню, 200-тисячна "Єдність" та більшість українського робітництва підтримує незалежність Литви. Від імені ради "Єдності" він зачитав телеграму протесту, адресовану М. Горбачову. Телеграму протесту проти дій кремлівського керівництва підписали також народні депутати УРСР: І. Деркач, Я. Кендзьор, І. Макар, Є. Хмара та І. Калинець. Народні депутати СРСР Ростислав Братунь та Іван Вакарчук виступили з заявою до Верховної Ради СРСР, у якій задекларували свою підтримку рішення парламенту Литви про відновлення Литовської держави.

 

Національний прапор над львівською ратушею. На сесії Львівської міської ради 3 квітня прийнято рішення про урочисте підняття над вежею львівської ратуші національного синьо-жовтого прапора. Прийнято також рішення, що національний прапор у Львові проголошується законним, і в дні національних свят та з нагоди політичних подій піднімається на однакових правах з державним прапором республіки. Узаконено також у місті національний герб – тризуб та національний гімн "Ще не вмерла України ні слава, ні воля...". Сесія Львівської міської ради зобов'язала парламентський корпус від Львівщини на першій сесії Верховної Ради УРСР поставити питання про те, щоб тризуб та блакитно-жовтий прапор були визнані національними символами України.

 

Після ухвалення рішення про підняття прапора депутати та запрошені гості вийшли на площу перед міською радою, де зібрались десятки тисяч львів'ян. Звертаючись до зібрання, народний депутат СРСР Ростислав Братунь сказав, що прапор піднімається не тільки над вежею ратуші, а й у серцях сотень тисяч людей. Це хвилина, коли Україна виходить на шлях суверенності. Він висловив віру, що вже недалекий час, коли по всій соборній українській державі майорітиме стяг нації як державне знамено. На шляху до підняття національного прапора впали тисячі дочок і синів України. Народний депутат закликав, щоб хвилиною мовчання та опущенням прапорів вшанувати їхню пам'ять. Народний депутат УРСР, голова секретаріату Руху Михайло Горинь сказав, що блакитно-жовтий стяг впевнено крокує нині по Наддніпрянській Україні та несе ідею національного визволення. Додав, що при багатотисячній підтримці народу демократичному крилу парламенту легше буде відстоювати ідеї правди і свободи. Виступили ще народні депутати УРСР Степан Хмара та Вячеслав Чорновіл. Національний прапор піднято під звуки національного гімну, який виконав хор Товариства Лева." (Львівські новини-18. – 1990. – 4 жовтня)

 

Половинчасте рішення. На пленумі ЦК КПУ, який проходив в останні дні березня, прийнято документ про політичний та економічний суверенітет України. У документі є багато суперечливостей, які свідчать, що ЦК КПУ, хоча й вимушений рахуватися зі здоровими силами у суспільстві, надалі стоїть на антинародних, лакейських позиціях.

 

Тривожні вісті з Литви. 3 квітня 1989 року підрозділами десантних військ СРСР, переодягнених у міліційну форму, була зайнята друкарня ЦК Комуністичної партії Литви. У ситуації, що склалась, населення Литви масово відсилає телеграми протесту Горбачову. Люди, щоб відіслати такі телеграми, стоять по кілька годин у черзі, але Москва, як інформують працівники пошти, не приймає телеграм з Литви. Такий крок кремлівського керівництва викликає обурення народу.

 

Створено Демократичний блок. 7 квітня в приміщенні Спілки письменників України відбулося зібрання народних депутатів УРСР, котрі входять до Демократичного блоку. Депутати схвалили та підписали текст декларації про утворення Демократичного парламентського блоку. На засіданні утворено ряд груп, які підготовлятимуть проекти законів для винесення на розгляд першої сесії Верховної Ради Української РСР, що офіційно розпочинає роботу 15 травня. Депутати від Демократичного блоку підписали також заяву до міськвиконкому Києва, в якій висловлено протест з приводу відмови надати приміщення для проведення з'їзду Української гельсінської спілки. 

 

Підготовка до з'їзду. 8 квітня у столиці України відбулася Всеукраїнська координаційна рада УГС. У роботі ради, на якій головував Левко Лук'яненко, взяло участь приблизно 40 осіб. Основним питанням, що розглядалося на раді, була підготовка до установчого з'їзду, на якому УГС повинна перетворитись у політичну партію. Члени ради заслухали проект програми майбутньої партії, внесли ряд суттєвих пропозицій та доповнень, які будуть враховані редакційною групою. На раді розглянуто також ряд організаційних питань, з яких найважливішим є проблеми, які виникли з отриманням приміщення для проведення з'їзду (Львівські новини-19. – 1990. – 12 квітня).

 

Обрання В. Чорновола головою Львівської обласної ради. 12 квітня продовжила роботу перша сесія Львівської обласної ради. Головним питанням порядку денного було обрання голови ради. У результаті таємного голосування головою Львівської обласної ради було обрано Вячеслава Чорновола. За нього проголосувало 74% депутатського корпусу.

 

Звільнення Я. Погребняка. Пленум Львівського обласного комітету КПУ звільнив з посади першого секретаря обкому КПУ Якова Погребняка. Газета "Молода Галичина" за 14 квітня інформувала, що відхід Погребняка відбувся під тиском консервативних сил, що брали участь у пленумі. Ортодокси звинуватили Погребняка в тому, що внаслідок його політичної бездіяльності на Львівщині відбулася реабілітація Січових стрільців, національної символіки, УГКЦ, відновлення пам'яті про ЗУНР та УПА. У пленумі взяв участь другий секретар ЦК КПУ Єльченко та інші високопоставлені працівники ЦК КПУ. Для компартійного активу випущено спеціальну листівку, в якій говориться, що на Львівщині до влади "дорвалися націоналісти" й необхідно рятувати комунізм та радянську владу. Новий секретар Львівського обкому КПУ Вячеслав Секретарюк, виступаючи по телебаченню, наголосив, що Україна мусить залишитись у Союзі на федеративних засадах. Після львівського перевороту ряд членів бюро обкому КПУ та адміністративного апарату задекларували про свій вихід з лав КПРС. Є припущення, що за ними масово покинуть комуністичну партію рядові її члени (Львівські новини-20. – 1990. – 19 квітня).

 

Сесія Львівської обласної ради. 18, 19, 20 квітня продовжила роботу сесія Львівської обласної ради народних депутатів. Депутати засудили заяву ЦК Компартії України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР про те, що нібито у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях новообрані рада ведуть антирадянську, сепаратистську політику. Багато уваги було сконцентровано на перевороті у Львівському обкомі КПУ. Народний депутат УРСР Богдан Горинь сказав, що новий перший секретар Львівського обкому КПУ Вячеслав Секретарюк, маючи підтримку Києва, публічно заявляє, що вестиме активну боротьбу за збереження радянської влади на Львівщині. Голова обласної ради Вячеслав Чорновіл наголосив, що нова демократична рада є надпартійною і тому внутріпартійні справи не повинні займати часу сесії. Було прийнято документ про підтримку Львівською обласною радою незалежної Литовської держави. Сесія обрала заступника голови обласної ради, голову обласного виконавчого комітету, голову обласного народного контролю, утворила 18 постійно діючих комісій, затвердила їхніх голів. На пропозицію голови ради його заступником обрано Івана Геля. Головою облвиконкому на альтернативній основі обрано представника молодого покоління кандидата технічних наук, активіста Руху Степана Давимуку." (Львівські новини-21. – 1990, – 24 квітня) 

 

Підготовка до з'їзду УГС

Проведенню з'їзду передувала велика напружена праця. Необхідно було підготувати програму і статут майбутньої партії, заяви та звернення. Ці та інші питання було обговорено на засіданні ВКР, що відбулося 8 квітня. Інформацію про це засідання подав "Обіжник" № 17.

 

"8 квітня в приміщенні ТУМу відбулося засідання ВКР УГС. У роботі брали участь представники Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Івано-Франківської, Кам'янець-Подільської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Московської, Одеської, Сумської, Тернопільської, Ужгородської, Харківської, Чернівецької, Чернігівської, Херсонської філій УГС. Вів засідання Левко Лук'яненко.

 

Порядок денний:

1. Звіт оргкомітету про хід підготовки до з'їзду.

2. Обговорення програми та назви майбутньої партії.

3. Про роботу в філіях.

4. Організаційні питання.

5. Різне.

 

ВКР заслухала повідомлення голови організаційного комітету Петра Борсука про хід підготовки до з'їзду. У зв'язку з тим, що партапарат чинить перепони його проведенню, зокрема у справі оренди приміщення, було вирішено звернутися до міськради з цього приводу. У разі відмови з'їзд не відкладати, а проводити навіть просто неба. Передбачити на цей випадок всі необхідні речі: намети, мегафони, плівку (на випадок дощу) тощо.

 

Редакційна комісія представила проект програми майбутньої партії для обговорення на ВКР. В обговоренні взяли участь члени ВКР С. Хмара, М. Горбаль, П. Розумний, Р. Баїк, В. Семиволос, О. Котенко, В. Овсієнко, С. Набока, Л. Горохівський, В. Підпригорщук, В. Колосівський та ін. Поправки передано до редакційної комісії для опрацювання.

 

На ВКР продовжилась дискусія щодо назви майбутньої партії. Серед багатьох пропонованих назв ВКР вирішила винести на обговорення з'їзду дві: "Українська республіканська партія" та "Українська демократична партія".

 

Про політичне становище в Донецьку й роботу Донецької філії УГС доповіли голова філії В. Сардак та член ВКР К. Крижанівський. Становище в місті радикалізується. Авторитет демократичних організацій підвищується, зростає кількість членів УГС. Донецька філія УГС проводить агітаційну роботу з населенням, організовує мітинги та інші акції, при активній допомозі членів УГС створюється перша в Донецьку українська школа.

 

У Полтаві створена філія УГС, головою якої обрано Віктора Педченка.

 

Голова Київської філії УГС Олекса Миколишин повідомив, що загальними зборами філії внесено зміни до статуту організації, зокрема, що стосується порядку вступу в УГС – кандидату необхідно представити не менше двох рекомендацій членів УГС, а також обов'язкове затвердження кандидатури обласною радою.

 

З метою підвищення відповідальності за інформацію, що подається в пресові агентства, ВКР постановила визначити постійних кореспондентів і зобов'язала пресову службу повідомляти прізвище інформатора.

 

ВКР заслухала повідомлення про останні події у Литві. ВКР засудила провокаційні дії Москви щодо суверенної Литви. З цього питання було прийнято звернення.

 

"До народів СРСР, урядів і народів країн гельсінкського процесу

За останніми повідомленнями з Вільнюса, імперські окупаційні війська дійшли до останньої межі, за якою може пролитися кров. Сьогодні була зроблена спроба захопити десантними військами будинок преси. В операції брали участь не лише десантники, а й переодягнені провокатори.

 

Українська гельсінкська спілка висловлює, своє глибоке обурення ескалацією насильства і вимагає негайного виведення з Литви імперських військ.

 

Руки геть від Литви!

 

Координаційна рада Української гельсінської спілки"

 

Установчий з'їзд УРП

Мета з'їзду полягала в перетворенні УГС у політичну партію, тому він був звичайним з'їздом для УГС і установчим для Української республіканської партії. У переддень з'їзду зі Львова надійшла радісна новина: 28 квітня на сесії Львівської обласної ради прийнято рішення, що "на території Львівської області поряд з прапором Української РСР та гербом Української РСР вважати офіційно прийнятою національною символікою синьо-жовтий прапор – як український національний прапор, тризуб – як український національний герб, а також гімн "Ще не вмерла України..." – як український національний гімн". Це рішення свідчило про безповоротність подій, що відбувались: Україна виваженими кроками наближалася до державної незалежності. Такий настрій був пануючим на установчому з'їзді УРП. Щоб мати уявлення про цю подію, подамо панорамне висвітлення з'їзду на основі тогочасної хроніки.

 

"29-30 квітня у Києві в Будинку кіно відбувся з'їзд Української гельсінкської спілки, на якому УГС перетворено в Українську республіканську партію. У з'їзді взяли участь до 500 делегатів зі всіх областей України. З'їзд відкрив голова оргкомітету Петро Борсук. З вітальним словом виступила ветеран українського національно-демократичного руху Оксана Мешко. Після цього слово було надано голові Виконкому УГС Левкові Лук'яненку, який зробив звіт про діяльність Спілки за останні два роки. В обговоренні звіту взяли участь Іван Кандиба, Валерій Семиволос, Петро Недзельський, Євген Чернишов. З доповідями виступили голова Львівської філії УГС Богдан Горинь, члени Виконкому УГС Коммир Крижанівський, Євген Пронюк, Михайло Горинь, головний редактор канадського журналу "Самостійна Україна" Павло Дорожинський. Делегати з'їзду вибрали редакційну комісію, якій доручили доопрацювати проект програми партії з урахуванням висунутих пропозицій під час обговорення. З пропозиціями і доповненнями до програми партії виступили Микола Поровський (Рівне), Микола Горбаль (Київ), Роман Коваль (Київ), Роман Шевчук (Івано-Франківськ), Олесь Сергієнко (Київ), Левко Горохівський (Тернопіль), Якименко (Дніпропетровськ), Наталя Стецик (Львів) та інші. Член Виконкому УГС Степан Хмара зачитав заяву про розпуск УГС, яку з'їзд прийняв одноголосно. Пізно ввечері член редакційної комісії Олесь Шевченко запропонував з'їздові удосконалений і доповнений проект програми партії, який було схвалено абсолютною більшістю голосів. Голосуванням визначено і назву партії – Українська республіканська партія. Ця назва повністю відповідає меті УРП – виходу України зі складу СРСР і відновлення Української Народної Республіки, що була збройно окупована військами більшовицької Росії у 1919 році.

 

Наступного дня на порядку денному з'їзду було обговорення статуту УРП і обрання керівних органів. В обговоренні статуту виступили Опанас Заливаха (Івано-Франківськ), Марія Вульчин (Львів), Віталій Шевченко (Київ), Вілен Очаківський (Кіровоград), Володимир Яворський (Львів), Дмитро Корчинський (Київ), Валерій Кузьмін (Чернівці), Богдан Саміло (Львів), Діана Бідочко (Івано-Франківськ) та інші. Голова Херсонської філії УГС Степан Гура зачитав заяву, в якій закликав делегатів не приймати запропонований статут як такий, що побудований на авторитарних засадах. Цю ж думку підкреслив у своєму виступі Вячеслав Чорновіл, який назвав запропонований проект статуту антидемократичним. Слово для виступу на з'їзді було надано голові УНП Григорію Приходьку, лідерові ДС Валерії Новодворській, представникові УГС за кордоном Леонідові Плющу, професорові з Чикаго Василю Маркусю, голові ТУМ Дмитрові Павличку та ін. Після перерви Олесь Шевченко зачитав удосконалений текст статуту, який з'їзд прийняв переважаючою більшістю голосів. Вирішено, що програма і статут УРП діятимуть тимчасово, себто до наступного з'їзду партії. Делегати з'їзду схвалили заяву Української республіканської партії, у якій сказано: "З'їзд проголошує створення Української республіканської партії. З'їзд вважає всіх делегатів фундаторами УРП. З'їзд зобов'язує керівні органи партії провести до 15 травня перереєстрацію колишніх членів УГС у члени УРП. З'їзд доручає голові й секретаріату партії налагодити найближчим часом видання масової партійної газети і партійного журналу".

 

Увечері делегати з'їзду приступили до обрання керівництва партії. Головою УРП майже одноголосно обрано Левка Лук'яненка, його заступниками Степана Хмару і Григорія Гребенюка. Проведено також вибори до ради партії. З'їзд прийняв ряд заяв і резолюцій, а також відозву до народу України" (Інформатор-18 (74). – 1990 – 3 травня. Видає Українська незалежна видавничо-інформаційна спілк).

 

Після прочитання ґрунтовної доповіді головою Виконавчого комітету УГС Левком Лук'яненком на з'їзді виступило кілька голів обласних організацій УГС.

Подаю свій виступ.

"Дорогі друзі! В останній час по радіо, телебаченню, на конференціях і мітингах багато говориться про Чорнобильську трагедію. Світ дізнався, яку страшну, руйнівну силу спричинив четвертий енергоблок. Мимовільно виникає аналогія із ще одним Чорнобилем – чорнобилем комунізму, який похоронив мільйони людей своєю смертоносною "активністю".

 

Щоб людство усвідомило загрозу комунізму, потрібні були десятиліття, впродовж яких було зібрано незаперечні докази про мільйони жертв ленінського, сталінського, хрущовського і брежнєвського періодів, потрібні були "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина, архівні матеріали про концтабори, штучний голод в Україні, правда про Катинь, розстріли львівських тюрем у 1941 році, про концтабори 60-х років аж до перепоховання Василя Стуса і його побратимів – Олекси Тихого та Юрія Литвина.

 

Щоб збагнути руйнівну силу комунізму, людство мусило пройти через досвід Росії, через досвід поневолених радянською імперією народів, через досвід країн Східної Європи, а також Китаю, Кореї, закінчуючи Афганістаном. Сьогодні стало очевидним, що комунізм і демократія – два протилежні полюси, що комунізм і вільний розвиток народів, національних культур – несумісні. Після таких одкровень прийшло розуміння необхідності порятунку. Першими приступили до знешкодження, демонтажу смертоносних "реакторів" комунізму в Польщі, а невдовзі в Угорщині, Чехословаччині, Румунії, Східній Німеччині. Найскладніша ситуація в СРСР – розсадникові світової небезпеки.

 

Відчуваючи катастрофічний стан в економіці, екології, культурі, нове радянсько-імперське керівництво розпочало заходи, спрямовані на порятунок системи. Осудивши практику репресій, знищення мільйонів людей, керівники КПРС не відмовились від найголовнішого зла – комуністичної теорії, намагаючись переконати народи, що комунізм може бути не тільки злом, а й добром. Комуністична пропаганда докладає чимало зусиль, щоб затуманити свідомість людей перебудовою. Але чи можливо перебудувати аварійний смертоносний реактор?

 

Крах комуністичної теорії співпав із крахом комуністичної практики, початком розпаду радянської імперії. Є тісний зв'язок між такими розрізненими явищами, як демонтаж пам'ятників Леніну в Румунії та інших країнах, розпуском комуністичної партії (ПОРП) у Польщі, спробою покласти вінки з колючого дроту до пам'ятників Леніну в Києві та Львові, масовим виходом із комуністичної партії в різних країнах і, зокрема, в Україні, дискусіями про необхідність винесення бюстів Леніна із залів засідань новоутворених демократичних рад на Львівщині. В усіх цих проявах бачимо відверте ставлення народу до творця тоталітарної комуністичної системи.

 

Керівники радянської імперії докладають зараз чимало зусиль, щоб довести, що, здійснивши перебудову, СРСР має шанс вийти в число найпередовіших країн світу, що оновлена радянська федерація назавжди розв'яже національне питання в СРСР. Неважко зрозуміти, що мова йде про збереження імперії з оновленим фасадом і дещо зміненими декораціями. Слід зазначити, що в Росії існують сили, які розуміють всю глибинну небезпеку комунізму для Росії, шкідливість для російського народу імперської структури. Ці демократичні сили об'єднані в різні організації, партії, об'єднання, групи. Окремі з них визнають право націй на самовизначення, але у своїх програмних документах доводять необхідність створення всесоюзних партій, організацій, щоб спільними силами побороти комунізм, розвалити імперію, а вже потім будувати самостійні республіканські державні утворення. Заклики до створення всесоюзних об'єднань не викликали захоплення ні в Україні, ні в інших республіках, оскільки нагадували стару практику передреволюційного 1917 року, практику, яка в кінцевому результаті призвела до створення імперії. На противагу закликам до створення всесоюзних політичних організацій, в Україні, як і в більшості республік, що входять до складу радянської імперії, створюються об'єднання, спілки, організації і партії, котрі діють в межах республіки.

 

Живемо в час, коли в усіх республіках радянської імперії на арену політичного життя вийшли десятки політичних формувань, які ставлять основною метою своїх змагань вихід зі складу СРСР і створення незалежних державних утворень. Широкою мережею груп, організацій, спілок, партій охоплена і сучасна Україна. Стало відчутним чітке розмежування двох політичних сил – тих, що борються проти імперії з метою створення незалежної Української держави, і тих, що захищають імперські порядки. На сторожі імперських інтересів стоїть КПУ, яка завжди була надійним інструментом проведення великодержавної шовіністичної політики в Україні. Репресії, голодомор 1932-1933 рр., Чорнобильська трагедія, обездуховлення та деморалізація народу – все це здійснювалось під керівництвом КПУ.

 

У цих умовах необхідна була організація, яка могла б протиставити себе реакційному політичному курсу КПУ, підняла б свідомість широких мас на боротьбу за свої права. Такою організацією стала Українська гельсінкська спілка, яка вийшла на поверхню політичного життя у 1988 році і зразу ж здобула широку підтримку в народі. Після утворення УГС і впродовж її дворічного існування ніхто не сумнівався, що Спілка – це політична організація, яка має чималий вплив на політичне життя України. Шалені атаки на Спілку не применшили її впливу на народ. Кількість членів УГС невпинно зростала з місяця в місяць і сьогодні важко помістити усіх делегатів у цьому залі.

 

Існування Спілки не применшує ролі інших організаційних структур, у першу чергу Руху, який сколихнув до політичного життя всю Україну, Української національної партії, Української християнсько-демократичної партії. Відомі своєю діяльністю Українська народно-демократична ліга – колегіальний член УГС, а також молодіжні структури – СУМ і СНУМ. Попри всю радикальність їхніх програм, при спільності основної мети – створення незалежної Української держави, діяльність більшості цих об'єднань, груп, організацій, партій переважно обмежена регіональним характером їхніх організаційних структур, відсутністю належного кількісного складу, який міг би стати реальною альтернативою Комуністичній партії України. Такою реальною альтернативою для КПУ зможе стати партія, утворена на розгалуженій структурі Української гельсінкської спілки, партія, яка здатна очолити боротьбу найактивніших, національно і політично найсвідоміших сил народу за створенім Української самостійної держави і перемогти у цій боротьбі. Слава Україні!

 

Під час першого дня роботи з'їзду Вячеслава Чорновола в залі не було – прийшов він наступного дня й подав записку в президію з'їзду з проханням дати йому слово. Виступаючи, торкнувся історії створення УГС, висловив ряд критичних зауважень на адресу Виконавчого комітету, зокрема його голови Левка Лук'яненка, дав різку оцінку статуту новостворюваної парти. У його словах чулася глибока образа людини, яка створювала УГС, але опинилася на узбіччі подальших процесів, що відбувалися в організації. Зважаючи на те, що В. Чорновіл був ініціатором створення УГС, очолив створену ним УНВІС, поява якої спричинилася до багатьох непорозумінь, вважаю за необхідне задля з'ясування його погляду на діяльність УГС та її трансформацію в УРП подати повний стенографічний виклад його промови.

 

"Шановні друзі! Я хочу сказати, що Українська гельсінкська спілка увійде в історію України і нашої боротьби як славна сторінка. Попри всі недоліки, попри її тупцювання на місці у певний період, вона увійде в українську історію героїчною сторінкою. На жаль, мене не ознайомили ні з проектом програми, ні з проектом статуту, тому я побачив їх тільки учора. Програма вже прийнята. І робити якісь зауваження до неї не можна. Але я хотів би підкреслити один момент: там неточно говориться про спадковість парти. Ми не були від самого початку, так би мовити, спадкоємцями Гельсінкської групи. Ми були спадкоємцями всього національного руху, що існував до того часу, і спадкоємцями, в першу чергу, шістдесятників. Шістдесятництво – це було широке політичне явище, яке включає в себе все, у тому числі навіть самостійницькі думки. Якщо повернутися до історії, то все це можна там знайти. Я хочу розповісти трохи про те, як створювалася Гельсінкська спілка. Приїхали до нас емісари із, якщо можна так назвати (шануємо ту організацію), Демократичного союзу. Почали шукати прихильників в Україні, формувати групки. А перед тим у нас уже говорилося, що треба організовуватись. Настав 1988 рік. І тоді виникла ідея заснувати партію – саме партійну структуру, партійну організацію. Та оскільки часи були тяжкі й зробити це було складно під такою назвою, то у якусь хвилину прийшла думка: давайте назвемо її Гельсінкською спілкою, щоби, розумієте, мати захист від тої міжнародної Гельсінкської організації. Ми з самого початку були політичною опозиційною структурою, і документи, які ми запропонували, для того періоду були прогресивними. Сьогодні вони, ясна річ, застаріли. Отже, ми успадкували все те, що було перед нами, а не тільки там групу чи якусь іншу організацію.

 

Другий момент. Гельсінкська спілка сама по собі – це свого роду малий Рух – так якось сталося, може, через широту нашої Декларації принципів. У нас є люди різноманітних поглядів. Є соціал-демократи, є анархісти, є радикали, є ліберальніше настроєні тощо. Ми були, так би мовити, динаміком чи динамо-машиною того руху. І сьогодні, коли я задумувався перед цим з'їздом, що було б найкраще для нашої Спілки, то дійшов висновку, що перетворювати її на єдину партію, мабуть, недоцільно. Але то вже постфактум, бо ви вже проголосували. Очевидно, варто було зробити те, що зробили вчора – оголосити про розпуск Гельсінкської спілки, яка виконала своє історичне завдання, і сформувати ініціативний комітет для створення Української республіканської партії. Потім ще якісь партії, які могли виникнути на базі Української гельсінкської спілки. Можливо, ми зробили дещо необачний крок, що, розпустивши Спілку, вирішуємо питання партії, до якої можуть увійти багато із присутніх тут у залі. Якщо ми перетворимо Гельсінкську спілку на партію, то не було потреби її розпускати. Ми навіть формально не маємо рації, бо якщо ми її розпустили, то треба створювати ініціативний комітет і засновувати якусь нову партію.

 

Тепер відносно нової партії. Вчора, як мені переповіли, було бурхливо підтримано назву Українська республіканська партія. Я такої назви не схвалюю. Поясню чому. У назві партії – її напрямок. У нас немає монархістів, щоб протиставляти їм республіканців. В Америці є республіканська і демократична партія. Вони розмежовуються за більшою чи меншою мірою федералізму, за вирішенням певних завдань – на центристські чи федералістські. Ми ж просто узяли зручну, гарну назву, не замислюючись над тим, що вона означає. Якщо взяти основне ядро УГС, яке могло б створити справді політичну партію, то це напрямок "ендеський", це напрямок національно-демократичний. Не знаю, як там за формою, але за змістом найбільше підходила б назва – оцій частині Гельсінкської спілки – Українська національно-демократична партія. І немає чого боятися підкреслювати у назві слово національна.

 

Нині, коли існує партійний плюралізм, коли створюється чи буде створена демократична партія на основі Руху, або, вірніше, за активної участі Руху, то вона би перебрала оте все найкраще чи більш-менш порядне, що лишилося в компартії, і всотала б у себе оті різнонаціональні моменти. Ми б у своїй програмі могли тільки підкреслити толерантність до національних меншин, але визначити себе як національна партія, як національно-демократична партія.

 

Яку республіку наша Республіканська партія будуватиме – із назви неясно. Ми маємо республіку – Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Вважаю, назва невдала. Та говорити щось уже запізно. Ще про деякі моменти. Я не буду торкатись програми, я її тільки цієї ночі прочитав. Кажуть, що це якийсь попередній проект. Є якийсь інший. Так багато ми працювали над програмою і... недовершений проект, недовершена програма. Слабо там – економічний розділ, але в основному вона добра. Повторюються ті ж самі речі, що в програмі Руху, ну, і дещо радикальніші деякі проблеми ставляться. Якихось таких питань, щоб саме виділити її як радикальну, а не демократичну, або як республіканську, а не демократичну чи якусь іншу, я там не знайшов. І програма мене не переконала в назві Українська республіканська партія.

 

Далі. Відносно статуту. А от тут я хочу, коли буде час, зачепити трішечки історії. Мені здається, що ми надто запізнилися. Це те, що я обстоював завжди. Питання перетворитися у партію назріло ще на кінці 1988 року. Але чекали повернення із заслання пана Лук'яненка. Потім чекали, поки він повернеться з-за кордону. Потім знов відкладали, бо готували програму. Потім провели якесь голосування, що дало 11 на 11. Тобто менше третини членів Всеукраїнської координаційної ради висловилися за перенесення з'їзду аж на після виборів, бо ми їм зашкодимо. Сьогодні ми нікого не здивуємо своєю партією. Якби ми створили партію в тих умовах, як було намічено 23 листопада... Я їздив у Вільнюс, домовився про техніку й про місця в готелі, і якби ми провели з'їзд навіть на еміграції, скажемо так, у Вільнюсі, це тоді б прозвучало. І на вибори ми вийшли б зі своєю платформою, зі своїм виборчим комітетом, і ніякого програшу в тому не було б, як тут кажуть, нікого б ми не підвели.

 

Навпаки, ми були б чітко організованою структурою. Зараз, коли почали розходитися по партіях, наша Українська гельсінкська спілка може дати кадри і для Національної партії, і для Християнсько-демократичної партії, бо вона, по-моєму, більше номінально, хоч створена, існує, і для Селянсько-демократичної партії, з'їзд якої відбувся у Львові, і для оцієї партії, вже вужчої. Не весь склад УГС до неї увійшов би. Ми проґавили момент, тупцювали на місці близько півроку. Добре, що росли по філіях, там якась робота проводилась, але ми не давали напрямку діяльності нашій Українській гельсінській спілці. Я певною мірою відійшов від того, зрозумівши ситуацію в листопаді, щоб не складати враження розколу, не вести війни на кожній Координаційній раді. Вважаю, що ми тоді зупинилися в розвитку. Сьогодні це можна було б надолужити без поспіху і розумно. Те, що вчора прийнято програму за основу, а затим її дороблятиме рада, неправильно. Програма приймається на з'їзді до останнього слова. Програма є настільки серйозним документом, що легковажно підходити до неї не годиться. Кожне слово тут має бути виважене, коли це політична партія.

 

Я вже казав, що до програми Української республіканської партії, як її назвали, суттєвих зауважень не маю. А от до статуту у мене категоричні зауваження. Ми робимо щось зовсім інше, ніж у нас було. У нас була широка демократична організація, з широким самоврядуванням місцевих філій. Ми робимо глибоко нейтралістську організацію більшовицько-фашистського типу, якщо оцей статут візьмемо за основу. Доведу це. По-перше, абсолютно відсутня, абсолютно не передбачена ротація керівництва. Значить, голова цієї партії наділений такими повноваженнями, яких, мабуть, не має навіть Генеральний секретар ЦК КПРС. Навіщо давати повноваження одній людині? Ви знаєте, про що йдеться, прочитаєте – побачите. Далі. Керівні органи УРП мають право виключати з партії. То що це таке? Де ж той демократизм? Тільки первинний осередок чи місцева організація можуть виключати з лав партії. Ще й згадується там скромненько про фракційність. Яка ж можлива за таких умов фракційність? Ми йдемо дорогою більшовиків. Це вкрай небезпечно, як ми такий статут затвердимо!

 

Далі. У віданні голови і позачергове зібрання з'їзду, і загальне керівництво всією діяльністю партії, і припинення ухвал її ради, і вирішення кадрових питань, і репрезентація партії в країні та за її межами. Саме йому всі прерогативи. Ми завжди йшли по лінії колективного керівництва партією. Коли призначили голову (Виконавчого комітету, а не голову партії), то малась на увазі ситуація, щоб у нас не було ніякого між собою тертя. Ми призначили пана Левка Лук'яненка (він був у той час на засланні), аби урівноважити сили в керівництві. Але була домовленість (це зафіксовано) про змінність голови Виконавчого комітету.

 

А отаке головування нам може дуже дорого обійтися. До того ж навіть не передбачено, як у комуністів, періоди зміщень: скільки можна обіймати посаду голови. Якщо ми хочемо зробити централістську партію, то мусимо повторити всі структури більшовиків. І ЦК зробити з тим відділом, щоб контролювати. Коли ми позбавляємо широкої ініціативи місцеві органи, коли виступаємо проти федеративного характеру побудови нашої партії за філіями, то ми повинні вибудувати апарат, який буде контролювати і зносити всі ті постанови верхні, розумієте, і те керівництво здійснювати. Тобто – ми йдемо недобрим шляхом. Так само у першому пункті статуту ми повторили отой пункт більшовицького статуту, через який розкололася РСДРП на більшовиків і меншовиків. Це ж цілком точно повторено, дослівно: тільки "працює в одній із ланок". Замість "працює в одній з її організацій". Що це значить? Це значить: якщо якась людина повністю поділяє програму партії, хоче з нею працювати, але в силу певних обставин – скажімо, це публіцист, науковець – не підкоряється робітникові з трьома класами освіти, котрий, як це було у більшовиків, замість доручити їй саме її справу, пошле розкидати листівки, то ця людина не має права бути в партії. Ви знаєте, до чого привела більшовиків така постановка питання. І оцей централізм яскраво проявився у нашому статуті. Я думаю, раз партія створена, назад відступати нікуди. Але слід чітко продумати статут, подивитися на нього пильно. Сьогодні ще є час. Може, варто повернутись і до програми. Обміркуйте ротацію, не годиться отак пускати на віддання тому чи іншому. Найкраще, аби голови взагалі не було, а було співголовування. Це можна забезпечити. УГС зібрала в себе прекрасні кадри. Навіщо нам вождізм? Якщо двоє-троє моральних авторитетів між собою не домовляться, то гріш ціна такій партії.

 

Отже, до чого я все це веду? Необхідно зупинитись і подумати кожному: де його місце в нашій боротьбі і яка партія нам потрібна. Національна партія нам потрібна, партія, котра, якщо йтиме на компроміси (без них не обійтися), то це мають бути компроміси тільки на отому шляху до нашої самостійної держави. Цими словами я хотів би закінчити.

 

Хочу вам подякувати. Я багато працював з людьми, мав відношення до створення багатьох місцевих філій Української гельсінської спілки, чимало людей пройшли через мою хату. І зараз я прощаюся зі створеною партією, бо як голова обласної ради не можу бути членом жодної з партій. Коли трапиться так, що посадять у тюрму, бо ми там у Львові революцію робимо, або викинуть із тої радянської влади, яку ми хочемо зробити своєю владою, то я повернуся до цієї чи іншої партії. Але до такої партії, яка передбачена в цьому статуті, я, на жаль, повернутися не можу" (Установчий з'їзд Української республіканської партії. – К., 1990. – С. 79-84).

 

"Заява для преси

29-30 квітня 1990 року в Києві в Будинку кіно відбувся з'їзд Української гельсінкської спілки. З'їзд розпустив Українську гельсінкську спілку і створив Українську республіканську партію. З'їзд затвердив Програму і Статут, надавши їм чинності до наступного з'їзду, та обрав керівні органи у складі голови партії, двох заступників та ради партії у складі 78 осіб.

 

Рада партії на першому своєму засіданні обрала секретаріат Української республіканської партії у складі 7 осіб та голову ревізійної комісії УРП. Головою партії обрано Левка Лук'яненка, заступниками голови партії: Григорія Гребенюка (Донецька філія), Степана Хмару (Львівська філія).

 

Секретарями Української республіканської партії обрано: Діану Бідочко (Івано-Франківська організація), Петра Борсука (Київська організація), Олексу Миколишина (Київська організація), Романа Коваля (Київська організація), Василя Овсієнка (Житомирська організація), Петра Розумного (Січеславська організація), Олеся Шевченка (Київська організація).

 

Головою Ревізійної комісії Української республіканської партії обрано Зіновія Мельника (Київська організація).

 

Для повнішого інформування народу України до заяви додаємо і пропонуємо оприлюднити Програму і Статут УРП.

 

Голова Української республіканської партії

народний депутат України                                                                                                                                  Левко Лук’яненко

 

Прощання з УГС

Настав день мого прощання з УГС, підведення підсумків дворічної праці, перетворення неформальної ЛОО УГС у легальну політичну структуру – Львівську обласну організацію Української республіканської партії. 23-24 червня 1990 року відбулась конференція Львівської обласної організації Української республіканської партії, на якій я виступив зі звітною доповіддю про діяльність Львівської обласної філії Української гельсінкської спілки за минулий період.

 

По закінченні роботи конференції відбувся мітинг учасників та жителів міста біля пам'ятника Іванові Франку на тему "Партійно-політичний плюралізм", на якому виступили представники усіх політичних партій.

 

Подаю текст звітної доповіді, яку передруковую зі збірника матеріалів конференції.

 

"Наш шлях

Найосновніше і найпекучіше питання, яке мучило Україну протягом століть і залишилось невирішеним по сьогодні – це питання, яким способом вийти із залежного, підневільного, колоніального стану на шлях побудови самостійного державного життя.

 

Були в нашій історії кульмінаційні моменти, коли здавалось, що мета вже досягнута, але коротка ейфорія замінювалась розпачем драматичного фіналу, болісним і суперечливим аналізом причин поразки, усвідомленням необхідності все починати з початку. Не входячи в глиб історії, достатньо згадати кілька крутих перепадів, які характеризують XX сторіччя. Боротьба за українську державність з коротким подихом волі у 1917-1920 рр., крах ілюзорних надій на можливість побудувати самостійне державне життя в складі новоутвореної радянської імперії, опір німецькому і радянському тоталітаризму протягом десятиліття 1941-1951 рр., національно-культурний рух 60-х років – ось чотири великі періоди змагань українського нескореного духу.

 

Стан оціпеніння, в якому опинились народи радянської імперії, призвів до кризи в галузі економіки, екології, духовного життя. Наростаюча катастрофічна ситуація поставила нового правителя імперії Михайла Горбачова перед необхідністю вдатись до рішучих заходів. Застосований європейський препарат під назвою "Демократизація, перебудова, гласність" дав непередбачений ефект. Після тяжких десятиліть знову сколихнулось заніміле плесо суспільно-політичного життя.

 

Відверті розмови, дискусії, суперечки в різних прошарках суспільства, перші сміливі публікації в неофіційній і офіційній пресі, перші мітинги й страйки стали свідченням пробудження політичної і національної свідомості народів радянської імперії. Український культурологічний клуб у Києві, "Український вісник" у Львові стають центрами об'єднання активних національно-культурних і суспільно-політичних сил України.

 

Відновлення діяльності Української гельсінської групи і перетворення "Українського вісника" в її орган можна розцінювати як зародок майбутньої політичної партії. У зв'язку з активним припливом до Української гельсінської групи нових сил витворилась ситуація, коли Група почала переростати у розгалужену організацію, діяльність якої була неможлива без створення програмних документів. Такими документами стали Декларація принципів і Статут УГС, датовані 7 липня 1988 року. Поява цих документів започаткувала першу, після довгих десятиліть, легальну політичну організацію в Україні. Очевидно, що створені поспіхом, без широкого обговорення Декларація принципів і Статут як політичні документи не були бездоганні ні щодо змісту, ні щодо форми викладення, але їхня роль у пробудженні та активізації суспільно-політичного життя в Україні важко переоцінити, хоча сьогодні ці документи вже стали історією.

 

Шалена кампанія супроти УГС на сторінках імперської комуністичної преси мала на меті будь-яким чином зупинити наростаючу політичну свідомість українського народу. Але якщо позицію до УГС компартії і залежних від неї органів масової інформації можна було б передбачити, то важко збагнути торпедування УГС, її документів і її керівництва з боку лідерів "кімнатних" об'єднань. Можна погодитись із думкою, що ці недалекоглядні дії були продиктовані головним чином суб'єктивними мотивами. Об'єктивна оцінка дворічної діяльності Львівської обласної організації УГС може скластися лише на основі аналізу пройденого нею шляху.

 

Я розгляну кілька найважливіших аспектів тої діяльності, водночас порушу проблеми, що з них випливають.

 

1. Перші кроки

У перші тижні після обнародування через самвидав програмних документів УГС зусилля ініціативної групи були спрямовані на популяризацію новоутвореної організації і залучення в її ряди нових членів. Не була це надто складна справа, оскільки кількісному зростанню Спілки сприяла легальна діяльність і правозахисна спрямованість. Вони стали надійним дахом від усіх зловорожих каменів, постійно киданих в УГС апаратом КПУ.

 

Порівняно швидкий приплив свіжих сил дав можливість провести 29 жовтня 1988 року установчі збори, які попри всі побоювання успішно відбулися на приватному помешканні, легітимно започаткувавши першу в Україні обласну організацію УГС. На зборах було 60 осіб. У доповідях Богдана Гориня, Вячеслава Чорновола, Михайла Гориня, Степана Хмари, виступах інших учасників зборів зроблено акцент на ті завдання, які постали перед ЛОО УГС – першою клітиною всеукраїнської політичної структури.

 

Статутне право бути членом УГС людям будь-якої національності сприяло витворенню у Львові та області нормального міжнаціонального клімату, позбавило членів УГС безплідних і конфронтуючих зіткнень із представниками національних груп, яких постійно лякали активізацією сил українського націоналізму і його зловорожим ставленням до інших національностей, що проживають в Україні. Така настанова дала добрий результат: вже на початку діяльності до Львівської обласної філії УГС ввійшли люди різних національностей.

 

Установчі збори, які невдовзі відбулись у Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Харкові, Чернівцях та інших обласних центрах надали структурі УГС загальнореспубліканського характеру, а утворені групи в Москві, Прибалтиці, Нью-Йорку зміцнили її загальносоюзний і міжнародний авторитет.

 

2. Правозахисна діяльність

Вже сама назва – Українська гельсінкська спілка зобов'язувала новоутворену організацію активно відстоювати правозахисні принципи. Під тим оглядом чи не найбільш вдалою була активна діяльність щодо захисту заарештованого та звинуваченого по кількох статтях члена УГС Івана Макара. Утворений комітет захисту Івана Макара (Володимир Яворський, Ігор Деркач, Ігор Копестинський, Іван Жулинчук, голова комітету Богдан Горинь), щотижнево проводячи свої засідання, розробив тактику активної наступальної боротьби.  

 

У різні державні й партійні інстанції Києва і Москви були направлені десятки телеграм, заяв, протестів із сотнями зібраних підписів. Члени комітету ввійшли в контакт із досвідченими юристами, адвокатами Львова, склали з ними договори на захист Івана Макара. Допомогла у діяльності комітету скоординована праця з українською діаспорою, за посередництва якої справа Івана Макара набула міжнародного резонансу. Через представників діаспори досягли домовленості з відомим американським адвокатом, спеціалістом по радянському праву Грегорі Стентоном, який дав згоду приїхати до Львова для захисту заарештованого. В тому ж часі дали згоду взяти участь у судовому засіданні три юристи українського походження з Канади. Впевнена позиція комітету щодо невинності Макара, рішучість до кінця боротись за його звільнення, заяви, які були направлені комітетом на ім'я Горбачова, Щербицького, обласній, республіканській і всесоюзній прокуратурі, слідчим органам, міжнародний резонанс справи, поява публікацій про незаконний арешт Івана Макара в закордонній пресі дали результат. Іван Макар був випущений із в'язниці без суду, у зв'язку із закриттям справи "за відсутністю доказів". Це була справжня перемога спільних дій правозахисних сил. Перемога стала фундаментом, на якому почала зводитись структурна будівля Львівської обласної організації УГС. Невдовзі після успішного завершення кампанії зі звільнення Івана Макара число членів Львівської обласної філії УГС збільшилось удвоє. 

 

 

Правозахисна діяльність нашої організації привернула увагу багатьох покривджених, які, оббиваючи пороги різних партійних та урядових інстанцій, прокуратур і судів, не знайшли вирішення своїх проблем, а тому шукали помочі в УГС. Щоб мати можливість зайнятися тими питаннями, виникла необхідність створити окремий відділ – соціального захисту (очолив Іван Жулинчук). Складність багатьох судових справ, з якими він зіткнувся, неможливість доступу до матеріалів слідства, відсутність юристів, які б на високому професійному рівні могли зайнятись розглядом різноманітних заяв, скарг з приводу сумнівних вироків, не давала можливості відділу соціального захисту надати належну допомогу багатьом людям, скривдженим чи то незаконними діями урядових осіб, чи представниками так званих правоохоронних органів. 

 

 

Після голосної справи Івана Макара, за розмахом піднятої кампанії, її широким резонансом, слід назвати заходи протесту з приводу подій 1 жовтня у Львові. Вже другого жовтня члени ради Львівської філії УГС були на площі біля пам'ятного каменя Т. Шевченку, де під час організованого мітингу (ведучим довелося бути мені) закликали до попереджувального страйку протесту з приводу незаконних дій репресивних органів. Цей заклик був підхоплений різними організаціями, підприємствами та установами. Страйк виявив високу дисциплінованість робітників, їхню готовність виступити проти беззаконня. Під час двогодинного страйку на багатьох заводах було утворено страйкові комітети. Надалі в акціях протесту з приводу подій 1 жовтня УГС діяла спільно з новоутвореним страйковим комітетом, який очолили члени УГС – Віктор Фурманов (голова), Степан Хмара (заступник), і радою Руху, яка, на жаль, не завжди була послідовна у своїх рішеннях і діях.

 

Мітинги протесту з приводу подій 1 жовтня у Львові виявили одностайну вимогу громадськості міста та області звільнити з посад і віддати до суду всіх винних у кривавому побоїщі. Зачитані на мітингу 15 жовтня висновки громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня стривожили міліцію і прокуратуру зібраним матеріалом. Вони не сподівались, що комісія здатна добути додаткові роз'яснення про ці події від одного з безпосередніх учасників побоїща – члена ЗМОП, який зі зрозумілих причин попросив не оголошувати його прізвище. Розроблений прокуратурою сценарій притягти до відповідальності не міліцію, а активістів УГС і СНУМ потерпів крах. На сесії Великої ради Руху в Києві мені було доручено виступити із узагальнюючою доповіддю про порушення прав людини в Україні. Ухвала ради Руху по цьому питанню була зачитана на мітингу, що відбувся біля республіканського стадіону.

 

Зібрані й упорядковані матеріали про події 1 жовтня у Львові надруковано у 10 числі спеціального випуску інформаційного бюлетеня "Львівські новини". Завдяки відеофільму, знятому Ярославом Кендзьором, і опублікованим матеріалам побоїще у Львові стало широко відоме у світі. 

 

 

Результат розслідування цих подій Львівською обласною прокуратурою відомий – начальник ЗМОП підполковник Мартинов і начальник обласної міліції генерал Попов були звільнені зі своїх посад і переведені на інше місце праці. Очевидно, це не той результат, який би можна розцінювати як торжество справедливості, але вже те, що він не залишився безслідним, що в результаті заходів протесту була закрита справа Ігоря Деркача й Олега Вітовича, звільнені зі своїх посад відповідальні особи, можна вважати, що участь представників Львівської обласної філії УГС в акціях протесту з приводу подій 1 жовтня не була марною.

 

3. Тактика стосунків з іншими суспільно-політичними і культурно-просвітницькими організаціями

Завдяки своїй послідовній і активній політичній позиції, правозахисній діяльності ЛОО УГС завоювала стабільний авторитет, повагу і довіру серед найширших верств громадськості. Важливу роль зіграла тут тактика, вироблена керівництвом УГС щодо стосунків з іншими суспільно-політичними, просвітницькими, культурологічними організаціями. Не відгороджування залізобетонними мурами відчуженості, не сектантська замкнутість, а тактика активної участі в усій розмаїтості політичного і культурного життя забезпечила можливість членам УГС Львова та області декларувати і утверджувати політичні принципи УГС в конференціях, з'їздах, нарадах, засіданнях, вечорах Товариства Лева, Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Товариства "Меморіал", Руху та ін. Стало звичним, що без членів УГС не обходилося жодне масове дійство у Львові, незалежно від того, яка б із названих організацій була його ініціатором. Те, що члени обласної ради УГС були обрані у ради інших незалежних організацій, є доказом авторитету УГС попри всі упередження й острахи щодо радикалізму поглядів її членів.

 

Брати участь у найрізноманітніших суспільно-політичних акціях, утверджувати програмні принципи УРП, вважаю, і надалі має залишитись основою тактики республіканської партії в стосунках з іншими організаціями, об'єднаннями.

 

4. Нападки комуністичної преси

Для того, щоб скласти уявлення про роботу Львівської обласної організації УГС, достатньо було б зібрати весь матеріал, поміщений про нашу організацію у комуністичній пресі. У десятках заміток, повідомлень і статей, опублікованих в обласних газетах "Вільна Україна", "Львовская правда", у республіканських – "Радянська Україна", "Правда Украины", а навіть у деяких центральних органах – "Комсомольская правда", "Правда", "Наш собеседник", не говорячи про зливу статей в районних газетах, заводських та інститутських багатотиражках, зафіксована участь членів УГС в різноманітних громадських акціях – мітингах, пікетуваннях, демонстраціях, страйках. У цих публікаціях маємо досить повний перелік багатьох наших активістів, усіх, хто, де і коли виголошував промови, де, коли і за що був попереджений або покараний репресивними органами – міліцією, КГБ, прокуратурою, судом. Поруч з інформаційними замітками знаходимо великі оглядові статті, в яких грубе перекручення фактів чергується з вигадками, фальсифікаціями, свідомим приниженням гідності, численними образами. Не завжди був час і можливість давати відповідь цим нападкам, деякі з публікацій викликали звичайну людську гидливість (як писанина Аліма Лисюка, Жани Руденко та ін.), їх можна було просто ігнорувати.

 

Ненависть до незалежних політичних організацій і їхніх активних діячів затуманила вірним слугам комуністичної влади свідомість, що їх зусилля, спрямовані на паплюження УГС і її керівництва, дають зворотний результат, не враховуючи того важливого моменту, що наші дії, наші публікації в малотиражній незалежній пресі не здатні були надати такого широкого розголосу нашій політичній діяльності, зробити її такою популярною в народі, якби не активна допомога зловорожої преси. Сотні публікацій зробили свою справу. Львівська організація УГС стала найпопулярнішою і, без перебільшення, найвпливовішою, найавторитетнішою політичною силою регіону. Під час виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад до УГС за підтримкою звертались представники найрізноманітніших незалежних громадських і культурних організацій. Бували випадки, коли деякі кандидати в депутати у місцеві ради ставили без узгодження під рекламними закликами назву нашої організації або окремих її представників і тим завоювали прихильність виборців.

 

5. В оцінці зарубіжної преси

Цілком інше, доброзичливе ставлення проявила до УГС зарубіжна преса. Сприяв цьому той факт, що протягом двох останніх років у Львові побувало чимало політичних діячів і журналістів із багатьох країн Європи, не кажучи про представників різних суспільно-політичних і культурних організацій української діаспори. Зустрічі з ними активістів УГС в якійсь мірі спричинились (у сукупності з іншими чинниками) до зміни думки про Україну і, зокрема, про місто Львів, яке на сторінках зарубіжної преси стало трактуватись як видатний центр українського політичного життя.

 

Статті та інтерв'ю, надруковані в англійських, американських, іспанських, канадських, німецьких, голландських та інших газетах і журналах, зокрема у "Вашингтон пост", "Нью-Йорк таймс", "Дейлі телеграф", в яких докладно повідомлялось про політичне життя Львова та інших міст, вперше виразно винесли українське питання перед світом.

 

Важко переоцінити широке об'єктивне висвітлення діяльності УГС українською пресою за кордоном. Не раз публікації в чужомовних виданнях передруковувались (повністю або частково) у газетах української діаспори, передавались українською мовою по радіо "Свобода" і "Голос Америки". Публікації про УГС у чужомовній пресі, визнання чужоземними журналістами опозиційних політичних сил в Україні і, зокрема, у Львові змусило змінити позицію багатьох радикальних політичних лідерів української діаспори щодо України. Недавні заклики про необхідність відмежуватись від "комуністичної України" тепер замінилися на заклики до взаємних контактів, ближчого взаємного порозуміння і співпраці. Всі ці чинники утверджували авторитет УГС, сприяли висвітленню широкої панорами її діяльності як у межах, так і поза межами України. Досить повну картину з життя УГС і, зокрема, її Львівської обласної філії знаходимо на сторінках "Українського слова" (Париж), "Шляху перемоги" (Мюнхен), "Української думки" (Лондон), "Нового шляху" (Торонто) та інших.

 

6. Участь у побудові мостів порозуміння

За політичним життям у Львові активно стежать наші найближчі сусіди, зокрема поляки. Реальність львівського політичного життя була тим основним аргументом, який примусив лідерів польської політичної думки рахуватись із українським Львовом як з реальністю, відмовитись від претензій щодо кордонів, визнати право України на побудову самостійного державного життя, незважаючи на те, що така позиція викликала протидію у певних колах польської шовіністичної громадськості.

 

Формуванню усталеної позиції щодо України у польських політичних колах великою мірою сприяли поїздки членів обласної ради і ВКР у Варшаву, домовленість про політичні контакти і з'ясування "білих плям" в українсько-польських стосунках. Про поїздки членів ВКР та обласної ради – Богдана Гориня, Вячеслава Чорновола, Ігоря Деркача, їхні зустрічі і розмови з представниками польської політичної еліти були повідомлення в "Інформаторі", а також в інформаційному бюлетені "Львівські новини" (ч. 4-5).

 

 

Спроби різноманітних (прихованих і відвертих) опонентів перекрутити зміст цих зустрічей, подати їх у кривому дзеркалі, поставити під сумнів необхідність політичного партнерства у спільній боротьбі проти тоталітарної системи, а водночас поставити під сумнів потребу добросусідських стосунків слід розцінювати як марні зусилля компенсувати власну недолугість в організаційно-політичній і дипломатичній діяльності.

 

Новим щаблем в українсько-польських стосунках слід розцінювати зустріч між народними депутатами України (серед них було три члени УРП) з послами та сенаторами польського парламенту, яка відбулась 4-6 травня в замку в Яблонній біля Варшави.

 

7. Рада ЛОО УГС

Якщо у Львівській обласній філії УГС постійно збільшувалось число її членів, то це у великій мірі заслуга обласної ради, в яку ввійшли люди свідомі й віддані справі. Це не означає, що не було жодних труднощів в роботі ради. Навпаки, труднощі були постійно. Протягом двох років чи не найгостріше стояло питання приміщення. Його відсутність була головною перешкодою, щоб збиратись усім членам Львівської організації, обмінюватись досвідом праці. Засідання ради відбувалось у тісному і незручному для більшої кількості людей помешканні. Щотижневі засідання обласної ради забезпечували певний ритм діяльності Львівської обласної філії УГС. Більшість членів ради виявили високу політичну свідомість, дисципліну і організованість, незважаючи на те, що багатьом доводилось приїжджати на засідання не тільки з різних околиць Львова, а й із найвіддаленіших районів Львівської області – Стрия, Самбора, Сокаля, Борислава, Дрогобича, Трускавця та ін.

 

Завдяки активності членів ради відбулось формування обласної структури УГС, утвердження районних осередків, уведення їх у самостійне функціонування та організаційне підпорядкування обласному проводу. Як правило, установчі збори зі створення в районах нових осередків відбувались за участі членів ради, як це було при створенні осередків у Миколаєві, Дрогобичі, Самборі та ін. містах. У результаті такої діяльності майже у кожному районі Львівської області є організаційна структура. На сьогодні найбільші організації в Дрогобицькому, Сокальському, Миколаївському, Стрийському, Самбірському районах та м. Червонограді.

 

На одному із засідань ради було вирішено, щоб Львівська обласна філія функціонувала за структурою, в основі якої лежить осередок із 10 чоловік. Координатор десятки кооптувався в обласну раду. Такий принцип стимулював створення нових осередків і водночас збільшував число членів ради. На час республіканського з'їзду Львівська обласна організація УГС нараховувала 790 членів. 

 

Більшість своїх засідань рада проводила відкрито, із вільним доступом усіх бажаючих, у першу чергу активістів. І якщо іноді доводилось обмежувати засідання ради тільки її членами, то головною причиною була відсутність належного приміщення. Та навіть при відомій усім тісноті мого помешкання більшість засідань ради були розширені, на них побувало чимало активістів різних осередків.

 

На багатьох засіданнях ради були присутні члени ВКР. Три засідання відбувалося із участю голови ВКР Левка Лук'яненка (перша зустріч зразу ж після його повернення із заслання). Дві інших зустрічі стосувались обговорення стратеги і тактики УГС, а також звіту Левка Лук'яненка після його поїздки за кордон.

 

На засіданнях ради були присутні секретарі ВКР Степан Хмара, Михайло Горинь, Микола Горбаль, Вячеслав Чорновіл, голова Херсонської філії УГС Степан Гура. Кілька разів на засіданнях були присутні гості із закордону Мудра (Канада), Яхович, Бердиховська, Леонюк (Польща).

 

Далеко не всі засідання проходили спокійно. Були і бурхливі ради з поляризованістю думок з тих чи тих питань. В усіх найскладніших конфронтуючих ситуаціях рішення приймалось на основі голосування. У таких випадках голова філії змушений був підпорядкуватись голосу демократичної більшості. Цей принцип жодного разу не був порушений і, можливо, саме ці засади стали запорукою безперебійного функціонування ради як керівного органу філії.

 

Часто на засіданнях ради виникали питання про ставлення до інших організацій, зокрема до Руху. Були з цього приводу гарячі дискусії, зокрема з приводу оцінок лідерів Руху. Оскільки погляди розходились, голосування ставало вирішальним аргументом для прийняття рішення, як це було з приводу ставлення ради УГС до керівництва обласного Руху.

 

Попри розбіжність у поглядах з іншими організаціями на відмінність тактики, рада УГС усвідомлювала, що всі суспільно-політичні й культурно-просвітницькі організації роблять спільну справу і більше різняться тактикою, ніж кінцевою метою. Завдання УГС полягало в тому, щоб зрушити лібералізм деяких неформальних організацій, надавши їм радикальної спрямованості.

 

8. Масові заходи

Члени Української гельсінкської спілки взяли участь у ряді мітингів, демонстрацій, пікетувань, починаючи від першого політичного мітингу, що відбувся у Львові 13 травня 1988 року біля пам'ятника Іванові Франку. У своїх виступах на мітингах члени УГС переважно дотримувались радикальної лінії, яка суттєво відрізнялась від політичної ліберальної спрямованості інших промовців. Саме члени УГС вперше засудили злочинну діяльність комуністичної партії, вимагаючи притягти до судової відповідальності Володимира Щербицького та Валентину Шевченко. Відома боротьба членів УГС проти реакціонера, тодішнього першого секретаря Ленінського райкому партії Курапова. Можна вважати, що привселюдні виступи проти Курапова змусили його "піти на пенсію".

 

Якщо на початку своєї діяльності члени Львівської обласної організації УГС брали участь у масових заходах, організованих іншими організаціями – ТУМ, "Меморіалом", Рухом, то з кінця 1988 року організація почала проводити масові заходи власними силами. 10 грудня 1988 року мав відбутися мітинг, присвячений Міжнародному дню прав людини. На це не було дозволу, але завдяки настирливості членів УГС мітинг все ж таки був проведений. Щоправда, тему його змінили у зв'язку з трагічними наслідками землетрусу у Вірменії.

 

Пік проведення масових заходів Львівською організацією УГС припадає на 1989 рік. Першим таким заходом, проведеним Спілкою без допомоги інших організацій, став мітинг-протест у зв'язку із 50-річчям підписання пакту Ріббентропа-Молотова. Мітинг відбувся на стадіоні "Дружба" і став єдиною акцією протесту з приводу ювілею злочинної змови керівників двох тоталітарних держав.

 

Львівська організація УГС стала ініціатором проведення винятково важливої акції протесту у зв'язку з 50-річчям окупації західних областей України, що відбулася 17 вересня 1939 р. Скорботний ланцюг зі свічками в руках, що 17 вересня кількома рядами протягнувся обабіч центральних вулиць Львова, справив велике враження на львів'ян і гостей міста високим рівнем організованості, дисципліни, порядку.

 

Третім широковідомим масовим заходом Спілки став мітинг, організований 10 грудня 1989 року на Вічевій площі у зв'язку з Міжнародним днем прав людини. Незважаючи на мороз, мітинг зібрав кілька тисяч людей, які схвально зустріли радикальні виступи членів УГС. На мітингу вперше було зібрано в касу Спілки 7000 крб.

 

Самостійне проведення масових заходів не означало, що Спілка відмовилась від співпраці з іншими організаціями. Така відмова була б поважною перешкодою у проведенні загальнореспубліканських акцій, які вимагали консолідації усіх сил. Ідея всенародного відзначення Акту Злуки 22 січня передбачала об'єднання зусиль усіх культурологічних, просвітницьких і суспільно-політичних організацій України.

 

  

Коли на Великій раді Руху в Києві Михайло Горинь запропонував ідею проведення всеукраїнського живого ланцюга Київ-Львів, половина членів ради поставилася до тої ідеї дуже холодно, з повним недовір'ям – чи такий захід вдасться провести. Навіть частина тих, що схвалювали цю ідею, пропонували організувати живий ланцюг через рік, бо, на їхню думку, в цьому році народ ще не готовий. Активна підтримка того заходу на Великій раді членами УГС вирішила проблему: рада прийняла ідею з умовою, що відповідальними за проведення живого ланцюга будуть ті, хто найбільше наполягав на його реалізації: Михайло Горинь на Східній Україні і Богдан Горинь на Західній Україні. Головою оргкомітету заочно було обрано Дмитра Павличка.

 

На обласній раді ТУМ у Львові вдалося переконати членів ради в необхідності взяти активну участь у цьому святі. Газета "Просвіта" з цього приводу помістила моє просторе інтерв'ю. Заходи з підготовки всеукраїнського свята кілька разів обговорювались на обласній раді УГС. Було виготовлено карту маршруту живого ланцюга, розподілено кілометраж між осередками. Частина членів Львівської філії УГС поїхала на допомогу в Житомирську і Київську області. Завдання львівських організацій полягало в тому, щоб забезпечити трасу Львів-Терноніль. Це було подиву гідне видовище на найвищому рівні організованості. З великою відповідальністю до організації живого ланцюга поставилася міська організація Нового Роздолу, яка разом із Рухом виїхала автобусами аж у Житомир, а також Ходорівська міська УГС, що разом із Рухом зайняли відтинок шляху біля Тернополя. Не менш активну участь взяли й інші організації, без яких неможливе було б успішне проведення воістину історичного акту, який сколихнув усю Україну, закликав до пробудження національної свідомості, відповідальності за її майбутнє. Дізнавшись про проведення живого ланцюга, українська діаспора організувала свої живі ланцюги біля радянських представництв у різних країнах світу, демонструючи консолідацію у боротьбі українського народу за національне відродження і незалежність. Живий ланцюг став живою сторінкою нашої історії, заманіфестував перед світом, що Україна пробудилась і готова боротися за незалежне державне життя. Єдність сил різних організацій при проведенні загальнонародних заходів має бути врахована надалі в діяльності обласної організації УРП.

 

9. Інформаційно-видавнича діяльність

Нормальне функціонування політичної організації немислиме без інформаційно-видавничої діяльності. Найвагомішим і найавторитетнішим друкованим органом УГС був "Український вісник", який у кінці 1987 року випуском 7-го числа поновився як незалежне видання, а в наступних числах заявив про себе спочатку як орган Української гельсінської групи, а під кінець 1988 року – як орган УГС.

 

Перші випуски "Українського вісника" передруковувалися, перефотографовувалися, були однією з тем розмови серед найрізноманітніших кіл громадськості. Хоча "Український вісник" був загальноукраїнським виданням, але те, що він видавався і поширювався у Львові, сприяло зміцненню і розширенню Львівської організації. З "Українським вісником" (головний редактор Вячеслав Чорновіл) співпрацювали ряд членів Львівської організації УГС.

 

В інформуванні громадськості про найважливіші події Львівщини, а з часом і всієї України неоціненну роль відіграв "Інформатор", який став виходити з ініціативи Володимира Яворського за активної підтримки Львівської обласної ради УГС, члени якої постійно подавали матеріали для "Інформатора" під час щотижневих засідань ради, що часто починалися зі звіту керівників осередків про важливі події в районах Львівської області. На основі інформаційних матеріалів із засідань обласної ради й появились перші "Інформатори", призначені головно для членів ради. Широке зацікавлення "Інформатором" стало причиною, що його обсяг і зміст почав розширюватись за рахунок повідомлень, які надходили з інших областей. На одній із ВКР було вирішено перетворити "Інформатор" з обласного в загальнореспубліканське видання. Були залучені нові люди, що підпорядковувались безпосередньо голові пресової служби УГС Вячеславу Чорноволу. Йому завдячуємо введенням в обіг експрес-випусків "УВ" і листків прес-служби, що висвітлювали важливі події, зокрема порушення прав людини в Україні.

 

Вже на початку діяльності Львівської обласної філії УГС виникла ідея про необхідність видання інформаційного бюлетеня. У зв'язку з арештом Івана Макара весь матеріал, пов'язаний з його справою, ввійшов у спецвипуск "Інформаційного бюлетеня" № 1. Через деякий час нагромаджений матеріал по цій справі ввійшов у "Інформаційний бюлетень" № 2.

 

Із січня 1989 року було вирішено інформаційний бюлетень як орган Львівської обласної ради УГС видавати щомісячно під назвою "Львівські новини". Активну участь у підготовці випусків "Львівських новин" взяли Олег Павлишин, Богдан Матіяшек, Галина і Мирослав Левицькі, Ігор Деркач, Василь Балита, Володимир Яворський (відповідальний за випуски – Богдан Горинь).

 

Відсутність технічних можливостей зводила тираж до мінімуму, була причиною, що інформаційний бюлетень "Львівські новини" не набув широкої популярності. І все ж він бодай частково відіграв свою роль, зафіксувавши етапи зростання Львівської обласної організації.

 

Після "виокремлення" пресової служби УГС в УНВІС виникла необхідність перетворити щомісячний інформаційний бюлетень на тижневик – експрес-хроніку "Львівські новини". Нове видання мало заповнити прогалини, які виникли у зв'язку з підпорядкуванням "Інформатора" УНВІСу. "Львівські новини" стали єдиним виданням, яке щотижнево інформувало про події Львівщини і частково інших регіонів України. Випуски "Львівських новин", як і його попередника "Інформатора", передруковувались (повністю або частково) деякими газетами, що виходять українською мовою за кордоном – "Новий шлях" (Канада), "Шлях перемоги" і "Християнський голос" (Мюнхен).

 

Зовсім недавно як орган Львівської організації УРП почав виходити часопис "Мета" (вийшло два випуски). В редколегію ввійшли: Сергій Жижко, Мирослав Греділь, Богдан Матіяшек, Олег Павлишин (відповідальний за випуск – Володимир Яворський).

 

Не пофортунило Львівській обласній філії з газетою, видання якої поки що залишається найважливішою проблемою Львівської організації УРП.

 

10. УГС у період виборів

Під час виборів народних депутатів СРСР чинний закон про вибори не давав можливості бути зареєстрованими представникам неформальних організацій. В цій ситуації УГС виступила із заявою-закликом бойкотувати вибори, протестуючи таким чином проти антидемократичного закону і вимагати його зміни. Оглядаючись назад, мусимо визнати, що це рішення було правильним і дало свої позитивні результати. У Львові проголосувало 40% виборців, отже, бойкот у Львові цілком був виправданим. Складнішою виявилася ситуація у районах, де партапарат мав можливості залякати виборців і примусити їх взяти участь у голосуванні. Те, що антидемократичний закон про вибори був змінений, в якійсь мірі заслуга УГС. 

 

 

Цілком іншою була тактика УГС під час виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Новий закон про вибори давав можливість бути висунутим і зареєстрованим практично кожному, хто вирішив балотуватися до різних рівнів рад. На ВКР було ухвалено взяти якнайактивнішу участь у виборах. Львівська обласна рада УГС заохочувала кожного члена УГС брати у виборах найактивнішу участь. Зусилля не були марними. Близько 100 членів Львівської філії стали депутатами сільських, районних, міських рад, обласної і Верховної Ради УРСР.

 

Виборчу кампанію УГС провела під гаслом "Ради без партапарату!". Ця лінія була послідовно витримана. Дещо інші настрої були в обласній раді Руху. На одному із засідань обговорювалось питання про підтримку ("в інтересах справи") першого секретаря Львівського обкому КПУ Якова Погребняка. Незважаючи на те, що ряд авторитетів були за таку підтримку, довелося виступити проти, мотивуючи свою позицію тим, що в усіх бідах народу винна компартія, зокрема її ядро, партапарат КПРС і його маріонетка – партапарат КПУ. Підтримати першого секретаря обкому партії означало б відмовитись від основного гасла передвиборчої боротьби. Якщо в кінцевому результаті рішення про підтримку Погребняка було відхилене, то чималу роль тут зіграла позиція УГС.

 

 

Проте і сьогодні можна почути дискусії, чи правильним було таке рішення щодо ліберала Погребняка. Вважаю, що підтримка Погребняка призвела б до непередбачених деформацій у демократичному русі. Альянс із ліберальним партапаратником КПУ унеможливив би критику очолюваного ним обласного комітету партії. Реалізація такого варіанту розмила б межу між протилежними сторонами. У випадку підтримки Погребняка втратилася б альтернативність, притупилося б розуміння, що КПРС відстоює примарні гасла комунізму, інтернаціоналізму, єдності імперії, а отже, антиукраїнська у своїй сутності.

 

На місце звільненого Погребняка був призначений Секретарюк. З першого дня він почав боротись із демократичними радами, отже, несподівано для себе став антирадянщиком. На цьому його боротьба закінчилась. Тепер Секретарюк закликає до співпраці з радами, привселюдно заявляючи, що комуністи в радах у меншості, отже, в опозиції.

 

На місце Погребняка прийшов консерватор і ортодокс Секретарюк, маємо можливість вступити у відверту політичну боротьбу. Для цього є чимало підстав. Секретарюк заявив, що він за вільну Україну, але в складі Радянського Союзу. Ми заявляємо, що ми за самостійну соборну Україну, яка позбудеться колоніальної, імперської залежності. Секретарюк – за оновлену, підмальовану, відреставровану імперію. Ми – за розпад імперії на незалежні державні утворення. Секретарюк погрожує, що буде всякими способами компрометувати своїх противників, а ми відкрито йому заявляємо, що нам немає потреби його компрометувати, оскільки його запевнення про вірність імперії і КПРС так його скомпрометувало, що цього вистачить на все його секретарювання.

 

Закінчуючи доповідь, хочу зробити такий висновок: зважаючи на гіркий досвід нашої історії XX століття – визвольні змагання 1917-1920 років, розстріляне відродження у кінці 20-х – на початку 30-х років, відчайдушну боротьбу за збереження національної гідності протягом десятирічного руху опору 1941-1951 років, короткий період національно-культурного відродження 60-х років – мусимо усвідомлювати, що сьогодні ми ввійшли у фазу вирішального для нашої історії етапу боротьби, набули реального шансу побудувати Українську самостійну соборну державу. Український народ не повинен втратити цей шанс.

 

Із дня, коли ми стали політичною партією, кожний член УРП свідомий своєї місії віддати сили, знання, енергію, набутий досвід для справи, від якої залежить бути українському народові вільним чи залишитись рабом. Ми вибрали шлях ненасильницької мирної боротьби за свободу України. Із того шляху ми не повернемо. Перед нашим поглядом завжди стоятимуть слова з програми: "Цілі наші шляхетні й відкриті, засоби наші чесні й мирні. Ми переможемо".