Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 27. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 25 трав. 2014 р., 00:32 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 черв. 2014 р., 00:55 ]

Розділ V

НАПЕРЕДОДНІ НОВОЇ ДОБИ

День радості

Поширені у листівках УГС і Руху заклики взяти участь у відзначенні Дня Соборності розійшлися по всій Україні. Навіть офіційні газети не посміли стати осторонь і подали інформацію про живий ланцюг єднання. Була інформація по телебаченню. Спільні організаційні заходи дали результат: народ пробудився, ожив, відчув подих волі. Люди проявили небачену ініціативу, приготували до свята синьо-жовті прапори, стрічки й кокарди. У душах сотень тисяч людей появилась потреба бути причетними до великої справи, великої об'єднуючої ідеї.

 

І ось День 21 січня – день урочистого відзначення Соборності України. Переживаючи, як буде забезпечена людьми траса Львів-Тернопіль, я домовився з активістом УГС Михайлом Габалевичем, людиною великої душі й серця, що повезе мене вздовж траси, щоб я міг особисто побачити і проконтролювати, як буде формуватися живий ланцюг. Коли пан Михайло подзвонив у двері, я вже був одягнутий і хотів виходити на вулицю, але почув, що теленчить телефон: Надійка Світлична з Нью-Йорка вітала з Днем Соборності, бажала успішного проведення живого ланцюга Злуки. Для радіо "Свобода" просила розповісти, як буде організовано живий ланцюг, чи не сподіваємось якихось перешкод, чи вистачить людей, щоб заповнити шлях від Львова до Києва. Я сказав їй, що такого піднесення, такого збудження патріотичних почуттів уже давно не було серед народу, а тому є підстава сподіватись, що відзначення Дня Соборності відбудеться на найвищому рівні. Надійка хотіла ще дещо розпитати, але я не міг довго говорити, бо треба було вирушати в дорогу.

 

Виїхавши з паном Михайлом на трасу Львів-Тернопіль, ми побачили десятки машин, святково прикрашених синьо-жовтими прапорами, прикріпленими до антен або дверей машин. Їхати було важко, з бокових доріг траса постійно поповнювалась машинами й автобусами, які наче виринали з-під землі. Окремі машини й автобуси у призначених їм місцях випускали людей, які на очах творили поки що окремі ланки живого ланцюга. Біля більших скупчень людей ми зупинялись, наводили лад, допомагали зайняти призначені місця, творити живий ланцюг на відстані витягнутої руки одне від одного.

 

У Тернопіль ми прибули вчасно, якраз почав формуватися живий ланцюг. Не вистачало прапорів. На щастя, ми передбачили, що таке може трапитись, а тому при виїзді зі Львова весь багажник нашої машини заповнили прапорами. Роздали їх і попросили людей стати вздовж тротуару. Часу було обмаль. Ми повернули машину у напрямі Львова, щоб уздовж траси привітати людей з Днем Соборності й устигнути на мітинг у Львові, що на завершення святкування мав відбутися на площі біля пам'ятника Іванові Франку.

 

Серце було переповнене радістю, коли о 12 годині, повертаючись із Тернополя до Львова, побачили на трасі Тернопіль-Львів безконечний живий ланцюг. Члени громадських організацій Ходорівщини, Жидачівщини, Миколаївщини, інших міст і районів прибули з великою кількістю прапорів. У мене защеміло серце, коли серед ходорівців у живому ланцюзі я побачив свою 79-річну маму. Ми зворушено обнялися. Від хвилювання в обох по обличчю покотилися сльози. Я подякував мамі, що у свої роки приїхала разом з людьми, щоб взяти участь у святі. Знайомі ходорівці розповіли, що мама і чути не хотіла, щоб залишитися вдома, сказала, що мусить бути там, де її сини. Разом із невтомними громадськими активістами – Зоряною Книш, Олександром Дудиним з міста Ходорова і Степаном Ревуцьким з міста Жидачева, які доклали максимально зусиль, щоб заповнити людьми визначений відтинок траси, ми вітали через мегафон учасників великого історичного дійства зі святом Соборності.

 

Повертаючись до Львова, я часто виходив з машини, щоб сказати людям бодай кілька слів, привітати зі святом і подякувати за таку активну в ньому участь. Журналіст Мирослав Левицький використовував ці зупинки, щоб зняти живий ланцюг на відео. Тепер це неоціненний документ історичної ваги. Восени цю стрічку мені показали у Лондоні.

 

 

Коли прибули до Львова, біля пам'ятника Франкові уже відбувався мітинг. Переповнені радісними почуттями люди виходили на постамент і давали волю своїм емоціям. Закінчився мітинг співом патріотичних пісень. Живий ланцюг став одним із найвеличніших заходів, на які спромоглися сконсолідовані у той час єдиним прагненням свободи і державної незалежності України різні громадські організації, які творили Народний Рух України.

 

Рада ЛОО УГС

Оскільки ради ЛОО УГС відбувалися по понеділках, то вийшло так, що в неділю 21 січня члени ради брали участь у живому ланцюзі й мітингах, присвячених Дню Соборності, а наступного дня – 22 січня ми всі зійшлися, щоб проаналізувати працю, яку виконав кожен член ради і кожен активіст в реалізації живого ланцюга Злуки. Зберігся список присутніх на розширеній обласній раді УГС 22 січня 1990 року й мої короткі записи розповідей учасників цього засідання про їхню участь у проведенні свята, про ту роботу, яку виконала ЛОО УГС для відзначення Дня Соборності.

 

Відкриваючи засідання ради, я у вступному слові відзначив високий організаційний рівень проведення живого ланцюга Злуки. Коротко розповів про моє інспектування готовності ланцюга на трасі Львів-Тернопіль, про зустріч із ходорівчанами, в тому числі зі старенькою мамою. Мирослав Левицький продемонстрував уривок знятого ним відеофільму про живий ланцюг на трасі Львів-Тернопіль. Під кінець розповіді я подякував усім головам районних організацій та осередків, усім членам УГС, які брали участь у проведенні важливої всеукраїнської акції, і звернувся до учасників ради з проханням, щоб кожен індивідуально розповів про виконану роботу.

 

 

Ягун В. (студент Лісотехнічного інституту) сказав, що живий ланцюг підтримали не тільки студенти, а й викладачі та керівництво інституту. До нього приєдналися навіть проректор і декан, які тримали в руках синьо-жовті прапори. Інститут виділив два автобуси, це дало можливість розмістити людей перед селом Плугів, щоб у ланцюзі не було розриву.

Деркач І. розповів, що на допомогу Житомиру члени УГС і СНУМ виїхали трьома автобусами, один із них великий – "Ікарус". "Щоб вчасно приїхати в Житомир, виїхали зі Львова о 5 год. 30 хв. ранку. У Житомир прибули рівно о 12-й. Необхідно було охопити ланцюгом 50-70 км. Коли почали розставляти людей, то підходили місцеві, приєднувались, але основу становили хлопці з УГС і СНУМ, які мали достатньо заготовлених прапорів. Були випадки, коли якісь дядечки, проходячи вздовж живого ланцюга, вигукували: "Бандеровци приєхалі!", але ми на них не звертали уваги. У Житомирі зустріли Адама Кардаша – він приїхав іншим автобусом. За нашої участі вдалося залучити до ланцюга понад 5 тисяч людей. О 14 годині у Житомирі провели мітинг, присвячений Дню Соборності.

 

Із житомирської траси члени ЛОО УГС і СНУМ поїхали до Києва, брали участь у мітингу. Було багато прапорів. Зібралося близько 70 тисяч людей. Виступали Іван Драч, Юрій Бадзьо, Левко Лук'яненко, Павло Мовчан. Коли виступав офіційний представник, можливо, заступник голови міськвиконкому, був шум і свист, так що ніхто не чув, що він говорив.

 

Клуб Б. Я з членами УГС розставляв людей у живий ланцюг на львівському відтинку – від церкви Петра й Павла вгору по вул. Леніна. Були місця, де люди стояли натовпом. Тим, що були з машинами, ми порадили їхати на Тернопіль, щоб не було розриву у ланцюзі на головній трасі. Велике збудження в людей викликала колона, одягнена у форму Січових стрільців.

Матіяшек Б. Був я у Києві. Звернув увагу, що багато приїхало з Харкова, Дніпропетровська, Ніжина, Чернігова, Орджонікідзе. Багато з них були з національними прапорами.

Савчук Б. У Буському районі вдалось організувати 12 автобусів. Щоб поглянути, як відбувається формування живого ланцюга, приїхало керівництво з райкому КПУ і райкому комсомолу. В живому ланцюзі брали участь українці з Польщі – вони приїхали своїм автобусом. 

 

Павлишин О. Живий ланцюг злуки в Житомирі був під загрозою зриву. Не вистачало людей, щоб забезпечити місто і трасу в напрямі Житомир-Київ. Ситуацію врятували люди, які прибули автобусами, організованими УГС і СНУМ. Були автобуси зі Львова, Нового Роздола, 5 автобусів із Рудно, з інших міст і районів Львівщини. Коли прибули наші автобуси, вдалося залучити і житомирців. Житомирський обком КПУ разом з райкомами партії намагалися зірвати формування живого ланцюга. Підсилали відповідних типів напідпитку, які запитували нас: "Кого ждем?", "Кого встречаем?" Ми не піддалися на провокації. Людям, які цікавились, розповідали про День Соборності. Багато було таких, що приєднувались до живого ланцюга, дякували, просили, щоб дати їм національні прапори. І хоча на житомирській трасі не було так тісно, як від Львова до Житомира, та все ж живий ланцюг вдався, люди стояли з інтервалом від 7 до 10 метрів. На мітингу в Житомирі було десь 100-110 знамен: таку кількість національних прапорів місто бачило вперше. Виступи на мітингу були різні. Люди не сприйняли надто радикального виступу Олега Вітовича.

 

Путько Я. Щоб забезпечити людьми доручений нам відтинок траси, довелося організувати автобуси з "Кінескопу", "Полярону", "Львіватомремонту". На окремих відтинках люди стояли пліч-о-пліч, на інших – з невеликою дистанцією. Прапорів було море. Були автобуси з Польщі, люди з них викрикували вітання. У Зборові провели мітинг. Крім мене, на мітингу виступили Йосиф Гарайда й одна поетеса. Повернулись до Львова і провели мітинг на підприємстві "Львіватомремонт".

Яворський В. Мій осередок забезпечував відтинок траси, починаючи від центра Львова. Стояли до 13 год.

Копестинський І. Наша група підтримки мала завдання виїхати на Новоград-Волинський. Львів'ян було багато, без них не був би забезпечений ланцюг. Мітинг провели на околиці міста. Люди розповідали, що КГБ провів відповідну роботу, залякував людей. Під час мітингу кагебісти підходили до учасників живого ланцюга і намагалися дискутувати, нав'язувати свою думку.

Онищак Р. (с. Ямпіль Пустомитівського району). Наш осередок забезпечував трасу за Золочевом. Люди стояли один біля одного, було 100 прапорів.

Балух Р. Наше завдання було виїхати в Тернопіль і забезпечити протяжність живого ланцюга при виїзді з Тернополя на Рівне. Коли ми приїхали і почали займати свої місця, до нас приєдналося багато людей, стояли у два ряди. Привезли з собою прапори – у Тернополі їх чомусь не підготували. Після проведення живого ланцюга був короткий мітинг, ми роздали наші газети.

Грицай Б. Визначений нам відтинок траси забезпечувало 250 людей. Ми були на тій трасі, що і Ярослав Путько.

Оприск Р. Я зі своїми людьми організовував живий ланцюг у самому центрі Житомира. Провели роз'яснювальну роботу, розповідали людям про День Соборності. На стадіоні "Спартак" взяли участь у мітингу.

Мацелюх Я. Я стояв у живому ланцюзі у Львові по лівому боці проспекту Шевченка. Підійшло два у цивільному, мали похмурий вигляд, запитали: "Что вы делаете?" і пішли, не чекаючи відповіді.

Кардаш А. Ланцюг справив на людей колосальне враження. Партапарат робив спроби залякати людей, але з цього нічого не вийшло.

Химка І. Я не вірив, що люди під час проведення ланцюга будуть стояти плече-в-плече. Ми доїхали до Озерни. Люди на ланцюг добирались на велосипедах, на машинах, навіть на возах.

Лозинський В. Наша група забезпечувала ланцюг у селі Водяне. Для виїзду організували три автобуси і 12 машин. У селі якраз ішла служба Божа. Осередок УГС у с. Водяне був добре підготовлений до проведення живого ланцюга, пошили біля 300 прапорів. Були кореспонденти різних газет, фотографували.

Максимишин І. На нашому відтинку у ланцюзі взяло участь 400 чоловік. Після цього був мітинг у селі. Море прапорів. Враження колосальне.

Хомин З. Була з людьми у Ново-Яворівську. Провели мітинг.

Шабат З. Я забезпечував відтинок траси у ділянці Рави-Руської. Провели мітинг у Червоному.

Кутнів Б. Автобусами заводу ім. Леніна добрались до Тернополя. Був на мітингу. Коли 1-й секретар обкому компартії почав критикувати УГС, його засвистали.

Мостовий М. (м. Новий Роздол). Нам вдалося організувати кілька автобусів. Всі не могли в них поміститися. Люди проводжали своїх посланців як на велике свято. Ми забезпечили відтинок траси у Новоград-Волинському. Коли повернулися, провели у Новому Роздолі мітинг. Люди були дуже зворушені підняттям духу, що панував у цей святковий день.

Каспришин А. Виділений нам відтинок забезпечило 200 людей. Було багато прапорів.

Петрик О. Я був у цей день в Литві. Навів контакти з Саюдасом. Про наш живий ланцюг Злуки писали литовські газети.

Мудрий О. В Озерні був святковий настрій, село прикрашували гірлянди національних прапорів.

 

Про свою участь у підготовці й проведенні живого ланцюга розповіли Роман Угляр, Гертруда Партика та інші, що взяли участь в розширеному засіданні ЛОО УГС. Серед інших було порушено питання про конференцію УГС, про підготовку до виборів тощо.

 

Після обміну інформацією члени ради ЛОО УГС перейшли до розгляду деяких організаційних питань. Олег Петрик різко критикував Лозинського, який, за його словами, до цього часу числиться членом компартії, не здав свого партквитка, не виконує доручень, не створив осередку УГС.

 

Зроблені мною під час засідання ради ЛОО УГС замітки доповнили "Львівські новини" № 8 від 23 січня 1990 р. Щоб мати повну картину про організацію живого ланцюга Злуки, Галина і Мирослав Левицькі цілий день телефонували до районних осередків УГС та інших організацій, від яких отримали такі відомості:

 

"Кам'янсько-Бузький район. 21 січня представники Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, УГС, СНУМ, Рух, УНП, "Меморіал" сформували колону і взяли участь у живому ланцюзі "Українська хвиля". Ще близько 400 чоловік від району стояли в ланцюзі, який простягнувся по маршруту Івано-Франківськ-Львів-Київ. Цього ж дня в селі Ременів відбувся мітинг, на який зібралася громада 300 чоловік з національною символікою. На мітингу виступили члени УГС Іван Максимишин, Михайло Карамош, Леся Таран, член УНП Ігор Гарбар, редактор "Ленінської молоді" Михайло Батіг. На мітингу одноголосно прийнято резолюцію, яку зачитав координатор районної філії УГС Іван Максимишин. В ній, зокрема, записано про необхідність взяти участь у відзначенні Акту Злуки ЗУНР і УНР. Висунуто вимогу, щоб 22 січня було визнане Верховною Радою українським державним святом. Мітинг закінчився співом національного гімну. 22 січня на багатьох будинках у районі було вивішено національні прапори.

 

21 січня близько тисячі самбірчан взяли участь в живому ланцюзі від селища Пісочне до Розвадова Миколаївського району. Колона легкових автомашин і автобусів була прикрашена синьо-жовтими прапорами. Член УГС Володимир Горницький через мегафон привітав учасників "Української хвилі". Після участі в живому ланцюзі його учасники провели мітинги в Комарно, Рудках та Самборі.

 

20 січня увечері з центральної площі міста Новий Роздол виїхало дев'ять автобусів, щоб взяти участь у заході в околицях Новограда-Волинського. Учасників живого ланцюга проводжали тисячі людей з національною символікою. Микола Мостовий, координатор УГС, наголосив на значенні цієї акції. На вічі виступили активісти Руху.

 

21 січня з міста Новий Роздол близько 500 чоловік виїхало на живий ланцюг, що пролягав від села Красів до Миколаєва. Вся траса була щільно заповнена людьми, які стояли з національною символікою. О 16 годині з двох кінців міста вирушив багатолюдний похід до центральної площі. В руках людей десятки синьо-жовтих прапорів. Фасад міського Будинку культури прикрашав великого розміру тризуб. Урочистий мітинг почався о 17 годині молитвою "Отче наш". З доповіддю виступили координатор районного осередку УГС Микола Мостовий, голова міського товариства "Меморіал" Богдан Пахолок та інші. Закінчився мітинг молитвою, яку провадив греко-католицький священик із села Верин о. Василь Говчера.

 

Пустомитівський район. 21 січня Ямпільський осередок УГС, Руху, Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка взяли участь в живому ланцюзі неподалік Тернополя. Після закінчення ланцюга вся колона прибула в Ямпіль і в центрі села відбувся мітинг, на якому виступили член УГС Ростислав Онищак та член ТУМ Андрій Вторак. Мітинг закінчився співом "Заповіту".

 

Івано-Франківськ. 21 січня живий ланцюг "Українська хвиля" почався від будинку, де було прийняте урядом ЗУНР звернення до УНР про Злуку (нині вул. Шевченка, 1) і через усе місто потягнувся суцільною стіною в напрямку до Стрия. Напередодні проведення живого ланцюга відома своєю консервативністю обласна газета "Прикарпатська правда" надрукувала статтю, в якій відносно об'єктивно висвітлено події періоду Злуки.

 

О 16 годині відбувся мітинг. Секретар міського комітету партії Федорчук, який виступав на ньому, був засвистаний громадою. Прийнято рішення про те, щоб у центрі міста встановити постійно синьо-жовтий прапор. Однак вночі з 22 на 23 січня щоглу було зігнуто, а прапор роздерто. 23 січня з приводу нічного інциденту в місті відбувся бурхливий мітинг, який згуртував близько 40 тисяч людей. Представники міської влади та прокуратури поінформували присутніх, що ведеться розслідування і винні будуть покарані. Наступного дня о 17 годині біля обкому партії відбулося пікетування, в якому взяло участь близько 5 тисяч чоловік. Учасники пікетування тримали плакати "Реєстрація кандидатів від демократичного блоку", "Віддати обкомівський будинок багатодітним сім'ям". Перший секретар обкому партії не зміг домовитися з громадою. Член УГС Богдан Ребрик зачитав пакет вимог до обкому партії. На наступний день пікетування продовжилось, у ньому взяло участь уже більше 8 тисяч чоловік.

 

Рівне. У живому ланцюзі в Рівному взяла участь делегація з Львівської та Тернопільської областей. Вулиці міста були заповнені людьми з національною символікою".

 

На засіданні ради було затверджено кандидатів в народні депутати Верховної Ради УРСР від ЛОО УГС по таких виборчих округах:

Вітович Олег – Пустомитівський, № 277,

Горинь Богдан – Жидачівський, № 272,

Горинь Михайло – Залізничний, № 260,

Глубіш Мирослав – Дрогобицький, № 265,

Деркач Ігор – Самбірський, № 266,

Кендзьор Ярослав – Сокальський, № 278,

Копестинський Ігор – Шевченківський, № 264,

Копись Володимир – Дрогобицький, № 271,

Низькогуз Михайло – Старосамбірський, № 279,

Ревть Мирослав – Дрогобицький, № 271,

Павлишин Михайло – Радянський, № 262,

Стецик Наталія – Червоноармійський, № 263,

Хмара Степан – Індустріальний, № 261,

Чорновіл Вячеслав – Шевченківський, № 264,

Шпак Михайло – Самбірський, № 266,

Фурманов Віктор – Ленінський, № 258.

 

Цей список значною мірою був сформований під впливом В. Чорновола. За його наполяганням у список кандидатів до обласної ради від УГС і СНУМ була включена Ганна Стеців, яка у той час була ще членом КПРС.

 

Після почутих на раді ЛОО УГС звітів про успішне проведення живого ланцюга моя душа була сповнена гордістю за активістів УГС, які не лише вболівали за проведення свята Соборності, а й виконали покладені на них обов'язки, зробили все можливе, щоб живий ланцюг Злуки назавжди залишився в серці кожного українця, був навічно вписаний в новітню історію національно-визвольного руху. Я був гордий за людей, що піднялися з колін, вийшли у зимовий день на трасу з дорогим серцю синьо-жовтим стягом. Після довгих років неволі й поневірянь у них спалахнула велика віра в історичне покликання української Нації. Очевидно, що мені важко було б назвати кількість людей зі Львова і Львівської області, які щільно заповнили трасу Львів-Тернопіль, а також окремі прогалини в живому ланцюзі Житомир-Київ. Тими підрахунками зайнявся КГБ. Опираючись на їхні документи, маю право заявити, що мої зусилля й зусилля моїх колег дали максимальний результат.

 

Михайло Горинь у книзі "Запалити свічу", згадуючи живий ланцюг, пише: "Увертюрою до всеукраїнського свята Соборності України був оригінальний міський ланцюг восени 1989 р. у Львові, який провели УГС і Рух (...).

 

З 20 по 21 січня київський штаб Руху працював усю ніч. Зазначу, що кількамісячна багатогодинна праця секретаріату Руху, зокрема пп. Галини Антонюк, Михайлини Бородай, Марії Куземко, Богдана Тернопільського, Віктора Лінчевського, Петра Кагуя, Сергія Одарича та інших, забезпечила високий рівень підготовки ланцюга. Основна ж підготовча праця лягла на оргкомітети крайових громадських організацій та їхніх керівників: у Львові – Б. Гориня, в Івано-Франківську – М. Яковини, у Тернополі – М. Левицького, у Рівному – М. Поровського, у Житомирі – С. Васильчука та на оргкомітети допоміжних областей – Волинської. Вінницької. Саме від них залежав успіх символічного дійства. До речі. Б. Гориню було доручено координувати підготовку до свята на Галичині" (Горинь М. Запалити свічу. – Харків.: Права людини, 2009. – С. 271-272).

 

Голос підтримки з Москви

За розгортанням подій в Україні уважно стежили депутати Верховної Ради СРСР. Вони не хотіли бути осторонь тих процесів, що відбувалися в Києві та Львові. Коли у виступі на Другому з'їзді народних депутатів СРСР Голова Президії Верховної Ради УРСР народний депутат СРСР Валентина Шевченко назвала національну символіку України націоналістичною, депутатський корпус від України вирішив, що настав час дати бій ретроградам. На бланку "Народний депутат СССР" було оприлюднено заяву народних обранців від України, які виступили в обороні української національної символіки. Ось зміст цієї заяви:

 

"НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ СССР

22 декабря 1989 года

 

Об украинской национальной символике

12 декабря 1989 года на II съезде народных депутатов СССР Председатель Президиума Верховного Совета УССР народный депутат СССР В. С. Шевченко выступила с заявлением, что сине-желтые цвета – это националистическая символика. Народный депутат СССР Р. А. Братунь выступил с возражением, что сине-желтое знамя – это не националистическая, а историческая символика украинского народа.

 

Мы за красное знамя Революции, за союзный Государственный флаг, Государственный флаг и герб республики, но и за национальную символику, которая является неотъемлемой частью исторической памяти нашего народа.

 

Мы никому не навязываем свое мнение по отношению национальных цветов и герба украинского народа, но считаем оскорбительным выступления против их многовекового существования.

Народные депутаты СССР"

 

Заяву підписали: І. Вакарчук, Д. Павличко, Н. Куценко, Р. Федорів, Ю. Щербак, Ю. Сорочик, О. Гончар, В. Черняк, В. Яворівський, Л. Сандуляк, С. Конєв, В. Грищук, П. Таланчук. 

 

 

Симптоматично, що свій підпис під заявою поставили окремі народні депутати від РРФСР, серед яких – Є. Євтушенко, Д. Смирнов та ін.

 

Ця заява була свідченням, що в моноліті депутатського корпусу СРСР появилися серйозні тріщини. А це означало, що невпинно наближається історична подія – день розпаду СРСР і проголошення Української незалежної держави. Подальша діяльність національно-демократичних сил була спрямована саме в цьому руслі. Великі надії, що були покладені на проведення живого ланцюга Злуки, наочно продемонстрували волю української нації до свободи й незалежності.

 

Довга розмова з гірким присмаком

Про заплановане на 24 січня виїзне засідання Виконавчого комітету було повідомлено Вячеслава Чорновола, який запропонував, щоб провести засідання на помешканні Ганни Садовської, де, на його думку, для цього є всі умови і кращих важко буде знайти. Коли вранці поїздом "Київ-Львів" прибули члени ВК і повідомили про свій приїзд Чорновола, він відповів, що у зв'язку з невідкладними справами цілий день буде зайнятий, а тому просив почати засідання о 18 год. Пізніше стало відомо, що в день приїзду членів Виконкому Чорновіл працював над зверненням до членів Всеукраїнської координаційної ради, доручивши одному з членів-засновників Української незалежної видавничо-інформаційної спілки Володимиру Яворському дати членам ВК пояснення з приводу новозаснованої структури. Про довгі й гострі з гірким присмаком дебати, які проходили під час засідання виїзного засідання Виконавчого комітету, про нелегкі пошуки виходу з кризового стану дасть уявлення зроблена на основі магнітофонного запису стенограма, в якій зафіксовано усі нюанси гострої дискусії. Ось як усе це відбувалось.

 

"Львів, 24 січня 1990 року. Присутні: члени Виконкому Микола Горбаль, Михайло Горинь, Коммир Крижанівський, Левко Лук'яненко, Євген Пронюк, Степан Хмара, Олесь Шевченко, голова Львівської філії УГС Богдан Горинь, його заступник Володимир Яворський. (Очікується прихід на засідання члена Виконкому В. Чорновола).

 

Перед тим, як розпочати засідання, присутні у вільній розмові висловили свої міркування з приводу запізнення В. Чорновола. Дехто пропонував розпочати засідання без нього, але були й інші думки – чекати на Чорновола, який пообіцяв скоро прийти. Радились, які питання слід обговорити на засіданні і як ці питання сформулювати у порядку денному.

 

Лук'яненко Л. Вношу пропозицію розглянути на нашому засіданні такі питання:

1. Про УНВІС.

2. Про "Український вісник".

3. Про технічні засоби і фінанси прес-служби УГС, оплату праці людей.

 

Яворський В. Пропоную обговорити питання про кризу у Виконавчому комітеті УГС.

Хмара С. Таке питання ставити недоцільно. Яворський не є членом Виконавчого комітету, а тому не може вносити пропозиції у порядок денний.

 

Тепер він працює на УНВІС, а не на УГС. "Інформатор", який видавав Яворський як орган УГС, тепер Чорновіл підім'яв під себе. Активістів УГС також – під себе. Виокремившись з УГС, заявив, що буде співпрацювати з офіційними журналістами, що має вже з ними домовленість. 

 

 

Яворський В. Криза у Виконавчому комітеті УГС породила УНВІС. Якщо не внесемо ясності у це питання, то даремно ми проводимо наше обговорення.

Лук'яненко Л. Може, ми послухаємо думки Яворського про кризу у Виконавчому комітеті?

Пронюк Є. Але ж ми намітили обговорення УНВІС і роботи прес-служби УГС. Є дві пропозиції. Одна: обговорити ці два питання до приходу Чорновола, інша – почати обговорення цих питань, коли прийде Чорновіл.

 

Лук'яненко Л. Яворський і Чорновіл виробили спільну позицію, спільний погляд на створення УНВІС, на ситуацію в УГС. Думаю, що не буде великої різниці у тому, що скаже Яворський, у порівнянні з тим, що може сказати Чорновіл. Тим більше, що Чорновіл доручив Яворському відстоювати позицію УНВІС до його приходу. Така їхня домовленість. Тому можна послухати Яворського і таким чином скоротити нашу розмову і зекономити час.

Яворський В. Підтримую думку пана Лук'яненка. Я справді маю доручення від Чорновола роз'яснити позицію УНВІС і від його імені відповісти на запитання членів Виконавчого комітету. Коли прийде Чорновіл, він, якщо буде така потреба, дещо уточнить.

Лук'яненко Л. Хто за те, щоб почати обговорення питань порядку денного уже зараз, не чекаючи приходу Чорновола?

Шевченко О. (перебиває). Питання слід поставити, інакше: хто за те, щоб почати обговорення питань порядку денного у присутності Чорновола?

Лук'яненко Л. Більшість за те, щоб розпочати обговорення до його приходу.

Хмара С. Необхідно прийняти документ, який би висвітлював ставлення УГС до подій в Азербайджані.

 

Зійшлися на думці, щоб розгляд подій в Азербайджані й ставлення до них УГС розглянути у кінці засідання, а на початку, на думку Коммира Крижанівського, слід обговорити питання про консолідацію УГС у передвиборний період. На цю пропозицію емоційно прореагував Микола Горбаль:

- Про яку консолідацію ви говорите? Хіба ви не бачите, що робиться в УГС, в якому стані організація, які нападки на Виконавчий комітет? Найприкріше, що критика УГС іде від самих її засновників, і в першу чергу від самого Чорновола.

 

Мені незрозуміле його бажання насолити, поставити підніжку всій УГС. Члени-засновники УНВІС прикро здивовані, що вони поставлені Заявою про створення УНВІС перед фактом виокремлення. Тепер пішли розмови про необхідність створити комісію для розподілу технічних засобів. Звідки все це пішло, чому така ситуація – все це треба обговорити і прийняти якесь рішення. Цього виїзного засідання ВК найбільше вимагала Львівська філія, то, може, Богдан Горинь внесе ясність. 

 

 

Горинь Б. Кожного понеділка відбуваються засідання Львівської обласної ради УГС. Коли на Новий рік по радіо "Свобода" прозвучала інформація про створення УНВІС і виокремлення її з УГС, перед багатьма членами ради постало питання: як зрозуміти цей крок Чорновола – як вихід з УГС чи тільки відхід від керівництва нею. Більшість членів обласної ради розцінили створення УНВІС як удар у спину УГС, як розкол у серцевині організації, а тому вимагали доповісти їхню думку на черговому засіданні Всеукраїнської координаційної ради, про що я говорив у Києві, наголошуючи, що члени найчисельнішої обласної організації вимагають проведення у Львові виїзного засідання Виконавчого комітету і з'ясування всіх обставин, пов'язаних з кризовою ситуацією в керівництві УГС. На мою думку, сьогоднішнє засідання ВК було вкрай необхідне, на його рішення і роз'яснення ситуації чекають усі члени УГС, а не тільки члени Львівської організації. 

 

  

Лук'яненко Л. Якщо хтось не знає, хочу підтвердити, що рішення про виїзне засідання Виконавчого комітету було прийняте на ВКР. Але ми не можемо так працювати. Час іде, а нам треба вирішити деякі важливі питання. Крім того, хтось мусить вести засідання. Пропоную, щоб вів Євген Пронюк. Якщо нема заперечень, то прошу Євгена Пронюка вести засідання. 

 

  

Яворський В. Чорновола поки що нема, але є заява про створення УНВІС. Вважаю, що необхідно її прочитати.

Пронюк Є. Якщо не буде заперечень, то прошу послухати заяву про створення УНВІС.

Хмара С. Питання створення УНВІС Чорновіл обговорював з деякими журналістами-комуністами, зокрема з Ганною Стеців. Відомо, що була не одна заява, а дві. Одна датована 1 січня, а друга 9 січня. То яку заяву будемо обговорювати?

Пронюк Є. Є пропозиція, щоб добродій Володимир прочитав уголос останній варіант заяви про створення УНВІС. Якщо нема заперечень, то прошу, пане Володимире, вам слово.

В. Яворський прочитав заяву про створення УНВІС.

Пронюк Є. Ви почули офіційну заяву про створення УНВІС. Давайте її обговоримо. Добре було б зателефонувати до Мілявського й Набоки і запитати, чи вони підтверджують свою участь в УНВІС.

Шевченко О. Шановний пан Євген порушив порядок ведення засідання і, не узгодивши питання, запропонував зробити запит до членів УНВІС.

Горинь М. При обговоренні внесених у порядок денний питань необхідно врахувати, що Мілявський і Набока зняли свої прізвища під заявою УНВІС.

Пронюк Є. Є заява Набоки: він залишається у прес-службі УГС, а з УНВІС буде співпрацювати. Переходимо до пояснень Володимира Яворського. Прошу.

 

Яворський В. Вячеслав Чорновіл дотримується думки, що УНВІС має виконати ту роль, якої не може виконати прес-служба УГС. У мене є свій погляд на утворення УНВІС. Виходячи з того, що відбувається в УГС, можна зробити висновок, що УГС втратила керівний орган в особі Виконавчого комітету, який в останній час практично не діє, не реагує на політичну ситуацію. УГС переросла свій програмний документ Декларацію принципів, на якій тепер базується програма Руху. Ми не маємо чіткої позиції і не можемо звичайним людям пояснити, хто ми і чого ми хочемо. Кілька разів намічалось проведення установчого з'їзду УГС і дата його проведення з якихось незрозумілих причин весь час переносилась. Це наштовхує на думку, що Виконавчий комітет проявляє байдужість і лінивство у своїй роботі.

 

Ми не створили передвиборчої платформи і це пояснює, чому Виконавчий комітет не зробив оцінок ряду важливих ситуацій. Можна було б навести й інші моменти. До рядових членів УГС доходять чутки, що у Виконавчому комітеті є тертя, різні люди з цього приводу мають різні здогади. Ясно одно: Виконавчий комітет не працює, немає керівного органу, а без керівного органу організація існувати не може.

 

Які причини того, що ВК втратив активність? Ми (Яворський не з'ясував, хто це "ми", але можна було здогадатись, що тут слід розуміти УНВІС) вважаємо, що Виконавчий комітет переніс свою енергію на Рух, зайнятий Рухом, а не справами УГС. Михайло Горинь повністю відійшов від праці у Виконавчому комітеті, він намагається сидіти на двох конях. Левко Лук'яненко довгий час був за кордоном і навіть формально не брав участі у роботі Виконавчого комітету. Степан Хмара повністю віддався УГКЦ і страйккомові, Євген Проток – Товариству репресованих і політв'язнів. Два мотори, які уособлюють ВК і які повинні керувати діяльністю УГС – Лук'яненко і Чорновіл, – не можуть знайти спільної мови, а свої непорозуміння приховують від рядових членів УГС. Побутує думка, якої дотримуються активісти УГС, і я її підтримую, що ВКР поділилась на два табори: радикалів і лібералів. Вячеслав Чорновіл дотримується думки, що УГС входить у Рух і Рух керує Спілкою, яка виконує рішення Руху. Фактично так і є. Богдан Горинь виступає за тісну співпрацю з Рухом, але від такої співпраці нівелюється обличчя УГС.

 

Така ситуація у багатьох членів УГС викликала невдоволення. Вячеслав Чорновіл, Степан Гура, Василь Барладяну, Левко Горохівський вимагали негайного скликання з'їзду, проти чого виступили ліберали. Намагання Вячеслава Чорновола довести лібералам, що ми, угаесівці, починаємо зливатися з Рухом, що цього не можна робити, що треба мати своє обличчя, ні до чого не привели: перемогла лінія лібералів. Я погоджуюся з думкою Чорновола, з його поясненням стану справ у ВКР, але я проти його самоусунення від участі у керівництві УГС. Він не повинен був цього робити, але прийшов до висновку, що УГС настав кінець, і вирішив щось робити й тому створив УНВІС.

 

Чому я підтримав ідею створення УНВІС? По-перше, не бачу суттєвої різниці між прес-службою УГС і нею. Люди одні й ті ж, й робитимуть одне і те саме. Чорновіл – це мотор УГС, його важко замінити. Я отримую гроші від УНВІС, а для мене УГС і УНВІС уособлюються з Вячеславом Чорноволом. Виокремлення я вважаю передчасним і непотрібним. Від назви нічого не змінюється, треба робити роботу. У мене прохання, щоб пан Левко Лук'яненко пояснив, що Виконавчий комітет думає робити з УГС.

Крижанівський К. (до Яворського). Як розуміти вашу думку, що Вячеслав Чорновіл уособлює УГС і УНВІС?

Яворський В. Він – мотор УГС.

Пронюк Є. Звідкіля вам відомо про якісь непорозуміння в керівництві УГС?

Яворський В. З розмов із Вячеславом Чорноволом.

Крижанівський К. Ви вважаєте, що частина ВК – ліберали. Кого ви мали на увазі?

Яворський В. Левка Лук'яненка, Михайла Гориня, Коммира Крижанівського, Степана Хмару.

Хмара С. Ви твердите, що Виконавчий комітет не працює. Михайло Горинь поїхав у Київ на прогулянку, чи на роботу? Чи відомі вам звинувачення страйкового комітету в тому, що владу в ньому захопили керівники УГС? Ви повинні знати, що позиція страйкового комітету радикальна, а не ліберальна.

Пронюк Є. У чому, на вашу думку, проявляється криза в УГС і як ви відчуваєте цю кризу у своїй роботі?

Яворський В. Відчуваю постійно, особливо, коли мене питають, до якої організації я належу, яка мета діяльності УГС, яке ставлення УГС до живого ланцюга. Виконавчий комітет – це мозок, який повинен працювати і спрямовувати.

Лук'яненко Л. У проведенні живого ланцюга ми постійно співпрацювали з Рухом, координували з ним свої дії, повідомляли про нашу участь у живому ланцюзі. На засіданнях ВКР стояло питання, що кожен член УГС зобов'язаний взяти участь у живому ланцюзі. Проводили наради, друкували листівки, шили прапори, пов'язки. Технічний секретар передзвонював у кожну область. У тому, що живий ланцюг був вдало організований, є і наша праця, наша позиція і наше ставлення до цієї події.

Горинь М. Ви сказали, що члени Виконавчого комітету розійшлися по різних організаціях, а тому нічого не роблять. Чи ви забули про рішення ВКР ввійти в інші організації і виводити їх на лінію вогню, бути перцем у тих організаціях?

Яворський В. Склалася така ситуація, що у моєму осередку є люди, якими я не можу розпоряджатися, не можу ними керувати, бо вони у різних організаціях. Якщо УГС перетвориться в партію, я ставитиму питання, щоб члени партії не мали права бути в інших організаціях.

Крижанівський К. Офіційна преса залякує, що УГС влазить у Рух і там проводить свою лінію. Ви згодні з тим?

Яворський В. Якщо УГС перестала бути дієвою організацією, то їй лишилося влазити в Рух.

Шевченко О. Невже ви можете поділяти позицію, що всі питання на ВКР можна вирішити одноголосно і не допускаєте, що може бути поділ думок. Невже, на вашу думку, ліберальна частина ВКР не підтримує курсу на відродження нашої державності?

Яворський В. Спосіб досягнення цілі, який проявляється у тісному контакті УГС із Рухом, шкідливий.

Лук'яненко Л. Чи не вважаєте ви, що створення УНВІС слід розцінювати як розкол в УГС?

Яворський В. Тут вина самого керівництва УГС. Якщо не можна було провести з'їзд, то треба було провести конференцію. Щодо створення УНВІС, то, на мою думку, тут є елементи розколу, але коли Виконавчий комітет проявить вдумливість, то зуміє їх нейтралізувати.

Хмара С. Як член Виконавчого комітету я закликав створити страйковий комітет. Це радикальна позиція, а ви твердите, що УГС здохла, бо в ній перемогла ліберальна лінія. Ви цілковито перебуваєте під впливом Чорновола. Додам, під хибним впливом. А взагалі ми забагато прощали і прощаємо. Треба цьому покласти край.

Яворський В. Хочу почути пояснення, в чому полягає суть конфлікту у Виконавчому комітеті.

Лук'яненко Л. Є розкол між Виконавчим комітетом і Вячеславом Чорноволом. У цьому є проблема, це глибока психологічна проблема.

Пронюк Є. Я назвав би це розбіжністю у поглядах Вячеслава Чорновола і Виконавчого комітету.

Лук'яненко Л. Треба визнати, що у нас є певні недоробки. Ми вирішили зробити передвиборчу відозву, доручили написати проект Олесю Сергієнку, але він нас підвів, хоча я не бачу в цьому трагедії. Загальна лінія УГС відома і справа не в тому, що видавати за лінію – лібералізм чи радикалізм. Згадайте, що спочатку рідко хто говорив, що ми за самостійну Україну. Минуло небагато часу і це гасло стало нормою.

Яворський В. Все ж таки хочу почути відповідь на запитання, в чому суть конфлікту між Вячеславом Чорноволом і Виконавчим комітетом.

Лук'яненко Л. Цей конфлікт почався під час засідань Всеукраїнської координаційної ради, на яких Чорновіл завжди хотів говорити більше, ніж усі члени ВКР разом узяті. Коли засідання стали ширшими, я постійно осмикував Чорновола, якому це не подобалось. Ще один важливий момент, пов'язаний з надрукуванням за кордоном моєї роботи "Що далі?" Була думка, щоб поширити її як теоретичну працю нашої організації. Це також не сподобалось Чорноволу.

Яворський В. Що думає Виконавчий комітет робити з УГС і з Вячеславом Чорноволом?

Лук'яненко Л. Що стосується УГС, то ми докладемо всіх сил, щоб активізувати її діяльність. Треба розширити Виконавчий комітет, він буде складатися з дев'яти осіб. Проблема в тому, щоб знайти відповідних людей. Що ми хочемо зараз робити? У першу чергу, довести до кінця виборчу кампанію. Будемо пропагувати свою виборчу платформу. Кожен із нас висловлює постулати, які відповідають загальній лінії УГС. Коли закінчимо виборчу кампанію, переконаємось, що наше рішення відкласти з'їзд було правильне. Після проведення установчого з'їзду в нас не буде колективного членства, а тільки індивідуальне. Мусить бути більша централізація. Поки що ми не є партією однодумців. Нас об'єднують загальні гасла – демократія і самостійна Україна. Необхідно випрацювати нову програму і новий статут.

Яворський В. Якою буде назва майбутньої партії?

Лук'яненко Л. Яка назва буде нашої партії – говорити поки що передчасно. Є кілька пропозицій щодо назви. Є пропозиції зберегти назву Спілка як синонім партії, є інші пропозиції. Очевидно, що назва "гельсінкська" відпаде.

Яворський В. Ваше ставлення до Чорновола.

Лук'яненко Л. Відносно Чорновола будемо вирішувати на Виконкомі.

Яворський В. Мені здається, що коли Вячеслав Чорновіл відколеться від УГС, це принесе багато поганих наслідків. Чорновіл має широкі зв'язки, прес-служба набирає обертів. УНВІС вийшла із прес-служби УГС і на пресовій службі тримається. Пресова служба без Чорновола буде дуже слабкою. Якщо б я взявся за неї, то мусив би залишити працю координатора. Треба піти на компроміс. Вячеслав Чорновіл – людина імпульсивна, він може змінити думку. Я звертаюся до членів Виконавчого комітету з проханням проявити витримку і шукати компроміс. Із УНВІС можна забрати "Н" і залишити "УВІС".

Лук'яненко Л. Будемо вважати, що ми достатньо обговорили це питання і можна перейти до наступного – до подій в Азербайджані.

Горинь Б. Я не втручався у дискусію про УНВІС і Чорновола, а щодо подій в Азербайджані хочу поділитися своїми міркуваннями. У мене є документи, передані з Вірменії. Треба зважити на інформацію з Вірменії і на інформацію, яку маємо з Азербайджану. Заяву треба скласти так, щоб людям було зрозуміло, що твориться в Азербайджані. Офіційна преса в усьому звинувачує Азербайджан. Водночас мусимо пам'ятати, що азербайджанці почали національно-визвольну війну проти Росії. Ситуація в Азербайджані дуже складна. З одного боку, триває винищення вірмен, а з іншого – ведеться боротьба проти імперського засилля. Ми повинні підтримати боротьбу азербайджанців за свободу і засудити різню.

Хмара С. Те, що твориться в Азербайджані – результат політики імперського уряду, який не захотів вирішити питання Карабаху. Щодо ситуації в Баку. Вбивають жінок, дітей, але підстав для введення військового стану не було. Достатньо було використати підрозділи у боротьбі з тероризмом. Військовий стан введено для того, щоб задушити національно-визвольний рух. Азербайджан – одна з тих республік, що прийняла закони, подібні до тих, які прийняли прибалтійські республіки. Народний фронт Азербайджану – це організація, яка ставить питання про самовизначення.

Лук'яненко Л. Поки одні інших різали, Москва мовчала. А коли почали визначати кордони, у хід пішли імперські війська, полилися потоки брехні. Щодо заяви, то треба подумати, чи варто її писати, чи краще триматися збоку.

Пронюк Є. Якщо писати заяву, то у ній треба: осудити запровадження військового стану, закликати призовників відмовитись нести службу за межами тих республік, з яких вони були призвані, закликати армію не брати участі у війні за імперські інтереси.

Шевченко О. Ми не знаємо повної правди, що робиться в Азербайджані. Не можна вірити офіційній інформації. Народний фронт Азербайджану втратив контроль за подіями, піддався стихії. Імперські сили використали ситуацію для провокацій. Введення військ потрібне було для того, щоб розправитися з усіма відцентровими силами. Ми можемо заявити, що протестуємо проти використання ситуації задля придушення національно-визвольного руху в цілому, вимагати скасування військового стану і виведення військ. Підтримати рішення Верховної Ради Азербайджану.

Хмара С. Мовчання – це не позиція. Ми повинні засудити військовий стан, вимагати припинення кровопролиття. Ескалація військового напруження у закавказьких республіках в інтересах правих сил нинішнього керівництва СРСР. За усім цим стоїть небажання прислухатися до волі народів, які прагнуть самовизначення. Пропоную зробити перерву і підготувати проект заяви про події в Азербайджані.

 

Після перерви о 21 год. на засідання ВК прийшов Вячеслав Чорновіл.

 

Лук'яненко Л. Спеціально для Вячеслава Чорновола хочу повідомити, що на засіданні ВКР, яке відбулося 14 січня в Києві, було прийнято рішення провести виїзне засідання ВК у Львові.

Чорновіл В. Бачу, що серед присутніх є і не члени ВК. Я в принципі не проти того, щоб був Володимир Яворський, але я проти присутності Богдана Гориня. Річ у тому, що питання про УНВІС розглядалося на засіданні Львівської обласної ради, я знаю упереджену позицію Богдана і знаю, що написали про УНВІС "Львівські новини". Якщо розглядається питання про УНВІС, то тут могли б бути і Ярослав Кендзьор і всі інші, хто дав згоду працювати в спілці. Чому тут така виняткова позиція щодо присутності Богдана Гориня?

Пронюк Є. Це питання вирішимо оперативно, шляхом голосування. Прошу підняттям руки проголосувати – хто за те, щоб голова Львівської обласної організації УГС Богдан Горинь був присутній при розгляді питання про УНВІС? Більшість – "за". Хто проти? Чорновіл і Шевченко.

Шевченко О. Моя позиція випливає з того, що тут вклинилась у стосунках між Вячеславом Чорноволом і Богданом Горинем якась образа, тому Чорновіл мав підставу так ставити питання.

Пронюк Є. Це питання ми вирішили. Отже, продовжуємо роботу.

Чорновіл В. Я проти.

Хмара С. Бачу, що Чорновіл веде на зрив нашого засідання.

Чорновіл В. Я хочу знати, що говорив Володимир Яворський про УНВІС.

Яворський В. Я пояснив виникнення УНВІС кризою у Виконавчому комітеті, зокрема тих людей, які працюють в інших організаціях. Я сказав, що ви очолюєте радикальну частину УГС. Побачивши, що Спілка розпадається, ви вирішили створити УНВІС, тому що не можете бути бездіяльним. Проаналізувавши ситуацію, я не бачу принципової різниці між пресовою службою і УНВІС.

Пронюк Є. Тепер послухаємо Чорновола.

Чорновіл В. Для початку прочитаю звернення до членів Всеукраїнської координаційної ради. Члени ВК є водночас членами ВКР, тому це звернення і до всіх тут присутніх. (Читає звернення).

 

"Шановні члени ВКР!

Я глибоко стривожений станом справ в УГС, але стримувався вголос висловлювати свої оцінки у зв'язку з виборчою кампанією. Однак дізнався, що питання вже поставлене голосно – і усно на раді Львівської філії, і письмово – в публікації тієї ж філії, де мене звинувачено в розколі й у широко розісланому (навіть не членам ВКР) листі Л. Лук'яненка. Зараз мені буквально не дають проходу члени Львівської філії УГС (а це кількісно половина Спілки), виясняючи, що ж сталося в УГС. Мушу відповісти, хоча ініціатива полеміки мені не належить. Але я теж кандидую у Верховну Раду – і такі браві нальоти на мене зараз мені також не до речі.

 

Насамперед про створення УНВІС. Ідея незалежної видавничо-інформаційної спілки, яка об'єднувала б ширші журналістські літературні сили (на які УГС небагата) і могла б якісно підняти пропаганду національно-визвольних ідей, виникла зовсім не в січні 1990-го року і об'єктивно обумовлена. Уже перші кроки УНВІС показали, що до нас пішли й офіційні журналісти (йдеться про домовленість із членом КПРС Ганною Стеців. – Б. Г.), і справа з приміщенням та виданням справжньої газети почала прояснюватися, хоча ми не збираємося міняти ідейного обличчя. Бо одна річ – незалежне видавництво, інша – орган однієї з організацій. Цю ідею треба було реалізувати раніше! але перешкоджала зайнятість організаційними справами. Тільки тепер, коли УГС вже кілька місяців топчеться на місці, а мене досить безцеремонно відсунуто від співкерівництва Спілкою, яку я задумував і створював (звичайно, не сам), дістав змогу цю ідею реалізувати. Ідея створення УНВІС підтримана не тільки членами прес-служби УГС, а й керівниками ряду неформальних організацій та журналістами, які обіцяють нам свою співпрацю.

 

  

У заяві про створення УНВІС немає жодної згадки про кризу в УГС, жодного слова критики в її бік. Навпаки, підкреслено, що члени-засновники УНВІС є членами УГС і будуть об'єктивно освітлювати її діяльність. Немає в заяві також жодної згадки про ліквідацію пресової служби УГС, яку повинна мати (у вигляді прес-служби чи інформцентру) всяка реальна організація для освітлення своєї діяльності. Саме своєї, без претензій на монополію інформації про весь рух. Тим більше такій прес-службі не потрібні товсті журнали чи видання книжок, вистачить газети й інформаційних випусків і обіжників про справи власної організації. Питання про те, хто очолить таку нормальну для організації пресову чи інформаційну службу, могла б вирішити ВКР. Ставши на ноги, УНВІС, звичайно, надаватиме прес-службі УГС максимальну допомогу – творчу й технічну.

 

Отож звинувачувати мене за створення УНВІС у "розколі" – це все одно, що звинувачувати Є. Пронюка, який, будучи вже членом ВК, організував і очолив Товариство репресованих, яке структурно в УГС не входить. Або ж звинувачувати М. Гориня, що фактично вийшов з керівництва УГС і перейшов у керівництво Рухом, чи С. Хмару за таке саме переключення сил спочатку на католицьку, а потім на страйккомівську акцію (закинути двом останнім можна хіба те, що вони своєчасно добровільно не вийшли із секретаріату Виконкому, хоча щоденною секретарською роботою в Спілці М. Горинь перестав займатися після переходу в Рух, а С. Хмара, по суті, ніколи й не займався; мені щось важко зрозуміти, як можна очолювати секретаріат однієї організації і бути водночас виконавчим секретарем іншої, вужчої).

 

Щоб остаточно усунути непорозуміння, заявляю: ні з УГС, ні з її Виконавчого комітету я до з'їзду (якщо він коли-небудь відбудеться) не виходжу. Більше того, маю намір запропонувати з'їздові свою оцінку дотеперішньої діяльності УГС і свою платформу, яка, як мені видається, буде розходитися з платформою Горинів-Лук'яненка. Але ж ми не КПРС, щоб боятися різних фракцій і платформ. Нам нічого боятися навіть розпаду організації на кілька здорових організмів, якщо вона виявиться нежиттєздатною.

 

Тільки через передчасні нальоти на мене змушений вже оприлюднити деякі оцінки стану в УГС, тим більше, що цього вимагають у мене багато незадоволених сучасним станом в УГС, особливо в базовій Львівській філії.

 

Вважаю, що УГС розвивалася по висхідній до вересня 1989 року. Установчий з'їзд НРУ, де значною мірою панували наші ідеї і наш авторитет був високим як ніколи, став апогеєм діяльності УГС, але, на жаль, став, схоже, і її лебединою піснею.

 

Після з'їзду Руху нам треба було або негайно саморозпуститися, частково влившися в Рух і його керівництво для їх радикалізації, частково виділившися в невелику, але згуртовану самостійницьку партію, конструктивно-критично наставлену до Руху. Або ж (що й пропонував) без зволікань перегрупуватися, відкинути правозахисну "гельсінкську" машкару (адже насправді ми з першого дня не були "гельсінкцями"), назвати себе політичною організацією (партією ширшого типу чи спілкою – це несуттєво), опозиційною до КПРС, відповідним чином змінивши свою Декларацію принципів, де обов'язково вказати кінцеву мету боротьби – самостійну українську державу. Тоді ми могли б стати "малим Рухом", що зберіг би під державницькими прапорами наші патріотичні сили, які зібрала Спілка за перший рік свого існування. Наявність такої "партії-спілки" радикалізувала б і Рух, і інші неформальні організації, не давала б їм скочуватися в болото опортунізму.

 

На жаль, безкінечними, нічим не виправданими зволіканнями з проведенням з'їзду або хоча б зміною Декларації принципів (статут дає таке право при одноголосній ухвалі всіх членів ВКР) ми всі ці можливості на сьогодні вже втратили і стали ординарною організацією з напівліберальною правозахисною програмою, що живе вчорашньою славою, плететься в хвості Руху і нагадує про себе хіба що ультрарадикальними промовами своїх лідерів на рухівських імпрезах, які, однак, нікого вже не беруть за живе (бо слова без справ мертві суть). Організація, яка не спромоглася навіть на власну передвиборчу платформу, яка не прийняла за цей час жодної націлюючої резолюції, не викликає навіть офіційної люті (нападають хіба на окремих її членів). Анекдотичним виглядає кількамісячне переливання з пустого в порожнє із підготовкою проектів програмних документів (їх, при бажанні і при нормальній роботі редакційної комісії, можна було підготовити і дати на обговорення за тиждень).

 

Покликання на заангажованість Спілки у виборчій кампанії безпідставне: вибори ми як організація програли начисто. Ще літня резолюція ВКР про передвиборну платформу, списки кандидатів від УГС і початок агітації була зігнорована. Власний виборчий комітет не створений. Деякі махінації окремих лідерів УГС із ліберальними (або й не дуже ліберальними) кандидатами схожі на пряме угодовство і викликали гострі нарікання серед робітництва. Стратегія і тактика передвиборної боротьби для всієї Спілки не розроблені: кожен діє на свій страх і ризик. В усьому ми тут підверсталися під Рух, який, віддавши всі сили підготовці ланцюга, теж не перестарався з підготовкою до виборів. У результаті ми, мабуть, не матимемо й тих 30-40 відсотків "демократичних" депутатів, про яких мріяли (хіба що виручить "общедемократами" зросійщене робітництво Донбасу та ін.). УГС же візьме в найкращому разі 2-3 відсотки місць, що, очевидно, реально відображатиме теперішній стан Спілки і її дійсну, а не вивищену нашою і ворожою пропагандою роль і силу в українському суспільстві.

 

Відразу ж після з'їзду Руху нам потрібно було перебудуватися не тільки програмно, а й організаційно: повиводити з Виконавчого комітету "мертві душі" (особливо із секретаріату), кооптувати туди нових діяльних членів (наприклад, П. Розумного, І. Деркача, Л. Горохівського). Можна було б забрати з Руху В. Лінчевського, який міг би очолити технічний секретаріат (саме там можна було б знайти місце для тов. Крижанівського, а не переводити без узгодження з усіма членами ВК мало кому відому людину з плутано-марксистським світоглядом, обминувши ВКР, відразу у Виконавчий комітет – представляти УГС перед цілим світом). Я робив такі пропозиції – і персональні, й про розгляд роботи Виконавчого комітету на ВКР – безрезультатно. Деякі зміни зроблено з великим запізненням.

 

Непокоїть мене поява в УГС авторитарних тенденцій. Організація такого типу, в якій зібрано немало яскравих особистостей з давнім стажем участі в національно-демократичному русі, може нормально існувати тільки при колегіальному керівництві з періодично змінюваним головою або й зі співголовуванням. Однак чітке положення статуту про таку щорічну змінюваність зігноровано і в центрі, і на місцях (напр., у Львові). Одноосібне ведення всіх нарад та засідань (замість раніше практикованих почергових), одноосібне або ж узгоджене з однією-двома особами прийняття рішень, що торкаються цілої Спілки, теж не роблять її обличчя демократичнішим. Якщо раніше більшість членів ВК обмінювалися думками – особисто чи телефонно – мало не щоденно, то від вересня дотепер на мій телефон, де я чергую тричі на тиждень, пролунав аж... один дзвінок від іншого члена ВК – М. Горбаля, що повернувся з-за кордону і хотів вияснити якусь технічну деталь. Яке вже там колективне керівництво...

 

Як би хто не ставився до голосування з приводу з'їзду на засіданні ВКР у листопаді 1989 року, я вважаю його переломним, яким чітко виявилися дві різні тенденції – ліберальна і радикальна. Це добре відбито в 12-му "Обіжнику", зробленому на основі магнітофонного запису. На жаль, до більшості активістів УГС цей "Обіжник" не потрапив.

 

Все сказане вище не виключає того, що деякі обласні філії працюють активно, що на місцях до УГС поки що продовжують вступати найрадикальніші елементи. Йдеться тільки про кризу стратегії і керівництва Спілкою. Не знаю, чи можна вже це перебороти, залишитися тим, чим ми є. Може, моя пропозиція тільки реорганізувати УГС, змінивши назву і відредагувавши Декларацію принципів, але зберігши повністю її структуру і статутні основи (позбувшися хіба колективного членства але зберігши широке самоврядування місцевих філій), уже запізніла. Може, й справді, як пропонує Л. Лук'яненко, "припинити існування УГС і започаткувати існування нової організації". Але тоді нічого прикриватися фірмою УГС. Треба вже оголосити про розпуск УГС, створити ініціативний комітет зі створення цієї нової організації, оприлюднити проект її програмних документів, вербувати прихильників, які й проведуть установчий з'їзд. Якщо це буде організація унітарного взірця, така собі КПРС навиворіт, то я в таку організацію не вступлю і перешкоджати проведенню її з'їзду своїми платформами не буду. Але творити щось принципіально нове, використовуючи існуючу організацію і її структуру, мабуть, не випадає.

 

Ось ті думки, якими я хотів поділитися з УГС після виборів і з якими мене змусили вийти на люди тепер, звинувативши у "розколі".

В. Чорновіл

З повагою

24 січня 1990 року"

 

Пронюк Є. Хто хоче сказати слово з приводу звернення Чорновола?

Чорновіл В. Хочу ще додати, що створення УНВІС не задумувалось як протиставлення УГС. Потреба створити УНВІС назріла давно. У нас професійних журналістів дуже мало. Коли ми створювали УНВІС, дали згоду з нами співпрацювати навіть деякі офіційні журналісти, як Ганна Стеців з "Ленінської молоді". Ми підписали угоду про видання газети на рівні "Атмоди". Домовлено про видання книжок із серії "Світлини української духовності". Я опинився в ситуації, коли мене фактично усунуто від керівництва Спілкою – це не ті стосунки, які повинні між нами бути. Визнаю, що,може, недостатні були контакти з іншими членами Виконавчого комітету. Не маю нічого проти поповнення ВК Крижанівським, але я не контактую з ним. Я став чомусь виокремлений. Колись я знав усе, що робиться в Спілці тепер нічого не знаю. Фактично мене відшили від ВК. У результаті визріла УНВІС. Ще раз повторюю, це не протиставлення Спілці. Нам закинули, що ми узурпували інформацію. Зрозуміло, що кожна партійна преса вивищує партію. Підтягнули одне, а занехаяли інше. Я вважав, що треба, у ВК розподілити роботу. Михайла Гориня зосередити на зв'язках з іншими організаціями, а ВК повинен працювати кожен день. Мої пропозиції не були прийняті, я відчув, що не потрібний, мої тенденції на демократизм також були проігноровані. Тоді я заявив: давайте розпустимо УГС. Мене мучило, що я став непотрібний.

 

Тепер про лист пана Левка Лук'яненка. Там не було того, що побачив пан Левко. Вибачте, але навіть обком компартії не втручається так в журналістські справи. Було прийнято рішення перетворити пресову службу в УНВІС. Це питання на різні лади обговорювалось – і у Львові, і в Києві. Оскільки я був відсутній на засіданні ВКР, мені нічого про це засідання не розповіли. Багато членів УГС питають мене: де наша виборча платформа? І багато інших питань Те, що ми за самостійність обласних організацій, не означає, що ми не повинні цікавитись, як ідуть їхні справи. Богдан Горинь дуже вразливо реагує на втручання в його роботу, почав проявляти вождизм. Вийшло так, що у роботу Львівської обласної організації я не можу втручатися. А від Виконавчого комітету мене усунули. У пресі, в ефірі постійно говорять про УГС. Ми більше маємо популярності, ніж ми її заслужили. Ми зробили кілька авторитетів – на більше не вистачає людей. Олесь Шевченко і Сергій Набока – професіонали. УНВІС видаватиме газету "Голос України", підбирає людей. До цього часу все редагування проходило через мої руки. Тепер у нас більші можливості. Нам треба книги видавати. Маємо договір із видавництвом "Пролог" Мені менше імпонує видавництво "Сучасність". Вже є договір з Українським пресовим агентством (УПА). Не будемо підписувати договір з УЦІС, яку контролюють бандерівці. Виокремитися з УГС не означає, що ми вийшли з УГС, підкреслюю, члени-засновнки УНВІС – це члени УГС. Інша справа, чи існує УГС.

 

Треба залишити пресову службу УГС. Треба видавати не тільки оповісники, обіжники, а й газету. Ми докажемо, що можна робити газету в умовах УНВІС. Я бачив останній обіжник. Ми роздрібнились. Чисто обкомівські штучки. У нас було ставлення до рухів, до закордонних організацій. За ці кілька місяців я не бачив жодного такого матеріалу. Якщо на з'їзді ми розпустимо УГС і створимо авторитарну організацію, я не буду в ній брати участь. Але я сказав, що почекаю до з'їзду, який ось-ось відбудеться і ніяк не відбудеться. А мене розривають з усіх боків запитаннями, яке моє ставлення до УГС. Я не хочу виходити із ВК, але нехай буде мені доручення ВК виконувати певну роботу.

 

Пронюк Є. Ми вислухали письмове "Звернення" і довгий виступ Чорновола. Чи є в когось запитання?

Крижанівський К. Чим пояснити, що упродовж двох місяців ви не берете участі у засіданнях ВКР?

Чорновіл В. Я не міг з'являтися, бо ви постійно переносили дату засідання. Крім того, в мене були об'єктивні причини. Якщо б я був присутній на ВКР, то був би проти вас, бо у вас плутаний марксистський світогляд. То було неправильне рішення – вводити вас у ВК, не узгодивши цього рішення з іншими членами ВК і членами ВКР. Вас ніхто не знає. У вас немає жодного авторитету.

Крижанівський К. Чому півроку не виходить журнал "Український вісник"?

Чорновіл В. Не буду відповідати на це запитання.

Пронюк Є. Як ви уявляєте собі співвідносини прес-служби УГС і УНВІС?

Чорновіл В. Пресова служба УГС мусить бути. Як може член ВК не пускати матеріалів УГС?

Шевченко О. У зв'язку з тим, що я розмовляв з Миколою Муратовим, для мене було несподіванкою прочитати, що створення УНВІС – це виокремлення з УГС. Мене запитують, як це ви вийшли і нас підвели. Я не вважаю за потрібне нести відповідальність за своє прізвище під Заявою про створення УНВІС. А як ви бачите співвідношення "Інформатора" з УНВІС?

Чорновіл В. "Інформатор" – це орган УГС, а видає УНВІС. Муратов не є членом-засновником УГС. Якщо "Інформатор" не буде видавати УНВІС, він пропаде. Ми будемо його робити і називати органом УНВІС. Ми розширюємо УНВІС. Я запросив Ганну Стеців, вважаю її прогресивною журналісткою. Я також хотів задіяти до праці Богдана Гориня, але він не зрозумів ідеї створення УНВІС.

Горинь Б. Моя різка реакція стосувалася "Заяви про створення УНВІС" від 1 січня, де були випади на УГС, а не "Заяви" від 9 січня, де ці випади знято.

Чорновіл В. "Заява" від 1 січня була проектом, а "Заява" від 9 січня – це остаточний узгоджений варіант, тому не варто було спішити з критикою, до того ж – образливою.

Горинь Б. Якщо б не критика варіанту Заяви від 1 січня, не було б відредагованого варіанту Заяви від 9 січня.

Чорновіл В. Повторюю: Заява від 1 січня була проектом, а не остаточним варіантом.

Яворський В. Чи визнаєте ви, що вчинили погано, не попередивши ВК про створення УНВІС?

Чорновіл В. Зі мною також не радилися в дуже багатьох питаннях. Коли у Києві створювали Товариство політв'язнів і репресованих, зі мною теж не радилися. Йдеться про поважну справу, яка виходить за рамки УГС.

Лук'яненко Л. Чи не вважаєте ви, що створення УНВІС завдає удару УГС?

Чорновіл В. Не таємниця, що у Львові всюди говорять про кризу, розкол в УГС. І мене постійно питають про розкол і кризу. Приховати розходження, яке існує у ВК і ВКР, уже неможливо, особливо після того, як це питання розглядалося на засіданні Львівської обласної ради УГС. Львівська організація, яку очолює Богдан Горинь, – це половина усієї Спілки. Я мав зустрічі з багатьма активістами. Вони казали мені, що не уповноважували Богдана Гориня голосувати за відкладення з'їзду, але Богдан проголосував.

Лук'яненко Л. Чи вважаєте ви, що створення УНВІС – це розкол УГС. Особисто я так не вважаю. А ви?

Чорновіл В. Я не вважаю, що це розкол.

Пронюк Є. Для УНВІС ви віддали не тільки кадри УГС, а й техніку.

Чорновіл В. УНВІС не буде користуватися всією технікою, у нас її залишиться мізер. Я пропоную такий варіант: якщо ніхто не виходить із УГС, то техніка залишиться у нас, членів УГС. Я до придбання тої техніки доклав чимало зусиль. Я прошу розділити гроші, а техніка залишиться в тих, у кого вона є. Техніка все ще надходить, ми не можемо від неї відмовлятись.

Хмара С. Ви заявляєте про кризу, здохлу УГС. Чи усвідомлюєте ви, яку ви послугу робите для партапарату?

Чорновіл В. Такими термінами в основному оперує СНУМ, у тому числі мій син, але мій син – це не я. СНУМ давно бунтує проти УГС. Розпускання чуток нікому не йде на користь. Я ж говорю про принципові питання.

Лук'яненко Л. Чи голова Виконавчого комітету має право поцікавитись, яка техніка є в розпорядженні пресової служби?

Чорновіл В. Я не знаю, що робиться у Виконавчому комітеті, що там вариться. Вам вже давно пора змінитися, пане Левку!

Пронюк Є. У моїй уяві становлення УГС пов'язано з Вячеславом Чорноволом. Це добре відомі факти. Тепер фактом стала певна напруга у керівництві УГС. Суперечності та недоречності можуть бути у кожній організації. Треба думати над перспективою: як буде відбуватися перетворення УГС у нову політичну структуру. Я розумію, що галичанам потрібна радикальна програма. Був закид, що не створено нової програми. Ви, пане Чорновіл, не приїжджали на засідання редколегії, тому хочу сказати вам, що є кілька проектів. Нова організація буде створена, але тепер уся увага спрямована на вибори. УГС повинна доіснувати до виборів і перетворитися після них в організацію суто політичного типу. Але в даний час УГС мусить мати свою прес-службу. УНВІС у даному разі підкошує УГС. Достатньо сказати, що популярний "Інформатор" тепер орган УНВІС.

Чорновіл В. (репліка). Довіри більше буде до "Інформатора".

Пронюк Є. Прошу не перебивати. "Український вісник" також стане органом УНВІС? УГС залишається без "Інформатора" і без "Українського вісника"?

 

Нам не пасує зараз говорити про якийсь розкол. УНВІС перебрала всі пресові органи УГС, тому УГС повинна організувати свою прес-службу і видавати свій "Інформатор". Враження таке, що пресова служба, яку очолював Вячеслав Чорновіл, переросла всю УГС. Вважаю, що ми повинні конструктивно розв'язати цю проблему. Хто хоче виступити?

Лук'яненко Л. Ви твердите, що вас усунули від роботи. Це не зовсім так. Через Ярославу Данилейко я просив інформувати вас про всі новини і про всі засідання. Я стою на позиції, що необхідно зберегти організацію. Питання стоїть так: або ви продовжуєте очолювати пресову службу або утворюєте щось інше.

Чорновіл В. Якщо вам потрібний символічний голова прес-служби, то, щоб не складалося враження про розкол, я можу погодитись.

Пронюк Є. А залишити "Інформатор" і "Український вісник" при УГС ви погодитесь?

Чорновіл В. Забрати від нас "Інформатор" і "Український вісник"? Вибачте, цього не буде. Треба врахувати позицію Анатолія Доценка, який сказав, що хоче бути незалежним.

Горинь М. Я уважно слухав, а тепер прошу вислухати мене. Згадую два моменти у стосунках двох людей, які відійшли від УГС. Перший – Василь Січко. Він був незадоволений становищем, яке займав в УГС. Другий – Григорій Приходько, який хотів організувати прес-центр, але Вячеслав Чорновіл відмовився дати йому в руки цю працю. Григорій Приходько відійшов і створив свою партію. Маємо третій випадок, коли, на цей раз Чорновіл незадоволений своїм становищем, яке він займає в УГС, а тому вирішив "виокремитись" і утворити УНВІС. Уважаю, що ця позиція продиктована не ідейними розходженнями, а чимось зовсім іншим. Як уявляє собі Вячеслав Чорновіл демократію, можна було бачити на засіданнях ВКР. Він уважає, що має право кидати усім репліки, але такого права не мають інші. Я мав можливість довгий час спілкуватися з Чорноволом. Переконався, що він добре контактує з людьми тоді, коли дає ідеї, вказівки, розпорядження, а інші їх виконують. Я багато разів придушував свої негативні емоції. Мені дали слово, я виступаю, а Чорновіл у ході мого виступу дає коментар. Як вам подобається така демократія? Чорновіл вимагає, щоб в усьому з ним погоджувались, але чи в усьому члени ВК повинні бути з ним згідні? Вважаю, що не завжди, особливо коли він не має рації, коли наперекір іншим думкам нав'язує свій погляд. Я був здивований, що Чорновіл використовує угаесівську техніку не за призначенням.

 

А тепер щодо його закиду, що ми розійшлися по різних організаціях. Коли я дав згоду працювати у секретаріаті Руху, виходив не тільки із власних міркувань. Я враховував досвід ОУН, яка у кожному селі хотіла мати опору в інших організаціях. ОУН не могла би впливати на свідомість громадянства, якби не використовувала існуючих ліберальних організацій, які часто виконували програмні засади ОУН. Мені дорікають, що я ні з ким не радився, коли вирішив піти в Рух, але ви добре знаєте, що це було не тільки моє рішення. Я казав, що в Русі змушений іти на компроміс – задля справи. Вдалося дещо зробити, зокрема провести живий ланцюг до Дня Соборності. Брат Богдан знає, як тяжко було на Великій раді Руху переконати людей, що треба зробити живий ланцюг, що нам під силу його зробити. Я про це говорив, Богдан про це говорив, але до останнього дня були такі, що не вірили у реалізацію того задуму. Богданові простіше було у Львові, а як мені у Києві? Але зробили! Головне, добре зробили і ніхто не ділив, яку частку праці виконував Рух, а яку УГС, бо і я, і Богдан працювали водночас і від Руху, і від УГС задля спільної справи. Я вважаю, що якщо б я не був у Русі, то Рух штовхнули б у бік ЦК КПУ. А тому вважаю, що моє рішення було правильним і обрана тактика компромісу (в окремих випадках) також була правильною.

 

Тепер у приміщенні Руху товчуться СНУМ, Студентське братство, інші організації, з якими я маю контакт. Я проводжу політику УГС. Що торкається того, що керувати секретаріатом Руху не повинен секретар Виконавчого комітету УГС, бо не можна сидіти на двох стільцях чи, як сказав Володимир, на двох конях, то в такому випадку потрібно розширити ВК. Звинувачення Чорновола, що ми розчинились у Русі, не відповідає правді. Не Рух нас придушив, а ми надали Рухові обличчя УГС. Коли ж йде мова про створення УНВІС, то я сказав би, що Чорноволові треба робити вибір. Завдяки УГС УНВІС має чималі кошти – Богуся Бердиховська мені про це докладно розповіла. Кому належать ці кошти – УГС чи УНВІС? Я вважаю, що ми повинні чітко визначити, як нам далі бути – разом чи окремо. Я за те, щоб ми знайшли порозуміння, але вважаю, що УНВІС є викликом УГС.

 

Чорновіл В. (репліка) УГС провалила вибори, УГС не має виборчої платформи.

Горинь М. Я хотів би, щоб Чорновіл не кидав реплік кожному виступаючому. Підводжу підсумок: я за те, щоб ми були разом. Я проти того, щоб один з керівників УГС воював проти УГС. У даній ситуації розглядаю УНВІС як альтернативу УГС.

Пронюк Є. Слово має Степан Хмара

Хмара С. Пан Вячеслав Чорновіл – талановитий журналіст, у цьому ніхто не сумнівається. Але я хочу сказати про неетичний поступок Чорновола щодо мене. Я собі не дозволив би зробити Чорноволу щось таке, щоб йому було боляче. А він зробив. Ми працюємо не на свої амбіції, а для України. Те, що ви почали робити – це ніж не тільки у спину УГС, а й усьому демократичному рухові. Якщо ви цього не зрозумієте і не знайдете сили виправити неправильне рішення, ви потерпите крах.

Крижанівський К. Скажу відверто: я почуваю себе дико на нинішньому засіданні. Я уявляв собі, що УГС – це сильний здоровий організм, що УГС об'єднала людей, які борються за велику мету. Вячеслав Чорновіл був для мене святою людиною, я його глибоко поважав, він того заслуговує, а тепер його придушила амбіція. Він уважає, якщо він терпів, якщо він багато пережив, то може нав'язувати свою волю іншим, давати людям категоричні, часто помилкові оцінки. Таке враження, що свою амбіцію Чорновіл ставить понад усе, вище справи, за яку страждав. У нього багато цінних ініціатив, він енергійний, працьовитий, але амбіція його все більше й більше придавлює. Тільки тим можна пояснити, що він УНВІС ставить вище від УГС.

Хмара С. Пора закінчувати ці розмови. Треба ставити питання чітко: або Вячеслав Чорновіл відкликає заяву про УНВІС і дальше очолює пресову службу УГС, або він виокремлюється з УГС і стає керівником УНВІС. Тій дискусії пора покласти край.

Шевченко О. Не погоджуюсь із думкою про сумні перспективи УГС. Висунути таку кількість кандидатів до Верховної Ради України може тільки організація, яка має нормальну перспективу. УГС іде цілеспрямовано до свого з'їзду. Щодо обговорюваного інциденту, пропоную його розглянути на ВКР у Києві.

Лук'яненко Л. Хочу почути відповідь на запитання: чи готовий Чорновіл відкликати свою заяву?

Чорновіл В. Хочу заявити категорично: розкол в УГС чиню не я. Я продовжую бути членом УГС і не думаю виходити. Я проти централізації влади у керівництві УГС. Централізація – це диктат, кавалерійський наскок. Я створив УНВІС – структуру, яка стоїть вище багатьох організацій. Настав час, коли пропаганду треба поставити на належний рівень. Навіть якщо б не було цих ненормальних стосунків серед керівництва УГС, то все одно була б створена нова структура. Тут ідеться не про амбіцію, а про назрілу потребу. Підготовка до виборів не на належному рівні. В УГС назрівають зміни, скоро переконаєтесь у цьому самі. Нічого мене звинувачувати – я розколу в УГС не робив. Я виклав вам свою позицію – письмово й усно, а вам приймати рішення".

 

Під час короткої перерви члени Виконкому узгодили компромісне рішення, про яке лаконічно сповістив "Інформатор" від 25 січня, що став виданням Української незалежної видавничо-інформаційної спілки, залишившись формально щотижневою хронікою пресової служби УГС.

 

"24 січня у Львові під головуванням Є. Пронюка відбулося виїзне засідання Виконавчого комітету УГС за участю членів Виконкому Михайла Гориня, Коммира Крижанівського, Левка Лук'яненка, Євгена Пронюка, Степана Хмари, Вячеслава Чорновола, Олеся Шевченка, а також голови Львівської філії УГС Богдана Гориня і його заступника Володимира Яворського. У зв'язку зі створенням Української незалежної видавничо-інформаційної спілки (УНВІС) ухвалено, що періодичні видання "Інформатор", "Український вісник" до з'їзду УГС залишаються її пресовими органами, які видаються УНВІСом, а Вячеслав Чорновіл, паралельно з працею в УНВІС, залишається головою прес-служби УГС.

Прийнято також звернення до Верховної Ради СРСР і до народів Азербайджану та Вірменії з приводу подій у Закавказзі" (Інформатор-4 (60). – Щотижнева хроніка пресової служби УГС. (Видає Українська незалежна видавничо-інформаційна спілка). – 1990. – 25 січня).

 

 

Про те, що Чорновіл мав далекосяжні плани прихилити на свій бік не тільки один виборчий " округ у Львові, а й східні області України з її строкатим складом населення, свідчить його звернення до російського населення України, написане ним російською мовою. Для тих, хто не знав потаємних устремлінь серця Вячеслава, було б важко відповісти на запитання, якою була потреба кандидатові у депутати від Львова звертатись до російського населення всієї України. І тільки близькі до Чорновола люди знали, що він готує себе до великої місії. Врешті, це засвідчує його звернення, яке наводжу мовою оригіналу.

 

"ОБРАЩЕНИЕ

кандидата в депутаты Верховного Совета УССР

Вячеслава Чорновола

к русскому населению Украины

 

Обращаюсь к вам, представителям русского народа, в ответственный период нашей жизни, когда решаются судьбы нашей с вами общей Родины – Украины.

 

Хочу, чтобы мы с вами пришли к пониманию того, что эта земля – многострадальная и терпеливая – наш общий дом. Здесь нам вместе жить, растить детей, беречь отцовские и дедовские могилы. Это должен быть подлинно наш дом: мы должны быть в нем хозяевами.

 

Нас, детей двух великих славянских народов, пытаются сегодня поссорить, развести по разные стороны баррикад. Кому это нужно? Кому это выгодно? Спросите у себя, у своей собственной совести, кто ваш друг, а кто – враг. Неужели враг – тот украинец, который работает за соседним станком, стоит в тех же очередях, над которым так же издевается псевдонародная власть?

 

Нет, враг у нас общий – те, что привели нашу богатую землю и наш трудолюбивый народ к краю пропасти – экономической, экологической и духовной, а теперь пытаются натравить нас друг на друга, чтобы утопить в чужой крови собственную несостоятельность. Вдумайтесь, кому нужна была бойня в Фергане как раз в те дни, когда Верховный Совет СССР был готов принять действительно радикальные решения, кто ищет малейшую возможность, чтобы отгородиться от народа танками и саперными лопатами, чтобы изобрести межнациональные конфликты даже там, где для них нет никаких причин? Кому нужно было распускать весной и летом прошлого года абсурдные слухи о возможных антирусских и антиеврейских выступлениях во Львове и других городах Украины?

 

Я неоднократно призывал на митингах и в независимой печати: не дадим поссорить себя, не допустим у себя Ферганы и Сумгаита!

 

Меня пытались обвинить в экстремизме. В чем же этот экстремизм? Неужели в том, что я хочу, чтобы перестали грабить вас и меня, и всю нашу землю, чтобы пот, кровь и богатство ее перестали закапывать в БАМы и Беломорканалы, чтобы перестали травить ее Чернобылями, чтобы мой народ, уплативший уже за построение "светлого будущего" свыше 30 миллионов жизней, наконец обрел свой дом и стал хозяином на своей земле? Неужели это экстремизм? Почему заботу о правах своего народа, правах, дарованных ему Богом и историей, называют национализмом, понимая под этим не нормальные патриотические чувства, а что-то злобное и человеконенавистническое? Ведь национальное возрождение моего народа в моем представлений никогда не связывалось с угнетением или подчинением какого-либо другого народа.

 

Моя избирательная программа предусматривает самую широкую культурно-национальную автономию для всех проживающих на территории Украины национальностей. А мой проект федеративного устройства будущего украинского государства и самого широкого самоуправления снизу доверху всех ячеек общественного организма дает дополнительные гарантии зашиты от произвола центра и возможность всем национальным меньшинствам решать самим все свои проблемы, в том числе национально-культурные и языковые.

 

Нет, не по национальному принципу проходит сегодня главный водораздел в нашем обществе. Я никогда не имел ничего общего и никогда не найду общего языка с такими украинцами, как Щербицкий или Валентина Шевченко. Но я горжусь тем, что всегда находил общий язык с такими русскими, как Андрей Дмитриевич Сахаров.

 

Я считал и считаю, что свобода всех возможна только через свободу каждого, что свобода Украины является главной гарантией свободы России, что наше будущее – в сотрудничестве свободных народов, а не в угрюмой казарме, отгороженной от всего мира колючей проволокой и охраняемой надзирателями без рода и племени.

 

Девиз моей избирательной кампании: СОВЕСТЬ – НАШ ПОСЛЕДНИЙ ШАНС. Я верю, что вывести Украину из пропасти могут только люди твердых убеждений, безукоризненной честности и принципиальности. И если бы в Верховном Совете Украины уже сегодня сидели такие люди, а не депутаты типа Валентины Шевченко и Георгия Крючкова, они ни за что не утвердили бы бюджет, согласно которому с каждого украинского рубля нам с вами милостиво оставляют 12 копеек, а средняя зарплата планируется одной из самых низких в СССР.

 

Моя избирательная программа, которую я называю программой национального спасения, – это не скороспелый плод приспособления к условиям перестройки. Я уплатил за нее 15 годами жизни, отнятыми брежневскими лагерями и тюрьмами. Поэтому я счел своей моральной обязанностью согласиться на выдвижение моей кандидатуры в депутаты Верховного Совета УССР.

 

Я обращаюсь к вам, братья и сестры, с просьбой: давайте говорить друг с другом, давайте понимать друг друга, давайте вместе строить достойную человеческую жизнь в нашем украинском доме для себя и для наших детей. Дай нам Бог мира и спокойствия!

В. Чорновил

Январь 1990 года"

 

У цьому зверненні привертає увагу згадування імен людей, які В. Чорновіл вважає своїми антиподами. Це перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький і Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко. Немає сумніву, що, аналізуючи їхню діяльність, Вячеслав міг прирівняти свій політичний та організаційний талант з їхніми недолугими можливостями. Це було рівняння не на звичайного депутата, а на перших осіб в УРСР. Бачити себе першим, довести моральне й інтелектуальне право бути першим – таким був Вячеслав у всіх справах, за які він брався. Мрією його було стати на чолі незалежної України, за яку він заплатив 15-ма роками тюрем і концтаборів. Він жив тою мрією і вірив у можливість її здійснення. Був близький до цього, але об'єктивні і суб'єктивні чинники стали непереборною перешкодою для реалізації найбільшої мети його життя.