Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 26. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 19 трав. 2014 р., 10:44 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 черв. 2014 р., 01:04 ]

Їдкий дим наприкінці грудня

У самому кінці 1989 року, 29 грудня, газета "Правда Украины", що перебувала у тісних контактах з КГБ, розродилась черговим опусом чекістського прислужника М. Дерімова – "УХС: грызня вокруг компьютеров". Приводом для появи цієї рептильки стало затримання 8 та 11 листопада 1989 року радянськими митниками при виїзді з СРСР двох закордонних українців – Павла Дорожинського з Канади та Ніни Самокиш з Нью-Йорка. Про затримання Н. Самокиш УКГБ інформувало Львівський обком КПУ.

 

                                "Секретно. Экз. № 1

                                  Львовский обком КПУ

                                  тов. Погребняку Я.

 

Спецсообщение

В ноябре с. г. во Львове находилась эмиссар закордонных ОУН гражданка США Самокиш Нина, которая неоднократно встречалась с активистами УХС. В процессе таможенного досмотра при выезде из СССР на ОКПП "Чоп" у Самокиш Н. обнаружены и изъяты материалы УХС, в числе которых находилась копия телефонограммы Львовского обкома КПУ (прилагается).

 

Начальник УКГБ                                                          С. И. Малик"

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16, Спр. 833, – Арк. 300-301).

 

Докладнішу інформацію про те, що відбулося на кордоні, подав у черговій публікації М. Дерімов. Стало відомо, що, крім Н. Самокиш, було проведено обшук громадянина Канади П. Дорожинського. Під час огляду в обох вилучено велику кількість самвидавчих матеріалів, газет, три комп'ютерні дискети із записом різних матеріалів, у тому числі з листом-проханням до української еміграції надати УГС допомогу комп'ютерами, ксероксами та іншою друкарською і копіювальною технікою. З цього листа М. Дерімов наводить (зі своїм коментарем) цитату (в перекладі на російську мову): «В последнее время интенсивно используются 6 компьютеров, – докладывают ухаэсовские лидеры своим зарубежным спонсорам. – Из них три – марки "Тошиба-1000", два – "Тошиба-1200РВ" и один – "Спарк". Имеется 6 принтеров (печатающих устройств) марок "Эпсон-РХ-850", "Бразер" и "Диконикс". Со скоростью 5 страниц в минуту работает копировальное устройство (ксерокс) "Девелоп-100"».

 

Серед вилучених матеріалів був і лист Павла Скочка до керівництва української еміграції, в якому він скаржиться на керівників УГС – М. Гориня і В. Чорновола, які мало йому платять як працівникові прес-служби УГС.

 

Від публікації в "Правде Украины" в очі багатьох угаесівців війнуло їдким димом. На цей раз КГБ завдав сильного удару по авторитету керівництва УГС. Стаття викликала в членів УГС багато запитань, докорів, обурень. Очевидно, саме на таку реакцію розраховував КГБ, готуючи статтю до друку. Найбільше запитань було на адресу Чорновола: "Для чого йому стільки техніки, для чого аж 6 комп'ютерів і 6 принтерів, тоді як в областях люди не мають друкарських машинок?"

 

Чорновіл пояснював, що має намір всю техніку (а її навіть ще замало) задіяти для широкої, поставленої на тверду основу інформаційно-видавничої служби. Більшість угаесівців поставились до відповідей Чорновола з розумінням. Через якийсь час це питання присохло, але про нього знову заговорили після зустрічі Нового 1990 року.

 

Передвиборні ребуси та діалоги

Перед Новим 1990 роком подзвонив журналіст Львівського телебачення Борис Козловський. На останніх мітингах він заявив про свою підтримку перебудовних процесів, осудив побоїще 1 жовтня, зняв фільм про потерпілих.

 

Не дивно, що у нас склалися товариські стосунки. Борис Леонідович час від часу телефонував мені, розповідав про новини. На цей раз його повідомлення видалися мені ребусами, над якими треба було задуматись.

- Богдане Миколайовичу, хочу розповісти вам про зустріч мешканцями Вільнюса литовської делегації, яка поверталася з Пленуму ЦК КПРС. Наш працівник звідкілясь дізнався, що Бразаускас, коли вийшов з літака, розплакався. Він також розповів, що на Пленумі позицію Литовської компартії підтримало троє членів ЦК КПРС – Єльцин, Ульянов і третій – Яків Петрович Погребняк.

- Щось несподіване і малоймовірне.

- Це, можливо, з тієї ж опери, що і його виступ на пленумі ЦК Компартії України, де він заявив, що треба пожити з цим народом, щоб його зрозуміти. Так він сказав про наші регіони, що йдуть на чолі перебудови. Мабуть, щось він відчув і зрозумів. Так що і в нас відбуваються процеси, близькі до литовських.

 

Це повідомлення видалося мені сумнівним і загадковим, тому запитав Козловського:

- Чи ця інформація об'єктивізована?

- Розумієте, це інформація неофіційна. Є ще така інформація, ніби учасники пленуму давали підписку, що не будуть розголошувати зміст того, що там говорилось. І тільки литовська делегація та окремі члени ЦК не погодилися зв'язувати себе такими обіцянками. Про це я чув з кількох різних джерел, про це начебто розповідав, але я особисто не чув, наш народний депутат Роман Миколайович Федорів. Із того виходить, що троє членів ЦК КПРС заявили, якщо не про схвалення, то про розуміння позиції Литовської компартії.

- Чи є в переліку виступаючих Єльцин, Ульянов і Погребняк?

- Є, є.

- Але ж Погребняк не член ЦК КПРС, а кандидат у члени.

- Можливо, я у це не вникав, що чув – це і вам розповів.

 

Слухаючи Козловського, подумав, що легенда про Погребняка – а я не сумнівався, що це легенда – була придумана для того, щоб УГС підтримала кандидатуру 1-го секретаря обкому КПУ на виборах до Верховної Ради УРСР. Мовляв, він майже так само думає, як Бразаускас, то як же його не підтримати? До такої думки мене вже намагалися схилити Євген Гринів і Орест Влох, проте я відстояв свою позицію.

- Чи це все, Борисе Леонідовичу, що ви хотіли мені розповісти?

- Ні, не все, є ще інформація. Одна моя знайома (не буду називати її прізвище) була на заводі "Сільмаш" і розповіла, що ви там ганьбили не тільки Юхновського, а й Косіва, якого я глибоко поважаю. Начебто ви сказали, що обидва вони підігрують партапарату, обкому компартії і все таке інше. Ця жіночка, яку я знаю впродовж кількох років, завжди була настроєна дуже радикально, навіть більше радикально, ніж я.

- Це, можливо, жінка з Товариства української мови?

- Безперечно.

- Вона особисто вам таке говорила?

- Так, мені особисто.

- Я справді був разом із Косівим на заводі "Сільмаш", де висували наші кандидатури на вибори до Верховної Ради УРСР. Першим виступив Косів, його гарно прийняли, але він зняв свою кандидатуру на мою користь. Другим виступав я. Косів чув мій виступ, жодного ганьблення з мого боку не було та й не могло бути. Я мусив віддати Косіву належне, подякувати за його жест: адже він задля мене зняв свою кандидатуру! Косів чув не тільки мій виступ, а й мої відповіді на запитання. Під час голосування, крім одного "проти", всі інші були за мене, в тому числі адміністрація і партком заводу. Все відбувалося спокійно, толерантно, без всяких нападок, які були б не на місці під час такої важливої процедури. Я не розумію, хто й чому поширює неправдиву інформацію.

- Богдане Миколайовичу, ця інформація не про збори, на яких було висунення кандидатів у народні депутати, а про сьогоднішню зустріч в інструментальному цеху.

- Але, крім присутності на зборах, під час яких було висунення, я більше не був на заводі "Сільмаш"!

- Значить, щось там, якісь там, розумієте, починають діяти сили, спрямовані на розкол. Цій жінці таке розповіли робітники, вона мала з ними приватну бесіду.

- І ця жінка розповіла вам про мої нападки на Косіва і Юхновського?

- Ні, борони Боже. Вона казала, що група робітників, активістів УГС, дуже вороже настроєні по відношенню до Юхновського і Косіва.

- Але з ваших слів виходить, ніби я про це заявив на "Сільмаші".

- Ні-ні, борони Боже! Це вона посилалася на думку робітників, які вели такі розмови, можливо у "червоному кутку" заводу. Борони Боже, про вас зовсім не йшла мова.

- Не знаю, що це за робітники і чому вони мають таку упередженість щодо Косіва та Юхновського. Тим більше, що Косів дуже гарно виступив на зборах і не дав підстави, щоб так про нього говорили. Так що треба буде цю ситуацію з'ясувати.

- Мене як журналіста також дуже зацікавила ця ситуація. Обов'язково поїду в той цех, щоб все власними руками помацати. Мені цікаво буде поговорити з робітниками, тим більше, що я також поки що по вашому округу балотуюсь. ("От де собака зарита, – подумав я, – Нарешті все прояснилося.") Ви вчора чули "Високий замок"?

- Ні, не чув.

- Під час телепередачі, коли я сказав, що висунутий по двох округах і на одному округу моїм суперником є Іван Драч, а на другому – Богдан Миколайович Горинь, мій колега, ведучий передачі, сказав: "Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно". А я йому кажу, що мене тішить олімпійський принцип: головне не результат, а участь. Отак жартували ми у прямому ефірі.

- То справді гарні жарти, але хочу вам сповістити, що ми не суперники – я не буду балотуватися по цьому округу ні до Верховної Ради УРСР, ні до обласної ради, тому суперниками ми ніколи не були і, мабуть, не будемо. Життя у дуже вдалий спосіб розв'язало цю проблему.

- Дякую за приємну для мене новину. Чи казав я вам про мою розмову з Бегеєм?

- Ні.

- Розумієте, яка справа. Був пленум міськкому партії. Начебто Бегей мав піти на місце Мартинюка, але високе керівництво не допустило його на це місце. В результаті жоден претендент не набрав необхідної кількості голосів.

- Питання лишилося відкритим?

- Так, відкритим. Претендував на це місце заступник парткому політехнічного інституту. Олександр Шлапак і Лариса Кадирова з театру імені Марії Заньковецької виступили на підтримку Ігоря Івановича Бегея, але не пройшов ні той, ні той. Коротко кажучи, Бегей хотів би стати депутатом обласної ради. Каже, що про Верховну Раду він і не мріє.

- Все стане на свої місця після четвертого січня. Тоді будемо виробляти загальну стратегію і тактику – кого підтримувати, а кого не підтримувати.

- Після реєстрації? Так?

- Так четвертого січня завершиться реєстрація кандидатів і тоді на засіданні демократичного блоку будемо виробляти спільну стратегію і тактику. Побачимо, як поведе себе партапарат, чи дотримуватиметься він норм демократії, чи знову розпочне наклепницьку газетну кампанію.

- Я вважаю, що у пресі буде повна об'єктивність.

- Ви так вважаєте?

- Так, я вважаю, що все йде спокійно. Сьогодні о 19.30, якщо не помиляюсь, у прямому ефірі буде Яків Петрович Погребняк.

- Зараз увімкну телевізор, щоб не пропустити. Ось на столі газета з програмою передач. Дивлюся – п'ятниця, українське телебачення. 19.30. "Живая связь. На вопросы телезрителей отвечает кандидат в члени политбюро Я. П. Погребняк". Є таке.

- Я не знаю, наскільки це буде "живая связь". Може, там будуть наперед заготовлені запитання і відповіді, але треба подивитись.

- Дякую, Борисе Леонідовичу, за цікаві повідомлення. Над ними варто подумати. Так що до нових контактів!

 

Отже все стало на свої місця. Телефонний дзвінок від Козловського був дипломатичною місією, мета якої полягала в тому, щоб підтримати на виборах до Верховної Ради УРСР 1-го секретаря обкому КПУ Якова Погребняка, а до обласної ради – секретаря Ленінського райкому КПУ Ігоря Бегея. Не знаю, чи розумів Борис Леонідович, що достатньо було б мені промовити на їхню підтримку бодай слово, щоб зруйнувати демократичний блок, посіяти недовіру до голови обласної організації УГС, звинуватити його в тому що "підігрує партапарату". Моя ж позиція і мої зусилля полягали в тому, щоб до Верховної Ради від Львівщини не потрапив жоден партапаратник. Я був упевнений, що це вдасться зробити, якщо будуть дотримані домовленості, досягнуті між суб'єктами демократичного блоку.

 

Телефон (від Тараса Пахолюка – субота, 30 грудня). – Богдане Миколайовичу! Тривожне повідомлення: з тюрем випустили велику кількість кримінальників. Вони крутяться на залізничних станціях у Києві, Житомирі, Козятині, Вінниці і на приміських станціях. Удень скуповують горілку, а вечором ловлять москалів і своєрідно "виховують" в українському дусі, намагаються посіяти міжнаціональну ворожнечу, зокрема, між українцями і росіянами. Кажуть, що усі озброєні ножами.

- Невеселі то речі, Тарасе, дуже невеселі.

- Все це спеціально робиться перед виборами.

- Конче треба цю інформацію сповістити Орестові Влоху. До речі, вчора у передачі "Живая связь" виступав Яків Погребняк, я півгодини намагався додзвонитися, щоб задати запитання, але даремно: жоден із телефонів не відповідав, все це була типова бутафорія, ніхто і не збирався брати трубку.

- Та це зрозуміло.

- Дякую, Тарасе, що подзвонили. Обов'язково передайте цю інформацію Влоху.

- Я буду йому дзвонити.

- Гарно, хай щастить!

- Дякую. До побачення.

 

Телефон (від Василя Червонія з міста Рівного – 30 грудня, субота). – Пане Богдане, чи могли б ви допомогти мені сконтактуватися з паном Михайлом? Мені треба було б з ним переговорити з приводу проведення живого ланцюга.

- Скажіть мені, пане Василю, чому ви дзвоните в суботу, перед Новим роком, коли важко буде розшукати Михайла, а вчора він цілий день був на роботі, там було кілька засідань – одне, друге, третє, а сьогодні його на роботі немає. Якби ви подзвонили мені вчора, я б з ним сконтактувався.

- Річ у тому,"що ми і без пана Михайла обійдемось. Ми скликаємо кущову нараду, бо така була домовленість, а його присутність була б бажана для загальної оцінки ситуації. Завтра буде багато людей, то я так вважаю, що було б непогано, якби він був. Я не міг йому дзвонити раніше, поки не заручився підтримкою областей. Коли переконався, що люди приїдуть, тоді вирішив його повідомити.

- Але ви можете подзвонити Олесю Шевченкові додому.

- Який телефон?

- Я зараз скажу. Записуйте: 513-51-09. Подзвоніть ще Миколі Горбалю. Його телефон: 476-13-87. Маєте два телефони. Дивлюся, до кого б ви ще могли подзвонити. Тараса Антонюка знаєте?

- Ні, не знаю.

- На всякий випадок запишіть: 21-66-136. А Сергія Набоку знаєте?

- Здається, досить.

- Ще дам вам телефон Василя Гурдзана – це такий чоловік, що легко розшукає Михайла. Його телефон: 413-88-29. Я думаю, що цих телефонів достатньо, щоб ви когось попросили передати братові повідомлення про кущову нараду.

- Дякую, пане Богдане. А ви не хотіли б взяти участь у цій нараді?

- Вся справа в тому, що у мене по понеділках обласна рада УГС.

- А хтось із ваших представників?

- Постараюся, щоб хтось приїхав.

- Там будуть всі області, які лежать на захід від Києва.

- Жаль, що вийшла така неузгодженість. Я б приїхав, але мене не влаштовує понеділок, бо в понеділок засідання ради УГС, треба розглянути важливі питання, в тому числі й про живий ланцюг Злуки. Тепер ще одне важливе питання. Якщо ви знатимете загальну кількість легкових машин, то розплануйте їх так, щоб на один кілометр була одна легкова машина, проміжок між ними заповните людьми. Ми будемо так планувати, щоб на кожному кілометрі гарантовано стояла легкова машина. Це буде і для оперативності добре, і для абсолютної гарантії, що та машина займе свій пункт, якщо їй визначити місце.

- Пане Богдане, ще отака справа: не можемо зв'язатися із Закарпаттям. Може, у вас є надійні зв'язки, щоб їх запросити. Може, ви знайдете на них вихід і повідомите їх про нараду. А то всіх повідомив, крім Закарпаття.

- Постараюся, може, з кимось сконтактуюся. Давайте узгодимо конструктивні моменти. Отже, кожен виходить на ланцюг із прапором, без прапорів не виходити. Людина з прапором – це умова участі у ланцюзі. Друге: синьо-жовта пов'язка на рукаві з написом тої організації. Скажімо, Рух, УГС, Зелений світ, Товариство української мови – можна скорочено писати. Орієнтуємо людей, що ланцюг з дванадцятої до першої. У випадку, якщо буде лютий мороз, тоді скоротимо на півгодини – з дванадцятої до половини першої, але початок ланцюга рівно о дванадцятій.

- Зрозуміло. Пане Богдане, ще таке запитання. Молодіжні організації розпускають слухи, що ланцюг відбудеться не двадцять першого, а двадцятого, й піде не через Тернопіль, а через Броди.

- Вони були дезінформовані нарадою в Києві 16 грудня, коли ще не було остаточно визначено, якою трасою піде ланцюг. Це була організаційна помилка, треба її виправити. Отже, остаточна дата – двадцять перше січня з дванадцятої до першої години.

- Якщо будете посилати людину, нехай візьме агітаційні матеріали і з нами поділиться, бо в нас важкувато з цим.

- Гаразд, скажу, щоб щось взяли. Ага, у нас братиме участь у живому ланцюзі Товариство української мови, Рух, Українська гельсінкська спілка, "Меморіал". Кожна організація утворила комітет з відзначення свята Соборності. Організації будуть взаємодіяти, кожна виділить певну кількість грошей для прапорів. Можливо, прийдуть до думки про централізоване забезпечення.

- Централізовано – ненадійно, треба, щоб і централізовано, й по організаціях.

- Хай буде так. Все повинно бути гаразд. Брат повідомив, що вже три дні підряд ведуться гарячі дискусії в ЦК Компартії України щодо живого ланцюга. Судячи з усього, там уже погодились, але висунули деякі умови. Вчора була остання зустріч. Брали участь Іван Драч, Дмитро Павличко, Михайло Горинь і, здається, Володимир Яворівський.

- А Павличко залишається офіційним головою оргкомітету?

- Так.

- То ми могли б писати оголошення і підписувати: голова оргкомітету Павличко.

- Я не знаю, чи так можна робити без узгодження з ним. По західному регіону заступник я, а по східному – Михайло Горинь. По Львову відповідальний Всеволод Іськів. Здається, ми всі питання з'ясували. Тож хай щастить!

 

Телефон. – Богдане Миколайовичу, о другій годині в Жидачівському райпобуткомбінаті відбудуться передвиборні збори. Будуть висувати вашу кандидатуру.

- Добре. То я з великою охотою приїду до вас.

- Я телефоную зі Львова. Я зв'язковий із Жидачевом. Я дзвонив до них по інших справах і вони мене просили вам передати про збори. Цей комбінат на вулиці Леніна, в центрі міста. Там будуть вас чекати. Я ще вам передзвоню вечором або вони вам ще подзвонять. То вже буде одне з останніх передвиборчих засідань, бо після четвертого січня почнеться реєстрація. З тими висуненнями у них справа досить кепська. Якщо ви там будете, то господарським оком на то все подивіться. Там колектив непоганий, вони мене переконували, що все контролюють, а тепер я бачу, що там не все гаразд.

- Куди вони будуть висувати?

- Вас будуть висувати кандидатом до Верховної Ради України. Було б добре, щоби ви подивилися, що там робиться з висуненням активістів до обласної ради, бо це також має велике значення. Ви їм підкажіть, щоб вони якомога більше висунули у районну раду, бо тільки п'ятнадцять процентів охоплено. Тобто, я би хотів, щоб ви розібралися на місці, яка там ситуація.

- Маєте якісь телефони?

- Телефони я вам можу дати. Бойко Галина Григорівна, домашній телефон – записуйте: 3-18-72.

- Дякую, на цьому все, бо нас вже перебивають.

 

Телефон (від Євгена Гриніва). – Богдане, чи я міг би під'їхати до тебе і ми б про все переговорили.

- Сьогодні?

- Сьогодні, бо це така справа, що не можна відкладати. Буду через 45 хвилин.

- Добре, чекаю.

 

Через годину до помешкання зайшов схвильований Євген Гринів.

- Богдане, машина під будинком. Мусиш мені допомогти, бо все провалюється. Але я спочатку зателефоную голові виборчого комітету демблоку Тарасові Пахолюку.

- Слухай, Тарасе, ми з Богданом зараз виїжджаємо у Дрогобицький район. Якби ти мав можливість поїхати з нами на годину-дві, а назад ми б організували тобі машину. Пару слів Богдан тобі скаже.

- Доброго ранку, Тарасе! З Новим роком і з побажанням, щоб наші плани були не тільки планами, але якось втілювалися в життя.

- Це найосновніше.

- Отже, про ситуацію, яка склалася. Вийшло так, що Євген Андрійович у силу обставин прив'язаний до Дрогобицького району. Треба, щоб він ішов у першому ешелоні, треба створити йому сприятливі умови, бо там багато перешкод. То, може б, ми разом під'їхали туди, його машина у мене під хатою.

- Та я би з радістю, але багато роботи у штабі.

- Передаю трубку Євгену Андрійовичу.

- Ти міг би через кілька годин повернутись.

- Це займе десь п'ять годин.

- Ні, туди півтори години і назад півтори.

- Ще година там і виходить – чотири-п'ять годин я втрачаю. Я не бачу такої потреби, Євгене Андрійовичу. Я замовляю розмову і подзвоню туди. Мені основне сказати, де ви будете, щоб там до вас підійшли наші представники.

- Крім Бурлакова, там ще, здається, є Бучацький. Ми їдемо, будемо півтори години в дорозі. За цей час обов'язково з кимось сконтактуйся.

- Я зараз замовлю розмову. Євгене Андрійовичу, у вас ще не було жодного висунення?

- Було п'ять по Роздолу, але чи будуть вони документально оформлені, то ще невідомо, бо там висунутий хлопець, доволі агресивно настроєний, і він там може перехопити ініціативу.

- Про кого мова?

- Про Мирослава Ревтя. За нього голосувало сто сімнадцять, а за мене – сто вісім. Щоправда, рахували його хлопці. Уступати добровільно він не збирається. Значить, ми їдемо, обов'язково з кимось зв'яжися, бо сьогодні має відбутися висунення. Якщо не відбудеться, тоді я випадаю зі списку, а з демократичного блоку випадає Товариство "Меморіал". Тоді взагалі розривається демократичний блок. Отже, ми їдемо і по можливості будемо щось робити. Богдан Горинь їде разом із нами по лінії Спілки; щоб узгодити це питання і повернутися зразу назад.

- Зрозуміло. У яке ви їдете село, щоб я знав?

- Не пам'ятаю назви того села, залишив у машині. Це єдине село, де сьогодні відбудуться висунення. Туди збирається їхати і Ревть зі своїми людьми. Я з ними розмовляв і вони сказали, як вирішать у Львові, так і буде. Якщо у Львові приймуть рішення, то проблем не буде, – так сказав Ревть.

- То такий хлопець, що повинен трохи головою думати.

- Така була кінцева розмова, але з іншого боку, я собі міркую, що він стоятиме на своєму. Коли я приїхав з Ігорем Калинцем до Роздолу, то Ревть переговорив з ним, Ігор виявився слабким, підійшов до мене після виступу і каже – може, ти знімеш свою кандидатуру. Я сказав Ігореві, що дякую за таку допомогу, але не розумію, для чого він зі мною приїхав. Кажу йому, вибач, але я не звик на півдороги зупинятися – хай буде голосування, а там як буде, так буде. Люди вперше бачать і Ревтя, і мене. У результаті голосування – сто сім голосів за мене і сто вісімнадцять за нього. Але про це ми вже говорили. Отже, ми поїхали.

- Щасливої дороги!

 

Наша поїздка не була даремною, зустрілися з Віктором Бурлаковим. Вдалося переконати його, що треба зберегти єдність демократичного блоку: Євген Гринів був висунутий кандидатом у народні депутати по Дрогобицькому виборчому округу № 271.

 

Підготовка до дня радості

Сталося так, що чергове засідання Львівської обласної ради УГС (нагадаю, що збиралися кожного понеділка) випало на 1 січня 1990 року. Важко було передбачити чи у святковий новорічний день приїдуть з різних районних центрів члени ради. Виявилося, що почуття громадянського обов'язку взяло верх над святкуванням Нового року. Упродовж двох годин було розглянуто кілька питань: про роботу ЛОО УГС за 1989 рік, про стан підготовки до святкування Дня Соборності України, а також про вибори до Верховної Ради УРСР.

 

Засідання ради ЛОО УГС почалося, як звикле, з мого вступного слова, в якому було зроблено такі акценти:

 

"Незважаючи на постійні нападки партократії, КГБ, міліції, прокуратури і залежних від них засобів масової інформації, ЛОО УГС невпинно нарощує сили, оволодіває розмаїтими методами боротьби, збільшує свій кількісний і якісний потенціал: на початок 1990 року нараховує 490 членів.

 

Найважливіше для всіх нас питання – вибори до Верховної Ради УРСР. Після висування кандидатів до законодавчого органу республіки, що почалося 4 грудня 1989 року, настав час реєстрації, який триватиме до 4 січня. Цю інформацію треба знати всім, хто вирішив боротися за мандат до законодавчого органу республіки та місцевих рад. Кожному представникові від демократичного блоку доведеться мати справу з досвідченими в шахрайствах партократами, які докладатимуть чимало зусиль, щоб утримати владу. Вже зараз вони вдаються до брехні, обіцянок і погроз із метою заручитися потрібною кількістю голосів. Усі ці гострі питання передвиборної боротьби необхідно роз'яснювати людям. Проти кандидатів від демократичного блоку працюватиме потужна машина засобів масової інформації. Єдине, що можемо протиставити цим силам, – слово правди. Є всі підстави сподіватися, що високий рейтинг, який мають націонал-демократи на Львівщині, забезпечить нам перемогу. Це буде нелегка боротьба. Партократи вдаються до хитрощів, на кожному виборчому округу висувають кілька "сірих" своїх представників, щоб на тому тлі засвітитися й переконати людей, що вони єдині достойні бути обраними. Цю їхню методику слід роз'яснювати людям. Серед кандидатів, яких підтримує львівський демократичний блок, є представник апарату – голова Львівської міської ради Богдан Дмитрович Котик. Будемо надіятися, що він виправдає довіру неформальних організацій, які його підтримали.

 

Усіх нас має об'єднувати велика спільна мета: вибороти державну самостійність рідному народові. Досягнення поставленої мети великою мірою залежатиме від нашої спроможності організувати живий ланцюг Злуки, яким ми повинні заманіфестувати нашу непохитну волю здобути Україні незалежність".

 

Усвідомлюючи свою відповідальність за організацію і проведення живого ланцюга, члени ради обговорили й ухвалили текст звернення до українського народу. Кожний із членів ради отримав зразок звернення для тиражування. У перших числах січня 1990 року тисячі людей знайшли у своїх поштових скриньках і прочитали цю відозву. Ще тисячам людей вона була роздана під час святкування Різдва Христового в церквах, на вечорах і концертах. Ось цей текст.

 

"Український народе!

22 січня 1919 року – один з найвидатніших днів історії України Дві незалежні українські держави – Українська Народна Республіка (УНР) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), які виникли в результаті розпаду двох імперій (Російської і Австро-Угорської), возз'єднались в єдину незалежну соборну Українську державу. Проголошений 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві Акт Злуки став здійсненням віковічних прагнень українського народу, великим національним святом. Але радість була короткою. Ворожі навали зі сходу і заходу розірвали землі Соборної України. Довгі десятиріччя ворожа окупаційна ідеологія вичавлювала з пам'яті народу День Соборності.

 

Настав час відновити затерту сторінку нашої історії.

 

Вшануймо знаменну дату всенародною єдністю. Зберімось у ланки і вийдім у неділю 21 січня о 12 годині на тракт Львів-Тернопіль-Рівне-Житомир-Київ, щоб з'єднатися в живий ланцюг рук і сердець. Чим більше нас вийде, тим щільніший буде цей ланцюг, який триватиме з 12 до 13 години як символ нашої незламної єдності. Кожен учасник ланцюга має тримати в руці український синьо-жовтий прапор і мати на рукаві синьо-жовту пов'язку з написом тих організацій, товариств, міст чи сіл, які він представляє.

 

Проснись народе України! Тебе будять дзвони історії!

 

1 січня 1990 року.

 

Рада Львівської обласної філії Української гельсінської спілки"

  

  

Наступного дня, у вівторок, я поїхав до Ходорова, щоб відвідати самітну маму і зустрітися з активістами громадських організацій, роздати прийняте радою ЛОО УГС звернення про відзначення свята Соборності. Того ж дня на засіданні ради Руху м. Ходорова прийнято ухвалу мобілізувати максимальну кількість людей для створення живого ланцюга, забезпечити учасників святкування максимальною кількістю синьо-жовтих прапорів. Зустрічі з активістами Жидачівської районної організації НРУ і УГС переконали мене, що в районі йде активна підготовка до відзначення свята Соборності, участі в живому ланцюзі Злуки.

 

Після повернення до Львова мені подзвонила кореспондент газети "Просвіта" (видання Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка) Ярослава Величко з проханням дати інтерв'ю. Я радо погодився і призначив зустріч у себе на помешканні. Через тиждень мені передали газету з моїм інтерв'ю. У ньому є ряд деталей, задля яких це інтерв'ю варто передрукувати.

 

"Від Львова – До Києва

21 СІЧНЯ з 12 до 13 ГОДИНИ ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ ЛЮДЕЙ ПРОТЯЖНІСТЮ ПОНАД 500 КІЛОМЕТРІВ З'ЄДНАЄ НАШ СИВИЙ ЛЬВІВ ЗІ СЛАВНИМ СТОЛЬНИМ ГРАДОМ КИЄВОМ. ПРО ЦЮ НАДЗВИЧАЙНУ АКЦІЮ В ІСТОРІЇ НАШОГО НАРОДУ ЙДЕТЬСЯ В ІНТЕРВ'Ю, ЯКЕ ДАВ ЧЛЕН ВЕЛИКОЇ РАДИ РУХУ БОГДАН ГОРИНЬ ЖУРНАЛІСТЦІ ЯРОСЛАВІ ВЕЛИЧКО.

 

- Богдане Миколайовичу, прошу пояснити читачам "Просвіти", з якою метою організовується живий ланцюг від Львова до Києва і якій події він присвячений.

- 22 січня – велике свято в історії нашого народу – День Соборності України. Саме в цей день 1919 року на Софійській площі у Києві проголошений Акт Злуки двох незалежних українських держав – Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки, який виражав волю народу до об'єднання у єдиній Українській державі. На жаль, історичні умови склалися так, що, незважаючи на споконвічне природне прагнення українського народу до возз'єднання, земля України була пошматована й розділена між різними державами. В часи сталінського терору та в наступні десятиліття спотвореної історії цей день був викреслений з календаря пам'ятних дат, так само, як виривалися й цілі сторінки з національно-визвольної боротьби українського народу. Нам намагалися підмінити цей день іншими датами. Але те, що репресивними заходами викорінювалося з нашої історії, ніколи, ні при яких умовах не стиралось із пам'яті поколінь. Сьогодні ми нарешті вголос й без страху вимовляємо слова: національне відродження, національно-визвольна боротьба, ЗУНР та УНР, Українські січові стрільці, Українська Галицька армія й багато інших, які донедавна в радянському лексиконі вважалися нечуваною крамолою. І серед них – День Соборності України.

 

Це не далось нам легко. Ще минулого року за спробу вшанувати 22 січня декому довелось понести адміністративну відповідальність.

 

Живий ланцюг, який буде організовано в неділю 21 січня 1990 року на честь цієї великої історичної події, символізуватиме злуку всіх українських земель, нерозривну єдність українського народу, а участь в ньому продемонструє політичну й національну зрілість кожного громадянина, якому не байдужа історія й майбутнє України, добру волю й рішучість постояти за свою національну гідність і суверенну Українську державу.

 

- Як народилась ідея такого урочистого відзначення Дня Соборності України?

Питання про підготовку до відзначення 22 січня обговорювалось на другій сесії Великої ради Руху, яка відбулась у Києві 16 грудня. Там після гострих суперечок, дискусій була схвалена більшістю членів ради ідея широкого святкування цієї історичної події, зокрема, організації живого ланцюга від Львова до Києва. Доповідь на цю тему виголосив голова секретаріату Руху Михайло Горинь. Деякі учасники обговорення, правда, висловлювали сумнів щодо реальності організації такого велелюдного заходу, зважаючи на обмежений час для його підготовки та зайнятість активних сил передвиборчою кампанією. І все ж більшість схилилась до думки, що такий захід – цілком можливий.

 

На цій сесії було обрано комітет з підготовки до відзначення Дня Соборності України. Його очолив голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка народний депутат СРСР поет Дмитро Павличко. Заступниками обрані Михайло Горинь – по східному регіону і я – по західному. Відповідальність по Львову покладено на члена секретаріату Руху Всеволода Іськіва.

 

- Як організатори уявляють собі це свято?

- Свято проходитиме в два етапи. 21 січня, в неділю, о 12 годині люди вишикуються на трасі з національними синьо-жовтими прапорами і таким чином створять живий ланцюг від Львова до Києва, який триватиме до 13 години. Другою частиною свята будуть урочисті мітинги, які пройдуть після того по всіх великих і малих містах, а також селах України. На мітингах промовці розкриють значення історичного Акту возз'єднання для українського народу, відзначать важливість цієї події в нелегкій історії України. Очевидно, що на мітинги люди прийдуть з тими прапорами, з якими вони стояли у живому ланцюзі. Повернувшись додому, кожен виставить увечері синьо-жовтий прапор на своєму будинку, на балконі чи з вікна, щоб засвідчити свою причетність до відзначення цієї історичної дати. Прапори висітимуть весь день 22 січня, зняти їх слід пізно ввечері на знак того, що свято закінчилось.

 

- Хто братиме участь у живому ланцюзі, які сили залучено до його підготовки і через які міста проляже маршрут?

- Участь у святі можуть взяти всі. Відповідальність за його проведення покладена на членів Великої ради Руху з тих областей, які в ній представлені. Маршрут проляже через Львів, Тернопіль, Здолбунів, Рівне, Житомир, Київ та відповідно всі населені пункти на цій трасі. Необхідну кількість людей на цих проміжках зобов'язані забезпечити неформальні товариства, в першу чергу – цих областей і районів. Вирішено також залучити до участі у святі й ті області, через які маршрут не пролягає, а саме Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Одеську та інші. Весь маршрут поділено на певні відтинки і визначено, хто саме повинен забезпечити кожен з них. Так, на кущовій нараді Руху, яка відбулась 23 грудня в Тернополі, домовлено, що траса Львів-Тернопіль (140 км) буде забезпечена громадськими (формальними і неформальними) організаціями Львівської області. Для мешканців нашої області маршрут розпочнеться у Львові від місця, де стоятиме пам'ятник Тарасові Шевченку, і закінчиться на східній межі Тернополя.

 

Трасу Тернопіль-Рівне забезпечує громадськість, неформали Тернопільської та інших залучених до цього областей. Трасу Рівне-Житомир відповідно – неформальні організації Рівного та залучених областей. Траса Житомир-Київ – на відповідальності житомирських і київських неформалів, решти залучених областей.

 

Враховуючи порівняно невелику чисельність активних сил Житомирщини, вирішено на 20-кілометрову трасу Новоград-Волинський-Бронники відправити кілька автобусів (приблизно 400 осіб) зі Львова.

 

- Бачу, що оргкомітет передбачив можливі труднощі А які ще можуть виникнути проблеми в процесі підготовки і під час проведення свята?

- Проблеми полягають передусім у тому, що наше свято відзначається у зимовий період. Не виключено, що в цей день може бути сильний мороз чи завірюха. В такому випадку живий ланцюг триватиме лише півгодини – з 12 до 12.30.

 

Складність і в тому, що довжина траси – понад 500 км – потребує величезної кількості учасників. Навіть якщо рахувати мінімум, то на всій трасі будуть десятки тисяч людей! А значить – тисячі прапорів, оскільки своєрідною перепусткою для участі у живому ланцюзі буде національний прапор. Враховуючи, що участь у цьому заході візьмуть представники різних неформальних і формальних організацій усієї України, рекомендовано, щоб кожен учасник мав на рукаві синьо-жовту пов'язку з написом тої громадської організації, яку він представлятиме, наприклад: Рух, "Меморіал", УГС, ТУМ, СПУ і т. д. А це все вимагає величезної кількості тканини й великої праці для пошиття прапорів і пов'язок. Слід врахувати, що матерію дістати важко. Деякі кмітливі рухівці з Києва почали фарбувати тканини у хімчистках або в домашніх умовах.

 

А якщо людей буде у 2, 3 або 4 рази більше, що є цілком можливим, враховуючи важливість цієї історичної дати в житті України? І відповідно – стільки ж прапорів і пов'язок! А ще – держаків до полотнищ... Отже, участь у святі потребуватиме не тільки високого рівня свідомості, а й чималої підготовчої роботи.

 

- Богдане Миколайовичу, а що можна сказати про підготовку до свята у нас, у Львові?

- Питання про відзначення Дня Соборності України обговорювалось на обласній раді Товариства української мови. Було одностайно вирішено, що члени Товариства візьмуть активну участь у цьому заході. Ухвалено виділити на пошиття прапорів і пов'язок певну суму грошей з фонду ТУМ. Від Товариства обрано комітет з підготовки і проведення свята.

 

Ухвалили аналогічні рішення про участь у святі, виділили кошти і створили підготовчі комітети НРУ, УГС та інші організації. В первинних осередках на підприємствах та в установах області розпочалась організаційна робота з реєстрації учасників живого ланцюга, пошиття пов'язок і прапорів, організації автобусів.

 

Передбачається, що в живому ланцюзі візьме участь велика кількість легкових автомобілів. А кожен автомобіль – це п'ять осіб з прапорами. Якщо зголоситься 150 власників, то вони будуть розміщені на кожному кілометрі у наперед визначеному місці. Відповідно, якщо автомобілів буде більше, то вони будуть розміщені ближче один до одного. 

 

Участь візьмуть також села й райони, що прилягають до траси. Їм буде відведено певне місце на терені того чи іншого населеного пункту чи поблизу нього, щоб після живого ланцюга учасники повернулись до свого села чи міста на мітинг. Якщо на трасу вийде непередбачено велика кількість народу, живий ланцюг можна організувати плече в плече вздовж правої сторони маршруту. Якщо й тоді буде затісно, то людей можна розмістити по обидва боки траси, створивши цілий коридор з національними прапорами. Який з варіантів вдасться здійснити – залежатиме від одностайності, організованості, наполегливості тих організацій, які візьмуть участь у святі.

 

- Наших читачів, можливо, турбуватиме питання: чи не чинитимуться владою якісь перешкоди у проведенні такого велелюдного заходу?

- Керівники Руху мали з цього приводу кілька зустрічей з відповідальними представниками ЦК Компартії України, які виявили достатнє розуміння щодо проведення цієї акції. І хоча не було обіцяно допомоги, не було й жодних застережень, аби свята не проводити.

 

- І наостанок: куди мають звернутись бажаючі взяти участь у святі 21 січня?

- Усі бажаючі можуть зголошуватись до штабів різних неформальних організацій, які беруть участь у цій акції, а саме: НРУ (площа Ринок, 8, тел. 72-76-00, 72-06-90), Товариство української мови (вул. Друкарська, 6, тел. 72-28-06, 72-25-71), Товариство "Меморіал" (вул. Радянська, 24, тел. 72-47-51), до Львівської філії УГС (Богдан Горинь, тел. 62-11-12, Ігор Деркач, тел. 42-04-78), у Комітет захисту УГКЦ (Іван Гель, тел. 52-73-91).

 

Координує діяльність неформальних організацій з підготовки і проведення свята по нашій області Львівська крайова рада Руху (Богдан Горинь, телефон 62-11-12, Всеволод Іськів, тел. 72-48-43, Богдан Андрусів, тел. 63-15-11)" (Просвіта, – Інформаційний вісник, – Січень, 1990, – Випуск 6).

 

Зимовий "Грім"

Січень 1990 року, крім святкового піднесення, яким були сповнені члени УГС, віщував тривожні події, спричинені внутрішніми протиріччями та амбіційною боротьбою за першість у керівництві УГС.

 

У той час, коли УГС спільно з Рухом, Товариством української мови, Товариством "Меморіал" та іншими громадськими організаціями докладали чимало зусиль для успішного проведення живого ланцюга Злуки, Вячеслав Чорновіл активно працював над реалізацією задуманого ним проекту. Провівши кілька зустрічей з довіреними людьми, розчарованими неефективною, на їхній погляд, діяльністю голови Виконавчого комітету УГС Левка Лук'яненка, Чорновіл схилив їх до думки про необхідність "виокремитися" з УГС і створити Українську незалежну видавничо-інформаційну спілку (УНВІС). Водночас домовився про співпрацю з журналістами офіційних видань, які ще в той час були членами КПРС. Вітаючи Надійку Світличну з Новим роком, Вячеслав у телефонній розмові розповів їй про свій новий проект, а вона як кореспондент радіо "Свобода" оповістила про це слухачів популярної у ті роки радіостанції. Кілька членів ради ЛОО УГС чули цю інформацію і були нею, без перебільшення, приголомшені. Для активістів УГС, не втаємничених у плани Чорновола, почуте повідомлення стало тривожним новорічним громом. Я подзвонив Вячеславу і в різкій формі висловив йому своє обурення. Він відповів, що я його образив і поклав трубку.

 

Тож не дивно, що настрій членів ради ЛОО УГС, що зібрались у святковий день 8 січня 1990 року на своє чергове засідання, був похмурий. Частина членів ради встигла пройти обробку Чорновола і "співала" його пісню. Вони критикували Виконавчий комітет УГС за бездіяльність, різко нападали на Левка Лук'яненка, знову вимагали, щоб з'їзд УГС відбувся ще перед виборами до Верховної Ради УРСР.

 

Зберігся фрагмент стенограми обговорення цієї непростої ситуації, що склалась в УГС.

 

"Яворський В. Ми вже не є незалежні. Після того, як член Виконавчого комітету Михайло Горинь став головою секретаріату НРУ, а Богдан Горинь – членом Великої ради Руху, УГС фактично стала частиною Руху. Необхідно заново створити Виконавчий комітет УГС, а він може бути створений тільки тоді, коли ми проведемо з'їзд, отже, треба негайно проводити з'їзд. Члени Всеукраїнської координаційної ради повинні якось об'єднатись і на одному із засідань призначити новий Виконком, який би займався виключно справами УГС. Якщо це не буде здійснено, ми фактично станемо функціонерами Руху. У такому разі треба буде закріпити цей статус, себто влитися в Рух, як пропонує Вячеслав Чорновіл. Але ми можемо врятувати Спілку. Ми повинні це питання обговорити, звернутися до Богдана Гориня як голови ЛОО УГС і члена ВКР, щоб він це питання з усією серйозністю поставив на найближчому засіданні ВКР і передав нашу вимогу створити новий Виконавчий комітет. Члени Виконавчого комітету не повинні бути водночас членами інших організацій, а тим більше – не повинні входити у керівництво інших організацій, як Михайло Горинь, який є секретарем ВК УГС і водночас очолює секретаріат Руху, Богдан Горинь є членом президії Крайової організації Руху, членом Великої ради Руху, членом ради Товариства української мови і водночас очолює ЛОО УГС. Коли член УГС або хтось із керівників УГС є членом іншої організації, бере там активну участь, входить у її керівні органи, то у нього немає часу займатися своєю організацією. Це можна проілюструвати прикладами. У багатьох районах нашої області існує по кілька організацій, але, коли ближче придивитися, то це ті ж самі члени УГС. Ми мусимо це питання обговорити, але перш за все пан Богдан Горинь повинен нам дати докладну картину, що відбувається у Виконавчому комітеті, яка там зараз ситуація. Заслухавши цю інформацію, визначимо, що будемо вимагати від нашого керівництва: створення нового Виконкому, підняття роботи Спілки на належний рівень чи приймемо рішення влитися в Рух. Ось основне, що я хотів сказати.

 

Вітович О. Власне, я також із самого початку виступав проти перенесення з'їзду УГС. У нашій групі велися гострі суперечки щодо перенесення з'їзду і я говорив Богдану Миколайовичу, що ситуація в УГС, зокрема у Виконавчому комітеті, якщо не критична, то в усякому разі не дуже добра. Є випадки, коли людина інтуїтивно відчуває ту кризу, яка наближається. Я вважаю, що мимо активного зростання кількості членів Львівської обласної організації УГС, коли ззовні нібито все гладко, все спокійно, насправді пробиваються тривожні симптоми, які я спостерігаю у своїй групі. Причина в тому, що багато хто з членів УГС займає якусь невизначену позицію. Хоча на даний час Декларація принципів УГС вже застаріла, та все-таки є люди, які сповідують ті політичні принципи, програмні засади й ідеї, які в ній задекларовані".

 

Крім обговорення організаційних питань, члени ради з нетерпінням очікували роз'яснення щодо почутої по "Свободі" інформації про створення УНВІС. Більшість членів ради наполягали на необхідності обговорити це питання. Оскільки серед засновників УНВІС фігурувало ім'я Володимира Яворського, до нього звернулася з проханням докладно розповісти про нове утворення.

 

Володимир не знав, як йому бути. З якихось причин не дуже йому хотілося на цю тему говорити. Сказав, що створена за ініціативою Чорновола УНВІС появилася в результаті тої кризи, яка існує в УГС. Підтвердив, що належить до членів-засновників УНВІС, зазначивши, що остаточний її склад ще формується. Щоб не було пересудів, вирішив зачитати Заяву про створення УНВІС від 1 січня 1990 року, яку підписали Василь Барладяну (Одеса), Анатолій Доценко (Москва), Ярослав Кендзьор (Львів), Сергій Мацко (Москва), Леонід Мілявський (Київ), Сергій Набока (Київ), Павло Чемерис (Львів), Вячеслав Чорновіл (Львів), Олесь Шевченко (Київ), Володимир Яворський (Львів).

 

Текст заяви викликав бурхливі емоції. Окремі члени ради вперто вимагали від Яворського роз'яснення, що означає "виокремившись із УГС", інші як особисту образу сприйняли слова, що УГС "втратила динаміку саморозвитку й перестала бути мотором національно-демократичного руху".

 

Учасники засідання зійшлися на думці, що необхідно дати оцінку несподіваному кроку Чорновола, який призвів до збурення настроїв у відповідальний період проведення живого ланцюга Злуки і наближення виборів до Верховної Ради. Атмосфера цього засідання знайшла своє відображення у лаконічній інформації, яку наступного дня подав тижневик "Львівські новини" Цитую:

 

"8 січня відбулося засідання Львівської обласної ради УГС. Серед інших було піднято питання про діяльність Виконавчого комітету УГС, проведення з'їзду УГС. У своїх виступах Володимир Яворський, Олег Вітович, Ігор Деркач висловили незадоволення роботою Виконавчого комітету, діяльністю деяких його членів, їхньою участю в інших неформальних організаціях, відірваністю від справ Спілки. Виступаючі запропонували ввести у Виконавчий комітет нових членів для активізації діяльності Координаційної ради, переглянути Декларацію принципів УГС, провести надзвичайний з'їзд УГС ще до виборів у Верховну Раду УРСР. Пропозиція терміново провести установчий з'їзд не знайшла одностайної підтримки присутніх.

 

У своїх виступах Ярослав Путько, Володимир Чабан (Стрийський осередок), Адам Кардаш, Олег Павлишии, Мирослав Левицький, Богдан Горинь підкреслили, що рішення про перенесення з'їзду у зв'язку з виборами було логічним, проведення з'їзду є серйозною справою, яка не терпить поспішності та непідготовленості, а для проведення надзвичайного з'їзду необхідні надзвичайні причини, яких в даний час немає. Окрім того, існують дві (а може, й більше) концепції дальшого розвитку Спілки, які мають бути відомі всім членам УГС для спільного обговорення. Враховуючи, що в діяльності Виконавчого комітету справді є деякі слабкі моменти, присутні прийшли до спільної думки, щоб Богдан Горинь як голова Львівської обласної філії УГС довів до відома ВКР хід обговорення піднятих на засіданні Львівської обласної ради питань, запропонував прийняти рішення щодо активізації роботи Виконавчого комітету.

 

Володимир Яворський поінформував обласну раду, що під керівництвом Вячеслава Чорновола на Україні створюється УНВІС – Українська незалежна видавничо-інформаційна спілка. УНВІС створюється на базі пресової служби УГС, із залученням членів, матеріальних та технічних засобів останньої. Це фактично означатиме вихід співробітників пресової служби УГС та одного з її лідерів зі Спілки. У своїх виступах члени ради вимагали пояснень такої позиції Вячеслава Чорновола, якого однак серед присутніх на засіданні не було. У зв'язку з важливістю цього та вищезгаданих питань вирішено запропонувати Всеукраїнській координаційній раді провести у Львові своє виїзне засідання". (Львівські новини-6. – 1990. – 9 січня).

 

Про засідання 8 січня обласної ради УГС, обговорення питання про УНВІС Чорновіл дізнався з переданих йому "Львівських новин". На поміщену там інформацію (за словами близьких до нього людей) прореагував вибухом роздратування, сказав, що дасть пояснення, чому прийняв рішення створити УНВІС. Після виходу у світ шостого тому творів Вячеслава Чорновола стало відомо, що не тільки члени ЛОО УГС мали претензії до змісту заяви про створення УНВІС, а й Сергій Набока та ще дехто, імена яких фігурували під заявою від 1 січня 1990 року. Про це свідчить збережена в архіві Чорновола записка Сергія Набоки, в якій читаємо:

 

"Пане Вячеславе!

Саме тепер не випадає мені виходити з УГС, а віддати "ГВ" ("Голос відродження") – фактично вийти й знищити газету, хоч яка вона є, окрім того, предбачаю неймовірний галас зі всього.

 

Однак я зголошуюся бути співробітником УНВІС, власне уже працюю (...)

 

Дуже мене непокоїть ситуація...

 

(...) Радився з Л. Мілявським. Ми б обоє охоче працювали в УНВІС, але тепер у заяві не варто наші прізвища ставити як членів-засновників. Доценко не знає тексту, але проти того ж місця, проти якого й ми (...)" (Чорновіл В. Твори в десяти томах. – Том 6. – К., 2009, – С. 648-649).

 

Зміст записки свідчить, що на початку задуму створення УНВІС під "виокремленням із УГС" розумівся вихід із УГС, підтвердженням чому є слова С. Набоки: "Саме тепер не випадає мені виходити з УГС". Спротив з боку окремих людей разом з різкою оцінкою "Львівських новин" змусили Чорновола відмовитися від твердження, що УГС "втратила динаміку саморозвитку й перестала бути мотором національно-демократичного руху", як і від схиляння членів-засновників УНВІС до думки про вихід із УГС. Отримавши 9 січня "Львівські новини", Чорновіл того ж дня відредагував заяву про створення УНВІС, датуючи її уже не 1 січня, а 9 січня. У порівнянні із заявою від 1 січня знято випад проти УГС і кілька прізвищ членів-засновників.

 

На "виокремлення" Чорновола різко прореагували близькі до нього журналісти, які брали участь у підготовці листків прес-служби УГС та "Українського вісника", але яких він не втаємничив у свій задум, не залучив до праці в новій структурі. Вони були ображені, а образа породжує почуття помсти. В результаті була випущена листівка без вказання авторства, яка засвідчила втрату контролю розуму над емоціями.

 

Ситуація ще більше ускладнилася, коли члени УГС ознайомилися з листом Павла Скочка представникам української діаспори, опублікованим у газеті "Радянська Україна". Цей лист був вилучений разом з іншими матеріалами, які намагався вивезти з України один із чільних діячів ОУН-мельниківців Павло Дорожинський. Чекісти були на вершині радості: нарешті їм випала можливість вбити клин у серцевину УГС. Павло Скочок не розраховував на такий поворот справи, не передбачав, що кинутий проти Чорновола бумеранг вдарить у першу чергу по ньому і він зійде на маргінеси не тільки політичного, а й журналістського життя.

 

Позиція В. Чорновола на виокремлення викликала замішання серед членів обласних і районних угаесівських структур. Для організації, яка здобула авторитет, з думкою якої рахувались, такий поворот справ не можна було вважати нормальним. Проте повороту не було, й Чорновіл, випереджуючи обговорення на виїзному засіданні ВКР у Львові питання про технічні засоби й фінанси, які були у його розпорядженні, пише листа "До Виконавчого комітету УГС (М. Горбалю, М. Гориню, Л. Лук'яненкові, Є. Пронюку, С. Хмарі)":

 

"У зв'язку зі створенням Української незалежної видавничо-інформаційної спілки хотілося б уникнути непорозумінь при розподілі коштів і матеріальних засобів. Щодо останніх пропоную такий принцип: усе залишається в того, хто користувався тим чи іншим засобом дотепер, незалежно від того, працюватиме він в УГС, в УНВІС чи одночасно там і там. За цим принципом залишаються в розпорядженні філій розподілені нами (в основному мною) диктофони, адаптори й стрічки, мегафони, телефакси, комп'ютери – дніпропетровський, київський (на якому працює штатний оператор), другий київський, що в С. Набоки (оскільки "Голос відродження" залишається органом УГС), комп'ютери Л. Лук'яненка, М. Гориня, М. Горбаля, надпродуктивний принтер, привезений Павличком, львівський комп'ютер Б. Гориня, Б. Ребрика в Івано-Франківську, апарат шовкодруку (він у Київської філії, але на нього претендує Б. Горинь), відеокамера, що в Пінського, відеокамера, яка в Житомирі. Щодо камери, яка в О. Шевченка (меншого), то її приналежність залежатиме від того, чи приєднається О. Шевченко до відеостудії УНВІС. Згідно з домовленістю з Н. Світличною, один із комп'ютерів після доукомплектації буде переданий Є. Пронюку. Таким чином, у руках УГС залишається переважна більшість комп'ютерної техніки, яка, до речі, використовувалася вкрай погано (тільки комп'ютер, привезений влітку Л. Лук'яненком, міг би вирішити багато проблем друку, в т. ч. газетного).

 

Оскільки ми переходимо на договірні відносини із закордонними видавництвами й агентствами й замовлятимемо потрібну техніку, запчастини й т. ін. не у вигляді пожертв, а в рахунок оплати наших матеріалів, потрібно запобігти плутанині й "прихопленням" та щоразу чітко визначати, кому передана та чи та річ.

 

Щодо коштів. Хоча значна частина надходжень (а з внутрішніх – переважна більшість) передавалася якраз на прес-службу (журнал, газети і т. ін.), а не на Спілку взагалі, а в перший період Спілка жила виключно з пожертв на "Вісник", ми не претендуємо на кошти, що є в київській касі УГС, у касі "Голосу відродження", у найбагатшій з місцевих кас – Львівської філії (одна з небагатьох, що зігнорували вимогу ВК подати звіт про свій фінансовий стан, джерела надходжень та ін.) Інша справа – львівська каса, кошти до якої передавалися майже виключно через мене і М. Гориня або з інформуванням обох. Оскільки ця каса від початку була фактично касою пресової служби й основою для початку діяльності, нам потрібні хоч якісь кошти, пропоную вирішити, питання поділу коштів львівської каси, що відтепер стає касою УНВІС, особами, через яких ці кошти надходили, тобто мною і М. Горинем (значну суму з цієї каси кілька днів тому на мою пропозицію вже передано в київську касу УГС).

 

Створення незалежної видавничої спілки для розширеної цілеспрямованої пропаганди національної ідеї давно назріло й прямо не зв'язане з кризовим станом в УГС після з'їзду Руху, хіба що дещо прискорене цим плачевним станом. Тому УНВІС, більшість працівників якої є членами УГС, і далі буде як співпрацювати зі Спілкою (УГС) чи організаціями, які можуть виникнути на її базі, так і активно проводитиме в життя ідеї, що привели до створення Спілки.

 

Щодо мене особисто, то, будучи досить безцеремонно відтертим від керівництва створеної з моєї ініціативи Спілки, маю нарешті можливість зосередити сили на журналістській роботі, на що раніше часу залишалося небагато. Разом з тим до з'їзду, на якому я хочу запропонувати свою платформу, не виходжу ні з УГС, ні з Виконавчого комітету (подібно до М. Гориня і С. Хмари, які, будучи навіть у секретаріаті, насправді щоденною роботою в Спілці не займаються, зосередивши зусилля – один на Русі, другий – на страйккомі).

[Січень 1990 р.]                                                                                        В. Чорновіл".

(Чорновіл В. Твори в десяти томах. Том 6. – К., 2009. – С. 650-652).

 

Упорядниця творів Вячеслава Чорновола – Валентина Чорновіл у примітці до поміщеного листа зазначила: "Публікується за рукописом-чернеткою з архіву В. Чорновола". Відсутність оригіналу дає підставу зробити припущення, що цей лист міг бути не розісланий членам Виконкому, оскільки його автор вирішив написати розгорнуте звернення до членів ВК з порушенням у ньому багатьох важливих питань.

 

З приводу позиції Чорновола, критики ним керівництва УГС, як і щодо його "виокремлення", створення УНВІС, у середовищі Львівської обласної УГС точилась гаряча дискусія, яка мала своє продовження у Києві.

 

Два дні у Києві

На 13 і 14 січня 1990 року (субота і неділя) в Києві було заплановано два важливих заходи: сесія Великої ради Руху (спільно з Інститутом історії Академії наук УРСР) на тему "Роль Акту Злуки УНР-ЗУНР 22 січня 1919 року в історії України", а 14 січня – засідання Всеукраїнської координаційної ради УГС. Отже, по порядку.

 

Третю сесію Великої ради Руху відкрив голова НРУ Іван Драч. У вступному слові сказав, що є намагання пересварити керівництво і членів Руху, але тим намаганням ми повинні протиставити свою єдність, бо тільки в єдності сила. Драч оголосив програму сесії, назвав імена виступаючих і теми їхніх доповідей. Серед доповідачів – старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР Д. Яневський (УНР: відновлення новітньої державності); науковий співробітник Інституту суспільних наук АН УРСР М. Косів (Історія утворення ЗУНР: хроніка, документи, коментарі); науковий співробітник Інституту суспільних наук АН УРСР Б. Якимович (Проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР); кандидат історичних наук С. Лилик із Львівського політехнічного інституту (Соціальна природа ЗУНР та її взаємини з УРСР); кандидат історичних наук О. Щусь з Інституту історії АН УРСР (До питання об'єднання УНР і ЗУНР); старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР С. Головатий (Українська державність в XX ст. Історія і сучасність).

 

Як писала рухівська газета "Віче" – "Наскрізною в багатьох доповідях і виступах була думка про національно-державну самостійність і соборність України. Акт Злуки 22 січня 1919 року двох українських держав в єдину Українську Народну Республіку став виявом віковічних прагнень українського народу до єдності. Однак право народу на державну самостійність, прагнення єдності були розчавлені, як відзначено сесією, насамперед агресією Росії, а також Польщі" (Віче, – № 14. – Січень, 1990).

 

Михайло Косів дав короткий огляд подій, що відбувалися у Львові 1 листопада 1918 року. Нагадав присутнім, що 31 жовтня Вітовський звернувся з промовою, в якій закликав до збройного повстання. За кілька годин до ранку були роззброєні всі казарми. Доповідач наголосив, що ЗУНР була справді народною, справді демократичною республікою.

 

Богдан Якимович потвердив сміливу думку Івана Драча про те, що "возз'єднання у 1939 році відбулось у пащі сталінського крокодила". У ці роки було депортовано 10 відсотків населення у Сибір, а тому святковим днем возз'єднання українських земель має бути день 22 січня 1919 року.

 

Сергій Лилик зробив наголос, що "п'ятаковщина" позбавила українців їхньої національної свідомості. Під час ЗУНР у Львові була створена єврейська міліція, завдання якої полягало в тому, щоб забезпечувати охорону єврейського населення від польських погромів – 600 євреїв загинуло від польської поліції.

 

О. Щусь зробив аналіз обставин, за яких об'єднувались УНР і ЗУНР.

 

Сергій Головатий навів цитату з газети "Радянська Україна", в якій написано, що 72 роки тому утворено Українську народну соціалістичну республіку. Він поставив питання, на якій основі вивішено два державні прапори – союзний і республіканський, поставив під сумнів, чи справді 25 грудня 1918 року була утворена Українська РСР.

 

Після короткої перерви (тривала всього десять хвилин) відбулось обговорення доповідей. Першим зголосився Ігор Хворостяний – директор Інституту історії АН УРСР. Він епатував зал, заявивши, що почуває себе господарем, який запросив гостей, а ці гості "набили йому морду".

 

Представник Товариства імені Іллі Чавчавадзе (Грузія) сказав, що історії України і Грузії подібні між собою, як дві краплі води. Він загострив увагу до політичних питань, розкритикував облудну ініціативу створити в КПРС народну платформу: "Яка може бути народна платформа в КПРС, коли сама КПРС антинародна? Треба руйнувати комуністичну імперію. Одна Прибалтика, одна Грузія ніколи не здобудуть свободу, тому всім разом треба руйнувати імперію і разом виборювати свободу".

 

Цікавим, а для багатьох – несподіваним був виступ С. Конєва. Він поставив питання про національну і державну символіку, наголосив, що державним українським прапором має бути синьо-жовтий прапор, який вже мав державний статус. "Нинішній червоно-синій прапор УРСР є фіктивним символом, його не приймав уряд, бо не було державності й нема її досі. Нові люди, які прийдуть у парламент, будуть вирішувати долю народу, а нині сперечатися про наші символи передчасно. Наше головне завдання полягає в тому, щоб здобути перемогу на виборах. Від цього залежить вирішення всіх наших питань. За кожне місце в парламенті має йти наполеглива боротьба. Нині вже ні в кого не виникає сумніву твердження, що Україна повинна бути суверенною державою".

 

На виступ Конєва прореагував Сергій Федоринчик, заявивши, що ідея дефіциту довіри до КПРС перетворюється в манію. На його думку, вада Руху полягає в тому, що Рух не вміє наочно викласти свою позицію.

 

 

Григорій Грабович (Гарвард): "У мене велика віра в успіх спільної справи. Від наукового інституту в Гарварді, де я тепер директор, вітаю вашу сесію. Вітання також від новоствореної асоціації україністів в Америці, від американської асоціації славістів, якої я є головою. Ми радо вітаємо процеси відродження, які проходять в Україні, бо ваше відродження – це і наше відродження. Дух свободи кружляє по Европі й відчутний в Україні".

 

Тривожним був виступ майора Бровченка з Вінницького військового комісаріату. Комісар дав вказівку, щоб Бровченко ліг на обстеження, очевидно, в психіатричну лікарню. Він звернувся до лідера Руху у Вінниці й до голови Руху Івана Драча і вони оборонили майора від переслідувань. "Після наказу лягти в лікарню мене й далі цькували, розпускали проти мене різні слухи", – закінчив свій виступ Бровченко.

 

Обурений заявою Горбачова, що Харків – "русский город", Валерій Семиволос заявив, що "Харків був і буде українським містом".

 

На цей раз на сесію Великої ради Руху прибув голова Львівської крайової організації Руху Орест Влох. Він чув докір, що не був на попередній сесії, коли треба було відстояти проведення живого ланцюга, тому у своєму виступі сказав, що живий ланцюг Злуки відбуватиметься не тільки від Львова до Києва, а й від Івано-Франківська до Львова, а далі до Києва.

 

Левко Лук'яненко свій виступ перевів у політичну площину. Він висловив думку, що владоможці придумують різні способи, з допомогою яких намагаються тримати народ у покорі, в тому числі – позбавляють його власної історії. А народ, який не знає своєї історії, перетворюється з нації в окремі одиниці. Уже п'ять років перебудови, а вона все ще не зрушилася з позиції догматичного думання. Завдання Руху – створити справжню історію України. Один із кроків до цього – відродження Дня Соборності України, і живий ланцюг Злуки – перший такий крок. Партократи хочуть зірвати цей задум, придумують тисячі причин, щоб не розвозити людей на визначені їм місця, але наперекір їхнім старанням зірвати цей захід живий ланцюг ми повинні провести на найвищому рівні.

 

З виступів можна було зробити висновок, що кожен говорив про те, що йому найбільш близьке.

 

Засідання ВКР

Наступного дня – 14 січня (неділя) під головуванням Левка Лук'яненка відбулося засідання Всеукраїнської координаційної ради, в якому взяло участь 35 осіб. Обговорено три основні питання: підготовка нової програми УГС, проведення живого ланцюга Злуки, ставлення до УНВІС.

 

У вступному слові Левко Лук'яненко нагадав, що над новим проектом програми УГС мали працювати Михайло Горинь, Василь Барладяну, Олесь Шевченко та Вячеслав Чорновіл. Та вийшло так, що Михайло Горинь був зайнятий працею в секретаріаті Руху, а Вячеслав Чорновіл – своїми справами, тому проект програми підготував Євген Пронюк, але й цей проект, і проект статуту потребують доопрацювання, не готові для обговорення. Нині всі сили переключилися на виборчу кампанію, а тим часом виникли деякі питання гарячого порядку, які ми повинні обговорити. На жаль, нема можливості заслухати Чорновола, він чомусь не прибув на засідання, а тому питання про УНВІС з'ясуємо після заслухання двох перших питань порядку денного. Почнемо з інформації про стан підготовки до відзначення Дня Соборності, якою поділиться Михайло Горинь.

 

Михайло Горинь розповів, що у секретаріаті Руху вирішено відзначити День Соборності України цілим рядом заходів, мета яких – повернути народ до історії, домогтися, щоб цю історію знав народ. Головним заходом буде живий ланцюг Злуки. Добре було б, якби цей ланцюг сягнув і до Харкова, особливо після того, коли Горбачов назвав Харків російським містом. Якщо б вдалося зробити такий автопробіг, було б дуже добре. Івано-Франківськ буде зв'язаний зі Львовом, а далі Львів-Тернопіль і по трасі на Київ. Тема проведення живого ланцюга була обговорена на двох регіональних нарадах, одна з них відбулася в Тернополі, в ній брав участь Богдан Горинь – відповідальний за відтинок Львів-Тернопіль, а друга у Рівному. Богдан Горинь гарантує, що трасу Львів-Тернопіль повністю забезпечать львівські організації, а трасу Рівне-Житомир доведеться забезпечити представникам кількох областей. Трасу від Житомира до Києва (це 140 км) повинна б забезпечити Київська обласна організація Руху. Мінімальна кількість на 1 км – 20 людей. У Києві ми хотіли б, якщо вдасться, зробити щільнішим живий ланцюг.

 

Якихось гострих застережень з боку влади щодо проведення живого ланцюга поки що нема. Було п'ять зустрічей із представниками ЦК КПУ, які дали зрозуміти, що заважати не будуть. Головна вимога – щоб не дійшло до крові. Ідею Соборності треба довести до всього народу. Три дні тому нам опечатали ксерокс. Будь-яку справу доведеться робити при напруженні нервів. Якщо не втратимо тої напруги – буде діло.

 

Голова Закарпатської групи УГС О. Орос повідомив, що у день відзначення Соборності в Хусті відбудеться мітинг. Учасники мітингу автобусами виїдуть з Хуста до Яблунівського перевалу, прибудуть до Івано-Франківська і святкуватимуть День Соборності разом.

 

Голова Тернопільської обласної організації УГС Левко Горохівський критикував місцеву владу, яка чинить всякі перешкоди у проведенні живого ланцюга Злуки, не дає автобусів. "Ми зібрали представників усіх осередків, розбили трасу по 2 км. Не вистачає прапорів. Треба допомогти".

 

Л. Лук'яненко підсумував обговорення першого питання, наголосив, що живий ланцюг треба проводити під державними гаслами і перейшов до наступного питання – про вибори.

 

Про стан виборчої кампанії доповідав Степан Хмара, який сказав, що на Львівщині демократичний блок перемагає – у кожному окрузі висунуто по кілька кандидатів від демократичних сил. "Характерно, що жодне підприємство не висунуло партапаратників. На більшості підприємств Львова створено страйкові комітети. Тільки за умови організованого протесту можна чогось досягти. Зараз стоїть питання про створення координаційного органу загальноукраїнського характеру. Ми повинні ігнорувати партійні органи і їхні розпорядження – від райкомів партії до ЦК КПУ. Сьогодні доцільно проголосити лозунг: "Ради без комуністів!" Якщо у радах буде комуністична більшість, ми нічого не досягнемо. Викликає обурення, коли голова Львівської крайової організації Руху голосує за партійну платформу. Можна наперед сказати – це вже готовий безпринципний депутат. Якщо він не готовий піти на жертву, то нема чого його підтримувати. Гасло "Ради без комуністів!" має стати реальністю".

 

Не погодилася з Хмарою Зоя Коваленко. Вона заявила, що гасло "Ради без комуністів!" нереальне в східних областях України. "Я за багатопартійну систему, але якщо чесні люди вийдуть з комуністичної партії, то це буде фашистська партія. Подумайте над цим".

 

Хтось із місця крикнув: "До гасла "Ради без комуністів!" слід підходити диференційовано!". На цей викрик пореагував С. Гура: "В УГС назріває ідеологічний вибух. Після виборів необхідно організувати теоретичну конференцію".

 

Борсук підняв питання про необхідність виділення спостерігачів на усіх дільницях. На цьому обговорення про вибори закінчилось і Л. Лук'яненко надав слово Богдану Гориню, щоб той розповів про ситуацію у Львівській обласній організації УГС і ставлення в ній до створеної В. Чорноволом УНВІС. Щоб не було двозначності в трактуванні важливих питань, з'ясувати які мені доручили члени обласної ради, я подаю стенограму свого виступу, записаного на магнітофонну стрічку.

 

"Шановні члени ВКР!

В останні місяці по багатьох містах України поширюються чутки про те, що УГС розпалася, перестала існувати, а тому говорити про УГС можна тільки у минулому часі, як про історію. Сьогоднішнє наше засідання свідчить про інше – УГС існує, існують обласні, районні організації, а подекуди навіть сільські осередки, існує Всеукраїнська координаційна рада, Виконавчий комітет. Отже, існує республіканська структура і її керівництво, а це означає, що чутки про розпад УГС неправдиві.

 

Прикро, що активними поширювачами цих чуток стали (як це не дивно) засновники й активісти УГС – Вячеслав Чорновіл і Василь Барладяну з Одеси, який написав статтю на цю тему, передав її по телефону інформаційним агентствам УПА (УПА – Українське пресове агентство) і УЦІС (УЦІС – Українська центральна інформаційна служба). Вони вперто нав'язують людям, з якими контактують, думку, що УГС розпалася, що розколовся Виконавчий комітет, що єдиний вихід – оголосити про розпуск УГС і влитися всім членам у Рух.

 

Відстоюючи думку, що УГС не працює і фактично перестала існувати, Вячеслав Чорновіл самоусунувся від праці у ВК і створив Українську незалежну видавничо-інформаційну спілку. Отже, в УГС буде ще одна спілка – УНВІС. Ця інформація по-різному сприйнята членами ради ЛОО УГС. Дехто під впливом Чорновола вважає, що УГС справді стала нежиттєздатною, інші – що ініціатива Чорновола дуже несвоєчасна перед святом Соборності й виборами до різних рівнів рад. Були й радикальні голоси, що крок Чорновола – це ніж у спину УГС перед її установчим з'їздом. Члени ради ЛОО УГС більшістю голосів осудили ініціативу Чорновола. На сьогодні ЛОО УГС налічує понад 500 членів. Осередки УГС створено майже в усіх районах області. У нас нормальна матеріально-технічна база. Ми власними силами погасили штрафи, які були накладені на членів УГС – активних учасників львівських мітингів! Понад 2000 крб. виділили на закупку матерії і пошиття синьо-жовтих прапорів для живого ланцюга Злуки. Узгоджені з демократичним блоком представники від УГС зареєстровані на виборчих округах і почали активну перед виборчу кампанію. У тих районах, де є авторитетний осередок УГС, справи в усіх аспектах йдуть нормально. Це стосується і проведення мітингів, і участі у виборах.

 

Симптоматично, що на нинішнє засідання ВКР не прибули ні Василь Барладяну, ні Вячеслав Чорновіл. Мабуть, вважають, що Спілка розпалась, а тому про яке засідання ВКР може бути мова. Як бачимо, вони помилилися. Львівська обласна рада УГС доручила мені звернутися до ВКР з такими проханнями і рекомендаціями:

- питання, пов'язані зі створенням УНВІС, мають бути розглянуті на виїзному засіданні Виконавчого комітету у Львові;

- піддати гласності ситуацію зі створенням УНВІС, дати мотивацію про доцільність або недоцільність утворення у Спілці ще однієї спілки. Вирішити питання, хто має очолити пресову службу УГС і чи правомірна новостворена УНВІС привласнити технічні й матеріальні засоби, які належали всій УГС;

- чи можуть керівники УНВІС, що виокремилася з УГС, бути водночас керівниками УГС на республіканському і обласному рівні;

- поповнити Виконавчий комітет новими членами, які зможуть повністю віддати себе щоденній праці для УГС".

 

Коли я закінчив свій виступ, слово було надане Степанові Хмарі.

- "Я мав довгу розмову з Чорноволом по телефону. Він хотів переконати мене, що в УГС існує криза. Я не погодився з його твердженням, сказав, що маю іншу думку, вважаю, що УГС досягла певних успіхів. Наведені Чорноволом аргументи мене не переконали. Через кілька днів я дізнався, що з його прямої подачі розповсюджується фальшива інформація, яка поширилася на СНУМ: Чорновіл формує громадську думку, начебто УГС занепадає, у Виконавчому комітеті – затяжна криза. Я ж вважаю, що УГС не занепадає. На мою думку, Чорновіл завалив роботу в пресовій службі, а тепер хоче створити щось незалежне – видавничо-інформаційну службу. Коли я запитав його, чому не ознайомив мене з листом Лук'яненка, він повісив трубку. В останній час Чорновіл вдався до нав'язування окремим членам ВКР думки про необхідність якнайскорішого скликання з'їзду. Не буду говорити про причини такої нетерпеливості – тут все зрозуміло без пояснень".

 

Члени ВКР підтримали пропозицію Львівської організації УГС з'ясувати всі питання, пов'язані з УНВІС, під час виїзного засідання. Лук'яненко запропонував провести таке засідання у Львові зразу ж після святкування Дня Соборності – 24 січня. Що стосується розширення складу Виконавчого комітету, то на пропозицію Лук'яненка новими членами Виконкому стали Петро Розумний з Дніпропетровська, Олесь Шевченко з Києва і Коммир Крижанівський з Москви.

 

На цьому засідання ВКР не закінчилося. Під час розгляду "різного" на поверхню виступила іржа, здатна переїсти найміцніше залізо. Почалося з виступу головного редактора газети "Голос відродження" Сергія Набоки, який розповів про труднощі, з якими він зіткнувся під час видання газети. "Праця йде тяжко. Перше і друге числа газети я зробив сам, а третє число пропало, почалися перебої, наклад збільшився, обсяг збільшився, тому четвертий і п'ятий випуски виходили довго, а шостий вийшов досить швидко. Тепер маємо свою техніку, яка дає можливість за два тижні випустити два числа газети. Зараз у виробництві восьме число. Пан Лінчевський розповсюджує про редакцію "Голосу відродження" різні неправдиві чутки.

 

Федорук В. Те, що газета не виходить регулярно, – не наша вина, причина у відсутності поліграфічної бази. Не можна нарікати на фінансовий стан – він непоганий.

Сергієнко О. Набока розпускає неправдиві слухи, начебто я привласнив громадські гроші.

Набока С. Коли я складав звіт, який віддав Чорноволу, то в переліку тих сум, які нам надійшли, вказав, посилаючись на Івана Рибалка, що 100 крб. знаходяться у Сергієнка.

Лінчевський В. Набока повинен докладно прозвітувати про свою роботу. Я справді сказав у приватній розмові, що діяльність Набоки вважаю саботажем. Про це готовий докладно розповісти, якщо є в цьому потреба.

 

Лук'яненко припинив подальші виступи й, зробивши короткий підсумок, закрив засідання.

 

Ширше, ніж у моїх записах, підняті на ВКР питання висвітлено в "Обіжнику" № 14, який передруковую без змін.

 

"Обіжник" № 14

14 січня 1990 року в м. Києві відбулося чергове засідання ВКР УГС. У нараді взяли участь представники Вінницької, Волинської, Донецької, Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Київської, Львівської, Одеської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Харківської, Чернівецької філій УГС та Закарпатської, Кременчуцької, Кам'янець-Подільської, Полтавської ініціативних груп, а також представник української громади у Литві.

 

Вів засідання голова ВК Л. Лук'яненко. Він повідомив, що передбачені для розгляду на ВКР питання про проект програми та статут Спілки, з якими напередодні ознайомився ВК, визнаний недосконалим, тому обговорення цього документа перенесено на наступне засідання.

 

Питання про роботу часопису "Український вісник" у зв'язку з відсутністю його редактора В. Чорновола також перенесено на наступне засідання ВКР.

 

ВКР заслухала повідомлення М. Гориня про хід підготовки до святкування Дня Соборності України 22 січня. Особливу увагу було приділено організації живого ланцюга Київ-Львів (21.01. 1990 р.). М. Горинь запропонував Харківській філії УГС організувати святковий агітаційний автопробіг Харків-Київ для участі у мітингу на Софійському майдані.

 

Голова Закарпатської групи УГС О. Орос повідомив, що від Хуста до Івано-Франківська планується організувати святковий ескорт, учасники якого приєднаються до мітингу у Франківську.

 

Член ВК П. Розумний повідомив, що Дніпропетровська філія УГС делегує у Київ 200 чоловік для участі у святах.

 

Голова Житомирської філії В. Овсієнко попросив надати допомогу для організації ланцюга в м. Житомирі. Таку допомогу згодився надати Червоноград, про що повідомив С. Хмара.

 

Б. Горинь (голова Львівської філії) розповів про хід підготовки до святкувань і про рішення Львівської міської ради виділити для спостереження за трасою гелікоптер, а також запросити представника пресової служби УГС Я. Кендзьора для проведення зйомок з повітря.

 

Виконавчий секретар Є. Пронюк закликав усіх голів філій терміново подати місцевим представникам влади заяви про намір провести святкові заходи на Україні.

 

Наступним розглядалося питання про хід виборчої кампанії на місцях. Виступили: С. Хмара (Львів та Львівська область), О. Шпірко (Полтавщина), П. Борсук (Київська область), В. Овсієнко (Житомирщина), П. Розумний (Січеславщина), Л. Горохівський (Тернопільщина), Й. Зісельс (Чернівці), І. Дем'янюк (Рівне), представник Одещини, В. Семиволос (Харківщина), Д. Себій (Волинь), С. Айбабін (Запоріжжя), С. Луців (Донеччина) та ін.

 

Відзначено, що в більшості виборчих округів України висунуто представників демократичних кіл. Після диспуту ВКР заслухала три проекти передвиборчого звернення УГС до громадян України (С. Айбабіна, С. Гури, К. Крижанівського). Затверджено варіант С. Айбабіна.

 

С. Хмара рекомендував проводити вибори під гаслом "Ради без комуністів!"

 

С. Гура вніс декілька пропозицій, а саме: почати підготовку до бойкоту весняного призову українців до лав окупаційної Радянської армії; після закінчення виборчої кампанії скликати теоретичну конференцію УГС.

 

Було розглянуто питання про роботу газети "Голос відродження". С. Набока доповів про комплектування штату газети та про розподіл обов'язків, наголосив на потребі оперативного збору актуальних матеріалів (в тому числі проблемних статей, теоретичних розробок з областей).

 

К. Крижанівський розповів про політичне становище та роботу Українського товариства у Литві й передав запрошення взяти участь у конференції демократичних сил Східної Європи, що відбудеться 3-4 лютого 1990 року у Вільнюсі.

 

О. Орос повідомив про тяжке становище, в якому опинився колишній політв'язень радянських концтаборів П. Кампов і негуманне ставлення до нього властей. ВКР доручила голові Закарпатської групи УГС звернутися від її імені до місцевих органів влади із вимогою встановити справедливість по відношенню до П. Кампова.

 

ВКР схвалила запропоновану С. Хмарою резолюцію, текст якої подається нижче.

 

ВКР доручила провести чергове засідання Виконавчого комітету у Львові з питань подальшої роботи пресової служби, секретаріату УГС та ін.

 

Наступне засідання ВКР відбудеться 4.02. 1990 р. в Києві (Музейний пров., 8) о 10.00.

 

План роботи:

1. Обговорення проекту нової програми УГС.

2. Обговорення проекту нового статуту УГС.

3. Про хід передвиборчої кампанії.

4. Про проведення теоретичної конференції УГС.

5. Про роботу журналу "Український вісник".

6. Різне.

 

РЕЗОЛЮЦІЯ

Всеукраїнської координаційної ради

Української гельсінкської спілки

 

ВКР УГС висловлює рішучий протест проти фальшивих заяв представників апарату КГБ про те, що в СРСР вже немає політв'язнів, і вимагає негайно звільнити з ув'язнення всіх політв'язнів, в тому числі українців Богдана Климчака та Едуарда Крицького, євреїв Леоніда Лубмана та Михайла Казачкова, росіянина Валерія Смірнова.

 

ВКР УГС звергається до урядів і громадськості країн-учасниць гельсінкського процесу розгорнути широку кампанію за звільнення всіх політв'язнів в СРСР.

 

Київ, 14 січня 1990 року".

 

Після Києва

З Києва я повернувся у понеділок 15 січня зранку і того ж таки дня ввечері відбулося чергове щотижневе засідання ЛОО УГС. На початку засідання я розповів про поїздку до Києва, про участь у двох засіданнях – Великої ради Руху і Всеукраїнської координаційної ради. Головну увагу зосередив на засіданні ВКР.

 

Вислухавши інформацію, члени ради після обговорення сукупності питань, пов'язаних із підготовкою ЛОО УГС до проведення живого ланцюга, присвяченого Дню Соборності України, нетерпляче чекали на роз'яснення ситуації, пов'язаної з "виокремленням" із УГС Чорновола.

 

Внести ясність у ситуацію вирішив Володимир Яворський. Він сказав, що В. Чорновіл вніс деякі зміни у попередній текст своєї заяви. На його думку, найкраще ознайомитися зі змістом нової редакції заяви, датованої 9-м січня.

 

"ЗАЯВА

про створення Української незалежної видавничо-інформаційної спілки

 

Багаторічній монополії партійної пропаганди, що узурпувала пресу, радіо, телебачення, видавництва і друкарні, приходить кінець. Можемо констатувати, що група "Українського вісника", яка розрослася потім у пресову службу УГС, добре прислужилася розбудові теперішньої незалежної преси в Україні. В її активі – випуск у серпні 1987 року першого легального незалежного журналу; інформаційний прорив до українського слухача через радіостанції демократичних країн (оприлюднено близько ста листків прес-служби, які замінила ще оперативніша подача інформації через розгалужену кореспондентську мережу); поява у березні 1989 року першої в Україні позацензурної газети; випуск щотижневого загальноукраїнського "Інформатора". У Москві розпочато видання російськомовного журналу "Украинский вопрос". Розповсюджено немало окремих статей та інформаційних матеріалів. Відеогрупа зняла десятки унікальних стрічок про події в Україні, деякі з них з успіхом демонструвались як у нас, так і за кордоном.

 

Однак незмірно зросла спрага нашого народу до правдивого слова і вірогідної інформації, як і зміна політичної ситуації в Україні, яка потребує пропагандистського забезпечення нового етапу національно-визвольного руху, поставили перед нами нові завдання. Бо мізерні тиражі більшості українських неформальних видань, невисокий професійний рівень багатьох із них, вузькість політичного мислення через прив'язаність до платформи тієї чи тієї групи і намагання освітлювати події з позиції тільки "своєї" організації – загальновідомі ґанджі нашої позацензурної преси.

 

Виокремившись із Української гельсінкської спілки, ми створюємо організаційно незалежне об'єднання професіоналів – журналістів і літераторів, зацікавлених у поширенні правдивої інформації та об'єктивному освітленні всього розмаїття сьогоднішнього українського громадсько-політичного життя. Ми будемо інформувати про діяльність всіх новітніх патріотичних організацій (Руху, "Меморіалу", Товариства української мови, "Зеленого світу" та ін.), в тому числі й УГС, до якої належать члени-засновники УНВІС та частина журналістів, що вже зголосилися до співпраці з нами. Сподіваємося на співробітництво з УНВІС і кращих представників офіційної преси, зокрема тих, що об'єднались у Вільну асоціацію українських журналістів.

 

Плануючи на майбутнє розбудувати інформаційно-видавничу структуру, яка при найпершій можливості буде здатна перейти до широкої діяльності на госпрозрахунковій основі, невідкладними завданнями Української незалежної видавничо-інформаційної спілки на першому етапі вважаємо:

- регулярне видання з січня 1990 року журналів "Український вісник" та "Украинский вопрос", газети "Голос України", щотижневого "Інформатора" як незалежних пресових багатотиражних органів;

- створення «Бібліотеки "Українського вісника"» – видавництва оригінальних книг і брошур переважно суспільно-політичної серії;

- організацію на договірній основі спільних видань або передруків продукції інших видавничих груп чи неформальних організацій, а також організацію перевидання їхньої і власної продукції в інших країнах;

 

 

- створення кореспондентської мережі й передача на договірній основі інформації пресовим і радіотелеграфним агентствам та окремим виданням в СРСР і в інших країнах світу.

 

Статут УНВІС, що буде оприлюднений окремо, передбачатиме різноманітні форми участі в Спілці чи співпраці з нею як неформальних об'єднань і їхніх видань, так і окремих авторів – від постійної праці в одному з видань УНВІС (оплачуваної чи на громадських засадах) до різних форм творчої або видавничої співпраці.

 

9 січня 1990 року

Члени-засновники УНВІС:                        Василь Барладяну (Одеса), Анатолій Доценко (Москва), Ярослав Кендзьор (Львів), Сергій Мацько (Москва), Вячеслав Чорновіл (Львів), Олесь Шевченко (Київ), Володимир Яворський (Львів)".

 

Нова редакція заяви, як і попередня, викликала гарячі дискусії, які вийшли за межі змісту прочитаного тексту і перекинулись на стан справ у керівництві УГС. Із деяких виступів можна було зробити висновок, що Вячеслав Чорновіл продовжує індивідуальну працю серед членів УГС.

 

Ось як подали інформацію про засідання ради ЛОО УГС "Львівські новини" ч. 7 від 16 січня 1990 року:

 

"15 січня відбулося чергове засідання Львівської обласної ради УГС. Голова філії Богдан Горинь поінформував присутніх про сесію Великої ради Руху та засідання ВКР УГС. Сесія Великої ради Руху проводилась 13 січня спільно з Інститутом історії Академії наук УРСР. Основне питання – роль Акту Злуки УНР – ЗУНР 22 січня 1919 року в історії України. Зі Львова із доповідями виступили Михайло Косів, Богдан Якимович, Сергій Лилик. В обговоренні доповідей взяли участь Степан Хмара, Левко Лук'яненко, Дмитро Павличко та ін.

 

Наступного дня відбулося засідання ВКР УГС, на якому було присутніх 35 осіб. Обговорено питання про підготовку живого ланцюга Львів-Київ, про участь членів УГС у виборах та про ситуацію, що виникла у зв'язку з утворенням УНВІС. Що стосується останнього питання, вирішено, що Виконавчий комітет проведе з цього приводу виїзне засідання у Львові. Богдан Горинь повідомив, що Виконавчий комітет розширено, в склад його ввійшли Петро Розумний з Дніпропетровська, Олесь Шевченко з Києва, Коммир Крижанівський з Москви.

 

 

 

Із заявою про створення УНВІС ознайомив присутніх Володимир Яворський.

 

Олег Вітович у своєму виступі знову порушив питання про проведення з'їзду УГС. В дискусії взяли участь: Володимир Лозинський (Руднівський осередок), Богдан Горинь, Михайло Шабат (Рава-руський осередок), Табачко (Миколаївський осередок), Володимир Яворський, Богдан Чопко, Роман Оприск. Більшість виступаючих відстоювали думку, що проведення з'їзду – надто серйозна справа. Проведення його поспішно, без належної підготовки могло бути на шкоду УГС. На раді розглянуто деякі питання щодо участі УГС у живому ланцюгу "Українська хвиля", присвяченому Дню Соборності України".

 

Тривожний телефонний дзвінок від брата Михайла з Києва: "Не вистачає людей для живого ланцюга на трасі обабіч Житомира. Необхідно організувати максимальну кількість автобусів (скільки вдасться) і направити їх вранці 21 січня до Житомира з таким розрахунком, щоб люди могли стати у живий ланцюг ще перед 12-ю годиною. Головне – щоб місто бачило живий ланцюг. Якщо людей приїде більше, то розставити їх по трасі у напрямку Житомир-Київ, щоб заповнити можливі розриви".

 

То було абсолютно несподіване прохання. Адже за кожним відтинком шляху був закріплений активіст УГС або НРУ, вони були відповідальні за доставку людей на визначене для них на схемі маршруту місце. Тепер треба було вносити корективи. Це трудне питання довелося полагоджувати телефоном, обдзвонюючи районні осередки. Гарантовану допомогу обіцяв Новий Розділ, інші також не відмовили, але не було такої твердості. Подзвонив членам обласної ради – тим, що у Львові, і тим, що в районах, сказав, щоб узяли на себе відповідальність за Житомир, а я особисто проконтролюю трасу Львів-Тернопіль. Розуміючи критичну ситуацію, майже половина членів ради дали згоду виїхати замовленими автобусами до Житомира, узгодивши свій виїзд із керівництвом НРУ, яке у свою чергу також обіцяло допомогу.

 

 

У середині тижня брат спеціально приїхав з Києва до Львова, щоб обговорити зі мною питання допомоги людьми на Житомирській трасі. Він вручив мені від руки накреслену схему частини траси, зазначивши слабку ланку.