Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 25. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 16 трав. 2014 р., 11:30 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 черв. 2014 р., 11:01 ]

За все треба боротися

Не лише УГС, а всі неформальні об'єднання Львова своєю активністю й наполегливістю домоглися права на санкціоновані мітинги. Це право було виборене арештами, штрафами, побиттям людей під час жорстоких розгонів мітингів 4 серпня 1988-го і 12 березня 1989 року, побоїщем, вчиненим ЗМОП 1 жовтня 1989 року, численними протестами, а навіть страйками. Враховуючи попередній досвід, влада не посміла заборонити мітинг у Львові 10 грудня 1989 року, тоді як в інших містах, зокрема в Одесі, у цей самий день міліція цинічно насміхалась і фізично знущалася над людьми, які зібралися невеликою жменькою, щоб відзначити День прав людини. Ось як пройшов цей день у двох різних за рівнем національної свідомості й громадської активності містах.

 

"10 ГРУДНЯ В ОДЕСІ,

або розповідь про те, як у місті над морем "розважалися" омонівці

 

10 грудня 1989 року, в міжнародний День захисту прав людини члени одеського Руху і міського Товариства "Південна громада" зібралися на міській площі біля пам'ятника Воронцову. Обмінювались останніми новинами, радились, де можна зібратися, щоб висунути свого кандидата у депутати. Адже, не дотримуючись чинного законодавства, приміщення для зборів у міського Товариства української мови та культури ім. Т. Г. Шевченка "Південна громада" відділ культури облвиконкому під невсипущим оком і за наказом секретаря обкому КПУ Г. К. Крючкова забрав ще чотири місяці тому. Оскільки ця самодіяльна організація офіційно зареєстрована урядом республіки, то це пряме порушення її конституційних прав.

 

В одній із груп людей, що зібралися, Л. М. Сірий, батько 10 дітей, підняв синьо-жовтий національний прапор України. Буквально через дві-три хвилини його брутально схопила міліція, якою керував заступник начальника облуправління УВС Одеського облвиконкому полковник Подленєв (так він сам себе назвав). Л. М. Сірого, тягнучи до міліцейської машини, з десяток хвацьких міліціонерів звалили на брук, копали.

 

Люди звернулися до офіцерів, які керували операцією, – полковника і підполковників – і стали вимагати пояснень їхніх антиконституційних дій. Однак ті, називаючи людей "бандерівцями", "запроданцями", продовжували творити свою чорну справу. З натовпу вихопили О. Г. Коденчука, били його ногами і гумовими кийками, примовляючи: "Вот тебе, вот тебе, бандеровец-жовтоблакитник!" Громадян Сірого і Коденчука заштовхали в міліцейські машини.

 

Розмахуючи кийками і пістолями, на очах у сотні людей міліцейські яничари звалили на асфальт неповнолітнього (17 років) Миколу Биндюка і катували його. Кийками по головах били омонівці й жінок. Наприклад, В. Сіру, котра кинулася на допомогу своєму хворому чоловікові, "повалили на бруківку з такою силою, що вона покотилася, б'ючись головою по бордюру". Але і цього їм виявилося замало. Озвірілі нелюди били жінку – багатодітну матір – чобітьми і кийками.

 

Один молодий вимуштруваний здоровило в цивільному (який і не приховував своєї приналежності до карателів) шарпонув громадянку Ю. Г. Поліщук і з силою штовхнув її на землю тільки за те, що вона запитала: "Кому ви служите?" Підполковник Петров, зачувши українську мову, з ненавистю сказав: "Душить вас надо!"

 

Оце в міліції на Україні, на "вірній службі українському народові" вислужують собі нові зірочки на погони отакі собі підполковники – "сини народу"!

 

Натовп довго не розходився, залишились і яничари на чолі зі своїми доблесними командирами – націлювачами на "героїчну боротьбу з крамолою". Не соромлячись, вони погрожували: "Будем убивать вас, жовтоблакитники, пока не останется ни одного! Это вам не Львов!"

 

Заступник начальника УВС В. М. Грабовей, почувши, що синьо-жовтий прапор – історичний прапор українського народу, так дискутував з людьми:

- Плевать мне! Душить буду всех желтоблакитников!

- Ви читали інтерв'ю з Л. М. Кравчуком?

- Плевать мне на Кравчука!

 

Їм справді "плевать" і на український народ, на український і союзний уряд.

 

Ось їхні стандартні погрози: "Плевать на Горбачева! Шлите телеграммы. Можем еще и помочь. Сделаем переворот – будет хуже, чем при Сталине".

 

Отже, служать ці "чорні полковники" – мафії, реакційним, антинародним, антиперебудовним силам. Тому і методи їхньої "роботи" – як у злодіїв з великої дороги. А натхненник і організатор їхніх перемог – одеський партапарат, очолюваний лютим ворогом українського народу Г. К. Крючковим.

 

Спецзагони (як це випливає з описуваного конкретного випадку) – це офіційно узаконена банда, яка обслуговує мафіозний партапарат за рахунок народу, гідні спадкоємці сумнозвісних одеських бандитів.

 

То де ж тоді народові взяти спецзагони для боротьби з мафіозним, антиперебудовним партапаратом? Адже мафія грабує Україну, її народ, її землю, її моря і ріки, її культуру і гідність.

 

Порятунок народу в його руках, у його єдності, згуртованості перед лицем широкого наступу консервативних, реакційних, темних сил застою.

 

Тільки люди, які витравлять із себе рабську психологію, втілять у життя ідеї перебудови.

 

Борімося! Поборемо! Ганьба реакціонерам!

Ю. Поліщук".

(Віче, – № 14. – 1990. – Січень.)

 

У Львові ситуація була цілком іншою, ніж в Одесі. Обком КПУ, КГБ, УВС і прокуратура вимушені були рахуватися з високим рівнем політичної свідомості львів'ян, з авторитетом, який у боротьбі набули неформальні об'єднання, зокрема Львівська обласна організація УГС та НРУ. То був час, коли осередки УГС почали поставати навіть у селах Львівської області. 24 листопада 1989 року в селі Ямпіль Пустомитівського району відбулися установчі збори, на яких координатором сільського осередку УГС обрано Ростислава Онищака. На зростаючий вплив у громадському житті України УГС звернено увагу в доповідній записці, яку підготували 10 грудня 1989 року функціонери ідеологічного відділу ЦК Компартії України.

 

"ЦК Компартії України

В ідеологічному відділі підготовлено відповіді на ряд актуальних запитань, які надходять партійному активу на зустрічах з трудящими.

 

Підготовлений матеріал може відіграти певне значення для формування об'єктивної громадської думки населення.

 

Зав. ідеологічним відділом ЦК Компартії України                                                                                                      О. Попович

 

10 грудня 1989 р.

 

1. Чим характерна сьогоднішня політична ситуація в республіці?

Політична ситуація має тенденцію до загострення. У республіці нараховується близько 40 різноманітних неформальних об'єднань та груп. З них 20 – яскраво політизовані. Багато з них організаційно зміцніли, набули досвіду політичної боротьби.

 

Найбільш багаточисельне об'єднання — Народний Рух України за перебудову. Останнім часом свою увагу "рухівці" перенесли на трудові колективи. Вони мають підтримку серед учених, вчителів, лікарів, інженерно-технічної інтелігенції. На сьогодні в "русі" нараховується майже 80 тисяч чоловік, які об'єднані в 500-550 осередків.

 

Викликає занепокоєння те, що ініціативою в "Русі" починають оволодівати представники УХС і УНДЛ. Вони починають проникати в усі діючі структури, їхні керівні органи відверто заявляють, що їхнє найближче завдання – трансформуватися в політичну партію, опозиційну КПРС, прийти до рад без комуністів.

 

Певну політичну силу становлять страйккоми. Особливу окресленість їхні дії набувають тоді, коли до керівництва ними приходять екстремістські елементи, УХСівці, особи авантюрного характеру" (ЦДАГОУ. – Фонд 31, – Опис 32, – Справа 2555, – С. 186-214).

 

Показово, що на подане мною у міськвиконком Львова повідомлення про те, що 10 грудня відбудеться мітинг, присвячений 41-й річниці прийняття Загальної декларації прав людини, міська влада не наклала заборони. Передбачаючи, що на мітингу будуть виявлені протести з приводу намагань львівської влади зробити винним у подіях 1 жовтня голову СНУМу Ігоря Деркача, Львівська обласна прокуратура закрила заведену на нього кримінальну справу, перекваліфікувавши її на адміністративну. УГС розцінила цей крок прокуратури як спільну перемогу національно-демократичних сил над силами реакції.

 

Мітинг спочатку планувався поблизу стадіону "Дружба", але через мороз і снігопади місце його проведення було перенесено на Вічеву площу біля театру ім. Марії Заньковецької. Було холодно і все ж 10 грудня зібралося понад 5 тисяч людей. У тижневику "Львівські новини", ч. 2 від 14 грудня 1989 року про цей мітинг читаємо:

 

"Вступне слово виголосив голова Львівської обласної філії УГС Богдан Горинь. На мітингу виступили голова страйкового комітету Віктор Фурманов, співголова СНУМу Олег Вітович, член УГС Володимир Яворський, член ВКР УГС Вячеслав Чорновіл та інші. Промовці наголосили на необхідності дотримання Союзом РСР положень Загальної декларації прав людини, консолідації демократичних сил, активної позиції виборців, закликали страйками, мітингами та надсиланням телеграм підтримати вимогу про вилучення з Конституції СРСР 6-ї ст.".

 

Спеціально для місячника "Львівські новини" хід мітингу й порушені на ньому питання висвітлив Мирослав Левицький. Напередодні, 9 грудня 1989 року він разом з дружиною Галиною приїхав з Варшави до Львова у відпустку. Проте так склалася їхня доля, що цей день фактично став днем їхнього повернення в Україну. І саме той їхній приїзд супроводжувався прискіпливим митним доглядом. У Мирослава на Мостиській митниці було конфісковано, як ідеологічно шкідливі для існування СРСР, ряд книжок. Цей значною мірою образливий та принизливий момент лише посилив запал подружжя Левицьких до праці задля здобуття Україною незалежності. Вони зі свіжим завзяттям включаються у вир інформаційно-публіцистичної та організаційної діяльності Львівської філії УГС.

 

  

"Вимога народу і часу!

"У нас у Львові такого ще не було". "Незважаючи на велике зимно, ми стояли, бо мітинг був надзвичайно цікавий" – це лише два з багатьох захоплених відгуків про перший в історії Української гельсінської спілки санкціонований мітинг, який було проведено у Львові 10 грудня, в річницю прийняття ООН акта про права людини. Саме цій особливо важливій у нашому політично-громадському житті проблемі був присвячений мітинг, який згуртував до десяти тисяч львів'ян та гостей міста.

 

На мітингу було піднято найактуальніші питання, якими нині живе наше місто й вся Україна. Першим з доповіддю про права людини в СРСР якою задано тон мітингу, виступив голова Львівської філії УГС Богдан Горинь Він підкреслив, що ламання прав людини та народів стало складовою частиною внутрішньої політики СРСР. Триває ця практика від перших днів після жовтневого перевороту 1917 року до нинішніх часів. З огляду на важливість питань які порушив Богдан Горинь (багато уваги присвятив він побоїщу 1 жовтня у Львові), його виступ друкуємо окремо.

 

Права людини в СРСР порушуються тільки тому, що в нашій країні влада узурпована єдиною в СРСР партією – комуністичною. Нині народи Центральної Європи скидають оцю мафію з політичного престолу. Цього прагнуть також народи СРСР. Усвідомлюють вони, що це можливе лише при загальнонародному висловленні недовір'я Комуністичній партії. До своєрідного акту висловлення недовір'я – попереджувального політичного страйку закликала демократична група народних депутатів СРСР. Ряд промовців звернулись до учасників мітингу із закликом підтримати страйкову акцію. Як виявилось на другий день, незважаючи на гальмівні заходи адміністрації, найбільші підприємства Львова провели попереджувальний страйк, що, безсумнівно є черговою перемогою громадськості та свідченням справжнього прагненні народу.

 

Третім за важливістю питанням, порушеним на віче, було питання підготовки до виборів, висунення народних кандидатів до парламенту України До виборів партія, якій під ногами горить ґрунт, готується з особливою старанністю (маю тут на увазі застосовані нею всі можливі та неможливі прийоми). Щоб протистояти передбачуваним її зловживанням на виборчому полі демократичний виборчий блок повинен проявити виняткову згуртованість та консолідацію. Нині, коли ставка – самостійність України, не можна ділитись на різні фракції.

 

Нині багато місця в офіційній пресі відведено справі збройного опору українського населення західних областей України проти сталінського тоталітаризму. Хоч сталінізм вже засуджений, український збройний рух надалі представляється націоналістичним, бандитським. На віче вимагалось об'єктивного підходу до цього явища. Вимагалось також висвітлення правди про всі злодіяння політичної поліції, які вчинила вона супроти населення Західної України від першого дня радянської окупації. На віче оголошено, що громадська комісія збирає свідчення про звірства, які чинила над населенням НКВД, а згодом КГБ. Поки ця організація буде безкарною, і далі ламатимуться людські та національні права в СРСР.

 

Ряд народів СРСР нині вже це розуміє і прагне до повної самостійності а не до реформування тоталітаризму. У народу Вірменії та Грузії немає на це двох думок. Вони прагнуть державної незалежності. Шлях до неї – через ламання парламентським інструментом комуністичної монополії на владу Таке, як знаємо, сталось у Литві. Гість із Вірменії підкреслював, що всі нещастя вірменського народу – включно з трагічними наслідками землетрусу – походять від окупаційного характеру влади. Вірменський народ ніколи не змириться з таким станом.

 

Представник від Грузії розповів про прагнення грузинів до самостійності, побажав цього і українському народові. Корінні мешканці західних областей України нині свідомі, що тільки у самостійності їхня дорога у майбутність. Гості з Києва підкреслювали, що процес усвідомлення цього в центральній та східній частині України починає швидкими темпами набирати силу. Кияни, наприклад, дуже вдячні львів'янам за їхню нескореність. Львів, вважають вони, є столицею національного відродження України. Усі сподіваються на підтримку західних областей України у боротьбі народу за самостійність.

 

Одним із заходів для підтримки самостійницьких прагнень мешканців центральних та східних областей України має стати живий ланцюг Злуки, проведення якого планується на 21 січня: він має з'єднати Київ та Львів. До цієї акції з великою старанністю готуються українські патріотично-демократичні об'єднання. Вони висловлюють думку, щоб 22 січня проголосити українським національним святом. Саме у цей день над усіма українськими хатами має замайоріти український національний прапор.

 

Важливим у західних областях України (однак не лише в західних) є віросповідницьке питання. Нині переважна більшість народу прагне повернення до церкви батьків – Греко-католицької. Серед прихильників державної – Російської православної церкви є тривога, що втратить вони не тільки паству, а й майно. Тому з великою люттю ставляться вони до пікетувань, організованих українськими греко-католиками, які відбуваються на подвір'ї кафедрального собору святого Юра. Священнослужителі святоюрського храму обзивають їх лайливими словами. Доходить до того, що дехто з фанатичних захисників офіційної церкви б'є учасників молитовного пікетування, грубо зневажає пам'ять преосвященного митрополита Андрея Шептицького.

 

Всякі заходи офіційної церкви порожні, бо народ у своїй більшості прагне правди. Він хоч і йде до церкви святого Юра, то все ж таки наголошує, що почувається часткою Греко-католицької церкви й у слушний час, не покидаючи храму, перейде до лона УГКЦ. Такі випадки трапляються нині дуже часто. На мітингу поінформовано, що у Львові перед неділею 10 грудня ще дві церкви перейшли до лона УГКЦ. Отож час справедливості дозріває. Не допоможуть агресивні акції прихильників офіційної церкви. Що торкається ще церковних питань, то на віче було оголошено, що пікетування буде продовжене під найдавнішою церквою у Львові – святого Миколая.

 

Крім уже вказаних проблем, хочу звернути увагу також на виступ представника Асоціації української незалежної творчої інтелігенції поета Ігоря Калинця. Він запропонував, щоб у поточному році присудити премію імені Василя Стуса посмертно трьом великим постатям української культури: Юрію Литвину, Олексі Тихому та Анатолію Марченку. В контексті культури та історії Орест Карелін сказав, що нині ведеться збір матеріалів для музею історії українського прапора.

 

Цікавим є, що люди піднесено реагували на кожну нову, нестандартну пропозицію, подану з трибуни мітингу, бурхливо реагували на кожне слово активістів про національне відродження.

 

На мітингу був присутній журналіст зі Львівської телестудії Борис Козловський, який підготував інформаційну телепередачу про мітинг, присвячений правам людини. Однак програма ця не потрапила в ефір за велінням партійних ідеологів області" (Львівські новини. – 1989, – № 11-12, – С. 69-71).

 

Виступ на цьому мітингу Богдана Гориня

"Хоч нелегкою була боротьба за право святкувати Міжнародний день прав людини, але закінчилась вона перемогою. Вперше влада Львова санкціонувала проведення віча, організованого Львівською обласною філією Української гельсінської спілки.

 

Сьогодні більше ніж у попередні роки усвідомлюємо, що живемо в державі, в якій постійно порушувались міжнародні правові норми. Першим таким порушенням став організований більшовиками жовтневий переворот 1917 року, безпідставно пізніше названий Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Змовницька акція більшовиків стала першим кільцем майбутнього ланцюга злочинів. Поки що мало говоримо про порушення прав людини, які творились при Леніні. Цей період свідомо замовчується, зокрема щодо тих моментів, які стосуються порушення законності. Проте безсумнівним є, що саме Ленін був організатором перших концтаборів, що саме йому належить відомий зловісний заклик "якомога більше колючого дроту!"...

 

Продовжив справу Леніна, запустивши на повну силу машину репресій, Сталін. За кількістю фізичного знищення безневинного населення своєї держави сталінський терор не має аналогії у світовій історії.

 

Коли до влади прийшов наступник Сталіна, Хрущов, то не захотів оправдувати його злочинів. При існуючій в СРСР антидемократичній системі кожний правитель заповнює приготований йому історією мішок своєю порцією злочинів. На XX з'їзді КПРС Хрущов дав відносно правдиву характеристику діяльності одного із найжорстокіших у світовій історії деспотів. Але він не розкрив до кінця злочинної діяльності Сталіна і не покарав його спільників. Він швидко забув про необхідність боротьби з культом Сталіна й, повністю опанувавши "бразди правління", сам розпочав репресії супроти політичних інакодумців. До репресованих у перші роки правління Хрущова потрапив відомий сьогодні правозахисник Левко Лук'яненко...

 

Коли в результаті чергового кремлівського перевороту 1964 року Хрущова замінив Брежнєв, він мовчав про злочини свого попередника, але почав прикладати зусилля, щоб якнайбільше заповнити приготований йому існуючою системою мішок. Вже через рік після приходу до влади Брежнєва по деяких регіонах імперії (в першу чергу по Україні) прокотилася хвиля репресій, захопивши Львів, Київ, Івано-Франківськ, Луцьк, Тернопіль та інші міста.

 

Прихід до влади Горбачова не означає зміни існуючої антидемократичної системи. Новий правитель зробив спробу дещо її реформувати, зробити життєздатною і таким чином відвернути нависаючу економічну, екологічну, політичну катастрофи. Протягом чотирьох років зусиль виявилось, що система не піддається частковому ремонту, що пропоновані для зміни деталі не поліпшують її функціонування. Найкращим був би варіант замінити систему, але Михайло Горбачов виявився надто нерішучим для кардинальних дій. Подібно до Хрущова, він осудив злочини Сталіна, критично оцінив діяльність свого попередника Брежнєва, звільнив під різним приводом політв'язнів, засуджених у застійний період, дозволив будувати пам'ятники жертвам сталінського терору, але до цього часу не покарав тих, хто дав наказ убивати лопатками невинних людей у Тбілісі – це вже сторінки драматичних подій, які стосуються правління Горбачова. Досі не покарані винні у побитті мирної колони людей 1 жовтня у Львові...

 

Коли ставимо запитання про нинішній день, то хочемо знати, як стоїть справа із притягненням до відповідальності винних у кривавому побоїщі людей 1 жовтня у Львові, як проводиться розслідування по цій справі. Із повідомлень через телебачення і обласні газети стало відомо, що обласна прокуратура взяла під захист справжніх винуватців побоїща...

 

Деякий час прокуратура області була в ситуації, коли не знала, як себе повести. Як членові громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня у Львові мені доводилося кілька разів зустрічатися з працівниками прокуратури, в тому числі і з прокурором Львівської області Ізосімовим... Правопорушники дістали, несподівано, вагому підтримку з боку самого Михайла Горбачова. Коли на всесоюзному форумі студентів у Москві його запитали, як він дивиться на жорстокість, проявлену ЗМОП, то він не осудив їхньої жорстокості, не сказав, що їх слід розформувати, а заявив, що ці хлопці роблять добру справу, що їм буває тяжко, що вони комсомольці і що їх підтримує народ...

 

В останній час партапарат почав рахуватися з УГС, дозволив провести мітинг, присвячений Міжнародному дню прав людини. Після виборів відбудеться з'їзд УГС, на якому буде прийнята нова програма. Можна з упевненістю заявити, що в наявних зрушеннях у політичному житті республіки безсумнівна частка праці УГС. Але було б неправильно протиставляти одну організацію іншій, як це іноді робиться. У великому процесі демократизації, коли відбувається відродження української свідомості, ми повинні консолідувати сили. Бо, якщо нас будуть ділити на частини, це наче з однієї руки виривати кожний палець, поки кулак не втратить сили. Ми повинні усвідомлювати, що важливу працю, можливо і в іншій формі, проводить не тільки УГС, а й інші організації, такі, як Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, Товариство Лева, "Меморіал", Народний Рух, у якому беруть участь різні сили, знаходячи можливість для виявлення своїх позицій. У Русі беруть участь люди чіткої політичної позиції, відомі діячі УГС Левко Лук'яненко, Михайло Горинь, Вячеслав Чорновіл та інші. Є в Русі й більш помірковані, як Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський та інші. Мусимо розуміти, що тільки зібравши разом усі розрізнені сили, можемо створити демократичний парламент України. Існуючий – то парламент людей із чорною совістю, а тому завдання об'єднаних демократичних сил полягає в тому, щоб до нього було обрано таких людей, які зможуть відмінити реакційні закони і прийняти відповідні до насущних потреб народу. Наше завдання – еволюційним шляхом, крок за кроком іти до незалежності. Наше завдання – назавжди позбутись залежності від Москви. Наше завдання, щоби ми ніколи не мали тих катастрофічних ситуацій, в економічній, політичній, екологічній сферах, які ми маємо при існуючій імперії. Усвідомлюємо, що нарешті настав довгоочікуваний період, коли імперія почала розпадатись. Завдання нашого майбутнього парламенту – прийняти закони, які проголосять політичну, економічну, культурну незалежність України. Вірю, що над парламентом Української незалежної демократичної держави буде майоріти український національний прапор".

(Львівські новини. – 1989, – № 11-12. – С. 5-8).

 

Учасники мітингу прийняли резолюцію.

 

"РЕЗОЛЮЦІЯ

мітингу, організованого Львівською обласною філією УГС 10 грудня 1989 року на Вічевій площі у Львові

 

Мітинг ухвалив:

1. Розпочати в незалежних організаціях підготовку до створення проекту нової Конституції Української республіки, узгодивши статті проекту з міжнародними правовими актами.

2. Прийняти закон про реабілітацію усіх репресованих громадян, які потерпіли за свої переконання в період сталінсько-брежнєвської сваволі.

3. Скасувати статтю 6 Конституції республіки про керівну роль КПРС як таку, що суперечить принципам демократії, створити реальні умови для політичного плюралізму і багатопартійності.

4. Законодавчо запровадити громадянство Української республіки.

5. Домогтися гарантованого права на проведення зборів, мітингів та демонстрацій, відповідно до міжнародних правових норм.

6. Почати кампанію про передачу приміщення філіалу Центрального музею Леніна у Львові у підпорядкування неформальних організацій.

7. Активно боротися проти перешкод партбюрократії у висуванні й реєстрації кандидатів у народні депутати УРСР від демократичного блоку, незалежних організацій, зокрема УГС.

8. Розпочати широку підготовку до святкування Дня державності України. 9. Узаконити святкування 22 січня як національне свято – День Злуки українських земель. Вимагати в уряду основні релігійні свята проголосити вихідними днями.

9. Послати листи і телеграми З'їзду народних депутатів СРСР з вимогою притягти до кримінальної відповідальності начальника міліції УВС Львівської області генерал-майора Попова – організатора побоїща 1 жовтня у Львові та прокурора області Ізосімова – захисника і покривача протиправних дій міліції.

10. Боротись проти монополії компартії на пресу. Широко підтримувати незалежну пресу.

11. Домагатись від парламенту України прийняття закону про громадські організації з метою забезпечення рівних прав усім партіям, профспілкам, громадським організаціям, крім тих, що пропагують насильство.

12. Відновити в усіх правах Українську греко-католицьку церкву та Українську автокефальну православну церкву.

13. Не допустити передачі приміщення Львівського профтехучилища № 1 для розміщення у ньому загону міліції особливого призначення.

14. Боротися за те, щоб служба в армії відбувалась на території тої республіки, звідкіля покликані призовники.

15. Відстоювати право і боротись за відновлення збройних сил України.

16. Гуртувати всі демократичні сили в боротьбі за відродження України, українського народу, а також культури, мови братніх національних меншин, що живуть в Україні.

17. Міжнародний день прав людини 10 грудня відзначати щорічно, не звертаючись за санкціями до місцевої влади, вважаючи такою санкцією Міжнародну декларацію прав людини.

 

Схвалено одноголосно дня 10 грудня 1989 року о 17.00" (Львівські новини, – 1989. – № 11-12, – С. 23-24).

 

12 грудня (вівторок) я взяв участь у засіданні обласної ради Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Обговорювали питання виборів до Верховної Ради УРСР. 

 

 

Присутніх зацікавило, яким способом вдалося домогтися офіційного дозволу на проведення мітингу 10 грудня і чи були присутні на мітингу представники комуністичної преси. Були різні міркування, як на цей раз опише компартійна преса мітинг, присвячений вшануванню прав людини. Чекати довелося недовго. У четвер у редакційній статті "Позиція – в опозиції. З приводу мітингу у Львові 10 грудня ц. р. газета "Вільна Україна" писала:

 

"Цей мітинг був санкціонований органами радянської влади і мав відбутися біля стадіону "Дружба". Однак в останній момент його організатори вирішили перенести місце проведення мітингу на площу поблизу театру імені М. Заньковецької, мотивуючи це погодними умовами, а можливо, побоюючись, що він виявиться дуже малолюдним. Та й справді, хоч мітинг проходив у центрі міста, людей зібралось порівняно небагато.

 

Тема мітингу – права людини і підготовка до виборів у республіці – окреслювала коло реальних питань. Однак були у виступах ряду промовців і крайнощі, не раз висловлювалось те, що ніяк не вписується в реалістичний підхід до нашої дійсності; були й окремі слушні зауваження та пропозиції. 

 

Промовці (а були це переважно представники УХС) немало говорили, зокрема, про репресії минулих десятиліть. Власне, про це достатньо в останні роки написано в радянській пресі. Але раз по раз проступало намагання висварити багато що, в тому числі весь державний устрій країни. Заяви про "незаконність жовтневого перевороту", Жовтневої революції, які висловлював один з лідерів УХС Б. Горинь, явно суперечать об'єктивному ходу історичного процесу, закономірній появі на світовій арені нового суспільства. Дуже вже силкувався промовець поставити в один ряд всіх керівників радянської держави, починаючи від В. І. Леніна і закінчуючи М. С. Горбачовим.

 

Злочини Сталіна засуджено всім народом, партією, брежнєвський відхід від соціалізму також загальновизнаний. Але не бачити різниці між політикою основоположника Країни Рад, нинішнім поверненням до ленінських принципів будівництва соціалістичної держави і періодами репресій та застою – означає принаймні політичну недобросовісність, небажання сприймати історію конструктивно, реалістично.

 

Відбулася певна трансформація (у порівнянні з його минулими виступами) у судженнях В. Чорновола. На попередньому мітингу він, зокрема, поділив усі неформальні сили на радикалів і лібералів, що виглядало натяком на розкол, а цього разу змінив тактику, сказавши, що високої думки про діяльність ряду неформальних об'єднань, висловився за консолідацію демократичних сил на виборах.

 

Звучала на мітингу й ідея підтримки попереджувального страйку, до якого закликала громадськість група народних депутатів СРСР, невдоволених запропонованим Верховною Радою порядком денним Другого з'їзду народних депутатів СРСР. Особливо "носилися" з цією ідеєю голова так званого обласного страйкового комітету В. Фурманов і член УХС В. Яворський. Зараз усім добре відомо, що ідея страйків в країні не знайшла підтримки ні на Другому з'їзді народних депутатів СРСР, що розпочав роботу, ні в трудових колективах.

 

Так само аж ніяк не можна погодитися з випадами – інакше їх і не назвеш – у виступі представника СНУМ О. Вітовича проти ідеї радянської федерації, з його закликами "на каміннях імперії збудувати незалежну, соборну Українську державу, вийти зі складу СРСР". Адже кожній тверезо мислячій людині тепер зрозуміло, що майбутнє будь-якої республіки, в тому числі и Української РСР – в оновленій радянській федерації, збудованій на нових засадах договірних стосунків, на основі економічного суверенітету, регіонального госпрозрахунку.

 

Тверезістю і розсудливістю відзначився виступ голови правління регіональної організації "Меморіал" Є. Гриніва. Зокрема, на його думку, не в категоричному твердженні про обов'язковий вихід зі складу СРСР – панацея для вільної, суверенної в політичному й економічному планах України. Сьогодні в усій Європі стираються кордони, вона, як відомо, інтегрується, стає спільним домом для народів, що тут проживають.

 

Та в цілому тон на мітингу задавали представники УХС. Вони глибше розкрили своє політичне кредо, ще раз засвідчили, що намагаються використати ідеї перебудови в своїх цілях, у ряді визначальних питань стоять на конфронтаційних позиціях. Об'єктивну ж оцінку цих позицій дає наша реальність. Варто підкреслити таку деталь: і на цьому мітингу деякі лозунги лідерів УХС не знаходили одностайного схвалення. Не можуть вони знайти його і в найширших верствах трудящих" (Вільна Україна, – 1989. – 14 грудня).

 

Клин – оперативна зброя КГБ

Чим пояснити, що компартійна преса раптом змінила ставлення до Чорновола, погладила його по голівці, ствердивши, що в його судженнях "відбулася певна трансформація" (у порівнянні з його минулими виступами)"? Усі попередні рази Чорновіл завжди був під обстрілом платних агентів журналістики. А тут раптом така поблажливість. У грудні Чорновіл справді виглядав інакше, ніж у попередні місяці. Можна було здогадуватися, що в його душі нуртували складні й суперечливі почуття. У зв'язку з прийнятим рішенням про перенесення установчого з'їзду шанси Чорновола очолити реорганізовану Спілку були втрачені. Усвідомлюючи, що його мрії очолити створену на основі УГС політичну опозиційну структуру не суджено здійснитись, Чорновіл почав гарячково шукати нішу, яка була б поза конкуренцією і, головне, забезпечила йому перше, керівне місце. Існуючий стан невизначеності був для нього нестерпним. Маючи у своєму розпорядженні (як керівник прес-служби УГС) у великій кількості розмаїту техніку (комп'ютери, ксерокси, факси, магнітофони, відеокамери тощо), він вирішив "виокремитись" із УГС, створити й очолити незалежну видавничо-інформаційну структуру. Цю ідею підтримало кілька прихильних до Чорновола активістів УГС зі Львова, Києва і Москви. Захоплений новим починанням, працюючи над розробкою програми, статуту, плану роботи нової організації, він фактично самоусунувся від участі в роботі Виконавчого комітету і Всеукраїнської координаційної ради.

 

Багатьох активістів УГС мучило, що відбувається з Чорноволом, чим пояснити таку разючу зміну в його ставленні до УГС, хто міг вплинути на його погляди? Часткова відповідь на ці запитання прийшла згодом, хоча й із запізненням, та все ж заслуговує, щоб її викласти у цьому розділі, оскільки кидає додаткове світло на події, що відбулись у кінці 1989-го й на початку 1990-го рр.

 

Деякі зміни в поведінці Чорновола впали мені в вічі (та й не тільки мені) під час мітингу 10 грудня. Його виступ (нечуваний випадок!) похвалила комуністична преса, протиставивши "тверезі" міркування Чорновола екстремістам з УГС. Що б це могло означати?

 

Відповідь на це запитання знаходимо в "Информационном бюллетене 3-го Главного управления КГБ СССР", в якому поміщено унікальну інформацію:

 

"Член Политбюро ЦК КПСС, председатель КГБ СССР В. Чебриков в докладе "О задачах органов и войск Комитета государственной безопасности СССР по углублению перестройки оперативно-служебной деятельности" на совещании в КГБ СССР 8 июля 1987 года, в частности, сказал: "...с помощью агентуры мы должны постоянно держать в поле зрения враждебные группирования, которые используют в своих целях создание неформальных общественных объединений. Организуя чекистскую работу по подобным группированиям, на данном конкретном этапе нужно сделать упор на такой практикой проверенный и оправдавший себя метод работы, как их разложение путем внесения идейных и организационных разногласий в руководящие звенья, компрометации экстремистски настроенных лидеров, создания обстановки недоверия, вражды и взаимной подозрительности, продвижения в руководство группирований наших опытных проверенных агентов, способных оказывать реальное влияние на положение в них, направлять деятельность этих группирований в выгодное нам русло.

 

Я назвал лишь небольшую часть приемов и методов, как вы знаете, их, конечно, гораздо больше".

 

Якщо КГБ на такому високому ріні поставив агентурну роботу в неформальних організаціях, то логічно виникає запитання, які заходи чекістського впливу були застосовані до лідерів УГС, зокрема В. Чорновола? Хто був підісланий до угаесівського "мотора", щоб закинути в його душу бацили розбрату й тим досягти ідейних і організаційних розбіжностей в керівництві УГС?

 

Подальший хід подій дає підставу зробити висновок, що особливу, а в окремих випадках – фатальну роль у конфронтаційному ставленні Чорновола до УГС, зокрема рішенні створити Українську незалежну видавничо-інформаційну службу (УНВІС) і "виокремитись" із УГС, відіграли підіслані до нього добре замасковані агенти КГБ. У середині грудня 1989 р. у нього склалися довірливі стосунки з журналісткою газети "Ленінська молодь" Ганною Стеців. Очевидно, що Чорновіл навіть у думці не міг допустити якогось сумніву щодо комуністки Ганни Стеців. Нема для цього незаперечних доказів і нині, але стрімкий перехід від радіо "Свобода" до Партії регіонів багато про що говорить – набагато більше, ніж сумнівний з погляду достовірності матеріал, який появився 2008 року в інтернет-виданні під назвою "Шмата". Скоріше всього, завдання Ганни Стеців у кінці 1989 року полягало в тому, щоб зблизитися з Чорноволом і схилити його до думки про необхідність дистанціюватися від УГС – задля подальшої політичної перспективи.

Ця історія матиме своє продовження у січні 1990 р., а тим часом зробимо огляд важливих подій, що відбулися продовж грудня.

 

Після виходу у грудні 1989 р. об'єднаного 11-12 числа "Львівські новини" припинили своє існування. Члени ради ЛОО УГС висловили побажання, щоб у такий напружений час виходив не щомісячник, а тижневик "Львівські новини". Це була слушна порада. Від 3 грудня почався випуск щотижневої експрес-хроніки – органу ЛОО УГС "Львівські новини". Тижневик став справжнім літописом останніх місяців діяльності УГС, а невдовзі – утвореної на її базі УРП. У важливий переломний період, коли Україна наближалась до своєї незалежності, тижневик фіксував важливі події, а також внутрішні організаційні протиріччя, які доводилося переборювати з великими труднощами. КПРС і КГБ зубами трималися за владу і робили все можливе, щоб зберегти імперію, їхні зусилля позначились і на ситуації, що настала в середовищі неформальних організацій.

 

11 грудня Львів сколихнула хвиля страйків на підтримку пропозиції депутатів Верховної Ради СРСР щодо зняття ст. 6 Конституції СРСР та прийняття ряду найбільш актуальних законів СРСР. Страйки відбулися на Комбінаті будматеріалів, у Львівсільгоспмаші, Інституті конвеєробудування, Конвеєрному заводі, РБУ "Реставрація", заводі "Біофізприлад", ВО "Іскра", фабриці "Карпати", ВО "Алмазінструмент", Інституті прикладного та декоративного мистецтва, Медичному інституті, заводі "Орбіта", заводі "Електропобутприлад", Автобусному заводі, Ізоляторному заводі, кооперативі "Пластик", Заводі фрезерних верстатів, Інституті прикладних проблем математики, Укрторгоб'єднанні, Політехнічному інституті, Державному університеті, НВО "Промтехкомплекс", Заводі автотракторних запчастин, заводі "Автопромпокриття", заводі ім. Леніна, ВО "Електрон", Інституті матеріалів, Заводі будівельних виробів.

 

11 грудня в місті Ходорові з 10 до 12 години страйкували Завод поліграфічних машин та Ходорівське СПТУ. Страйк проведено на підтримку звернення депутатів Верховної Ради СРСР про ліквідацію 6 статті Конституції СРСР.

 

З четвертого грудня почалось активне висунення кандидатів у народні депутати Верховної Ради УРСР та місцевих рад. У тижневику "Львівські новини" було поміщене повідомлення, що в селі Сугрів Жидачівського району відбулося зібрання односельчан, які створили осередок Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка і проголосували за висунення Б. Гориня і Т. Пацановського кандидатами у народні депутати – відповідно до Верховної Ради УРСР та Львівської обласної ради народних депутатів.

 

Якщо узагальнити, то треба відзначити, що зимовий місяць грудень став місяцем активного пробудження національної і політичної свідомості українців.

 

Друга сесія великої ради Руху

Проведення живого ланцюга скорботи було настільки вдалою і вражаючою акцією, що коли мова зайшла про відзначення Дня Соборності 22 січня 1990 року, в мене зародилася думка, що цю дату також слід відзначити живи ланцюгом як день всеукраїнського єднання, але це дійство мало відбутись не у локальному львівському масштабі, а в масштабі всеукраїнському. Що цей захід можливий, реальний, свідчив не тільки досвід вдало проведеної акції у Львові, а й досвід республік Балтії, які живим ланцюгом з'єднали три республіки.

 

Про успішне проведення живого ланцюга скорботи 17 вересня я розповів братові Михайлові. Показуючи йому світлини, висловив думку, що після живого ланцюга скорботи добре було б провести живий ланцюг радості, приурочивши його до Дня Соборності. Брат, який обіймав у той час посаду голови секретаріату НРУ, настільки перейнявся цією ідеєю, що просив докладно розповісти, як відбувався живий ланцюг у Львові 17 вересня, скільки часу зайняла підготовка, чи трудно було залучити людей. Вислухавши, не дав чіткої відповіді. Ідею проведення живого ланцюга для відзначення Дня Соборності я обговорив також з тодішнім керівником Львівської крайової організації Руху Орестом Влохом. І хоч я був членом Великої ради Руху, але моїй ініціативі Орест Влох не приділив відповідної уваги. Він не заперечував, але й не підтримував. Моє посилання на успішне проведення живого ланцюга скорботи було для нього малоефектним, оскільки Рух не задекларував участі в цій акції, а тому ставився до неї зі стриманою прохолодою. Єдина надія була на брата Михайла.

 

Нарешті очікуваний телефонний дзвінок із Києва. Брат повідомив, що 16 грудня 1989 року в Києві відбудеться друга сесія Великої ради Руху, на якій заплановано обговорити ряд питань, у тому числі – заходи щодо відзначення Дня Соборності. Він настирливо просив, щоб я за всяку ціну прибув на сесію. Вийшло так, що туди чомусь не прибув тодішній голова правління Львівської організації НРУ Орест Влох, тому мені довелося представляти водночас дві обласні організації Львівщини – НРУ і УГС.

 

 

До розмови про відзначення Дня Соборності Велика рада Руху приступила не зразу. Головним питанням були вибори до Верховної Ради УРСР, підготовка передвиборної програми. Відкрив засідання Іван Драч. Нагадав, що пішов з життя Андрій Дмитрович Сахаров – людина великого розуму й серця. Присутні вшанували пам'ять про нього хвилиною мовчання.

 

У вступному слові Іван Драч накреслив загальну тенденцію плину українського політичного життя, наголосив, що Рух існує, став реальністю. А після виступу Конєва відомі кореспонденти, які намагалися зганьбити той виступ, для популяризації Руху і його намірів зробили дуже багато. Рух існує не лише як реальна дійсність, а і як міф. Цей міф подібний до міфу про "Саюдіс" – обидва вони впливають на загальний тонус нашого життя, роблять велику спільну справу.

 

Перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого не можна було б зробити без порозуміння з партапаратом. Це дійство набрало більшого розмаху, ніж планували. Це був великий удар по сталінізму і неосталінізму. Ситуація така, що, з одного боку, є намагання партапарату йти з нами на контакти, а з іншого боку, ведеться підступна боротьба з Рухом у регіонах. Коли йшов загальний спротив, це була одна ситуація, а тепер начебто оголошена співпраця та контакт із т. зв. "здоровими силами" Руху.

 

Зі свого боку, ми повинні підтримувати чесних людей – комуністів і безпартійних, а також підтримати гасло "Українці в усьому світі – єднайтеся!" Наближаються Різдвяні свята. Треба відродити в Україні наші споконвічні традиції. Коли кожен із нас буде відповідальним за Різдво, Великдень, День скорботи, вшанування жертв голодомору, все це багато що додасть до нашої популярності в народі.

 

Будемо співпрацювати з українцями в усьому світі й нічого боятися, що нас лякатимуть, що ми чекаємо на допомогу дядечка Сема. Було б великим лицемірством від такої співпраці відмовитись. Рух є Рух, він існує, і які б не були перешкоди, Рух їх перемагатиме. 

 

 

Окремо про радіологічну комісію. Треба відвезти до Москви близько 300 тисяч обстежень і вручити їх нашим депутатам. Партапарат чинить різні перешкоди. Співробітництво не може бути продуктивним: у нас нема свого Бразаускаса, а тому не може бути особливих ілюзій. До того ж люди вкрай пасивні. Потрібно організувати комітети спасіння. Слід вжити заходи і нашому уряду. Не розв'язано проблему – жити чи не жити людям в зоні радіаційного забруднення. Що можна зробити в цій ситуації? Заражена зона не може бути забутою, треба щось робити. Добре було б утворити серед діаспори групи допомоги, розглянути різні форми порятунку людей. Слід було б молоді активно включитись у цю працю. І депутатський корпус повинен об'єднати свої зусилля. Потрібний також контроль, постійні комісії. Такі завдання на найближчий час. А тепер розглянемо деякі питання.

 

Головатий С. Я маю доповісти про передвиборну програму Руху. Скажу зразу, що є нарікання, заперечення, невдоволення. Планувалося тільки засідання ради представників, щоб Рух вийшов з виборчим маніфестом, а платформу підготувати на січень. В останній тиждень було вирішено прийняти передвиборну платформу. Треба вирішити – будемо приймати платформу сьогодні чи на наступній сесії, яка відбудеться в середині січня. Якщо сьогодні, то слід обрати редакційну комісію, яка б врахувала всі зауваження.

 

Жанр передвиборної програми може бути різний. Така програма, яку запропонував ЦК КПУ, не сприйметься. Тому вирішили прийняти у формі маніфесту. Питання полягає в тому, що втиснути у цю програму? Очевидно, найбільш принципові речі, щоб не було повторень з програмою Руху. Вважаю, що слід сконцентрувати увагу на трьох питаннях: політична незалежність, економічна незалежність, духовність народу.

 

Головна концепція – це ідея майбутньої незалежності України. Далі – визначення механізму, як досягнути цих цілей.

 

Виступи в обговоренні:

З місця. Це не програма, а декларація. Сьогодні робити платформу на тій основі неможливо. Замість гасел потрібна реальна програма дій. Для України потрібно прийняти закон про економічну самостійність, але цей закон має дати самостійність і регіонам, а то на провінції скажуть, що тут записано тільки те, що добре для центру, а не для регіону. Уманська організація пропонує брати податки з територій.

Драк М. (Львів.) Запропонована платформа хибує. Слід врахувати співвідношення конституцій УРСР і СРСР. Коли ми говоримо про новий Союзний договір, то повинні виходити з конституцій республік, а не з Конституції СРСР, яка повинна регулювати відносини між республіками. Верховна Рада СРСР штампує закони, які не залишають можливості для суверенітету республік. Наприклад, прийнято статтю про Раду Міністрів СРСР, згідно з якою ряд республіканських міністерств входять до союзного підпорядкування. У цьому закладено суперечність. Союз має узгоджувати питання армії, оборони. Необхідно врахувати, що матері хотіли б, щоб їхні діти служили на території своєї республіки. Тому ми повинні відстоювати думку, що кожна республіка матиме свою армію. Про це треба чітко заявити. Треба перебудувати Союз. Саме це має бути покладено в основу платформи Руху. Ще одне важливе зауваження: землю необхідно передати у довічне користування власникам із правом спадкоємства. Пам'ятаймо, що соціалістична революція, яка забрала землю у поміщиків, фактично забрала її у селян.

Мосіюк О. (заступник голови ради представників). Хотів би оцінити нашу платформу за шкалою високих критеріїв. Це має бути солідна програма тактики дій. У програмі мусить бути аналіз конкретної політичної ситуації. Зразком для нашого Руху може бути програма Литовського народного фронту. У нашому проекті відсутні цілі блоки: культура, міжнародна політика. Республіки мають стати суб'єктами міжнародної політики. Сам стиль програми повинен бути орієнтований на виборця. У проекті використано застарілу політична лексику – це мітинговий стиль дворічної давності. Наша програма має бути альтернативною до програми КПУ. Існує низка проблем, які необхідно висвітлити, зокрема – ринкова економіка. Крім того, в проекті є елементи політичного хуліганства – цього необхідно позбутись. Моя пропозиція: відхилити цю програму, створити комісію, написати нову і прийняти її в середині січня.

Головатий С. (репліка). Я зробив за одну ніч те, що вийшло, мене примусили це зробити. А повинен був робити не тільки я і Бадзьо, треба було, щоб над програмою працювали Дончик, Швайка та інші.

Танюк Л. Я не прихильник паперових змагань. Дві третини дистанції ми програли. Що стосується програми, то слід випустити невеличку листівку – на тій соціальній основі, якої від нас чекають люди. Слід провести ряд заходів. Привезені з-за кордону шприци і вітаміни хай поширює Рух, хай росте наш престиж.

 

Хочу звернути увагу на одну небезпеку: наближається русифікація України з того боку, з якого ми не чекали. Уренгой закуповує 16 тисяч кв. м житла, приїдуть бійці, які будуть русифікувати Україну. Це пахне новою стратегією центральної адміністрації. Якщо не звернемо на це увагу, справа буде погана.

Сікора В. В обговоренні беруть участь дилетанти, а спеціалістам не дають слова. Необхідно призначити комісію, яка внесе доповнення до програми. Мусимо врахувати, що компартійний апарат бореться за економічну самостійність. Ми повинні підтримати тих, хто чесно бореться, і відсунути тих, що вагаються.

Поровський М. За сьогодні ми програми не переробимо. Вважаю, що для початку цього маніфесту цілком достатньо, а комісії доручити опрацювання остаточного варіанту. За два тижні можна зробити серйозний документ, у якому мають бути конкретні роз'яснення, чого ми хочемо. Ми повинні дати конкретику, за яку виступає Рух. Коли підкріпимо програму 2-3 конкретними пунктами, то це буде зроблена добра справа. Якщо нині затвердимо програму, це буде помилкове рішення.

Червоній В. Підтримую прийняття маніфесту, до якого необхідно додати гасла. Не може бути й мови про згадування якоїсь Конституції СРСР, тому необхідно замінити формулювання. Якщо буде прийнято закон про самоврядування, він припинить всяку русифікацію.

Головатий С. Ми дійшли згоди, що платформа буде прийнята Великою радою Руху. Пропоную прийняти тези передвиборної платформи, поклавши в основу львівську програму.

Пропозиція із залу.

Обрати комісію, доручити їй розробити платформу до 1 січня і розіслати до крайових організацій.

Драч І. Пропоную комісію у складі: Іван Драч, Михайло Горинь, Сергій Головатий, Лесь Танюк, Геннадій Сіренко, Володимир Конфедератенко, Володимир Василенко, Володимир Колінець (Тернопіль), Олександр Бураковський, Веніамін Сікора, Іван Заєць, Олександр Лавринович, Мирослав Попович, Михайло Швайка. А тепер послухаємо про участь Руху в передвиборчій кампанії.

Одарич С. Хочу розповісти про те, як іде передвиборча кампанія. У мене таке враження, що партапарат ще довго буде при владі. По всіх округах висунуто перших і других секретарів обкомів і райкомів партії. По Києву висунуто тільки два члени Руху. Така сама ситуація в інших областях, крім західних областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської. В усіх інших областях наші намагання закінчилися програшем.

 

Відносно зборів за місцем проживання. Тут партапарат опанував ситуацію швидше від Руху. Причини невдач – слабка координація дій і відсутність структур в областях. Секретаріат запропонував структури, але не всі прийняли цю пропозицію. У деяких областях на це не звертають увагу. Виборами слід займатися професійно, причому з ранку до ночі. В іншому разі ми не виконаємо тих завдань, які повинні виконати. Не налагоджено інформаційний зв'язок – в областях не мають інформації. Секретаріат Руху замовив матеріали з політичних та економічних питань, але їх немає. Із десяти членів секретаріату в Києві тільки шість. Поки ще не все втрачено, мають бути сформовані групи підтримки.

Косяченко В. У мене багато претензій до Руху. Хтось сказав: зациклився Рух. Вибрали отаманів, гетьманів – і все. Ми організували Рух для того, щоб іти до людей, а що маємо? Хто такий нині Рух? Проспівали пісеньку Іванові Драчу – і це все? Треба йти до народу, на підприємства.

Гейченко В. Головне наше завдання нині – вибори. Не слід вести таку пропаганду, яку ведуть представники адміністративно-бюрократичної системи. Замало сказати людям, що ми представляємо Рух. Треба підтвердити наші слова конкретною програмою. А поки що ми копіюємо ту схему, яку виробив апарат. Нам треба обирати прогресивних людей, демократично настроєних, навіть якщо у них є з нами якісь розходження. Якщо ви думаєте, що Верховна Рада УРСР буде складатися із представників Руху, то глибоко помиляєтесь – тут і говорити нема про що.

Тимошенко Б. Ми звинувачуємо апарат, що не дає можливості висувати представників Руху. Але апарат інший не буде. Гляньте на наші мітинги: вони не завжди на високому рівні. Виступи членів НДЛ із гаслами – "Ради без комуністів!" підривають Рух. Коли наших гетьманів розривають на інтерв'ю, то в мене виникає запитання – у чому полягає їхня сила? Враховуючи ту тривогу, в якій перебуваємо, необхідно виробити платформу дій.

Земляний М. Чув слова Кравчука, що в Русі назріває розкол. А що зробив Рух? Платформу ми повинні були мати за місяць. Кравчук іде на вибори з усім апаратом, а з ким ми йдемо? У нас немає ґрунту. Галичина і Київщина – різні речі. Не може один Сергій Одарич займатися виборами. Часу обмаль, немає ресурсів, людей. Ми повинні усвідомити, що є одне головне питання: вибори, вибори і ще раз вибори!

Поровський М. Як бачимо, тривають нападки на керівництво Руху. Підготовку нового з'їзду ведуть люди, які не входять у рухівські керівні структури. Ми досягли певних успіхів, а думки про розкол в Русі шкідливі. Між ким розкол? Як при таких настроях вести виборчу кампанію?

Мосіюк О. Я не драматизував би ситуацію і не впадав у паніку. Спочатку про список – кому і які були відпущені квоти. Цей список необхідний, у ньому багато людей, які до Руху не мають жодного відношення. Рівень нашої організації відповідає рівню нашої культури. Організаційно Рух слабкий, але моральна сила його дуже велика. Нагадаю, що було запропоновано кілька варіантів. Один із них – протиставлення ідеологічних засад, стратегія вишукування помилок суперника. Кращим варіантом є створення позитивного образу кандидата, а створення негативного образу суперника не відповідає гнучкій тактиці виборів.

Васильчук С. Ми зібрались як організаційне ядро Руху. Я був здивований деякими поворотами в полеміці, особистими образами, нападками. Треба відкинути амбіції, критиканство йде від минулого негативного досвіду. Добре було б, якщо б мали ми готову передвиборну програму. Чи отой авторитет, який маємо, – оце все, а з чим йдемо до людей? У кожній області сидить апаратник, який консультує людей так, щоб народ проголосував за компартійних керівників. Це треба мати на увазі.

 

Виступом С. Васильчука дебати щодо виборів завершились. Головуючий І. Драч оголосив розгляд наступного питання порядку денного – відзначення Дня Соборності України. Миколі Поровському в книзі "Тільки рухом життя обіймеш..." не вдалося відтворити напруженої атмосфери, в якій відбувалося обговорення питання про святкування Дня Соборності України. Автор пише: "16 грудня у Києві відбулась друга сесія Великої ради Руху. Проходила вона у залі ЦНТІ на бульварі Шевченка. Під час засідання на пропозицію із залу до порядку денного було включено питання щодо проведення "ланцюга Злуки" від Львова до Києва...

 

Богдан і Михайло Горині, я та більшість секретарів гаряче підтримали на раді цю ідею. Були члени ради, які поставилися з осторогою до цієї ідеї і ставили резонні запитання – як забезпечити вивезення на трасу Львів-Київ сотень тисяч людей, адже компартія контролює всі автопідприємства?" (Поровський М. Тільки рухом життя обіймеш... Повість-спогад. – Рівне, 2009. – С. 151).

 

Цей короткий спогад М. Поровського є доказом, яку розпливчасту картину може намалювати з роками пам'ять, якщо автор не зафіксував події в щоденнику або не записав на стрічку диктофона. Під час розмаїтих засідань та дискусій мені дуже допомагав диктофон. Записувати доводилося вибірково, бо для повного запису засідань чи сесій не вистачило б магнітофонних касет. Збережений в моєму архіві матеріал дає можливість відтворити правдиву картину обговорення святкування Дня Соборності на другій сесії Великої ради Руху.

 

Започаткував розмову Сергій Головатий, який у своєму виступі заявив, що Рух повинен відзначити День Соборності українських земель, бо саме цій події не приділено уваги в радянських історичних дослідженнях та енциклопедіях. Він наголосив, що після розпаду двох імперій, Російської і Австро-Угорської, утворилося дві держави – УНР і ЗУНР, які вирішили об'єднатися в одну. Це подія, яка потребує належного вшанування. На його думку, необхідно провести ряд заходів, присвячених цій даті. Слід підготувати науково-теоретичну конференцію із доповідями про УНР, ЗУНР, про день Соборності українських земель. У конференції могли б взяти участь члени Великої ради Руху. Її можна поєднати із сесією Великої ради Руху, на якій буде водночас затверджена передвиборна платформа Руху. До цих заходів львів'яни вносять пропозицію долучити влаштування живого ланцюга між Львовом і Києвом, проведення мітингів в обласних центрах. Необхідно провести молебень і мітинг на Софійському майдані, в якому б узяли участь релігійні діячі.

 

 

Горинь М. сказав, що не буде вдаватися до попередніх політичних суперечок, а хотів би привернути увагу лише до одного зі згаданих у виступі Головатого заходів з відзначення Дня Соборності України, а саме – проведення живого ланцюга єднання. "Живий ланцюг повинен стати символом єдності Сходу і Заходу України як єдиної цілості українського народу. Говорячи про занепад національної свідомості, ніхто не наголосив, що це результат цілеспрямованої діяльності компартійного керівництва. Живим ланцюгом єднання ми повинні підняти національну свідомість українців. Пропоную святкування провести в три етапи: почати 13 січня (субота) із сесії Великої ради Руху, через тиждень, 20 січня (субота) – провести живий ланцюг, а 21 січня (неділя) завершити святкування на Софійській площі молебнем і мітингом. Я хотів би, аби ви зважили свої можливості, а зваживши і прийнявши цю пропозицію, взялися за роботу. Цей захід повинен допомогти усім нам об'єднатись".

 

Після виступу М. Гориня почалось обговорення цього питання. Статечні члени ради, зокрема, професура в особі члена Великої ради Руху Павла Кислого і багатьох інших, поставилися до ідеї живого ланцюга надто скептично. Більше того, деякі із виступаючих майже у категоричній формі поставили під сумнів доцільність проведення цього заходу. П. Кислий мотивував неможливість провести живий ланцюг тим, що свято випадає в зимові дні, а у цей день може бути сильний мороз – то ж хто захоче у морозяний день стояти, тримаючи в змерзлих руках національний прапор? – закінчив він риторичним запитанням свій виступ. Інші, висловлюючи сумнів у доцільності проведення живого ланцюга, мотивували свою позицію тим, що Рух ще не готовий провести такий грандіозний захід, у нього не вистачає для цього сил, затія може не вдатись – у такому разі краще відкласти на наступний рік.

 

Нетерпеливо вимагав слова І. Заєць. Він емоційно доводив, що проведення живого ланцюга в суботу зірветься, бо це робочий день, тому треба подумати, чи варто його проводити, якщо немає певності, що такий захід вдасться реалізувати.

 

Уважно слухаючи виступаючих, вклинився в розмову І. Драч. Сказав, що проведення живого ланцюга – дуже серйозне питання, а тому треба подумати, наскільки ми готові до проведення такої масштабної акції. Після слів Драча залом пішов гул схвалення його сумніву. Мовляв, справді, треба відповісти на запитання, наскільки ми готові провести такий захід, тим паче, що часу обмаль. Далі не можна було чекати. Коли я побачив, що ідея живого ланцюга не знаходить підтримки, вирішив своїм виступом переламати песимістичний настрій, переконати скептиків, що ця акція нам під силу, що не слід гіперболізувати трудність її проведення. Вважаю, що у цій дискусії мій виступ відіграв вирішальну роль. Логіка його була такою.

 

"Якщо Іван Заєць побоюється, що живий ланцюг єднання не вдасться провести в суботу, бо це робочий день, у такому разі можна провести його у першій половині дня в неділю, а в другій половині провести мітинги й літургії. Таким чином, буде не три етапи святкування, про які говорив Михайло Горинь, а два – 13 січня (субота) – конференція, а 21 січня (неділя) – живий ланцюг, який завершиться мітингами. Питання не в тому, буде це субота, чи неділя (неділя, очевидно, більше підходить), а в принциповій згоді, в ухваленні цієї пропозиції.

 

Необхідно відкинути сумніви. По-перше, такий захід успішно провели республіки Балтії, і він розцінений як історичне дійство. По-друге, маємо львівський досвід. Три місяці тому, 17 вересня у Львові було проведено живий ланцюг скорботи. На призначену годину центр міста заповнили десятки тисяч людей зі свічками, зайнявши плече в плече з обох боків центральні вулиці Львова. Тих людей вистачило б, щоб заповнити частину траси Львів-Київ. Ось чому реалізація ідеї живого ланцюга цілком реальна. Якщо вдалося провести живий ланцюг скорботи, тим паче вдасться провести живий ланцюг радості – єднання українських земель. Запевняю вас, що достатньо оприлюднити цю ідею – і сотні тисяч людей виявлять бажання взяти участь у великому святі. Не тільки Львів, а й інші міста дадуть потрібну кількість людей, щоб заповнити п'ятсоткілометрову трасу. Не сумніваюсь, що в такому всенародному дійстві візьме участь кожна область, забезпечивши людьми визначений відтинок траси".

Конфедератенко В. (інженер Інституту ядерних досліджень). Не поділяю оптимізму Богдана Гориня. Я був у Вишгороді, бачив, як там люди реагують на синьо-жовтий прапор. Народ не готовий до такої акції. Спочатку нам треба роз'яснити людям, що то була за УНР і ЗУНР, а живий ланцюг готувати на наступний рік. 

 

Червоній В. (інженер, м. Рівне). Я ніколи не ловив себе на думці, що боюсь, але сьогодні я злякався. Здивований, що таке питання виноситься на рішення представників областей. Хочу заявити, що ми не готові до проведення такої акції, не зможемо забезпечити 500 км траси людьми. А якщо не зможемо забезпечити усієї траси, то такий захід себе не виправдає.

 

Знову наступила ситуація, коли треба було втрутитись і розвіяти сумніви. Треба було заперечити виступ Василя Червонія, а також репліки з місця. У своєму повторному виступі, згладжуючи напругу, я сказав, що не треба переживати, що на одних відтинках траси живий ланцюг буде густіший, а на інших люди стоятимуть не так щільно. Треба, щоб за кожним кілометром траси була закріплена людина, яка відповідатиме за цей відтинок траси. На 500 км потрібно 500 призначених людей, в розпорядженні яких будуть легкові автомобілі та автобуси. Ці 500 координаторів будуть мати між собою контакт, зможуть регулювати розміщення людей на трасі. Тому необхідно підійти конструктивно, визначити, хто за який кілометр відповідатиме.

 

"Не про складності проведення цієї акції слід думати, а про її історичне значення. Живий ланцюг стане символом єдності українського народу, символом єдності українських земель", – тими словами закінчив я свій виступ.

 

Брат Михайло підхопив цю оптимістичну ноту.

 

Горинь М. Ви чули виступ Богдана Гориня. Трасу Львів-Тернопіль здатні забезпечити львів'яни – це вже частина успіху. У них є досвід проведення живого ланцюга скорботи, а тому їм не трудно буде організувати 200-300 тисяч учасників. Якщо буде потреба, дадуть людей і на інші ділянки. На всю трасу Київ-Львів необхідно вивести не менше 500-600 тисяч людей. Якщо вдасться більше – тим краще. Ця акція потребує великої організаційної роботи. Секретаріат розподілить обов'язки. Кожен повинен знати, яку він роботу виконуватиме і за яку ділянку траси відповідатиме.

 

 

Глянувши на Івана Драча, я побачив, що він не дуже вдоволений моєю і брата Михайла рішучістю проводити живий ланцюг. На наші виступи він прореагував дуже своєрідно. Почекавши, поки втихомириться зал від суперечливих емоцій, Драч, підводячи підсумки сесії, сказав:

 

"Найпалкішими прихильниками ідеї проведення живого ланцюга єднання виступили Михайло і Богдан Горині. То нехай Михайло Горинь забезпечить проведення живого ланцюга на східній частині України, а Богдан Горинь – на західній. А відповідальним за проведення цього заходу хай буде Дмитро Павличко".

 

Широко всміхнувшись, Іван Драч закрив сесію.

 

Чому, за логікою Івана Драча, саме Дмитро Павличко (між іншим, відсутній на сесії Великої ради) мав бути відповідальним за проведення живого ланцюга – невідомо, але так було сказано й після такого розпорядження члени Великої ради роз'їхалися хто куди. Дехто таке рішення Драча пояснює тим, що Дмитро Павличко в той час був народним депутатом СРСР і відповідальність за таку акцію найбільше йому б личила. Крім того, у разі провалу запланованої акції голова Руху до того провалу буде непричетний, він фактично зняв із себе відповідальність. Це була нечесна позиція, але цілком в дусі Драча – робіть, а я подивлюся, що з того вийде. Подумати тільки: при проведенні загальноукраїнського живого ланцюга єднання він вирішив стати збоку, замість того, щоб як голова Руху керувати цим процесом, а не спихати на інші плечі.

 

Я догнав Івана в коридорі, коли він уже покидав зал засідання, і запитав його, як він міг так байдуже поставитися до відповідальної справи і при чому тут Павличко, якого немає в залі.

- А ми йому скажемо про наше рішення, – сказав з іронічною усмішкою. Його вираз обличчя був цілком байдужий. Видно було, що він не дуже вірить, що такий ланцюг єднання вдасться провести. Я був розлючений таким його ставленням, але Драч ні моїх слів, ні мого сердитого тону не взяв до серця і спокійно попрямував до виходу.

 

Велика відповідальність

Після виступів на сесії Великої ради Руху я відчув велику особисту відповідальність за проведення грандіозного заходу, ідею якого так пристрасно відстоював. Безумовно, одних моїх запевнень, що ланцюг буде проведено незалежно від ставлення до цього заходу Павла Кислого і його однодумців замало. Набагато важливіше – здійснити цей задум, докласти максимум власних сил, енергії, часу, запалити цією ідеєю людей, які будуть залучені до підготовки і проведення великого свята Соборності.

 

У поїзді в записнику намітив план перших кроків, з яких треба почати підготовку.

 

1. Доповісти на черговому засіданні президії Крайової організації НРУ про дискусію, пропозиції й ухвалу Великої ради Руху щодо проведення Дня Соборності. З'ясувати, як ставиться до прийнятого рішення голова обласної організації НРУ Орест Влох і чому при обговоренні важливого питання його не було у Києві.

2. Розповісти про засідання Великої ради Руху і прийняті нею рішення на засіданні ради ЛОО УГС.

3. Заручитись підтримкою усіх членів ради ЛОО УГС в реалізації цієї ідеї. Кожному члену ради підготувати пропозиції щодо організації проведення живого ланцюга.

4. Виступити на найближчому засіданні ради Товариства української мови їм. Т. Г. Шевченка. Заручитись у проведенні живого ланцюга відповідною ухвалою Товариства, їхньою участю у підготовці й проведенні заходу.

5. Поінформувати про підготовку живого ланцюга керівників вищих і середніх навчальних закладів. Замовити карту-схему траси Львів-Тернопіль з позначенням населених пунктів і віддалей між ними. Переговорити з авторитетними людьми у Львові й районах Львівської області про допомогу автобусами і легковими автомобілями, які будуть розвозити людей на відведене для них місце, позначене на карті.

6. Закріпити людей за окремими ділянками траси.

 

До Львова повернувся в понеділок зранку. Не встиг ще оговтатись від київських дискусій, як отримав телефонне повідомлення, що 18 грудня (понеділок) відбудеться засідання президії Крайової організації НРУ і мені як члену президії конче треба бути присутнім.

 

Виступаючи на засіданні, розповів про дискусію з приводу проведення живого ланцюга, про деструктивну позицію деяких членів Великої ради Руху, зокрема Павла Кислого, Володимира Конфедератенка, Івана Зайця, Василя Червонія, сказав, що перелом у дискусії було досягнуто завдяки твердій позиції львів’ян і підтримці тернополян, моєму категоричному запевненню що живий ланцюг можна провести силами організацій західних областей України. На закінчення навів слова голови НРУ Івана Драча, який сказав що відповідальним за проведення живого ланцюга у східних областях буде Михайло Горинь, а в західних – Богдан Горинь.

 

Мій виступ зустріли з деякою прохолодою. Голова обласної організації НРУ Орест Влох допитувався, чому відповідальним за організацію живого ланцюга по трасі західних областей України призначили голову обласної організації УГС, а не голову Крайової організації НРУ? Розуміючи, що рішення в Києві болісно зачепило амбіції Влоха, щоб не загострювати стосунків відповів йому стримано, але достатньо твердо: "Тут дві причини. Перша – Львівська обласна організація УГС виступила з ініціативою проведення такого ланцюга після успішного проведення ланцюга скорботи 17 вересня 1989 року, участь в якому НРУ брати відмовилась. Друга полягає в тому, що ви не прибули на засідання Великої ради Руху і ніхто не міг почути вашої думки й вашої готовності взяти на себе такі обов'язки. У Києві мені одному довелося відстоювати цю ідею. Тому як член Великої ради Руху інформую вас про прийняте рішення".

 

На мої аргументи Влох нічого не відповів, але на його обличчі не щезала міна невдоволення. Врешті це не заважало членам президії обговорити першочергові підготовчі заходи для проведення живого ланцюга. Адже йшлося про велику спільну справу, а не задоволення амбіцій.

 

Після моєї інформації Орест Влох повідомив, що на засіданні президії треба обговорити питання про стан висунення в м. Львові кандидатів від демократичного блоку на вибори до Верховної Ради УРСР. Було зачитано інформацію, хто і де з представників демократичного блоку висунутий. Оскільки на один округ висунуто по два-три кандидати, треба було обговорити це питання і затвердити на кожний округ одного кандидата від демократичного блоку.

 

Із наведеної інформації я вперше дізнався, що без мого відома мене висунуто в двох округах – Ленінському і Радянському. У Ленінському 258 окрузі, крім мене, має чотири висунення О. Влох, одне – Гнатів, одне – Сергєєв і одне – Юхновський. У Залізничному окрузі має два висунення Михайло Горинь і одне – Всеволод Іськів. У Радянському Б. Горинь і Я. Кендзьор мають по одному висуненню. Багато висунень по Червоноармійському округу: Юхновський – одне, Швайка – п'ять, Скочій – три, Давимука – одне. По Шевченківському округу має два висунення В. Чорновіл.

 

Оресга Влоха найбільше цікавило, в якому окрузі я дам згоду балотуватись – у Ленінському чи Радянському. Якщо у Ленінському, то, виходить, ми суперники. Бо і він висунутий по Ленінському. Я запевнив Влоха, що не буду його суперником, бо жодних намірів балотуватися в цьому окрузі у мене нема, а висунення відбулося без мого відома.

 

Через два дні мене запросили до Львівської міської ради, де в кабінеті голови Богдана Котика зібралося кілька представників від демократичного блоку. Михайло Косів звернувся до мене з проханням, щоб відмовитися від балотування в Радянському окрузі – задля цього й запросили мене на цю зустріч. Причина дуже проста: треба уступити округ голові міської ради Богдану Котику. Адже він підтримував багато наших починань, треба, щоб такий чоловік був у Верховній Раді.

 

Можна було здогадатись, що сценарій зустрічі зі мною був прокручений ще до мого приходу і саме Косів вирішив взяти на себе місію безпардонно мені про це сказати. Поки я думав, йому стали підтакувати інші присутні. Правду кажучи, я вагався, яке прийняти рішення. Від Ленінського округу я відмовився на користь Влоха. Залишилися Радянський і Жидачівський. В останньому моїм суперником зареєструвався 1-й секретар райкому компартії Левко, який мав у районі незаперечний авторитет господарника. На якому з тих двох округів зупинитись? На мене дивилося кілька пар благальних очей. Мабуть, вони пообіцяли Б. Котику, що переконають мене відмовитися від Радянського округу, а тепер з тривогою і напруженням очікують на мою відповідь. Я зміряв кожного з них поглядом, звернув увагу на знічений вигляд Богдана Котика і заявив, що відмовляюся балотуватися в Радянському окрузі, хоча там з великим піднесенням відбулася зустріч із викладачами і студентами Лісотехнічного інституту. Після моїх слів усі полегшено зітхнули, я пішов, а вони залишилися, можливо, щоб відсвяткувати перемогу.

 

У мене були інші справи – живий ланцюг. Я не чекав вказівок з Києва. Для мене було достатньо, що мав чіткий план підготовки великого дійства. І цей план я почав здійснювати. Для цього довелося запрягтись у віз відповідальності й тягнути його на повну силу. Багато клопоту завдавала підготовча робота. Ряд питань, що безпосередньо стосувалися проведення ланцюга Злуки, було розглянуто за ініціативою Михайла Гориня 23 грудня на кущовій нараді представників Тернопільської, Рівненської та Львівської організацій НРУ, яка відбулася в приміщенні Тернопільської організації Спілки письменників. Брат Михайло наголосив, що відзначення Дня Соборності українських земель живим ланцюгом Злуки – захід надзвичайної ваги. Сказав, що вдалося перебороти чималі труднощі, щоб досягти згоди у прийнятті ухвали щодо проведення цього акту, що часу залишилося обмаль, а праці багато, необхідно визначити місця для людей на кожному кілометрі траси. Крім того, чимало часу займе пошиття синьо-жовтих прапорів, які мають бути принаймні через кожних п'ять-десять метрів, але чим більше їх буде, тим краще.

 

Було досягнуто домовленість, що від Львова до Тернополя творитимуть живий ланцюг члени різних громадських організацій Львівщини, а від Тернополя до Рівного трасу забезпечать організації, що входять у Тернопільський НРУ, яким львів'яни готові надати допомогу – людьми й прапорами. Найважче буде забезпечити людьми Житомирський відтинок траси. Це питання планувалося обговорити на кущовій нараді, що мала відбутись у Рівному.

 

Я розповів учасникам наради про намічений мною план заходів, які будуть реалізовані спільними зусиллями НРУ, УГС, Товариства "Меморіал" і Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Порадив представникам від НРУ Тернопільської та Рівненської областей залучити для підготовки й проведення цього важливого заходу всі громадські організації, як це зроблено у Львові. Мені опонував Василь Червоній. Він сказав, що не можна порівнювати активність громадських організацій Львова і Львівської області з ситуацією в денаціоналізованому Житомирі, а тому мусимо разом подумати, як допомогти Житомиру людьми з інших областей, зокрема зі Львова.

 

Мене вразила млявість обговорення цього питання представниками від НРУ Тернопільської і Рівненської областей. Брат Михайло як тільки міг намагався викресати в їхніх душах вогник ініціативи і відповідальності за важливу справу. З Тернополя він поїхав до Києва, я –до Львова.

 

На розширеній раді ЛОО УГС, що відбулася через два дні – 25 грудня, було обговорено два питання: відзначення Дня Соборності України і стан підготовки до виборів. Я поінформував присутніх про засідання Великої ради Руху в Києві й проведеної кущової наради у Тернополі, почалося обговорення. Моя душа була сповнена радістю: ідея проведення живого ланцюга Злуки отримала гарячу підтримку членів обласної ради. У присутніх загорілись очі від можливості кожному докласти сили, енергії й досвіду у відзначенні видатної історичної дати. Така одностайна підтримка додавала впевненості, що запланований захід – небувалий за масштабністю й залученням людських ресурсів – вдасться провести на належному рівні.

 

Подаю уривки стенограми цього засідання, на якому не обійшлося без одного дратівливого моменту.

 

Горинь Б. Шановні члени ради! Хочу розповісти вам про сесію Великої ради Руху, яка відбулася в Києві 16 грудня. Відкрив сесію Іван Драч об 11 годині. Сесія вшанувала хвилиною мовчання передчасний відхід від життя академіка Сахарова. Драч наголосив, що була це людина великого розуму і ми повинні усвідомлювати, що без таких людей важко просувати демократизацію. Драч дав загальну характеристику сучасного стану Руху України за перебудову, зауваживши, що НРУ є аналогічним утворенням до литовського "Саюдіса" і народних фронтів Естонії та Латвії.

 

Був відчит комісії про стан радіації в Україні, був ряд виступів, в яких порушувалися важливі питання нашого часу. Сергій Головатий ознайомив присутніх з проектом передвиборної програми Руху, але в обговоренні зійшлися на думці, що ця програма не підходить, її не схвалили. Серед тих, які критикували цей проект програми, був львів'янин Микола Драк, Галина Гордасевич із Донецька та інші. У кінцевому результаті створили редакторську групу, якій доручили написати тези, придатні для поширення по всій Україні. Такі тези було складено, але коли їх зачитали, то більшість висловилися проти їх прийняття. Я, зокрема, сказав, що з такими тезами ми не можемо йти на вибори. Неправильно зводити тези до соціальних питань, тоді як перед нами головне завдання – відновлення нашої державності, прийняття у новій Верховній Раді законів, які будуть утверджувати цю державність. На мій виступ у цікавий спосіб прореагував Лесь Танюк. Він сказав, що ми не все повинні говорити відкрито й відверто, не завжди треба головне висувати на перший план і т. д. У мене склалося враження, що зберігається тенденція до хитрування, намагання приховувати те, про що треба говорити відверто.

 

Дуже важливим було друге питання: святкування Дня Соборності. Про це говорив Михайло Горинь, Він запевнив присутніх, що нам під силу провести живий ланцюг Злуки від Києва до Львова, потрібно, щоб обласні організації – формальні й неформальні – виділили людей і серйозно поставилися до цього заходу.

 

Частина учасників сесії повірила, що це можна зробити, а інші стали доводити, що це не під силу, пропонували перенести захід на пізніше, замість ланцюга організувати естафету із землею, яку везтимуть від села до села, а потім ту грудку землі покласти від імені галичан до могили Тараса Шевченка або на якесь інше святе для нас місце.

 

Щоб врятувати ідею живого ланцюга, я у своєму виступі розповів, що львів'яни мають досвід проведення ланцюга скорботи і цей досвід можна застосувати для живого ланцюга радості. Мене підтримав голова Тернопільської обласної філії Руху Петрук-Попик і кілька голосів з місця. З великим трудом ми домоглися переваги в голосуванні: більшістю було ухвалено рішення організовувати ланцюг.

 

Отже, звертаюся до всіх членів ради з великим проханням подумати й сказати, яку частку праці може вкласти кожний із вас у підготовку живого ланцюга основного заходу для відзначення свята Соборності. Нам необхідно визначити ті райони і села Львівської області, які наближені до траси. Ми повинні знати, скільки кожний районний осередок може дати легкових машин, щоб ранком виїхати на трасу і зупинитись у визначеному місці. Для кращої орієнтації складемо карту. Вважаю, що нам під силу розставити легкові машини через кожні п'ятсот метрів. Проміжок між ними повинні заповнити люди, які приїдуть автобусами. Для кожного автобуса також буде визначене місце.

 

Вітович О. Машин зі Львова буде приблизно сто, тому що у нас, наприклад, вже є двадцять, ще Рух дасть вісімдесят чи сто машин. П'ять або десять автобусів прибудуть на визначені місця.

 

Горинь Б. Якщо вдасться організувати максимальну кількість легкових машин і автобусів проблеми з організацією живого ланцюга не буде. Люди з найближчих до траси сіл заповнять проміжки між легковими машинами і автобусами. Вважаю, що у кожному селі будуть охочі взяти участь у живому ланцюзі. Наше невідкладне завдання відвідати наближені до траси села і сповістити людям про живий ланцюг Злуки, підготувати їх до того свята, попросити, щоб підтримали цей важливий захід загальноукраїнського масштабу. Не сумніваюсь, що молоді люди, старшокласники, сільські активісти, а навіть пенсіонери-патріоти відгукнуться на наш заклик. Треба сповістити також мешканців Дрогобича, Трускавця чи інших віддалених від траси міст і сіл: всі мають почувати своїм обов'язком взяти участь у цьому святі.

 

Жулинчук І. У 1919 році об'єднання відбулося між двома державами – ЗУНР і УНР, які представляли дві столиці – Львів і Київ. Треба визначити місце, де відбудеться зустріч галицької частини ланцюга зі східноукраїнським. У нас має бути інша символіка, щоб ми відрізнялися від східняків, коли приїдемо до Києва.

Горинь Б. Не треба протиставляти захід України сходу, бо це одна територія і один народ, який завжди прагнув до єдності. Не Львів, а Київ – наша історична столиця, столиця всієї України на віки вічні. Поповзли чутки, що серед членів УГС є люди, які хочуть домагатися автономії для західних областей України. Можливо, що до тих людей належить Іван Костянтинович, бо ця ідея кимось активно пропагується. Тому заявляю вам з усією відповідальністю: якщо хтось вимагатиме для Галичини особливого статусу, буду розцінювати це як свідому чи несвідому провокацію. Прошу мати це на увазі.

Путько Я. Об'єднання відбулося давно, ми його святкуємо як історичний день. Хто матиме можливість, хай поїде до Києва, щоб святкувати разом з киянами. Казати, що їдемо в гості – неправильно, абсурдно. День Соборності – це наше спільне свято.

Горинь Б. Хочу додати, що історичний Акт Злуки став проявом віковічних прагнень українського народу жити в одній вільній соборній Українській державі. У мене немає сумніву; що живим ланцюгом народ підтвердить цю єдність і це прагнення. Надіюся, що це буде переконливий аргумент, щоб Іван Костянтинович переглянув свою хибну позицію.

Деркач І. Треба виготовити карту з маршрутом живого ланцюга Злуки і написати звернення із закликом взяти участь у живому ланцюзі.

Горинь Б. Наступне питання нашого порядку дня – стан підготовки до виборів. Ще місяць тому ми вважали, що нам вдасться висунути максимальну кількість членів УГС для участі у виборчій кампанії до рад різних рівнів. На сьогодні ситуація не найкраща. Справа в тому, що висунуті кандидатами не мають надії, що будуть зареєстровані. Є інформація, що працівники партапарату дають вказівки керівникам підприємств, на яких проводяться висунення кандидатів від неформалів, заповнювати протоколи так, щоб до них можна було придертись.

 

По-друге, маємо всього дванадцять висунень у ради різних рівнів, а нас сьогодні зібралося тридцять п'ять. У Будинку архітектора кожного дня з 17-ї до 19-ї буде працювати інформаційний центр. На превеликий жаль, Виконавчий комітет УГС не дотримав слова і не підготував передвиборчої платформи. Зате Львівська крайова рада Руху підготувала передвиборну програму. Цю програму кілька разів обговорювали, дещо додали, дещо відкинули і програма вийшла досить добра. З нею повинен ознайомитися кожний, хто вирішив узяти участь у виборчій кампанії.

 

Після обміну думками на цю тему учасники засідання поділилися найновішою інформацією.

 

Вітович О. У неділю 17 грудня четверо членів УГС – Олег Вітович, Ігор Фінка, Андрій Закорчений і Богдан Стецик взяли участь в розшуках могили загиблого видатного ідеолога ОУН-УПА Юрія Липи. Справа в тому, що до цього часу дата загибелі Юрія Липи і місце поховання були невідомі. У результаті проведених розшуків було знайдено очевидців загибелі Юрія Липи, а також його могилу. Ми дізналися, що на цвинтарі, де він похований, поховано ще близько шістнадцяти бійців УПА. У тих місцях у 1945-му відбувалися бої між відділами УПА і підрозділами військ НКВД. Справа за відновленням і приведенням в належний порядок могили Юрія Липи й бійців УПА. Місце їхнього розташування – Яворівський район, на межі сіл Шапова й Бунів. Орієнтовна дата загибелі Юрія Липи – літо 1945 року.

 

Деркач І. 17 грудня у Львові у Західному науковому центрі відбулися збори ініціаторів створення офіційної організації "Молодіжний пласт". На зборах були присутні представники Руху, Товариства української мови, "Меморіалу", Малої академії наук, СНУМ, Української гельсінської спілки, Товариства Лева. Було три старих пластуни. Обговорили статут, котрий підготувала ініціативна група, в яку входили представники Західного наукового центру і міськкому комсомолу. Під час обговорення сперечались, якою має бути майбутня організація "Пласт". Прийняли рішення, що "Пласт" буде дитячо-юнацькою просвітньо-спортивною організацією, зняли пункт про інтернаціональне виховання. Представники УГС О. Петрик, І. Деркач і представники різних груп "Пласту", які зараз існують, виступили за включення релігії у виховний процес"Пласту". Зійшлися на думці, що в майбутньому релігія буде включена у виховний процес.

 

Обміном інформації ми завершили засідання обласної ради УГС.

 

Про засідання ради ЛОО УГС подав інформацію тижневик "Львівські новини".

 

"25 грудня на засіданні розширеної ради Львівської обласної філії УГС обговорено питання святкування Соборності України, що була проголошена 22 січня 1919 р. в Києві. Голова обласної філії Б. Горинь поінформував присутніх про рішення, прийняті з цього приводу 16 грудня у Києві на Великій раді Руху і 23 грудня в Тернополі на кущовій нараді представників Тернопільської, Рівненської та Львівської організацій Руху. Згідно з рішеннями, прийнятими в Києві, 21 січня 1990 року від 12 до 13 години планується створити живий ланцюг людей із синьо-жовтими прапорами від Львова до Києва, а о 17 годині розпочати мітинги у містах України на честь проголошення соборності усіх її земель. Відповідальним за проведення святкування призначено поета Дмитра Павличка. 23 грудня у Тернополі в Спілці письменників на кущовій нараді представників організацій НРУ узгоджено маршрут, упродовж якого буде створено ланцюг Львів-Тернопіль-Рівне-Житомир-Київ, і призначено відповідальних за проведення святкування по містах та районах. З метою узгодження й координації діяльності підготовки та проведення живого ланцюга Злуки на засіданні Львівської обласної ради УГС обрано комітет, який очолив голова ЛОО УГС Богдан Горинь. До складу комітету ввійшли: О. Вітович, І. Деркач, О. Петрик, Я. Путько, Б. Рожак, І. Химка" (Львівські новини-4. – 1989. – 28 грудня).

 

Під час зустрічі з Вячеславом Чорноволом я поінформував його про дискусію на Великій раді Руху в Києві, про засідання президії крайової рухівської організації та про засідання ради ЛОО УГС, де розглядали питання, пов'язані з проведенням живого ланцюга, а також питання виборів до Верховної Ради УРСР. Мене здивувало, що до схваленої в Києві ідеї провести на відзначення Дня Соборності України живий ланцюг Вячеслав поставився цілком спокійно, без ентузіазму. Можливо, вважав, що не повинен віддавати свій час і організаційний досвід для реалізації ідеї, у виробленні якої не брав участі. Складалось враження, що він вирішив свою увагу сконцентрувати на аналізі ситуації в УГС та підготовці до виборів.

 

Проведення живого ланцюга потребувало полагодження великої кількості технічних питань. Було побоювання, що не вистачить прапорів. На виготовлення прапорів і пов'язок потрібні були люди, які б тим займалися, і кошти. Була домовленість із головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка Романом Іваничуком, що я розповім про живий ланцюг на засіданні ради очолюваного ним товариства, тим більше, що я був членом обласної і республіканської ради ТУМ. Після обговорення питань, що торкалися суто внутрішніх справ роботи товариства, Іваничук надав мені слово. Я розповів про сесію Великої ради Руху в Києві, про прийняту ухвалу відзначити День Соборності живим ланцюгом Злуки, а також про відповідальність, яка покладена за проведення цього заходу на Михайла Гориня і Богдана Гориня.

- Що потрібно від мене як голови товариства? – запитав Іваничук.

- Потрібно, щоб товариство взяло участь у проведенні цього заходу.

- Але що конкретно від нас потрібно, у чому полягає наша участь? – наполягав Іваничук.

- Щоб ланцюг мав святковий характер, треба виділити гроші й придбати кілька тисяч метрів синього та жовтого матеріалу для пошиття прапорів, залучити для участі в живому ланцюзі максимальну кількість людей.

- Шити прапори ми не будемо, а гроші виділимо. А ви вже самі придбаєте матеріал. Щодо виділення відповідної суми, мусимо порадитись.

 

Пропозицію було поставлено на голосування і члени ради одностайно її підтримали. 

 

Кожного дня все більше й більше переконувався, що потрібен постійний контроль за підготовкою цього масштабного заходу, а найголовніше – залучення всіх організацій і товариств, формальних і неформальних, кожного члена тих структур до великої спільної справи. Як голові ЛОО УГС, членові Великої ради Руху, ради Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, "Меморіалу" мені вдалося встановити тісні контакти з керівництвом та активістами цих організацій, врахувати їхні пропозиції, поради. Було виготовлено і розмножено карту з докладним позначенням відтинків львівсько-тернопільської ланки ланцюга Львів-Київ. Ця карта давала можливість точно вказати, де будуть стояти люди від організацій, які зголосилися взяти участь у ланцюзі. На основі карти можна було орієнтувати водіїв замовлених автобусів, до яких сіл вони повинні підвезти людей, яку ланку траси повинні ці люди охопити живим ланцюгом.