Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 24. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 12 трав. 2014 р., 11:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 27 трав. 2014 р., 10:30 ]

Радикальна група

Цією радикальною групою став організований Віктором Фурмановим і Степаном Хмарою страйковий комітет, який 2 грудня організував мітинг біля пам'ятника Іванові Франку. Страйковий комітет задекларував себе як безкомпромісне радикальне крило УГС. На думку його керівників – голови В. Фурманова і його заступника С. Хмари, головним інструментом тиску на партбюрократію й силові структури має стати страйк. У разі якщо не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності винні у побитті людей 1 жовтня, страйковий комітет погрожував застосувати свою силу. Про мітинг 2 грудня В. Яворський подав таку інформацію.

 

"2 грудня у Львові біля пам'ятника Іванові Франкові відбувся 20-тисячний несанкціонований мітинг, організований Львівським страйковим комітетом і присвячений виборам та питанню про злочинне побиття людей у Львові 1 жовтня. Вели мітинг члени УГС голова Львівського страйккому Віктор Фурманов і його заступник Степан Хмара. Перед багатотисячною громадою виступили члени Виконавчого комітету УГС Вячеслав Чорновіл, кінооператор прес-служби УГС Ярослав Кендзьор, голова Комітету захисту УГКЦ Іван Гель, інвалід війни Нікольський та інші. В резолюції у зв'язку з побоїщем 1 жовтня поставлено вимогу усунути з посад і притягти до судової відповідальності начальника обласного УВС генерал-майора Попова, начальника міської міліції полковника Шабаєва, командира ЗМОП Мартинова, прокурора області Ізосімова, усунути з посади за бездіяльність голову облвиконкому Кирея, закрити нещодавно передану в обласний суд кримінальну справу на голову Львівської організації СНУМ Ігоря Деркача, на якого обласна прокуратура цинічно намагається звалити вину за побоїще. Мітинг також закликав демократичних депутатів СРСР від України взяти під свій контроль розслідування подій 1 жовтня. В резолюції підкреслено, що в разі невиконання названих вимог організатори й учасники мітингу закличуть громадськість до загального страйку. Крім цього, ухвалено накази народним депутатам СРСР від Львівського регіону домагатися усунення з Конституції статті про керівну роль партії, перегляду закону про мітинги і демонстрації, реабілітації і повного поновлення в правах Греко-католицької церкви, а також звільнення всіх політв'язнів, в тому числі українського політв'язня Богдана Климчака. На адресу Президії Верховної Ради СРСР послано телеграму з вимогою звільнення незалежного журналіста Сергія Кузнєцова, якого суд у Свердловську нещодавно засудив до трьох років тюрми" (Інформатор-53. – 1989. – 6 грудня).

 

"РЕЗОЛЮЦІЯ

мітингу у Львові 2 грудня 1989 року

Минуло два місяці від драматичних подій 1 жовтня – масового побиття мирних громадян органами міліції.

 

На підставі матеріалів, зібраних громадською комісією з розслідування інциденту, доведено, що репресивні дії міліції не були спровоковані ні населенням, ні громадськими активістами. Навпаки, побоїще готувалося заздалегідь як запланована провокаційна акція властей з метою залякати населення і завдати удару демократичному Львову, щоб загальмувати демократизацію всієї республіки.

 

Побоїще 1 жовтня слід кваліфікувати як злочин проти людяності. За цими подіями стоять антиперебудовні сили партапарату республіки, очолювані першим секретарем ЦК КПУ В. Івашком, про що свідчать його реакційні виступи на пленумі, небажання публічно висловити своє ставлення до злочинів правоохоронних органів у Львові, посилення репресій проти громадських активістів по всій Україні.

 

При допомозі органів прокуратури, МВС, через засоби масової інформації апарат намагається розповсюджувати дезінформацію і тримати населення в почутті страху і безнадії. Слідча група прокуратури робить все, щоб взяти під захист організаторів побоїща 1 жовтня, так, як це зробила обласна прокуратура після розправ над мирними громадянами 4 серпня 1988-го і 12 березня цього року.

 

Натомість власті намагаються нанести удар по незалежних демократичних організаціях, зокрема по СНУМ, представниках Львівського комітету захисту прав громадян (страйккому) і, таким чином, паралізувати демократичні процеси в нашому регіоні й Україні. За явно сфабрикованими фактами порушено кримінальну справу проти голови СНУМ Ігоря Деркача, оштрафовано Ленінським нарсудом м. Львова 29 листопада членів страйккому: О. Вітовича – на 400 крб., Олександра Ніколаєнка – на 150 крб., активіста УГС Івана Жулинчука – на 76 крб., Тараса Чорновола – на 100 крб.

 

Радянські й партійні органи Львова та області сприяють беззаконню і сваволі правоохоронних органів. Учасники мітингу обурені поведінкою властей, наполягають на виконанні попередніх вимог Львівського страйккому і вимагають:

 

1. За неодноразову організацію масових акцій насильства над мирними громадянами, зокрема 4 серпня 1988 р., 12 березня і 1 жовтня 1989 р., намагання взяти під захист організаторів і виконавців цих злочинів, спроби дестабілізувати ситуацію, посіяти міжнаціональну ворожнечу і звалити вину за це на активність незалежних організацій вимагаємо усунути з посад і порушити кримінальну справу проти начальника УВС Львівської області генерал-майора Попова, начальника УВС м. Львова полковника Шабаєва, командира загону особливого призначення підполковника Мартинова, прокурора області Ізосімова.

 

2. Провести детальне розслідування вищезазначених злочинів, скоєних працівниками міліції, і покарати винних.

 

3. Розформувати Львівський загін ЗМОП.

 

4. За бездіяльність і безконтрольність за свавільними і злочинними діями міліції вимагаємо відставки голови Львівського облвиконкому Кирея М. І.

 

5. Припинити кримінальну справу проти голови СНУМ Ігоря Деркача і скасувати адміністративні покарання, накладені на вищеназваних численних громадських активістів.

 

6. Закликаємо всіх трудящих Львова та області в триденний термін провести в колективах збори і мітинги й ухвалити резолюцію з аналогічними вимогами. Резолюції скерувати до Президії Верховної Ради СРСР, УРСР, Прокуратури СРСР, Верховного Суду СРСР і в Львівський страйкком.

 

7. Закликаємо групу демократичних народних депутатів СРСР від України взяти під свій контроль розслідування злочинних дій правоохоронних органів у Львові та вжити енергійних заходів, щоб розслідування проводилося об'єктивно і без зволікань; про результати розслідування регулярно інформувати громадськість; спільно з депутатами інших регіонів Союзу РСР зробити депутатський запит про злочини правоохоронних органів у Львові на другому з'їзді народних депутатів СРСР.

 

Учасники мітингу заявляють: якщо перераховані вимоги не будуть виконані, вони звернуться до незалежних демократичних організацій із закликом готувати загальний страйк протесту.

 

Ми, учасники мітингу, застерігаємо правлячий апарат: якщо з його сторони будуть чинитися перешкоди демократичному висуванню кандидатів у депутати, перешкоди в проведенні передвиборчої кампанії чи інші порушення закону про вибори, ми будемо протестувати найрішучішим чином – аж до оголошення політичних страйків.

 

Крім того, в разі невиконання наших вимог будемо апелювати до міжнародних правозахисних організацій та урядів країн-учасниць гельсінського процесу із закликом не проводити конференцію з прав людини у Москві, не надавати економічної допомоги СРСР і, зокрема, будемо просити США не скасовувати поправки Джексона-Веніка.

 

Прийнято на мітингу у Львові 2 грудня 1989 р." (Львівські новини-11-12. – 1989, – С. 18 –19).

 

"НАКАЗИ

народним депутатам СРСР від Львівського регіону

учасників мітингу у Львові 2 грудня 1989 року

Намагаючись творити справжню правову державу, а не підмінювати цей принцип новою демагогічною партпропагандою, наказуємо нашим народним депутатам послідовно й активно брати участь у створенні демократичних законів, які узгоджувались би з міжнародними правовими актами й гарантували права кожній особистості та народам.

 

На з'їзді народних депутатів СРСР:

 

1. Виступити за усунення 6 ст. Конституції СРСР і гарантії застосування цього принципу на практиці.

2. Виступити з ініціативою перегляду Закону про мітинги та демонстрації. Домагатися перетворення його в закон, що гарантує права громадян, а не узаконює сваволю властей.

3. Виступити з вимогою реабілітації УГКЦ як жертви тоталітарного режиму і домагатися повного поновлення її в правах.

4. Виступити з вимогою звільнити всіх політв'язнів в СРСР, в тому числі нашого земляка Богдана Климчака. Домагатися реабілітації всіх колишніх репресованих з політичних мотивів.

5. Домагатися правдивого висвітлення подій у Львові та в Україні у засобах масової інформації" (там само, – С. 20).

 

Цікаво, що в день мітингу 2 грудня газета "Радянська Україна" (орган ЦК КПУ) надрукувала звернення п'яти трудових колективів із закликом створити спілку трудящих України за перебудову, діяльність якої має бути спрямована не на мітинги, а на "наполегливу працю" і зміцнення керівної ролі партії. Судячи зі змісту звернення, КГБ і партапарат не полишали думки створити громадську організацію, яку можна було б протиставити некерованим УГС і НРУ.

 

Розбіжність у найголовнішому

Мій здогад, що дане мною інтерв'ю для заводської газети "Мікроприлад" було не тільки ініціативою Юрія Звєздовського, невдовзі підтвердився: мене й члена Крайової організації НРУ, старшого наукового працівника Інституту суспільних наук Академії наук УРСР Миколу Драка запросили на "Мікроприлад" для участі в обговоренні передвиборної платформи Львівського міськкому КПУ. У програмі круглого столу передбачався виступ 1-го секретаря міськкому КПУ Віктора Волкова і дискусія з приводу порушених ним питань. До такої дискусії я і мій колега Микола Драк були готові. Наші виступи та відповіді на запитання транслювалися по всіх цехах заводу. Це була унікальна нагода викласти позицію УГС та НРУ з цілого ряду питань, які частково мною вже були висвітлені під час розмови з В. Волковим 2 серпня, а також під час круглого столу, організованого журналістом Леонідом Сотником з участю завідувача ідеологічного відділу міськкому партії Олександра Масляника. Матеріали круглого столу збереглись у моєму архіві в запису на магнітофонних стрічках, з яких зроблено стенограму. Як і ряд попередніх, це також унікальний документ часу, вартий того, щоб його надрукувати.

 

Першим із довгою промовою, з аналізом пунктів передвиборної програми міськкому КПУ виступив Віктор Волков. Опісля слово було надане мені й Миколі Драку – для коротких виступів та відповідей на запитання. З перспективи часу вважаю, що наша з Миколою Драком дискусія з першим секретарем міськкому КПУ та відповіді на запитання працівників заводу "Мікроприлад" не втратили своєї актуальності й нині. Отже, все по порядку.

 

Головуючий. Хочу попередити, що ця наша зустріч транслюється по заводському радіо. Товариші, які слухають нас на робочих місцях, мають змогу задавати питання учасникам круглого столу за вказаними телефонами. Питання будуть оперативно доставлені до залу, де проходить круглий стіл. І ще одне, так би мовити, процедурне питання. Напередодні нашої зустрічі через секретарів партійних організацій цехів ми звернулися до трудових колективів з проханням дати у письмовому вигляді запитання, які цікавлять трудящих. Ми надіслали їх в міськком КПУ і надіємося сьогодні отримати відповіді.

 

Оскільки запитання торкаються проблем соціальних, транспортних, торгівлі, продовольства, руху автобусів тощо, для більш кваліфікованих відповідей на зустріч були запрошені такі товариші: Єнтар Роман Михайлович – заввіділу торгівлі міськвиконкому, Гаврилюк Степан Єфремович – заввідділу транспорту та зв'язку міськвиконкому та Разуновський Михайло Іванович – заступник голови Червоноармійського райвиконкому.

 

Якщо розмова буде вестися тільки на політичні теми, можемо цих товаришів відпустити з проханням підготувати письмові відповіді на поставлені питання. Чи потрібна присутність цих товаришів? Потрібна. Отже, процедурні питання вирішені, починаємо роботу. (Волков нахилився до мене: "Богдане Миколайовичу, може, заховаєте магнітофон?" – Я заперечливо хитнув головою. – "Ні? Ні, так ні".) Слово надається першому секретареві Львівського міськкому Компартії України Віктору Олександровичу Волкову.

 

Волков В. Товариші, хочу почати з того, що сьогоднішня зустріч і ця розмова, що відбудеться, – це нормальне явище, до якого ми повинні звикати. Йде процес демократизації суспільства, демократизації нашої партії і тому такі зустрічі між представниками партійних комітетів, представниками громадських, самодіяльних організацій повинні стати нормою. Хочу звернути вашу увагу на те, що у міській партійній організації вироблена тактика на прямий, відкритий, широкий діалог зі всіма громадськими організаціями, які існують у нашому місті. Ми цю лінію весь час проводимо і ви знаєте, що останній пленум міського комітету партії відмінив попереднє рішення, в якому заборонялась участь комуністів у роботі первинних організацій Народного Руху України за перебудову. Тепер ці процеси набувають більш динамічного і послідовного характеру, зараз комуністи ідуть в Рух, працюють там і я знаю, що і на "Мікроприладі", у вашому колективі створений первинний осередок Народного Руху й у ньому також є комуністи.

 

Я вважаю, що це нормальне явище, ми не можемо партію ізолювати від тих організацій, від тих громадських формувань, які зараз утворюються в нашій країні. Ми самі не можемо ізолюватися, тому повинні входити в усі організації, до яких є інтерес людей, і там працювати з людьми. І тому я кажу, що у нас були аналогічні зустрічі, і я думаю, що й надалі вироблятиметься спільний підхід у вирішенні питань зі всіма силами, які стоять за перебудову в нашій країні. Ми, партійні організації, відмовляємось від права на знання абсолютної істини, проводимо лінію на співпрацю. Тим паче, що це зараз треба робити всім нам, тому політична лінія нашої партії направлена на те, щоб все ж таки створити більш демократичне суспільство в країні, щоб створити єдиний правовий простір від Атлантики до Уралу. А тому ми повинні усі наші правові нормативні акти підрівнювати під ті акти, які існують нині у наших сусідів – у країнах Європи, Америки, інших країнах. 

 

 

І ця робота має робитись усіма разом. Вона тільки-тільки розпочинається. Наші договори, які ми уклали у Гельсінкі й Відні з прав людини, а зараз готується нова зустріч – Гельсінкі-2, вже є попереднє погодження про проведення цієї зустрічі, мають направити всі країни на прискорене розв'язання проблем спільного існування країн у мирі, добросусідстві, без конфронтації і без того, щоб всі один одного боялись.

 

Це одна лінія, яку ми повинні зараз всі разом виробляти. Всі проблеми та їх вирішення записані в передвиборній платформі міського комітету партії і ми її будемо проводити в усіх програмах наших кандидатів в депутати, які будуть висунуті від партійних організацій. Зараз ми з вами підійшли впритул, як кажуть, до другого етапу політичної реформи у нашій країні. Перший етап – це тоді, коли відбувався з'їзд народних депутатів, коли обирали президента, коли обирали Верховну Раду СРСР – вона вже почала працювати, ви бачите перші кроки її діяльності, перші закони, нормативні акти, які вона підготувала. Зараз вони виносяться на другий з'їзд народних депутатів. На другому етапі політичної реформи ми повинні по-новому демократично сформувати Верховну Раду нашої республіки й місцеві ради народних депутатів. У результаті цього другого етапу політичної реформи влада реально має передаватися з центру на місця. Це найголовніше, щоб влада від центру, від центральних наших установ і організацій передавалася місцевим радам народних депутатів. Це головне, що треба зараз створити у Верховній Раді нашої республіку.

 

У Львові ми вже з вами пройшли перший, підготовчий етап, під час якого створили дев'ять територіальних і тридцять виборчих дільничних комісій. У ті комісії обрано близько 15 тисяч осіб – представників від найрізноманітніших організацій – партійних і громадських, формальних і неформальних. Для того, щоб весь цей процес ішов більш-менш керовано, ми, погодивши це питання з усіма організаціями, створили при міській раді координаційну раду, на якій попередньо будуть обговорюватись усі проблеми.

 

І я вам повинен сказати, що сама можливість створення цієї координаційної ради дозволила нам пройти перший етап без якихось загострень, без конфронтацій. Ми сформували всі наші виборчі комісії і почали з ними працювати, тому що увійшло туди дуже багато людей, які поки що мало знають закони, не мають навиків такої праці, їх треба добре підготувати, щоб вони нам провели вибори на доброму рівні. Це дуже відповідальна робота.

 

З 4 грудня почнуться висунення кандидатів у депутати. Маємо висунути велику кількість кандидатів від міста Львова. Треба обрати в усі ради – Верховну і місцеві – 850 депутатів. В тому числі 7 – до Верховної Ради республіки, 58 – до обласної ради, 150 – до міської ради, 555 – до районних рад і 80 депутатів у три селищні ради – Брюховичі, Винники і Рудно. Отакий склад.

 

Завдання партійної організації міста полягає в тому, щоб у період висунення кандидатів у депутати було повне забезпечення всіх законів, щоб не було жодних порушень, щоб була можливість усім трудовим колективам по місцю проживання проявити свою волю, назвати своїх кандидатів, щоб ці кандидати мали можливість зустрічатися зі своїми виборцями, щоб ми оцей процес провели без порушення закону – це найголовніше, що ми ставимо собі за мету.

 

Друге. Ми поставили завдання, щоб по кожному округу в нас було висунуто не менше трьох кандидатів. Чому? Тому, що вже маємо досвід попередніх виборів, коли при першому голосуванні з двох кандидатур обирали собі депутата. Якщо ні один, ні другий не набирав потрібної кількості голосів, ми починали вибори спочатку і весь той виборний марафон розтягувався в дуже складну процедуру. І тому ми ставимо питання таким чином: якщо по кожному округу буде висунуто не менше трьох кандидатів, а при першому голосуванні не пройде жоден з них, тоді при другому голосуванні той, що набере більшість голосів, стає депутатом і на тому закінчуються вибори. Так ми ставимо питання перед всіма партійними організаціями, радянськими органами і перед усіма виборчими комісіями. Ми за чесне висунення кандидатів, без порушення закону, щоб якнайскоріше повністю закінчили всю виборчу кампанію.

 

Тут, мабуть, присутні люди, які брали і братимуть участь в роботі комісії, а тому знають, як це складно. Як правило, вибори у нас відбуваються в неділю, у вихідний день, коли всі люди відпочивають, а члени комісії від шостої ранку до кінця дня працюють на своїх виборчих дільницях. Треба це врахувати. У цей період нам треба висунути близько двох з половиною тисяч кандидатів у депутати. Це велика робота і зараз всі колективи над цим напружено працюють.

 

Живемо в складний період, коли у країні в цілому й у нашому місті зокрема спостерігається певна нестабільність, характерна для перехідного періоду, переломного, революційного, коли поширюється відмова від централізованої, командної системи і перехід до більш демократичної, правової держави, коли йде перехід до ринкової економіки. Є збої, у країні, є збої і в нас, ми всі це бачимо. Тому цей перехідний період треба нам пережити більш стримано, як кажуть, мужньо, щоб у нас не зростало непотрібне напруження в місті. Вважаю, що нам треба в першу чергу частіше зустрічатися з людьми, виступати, говорити про всі ті явища, які у нас зараз є, щоб всі люди це розуміли.

 

Я хочу ще сказати, що найбільш гостра і масова проблема, яка є у нашому місті, яку потрібно вирішити справедливо і як можна скоріше – це проблема легалізації УГКЦ. Отих два походи, що відбулися, показали, що є велика тяга місцевого населення до Греко-католицької церкви. Зараз уже є рішення комітету в справах релігії про дозвіл на реєстрацію громад Греко-католицької церкви, це перший крок, має бути урядове рішення і рішення церковних головних органів. Міжконфесійна ситуація у місті дуже складна. Православна церква не хоче здавати своїх позицій, а Греко-католицька церква активно наступає. Знаю, що Преображенська церква вже більше місяця як перейшла до греко-католиків, там і служби ведуть греко-католицькі священики. Перейшли до греко-католиків церкви у селах Рудно і Рясне. Цей процес розгортається. Є і автокефальні настрої, кілька церков уже заявили про свою автокефалію. Завдання партійних органів полягають у тому, щоб не втручатись у внутрішні справи церков, але сприяти, щоб справедливо вирішувались ці проблеми.

 

А проблема дуже складна, тому що йдеться про совість людини, її віру, вибір церкви – це справа кожної людини, справа її совісті й тому втручатися в це дуже небезпечно і категорично забороняється нашими законами. Але зараз ми перебуваємо в такій ситуації, що нам треба все ж таки вивчити, як кажуть, розклад сил, знати, скільки у нас є прихильників Греко-католицької церкви, скільки Православної і скільки прихильників Автокефальної церкви. Треба це вивчати, тому що церкви, які є у нашому місті, належать до власності місцевих рад, які укладають договори з церковними громадами тої чи іншої церкви. Це дуже складне питання. Ми зараз плануємо порадитися зі всіма лідерами громадських організацій і представниками формувань релігійних конфесій, які є в місті, щоб все ж таки зібрати інформацію і місцева влада змогла розумно й справедливо перерозподілити всі храми в нашому місті. Плануємо підключити для цього групу соціологів, яка створена у Львові від центрального інституту соціологічних досліджень – її очолює академік Заславська. Релігійні питання найбільш складні, найделікатніші у нашому місті.

 

Наступне питання. Партійні органи разом із громадськими формуваннями, зокрема "Меморіалом", повинні активно зайнятися проблемами, які існують у всій нашій країні, які є і в нашому краї – це проблеми репресій, незаконних переселень людей, щоб усім незаконно репресованим людям було повернуто чесне ім'я, щоб вони могли спокійно жити, щоб над ними не висіли оці вічні звинувачення, що в їхніх біографіях щось не те. Це питання вийшло зараз на перший план і цими проблемами маємо в найближчий час зайнятись. Я думаю, що розповісти усю правду про ті часи – це буде найкраще вирішення цієї проблеми. Це зніме напруження в суспільстві, особливо у нашому регіоні, нашому місті.

 

Ще одна проблема – написання правдивої історії України. Нині практично не існує жодного підручника з історії України. Є тільки якісь думки, багато різних підходів, а правдивої історії України, зокрема історії Західної України, історії народу, який весь час тут жив, поки що немає. Тому треба сприяти, щоб у найближчі часи появились у нас підручники з історії України – правдиві, чесні, щоб людям розказати правду, зняти цілий ряд звинувачень, які у нас існують, і ті догмати, які над нами тяжіють.

 

Я кажу, товариші, про ті питання, які знайшли своє висвітлення у платформі міського комітету партії. Я просто окремі питання більш докладно роз'яснюю, як ми плануємо їх вирішувати. Наступна проблема – це впровадження регіонального госпрозрахунку. Зараз цілий ряд республік переведено в порядку експерименту на регіональний, республіканський госпрозрахунок і нам треба до нього активно готуватися, тому що у цьому – вирішення багатьох проблем. Наше населення повинно знати, скільки ми з вами виробляємо, скільки споживаємо, які баланси – від'ємні чи позитивні, що треба робити для того, щоб наше місто процвітало. Це дуже важливе питання, тому до його вирішення підключені зараз усі служби нашого міськвиконкому, планова комісія. Сьогодні у "Львовской правде" і "Вільній Україні" надруковано пропозиції щодо регіонального госпрозрахунку по області. Це перша спроба, над якою усім нам треба працювати. Область – це єдиний організм, а тому нам треба створювати єдині схеми.

 

Важлива проблема – створення програми національно-культурного відродження у нашому регіоні. Проблема дуже складна, серйозна, на цю тему ведеться багато розмов. У тому плані в нас вже робляться перші кроки, щоб створити міську та обласну програму національно-культурного відродження. Ми попросили, щоб усі наші національно-культурні товариства, створені під егідою фонду культури нашої області, дали свої пропозиції. Конкретно, щоб товариство української мови, польське товариство, єврейське, вірменське, російське дали свої пропозиції. Ми доручили ідеологічній комісії міськкому партії ті пропозиції опрацювати і створити першу редакцію міської програми національно-культурного відродження. Зараз вже така перша редакція є. Ми найближчим часом знову зберемо представників і керівників усіх наших національно-культурних товариств і з ними обговоримо усі проблеми цієї програми, а після цього плануємо надрукувати її для широкого обговорення усім населенням нашого міста і області, тому що багато є різних думок і кожен цю проблему розуміє по-своєму, але як кожне товариство бачить вирішення цієї проблеми, поки що не знаємо.

 

Не буду більше затримувати ваш час, але хочу сказати, що ставимо питання і про те, що назріла реформа самої партії. На цю тему багато розмов і публікацій, багато закидів, що партія дуже відстає від тих демократичних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві. Це проблема дуже серйозна, вона турбує і рядових комуністів, і партійні комітети. У Статуті партії записано, що наша партія – правляча, авангард усього народу. Так записано в усіх документах. Ми оголосили, що партія відмовляється від командування, від адміністрування і повинна перша показувати всім приклад, але як це зробити, поки що не знаємо. Наведу такий приклад з вашого життя. На "Мікроприладі" є партійна організація, є секретар партійної організації, директор і, мабуть, ніколи не виникало питання, хто перша особа в цьому колективі, бо всі знають, що першою особою є директор, а партійний комітет, секретар партійного комітету проводить ідеологічну роботу. За виконання плану, кадри, дисципліну відповідає директор і його заступники, які всі проблеми замикають на себе. А якщо взяти щаблем вище – райком чи міськком партії, то хто перша особа – голова міськвиконкому, райвиконкому чи перші секретарі міськкому і райкому партії? Очевидно, перші секретарі. Ми переступили тільки одну сходинку і ви бачите, як змінилися ролі. Тому зараз, якщо ми всю владу передаємо радам, треба подумати, яка буде функція партійних комітетів.

 

У журналі "Коммунист" надрукована цікава стаття відомого політолога США, який вважає, що в усьому світі є чотири типи партій. Перший тип – це авангардна, правляча партія. Такою є наша партія і партії багатьох соціалістичних країн. Другий тип – це партія виборців, яка обирає президента – такою є партії в США, вони проявляють себе під час виборів. Третій тип – це парламентські партії, які у парламенті відстоюють інтереси певних груп населення, впливають на вибір і призначення міністрів і т. д. Нарешті, четвертий тип партії – це політичний клуб. Зараз у нашій країні є зародки всіх тих типів партій. Є спроби створити у нашому парламенті фракції. Так що спроби створення різного типу партій, які існують у світі, є і в нас. Тому доля комуністичної партії турбує комуністів і ми повинні задуматись, як при передачі влади радам яку нам будувати партію, як, відмовившись від адміністрування, все ж таки лишитися ідейною силою, яка спрямовує і веде за собою людей. Оце головне, що зараз турбує нашу партійну організацію, це головні пункти, ідеї, які ми заклали у нашій міській передвиборній платформі. На закінчення повинен вам сказати, що зараз дуже багато платформ. Є платформа Центрального комітету партії, платформа обласного комітету, міського, і кожний район, кожна первинна партійна організація має свою платформу. Тому кожен кандидат у депутати, який буде висуватися від партійних організацій, матиме свою платформу незалежно від того – буде це кандидат-комуніст чи безпартійний. Такі платформи потрібні для того, щоб під час зустрічей з людьми говорити про їхні проблеми. Я на цьому закінчую, дякую за увагу.

 

Головуючий. Я думаю, пора надати слово голові Львівської обласної організації УГС Богдану Миколайовичу Гориню. До нього надійшло кілька запитань. 

 

 

Горинь Б. Шановні товариші! Вважаю, що виступ Віктора Олександровича був побудований таким чином, щоб було якнайменше зачіпок до того, що він говорив, і щоб не зав'язалася дискусія. У мене немає якихось особливих претензій до того, що сказано. Набагато важливішим є те, що свідомо опущено, про що не було мови. Як досвідчений партійний діяч Віктор Олександрович добре усвідомлює, що треба сказати і які питання варто, з його точки зору, обминути, щоб все було гладко, не викликало супротивних думок. Але без дискусії не обійтись. Одне з питань, яке свідомо обминув Віктор Олександрович, заслуговує на те, щоб зробити на ньому наголос. Я уважно прочитав передвиборну програму міськкому партії, яка зараз у мене в руках. Важливим пунктом цієї передвиборної програми є таке твердження: "Одобряя и поддерживая платформу КПСС в национальной политике..." Отже, "одобряя и поддерживая платформу КПСС".

 

Про цей пункт не було нічого сказано, але оскільки мені надійшли записки, а серед них така: "Як УГС трактує національне питання в Україні і якою бачить Українську республіку в майбутньому – федерацією у складі Союзу, конфедерацією чи повністю незалежною державою", а також наступна записка: "Яка ваша позиція щодо вирішення долі статті 6 Конституції СРСР?", то я зупинюся на першому запитанні, оскільки друге можна вважати риторичним.

 

Якби ми спробували визначити найболючішу проблему в країні під назвою СРСР, то ця проблема закорінена у нинішньому стані національної політики, яку проводить КПРС. Дозволю собі заявити, що національне питання в СРСР від початку його існування не було вирішене і поки що немає підстав вважати, що буде вирішене у найближчий час. Це одне з тих питань, яке КПРС розв'язати не зуміла чи не захотіла. Одна з причин, можливо, полягає в тому, що воно суперечливо трактоване в працях Леніним, а щодо практики його вирішення, то від початку і по сьогодні характеризується негативним, а не позитивним набутком.

 

Достатньо згадати період сталінізму та брежнєвізму, але я не буду торкатися тих періодів – не вистачить часу, зараз уже без десяти хвилин п'ята, а ще треба виступити історику Миколі Драку, тому зупинюсь на сучасній політиці КПРС у національному питанні, оскільки її повністю підтримує передвиборна платформа міськкому партії. Отже, що підтримує міський комітет партії?

 

Вважаю, що його заява про повну підтримку платформи КПРС була дуже ризикованою. Якщо бути до кінця відвертим, платформа КПРС у національному питанні багатьох, в тому числі мене, розчарувала, вона не може викликати схвалення, а тим паче – підтримки. Коли відбувався Пленум ЦК партії з національного питання, була бліда надія бодай на часткове вирішення національної проблеми, але після його закінчення стало ясно, що сподівання були марними. Річ у тому, що Михайло Горбачов, маючи у світі славу людини нового мислення, лідера, що сміливо взяв курс на перебудову, гласність, демократизацію, у національному питанні виявився політиком, що опирається на стереотипи застійних років. Було очікування, що у доповіді Михайла Горбачова на пленумі не буде фігурувати архіреакційний стереотип брежнєвсько-сусловської епохи – "радянський народ". З давніх часів було відомо, що існує грузинський народ, литовський і вірменський, існують український і російський народи, але що існує "нова історична спільність радянський народ", – про це ми дізнались у застійні роки.

 

Перебудова, нове мислення не змінили ситуації. Горбачов повторив брежнєвсько-сусловський стереотип, назвавши СРСР не "союзом держав", а "єдиною союзною державою". Із часів Сталіна пам'ятаємо слова гімну "Живи, Україно, радянська державо". Нині ми вже не говоримо про Україну як радянську державу, говоримо про єдину радянську державу – Радянський Союз. Так трактує це питання платформа КПРС в національному питанні. Хочу заявити, що не погоджуюся з таким трактуванням, а тому не можу погодитись із передвиборною платформою міського комітету партії, в якій без застережень названо СРСР єдиною союзною державою. Тепер все стало на свої місця. В "єдиній радянській державі" витворилася нова історична спільнота – "єдиний радянський народ". Залишилось ще впровадити "єдину державну радянську мову".

 

Очевидно, що такою єдиною державною мовою для єдиної радянської держави і єдиного радянського народу має стати російська радянська мова. Впевнений, що ніхто не має нічого проти російської мови, в силу різних обставин часто нею користуємось, але коли йдеться про те, щоб російська мова була єдиною державною мовою всього СРСР, у нас наростає протест. І не тільки протест. Проти такого підходу, проти такого трактування, такої перспективи УГС бореться і буде боротись.

 

Відповідаючи на записку, як дальше будуть іти процеси розвитку, хочу заявити, що платформа КПРС з національного питання збурила людські уми, активізувала протестні акції, посилила боротьбу проти імперських тенденцій у політиці центру, який на базі союзу республік формує модель радянської імперії. Цей термін вживають не тільки зарубіжні політологи, його почали вживати радянські політологи, цей термін побутує у лексиконі неформальних організацій. Тепер уже немає сумніву, що модель, яку КПРС запропонувала народам СРСР – це модель могутньої імперії. На запитання, яке моє ставлення до отакої перспективи трансформації союзу держав в єдину імперську структуру, відповідаю однозначно: вкрай негативне!

 

Якщо до недавнього часу Українська гельсінкська спілка у своєму програмному документі – Декларація принципів вважала за можливе перетворення СРСР із централістської структури у конфедеративну, то в останні місяці ми чітко заявили, що будемо вести боротьбу за відновлення української державності, за створення Української незалежної держави. Цю боротьбу ми й надалі будемо вести ненасильницькими засобами, віддаючи перевагу еволюційним процесам над революційними. (На цьому мій виступ обривається. Я не помітив, що запис на одному боці касети закінчився, треба було її перевернути, але про це дізнався лише тоді, коли закінчив свій виступ. Помилку я виправив, коли виступав Микола Драк).

 

Головуючий. Слово надається Миколі Мар'яновичу Драку.

 

Драк М. Товариші, я не буду зловживати часом. Хочу звернути вашу увагу на один суттєвий момент. Ми говоримо про Комуністичну партію як про єдину партію всього Радянського Союзу, але знаємо, що існує така назва як Комуністична партія України. Як вона виникла? Коли у 1918 році створювалась Комуністична партія України, вона створилася все ж таки як партія в певній мірі автономна, що мала представляти український народ. І треба поставити запитання, як Комуністична партія України упродовж своєї історії захищала український народ і як вона опинилася на становищі якоїсь політико-адміністративної одиниці.

 

У старій сталінській Конституції була стаття, в якій говориться приблизно те, що закладено у статті 6 нинішньої Конституції СРСР. Говорилося, що громадяни мають право на утворення своїх громадських організацій, але найкращі з них об'єднуються в Комуністичну партію більшовиків. Тепер такої статті в Конституції нема. Настав той етап, коли Комуністична партія України як партія республіки перестає існувати. Раніше на партійному квитку (до обміну) було написано: "Комуністична партія Радянського Союзу", а нижче – "Комуністична партія України".

 

І ось на початку 70-х років обмінюються партійні квитки і та назва зникає. Таким чином, Комуністична партія України наче б поступово ліквідується. Її зараз немає. І тому не дивно, що маємо такі явища, коли, скажімо, Литва стоїть на позиції, щоб утворити свою республіканську комуністичну партію. Я думаю, що коли буде черговий з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, це питання має виникнути і щодо Комуністичної партії України.

 

Після короткого виступу Миколи Драка слово знову взяв Віктор Волков.

 

Волков В. У виступі Богдана Миколайовича йшлося про платформу КПРС у національному питанні, про різні підходи до вирішення національних проблем. Я повинен сказати, що треба вивчати зближення націй і народностей. Враховуючи усі прорахунки, які були і є в історії нашої країни, мусимо зважати на процеси, які відбуваються в усьому світі. Візьмемо для прикладу Європу. Хочемо ми чи не хочемо, але зараз в Європі є спільний ринок, єдина оборонна організація, ставиться питання про єдину валюту, про єдиний європейський парламент і т. д. Йде процес зближення націй, народностей капіталістичної Європи.

 

Тому, мабуть, цей процес у всьому світі має якийсь напрям, якийсь розвиток і ми не якась окрема, відірвана від усього світу держава, яка всім цим закономірностям не підлягає. У цьому контексті треба дивитися й на всі наші проблеми. Я висловлюю думку, яку ми записали в нашому проекті платформи. Ми за те, щоб був укладений новий союзний договір між союзними республіками і центром, ми за те, щоб були сильні наші національні республіки і сильна ціла країна. Ми проти сепаратизму, ми за нашу радянську оновлену країну. Оце наша лінія, і я думаю, що всі у цьому залі проти того, щоб розпався Радянський Союз. Так що жити нам у спільному домі, без сумніву, робити його треба кращим, щоб кожна республіка була сильнішою економічно, політично, з правовим забезпеченням і т. д. У такому напрямі побудована наша платформа і водночас я погоджуюся з тими положеннями, які є у платформі ЦК КПРС.

 

Що стосується мови, то ми за те, щоб на Україні державною мовою була українська. З цього приводу прийнято закон і ми за суворе дотримання цього закону. Але ж ми країна багатонаціональна, Радянський Союз – це не тільки українці, а й росіяни, казахи, молдавани і т. д., а тому нам потрібна одна мова для міжнаціонального спілкування. Для цього найбільше підходить російська мова, тому в нашій платформі записано, що нам потрібна єдина мова на весь Радянський Союз, якою спілкувалися б усі наші нації і народності. Тут немає ніяких суперечностей: у нас є державна мова українська і мова міжнаціонального спілкування всіх наших народів. Тому ми за повне запровадження української мови на виробництві, в державних апаратах, громадських установах.

 

Ще не чекаючи виходу і прийняття Верховною Радою закону про мови України, ми перейшли на українську мову в партійному апараті, запропонували це зробити в радянських, комсомольських органах міста, в громадських організаціях – таку лінію будемо проводити і відстоювати. Що стосується нападок і критики на партію, то це, товариші, зараз модно. На цьому багато людей завойовують собі авторитет. Стало модно критикувати за те, що країна нині в такому кризовому стані, що ми перебуваємо в тяжкій, складній обстановці. Але треба мати мужність і комуністам сказати, що комуністи – це ті ж самі люди, які переживають разом із країною всі ті труднощі, які в нас є, це не особлива каста, яка має якісь привілеї і т. д. Немає цього, ніколи комуністи не мали привілеїв (у залі шум, невдоволені вигуки), ніяким статутом це не передбачається. Я кажу про мільйони рядових комуністів і комуністів, які займають виборні посади і т. д. Бачу, що не всі погоджуються з такими словами, але повірте, що це правда, і ми зараз відмовляємося від тих привілеїв, які існують для керівного складу партії. Нині працює комісія Верховної Ради СРСР і ці привілеї один за одним будуть відпадати, щоб не було усіх тих звинувачень, які постійно можна чути.

 

Так, зараз ми переживаємо дуже складний час, іде перегляд усієї нашої історії, історії нашої партії, наших відносин, хочемо повністю відійти від тих рецидивів сталінщини, які ще є. Все це складає певний стереотип, який тяжіє над нами, бо ми всі вийшли з тих часів, ввібрали у себе дуже багато отих концепцій, які в той час були, а тепер дуже тяжко від усіх них відразу відмовитись, тому іде перебудова, тому ведеться послідовна лінія, спрямована на те, щоб відмовитися від усіх тих стереотипів і догматів, які над нами були, які нас давили, і отаким чином підійти до демократичного суспільства, яке зараз будуємо. Партія цю програму проголосила і на цих перебудовчих позиціях стоїть. Так, ми вислуховуємо критику, ми за те, щоб була конструктивна критика, щоб не було за це ніякого переслідування, тому я дякую вам за те, що ви відверто тут сказали, а ми врахуємо все при доробці нашої платформи.

 

Головуючий. Прошу відповісти на запитання.

 

Волков В. Якщо відповідати на запитання, то, мабуть, це займе дуже багато часу. Багато питань, товариші, відносно ставлення до 6 статті Конституції. Я недавно чув відповідь на це запитання секретаря ЦК КПРС товариша Яковлєва і з ним повністю згідний, що такої статті не потрібно у нашій Конституції, її треба відмінити. Інше питання, чи треба це зараз робити, створювати якесь напруження. Мабуть, не треба, щоб біля цієї проблеми створювати ажіотаж. Оце моя думка відносно цієї статті. Раніше такої статті у нашій Конституції не було. Будемо якось жити без неї, її треба відміняти.

 

Запитання. Коли буде відмінено Собор, організований у 1946 році Сталіним?

Волков В. Сьогодні я казав про те, що це питання дуже складне, я не хотів би отак спрощувати його. Позиція наша така, що треба вирішити це питання, але без конфлікту. Ті, що читали історію, знають, що спочатку в Галичині було православ'я, а після того, як Польща загарбала цю територію, почала окатоличувати населення, була прийнята унія, а у 1946 році знову повернулися від унії до православ'я. Якщо дивитися в глибокому історичному плані, то може бути повернення до того, що було, але люди того не пам'ятають, пам'ятають тільки вчені.

 

Запитання. Яку партійну відповідальність понесли генерал Попов, полковник Шабаєв і підполковник Мартинов за події першого жовтня?

Волков В. Ви читали, мабуть, повідомлення прокуратури Львівської області, там написано про всі ті покарання, які хто поніс. Про події 1 жовтня багато запитань. Я знаю, що і вчора на мітингу ці проблеми піднімались. Повинен вам сказати, що я в ніякому разі, ніколи не був за те, щоб застосовувати силу. Вирішувати будь-які питання ми повинні без застосування сили. Я засуджую те, що було 1 жовтня. Неодноразово казав і зараз кажу: ми повинні створити такі умови у нашому місті, щоб ніколи не було повторень тих подій, які були у нас 1 жовтня і раніше. Що стосується розслідування, то я, як і багато львів'ян, не задоволений тим станом, тому що якось воно не знайшло свого кінця. Слідство поки що не закінчено. Його треба продовжувати і доводити до кінця. Це моя думка.

 

Запитання. Різні спілки висловили своє ставлення до подій 1 жовтня. Чому такого ставлення не висловив міськком партії?

Волков В. Ми чекаємо, коли закінчиться розслідування цих подій і зразу будемо виносити питання на бюро міськкому і там дамо оцінку. А забігати вперед, коли ще не закінчилося слідство, ми не маємо права.

 

Запитання. Багато спілок висловили своє ставлення, а тому дивно, що міськком і обком партії його не висловили. Над людьми вчинено насильство, а з вашого боку жодної реакції. Чим це пояснити?

Волков В. Ви ж знаєте, що були створені комісії, всі вони працювали й тільки зараз закінчила свою роботу слідча група. Ми ознайомимося з матеріалами і дамо партійну оцінку.

 

Запитання. Чи мав право заступник прокурора республіки на сесії Верховної Ради УРСР очорнити всі громадські сили Львова і перекручено трактувати події 1 жовтня. Яку відповідальність він понесе за це?

Волков В. Я не можу на це відповісти, тому що не маю впливу на заступника прокурора республіки. Я не депутат Верховної Ради республіки, тому не можу відповісти, яке він понесе покарання.

 

Запитання. Ваша думка щодо багатопартійної системи – чи може вона існувати в СРСР?

Волков В. Якщо події будуть так розвиватись, як вони розвиваються зараз, то це може призвести до створення багатопартійної системи. Але які партії створювати? Я вам кажу, що ми у такій ситуації, що не знаємо, якою буде комуністична партія в перспективі, які будуть трансформації у цій партії. Ці питання назріли і вони будуть вирішуватися на з'їзді. Тому я не виключаю, що й нині можуть створюватися якісь партії.

 

Запитання. Чи підтримується у вашому апараті питання про скорочення його штату? Яка його чисельність сьогодні?

Волков В. Сьогодні у міськкомі партії працює 33 штатних одиниці, три секретарі, всі інші – це апарат міськкому партії. У нас чотири відділи, три відділи скоротили і одного секретаря скоротили. Поки що немає пропозицій щодо подальшого скорочення, але ми передбачаємо, що під час оцієї дискусії про реформу партії мають бути якісь рішення щодо структури і подальшого скорочення апарату. Багато є пропозицій, щоб скоротити райкоми партії в місті, чи, навпаки, залишити райкоми, а скоротити міський комітет партії. Райкоми партії в останній час дуже скоротили прийом нового поповнення. Якщо ми приймали щороку приблизно 300 нових кандидатів, то зараз ця кількість скоротилася вдвічі. Нині ми приймаємо трошки більше 100 осіб, приплив зменшився, тому і функції райкому та його навантаження змінюються. Із врахуванням цих процесів необхідно переглянути партійні структури. Вважаю, що слід вивчити досвід ленінградських партійних організацій, там зараз об'єднали міськком і обком. Тому що, хочемо ми цього чи не хочемо, є дублювання обласного комітету партії і його відділів та міського комітету партії і його відділів. Треба глянути на перспективу, якісь можуть бути зміни. Треба провести широку дискусію, обговорити нову структуру і цю структуру впроваджувати у життя.

 

Запитання. Ходять чутки, що усі дефіцитні товари будуть продавати по паспортах. Вам не здається, що це буде накладно – носити постійно при собі паспорт або каятися, що ти його забув удома, і чи ви особисто також будете з паспортом купляти?

Волков В. Щодо торгівлі по паспортах, то я повинен сказати, що перед тим, як прийняти це рішення, ми вивчали досвід наших сусідів. Усі республіки Прибалтики перейшли на таку систему, і після того як вони перейшли на систему реалізації товарів народного споживання по паспортах, у них значно поліпшилось становище. Менше стали вивозити за межі республіки, зараз наші сусіди білоруси теж перейшли на таку систему. Тому не ми це придумали, а з урахуванням досвіду сусідів будемо впроваджувати таку практику в себе. Я не гарантую, що від того всім нам стане відразу краще, але якийсь захист інтересів місцевого населення буде відчутним. Чи буду я з паспортом ходити? Так, буду, буду ходити, як і всі наші громадяни. (Загальний сміх у залі.)

 

Головуючий. Ще одне запитання й після відповіді Віктора Олександровича слово надамо Богдану Миколайовичу.

Запитання. Вікторе Олександровичу! Ви сказали, що ви як партія – не привілейований клас. Чи можете ви назвати бодай одного (не кажу – республіканського) обласного, районного, а навіть заводського партійного керівника, який би жив не в палаці, а у підвальному або напівпідвальному приміщенні? І друге запитання, оскільки не було ясної відповіді на події 1 жовтня, дещо іронічне: що було б зі мною, якби я побив партійного діяча району, області або міліціонера? Чи мені б дали догану, зняли з роботи чи ще було б якесь покарання?

Волков В. Не знаю, про кого йдеться, скажу про себе. Живу я в трикімнатній квартирі із 1945 року, у квартирі, в якій жили мої батьки. Отримав я її після того, коли вони померли. Квартира на першому поверсі, на вулиці Воровського, 43 квадратних метри. От все, що я маю. Для всіх працівників апарату міськкому партії уже два роки існують такі самі правила по забезпеченню і поліпшенню житлових умов, як і для іншого населення нашого міста і всієї країни. Відмінили всі позачергові забезпечення та інше. Останній дім поліпшеного планування був збудований на Моршинській – це будо 6 чи 7 років тому. Більше не будують, і партійні керівники, як і всі люди, отримують квартири в будинках, збудованих для всіх. Критикувати зараз усі охочі, всі готові нападати. Я вам скажу, що все ж таки у партії є дуже багато здорових сил, чесних партійців, які завжди були і залишаються з народом у найбільш скрутних ситуаціях. Тому не треба так нападати на партію, це не робить вам честі.

 

Головуючий. Товариші, я наполягаю на цьому, дайте відпочити людині. Пора дати слово Богдану Миколайовичу. Товаришів запросили і вони прийшли не для того, щоб бути присутніми, а брати участь у дискусії з важливих питань. Віктор Олександрович може сісти і відпочити. Подякуймо йому і надамо слово Богдану Миколайовичу.

 

Горинь Б. Шановне товариство, до мене надійшло кілька запитань, серед яких є дуже актуальні.

 

Запитання. Чи можна вважати СРСР аналогом США?

Відповідь. Ні, не можна. Багатьох радянських ідеологів приманювала думка перетворити Союз республік у Союз штатів. Але зважте: Сполучені Штати – це сполука адміністративно-територіальних одиниць, а перетворення республік в адміністративно-територіальні одиниці знівелювало б їхні національні особливості. Якщо усвідомлюємо, що республіки це не територіально-адміністративні одиниці, а нації зі своєю мовою, традицією, історією, культурою, релігією, а в недалекому минулому – країни з певним досвідом державного управління, то аналог тут не відповідний, а тому не погоджуюся, що такий аналог правомірний.

 

В останній час політичні процеси зводяться до того, щоб еволюційним шляхом домогтися суверенітету республік, їхньої незалежності, а вже тоді, коли республіки стануть незалежними державами, як Англія, Франція, Німеччина, Іспанія, то зможуть на правах рівноправності творити спільні договірні об'єднання. А нині, коли в республіках знівельована державність, традиції, культура, коли гостро стоять мовні проблеми, твердження, що у нас відбувається процес, аналогічний до європейського, вважаю хибним.

 

Запитання. Сейчас среди значительной части населения бытует мысль, что одна мафия – партийная, сменится другой – мафией Руха. Как бы вы развеяли эти сомнения и что можно сделать, чтобы избежать этого?

Відповідь. Комуністична партія і громадська організація Рух, яка активно бореться за народовладдя, – це різні структури. Перша у своїй основі антидемократична і лише прикривається поняттям демократичного централізму. Товариша Погребняка – першого секретаря обкому КПУ – ви не обирали, ви також не мали впливу на обрання Віктора Олександровича першим секретарем міськкому партії. Все відбувається в рамках партійної структури, яка стоїть збоку від народу, але керує народом. А керувати народом мають обрані народом люди, тому й боремося за передачу влади обраним радам на усіх рівнях.

 

Що стосується Народного Руху за перебудову, то йдеться про те, щоб влада від партапарату перейшла в руки народу. Віктор Олександрович порівняно недавно відверто і прямо сказав, що "партапарат поки що не готовий передавати владу і ця влада у наших руках". Як буде проходити цей процес передачі влади – це вже інша справа, але від партапарату влада мусить перейти до народу шляхом демократичних виборів.

 

Рух бореться за те, щоб кожен із вас міг вибирати достойних представників у різні структури влади – республіканську, міську, районну, селищну. Це буде демократія, тоді буде влада в руках народу. Можливо, вам відомі мої твердження про радянську владу. Можу повторити. На моє переконання, радянської влади в СРСР немає і ніколи не було, бо ніколи в СРСР влада не належала радам, а завжди належала партапарату. Це антидемократична структура, а демократичну систему можна збудувати, якщо народ проявить активність і наполегливість у боротьбі за демократизацію нашої країни.

 

Запитання. Як ви оцінюєте публікацію в газеті "Радянська Україна" Василя Федоренка, який провів не один день і рік з Чорноволом і Гелем?

Відповідь. Федоренко – одіозна постать. Він був звичайнісіньким злодієм, а в злодія свої закони, свої поняття моралі й честі. У застійні роки КГБ, зокрема його голова Федорчук, практикував засилання до політв'язнів у тюрми та концтабори карних злочинців, яких використовували для різних провокацій. Зібраний матеріал опрацьовувався журналістами, які за певну винагороду писали матеріали, під якими стояли підписи сумнівних осіб типу Федоренка. Вважаю, що це негідна публікація "Радянської України", а тому надіюся, що вона буде спростована. Що стосується таких людей, як Лук'яненко, то треба мати на увазі, що він у 1961 році (за правління Хрущова) був засуджений до кари смерті тільки за те, що на основі Конституції ставив питання про необхідність провести референдум про вихід України зі складу СРСР. Кара смерті через дев'ять місяців була замінена на 15 років ув'язнення. Відбувши 15 років, він отримав ще 10, плюс 5 років заслання. То чи можуть бути до цієї багатостраждальної людини якісь претензії? Як один із видатних правозахисників Лук'яненко нині очолює Виконавчий комітет УГС. За фахом він юрист, родом із Чернігівщини, закінчив Московський університет, був направлений на працю у Радехівський райком партії. Тут зайнявся політичною діяльністю і був заарештований.

 

Запитання. Яким чином буде проведено живий ланцюг Злуки 21 січня 1990 року?

Відповідь. Все більше й більше людей розуміють, що справжнім актом нашого возз'єднання був 1919-й, а не 1939 рік, коли окупація західних областей України польською владою була замінена окупацією радянською. Називати рік репресій, депортацій, знищення політичного й культурного життя роком возз'єднання означало б образити пам'ять всіх, що загинули від нових окупантів. А це тисячі тисяч невинних жертв.

 

Справжнім святом нашого народу є добровільний акт злуки, що відбувся 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка (УНР) добровільно возз'єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Це великий день української історії і в майбутньому він стане нашим вихідним днем, нашим загальноукраїнським святом відродженої Української соборної держави. Нема сумніву, що ми цього дочекаємось. (Бурхливі оплески.)

 

Запитання. Меня интересует ответ на два вопроса. Первый. Если в результате выборов УХС получит большинство, будут ли соблюдаться демократические нормы? Второй: ваша правдивая оценка ОУН и УПА. Підпис – Харламов, інженер.

Відповідь. Щодо першого запитання. Річ у тому, що Українська гельсінська спілка, тверезо оцінюючи ситуацію, розуміє, що було б неправильним рішенням іти на вибори окремо. Ось чому разом із Товариством української мови імені Тараса Шевченка, "Зеленим світом", "Меморіалом", Товариством Лева та іншими організаціями ми створюємо в нашій області Демократичний блок, який протиставляємо антидемократам партапарату і надіємося, що спільними об'єднаними силами відстоїмо свою позицію і зуміємо не допустити їх до Верховної Ради України, щоб не нав'язували свій попередній негативний досвід новому парламенту. Що стосується Української гельсінської спілки, вона має своїх представників у Русі. Як голова Львівської обласної організації УГС я одночасно є членом президії крайового Руху, членом республіканської Великої ради Руху, членом обласної і республіканської рад Товариства української мови, "Меморіалу" і т. д. У нинішніх умовах таке переплетення цілком нормальне явище. Ми стараємось у багатьох об'єднаннях застосовувати свій досвід і проявляти свою енергію. Та співпраця відбувається при повному порозумінні, без конфронтацій, якої і не повинно бути між представниками демократичних організацій. Надіюся, що представники тих організацій отримають від виборців Львівщини мандат довіри, стануть парламентарями.

 

Наступне запитання. Ваша правдивая оценка ОУН и УПА.

Відповідь. Це дуже серйозне запитання, яке у нашій офіційній, залежній від влади пресі висвітлюється на рівні фейлетонів і памфлетів, а не на рівні солідних досліджень істориків. Можливо, присутній тут Микола Мар'янович Драк скаже, чому історики не досліджували таких білих плям нашої минувшини. Я знайомий з деякими польськими дослідженнями на цю тему. У польському військовому журналі прочитав солідне дослідження, ілюстроване великою кількістю фотографій, з докладним аналізом структури УПА як військового з'єднання. Повинен сказати, що я не погоджуюся з офіційним трактуванням, що це були банди, оскільки навіть польські дослідники висвітлюють УПА як військове формування, як Українську повстанську армію. Необхідно врахувати, що в західних областях України був сильний антигітлерівський і антисталінський рух опору. Виявом цього руху опору були дві структури: ОУН і УПА, які спочатку боролися з фашистами, а після закінчення війни – зі сталінським режимом. Те, що траплялися різні моменти в тій армії, – інша справа, але знаю, що й Віктор Олександрович у своїх виступах, торкаючись тих питань, намагається аналітично підійти до цієї проблеми, оскільки вона не проста, а тому потребує ретельного дослідження.

 

Запитання. Яким ви бачите майбутнє економічних структур нашої союзної держави або Української республіки, тобто якою ви бачите нашу економіку? Чи займається УГС економічними питаннями, адже саме економічні стосунки вирішують основні проблеми нашого життя?

Відповідь. УГС і Рух мають у своїх рядах людей різних спеціальностей – юристів, істориків, економістів, медиків тощо. Вони працюють над різними питаннями, в тому числі економічними. Що стосується питання, якою я бачу Україну в майбутньому, хочу наголосити, що не вірю в можливість добровільного виходу якоїсь республіки з Радянського Союзу, хоча такі надії мають деякі політичні діячі республік Балтії. На мій погляд, у Радянському Союзі функціонує відлагоджений механізм, який не допустить такого добровільного виходу. Але я переконаний в іншому: відбувається еволюційний процес розпаду імперії, а тому жодні сили уже не здатні залатати ті тріщини, що утворилися в колишньому моноліті: він на очах розпадається. Ті еволюційні процеси приведуть республіку спочатку до суверенності, а потім до повної незалежності. У першу чергу незалежними стануть республіки більше готові до незалежного державного життя. Держави, що виникнуть після розпаду СРСР, з часом долучаться до того інтеграційного процесу, який відбувається зараз у Європі, але вже як рівноправні одиниці – незалежні республіки: Російська, Українська, Литовська, Білоруська, Грузинська, Вірменська, Азербайджанська і т. д.

 

Звідси мій погляд на економічну структуру України. У першу чергу це економічна самостійність, ринкова економіка, республіканський бюджет, свобода вільного підприємництва. Якщо цього досягнемо, то Україна при своїй території та кількості населення здатна побудувати процвітаючу державу. Найголовніше, щоб ми усі разом, незалежно від конфесійної приналежності та етнічного походження, неухильно йшли до спільної мети – створення Української незалежної демократичної держави. Такою є вимога часу і таким є об'єктивний розвиток тих процесів, що відбуваються в Радянському Союзі.

 

Запитання. Як би ви прокоментували слова Миколи Мар'яновича, що російський народ розплачується за дії правлячої верхівки?

Горинь Б. Очевидно, що найкраще прокоментує це запитання сам Микола Мар'янович, бо відповідати за когось – не найкращий варіант.

 

Запитання. Влада планує зробити нашу область більше незалежною, а всі наші підприємства підпорядковані центру. То що можна чекати від такої реформи?

Горинь Б. Очевидно, що провести таку реформу без загальної економічної децентралізації у межах країни – неможливо. В останні місяці на сторінках всесоюзних і республіканських видань чимало пишеться про необхідність децентралізації, а тим часом централізація триває. За останні роки центр підпорядкував собі велику кількість республіканських міністерств – доказ, що в центрі взято курс на створення єдиної держави. Звідси найбільша суперечність між метою, яку ставить центр, і прагненнями республік, які намагаються вийти з-під підпорядкування центру.

 

Вважаю, що центр уже поступився багатьма позиціями – не тому, що він такий великодушний, а тому, що нічого не може вдіяти супроти вимог часу. Союзні структури на очах розпадаються і утворюються, як у республіках Балтії, республіканські структури. Важко сказати, як на цей процес реагуватиме центр. Не виключено, що будуть заклики до запровадження військового стану в тій чи тій республіці. Можливі заклики до проведення репресій, але ні військовий стан, ні репресії не здатні поправити економіки. Якщо республіки прямують до суверенітету, а дальше – до незалежності, то не тому, що цього прагнуть керівники окремих республік і народи тих республік. Такий розвиток подій диктує економіка, бо та економічна політика, яка велася в СРСР, себе не виправдала і ми підійшли до економічної катастрофи.

 

Єдиний вихід – перейти на республіканський госпрозрахунок і твердо прямувати до утворення незалежних держав, які розпоряджатимуться своїми багатствами. Михайло Горбачов, критикуючи Естонію, допустив перекіс, обурившись, що Естонія природні багатства на своїй території вважає власністю республіки, тоді як все це належить, на його думку, "всему советскому народу". За такою логікою, багатства Естонії належать тим, що живуть у Казахстані, а багатствами Казахстану можуть розпоряджатися інші республіки, бо це частка їхньої власності. Цю абсурдну заяву Горбачова можна пояснити тим, що він не має чіткого уявлення, як у нинішніх умовах будувати національну політику. На мій погляд, у свої твердження він буде вносити корективи, бо цього вимагатиме всеохоплюючий еволюційний процес. Теmроrа mutantur et nos mutamur in illis часи змінюються і ми змінюємося разом з ними, говорили давні римляни. Цьому закону підвладні усі в тому числі Віктор Волков, Богдан Горинь, Микола Драк і Михайло Горбачов. Не старайтеся нам докоряти, які ми були вчора, бо ми вчора були інші, ніж сьогодні, а завтра будемо ще іншими. Якщо ви через якийсь час почуєте, що Віктор Олександрович як партійний лідер відстоює суверенітет України аж до поступового переходу до незалежності, і що над парламентом України має розвіватися синьо-жовтий прапор, не дивуйтеся, це нормальний хід думок, продиктований життям, це буде абсолютно виправдана еволюція. (Оплески.)

 

Я відповів на запитання, зробив деякі прогнози, провів деякі аналогії, намагався заглянути в перспективу, а як воно буде покаже час, побачимо на практиці.

 

Волков В. Товариші, відносно проблем, які порушив Богдан Миколайович, повинен сказати, що не так давно ми переживали оцей перехід від одного міністерства до іншого. Ще недавно люди працювали на "Мікроприладі", а зараз вони працюють на "Мінелектротехпромі". Коли оцей перехід відбувався, коли ліквідовувалося міністерство, ми збирали всіх директорів, секретарів партійних комітетів приладобудівних заводів і казали їм: щоб вас знову не розтягнули по інших міністерствах, щоб ви збереглись як єдине ціле, давайте підпорядкуємо вас "Електрону". "Електрон" погоджувався, бо він у місті найближчий до того, щоб відокремитись від міністерства. Він сильний, добре працює і може обійтися без міністерства. І ви думаєте, що наші керівники дали згоду? Не дали.

 

Вони знову дозволили порозтягувати себе по різних міністерствах, і все лишилося на тому самому рівні, як було. Тому було б помилково вважати, що всі біди йдуть зверху, біди йдуть і від нас самих. Треба, щоб кожний колектив, кожне керівництво перебороло отой психологічний бар'єр, щоб було готове працювати по-новому, самостійно, в нових умовах. Так що це дуже складне питання і його вирішення буде залежати від кожного з вас, а тому кожному бажаю успіхів, щоб ви більше самостійно працювали і щоб перші переходили на нові рейки праці.

 

Запитання. Вікторе Олександровичу, я хотів би вам побажати, щоб ви так легко не здавалися. Керівники підприємств не погодилися з вашою пропозицією, а ви вже здалися й опустили руки. А чому ви не переговорили з колективами підприємств. Чому не переконали їх, як краще зробити?

Волков В. Надалі будемо ширше з вами радитись, я згідний з вами.

 

Головуючий. Товариші, ми уже тривалий час працюємо, тому давайте вислухаємо Миколу Мар'яновича.

Драк М. Шановне товариство! Хочу відповісти на запитання, яке ви задавали Богдану Миколайовичу відносно мого твердження про російський народ. Насамперед хочу сказати, що я не помилився. Як історик за спеціальністю не один рік над такими питаннями думаю. Звичайно, ви хотіли б почути докази. Почну з того, що коли ми кажемо "Радянський Союз", "радянська імперія" і наголошуємо на тому слові "радянський", то це тільки прикриває національний характер імперії. Я вже говорив, у чому винен і в чому не винен російський народ. Згадайте слова Леніна, який писав, що "російські поміщики одягали російських селян у солдатські шинелі й водили їх душити Польщу", а через якийсь час і Україну. Ця політика у модифікованому вигляді триває і сьогодні. 

 

 

Головуючий. Миколо Мар'яновичу, часи репресій асоціюються з особою Сталіна, а він все ж таки не росіянин, а грузин, а запровадив такий жорстокий режим.

Драк М. Сталін був грузин, Катерина II була німкеня, та це не змінило російського характеру імперії ні при правлінні Катерини, ні при Сталіні. Так було завжди. Та чи та держава, що, поневолюючи певний народ, шукала опору в тому народі, завжди знаходила більшу чи меншу кількість людей, яких вдало використовувала. А у наш час ця практика дійшла до гігантських розмірів.

 

Запитання. Чому ви уникаєте характеристики Греко-католицької церкви та її ролі у війні, ролі Шептицького у створенні дивізії СС "Галичина"?

Драк М. Я хочу сказати отаку простеньку річ, що ми виходимо з тої, так би мовити, недоказаної істини, що все, що діялося тут, могло не подобатися радянській владі. Але поставимо питання з іншого боку: що таке Галичина, яка була стільки-то сот років під Польщею, півтора століття під Австрією, пізніше неповний рік вона була незалежною Західноукраїнською Народною Республікою, і знову окупація Польщі. Українському народові, населенню завжди доводилось, так сказати, давати свою оцінку – який же загарбник був кращий. З великим піднесенням зустрічало населення у вересні 1939 року радянські війська, вітало як визволителів, це правда. Вже жовтневі вибори до Народних зборів, які пройшли через місяць, той настрій повністю збили, бо із зими 1939 року вже населення жило з острахом, а далі – зима, весна, і до червня 1941 року воно жило в повному страхові. Польща була репресивною державою, вона посилювала свої репресії по відношенню до українського народу. Від 1920-го по 1939 рік репресивний тиск наростав, але населення пізніше згадувало, що те, що було за Польщі, й те, що настало у 1939 році й після 1939-го, далекі для порівняння. Той факт, що сьогодні розкопують могили, де знаходять сотні й сотні розстріляних, – доказ, що приніс 1939-й рік. Ви думаєте, що люди у 1941 році не знали, хто це робив і як робив? Знали. Коли прийшла німецька окупація, почали набирати людей в українське формування, яке мало боротися з попередніми окупантами. Тому перед тим, як давати оцінку Шептицькому з позицій офіціального радянського патріотизму й оцінку діяльності та позиції Греко-католицької церкви, треба розібратися в цілому комплексі цих складних подій.

 

Запитання. Як ви ставитеся до ОУН-УПА?

Драк М. Можливо, ви знаєте, що у Львові чомусь не дозволили історику з Москви Юрасову читати лекції, а я чув його лекції, в яких він твердив, що населення Галичини, побачивши, хто такий Гітлер і хто такий Сталін, не знайшло іншого виходу, як братися за зброю. Ці слова могли б стати епіграфом до тої книжки, яку треба було б написати про УПА і ОУН як організатора УПА.

 

Про Собор 1946 року і Унію 1596 року. Коли Володимир Великий приймав християнство, ще не було поділу на православних і греко-католиків. Була єдина християнська церква. Пізніше, коли відбувся цей поділ, українська церква у силу приналежності до візантійської церкви стала ніби православною. Вже Данило Романович у XIII столітті думав про унію, яка була проведена лише 1596 року. Вона не була сприйнята всім населенням, всім духовенством – частина прийняла, частина ні.

 

Козацтво в Україні виступало проти унії за вільну православну церкву, за волю – це гасло козаків Богдана Хмельницького, але пізніше, коли Правобережна Україна залишилася під Польщею, унія була поширена й на Правобережну Україну і пустила досить глибоке коріння. У 1700 році вона остаточно була запроваджена Львівським митрополитом Йосипом Шолумянським. За той час, на відміну від православної церкви, яка була підпорядкована московському патріархові, втратила в Україні свій самостійний характер і стала провідником русифікації, – про це можна багато говорити, Греко-католицька церква не піддалася полонізації, захищала український народ від полонізації й від русифікації, стала глибоко національною церквою. З її середовища вийшли видатні постаті – Маркіян Шашкевич, Головацький і багато інших видатних українських діячів.

 

Зараз ситуація така, що ми повинні б відновити в Галичині Греко-католицьку церкву і відновити Українську автокефальну церкву на сході України. А після того, коли буде ліквідована історична несправедливість, хай наші нащадки думають, чи бути їм греко-католиками чи українськими автокефалістами – це залежатиме від них. Я за те, щоб була єдина Українська церква.

 

Запитання. Все-таки, яка українська церква повинна об'єднати весь український народ?

Драк М. Шановне товариство, ви вже самі виступаєте на захист однієї церкви, а я сказав – хай буде Греко-католицька тут, а Автокефальна на Східній Україні. Німці є досить культурною і національно свідомою нацією, а в них є і католицтво, і протестантизм – це не вплинуло на єдність німецької нації. Добре було б, коли б і український народ почував себе єдиною нацією, незалежно від того, яка релігія у східних чи західних областях України. Але поки що цього нема, до такої справжньої єдності ще треба йти – не через роздори, які нам сіють, а через справедливість у ставленні до обох церков.

Волков В. Але, товариші, це суб'єктивна думка, тому я, не знаючи, чи цю думку поділяє аудиторія тут, думаю, що тут ситуація така, що якщо зараз партія повністю відмовиться від своїх функцій, може настати в країні анархія. Треба, щоб усі мали це на увазі. Треба провести демократичні вибори, треба, щоб запрацювали новообрані Верховні Ради республік і місцеві ради, передати їм владу і повністю відійти партії від цих проблем. А якщо відразу отак кинути, може бути біда велика.

Горинь Б. Вікторе Олександровичу, скажіть, будь ласка, чи легко буде передавати владу?

Волков В. Та, мабуть, нелегко. Я розумію, але ви зрозумійте мене – нелегко не тому, що не хочемо віддати. Бачимо, якщо віддаємо, а її не приймають, то справа від того програє. Ось у чому діло. І будівництво не йде, і торгівля не йде, й інші питання вирішуються погано – ось в чому справа. Так що давайте всі боліти за діло, за наше спільне діло.

Головуючий. Товариші, ми працюємо уже 3,5 години, які будуть пропозиції? Є прохання закінчувати роботу. Ті товариші, які були присутні з управління торгівлі, управління транспорту, зв'язку, усі питання одержать на руки і дадуть нам відповіді. На початку я звертався до вас із пропозицією відпустити їх, але ви не дозволили, а після трьох з половиною годин роботи вже важко працювати. Ми провели цю зустріч дуже плідно, ми вперше побачили і почули Богдана Миколайовича Гориня як представника УГС, Миколу Мар'яновича Драка як представника Руху. Ми по-справжньому скучили за візитами до нас перших секретарів міськкому і райкому партії. Вважаю, що ця зустріч була корисною для всіх, хто брав у ній участь. До нових зустрічей!

 

Працівники заводу щиро дякували мені за участь у дискусії і під кінець нашої розмови вручили пам'ятні фото.

 

Грудневе засідання ВКР у Києві

Зустріч на заводі "Мікроприлад" збіглася в часі з черговим засіданням Всеукраїнської координаційної ради, яка на цей раз, як і заповідалося, відбулась у місті Бучі. Мені треба було вибирати – круглий стіл чи ВКР. Якби я не прийшов на круглий стіл, це могло б бути розцінено як боязнь дискутувати з першим секретарем міськкому партії, тому у Київ не поїхав. У переліку організацій, які прибули на засідання ВКР, Львівська не згадана. Про порушені на засіданні питання дізнався з "Обіжника" № 13.

 

"3 грудня 1989 року в м. Бучі відбулося чергове засідання ВКР УГС. У нараді взяли участь представники Вінницької, Волинської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Миколаївської, Московської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької та Чернігівської філій УГС.

 

Нарада розглянула питання про стан підготовки проекту програми Спілки (доповідач – член ВК Євген Пронюк) та проекту Статуту Спілки (доповідач – К. Крижанівський) і постановила:

 

1. Включити до редакційної комісії К. Крижанівського.

2. Зобов'язати редакційну комісію закінчити тексти документів, надрукувати і представити на наступну ВКР, що відбудеться 13 січня 1990 року.

 

Нарада заслухала проект передвиборчої відозви УГС до виборців України, який представив Є. Пронюк, і постановила зобов'язати ВК після доробки проекту Степаном Гурою поширити його серед виборців України.

 

Заслухані були також поради членам УГС щодо методики проведення виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад.

 

Розглянуто питання про роботу Виконавчого комітету УГС. Заслухавши звіт голови ВК Л. Лук'яненка, ВКР констатує:

 

ВК був створений 1988 року з ініціаторів заснування Гельсінської спілки і затверджений Всеукраїнською координаційною радою в складі шести осіб. Цей склад ВК тепер не відповідає потребам і тому недостатньо справляється із завданнями зі збільшення лав УГС і розширення її діяльності. Тому задля зміцнення ВК та активізації діяльності УГС ВКР постановляє:

1. Схвалити кооптацію до членів ВК Олеся Шевченка, запропонувавши Київській обласній філії обрати головою філії іншу особу.

2. Затвердити членом ВК УГС Коммира Крижанівського.

3. Призначити Петра Розумного членом ВК УГС на південно-східний регіон України (Кримська, Луганська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Херсонська та Дніпропетровська обл.). Рекомендувати Дніпропетровській обласній філії звільнити П. Розумного від обов'язків голови філії та обрати натомість іншу особу.

4. Організувати кімнату чергувань ВК УГС за адресою: м. Київ, вул. Бажова, 2, п. 56, тел. 559-23-39 (метро "Дарниця").

5. Для поліпшення роботи ВК створити секретаріат у складі двох технічних секретарів із зарплатнею 100 крб.

 

ВКР заслухала звіт Олеся Шевченка про роботу делегації УГС на нараді в Ризі представників єврейських організацій (Координаційної ради єврейських організацій і Латвійського товариства єврейської культури) з участю національних та національно-демократичних рухів інших народів СРСР.

 

Олесь Шевченко поінформував присутніх про проведення у Литві 9-10 грудня чергової наради представників національно-демократичних організацій з національного питання. ВКР призначила делегацію на цю нараду у складі членів ВК К. Крижанівського, члена ВКР О. Котенка та голови громади українців Литви В. Капкана.

 

ВКР заслухала доповідь інженера-програміста комп'ютерної техніки Андрія Тимчука. З доповіді витікає, що комп'ютерна техніка надходить в розпорядження Спілки не завжди в належній комплектації через те, що її купують і дарують люди без технічної освіти. Мають місце тривалі простої техніки через недостатню технічну підготовленість людей та ін. Координаційна рада постановила:

1. Доручити А. Тимчуку у найближчий тиждень підготувати рекомендації щодо цього питання.

2. Вважати за необхідне звернутися до закордонного представництва УГС у справі тех. контролю постачання та комплектування комп'ютерної техніки. Вважати за необхідне створити курси з підготовки людей для роботи на комп'ютерах. Уповноважити А. Тимчука контролювати стан і експлуатацію всіх комп'ютерів УГС.

 

ВКР заслухала інформацію С. Гури про майбутню нараду представників національно-демократичних рухів народів СРСР, що відбудеться у Грузії. ВКР постановила спрямувати делегацію УГС у складі С. Гури, В. Носа та С. Набоки. ВКР доручила делегації виступити з пропозиціями:

1. У майбутньому скликати подібні наради один раз на півроку.

2. Створити інформаційний центр представників національно-демократичних рухів народів СРСР у Києві з публікуванням інформації в бюлетенях у міру її надходження.

 

З огляду на незадовільний закон про мови в УРСР та на імперський союзний закон про мову ВКР закликає членів УГС і надалі боротися за статус української мови як державної в УРСР. ВКР доручає Є. Пронюку взяти участь в установчій конференції Товариства української мови Київської області, що відбудеться 16.12. 1989 року.

 

Доручити К. Крижанівському разом з Товариством української мови імені Т. Г. Шевченка підготувати і представити на наступну ВКР проект заяви протесту проти дискримінації вчителів української мови.

 

ВКР заслухала інформацію Вінницької, Московської, Донецької, Рівненської та Миколаївської філій.

 

Про створення групи УГС у Кам'янці-Подільському виступив її представник Грицюк.

 

В. Овсієнко розповів про перешкоди, які чинила місцева влада при перевезенні тіл колишніх політв'язнів В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого.

 

ВКР схвалила ініціативу М. Гориня про відзначення річниці возз'єднання України живим ланцюгом від Києва до Львова. Доручила ВК сприяти секретаріату Руху в проведенні цієї акції.

 

Наступна ВКР УГС відбудеться 13 січня 1990 року о 12 годині за адресою: м. Київ, вул. Бажова, 2, пом. 56 (від станції метро "Дарниця" – 250 м пішки).

 

Прохання до голів філій до 1.01. 1990 р. обов'язково повідомити, хто прибуде на ВКР, на яке число і на який транспорт купувати зворотні квитки. На ВКР запрошуються голови філій або їхні відпоручники.

Порядок денний:

1. Про проект Програми Спілки – Є. Пронюк.

2. Про проект Статуту Спілки – Л. Лук'яненко.

3. Про хід виборчої кампанії – О. Шевченко.

4. Про журнал "Український вісник" – В. Чорновіл.

5. Про роботу "Голосу відродження" – С. Набока та В. Федорчук.

6. Про кампанію протесту проти дискримінації українських учителів – К. Крижанівський.

7. Звіт про роботу наради представників національних і національно-демократичних рухів у Литві з національного питання – К. Крижанівський та ін.".

 

Разом з "Обіжником" я отримав "Передвиборчу відозву" і "Звернення". Передруковую обидва ці документи.

 

"Передвиборча відозва

Народе України! Наближається час свободи! Комуністична ідеологія – ідеологія насильства й державного терору – зазнала свого всесвітньо-історичного краху. Один за одним народи Східної Європи звільняються від деспотичних пут своїх тоталітарних режимів і стають на шлях демократизації і поваги до прав людини.

 

З вини московської партократії та її київських маріонеток народ України зазнав глибокої ерозії традиційної моралі й опинився у глибокій економічній кризі на грані екологічної катастрофи. Стара партократія, не бажаючи втрачати свої класові привілеї, не хоче і не вміє перебудувати економіку, саботує зміни й навмисне веде до збільшення нестачі харчів і товарів та загострення соціального напруження. Колоніальна політика союзних міністерств призвела Україну до стану отруйного смітника та спричинилась до Чорнобильської катастрофи, знедолила сотні й тисячі людей.

 

Антидемократична ідеологія російського шовінізму й державного атеїзму призвела до денаціоналізації значної частини українців.

 

Співвітчизники! Російський комуністичний режим знищив демократичну багатопартійну Українську Народну Республіку, створену нашим народом у час революції, знищив усі українські політичні партії і наші церкви, загнав селянство в колгоспи, приніс Україні голодомор 1932-1933 років, спричинився до розв'язання Другої світової війни, а з 1939 року поширив усі лиха й на Західну Україну. Призвів Східну Україну 1947 року до голоду, а із Західної України вивіз до двох мільйонів душ на чужину в сніги і весь час розсіював українців по Союзу й цілому світу. В останні десятиріччя антиукраїнський режим проводив навальну русифікацію й під машкарою загальносоюзних інтересів далі винищував наш народ і середовище його існування.

 

Робітники! Тільки 5% промисловості, що на Україні, перебуває в розпорядженні уряду УРСР, а 95% – під керівництвом Москви. УГС домагається повернення всієї промисловості, що на Україні, у власність народу.

 

Україна спроможна забезпечити себе всіма харчами і необхідними предметами народного споживання. Тільки відсутність незалежності позбавила нас наших благ.

 

Селяни! Чотири роки перебудови не змінили вашого безправного становища – ви й далі в путах партократії. УГС виступає за негайну передачу землі у вашу власність – тільки таким способом можна відродити любов до землі і врятувати всіх нас від остаточної руйнації.

 

Інтелігенціє України! Тоталітарний комуністичний режим спотворював твою душу найбільше. Піднімися ж тепер до рівня творця єднання всієї нації навколо ідеї вільної демократичної української республіки.

 

Молодь! Двічі на рік із твого середовища відправляють хлопців до армії для захисту закордонних деспотичних режимів та своєї партократії. УГС виступає проти використання армії для втручання у мирну політичну боротьбу. УГС – за створення невеликого республіканського війська, що з почуттям гідності захищало б свій край.

 

Голосуйте за кандидатів від Української гельсінської спілки!

Хто голосує за УГС, голосує:

- за скасування статті 6 Конституції УРСР і політичний плюралізм;

- за суверенну демократичну Україну;

- за рівноправність усіх форм власності;

- за нову демократичну конституцію України, що відповідатиме нормам міжнародного права у галузі прав людини і прав нації;

- за духовне відродження українського та інших народів, що населяють УРСР;

- за піднесення добробуту населення на основі економічної незалежності й свободи економічної діяльності.

 

Громадяни України! Маємо тепер відповідальний час. Реакційне крило КП України намагається дезорганізацією постачання спровокувати антидефіцитні заколоти, щоб розв'язати збройний наступ на народ і встановити знову свою тотальну диктатуру. За допомогою ієрархії православної церкви партократія розпалює ворожнечу поміж греко-католиками та православними Української автокефальної і Російської православної церков. Вона намагається посіяти підозри поміж українцями західних і східних областей. Не дайтеся на провокації! Проявіть свідомість і організованість! Єднайтеся в мирній політичній боротьбі супроти партократії! Жодного представника від партократії в новій Верховній Раді УРСР!

 

Вся влада – демократичним радам! Голосуйте за УГС!

 

Голосуйте за інших кандидатів від національно демократичного руху!

 

Доля України – в наших руках!"

 

"ЗВЕРНЕННЯ

Громадяни України!

Ми стоїмо перед залізною запоною, що відокремлює темряву від світла. Позаду темрява комуністичного свавілля, попереду – можливі свобода, демократія, достаток. До світла один крок: перемога демократичних сил на виборах, і залізна запона впаде, як Берлінська стіна.

 

На ваших очах розвалюється сталінська система в Східній Європі. Лише Албанія та Радянський Союз – останні острови архіпелагу безроздільного панування партійних вегурів, котрим єдиним нібито відомі шляхи в комуністичний міраж.

 

70 років тоталітаризму на Україні: скорочення чисельності української нації, голод, сучасне безкультур'я, розгул насильства, відсутність перспективи. Плентання в хвості вчорашніх колоній.

 

Хто їм заважає втілювати їхні обіцянки побудувати заможну передову державу? Що придбала Україна замість золотих ланів під блакитним небом?

- Колективізацію, хімізацію, радіацію, русифікацію, ідеологізацію...

Досить!

 

Український народе!

Покладемо край нищенню нашої землі, нашого людства!

Голосуйте проти партійної номенклатури та їхніх висуванців. Закреслюйте імена секретарів обкомів, райкомів, парткомів, профсоюзних борців, директорів заводів, трестів, об'єднань... Будьте пильними та керуйтеся принципом "Не допустимо з'єднання в одних руках законодавчої і виконавчої влади". Ті, що мають партійну або господарську владу, повинні контролюватися народними депутатами, а не загарбати ще одне кермо та ще й ложку.

 

Голосуйте тільки за кандидатів, що не зганьбили себе служінням партійному єдиновладдю, їхньому безтурботному, ситому й п'яненькому життю.

 

Рядові члени партії! Уроки історії повинні підказати вам місце на межі протистояння. Зробіть принциповий і рішучий крок. З ким ви?

 

Виборці! Підтримуйте кандидатів, котрі обстоюють:

- незалежність України, вищість республіканських законів над союзними;

- право громадян організовуватися в ненасильницькі політичні партії, асоціації, спілки, право вільного проведення мітингів, демонстрацій, страйків;

- рівноправність всіх форм власності;

- рівність держави та громадянина перед законом.

 

Співвітчизники!

Докладемо зусиль для переконання народу в необхідності побудови вільного, демократичного, правового суспільства, держави без національних, класових, партійних привілеїв.

Українська гельсінкська спілка"

 

До пакета документів додано (для внесення поправок і доповнень) опрацьований Євгеном Пронюком проект передвиборчої платформи – немічний документ, якщо порівняти його з передвиборчою програмою НРУ.

 

"Передвиборча платформа УГС

Враховуючи важкий політичний та економічний стан в Україні, соціальну несправедливість, УГС вважає, що оновлення суспільства неможливе без радикальних змін у всіх сферах життя.

Ми виступаємо за:

1. Перехід парламентським шляхом до повної державної незалежності. Перехідним етапом може бути конфедерація.

2. Повне анулювання сталінсько-брежнєвської конституції і вироблення Конституції України з дотриманням Декларації прав людини і Прикінцевого акта Гельсінської наради.

3. Введення в дію законів СРСР на території республіки після ратифікації їх Верховною Радою України.

4. Введення статусу громадянина України.

5. Вдосконалення Закону про мову.

6. Забезпечення права національних меншин на культурно-національну автономію.

7.Гарантування опіки уряду республіки над національними громадами українців за межами України.

8. Встановлення дипломатичних відносин республіки з іншими державами на рівні посольств і консульств, окреме представництво України на міжнародній арені.

9. Передачу фактичної влади в республіці з рук комуністичної партії в руки обраних демократичним шляхом рад народних депутатів.

10. Включення в Конституцію республіки статті про багатопартійність. Недопустимість пріоритету будь-якої партії на владу.

11. Розділення законодавчої, виконавчої та судочинної влади.

12. Реорганізацію судочинства із заміною судової "трійки" демократичними формами суду (наприклад, судом присяжних).

13. Надання національній символіці державного статусу.

14. Скасування всіх нормативних актів і статей, які обмежують права і свободу громадян. Звільнення і реабілітація всіх засуджених за переконання.

15. Проходження військової служби на території республіки в республіканських військових формуваннях. Поетапний перехід до вільнонайманої армії.

16. Проведення з найважливіших питань життя республіки референдумів.

17. Гарантію свободи совісті.

18. Створення незалежних профспілок.

19. Демократизацію виборчого закону. Прямі вибори президента.

20. Народ України повинен стати дійсним господарем своїх природних багатств і ресурсів, будуючи взаємини з іншими республіками та державами на принципах взаємної вигоди.

21. Децентралізацію політичної і економічної структури республіки з наданням якомога більших прав для місцевого самоврядування.

22. Запорукою зростання життєвого рівня має бути економічна система, яка ґрунтується на різноманітності рівноправних форм власності: державної, приватної, кооперативної, акціонерної, змішаної, та ліквідація відомчої форми управлінь.

23. Передачу землі у приватну власність тим, хто її обробляє.

24. Введення вільного економічного ринку. Втручання держави в господарське життя може відбуватися тільки економічним стимулюванням.

25.Реорганізацію існуючої системи управління економікою. Значне скорочення кількості міністерств і відомств та надання їм функцій координаційних і дорадчих органів.

26. Поступове анулювання шкідливих виробництв у зонах промислового перенасичення. Припинення будівництва екологічно небезпечних підприємств.

27. Припинення будівництва нових атомних реакторів, згортання уже добудованих АЕС і заміна атомної енергетики екологічно чистою.

28. Скасування всіх без винятку посадових привілеїв.

29. Встановлення "порогу бідності". Гарантія мінімуму прожиткових благ. Компенсація інфляційних процесів.

30. Перебудову всієї системи охорони здоров'я.

31. Деідеологізацію всіх сфер культури, включаючи науку і освіту".

 

Налаштованість УГС взяти участь у виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих рад була піддана аналізу працівниками аналітичного відділу КГБ. Уже наступного дня після засідання ВКР у Бучі УКГБ по Львівській області направило до Львівського обкому КПУ інформаційне повідомлення про підготовку львівських неформалів до виборів. Цікаво, що в основу інформації покладено не засідання ВКР, а дискусію про вибори, що відбулася 13 листопада 1989 р. під час засідання ЛОО УГС.

 

                                   "4 декабря 1989 года

                                    № 5/2-1425с г. Львов

                                    Секретно. Экз. № 1

                                    Лично

                                    Львовский ОК КПУ

                                     т. Погребняку Я. П.

 

Информация о подготовке львовских политизированных групп оппозиционной направленности к выборам в республиканские и местные советы

 

Имеющиеся в Управлений КГБ материалы свидетельствуют о том, что политизированные группы оппозиционной к КПСС направленности, действующие в г. Львове и области, активизируют свою работу в связи с предстоящими выборами в республиканские и местные органы власти. Отмечается четкая ориентация лидеров неформальных объединений на консолидацию и выступление на выборах единым фронтом в оппозиции областной партийной организации.

 

Основную организующую и претендующую роль в этом играет УХС, лидеры которого, имея влияние в краевой организации НДУ, используют ее как практически объединяющую представителей всех неформальных организаций для проведения широкомасштабной работы по подготовке к выборам с целью продвижения максимального числа своих представителей в советы народных депутатов, расценивая это как коренной момент в своей политической деятельности. Объявляя конечной целью "союза" борьбу за независимую украинскую государственность, функционеры УХС видят ее реальное воплощение в жизнь только через выборы в органы власти. Будущий парламент им нужен в первую очередь как трибуна для пропаганды своих идей, как возможность проведения "демократических уступок и мер", позволяющих приблизиться к достижению поставленной цели.

 

Характерным в этом плане является высказывание одного из лидеров УХС: "Мы вступаем в политическую борьбу и если не будем форсировать события, нести в массы свои идеи, то нас ждет поражение. В случае успеха – победы на выборах в ВС республики кандидатов от УХС – это будет означать конец политической дискриминации, прорыв идеологической блокады, завоевание поддержки народа".

 

Приступая к практической реализации своих замыслов, координационный совет УХС (ОКР УХС) выдвинул кандидатами на выборы в парламент республики своих представителей, обязал всех координаторов и активистов групп (до 3-х человек от каждой) баллотироваться в местные советы, при этом определил порядок их приоритетности.

 

В качестве тактики, обеспечивающей победу на выборах, ОКР УХС предложил членам "союза" выдвигать свои кандидатуры по нескольким округам, а затем, добиваясь максимального количества голосов по одному из них, снять свою кандидатуру в других округах. Кроме того, лидерами УХС предусматривается выдвижение наравне с ними альтернативных кандидатов, которые в процессе избирательной кампании могли бы снять свои кандидатуры в пользу основных кандидатов.

 

Координационным советом на базе районных и городских групп УХС созданы т. н. инициативные комитеты, в функции которых входит пропагандистское обеспечение избирательной кампании УХС, распространение среди избирателей предвыборных платформ кандидатов "союза", агитация и поддержка их в ходе проведения в трудовых коллективах или по месту жительства предвыборных конференций, собраний. Особое внимание "комитетов" обращено на организацию агитационной работы в райцентрах и селах области, где позиции неформалов не настолько сильны, как в городе Львове.

 

Реально оценивая расстановку сил на политической арене, лидеры УХС понимают, что "союз" организационно слаб для единоборства с партией. Поэтому, вырабатывая стратегию избирательной кампании, основной упор в своей борьбе с КПСС они делают на радикализацию деятельности и усиление своего влияния в других неформальных объединениях, в первую очередь в НДУ, городском стачечном комитете, пользующихся популярностью у большего числа будущих избирателей.

 

В этих целях УХС, опираясь на опыт политической борьбы польской "Солидарности", в достижении своей конечной цели делает ставку именно на рабочий класс, пытаясь оторвать его от идеологии КПСС. В этой связи лидеами "союза" в ближайшее время планируется на базе стачечного комитета организовать проведение областной и городской рабочей конференции, на которых, используя экономические и социальные недостатки в области, они намерены обвинить в этом не только партийный аппарат, но и партию в целом. По их мнению, проведение конференций позволит сформировать негативное отношение рабочих к кандидатам от КПСС и привлечет их на сторону неформалов, якобы способных бороться с имеющимися негативными тенденциями в экономической и социальной жизни региона.

 

Практическая ориентация УХС на рабочие коллективы подтверждается также прошедшими в ноябре-декабре с. г. и готовящимися на ряде предприятий города собраниями низовых ячеек НДУ, где ожидаются как представители ОКР УХС, так и краевого НДУ.

 

В качестве достижения оценивается УХС работа неформалов и по реорганизации профкомов ряда предприятий города, в которые вошли их представители. По их мнению, это облегчит выдвижение кандидатов от неформальных структур и в первую очередь от УХС.

 

Утверждая свои позиции в городском стачечном комитете, лидеры "союза" рассчитывают использовать его для оказания давления на органы власти путем организации забастовок в случае, если со стороны партийного и советского аппарата будут предприняты меры по ограничению выхода кандидатов от УХС на выборы.

 

О степени влияния УХС на политизированные структуры и, в том числе, на НДУ, свидетельствует и тот факт, что в ходе выработки и утверждения предвыборных платформ своих кандидатов неформалы согласуют их с лидерами "союза", черпают основные позиции из декларативных документов УХС. Так, характерен пример выработки предвыборной платформы Бориславской ячейки НДУ, на заседании которой при обсуждении программм кандидатов обсуждались следующие вопроси:

- о необходимости принятия закона о полном суверенитете и федеративности Украины (разделение республики на федерации по территориально-этническому признаку),

- закона об украинском гражданстве,

- создании инвестиционного банка и ввода на территории республики своей денежной единицы,

- создании своего министерства обороны и т. п.

 

Динамика развития предвыборной борьбы из-за различных подходов со стороны неформальных объединений к тактике избирательной кампании, стремления лидеров любым путем пробиться в органы власти порождают разногласия в среде неформалов, вносят определенный раскол в их ряды.

 

Так, по мнению лидера УХС Черновола В., "либеральные" неформальные структуры, такие как НДУ, ТУМ, ТДЛ, "Мемориал" и другие, в ходе выборов "должны потесниться и дать зеленый свет" радикалам от УХС, так как он твердо убежден, что созданная на их основе в будущем парламенте "демократическая оппозиция" не сможет повести борьбу с партией и встанет на путь "соглашательства". С противоположной позицией выступают братья Горыни, которые за умеренную политику, за "блок всех неформальных объединений под эгидой НДУ". Усиливающиеся разногласия между лидерами "союза" обусловлены также и тем, что каждый из них стремится попасть в высшие органы власти.

 

Возрастает недовольство к способу выдвижения кандидатов и в низовых звеньях НДУ. В адрес президиума все чаще звучат обвинения в предвзятом отношении к кандидатам от "низов", закулисной борьбе, выражающейся в попытках протащить "своих" дядей. Образовался неформальный молодежный блок, включивший в себя членов ТДЛ, "Студенческого братства", части СНУМа, молодежи НДУ, который планирует выдвинуть кандидатов от молодежи вместо назначения руководством НДУ "непопулярных" представителей "движения".

 

Под влиянием УХС их сторонники в НДУ вносят раскол в "движение" по вопросу отношения к кандидатам от советско-партийных органов. Выдвинув лозунг "ни одного места партии!", они осуществляют нападки на здоровые силы в краевом совете, которые намерены поддержать и оказать помощь в предвыборной борьбе отдельным кандидатам от советских органов.

 

Вразрез с предвыборной политикой НДУ, закрепившей округа за неформальными структурами, выступило ТУМ, которое планирует выдвигать своих кандидатов по всем избирательным округам. Развертывается борьба непосредственно между самими кандидатами от неформалов, так как большинство из них намерены баллотироваться по городу Львову, считая, что шансов быть избранным в городе больше, чем в районах области.

 

Характеризуя отношение к выборам со стороны неформальных структур крайне сепаратистских взглядов, таких как Украинская национальная партия, следует отметить, что несмотря на стремление большинства неформальных объединений пробиться в органы власти, позиция УНП осталась без изменений. Провозгласив в "декларации образования" незаконность существующего строя на Украине, УНП намерена игнорировать предстоящие выборы, бойкотировать их проведение. В этой связи ею осуществляются нападки на другие самодеятельные объединения и, в первую очередь, на УХС, пытающихся протащить своих кандидатов на выборы.

 

При всем кажущемся разнообразии взглядов, мнений и суждений львовских неформальных объединений о тактике действий по захвату власти конституционным путем большинство из них сходится на необходимости отмены 6 статьи Конституции СССР и недопущении избрания в парламент республики и местные советы представителей советско-партийного аппарата. С этой целью в конце ноября с. г. неформалами по инициативе НДУ и УХС создан т. н. блок демократических организаций (БДО), включивший в себя по 5 представителей от каждой неформальной структуры. По замыслам создателей, "блок" должен обеспечить для неформалов большинство во Львовском областном и городском советах, а также значительное представительство в парламенте республики. Для обеспечения максимального количества голосов БДО рекомендует своим кандидатам выдвигать экономические и социальные программы, приемлемые для большинства избирателей. В случае победы на выборах выдвинуть требования: введение частной собственности на средства производства, принятие закона о государственном гербе и флаге Украины, обеспечение полной государственной независимости Украины вне СССР.

 

В случае непринятия Верховным Советом республики указанных требований БДО на базе Львовского региона намерен создать т. н. "альтернативное правительство" и заявить о выходе из состава СССР.

 

Имеющаяся информация об активизации деятельности львовских политизированных групп оппозиционной направленности дает основание сделать вывод о том, что, если в ближайшее время не будут приняты решительные меры, направленные на сохранение поддержки большинством избирателей предвыборной платформы партии, может создаться реальная угроза прорыва этих политизированных групп к власти на местах и выхода местных советов из-под политического влияния партии.

 

Начальник Управления КГБ (підпис)                                                                                                                             С. И. Малик".

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16. – Спр. 833, – Арк. 304-308).