Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 23. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 9 трав. 2014 р., 10:26 Степан Гринчишин   [ оновлено 23 трав. 2014 р., 11:59 ]

Головне – вибори

Чорновіл тяжко переживав програш на ВКР. Про це мені розповідала в телефонній розмові Надійка Світлична, яка, отримавши з перших рук інформацію, переконувала мене, що під час голосування на ВКР голоси розподілилися порівну.

- Але ж я був на засіданні ВКР і знаю, як все відбувалось!

- Я також знаю, – твердо відповіла Надійка. – Мені докладно про засідання розповів Славко. Дуже шкода, що відклали з'їзд, шкода, що ти не підтримав Славка.

- З'їзд проведемо після виборів. Тоді більше буде можливості провести його нормально й перетворити УГС у політичну партію.

- Якраз цього не варто робити. Тепер я з вами, а як станете партією, буду від вас відрізана.

- Але й Славко за те, щоб створити партію!

- Ні, він за те, щоб зберегти Спілку!

 

Ця розмова змусила мене задуматися над не до кінця з'ясованою позицією Чорновола щодо нагального проведення з'їзду УГС. Дещо почало прояснюватися з телефонної розмови з Надійкою, яка, будучи посередником у допомозі УГС, безпосередньо була зацікавлена в існуванні правозахисної організації, такий статус її повністю влаштовував. Перетворення УГС у партію, зважаючи на американські й радянські закони, відрізало можливості такого посередництва.

 

Проте Вячеслав не вважав битву до кінця програною. Для нього важливим питанням було забезпечення підтримки з боку членів УГС. Адже достатньо було мати на ВКР перевагу в один голос щодо термінового проведення з'їзду УГС і все могло бути інакше. Тому здобути прихильність якомога більшої кількості членів УГС стало в числі найважливіших завдань його тактики. Прекрасною нагодою прихилити до себе активістів ЛОО УГС стала підготовка до виборів. Утворений демократичний блок тримався на компромісі: кожна складова демблоку повинна була дбати про збереження монолітності демократичних сил. Це означало, що висуванці від Руху не повинні були боротися проти УГС, а висуванці від УГС мали дотримуватися толерантності в проведенні передвиборної кампанії, не вдаючись до критики представників інших неформальних груп.

 

Тонко розуміючи силу амбіцій, Чорновіл почав наполягати на висуненні в різні округи членів УГС без огляду, що на цих округах мали балотуватися представники від інших організацій. Вячеслав був чи не єдиний, хто закликав зруйнувати цю домовленість. І хоча це була небезпечна тенденція, яка могла нанести непоправний удар демократичним силам Львівщини, на раді ЛОО УГС 13 листопада він наполягав, щоб була проголосована його пропозиція. Мені вдалося переконати членів ради, що це хибна позиція і вона була відхилена. Ось як проходило це засідання.

 

Горинь Б. Сьогодні розглянемо питання виборів. Минулого разу ми це питання зачепили, були названі імена тих членів УГС, які наша обласна рада пропонує для висунення кандидатами в народні депутати українського парламенту. Було запропоновано вісім осіб, а саме: В. Чорновіл, М. Горинь, В. Яворський, Б. Горинь, І. Деркач, О. Вітович, Богдан Рожак, С. Хмара. У Львові є сім округів, а в області їх – двадцять чотири. Отже, найбільше число людей повинно піти в обласну, міську і районні ради. Мусимо сьогодні обговорити, хто із членів УГС буде висунутий в обласну, міські та районні ради. Необхідно врахувати, що створюються осередки УГС по селах, тому ми повинні подумати і забезпечити й сільські ради, особливо в тих селах, де сільські осередки УГС мають вплив та авторитет. Отже, перед нами велика робота. В обласну раду потрібно двісті людей, у Львівську міську – сто п'ятдесят. Звертаюся до присутніх тут представників районів: подайте кандидатури членів УГС до міських і районних рад. Очевидно, це повинні бути особи, які будуть достойно боронити інтереси людей міст і районів, які зможуть бути добрими нашими представниками в районах і навіть у селах. Отже, прошу підготувати і принести такі списки на наступне засідання ради. Нагадую: висування почнеться із четвертого грудня. Згода? Згода.

 

Розглянемо питання про висунення кандидатів у Львівську обласну і Львівську міську ради. Слово Олегу Вітовичу.

 

Вітович О. Спочатку про висунення кандидатур до Верховної Ради України. Я думаю, що варто було б доповнити цей список ще двома-трьома особами. Про всяк, так би мовити, випадок. Варіанти можуть бути різні, і ситуації можуть бути непередбачені, тому краще декількох чоловік мати в запасі. Зокрема, я пропонував би до Верховної Ради, як можливі варіанти, Романа Балуха, Адама Кардаша і Ярослава Путька. Щодо висування кандидатів в обласну раду, в мене такі міркування. Слід мати на увазі, що кожний кандидат має право висуватися не більше як у дві ради. Себто, перша пропозиція, щоб кожний, хто запропонований у Верховну Раду України, паралельно готувався до можливого висунення в обласну раду. Далі, щоб кожний координатор львівських груп висувався в обласну раду. Пропоную, щоб координатор кожної групи на наступне засідання нашої ради приніс списки на чотирьох осіб – ймовірних кандидатів, двоє із яких підуть в обласну раду і двоє – в міську або в районну, тому що, повторюю, можна одночасно у дві ради висуватися, себто, тих четверо осіб можуть водночас висуватися в обласну і міську або міську і районну ради. Якщо врахувати, що у Львові вісім груп УГС, то вісім на чотири – тридцять два, це, звичайно, дуже мало. Але я не знаю, яка група може дати більше чотирьох осіб, очевидно, що треба дати більше, враховуючи обласну, міську і районні ради. Тому чотири особи – це мінімальне число ймовірних кандидатів.

 

Горинь Б. Мені здається, що пропозиція Вітовича заслуговує на увагу. Отже, нехай кожний з координаторів запропонує по чотири особи для висунення в місцеві ради. Вважаю, що це гарна пропозиція. Чи згодні члени ради з пропозицією Олега Вітовича? Згодні. Дякую.

 

Яворський В. Згода то згода, але я вважаю за доцільне все-таки детальніше зупинитися на всіх цих моментах, врахувати кількість округів, процедуру висунення. Щоб прийняти якесь рішення, ми всі ці деталі повинні обговорити.

 

Горинь Б. Існує дві думки – ви їх знаєте. Коли ми збиралися попереднього понеділка, Ігор Деркач заявив про необхідність консолідації демократичних сил. Із пропозицією консолідації з іншими спілками і творчими об'єднаннями виступив і Богдан Горинь. Ми висловилися за те, щоб український парламент був хоч трохи біліший, щоб за рахунок демократичних сил його вибілити, зробити принаймні сірим, бо зробити його білим поки що не вдасться. Тому й прийшли до думки утворити демократичний блок із представників демократичних сил, близьких до нашої угаесівської позиції, програми УГС, незалежно від того – буде це представник Товариства української мови імені Тараса Шевченка, представник Руху, Зеленого світу чи Товариства Лева. Таких представників ми вирішили підтримувати.

 

Є інша думка, яка була висловлена Вячеславом Чорноволом під час дискусійної зустрічі у четвер. Він сказав, що не потрібно нам консолідуватися, не потрібно демократичного блоку, нехай Спілка виступає окремо, маємо нагоду поборотися між собою. Це означає, якщо будуть на окрузі кандидати від Товариства української мови або від Руху, то кандидати від Гельсінської спілки повинні боротися з ними.

 

Такими є дві різні позиції. Мені подзвонив брат Михайло з Києва і повідомив, що в суботу 18 листопада він (як голова секретаріату Руху) збирає представників різних об'єднань для створення демократичного блоку. За його словами, у Києві більшість представників різних громадських організацій схиляються до думки про необхідність створення демократичного блоку. Але є й такі, що проти створення такого блоку. Зараз виступить Вячеслав Чорновіл і обґрунтує свою позицію, яка є дещо відмінною від тої, про яку ми говорили попереднього понеділка. Прошу, Вячеславе.

 

Чорновіл В. Панове, я не проти демократичного блоку, мене трошки неправильно зрозуміли. Я за демократичний блок, але гнучкий, тобто не однаковий для всіх теренів України. У нас той демократичний блок повинен фактично діяти на другому етапі виборів. Чим я це обґрунтовую? Українська гельсінкська спілка на сьогодні перебуває у підвішеному стані. Ми не маємо своєї нової програми, ви це знаєте, на ВКР було прийняте хибне рішення відносно перенесення з'їзду аж на весну, очевидно, воно буде перерішене.

 

Ми сьогодні у підвішеному стані. Якщо не висунемо, принаймні в Галичині, своїх кандидатів по максимальній кількості округів заради навіть самої передвиборної боротьби, ми розчинимося, ми буквально перестанемо існувати як організація. Дуже добре сказав на координаційній раді Йосиф Зісельс: "Хай би в Галичині, де Українська гельсінкська спілка має великий авторитет, її підтримали інші організації, і хай би на сході України чи в Центральній Україні УГС максимально підтримала представників інших неформальних організацій, ліберальну, так би мовити, частину".

 

Розподіл на радикалів і лібералів у нас уже відбувся, відбувся навіть, на жаль, у межах самої Гельсінкської спілки. Якщо ми хочемо у парламенті сказати про потребу мати незалежну Українську державу, якщо хочемо опустити комуністичну партію до ролі рядової громадської організації і ще інші речі, які ніколи не скаже при всьому своєму внутрішньому бажанні ні професор Влох, ні професор Голубець, ні там хтось інший, ми повинні домагатися, щоб у парламенті була міцна група Української гельсінкської спілки. Таку групу може дати Галичина.

 

З цього приводу я вже мав розмови з Івано-Франківською та Тернопільською філіями УГС. Повірте, я їм не нав'язував своєї думки, так само, як не нав'язував своєї думки на Всеукраїнській координаційній раді, коли стояло питання переносити чи не переносити з'їзд – аж до кінця ніхто не знав моєї думки. Сидів і мовчав. Отже, Івано-Франківська філія буде виставляти своїх кандидатів по всіх округах. У них, здається, дванадцять округів в області. На другому етапі, кажуть вони, побачимо, як воно буде, а на початку будемо пропагувати нашу ідею. Так само мені сказали у Тернополі. Мені б хотілося, щоб у Львові, де популярність УГС як ніде висока, провести не вісім депутатів (хоча може бути така атмосфера, що ми і тих вісім не проведемо), але чим більше висунемо, тим більша буде можливість.

 

Ходить про те, що у Галичині реакціонери не пройдуть, принаймні у Львові, це ж ми знаємо прекрасно. Якщо ми їх не пропустили тоді, коли ще мали слабенькі демократичні сили, якщо ми не пропустили їх на виборах до Верховної Ради Союзу по Львову, то тим більше не пропустимо їх на теперішніх виборах при наявності значно демократичнішого виборчого закону. Маємо унікальний шанс, якого більше ніколи не будемо мати – створити групку, міцну групку УГС у парламенті.

 

Якщо не поступимося (поступитися можна на другому етапі), то матимемо шанс використати цю виборчу кампанію для пропаганди наших ідей. Якщо хтось надіється, що всі ліберали і радикали, всі опозиціонери разом взяті здобудуть більшість у парламенті, то це наївна надія. Парламент буде в першу чергу пропагандистською трибуною, трибуною пропаганди наших ідей. Маю на увазі у першу чергу національних ідей, бо якісь соціальні моменти підніматимуть інші – у Верховній Раді їх буде більшість. Не забувайте про багатомільйонний Донбас, про багатомільйонну Дніпропетровщину і Крим, але що торкається національних ідей, то ми їх повинні піднімати.

 

Отже, більшості ми ніколи не матимемо, тому потрібно мати міцну руку. Що я пропоную? Я пропоную переговорити з іншими неформальними організаціями, щоб вони не сприйняли це як протистояння. Це буде демократичний блок, але тільки якогось такого іншого характеру. Отже, оскільки у нас унікальна ситуація в Галичині, якої немає ніде, на першому етапі УГС висуває тих, кого може висунути. Не забувайте, що будуть дуже великі складності з висуненням кандидатів. Ми отут так гарно запланували вісім осіб, а треба ж подумати, хто їх буде висувати! Я зараз теж у підвішеному стані, не знаю, хто мене буде висувати, не знаю, може, хтось інший буде висунутий по моєму округу, може, якісь домовленості в когось є, але це не так важливо. Ми все-таки якось на мітингах примелькались, нас більше знають – мене, Богдана, Михайла і т. д., а іншим нашим представникам буде складно, тому треба планувати більше людей, треба планувати по кожному виборчому округу, а там побачимо – може, і восьми не вдасться висунути. Якщо ми зараз поділимо округи, то нам влада підставить ніжку і ми не матимемо нічого. Тобто я за вільну гру демократичних сил. Згадайте минулі вибори, коли у Києві в одному і тому самому виборчому округу були висунуті Лесь Танюк і Володимир Черняк, але люди вибрали Черняка. Українська гельсінкська спілка ходила з гаслами "УГС і УКК за Танюка і Черняка". Чи впала корона з голови Танюка, що його не вибрали? Я, наприклад, нітрошки не буду вважати себе приниженим, якщо у результаті якоїсь там гри не буду обраним у ту Верховну Раду. Мені сам процес навіть цінніший, ніж обрання. Звичайно, треба було б пройти, але якщо не вийде, то не вийде – це така справа. Але ми не повинні здавати позиції, не повинні плестись у хвості Руху. Ми теж Рух, тому пропоную продумати список. Треба орієнтуватися на максимальну кількість висунення кандидатів. Чому ви обмежилися тільки цими людьми, чому, скажемо, нема Фурманова в цьому списку?

 

Горинь Б. Тому що страйковий комітет – окрема організація й буде окремо висувати своїх кандидатів.

Чорновіл В. Але Фурманов – член Української гельсінської спілки.

Горинь Б. Повторюю, страйковий комітет буде на своєму засіданні висувати своїх людей як окрема автономна структура, а Фурманов – голова страйкового комітету і його висунуть у першу чергу.

Чорновіл В. Я думаю, що маємо право записати його і в наш список. Очевидно, є ще якісь люди. Чому не висунути, наприклад, таких людей, як Ярослав Кендзьор або Наталка Стецик, якій всього-на-всього вісімнадцять років? Вона сьогодні в інституті перемогла представника студентського братства і комсорга, поїхала як єдиний член УГС на Всесоюзний студентський форум! У нас дуже багато гарних людей, всі ми ростемо. Олег Петрик також міг би бути в парламенті. Хіба він не зорієнтується, як там діяти? Зорієнтується, у нас буде фракція, кожного зорієнтуємо. Або Ярослав Путько? У нас достойні кандидати, у нас радикальна позиція. Якщо хтось ще не така велика фігура, то він доросте, бо він представляє організацію, яка задає тон сьогодні в Україні. Оскільки ми можемо програти на тих домовленостях з Народним Рухом і з іншими неформалами, якщо поділимо округи, я пропоную на першому етапі виборів допустити вільну гру демократичних сил. Нам треба висуватися по максимальній кількості по всіх виборчих округах. А далі побачимо, що з того вийде, у нас буде час. Через місяць після висунення ще буде час переграти, зняти в будь-який момент кандидатуру. А потім вже входити в блок з іншими неформальними організаціями, в тому числі з Рухом.

 

Горинь Б. Тому що Вячеслав Чорновіл спішить і, можливо, не буде до кінця нашого засідання, хотів би сказати кілька слів з приводу порушених питань. Погоджуюся з висловленою думкою, що висувати треба якнайбільше членів УГС, але не в одну Верховну Раду, а в різні ради, оскільки не менш важливою є обласна рада, а для львів'ян особливо важлива міська рада. Усі наші побиття, всі штрафи і всі заборони на наші мітинги йшли від міської ради. Коли у нашій міській раді будуть члени УГС – ситуація у місті буде іншою. Отже, я за те, щоб говорити сьогодні не тільки про висунення кандидатур до Верховної Ради України, а й про висунення до обласної, міської і районної рад, про значення яких слід пам'ятати.

 

Чорновіл В. Богдане, я забув сказати про обласну і міську ради, тому дозволь ще кілька слів.

Горинь Б. Прошу, говори.

Чорновіл В. Отже, відносно обласної, міських і районних рад. У нас на Львівщині 250 членів УГС. Це елітарна організація і кожний член УГС більше вартий, ніж оті, кого понапихають у місцеві ради. Все одно понапихають, бо всі ми разом взяті не можемо забезпечити кількісний склад цих рад – ще стільки активу не наросло. Я вважаю, що всі члени Української гельсінської спілки, окрім, може, якихось кількох, до яких є підозри, мають право бути обраними в сільські, районні, міські, обласну ради. Навіть якщо ми всіх висунемо, займемо якихось п'ять чи десять процентів у цих радах. Тепер щодо висунення у міську раду. Міська мені видається навіть важливішою, ніж обласна. Ситуація у Львові неоднозначна. Тому вважаю, що оті люди, яких ми будемо висувати у Верховну Раду, повинні паралельно висуватися і в обласну або міську ради. А тих, що висуваються в обласну раду, зразу запаралелити кожного на міську. Тому треба пояснити, щоб нас правильно зрозуміли інші неформали, що ми пропонуємо вільну гру. Якщо у Петрика, чи у Путька, чи у когось іншого буде більше шансів, ніж у когось із професури, то чому нам до кінця не поборотися? Зрештою, ми прекрасно знаємо – якщо багато буде демократичних кандидатів, то реакціонер не пройде на другий тур: на другий тур пройде два прогресивних кандидати. І вже тоді буде справжній вибір! Я думаю, що професури нам достатньо в Києві, а нам треба, так би мовити, мати більш радикальний погляд і більшу чіткість позиції, яку має наша Спілка. Тому треба запаралелити кожного, хто буде висуватися, з орієнтацією на ради двох рівнів.

 

Горинь Б. Вважаю, що до питання боротьби за мандати необхідно підійти конструктивно. Вячеслав Чорновіл розповів, як в одному з київських округів було зібрано букет гарних людей, які боролися між собою за першість. Уважаю, що мусимо бути бодай трохи математиками, бо може трапитися так, що при хаотичному висуненні в одному окрузі опиниться чотири чи п'ять членів Спілки,

які між собою будуть боротися, в кінцевому результаті роздрібнять сили і уступлять місце для когось іншого, далекого від наших програмних засад.

 

Отже, я за те, щоб ми підійшли до виборів конструктивно і з математичним розрахунком. Ми повинні так розставити наші сили, щоб, допустимо, Кардаш не боровся з Яворським, а щоб він боровся з якимсь реакціонером, висунутим районним чи обласним начальством. Ми не повинні вести безглузду боротьбу самі з собою. Двісті п'ятдесят активістів не здатні заповнити виборчі округи усіх рівнів. В одному Львові до рад усіх рівнів необхідно обрати 850 депутатів, тому мусимо математично зробити розстановку, хто у Верховну Раду, обласну, міські, районні й селищні ради. Треба визначити, кого і в який округ будемо висувати. Мусимо зробити приціл, що такі-то люди будуть змагатися за мандат обласної, а такі-то – до міської чи районної рад. Адже лише до районних рад міста Львова потрібно висунути понад 500 кандидатів! У нас нема такої кількості, тому розстановку треба робити для всього блоку демократичних сил. Ми не можемо і не маємо права ігнорувати інші неформальні організації. Можемо недооцінювати Товариство української мови, але слід пам'ятати, що це п'ятдесят тисяч членів. Можемо називати Рух ліберальним і консерваторами, але мусимо зважати на те, що Рух – це сто тисяч членів. Серед тих ста тисяч є люди нам близькі, які визнають наші програмні принципи, можуть підтримати нашого кандидата, якщо ми підтримаємо їхнього. Ось чому до надзвичайно важливого питання, яким є вибори, ми повинні підійти мудро, з математичним розрахунком, і тоді не будуть боротися між собою, наприклад, Чорновіл з Яворським чи ще з кимось із членів Спілки в одному окрузі, а будуть розставлені в різні округи. Ясна річ, що в ситуації, коли в одному окрузі опиняться Чорновіл і Яворський, то Яворський уступить місце Чорноволу. То чи не краще, щоб Яворський і Чорновіл були в різних округах і не боролися між собою, а боролися проти представника чужої нам ідеології? Вибори ми повинні провести на найвищому організаційному рівні, а тому необхідно відмовитися від стихійності й так званої "вільної гри". Необхідно узгодити з іншими організаціями, хто в якому окрузі буде висуватися, щоб представники від національно-демократичних сил заповнили всі округи Львівщини, бо одній УГС це не під силу. Недопустимо, щоб, скажемо, Яворський, Деркач і Вітович були зареєстровані в одному окрузі, бо це самоспалення, це програш. Думаймо, який варіант буде кращий для України, і тоді все стане на свої місця. Наш обласний спілчанський актив треба розумно розставити по округах зверху до низу, але ми не здатні їх заповнити, бо нас поки що замало. Саме тому я сказав, що до цього важливого питання мусимо поставитися з суворим математичним розрахунком, бо йдеться не про особисті інтереси, а про спільну справу, задля якої ми й творили нашу Спілку.

 

Чи мудрим було б рішення весь наш обласний спілчанський актив пропонувати до Верховної Ради? Мовляв, хто пройде, той пройде, головне – процес вільної боротьби. Вважаю, що таке рішення було б украй необдуманим, а навіть шкідливим для нашої спільної справи, бо маємо всього двадцять чотири округи, а нас двісті п'ятдесят. Це означало б, що в одному окрузі опинилося б приблизно по десять членів Спілки, які мусили б між собою боротися за першість, а гіпотетично всі були б приречені на поразку, тоді як могли б здобути мандати в обласну, міську чи районну ради, де для всіх вистачає місця. Впродовж тижня матимемо інформацію, хто в яких округах буде висуватись. Якщо, скажемо, в якомусь окрузі буде висунутий Роман Іваничук – голова Товариства української мови, мусимо віддати йому належне, що організував таке товариство, надав йому відповідного розмаху, що серед безликого письменницького загалу він людина позитивна, може, боязлива, може, десь нерішуча, але він буде достойним представником від національно-демократичних сил в українському парламенті. Уявімо собі, що проти Романа Іваничука буде висунено когось із наших молодих радикалів – рішучих і безкомпромісних. Для інтересу справи такий радикал міг би більше себе виправдати, ніж Роман Іваничук, але треба зважити на симпатії людей, кому вони дадуть перевагу, бо ж є популярні, відомі особистості, а є маловідомі – цей фактор слід мати на увазі, щоб не поставити члена УГС у незручне становище. Боротьба має бути на виграш, а не на програш. Я розумію, що є певне задоволення від процесу самої боротьби, про що говорив Вячеслав, що це певна популяризація і певний розголос програмних засад Спілки. Але ж кожний, хто змагається, прагне перемогти, а не програти, незалежно від того – спортсмен це чи політик. Тому пропоную так розставити сили, щоб у нас була виграшна позиція і щоб був виграш для нашої спільної справи. Треба подбати, щоб в одному окрузі не самознищували себе два, три чи більше членів УГС. І щоб ми не виставляли члена УГС у тому окрузі, де висунутий більш авторитетний представник від національно-демократичних сил. Я за таку пропозицію, а не за боротьбу між собою задля задоволення від процесу боротьби. Питання залишаю відкритим. Прошу висловлювати свої міркування.

 

Чорновіл В. Бачу, що мене трошки не так зрозуміли. Не йдеться про те, щоб між собою боротись.

Горинь Б. Якщо буде стихійне висунення, то будемо боротися між собою.

Чорновіл В. Треба висувати наших кандидатів де тільки можна, щоб ми могли потім вибирати, де залишитись, а де зняти свою кандидатуру. Ще влітку, на засіданні Всеукраїнської координаційної ради, я вніс пропозицію і було прийнято рішення, яке не виконане дотепер: скласти престижний список, як я його тоді назвав, чи пріоритетний список можливих кандидатів. Ми тоді ще не знали скільки буде округів. Йшла мова про те, щоб скласти список по висхідній, а потім обговорити той престижний список, щоб нікому кривди не було. По цьому списку проаналізувати, хто з цих людей надається для висунення у Верховну Раду України, а хто в місцеві ради. Висуватися повинні всі, але якщо хтось іде по пріоритетному списку трохи нижче, у другому турі зніме свою кандидатуру. Не забувайте, що це не демократичні вибори і оця математична розкладка, про яку говорив Богдан, може закінчитися повним фіаско, тому що у виборчий процес втрутиться влада, в останню хвилину когось посадять на п'ятнадцять діб, не зареєструють, придумають, що не так протокол оформлено чи щось подібне. Вони все зроблять, щоб не пропустити членів Гельсінської спілки. Я не впевнений, що усі вісім осіб, про яких говорив Богдан, будуть зареєстровані, бо ще не знаємо, хто і де буде висуватись. Отже, треба запаралелити висунення одного і того ж кандидата у двох, трьох округах і тоді не буде Чорновіл протистояти Яворському. Не забувайте про авторитет нашої організації. При всій моїй величезній повазі до Романа Іваничука, якого знаю з початку 60-х років, якийсь час навіть приятелем своїм його вважав, я віддав би перевагу у Верховній Раді України все-таки Адаму Кардашу як представнику Української гельсінської спілки, який буде чітко проводити ідеологію цієї Спілки через трибуну Верховної Ради.

 

Горинь Б. Ти забув, що остаточний вибір буде за людьми.

Чорновіл В. Я розумію, тому вважаю, що не буде жодного програшу, якщо Адам Кардаш проводитиме свою виборчу боротьбу, популяризуватиме під час передвиборчої кампанії ідею державної незалежності України, інші наші найпрогресивніші ідеї, але не буде обраним. Я для себе жодної трагедії не бачу в тому, якщо програю на виборах чи мене не висунуть, але боротися буду до кінця.

Жулинчук І. Якщо на початку немає плану операції, то ніколи не буде успішного кінця. Якщо ми на початку посваримося з нашими товаришами з інших неформальних організацій, то під час виборів не знайдемо з ними спільної думки. Тому нам треба виступати одним об'єднаним демократичним фронтом.

Чорновіл В. Я вже одягнутий, але ще кілька слів перед відходом. Не забувайте, що всі ми є членами Товариства української мови імені Тараса Шевченка, що всі ми є членами "Меморіалу" і всі ми є членами Руху. Треба б робити так, щоб якусь частину членів УГС було висунуто по лінії цих неформальних організацій, наприклад членів СНУМ. Треба продумати цей момент. Зрозумійте, нам за всяку ціну треба створити фракцію у парламенті. Ми зараз підходимо з арифметичних позицій, а давайте підійдемо з ідеологічних позицій, подумаємо, що нам більше потрібно.

Яворський В. У Львові рухівці питають мене, чому Чорновіл у конфлікті з Рухом, і чи правда, що Чорновіл виходить з Руху?

Чорновіл В. Це вони переповідають мою репліку під час мітингу в Києві біля Республіканського стадіону, коли ведучий мітингу Грищук не дав мені слова. Справді, я тоді сказав, якщо такі люди, як Грищук будуть далі командувати в Русі, то я подумаю, чи не варто вийти з Руху. Я пішов. Прошу, не приймайте поспішних рішень, все зважте, все передумайте. Бувайте!

Яворський В. Для того, щоб нам прийняти правильне рішення, треба конкретизувати питання. Поки що велися абстрактні розмови, а абстрактність не дає можливості чітко бачити, що треба робити. Почнемо з того, що у Львівській області маємо двадцять чотири округи на вибори до Верховної Ради України. Значить, ми повинні висунути на кожний округ члена УГС. Чи може Львівська обласна організація УГС висунути двадцять чотири особи до Верховної Ради України? Вважаю, що може. Якщо ми висунемо своїх двадцять чотири кандидати, то Рух також висуне своїх двадцяти чотирьох, Товариство української мови – своїх. Тоді почнеться справжня боротьба. Я за таку боротьбу. Пан Богдан пропонує створити демократичний блок і договоритись кого куди висувати. Але і в Русі, і в Товаристві української мови більшість людей настроєні ліберально і це мене стримує, щоб з ними об'єднуватись. Крім того, якщо з ними об'єднаємося, то змушені будемо висунути набагато менше кандидатів. А якщо висунемо мало, то може статися так, що ніхто не потрапить до парламенту від нашої Спілки, а це втрата нагоди радикалізувати Верховну Раду. Тому я пропоную висувати на всі двадцять чотири округи членів нашої організації. Вважаю, що на вибори нам треба йти окремо, потреби створювати демократичний блок не бачу. Така моя думка.

Горинь Б. Необхідно зробити одне уточнення. Володимир Яворський забув, що не ми себе будемо висувати, а нас будуть висувати. Коли перед людьми стоятиме питання, кого висувати (знову наводжу цей приклад) – Романа Іваничука чи когось із наших маловідомих членів УГС, які ще не встигли стати відомими, то, очевидно, люди на заводі чи підприємстві висунуть того, хто їм більше відомий. Мусимо визнати, що не всі ми в достатній мірі проявили свою громадянську, політичну активність, не всі стали тими особистостями, які щось говорять для робітників заводів, для людей сіл, міст, районів Львівської області. Ви говорите: давайте висувати, забуваючи, що нас будуть або не будуть висувати, захочуть або не захочуть висувати, проголосують або не проголосують за ту чи ту особу. Ми повинні скласти список, кого б ми хотіли, щоб висунули, а от кого з нас висунуть – це залежатиме не тільки від нашого бажання. У ситуації, в якій перебуває Україна, нам вкрай потрібне об'єднання національно-демократичних сил. Тому я відстоюю думку про необхідність створення демократичного блоку, бо якщо будемо боротися між собою, то тою ситуацією скористаються комуністи. Ми повинні виходити з інтересів України, а не з інтересів певної особистості, тої чи тої організації. Хто ще хоче виступити?

 

Рожак Б. Хочу звернутися до вас, пане Богдане, з такою пропозицією. Як член ради Руху порекомендуйте рухівцям висуватися в тих районах, де їхні позиції сильніші, а ми будемо висуватися в тих районах, де наші позиції сильніші.

Вітович О. Зараз формуються виборчі комісії. Ми звернулися з вимогою до райвиконкому, щоб у комісію обов'язково були введені представники Народного Руху, бо в іншому разі будемо бойкотувати вибори.

Горинь Б. Говорити про бойкот означає готуватися до програшу, а ми мусимо готуватися до перемоги. Наш бойкот був би дуже вигідний партократам. Ми відкрили б їм зелену вулицю. Треба визнати, що ми втратили момент, коли формувалися комісії, коли треба було запропонувати наших людей. А членів комісії затверджують ради – сільські, районні, міські і т. д.

Вітович О. Я вважаю, що у демократичний блок ми повинні ввійти, але зразу поставити питання, наголосити, який це має бути блок. На першому етапі ми маємо тільки в окремих Округах узгоджувати своїх кандидатів з іншими. А по інших автономно ітиме процес висунення і реєстрації. А на другому етапі можливі якісь компроміси, щоб хтось свою кандидатуру зняв.

Горинь Б. Ця пропозиція близька до пропозиції Чорновола, який сказав, що головне не математика, а ідеологія. Я вважаю, що під час виборів головними є і математика, й ідеологія. А найголовнішою є українська справа. Якщо будемо керуватися інтересами України, то прийдемо до висновку, що створення демократичного блоку принесе перемогу національно-демократичним силам, а відсутність такого блоку призведе до неминучої поразки, якою скористається влада. Тому прошу підняти руку. Хто за створення демократичного блоку? Все ж таки більшість "за".

Яворський В. Деякі члени ради не дочекалися голосування, бо їм далеко добиратися в райони, а ми не знаємо їхньої думки.

Горинь Б. Свою думку вони скажуть на наступному засіданні. Усім дякую!

 

Здавалося, що спробі похоронити ідею створення демократичного блоку покладено край, але це тільки так здавалось. У своєму виступі В. Чорновіл згадував 18-річну студентку Наталію Стецик, яка в той час виконувала роль однієї з його друкарок і помічниць. Не без його підтримки самовпевнена активістка УГС наважилася боротися за мандат народного депутата Верховної Ради УРСР. Її мало турбував той факт, що на окрузі, в якому вона мала балотуватися, був висунутий академік Ігор Юхновський.

- Вас не лякає такий суперник?

- Зовсім ні, я його переможу.

- Є домовленість, щоб члени демблоку не боролися одне з одним, бо це на вигоду комуністичним висуванцям.

- Я про це ні з ким не домовлялась.

 

Відчувалося, що Наталя має підтримку з боку Чорновола, а тому нізащо не відмовиться від абсурдного розрахунку, що зможе перемогти Юхновського. На цей раз Вячеслав доручив їй передати мені листа-звернення до ради ЛОО УГС.

- То не спеціально вам лист, а всій раді – Вячеслав Максимович просив ознайомити з тим зверненням членів ради.

- А ви читали це звернення?

- Так, читала і повністю з ним згідна.

- А крім вас ще хтось читав?

- Перед врученням мені листа, щоб я його віднесла вам, Вячеслав Максимович познайомив із його змістом своїх гостей, але я їх не знаю, можливо, це були невідомі мені члени УГС.

 

Я подякував Наталі й став студіювати звернення, поспішно написане від руки на чорнових аркушах. Вячеслав писав:

 

"Вважаю за необхідне ще раз звернутися до обласної ради УГС із пропозицією внести корективи у передвиборну тактику УГС на Львівщині.

 

Як я й передбачав, спроба "поділитися" округами призвела до закулісних операцій, при яких наших активістів зіштовхнули лобами в одних округах (Горинь – Кендзьор, Чорновіл – Рожак, Хмара – Вітович та ін.), очистивши для ліберальних комуністів безконкурентний прохід в інших.

 

Тому я пропоную рахуватися з цим списком тільки там, де йдуть наші активісти номером першим – та й то відносно рахуватися, бо треба й підстрахувати їх по інших округах, і задля самої агітації передвиборної бажано охопити побільше районів.

 

Нам треба чітко визначитися, кого ми, крім уже поставлених блоком на перші місця Горинів, Хмари і Чорновола, хочемо бачити у Верховній Раді, а кого виставляємо тільки для активної участі у виборчій боротьбі і пропаганди наших ідей (що теж дуже важливо). До перших я відношу Ігоря Деркача, Віктора Фурманова, Володимира Яворського, Олега Вітовича, Ярослава Кендзьора, Адама Кардаша (якого ми чомусь взагалі забули), Ярослава Путька, можливо, Богдана Рожака (я його менше знаю). На жаль, добре не знаю Івасика і не знаю, чи має він якісь позиції в Буському районі, щоб протистояти Котикові.

 

Інші члени УГС могли б іти як резерв на випадок якогось зриву (отже, теж повинні бути готові до найвищої ролі). Але, головне, спробувати висунути членів УГС у максимальній кількості округів, щоб скористатися предвиборною агітацією.

 

 

Отже, висуватися треба, де тільки вдасться, бажано не в одному окрузі. Бажано заповнити нашими кандидатурами насамперед такі округи (крім тих, де ми вже стоїмо твердіше): Червоноармійський, Артемівський і Ленінський у Львові (про Драча ще не знати, чи він буде балотуватись у Львові, а в Ленінському можна було б поступитися хіба М. Косіву), Самбірський (Деркач хай пробує обов'язково ще й у Львові), Яворівський (там – провал!), Стрийський (Романюк – не та кандидатура, це кон'юнктурник, який ще зажене ножа у спину, а Галя (мова про активістку УГС з м. Стрия.) слабенька та й хто її висуне?), Бродівський, Буський (Івасика треба підстрахувати), Золочівський (якщо Косів буде в Ленінському), Миколаївський (чи давати Гриніву зелену вулицю, коли там є у нас сильні позиції?), Сокальський, Турківський, Мостиський (Гель буде; здається, в Пустомитівському), Старосамбірський (я волів би там навіть Івана Макара, ніж напланованих).

 

Головне чи, крім тих кількох, за яких всі (Горині, Хмара, може, і я, хоч мене зумисне засунули в район, де у мене не було ніяких домовленостей, але справа налагоджується), решті треба висуватися, де вдасться. Та й цим чотирьом, крім Богдана, якому загарантувало висунення Т-во укр. мови, треба дублюватися і в своєму районі, і ще десь.

 

Вибори – це не тільки депутати, це не менше – агітація по всіх районах. За Лубківського, Драча чи Стецьківа я агітувати не буду, за Деркача, Вітовича, Кендзьора, Кардаша, Путька – поїду в будь-який район (навіть у Турку).

 

Як не внесемо корективи – вибори програємо, навіть якщо просунемо 2-3 (у) депутати. Тому прошу ще раз врахувати мою думку.

Член ВК УГС (підпис)                                                                                                                                                          В. Чорновіл".

 

У прокуратурі області

У мене не було сумніву, що сценарій побоїща у Львові першого жовтня був розроблений заздалегідь. Свідченням цього є тренування міліції, приїзд до Львова двох заступників міністрів внутрішніх справ – УРСР і СРСР. Очевидно, що в діях Ігоря Деркача були свідомо провокативні моменти, розраховані на конфлікт, та це не давало підстав на побиття невинних людей. Загадкою є й те, чому той, хто спрямував Деркача на такі дії, залишився осторонь.

 

Прокуратура разом з партійними органами і КГБ не могли прийти до спільної згоди, як виплутатися з подій 1 жовтня. Якщо притягнути до відповідальності одного Деркача, то невідомо, як на це прореагує громадськість. Інший варіант – покарати когось із винуватців побоїща. Але кого? Начальника міліції міста Львова Шабаєва чи начальника Львівського обласного відділу МВС Попова? Останній мав підтримку в Москві, його не так легко було покарати. Тому залишався варіант зробити винним І. Деркача. 21 листопада 1989 року його викликали в обласну прокуратуру, мали з ним довгу розмову. Допит закінчився оформленням постанови, яку слідчий дав Деркачу прочитати, підписати й вручив йому копію. З цим документом Ігор прийшов до мене, щоб порадитись, як далі бути. Я сказав йому, що справа ще не програна, головна битва – попереду. Галина Левицька зробила копію документа, щоб помістити у "Львівських новинах". Ось як слідчий мотивував необхідність притягнути Деркача до кримінальної відповідальності.

 

"ПОСТАНОВА

про притягнення в якості обвинуваченого Деркача І. С.

 

Львів, 21.11. 1989 р.

Начальник слідчої частини прокуратури Львівської області радник юстиції Шимчук В. К., розглянувши матеріали кримінальної справи 181-0067 та беручи до уваги, що по справі зібрані достатні докази, які дають підстави для пред'явлення обвинувачення Деркачу Ігорю Степановичу в тому, що він, будучи двічі протягом 1989 року притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 185 КпАП УРСР, правильних висновків для себе не зробив, а 24.09. і 01.10.1989 р. організував і взяв активну участь у групових діях, що грубо порушили громадський порядок у м. Львові, пов'язаних з його боку і учасників несанкціонованих походів, демонстрацій та мітингів з явною непокорою законним вимогам представників влади, й спричинили зрив святкових заходів, порушення роботи державних установ і транспорту.

 

24.09. 1989 р. близько 16 год. на площі Возз'єднання в м. Львові зібралось близько 300 громадян, де Деркач, всупереч установленому порядку, організував несанкціонований мітинг, на якому разом з іншими учасниками вимагав від правоохоронних органів звільнення законно притягненого до адміністративної відповідальності громадянина М. Й. Ревтя. На неодноразові вимоги працівників міліції звільнити вулицю для проїзду транспорту Деркач як організатор і активний учасник мітингу не підкорився, в результаті чого на 1 год. 25 хв. була порушена робота транспорту.

 

1 жовтня 1989 р. під час урочистостей, присвячених возз'єднанню західноукраїнських земель з Радянською Україною, Деркач на проспекті ім. Леніна, біля 16 год. згрупував близько 200 чоловік, в основному молоді, й очолив несанкціонований похід до музею народної архітектури та побуту "Шевченківський гай", де на святковому концерті мав намір виступити з театралізованою виставою, не узгодженою з оргкомітетом концерту і не включеною в програму.

 

Під час проходження вулицями міста керована Деркачем І. С. колона збільшилась приблизно до 2000 чоловік і близько 16 год. 20 хв. прибула до музею, розташованого на Чернечій горі в м. Львові. Деркач І. С. з метою здійснення своїх намірів по проведенню театралізованої вистави намагався провести очолювану ним колону на концертну площадку "Співоче поле", де з 15 год. відбувався концерт. Працівники міліції, що перебували біля входу в музей, вимагали припинити неправомірні дії і, оскільки на цю законну вимогу Деркач І. С. не реагував, були змушені перешкодити цим діям. Однак він не підкорився вимогам, дав по мегафону команду колоні рухатись вперед. Колона на чолі з Деркачем, грубо порушуючи громадський порядок, прорвала заслін із працівників міліції і ввірвалась на територію музею. Зірвавши концерт, на якому були присутні біля 4000 чоловік, Деркач реалізував проведення підготовленої його групою театралізованої вистави. По закінченні цієї вистави Деркач о 18 год. 30 хв. повів колону до стадіону "Дружба", де також відбувався святковий концерт і хотів провести її на стадіоні. Однак наряд працівників міліції через відсутність квитків на стадіон її не пропустив. Тоді Деркач повів колону в центр міста.

 

Прибувши на проспект ім. Леніна о 21 год. 30 хв., Деркач почув від присутніх там осіб, що в УВС міськвиконкому затриманий громадянин Ревть М. Й. і на цьому ґрунті відбулось зіткнення громадян з працівниками міліції. І хоч знав, що Ревть ніким не затримувався, оскільки він зараз у колони, Деркач повів колону до приміщення УВС. У результаті цього походу з 22 до 22 год. 30 хв. було зупинено рух транспорту на вул. Жовтневій, Словацького, Коперника і Миру, порушена нормальна робота державної установи – УВС м. Львова.

 

Коли очолювана Деркачем колона підійшла впритул до заслону працівників міліції по вул. Коперника, із натовпу людьми проголошувались образливі вигуки на адресу працівників міліції, а окремі особи стали кидати в них каміння, палки та інші предмети. На неодноразові вимоги працівників міліції припинити безчинства і дати можливість транспорту рухатись Деркач не підкорився і як організатор несанкціонованого походу відповідних заходів не вжив. У результаті відбулася сутичка між цивільними особами і працівниками органів внутрішніх справ, під час якої отримали тілесні пошкодження вісім працівників міліції і 44 особи з цивільного населення.

 

Таким чином, Деркач І. С. 24 вересня 1989 року являвся організатором і активним учасником групових дій, пов'язаних із явною непокорою законним вимогам представників влади, чим грубо порушив громадський порядок і нормальну роботу транспорту на 1 год. 25 хв., а 1 жовтня 1989 року він організував і прийняв активну участь в групових діях, що грубо порушили громадський порядок на протязі більше 6 год., пов'язаних із явною непокорою законним вимогам представників влади, що спричинило порушення роботи державних установ і транспорту. Вказаними діями він скоїв злочин, передбачений ст. 187-3 КК УРСР.

Крім того, Деркач І. С. за активну участь в несанкціонованому мітингу 10 грудня 1988 р. біля оперного театру у Львові був притягнений народним судом Ленінського району м. Львова 20 січня 1989 р. до адміністративної відповідальності (штрафу) по ст. 185-1 ч. 1 КпАП УРСР. Постановою того самого суду від 5 травня 1989 р. за організацію несанкціонованого мітингу 24 квітня 1989 р. на площі Ринок у м. Львові він повторно притягнутий до адміністративної відповідальності (10 діб арешту) по ст. 185-1 ч. 2 КпАП УРСР. Належних висновків не зробив і в порушення встановленого порядку 24 вересня 1989 р. організував несанкціонований мітинг на пл. Возз'єднання в м. Львові з приводу звільнення законно притягнутого до адміністративної відповідальності гр-на Ревтя М. Й. в Івано-Франківській області і явився активним учасником в його проведенні. 1 жовтня цього року під час урочистостей, присвячених возз'єднанню західноукраїнських земель з Радянською Україною, Деркач І. С. організував по Львову протягом 6 годин несанкціоновані походи та керував ними.

 

Порушуючи встановлений порядок організації проведення мітингів, вуличних походів та будучи їхнім організатором після застосування мір адміністративного стягнення за такі ж дії на протязі року, Деркач І. С. скоїв злочин, передбачений ст. 187-4 КК УРСР.

 

Таким чином, Деркач І. С. своїми діями скоїв злочини, передбачені ст. 187-3, 187-4 КК УРСР.

 

На підставі наведеного, керуючись ст. 131, 132 КПК УРСР,

ПОСТАНОВИВ:

Притягнути Деркача І. С., 5 вересня 1963 року народження, як обвинуваченого по даній справі, пред'явити йому обвинувачення у злочинах, передбачених ст. 187-3, 187-4 КК УРСР, про що йому оголосити.

 

Начальник слідчої частини (підпис)                                                                                                                                 В. К. Шимчук

 

Постанову мені оголошено 21 листопада 1989 р., суть обвинувачення роз'яснено.

(підпис)    І. С. Деркач".

(Львівські новини-11-12. – Л., 1989, – С. 72-74).

 

Через кілька днів після пред'явленої Ігореві Деркачу 21 листопада "Постанови про притягнення в якості обвинуваченого" на мою домашню адресу надійшов лист за підписом прокурора області такого змісту:

"Шановний Богдане Миколайовичу!

Прокуратура Львівської області запрошує Вас взяти участь в обговоренні проведеного розслідування кримінальної справи з приводу подій 1 жовтня в м. Львові.

 

Зустріч відбудеться 29 листопада ц. р. о 10 годині в приміщенні облпрокуратури (пл. Возз'єднання, 7, II поверх, кімната 3).

Прокурор області (підпис)                                                                                                                                        Л. Ф. Ізосімов". 

 

 

Крім мене, аналогічні запрошення отримали ще кілька людей: Іван Гель, Орест Влох, Роман Іваничук, Дарій Футорський. Судячи з усього, прокуратура Львівської області шукала способів, яким чином закрити справу побоїща 1 жовтня. Щоб з'ясувати позицію громадської комісії щодо розслідування цієї події, вирішено було зустрітися з лідерами громадських організацій.

 

Після вістки про загрозу розправи над Деркачем і отриманих від прокуратури запрошень була скликана рада Крайової організації Руху, на якій я доповідав про стан розслідування подій першого жовтня. Обговоривши це питання, ми прийняли ухвалу з вимогою притягти до відповідальності винних у побоїщі того дня. Отже, ми були готові до розмови з прокурором області. І все ж зустрілися в скверику, неподалік будинку, в якому розміщена обласна прокуратура, щоб узгодити позиції.

- Як нам оборонити Деркача? – почав розмову Орест Влох.

- А що йому загрожує? – перепитав Роман Іваничук.

- Хай Богдан розкаже, як справа з Деркачем, – запропонував Дарій Футорський.

 

Оскільки я фактично очолював громадську комісію з розгляду подій першого жовтня, доповідав із цього приводу на мітингу, збирав матеріал для спецвипуску "Львівських новин", мав доповідь на засіданні Великої ради Руху у Києві, то, без сумніву, був серед присутніх найбільше поінформованим у цьому питанні, а тому поділився з колегами своїми міркуваннями, які акценти ми повинні робити під час розмови з прокурором області. Моя пропозиція полягала в тому, щоб на початку розмови "вести розвідку боєм", дізнатись, яку позицію займає Ізосімов. Розповів, що маю запис розмови з начальником міліції міста Львова Шабаєвим та унікальне інтерв'ю з бійцем ЗМОП – головні аргументи звинувачення проти Попова, але скажу про це у кінці розмови, коли робитиму підсумок. Вважаю, що розмова має бути відвертою і безкомпромісною. Маю намір висунути ультиматум: головний винуватець побоїща – начальник міліції області Попов мусить бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Якщо прокуратура області зігнорує цю вимогу, громадська комісія, діяльність якої підтримує УГС, Рух, "Меморіал", інші неформальні організації, буде вимагати притягнення до відповідальності прокурора області Ізосімова як такого, що прикриває злочин, а отже, є співучасником злочину. Що стосується Деркача, то найкраще оборонимо його, коли аргументовано доведемо протиправні дії з боку каральних органів. Мої міркування не викликали заперечень.

 

- Без сумніву, найкращий захист – напад. Треба атакувати позицію, яку зайняла в цій справі прокуратура, – резонно зауважив Іван Гель.

На подальший обмін думками не вистачало часу – не випадало спізнюватись.

- Пора йти, – глянувши на годинник, сказав я, – але перед тим хочу вас повідомити, що нашу розмову з прокурором буду записувати на диктофон – щоб вас це не шокувало.

- А якщо Ізосімов не погодиться, щоб розмова велася при диктофоні? – дещо знічено запитав Влох.

- Тоді розмова не відбудеться. І ви повинні мене в цьому підтримати, – твердо сказав я.

 

Розуміючи непросту ситуацію у країні в цілому й у Львові зокрема, прокурор області Ізосімов вирішив балансувати між громадською думкою і даними йому вказівками вищих інстанцій. Щоб мати підтримку, він залучив до розмови з нами прокурора міста Львова Стефана Крикливця і начальника слідчої частини Василя Шимчука. Мета трійки полягала в тому, щоб якнайбільше отримати інформації і спільними зусиллями схилити нас до прийняття їхньої версії подій першого жовтня. Про те, що той план не вдався, свідчить стенограма проведеної дискусії.

 

Почав розмову вступним словом Л. Ізосімов. Переказав надруковану в газетах і передану по телебаченню інформацію і передав слово начальнику слідчої частини В. Шимчуку. Той скупо розповів про хід слідства, про висновки слідчої групи по цій справі, зачитав уривки з постанови від 21 листопада 1989 року про притягнення в якості обвинуваченого Ігоря Деркача.

Ізосімов Л. Чи будуть запитання?

Гель І. У мене є запитання. Чому прокуратура області так наполегливо захищає генерал-майора Попова – справжнього винуватця побиття людей і намагається підставити замість нього полковника Шабаєва?

Ізосімов Л. Іване Андрійовичу, інформуючи вас сьогодні про висновки слідства, ми виходимо з матеріалів справи, де поряд з іншими є протокол допиту Шабаєва, у якому він чітко й однозначно висвітлив ці події саме так, як ми вас інформували.

Футорський Д. Чи маєте ви намір допитати генерал-майора Попова?

Ізосімов Л. При умові, якщо після сьогоднішньої розмови нам буде дано деякі відправні моменти.

Футорський Д. Ви могли і без відправних даних вийти на повноту розслідування, адже не забувайте, що Шабаєв в якійсь мірі підлеглий Попова і на нього міг бути, як то кажуть, тиск.

Ізосімов Л. Про повноту слідства можна буде говорити тоді, коли ми розставимо крапки над "і", коли виведемо на чисту воду окремих осіб і посадимо їх на лаву підсудних. Тоді буде повнота.

Футорський Д. З викладеного вами матеріалу можна зробити висновок, що прокуратура особливу увагу приділяє з'ясуванню питання, хто спричинив інцидент першого жовтня зі сторони натовпу.

Ізосімов Л. Не тільки з боку натовпу, але й конкретних працівників міліції, які перевищили владу.

Футорський Д. Чому під час інциденту першого жовтня ніхто з тих людей, які безпосередньо ображали міліцію, чинили якісь протизаконні дії, не були затримані? Адже ОМОН, (ОМОН – отдел милиции особого назначения, український відповідник – ЗМОП, загін міліції особливого призначення) який протистояв натовпу, мав для цього усі засоби й можливості, щоб тих осіб, які чинили безправні дії, порушували громадський порядок, безпосередньо затримати і притягнути до відповідальності?

Горинь Б. Додам, що в кожного бійця ЗМОП були не тільки гумові кийки, а й наручники.

Ізосімов Л. Вважаю, що питання задано не за адресою. Жоден працівник прокуратури не брав і не міг брати участі в тих подіях. Що стосується запитання, чому не затримали, то я не в стані на нього відповісти. Моя думка така. Нам в такій обстановці, як зараз, простіше говорити про те, що було, а тоді, я так собі уявляю ці події, творилася нерозбериха, катавасія.

Футорський Д. Чи задавалося таке питання бійцям ЗМОП?

Шимчук В. У принципі такі запитання ставили. Вони відповідали, що не могли когось затримати, бо не видно було, хто з людей кидав каміння – вулиця була темна, без світла. Із дев'ятнадцяти лампочок горіло всього сім. Вирізнити в темноті окремих людей в натовпі було неможливо.

Іваничук Р. А чи не було спеціально так зроблено, щоб не було освітлення?

Ізосімов Л. Романе Івановичу, це питання виясняли – і не лише шляхом одержання якогось документа. Такий документ, до речі, у справі є. Перевіряли безпосередньо на пульті, де включається вечірнє і нічне освітлення, досліджували, яким чином освітлюється вулиця Коперника – автономно чи разом з освітленням інших вулиць. Нам пояснили і дали документ, що технічно неможливо вимкнути світло лише на вулиці Коперника, щоб це не зачепило весь прилеглий район. Технічно неможливо, але встановлено, що дванадцять електроламп не горіли – якісь перегоріли, якісь були розбиті. Різні могли бути причини.

Футорський Д. Прозвучала фраза, що опір у натовпі почав підсилюватися тоді, коли почали відтісняти людей. У зв'язку з тим запитання: скільки з тих людей, яких ви опитали, отримали удари спереду, а скільки ззаду?

Шимчук В. Я не можу сказати точно скільки, але у цьому плані наробки є, можемо пред'явити.

Ізосімов Л. Дарій Любомирович підніметься наверх і ознайомиться з матеріалами справи.

Горинь Б. Василю Кириловичу, ясність у ситуацію вносять свідчення бійця ЗМОП, який був задіяний у цих подіях. Я не буду їх повністю зачитувати, а наведу лише одну цитату. На запитання, чи був опір народу під час подій першого жовтня, відповідь була така (цитую): "Опору народу практично не було, тому що всі були шоковані тим, що сталося. Каміння і пляшки полетіли після того, як ми врізалися в людей. Кількість їх дуже незначна, щоб говорити про якийсь опір. Одяг змопівця такий, що убезпечує від будь-яких травм. Він складається з польової форми – сірої, чорного берета і каски, ПР-73, а також – наручники, чоботи, які шнуруються, бронежилети двох типів: легкий – три кілограми і важкий – десять з половиною кілограмів. Також щити, протигази. Поки що не видали балонів з газом "Черемуха-10".

 

Отже, сам змопівець говорить, що ніхто з них не потерпів, а ви нас хочете переконати, що серед бійців ЗМОП були потерпілі. Чим пояснити таку вашу позицію?

Шимчук В. Є висновок експертизи. Ніде не дінемося від факту, що вісім працівників міліції потерпіли.

Ізосімов Л. Богдане Миколайовичу, потерпілі були не з числа змопівців, а з числа інших.

Футорський Д. Скільки міліціонерів потерпіло?

Шимчук В. Вісім.

Футорський Д. А чому в газеті було написано, що сімнадцять?

Ізосімов Л. Тому що на момент публікації в газеті і мого виступу по телебаченню було відомо, що крім десяти потерпілих працівників міліції, які безпосередньо брали участь у подіях першого жовтня на вулицях Миру, Стефаника, Жовтневій і проспекті Леніна, ще сім військовослужбовців, які несли службу в міліцейській формі, одержали тілесні ушкодження і деякі з них перебували на лікуванні.

Футорський Д. В якому госпіталі?

Ізосімов Л. Що стосується питання, в якому госпіталі були ці військовослужбовці, то на нього я повинен відповісти так: це були окремі випадки нападу на військовослужбовців, що здійснювали військову службу в міліцейській формі. На них було скоєно напади і окремі з них потрапили в лікарню. Ми про це сьогодні не згадуємо, оскільки ці випадки не мають відношення до справи.

Футорський Д. А тепер ви відфільтрували потерпілих міліціонерів від тих, які отримали пошкодження в іншій ситуації?

Ізосімов Л. Так ми поступили і щодо цивільних осіб. Ми ж не задавали питання жінці, чи її побив чоловік, чи вона одержала побої першого жовтня. Виясняли, за яких обставин це відбулося, ґрунтувалися на висновках судово-медичної експертизи, з'ясовували питання щодо характеру тілесних ушкоджень, їхньої локалізації, чим вони могли бути заподіяні, за яких обставин, в якому положенні було тіло потерпілого під час заподіяння тілесних ушкоджень – все з'ясовували.

Футорський Д Ставлю запитання конкретно: в якому госпіталі були потерпілі міліціонери, в яких ви брали покази?

Шимчук В. Госпіталь розташований на вулиці Леніна. Після закінчення нашої розмови піднімемось у кабінет вище поверхом, там про все дізнаєтесь.

Ізосімов Л. Отже, це питання, рівно ж як і попереднє, ви можете вияснити з Василем Кириловичем, коли підніметесь поверхом вище, він вам покаже матеріал.

Горинь Б. Чи відомі прокуратурі випадки, щоб хтось давав офіційні або неофіційні розпорядження, щоб медичні працівники не давали потерпілим громадянам довідок про отримання тілесних ушкоджень?

Ізосімов Л. Відповідаю. У виступі по телебаченню і у виступі третього жовтня на мітингу я спеціально наголосив на тому, що будь-яка людина, яка вважає себе потерпілою під час подій першого жовтня, має право у будь-який момент звернутися до прокуратури і безперешкодно їй буде надано спрямування для проходження судово-медичної експертизи. Були дні, коли до нас зверталося дуже багато людей і всім без винятку такі скерування були дані. Жодних перешкод для проходження судово-медичної експертизи ні з нашого боку, ні, наскільки мені відомо, з іншого боку, хоча про інших я не можу розписуватися, але з боку прокуратури таких перешкод не було і не могло бути. Це виключено.

Крикливець С. Я мав з цього приводу розмову з керівником бюро судово-медичної експертизи. Він сказав, що у них є інструкція, щоб у потерпілої особи був паспорт, бо в іншому випадку вони не дають висновку. Я сказав, щоб у людей, які приходять без документів, але мають направлення з міської або обласної прокуратури, не вимагали паспорта і проводили експертизу, бо ми з цими людьми мали розмову і дали їм направлення.

Ізосімов Л. Я продовжу. Після того, як ми давали скерування на медичну експертизу, ми брали на облік тих осіб з метою зустрітися з ними і допитати, за яких обставин все це сталось.

Влох О. Чи не вважаєте ви доцільним розглядати незаконні дії міліції по відношенню до тих людей, які були в колоні, але не чинили опору і просто втікали?

Ізосімов Л. Абсолютно вірно ставите питання. Коли мова йде про локалізацію, як ми висловлюємося, розміщення на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, коли такі ушкодження виявлено на спині, значить, вони нанесені при переслідуванні, в цьому, безумовно, є елементи перевищення повноважень.

Горинь Б. Ви вважаєте, що з сорока шести потерпілих із цивільного населення тільки сімнадцять були невинними жертвами?

Ізосімов Л. Ми з певністю говоримо щодо сімнадцяти потерпілих, а відносно інших двадцяти дев'яти чоловік такої впевненості у нас немає. У нас ще немає конкретики, а тому звертаємося до вас із пропозицією допомогти нам. Якщо буде ця пропозиція прийнята – добре, а якщо не буде – що ж, розведемо руками, будемо, виходячи зі своїх можливостей, продовжувати роботу. Прошу, Іване Андрійовичу.

Гель І. Скільки потрібно часу для розслідування, бо надмірне затягування цієї справи викликає тривогу в людей. Це одне запитання, і друге: як вияснити участь або неучасть прокурора області в усій цій справі. Чи звертався до вас Попов за консультацією про правомірність або неправомірність цих дій?

Ізосімов Л. Відповідаю. Перше: ми не зацікавлені в будь-якому зволіканні. Якщо б у нас була об'єктивна можливість розставити крапки над "і", ми були б щасливі люди. Оце зволікання аж ніяк не обумовлене якимсь небажанням, чи нехлюйством, чи нерадивістю людей, які безпосередньо займаються розслідуванням. Але це люди і ми не маємо права застосовувати до них детектори брехні чи інші незаконні заходи ведення слідства. Вірячи чи не вірячи особі, яка допитується в якості свідка чи потерпілого, ми доступними нам засобами і формами перевіряємо, апробуємо, підсилюємо чи, навпаки, щось відкидаємо, але тільки в рамках закону. Щодо тривалості слідства. Над справами подібного роду робота повинна вестись до тих пір, поки вона не буде доведена до логічного кінця. Можливо, це буде через півроку, а можливо, через рік нам вдасться все встановити. Робота буде вестися протягом усього часу, на який закон дає право притягнення до кримінальної відповідальності за подібного роду злочин. Щодо наступного запитання, то з прокурором області ні Попов, ні Шабаєв у подібного роду випадках не консультуються.

Гель І. Отже, вони можуть застосовувати силу без будь-яких консультацій?

Ізосімов Л. У них є відомчі інструктивні матеріали, якими вони керуються в усіх випадках, пов'язаних з їхньою службовою діяльністю.

Гель І. Маючи такі повноваження, вони, по суті, є держава в державі, їм не потрібні жодні консультації.

Ізосімов Л. Іване Андрійовичу, повторюю: як діяти в цій конкретній ситуації і в подібних випадках з прокурором вони не консультуються. Якщо говорити про конкретний випадок, на превеликий жаль, я дізнався про нього о восьмій тридцять ранку другого жовтня.

Гель І. Виходить, що ніхто нічого не знав. А в той час якийсь підполковник сам вирішує застосовувати йому проти людей кийки чи ні, а потім ще і саперні лопати.

Ізосімов Л. Відповідно до нормативних актів, вони не повинні консультуватись, а мають поставити постфактум до відома прокуратуру про те, що відбулось.

Горинь Б. Значить, допускається сваволя.

Ізосімов Л. Прошу мати на увазі, що ми не встановлюємо закон – ми його застосовуємо.

Горинь Б. Інструкція – це не закон.

Ізосімов Л. Богдане Миколайовичу, ви зачепили дуже важливе питання. Повинен вам сказати, що завдання прокуратури – здійснювати нагляд за дотриманням закону, а не відомчих інструкцій, різного роду відомчих наказів і тому подібного. До нагляду за дотриманням інструкції, яка регламентує застосування гумових кийків та інших спецзасобів, ми відношення не маємо, інакше це буде не прокуратура, а невідомо що.

Горинь Б. А якщо застосування інструкції виходить за межі закону, суперечить закону, то чи повинна в такому разі втручатися прокуратура?

Ізосімов Л. На рівні прокурора Львівської області.

Горинь Б. З ким погоджена інструкція?

Ізосімов Л. Вона погоджена з міністром юстиції Союзу.

Горинь Б. Леоніде Федоровичу, ви уникаєте з'ясування головного питання. Ви сказали, що є протокол допиту начальника міліції міста Львова Шабаєва, але не відповіли на запитання, чому не був допитаний начальник управління МВС області генерал-майор Попов, якому підпорядкований ЗМОП. Хочу вам сказати, що ми більш-менш зорієнтовані, які сили задіяні для оборони Попова.

Ізосімов Л. О-о! Наша розмова набуває не того напрямку.

Горинь Б. Саме того, причому найважливішого напрямку.

Ізосімов Л. Богдане Миколайовичу, чисто по-людськи я вам скажу таке. Не є таємницею для громадськості, що протягом багатьох десятиріч прокуратура і міліція, формально розглядаючись як союзники, фактично конфліктують. І не від хорошого життя складаються ці стосунки. Обстановка так складається. Не думайте, що ми (я не маю на увазі події першого жовтня) терпимо ставимось до різноманітних порушень соціального й іншого законодавства та перевищення влади в інших випадках працівниками міліції. Як ви вважаєте вони на нас дуже любовно поглядають, образно кажучи, коли бачать наше втручання? Я кажу це до того, що в начальника слідчої частини і в мене жодних спонукань для захисту конкретно особи Попова бути не може, але ви можете залишатись при своєму переконанні.

Влох О. Чи було попереднє звернення до натовпу, що будуть застосовані активні форми наведення порядку?

Шимчук В. Було тільки звернення, щоб розійтись. Коли на нього натовп не прореагував, заслін міліції розступився і було задіяно ОМОН. Але перед введенням ОМОН роздався великий гуркіт, щоб люди втікали.

Горинь Б. Гуркіт спричинили ударами кийків об щити для того, щоб люди втікали і щоб можна було їх бити по голові, по плечах, а не по обличчю? Василь Кирилович сповістив нам дуже цікаву інформацію, вона підтверджується також матеріалами, зібраними громадською комісією для розслідування цих подій.

Влох О. Відомо, що указ від 1988 року про організацію проведення мітингів, демонстрацій, масових походів формулюється як указ про порядок організації, а не заборони. Чи не вважає прокуратура за доцільне провести якесь розслідування щодо правильності застосування цього указу зі сторони радянських органів на місцях? За останній рік відбулася велика кількість несанкціонованих мітингів. Виникає запитання: чому вони не були санкціоновані? Адже ці мітинги не супроводжувалися якимись безпорядками, тому не було підстав, щоб їх не санкціонувати. Разом з тим ці мітинги були незаконними, бо на них не було санкцій і люди за участь у них несли адміністративну відповідальність, хоча, на мою думку, покарання були несправедливими. Чи не вважаєте ви за доцільне звернути на це увагу?

Ізосімов Л. Не лише вважаю за доцільне, а безпосередньо наголошую, причому не лише в усній, а й у письмовій формі, що виконком будь-якого рівня, який безпосередньо розглядає заяву щодо проведення того чи того масового заходу і відмовляє в його проведенні, повинен обґрунтовувати причину відмови, при цьому не брати її зі стелі, вибачте на слові, а так, як це регламентує сам указ. З цього приводу прокуратурою внесено письмовий документ у виконком обласної ради.

Влох О. З того, що ви нам представили, я зрозумів, що події першого жовтня діляться на дві частини. Перша частина – це поведінка Ігоря Деркача, а друга – перевищення міліцією і загоном міліції особливого призначення своїх службових повноважень. У мене склалося враження, що з боку прокуратури головний акцент робиться на порушеннях з боку натовпу. Звичайно, я розумію, що йдеться про захист честі мундира, а тому заведена кримінальна справа на Ігоря Деркача. У зв'язку з цим у мене два запитання. Перше: хто подав скаргу на Ігоря Деркача, і друге: хто є офіційним адвокатом Деркача?

Ізосімов Л. На перше запитання я можу відповісти так: письмова заява щодо притягнення до кримінальної відповідальності в обов'язковому порядку вимагається лише у випадках, коли особі, яка звертається з такою заявою, заподіяні легкі тілесні ушкодження або заподіяні образи чи інші дії, які принижують її гідність. У всіх інших випадках письмової заяви як такої не вимагається. У даному випадку, крім заяв узагальнюючого характеру, що в місті відбуваються безпорядки, інших заяв не було. Що стосується другого запитання, Оресте Григоровичу, то офіційним адвокатом з моменту пред'явлення Деркачу звинувачення (навіть не з моменту закінчення справи, як це відповідало б закону, а раніше) є адвокат юридичної консультації Гнатів, який разом з Деркачем знайомився зі справою. Хто буде далі адвокатом – це залежить від волі Деркача.

Влох О. За якою статтею відкрито справу?

Ізосімов Л. Справа, як ви висловлюєтеся, відкрита за статтею 166, частина 2. Це якраз стаття, яка передбачає відповідальність за перевищення службових повноважень. Що стосується названих людей, то у випадку, якщо б слідством було встановлено, що Попов, Шабаєв, Мартинов, які ще прізвища називалися? Рєзник, Санітарський, Пантюшев – безпосередньо чи якимось іншим чином вдарили того або іншого чоловіка чи жінку, безпосередньо скоїли насильство своїми руками, отоді в нас були б підстави притягнення їх до кримінальної відповідальності по 166 статті, частина 2.

Влох О. А Деркач творив насильство?

Ізосімов Л. А йому, до речі, це не ставиться у вину.

Влох О. Деркач не скоїв насильницьких дій проти людей, його звинувачують у тому, що він був ініціатором. А маємо справу з побиттям людей ЗМОП і не знаємо навіть, хто давав наказ на таке побиття. Хіба це не достатня підстава, щоб відкрити кримінальну справу?

Ізосімов Л. Сам факт видання наказу міліції особливого призначення на витіснення людей не є криміналом.

Горинь Б. Але мова не про витіснення, а про побиття людей, а це різні речі. Люди тікали, їх доганяли і били. Тому прошу не вживати слово "витіснення", воно тут не на місці, будемо говорити професійною мовою.

Ізосімов Л. А я стараюся говорити професійною мовою, виходячи з матеріалів слідства. Якби було встановлено і якщо буде встановлено, якби ви зачитали матеріали, що Шабаєв чи хтось інший дав команду не на витіснення, а на застосування сили, не маючи на це достатніх підстав, тоді можна говорити про їхню кримінальну відповідальність. На даний момент, а про це доповідав начальник слідчої частини товариш Шимчук, одержано неспростовні дані про те, що було дано наказ на введення ОМОН для витіснення людей. Як справа буде розглядатись у подальшому – побачимо.

Влох О. Відомо, що до Львова було доставлено частини міліції з різних міст Львівської області – Стрия, Дрогобича, Червонограда та інших. Разом з тим, коли відбувався стотисячний чи двохсоттисячний релігійний похід 17 вересня, коли було набагато більше скупчення людей, не було потреби запрошувати міліцію з інших міст для забезпечення порядку.

Ізосімов Л. Питання, Оресте Григоровичу, задано вами не по адресу. Питання щодо задіяння, розстановки сил міліції не в нашій компетенції.

Влох О. Я розумію, що це не у вашій компетенції, але я хотів би, щоб прокуратура цей немаловажний фактор врахувала. У ситуації, коли відбувається свято, не потрібно було такої кількості міліції для забезпечення порядку, як не потрібно було її 17 вересня.

Ізосімов Л. Ви згадали 17 вересня. Хочу сказати, що у нас була зустріч з Іваном Андрійовичем і я, до речі кажучи, з пошаною ставлюся до товариша Геля, оскільки він виявився людиною слова і я переконався, що все буде поставлено на солідну основу.

Влох О. Ми бачимо, що люди є самоорганізовані, а тому притягнення загонів міліції та ще з якимись обладунками створює психологічну напругу.

Ізосімов Л. Ще раз повторюю, Оресте Григоровичу, запитання дано не за адресою.

Горинь Б. Мова про повноту розслідування, якої ви чомусь уникаєте, заявляючи, що це не по адресу і те не по адресу. Повне розслідування подій першого жовтня – це сукупність усіх факторів, у тому числі й з'ясування політичної ситуації. Тому до матеріалів справи має бути долучене пояснення першого секретаря обкому компартії Погребняка. Необхідно з'ясувати, чи був він поінформований, що відбувається на вулиці Коперника першого жовтня, чи узгоджувалося з ним питання про застосування засобів т. зв. "активної оборони", чи була це безпосередньо ініціатива міліцейських чинів.

Ізосімов Л. Повторюю, нікого не збираюся захищати. Наскільки мені відомо, товариш Погребняк як перший секретар обкому не був поставлений до відома про намір застосовувати силу, тим більше гумові кийки. У своїх публічних виступах він уже відповідав на такого роду запитання.

Горинь Б. Я наводив цитату з показів бійця ЗМОП, який в іншому місці твердить, що під час святкування Дня міста і подій першого жовтня у Львові перебували заступник міністра внутрішніх справ України і заступник міністра внутрішніх справ Союзу. Очевидно, що вони мали докладну інформацію про все, що відбулося. Вважаю, що їхні покази також були б дуже важливі для справи.

Ізосімов Л. Одна зі складових мети нашої сьогоднішньої зустрічі – вироблення з вашою участю і з вашою допомогою підходів у подальшій нашій роботі. Маю на увазі співпрацю, про яку ми говорили. Я прекрасно розумію, що конкретно з вашого боку та інших товаришів будуть моменти, які заслуговують на першочергову увагу при проведенні подальшої роботи. Оце одна зі складових частин мети, яку ми переслідували, зустрічаючись із вами.

Іваничук Р. Я вперше на такій розмові, але зорієнтувався з позиції депутатської групи, яку підтримую, – Федорова, Братуня, Сорочика, і з нинішньої інформації професора Ореста Влоха та Богдана Гориня, що мають бути заведені кримінальні справи на Попова і Шабаєва, а не тільки на одного Деркача. Якщо оскаржується Деркач, має оскаржуватись і Попов або Шабаєв. Якщо так буде поставлено питання, то напруга серед народу, яка зараз є, буде знята. Як голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка, як письменник закликаю зробити саме так, тому що тих напруг у Львові в нас дуже багато, а що їх можна зняти, свідчить похід греко-католиків минулої неділі. (Роман Іваничук мав на увазі велике греко-католицьке богослужіння, яке відбулося 26 листопада у Львові біля Порохової вежі під відкритим небом. Його відправляли 30 священиків. Після богослужіння стотисячний похід з церковними хоругвами та синьо-жовтими прапорами рушив до греко-католицької святині – собору святого Юра, біля якого було відправлено молебень. Міліція не чинила жодних перешкод демонстрації греко-католиків.) Я був там від початку до кінця, змерз як цуцик. Там не було жодного міліціонера, були тільки дружинники із Руху та УГС. Значить, треба відкривати справи для звинувачення з обох боків, тоді буде справедливий підхід.

Ізосімов Л. Романе Івановичу, я як юрист повинен вам сказати наступне. Незалежно від того, відносно якої особи вирішується це питання про порушення кримінальної справи, і незалежно від її службового становища кримінальна справа може бути порушена, якщо дотримуватися закону, лише за наявності необхідних для цього підстав. Як я можу підвести штучно (не знаходжу іншого слова) дії Попова під статтю 166, частину 2? Якщо буде встановлено, я забігаю наперед, що він, поїхавши зі стадіону "Дружба", вклинився в людей і навідмаш наносив удари, він буде на лаві підсудних, а в іншому разі – ні, в мене немає підстав для заведення на нього кримінальної справи.

Горинь Б. Боже мій, як несерйозно ви підходите до цього питання. Для чого Попову було бити когось із людей, йому достатньо було дати наказ?!

Влох О. Створюється враження, що слідство набирає однобокого характеру, воно старається зараз знайти цапа-відбувайла і тим цапом вибрали Деркача. Ми зовсім не схвалюємо усіх його дій, але все ж таки необхідно враховувати той факт, що Деркач нікому не завдав тілесних пошкоджень, а тілесні пошкодження наніс ЗМОП – і це є злочин. Я хотів би задати таке питання: чи можуть бути подані колективні скарги, оскільки люди налякані тим, що відбулося, і кожний потерпілий боїться подавати скаргу в письмовій формі, що такого-то числа о такій-то годині було вчинено на людей напад.

Ізосімов Л. Ні, у кримінальному судочинстві розглядається конкретна особа, яка потерпіла внаслідок протиправних дій. Розглядаються обвинувачені – знову ж таки конкретні особи. Хтось із них може стати підсудним, засудженим і таке інше. Щоб цей акт правосудця відбувся, потрібні свідки. Не розумію, чому б людям, відкинувши необґрунтовану боязкість, не звернутись у прокуратуру, у слідчу групу, яка продовжує роботу, тим більше якщо є відомості щодо конкретних людей, які перевищили владу, чому не зробити це зараз, адже ще не пізно?

Влох О. Я поставив питання про колективну скаргу, оскільки неформальні організації мають до цих подій однозначне ставлення і хотіли б його висловити у спільній заяві.

Ізосімов Л. Немає питань, будь-яка організація, колектив чи група громадян можуть звернутися зі скаргою з приводу будь-якої ситуації, будь ласка. Але більше цінним, виходячи з інтересів об'єктивного розслідування конкретної справи, є конкретні факти. Хочу вам сказати, що деякі важливі для слідства, і мені в тому числі, факти стали відомі з нашої сьогоднішньої розмови. Йдеться про факти, яких ми раніше не брали до уваги.

Горинь Б. Дозвольте, товариші, зробити деякі підсумки. Вважаю, що сьогоднішня зустріч дуже важлива. Як секретар громадської комісії з розслідування подій першого жовтня хочу заявити, що про ці події мені особисто доводилося доповідати не раз – не тільки на мітингу 15 жовтня, а й на сесії Великої ради Руху в Києві, де я робив доповідь про посилення репресій зі сторони правоохоронних органів в Україні. Головна увага була приділена подіям 1 жовтня у Львові. Велика рада Руху прийняла резолюцію, щоб направити усі документи з приводу посилення репресій в Україні, зокрема подій першого жовтня у Львові, у відповідні республіканські та всесоюзні органи, а також у міжнародні органи, якими є Комісія з прав людини ООН, Міжнародна гельсінкська федерація та інші правозахисні організації.

 

Усі матеріали, зібрані громадською комісією, будуть поміщені в окремому збірнику. Будемо домагатися, щоб Гельсінкська федерація і Комісія з прав людини ООН розглянули питання про порушення прав людини в Українській РСР. Хочу особливо на цьому наголосити, оскільки дехто вважає, що питання першого жовтня є локальною подією, яку можна звести до притягнення до кримінальної відповідальності з одного боку – Деркача, а з іншого – якогось капітана чи лейтенанта загону міліції особливого призначення, обминувши Попова, Мартинова і всіх тих, які мають до цього безпосереднє відношення. Справа ця набуває набагато серйознішого характеру ще тому, що під час святкування возз'єднання у Львові перебували заступник міністра внутрішніх справ УРСР і заступник міністра внутрішніх справ СРСР, які мають докладну інформацію про ці події. Як свідчить боєць загону ЗМОП, для високих гостей була проведена так звана показуха, під час якої роль учасників мітингу виконували курсанти школи міліції, а ЗМОП з кийками і щитами наводив порядок. Це все говорить про те, що події першого жовтня підготовлялися, планувались. Було очікування нагоди, моменту, щоб застосувати силу, яка для цієї мети була спеціально вишколена і підготовлена.

 

Громадська комісія враховує, що на прокуратуру може чинитися тиск. Сьогодні ми мали можливість переконатися, що з боку прокуратури тиску на громадську комісію не було. Кожен із нас вільно висловив свої міркування з приводу обговорюваної теми, але ми не відкидаємо можливого тиску на прокуратуру зі сторони вищих інстанцій – прокуратури республіки і Союзу, міністерства внутрішніх справ республіки та Союзу, на чому наголошувала депутатська комісія Верховної Ради СРСР у своїх висновках.

 

Особисто вважаю, що прокуратура області свідомо зігнорувала висновки обох комісій. У цьому контексті хочу наголосити на таких моментах. Громадська комісія заявляє протест з приводу притягнення до кримінальної відповідальності Ігоря Деркача, оскільки в його діях відсутній склад злочину. Висловлюємо також протест з приводу того, що до цього часу в матеріалах слідства немає показів генерал-майора Попова, а також, для з'ясування політичної ситуації в області, показів першого секретаря обкому КПУ товариша Погребняка.

 

Висловлюємо також протест з приводу необ'єктивності розслідування подій першого жовтня. Безпосередню вину за це покладаємо на прокурора області Леоніда Федоровича Ізосімова. Вважаємо, що той стан розслідування, про який ми сьогодні дізналися, свідчить про однобокість підходу прокуратури у виконанні покладених на неї обов'язків. Вважаємо, що стан розслідування подій першого жовтня є початковим, а не кінцевим етапом. Є надія, що той резонанс, який отримають події першого жовтня не тільки в республіці та Союзі, ай серед кіл світової громадськості, змусить, наголошую, змусить львівську прокуратуру дещо по-іншому підійти до розслідування подій першого жовтня.

 

Що стосується ознайомлення світової громадськості з подіями першого жовтня, то прошу мати на увазі, що знятий 4 жовтня про потерпілих відеофільм уже надійшов до Міжнародної гельсінської федерації і Комісії з прав людини ООН, як і збірник матеріалів, підготовлених громадською комісією. Питання за вами, Леоніде Федоровичу. Залежно від того, яким буде завершення роботи Львівської обласної прокуратури, міжнародні правові інстанції будуть оцінювати її зі знаком "плюс" або зі знаком "мінус". Питання участі в тій справі прокурора області Леоніда Федоровича Ізосімова залишається відкритим. Ми чекаємо від вас рішучих, об'єктивних дій, які єдині здатні поправити ту репутацію, яка зараз у вас є. Я закінчив.

Ізосімов Л. Дякую, Богдане Миколайовичу, за висловлений вами погляд на розгляд цієї справи. Залишаючись при своїх переконаннях, просив би з метою створення найбільш повних можливостей для прокуратури по дальшому розслідуванню всього, що сталося, а ви правильно говорите, що у певному розумінні ми вже підійшли до питань, які мають бути розслідувані з їх конкретизацією, я залишаюся вільним у своїй пропозиції щодо того, щоб використати матеріали, які є в розпорядженні громадської комісії – в межах доступного і можливого. Подати допомогу слідчій групі у встановленні й детальному з'ясуванні всіх без винятку обставин, які необхідні. Якщо з вашого боку виявиться така добра воля, якщо знайдете можливим передати нам матеріали, будемо вдячні, а не знайдете – ми ж не можемо у вас вимагати.

Горинь Б. Ми повинні вирішити – чи для об'єктивності розслідування ситуації наші матеріали подавати попередньому слідству, яке поки що не виправдало наших надій, чи ці матеріали подати інстанції, яка вважається найоб'єктивнішою, тобто подати під час судового слідства, долучивши до справи – це єдине, що ще не вирішено.

Ізосімов Л. Хочу на закінчення повідомити, що була відповідна комісія з міністерства внутрішніх справ, яка прийшла до висновків, що міліція від початку до кінця діяла законно. Є такий висновок.

Я вам дякую, товариші.

Горинь Б. Вважаю, Леоніде Федоровичу, що наша розмова була конструктивною.

Ізосімов Л. Вона буде вважатися ще більше конструктивною, якщо громадська комісія в межах можливого нам допоможе..

 

Розгляд цього питання прокуратурою разом з представниками громадськості має певний інтерес і для нинішнього часу. Можна зробити висновок, що влада вимушено рахується з думками представників громадськості лише в тих випадках, коли відчуває, що ці думки є вираженням настроїв народу, готового обороняти свої права усіма доступними засобами – аж до загального страйку.

 

Передвиборче інтерв'ю

Стан передвиборчої кампанії ретельно аналізували працівники КГБ та партійних органів. Їхньою метою було не допустити до Верховної Ради УРСР і місцевих рад "націоналістів та екстремістів" від УГС. Активна робота провадилася на підприємствах. Людей лякали небезпекою націоналістичних сил, які "рвуться до влади". Важко сказати, як сталося так, що мені подзвонив із заводу "Мікроприлад" інженер Звєздовський і попросив, щоб зустрітися з ним. Я дав йому адресу, сказав як доїхати на вулицю Кульчицької. Прізвище Звєздовського я знав раніше, він намагався підтримувати контакти з керівництвом УГС, був знайомий із Вячеславом Чорноволом. На цей раз мій гість запропонував мені дати інтерв'ю для заводської газети. Сказав, що точиться багато розмов про УГС і працівники хотіли б докладніше познайомитися з нашою діяльністю. Оскільки газета виходить російською мовою та й більшість працівників розмовляє російською, в тому числі й він, просив дати інтерв'ю на "общепонятном".

 

Я розумів відповідальність цієї зустрічі й розмови. Якщо моє інтерв'ю було заплановане для заводської газети, то мусив Звєздовський з кимось узгоджувати це питання. Отже, хтось підказав йому взяти в мене інтерв'ю. Не було сумніву, що це не тільки його ініціатива. Тож для кого даю інтерв'ю? Для КГБ і партійного керівництва Львова та області? Не випадало, шукаючи якогось приводу, відмовитися, а тому дав згоду відповісти на всі запитання з умовою, що мої відповіді не будуть скорочені або до невпізнання відредаговані! Звєздовський дав слово, що не буде жодного редакційного втручання. Через два дні він приніс мені для авторизації машинописний текст інтерв'ю, який був поміщений у "Львівських новинах".

 

"Предвыборное интервью газете СКБ "Микроприбор"

Вопрос. Богдан Николаевич, Вы являетесь председателем Львовского областного филиала УХС. Мы знаем о вашей организации и о вас лично из наших официальных средств массовой информации только негативное. "Экстремист", "националист", "дестабилизируют обстановку" – это далеко не полный перечень ярлыков, которыми сопровождается упоминание УХС.

 

На сегодняшний день трудовой коллектив КБ завода "Микроприбор", органом которого является наша газета, этой односторонней информацией не удовлетворен. Наши читатели хотят получить информацию из первых рук, т. е. лично от вас, самим разобраться и сделать выводы относительно вашей организации. Мы бы хотели получить от вас ответы на ряд вопросов, включая так называемые "каверзные".

 

Ответ. Надеюсь, что общими усилиями сможем дать вашим читателям объективную информацию о том, что представляет собой УГС и в чем состоят его цели и деятельность.

Вопрос. Тогда прямо с каверзного вопроса и начнем. Как вы относитесь к тому, что я с вами беседую на русском языке?

Ответ. Считаю, что наш разговор может иметь интерес только в том случае, если он будет абсолютно откровенным. В противном случае нет смысла его начинать. В вашем вопросе сконцентрирована вся сложность и путаница, существующая во взглядах на национальные проблемы, еще более затуманенные недавно выработанной платформой КПСС по национальному вопросу. Чтобы ответить на ваш вопрос я условно переношу нашу беседу во Францию и представляю себе аналогичный вопрос русского к французу: как прореагирует он, если к нему обратятся на русском языке? Все зависит от того, знает или не знает этот француз русский язык. Если он знает, будет вести разговор на русском, если не знает, предложит любой другой, приемлемый для собеседника язык. Как член УХС и Руха признаю право каждого национального меньшинства на национально-культурную автономию, на право развивать в условиях Украинского государства свой язык, культуру, традиции. Это право не только русских, но и поляков, евреев, армян и др. Они также могут обратиться на своем языке и если я буду знать их язык, то отвечу. Ответить человеку на том языке, на котором он обращается, – свидетельство культуры и интеллигентности. Так что я не вижу ничего плохого в том, что вы обратились на русском языке. И я отвечаю вам на русском. Считаю крайне необходимым на Украине, в частности во Львове, издание независимых газет не только на украинском, но и на русском, еврейском, польском, армянском и др. языках. Это свидетельствовало бы о том, что в национальном возрождении заинтересован не только украинский народ, но и все национальные меньшинства, проживающие на Украине.

Вопрос. Вы являетесь одним из создателей УХС. Расскажите, пожалуйста, когда, как и с какой целью была создана эта организация. Что привело лично вас к необходимости создания такой организации?

Ответ. Создание УХС имеет свою предысторию – Украинскую хельсинкскую группу, которая была организована после подписания в 1975 году известного Заключительного акта Хельсинкского совещания. Советское правительство подписало этот документ с пропагандистской целью, а не для того, чтобы его выполнять. Вопрос прав человека в СССР стоял очень остро, сотни примеров свидетельствовали о нарушении этих прав. В разных республиках начали возникать инициативные группы людей, которые считали своей обязанностью содействовать выполнению Хельсинкских договоренностей. Большинство членов этих хельсинкских групп вскоре были арестованы. После прихода к власти Горбачева и провозглашенного им курса на перестройку, демократизацию и гласность, после выхода из тюрем и концлагерей многих политических заключенных (некоторые были освобождены досрочно) возник вопрос о возобновлении деятельности Украинской хельсинкской группы в новых условиях. В связи с приходом новых членов, количество которых переросло рамки группы, 7 июля 1988 г. была образована новая организация, получившая название УХС. Согласно Декларации принципов, правозащитная организация ставила своей задачей не только защиту прав отдельных граждан, но и защиту прав народа, нации. Вскоре она переросла свою программу и стала одной из ведущих неформальных общественно-политических организаций, ставящей своей целью создание украинского независимого демократического государства. Я принимал участие в составлении программы УХС – Декларации принципов. Считаю, что наша организация оказала и продолжает оказывать влияние на общественно- политическую жизнь республики, активизацию процессов перестройки.

Вопрос. Какие цели и задачи стоят перед вашей организацией в настоящее, так называемое перестроечное время? Не задерживается ли ваша организация на начальной стадии образования массовой общественной организации, может быть, партии?

Ответ. В последние месяцы среди членов УХС ведутся разговори, диалоги, дискуссии на тему, какой будет и какой должна быть УХС после своего съезда. Должна ли она остаться надпартийной организацией, имеющей право принимать коллективных членов, или должна стать структурой с более четкой программой, превратившись в новую партию. На эти вопросы ответит съезд, который состоится примерно в конце марта 1990 года.

Вопрос. Расскажите о взаимоотношениях с властями. Каковы на ваш взгляд перспективы развития этих отношений?

Ответ. Долгое время республиканские и областные партийные органы всячески искажали наше отношение к диалогу, контакту. Распространяли слухи, что УХС не хочет, боится встречаться с коллективами предприятий, заводов, учреждений. На самом деле было как раз наоборот. УХС всегда стремилась к таким контактам, встречам и диалогам, которые на практике не так легко было организовать, о чем свидетельствуют многие примеры.

 

Когда работники ПО "Микроприбор" выразили желание секретарю обкома партии Гончаруку В. Е. организовать встречу с руководством УХС, он неубедительно ответил, что УХС уклоняется от таких встреч. Представители завода решили непосредственно обратиться с этим предложением к руководству УХС. И встреча состоялась, но без Гончарука, который уклонился от такой встречи. Вскоре после этого состоялись встречи с представителями обкома партии, а также горкома партии, широко разрекламированные прессой, в частности "Рабочей газетой" и "Профсоюзным вестником". Считаем такие диалоги полезными для обеих сторон. Если их содержание не будет искажаться средствами массовой информации, практику таких встреч будем продолжать, могу со всей ответственностью заявить: "Мы за диалог".

Вопрос. Ваше отношение к руководящей роли партии (КПСС) в нашем обществе и как вы понимаете перестройку и демократизацию этого общества в условиях однопартийной системы?

Ответ. Если будем последовательно придерживаться логики и не будем поспешно отказываться от утверждения, что КПСС в течение семи десятилетий была руководящей силой нашего общества, то должны сделать вывод, что именно КПСС привела общество на край пропасти, т. е. к экологической, экономической, политической и культурной катастрофе. Этими "достижениями" КПСС полностью себя скомпрометировала и дискредитировала как партия. В поисках выхода из катастрофической ситуации была придумана известная триада – перестройка, демократизация, гласность и поставлена задача поднять экономику, сохранив систему. Чтобы получить помощь Запада, надо было поднять престиж страны, убедить Запад, что СССР перестроился из тоталитарного в демократическое государство. КПСС рассчитывала, что будет дозировать демократизацию и гласность в соответствии с нуждами экономики. Когда же идею триады подхватили низы, КПСС начала ковать цепи, с помощью которых можно было бы сдерживать инициативу народов. Этими цепями-ограничителями стали антидемократические указы и законы, принятые за последние годы. Выход из сложившейся ситуации вижу в политическом плюрализме, в многопартийной системе. Считаю невозможным создание правового, демократического общества в условиях однопартийной системы.

Вопрос. Ваше отношение и взаимоотношения с другими общественными организациями, т. н. неформальными (в частности Рух)?

Ответ. Программа и устав УХС не препятствуют участвовать в других организациях, объединениях, обществах. Наоборот, мы считаем, что активное участие в других организациях помогает УХС воплощать свои принципы в жизнь. Вот почему большинство членов УХС принимает активное участие в других обществах и объединениях, в том числе в Рухе. Многие из членов Всеукраинского координационного совета УХС избрани в Большой совет Руха,

(Л. Лукьяненко, Б. Горынь, О. Шевченко, В. Чорновил), а М. Горынь избран председателем секретариата Руха.

 

Рух – эхо широкое общественно-политическое движение, в котором на принципе идеи плюрализма могут работать и взаимодействовать разные силы. УХС поддерживает все демократические движения, объединения, организации.

 

Вопрос. Вы принимали участие в общественной комиссии по расследованию событий 1 октября во Львове. Как вы относитесь к выводам депутатской комиссии по этому вопросу?

Ответ. Общественность г. Львова и области разочарована деятельностью львовской областной и городской прокуратуры, которые занимались расследованием событий 4 августа 1988 г. и 12 марта 1989 г. во Львове. Оснований, что будут объективно расследованы события 1 октября, не было, а поэтому возникла идея создать общественную комиссию, в состав которой вошел и я. Когда во Львов приехала созданная при Верховном Совете СССР комиссия по расследованию событий 1 октября, она должна была считаться с теми материалами, а также и с теми выводами, которые сделала общественная комисия. Считаю, что выводы депутатской комиссии Верховного Совета СССР близки к объективности, хотя не во всех пунктах поставлены точки над "і".

 

После выводов общественной и депутатской комиссий, прокуратуре Львовской области трудно будет придерживаться установки, что в действиях правоохранительных органов нет нарушения закона. Вопрос в другом – кто из начальства УВД области будет нести ответственность и какую?

 

Вопрос. Что вы ждете от выборов в республиканские и местные советы? Каким на ваш взгляд должен быть депутат?

Ответ. Последняя сессия Верховного Совета УССР была демонстрацией сил застоя, убедила общественность Украины в том, что парламент УССР, возможно, самый консервативный (если не сказать – самый реакционный) во всем мире. Оправдание только в том, что никто его не избирал. Ведь не было выборов и не было выбора. Впервые нашей республике дана возможность выбирать. К сожалению, мы не полностью готовы к этому ответственному акту. Мы все еще под давлением равнодушия и пассивности, доказательство этому – формирование областной и городской избирательных комиссий. Возможно, что во время избирательной кампании поднимется рост общественного и политического сознания и люди начнут требовательно относиться к выдвижению кандидатов в народные депутаты. Такое повышение уровня политического сознания приведет к тому, что "черный" парламент УССР посветлеет, станет серый, трудно поверить, что он будет светлый – пока слишком крепки силй зла.

 

Считаю, что депутат в первую очередь должен быть политиком, именно политиком, а не медиком, рабочим, учителем. Он должен быть профессионалом в любой области, но обязательно должен быть политиком. Политическая деятельность по большому счету – такое же призвание, как любая другая творческая деятельность. Период, когда в парламенте по указке поднимали руки случайные люди, частично миновал. От всех нас зависит, каким будет новый парламент Украины. Политики по призванию, демократы по убеждению – вот кто должен составить парламент Украины.

 

Вопрос. Как осуществляется прием в вашу организацию? Какие требования вы предъявляете желающим вступить в УХС? Какими качествами должен обладать вступающий?

Ответ. Членом УХС может стать каждый, кто в целом согласен с Декларацией принципов и Уставом УХС; каждый, независимо от национальности, вероисповедания, социального положения. Чтобы стать членом УХС, необходимо написать заявление и получить рекомендацию одного из членов областного совета УХС. Член УХС должен быть активным общественно-политическим деятелем, постоянно повышать свой политический уровень, быть борцом за осуществление программы УХС.

 

Вопрос. Как вы понимаете возрождение украинского народа и его культуры?

Ответ. Национальное возрождение на Украине неразрывно связано с борьбой украинского народа за создание независимого государства. Считаю, что в советской империи появились трещины, которые нельзя скрыть никакими косметическими средствами. Эти трещины непременно расширятся и в конечном итоге приведут к распаду империи на отдельные суверенные государства. Это не значит, что между отдельными республиками должны возникнуть китайские стены заграждений. Нет, имеются в виду те объективные, эволюционные, общественные процессы, которые приведут республики к экономической, политической, культурной независимости от центра, когда каждая республика будет строить свою жизнь, исходя из своих возможностей, а не под давлением центра. Этот процесс уже происходит, его невозможно остановить никакими силовыми приемами, никакими репрессиями. Это в достаточной мере понимают политические силы во всех республиках, в то время как Москва под давлением старых политических стереотипов делает все возможное, чтобы искусственно остановить этот процесс и сохранить империю в ее отжившей форме. На сегодня в СССР можно выделить две силы – те, которые за сохранение империи, и те, кто против. Характерно, что в России появились политические деятели, которые считают, что существование советской империи пошло во вред всем народам, в том числе и российскому. Таким образом, возрождение украинского народа и других народов СССР неразрывно связано с распадом советской империи и созданием независимых государств, способных решать все вопросы экономической, политической и национальной жизни самостоятельно. Отношения между республиками будут складываться на взаимовыгодной основе, согласно заключенных договоров" (Львівські новини. – Львів, 1989. – № 11-12. – С. 56-60).