Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 22. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 6 трав. 2014 р., 09:55 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 трав. 2014 р., 10:35 ]

Звіт громадської комісії

Отже, на мітинг я прийшов із готовою, належно аргументованою доповіддю. Щоб не ставити під удар члена ЗМОП, який дав цінну інформацію, я не привертав у доповіді особливої уваги до даного ним інтерв'ю. Небезпечно також було називати велику кількість імен потерпілих, бо цих людей могли затягати по КГБ і судах, щоб відмовилися від своїх свідчень. Вважав, що викладеного матеріалу достатньо, щоб поставити ультиматум владі. Коли прийшов до пам'ятника І. Франкові, на його постаменті уже був гурт людей. Тодішні керівники НРУ за перебудову – комуністи Орест Влох і Михайло Голубець почали наполягати, щоб про розслідування подій 1 жовтня доповідав адвокат Нестор Гнатів. Та що він міг доповісти, коли зовсім не займався цими питаннями, не збирав матеріалів і навіть не поцікавився, які матеріали є у мене? Можливо, був попереджений прокуратурою, а тому не втручався у ці справи. Почав викручуватися, що ще не все прояснилося, що треба продовжити роботу комісії, але нехай про це доповість Богдан Горинь. Я сказав, що готовий виступити з аргументованою доповіддю, але не випадає мені говорити від себе, тому виступатиму від імені комісії.

- Звичайно, що від імені комісії! – мало не хором заявило кілька людей, що стояли на постаменті.

 

 

Оголошення, що слово матиме секретар громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня, учасники мітингу зустріли бурхливими оплесками. Люди не сумнівалися, що мені вдасться чимало речей вивести на чисту воду. Без поспіху я прочитав підготовлений документ. Процитую його повністю:

 

"Висновки громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня у Львові

Чутка про те, що ввечері 1 жовтня в місті Львові сталося чергове побиття міліцією мирних, беззахисних людей, викликала не лише біль, а й обурення львів'ян. Наступного дня, 2 жовтня о 17 годині біля пам'ятного каменя Т. Шевченку зібралися стривожені мешканці Львова, представники неформальних організацій. На стихійному мітингу вирішено в знак протесту проти незаконних дій правоохоронних органів провести з 10 до 12 години у Львові страйк. Не покладаючись на міську й обласну прокуратури, які втратили довіру й авторитет у зв'язку з необ'єктивними розслідуваннями аналогічних подій, вирішено було створити громадську комісію з розслідування драматичних подій 1 жовтня. Складено попередній список членів комісії, доповнений і затверджений на засіданні президії Руху 3 жовтня. Після організовано проведеного двогодинного страйку був створений і почав свою діяльність Львівський страйковий комітет. Тепер слово за комісією.

 

Громадська комісія від Львівської крайової організації Руху по факту подій 1 жовтня зібрала матеріали, які творять кілька груп:

1. Магнітофонні записи свідчень потерпілих.

2. Письмові свідчення потерпілих.

3. Фото і відеоматеріали.

4. Медичні довідки.

5. Записи розмов із вищими міліцейськими чинами міста та області.

6. Інтерв'ю з бійцем ЗМОП.

7. Газетні матеріали.

 

На основі зібраних матеріалів, які безпосередньо стосуються подій 1 жовтня 1989 року у Львові, громадська комісія (далі – комісія) прийшла до таких висновків:

 

1. Події 1 жовтня у Львові – це результат складних і суперечливих політичних процесів, що відбуваються в усьому СРСР, зокрема в Україні. Страх втратити владу, а з нею і незаслужені привілеї, штовхає консервативні сили партійних та державних органів до старих, сталінсько-брежнєвських методів керівництва, до крайніх заходів – від старанно замаскованих провокацій до злочинних побоїщ. Комісія вважає, що активна боротьба з боку консервативних сил України упродовж останніх місяців проти Руху, УГС, УГКЦ, інших неформальних об'єднань, проти відродженої національної символіки, яка почала активно входити в життя, а також боротьба проти мітингів та демонстрацій під виглядом боротьби проти організованої злочинності – це ті недалекоглядні дії, які підготували події 1 жовтня у Львові.

 

Безпосередня вина за драматичні події 1 жовтня лягає на республіканське і обласне партбюрократичне керівництво, яке постійно нагнітало напружену ситуацію в республіці й області, звалюючи свої біди на неформальні організації, зокрема Рух та УГС. Наклеюючи їм ярлик екстремізму, партбюрократія неодноразово намагалася спровокувати міжнаціональні конфлікти, штучно викликати безпорядки з метою одержати можливість запровадити у Львові військовий стан, про що говорив 3 жовтня на зустрічі з представниками неформальних організацій перший секретар Львівського обкому КПУ Яків Погребняк. З такою провокаційною метою був здійснений акт вандалізму вночі з 20 на 21 вересня щодо національної символіки українського, грузинського, вірменського та інших народів, а 29, 30 вересня та 1 жовтня заплановано паралельно з традиційним святом міста Львова необґрунтоване святкування 50-річчя возз'єднання. У цьому впертому намаганні нав'язати населенню Львова згори свою волю, змусити святкувати дату, осуджену громадськістю та відзначену 17 вересня населенням Львова як день жалоби – в усіх цих заходах проглядає замаскований небезпечний провокаційний задум представників львівської обласної партбюрократії. Цілком зрозумілим є те, що промови офіційних осіб на відкритті IV фестивалю народної творчості більшість присутніх на стадіоні "Дружба" не хотіли слухати, оскільки це були виступи людей, які промовляли мовою віджилих стереотипів.

 

Комісія встановила, що міліція, розпікаючи атмосферу, мала вказівку не допускати на стадіон людей з національною символікою. Про цю настанову говорить у даному комісії інтерв'ю член ЗМОП (просив поки що не називати його імені):

 

"29, 30 вересня і 1 жовтня було стягнуто всі сили УВС Львівської області (...) Також був задіяний оперативний полк внутрішніх військ, що знаходиться по вул. Стрийській. Велику ставку робило начальство Львівського УВС на ці сили, щоб у мінімальній кількості пропустити людей із синьо-жовтими прапорами. Атмосфера, яка була створена в цей час, наштовхувала на думку, що планується проведення якоїсь операції".

 

Після цих тверджень змопівця стає зрозумілим, чому міліція не пропускала людей із національною символікою і чому траплялися випадки побиття (в тому числі й неповнолітніх) за національну символіку, про що свідчать показання учня 11 класу Богдана Тарнавського.

 

Правоохоронні органи всіляко маскують свої незаконні накази і незаконні дії, вдаючись до відвертої брехні, тиражованої захисницею беззаконня газетою "Львовская правда", в якій читаємо: "Никаких акций против тех, кто пришел на стадион с желто-голубыми флагами, другой символикой, не планировали и не проводили".

 

Як було насправді, дізнаємся з показань свідків, зокрема учня 11 класу Богдана Тарнавського. На основі зібраного матеріалу комісія зробила такі висновки:

 

1. Протизаконні дії з боку правоохоронних органів загострили ситуацію в місті Львові.

2. Початком заздалегідь спланованої акції комісія вважає затримання міліцією 1 жовтня двох осіб – Федора Макара та Романа Паславського. Було це зроблено з провокаційною метою посіяти чутки, викликати обурення й протести. Обурена безпідставним затриманням, група людей у кількості приблизно 150 осіб прийшла до будинку міської міліції на вул. Миру, 1, щоб з'ясувати долю затриманої і начебто перебуваючої в міській міліції особи. Замість того, щоб зняти напруженість і прояснити ситуацію, міліція застосувала силу. Про це свідчить Ігор Мороз, що мешкає за адресою: Львів, вул. Франка, 43, кв. 19 (працює економістом на ЛВО "Іскра").

3. На основі наявних показань комісія дійшла висновку, що застосування для розгону людей гумових кийків було грубим порушенням закону і свідомим провокуванням подальших подій. Комісія вважає, що побиття (приблизно о 20 год.) групи людей біля будинку міліції на вул. Миру, 1 було головною причиною приходу на вул. Коперника колони людей (близько 2 тисяч осіб), яка поверталася зі стадіону "Дружба" і на заклик стривожених людей, що прибігли з вулиці Коперника, вирішила приєднатися до протесту проти застосування гумових кийків і вимоги звільнити начебто затриманої в приміщенні міліції особи. Комісія має чимало показань свідків, з яких видно, що колона, яка прибула на вул. Коперника, не проявляла агресивності і що керівники колони Ігор Деркач та Олег Вітович утримували колону в спокої, неодноразово закликаючи через мегафон дотримуватися порядку.

4. Заздалегідь обдумане вимкнення електричного освітлення на вул. Коперника в час приходу колони комісія вважає зловмисним актом керівництва правоохоронних органів і сигналом готовності до побиття мирного населення в умовах повної темноти.

5. Комісія встановила, що приблизно о 22.15 без усякого попередження на колону мирних людей накинувся ЗМОП, яким командував підполковник Мартинов Ю. Я. Разом зі ЗМОП і шостою ротою мирне, беззахисне населення били міліціонери навчальної частини Львівської міжреспубліканської школи міліції разом з начальниками міліції багатьох районних відділень Львівської області, які брали участь у цій акції.

6. Комісія вважає злочином безпідставне застосування правоохоронними органами гумових кийків, внаслідок чого потерпіло багато жінок похилого віку (свідчення жінок-пенсіонерів), молодих матерів, а також неповнолітніх (свідчення Ірини Семашової, Богдана Тарнавського та інших). За неповними даними, побито близько 100 осіб. Як засвідчують медичні огляди та видані медичними закладами довідки, люди зазнали ударів переважно по потиличній частині голови та по плечах – свідчення того, що міліція била втікаючих людей. Серед них – скульптор, член Спілки художників СРСР Роман Оприск, робітниця Галина Мартинова, інженер Ігор Гарбар були госпіталізовані.

7. Комісія встановила, що загоном ЗМОП оволодів інстинкт насильства й жорстокості, про що говорять показання свідків Богдана Тарадади, Романа Оприска, Ірини Семашової. Ця вакханалія жорстокості – свідчення низького морального рівня членів підрозділу, яким командує підполковник Мартинов Ю. Я.

8. У показаннях свідків наводяться факти побиття людей о 23 годині й пізніше на інших вулицях Львова, зокрема, на вул. Жовтневій (показання Галини Мартинової) та на проспекті Леніна (показання Григорія Стадника).

9. Комісія встановила, що побиття беззахисних людей викликало протест з боку потерпілих та свідків цієї кривавої акції. Після 22.30 був випадок нападу на міліцейський патруль на вул. Словацького, а також на військовослужбовців, яким було нанесено фізичні удари, про що свідчить Володимир Семенюк. Після 23 години були випадки зривання державних прапорів на вул. Коперника і Стефаника (показання В. Семенюка).

10. Комісія засуджує кампанію дезінформації, яку друкують на своїх сторінках обласні, республіканські та всесоюзні газети з приводу подій 1 жовтня у місті Львові, зокрема публікації в обласних газетах "Вільна Україна", "Львовская правда", в республіканських газетах "Правда Украины", "Радянська Україна", а також в "Учительской газете" та "Комсомольской правде". 

 

Комісія вважає необхідним:

1. Вимагати порушення кримінальної справи по факту подій 1 жовтня 1989 року у місті Львові за статтею 166 ККУРСР.

2. Осіб, винних у кривавій акції 1 жовтня, притягнути до кримінальної відповідальності.

3. Вимагати заборони використання ЗМОП для боротьби проти мирного населення. Завдання ЗМОП – боротьба проти злочинності.

4. Звільнити з посади начальника УВС Львівської області генерал-майора Попова та командира ЗМОП підполковника Мартинова як осіб, винних у кривавих подіях 1 жовтня.

5. Звільнити з посади прокурора Львівської області Ізосімова за приховування аналогічних акцій з боку міліції, які відбувалися 4.08.1988 року та 12.03. 1989 року.

6. Опублікувати висновки громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня у львівській пресі.

7. Вимагати від виконкому Львівської обласної ради народних депутатів опублікувати в газетах "Ленінська молодь", "Вільна .Україна" і "Львовская правда" Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок застосування гумових кийків".

 

Голова комісії                                                                                                                                                        Гнатів Н. І

Секретар комісії                                                                                                                                                     Горинь Б. М."

 

Підготовлені мною "Висновки громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня" були опубліковані у самвидавному місячнику "Львівські новини" (Львівські новини. – Спеціальний випуск. – Ч. 10. – Л., 1989. – С. 7-11).

 

Уже наступного дня УКГБ по Львівській області інформувало обком КПУ про мітинг, що відбувся 15 жовтня 1989 року.

 

                                            "16 октября 1989 года

                                              № и-273с г. Львов

                                              Секретно. Экз. № 1

                                               Львовский ОК КПУ

                                               тов. Погребняку Я. П.

 

О митингах в г. Львове и Львовской области 15 октября 1989 года

15 октября с. г. с 14.00 по 17.30 в г. Львове на площади около университета по инициативе т. н. "стачечного комитета" состоялся несанкционированный митинг, в котором приняло участие около 10 тыс. человек. Участники митинга принесли свыше 70 желто-голубых флагов, трезубы и другую националистическую символику, а также транспаранты с надписями: "Вон ставленников Щербицкого из Львова!", "В выборах наша сила!", "Виновных в событиях 1 октября к ответу!" Охрану митинга осуществляли представители УХС и НДУ, которые были оснащены малогабаритными радиостанциями.

 

В митинге приняли участие и выступали функционеры неформальных объединений: Михаил и Богдан Горыни, С. Хмара (УХС), О. Витович (СНУМ), О. Влох, Б. Козловский (НДУ), Я. Захарчишин ("Общество Лева"), В. Фурманов (стачечный комитет), а также народные депутаты СССР И. Вакарчук и Р. Братунь, представители городских властей и правоохранительных органов, всего брал слово 21 человек.

 

В своих выступлениях братья Горыни обвинили правоохранительные органы в утрате авторитета и одностороннем расследовании событий 1 октября с. г., т. к. ими якобы не принимаются во внимание показания потерпевших, медицинские освидетельствования и видеозаписи. По их словам, "избиение мирных жителей милицией нужно было властям для введения в городе военного положения и навязывания населению своей воли". Б. Горынь как председатель общественной комиссии по расследованию событий 1.10. 1989 г. предложил включить в резолюцию митинга требование об освобождении от занимаемых должностей руководящих работников милиции и прокуратуры тт. Попова, Шабаева, Мартынова, Изосимова, Крикливца и ряд офицеров ОМОН, а также привлечения к уголовной ответственности лиц, отдавших 1.10. 1989 г. приказ.

 

Касаясь предстоящей избирательной кампании, М. Горынь призвал собравшихся не упустить из внимания сельские районы, самые многочисленные по числу мандатов в местные советы. Объявил о запланированном 22 октября с. г. в г. Киеве всеукраинском митинге под лозунгом "Закону о выборах – демократическую основу" и сообщил, что из области для участия в нем должно выехать 100 человек.

 

Корреспондент облрадиотелекомитета Б. Козловский (член КПСС) выступил в поддержку деятельности лидеров УХС В. Черновола и М. Горыня, призвал считать желто-голубой флаг национальной символикой. Заявил, что ОК КПУ не разрешил показать по телевидению отснятый им материал о потерпевших 1.10. 1989 г., которые находились в толпе у здания УВД. Обвинил в т. ч. газету "Правда" в дезинформировании о событиях во Львове, предложил провести в этой связи митинг на тему: "Народ и партия. Кто кому служит?", а также организовать сбор средств для оказания материальной помощи уволенному из Херсонского ОК КПУ сотруднику, принимавшему участие в работе НДУ.

 

Председатель "Товарищества Льва" Я. Захарчишин высказался в поддержку выводов общественной комиссии по событиям 1 октября, призвал квалифицировать статью В. Дрозда как дезинформацию, а также активно включаться в избирательную кампанию, чтобы победить на выборах.

 

О. Витович (руководитель СНУМ) подверг резкой критике политику КПСС и правительства, призывал к забастовкам политического характера, требовал изменения статьи 6 Конституции СССР, передачи власти в руки народа, который, по его словам, "сам определит своих лидеров в строительстве независимой, соборной Украины".

 

Подстрекательский характер носило и выступление народного депутата Р. Братуня (член КПСС), который обвинил партаппарат в том, что он забивает клинья между интеллигенцией и рабочим классом. Призвал людей к бдительности, чтобы не наступило время неосталинизма, высказался за отзыв из Львова корреспондента "Правды" В. Дрозда и смещение с должности редактора "Правды Украины" А. Затенко. Закончил свою речь призывом: "Боритесь – поборете!"

 

Народный депутат СССР И. Вакарчук рассказал о работе комиссии Верховного Совета по расследованию событий 1 октября с. г. и заявил, что виновные будут наказаны.

 

Выступивший пенсионер Никольский призвал в борьбе за власть действовать методами "Солидарности". События 1 октября оценил как проявление "русского фашизма", насаждаемого общим для всех врагом – партбюрократией.

 

На митинге выступил находящийся во Львове бизнесмен из Канады Борис Вжесневский, который выразил недоумение по поводу того, что во Львове часто возникают конфликты между властями и неформалами. Иностранец высказал надежду, что стороны найдут пути к взаимопониманию.

 

Участники митинга приняли резолюции по событиям 1 октября об одобрении альтернативного закона о выборах в Верховный и местные советы УССР и о предоставлении украинскому языку статуса государственного. В них отражены требования, высказанные большинством выступавших.

 

В заключение выступил член стачечного комитета С. Хмара, который объявил о том, что проведенный митинг хотя и не был санкционирован, но оказался возможным благодаря заявленному стачкомом ультиматуму: устроить забастовку в случае его разгона. Сообщил, что в дальнейшем решения о месте и времени проведения митингов будет принимать стачком и за разрешением к властям обращаться не следует.

 

В этот же день 15 октября с. г. состоялся несанкционированный митинг в с. Стрилки Старосамборского района по поводу образования отделения Товарищества украинского языка. Присутствовало около 200 человек, в толпе имелось 3 желто-голубых флага. Организаторы митинга члени НДУ Горбовский, Меданяк в своих выступлениях утверждали, что партия потеряла авторитет, допускали другие тенденциозные суждения.

 

В г. Стрый и в районе, в селах Лысятычи, Кавско, Квасов с участием от 500 до 1000 человек проведены униатские богослужения и митинги. От имени НДУ собравшихся призывали объединяться вокруг Церкви, бороться за экономическую самостоятельность, поддержать альтернативный закон о выборах.

 

Отдельные выступающие допускали националистические и антисоветские выпады (Сакуляк И. М.: "...Власть, пришедшая в 1939 году, сделала украинцев рабами..."); Мелень М. А.: "...Россия угнетает Украину, забирает 90% производимой сельскохозяйственной продукции..." Звучали также призывы поддержать на выборах кандидатов, рекомендуемых НДУ.

 

Начальник Управления КГБ                                                                                                                              С. И. Малик

Начальник УВД Львовского облисполкома                                                                                                         В. Г. Попов".

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16, – Спр. 833. – Арк. 265-267).

 

Того ж 16 жовтня УКГБ повідомило Львівський обком КПУ про погрози народним депутатам з боку т. зв. "Бойової групи червоних беретів". Цей матеріал заслуговує на увагу, оскільки з чиєїсь ініціативи у Львові готувалися сили, готові до фізичної розправи з лідерами національно-визвольного руху.

 

                                                   "Комитет государственной

                                                   безопасности Украинской ССР

                                                   Управление по Львовской области

                                                    Секретно. Экз. № 1

                                                    Львовский обком Компартии

                                                    Украины

13 октября 1989 года в адрес УКГБ по почте поступило анонимное письмо, содержащее угрозы физической расправы в отношении народных депутатов СССР Братуня, Федорива, Сорочика, а также лидеров УХС Черновола, Кендзьора, братьев Горыней. Письмо отправлено из г. Львова от имени "Боевой группы красных беретов".

 

Нами организован розыск автора и распространителя анонимного документа. О его результатах будем информировать.

 

Приложение: Ксерокопия анонимного документа на 3 листах не секретно.

Начальник Управления КГБ                                                                                                                                        С. И. Малик

 

 

"Комитету госбезопасности Львовской области

Мы требуем, чтобы Вы предупредили Черновола, Кендзьора, Федорива, Братуня, Сорочика, Горыней и прочую жовто-блакитную сволочь – немедленно прекратить антисоветскую, антинародную, профашистскую пропаганду – иначе будем их по одному вылавливать и вешать вниз головой!!!

 

Бандитскую клумбу в центре немедленно сравнять с землей и всю прочую гадость оттуда убрать!!!

Братуня, Сорочика, Федорива, – вон из партии, вон из депутатов!!!

 

Это нечисть, подонк,. враги народа трудового. (Підкреслення авторів листа. – Б. Г.).

 

Неужели у Вас не хватит прав и возможностей навести в городе порядок!

 

Боевая группа красных беретов

11 октября 1989 г.

г. Львов".

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16. – Спр. 833. Арк. 268-271).

 

Перша сесія великої ради Руху

У понеділок 16 жовтня, коли на моєму помешканні зібралися на чергове засідання члени ради ЛОО, зателефонував брат Михайло. Він ще раз нагадав, що 21 жовтня відбудеться перша сесія Великої ради Руху, що на сесії заплановано заслухати й обговорити три доповіді, в тому числі доповідь члена Ради представників Богдана Гориня "Посилення репресій проти громадської активності в Україні". Брат розповів, що після сесії, у неділю, запланована пресконференція і великий мітинг біля Республіканського стадіону. Попросив, якщо є можливість, вислати на допомогу людей із національною символікою. Заспокоїв мене щодо підготовки доповіді: "Для тебе це не повинно бути проблемою після зібраних матеріалів про побоїще 1 жовтня і висновків громадської комісії, які ти зачитував на мітингу".

 

Про телефонну розмову з братом я розповів членам ради. Обговорюючи це питання, ми, очевидно, не підозрювали, що КГБ аналізує кожне наше слово, бере до уваги кожну думку і прийняте рішення. Свідченням цього є наступний документ УКГБ.

 

                                                      "Секретно. Экз. № 1

                                                       № 5/2-1215с г. Львов

                                                       Львовский ОК КПУ

                                                       20 октября 1989 года

 

Об участии в массовых акциях в г. Киеве представителей

Львовского филиала УХС

По полученным УКГБ данным, Львовским координационным советом УХС принято решение направить в г. Киев для участия в республиканском предвыборном митинге (22.10. 1989 г.) и пикетирования здания ПВС УССР (25.10. 1989 г.) значительное число членов УХС и "симпатиков", максимально обеспечив их националистической символикой и наглядной агитацией (транспарантами, лозунгами) с требованием принятия альтернативного закона о выборах.

 

В мероприятиях 22 октября с. г. в Киеве намерены принять участие лидеры "союза" Черновол В., братья Горыни, а также все координаторы городских групп УХС г. Львова (Яворский В., Деркач И., Витович О., Кардаш А., Жулинчук И., Балух Р., Ковпак И„ Рожак Б., Петрик О.), которые в свою очередь должны привлечь к поездке по 5-10 человек из числа членов УХС со своими связями (т. н. "симпатиками"). Для обеспечения беспрепятственного прибытия и сохранности националистической символики ответственные за нее лица в г. Киев планируют добираться самостоятельно небольшими группами, используя в этих целях различные виды транспорта

 

Помимо указанных акций в первый день работы сессии Верховного Совета УССР неформальными объединениями негативной направленности и т. н. стачечными комитетами с целью оказания давления на республиканские органы власти обсуждается идея организации всереспубликанской забастовки с политическими требованиями.

 

Управлением КГБ через имевшиеся возможности принимаются меры по  ограничению выезда неформалов в г. Киев.

 

Сообщаем в порядке информации.

Начальник Управления КГБ                                                                                                                                             С. И. Малик".

                                                                                                                   (ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 16. – Спр. 833, – Арк. 274).

 

Інформацію про першу сесію Великої ради Руху подала газета "Віче".

 

"21 жовтня ц. р. в малому актовому залі Київського політехнічного інституту відбулася перша сесія Великої ради Руху. На спільному засіданні ради представників і ради колегій було заслухано доповіді: "Вимоги Руху до закону про вибори (заст. голови Руху, народний депутат СРСР С Конєв) "Ставлення засобів масової інформації до Руху" (член ради колегій проф. А. Кондратенко), Посилення репресій проти громадської активності в Україні" (член ради представників Б. Горинь). Відбулось обговорення цих доповідей, прийнято відповідні ухвали. Прийнято також резолюцію, в якій відзначені найголовніші вимоги щодо закону про державний статус української мови в Українській РСР.

 

На засіданні було розглянуто організаційні питання. Рада колегій утворила чотири колегії: політико-правову, соціально-економічну, екологічну, освіти, науки і культури, які у свою чергу розподілились відповідно до конкретної роботи на окремі комісії. Намічено ряд заходів щодо налагодження роботи членів ради колегій і ради представників у різних напрямах.

 

Детальну інформацію про сесію Великої ради Руху читайте в Інформаційному бюлетені "Вісник Руху", що почав виходити в Києві як орган секретаріату Руху.

 

22 жовтня зранку відбулася прес-конференція, де увага зосередилася передусім на репресіях каральних органів республіки, жорстокій розправі з національно-патріотичними силами України, активними учасниками Руху.

О 14 годині на площі біля Республіканського стадіону відбувся багатотисячний мітинг, на якому обговорювався закон про вибори і проект закону про державний статус української мови в республіці. З цих питань мітинг прийняв відповідні ухвали. На мітингу також різко осуджено каральні органи республіки за протизаконні, антидемократичні заходи, спрямовані проти активних учасників Руху. Над багатотисячним мітингом майоріли синьо-жовті прапори, транспаранти із закликами: "Реєстрацію Українській автокефальній православній церкві!", "Легалізацію Українській греко-католицькій церкві!", "Демократичний виборчий закон" та ін.." (Віче (Видання Львівської крайової організації Народного Руху України за перебудову). – 1989, – Жовтень, – № 8, – С. 1).

 

У своєму виступі під час сесії Великої ради Руху я дав розгорнуту картину порушень, вчинених каральними органами супроти активістів Руху та інших громадських організацій. Стало практикою, що доповідач по тій чи тій темі водночас готує проект ухвали. Запропонований мною проект був одноголосно схвалений членами ради. На жаль, матеріали першої сесії Руху, як і наступних сесій, не збереглися – рухівський архів безслідно зник. До того ж, він не дуже акуратно формувався. Не було практики під час сесії вести протоколи. В мене склалося враження, що збереженням архівних матеріалів зовсім не цікавився голова НРУ Іван Драч. Якщо б його цікавило збереження рухівського архіву, він міг би вимагати, щоб йому вручали копії усіх чи більшості документів, а так все зберігалося в одному примірнику. Доля рухівського архіву ще чекає на свого дослідника. У моєму особистому архіві зберігся текст підготовленого мною проекту ухвали з приводу посилення репресій в Україні, яка була одноголосно прийнята.

 

"Ухвала великої ради Руху

З приводу посилення репресій проти громадської активності в Україні

Сучасні політичні процеси на Україні є свідченням того, що ідеї перебудови, демократизації і гласності охопили найширші верстви населення. Невпинно зростає інтерес до історії і культури України, підвищується політична свідомість народу, зростає культура мітингів як колективної форми обговорення насущних проблем життя.

 

Держапарат республіки виявився не підготовленим до активної участі народу в політичному житті. Довівши республіку до катастрофічного стану в економіці, екології, культурі й політиці, бюрократичний апарат та правоохоронні органи замість діалогу з неформальними організаціями вдаються до старих, сталінсько-брежнєвських методів керівництва, посилюють репресії проти громадської активності в Україні. 

 

 

На громадських активістів штучно фабрикуються надумані звинувачення, накладаються великі штрафи, застосовуються протиправні адміністративні арешти, звільнення з праці. Є чимало прикладів організованого побиття людей вночі, входять в практику погрози і залякування, відправка людей в Чорнобиль, а навіть таємні вбивства. У Чернівцях, Києві, Львові, Луцьку та ін. містах мали місце масові побиття міліцією людей, під час яких було чимало тяжко травмованих, в тому числі вагітні жінки та неповнолітні.

 

Велика рада Руху ухвалила:

1. Подати запит Верховній Раді УРСР і Верховній Раді СРСР з приводу посилення репресій в Україні.

2. Направити протест прокурорам УРСР і СРСР з приводу прикриття протиправних дій спецзагонів міліції у різних містах України.

3. Вимагати відміни указів Президії Верховної Ради СРСР про проведення мітингів і зборів, а також про права спецзагонів, які не забезпечують правопорядку в країні, а лише провокують застосування насильства проти мирних громадян.

4. Вимагати від прокуратури УРСР завести кримінальні справи з метою притягти до судової відповідальності винних у масових побиттях та інших видах фізичного насильства над мирним безборонним населенням у Києві, Львові, Луцьку, Чернівцях, Вінниці й інших містах.

5. Посилення репресій в Україні розцінювати як факт невиконання урядом УРСР міжнародних правових актів.

6. Направити матеріал про посилення репресивних заходів в Україні міжнародним правозахисним організаціям: Комісії з прав людини ООН, Міжнародній амністії, Міжнародній гельсінкській федерації.

7. У разі невиконання цих вимог Велика рада Руху з метою захисту прав громадян змушена буде апелювати за допомогою до страйкових комітетів.

Київ, 21 жовтня 1989 р." (Львівські новини, – Л., 1989. – № 11-12. – С. 35-36).

 

 

Як видно на одній зі світлин, за ходом мітингу уважно спостерігав Хоменко — майбутній голова секретаріату Президента Л. Кравчука.

 

Моя активність з розслідування подій 1 жовтня обговорювалась у різних інстанціях області. Було прийнято рішення попередити мене про кримінальну відповідальність за проведення несанкціонованих мітингів і розповсюдження наклепницьких вигадок про діяльність міліції. 25 жовтня дільничний міліціонер вручив мені повістку такого змісту:

 

                                     "Прокуратура СРСР

                                      Прокуратура

                                      Львівської області

                                      24.10. 1989 р.

                                      гр. Гориню Б. М.

 

Вас запрошують в прокуратуру області на 25 жовтня 1989 року о 14 годині до першого заступника тов. Заплотинського І. Д.

м. Львів пл. Возз'єднання, 7, к. 3.

Старший помічник прокурора області                                                                                                                    Дорош"

 

 

На цей раз я був по-справжньому радий такому виклику. Була нагода сказати заступнику прокурора області все, що думаю про діяльність правоохоронних органів, зокрема міліції і прокуратури. Заплотинський зустрів мене підвищеним голосом:

- Що ви собі дозволяєте, що ви собі думаєте?

- Для чого ви мене викликали?

- Викликав, щоб дати вам офіційне попередження: ваша діяльність протиправна. Якщо не припините наклепів на радянські правоохоронні органи і підбурювання людей до страйків, будете нести кримінальну відповідальність.

- Я готовий відповідати перед судом за свою діяльність, оскільки не бачу в ній протиправних дій. А чи готові ви, товаришу Заплотинський, відповідати за грубе порушення прав людини, за безпідставні звинувачення людей у злочинах, які вони не чинили, за перевищення службових обов'язків, врешті, за злочинну діяльність, якою ви займаєтесь, прикриваючи винуватців побоїща 1 жовтня?

- Не вам оцінювати мою діяльність. Я керуюсь законом, а ви порушуєте закон. Я викликав вас, щоб попередити, і на цьому розмова закінчена.

- Ні, розмова тільки почалася. Невдовзі з'ясується, хто прикриває і захищає злочин. Ви намагаєтесь залякати мене, щоб не займався розслідуванням подій 1 жовтня, але хочу вас запевнити, що зроблю все можливе, щоб вивести прокуратуру на чисту воду. Тоді й поговоримо.

 

На такій високій ноті наша розмова закінчилась.

 

Тим часом закінчився збір матеріалів про побиття людей 1 жовтня. Ці матеріали склали окремий – спеціальний випуск щомісячника Львівські № 10, у якому вміщено матеріали, що стосуються побоїща 1 жовтня 1989 року у Львові, зокрема написані мною висновки громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня, висновки депутатської комісії, свідчення потерпілих, інтерв'ю бійця загону міліції особливого призначення. "У розділі "Відголос" подано заяви, звернення, листи, резолюції мітингів, які стосуються подій 1 жовтня. Упорядник і відповідальний за випуск – секретар громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня Богдан Горинь" (ЛН-1. – 1989.– 4 грудня). 

 

 

26 жовтня відбувся черговий мітинг біля пам'ятника І. Франкові. На цей раз ініціатором проведення мітингу був страйковий комітет, яким керували Фурманов і С. Хмара. Про цей мітинг КГБ подав розширену інформацію в обком КПУ.

 

                                           "27 октября 1989 года № И-285с

                                            г. Львов. Секретно

                                            Львовский ОК КП Украины

                                            тов. Погребняку Я. П.

 

О состоявшемся в г. Львове 26.10.1989 г. митинге неформалов

Обсуждение проекта закона о выборах в республиканские и местные советы на сессии Верховного Совета УССР и в особенности отрицательное отношение депутатов к некоторым поправкам альтернативного закона, предложенного неформальными структурами, вызвало негативную реакцию их участников. В этой связи 25 октября с. г. неформалами (около 200 представителей) совместно с т. н. городским стачечным комитетом (44 члена) проведено заседание, на котором под давлением Горыня Б., Хмары С., Иськива В. было принято решение провести 26 октября с. г. городской митинг с целью осудить "недемократичность" принимаемого закона о выборах, а также призвать население к однодневной предупредительной забастовке в знак протеста.

 

26 октября с. г. в 18.30 в г. Львове на площади у памятника И. Франко собралось около 2 тысяч человек с 17 желто-голубыми флагами. Открывшие митинг члены т. н. городского стачечного комитета Витович и Фурманов объявили решение о проведении однодневной забастовки, призвали присутствующих проявить стойкость, не идти на компромисс с администрацией предприятий, чем продемонстрировать свою силу и единство.

 

Касаясь будущего закона о выборах, Витович акцентировал внимание присутствующих на том, что в случае его принятия в предложенном ВС УССР виде он станет "смертью для украинского народа". Заявил также о необходимости в процессе предстоящих выборов сформировать такое правительство, которое могло бы заявить о выходе Украины из состава СССР.

 

Выступившие члены УХС Хмара С. и Петрик Г. возвратились к теме об имевшем место во Львове 1 октября с. г. конфликте, повторили претензии неформалов по этому вопросу к властям и правоохранительным органам города и области, вновь потребовали отстранения от занимаемых должностей их руководителей.

 

Черновол Тарас от имени своего отца Черновола В. (болен) огласил его обращение, в котором выражается солидарность с требованиями стачкома, осуждается выступление 24 октября с. г. по телевидению зам. прокурора республики, разоблачившего УХС как инспиратора инцидента 1 октября и высказавшегося за усиление борьбы с экстремистами.

 

В выступлениях Хмары, Черновола, Фурманова и др. содержались нападки на руководителей республики в связи с тем, что на октябрьском Пленуме ЦК КПУ дана критическая оценка экстремистской и антисоциалистической деятельности УХС и поставлена задача на усиление борьбы с этой реакционной политической организацией.

 

В дальнейшем выступающие рассказывали о конкретных случаях якобы имевшего место противодействия со стороны администрации и правоохранительных органов в организации неформалами массовых акций в районах области, на предприятиях и в учреждениях, заявляли о своей поддержке решения стачкома, требовали принятия закона о государственности украинского языка без двуязычия.

 

Прокурор Ленинского района тов. Гаврилко призвал присутствующих разойтись, пояснив, что, согласно закону, призывы организаторов митинга к забастовке являются противоправными. Его выступление было прервано выкриками "позор!"

 

Всего на митинге выступило 12 человек. Митинг принял резолюцию о проведении во Львове 27 октября с. г. однодневной предупредительной политической забастовки, создании новых компетентных депутатской и следственной комиссий по расследованию инцидента 1 октября с. г., снятии с должностей и возбуждении уголовных дел в отношении руководителей правоохранительных органов, "осуждении попытки партаппарата", прозвучавшей на пленуме ЦК КПУ, переложить вину за экономические провали на бастовавших шахтеров Донбасса. Участники митинга приняли текст телеграммы протеста в адрес ВС СССР.

 

Совместно с УВД нами принимаются меры по документированию подстрекательских к забастовке противоправных действий организаторов митинга. Путем личных бесед с рядом лидеров неформалов и членов стачкома, а также через другие возможности на них оказывается сдерживающее влияние.

 

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области                                                                                                  С. Малик".

(ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 16. – Спр. 833, – Арк. 277-279).

 

Тверда і послідовна позиція громадської комісії з розслідування подій 1 жовтня дала позитивні наслідки. Влада почала підготовку звільнення начальника міліції Львівської області Попова з пропозицією виїхати за межі України. Це була перемога усіх неформальних організацій, які вимагали покарання винних. 

 

 

Розпорядження В. Чорновола

Через особисті контакти з членами ВКР, телефонні розмови та листи Вячеслав Чорновіл всіляко стимулював проведення з'їзду УГС. Як людина спостережлива, з гострим розумом та великим життєвим досвідом, він усвідомлював, що бути обраним головою новоствореної структури він має шанс лише при умові проведення з'їзду УГС перед виборами у Верховну Раду УРСР. У випадку, якщо з'їзд буде відкладено, симпатії більшості делегатів з'їзду схиляться в бік Левка Лук'яненка. До такого висновку наштовхував ряд аргументів. По-перше, Лук'яненко перебуває у Києві, очолює Виконавчий комітет УГС, має можливість навести безпосередні контакти з угаесівським активом, зміцнити свій авторитет, схилити до думки, що найвідповідніша кандидатура на голову новостворюваної партії – він, юрист, до того ж – немає рівного йому серед членів УГС за кількістю перебутих у неволі років. Очевидно, що це незаперечні аргументи. З іншого боку, моральне право очолити майбутню структуру мав Чорновіл, оскільки був ініціатором створення УГС, доклав максимальних зусиль для її перетворення в загальноукраїнську організацію, тоді як Лук'яненко приїхав "на готове". Виходячи з таких міркувань, Вячеслав вирішив поборотися. Була – не була, час покаже.

 

Якщо готуватися до можливого керівництва майбутньою структурою, треба знати, в якому стані вона перебуває, який реальний стан обласних і районних організацій, матеріальне й технічне забезпечення – всі ці питання він повинен з'ясувати, володіти інформацією як господар, кому потрібно – надати фінансову, технічну та іншу допомогу. Результатом цих роздумів став лист, адресований обласному та республіканському керівництву УГС.

 

                                                            "Головам місцевих філій УГС

                                                             Членам Виконавчого комітету УГС

                                                              Членам пресової служби УГС

 

У зв'язку з підготовкою наступного засідання ВКР прошу подати такі відомості, що торкаються фінансового, технічного, пропагандистського та ін. забезпечення Спілки і її філій та служб:

 

1. ФІНАНСИ

Голів філій прошу подати такі дані:

1. кількість членів УГС у філії чи групі на день звіту;

2. надійшло членських внесків за час існування філії (сума);

3. заборгованість членських внесків (сума й кількість боржників);

4. інші надходження по день звіту (пожертви – вказати імена чи символи жертводавців, де і як оголошуються пожертви; прибутки від продажу преси, значків та ін. – звіт прошу подати з максимальною повнотою);

5. витрати (передано в касу ВК з внесків чи за пресу, інші витрати – детально, із датами, сумами, підтвердженням витрат);

6. наявно в касі на день звіту;

7. місце збереження коштів та імена скарбників (перебування каси в руках голів філій чи одноосібне розпорядження коштами недопустиме)

 

Прошу також членів Виконавчого комітету чи пресової служби, у кого на руках є громадські гроші (не здані в касу, пожертви, одержані під звіт з каси гроші, кошти від реалізації преси та ін.) вказати суми надходжень і їхнє джерело, всі витрати, наявні на руках кошти.

 

2. ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ

Голів філій, членів Виконкому, членів прес-служби прошу подати точні відомості про наявні у них та у членів філій і служб технічні засоби (друкарські машинки, комп'ютери, інші множильні засоби, диктофони й магнітофони – касетні й бобінні, фотоапарати, відеокамери, відеомагнітофони, мегафони та ін.) – як одержані від УГС чи від українців або різних організацій з-за кордону, так і придбані за власний кошт. Просимо вказати мінімальну потребу в тех. засобах, в магнітофонах та відеокасетах. Вказати також – як використовуються наявні засоби. Такі дані необхідні для кращого розподілу засобів, що надходитимуть, а також кращого маневрування наявними засобами.

 

Ті філії чи служби, які мають можливість налагодити регулярний перегляд відеофільмів, просимо про це повідомити для надсилання копій.

 

Заодно прошу повідомити, в яких філіях вже створені й діють громадські бібліотеки, їхні адреси, а також списки наявної самвидавної та ін. л-ри в бібліотеці. Такі дані потрібні для рівномірного поповнення бібліотеки літературою.

 

Поштою ці дані прошу не надсилати.

 

28.Х. 1989 р.

Член ВК УГС                                                                                                                                                                В. Чорновіл"

 

Разом з листом В. Чорновіл надіслав додаток такого змісту:

 

"Надсилаємо список членів Всеукраїнської координаційної ради УГС.

 

Просимо в подальшому для забезпечення робочої обстановки на засіданнях ВКР прибувати на засідання тільки членам ВКР (голови філій чи голови організацій – колективних членів при неможливості прибуття особисто можуть надсилати відпоручника з членів обласної ради з письмовим повноваженням на право голосування за філію чи організацію).

 

Оплату проїзду просимо здійснювати за рахунок коштів філії (організації) і тільки при повній відсутності коштів з каси філії – за рахунок Виконавчого комітету.

 

Виконавчий комітет залишає за собою право запрошувати на засідання ВКР з правом дорадчого голосу інших осіб, що мають пряме відношення до питань, які розглядають на засіданні, а також представників преси, гостей з інших республік та з-за кордону.

 

Члени Всеукраїнської координаційної ради УГС

1. Левко Лук'яненко – голова ВК УГС

2. Микола Горбаль – виконавчий секретар УГС

3. Михайло Горинь – виконавчий секретар УГС

4. Степан Хмара – виконавчий секретар УГС

5. Вячеслав Чорновіл – член ВК, голова прес-служби

6. Євген Пронюк – член ВК, голова Товариства політв'язнів і репресованих, соціологічна служба УГС

7. Євген Чернишов – від УНДЛ

8. Сергій Набока – від УКК

9. Йосиф Зісельс – представник єврейської громади

10. Олесь Шевченко – Київська філія УГС

11. Богдан Горинь – Львівська філія УГС

12. Дмитро Себій – Волинська філія УГС

13. Іван Дем'янюк – Рівненська філія УГС

14. Василь Овсієнко – Житомирська філія УГС

15. Олекса Котенко – Чернігівська філія УГС

16. Степан Сапеляк – Харківська філія УГС

17. Сергій Айбабін – Запорізька філія УГС

18. Петро Розумний – Дніпропетровська філія УГС

19. Григорій Гребенюк – Донецька філія УГС

20. Левко Горохівський – Тернопільська філія УГС

21. Петро Марусик – Івано-Франківська філія УГС

22. Валерій Кузьмін – Чернівецька філія УГС

23. Василь Барладяну – Одеська філія УГС

24. Василь Підпригорщук – Вінницька філія УГС

25. Василь Рибак – Хмельницька філія УГС

26. Степан Гура – Херсонська філія УГС

27. Василь Носа – Миколаївська філія УГС

28. Олексій Шевалдін – Черкаська філія УГС

29. Олекса Орос – Закарпатська філія УГС

30. Володимир Осадчий – Сумська група УГС

31. Микола Муратов – Московська філія УГС

32. Ярослав Лесів – релігійна секція

33. Віталій Шевченко – прес-служба

34. Оксана Мешко."

 

Не викликає сумніву, що розпорядження, зроблене не від Виконкому а від свого імені, міг зробити реальний, дійсний, а не номінальний керівник існуючої структури. Цим листом В. Чорновіл фактично продемонстрував хто в угаесівській хаті господар. Можна тільки здогадуватися, що це розпорядження могло дуже не сподобатися голові Виконавчого комітету. З усього було видно, що зародок внутрішнього конфлікту між Чорноволом і Лук'яненком розбухав і матиме своє продовження.

 

Холодний угаесівський листопад

Після буйної весни і гарячого літа у листопаді 1989 року клімат в УГС почав різко змінюватись. Несподівано повіяв холодний вітер, насунулись осінньо-зимові хмари і не до кінця сформована крона угаесівського дерева відчула передчасні заморозки. Всі біди почалися від предковічної боротьби за першість, за керівництво організацією. Давній як світ наркотик влади почав затуманювати мудрі голови. Зі збудженими почуттями і напруженими нервами прибули 5 листопада до Києва з різних областей України члени Всеукраїнської координаційної ради на чергове засідання. Прибули не всі, дехто вирішив усунутися від участі у зіткненні протилежних поглядів, від підняття руки "за" або "проти". А ті, що прибули, мусили визначитися, кому віддати першість – Чорноволу, який був ініціатором створення УГС, чи юристу Лук'яненку, що став головою Виконавчого комітету після піврічного існування організації.

 

Про листопадове засідання ВКР дають уявлення інформаційні повідомлення, листи та звернення претендентів на першість. Очевидно, що в цих документах відбилася печать суб'єктивності, перетягування канату на свій бік. Мав прихильників і однодумців Чорновіл, мав їх і Лук'яненко. На порядку дня стояло головне питання: визначення дати установчого з'їзду УГС і перетворення УГС у нову політичну структуру. Саме від призначення дати з'їзду залежало, хто очолить майбутню партію. Якщо з'їзд відбудеться перед виборами до Верховної Ради УРСР, незаперечні шанси стати головою новоствореної структури мав Чорновіл. А якщо з'їзд буде призначено після виборів – перспектива за Лук'яненком.

 

Ця боротьба двох орієнтацій прочитується в "Інформаторі", який на той час виходив як "щотижнева хроніка пресової служби УГС". А оскільки пресову службу очолював Чорновіл, то "Інформатор" повністю був під його контролем. Це означало, що він не міг вийти у світ без редагування і своєрідного цензорування Чорноволом, який входив у редакційну групу разом з Анатолієм Доценком, Леонідом Мілявським і Володимиром Яворським. Останній, хоча й був відповідальним за випуск "Інформатора", але, не будучи членом ВКР, поміщав ту інформацію, яку йому подавав Чорновіл. Отож перша вістка про листопадове засідання ВКР була подана "Інформатором" з руки Чорновола у такому оформленні:

 

"5 листопада в Києві відбулося засідання Всеукраїнської координаційної ради УГС, де розглянуто питання про підготовку до установчого з'їзду УГС та до виборів Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Частина членів ВКР (Б. Горинь, В. Кузьмін, Л. Лук'яненко, О. Шевченко та ін.) добивалися перенесення з'їзду УГС на квітень 1990 року, пояснюючи це необхідністю краще підготовитися до виборів. Інші (В. Барладяну, С. Гура, П. Розумний, В. Чорновіл та ін.) наполягали на якнайшвидшій реорганізації УГС із правозахисної в політичну опозиційну організацію з чіткою програмою дій. Із 20 членів ВКР, що були присутні при голосуванні (всього в складі ВКР зараз 34 особи), проти перенесення з'їзду проголосувало 10 осіб, "за" – 11 (за іншими підрахунками – теж 10). Тому частина членів ВКР вважає рішення про перенесення з'їзду, прийняте менш ніж третиною складу ради, неправомірним, а питання про з'їзд відкритим. ВКР розглянула також питання про фінансове і технічне забезпечення Спілки, вибрала делегатів на конференцію-зустріч єврейських організацій з іншими неформальними організаціями в Ризі 26 листопада, заслухала розповідь Степана Гури про його участь у Кримській нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР, а також повідомлення Василя Овсієнка про перезаховання останків замучених у концтаборах українських патріотів Юрія Литвина, Василя Стуса та Олекси Тихого, яке має відбутися орієнтовно 18-19 листопада у Києві. Гаряче вітали учасники засідання Павла Кампова, менше двох місяців тому звільненого з концтабору. Після засідання члени ВКР взяли участь у траурній церемонії вшанування на Байковому кладовищі пам'яті жертв голодомору в Україні 1933 року" (Інформатор-49. – 1989, – 8 листопада). 

 

 

Це повідомлення розійшлося по всіх обласних організаціях УГС та інформаційних каналах багатьох країн із впливовою українською діаспорою. Подана у спотвореному виді зі суб'єктивним забарвленням інформація стривожила багатьох членів ВКР і в першу чергу голову Виконавчого комітету Левка Лук'яненка, який вирішив свої думки викласти у листі до членів ВКР. Про це він писав мені у поштівці, яку вислав разом з листом-зверненням до всіх членів ВКР.

 

"Добрий день, друже Богдане! Надсилаю Вам примірник листа, з яким я хотів би ознайомити всіх членів ВКР УГС.

 

Зараз бачу, що дуже вже скорочено виклав вступну частину, то якщо у Вас є "Інформатор", що про нього мова, то і скорочений текст буде зрозумілий.

 

Квартиру на Бажова, 2, де ми утворили дежурну кімнату, довелося з господинею поділити пополам, і тепер вона її займає до 16.00, а від 16.30 і до 22-23 буде наше чергування зі збором інформації. Причин для перенесення засідання ВКР 13.01. 90 року поки що немає. Вітання пані Оксані й Галі.

Будьмо!

17.12. 1989 року.                                                                                                                                                      Л. Лук'яненко"

 

 

Із повідомлення в "Інформаторі" й листа Л. Лук'яненка почалася паперова війна між головою Виконавчого комітету і головою прес-служби УГС. Ось текст листа:

 

                                                "Голова Виконкому УГС

                                                 Л. Лук'яненко

 

Членам Координаційної ради УГС з приводу інформації в № 49 "Інформатора" УГС про наступний з'їзд УГС

 

У п. 25 "Інформатора" з'явилася вкрай тенденційна і шкідлива інформація. Вона неправильно представляє суть розбіжностей про час проведення з'їзду й дає поживу і в Україні, й нашій еміграції на тему розколу в УГС.

 

Хоча Чорновіл без згоди Виконкому і будь-якого обґрунтування замінив одноосібного редактора Яворського редакційною групою з відповідальним за випуск Яворським, інформацію щодо обговорення питання про перенесення з'їзду готував Чорновіл і тому за неї відповідає.

 

1.Наступний з'їзд Чорновіл назвав установчим, але після того, як у вересні на нараді ми вирішили, що реорганізовуємо УГС і міняємо її назву, вирішено проводити з'їзд, що має припинити існування УГС і започаткувати існування нової організації, отже, він має стати установчим нової організації, а не установчим УГС.

 

2. "Частина членів ВКР (Б. Горинь, В. Кузьмін, Л. Лук'яненко, О. Шевченко та ін.") і не згадує члена Виконкому М. Гориня, відносячи його до інших, немовби рядових членів ВКР, у той час як і за розумом, і за політичним досвідом він аж ніяк не рядовий член ВКР, і думка його завжди важлива.

 

3. "Частина членів... добивалися". Слово "добиватися" в нашій мові означає таке співвідношення у двочленних взаєминах, за якого одна сторона є старша, сильніша, а друга молодша, слабкіша, залежна. Отже, сказати, що одна сторона "добивалася" (а не пропонувала, вважала за доцільне), означає поставити її у становище підлеглої частини, яка не має тих позитивних рис, якими наділена друга частина.

 

4. "Частина членів... добивалася перенесення з'їзду, пояснюючи це необхідністю краще підготуватися до виборів". Знову упередженість. Частина членів обґрунтовувала доцільність перенесення з'їзду необхідністю краще підготуватися власне до нашого з'їзду, що, за думкою цієї частини, майже неможливо зробити з одночасною підготовкою і участю у передвиборчій кампанії.

 

5."Інші наполягали на якнайшвидшій реорганізації УГС із правозахисної в політичну опозиційну організацію з чіткою програмою дій". Звідси залізний логічний висновок: ота попередня частина членів ВКР проти якнайшвидшої реорганізації, проти перетворення правозахисної УГС в політичну опозиційну організацію, проти чіткої програми дій.

 

Тут шановний автор робить логічний трюк, що полягає в підміні однієї теми іншою темою: коли пише про частину членів (до якої сам не належить), мову веде про мотиви відкладення з'їзду, коли пише про інших (до яких сам належить), мову веде не про мотиви відкладення з'їзду, а про потребу та суть реорганізації. Це зовсім різні теми. І хай самі члени ВКР розв'яжуть питання, що краще: неусвідомлене перестрибування з однієї теми до іншої, ухиляння від викладу своїх аргументів чи свідома підміна однієї теми іншою темою? Великою помилкою є винесення арифметики голосування на сторінки публічного видання. Наші вороги тільки й чекають, щоб УГС розкололася на кілька груп. Згадана публікація дає велику поживу робити з організаційного питання різні спекуляції значно глибшого характеру. Таке інформування збиває з пуття і не йде на користь справі. При цьому хіба п. Чорновіл не знає, що ніхто з тої "частини членів" (до якої він не належить) не проти реорганізації УГС на опозиційну політичну організацію (партію), що ніхто не проти чіткої програми дій? Навіщо ж закидати зовсім безпідставні звинувачення? Навіщо ці задиристі наскоки? Хіба ж вони можуть допомогти виробленню колективних урівноважених рішень?!

 

Тепер на тему: відкладати – не відкладати з'їзд. За наполяганням Чорновола ВКР ще десь із березня майже постійно призначала приблизні строки проведення з'їзду і кожного разу виявлялося, що рішення побудоване на піску. І це не через небажання інших членів Виконкому провести з'їзд, а через об'єктивну непідготовленість до нього. І в цьому разі ми реально виявилися непідготовлені до проведення з'їзду в листопаді. І якщо б ми 5.11. 1989 р. постановили провести з'їзд у грудні, ми його знову не змогли б провести. Навіщо ж необґрунтовані рішення?

 

Коли я місцем свого помешкання зробив Київ, думав форсувати підготовку, проте до з'їзду НРУ це не вийшло, бо до нього також треба було готуватись. Завдяки нашій участі в підготовці з'їзду НРУ, з'їзд пройшов під нашим впливом, але це відвертало й зараз відвертає наші сили.

 

Потім М. Горбаль поїхав до США, а Є. Пронюк працює на УГС тільки після праці в державній бібліотеці та Товаристві репресованих.

 

Степан Хмара надовго включився до греко-католицької акції протесту. І хоча ми кооптували голову Київської філії УГС О. Шевченка до Виконкому, однаково сил недостатньо.

 

Постанова ВКР з липня про створення оргкомітету в складі 30 осіб для підготовки нашого з'їзду виявилася нереальною: таку велику кількість людей жодного разу не можна було скликати через транспортні труднощі, завантаженість людей та відсутність своєї штаб-квартири, того працювати доводиться через зустрічі індивідуальні та по кілька осіб, а всю проблему доводиться переносити із засідань тридцятьох на засідання ВКР.

 

Позаяк для мене як голови Виконкому УГС проблема підготовки до з'їзду – це не тільки проблема підготовки нової програми, нового статуту, політичної доповіді та ін. документів, а й стан нашої Спілки, то мусив їздити по філіях. Ось розклад за жовтень: 3-6, 28-30 – Чернігів і Седнів; 8-10 – Львів; 12 – Ірпінь; 14-17 – Запоріжжя; 24-27 – Москва.

 

Між цими поїздками проведено чимало робочих зустрічей. Для вироблення проекту програми залучено дві кваліфіковані особи не з керівництва УГС, що представили свої проекти програм і після розгляду їх на робочих зустрічах працюють далі, проте справа вироблення програми на основі врахування більшої кількості думок на сьогодні ще не завершена.

 

Виконавчий комітет неодноразово звертався до вас, керівників облфілій, з пропозицією надсилати свої зауваження до Декларації принципів та думки до нової програми. Ви не поспішали відгукуватися. Коли вам роздали мій проект-розвідку на тему програми і Чорноволів проект, тільки В. Овсієнко надіслав свої міркування. Із такого ставлення облкерівників до виготовлення проекту як підготовчої до з'їзду праці видно, що справу проекту нової програми ви поклали на Виконавчий комітет. Стан Виконавчого комітету вам відомий: Горбаля з квартирою й телефоном тепер немає і немає постійної всеукраїнської точки збору, техсекретар замінити його не спроможна, а мої зусилля знайти квартиру з телефоном для організації і постійного чергування, без якого неможливо добре налагодити роботу республіканського керівництва і всієї УГС, поки що не завершилися успіхом.

 

Позаяк керівник Київської облфілії О. Шевченко майже не займався залученням людей до філії, у нас, у нашій базовій облфілії, не підготовлено людей на керівні посади для заміни тих, хто пішов до Руху чи просто для здійснення своєчасної ротації кадрів, і цим доводиться займатися тепер спеціально. Проблему необхідно розв'язати до з'їзду, бо з'їздові треба буде запропонувати не просто нову розширену схему Виконавчого комітету, а й конкретних людей. Не сумніваюся, що нам удасться знайти підходящих людей, але наскільки проблема кадрів не проста видно хоча б із прикладу провалу газети "Голос відродження", яку з березня доручено випускати С. Набоці. Хоча член ВК керівник пресової служби В. Чорновіл, без сумніву, талановитий журналіст і дуже роботяща людина, його опікунство над Набокою досі не дало добрих наслідків і ми все ще не маємо не тільки тижневої, а й регулярної місячної газети.

 

Керівники облфілій, що проголосували не відкладати з'їзд, хочуть його найшвидше. І я хотів його найшвидше. Проте життя показує, що є багато таких нагальних важливих поточних справ, яких не можна не робити, якщо ми, УГС, не хочемо підняти руки й піти геть зі сцени. Щоб справлятись із завданнями, необхідно розширити і зміцнити Виконком. Для цього треба підібрати нових людей, а поки Горбаль у США, Пронюк у Польщі, М. Горинь головним чином у Русі, О. Шевченко, В. Чорновіл і я явно перевантажені й чимало що просто не встигаємо робити.

 

Коли б не вибори, ми з'їзд спромоглися б провести у грудні, але вибори не можемо лишити осторонь. Як боротьба за демократизацію виборчого закону була важливіша за наші внутрішні реорганізації, так тепер боротьба за українізацію Верховної Ради УРСР важливіша від реорганізації УГС. Ми можемо бути задоволені своєю активною участю у боротьбі за демократизацію виборчого закону, бо таки дещо осягнули. І якщо тепер включимося до виборчої кампанії, то через чотири місяці ми, без сумніву, побачимо добрі плоди своїх зусиль. Мати патріотичну опозицію у майбутній Верховній Раді УРСР значно важливіше від реорганізації УГС, і якщо до квітня 1990 року не можна досягнути і того, і того, то краще відкласти власну реорганізацію, аніж залишити комуністичне панування у Верховній Раді ще на 5 років.

 

Чи розумієте, шановні керівники облфілій, ще одну рису сучасного політичного становища в Україні? Мова ось про що: з'їзд Народного Руху пішов за Гельсінкською спілкою. Якби ми хотіли, ми могли б провести будь-яку свою резолюцію. З тактичних міркувань ми трохи відступили, щоб забезпечити Рухові ширшу соціальну базу. Радикалізація і зближення Руху з УГС налякала КП України і вона постановила зробити дві речі: по-перше, відрізати УГС від Руху, по-друге, розмити Рух із середини. Організаційний розгардіяш в облрадах Руху – наслідок розкладницької діяльності партапарату. Це створило перед УГС завдання, якого до з'їзду Руху не було – утримати обласні ради Руху від почервоніння. Якщо ми цього не зробимо, нас відштовхнуть убік і виб'ють з-під ніг широку опору, а сам Рух перетворять на ще одну бюрократизовану підкомуністичну дохлу інституцію, ще страшнішу своєю мертвотною незворушливістю і нерухомістю.

 

Якщо ми патріоти України, а не Гельсінкської спілки, ми мусимо провести багато зустрічей по всіх областях з діячами Руху та інших неформальних організацій, щоб очистити Рух від партократичиої агентури і не дати їй опанувати патріотичними організаціями, що ставили перед собою добрі цілі, але через недосвідченість керівників виявляють нерішучість і вагання перед комуністичними демагогами. Для цих зустрічей потрібен час. Ви ж, облкерівники, просите нас, членів ВК, до себе на допомогу. Коли ж нам складати документи та писати резолюції? І що головніше в час розрухи в облорганізаціях Руху: писання паперів чи поїхати туди, щоб утримати його на правильних позиціях? Ми віримо в ненависть народу до старого комуністичного ладу і в перемогу патріотичних демократичних сил по областях, але без нашої допомоги хитання і викристалізовування правильної лінії може затягнутися і дати партбюрократії ще раз перемогти на виборах до Верховної Ради УРСР.

 

Внутрішнє життя УГС має сенс лише в тій мірі, в якій воно дає можливість проводити діяльність за своїми межами, серед народу... Отже, й на реорганізацію мусимо дивитись інструментально: наскільки вона удосконалюватиме дієвість нашої праці в народі? Як народ на нас дивиться тепер і як дивитиметься після реорганізації і перейменування?

 

Ми, УГС, маємо в народі певний образ. Нас знають. Знають з нашої безпосередньої праці, з радіопересилань, з комуністичних джерел. Цей образ – екстремісти, антисовітчики, націоналісти. На Західній Україні два останні визначення правлять нам за похвалу і підносять наш авторитет. На Східній Україні два останні визначення не приваблюють до нас людей. Слово "екстремісти" і на заході, й на сході симпатизує людям з такою ж натурою, та їх вельми мало. Узагальнено наш образ означає рішучу антикомуністичну націоналістичну організацію, що бореться (на думку багатьох) за добре діло, але приєднуватися до нас небезпечно.

 

Після з'їзду Руху про нас стали більше писати. І хоча гострота нападок зменшилася мало, народ почав дивитися на нас як на таку організацію, що вписується в систему політичних сил сучасного українського суспільства, а не стоїть десь за його межами і виглядає лиш своєю головою назовні, а всім тілом перебуває в темній тюремній камері. Для заляканого народу проблема "вписується – не вписується" в совітську дійсність, "наша – чи не наша" має вирішальне значення. Народ заляканий діє не так, як би вважав за корисне для себе, а так, щоб уникнути прямого зіткнення з начальством, не зв'язатися з тою організацією, ставлення влади до якої негативне або їй невідоме. Що за півтора року активної діяльності УГС досі немає філій в Черкаській, Кіровоградській, Луганській та Кримській областях, що в Сумській, Полтавській та Миколаївській маємо їх тільки в зародковому стані – це не тільки свідчення неефективності Виконавчого комітету, а й показник об'єктивного стану свідомості народу в тих областях. У Києві і Львові нас починають критикувати за поміркованість. Хто критикує? Буквально одиниці. Але нас уникають в десятку обласних центрів Лівобережжя і не йдуть до нас, щоб не накликати на себе гнів партократії. Дуже важливо зменшувати ці страхи, а це знову ж потребує поїздок до згаданих облцентрів.

 

Реорганізувавши й перейменувавши УГС, ми б вилучили її з політичного тла України і поставили б натомість іншу організацію. Потрібен час, аби народ пізнав нас і призвичаївся до нової абревіатури, аби нова назва викликала в його уяві визначений образ. Щоб назва УГС стала викликати цілком певний образ в очах і наших симпатиків, і наших супротивників, потрібна дуже тривала й наполеглива праця. Щоб нова назва прижилася, також потрібен час. Може, на цей раз потрібно буде не 1,5 року, а тільки три місяці, але в передвиборний період не можна і їх втрачати.

 

Шановні члени ВКР, ми поділяємо філософію активного оптимізму, тобто ми віримо в неминучість розвалу імперії і створення самостійної української держави, але бачимо рух не як самоплинний процес, а як такий, що включає як обов'язковий складник і нашу активну участь у ньому. Отже, не маємо права проходити повз одну проблему, що виникла якийсь час і тому поступово все розширюється. Мова ось про що.

 

У Москві серед вищого ешелону влади склалася група, що шляхом економічної диверсії намагається спровокувати широкі народні заворушення, пустити супроти заворушників зброю, а потім встановити диктаторське правління і повернути партократичному класові знову необмежене панування. Найяскравіший приклад економічної диверсії бачимо в тому, що з цукрових заводів не вивозять цукор і він псується там, в облцентрах переповнені оптові бази з харчами та різними предметами першої потреби, а в крамницях їх зовсім немає. Селяни і трудівники легкої промисловості виробляють, як і раніше, харчі і предмети народного споживання, а до покупців з волі ворогів демократії і свободи вони не доходять.

 

Аби не допустити військової диктатури, мусимо не допустити народ до антидефіцитних заворушень. Наша Спілка, як і інші неформальні організації, не має права безпосереднього контролю за системою торгівлі. Таке право мають групи робітничого контролю. Ці групи можна створювати, як це зробили в Чернігові, при страйккомі міста. Позаяк масштаби діяльності партократії, спрямованої до провокування народних заворушень, розширюються, не маємо права залишатися пасивними спостерігачами.

 

Вибори в березні створять нову ситуацію. Якщо абсолютна більшість депутатів виявиться партократичними реакціонерами, тоді спокійно поїдемо на з'їзд за межі України, якщо ж до Верховної Ради потрапить значна кількість справжніх прихильників демократії і свободи, тоді зможемо провести свій з'їзд в Україні. З огляду на перетворення фіктивної УРСР на реальну республіканську владу, для нашої партії бажана взаємодія з прогресивними силами народу на широкій публічній основі, аніж із позицій віддалених окопів. Бо не рішучість програми приверне до нас широкі верстви, а вписуваність в легальну структуру суспільно-політичних сил сучасної України.

 

Ми маємо трохи техніки. Скоро наша технічна база збільшиться. Одначе вона буде недостатня, щоб надрукувати тисячі примірників передвиборчих програм усіх кандидатів від УГС, сотні примірників друкованих матеріалів до з'їзду нашої Спілки, низку важливих розвідок для піднесення національної свідомості народу та тиражувати постійний потік матеріалів зі щоденної діяльності Спілки. Для того, щоб провести в депутати своїх людей, доведеться завантажити техніку не тільки друкуванням позитивної інформації про своїх кандидатів, а й друкувати негативну інформацію про кандидатів застою.

 

До нашого з'їзду готуватися потрібно. Ще до початку активного періоду виборчої кампанії треба закінчити проекти програми і статуту, надрукувати їх бодай 1000 примірників і розіслати всім членам УГС для вивчення, вироблення своїх доповнень та поправок і для пропаганди своїх оточень. Ці документи допомагатимуть пропаганді наших ідей, залученню нових членів та сприятимуть виробленню активної позиції членів УГС у виборчій кампанії.

 

На закінчення проектів, друкування їх, вивчення по областях та надсилання критичних зауважень Виконкомові потрібно буде либонь місяців зо три. Після того Виконком відредагує їх знову і готовий буде представити проекти з'їздові. Реально це якраз і може бути десь у другій половині березня чи квітня 1990 року. Я думаю, що до того часу вдасться підібрати людей для розширення і зміцнення Виконавчого комітету, знайти в Києві квартиру для постійного дежурства, налагодити систематичний випуск газети "Голос відродження", відродити журнал "Український вісник", утворити філії в семи лівобережних областях і налагодити самозабезпечення організації. Дай Боже, щоб бурхливий потік щоденної діяльності дав нам змогу впоратися до того часу з означеними організаційними проблемами.

 

Надсилаючи вам, шановні члени ВКР, цього листа, прошу висловити ваші критичні міркування, аби спільними зусиллями ми усунули недоліки загального й персонального характеру, що стоять у нас на перепоні. І хай спільна справа буде вище особистих амбіцій.

 

13 листопада 1989 року                                                                                                                                            Л. Лукяненко".

 

Ознайомившись із тим листом, Чорновіл не залишився в боргу. Він був прикро вражений, що ВКР 5 листопада 1989 року одним переважаючим голосом похоронила його надії провести з'їзд до виборів. Хід обговорення цього питання (із суб'єктивним ухилом) відображений В. Чорноволом у підготовленому ним "Обіжнику" № 12, в якому він на свій лад виклав перебіг засідання ВКР, скорочуючи одні виступи і доповнюючи інші. Документ у лаконічній формі подає думки учасників засідання ВКР. Очевидно, що автор не міг себе скривдити, а тому подав свою аргументацію в усій повноті, тоді як виступи інших членів ВКР зведені до мінімуму.

 

Під "Обіжником" стояв підпис "Виконавчий комітет УГС", що не відповідало правді, оскільки Виконавчий комітет у написанні "Обіжника" № 12 не брав участі і не давав "добро" на його тиражування, тому в кінці мав би стояти підпис "Пресова служба УГС", оскільки складений він був самим В. Чорноволом, який пізніше неодноразово посилався на цей документ. Таким чином, ігноруючи моральні засади, маховик паперової війни між двома лідерами набирав обертів. Врешті, це засвідчує сам документ.

 

"ОБІЖНИК" № 12

5 листопада 1989 року в Києві відбулося чергове засідання Всеукраїнської координаційної ради Української гельсінкської спілки. Із 34 членів ВКР були присутні 21: члени Виконавчого комітету – Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, Вячеслав Чорновіл; голови філій та груп – Олесь Шевченко (Київ), Богдан Горинь (Львів), Дмитро Себій (Волинь), Василь Овсієнко (Житомир), Олекса Котенко (Чернігів), Петро Розумний (Дніпропетровськ), Левко Горохівський (Тернопіль), Петро Марусик (Івано-Франківськ), Валерій Кузьмін (Чернівці), Василь Барладяну (Одеса), Степан Гура (Херсон), Віктор Шкуратюк (замість ув'язненого голови Рівненської філії Івана Дем'янюка); від УНДЛ – Євген Чернишов, від УКК – Сергій Набока, від єврейської громади – Йосиф Зісельс (Чернівці), а також Віталій Шевченко (Київ, прес-служба), Оксана Мешко (Київ). Голова Закарпатської філії Олекса Орос прибув наприкінці засідання, тому участі в обговоренні резолюції та голосуванні не брав.

 

До початку розгляду порядку денного В. Овсієнко розповів про стан справ із перевезенням тіл політв'язнів Юрія Литвина, Василя Стуса та Олекси Тихого із концтабірного кладовища на Уралі до Києва. Прибуття літака з останками замордованих українських патріотів очікується 18 листопада, похорон орієнтовно 19 листопада. Є попередня домовленість із владою про поховання тіл політв'язнів на Лісному цвинтарі у Києві (поховання на центральному Байковому цвинтарі не дозволили).

 

Павло Скочок, що за дорученням Виконавчого комітету УГС їздив на похорон видатного грузинського патріота Мераба Костави до Тбілісі, розповів про цю сумну церемонію, що сколихнула весь грузинський народ.

 

  

Валерій Колосівський із Житомира повідомив про трагічну подію, яка сталась 19 жовтня. Після виклику до заступника начальника Житомирського міського УВС підполковника Самарського, який влаштував грубий рознос за підняття національного прапора на мітингу 15 жовтня членові Житомирської філії УГС Михайлові Меленівському, останній, будучи у стресовому стані, загинув від інфаркту по дорозі додому. Меленівському було 39 років, він – інвалід II групи. ВКР висловила глибоке співчуття родині покійного та Житомирській філії УГС.

 

Висловлено співчуття також членові Виконавчого комітету Степанові Хмарі, у якого в переддень засідання ВКР померла мати.

 

Оголошується порядок денний засідання ВКР:

1. Про підготовку до установчого з'їзду УГС.

2. Про підготовку до виборів Верховної Ради УРСР та місцевих рад.

3. Про фінансове й технічне забезпечення Спілки.

4. Затвердження делегатів на нараду єврейських організацій з іншими неформальними організаціями в Ризі.

5. Звіт С. Гури про міжнаціональну нараду в Криму.

 

У зв'язку з відсутністю С. Хмари, який мав доповідати з другого питання, Л. Лук'яненко запропонував об'єднати перші два пункти порядку денного в один як взаємозв'язані і сам доповідав із цих питань. Він поінформував про обговорення їх напередодні на засіданні Виконавчого комітету, яке не було закінчене через незаконне вторгнення міліції в помешкання. Л. Лук'яненко виклав свій погляд, за яким проводити установчий з'їзд УГС до виборів недоцільно, оскільки це відверне сили Спілки від виборчої кампанії. Крім того, не закінчено роботу над програмними документами Спілки, що потребує не менше місяця. На думку Л. Лук'яненка, можна було б оприлюднити проекти програми та статуту і обговорювати їх паралельно із виборчою кампанією, а сам з'їзд провести у квітні наступного року. Проблемою є також те, де проводити з'їзд – в Україні чи в Прибалтиці. Поки що влада відмовила в проведенні з'їзду в Україні, але потрібно продовжити діалог з компартією як з ідейним противником, звикаючи до життя в умовах політичного плюралізму. Існує думка, що проведення з'їзду за межами України буде мати негативний пропагандистський ефект. Щодо виборів, то Спілці від самого початку виборчої кампанії потрібно вступити в блок з іншими неформальними організаціями (Рухом, Товариством української мови, "Меморіалом" та ін.) для висування спільних кандидатів, серед яких можуть бути і члени УГС.

 

Мотивацію Л. Лук'яненка підтримав голова Львівської філії УГС Б. Горинь, який вважав, що проведення з'їзду УГС до виборів, зміна назви і програми Спілки внесе дестабілізацію в підготовку до виборів. Він повідомив також про співпрацю філії з Львівським міськкомом КПУ в ході підготовки до виборів, (Ця тенденційна інформація була подана з наміром скомпрометувати голову ЛОО УГС, який проголосував за проведення з'їзду після виборів.) а також про прохання обласної ради Руху, щоб УГС не проводила свого з'їзду до виборів. 

 

 

Голова Київської філії Олесь Шевченко, підтримуючи пропозицію Л. Лук'яненка, теж наголошував, що влада вже фактично визнала УГС як реальну опозицію. За його даними, багато членів Київської філії УГС вийдуть зі Спілки в разі радикалізації її програми і перетворення в партію. На думку О. Шевченка, для нас важливе не майбутнє УГС, а майбутнє демократії в Україні. Зараз настала кульмінація всіх наших зусиль – вибори, бо є реальний шанс створити демократичну фракцію в парламенті, вступивши в блок з іншими демократичними силами.

 

Пропозицію про перенесення з'їзду у зв'язку з виборами підтримав Петро Марусик, розповівши також про досвід участі в додаткових виборах народного депутата СРСР.

 

Йосиф Зісельс, не висловлюючися з приводу дати з'їзду УГС, говорив про підготовку до виборів. Він запропонував домовитися з Рухом та ін. неформальними організаціями, щоб вони підтримали кандидатів від УГС у західних регіонах, де УГС має більші сили, а натомість Спілка підтримає кандидатів Руху в східних регіонах. Говорячи про стратегічні завдання Спілки, Й. Зісельс підкреслив, що УГС повинна бути зараз радикальним політичним ядром Руху. В подальшому сили, які зараз зосереджені в УГС, можуть розбитися на кілька політичних партій, об'єднаних в єдиний блок.

 

Олекса Котенко розповів про непорозуміння в Чернігові між УГС і керівниками Руху, які під тиском партапарату, що хоче розмежувати демократичні сили, навіть ставлять питання про вихід членів УГС із Руху. Тому голосувати за таких кандидатів Руху означатиме голосувати за центристських кандидатів, що тягнуть до партапарату.

 

Василь Барладяну, констатувавши, що підготовка до з'їзду справді затягнулась і що провести його в листопаді не вдасться, категорично заперечив однак проти перенесення його аж на післявиборчий час. Щодо виборів, то не треба тішити себе ілюзіями, що депутати від УГС потраплять до парламенту. Офіційна війна проти Спілки посилюється, спроби поставити нас поза Рухом небезуспішні. Щодо пропозиції блоку з іншими неформалами, то для висунення кандидатів блокуватися можна хіба з Товариством української мови, яке єдине зареєстроване і має право висувати кандидатів. Але позиції його в більшості регіонів дуже слабкі, не треба орієнтуватися на Львів чи Івано-Франківськ. Що ж до висунення на підприємствах і ін., то треба орієнтуватися на себе. Якщо ми затягнемо зі з'їздом, в Спілці станеться розкол. Від неї вже починають відходити як радикальні, так і ліберальні елементи (напр., в Одесі). Треба поспішати точно самовизначитися, бо в повітрі вже пахне контрреволюційним переворотом. Звичайно, ми можемо вплинути на хід виборів, але перемогти в них – це ілюзія. Відкладаючи ж з'їзд аж на весну, ми самі собі як організації підписуємо смертний вирок.

 

 

Петро Розумний передав думку всієї Дніпропетровської організації, що з'їзд відкладати не можна. Не маючи установчого з'їзду, ми тривалий час відчуваємо себе незаконно народженими. Потрібно нарешті мати чітку структуру організації, потрібно мати ідеологічну і структурну зброю в руках. З'їзд не зашкодить підготовці до виборів та співпраці з іншими неформалами. Щодо місця проведення, то можна провести і в Прибалтиці.

 

Степан Гура заявив, що зі з'їздом відтягувати ні в якому разі не можна, його треба провести до кінця року. Надія одержати велику перемогу на виборах абсолютно нереальна. Потрібно розраховувати на суспільне погіршання і зростання авторитарності центру. Ми можемо втратити нагоду до кінця організуватися, бо, може, наступного року вже не вдасться зібратись і в Прибалтиці. Парламентським шляхом ми далеко не просунемося, треба розробляти стратегічний план всенаціональної кампанії громадянської непокори. Для цього нам не треба розпорошуватися серед інших організацій, зокрема серед Руху, а якомога швидше створити свою структуру – й готуватися до справжньої боротьби, бо політична боротьба не закінчується в березні наступного року.

 

Євген Чернишов висловив здивування з приводу несподіваної пропозиції відкласти з'їзд, яка дотепер не ставилася, хоч про вибори було відомо. Певна слушність у тих, хто хоче зосередити всі сили на виборах, може, і є, але більшість членів УНДЛ все ж вважає, що з'їзд відкладати не можна. Дуже його всі чекають. Бо що таке зараз УГС? Політична партія, громадська організація, правозахисна організація? НРУ принаймні назвав себе громадсько-політичною організацією, а ми досі правозахисники, хоч давно переросли це. І в УГС зараз люди йдуть зовсім не через її програму, а через своє наскрізь негативне ставлення до влади, яка поборює УГС. З'їзд краще було б провести в Україні, але можна і в Прибалтиці. Це ще додасть негативного ставлення до влади і викличе симпатії до гнаних.

 

Левко Горохівський повідомив, що перед поїздкою на ВКР були збори Тернопільської філії УГС, де всі були настроєні на проведення з'їзду 25-26 листопада. Він вважає, що ні зміна назви (філія хотіла б зберегти абревіатуру УГС), ні чітке визначення кінцевої мети, ні структурні зміни (на його думку, УГС мала б бути надпартійною організацією) ніяк не зашкодили б виборам. Він розповів також про спроби деструктивних елементів з обласного керівництва Руху позбутися членів УГС з ради і з Руху, які зірвалися, бо УГС підтримали представники Руху від підприємств. 

 

Микола Коц, член обласної ради Волинської філії УГС, вважає, що з'їзд можна проводити тільки після того, як буде вироблений проект програми і розісланий для ознайомлення членам УГС, але без всякого зв'язку дати з'їзду з виборами. Щодо передвиборчої агітації, то він пропонував більше уваги звернути на економічні проблеми.

 

Василь Овсієнко висловлює жаль, що досі не готові документи, бо на місцях люди вже готувались до з'їзду. Підтримує думку Гури й Барладяну про можливість різкого поправіння ситуації в країні. Вважає, що ми можемо спізнитися. Вважає також, як і Коц, що з'їзд треба проводити тоді, коли будуть готові його документи, принаймні проект програми, не зв'язуючи це з виборами.

 

Вячеслав Чорновіл почав з процедурного питання, запропонувавши в подальшому брати участь у засіданнях ВКР тільки членам ВКР, або, при неможливості прибути, відпоручникам з обласних рад з письмовими повноваженнями брати участь у голосуванні. Крім того, Виконавчий комітет може запрошувати під час обговорення того чи того питання осіб з дорадчим голосом. Тільки так засідання ВКР стануть робочим органом Спілки.

 

Щодо розглянутого питання, то він зумисне виступає після інших і не повідомляв, що у Виконавчому комітеті немає одної думки, щоб ні на кого не тиснути. Із тих, хто дотепер виступив, більшість проти перенесення з'їзду на період після виборів. Крім того, на засіданні немає кворуму (кворуму насправді не було на початку засідання, а на момент виступу Чорновола уже підійшло 18 членів ВКР із 34). Аргументи Чорновола проти перенесення з'їзду аж на квітень 1990 року: формально ми сьогодні правозахисна організація, навіть не громадсько-політична, як Рух. У нас немає сьогодні своєї програми, бо більшість положень нашої Декларації принципів повторив і навіть поглибив Рух. У нас немає виборчої платформи, хоч, згідно з рішенням ВКР, вона мала бути ще у серпні. Вибори – не панацея, згортати задля неї всю іншу політичну діяльність, як дехто пропонує – це опортунізм. Про успіх самої УГС на виборах не може бути й мови: ми надто малочисельні, щоб забезпечити виборчу кампанію, навіть у Львові. Найбільше, чого ми досягнемо, якщо подолаємо шалений спротив партапарату, це буквально кілька місць у Верховній Раді, де більшість опозиції будуть складати ліберальні комуністи. Отож на виборах ми приречені плентатися в хвості у Руху. Дата з'їзду 25-26 листопада вже зірвана. Обстановка в країні загострюється, навряд чи проведемо ми свій з'їзд аж у квітні. Отож треба прискорити роботу над програмними документами і проводити з'їзд. Щодо виборів, то блок з Рухом та ін. неформалами має бути відносний. На першому етапі треба скрізь, де тільки можна, висовувати своїх кандидатів, навіть без огляду на успіх. Бо як почнемо закулісно викомбіновувати в Руху кілька місць, то й ті потім втратимо. Щось координувати можна вже на останньому етапі, використавши всі можливості виборчої пропаганди. З'їзд треба проводити, досить бути у підвішеному стані, його можна провести найпізніше на початку січня. Далі Чорновіл поділився деякими думками про майбутню програму і статут Спілки.

 

Дмитро Корчинський, представник Київської організації СНУМ, підкреслив деякі негативні тенденції в Русі, що їм мала б протистояти Спілка, до якої тому і йдуть люди. Дуже велике значення має організаційна структура, щоб кожен міг знайти для себе місце в організації. Якщо з'їзд таки буде відкладено, то потрібно бодай розробити якусь структуру для виборів, яку потім використати. Вважає, що молодь, яка зараз у Києві, дуже активна, рухівських кандидатів грищуківського типу підтримувати не буде, але охоче поборолася б за кандидатів від УГС, за яскраві особистості. Підтримує думку Чорновола, щоб уже зараз, незалежно від Руху, висунути в усіх округах кандидатів від УГС, навіть паралельно до кандидатів Руху по цих же округах (Це була деструктивна й провокативна пропозиція, реалізація якої призвела б до боротьби у середовищі національно-демократичних сил, взаємного поборювання і кінцевого програшу. Неважко здогадатися, хто стояв за такими порадами.). УГС, на жаль, проґавила вибори самоврядовчих органів по районах міста, що могли посприяти висуненню кандидатів за місцем проживання, але в деяких мікрорайонах обрані все-таки члени СНУМ.

 

Коммир Крижанівський, член Московської філії УГС, пропонує вирішувати питання про висунення кандидатів від УГС залежно від ситуації в тому чи тому районі. Коли проводити з'їзд, хай вирішує керівництво Спілки, але вибори – це велика політична школа.

 

Віктор Шкуратюк, член Рівненської філії УГС, вважає, що створення партії – не самоціль, головне – боротьба за демократію. Не має значення, хто буде опозицією у Верховній Раді – чи то рухівці, чи хиткі патріоти, аби не партбюрократи. Не гратися у з'їзд, бо можна провалити вибори. А з'їзд можна буде провести й на Україні, коли матимемо більшість у Верховній Раді й депутати зможуть тиснути на владу.

 

Михайло Горинь (щойно прийшов, обговорення не чув) – виступає за перенесення з'їзду. Вибори – велика подія, яка може змінити політичний клімат в Україні. Якщо перед виборами змінимо назву УГС і радикалізуємо програму, буде бродіння. І якщо на заході України і на Поділлі такі зміни будуть на користь УГС, то на південному сході вони можуть вплинути негативно. Навіть якщо такий вплив буде незначний, не треба ризикувати. Аргумент, що незручно вп'яте переносити з'їзд, несерйозний. Що Спілка зараз не має програми, значення не має. Всі знають чого Спілка хоче, це видно з виступів її активістів. Окремо виставляти кандидатів не варто, треба входити в демократичний блок, який має виробити спільну для всіх передвиборну платформу. В листопаді є намір провести в Києві нараду представників такого блоку. Якщо завоюємо цим блоком у Верховній Раді 30-40% місць, зміниться моральний клімат Верховної Ради, як бачимо на прикладі Верховної Ради СРСР.

 

Валерій Кузьмін: з'їзд УГС – справа серйозна, треба підготувати програмні документи і ознайомити з ними членів Спілки. Щодо виборів, то в Чернівецькій філії в основному молодь, нікого висовувати кандидатом, доведеться когось із Руху. До з'їзду ми не встигнемо підготовитися, бо вибори займуть багато часу, дві роботи ми не потягнемо.

 

Проводиться голосування. За повідомленням головуючого, з 20 присутніх під час голосування членів ВКР (21-й – О. Орос із Закарпаття – прибув пізніше) за перенесення з'їзду на післявиборчий період проголосувало 11 осіб, за те, щоб з'їзд не прив'язувати до виборів і провести, активізувавши підготовку документів, – 10 осіб. Оголошується, що з'їзд перенесено на квітень 1990 року.

 

Наступним розглядається питання про скерування делегації на нараду-зустріч єврейських організацій з демократичними організаціями інших народів у Ризі 26 листопада 1989 року. Прийнято рішення послати на нараду Вячеслава Чорновола, Богдана Гориня, Олеся Шевченка.

 

Розглядається питання фінансового й технічного забезпечення УГС – доповідач В. Чорновіл. Перевірено дві головні каси Виконавчого комітету у Києві й Львові (у Львові перевіряли М. Горинь. Л. Лук'янєнко і В. Чорновіл. у Києві – В. Чорновіл і О. Шевченко). З фінансами все гаразд, облік ведеться добре, є певні зауваження щодо форми записів, їх враховано. Одержано також звіти про фінансове та технічне забезпечення із восьми філій. Решті потрібно обов'язково прислати такі звіти, щоб наступного разу зробити підсумок. Недопустимо перебування каси в руках осіб, які використовують кошти. Необхідно мати не тільки касира, а й ревізора. Потрібно рівномірніше розподіляти також технічні засоби, що надходять у Спілку, і т. д. (Повніше уявлення дає запропонована доповідачем резолюція, що була прийнята одноголосно. Резолюція додається). Прийнято рішення про встановлення ставок зарплатні для осіб, що працюють тільки в УГС на постійній роботі, причому оплата роботи в областях проводиться за рішенням обласних рад філій і з коштів обласних філій.

 

Степан Гура розповів про нараду представників національно-демократичних рухів у Сімферополі, де він був як представник УГС. На зустрічі були представники від України, кримські татари, грузини, азербайджанці, месхи, естонці. Прийнято два документи – один про становище кримських татар, другий – звернення до національно-демократичних рухів про координацію дій. Наступна нарада призначена на 16-17 грудня у Тбілісі.

 

Перед кінцем засідання прибув разом із головою Закарпатської філії УГС О. Оросом звільнений з концтабору менше двох місяців тому багаторічний політв'язень Павло Кампов (Це речення, тотожне з реченням, яке міститься про Кампова в "Інформаторі", – доказ, що матеріал про засідання ВКР для "Інформатора" та "Обіжника" № 12 писала одна й та сама людина), що відразу після звільнення активно включився у національно-визвольний рух, ставши членом обласної ради Закарпатської філії УГС. Присутні сердечно вітали мужнього борця.

 

Після закінчення засідання ВКР учасники відвідали Байкове кладовище, де відбувалося траурне відзначення голодомору на Україні 1933 року.

 

Наступне засідання ВКР відбудеться 3 грудня о 10 годині ранку в Київській області за адресою: м. Буча, вул. Кірова, 17, пом. 61. їхати від станції метро "Святошин" електричкою до зупинки "Склозаводська". Прохання до членів ВКР не запізнюватися.

Виконавчий комітет УГС"