Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 19. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 25 квіт. 2014 р., 11:14 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 трав. 2014 р., 10:06 ]

Перемога Чорновола

Увечері 30 серпня телефонний дзвінок від Вячеслава Чорновола.

- Богдане, суд з приводу забраних у мене під час обшуку речей, коли мене заарештували на 15 діб, нині закінчився повною моєю перемогою.

- Розкажи докладніше.

-Я оскаржив і майора, й міліцію, але звинувачення з майора знято. Мені прочитали рішення суду, в якому мовиться, що всі забрані в мене речі підлягають

поверненню, в тому числі журнали "Сучасність", "Український вісник", різні неформальні видання. Ці речі мені повернули просто в суді. Дуже блідо виглядали ті міліціонери, просто жалюгідно. Суд постановив, щоб мені були відшкодовані всі витрати. Словом, повна перемога. Людей було море, весь коридор заповнили люди. Це перший суд, коли до залу принесли національний прапор, суддя Ігор Зварич спочатку сказав, щоб прапор опустити, але його не послухали і він змирився. Дуже гарно виступав адвокат Зеновій Миколайович Багранівський. Він обґрунтував неправомірність дій міліції тим, що ми – правова держава, а якщо це так, то пора кінчати з подібними речами. Я у своєму виступі приводив аналогії, згадував випадок з Михайлом Горинем, інші випадки. Вважаю, що дарма Михайло не подає в суд на Романова, пора судитися з КГБ. Тепер є вже прецедент: такі самі речі, які в нього забрали, мені повернули. Найголовніше: ми домоглися, щоб речі були повернуті у залі суду. Вважаю, що такого суду ще не було. Причому судове засідання пройшло на одному диханні. Три години люди не розходились, а в кінці судового засідання влаштували в залі суду несанкціонований мітинг – у тій залі, де судять за мітинги. Люди просили, щоб я сказав слово. Я розповів про свою виборчу програму, про релігійні проблеми, про якісь інші справи. Потім перед людьми виступили Петрик, Деркач, ще хтось. Словом, цей час ми дуже продуктивно використали. Варто про це дати інформацію, бо в мене такої можливості немає.

 

Якщо давати інформацію, то треба нагадати, що 22 травня я був брутально захоплений невідомими особами. Цікаво, що у вироку суду все записано так, як я говорив, повністю збережена моя інтерпретація. Моя вимога повернути речі рідним була проігнорована. У мене були численні неформальні видання, бо я приїхав із вільнюського з'їзду профспілки незалежних журналістів, а там було багато неформальних видань. Все це записано з моїх слів. Мені повернули все до останнього папірця.

 

- Де зберігалися твої речі?

- Вони викручувались, казали, що речі зберігали в начальника міліції. А коли Атена Пашко сказала, що їй було заявлено, що тих речей у міліції нема, розводили руками. Немає сумніву, що речі були в КГБ – я про це сказав у залі суду. Ухвала суду повернути всі речі, відшкодувати всі збитки, засудження неправомірних дій міліції – це безпрецедентне явище.

- Я захоплений таким результатом! Вітаю з перемогою!

- Мушу признатися тобі, що я сам захоплений. Бувай, маса різних справ, а я розбалакався. Між іншим, ти прочитав мою передвиборну програму?

- Не встиг прочитати. Знаєш, які то були дні.

- Якщо будуть дзвінки від Надійки Світличної або Галі Горбач, передай їм мій "начерк", бо в мене такої можливості нема. Прочитаєш – поговоримо. У Криму писав – отакий був відпочинок.

 

В "Інформаторі" № 41 була поміщена лаконічна інформація про розгляд справи Чорновола за його позовом. В описі цієї події загубилася соковита, багата на нюанси розповідь Чорновола, але правдиво зафіксовано сам факт того, що відбулось:

 

"29 і 30 серпня в Ленінському районному суді м. Львова відбулося слухання справи за позовом голови прес-служби УГС Вячеслава Чорновола на Ленінський райвідділ міліції у справі повернення йому речей, які міліціонери забрали у нього при арешті на 15 діб кілька місяців тому. У позовній скарзі ставилася вимога засудити незаконні дії державних органів правопорядку. Суддя Ігор Зварич виніс рішення повернути речі, папери, самвидавчі й закордонні видання в залі суду. Суд постановив стягнути з Ленінського райвідділу міліції м. Львова судові витрати, а також виніс окрему ухвалу із засудженням дій щодо незаконного вилучення речей у Вячеслава Чорновола. Інтереси Чорновола на суді відстоював адвокат Зеновій Багранівський. Зал суду і коридори були переповнені людьми, які прийшли з синьо-жовтими прапорами" (Інформатор-41. – 1989. – 12 вересня).

 

Еrrare humanum Est

(Людині властиво помилятися)

 

Мені було трохи незручно перед Чорноволом, що не прочитав його програми, тому ввечері взявся за читання. Зі збуреними емоціями довго роздумував над прочитаним, хотілося збагнути незвичний хід думок. Щоб мої почуття були зрозумілі, подаю цей "начерк" із дотриманням сучасного правопису.

 

Вячеслав ЧОРНОВІЛ

Моя виборча програма

(Начерк)

Оприлюднений 8 серпня проект закону про вибори народних депутатів УРСР свідчить про намір партійно-бюрократичного апарату України будь-якою ціною утриматися при владі і, якщо нам спільними зусиллями не вдасться суттєво його змінити, залишає небагато надій на демократичний склад верховного органу влади республіки.

 

Все ж підтримую пропозицію моїх прихильників спробувати прорвати тенета антидемократичного закону – і вже зараз пропоную на суд громадськості перший начерк своєї виборчої програми, яку розширю, якщо буду висунутий кандидатом у народні депутати.

 

*     *     *

Вважаю, що справді народний депутат – це державний діяч, який мислить широко і перспективно. Усі парламентські рішення, якого б масштабу вони не були, народний депутат має звіряти зі своїм суспільним ідеалом, що має бути відомий також його виборцям.

 

Відразу зауважу, що моя система поглядів, моє бачення майбутнього України – не результат раптового прозріння в умовах перебудови, як у деяких свіжоявлених "радикалів", а зрілий плід 30-річних ідейних пошуків, за які я заплатив у часи брежнєвсько-андроповського лихоліття п'ятнадцятьма роками тюрми, концтабору, якутського заслання.

 

Ще в середині 60-х років я остаточно визначив для себе ті три "кити", на яких, за моїм глибоким переконанням, має надійно триматися майбутня відроджена Україна. Їх імена – ДЕРЖАВНІСТЬ, ДЕМОКРАТІЯ, САМОВРЯДУВАННЯ.

 

Прозираючи сьогодні духовним зором крізь роки, а може, й десятиліття, бачу майбутню Україну вільною, багатою і миролюбною державою в демократичній сім'ї європейських народів. Бачу шляхи цього відродження – безкровні, поступові, через піднесення приспаної століттями неволі національної самосвідомості, через засвоєння науки демократії, через знайдене порозуміння із сусідніми народами і державами.

 

Гадаю, що натерпівшися від тоталітаризму й імперського централізму, вільна Україна здобуде стійкий імунітет проти всяких диктатур, однопартійних режимів, непогрішимих вождів, партій і вчень. І не захоче мій народ міняти накинутий ззовні московський централізм на рідний київський, а піде шляхом традиційного ще із князівських і козацьких часів демократичного самоврядування. Тому я уявляю майбутню Україну федеративною державою – союзом земель, які склалися історично й несуть на собі природно-кліматичні. культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарчі та інші відмінності, що творять неповторне різнолике обличчя єдиного народу. Бачу в складі Української федеративної народної республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим – як незалежного сусіду або автономну республіку в союзі з Україною.

 

Кожна із земель матиме свій парламент (Донецьку раду, Галицьку раду і т. д.) і свій земельний уряд, а двопалатна (з пропорційним представництвом від усього населення і порівним – від земель) Центральна Рада України відатиме загальнореспубліканськими справами і берегтиме конституційні гарантії демократичних прав (на опозицію, на вільні вибори, на свободу слова і друку, на приватну чи колективну власність, на недоторканність і гідність особи). Бо Людина в цьому суспільстві буде цінністю, вищою за будь-яку ідеологію чи доктрину. Передбачаю розквіт української культури, що підніметься до світового рівня, а також мов і культур національних меншостей республіки, забезпечених конституційними гарантіями і доброзичливістю мого народу, що століттями відчував на собі чужоземний гніт, а тому не може бути гнобителем інших народів.

 

Переставши бути сировинно-півфабрикатним придатком імперії, звільнившися від атомної і хімічної зарази, від нерозумного самоцільного розростання, розквітне народне господарство, яке я бачу ліберальним, ринковим, з різними формами власності, з орієнтацією на задоволення людських запитів і людської потреби самовиявлення.

 

Уважаю, що в умовах державної незалежності, при відсутності загрози зовнішньої інтервенції одного десятиліття інтенсивних зусиль народу нам вистачило б, щоб в основному ліквідувати економічні, екологічні, культурні, морально-психологічні наслідки імперського господарювання на нашій землі і вийти на шлях процвітання.

 

Але намальована картина – рожеві мрії, – може сказати мій виборець і слушно запитати, що конструктивне запропонував би я, ставши народним депутатом України, вже сьогодні, коли національно-державна свідомість українців доведена голодоморами, репресіями, монополізованою пропагандою майже до нуля (Галичина – щасливий виняток), коли Україна перетворена в економічну і духовну руїну, а над народом нависла загроза не тільки етнічного, а вже й фізичного виродження.

 

Мою програму-мінімум національного порятунку читач цього начерку побачить у доданій Декларації принципів Української гельсінської спілки, співавтором якої я був. Тому, виходячи зі своїх переконань та з цієї Декларації, перерахую тільки ті найважливіші законопроекти, прийняття яких я насамперед домагатимуся, ставши народним депутатом України:

 

1. Закон про державний суверенітет України, який встановлює пріоритет республіканського законодавства щодо союзного (союзні закони мають силу на території республіки тільки у разі ратифікації їх вищим органом державної влади України), проголошує землю, її надра, води та інші природні ресурси України її національним багатством і неподільною власністю.

2. Закон про державний устрій України, який проголошує її федеративною республікою, що складається з дванадцяти федеральних земель (див. вище), котрі мають широке самоврядування політичне, соціально-економічне, культурне. Найвищий законодавчий орган республіки – двопалатна Центральна Рада України. Голова Центральної Ради обирається прямими виборами всіх громадян України.

3. Закон про економічну самостійність України та про регіональний (земельний) госпрозрахунок. Цей закон виводить економіку України з відання як всесоюзних, так і республіканських міністерств (вони перетворяться в госпрозрахункові координаційні комітети), відновлює на реальному ґрунті ради народного господарства земель (раднаргоспи), що створюються місцевими земельними парламентами (земельними радами), тільки їм підкоряються і здійснюють керівництво господарством економічними, а не адміністративними методами – із врахуванням екологічних, демографічних, сировинних та інших характеристик регіонів.

4. Закон про власність, який проголошує рівноправність і вільну ринкову конкуренцію приватної, кооперативної, акціонерної, муніципальної, земельної, республіканської власності на знаряддя і засоби виробництва, дозволяє для всіх видів власності найману працю (в певних рамках), встановлює гарантії проти концентрації виробництва в руках держави, окремих осіб чи об'єднань.

5. Закон про землю і землекористування, який встановлює однакові, диференційовані тільки за якістю та місцезнаходженням земель норми оподаткування за користування землею для всіх державних, кооперативних, приватних та ін. підприємств, установ, закладів, ферм. Стосовно сільськогосподарського виробництва закон проголошує розпуск колгоспів та радгоспів і організацію на їхній базі за добровільним вибором виробників незалежних від державних органів сільськогосподарських кооперативів різного типу або приватних ферм із закріпленою в довічне користування землею і обов’язковим державним страхуванням та достатнім кредитуванням на час становлення господарств. Закон встановлює стислі терміни переходу від обов'язкових поставок державі с/г продукції до твердого грошового податку за землекористування і до реалізації всієї виробленої продукції через ринок як запоруки швидкого вирішення продовольчої проблеми.

6. Закон про захист українського довкілля, який встановлює терміни поетапної ліквідації атомної енергетики в Україні (до 2000 року), перепрофілювання української економіки із закриттям енергомістких і екологічно небезпечних виробництв, вводить ефективний контроль і сувору відповідальність за екологічні злочини, виділяє значні кошти на відновні екологічні заходи.

7. Закон про громадянство України, який визначає передумовами надання такого громадянства певний термін проживання в Україні, знання і визнання Конституції та державної мови республіки.

8. Закон про статус української мови як єдиної державної в межах республіки, який встановлює поетапне введення української мови в усі сфери життя з перенавчанням та мовною атестацією адміністративного, господарчого й культурно-освітнього персоналу. Федеральний устрій України дасть можливість урядам таких найбільш етнічно неоднорідних земель, як Донбас чи Крим, при визнанні української мови єдиною державною в республіканському масштабі вводити на тривалий період дво- чи й тримовність у своїх федеральних землях.

9. Закон про національні меншості України, що гарантує неукраїнським меншостям республіки (росіяни, євреї, поляки, білоруси та ін.) культурно-національну автономію, а у випадках суцільного замешкання (угорці, греки, румуни та ін.) – адміністративно-національну автономію (національні сільради, повіти та ін.). Окремий пункт закону проголошує організоване повернення (при матеріальному та іншому сприянні держави) репресованого кримськотатарського народу в місця колишнього проживання в Криму і утворення в складі України Кримської автономної республіки, в якій із трьох основних національностей корінному народові для відновлення його державності будуть надані певні пріоритети (щодо мови, участі в керівних органах та ін.).

10. Закон про вибори, який гарантував би справді загальне, рівне й пряме виборче право (ліквідація окремого представництва т. зв. громадських організацій; прямі вибори Центральної Ради без зайвої проміжної інстанції; прямі вибори голови Центральної Ради і голів земельних рад; реєстрація кандидатом в депутати кожного, за кого зібрана встановлена законом кількість підписів виборців; ефективний народний контроль за ходом і результатами виборів).

11. Закон про громадські організації, який передбачає анулювання дискримінаційної статті Конституції про керівну роль компартії, проголошує рівні можливості, в тому числі матеріальні, участі в політичному житті для всіх партій, незалежних профспілок та інших громадських організацій без огляду на їхню ідеологічну платформу (крім тих, що закликають до насильства).

12. Закон про вірування, який відновлює легальний статус заборонених в роки тоталітаризму Української автокефальної православної церкви та Української католицької церкви (центром першої знову стає Софіївський собор у Києві, другої – Святоюрський собор у Львові), проголошує повне невтручання держави у релігійні справи, право релігійної агітації, вільне існування всіх вірувань – на бажання релігійних громад.

 

Вважаю, що прийняття і впровадження в життя вже цих дванадцяти законів різко змінило б ситуацію в Україні, створивши надійну базу відновлення її суверенітету. За ними йшли б закони "другого ряду" (наприклад, про робітниче самоврядування на державних підприємствах; про національну символіку; новий закон про збори, мітинги і демонстрації; про недоторканність особи; про розпуск КГБ як політичної поліції; про оголошення злочинцями проти людства організаторів і виконавців репресій в сталінські й брежнєвські роки та незастосування до них терміну давності і т. д.), які всі тут не перераховую.

 

Ставши депутатом, я добиватимуся не "латання" існуючої Конституції УРСР – цього незграбного і антидемократичного щербицько-брежнєвського виплоду, а опрацювання, всенародного обговорення і прийняття принципово нової Конституції України. Я одночасно добиватимуся якнайшвидшого прийняття нового союзного договору СРСР, що утверджуватиме договірний характер взаємин між республіками, гарантуватиме найширший суверенітет кожної з них і чітко окреслюватиме вузькі межі компетенції союзних органів.

 

Якщо комусь здасться, що начерк моєї виборчої програми занадто "політичний" і надає замало уваги безпосереднім потребам кожного трудівника (питанням зарплати, цін, пенсій, медобслуговування і т. п.), то це уявлення хибне. Спроба вирішення таких конкретних питань без радикальної зміни існуючої політичної системи приречена на крах і нагадуватиме відоме латання Охрімової свити: коли відрізають кусок поли, щоб поставити латку на спину. На радянській збанкрутілій суспільно-політичній системі латки ставити вже ніде, її потрібно демонтувати і викинути на смітник історії, замінивши принципово новою. Саме цю ідею я намагатимуся активно пропагувати і, наскільки буде можливо, втілювати в життя, якщо стану народним депутатом України.

Серпень 1989 року

290058, Львів-58, вул. Левітана, 16, кв. 53

Чорновіл Вячеслав Максимович

 

Прочитаний "начерк" передвиборної програми наводив на думку, що Чорновіл, відпочиваючи в Криму, перебував у полоні роздумів про вибори до Верховної Ради УРСР, про які була мова під час зустрічі з Волковим. Для таких роздумів спричинилася позиція ЦК КПУ, який під тиском обставин задекларував свій намір "демократизуватися" і запропонував новий проект закону про вибори до Верховної Ради УРСР, оприлюднений 8 серпня 1989 року – якраз у день від'їзду Чорновола до Криму. Проаналізувавши слабкі місця того документа, Вячеслав відіслав на адресу Верховної Ради УРСР свої пропозиції, в яких відстоював дві важливі тези: про необхідність обрання голови законодавчого органу всенародним голосуванням і про місцеве самоврядування.

 

Якщо в остаточній редакції закону про вибори буде прийнято його пропозицію, щоб голова Президії Верховної Ради УРСР обирався всенародним голосуванням, то він за всяку ціну візьме участь у тих виборах, бо бачив у них реалізацію своєї заповітної мрії.

 

Випереджаючи прийняття остаточної редакції закону про вибори, Вячеслав почав працювати над своєю передвиборною програмою, яка мала відповідати програмі претендента на посаду голови Президії Верховної Ради УРСР. Запасний варіант – боротьба за керівництво регіоном, який, на його думку, повинен мати законодавчо забезпечені автономні права, про які він говорив під час зустрічі з 1-м секретарем міськкому КПУ В. Волковим і які виклав у передвиборній програмі.

 

У міркуваннях і діях Вячеслава Чорновола яскраво проглядалися дві складові: державницьке мислення і непохитна воля здобути владу. Ось чому паралельно з внесенням пропозицій до проекту закону про вибори він вніс у передвиборну програму пункти, які виходили за межі програми кандидата в народні депутати від Львівщини.

 

Від прочитаного документа в мене склалося суперечливе враження. З одного боку, виборча програма, скромно названа Вячеславом "начерком", написана рукою людини з широким і глибоким державним мисленням. З іншого, ряд пунктів викликали настороженість, зокрема намагання вмотивувати доцільність федералізації України. У програмному документі нашої організації Декларація принципів УГС йшлося про поступовий еволюційний перехід від федерального устрою СРСР до конфедерації, а від неї – до незалежності. Ми свідомо хотіли розчленувати єдиний СРСР на суверенні частини, бо так легше було перейти до повної самостійності, але для чого розчленовувати Україну?

 

Треба було сказати Славкові все, що думаю про його витвір. Знаючи його вразливість, я почав з того, що його виборча програма написана рукою зрілого державника, але пункти про федералізм, якщо не помилкові, то в усякому разі небезпечні для майбутньої незалежної України, яку наші попередники хотіли бачити соборною, а не федеративною, поділеною на князівства, як у період Київської Русі, що призвело до розпаду могутньої держави.

 

Вячеслав не погодився з моїми зауваженнями і навів приклад Німеччини, в якій існує федеративний устрій, але це, мовляв, не є загрозою для збереження її цілісності як держави. Цей аргумент мене не переконав, бо Німеччина, на відміну від України, об'єднана однією мовою, культурою, національним устремлінням, але Вячеслав про це і чути не хотів: він завжди боляче сприймав, коли хтось не поділяв його поглядів. Після цієї гарячої дискусії між нами війнуло прохолодою, якої не було при попередніх суперечках. Ми й далі контактували, бо до цього зобов'язувала спільна справа, але в цих стосунках вже не було попередньої теплоти.

 

Коли передану мною факсом виборчу програму Чорновола прочитали в діаспорі, то у телефонній розмові зі мною працівники "Українського слова" і УЦІСу висловили здивування, для чого автор вплів у програму федералізм. Я сказав Вячеславові про цей відгук, але він нервово зауважив, що начерк передвиборної програми уже оприлюднений, а тому жодних поправок у текст вносити не буде, бо може скластися думка, що у нього не одна, а дві програми. Така його твердість щодо явно помилкової позиції дещо змінила до нього ставлення не тільки окремих членів Всеукраїнської координаційної ради, а й багатьох його симпатиків за кордоном.

 

Емоційна дискусійна сутичка з Вячеславом остаточно переконала мене, що мета Чорновола полягала не в здобутті депутатського мандата, а в боротьбі за керівництво законодавчим органом УРСР, або принаймні окремим автономним регіоном України. Реально оцінюючи власні сили й досвід, Чорновіл прийшов до висновку, що має моральне право ставити перед собою таку мету. Подальший розвиток подій переконав мене, що мої міркування були близькими до істини.

 

Телефонний дзвінок від Лук'яненка. Розпитав про моє враження від дискусії на розширеному засіданні ЛОО УГС. Повідомив, що ВКР відбудеться 3 вересня на проспекті Корнійчука, 16, кв. 128. Початок о 9 ранку. Будуть розглянуті питання про передвиборчу програму, підготовки до конференції, звернення до Конгресу США з приводу радіостанції "Свобода", про вибори, про перспективи кооперативного руху, проект виборчого закону.

 

Я обіцяв приїхати, хоча не мав гарантії, чи буде така можливість, бо судове розслідування про мою участь у мітингу 23 серпня ще не завершене. Справа перебуває в суді, але невідомо, чому так довго тягнуть. Володимира Яворського оштрафували 28 серпня, а мене тримають у підвішеному стані, сьогодні вже тридцяте – невідомо, що задумали.

 

Розділ IV

На шляху до незалежності

 

Щедрий вересневий урожай

Висока температура громадської активності у серпні 1989 року дала щедрий політичний врожай у вересні. Це був по-справжньому історичний і по-справжньому переломний в історії України місяць. Від високої напруги національної енергії почали тріщати обручі, що сковували душу народу. Наростання нової хвилі національно-визвольного руху зафіксував у своїх таємних матеріалах КГБ. Свідченням цього є інформаційне повідомлення УКГБ по Львівській області Львівському обкому КПУ від 1 вересня 1989 року.

 

"Секретно

О планах и замыслах лидеров УХС

Добытые Управлением КГБ материалы свидетельствуют о том, что лидеры УХС, продолжая спекулировать лозунгами перестройки и гласности, используя трибуны неформальных объединений, усиливают свое негативное влияние на различные слои населения области (...).

 

Наряду с образованием новой структурной единицы УХС (йдеться про створення молодіжного крила УГС – Спілки незалежної української молоді) его лидеры намерены принять ряд мер, которые, по их мнению, послужат укреплению организационного единства "союза", еще большей его популярности среди населения региона.

 

Исходя из тактических установок Черновола В., ими планируется реорганизовать УХС в альтернативную КПСС партию, с обязательной ее регистрацией, своим печатным органом, счетом в банке. Предположительное название партии – "Украинский национальный конгресс" либо "Украинский национальный союз".

 

Актуальность данного вопроса, по мнению лидеров "союза", заключается в обострении политической борьбы за власть накануне предвыборной кампании в республиканские и местные советы, поэтому для достижения квоты представительства в советах они должны снять с себя правозащитные функции, определиться в конечной цели и включиться в эту борьбу.

 

В этой связи исполком УХС в октябре с. г. планирует собрать съезд, на котором внести редакционные изменения в Декларацию принципов УХС – исключить пункты о правозащитной функции организации и отказа борьбы за власть, четко определить конечную цель – полная независимость Украины, утвердить решение исполкома о реорганизации "союза" в партию.

 

Съезд также намерен поставить перед членами УХС целый ряд первоочередных задач: создание ячеек УХС на предприятиях и в учреждениях; организация во всех трудовых коллективах т. н. стачечных комитетов, которые, по замыслам лидеров УХС, станут прообразом независимых профсоюзов типа "Солидарности"; обязательное выдвижение членов УХС кандидатами в депутаты республиканских и местных советов через трудовые коллективы.

 

Избрав тактику захвата власти мирным путем через демократические выборы, УХС намерен выдвинуть своими кандидатами в депутаты по Львовскому избирательному округу известных националистов Хмару С., братьев Горыней, Калинец Ир., Геля И., а также активистов союза Деркача И., Витовича О., Кардаша А., Яворского В. и других. Черновол В. уже получил приглашение баллотироваться на выборах от представителей заводов – низковольтных электроламп, "Электрон", им распространена предвыборная программа, которая, по его мнению, позволит завоевать максимальное количество голосов на выборах (ксерокопия прилагается).

 

В этой связи следует отметить, что лидерами УХС Черноволом В., братьями Горынями однобоко восприняты проведенные с ними беседы руководителями местных партийных и советских органов. Анализируя их, исполнительный секретарь Хмара С. прямо заявил, что власти вынуждены идти на контакты с УХС, так как боятся перед выборами полностью потерять свое влияние на избирателей.

 

Ведя подготовку к предстоящим выборам, функционеры "союза" предпринимают попытки скомпрометировать опубликованный проект закона ВС УССР о выборах. Считая его реакционным, они рекомендуют своим связям повсеместно использовать трибуны массовых собраний для популяризации разработанного рядом украинских народных депутатов альтернативного проекта, подготовки трудящихся масс к забастовкам в октябре месяце с. г. на случай непринятия его ВС УССР. С подобного рода заявлением Черновол В. намерен выступить на митинге в г. Львове 2 сентября с. г.

 

Несмотря на планируемую реорганизацию УХС, лидеры "союза" намерены сохранить его структуры с учетом имеющего место их влияния на НДУ. Деятельность "союза" под ширмой НДУ, по их мнению, будет более плодотворной, т. к. "движение" пользуется большой популярностью среди населения республики. Этим обусловлена активная подготовка Черновола В. и его единомышленников к предстоящему 8 августа (Тут технічна помилка. Оскільки інформаційне повідомлення датоване 1 вересня, то йдеться про установчий з'їзд НРУ, запланований на 8 вересня 1989 року.) с. г. в г. Киеве съезду Народного Движения, представительство УХС на котором составит 200-250 человек.

 

С учетом изложенного, считали бы целесообразным:

- через средства массовой информации развернуть контрпропагандистскую кампанию по избирательной платформе Черновола В., основной упор при этом сделав на ее экономическую несостоятельность;

- на предприятиях, в учреждениях города и области активизировать процесс выдвижения возможных кандидатур на предстоящие выборы, предусмотреть их альтернативность;

- через партийные, комсомольские комитеты вести разъяснительную работу, направленную на срыв попыток УХС баллотировать своих членов через трудовые коллективы;

- из прогрессивно настроенных лиц создать независимую общественную организацию со своим печатным органом, через который разоблачать антиобщественную деятельность УХС, других структур негативной направленности, показывать политический авантюризм их программы, ведущих к конфронтации, разжиганию националистической истерии, межнациональной розни, а также компрометировать их лидеров в морально-бытовом плане;

- под эгидой ОК ЛКСМУ специально созданными пропагандистскими группами проводить целенаправленную работу среди студенческой и другой неорганизованной молодежи, организовывать дискуссии с представителями СНУМа, индивидуально-воспитательные беседы, в ходе которых показывать несостоятельность их программных установок, ошибочность выбранного ими пути.

 

Докладываем на Ваше решение.

 

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области                                                                                                      Малик".

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16, – Спр. 833, – Арк. 193-202.)

 

Темп життя з перших днів вересня був дуже високий. Другого вересня (субота) – мітинг біля стадіону "Дружба" у Львові, а третього вересня (неділя) – засідання Всеукраїнської координаційної ради у Києві. Треба було вибирати. Порадився з Чорноволом. Його думка була категорична:

- Якщо не підемо на мітинг, то хто тоді виступатиме від УГС?

- Виступить хтось із молодих активістів.

- Виступити може будь-хто, але потрібне ім'я, авторитетне слово, врешті, треба мати досвід усних виступів. Моя думка: мусимо взяти участь у мітингу.

- Можемо втратити київський поїзд!

- Треба постаратися виступити в числі перших.

- Гаразд! – вимушено погодився я з імперативом Чорновола.

 

В "Інформаторі" – щотижневій хроніці пресової служби поміщена така інформація.

 

"2 вересня у Львові з ініціативи Народного Руху України було проведено великий багатотисячний мітинг по обговоренню антидемократичного законопроекту про вибори, запропонованого громадськості партійно-бюрократичним апаратом Щербицького. На мітингу виступили народні депутати СРСР Ростислав Братунь, Євгеній Євтушенко, Юрій Сорочик, голова Львівської обласної філії УГС Богдан Горинь, член Виконкому УГС Вячеслав Чорновіл, член правління Товариства української мови Михайло Косів, члени УГС Олег Вітович, Ігор Деркач, голова Комітету захисту УГКЦ Іван Гель, голова міськвиконкому Богдан Котик, секретар Ленінського райкому компартії Ігор Бегей, редактор газети "Ленінська молодь" Михайло Батіг та багато інших. Всі виступаючі різко осудили антидемократичний законопроект про вибори, одночасно наголосивши на необхідності всіма засобами домогтися прийняття альтернативного законопроекту про вибори, підготовленого міжрегіональною групою депутатів від України. Абсолютна більшість промовців закликала вдатися до страйків, якщо альтернативний проект буде відхилено. На мітингу засуджено, зокрема у виступі народного депутата Ростислава Братуня, негідні нападки голови Президії Верховної Ради України Валентини Шевченко на українських депутатів міжрегіональної депутатської групи. Зачитано телеграму протесту з цього приводу. На мітингу одноголосно була прийнята резолюція, яку зачитав член Народного Руху, професор Орест Влох. Головне місце в резолюції займає пункт, де сказано, що в разі ігнорування державними органами вимог громадськості про прийняття альтернативного законопроекту про вибори демократичні сили закличуть народ до страйків і бойкоту виборів" (Інформатор-40. – 1989, – 5 вересня).

 

Передруковую зі "Львівських новин" свій виступ на цьому мітингу.

 

"Вважаю, що на обговорюваний проект закону про вибори народних депутатів УРСР слід глянути в широкому контексті діючого законодавства. Необхідно також відповісти на ряд запитань: чому цей проект неприйнятний для народу, у своїй суті антидемократичний, а в окремих пунктах реакційний? Чому цей проект так уперто відстоює і захищає непопулярний президент республіки Валентина Шевченко? У якому зв'язку з цим проектор діючі закони?

 

Роздуми над цими запитаннями приводять до висновку, що між запропонованим застійним урядом України проектом закону про вибори і чинним законодавством існує глибокий взаємозв'язок. Проект не міг бути іншим, бо інакше вступив би у суперечність не тільки із цілісною структурою діючого законодавства, але й з його головним завданням.

 

Сьогодні ні для кого не секрет, що в СРСР сформувався й утвердився, став керівним і пануючим привілейований партійно-бюрократичний прошарок, який має всі ознаки експлуататорського класу. За період свого існування, точніше панування, привілейований експлуататорський клас постійно удосконалював ті правові гарантії, які давали йому можливість якнайдовше втриматись при владі й тим самим зберегти незаслужені привілеї. Такими гарантіями для спокійного і самовпевненого життя партбюрократії стали нею складені і нею ж затверджені закони, які й нині надійно захищають її інтереси. Щоб закони виконували свою антинародну місію, вони мусили бути узгоджені в усіх розділах і підрозділах із загальним законодавством. Опираючись на закони як надійну платформу, народжувався, міцнів, ставав всесильним пануючий, ніким не контрольований експлуататорський клас партбюрократії.

 

В офіційній радянській пресі зараз багато говориться про необхідність створити правову державу. З цього приводу неодноразово виступали партійні та державні діячі, професійні юристи. Але помиляється той, хто вважає, що правова держава обов'язково має бути демократичною державою. Ні, правова держава може бути й антидемократичною, тоталітарною, в якій дія всіх державних механізмів буде обумовлена і підпорядкована прийнятим законам. Прикладом може бути фашистська Німеччина, в якій, як відомо, діяли закони і люди вимушені були їх дотримуватись, бо за невиконання законів суворо карали. Під тим оглядом фашистська Німеччина була правовою державою, але це не означає, що вона була демократичною. Чи не такого зразка правової держави прагне радянська партбюрократія?

 

В останній час у центрі та республіках, зокрема в Україні, багато говориться про необхідність суворого дотримання законів. Перегляньте всесоюзні, республіканські та обласні газети. Переконаєтесь, що не тільки перший заступник Горбачова Лук'янов, а й неавторитетні Валентина Шевченко і Володимир Щербицький у Києві закликають, більше того – наполягають на дотримуванні законів. Прокурори Союзу, прокурори України, областей, міст, районів – усі як один за дотримання законів. Така ревність до діючих законів змушує нас задуматись, що вони являють собою, прийняті супроти волі народу, вигідні партбюрократії, різного рівня чиновникам, діяльність яких була і залишається далекою від справ перебудови, демократизації та гласності?

 

На зустрічі з прокурором міста Львова Крикливцем я поставив йому запитання, як він ставиться (не як прокурор, а як людина) до статті 11-1 – доповнення до Кримінального кодексу. Чому б йому як юристу не запротестувати проти такої статті? Якою ж була відповідь прокурора Крикливця? Він сказав (відповідь зафіксував магнітофон), що вважає статтю 11-1 правильною і суворо вимагатиме, щоб вона виконувалась. Отже, стаття 11-1 відмінена всупереч поглядам і бажанням таких прокурорів, як Крикливець.

 

До суворого дотримання законів закликають прокурор Львівської області Ізосімов і його перший заступник Заплотинський та вищезгаданий прокурор Львова Крикливець, відомий своєю участю в суді над В. Чорноволом, коли наголошував, що діє законно. Начальник міліції Львова Шабаєв, розповідаючи на сторінках газети "Вільна Україна" про побоїще 12 березня, пише, що правоохоронні органи діяли у відповідності з законом. Поговоріть із начальником Ленінського райвідділу міліції Талапаєм і ви почуєте, що всі його дії та помисли узгоджені з законом. А коли обурена громадськість міста Львова домоглась створення комісії з приводу побоїща 12 березня 1989 року, то комісія прийшла до висновку, що правоохоронні органи у своїх діях не вийшли за межі закону. Отже, побиття невинних людей у Львові виявилося законним актом. Відома думка деяких генералів, що дії солдатів у Тбілісі також були законними. Таким чином, маємо закони, які дозволяють чинити зло. Виникає запитання, чи потрібні народові закони, які спрямовані не на захист народу, а проти народу? Що це за закони, хто їх складав, обговорював, схвалював, затверджував, хто за них голосував? Чи можна назвати демократичною державу, яка керується недемократичними законами?

 

Із діючим в Україні законодавством тісно пов'язаний проект антидемократичного закону про вибори народних депутатів до парламенту України. Як відомо, всесоюзний закон про вибори народних депутатів дав можливість відсіяти більшість із тих кандидатів, яких хотів обрати народ, і дав можливість обрати багатьох із тих, кого народ не хотів. Усю цю процедуру забезпечив закон. Всі скарги на незаконні дії окружних комісій не дали результату. Відповідь була: під час виборів не виявлено порушення законів. У результаті на з'їзді народних депутатів СРСР отримала перевагу консервативна (щоб не сказати – реакційна) більшість ненародних депутатів, "обраних" на основі діючого закону. Зайняти високі державні пости багатьом прихильникам сталінізму й застою також допоміг закон.

 

Доводиться констатувати, що в особі сучасної Верховної Ради УРСР маємо орган, який є втіленням застою, реакційних ініціатив. Уявімо собі, що через нашу пасивність, неорганізованість, недостатню громадянську мужність і недостатню політичну зрілість проект закону про вибори без суттєвих змін буде прийнятий і почне діяти. Що це означатиме?

 

Це означатиме, що командно-бюрократична система себе утвердить, узаконить і буде працювати супроти волі народу на користь партбюрократії. Єдиний спосіб, який може змусити партбюрократію замінити антидемократичний закон про вибори на альтернативний демократичний – це страйки. На затягування справи про відміну проекту антидемократичного закону ми повинні в один голос сказати: "Страйк, страйк, страйк!" (Богдан Горинь. Закони і партбюрократія. – Виступ на мітингу 2 вересня 1989 р., що відбувся на майдані біля стадіону "Дружба" // Львівські новини. – 1989. – №. 9. – С. 10-11).

 

Через два дні про мітинг 2 вересня КГБ інформував Львівський обком КПУ.

 

                                          "4 сентября 1989 года

                                           г. Львов. № 5/4 1053 с

                                           Секретно. Экз. № 1

                                           Львовский ОК КПУ Украины

 

О митингах и шествиях в г. Львове и области

2.09. 1989 года в г. Львове и районах области состоялись санкционированные митинги по обсуждению законопроекта о выборах.

 

В г. Львове в них приняло участив свыше 6 тыс. человек с более чем 70 сине-желтыми флагами и 40 государственными полотнищами СССР и УССР, а также 12 транспарантами: "Коммунисты не могут быть депутатами от Украины", "КПСС и КПУ на свалку истории!", "Щербицкого привлечь к уголовной ответственности", "Антидемократическим выборам – нет!" и т. п.

 

Выступавшие представители партийных, советских, комсомольских органов, а также отдельных неформальных организаций высказали ряд конструктивных предложений о внесении изменений в законопроект ("прямые выборы президента", "отмена выдвижения кандидатов от общественных организаций", "депутат должен быть членом парламента" и др.), призывали к разумному диалогу, политической выдержке.

 

Выступления известных лидеров УХС, УКЦ, "Союза украинской независимой молодежи" отличались экстремизмом. Так, Горынь Б. призвал присутствующих к забастовкам, чтобы не допустить утверждения ПВС УССР "антидемократического законопроекта". Черновол В. заявил о необходимости создания в трудовых коллективах области стачечных комитетов, которые должны стать застрельщиками всереспубликанской забастовки, планируемой на середину октября с. г.

 

Высказал, что прошедшая забастовка в г. Червонограде не носила политического характера и это будет учтено в будущем, негативно отзывался о руководителях партийных и советских органов республики.

 

Гель И. объявил о планируемых в области 3 и 4 сентября с. г. панихидах в память Стуса В. и Мазепы И., готовящемся 7 сентября 100-тысячном шествии униатов к собору Юра в г. Львове. Потребовал ликвидации партийных органов, заявил, что "КПСС, если хочет, должна существовать как неформальная организация".

 

Деркач И. и Витович О. информировали о проходящем сборе подписей за альтернативный проект закона о выборах, лишение права участия в выборах военнослужащих до создания вольнонаемных республиканских вооруженных сил, призывали организовать многотысячный митинг у здания ВС УССР в г. Киеве с целью недопущения "антидемократического законопроекта", установить ценз оседлости для избирателей 2 года, а кандидатов в депутаты – 5 лет.

 

 

Собравшиеся аплодисментами и скандированием "Позор!" приветствовали наглый выпад против "партийно-бюрократического аппарата".

 

Всего выступил 31 человек, в том числе приехавший из Москвы поэт Евтушенко, который подчеркнул: "Предстоящие выборы – решающий бой за демократию, а борьба за родной язык – общее дело всех народов СССР". В заключение митинга принята резолюция:

- одобрить публикацию и всенародное обсуждение альтернативных законопроектов о выборах;

- требовать прямых выборов руководящих органов;

- ликвидировать выдвижение кандидатов от общественных организаций;

- отстаивать национальную символику;

- обеспечить прямую трансляцию по ТВ и радио сессий ВС УССР;

- при отказе от публикаций альтернативных законопроектов поручить Народному Движению Украины организовать предупредительные забастовки, а в крайнем случае – бойкот выборов;

- данную резолюцию опубликовать в местной печати.

 

(...) Всего в митингах и молебнах приняло участие свыше 36 тысяч человек, использовавших до 200 желто-голубых флагов.

 

Начальник Управления КГБ УССР по Львовской области                                                                                           С. И. Малик"

(ГДА СБУ. – Ф. 71, – Оп. 16, – Спр. 833. – Арк. 203-206).

 

Вересневе засідання ВКР

Мітинг затягнувся і я не встиг на поїзд. Про хід засідання та прийняті на ВКР рішення дізнався з випущеного Володимиром Яворським "Інформатора".

 

"3 вересня в Києві під головуванням Левка Лук'яненка відбулося засідання Всеукраїнської координаційної ради УГС. На засіданні було прийнято звернення до Конгресу США щодо збільшення кількості годин для передач української програми радіо "Свобода"; обговорено питання підготовки до з’їзду УГС, заслухано альтернативний законопроект про вибори до Верховної ради УРСР від УГС, який зачитав Євген Пронюк; прийнято рішення вивести Петра Рубана із УГС як такого, що не визнає основні пункти Декларації принципів та Статуту. Одноголосно ухвалено обрати почесним членом УГС колишнього естонського політв'язня Ніклуса на його прохання та ін." (Інформатор-40. – 1989. – 5 вересня).

 

Докладнішу інформацію про засідання ВКР УГС, обговорені питання й прийняті рішення подано в присланому мені "Обіжнику", який наводжу повністю разом із додатками.

 

"ОБІЖНИК", № 10

3 вересня 1989 року в Києві відбулось чергове засідання ВКР УГС. На раді були присутні представники Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Хмельницької, Херсонської, Чернігівської, Чернівецької та Черкаської областей.

 

У засіданні брали участь: представники керівництва Міжнародної гельсінської федерації Ядзя Зельтман (директор виконавчого комітету) та президент комітету Карл фон Шварценберг; а також представники від української громади з Польщі – Стефан Заброварний та Володимир Козицький.

 

Вів засідання голова Виконавчого комітету Левко Лук'яненко. ВКР, заслухавши аргументовані доводи Левка Лук'яненка про потребу звернення до Конгресу США з питання доцільності підсилити українську радіостанцію "Свобода" кадрово та технічно, виробила відповідне звернення, що додається.

 

ВКР звернулась до бельгійського адвоката Тайса з приводу клопотання Спілки перед Президією Верховної Ради УРСР стосовно надрукування українською мовою міжнародно-правових документів з прав і свобод людини (текст звернення додається).

 

Левко Лук'яненко звернувся до ВКР з питанням про доцільність перебування у Спілці Петра Рубана. Він розказав, що п. Рубан приєднався до Гельсінкської групи 1985 року на пропозицію Л. Лук'яненка та М. Горбаля в Кучинській в'язниці на Уралі. Але, виїхавши за кордон, став вести деструктивну роботу, наговорюючи на цілі й методи роботи Спілки, що є насправді політичним наклепом. У своїй розмові з Левком Лук'яненком п. Рубан підтвердив свою позицію щодо роботи Спілки. Таку позицію п. Рубана підтвердила також і п. Оксана Мешко. ВКР визнала за доцільне припинити членство в УГС Петра Рубана з 3.09. 1989 року.

 

ВКР заслухала гостей із Міжнародної гельсінкської федерації, які розповіли про цілі й методи своєї роботи, а також про кількість держав, охоплених їхньою діяльністю. ВКР вирішила за доцільне рекомендувати секції соціального захисту УГС подати заяву про вступ до Міжнародної гельсінкської федерації. Гості з Польщі розповіли про життя тамтешньої української громади, відзначили поліпшення стосунків з Україною та вказали на потребу поглиблення співпраці.

 

Член ВК Євген Пронюк зачитав проект виборчого закону, вироблений групою членів Спілки. Після уточнень та деяких доповнень цей текст рекомендовано як альтернативний проекту КПУ. Під час обговорення виникла потреба у негайному розробленні загальної передвиборчої програми УГС. В. Чорновіл повідомив про підготовлену ним особисту передвиборчу платформу.

 

ВКР ухвалила прийняти почесним членом УГС багатолітнього політв'язня естонця Марта Ніклуса за його співпрацю з українськими політв'язнями та розуміння української проблематики. Грамоту з цього приводу доручено написати Львівській філії УГС та надіслати адресатові.

 

Про роботу філій на місцях розповіли: Степан Хмара – про мітинг та резолюцію у Червонограді; Степан Луців – про громадсько-політичний рух на Донеччині; Йосиф Зісельс – про засідання осередку НРУ в Чернівцях та участь у ньому єврейської громади; Левко Горохівський – про велелюдний мітинг, організований філією УГС та осередком НРУ Тернополя, який осудив офіційний проект виборчого закону; Василь Підпригорщук – про адміністративні гоніння лідерів демократичних рухів на Вінниччині; Євген Кожевніков – про конференцію осередку НРУ на Волині та про 20-тисячний мітинг після неї; Петро Розумний – про протиборство демократичних і апаратно-партійних сил на Дніпропетровщині; Валерій Колосівський – про активізацію роботи Житомирської філії УГС та вплив її на суспільно-політичне життя Житомирщини; Василь Барладяну – про установчу конференцію Одеського осередку НРУ, яку змушені були провести у Кишиневі.

 

Решту робочого часу ВКР приділила обговоренню питань, пов'язаних із установчим з'їздом УГС. Було вислухано всі критичні зауваження з цього приводу В. Чориовола. З огляду на велику кількість нерозв'язаних питань стосовно організації та проведення з'їзду Української гельсінкської спілки. ВКР постановила скликати позачергову раду 16.09. 1989 року в Києві.

Секретаріат Всеукраїнської координаційної ради УГС

14.09. 1989 р.

 

Звернення УГС до конгресу США

Ми, УГС, вважаємо за необхідне звернутися до конгресменів США у справі діяльності українського відділу радіо "Свобода".

 

Ви знаєте, що однією з характерних рис тоталітарного режиму є тотальний контроль за всією друкованою продукцією та всією без винятку інформацією. Впродовж усіх доперебудовних десятиріч, як і тепер, комуністи відгороджували український народ від будь-якої некомуністичної, особливо української патріотичної, інформації: аби не допустити сумнівів у несправедливості їхнього ладу та становища України. Завдяки повній ізоляції радянських людей від зовнішнього світу комуністам вдалося продовжити існування свого неприродного режиму аж до того часу, коли він остаточно згнив ізсередини і виявився неспроможним існувати.

 

Радіопересилання Вашого радіо завжди були коштовним джерелом інформації, хоч через завзяте заглушування вельми важко було користуватися з нього. З кінця 1988 року, коли припинено глушіння, значення пересилань зросло надзвичайно: Ваше радіо правдивою інформацією сприяє підвищенню політичної і національної свідомості та громадянської активності й тим самим сприяє перебудові.

 

Ми вважаємо за необхідне звернути увагу шановних конгресменів на ту обставину, що процес демократизації в Радянському Союзі відбувається вельми повільно. Ще не скасовано ст. 6 Конституції СРСР, що узаконює комуністичну однопартійну диктатуру та несправедливо поділяє людей на дві категорії в залежності від їхнього ставлення до комуністичної доктрини. Ще й досі в СРСР тільки комуністи та їхні організації мають право користуватися друкарнями для поширення своїх ідей. Свободи друку для некомуністів поки що немає. Неформальні організації мають право користуватися тільки непродуктивною індивідуальною технікою.

 

За таких умов радіопересилання "Свободи" українською мовою правлять за найважливіше джерело некомуністичної інформації для населення України. Ці радіопересилання надолужують нам відсутність свого радіо, своєї телевізії, відсутність своїх газет. Для українських слухачів пересилання українською мовою дуже важливі ще й тому, що комуністичні газети освітлюють мало і освітлюють зовсім необ'єктивно основну проблему сьогоднішньої радянської дійсності – національну проблему. Отже, пересилання радіо "Свобода" на цю тематику українською мовою становлять особливу вагу.

 

Зважаючи на спільність наших з Вами демократичних ідеалів, ми задля прискорення процесів перебудови вважали б за необхідне:

- збільшити потужність україномовних пересилань на всіх частотах короткохвильового діапазону до рівня потужності російськомовних пересилань;

- розширити українську редакцію для того, щоб вона могла перейти від чистої описовості до підготовки пересилань з теоретичним осмисленням як минулих, так і сучасних подій;

- розширити географію українськомовних пересилань.

 

                                            Голові Адвокатської ради

                                            Європейського

                                            спільного ринку

                                            Брюссель, Бельгія

 

Шановний пане.

Всеукраїнська координаційна рада УГС хоче поінформувати Вас, відомого бельгійського юриста, і в Вашій особі всю Адвокатську раду, що УГС бореться за демократизацію радянського суспільства та розширення суверенітету УРСР і що шлях від попереднього комуністичного деспотизму й повного безправ'я людини до справедливості бачить в заміні партійної сваволі повновладдям закону, а тому підтримує ідею про побудову в СРСР правової держави.

 

Розуміючи проблему побудови правової держави як складну проблему, що зустрічає опір як з боку партбюрократичного апарату, що в режимі законності бачить обмеження своїх привілеїв, так і в звичці людей зважати на волю начальників, а не на писаний закон, УГС вважає за необхідне сприяти ознайомленню громадян УРСР зі своїми основними демократичними правами і свободами через поширення міжнародно-правових актів з прав і свобод людини, бо без мінімального знання об'єму своїх прав важко бути активним борцем за втілення їх у життя.

 

Учасники Віденської наради 1989 року постановили, що всі 35 держав мають надрукувати всі без винятку міжнародно-правові норми з проблеми прав людини. Ми вважаємо за крайню несправедливість, що за весь післявоєнний період в Україні жодного разу не надрукована українською мовою Загальна декларація прав людини, Конвенція про деколонізацію, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права.

 

Вважаючи забезпечення українців міжнародно-правовими документами про права людини за важливу справу для розширення ідей демократії та національної незалежності, ВКР 4.06. 1989 року вчинила спеціальне звернення до Президії Верховної Ради УРСР з клопотанням у цій справі. Президія відтоді ніяк не відгукнулася на наше клопотання і тому ми звертаємося до Вас, відомого юриста, та всієї Вашої Адвокатської ради підтримати наше клопотання окремим зверненням до ПВР УРСР, яке слід спрямувати за адресою: Київ, Верховна Рада УРСР".

 

ЦК КПУ разом з підлеглими їм правоохоронними й силовими структурами – КГБ, прокуратурою та міліцією – робили все можливе, щоб у створений за їхньою ініціативою НРУ не проникали активісти УГС. Більшість керівників НРУ були членами партії, на них можна було мати вплив – лякати виключенням з партії, обіцяти поліпшення побутових умов, пропонувати посади – цей прадавній спосіб керівництва мав чималий вплив на членів КПРС, але не мав впливу на колишніх політв'язнів – членів УГС. Цій темі була присвячена доповідна записка УКГБ по Львівській області, адресована Львівському обкому КПУ.

 

                                          "5 сентября 1989 года

                                          г. Львов № 5/1055 с. Секретно

                                          Львовский ОК КП Украины

 

Об обстановке в Народном Движении Украины

Поступающая в УКГБ информация свидетельствует о растущей популярности Народного Движения Украины за перестройку (НДУ). Значительная часть трудящихся связывает с НДУ надежды на успешное решение социально-экономических проблем, дальнейшую демократизацию, улучшение материальной и духовной жизни. Вместе с тем идею создания НДУ активно поддержали и эксплуатируют группировки националистического толка. Они стремятся использовать "движение" для расширения влияния на массы, консолидации в составе НДУ антисоциалистических сил, намереваются в дальнейшем полностью подчинить НДУ своему влиянию.

 

Далеко идущие цели лидеров самодеятельных объединений негативной направленности отражает заявление одного из активистов УХС И. Сокульского: "Мы должны подстроиться под политическую платформу НДУ, войти в эту организацию, чтобы позднее подмять ее под себя".

 

В настоящее время сторонники УХС составляют немногочисленную, но влиятельную группу в руководстве Львовской региональной организации НДУ. Они в значительной степени определяют содержание ее деятельности. В определенной мере в региональном совете движения УХС противостоят представители научной и творческой интеллигенции, большинство которых состоят в КПСС, а также активисты "Товарищества Льва" и некоторых первичных организаций. Они стремятся направить деятельность движения в конструктивное русло, избежать открытой конфронтации с властью, не разделяют сепаратистских требований УХС, отвергают использование движением противозаконных средств. Вместе с тем они придерживаются достаточно радикальных взглядов в вопросах демократизации, являются сторонниками политического плюрализма. Для них характерно предубежденное отношение к партийному аппарату. Блокированию их с УХС способствовало непризнание НДУ и критика движения партийными и советскими органами. В последнее время происходит активное формирование первичных организаций НДУ, где верх берут активисты УХС, Таким образом, на базе НДУ происходит консолидация всех неформальных организаций. К этому опасному явлению приводит массированная обработка населения через публикации неофициальных изданий, а также проведение многочисленных митингов и молебнов. О влиянии УХС свидетельствует все более экстремистский характер прошедших с участием НДУ митингов, собраний в г. Львове, Стрые, Самборе, Николаеве, Бориславе.

 

10 августа с. г. совет Николаевской районной организации НДУ принял решение отказаться от сотрудничества с партией, которая "полностью себя дискредитировала, превратилась в сборище преступников". Высказывались предложения провести траурный митинг в день 50-летия воссоединения западных областей Украины в составе УССР. Руководитель входящего в НДУ самборского "Общества им. Кобыльника" Припин Я. на собрании актива 17.08. 1989 г. заявил, что "партия утратила авторитет у народа", призывал к консолидации вокруг НДУ, которое должно "захватать политическую и экономическую власть". Откровенные националистические и антипартийные требования неоднократно выдвигались активистами Стрыйской организации НДУ.

 

Действия УХС, осуществляемые под прикрытием НДУ, стали все более вызывающими и в других областях республики. Многотысячные митинги и демонстрации с использованием желто-голубых флагов, тризубов, плакатов антипартийного и националистического характера проведены летом с. г. в Тернополе, Луцке, Ивано-Франковске и других городах.

 

В целях активизации деятельности Львовской региональной организацией НДУ разработана "программа текущей деятельности на ближайший период". Она предусматривает: проведение перевыборов в советах трудовых коллективов в целях последующего их использования в избирательной кампании, проведения забастовок, установления контроля за администрацией предприятий; активизацию работы в селе для вовлечения сельского населення в НДУ (готовится выпуск листовок-обращений, содержащих "близкие крестьянам требования", организация сельских сходов и др.); осуществление организованного давления на местные власти путем распространения информации о фактах "бюрократического произвола", проведения пикетов и митингов с требованием увольнения скомпрометировавших себя руководителей, навязывания альтернативных проектов по актуальным социально-политическим вопросам; активизацию издательской деятельности, увеличения тиражей выпускаемой неофициальной прессы; организацию лекционной работы; активизацию работы по созданию первичных организаций НДУ на предприятиях.

 

При Львовском региональном совете НДУ под прикрытием юридического отдела объявлено о создании "службы безопасности", в задачи которой входят: правовое обеспечение НДУ, организация охраны руководителей и проводимых мероприятий, сбор информации о деятельности властей и правоохранительных органов. С аналогичными целями сформирована "дружина" Стрыйской организации НДУ. Планируется создание таких формирований в других населечных пунктах области.

 

Основным направлением деятельности НДУ в ближайшее время будет подготовка к выборам в Верховный Совет УССР и местные советы. При этом ставится цель обеспечить НДУ большинство в советах. В случае успешного решения этой задачи националистически настроенные лидеры НДУ уже во втором квартале 1990 года намерены поставить вопрос о выходе Украины из СССР. При проведении выборов НДУ будут учтены уроки предыдущих выборов, усилена агитационно-пропагандистская работа. Уже в августе с. г. во время митингов и собраний самодеятельных объединений во Львове, Стрые, Жидачеве, Самборе, Н. Роздоле звучали призывы избрать народными депутатами только "своих людей", не допустить избрания выдвиженцев партийных и советских органов.

 

Руководство и большинство участников НДУ поддерживает решение группы народных депутатов СССР от Украины о выработки альтернативного проекта закона о выборах народных депутатов УССР, вынесении его на всенародное обсуждение и последующее принятие закона референдумом. 20.08. 1989 г. на собрании активистов НДУ и Товарищества украинского языка ставился вопрос об организации всеобщей забастовки и бойкота выборов в случае отказа в рассмотрении альтернативного проекта. Одновременно экстремистскими элементами, входящими в НДУ, будет проводиться целенаправленная работа по дискредитации партии и завоеванию политического авторитета. 8-10 сентября с. г. в г. Киеве намечено провести республиканский учредительный съезд НДУ. По замыслу его организаторов в работе съезда примут участие 1000 делегатов и примерно 500 гостей. Съезд должен принять программные документы, избрать руководящие органы НДУ. В повестку дня включены доклады ряда активистов УХС, в том числе М. Горыня "Права человека и нации", В. Черновола "Украина за 70 лет советской власти". Для освещения работы съезда приглашены советские и зарубежные средства массовой информации. По имеющимся данным, на Львовскую область выделено 180 мандатов, которые распределяются в совете и группах поддержки.

 

Контроль за обстановкой накануне проведения республиканского съезда показывает, что между инициаторами создания НДУ из среды творческой и научной интеллигенции и радикально настроенными активистами движения, находящимися под влиянием УХС, усиливается борьба за власть. В ближайшее время ожидаются публичные заявления ряда представителей творческой и научной интеллигенции из числа активистов НДУ с осуждением деятельности УХС.

 

С учетом создания в республике НДУ, реальной перспективы превращения его в массовое движение, складывающегося в нем нежелательного соотношения политических сил в пользу националистических и экстремистских элементов считаем целесообразным:

- установить диалог с вошедшими в состав руководящих органов НДУ коммунистами в целях мобилизации их усилий на ограничение влияния УХС;

- привлечь квалифицированных журналистов, авторитетных ученых-историков, языковедов и других специалистов к работе по разоблачению планов УХС перед общественностью с использованием средств массовой информации.

 

Предотвращению политически нежелательных последствий, снижению накала обстановки могло бы способствовать изменение ряда статей в проекте закона о выборах, которые вызывают недовольство широкой общественности, открытое изложение позиций партийных и советских органов по этим вопросам.

Начальник Управления КГБ                                                                                                                                             С. И. Малик".

(ГДА СБУ. Ф. 71. – Оп. 16. – Спр. 833. – Арк. 211-214).

 

Епохальна подія

Прориваючись крізь щілини перебудови, демократизації та гласності, дух української нації під час установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову 8-10 вересня 1989 року заявив усьому світові про свою незборимість. Події, які відбулися до і після цієї дати, тісно між собою пов'язані. Були й прикрі моменти – про них теж не слід забувати. Разом вони становлять панорамну картину тих величних днів.

 

Почну з хроніки. Установчий з'їзд НРУ за перебудову проходив в актовому залі Київського політехнічного інституту. На з'їзді було понад 1100 делегатів з усіх областей України і не менше півтисячі гостей зі всіх республік Радянського Союзу та з-за кордону. В залі майоріло близько 30 синьо-жовтих прапорів. На з'їзді було затверджено Статут і Програму Руху, з якої усунуто пункт про керівну роль партії. Делегати осудили партійно-бюрократичний апарат України як реакційний, ставилися вимоги про негайне зміщення з керівництва 1-го секретаря ЦК Компартії республіки Володимира Щербицького. З'їзд обрав керівні органи. Головою Руху став письменник Іван Драч, головою Ради представників – депутат Володимир Яворівський, головою Ради колегії – депутат Володимир Черняк, головою Секретаріату – член УГС Михайло Горинь. Ряд промовців на з'їзді, зокрема голова Виконавчого комітету УГС Левко Лук'яненко, поставили питання про необхідність для України повної державної незалежності. Під час роботи з'їзду за стінами будівлі стояли сотні людей, які слухали виступи делегатів через встановлені зовні гучномовці. Особливо багато людей зібралося 10 вересня пізно ввечері під закінчення з'їзду. О 23-й годині з'їзд завершив роботу співом гімну "Ще не вмерла України..." і делегати та люди, що зібралися на майдані, п'ятитисячною колоною із синьо-жовтими прапорами рушили до пам'ятника Шевченкові. Там було проведено мітинг, на якому виступили голова Руху Іван Драч, депутат Володимир Яворівський, письменник Павло Мовчан, член УГС Михайло Горинь, посол Польського парламенту Адам Міхнік. Мітинг закінчився співом Шевченкового "Заповіту" (Інформатор-41. – 1989. – 12 вересня).

 

Після наведеної інформації – кілька суб'єктивних вражень. Підготовка з'їзду відбувалася з великим піднесенням і розмахом. Михайло Горинь разом з активістами УГС і Руху вирішили прикрасити зал синьо-жовтими прапорами і гербами усіх земель України. За ходом декорування залу з переляком спостерігав Іван Драч, який звернувся до мене з проханням, щоб переговорити з братом і попросити його не загострювати ситуацію, мовляв, головне – у нормальній обстановці провести з'їзд, а не дратувати якоїсь частини людей прикрашуванням зали прапорами й гербами, бо ж треба врахувати, що на з'їзді будуть не тільки галичани, а й делегації зі східних областей України, які можуть не сприйняти такої атмосфери, може дійти до зриву з'їзду. Я не погодився з ним, сказав, що настрої між рухівцями східних і західних областей вирівнюються, а тому не варто панікувати, з'їзд пройде нормально.

 

Не думаю, що Драч висловив тільки власну думку. Скоріше всього, мусив бути у нього з кимось обмін думками щодо декорування залу, можливо, з Іваном Дзюбою або Дмитром Павличком, але сказати про це братові Михайлу ні він, ні його однодумці не наважувалися, вирішили діяти через посередника. Зауваження Драча наштовхували на думку, що на з'їзді буде два крила – помірковане й радикальне. Пізніше з'ясувалося, що висловлене в розмові зі мною негативне ставлення Драча щодо декорування залу національною символікою, гербами українських земель було узгодженою позицією кількох чільних організаторів з'їзду. 

 

 

Прикрашений українською символікою і гербами українських земель зал був переповнений делегаціями від областей, організацій, індивідуально запрошених гостей. Представник польської "Солідарності" Адам Міхнік під час виступу запротестував, щоб у залі висіли герби тих українських земель, які підійшли до Польщі. Від президії з'їзду надійшла вказівка зняти деякі герби. На з'їзд був запрошений секретар ЦК КПУ з ідеології Леонід Кравчук. Програмою з'їзду було передбачено доповідь Володимира Яворівського, співдоповіді Івана Дзюби, Дмитра Павличка, Михайла Гориня. Матеріали з'їзду широко висвітлено у кількох окремих виданнях, присвячених історії НРУ. Хочу виділити дві позиції, представлені у доповідях, з одного боку, Івана Дзюби та Дмитра Павличка, а з іншого – виступами Левка Лук'яненка та Вячеслава Чорновола. Наперед скажу, що невідомо, чи була б Україна готова до проголошення державної незалежності, якщо б на з'їзді була висвітлена тільки одна лінія, представлена Дзюбою і Павличком. Відверта самостійницька позиція Лук'яненка й Чорновола скерувала з'їзд на необхідність боротьби за державну самостійність України. Під тим оглядом постійні твердження про те, що Рух виборов незалежність, потребують коментарів. Рух відіграв історичну роль у боротьбі за незалежність України тому, що складовими НРУ були такі державницькі організації, як Українська гельсінкська спілка, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін., які ще до установчого з'їзду НРУ стали на позицію боротьби за державну незалежність України. Особлива роль належить УГС – як першої опозиційної до КПРС та існуючої тоталітарної системи громадсько-політичної організації. УГС була для партійних ідеологів тою структурою, якою лякали Народний Рух України за перебудову, що народжувався за участі повитухи, якою для Руху стала КПУ. В результаті пропагандистської діяльності чимало палких прихильників Руху відгороджували себе від УГС, заявляли, що не слід допускати УГС до Руху. Таку "лінію" проводив і тодішній ідеолог ЦК КПУ Леонід Кравчук, який говорив, що у випадку, коли організується НРУ, є небезпека, що у ньому заправлятимуть функціонери з УГС. І все ж в організації НРУ УГС відіграла помітну роль, оскільки мала чималий досвід організаційної роботи і встигла заснувати свої філії у багатьох обласних та районних центрах. Мітингова хвиля, що прокотилася в 1989-1990 роках у Львові, була організована в основному УГС. 

 

 

Проте чіткішу картину боротьби на з'їзді двох концепцій щодо майбутньої долі України дадуть зіставлення поглядів, висловлених провідними промовцями.

 

Виступ Левка Лук'яненка

"Дозвольте мені розуміти ваше вітання мене не як співчуття за минулі мої 26 років катувань, а як схвалення тої лінії, якою я йду від часів моєї молодості. Ця лінія – вільна, незалежна, самостійна Україна! (Бурхливі оплески, вигуки: "Слава!")

 

Лихо народові, який утратив політичну незалежність, свою державу і попав під владу другої держави. Тоді друга держава нав'язує окупованій державі, окупованому народу свою волю і спотворює поступово його національне життя.

 

Окупант захоплює державу, інший народ для того, щоб її експлуатувати і грабувати. Отже ж, він запроваджує свої порядки. Національність, яка попала під окупацію, живе неприродним життям. Горе їй.

 

Уперше Україна втратила свою незалежність у XIII столітті, коли нас захопили татаро-монголи. Потім на зміну цій окупації прийшла Литва. Потім прийшли поляки. Вони, окупанти, накладали на нас данину і примушували нас платити ту данину. Після них прийшла Росія, Російська імперія. Вона не тільки наклала на нас данину – вона в душу нам полізла. Ні татари, ні литовці, ні поляки не лізли нам в душу. Вони вимагали данини і підкорення. Росія полізла нам в душу. Вона любить погладити по голівці й сказати: "Ви добрі, ви добрі, тільки забудьте, що ви українці, ви – окраїнці, а ваша мова – то тільки спотворений діалект. І тоді ми вас приймемо, і тоді ви – добрі".

 

Нещастя нам від того часу, коли ми попалися під російську окупацію, бо ця окупація не обмежувалася зовнішнім тиском на нас. Вона спотворювала нашу душу. І це спотворення привело до того, що ми втратили мільйони – мільйони людей. Ці люди – наші, українці, – відійшли, стали росіянами або ще десь розсіялись.

 

Нас поменшало в результаті неприродного становища. Окупація завжди лихо, але окупант такий, як Росія, – це лихо подвійне для нас, бо вона вічно лізла в душу і спотворювала нашу національну сутність.

 

Наш народ боровся весь час. Я не хочу зупинятися на описах того лиха, яке принесла Україні окупація. Я хочу підкреслити, що український народ від самого часу, коли він попався під російську окупацію, – боровся. І ця боротьба з роками, зі століттями наростала і наростала. Особливо сильна вона була у XX столітті. Перші національно-визвольні змагання наші 1917-1919-го року були затяті, але, на превеликий жаль, наша нація була суб'єктивно не готова до того, щоби взяти долю у свої руки. Період свободи – від 1907 року, коли можна було створювати політичні партії і газети, до 1917 року – виявився малим. Наша інтелігенція, яка повинна формулювати національні цілі й піднімати національну свідомість, не встигла піднятися на належний рівень, щоби підняти національну свідомість всього народу. Якби ця національна свідомість була піднесена, у 1917 році народ би відстояв Українську Народну Республіку і ми б не попали під комуністичну російську окупацію. Тоді не було би ні знищення нашої багатопартійної демократичної системи, яка була започаткована Українською Народною Республікою. Не було б і знищення нашої Української автокефальної православної церкви і духівництва у 20-х роках. Тоді не було б і такого нещастя, як колгоспи, які стали лихом для всієї нації, особливо для селян. Тоді не було б і Биківні, не було б розстрілів, не було б і маси інших страждань.

 

Проте все це сталось. І я сьогодні звертаюся до вас як представників української інтелігенції, хто повинен нести ідею свободи національної в народ. Ми маємо унікальний час. Рідко коли Україні давалася така нагода, що можна сказати якесь слово. Я бачу із виступів вчорашніх, що не всі люди, які тут виступали, ще подолали страх. Я впевнений, що і Павличко, й інші наші передові інтелігенти хочуть тої самої самостійної України, що і я. (Оплески.) На превеликий жаль, в них ще є страх. Ми всі люди зі страху ще, ми боїмося ще. І хоча Горбачов та керівництво проголошує гасла "Гласність" і "Свобода", ми ще не повірили в це. Із усіх людей, які тут виступали, я почув, що один Павло Мовчан справді вважає, що ми маємо гласність. І я дякую йому! (Оплески.)

 

 

Отже, шановна інтелігенціє, ми повинні, користаючись історичною нагодою, зараз швидко піднятись. Нам, можливо, історія не дає десять років, як дала вона з 1907 до 1917 року, можливо, в нас менший час, Бог його знає, але ми повинні швидко піднятися, розігнутися із того зігнутого стану, в якому жили, і понести в народ наш пряму і чесну, й відкриту ідею. Не може бути щасливий народ, якщо він не самостійний. Це істина загальна. Усі її знають і всі за неї борються. Чому воювали французи проти німців, чому воювали інші народи проти німецької окупації? Та тому, що вони хотіли відстояти свою незалежність. Чому незалежність України видається якоюсь химерною чи екстремістською ідеєю? Та це ж нормальна ідея, звичайнісіньке наше право, і ми повинні, покликаючися на міжнародну практику, на міжнародне право, на наше природне право – як українців, як організму, як нації – повинні пропагувати чисто і прямо цю національну ідею. (Оплески.) У нашому прагненні до свободи немає ніякого екстремізму. Зараз, сьогодні он газети наповнені всякою брехнею проти УГС і проти мене. Нас звинувачують в екстремізмі, нас звинувачують Бог знає в чому. А які ж ми екстремісти? Єдиний наш екстремізм – це те, що ми чітко говоримо про свою мету. І ця мета записана в Конституції, 72 стаття Конституції Союзу РСР, в ній же записано: "Кожна союзна республіка зберігає за собою право вільного виходу зі складу Союзу РСР". Ми маємо Статут ООН, Статут Організації Об'єднаних Націй, який проголошує, що кожна нація має право вільно визначати свій політичний статус і визначати як економічну систему, так і політичний порядок у своїй країні. Ми маємо пакти про соціальні й політичні права, про культурні й економічні права та інші міжнародні норми. У цих пактах перша стаття говорить, що кожний народ має право вільно визначати свій статус – як економічний, так і політичний, і вільно визначати свою національну долю. Отже ж, норми міжнародного права, норми радянської Конституції проголошують нам незалежність, а коли Гельсінкська спілка чи я виступаємо за самостійну Україну, то ці комуністичні газети, особливо "Правда Украины", накидаються на нас з усякими брехнями і зображають нас екстремістами.

 

Панове! Брати! Українці! Ми – не екстремісти, і всі ви тут – не екстремісти, і український народ не зробив злочину перед Росією чи перед імперією. Наше право до незалежності – це не злочин, це природне право, і хай зрозуміє, хто той злочин робив проти України, хто нас давив триста років, а особливо оці 70 років, що минули недавно. (Оплески.) Наша незалежність не спрямована ні проти кого. Ми не йдемо ні проти Росії, ні проти Литви, ні проти Латвії, ні проти кого. Навпаки, ми вважаємо, що самому російському народу легше би жилося, коли б він відпустив усі народи і залишився сам один. (Оплески.) Російський народ також не поділяє ідею правителів і імператорів російських. Його ідея, очевидно, полягає в тому, щоби просто краще жити, а ці правителі-імператори і генеральні секретарі, вони виснажували і російський народ, вони мобілізовували і його сили й спрямовували на загарбання все нових і нових земель. Мало того, що треба було сили для того, щоб утримувати українців по десятках і сотнях концтаборів, мало того, що треба було завести величезну систему поліцейського нагляду – і відкритого, і таємного, за всім сорокамільйонним українським народом, треба було ще спрямовувати масу зусиль на завоювання Чехословаччини, Угорщини, на завоювання Афганістану. Ці зусилля – ні до чого і вони користі російському народу не принесуть. Я вважаю, що в інтересах російського народу відпустити Україну, розпустити всю Російську імперію і зажити вільним народом серед вільних і незалежних України, Білорусії, Литви та інших республік. (Оплески.)

 

Безпосереднє завдання Народного Руху України за перебудову я бачу в тому, щоб боротися за демократизацію і свободу друку. Прямим нашим завданням є добитися скасування статті 6 Конституції Союзу РСР. Ця стаття проголошує комуністичну диктатуру, запроваджуючи те комуністичне ядро до всіх державних і громадських організацій, що є узаконенням комуністичної диктатури. Друге, що дуже важливе в цій статті 6 Конституції, – вона поділяє все наше суспільство на дві частини. Одна частина – комуністи – має право користуватися друкарською технікою, радіо, телевізією та іншими засобами масової інформації і поширювати свої ідеї; друга частина народу – всі неформальні організації, всі християнські організації, всі інші релігійні організації та люди інших світоглядів – не мають такого права. Нам не надано права користуватись друкарською технікою, ми не маємо права користуватися засобами масової інформації. Отже, має місце дискримінація і несправедливість. Тепер, коли Горбачов проголосив мету – переходити до справедливості, відновити ту справедливість, – першою вимогою і кроком до тієї справедливості буде ліквідація статті шостої Конституції Союзу РСР.

 

Тільки здобувши свободу друку, тільки здобувши можливість друкувати ідеї не тільки комуністичні, а й інші, ми станемо на справжній шлях перебудови. Поки що ми маємо тільки свободу слова, але ця свобода обертається однобоко. Проти нас друкують мільйонними тиражами всяку брехню і напівправду, а ми нічого не можемо сказати. Неформальні організації, в тому числі УГС, може надрукувати який десяток чи дві сотні своїх листівок чи статей, а проти нас поширюють тисячами і тисячами. Це несправедливість. Ми хочемо не переваг над кимось, ми хочемо справедливих взаємин у нашому суспільстві. Я закликаю учасників Народного Руху – як тих, що тут зібралися, так і тих, що є за межами нашого залу, – посилити діяльність за відновлення справедливості в нашому суспільстві, за ліквідацію імперії як найбільшого зла сучасності.

 

Дякую за увагу. (Оплески, вигуки: "Слава!")"

 

Довго домагався слова Вячеслав Чорновіл. У своєму виступі він дав характеристику УГС, зробив наголос на відмінностях програмних засад УГС від проекту Програми НРУ, дав оцінку виступам Яворівського, Драча і Дзюби. Промова Чорновола на установчому з'їзді НРУ наводила на думку, що він має серйозні наміри перетворити УГС у впливову радикальну партію, яку за всяку ціну намагатиметься очолити.

 

Повернувшись після установчого з'їзду до Львова, Вячеслав приніс на моє помешкання машинопис свого виступу з проханням передати його факсом за кордон. Передруковую цей виступ у варіанті, запропонованому Чорноволом.

 

"Шановні друзі! Панове!

Від імені Української гельсінської спілки, яка, смію думати, ввібрала в себе сьогодні значну частину авангарду борців за наше національне відродження і наш національний порятунок, вітаю всіх вас і всіх нас зі знаменною подією – створенням нашого Руху.

 

Розуміючи важливість організаційного оформлення масового народного руху з широкою програмою національного порятунку, я водночас не зовсім поділяю ейфорії багатьох делегатів і ораторів. Ми запізнилися – точніше, нам допомогли запізнитися – рівно на рік, який може виявитися фатальним для долі нашого народу. За цей час зріс громадський скептицизм щодо перебудовних гасел, а партійно-бюрократичний клас перегрупувавсь і опанував перебудовну термінологію, яка ще недавно застрягала йому у горлі.

 

Ми це прекрасно побачили, як легко оперував перебудовними словесами Л. М. Кравчук, який у незвично м'якій промові усе ж таки зміг нас приховано полякати: подивимось, мовляв, куди ви будете рухатися, а потім будемо вживати необхідні заходи. Отже, тепер від нас самих залежить, чи ми залишимося тільки на рівні голосних декларацій, на рівні того пафосу, який панував тут вчора і позавчора, чи справді будемо рухатися до національного (а значить і соціального) визволення.

 

Хочу нагадати трохи про історію нашого Руху, бо про це мало тут говорилось. Хочу нагадати про ті героїчні спроби організуватися під назвою чи то "Фронту", чи то "Руху" протягом минулого року. Хочу нагадати про ті зусилля, яких докладали активісти Руху з Вінниці, Одеси, Івано-Франківська, Харкова і, зокрема, зі Львова, який став справжньою лабораторією перебудови в Україні, за що треба Львову подякувати. (Оплески.)

 

Хочу нагадати, як понад 13 місяців тому, 4 серпня 1988 року, молодчики зі "спецназів" із кийками й собаками, які рвали людське тіло, розігнали багатотисячне народне віче у Львові, на якому мало бути утверджене створення Демократичного фронту сприяння перебудові, а потім кілька місяців тримали місто в стані напіввійськової облоги, силою не допускаючи жодного мітингу чи зборів, на яких могли заговорити про Народний фронт.

 

Отож від початку ідея Народного Руху була окроплена кров'ю. Ми про це ніколи не повинні забувати. (Оплески.)

 

І ми повинні пам'ятати, що в тій атмосфері тотального переслідування самої ідеї Народного фронту чи Руху цю ідею несла саме Українська гельсінкська спілка, яка виробила конструктивну програму Декларацію принципів, основні положення якої ми сьогодні зустрічаємо в програмі Руху. (Оплески.)

 

Я це говорю не для підкреслення наших заслуг, а для того, щоб нейтралізувати спроби партійної бюрократії, реакційних шовіністичних сил виокремити нас із національно-демократичного руху України, протиставивши йому. Такі спроби, як ви знаєте, частково реалізувалися на установчій конференції Київської організації Руху. І я радий, що тверезий розум лідерів нашого Руху не допустив до такого протиставлення на теперішньому з'їзді. (Оплески.) Лишилося воно тільки на сторінках одіозної газети "Правда Украины". (Оплески.)

 

А тепер хочу скористатися присутністю активу національно-демократичних сил усієї України, щоб кількома реченнями розповісти, що справді являє собою вздовж і впоперек оббрехана монополізованою пропагандою Українська гельсінкська спілка.

 

Почавши створювати навесні 1988 року таку організацію, ми виходили з того, що однопартійність і відсутність організованої опозиції – це смерть для всякої демократичної перебудови. Тому, незважаючи на свою правозахисну назву (яку, до речі, ми скоро поміняємо), ми відразу окреслилися як політична організація, яка запропонувала свою програму перебудови українського суспільства, багатьма положеннями альтернативну до політики КПРС, особливо в нашій застійній Україні. (Оплески.)

 

Сьогодні, коли чотири роки перебудови не принесли Україні нічого, крім голосного батогування минулого, крім не зупиненої денаціоналізації, крім засилля імперського централізму – безконтрольного господарювання на нашій землі майже шістдесяти міністерств і комітетів, крім екологічних нещасть, крім черг і нових нестатків, ми вирішили відверто сказати українському народові й іншим народам, для яких Україна стала Батьківщиною, що єдиним порятунком для всіх нас ми вважаємо повну державну незалежність України, здобуту мирними, демократичними, конституційними шляхами. (Оплески.) Вважаю, що прагнення державної незалежності – це не смертельний гріх, з яким треба сором'язливо ховатися від сусіда, а нормальне самоусвідомлення кожного повноцінного члена тієї найстійкішої людської спільноти, яка називається народом або нацією. (Оплески.)

 

І називати людей, які так ставлять питання, націоналістами – це значить не розуміти, що таке націоналізм. У такому разі націоналістом треба назвати і "вождя всіх народів" Сталіна, який записав у своїй конституції право націй на самовизначення, право на вихід із Радянського Союзу. Націоналізм – це коли одна нація вивищує себе над іншими націями, називає себе "великим народом", "старшим братом" і т. д. Ми знаємо, хто був носієм такого націоналізму. Націоналізм – це коли одна нація намагається якимсь чином ущемити іншу націю. Я маю тут на увазі навіть не саму російську націю, а партійних керівників. Я не маю претензій до російського народу, але я маю претензії до керівників КПРС, які зробили російський народ сліпою зброєю русифікації і приниження України. (Оплески.)

 

Але водночас ми й реалісти, не хочемо забігати наперед суспільного розвитку й розкидатися не сьогоднішніми закликами. Ми усвідомлюємо, що сьогоднішня Україна – це велика фізична і духовна руїна, і треба докласти немало праці, щоб піднести з дорожнього пороху розтоптану національно-державницьку свідомість нашого народу.

 

А ще ми – переконані демократи і твердо знаємо, що на ґрунті ненависті, як соціальної, так і національної, на ґрунті насильства і крові ніколи в історії нічого доброго не зростало. Що революції, як правило, завершувалися махровою реакцією, а передреволюційні прекрасні ідеали доводилося потім відроджувати і утверджувати десятиліттями еволюційного розвитку. Не був винятком і Жовтневий переворот в Росії, який ставив за мету спорудити царство соціальної справедливості, а призвів до небаченого світом терору. І справа тут, звичайно, не в особі Сталіна, як це декому вигідно тлумачити, а в самій ідеології. (Оплески.)

 

  

У так званому партійному "самвидаві" й навіть у пресі, як ось 2 вересня в статті партійного функціонера у "Вечірньому Києві", нам закидають, що ми прагнемо влади. А чому б і ні? Якщо під боротьбою за владу розуміти не збройне захоплення її, яке може початися холостим пострілом "Аврори" і перерости у розстріли мільйонів наших співгромадян, а демократичний парламентський шлях. У нас сьогодні перед очима приклад польської "Солідарності", лідери якої задля порятунку нації доходять до деякого порозуміння навіть із тією партією і тими її функціонерами, які вводили в Польщі надзвичайний стан і садили своїх сьогоднішніх парламентських партнерів до тюрем.

 

Гадаю, досить із нас траншей, що їх рили по живому тілу нашого народу ті, хто взяв на озброєння давнє імперське правило "розділяй і пануй". Ділили нас на білих, червоних і жовто-блакитних, на куркулів і незаможників, на інтернаціоналістів і націоналістів, на слуг і ворогів народу, а тепер ще хочуть поділити на лояльних перебудовників і екстремістів. Не даймося! (Оплески.)

 

Те, що Лук'яненко чи Чорновіл бачать майбутню Україну незалежною демократичною державою, а Драч чи Яворівський хочуть більшого суверенітету її в реорганізованому Союзі, що перші обстоюють політичний плюралізм, а другі поки що воліють тільки лібералізації партії, до якої вони належать, – ще не підстава для роз'єднання. Якраз Народний Рух і покликаний об'єднати всіх, кому болить доля України, для конкретних щоденних справ. (Оплески.)

 

У зв'язку з тим, що мене підганяє регламент і головуючий – мій найкращий друг і однодумець Михайло Горинь (вигуки: "Хай говорить!", "Продовжити!"), я випускаю частину виступу про ті конкретні справи, які маємо робити ми всі, в тому числі й УГС і Рух, і хочу дещо понизити тонус свого виступу, вдавшися до полеміки.

 

Наш з'їзд проходить у такому собі літературно-публіцистичному штилі, з високим пафосом. Мало ми все-таки говоримо про конкретні справи, хоча були дуже конструктивні виступи, зокрема Черняка, Брайчевського, Конєва та ін. І ми зовсім не полемізуємо між собою. Ми реагуємо однаково на різні думки та ідеї. Виголошує, наприклад, оратор якусь ідею – ми встаємо і аплодуємо. А інший виголошує протилежну – й ті ж самі люди знову встають і влаштовують овації.

 

Зокрема, я хотів би зупинитися на виступі шанованого мною ще з 60-х років Івана Дзюби. Гадаю, що І. Дзюба не продумав концепцію свого виступу. І це вчора підтвердилося, коли ми побачили, як добре використала виступ І. Дзюби в телепередачі офіційна пропаганда, подавши ті фрази, які були якось спрямовані проти національної символіки або які принижували значення з'їзду як відірваного від народу, і обірвавши запис, коли І. Дзюба спробував трохи покритикувати партійну бюрократію. Я приводжу фразу із цього виступу:

 

"Надати нашому рухові таке вузьке спрямування, такий злобний характер, сконцентрувати зусилля не навколо пекучих соціальних та національно-культурних проблем, а навколо блакитно-жовтого прапора і тризуба – це найпростіший і найефективніший спосіб скомпрометувати і угробити наш рух, привести до поразки всякий поступ". Я вважаю, що на питанні нашої символіки сконцентрували увагу не ми, а партійно-бюрократичний апарат. (Оплески.)

 

Символіка потрібна кожному народові. Що не розуміємо ми її в Донбасі – це нічого: пройде час – зрозуміємо. Сьогодні на наш герб, на наші прапори напускають спецроти, вже багато людей пересуджено за них. Сьогодні хапають людей з нашими прапорами, рвуть їх. Цим наші зусилля і сконцентрували на символіці. Повірте, Леоніде Кравчук, що у нас назад шляху немає! Ми не відступимо! (Оплески.)

 

І зовсім не забуваємо ми інших наших проблем, коли під нашими прапорами проводимо мітинги чи ось цей з'їзд. Під нашими прапорами і вчора, і позавчора піднято багато конструктивних проблем.

 

Так само не згідний я із такою фразою у виступі І. Дзюби: "Безвідповідальні дії тих нечисленних, але разючих для ока елементів, які висувають авантюристські, позбавлені абсолютно всякого реального змісту або й провокаційні гасла типу "Геть окупантів!", оживляють забуту лексику на кшталт "москалів" і т. п., і кричать про негайний вихід із Союзу РСР як про нібито відому їм волю українського народу. Де тут дитяча забава, де політична дурість, а де мудро скерована провокація". По-перше, не треба акцентувати увагу на дурницях. В усякому русі завжди бувають якісь попутники, люди неширокі й нерозумні, які можуть говорити про "москалів" і т. п. Що ж торкається гасла "Геть окупантів!", то, побачивши таке гасло на мітингу в Івано-Франківську, я пояснив людям, що я проти такого гасла без пояснень. Якщо під окупантами розуміти прес центральних міністерств, господарювання московського імперіалізму на нашій землі, то справді геть таких окупантів! Якщо під цим гаслом розуміти людей з партійно-бюрократичного апарату, яких нам в Україну наслали, ніби в нас бракує своїх бюрократів, то тоді теж – геть окупантів! Але якщо розуміти під цим російського робітника, який, не усвідомлюючи своєї ролі, потрапив до нас у результаті сталінсько-сусловської політики перемішування народів, у якого тут вже виросли діти, які не мають іншої батьківщини, як Україна, то я проти гасла "Геть окупантів!". (Оплески.)

 

За браком часу я випускаю критику ще деяких положень із виступу І. Дзюби, з якими я принципово не погоджуюсь. Але я цілком підтримую ту частину його промови, де говорилося про ставлення до інших національностей, які живуть в Україні. Більше того, УТС іде значно далі, ніж пропонує І. Дзюба. Щодо кримськотатарської проблеми, то ми ставимо питання не просто про повернення кримських татар на батьківщину, а про організоване повернення за допомогою тієї самої держави, яка їх виселяла, із компенсаціями, із викупом їхніх колишніх жител, тобто повернення в ті місця, де вони проживали, а не в степові резервації. Оце буде історична справедливість! Інакше ми не матимемо права називатися демократичним народом, якщо ми саме так не поставимо питання. (Оплески.)

 

Про справжній, а не якийсь там партійний інтернаціоналізм свідчать хоча б такі факти. Учора перед вами виступав делегат з Івано-Франківська росіянин Волков (Олександр), і всім сподобався його виступ. Він – член Української гельсінської спілки. (Оплески.) Росіянина Фурманова, члена УГС, ми спробуємо висунути кандидатом в депутати Верховної Ради України. (Оплески.) Перед вами вчора виступав з конструктивною промовою єврей Йосиф Зісельс – член керівництва Спілки, її Всеукраїнської координаційної ради. Так хто нас після цього посміє звинувачувати в націоналізмі?! Оті писаки з "Правди Украины", які називають нас націоналістичною екстремістською організацією? І які посміли в сьогоднішньому номері обплювати навіть наших гостей – представників української еміграції! Дуже хочеться їм вбити клин між нами, дуже хочеться їм ділити наш народ, роз'єднати нас та ще й розсварити з іншими національностями, які живуть на території України. Не вдасться! Ми їм цього ніколи не дозволимо! (Оплески.)

 

Я закінчу виступ тією фразою, якою закінчую останнім часом усі свої виступи. Своїм "Карфаген має бути зруйнований!" Усі ми, в тому числі й новостворений Рух, вважатимемо виконаним свій великий громадянський обов'язок, свою історичну місію тільки тоді, коли ми всі, українці й інші народи, для яких Україна стала Батьківщиною, станемо повновладними, ні від кого не залежними господарями на нашій українській землі. Слава Україні! (Тривалі оплески, вигуки "Слава!", всі встають.)" (Цей текст особисто підготував В. Чорновіл для передачі в діаспорні ЗМІ.)

 

Вважаю, що читачам цікаво буде познайомитися з оцінкою установчого з'їзду Управлінням КГБ по Львівській області. Доволі об'ємний матеріал був підготовлений спеціально для Львівського обкому КПУ. Зважаючи на важливість інформації, подаю цей документ повністю.

 

                                                "20 сентября 1989 г.

                                                 г. Львов № 5/3-1089 с

                                                 Секретно. Экз. № 1

                                                 Львовский ОК КП Украины

                                                 тов. Погребняку Я. П.

 

Об учредительном съезде Народного Движения Украины

8-10 сентября с. г. в г. Киеве состоялся учредительный съезд Народного Движения Украины (НДУ), в работе которого приняли участив 1109 делегатов из всех областей республики и более 300 гостей, представляющие самодеятельные объединения республик Прибалтики, Закавказья, Молдавии и других регионов страны. Повышенное внимание к съезду проявили зарубежные средства массовой информации, более 40 представителей которых освещали его работу. В качестве гостей в зале присутствовала делегация польской "Солидарности", возглавляемая А. Михником, а также приглашенные лидерами НДУ эмиссары ЗП УГВР Т. Гунчак и X. Фриланд.

 

Сторонники различных группировок и направлений внутри НДУ, подводя итоги трехдневной работы съезда и выражая при этом неоднозначные точки зрения о дальнейших путях развития движения, политической платформе, отождествляют его создание и организационное оформление с "пробуждением" республики и началом широкого возрождения украинской нации. По их мнению, съезд НДУ знаменует собой важнейшую веху в истории республики за последние десятилетия, так как он продемонстрировал всему миру идейное единство лидеров УХС, научной и творческой интеллигенции, а также объявил о рождении на Украине общественной организации, способной стать альтернативой КПСС и существующим институтам власти.

 

 

Во время работы съезда четко вырисовывалась тактика организаторов НДУ, их корыстные стремления к власти в республике. Призывая публично к разумному диалогу с партийными и советскими органами, к конкретному участию в выдвинутой КПСС программе перестройки и отрицая свои притязания на власть, И. Драч, Д. Павлычко, В. Яворивский делают это прежде всего для обеспечения на данном этапе условий по становлению движения и нейтрализации возможного противодействия со стороны общественности, которая обеспокоена некоторыми тревожными тенденциями в развитии НДУ. Вместе с этим во время контактов с лидерами УХС настойчиво склоняли их к отказу от открытых антиобщественных акций накануне и в дни работы съезда, уклоняясь от осуждения проводимой ими националистической деятельности. Лидеры УХС Л. Лукьяненко, В. Черновол, В. Барладяну, до последнего времени скрывавшие от общественности свои цели по захвату власти и замене существующего в республике государственного и общественного строя, на съезде прямо указали на то, что в программных документах НДУ заложены в основном принципы деятельности УХС, а И. Драч, Д. Павлычко и другие, стремясь к созданию независимой Украины, боятся раньше времени сообщить об этом общественности.

 

В этой связи интересны суждения самих организаторов НДУ, высказанные ими в частных доверительных беседах и обнажающие их истинные замыслы. В частности, И. Драч предостерегает своих товарищей от высказывания "всех мыслей вслух, т. к. сегодня для этого еще не самое подходящее время". По его убеждению, "движение уже не остановить и оно мощным потоком сметет все старое и отжившее на своем пути". В свою очередь В. Яворивский призывал "... еще более зло вести огонь по партийному и хозяйственному аппарату", а также "... лишить Компартию Украины возможности быть руководящей силой общества". Даже М. Попович, более трезво оценивающий происходящие в движении процессы, прогнозирует "соперничество "Руха" с партией, в котором НДУ возьмет верх".

 

Активисты самодеятельных объединений, принимавшие непосредственное участие в создании движения и внимательно следящие за его эволюцией, не без основания полагают, что в ходе областных конференций и съезда им удалось значительно укрепить свои позиции в НДУ, которые позволят в дальнейшем оказывать на его деятельность существенное влияние и привести к идеям УХС. Особые надежды ими возлагаются на одного из лидеров УХС М. Горыня, избранного на съезде председателем постоянно действующего секретариата, и входящих в этот орган членов УХС В. Линчевского, В. Мулявы, а также их единомышленников Н. Поровского (Ровно), М. Куземко (Тернополь), Л. Антонюк, Б. Тернопольского, Д. Поезда (Киев). Всего в руководящие органы движения от УХС избраны 24 представителя.

 

Сталкиваясь с трудностями пропаганды идей НДУ через официальные средства массовой информации, организаторы движения все больше внимания уделяют тиражированию собственной печатной продукции. Накануне и в ходе работы съезда получили массовое распространение издания региональных отделений НДУ (около 20 наименований). В них, как правило, искажается национальная политика КПСС в современных условиях, шельмуются работники партийного и советского аппарата, а центральным органам приписывается нагнетание угроз, шовинизм, неконструктивная позиция. По оценкам стоящих на реалистической платформе делегатов съезда, поток дезинформации, клеветнических измышлений, обрушивающихся на рядовых членов движения, способствует вымыванию из их сознания здравого смысла, объективных политических категорий, множит ряды радикалов.

 

Ход съезда и обстановка вокруг него подтвердили активизацию действий функционеров НДУ в вопросах установления контактов с возникающими забастовочными комитетами. При этом движение рекомендуется бастующим как единственный представитель их интересов, нуждающийся в консолидации сил для борьбы с "аппаратчиками" и выработке общей программы действий. Повышенный интерес к забастовочным комитетам проявили лидеры "Солидарности", предложившие на встрече с ними путь создания независимых профсоюзов как эффективный способ борьбы за свои права.

 

Заслуживает внимания единодушный характер и направленность выступлений на съезде делегаций народных фронтов республик Прибалтики, Закавказья, Молдавии. Они, по мнению присутствующих в зале, наряду с выступлениями народных депутатов СССР С. Конева, В. Яворивского, В. Мартиросяна, В. Черняка, явились своеобразным катализатором настроя работы съезда, подталкивали делегатов к более решительным, а порой и провокационным выступлениям.

 

Значительное количество делегатов и гостей съезда расценивали его как "умеренный", удивлялись слишком робким попыткам заявить о выходе республики из состава СССР, утвердить национальную символику. По их мнению, это произошло в связи с проникновением в ряди НДУ "партийных аппаратчиков", которые якобы пытаются расколоть движение.

 

Опасаясь создания "Интерфронта", идеологи движения стремились всячески подчеркнуть его интернациональный характер, вновь призывали делегатов к консолидации всех сил на платформе НДУ как единственно возможной в условиях обострения национальных отношений в СССР. В этих же целях ими создан Совет национальностей.

 

Присутствовавшие на съезде А. Михник (ПНР), а также эмиссары из УГВР Т. Гунчак и X. Фриланд отличались своей активностью. Положительно оценивая сам факт проведения съезда НДУ, они полагают, что движение располагает всеми возможностямы для завоевания власти на Украине и является своеобразным "накопителем революционных сил", готовых перейти в наступление. Иностранцы были удовлетворены "разгулом демократии" в съезде, одобряют ряд острых выступлений. Т. Гунчак в частных беседах заявлял, что он берет на себя организацию финансовой помощи НДУ для "борьбы за самостийну Украину", доставку литературы и технических средств. С В. Мокрым (ПНР) он обсуждал вопросы использования для этих целей территории Польши. В свою очередь X. Фриланд предложила активизировать связи НДУ с близкими по форме и интересам организациями на Запале, для чего передала активистам движения адрес штаб-квартиры "КУК" в Торонто.

 

Представляют определенный интерес сделанные в частной беседе А. Михником оценки итогов съезда НДУ, политической платформы и социальной базы движения. Отсутствие среди организаторов серьезных политиков и ученых, кроме В. Черняка и М. Поповича, перенос программы в сторону национальных проблем (язык, символика, независимость) не позволят НДУ, по словам Михника, стать влиятельной силой. Крайне негативно расценив выступление на съезде Л. Лукьяненко и других активистов УХС, он подчеркнул, что "их спекуляции вокруг национального вопроса и нежелание пойти на компромисс с государством могут привести к гражданской войне и распаду Украины".

 

Изложенное выше дает основание полагать, что в период работы съезда, как и во время учредительной конференции республиканского общества "Мемориал" в марте с. г., противник осуществлял скоординированные акции, направленные на инспирацию разногласий политического характера между сторонниками оформившегося в республике "национально-демократического" движения и КПСС.

 

Аккредитованные на съезде иностранные корреспонденты передали на Запад в основном тенденциозную информацию о его работе. Она была подкреплена интервью с членами УХС и содержала прозвучавшие на съезде требования полной независимости от СССР, резкую критику политики партии и правительства, которые якобы не нашли общего языка с национальным движением.

 

Большинство делегатов восточных областей Украины не удовлетворены ходом дискуссий, не затронувших вопросы о реальной помощи перестройке, выходе экономики республики из кризиса, а скатившихся на обсуждение узконациональных проблем. Расценивают выступления Л. Лукьяненко, В. Черновола, В. Барладяну и других преднамеренной провокацией, демонстрацией силы УХС, попыткой использовать складывающуюся в республике ситуацию для распространения своего влияния на общественность.

 

В свою очередь националистически и экстремистски настроенные участники НДУ считают, что "съезд удался, он высветил в народе массу талантливых людей, политиков, общественных деятелей, способных отстоять национальные интересы Украины". По мнению Н. Горбаля (Киев), принятые на съезде программные документы затрагивают все стороны общественной жизни на Украине и дают практические рекомендации по выходу из тяжелого кризиса, до "которого довела обанкротившаяся идеология партбюрократов".

 

Б. Горынь в интервью корреспонденту радиостанции "Голос Америки" заявил: "...сам факт проведения съезда – это серьезное поражение партийного аппарата. Длительное время Украина была республикой застоя и наконец она сказала свое веское слово. Были учтены ошибки других республик и пришли к съезду без катаклизмов, которые имели место в Тбилиси, Фергане и других местах. Съезд стал консолидирующей силой людей разных поколений, политических взглядов, многих организаций. Главная задача НДУ – отменить антидемократический проект закона о выборах, принять один из альтернативных проектов и последующего избрания активистов движения в парламент республики".

 

Основная часть активистов УХС высказывается против взаимодействия НДУ с КПСС, считая, что "движение добьется независимости Украины лишь в том случае, если будет принципиально отстаивать свои позиции по примеру республик Прибалтики". В то же время В. Черновол, делясь с единомышленниками впечатлениями о съезде, неодобрительно высказался о выступлении В. Барладяну (Одесса), который резко отрицательно отозвался о коммунистах, заявил: "...все здоровые силы партии мы должны перетягивать к себе".

 

С учетом складывавшейся вокруг НДУ обстановки принимались меры по оказанию сдерживающего воздействия на экстремистски и националистически настроенных лиц, отдельных активистов, пытавшихся навязывать движению оппозиционный характер.

 

Принятые меры позволили своевременно выявлять планы и замысли активистов НДУ и УХС, добиваться накануне и на съезде желательных в политическом плане изменений в разрабатывавшиеся проекты Устава и Программы, отдельные резолюции и обращения. В результате этого программные документы НДУ, принятие на съезде, не выходят за рамки декларируемых движением целей и задач. Сорваны попытки лидеров УХС включить в них положения, придающие НДУ статус партии, требующие создания независимого самостоятельного государства.

 

В то же время для локализации негативных тенденций в деятельности движения, разоблачения перед общественностью связей лидеров НДУ и УХС с зарубежными ОУН, полагали бы целесообразным более активно использовать в этих целях средства массовой информации, а также наладить диалог с имеющимися в движении здоровыми силами для оказания на них партийного влияния и приобщения к реализации идей перестройки.

 

Вместе с тем, учитывая, что существующие неформальные объединения, в том числе УХС, входят в структуру НДУ, и ими выработана единая платформа к предстоящим выборам в Верховный Совет УССР с целью заполучения там большинства мест для последующего решения вопроса об отделении Украины от СССР парламентским путем, считаем возможным на данном этапе активнее поддерживать и развивать интернационалистические и патриотические движения в среде рабочего класса, крестьянства, научной и творческой интеллигенции, которые могли бы противодействовать истинным замыслам антисоциалистических элементов и являлись бы реальной противоборствующей силой. Приложение: на 14 листах, несекретно.

Начальник Управления КГБ                                                                                                                                             С. И. Малик

 

Додатки

Информация мандатной комиссии съезда НДУ

9 сентября с. г.

 

Количество делегатов от региональных организаций:

Винницкая – 40, Днепропетровская – 60, Донецкая – 24, Житомирская – 20, Закарпатская – 12, Запорожская – 20, Ивано-Франковская – 60, Каневская – 4, Киевская – 170, Кировоградская – 19, Крымская – 10, Луганская – 6, Луцк – 20, Львовская – 190, Николаевская – 24, Одесская – 20, Полтавская – 20, Ровно – 100, Сумская – 20, Тернопольская – 60, Уманская – 10, Харьковская – 20, Херсонская – 20, Хмельницкая – 30, Черкасская – 10, Черниговская – 20, Черновцы – 20, Литва, Латвия, Эстония – по 3

 

На счету НДУ 29 тыс. 439 руб. 32 коп.

 

Израсходовано 10 тыс. 487 руб. 84 коп."

(ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 16.– Спр. 833,– Арк. 219-239).