Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 15. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 12 квіт. 2014 р., 11:45 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 квіт. 2014 р., 10:58 ]

Під час українського фестивалю члена Всеукраїнської координаційної ради УГС Богдана Гориня офіційно привітав від імені української громадськості у Польщі справжній її представник – посол-українець Володимир Мокрий. Бурхливі оплески 10-тисячної публіки та скандування "Горинь!" засвідчують, що ідеї самостійності України живі у середовищі українців у Польщі. Хоча нерідким є нерозуміння складностей боротьби, але незаперечним залишається факт, що всі українці прагнуть скинути з себе тавро меншовартості, корені якого, щоправда, різні. В одних, у кого національна свідомість перебуває етнографічно-родинному рівні, почуття це виникає з незнання справжньої історії батьківського краю. В інших – це біль, що Україна не є державою, а лише часткою Росії – так в останні 40 років звик говорити про Україну польський загал. 

На закінчення фестивалю 10-тисячна громада скандуванням і оплесками викликала Богдана Гориня на сцену. Викликала й очікувала слів, які б помогли скинути з себе тягар неповноцінності. Звертаючись до сопотського зібрання, Богдан Горинь сказав:

 

"Століттями нас роз'єднували вороги. Століттями кидали нас по тюрмах, розсівали по далеких Сибірах, мордували на Соловках. Століттями терпів український народ і звик жити нишком, не виявляючи свого голосу. Але мусив він нарешті прозріти і задуматись, що становить у світі велику силу, а тому мусить з'єднуватися... Стоїмо напередодні великих історичних подій, коли наш народ зможе заявити про своє існування, про право на свою суверенність і самостійність".  

На закінчення Богдан Горинь сказав, що видатні політичні діячі світу прийшли до думки, що поява на карті Європи нової держави – незалежної України забезпечить спокій не тільки в Європі, а й у всьому світі. Він закликав підтримати гасло польських інтелектуалів, глибокий смисл якого в тому, що "незалежна Польща можлива тільки за умови незалежної України". 

 

Після фестивалю багато людей дякувало Богданові Гориню за вагомість сказаного слова. Один чоловік, який представився, що він "поляк зі Львова" сказав: "Боріться і ми вам поможемо..."

 

У вівторок 4 липня відбулася зустріч з керівним активом згаданого вже "Роmоstu". Під час зустрічі голова Львівської обласної філії УГС відповів на ряд запитань молодого незалежного публіциста Тадеуша Ольшанського, юриста за освітою, відомого своїми публікаціями у "Нашій культурі". У своїй історико-політичній публіцистиці Тадеуш Ольшанський спеціалізується в проблематиці польсько-українських стосунків. На зустрічі були висловлені думки, що і в Україні потрібне подібне товариство, яке могло б стати партнером для " Роmоstu". Богдан Горинь сказав, що докладе всіх старань, щоб молода українська інтелігенція протягнула молодим полякам руку партнерства. 

 

У час, коли тривало засідання " Роmоstu", посол Яцек Куронь старався знайти (через близьких людей) Богдана Гориня, щоб зустрітись у ширшому колі незалежних парламентарів. У зв'язку з відсутністю Богдана Гориня на зустріч пішли два інших представники України – громадсько-релігійні активісти Леся Крип'якевич та Іван Гречко.

 

Винятково важливим був день у середу 5 липня, коли до Варшави приїхав секретар Конгрегації східних церков при Апостольській столиці владика Мирослав Марусин для висвячення брата Марка-Мирослава Скірки на диякона, ж опісля і на священика. Богдан Горинь мав розмову з владикою. Тривала вона близько години. Голова Львівської філії УГС розповідав владиці про різні аспекти національного і релігійного життя в Україні. Виявляється, Апостольська столиця добре поінформована, що відбувається в Україні, але у питаннях легалізації УГКЦ дотримується стриманих позицій. Після цієї зустрічі владика пообіцяв, що у неділю (після свячень) прийме на аудієнції представників України. Аудієнція не відбулася, бо, за словами владики, усі наші справи перебувають у центрі уваги Папи, але не настав ще час, щоб про папські помисли говорити вголос. Український народ мусить гуртуватись у молитві й корисній для народу суспільно-політичній праці. 

 

Під час перебування у Варшаві Богдана Гориня там перебував (вперше) український професор-радянолог з Вільного (німецького) університету в Західному Берліні Богдан Осадчук. З його ініціативи відбулася зустріч Богдана Гориня та Івана Гречка з групою незалежних польських політиків. Мала вона куртуазний характер. Там Богдан Горинь познайомився з сенатором Едмунтом Османьчиком та послом Адамом Міхніком. Сенатор Османьчик – це людина, яка свою політичну працю почала ще у міжвоєнний період. Після війни працював у різних дипломатичних місіях ПНР, у тому числі й в ООН. Був членом Державної Ради попереднього скликання. Від середини 70-х років непохитно стоїть на позиції, що Польща зможе лише тоді піти шляхом нормального розвитку, коли Україну вважатиме за реальну силу і рівноцінного партнера. Під час зустрічі сенатор Османьчик подарував Богдану Гориню одну зі своїх політичних праць з велемовним дарунковим підписом: "З найщирішими побажаннями у переломному 1989 році. До зустрічі в незалежному сенаті України ". 

Сенатор Османьчик призначив на наступний день (єдиний вільний день у його політичному графіку) зустріч гостям з України. Оскільки Богдан Горинь, який домовився про виступ у конверсаторії (у дискусійному клубі) "Польща у Центральній Європі", він не зміг зустрітися з сенатором. Іван Гречко після зустрічі сказав, що була вона теплою.

 

Згаданий конверсаторій існує три роки. Збираються на ньому політичні та культурно-релігійні діячі незалежної орієнтації (понад тридцять осіб), де обговорюють різні політичні проблеми. Тема України не раз підносилась на цих зустрічах, але жодна з них не була спеціально присвячена Україні.

 

Богдан Горинь ознайомив зібраних з реальною політичною ситуацією в Україні (для більшості тема ця була відома лише поверхнево), відповів на ряд запитань. У вступному слові голова Львівської обласної філії УГС наголосив, що нині вже неможливо зупинити процеси, які проходять в СРСР. Процес утворення нових держав на сході Європи є реальністю. У цьому процесі Польща може зайняти пасивну, спостережницьку позицію або активну.

 

Себто яку? – виникло запитання у слухачів. Активна позиція – це, як вже згадувалось, розвиток контактів з незалежними рухами на офіційному рівні. Серед поставлених голові Львівської обласної філії УГС запитань були й такі, які вимагали широкої політичної орієнтації і високого дипломатичного відчуття. Він блискуче виходив із будь-якої ситуації. Окремі його відповіді були зустрінуті оплесками. Зустріч, яка тривала понад три години, була настільки цікава, що зібрані одноголосно попросили про наступну, яка відбулася 13 липня. На другу зустріч із представниками України прибув голова Громадянського парламентського клубу та член комісії національних меншин при Громадянському комітеті Лєха Валенси (обидва – члени парламенту). На цій (як і на інших зустрічах) виникало питання про кордон між Польщею та Україною. Член Координаційної ради УГС непохитно стояв на позиції про статус-кво кордону. Спільність думки створювала сприятливий клімат для діалогу.

 

Учасники конверсаторію говорили, що зустріч з представником України була найцікавішою з усіх, які досі відбувалися (матеріали зустрічі правдоподібно будуть опубліковані). Були висловлені побажання, щоб подібні зустрічі з представниками України відбувалися тепер постійно.

 

З нагоди висвячення Марка-Мирослава Скірки на священика у монастирі оо. Василіян відбувся урочистий обід, в якому взяли участь усі вищезгадані гості з України. Крім них, на обіді був присутній отець-професор духовної семінарії у Варшаві, в якого Марко писав дипломну роботу з філософії, граф Ян-Казімєж Шептицький з дружиною (син рідного брата митрополита кир Андрея). Він сказав Богдану Гориню, що вважатиме для себе честю, коли Богдан зможе навідатись до нього з візитом. Під час обіду виголошували тости, в яких висловлювалися побажання і надії нашого народу. Отець професор (поляк, родом з центральної частини Польщі) сказав, що розуміє і підтримує наші національні прагнення. Цього самого дня голова Львівської обласної філії УГС був прийнятий послом і редактором "Газети виборчої" Адамом Міхніком. 

 

На зустрічі були присутні: посол Володимир Мокрий, який у групі польської парламентської делегації брав участь у засіданні Європейського парламенту в Страсбурзі, де доктора Володимира Мокрого було представлено як українця (Польща, Угорщина та СРСР мають статус спеціальних гостей парламенту), доктор Василь Назарук, журналіст Мирослав Левицький, співредактор "Зустрічей" Мирослав Чех.

 

Редактор Адам Міхнік вів мову з Богданом Горинем про постійне інформування польського читача щодо подій в Україні. Йшлося про структури і широкі можливості діяльності сучасних українських об'єднань (УГС, НРУ, Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, "Меморіалу").

 

Господар висловив думку, що українським партнерам варто було б знаходити можливості друкування незалежної публіцистики і програмних документів на сторінках офіційної преси. Звернув він увагу ("з польського досвіду"), що на етапі дозрівання політичної думки виникатимуть різні непередбачені, часто шкідливі єдності та державному престижеві, ухили. Він, як і попередні співрозмовники, говорив про доцільність утворення спільних польсько-українських інституцій, куди входили б видатні політичні й науково-культурні діячі з обох сторін, які давали б українській громаді у Польщі (при розпорошенні й широкій антиукраїнській пропаганді у змонополізованих засобах масової інформації неможливо чітко встановити її чисельність) ширші можливості для створення культурно-національної автономії, а у загальному вели б до зміни стереотипного уявлення про сусідів.

 

Під час зустрічі до редактора Адама Міхніка прийшов його парламентський колега професор Броніслав Геремек. Він з великою увагою вислухав інформацію Богдана Гориня про нинішній суспільно-політичний стан в Україні. Говорив про необхідність утворення у парламенті комісії для справ національних меншостей. Коли у Сеймі це виявиться неможливим (посли коаліції вважають це питання другорядним), то така комісія буде утворена при Сенаті, у якому 100% місць мають незалежні сили. До речі, на одному з липневих засідань обох палат польського парламенту мовилося про таку комісію. За словами посла Мокрого, проти такої комісії виступили посли від ПОРП (до червневих виборів була вона правлячою партією країни) та римо-католицького костелу. 

 

12 липня відбулася зустріч голови Львівської філії УГС із керівництвом клубу католицької інтелігенції у Варшаві. На чолі цього об'єднання віруючих людей стоїть маршал Сенату ПНР професор Анджей Стельмаховський. Крім нього, в зустрічі взяли участь заступник голови клубу – доцент Станіслава Грабська (дочка прем'єр-міністра польського уряду довоєнного періоду) та інші особи. На цій зустрічі багато уваги присвячено справам церкви в Україні. Богдан Горинь наголосив, що середовище римо-католицького костелу в Україні, як і Російської православної церкви, не прихильне до подій в Україні. Костел, як і взагалі польська національна група, поки що не включаються в народно-демократичний рух України. Більшість незалежних польських політиків твердить, що потрібно зробити все можливе, щоб польську групу залучити до цього процесу українського державотворення. УГС і НРУ, програми яких мають демократичний характер, також зацікавлені в цьому. На зустрічі говорилося про релігійну літературу, зокрема про папські документи, з якими необхідно познайомити українську громадськість.

 

Богдан Горинь своєю присутністю у Колобжегу (місто над Балтійським морем) удостоїв приміційну службу Божу Марка Скірки, яка відбулася 16 липня. Після вечірньої служби Божої відбулася зустріч Богдана Гориня з парафіянами, на якій гість із України розповів про релігійне і суспільно-політичне життя, про труднощі й перспективи національно-демократичного руху в Україні. На зустрічі були присутні о. ЧСВВ Теодозій Янків, а також докторант Українського інституту при Гарвардському університеті Борис Гудзяк.

 

Дуже важливою була зустріч, що відбулася 17 липня у приміщенні Варшавського університету (переважаюча більшість зустрічей Богдана Гориня відбувалась у приватних помешканнях), на якій голова Львівської обласної філії УГС виступив перед представниками ряду незалежних політичних партій. Польську соціалістичну партію, яку очолює Ян-Юзеф Ліпський, представляв її генеральний секретар історик Анджей Малиновський. Клуб політичної думки "Dziekania" (об'єднання, яке групує центрові й праві кола, близькі до католицького костелу), член її правління Анджей Костарчик. Політичнии клуб-88 (об'єднує активістів і дорадників "Солідарності" соціал-демократичного напрямку) – Генрик Кляйфер. Особливістю зустрічі було те, що зібрані польські партійні діячі погоджувалися з тим, що міжвоєнний період Західної України в історичному аспекті був періодом окупації. Визнають вони ряд провин польської держави перед українським народом. Ряд цей починається ще в XVI столітті. Там також було сказано, що незалежна Україна не лише стала політичною реальністю для опозиції, а й для урядово-партійного істеблішменту країни є вона реальністю, яка вписується в поле зору нинішнього покоління.

 

На цій та інших зустрічах голова Львівської обласної філії УГС порушив ряд гострих і важливих для України питань. Говорив він, між іншим, про Товариство любителів Львова, яке характеризується ревізіоністським характером і знаходить дуже велику підтримку в засобах масової пропаганди, про знищені пам'ятки української культури у південно-східній частині Польщі. Польська опозиція одноголосно визнала, що гріх цей мусить бути виправлений. Йшла також мова про охорону пам'яток польської культури в Україні. Голова ЛОО УГС, між іншим, наголосив, що Товариство Лева у Львові зай­мається реставрацією пам'яток культури, в тому числі Личаківського цвинта­ря, незалежно від національного походження. 

 Багато уваги на зустрічах відведено пактові Ріббентропа-Молотова. Торкаючись цього питання, Богдан Горинь наголошував, що партапарат України робить зусилля відзначити 1939 рік як святкову дату календаря – "свято возз'єднання". УГС заявила, що у 1939 році західно-українські землі, які були під польською окупацією, знову потрапили під окупацію – радянську. Що стосується возз'єднання українських земель, то воно відбулося не у 1939 році, внаслідок злочинної змови Сталіна і Гітлера, а 22 січня 1919 року, коли на Софійській площі в Києві привселюдно був зачитаний Акт злуки ЗУНР із УНР" (Львівські новини. – 1989. – № 6).

 

Відлуння

З Варшави я повернувся сповнений не тільки враженнями, а й досвідом боротьби, яку вела "Солідарність" за свободу й незалежність Польщі. Про місячне перебування, зустрічі й розмови, які я там мав, докладно розповів на черговому засіданні обласної ради ЛОО УГС.

 

Про моє перебування у Польщі й, зокрема, про виступ у Сопоті говорили й писали кілька близьких мені людей. Зворушливий відгук написав Тадей Карабович.

 

"7.07.1989. Варшава

Шановний пане Богдане!

Прийміть мої найкращі побажання і мою подяку за Ваш чудовий виступ у Сопоті. Ваша неймовірна закоханість у безмір нашої культури сповнює нас гордістю, що є такі люди, як Ви. Хай доля щастить Вам і хай Господь оберігає Вас від злих людей. Зараз, коли створюється можливість говорити правду прилюдно, Ваш голос особливо потрібний українському народові.

 

З пошаною

Найбільший поет з Холмщини

Тадей Карабович

 

Р. S. Завжди дивлюся на миску від Вас, яку колись Ви мені подарували, це для мене святість". 

 

Тадей згадує, як за рік перед тим був у мене на львівському помешканні й захоплювався гуцульськими мисками. Дуже хотів, щоб подарувати йому одну миску. Для мене то не було просте рішення, бо кожен експонат це частина колекції, але я переборов своє колекціонерське почуття й подарував Тадею миску, якою він не міг натішитись. 

Невдовзі Варшаву відвідав Євген Сверстюк. Йому, напевне, багато розповідали про моє місячне перебування у Польщі. Скупий на похвали, Євген прислав мені листа, в якому передав відгомін про моє перебування в Польщі.

 

"1.Х.1989

Привіт, Богдане!

28.ІХ я з Лілею з Варшави. Подій багато, але Богдан Горинь залишив пам'ятний слід. Багато вітань. Актуально стоїть питання про грудневу зустріч "Білі плями". Треба вже зараз передати, кому з істориків, що будуть говорити про українсько-польські стосунки, послати виклик для роботи в бібліотеках Варшави.

 

М. Чех просив надіслати свій перелік проблем, може, акції УПА, АК, Wislа. Поляки матимуть добре підготовлені доповіді. Матимуть свій проект тексту декларації. Українці мають підготовити свій проект.

 

Я гадаю, треба дати максимально точну статистику злочинів з обох боків – і стати над цим і морально, й політично. Польща бере з Європи мате(ріальну) і мор(альну) підтримку – вона має давати мор(альну) підтримку нам – це спільна справа оздоровлення мор(альної) атмосфери. Зрештою, ще поговоримо.

Тисну руку – Євген".

 

 

Звичайно, що моє перебування у Польщі та, зокрема, мій виступ на XI Фестивалі української пісні, музики і танцю "Сопот-89" не залишився поза увагою польських спецслужб. Документи про це, які до 20-річчя цієї події в червні 2009 року були опубліковані на сторінках тижневика "Наше слово", відкрив польський Інститут національної пам'яті. Фрагменти перекладу звітів МВС Польщі цитую:

 

"1-2 липня 1989 р. у Сопоті (лісна опера) відбувся XI Фестиваль української пісні, музики і танцю. (...)

 

...хід четвертого концерту можна назвати антипольською і антирадянською політичною маніфестацією. Організатори повністю втратили контроль над ситуацією. Глядачі викликали на сцену гр. В. Мокрого і гр. з УРСР [Богдана] Гориня – представника Української гельсінкської групи. На фоні транспарантів з "трізубом" (так написано в оригіналі. – Б. Г.) та з піднесеними у формі букви "V" руками скандовано між іншим гасла "Хай живе вільна Україна!".

 

Маніфестація тривала від 18.00 до 19.35 після чого фестиваль було закрито.

 

Необхідно також наголосити, що серед глядачів знаходилася значна частина греко-католицького кліру та туристів з країн капіталістичних м. ін. з ФРН, Франції, Швеції та Канади. Вони також робили відеозапис ходу всієї урочистості" (Джерело: Інститут національної пам’яті (IPN BU, MSW II, 7055, k. 3-5).

 

У зв'язку з перебуванням у Польщі я не міг бути присутній на засіданні Всеукраїнської координаційної ради 2 липня. Про розглянуті на ВКР питання дізнався після повернення з 8 числа "Обіжника". У зв'язку з відсутністю Л. Лук'яненка, який у той час перебував за кордоном, засідання ВКР проводив В. Чорновіл.

 

"ОБІЖНИК", № 8

Всеукраїнської координаційної ради

Української гельсінкської спілки

від 2 липня 1989 року

2 липня 1989 року в Києві відбулось чергове засідання ВКР УГС. Присутні були представники Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернігівської областей України; Литовської групи та Московської філії УГС. У засіданні брав участь представник кримськотатарського руху Шевкет Кайбуллаєв. Засідання вели почергово члени Виконавчого комітету Вячеслав Чорновіл та Микола Горбаль.

 

На початку засідання член Виконавчого комітету УГС В. Чорновіл за дорученням Львівської філії передав Київській філії подарунок-хоругву із вишитим національними барвами гербом України.

 

ВКР заслухала повідомлення представників кримськотатарського національного руху Шевкета Кайбуллаєва, який розповів про сьогоднішнє становище та проблеми руху, про посилення останнім часом шовіністичних випадів проти кримських татар, які переселилися на батьківщину, аж до фізичного терору включно. Василь Овсієнко зачитав проект звернення до українського населення Криму, яке було прийняте учасниками засідання.

 

УГС підтвердила своє ставлення до кримськотатарської проблеми, яке полягає у вимозі організованого повернення татар на місця колишнього проживання, у повному відшкодуванні державою збитків, створенні для них у Криму режиму найбільшого сприяння з метою найшвидшого відновлення державності кримських татар у вигляді автономної республіки в складі України або незалежної держави (звернення додається).

 

Про роботу пресової служби УГС та необхідність реорганізації її структури доповідав голова пресової служби В. Чорновіл (резолюція додається). Член ВКР Йосиф Зісельс поінформував присутніх про спільну акцію неформальних організацій Буковини місцевої філії УГС, Товариства єврейської культури, Товариства української мови, "Зеленого руху" та "Меморіалу" для нейтралізації інспірованих владою провокаційних чуток, покликаних посіяти міжнаціональний розбрат. ВКР відмітила цей факт співпраці неформальних об'єднань як приклад, гідний наслідування (текст "Відозви" додається).

 

Центральним питанням засідання ВКР була підготовка до виборів Верховної Ради УРСР та місцевих рад. З цього питання висловилися Є. Пронюк, М. Горинь, Т. Чорновіл, М. Горбаль, В. Павловський, В. Барладяну, В. Чорновіл та ін.

 

Ще раз констатовано антидемократичний характер існуючого виборчого закону СРСР, що привів до сформування реакційної більшості з'їзду народних депутатів СРСР. Як стало відомо, потай від народу опрацьовується закон про вибори до Верховної та місцевих рад УРСР, в якому хочуть зберегти всі найреакційніші елементи союзного закону (представництво від т. зв. громадських організацій, недемократичний спосіб висування кандидатів, окружні передвиборчі збори, закулісний метод формування окружних та дільничних виборчих комісій, обмеження контролю за виборами з боку громадськості та ін. Партапаратчики мають намір і далі, прикрившися ширмою народного представництва, нероздільно панувати над народом. Хоча вибори в республіках перенесено на весну наступного року, ВКР вважає необхідним для кращого роз'яснення народові своєї позиції вже тепер розпочати передвиборчу кампанію. У прийнятій резолюції запропоновано протягом місяця виробити і опублікувати наш проект закону про вибори (доручити це Є. Пронюку, В. Шевченку, Т. Чорноволу й В. Павловському) та загальну передвиборну платформу УГС; добиватися широкого обговорення народом нового виборчого закону УРСР.

 

Місцевим філіям рекомендовано, не чекаючи встановлення виборчих округів та кількості депутатів до Верховної Ради й місцевих рад протягом місяця визначити і затвердити списки можливих кандидатів у депутати від УГС. Ще за місяць затвердженим кандидатам у депутати розробити, обговорити у філіях та оприлюднити особисті передвиборні програми.

 

Вирішено спільних з іншими неформальними організаціями кандидатів та незалежних кандидатів висувати чи підтримувати тільки при умові публічного підтвердження ними спільної з УГС виборчої платформи.

 

Навіть після прийняття реакційного виборчого закону УРСР, що унеможливить широке представництво УГС у Верховній та місцевих радах, вирішено від бойкоту виборів утриматися, розглядаючи передвиборну боротьбу як найкращу форму пропаганди ідей УГС.

 

ВКР розглянула питання про намічене центральною владою при сприянні ряду всесоюзних інстанцій "святкування" 280-річчя Полтавської битви, що призвела до ще більшого поневолення українського народу. Про це говорили М. Горбаль, А. Доценко, В. Чорновіл, Д. Корчинський. Вирішено не брати до уваги усної заяви зав. ідеологічним відділом ЦК КПУ Л. Кравчука на установчій конференції Київської регіональної організації НРУ про те, що ЦК КПУ звернувся до всесоюзних інстанцій із пропозицією не проводити цього заходу, оскільки через органи масової інформації, які вже повідомили про "святкування", ніяких інших повідомлень не було. Вирішено відрядити у Полтаву молодіжні групи з числа членів та симпатиків УГС із національними прапорами й антишовіністичними гаслами, взяти участь у запланованому Полтавським ініціативним комітетом НРУ мітингові, а організаціям-спонсорам цього антиукраїнського дійства надіслати телеграми.

 

Один з лідерів УНДЛ Євген Чернишов розповів присутнім про конференцію Ліги 23-24 червня у Ризі.

 

ВКР схвалила почин молоді з Харківської філії УГС, яка організувала ініціативну групу створення незалежної молодіжної організації на Слобожанщині. З аналогічними ініціативами виступила також молодь Івано-Франківська та Львівщини. ВКР рекомендує створити такі ініціативні групи у Києві та інших містах України з метою згуртувати молодь із числа членів та симпатиків УГС в єдину незалежну молодіжну організацію України з орієнтованою назвою СНУМ – Спілка незалежної української молоді.

 

В. Чорновіл повідомив про хід підготовки до всеукраїнської установчої конференції УГС. Вирішено провести конференцію після повернення з-за кордону голови Виконавчого комітету УГС Левка Лук'яненка орієнтовно у вересні цього року. До того часу рекомендовано завершити утворення обласних філій УГС та вибрати делегатів на конференцію (один делегат від кожного повного чи неповного десятка членів Спілки). Вирішено звернутися до влади з пропозицією надати можливість провести таку конференцію відкрито у Києві з наданням приміщення, озвучення, житла для делегатів та ін. У разі відмови звернутися за підтримкою до урядів країн, що підписали Гельсінкську угоду. І провести конференцію в одній із балтійських республік.

 

ВКР схвалила заклик Йосифа Зісельса якнайшвидше створити у ВКР секцію національних меншостей України, а також пропозицію В. Чорновола реорганізувати інформаційний центр, який, по суті, дублює роботу пресової служби, в соціологічну службу УГС. Виконавчому комітетові доручено продумати напрямки роботи цих секцій, дібрати керівників для них і свої рекомендації запропонувати наступному засіданню ВКР, що відбудеться 6 серпня 1989 року. Задоволено прохання Є. Пронюка у зв'язку із перевантаженістю роботою зосередитися над працею в Товаристві репресованих, очолюючи в Координаційній раді УГС відповідну секцію та активно співпрацюючи зі створюваною соціологічною службою Спілки.

 

Засідання ВКР, що розпочалось о 10-й годині ранку, проходило з перервою. З 12-ї до 17-ї години присутні на засіданні взяли участь у мітингові Народного Руху України за перебудову та у подальшій маніфестації вулицями Києва. На мітингові виступили члени Виконавчого комітету УГС М. Горинь та В. Чорновіл.

 

Додатки

ВІДОЗВА

Шановні чернівчани!

Останнім часом в Чернівцях настирливо розповсюджуються чутки про те, що найближчим часом відбудуться масові погроми євреїв, росіян, поляків. Подумайте – кому вигідно розповсюджувати таке сміття? Ми впевнені, що мета цієї провокації – посіяти ворожнечу між нами, не допустити утворення Народного Руху України за перебудову, виправдати можливі репресії проти активістів Народного Руху.

 

Ми – представники та члени неформальних громадських організацій м. Чернівців: Української гельсінкської спілки, Товариства єврейської культури, Товариства української мови, Зеленого руху радянської Буковини, "Меморіалу" – підтримуючи ідею Руху та беручи участь в його утворенні, закликаємо вас не вірити таким чуткам, спростовувати їх, привселюдно викривати їхніх розповсюджувачів і включатися в активну працю зі створення в Чернівцях Народного Руху України.

 

Відозву підписали члени:

Української гельсінкської спілки                                                                                                                Валерій Кузьмін

Товариства єврейської культури                                                                                                               Йосиф Зісельс

Товариства української мови                                                                                                                     Василь Бойчук

Зеленого руху та "Меморіалу"                                                                                                                   Анатолій Галін

29 червня 1989 року  

 

Про роботу пресової служби УГС

(Резолюція ВКР УГС від 2.07. 1989 р.)

 

Заслухавши виступ голови пресової служби УГС В. Чорновола, ВКР відзначила, що Спілці вдалося створити і розбудувати ефективну пресову службу. Починаючи з серпня 1987 р. випущено 8 номерів журналу "Український вісник", 13 експрес-випусків, близько 100 пресових листків чи поодиноко розповсюджених статей. Першими в Україні розпочато випуск позацензурної газети "Голос відродження". Вийшло 30 номерів тижневика "Інформатор", що фактично уже став республіканським виданням. Інформаційні бюлетені чи листки виходять в ряді областей республіки. Багато значних подій національно-демократичного руху знято на відеоплівку, підготовлено й тиражовано кілька фільмів. Пресові матеріали УГС розсилаються радянським та закордонним пресовим органам і агентствам, налагоджено регулярну передачу матеріалів УГС через радіо "Свобода". Активно працює московський центр прес-служби. Сьогодні більшість офіційно замовчуваної інформації з України йде через пресову службу УГС. Прес-служба зіграла помітну роль у популяризації та розбудові Спілки.

 

Серед вад відмічено недостатню періодичність виходу журналу, члени редколегії якого нерівномірно навантажені, тривалу перерву у виході газети, недостатні тиражі видань, неоперативність передруку їх закордонним представництвом УГС, недостатнє використання наявних у Спілки технічних засобів.

 

ВКР схвалила запропоновані головою прес-служби дещо змінений її склад та рекомендації для поліпшення роботи, а саме:

- працювати над випуском газети, журналу, пресових листків та ін., маневруючи усім складом прес-служби, не визначаючи складу редколегій окремих видань (крім редакторів);

- налагодити переклад і розповсюдження інформаційних видань Спілки російською мовою;

- довести періодичність газети "Голос відродження" до одного номера на тиждень;

- налагодити регулярне тиражування магнітофонних випусків та відеофільмів, в тому числі для місцевих філій – перетворити львівський "Інформатор" у республіканське щотижневе видання, збільшивши його тираж і кореспондентську мережу;

- при використанні техніки (комп'ютери, друкарські машинки та ін.) чітко дотримуватися черговості та тиражності друкування матеріалів, відповідно до рознарядки голови прес-служби.

 

Прес-службу затвердити у такому складі:

Вячеслав Чорновіл (Львів) – голова прес-служби, редактор журналу "Український вісник";

Сергій Набока (Київ) – заступник голови прес-служби, редактор газети "Голос відродження".

 

Члени прес-служби: Василь Барладяну (Одеса), Михайло Горинь (Львів), Анатолій Доцеико (Москва), Ярослав Кендзьор (Львів), Лариса Лохвицька (Київ), Атена Пашко (Львів), Тарас Чорновіл (Львів), Віталій Шевченко (Київ), Олесь Шевченко (Київ), Володимир Яворський (Львів).

 

Питання про членство у прес-службі Світлани Кириченко (Київ) та Павла Скочка (Київська область) – після поновлення ними самими роботи в прес-службі.

 

2 липня 1989 року м. Київ".

 

Поміщена в цьому "Обіжнику" інформація давала чимало матеріалу для роздумів. Я ще раз переконався, що винахідливість В. Чорновола не мала меж. Достатньо простежити, як з його ініціативи трансформувався "Інформатор". На початку був це орган Львівської обласної ради УГС. Володимир Яворський на основі щотижневих засідань ради упорядковував інформацію, про яку говорилося на засіданнях ради. Щотижневі "Інформатори" після тиражування роздавали для районних осередків УГС, пересилали в угаесівські організації інших областей, факсом або телефоном передавали для українських інформаційних агентств Парижа, Лондона та Нью-Йорка. "Українське слово" в Парижі й "Шлях перемоги" в Мюнхені поміщали на своїх шпальтах "Інформатор". На одному із засідань Всеукраїнської координаційної ради В. Чорновіл запропонував, щоб "Інформатор" був не органом ЛОО УГС, а органом прес-служби УГС. Звичайно, я був проти такого рішення, вважаючи, що очолювана В. Чорноволом прес-служба видає свої листки, експрес-випуски, газету "Голос відродження", журнал "Український вісник" – такого навантаження для прес-служби достатньо, тоді як кожна обласна організація повинна мати свій інформаційний орган, мета якого зміцнювати, консолідувати організацію, а тому не варто забирати від Львівської обласної організації "Інформатор", який є її набутком. Мої аргументи не переконали В. Чорновола, він уважав, що повинен зосередити у своїх руках усі обласні видання. Така централізація мала свої переваги й свої недоліки. "Інформатор", який на початку давав повну картину політичного й громадського життя Львова та області, після переходу під зверхність В. Чорновола мусив давати дозовану інформацію, зокрема, про діяльність ЛОО УГС. Залучення до пресової служби всього сімейства – сина Тараса й дружини Атени, нових людей з різних областей України розцінювалося окремими, опозиційно налаштованими активістами в УГС як схильність Чорновола до узурпації інформаційної мережі УГС, яка мала б забезпечити йому успіх бути обраним головою УГС. Що у таких крайніх судженнях була частка правди, свідчать подальші суперечливі процеси, які почали нуртувати серед угаесівського активу – прихильників і противників невідкладного скликання установчого з'їзду УГС, який мав обрати голову УГС і визначити форму трансформації УГС у політичну партію. Гіпотетично очолити УГС мали шанс два претенденти – голова Виконавчого комітету Левко Лук'яненко і голова пресової служби Вячеслав Чорновіл. Проведене 2 липня 1989 р. під головуванням В. Чорновола засідання ВКР окремі учасники цього дійства розцінили як перші ознаки боротьби за головування в УГС.

 

Тим часом УГС із кожним місяцем ставала все авторитетнішою політичною силою, що активно утверджувалась не лише у західних, але й у східних і південних областях України, мала незаперечний вплив на інші громадські неформальні структури. Коли у лютому 1989 р. була надрукована Програма НРУ за перебудову і в квітні-травні почали засновуватися перші рухівські осередки, УГС була для партійних ідеологів тою структурою, якою лякали активістів створення НРУ. У кабінетах ЦК КПУ визріла думка, що НРУ повинен стати, на противагу УГС, лояльною до політики КПУ структурою. Таку "лінію" проводив тодішній ідеолог ЦК КПУ Леонід Кравчук, який неодноразово заявляв про небезпеку проникнення у Рух лідерів УГС. В результаті такої пропагандистської діяльності чимало палких активістів Руху відгороджувалися від УГС, заявляли, що не слід допускати лідерів УГС до Руху.

 

Незважаючи на такі попередження й залякування, УГС, маючи чималий досвід організаційної роботи, відіграла важливу роль у становленні НРУ. Достатньо зауважити, що коли Рух щойно зароджувався, УГС встигла заснувати свої філії майже в усіх областях України і багатьох районних центрах. Керівники обласних та районних організацій УГС брали на себе ініціативу створення рухівських осередків, були головами або заступниками голів обласних та районних організацій НРУ.

 

Порада Всеукраїнської координаційної ради організовувати осередки НРУ й по можливості очолювати їх набула широкого застосування в містах і селищах Львівської області. 26 липня у селищі Рудно (неподалік Львова) на установчих зборах Руднівського осередку НРУ головував активіст УГС Олег Петрик. 27 липня у Херсоні відбулися установчі збори Херсонської філії УГС, на яких головою обрано Степана Гуру. Новообрані керівники обласної організації УГС зустрілися з активістами створення Херсонського НРУ для вироблення програми спільних дій. Такий розвиток подій щораз більше непокоїв компартійну владу у центрі й на місцях. Спільно з КГБ вони вишукували різні способи й методи боротьби з впливовою опозиційною силою. 

 

Боротьба проти УГС

Як свідчать документи, КГБ мав достатньо повну інформацію про діяльність УГС, про що інформував партійні органи, однак погляди на способи боротьби з УГС у Львівському управлінні КГБ і компартійних органах Львова та області були різні. УКГБ мало чітку вказівку Києва й Москви різними методами боротися з УГС, не гребуючи провокаціями, наклепами, дискредитаціями тощо, тоді як частина компартійного апарату під впливом перебудовних ініціатив Горбачова давала перевагу пошукам порозуміння з неформалами. Такої думки дотримувався перший секретар Львівського обкому компартії Я. Погребняк, перший секретар Львівського міськкому компартії В. Волков, секретар Ленінського у м. Львові райкому компартії І. Бегей. Однак значна частина партійних функціонерів були противниками такого курсу "замирення". В основному це була та частина партійного апарату, яка погоджувала свої дії з КГБ. Про методи, до яких вдавалися львівські кагебісти, дає уявлення поміщене в "Інформаторі" таке повідомлення:

 

"7 липня у Львові на меблевій фабриці "Карпати" була організована зустріч робітників з начальником КГБ Залізничного району м. Львова майором Віктором Ковтуном. Цей кагебіст не посоромився відверто брехати перед робітниками, що Українська гельсінкська спілка озброює пластунів і функціонери КГБ буцімто виявили бункер, повний зброї. Майор Ковтун також безсоромно запевняв присутніх, що УГС навіть склала списки партактивістів для розправи над ними. Всі ці вигадки кагебістського начальника із зображенням УГ Спілки як терористичної організації міг легко спростувати член Виконавчого комітету УГС Михайло Горинь, який хотів взяти участь у дискусії, проте партійне керівництво фабрики категорично відмовило йому в дозволі прийти на зустріч" (Інформатор-35. – 1989. – 1 серпня).