Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 13. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 7 квіт. 2014 р., 12:06 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 квіт. 2014 р., 10:59 ]

Львів знову бурлить

До Львова прибув уранці 22 квітня. Щойно зайшов до помешкання, як почав дзеленчати телефон. По голосу пізнав Ігоря Деркача.

- Добре, що подзвонили. Розкажіть про події останніх днів, бо мене у Львові не було.

- Львів бурлить. Кожного дня на площі Ринок мітинги. Позавчора, 20 квітня, на площі Ринок о 19 год. зібралося понад 7 тисяч людей. Протестували проти відсіяння кандидатури І. Драча зі списку кандидатів на вибори до Верховного Совєта СРСР. Вчора, 21-го, там само о 19 год. зібралося близько 10 тисяч людей, невдоволених рішеннями окружних комісій. До зібрання звернувся Адам Мартинюк, його промова викликала обурення. Був свист, вигуки "Ганьба!" Основна вимога людей – відмінити рішення окружних зборів і зареєструвати всіх кандидатів. У мітингу взяли участь Панцюк, Мартинюк, прокурор міста Крикливець і ще якісь представники міської влади. На запитання відповідав Мартинюк – секретар окружної комісії. Прокурор міста Крикливець оголосив, що страйки є протизаконними.

- А чи були страйки чи тільки заклики до страйків?

- На мітингу виступали робітники, які розповідали, що на знак протесту проти дій окружної комісії на підприємствах, де вони працюють, були страйки. Докладну інформацію передадуть сьогодні по телефону Ярославові Путьку. У сьогоднішній газеті "Ленінська молодь" є цікава стаття про неправомірні дії Мартинюка, наведено цікаві факти.

- Якщо маєте можливість, купіть мені цю газету.

- У мене є та газета. Ви будете сьогодні вдома?

- Так, буду.

- Я хотів би приїхати до вас, треба поговорити про деякі речі. Спочатку поїду на нараду до Путька, бо домовилися там зустрітися. Сьогодні в половині дев'ятої ранку ми були в приймальні обкому компартії і вручили особисто Погребняку звернення від вчорашнього мітингу, щоб він сьогодні прийшов до людей. Ми мали з ним коротку розмову. Я прочитав звернення і віддав йому в руки. При розмові були присутні працівники обкому і другий секретар міськкому.

- Хто ще з вами був?

- Була Марія Григорівна Бабій і три робітники від підприємств. Коли ми вручили Погребняку звернення, він сказав, що прийде сьогодні на мітинг і дасть відповідне розпорядження, щоб мітинг був озвучений, щоб була трибуна, а також щоб була охорона, щоб було все на правовому рівні. Якщо публіка буде себе щодо нього як державної особи некоректно поводити, якщо будуть проти нього виставлені якісь гасла, крики "Ганьба!" і щось подібне, мітинги у Львові доведеться заборонити.

- Де буде встановлена трибуна?

- Біля Нептуна на площі Ринок. Я обов'язково буду у вас, треба про деякі речі переговорити й узгодити дії, але то не телефонна розмова. Тому на цьому закінчую, до зустрічі! 

 

 

Не встиг відірвати руку від покладеної трубки, як знову телефон.

- То Путько. Насилу додзвонився.

- У мене була довга розмова по телефону (не кажу з ким).

- Хочу розповісти, бо тебе в ті дні не було у Львові, що вчора і позавчора на площі біля міської ради, з того боку, де Нептун, відбулися два мітинги. Нині також має бути мітинг. Мітинг, що був 20 квітня, переріс у демонстрацію. Після того, як на мітингу виступило кілька осіб, люди колоною пішли по вулиці Галицькій, по проспекту Шевченка, біля міськкому компартії скандували "Ганьба!", далі пішли вулицею Івана Франка до обкому КПУ, де знову скандували "Ганьба!". Від обкому пішли до пам'ятника І. Федорову. Там виступило кілька людей.

- О котрій годині ви підійшли до пам'ятника Федорову?

- Десь о двадцять першій, було вже темно. Після короткого мітингу попрямували до театру імені Марії Заньковецької і там скандували "Слава Стригуну!" Далі пішли до оперного театру і по стометрівці до того місця, де планується поставити пам'ятник Тарасові Шевченку. Там заспівали "Заповіт" і розійшлись.

- А вчора як було?

- Вчора о 19 годині був мітинг. Виступали Літюга і Мартинюк. Їм задавали питання, були виступи, але то все було стихійно, не було організованості. Прийняли резолюцію. Відправили телеграми протесту. Мітинг тривав три години. Під кінець багатьом вже надоїло, що говорять одне і те саме, почали розходитися. Трибуною служив підмурівок для фонтану з Нептуном. Ти перший обрав те місце для ведення мітингу, але там дуже незручно стояти і передавати мегафон, а Мартинюк прийшов зі своїм мегафоном, але нікому його не передавав. Було змагання, бо говорили з двох мегафонів. Ми зараз якраз обговорюємо той мітинг. Якщо можеш, прийди.

- Чекаю на телефон. Якщо прийду, то із запізненням.

- Чую, що ти захрип.

- В потязі протягнуло, вікно не було щільно зачинене, але то пройде.

- Зранку ходили до 1-го секретаря обкому Погребняка. Дав згоду прийти сьогодні на мітинг і відповісти на всі запитання.

- Слухай, Ярославе. Вдома я дізнався, що Тараса Чорновола викликає прокурор міста Львова Крикливець. З чим той виклик може бути пов'язаний?

- Коли йому про це сказали?

- Вчора після мітингу до нього прийшов міліціонер і сказав, щоб він сьогодні на 9.00 був у прокуратурі.

- Можливо, що викликають з метою залякати. Мені вчора від'єднали телефон і тепер я не маю зв'язку. Мушу з сусіднього телефону дзвонити. Зв'язався з нашими активістами і сказав їм, що на мітингу обов'язково порушу питання, що у Путька від'єднали телефон. Потім я подзвонив на АТС-33. А вони попередню розмову слухали і тут же зреагували – підключили телефон. З того виходить, що бояться розголосу про своє беззаконня. Сьогодні будуть відповіді на запитання, будуть затягувати мітинг, бо для них головне, щоб у триденний термін не прийняти рішення, а це означає, що все залишиться без змін, а термін закінчується сьогодні, тому вони будуть затягувати мітинг.

- Треба якнайширше повідомити людей.

- Люди знають, що сьогодні мітинг, бо вчора було оголошено. Тепер кожного дня мітинг. Сьогодні вирішальний день. Якщо вони не уневажнять своїх попередніх рішень, то ми, по суті, програли. Дальше доведеться воювати в Москві, відповідно до закону. Для опротестування дається три дні. Матеріали зібрано, про це вчора говорили.

- Дуже важливо грамотно оформити протест.

- Кілька таких заяв про порушення законодавства дали б підставу вважати виборчі збори недійсними.

- Я краще передам трубку чоловікові, який тим займається. Він тобі все розкаже.

- Ми оформили документ із трьох пунктів. Перший – відмінити рішення зборів у зв'язку з порушенням статті закону про висунення кандидатів. Другий пункт – включити усіх кандидатів у списки. Третій пункт – висловити недовіру окружній комісії та її секретарю Адаму Мартинюку. Залишається найголовніше – відвезти матеріали до Москви.

- Що ж, доводьте цю справу до завершення. Можете не сумніватися – перемога буде за нами.

 

 

Подальші події висвітлено у поданій далі публікації.

 

„22 квітня 1989 року о 13-й годині на площі Ринок у Львові відбувся 25-тисячний мітинг, на який, на вимогу громадськості, прийшов перший секретар Львівського обкому компартії Яків Погребняк. Промовці – Богдан Горинь, Роман Федорів, Ростислав Братунь, Всеволод Іськів, Олег Вітович, Тарас Максим'як та інші засудили антидемократичні окружні передвиборчі збори, проведені секретарем міськкому партії Мартинюком, в результаті яких було відсіяно Івана Драча. Погребняку було задано ряд гострих запитань про передвиборчі махінації в області, про Народний Рух України та ін., на які він ухилявся відповідати або давав негативні відповіді, чим викликав несхвалення людей. Мітинг прийняв резолюцію вимагати відмінити рішення окружних передвиборчих зборів, зареєструвати всіх висунутих кандидатів, створити громадську комісію з розслідування махінацій в процесі висунення кандидатів, висловити громадську недовіру секретарю міськкому партії Мартинюку, створити громадську комісію з розслідування розгону мітингу 12 березня, зобов'язати владу створити нормальні умови для обговорення проекту програми Народного Руху України за перебудову і не перешкоджати створенню осередків Руху.

 

Резолюція була запропонована Богданом Горинем і одноголосно схвалена 25-тисячною громадою львів'ян" (Інформатор-21. – 1989. – 24 квітня).

 

То був дуже своєрідний мітинг, оскільки промовці були на двох різних трибунах. Одна справжня, побудована під стіною Міської ратуші, з нормальним озвученням. На ній розмістився Яків Погребняк – перший секретар Львівського обласного комітету КПУ разом зі свитою: прокурором міста Львова Крикливцем, начальником УВС міста Львова Шабаєвим та ін. На другій, метрів за тридцять праворуч, на обмурівці фонтану з Нептуном, що тримає тризубець, стояли представники неформальних організацій, які доручили мені вести мітинг.

 

Колоритно описав цю подію Всеволод Іськів.

"Особливо гарячим і конфронтаційним було віче на площі Ринок, де В. Чорновіл, Б. Горинь та В. Іськів тримали дискусійний "фронт" проти владної верхівки львівського начальства. Номенклатурники на чолі з головним прокурором Львівської області Ізосімовим виступали зі сторони Ратуші. Ми ж із гучномовцем в руках стояли на дуже хиткій "трибуні" – на дошці, що була покладена на високий підмурок фонтану Нептуна і погойдувалась. Це був справжній інтелектуально-політичний двобій різних сил, мені самому аж дух забивало. Громада була на нашому боці. Номенклатурники в дискусії програвали" (Іськів В. Початок діяльності Львівського Руху. – Форум. – Вересень, 2009. – № 2 (17)).

 

Коли я через мегафон надав слово кільком бажаючим, Яків Погребняк через стаціонарну установку звернувся до мене з проханням:

- Горинь, пора надати мені слово для відповідей на питання. Мене запросили і я прийшов, а тепер не даєте мені слова.

- Якове Петровичу, будьте терпеливі, ви матимете слово, але спочатку послухайте, що говорять люди, які в них до вас запитання, і опісля ви матимете слово, – відповів я Погребняку.

 

 

Після кількох виступів я оголосив, що слово має перший секретар Львівського обласного комітету КПУ. Народ загудів – ледве вдалося втихомирити. Говорив Погребняк мляво, непереконливо, розтягнуто. Його переривали свистом і вигуками "Ганьба!" Підвівши короткий підсумок мітингу, я запропонував присутнім прийняти резолюцію, яку читав по пунктах.

 

"Резолюція

передвиборного мітингу громадян м. Львова 22 квітня 1989 р.

 

Частина І

Під час передвиборчої кампанії по виборних округах Львова та області були виявлені порушення закону СРСР про вибори народних депутатів СРСР у частинах стосовно порядку висування кандидатів (ст. 37), проведення окружних передвиборних зборів (ст. 38).

З огляду на наявність зазначених порушень мітинг ухвалив:

1. Визнати протокол окружних передвиборних зборів недійсним і тим самим скасувати рішення окружних передвиборних зборів по виборчих округах Львівської області (Львівському національно-територіальному округу № 50 і Дрогобицькому територіальному округу).

2. Зареєструвати всіх висунутих трудовими колективами кандидатів у депутати Верховної Ради СРСР.

3. Створити народну комісію для перевірки випадків порушення закону про вибори, а також виявлення фактів перешкоджання у реалізації трудовими колективами права на висування кандидатів у народні депутати (ст. 9) та притягнення до відповідальності осіб, які перешкоджали громадянам вільно обирати народних депутатів (відповідно до положень ст. 13 закону).

4. За антидемократичні дії під час передвиборної кампанії та окружних зборів, адміністративно-командний стиль роботи, зневажливе ставлення до громадськості міста та її думки виявити недовіру виконуючому обов'язки голови передвиборних зборів – секретарю міськкому партії Адаму Мартинюку.

 

Частина II

Крім питань, пов'язаних з повторною кампанією, на мітингу гостро критикували події, що відбулися у Львові 12 березня 1989 р., зокрема грубе застосування сили з боку правоохоронних органів до учасників мирного мітингу першої передвиборної кампанії. Мітинг ухвалив:

1. Створити народну комісію за участю представників громадськості міста з метою розслідування перебігу подій 12 березня 1989 р. у місті Львові й вимагати покарання осіб, винних у масових побиттях та незаконних арештах громадян – учасників мітингу.

2. Домагатися в органів влади прийняття рішення про звільнення з посади начальника УВС області генерала Попова, який несе персональну відповідальність за незаконні дії правоохоронних органів.

3. Вимагати відшкодування у повному обсязі матеріальних та моральних збитків потерпілим під час подій 12 березня.

 

Частина ІІІ

1. Мітинг визнає факт існування у Львові та області масового народного руху за перебудову як нової форми політичної самоорганізації трудящих у досягненні цілей перебудови.

2. Мітинг вимагає від партійних і державних органів міста та області надання сприятливих умов для вільного обговорення проекту програми Народного Руху України за перебудову, не чинити перешкод у виникненні осередків Народного Руху".

 

Зачитавши проект резолюції по пунктах, кожен з яких був проголосований, я звернувся до учасників мітингу з проханням прийняти резолюцію в цілому. Над площею піднялися тисячі рук. Після слів "Резолюцію одностайно ухвалено 22 квітня 1989 року на багатотисячному мітингу у Львові" я оголосив, що мітинг завершено. Хоч як дивно, але люди не хотіли розходитися. На площі утворилося кілька груп, які активно обговорювали порушені на мітингу питання. Головною темою була вимога негайно провести у Львові установчу конференцію Народного Руху України. Оскільки це був один із пунктів резолюції, прийнятої в присутності керівників міста та області, була підстава надіятися, що установча конференція НРУ не за горами.

 

Щоб кожного дня мітинг – така активність перевершила усі прогнози партійних органів і силових структур. Того самого дня, коли на площі біля Міської ради Львова вирували пристрасті, до Президії Верховної Ради України було направлено доповідну записку за підписом трьох силових структур: Прокуратури УРСР, КГБ УРСР та Міністерства внутрішніх справ УРСР із пропозиціями протидії створенню Народного Руху України за перебудову.

 

                                             "Президиум Верховного

                                               Совета Украинской ССР

 

Докладная записка

Происходящие в республике общественно-политические процессы позволяют сделать вывод о том, что в демократическом движении в последнее время активизировалась деятельность различных социальных групп населения вокруг идеи создания Народного Движения Украины за перестройку. Особенно заметное оживление отмечается после опубликования проекта его программы. Кроме этого, сформировались и функционируют другие самодеятельные общественные объединения, которые также разделяют идею создания названного движения.

 

Активная деятельность в этом направлений, кроме г. Киева, отмечается в Днепропетровской области (гг. Днепропетровск, Днепродзержинск, Кривой Рог, Никополь, Новомосковск), Киевской (Обухов, Глеваха, Гребенка), Крымской (Симферополь, Севастополь, Ялта), городах Виннице, Харькове, Хмельницком, Черкассах и некоторых других. На учредительных собраниях, митингах, встречах, где участвуют различные слои населения – интеллигенция, студенты, рабочие, пенсионеры, обсуждается проект программы, собираются подписи в поддержку движения, распространяются листовки, ведется агитация и пропаганда за создание движения в своих регионах. В городе Тернополе, например, проведена такая работа на комбайновом заводе, в педагогическом институте, художественном комбинате, в ряде сел области. В г. Львове 12 марта с. г. по этому вопросу состоялся несанкционированный митинг, на котором присутствовало свыше пяти тысяч человек. В ряде мест те же вопросы поднимались на митингах, которые проводились в период предвыборной кампании. В г. Житомире инициативной группой собрано свыше семи тысяч подписей.

 

Подобные инициативы не всегда контролируемы и управляемы, могут быть легко использованы отдельными лицами в интересах своих экстремистских устремлений и, следовательно, во вред перестройке и демократии. Тем более, что платформой обсуждения и создания движения является опубликованный проект программы, многие положения которого не только не конструктивны, но противозаконны, поскольку противоречат Конституции СССР и Конституции УССР, а в ряде случаев прямо направлены на ущемление прав и свобод советских людей.

 

Вопреки Конституции СССР, закрепившей роль КПСС как руководящей и направляющей силы советского общества, проект создает предпосылки для превращения движения в силу, альтернативную партии, намерен распространить его влияние на сферы государственной и общественной жизни, тем самым фактически контролировать все элементы политической системы советского общества, не будучи подконтрольным никому.

 

Противоречит закону и положение об исключительной собственности республики на землю, воды, полезные ископаемые, энергоресурсы, предприятия, коммуникации, так как согласно Конституции СССР это является достоянием всего народа. Таким образом, проект посягает на экономическую систему советского социалистического общества, игнорирует то обстоятельство, что в создание и развитие хозяйственного комплекса республики вложены труд и средства других союзных республик, всего государства.

 

Нельзя не обратить внимание и на программное заявление в проекте о том, что движение будет организовывать кампании по отзыву депутатов, которые скомпрометировали себя. Такое право по действующему законодательству не предоставлено движению, может быть использовано в целях воздействия на неугодных депутатов, не разделяющих его цели и, более того, отрицательно сказаться на осуществлении ими своих полномочий.

 

Ущемляет права граждан также требование о пересмотре практики свободного выбора родителями языка обучения своих детей и этим самим противопоставляет проект программы конституционным принципам в равноправии граждан различных рас и национальностей, возможности пользоваться родным языком и языками других народов СССР.

 

Обращает на себя внимание, что в поступающих письмах, выступлениях в печати многие граждане высказывают свое отрицательное отношение к движению, критикуют проект программы, считают саму идею его создания неконструктивной и нецелесообразной.

 

Информируя об изложенном, считали бы необходимым сложившуюся ситуацию вокруг создания Народного Движения Украины за перестройку рассмотреть в Президиуме Верховного Совета УССР и определить меры по повышению роли и влияния в этом деле местных советов народных депутатов, которые в соответствии с Законом Украинской ССР от 15 июля 1971 гола "О районном совете народных депутатов Украинской ССР" обеспечивают соблюдение законности и охрану общественного порядка, прав граждан, государственных и общественных организаций, организуют разъяснение законодательства населению. Осуществить реальное влияние советов на руководителей предприятий, учреждений, организаций, учебных заведений, потребовать от них обеспечить соблюдение надлежащего общественного порядка в коллективах с целью недопущения незаконной пропагандистской и организаторской работы по созданию ячеек этого движения.

 

Рекомендовать советам народных депутатов с помощью общества "Знание", средств массовой информации организовать необходимые разъяснительные мероприятия, предавать огласке незаконность, антинародность и экстремизм поведения отдельных лидеров этого движения, его неконструктивные цели и задачи, противопоставить этому широкое общественное мнение. Оказывать помощь партийным организациям в проведении индивидуальной работы с отдельными членами инициативных групп Движения в плане строгого соблюдения ими законности, направления их внимания к вопросам экологического, культурологического движения, которое вызывает широкий общественный интерес населения и может оказать реальную помощь перестройке.

 

Для обеспечения законности и порядка создания различных общественных формирований следовало бы обратиться в Президиум Верховного Совета СССР с просьбой об ускорении принятия общесоюзного (закона о добровольных общественных организациях, в котором, с нашей точки зрения, должен быть предусмотрен единый порядок регистрации самодеятельных объединений, их уставов и программ в советах народных депутатов.

 

Это не только создаст правовую основу их деятельности, развития демократического движения в общественной жизни, но одновременно позволит советам народных депутатов и правоохранительным органам применять в необходимых случаях силу закона для пресечения экстремистских устремлений провокаторов создания разветвленной сети этого движения на местах и предупреждения возможных незаконных и антиобщественных действий и поступков граждан.

 

Прокурор УССР                                                                                                                                                      П. Г. Осипенко

Председатель КГБ УССР                                                                                                                                        Н. М. Голушко

Министр внутренних дел УССР                                                                                                                                И. Д. Гладуш

Министр юстиции УССР                                                                                                                                            В. И. Зайчук

22 апреля 1989 г. "

(ГДА СБУ. – Ф. 16, – Оп. 19. (1993). – Пор. 5, – Арк. 30-33).

 

Після мітингу 22 квітня усіма питаннями, пов'язаними з підготовкою й проведенням установчої конференції з подвійною силою почав займатися голова оргкомітету Всеволод Іськів, який докладно описав високу напругу праці цих тижнів.

 

"Засідання оргкомітету з підготовки установчої конференції НРУ скликалися часто. Заздалегідь ухвалили провести конференцію в неділю 7 травня. Останні тижні були особливо напруженими. Готували свої теоретичні документи, детальні пропозиції стосовно структури і виконавчих органів та їх кадрового забезпечення. Кандидатури до керівництва організацією підбирали особливо ретельно, неодноразово обговорювали ці питання у вузькому колі. До нього входили Михайло та Богдан Горині, Любомир Сеник, Ірина Калинець, Михайло Косів, Володимир Парубій, Всеволод Іськів, Євген Жеребецький, Ростислав Братунь, Роман Крип'якевич, Михайло Бойчишин.

 

Окрім того, ми у своєму "академічному гуртку" Руху, тобто тих, що постійно спілкувалися в Інституті суспільних наук та довкола нього, добре розуміли, що серйозна політична сила повинна мати у своїх рядах потужних інтелектуальних діячів-патріотів, авторитетів у суспільстві, високоморальних людей, та й не полохливого десятка. Оцінювали всю нашу патріотичну інтелігенцію та кого могли залучали до актуальної опозиційної діяльності. А відтак – до НРУ.

 

Відразу погодився працювати в Русі Ростислав Братунь, професори університету Іван Вакарчук та Орест Влох, член-кореспондент АН Михайло Голубець, проф. медінституту Борис Білинський, народний художник Володимир Патик, допомагав чим міг Роман Іваничук. Я особисто зробив пару візитів від оргкомітету до головного редактора журналу "Жовтень" і вже депутата Верховної Ради СРСР Романа Федоріва. Він, ґречно подякувавши, не виявив бажання іти в Рух, а шкода" (Іськів В. Початок діяльності Львівського Руху. – Форум. – Вересень, 2009. – № 2 (17). – С.14).

 

Мабуть, хід мітингу 22 квітня докладно обговорювався членами бюро обкому компартії, не виключено, що були прийняті якісь рішення, бо через два дні мене викликав на розмову прокурор міста Львова Стефан Крикливець. Я вирішив піти до нього з диктофоном і, не приховуючи, записати розмову. У випадку, якщо прокурор не захоче говорити при ввімкнутому диктофоні, категорично відмовитися від розмови.

 

Діалог з ліберальним прокурором

- Доброго дня, прийшов за вашим викликом, – сказав я, зайшовши в кабінет, на дверях якого була табличка "Прокурор міста Львова С. Крикливець".

- Доброго дня, сідайте, а магнітофон прошу виключити.

- Скажу вам причину, чому на розмову з вами я прийшов з магнітофоном. У газеті появилось повідомлення, що Богдан Горинь дав неправильну інформацію на мітингу 22 квітня, начебто у прокуратуру міста Львова був викликаний Чорновіл, а прокурор міста Львова Крикливець спростував це повідомлення, і Гориню не було що сказати. Але ж моє повідомлення, про те, що Чорноволові треба з'явитися на 9 годину в прокуратуру, не викликає сумніву, – про це ще скаже сам Тарас Чорновіл. Мене просто здивувала позиція прокурора міста Львова, який спростував те, що не піддається спростуванню.

- Спростовувати треба було, бо ви сказали, що в прокуратурі була розмова з Тарасом Чорноволом, а я з ним не зустрічався і розмови не мав.

- Йшлося не про розмову, а про виклик у прокуратуру, такий самий, як я отримав.

- Повинен вам сказати, що я вас запросив на розмову з тої причини, що в останній час у місті Львові відбуваються несанкціоновані мітинги. Ці мітинги порушують указ Президії Верховної Ради України, тобто проводяться без дозволу районної ради, міської ради, тому я вирішив з вами по цьому питанню поговорити, сказати вам, що такі дії є порушенням чинного законодавства.

- Ви мали можливість сказати про це людям під час мітингу. Чому ж ви не скористалися такою можливістю, коли на мітингу була зустріч із першим секретарем Львівського обкому компартії?

 

Не відповідаючи на запитання, прокурор підійшов до радіоприймача і ввімкнув його на повну потужність. Кабінет наповнився музикою і співами, що мали перешкодити запису розмови на диктофон. Мене це розсмішило і я з іронією зауважив:

- Бачу, що ви маєте у кабінеті глушителі супроти мого диктофона.

- Я запросив вас, щоб ми спокійно провели розмову.

- У такому разі прошу виключити радіоприймач.

- Він не заважатиме розмові. Я хочу вас застерегти, що не можна порушувати існуючих законів.

- Як розуміти ваше застереження? Як попередження?

- Зрозуміти треба так. Я за те, щоб у місті Львові не порушувався громадський порядок. Бо якщо є закон, який це питання регулює, то у відповідності з цим законом і треба вирішувати питання проведення мітингів. Тобто, необхідно звертатися у відповідні органи за дозволом. Отримаєте дозвіл будь ласка, проводьте мітинг і вирішуйте на ньому питання, які вважаєте необхідними. Головне, щоб всі ці процеси відбувались у нас на законній основі. Саме це мається на увазі.

 

- Мітинг, на якому ви були присутні, відбувався у присутності першого секретаря Львівського обкому Компартії України. Як ви вважаєте, на цей мітинг був дозвіл чи не було дозволу? Мітинг був санкціонований чи несанкціонований?

- Я був на цьому мітингу, коли перший секретар Львівського обкому компартії зустрічався з людьми, щоб дати відповіді на питання, які люди йому ставили. Люди, як мені відомо, запросили його на мітинг і просили виступити. У даному разі... (Слова прокурора перервав телефонний дзвінок. Йому погано було чути, хто і що говорить по телефону, тому вимушений був вимкнути радіоприймач, звуки якого, мабуть, не давали почута, про що йде мова. Реагував на сказане російською мовою: "Да, да, да... Всем? Да? Ага, ну хорошо...")

 

Вислухавши по телефону якусь важливу інструкцію, прокурор на хвилину задумався, пригадуючи, на чому обірвалася наша розмова. Не вмикаючи радіоприймача (можливо, нашу розмову ще хтось слухав, а музика йому також заважала), він продовжив:

- Отже, на цьому мітингу була зустріч із першим секретарем обкому. Але зараз я хочу вам просто зробити застереження в усній формі, що не можна порушувати закону.

- В останній час було прийнято три антидемократичні закони, проти яких постійно протестує широка демократична громадськість. Вплинути на відміну цих законів можна різними способами. Маю на увазі необхідність відміни указу про мітинги та демонстрації, антидемократичного указу про вибори і відоме доповнення до Кримінального кодексу.

- Ви знайомі з доповненням до Кримінального кодексу?

- Так. Про всі ці три укази ведеться широка дискусія на сторінках "Правды", "Литературной газеты" та ін. газет, а також під час приватних дискусій і на багатолюдних мітингах. Вважаю, що є різні способи протестувати окремим людям і широкій громадськості проти антидемократичних указів, в тому числі – ігнорувати їх. Як бачимо, громадськість не погодилась із антидемократичними указами й ігнорує їх. Приклади такого ігнорування ви мали можливість бачити впродовж останніх п'яти днів у Львові, коли у протилежність дії цих указів люди 20, 21 і 22 квітня вийшли на мітинги. Їхній вихід залежав не від Михайла Гориня чи його брата Богдана Гориня, не від кого-небудь іншого: він залежав від бажання самих людей заявити в повний голос: "Ми з цими указами не згідні, вимагаємо їх відміни, вимагаємо вільного виходу на вулиці і площі для обговорення важливих питань життя". Отже, незалежно від того...

 

Не давши закінчити думку, прокурор перебив мій монолог.

- Указ діє, повторюю: він діє.

- Але люди його ігнорують.

- Проте він діє і його не зовсім ігнорують у Львові.

- Його ігнорують не тільки у Львові, а й у багатьох містах Радянського Союзу.

- Але в подальшому ігнорувати не будуть.

- І в подальшому будуть ігнорувати, як і всі інші антидемократичні закони. В даному разі ви безпомічні перешкодити цьому процесу. Ви стоїте на сторожі державного закону і права. Але я вам як прокуророві м. Львова кажу...

- Ви кажете, що указ не такий, як має бути?

- Та усі знають, що він не такий.

- Так є можливість звернутися відносно цих питань у Верховну Раду, інші органи...

- На мітингах – це також звернення.

- Хочу вас попередити: не можна організовувати мітингів без відповідного дозволу. Так написано в указі. Подумайте над тим, що я сказав.

- Я це розумію так: якщо буде необхідність провести мітинг, то слід звертатися у відповідні органи і отримати дозвіл. Допустимо, що я як один із членів ініціативного комітету брав участь у проведенні мітингів, зокрема мітингу, присвяченому Загальній декларації прав людини. У проведенні цього мітингу було безпідставно відмовлено. Він перетворився у траурний мітинг у зв'язку з жертвами землетрусу у Вірменії. Маючи захист з боку прокуратури й Управління внутрішніх справ, міська влада переважно дозволу не дає. В усякому випадку, коли були подані заяви на мітинг, на них були відмови. Деякі відмови були зроблені за півгодини або годину до початку. Це незаконний спосіб заборони мітингу.

- Треба звертатися за дозволом вчасно.

- Так, зверталися вчасно.

- В указі написано за скільки днів ви повинні були подати звернення, щоб отримати дозвіл на проведення мітингу.

- За скільки днів має бути відповідь? А якщо нема такої відповіді за п'ять днів, якщо такої відповіді взагалі не було? Як у такому випадку бути? Допустимо, я подав заяву... (Прокурор перебиває.)

- Ви подали заяву в районну раду і районна рада через п'ять днів не відповіла. Тоді ви маєте право звернутись у міську або обласну раду з метою остаточного вирішення цього питання. Ви з указом знайомі?

- Так, знайомий і вважаю, що це один із антидемократичних, так званих "драконівських" указів, проти якого треба всяко боротися кожній людині, зацікавленій у вирішенні цих питань. Треба домагатися відміни цього указу. І я вважаю, що він буде відмінений, оскільки має антидемократичну основу. Загальне обурення викликає стаття 11-1 цього указу. До недавнього часу можна було твердити, що той чи той представник влади не відповідає своїй посаді, оскільки він з різних причин – людина не авторитетна, дискредитована своєю діяльністю, а не тому що його хтось дискредитував. Нині виступ проти такого представника партійного або державного апарату підпадає під статтю 11-1 як дискредитація представника влади. Вважаю, що ця стаття – намордник на особисту думку, партбюрократія шукає собі захисту. Хотів би почути вашу думку.

- Цей указ абсолютно не впливає на гласність, навпаки, він чітко розмежовує, що можна, а чого не можна, як повинна себе поводити кожна людина. Указ абсолютно не переслідує за критику, якщо критика здорова, на здоровій основі, у відповідності з вирішенням питань перебудови.

- Але є цілий ряд моментів...

- Ви однобоко підходите до цих питань.

- Не тільки я. В даному разі я виходжу не тільки з власних міркувань. Коли ми висловлюємо думку, то узагальнюємо не тільки власний досвід, але й досвід, який дає нам радіо, телебачення, преса. Проти статті 11-1 виступило цілий ряд видатних діячів, у тому числі депутатів Верховної Ради СРСР.

- Буде Верховна Рада СРСР затверджувати указ, тоді, можливо, внесе зміни.

- Наша розмова напівофіційна, оскільки вона не підтверджена протоколом, отже, можемо цілком відверто висловлювати свої думки. Академік Андрій Сахаров, письменники Роман Федорів і вчений Іван Вакарчук – усі вони депутати Верховної Ради СРСР – вважають, що цей указ антидемократичний, як і названі мною попередні укази, їх і необхідно змінювати. Я розмовляю з прокурором міста Львова, людиною, яка належить до тих людей, які гостро тримають вухо на хвилі часу, на хвилі перебудови, на хвилі тих процесів, що відбуваються. Мені було б дуже цікаво, якщо б прокурор Крикливець сказав: "Моя особиста думка також критична щодо всіх тих указів. Як людина, як інтелектуал вважаю, що вони – недосконалі, але як прокурор вимушений поки що діяти відповідно до існуючих указів". Якщо б ви так сказали, тоді б я зрозумів, що розмовляю з людиною, яка бодай внутрішньо готова сприяти зміні антидемократичних указів, але в силу своїх службових обов'язків мусить виконувати ті чи інші їхні пункти. Адже бували випадки, коли суддя під час судового засідання спромігся на такі слова: "Як людина – я проти того, щоб підсудний був засуджений. Але як суддя змушений виконувати свої обов'язки, дотримуватися відповідних статей, змушений винести звинувачувальний вирок". Такого суддю можна зрозуміти. Це чесна, громадянська позиція...

 

- Мабуть, це не так. Я не можу сказати, що укази, про які була мова, антидемократичні.

- Не можете сказати?

- Не можу. Мова тільки про те, як їх застосовувати у тому чи іншому конкретному випадку, як розібратися з тими порушеннями, які будуть виникати. Мова може йти про тлумачення цього указу, а сказати, що він антидемократичний, я не можу.

- Звичайно, це ваш погляд, ваше трактування.

- Я бачу, що указ чітко регулює цілий ряд питань, цілий ряд моментів, які виникли з перебудовою, з удосконаленням правової держави.

- Ряд видатних громадських і партійних діячів дотримуються іншої думки, вважають, що указ у своїй суті є антидемократичним, що у державному і партійному апараті є сили, які хочуть, якщо не повністю, то бодай частково заморозити процеси демократизації, гласності й перебудови. Я узагальнив думки інших і хочу додати до них свою думку: указ є виявом тих антидемократичних сил. Ми сьогодні зустрілись, а якщо буде нагода, то ще зустрінемося – чи то в кабінеті, чи на якомусь мітингу, чи в будь-якій іншій ситуації і через рік переконаємося, що той указ відмінено – повністю, або принаймні знята стаття 11-1. Тоді ви зрозумієте, що і прокуророві міста Львова, представникам партійних органів слід чітко розмежовувати два моменти: з одного боку, знати, до чого зобов'язує вас та чи інша інструкція, той чи інший указ, а з іншого боку, як представникам інтелектуального світу і громадянам мати до них своє ставлення. Ставлення до указу ще не означає невиконання його. Так чи ні? Моє ставлення до указу ще не означає, що я не буду йому коритись, але я можу мати до нього своє ставлення. Той факт, що ви так стримано ставитесь до антидемократичних указів, дає мені повну характеристику прокурора Крикливця. В даному разі вважаю, що саме такі люди, як ви, підготовляли ці укази, але інші люди, які мають протилежні погляди, будуть домагатися їх відміни.

- Це ваша особиста думка, а моя цілком інша.

- Це зіткнулися наші дві суб'єктивні думки. Варто було б вам запитати депутатів Верховної Ради СРСР, яке їхнє ставлення до цих указів.

- Кожен має право і кожен може висловлювати свою думку щодо того чи іншого указу.

- Якщо б, припустимо, було голосування, ви були б за цей указ чи проти?

- Якщо деякі депутати мають іншу думку, то я вважаю, коли буде затверджуватися цей указ у Верховній Раді СРСР і вони висловлять свою думку, і з тою думкою погодиться більшість, тоді в указ внесуть зміни або відмінять його, а поки що указ існує, він діє, і ми повинні як юристи і як люди його виконувати.

 

- Тут наші позиції відмінні. Вважаю, що ми мусимо мати своє суб'єктивне ставлення до законотворчих процесів. Не виключено, що через якийсь час а зустрінуся з вами і скажу: "Ну, що ж, говорили ми про те, що треба відмінити антидемократичний указ, а ви особисто гальмували цю відміну". Мабуть, не дуже зручно будете себе почувати в такій ситуації?

- Я не гальмую, указ може бути відмінений.

- Позиція кожного громадянина – це допомога або гальмування зміни. Ви це добре знаєте. Вважаю, що моя відверта позиція сприяє відміні указу. Про це я кажу будь-якому представникові партійних і державних інстанцій. Моє ставлення до указу чітке і недвозначне: указ антидемократичний, недосконалий, потребує зміни або відміни.

- Ще раз хочу повторити: ми повинні виконувати указ. Якщо він буде змінений, тоді...

- Треба боротися за цю зміну. Я з великою охотою підготував би листа, під яким підписався б прокурор міста Львова Крикливець і тим заявив, що він також за відміну такого указу. Я можу такого листа підготувати...

 

(Розмову перервала секретарка, яка ввійшла до кабінету і мовчки вручила прокуророві якісь папери. Він ознайомився з ними, після чого я продовжив перервану розмову, яку пора було вже завершувати).

- Я зрозумів суть вашого виклику, бо перед тим бачився з братом, так що тема розмови мені була відома.

- Я також бачився з вашим братом. Я просив би вас не порушувати законодавство.

- Я не думаю, що є якісь з мого боку підстави, щоб робити мені таке застереження. Вважаю, що нема таких підстав. Зате в мене є підстави серйозно оскаржувати дії міліції, дії якої повинна контролювати прокуратура, але прокуратура їх схвалює. У мене є газетні статті, які щойно появилися, в тому числі й думка першого секретаря Львівського обкому компартії, який сказав, що правоохоронні органи перевищили свої повноваження. Але ж прокуратура не зробила їм зауваження. Є документ, в якому написано, що прокуратура схвалює дії міліції. Ця відповідь, можливо, є зі мною, треба глянути у свої папери. Ви знаєте, що 12 березня було допущено ряд серйозних порушень, з приводу яких прокуратура не сказала свого слова, а мусила б сказати. У даному випадку претензії можуть бути і до правоохоронних органів, і до прокуратури. Я хотів би, щоб наша розмова, яка носить характер взаємного обміну думками, підвела нас до спільної думки про те, що прокуратура не стоїть на сторожі охорони прав громадян і "поощряет" – як це буде українською мовою? – заохочує, підтримує правопорушення.

- Це не так. Це ваша думка.

- Але чому немає думки прокуратури про ті неправильні дії правоохоронних органів, які були допущені 12 березня? Я не чув, щоб прокурор Крикливець заявив, що стільки-то і стільки-то міліціонерів притягнуто до відповідальності за безпідставне побиття громадян. Стільки-то і стільки-то начальників міліції попереджено за неправильний інструктаж, в тому числі генералів, і таке інше.

- Хочу вам сказати, що всі люди, які до нас зверталися, отримали відповідь.

- Допускаю, що всі відповіді були звичайними відписками. Але той розгул порушень законності, який знайшов вияв під прикриттям прокуратури міста Львова, у тому числі вашим особистим, перейшов усякі межі. Тому я дуже добре вас розумію, чому ви не маєте застережень до згаданих указів, бо такі укази розв'язують вам у якійсь мірі руки. Але вам навіть і тих указів буває іноді замало, а тому ви прикриваєте звичайні злочинні дії міліції. Прикриття злочинів прокуратурою – це вже претензії безпосередньо до прокуратури. Я можу вам навести десять прикладів тяжкого побиття людей, заподіяння їм різного виду тяжких травм, а це означає, що з боку прокуратури мала б бути порушена кримінальна справа, виявлені винні і не тільки покарані, а й піддані гласності. Наприклад, Ігоря Деркача тяжко побили, після чого він лежав майже місяць у лікарні, до цього дня має серйозну травму голови з порушенням різних неврологічних процесів. Це може дати серйозні ускладнення. Його копали ногами, били по голові, а прокурор міста Львова Крикливець з цього приводу мовчить, заявляє мені, що йому про це нічого не відомо.

- Ще раз вам пояснюю – усі, хто до нас звертався, отримали відповіді на всі питання, які вони перед нами ставили.

- Але ж винні в побитті не покарані? Ніхто не покараний за побиття людей 12 березня. Не покарані ті, що чинили злочини.

- Я вам пояснюю, що всі, хто звертався до нас, де ми вбачали порушення, а де ми його вбачали – це вже інша справа, але всі, хто звертався, отримали відповіді.

- Відповіді не є вирішенням питання – ми добре це розуміємо. Відповідь і зараз лежить у мене в кишені, де написано, що на скаргу моєї дружини відповідь дає такий-то прокурор. У мене ця відповідь є, але відповідь – не вирішення питання – ось про що мова. Тому я дуже хотів би ще раз зустрітися з вами – раз у нас почалася така розмова. Я дуже хотів би знати, які з вашого боку було прийнято санкції для покарання тих, хто перевищив міру своїх повноважень 12 березня під час жорстокого й брутального розгону мітингу в місті Львові, де на сторожі законності стоїть прокуратура міста Львова на чолі з прокурором Крикливцем... (Мої слова обірвав телефонний дзвінок. Через хвилину я завершив думку.) Було б дуже цікаво почути відповіді на ці питання.

- Я про все це сказав. Люди, які зверталися до нас, отримали відповіді. Люди, які до нас приходили, ми з ними вели розмови по всіх цих питаннях. Якщо ще хтось звернеться, також будемо виясняти, вести розмову. Так що ці питання у нас не затушовуються.

- Але не чути про покарання винних у побитті людей.

- Богдане Миколайовичу! Ми закінчуємо з вами розмову. Я ще раз вас прошу, зважте на те, що я сказав. Якщо у вас будуть виникати якісь питання, прошу звертатись.

- Одне з питань, на яке я дуже хотів би почути відповідь – ваше ставлення до праці як юриста.

- Як юрист я поступаю відповідно до діючого закону".

 

Із прокуратури я вийшов з переконанням, що розмову з прокурором провів на належному рівні. Було б перебільшенням вважати, що у ній я взяв гору, або узяв гору Крикливець. Питання зовсім не в тому, хто з нас переміг. Кожен із нас залишився на своїй позиції. Важливе тут інше: ми провели розмову з гідністю, не ображаючи один одного, не підвищуючи тону. Це була розмова зі стражем порядку, прокурором міста, який був по натурі своїй лібералом. Він не лякав санкціями про арешт, не переривав моїх міркувань, не вручав письмового попередження, а висловив у найделікатнішій формі застереження щодо моїх дій як учасника численних мітингів та одного з ініціаторів їх проведення. Відверто кажучи, прокурор Крикливець у чомусь видався мені навіть симпатичним. Вислухати все те, що я йому говорив, міг би далеко не кожен прокурор. Хотілося поділитися з кимось своїми враженнями. Прокрутив запис Чорноволу.

 

- Добре то у тебе вийшло. Взагалі, ти вмієш з ними розмовляти. Якщо матимеш час, перепиши цю розмову: можна було б надрукувати як окремий матеріал.

- Але ж для переписування потрібний час, а в мене такого часу, як сам знаєш, нема. То, може, доручиш комусь зі своїх помічників?

Вячеслав не прореагував на мою пропозицію, у нього також було роботи, хоч відбавляй.

 

Минули роки, але в моїй пам'яті не затерлась розмова з прокурором міста Львова. Працюючи над третьою книгою "Не тільки про себе", вирішив розпитати, як склалося його життя. Запитав про нього брата Миколу.

- Чи чув ти щось про колишнього прокурора міста Львова Крикливця?

- Таке питаєш. Він був прокурором, коли я був керівником області. У мене з ним були дуже добрі стосунки. Чому питаєш?

- Зберігся магнітофонний запис нашої розмови в прокуратурі. Хотів би помістити в книжку цю розмову разом з коротенькою біографією і фотографією Крикливця з тих часів.

- Так я йому подзвоню і ти собі з ним поговориш. 

 

 

Вийшло так, що пан Стефан того дня був у лікарні. Сказав подзвонити йому через якийсь час, коли випишуть додому. Через тиждень-два дзвоню йому і висловлюю своє прохання. Сказав, що пам'ятає мене, до мене і до двох моїх братів ставиться з великою повагою, не заперечує, щоб я помістив нашу розмову в книжці, а як тільки випишеться з лікарні, знайде фотографію з тих часів і передасть братові Миколі разом з коротенькою біографією. 

 

 

Пан Стефан дотримав слова. Брат Микола вислав мені поштою його фотографію і коротеньку біографію. Передруковую її без змін.

 

"Крикливець Стефан Дмитрович, народився 10 квітня 1937 року в м. Снятині Івано-Франківської області.

 

В 1960 р. закінчив навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету й був направлений на роботу в органи прокуратури. Працював на посадах слідчого в прокуратурах Ів.-Франківської і Львівської областей. З 1980-го по 1990-й рік працював на посаді прокурора м. Львова, в даний час працюю в прокуратурі Львівської області у відділі з питань розгляду листів та прийому громадян.

 

С. Крикливець".

 

Отакі-то дивні речі бувають у житті. Як кажуть, гора з горою не сходиться, а людина з людиною завжди може зустрітись.

 

Небувале Перше травня

26 квітня відбулося розширене засідання ради ЛОО УГС. Було обговорено два питання: ставлення ЛОО УГС до повторних виборів і до святкування 1 Травня. Рада прийняла звернення до виборців Залізничного і Радянського районів м. Львова прийти на вибори і проголосувати за Ростислава Братуня, а в інших районах міста Львова та області бойкотувати вибори. По другому питанню члени ради прийняли рішення взяти участь у першотравневій демонстрації із синьо-жовтими прапорами.

 

27 квітня крайова організація НРУ організувала мітинг на площі Ринок. На мітингу, крім питань, що стосувалися другого туру виборів, обговорювалося святкування 1 Травня. З цих питань була прийнята резолюція, в яку ввійшло "Звернення", прийняте 26 квітня на засіданні ради ЛОО УГС.

 

"Резолюція

передвиборного мітингу, що відбувся 27 квітня 1989 року

на площі Ринок у м. Львові

 

1. Висловити недовіру окружній виборчій комісії і особисто її секретарю (фактичному керівнику) Мартинюку А. І. та домагатися відміни рішення окружних зборів по Львівському національно-територіальному округу № 50.

2. Вимагати включення у бюлетені усіх висунутих кандидатів у депутати по національно-територіальному округу № 50.

3. Домагатися, щоб Мартинюк А. І. був притягнутий до відповідальності за здійснені ним порушення у ході підготовки і проведення окружних зборів.

4. Рекомендувати трудовим колективам відкликати кандидатів у депутати по національно-територіальному округу № 50 і закликати тов. Котика Б., Сорочика Ю., Щербину В. і Павліва І. зняти свої кандидатури.

5. Заслухати на мітингу 3 травня 1989 року звіт про результати роботи комісії, яка перевіряє оскарження виборців.

6. Звернутись до львівської преси, радіо і телебачення з вимогою обнародувати резолюцію сьогоднішнього мітингу.

7. Опублікувати список делегатів окружної конференції територіально-національного округу № 50 у львівській пресі.

8. У випадку невідміни рішення окружних передвиборних зборів по Львівському національно-територіальному округу та невключення у бюлетені усіх висунутих кандидатів звернутися до виборців із закликом не йти на вибори з метою домогтися повторних – третіх виборів.

9. Затвердити наступне звернення до виборців:

 

Звернення до громадян Львова та області

Шановні громадяни міста Львова та області! Можновладна верхівка зробила все, щоб до списку кандидатів не були включені народні обранці Іван Драч, Роман Іваничук, Богдан Козярський. Але не все втрачено! Закликаємо жителів Залізничного та Радянського районів м. Львова прийти на вибори і проголосувати по бюлетеню Залізничного територіального округу № 487 за Ростислава Братуня. А бюлетень національно-територіального округу забрати з собою.

 

Жителі Ленінського, Шевченківського, Червоноармійського районів м. Львова, а також жителі Бродівського, Буського, Нестеровського, Радехівського, Кам'янсько-Бузького, Сокальського, Дрогобицького, Самбірського районів, НЕ ПРИХОДЬТЕ НА ВИБОРИ!

10. Організувати на першотравневій демонстрації колону прихильників Народного Руху України з лозунгами з проекту програми НРУ.

11. Вимагаємо об'єктивної інформації від газет "Львівська правда" і "Вільна Україна" та давати змогу громадянам спростувати неправдиву інформацію.

 

Резолюція схвалена мітингом на пл. Ринок у Львові 27.04.1989 р.".

 

Очевидно, що зібрана кагебістами інформація про засідання ради УГС 26 квітня і мітинг 27 квітня були піддані аналізу в інформаційно-аналітичному відділі УКГБ по Львівській обл. Опрацьована інформація була передана в обком і міськком партії, міськвиконком і прокуратуру м. Львова, які не знали, як прореагувати на донесення КГБ. Мабуть, за вказівкою КГБ було написано лист-попередження Богдану Гориню, але ніхто не захотів ставити під тим листом свого прізвища. 28 квітня (п'ятниця) після повернення з роботи я почув довгий дзвінок у двері. "Чи не на обшук прийшли?" – мелькнула думка. Відчинив. Дільничний міліціонер сказав, що йому доручено вручити мені листа. Загадково всміхнувшись, сказав "до побачення" й пішов. На бланку виконкому Львівської міської ради прочитав таке попередження:

 

 

                                  "28 квітня 1989 року

                                    гр. Горинь Б. М.

 

Стало відомо, що Ви виступаєте в ролі одного з організаторів колони жителів міста, яка має намір 1 травня ц. р. вийти на демонстрацію з націоналістичною символікою. У зв'язку з цим просимо Вас вжити необхідних заходів, щоб не допустити подібної акції. У випадку зриву першотравневої демонстрації трудящих м. Львова до Вас будуть застосовані санкції, передбачені законом.

 

                                           Міськком партії

                                           Міськвиконком

                                           Прокуратура м. Львова" 

 

 

Викликало здивування, що в листі-попередженні не було вихідного номера, не було прізвищ керівників установ, від імені яких був написаний лист. Отже, напрошувався висновок, що писали його дуже поспішно, необдумано. Єдине, що не викликало сумніву, так це готовність застосувати до мене санкції у випадку, якщо буду нести в колоні синьо-жовтий прапор.

 

Треба було порадитись. Чорновіл категорично заперечив, щоб я разом із членами УГС ніс на першотравневій демонстрації синьо-жовтий прапор. На його думку, після відбутого мною покарання на 15 діб у березні мене можуть як рецидивіста на півроку кинути до тюрми, а нам дорогий для праці кожен день. Я ж наполягав на тому, що відмовлятися від задуму не варто: національна символіка має бути на демонстрації.

 

Крім переданого мені письмового попередження, 29 квітня викликано у Залізничний райвідділ міліції члена УГС Ярослава Путька, де з ним розмовляв начальник райвідділу міліції Пантюшев та працівник управління МВС м. Львова Хом'як. Отже, до першотравневої демонстрації влада готувалася дуже ретельно, але нас це не залякало.

 

На тлі попередження влади про можливе застосування до лідерів УГС судових санкцій абсурдним виглядало передане 29 квітня радіостанцією "Голос Америки" інтерв'ю Григорія Приходька, в якому він нападав на керівництво УГС, звинувачуючи його у лояльності до радянської влади, у нечіткій передвиборчій програмі та інших вигаданих "гріхах". Як зазначено в "Інформаторі", "це не перша спроба невеликої групи поборювати УГС із позицій предковічного українського баламутства" (Інформатор-22. – 1989. – Квітень).

 

Щоб реалізувати задуманий план участі у демонстрації 1 травня, було придумано такий варіант: активісти УГС, не розгортаючи синьо-жовті прапори, приєднаються до двох робітничих колон. А коли колони з вулиці Городоцької повернуть біля оперного театру у напрямку трибун, на яких начальство своїми викриками буде вітати "трудящих", угаесівці піднімуть прапори і пройдуть з ними центром міста.

 

Спочатку все було спокійно. Перша сутичка з міліцією відбулася біля оперного театру при повороті колон на центральну вулицю міста, де стояли трибуни. Своєрідно описує цей день Всеволод Іськів.

 

"Національно-демократичні сили вирішили використати першотравневу демонстрацію для утвердження наших прагнень, символіки і гасел. Окрім звичайної лояльної до влади колони "трудящихся", були вже й могутні сили національної опозиції. Масовою і організованою була колона Товариства української мови. Національні демократи з лозунгами "Свобода", "Єдність", "Ми за Драча", "Народному Руху – бути" та синьо-жовтими прапорами прорвались на вул. Городецькій крізь заслін міліції в центр, а тоді ще крізь один міліцейський кордон і гордо пройшли центром увесь шлях. Таким був передостанній совєтський парад у Львові – демонстрація громадян 1 травня 1989 р. Тоді ж о 16.00 провели велике віче на стадіоні "Дружба" (Іськів В. Початок діяльності Львівського Руху. – Форум. – Вересень, 2009. – № 2 (17). – С. 14).

 

Докладніше описав по свіжих слідах цю акцію у своєму "Інформаторі" Володимир Яворський.

 

"1 травня у Львові під час проведення першотравневої демонстрації сталася безпрецедентна подія. Проспектом Леніна повз трибуну, де стояло партійне керівництво області, пройшли дві десятитисячні колони з жовто-блакитними прапорами, численними гаслами, транспарантами, закликами за Народний Рух України і портретами Івана Драча. Колони були організовані неформальними об'єднаннями. Міліція тричі робила спроби не допустити демонстрантів до центру міста, але щоразу жовто-блакитна колона проривала кордони охоронців порядку. Особливо запекла сутичка демонстрантів з міліційними функціонерами виникла біля оперного театру, де проти людей було виставлено щільний в кілька рядів заслін міліції. Демонстранти зіткнулися з міліцією і під час бійки та тисняви чимало людей попадало й опинилося під ногами, внаслідок чого багато хто зазнав серйозних травм. На проспект в цей момент прорвалися перші п'ятдесят чоловік із жовто-блакитними прапорами і прилучилися до невеликої колони Інституту матеріалів, яка йшла попереду. На цю колону напала міліція недалеко від трибун, зчинивши бійку. Тим часом основна жовто-блакитна колона розвалила міліційний заслін і, вийшовши на проспект Леніна, зупинилася перед четвертим кордоном міліції, який перегородив дорогу. Колона, скупчившись монолітною масою, стояла не більше 16 хвилин. Рішучість демонстрантів добитися свого законного права на участь у демонстрації змусила партійних можновладців піти на уступки. Кордон міліції одержав наказ розступитися. Перша колона демонстрантів із жовто-блакитними прапорами на чолі із членом УГС Ігорем Деркачем пройшла повз трибуни з гнівно піднятими кулаками і скандуючи "Єдність!", "Народний Рух!" Після першої жовто-блакитної колони так само пройшла друга. Міліція рухові колон з жовто-блакитними прапорами більше не перешкоджала (Інформатор-23. – 1989, –  8 травня).

 

Одна річ, коли хтось під час мітингу підняв синьо-жовтий прапор або вивісив його десь на щоглі чи якійсь будівлі, а зовсім інша, коли синьо-жовті прапори замайоріли у колонах під час офіційної демонстрації, були пронесені повз трибуну, заповнену представниками усіх гілок обласної влади. Цей вчинок влада розцінила як зухвалий виклик, якому необхідно покласти край. Інформація про нечуваний вчинок колони неформалів під час демонстрації 1 травня була передана у відповідні інстанції Києва та Москви. Ця подія стала однією з тем, яку порушив у доповіді на травневому Пленумі ЦК КПУ В. Щербицький. Ось як він характеризував діяльність "антирадянських націоналістичних" сил:

 

"Крайній політичний авантюризм, відверта антирадянщина характерні для дій так званої "Української хельсінкської спілки". Її ядро становлять люди, які проживають в основному у Львові й відомі своїми націоналістичними поглядами. Багато хто з них звільнений з місць позбавлення волі достроково, під зобов'язання не чинити знову будь-якої підривної діяльності проти нашої соціалістичної держави. Відкрито порушуючи взяті зобов'язання, при підбурюванні та матеріальній допомозі з-за рубежу ватажки УХС ведуть лінію на підрив конституційної законності і правопорядку, реабілітацію оунівщини, на розгортання широкого "національного", а правильніше сказати, націоналістичного руху за вихід України з СРСР. І діють вони дедалі зухваліше. Скажімо, на першотравневу демонстрацію у Львові представники УХС вийшли з націоналістичними лозунгами і жовто-блакитними прапорами.

 

Тепер ватажки екстремістських формувань намагаються проникнути у трудові колективи і організувати свої осередки. Гідне жалю те, що вони нерідко безперешкодно проводять несанкціоновані збори і мітинги, намагаються це робити навіть на режимних підприємствах. З таким миритися далі не можна. Львівському обкому партії слід уже дати політичну оцінку діям і планам цього угруповання (...).

 

Як відомо, активізувалися спроби створення в республіці нової політичної структури, яку іменують її ініціатори "Народним Рухом України за перебудову" (НРУ). У проекті його програми проглядається, що за задумом ініціаторів, це має бути масова, широко розгалужена організація, яка б стояла над органами радянської влади і, по суті, була опозиційною КПРС. Не випадково про входження до НРУ поспішили заявити вже згадана "Українська хельсінкська спілка" та їй подібні формування".

 

Мітинг Третього травня

Володимир Яворський у своєму Інформаторі закарбував таке:

"3 травня у Львові на площі Ринок відбувся 25-тисячний передвиборчий мітинг. Його відкрив член оргкомітету Народного Руху Петро Кагуй. Потім серед інших виступив член УГС Ярослав Путько, який наголосив, що жовто-блакитний прапор і тризуб є українською національною символікою, а тому вони повинні бути святістю для кожного українця. Голова Львівської філії УГС Богдан Горинь у своєму виступі закликав бойкотувати вибори по Львівському національно-територіальному округу № 50 і докладно поінформував про ситуацію з виборами, зазначивши, що метою бойкоту є включення Івана Драча в список кандидатів. В числі інших виступаючих були також члени УГС Адам Кардаш, Руслан Петько, член оргкомітету Народного Руху Михайло Дубецький та інші. Наприкінці мітингу була зачитана і одноголосно схвалена резолюція із закликом бойкотувати вибори по Львівському національно-територіальному округу. Крім цього, в резолюції було поставлено цілий ряд вимог, серед яких такі: створити у Львові незалежну народну газету; скликати установчу конференцію Народного Руху України; відмінити антидемократичний указ про мітинги і новий указ – доповнення до Кримінального кодексу, визнати і затвердити національною символікою України синьо-жовтий прапор і тризуб; домогтися від влади прямих трансляцій громадських заходів по радіо і телебаченню; повідомити львівську владу про рішення громадськості проводити мітинги: на площі біля Порохової вежі, а кожного четверга о 19-й годині проводити дискусійні вечори на площі біля Домініканського костьолу та ін." (Інформатор-23. – 1989. – 29 квітня - 7 травня).

 

Під кінець мітингу була прийнята резолюція.

 

"Резолюція

учасників передвиборного мітингу, що відбувся 3 травня 1989 року

на площі Ринок у Львові

 

Частина І

Партбюрократія Львівської області вчинила всупереч волі десятків тисяч громадян: вдавшись до протизаконних маніпуляцій, заздалегідь підготувала і сприяла прийняттю антидемократичних рішень окружних передвиборних зборів (по Львівському національно-територіальному округу № 50 і Дрогобицькому територіальному округу), які відсіяли народних обранців.

 

Учасники багатотисячного мітингу 3 травня 1989 року у Львові – люди різних національностей: українці, росіяни, поляки, євреї, вірмени – закликають (у відповідності з прийнятим попереднім і сьогоднішнім мітингами "Зверненням до громадян Львова та області"):

1. Мешканців Ленінського, Шевченківського, Червоноармійського районів м. Львова, а також мешканців Бродівського, Буського, Кам'янсько-Бузького, Нестеровського, Радехівського, Сокальського, Дрогобицького і Самбірського районів та м. Червонограда – не брати участі у виборах, не йти на вибори!

 

Мешканців Залізничного і Радянського районів Львова – проголосувати за Ростислава Братуня, викресливши прізвища інших кандидатів, а другий бюлетень (національно-територіального округу) забрати з собою.

 

Учасники мітингу виявляють рішучість домогтися третіх виборів, які дадуть можливість висунути кандидатів – достойних представників народу.

 

2. Мітинг закликає громадських активістів, кожного учасника сьогоднішнього велелюдного зібрання розгорнути за місцем праці і проживання широку агітацію бойкоту виборів, відвідати кожен район, кожне село, в яких проходитимуть повторні вибори, роз'яснювати прийняте мітингом "Звернення до громадян Львова та області", розвіяти страх селян перед місцевим начальством.

3. Забезпечити на кожній виборчій дільниці суворий громадський контроль, завдання якого – не допустити маніпуляцій з бюлетенями.

4. Звернутись від імені мітингу до зареєстрованих кандидатів у депутати Верховної Ради СРСР по Львівському національно-територіальному округу № 50 з проханням зняти свої кандидатури і таким чином допомогти громадськості Львова та області провести треті вибори, домігшися внесення в списки бюлетенів усіх висунутих кандидатів і дати можливість народу вирішити, хто гідний його довіри.

5. Від імені мітингу звернутися до органів влади з вимогою створити новий орган друку – народну газету, яка б об'єктивно висвітлювала події у місті Львові та області.

6. Вважати першочерговим завданням громадськості Львова та області скликання установчої конференції Народного Руху за перебудову. Вимагати від влади приміщення для проведення установчої конференції і забезпечення нормальних умов її роботи. 

 

 

Частина II

1. Зважаючи на активізацію антидемократичних сил в країні, які намагаються заморозити перебудову, мітинг закликає депутатів Верховної Ради СРСР відмінити антидемократичний Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" й не менш антидемократичний закон про вибори та драконівський указ – доповнення до Кримінального кодексу з його горезвісними статтями.

2. Учасники мітингу засуджують антизаконну діяльність правоохоронних органів, які під час демонстрації 1 Травня вдалися до сваволі, перевищили свої повноваження, зневажали людську гідність і національну символіку.

3. Із дня мітингу 3 травня 1989 року український національний синьо-жовтий прапор і український герб розцінюються громадськістю Львова як національна святиня. Мітинг вважає, що національна символіка (до остаточного вирішення цього питання на державному рівні) повинна співіснувати паралельно із державною і в однаковій мірі захищатись органами влади.

 

Частина III

1. Вимагати від влади прямої трансляції громадських заходів по радіо і телебаченню.

2. Повідомити владу про рішення громадськості проводити мітинги на площі біля Порохової вежі, а кожного четверга о 19 год. проводити дискусійні вечори на площі біля Домініканського костелу.

3. Звернутись до редакцій обласних газет з проханням опублікувати резолюцію мітингу 3 травня 1989 р., зважаючи на її історичне значення.

 

Резолюція схвалена мітингом на площі Ринок у Львові 3 травня 1989 року".

 

Інформація про події у Львові докладно опрацьовувалася працівниками КГБ і ЦК КПУ, про що свідчить наступне повідомлення.

 

"Об очередном митинге, проведенном в г. Львове

3 мая 1989 года на площади возле горисполкома с 19 до 21.20 состоялся митинг представителей ряда неформальных объединений, а также "Украинской хельсинкской группы". На митинге присутствовало около 5 тысяч человек.

Присутствующие на митинге проголосовали за:

- установление своей символики (желто-блакитный флаг, трезубец);

- оказание поддержки "Народному Руху України за перебудову";

- бойкотировать выборы (по Львовскому национально-территориальному округу № 50)...

 

Ответ. организатор отдела организационно-партийной

и кадровой работы ЦК Компартии Украины

Н. Ткаченко

4 мая 1989 года".

(ЦДА ГОУ. – Фонд № 1. – Опис № 32. – Ч. 3. – Справа 2555).

 

Очевидно, що про всі події, які відбувались у Львові, таємні агенти, яких в народі називали "сексоти", ретельно доповідали керівництву львівського управління КГБ, а воно в свою чергу відсилало відповідні повідомлення до Києва, де ті опрацьовувались для інформування (під грифом "секретно") ЦК КП України. Після отримання аналітичної довідки про ситуацію в Україні вірні прислужники Кремля доповідали про стан справ в республіці ЦК КПРС.

 

Ознайомившись із подіями у Львові, зокрема з проведенням першотравневої демонстрації, під час якої колона з членами УГС пройшла із синьо-жовтими прапорами центральною вулицею Львова, а також із ходом мітингу 3 травня, Щербицький окремим листом інформував Москву про події в Україні, очікуючи вказівки, як дальше діяти в такій ситуації.

 

"ЦК КПСС

О некоторых тенденциях развития политической обстановки в республике

 

...В последнее время при подстрекательстве и материальной помощи из-за рубежа заметно активизировалась противоправная деятельность т. н. Украинского хельсинкского союза (УХС), ядро которого составляют националисты, возвратившиеся из мест лишения свободы (свыше 250 чел.). Лидеры УХС ведут линию на подрыв конституционной законности и правопорядка, создание оппозиционных КПСС структур, развертывание широкого "националистического движения" за выход Украины из СССР, реабилитацию оуновщины... Они установили контакты с антиобщественными формированиями в других регионах страны, входят в число учредителей мигрирующего т. н. "Координационного комитета национально-демократических движений народов СССР", регулярно принимают участие в его сборищах и выработке решений провокационного характера.

 

Активизируются попытки создания в республике т. н. Народного Движения Украины за перестройку (НДУ) – широко разветвленной, по замыслу инициаторов, политической структуры, ставящей себя над партийными и советскими органами. Опасность организации НДУ подтверждается тем, что ряд враждебных экстремистских группировок, в частности Украинский хельсинкский союз (Львов), Украинская народно-демократическая лига (Киев) объявили откровенно о своем вхождении в "движение", попытаются объединить вокруг него формирования антисоветской направленности.

 

Националистические и экстремистские элементы используют в своих политических целях религиозный фактор. При их непосредственном участим в западном регионе республики резко обострился т. н. "униатский вопрос". Созданный ими в 1987 году во Львове Комитет защиты украинской католической церкви (УКЦ) активно добивается легализации и политической реабилитации униатской церкви, инспирирует среди сторонников унии антиобщественные проявления, провоцирует их на конфронтацию с органами власти.

Секретарь ЦК Компартии Украины                                                                                                                          В. Щербицкий

04.05. 1989 г."

(ЦДА ГОУ. – Фонд № 1. – Опис 32, – Ч. 3, – Спр. 2555).

 

Тим часом події наростали з непередбачуваною швидкістю. КГБ і Компартія України не встигали на них реагувати. Закостенілий бюрократичний апарат виявився не готовим до такого нестримного розвитку подій. На 7 травня було призначене засідання Всеукраїнської координаційної ради, але ні я, ні брат Михайло не могли на цей раз поїхати до Києва, бо того ж дня мала відбутися установча конференція Львівської крайової організації НРУ. У телефонній розмові з головою Виконавчого комітету УГС Левком Лук'яненком я розповів про розмову з прокурором міста Львова Крикливцем, висловлений мною протест з приводу указу Президії Верховної Ради СРСР. "Вячеслав Чорновіл слухав запис цієї розмови, вважав, що протест необхідно направити в Москву. Тому моя пропозиція – до порядку денного ВКР внести питання про антидемократичний указ Президії Верховної Ради і прийняти з цього приводу відповідне рішення". Лук'яненко підтримав мою пропозицію, зауваживши, що необхідно було підготувати проект заяви, але на це в мене вже не було часу. Про травневе засідання ВКР дає уявлення "Обіжник", який передруковую без змін.

 

"Обіжник" №6

Виконавчого комітету Української гельсінкської спілки

 

7 травня 1989 року відбулося чергове засідання Всеукраїнської координаційної ради Української гельсінкської спілки. На раді були присутні представники філії УГС: Буковини, Вінниччини, Дніпропетровщини, Житомирщини, Київщини, Львівщини, Полтавщини, Тернопільщини, а також Московської філії УГС.

 

ВКР прийняла Звернення УГС до новообраних народних депутатів СРСР з приводу реакційного Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" та деякі інші законодавчі акти СРСР".

 

Голова Виконавчого комітету Левко Лук'яненко, що очолював делегацію УГС на Нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР в Лооді (Естонія), розповів про перебіг наради та про прийняті нею документи (документи наради див. в "Оповіснику" УГС, ч. 2). Він повідомив також, що на нараду самочинно (без узгодження з Міжнаціональним координаційним комітетом) з'явилися із України Василь Січко, Григорій Приходько, Андріяна Дячишин, Іван Макар, Лідія Чекальська, які замість конструктивної участі в роботі та виробленні спільних документів протягом всієї наради займалися міжусобицями, переступаючи всі допустимі етичні норми ведення полеміки. ВКР прийняла рішення:

 

"З огляду на те, що члени УГС Василь Січко та Іван Макар відступили від Декларації принципів та Статутних принципів УГС, вже протягом тривалого часу дискредитують УГС, вдаючись до неетичних методів, зокрема, приписуючи Спілці не властиві їй наміри і цілі, ВКР рекомендує Львівській та Івано-Франківській філіям припинити членство В. Січка та І. Макара в УГС. Для уникнення компрометації Спілки ВКР не рекомендує членам УГС входити в спільні організаційні структури із названими особами".

 

У зв'язку з інтерв'ю, яке член цієї групки Григорій Приходько дав радіостанції "Голос Америки", ВКР схвалила заяву з цього приводу Виконавчого комітету УГС, яка додається.

 

Член Виконкому Вячеслав Чорновіл повідомив про роботу над остаточним проектом Декларації принципів УГС на основі зауважень, що надійшли до Виконавчого комітету. Він запропонував ще до остаточного затвердження внести зміни в ст. 1 та 2 для уникнення різночитань.

 

У ст. 1 пропонується замість "було б основною сталою гарантією..." поставити "є основною сталою гарантією..." У ст. 2 основних принципів пропонується зняти посилання на Сталіна і написати "під маскою союзу суверенних радянських республік створено гранично централізовану авторитарну державу...". Останнє речення цього принципу викласти так: "Стоячи на позиціях української державності, УГС як правозахисна федеративна організація відстоює право окремих осіб чи громадських груп конституційним шляхом домагатися своїх ідеалів державності у формі як федерації чи конфедерації з іншими народами СРСР або Європи, так і повної державної незалежності".

 

Одностайно схваливши ці поправки, ВКР вирішила внести їх у Декларацію після узгодження з відсутніми членами ВКР, як цього вимагають Статутні принципи.

 

Заслухавши інформацію члена УГС О. Сергієнка про ситуацію в Товаристві української мови ім. Т. Г. Шевченка, ВКР засудила дії більшості членів правління товариства, які під тиском партійно-бюрократичної верхівки республіки самовільно, без узгодження із конференцією і навіть радою товариства задля реєстрації товариства погодилися на принципові зміни його статуту. Із статуту викинуто положення про українську мову як мову міжнаціонального спілкування в межах республіки, чим фактично підтверджено нав'язуваний російськими націонал-комуністами великодержавний принцип двомовності в межах республіки. Викинуто також пункт про членство в товаристві закордонних українців та ряд пунктів, без яких сковуватиметься організаційна діяльність товариства.

 

УГС закликає членів Товариства української мови протестувати проти такого свавільного рішення, домагатися скликання позачергової конференції товариства для відновлення чинності прийнятого попередньою конференцією статуту.

 

Член ВКР Степан Хмара поінформував присутніх про наростання репресій проти національно-демократичного руху у Львові, зокрема про притягнення до адміністративної відповідальності за участь у дозволених законом передвиборних мітингах, навіть у санкціонованому владою екологічному мітингові 26 квітня. Серед покараних – активісти Львівської філії УГС Ігор Деркач, Олег Вітович, сам Степан Хмара, якого після попередніх двох ув'язнень на 15 діб засуджено тепер до 1000 крб. штрафу та адміністративного нагляду, який для осіб, звільнених згідно з указом про помилування, не застосований.

 

ВКР підтримала намір С. Хмари ігнорувати незаконне судове рішення і вирішила розгорнути широку пропагандистську кампанію на його захист.

 

Враховуючи збільшення кількості фактів свавілля в інших містах (засудження голови Дніпропетровської філії УГС Петра Розумного за участь в екологічному мітингу, набіги міліції та КГБ на приватні помешкання, де збираються члени УГС в Донецьку, Чернівцях, Києві, індивідуальне залякування за членство в УГС та ін.), ВКР доручила Виконавчому комітетові УГС підготувати відозву до урядів 35 країн, що підписали Гельсінкську угоду, про зростання екстремістських терористичних тенденцій з боку влади для поборювання правозахисного та національно-демократичного руху.

 

Через неможливість бути присутнім на ВКР секретаря Спілки Михайла Гориня (на цей час його запрошено на установчі збори Народного Руху України за перебудову Прикарпатського регіону, де його обрано у керівний склад ради), на ВКР було зачитано підготовлений ним виступ-рекомендацію. В ній, зокрема, наголошено, що за 10 місяців свого існування УГС здобула досить широку популярність в Україні та почала впливати на політичний клімат республіки, що підтверджується відгуками як її симпатиків, так і противників. Проте в міру розгортання діяльності в поле зору УГС потрапляє щораз більше число проблем, і для розв'язання їх, як і для пропаганди ідей Спілки, вже сьогодні відчувається брак спілчан. Тому першочерговим завданням Спілки має бути питання чисельного збільшення. М. Горинь пропонує, як цього досягнути в умовах політичної безактивності застрашених багаторічним терором мас.

 

ВКР з приємністю сприйняла вістку про висунення Італійською соціал-демократичною партією закордонного представника УГС Леоніда Плюща кандидатом у депутати на виборах у Європарламент і ухвалила підтримувати цю кандидатуру. Л. Плющеві дається наказ у ході передвиборчої кампанії постійно нагадувати про існування на сході континенту 50-мільйонного пригнобленого народу, який має такі само права на гідне існування, як і інші народи Європи.

 

Вважаємо за необхідне звернути особливу увагу європейської громадськості та Європарламенту на непослідовність так званої перебудови, у ході якої прийнято антидемократичні закони і укази, які суперечать міжнародним правовим зобов'язанням радянського уряду. А також постійно підкреслювати особливу реакційність партійної бюрократії щодо України, яка іде в авангарді бойкоту перебудови.

 

В. Чорновіл нагадав присутнім про необхідність якнайшвидше зібрати дані для "Білої книги" адміністративного терору в Україні 1988-1989 років, які необхідно передавати як у пресову службу, так і в інформаційно-дослідний центр, який має очолити цю роботу. Він також попросив присутніх зібрати й передати в пресову службу УГС дані про наявні у членів Спілки технічні засоби, як власні, так і спілчанські (друкарські машинки, комп'ютери, фотоапарати, кіно- та відеокамери, магнітофони стаціонарні й портативні) для раціонального їх використання.

 

Після закінчення засідання ВКР усім складом взяла участь у мітингові пам'яті жертв сталінських репресій, який відбувався на місці масових розстрілів та поховань у Биківні на околиці Києва. На мітинг члени УГС прийшли з гаслами, що таврують тоталітаризм, систему терору й репресій. З промовами на мітингу виступили серед інших члени ВКР УГС Л. Лук'яненко та С. Хмара. Мітинг одноголосно підтримав запропоновану С. Хмарою резолюцію Виконавчого комітету УГС, в якій гостро засуджуються реакційні закони та укази про кримінальну відповідальність за так звані державні злочини, про порядок проведення мітингів, зборів та демонстрацій і антидемократичний закон про вибори.

 

Виконавчий комітет УГС звертається до місцевих філій УГС із проханням прискорити організацію кореспондентської мережі, призначивши кореспондентів-інформаторів (бажано із телефонами) для постійного зв'язку з прес-службою та інформаційно-дослідним центром. У завдання кореспондентів-інформаторів входить: збирання в областях інформації для пресових листків та інформаційних бюлетенів, проведення соціологічних досліджень, аналіз актуальних виступів місцевої преси та ін.

 

Крім термінової інформації, яка передається негайно, встановлюються такі дні зв'язку:

- у Львові – щоп'ятниці від 14 до 21 години по телефону 62-35-16 (чергує пресова служба та Львівський інформаційний центр);

- у Києві – у понеділок, вівторок та середу від ... до ... години Ларисі Лохвицькій телефоном 272-72-00 (чергує пресова служба);

- у Києві – Дмитру Корчинському телефоном 224-01-89 (Київський інформаційний центр).

- в інші дні термінову інформацію можна передавати також Богданові Гориню (Львів, тел. 62-11-12), Миколі Горбалю (Київ, тел. 476-13-87), Анатолієві Доценку (Москва, тел. 395-28-27).

 

Нагадуємо, що Львівський інформаційний центр випускає інформаційний бюлетень на матеріалах Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Вінницької, Хмельницької та Одеської областей; Київський інформаційний центр – з усіх інших областей України та з-за її меж.

 

8 травня 1989 р. Виконавчий комітет Української гельсінської спілки.

 

Резолюція виконавчого комітету УГС

(схвалена кількатисячним мітингом

пам'яті жертв сталінських репресій у Биківні під Києвом)

 

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 квітня 1989 року про кримінальну відповідальність за державні злочини є витвором антиперебудовних сил бюрократичного партапарату, суперечить міжнародним правовим пактам, посягає на наші конституційні, громадянські та політичні права. Зазначений указ є проявом сталінізму в сучасну пору, він несумісний із процесом демократизації. За допомогою цього реакційного указу партбюрократія прагне далі тримати радянське суспільство у ярмі тоталітарного рабства. Пропонуємо:

 

1. Рішуче протестувати проти указу від 8-го квітня і вимагати негайного його скасування.

2. Закликаємо учасників мітингу проводити роз'яснювальну роботу серед населення про антидемократичний характер цього указу, збирати підписи, приймати резолюції на зборах і мітингах проти нього, посилати індивідуальні та колективні листи і телеграми аналогічного змісту до демократичної частини новообраних народних депутатів СРСР.

3. Закликаємо народних депутатів СРСР домагатися скасування антиконституційного закону про порядок проведення зборів, мітингів та демонстрацій, а також негайного перегляду недемократичного закону про вибори.

 

(Резолюція прийнята учасниками мітингу одноголосно, зачитана членом Виконавчого комітету УГС Степаном Хмарою).

7 травня 1989 р.

 

Заява виконавчого комітету УГС

Уже півтора року не втихають шалені атаки радянської офіційної пропаганди проти активістів українського національно-демократичного руху, які об'єднувалися спочатку навколо журналу "Український вісник" та Українського культурологічного клубу, а з літа минулого року – навколо Української гельсінської спілки, яка стала сьогодні найбільш життєздатною опозиційною організацією в Україні. Тому нас не може не дивувати та підтримка, яку сили реакції несподівано дістали ззовні від української редакції радіостанції "Голос Америки", що випустила в ефір 29 квітня передачу з нападками на Українську гельсінкську спілку.

 

Немає нічого дивного в тому, що в Україні у нас можуть бути опоненти, які з різних мотивів – хто із кон'юнктурних потреб самоутвердження чи епатування публіки, хто із дійсно ідейних спонукань – критикували б нашу програму чи окремі акції Спілки. Плюралізм поглядів та думок – норма демократичного суспільства, яке всі ми прагнемо відродити.

 

Отож здивування викликає зовсім не те, що комусь в Україні не подобається Гельсінкська спілка чи особи її керівників. Подив викликає підкреслена односторонність позиції української редакції офіційної радіостанції США, яка, аж надто скупо повідомляючи про важливіші події в Україні або й промовчуючи їх, не зробивши за півтора року жодної спроби взяти інтерв'ю у редколегії "Українського вісника" чи керівників УГС або бодай зв'язатися із активною пресовою службою Української гельсінкської спілки (як це періодично роблять інші пресові чи радіотелевізійні західні органи масової інформації, в тому числі й американські), водночас надала трибуну для нападок на Спілку і спроб втягнути нас у безплідну конфронтацію, від якої нічого, крім шкоди для української справи, ми не чекаємо.

 

Хочеться думати, що ініціатива такої радіопередачі належить всього лиш якомусь погано зорієнтованому в сучасних українських реаліях емігрантському угрупованню і не є свідченням негативних тенденцій у ставленні нового уряду США до національно-демократичних рухів в СРСР взагалі і в Україні зокрема.

 

Члени Виконкому УГС:                                                                                                       М. Горбаль, М. Горинь, Л. Лук'яненко,

                                                        Є. Пронюк, С. Хмара, В. Чорновіл

6 травня 1989 р.

 

Заява схвалена ВКР УГС на засіданні 7 травня 1989 р. в Києві.

 

Звернення

Української гельсінкської спілки до народних депутатів СРСР

 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 квітня 1989 року диспозиція сумнозвісних статей 62 та 187-1 Кримінального кодексу Української РСР у частині, яка передбачала покарання за так зване "поширення наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспільний лад" з метою його підриву чи ослаблення чи без такої, нарешті скасовані. Тривалий досвід застосування цих статей давно довів усьому світові, а в останню чергу радянському керівництву, що справжніми антирадянщиками і наклепниками, які зганьбили існуючий лад і підірвали його авторитет, були ті, хто їх застосовував.

 

Здавалося б, зі скасуванням поняття "антирадянська агітація і пропаганда" та "наклепи на радянський лад" буде звільнено останніх політв'язнів – а вони, всупереч твердженню офіційної преси, ще є. Це Богдан Климчак, Сергій Бабич, Віктор Баранов, Павло Кампов, Едуард Крицький та інші. Декому з них сфабриковано кримінальні справи.

 

Очікувалося, що принаймні оголосять про перегляд найближчим часом усіх справ з метою встановити невинність або справжню вину кожного засудженого – живих і померлих. Та ба, некрофіли від юриспруденції, керуючись сумним афоризмом "Я тебе убив – я тобі й пам'ятник поставлю", допоки що реабілітують лише комуністів, знищених півстоліття тому. На жертвах репресій 60-80-х років і далі залишається тавро злочинців, у зв'язку з чим їх і далі обмежують у прописці, не приймають на роботу за фахом, переслідують за громадську діяльність. Тлінні останки померлих у неволі правозахисників – учителя Олекси Тихого, письменників Василя Стуса та Юрія Литвина не дозволяють перевезти на Батьківщину, поки не закінчиться термін ув'язнення.

 

І все це не дивно, бо новий указ та відповідні зміни в КК УРСР по суті мало що змінюють. Підписуючи у січні 1989 року Прикінцевий документ Віденського форуму, Радянський Союз зобов'язався привести своє законодавство у відповідність із міжнародним та віддавати перевагу міжнародному перед власним. Але цей указ, на жаль, засвідчує, що керівництво СРСР черговий раз напустило туману в очі світовій громадськості, відверто зігнорувавши насамперед ст. 19 Загальної декларації прав людини: "Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлення їх; це право включає свободу безборонно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-яким способом і незалежно від державних кордонів".

 

Стаття 7 указу передбачає відповідальність за публічні заклики до повалення радянського державного і суспільного ладу або його зміну способом, який суперечить Конституції. Нам невідомі будь-які конституційні способи повалення або зміни існуючого ладу. Оскільки в статті немає чіткої конкретизації, що мається на увазі насильницьке, збройне його повалення, то під її ознаки можна підвести будь-яку критику, будь-яку громадську діяльність, що спрямована на революційну перебудову суспільства, насамперед виступи самого Горбачова.

 

Під поняття "протидія виконанню радянських законів" легко буде підвести проведення несанкціонованих мітингів, демонстрацій, страйків, виставлення пікетів, котрі прирівняно до демонстрацій (див. "Правду" від 28 квітня 1989 року), та багато іншого.

 

У ч. 2 ст. 7 мовиться про дії, вчинені повторно чи організованою групою осіб, або з використанням технічних засобів, призначених або пристосованих для масового тиражування. Це цілком може означати заборону діяльності тих громадських груп, які пропагують зміну застарілих порядків та законів і роблять це дійсно колективно, неодноразово і з використанням друкарської техніки.

 

Передова стаття газети "Правда" від 11 квітня не залишає сумнівів, що статтю 11 указу будуть використовувати проти учасників національних рухів. Відповідно до цієї статті, неможливо буде встановити пріоритет української мови в Україні, бо це буде "пряме обмеження прав" або "встановлення прямих переваг громадян залежно від національної належності". Неможливо буде примусити державних службовців вивчати українську мову. Під "пробудження національної ворожнечі" в нас традиційно підводитимуть нормальне в цивілізованому світі прагнення до повновартісного національного життя.

 

Влада погрозливо показує в бік Нагірного Карабаху. Але міжнаціональні конфлікти слід би розв'язувати мирними засобами, у дусі міжнародних правових норм, плебісцитів, публічного обговорення. Указ же залишає для цього танки, КГБ, хімічну зброю, що виразно було продемонстровано у Тбілісі саме в день підписання указу.

 

Зовсім неприпустимий у державному законі термін "зрада Батьківщині" (ст. 7-1), тому що у кожного народу своя батьківщина, і за певних обставин інтереси батьківщини можуть не збігатися з інтересами держави.

 

Найгіршою в указі є стаття 11-1 "Образа або дискредитація державних органів і громадських організацій". Назва статті не повністю відбиває її зміст, бо не вказує на посадових осіб, про яких у ній ідеться. Авторитет органу влади, як і посадової особи, досягається їхньою ефективною діяльністю. Згідно ж із указом віднині (тобто як і раніше) авторитет здобуватиметься фактичною забороною їх критикувати. Бо межа поміж критикою, дискредитацією і образою не визначена і не може бути визначена в умовах неправової держави, в якій ми поки що живемо. Цією статтею органи влади і чільні посадові особи повністю виводяться з-під нагляду та критики народу. Це приведе до повного відриву їх від народу, поставить їх над народом і поверне нас у сумний стан зовсім недавнього минулого. Указ забороняє гласність і саму перебудову. Він покликаний захистити пануючий клас – партбюрократію – і надалі зберегти за нею всю повноту влади.

 

Уже визнано, що донині вироки судів фактично диктувалися партбюрократією, а в справах політичних – КГБ. А віднині, мовляв, вироки будуть виноситися судом. А судді хто? За існуючої системи судочинства та всіх правоохороних органів старі кадри, особливо середньої та низової ланок, новий указ не зможуть зрозуміти інакше, як у дусі брежнєвських часів: стежити, виловлювати, переслідувати, карати, судити кожного, хто невдоволений існуючим станом речей і прагне змін у суспільстві. Оскільки неможливо будувати нове суспільство, не критикуючи старого, то введення в дію указу від 8 квітня означатиме припинення перебудови, поворот назад до позірної одностайності, до нового мовчазного страждання нашого народу, до застою, означатиме подальший занепад суспільства, відхід його на задвірки цивілізації, до чергового спалаху агресивності й мілітаризації, що може привести світ до ядерного апокаліпсису. Тому ми закликаємо вас, народних депутатів СРСР, домагатися скасування антидемократичного указу.

Виконавчий комітет Української гельсінської спілки

7 травня 1989 р."

 

Організаційна праця потребувала багато часу, сил і нервів. Як я вже згадував, найбільше дошкуляли нічні телефони зі США, Німеччини й Англії. Я розумів, що в нічний час найлегше додзвонитися й у нічні години найкраще, найчистіше, без всяких шумів та інших перешкод можна про все поговорити і все розповісти, але мої дорогі друзі, більшість із яких я знав заочно, не задумувалися над тим, що після їхніх нічних дзвінків і розмов ні я, ні дружина, ні Галя Левицька вже не зможемо заснути, а вранці треба йти на працю. Бентежили часті головні болі, пониження гостроти зору, а час вимагав максимального напруження сил. Рух опору і боротьба за незалежність України набирали все більшого розмаху. Районні організації нарікали на брак літератури, технічних засобів – магнітофонів, факсів, комп'ютерів. Закордонні друзі обіцяли допомогти, але з допомогою не дуже спішили – вичікували, у якому напрямку розвиватимуться подальші події, чи не даремною буде їхня допомога.