Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга третя. Частина 11. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 2 квіт. 2014 р., 11:08 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 квіт. 2014 р., 11:47 ]

БОРОТЬБА ЗА ПРОГРАМУ РУХУ

Після обговорення 5 лютого 1989 року проекту програми НРУ у Київській організації СПУ документ (після внесення незначних змін) передали до ЦК КПУ, де отримано дозвіл на публікацію. Через кілька днів після установчої конференції Товариства української мови, а саме – 16 лютого проект був опублікований у газеті "Літературна Україна". Тим часом в Україну прибув з візитом Михайло Горбачов, який 24 лютого зустрівся з групою письменників.

 

Ідея створення Руху отримала крила й облетіла всю Україну. Характерно, що Рух отримав широку підтримку не лише серед інтелігенції, а й серед робітництва. Стихійно почали зароджуватися первинні осередки. Такої бурхливої реакції на публікацію проекту програми Руху в ЦК КПУ не очікували, не були готові до такого повороту подій. Щоб зупинити процес, партійному керівництву в областях, районах, на підприємствах, редакторам центральних, обласних та районних газет була дана вказівка різними способами, в тому числі – "від імені народу", дискредитувати Рух, довести його непотрібність і шкідливість.

 

Особлива місія була покладена на Леоніда Кравчука, який повинен був у прямому ефірі, звертаючись до мільйонів глядачів, аргументовано переконати їх в тому, що організація під назвою Рух не потрібна народу, а тим паче – не потрібна програма Руху, бо існує програма КПРС, яку треба підтримувати й виконувати. Мимовільно виникає логічне запитання: а для чого тоді було давати дозвіл на друкування проекту програми НРУ? Це наче народили дитину, охрестили, а потім заявили, що вона нікому не потрібна.

 

Борис Олійник мав рацію, коли говорив, що зустріч письменників із генсеком дасть їм можливість зустрітися зі співробітниками ідеологічного відділу ЦК Компартії України і згладити всі гострі кути щодо проекту програми НРУ. Дивний збіг обставин: того самого дня, 27 лютого 1989 року, коли КГБ УРСР направив ЦК КПУ інформаційне повідомлення про відгуки на зустріч групи письменників з М. Горбачовим, на українському каналі телебачення з метою поінформувати громадськість про ставлення компартії до опублікованого проекту програми НРУ, транслювалася зустріч завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ з членами ініціативної групи створення НРУ за перебудову. В дискусії взяли участь Іван Драч, Віталій Дончик, Петро Осадчук, Веніамін Сікора та Вячеслав Брюховецький.

 

Щоб не відчувати себе одиноким, Леонід Кравчук узяв собі на підмогу двох близьких йому своїми поглядами людей, з якими мав тісні контакти: Івана Кураса, що зробив стрімку кар'єру від ученого секретаря Інституту історії партії при ЦК КПУ до заступника директора Інституту політичних досліджень при ЦК КПУ, академіка, секретаря відділу історії, філософії і права АН УРСР, і на додаток прихопив титулованого реакціонера, борця з "українським буржуазним націоналізмом" Рема Симоненка. Дискусію цих двох команд в прямому ефірі дивилася вся Україна. Не знаю, чи ще хтось, крім мене, здогадався записати цю дискусію на магнітофон. Радше – ні, оскільки через довголітню неволю в українців втратилось почуття необхідності документувати для історії важливі події політичного життя. З тої причини чимало важливих моментів нашої боротьби за незалежність назавжди втрачено. Зі збереженої в моєму архіві магнітофонної касети зроблено стенограму: це унікальний історичний матеріал, свідчення, в яких тяжких муках народжувався Народний Рух України за перебудову, як нелегко було відстояти його програмні засади. Підтвердженням цього є хід самої дискусії.

 

"Кравчук Л. Сьогодні будуть вестись розмови навколо опублікованого в "Літературній Україні" проекту програми Народного Руху за перебудову. Передача пряма. За загальною згодою координувати роботу доручено мені й тому зразу приступимо до справи. Значить, коло питань, які б нам хотілося обговорити, а я хочу зразу сказати, що наші запитання, які будуть ставитись, виходять не тільки з того, як ми думаємо, а й від того, як трудящі просять нас роз'яснити деякі положення проекту програми.

 

Тому перше коло питань стосуються того, які нові ідеї, нові положення містить у собі проект програми, в чому їх суть, на що вони спрямовані. Так як у нас у студії присутні автори проекту програми, то ми, мабуть, попросимо когось із них розпочати цю розмову.

 

Драч І. Сьогодні зібралася наша ініціативна група Київської організації Спілки письменників України та Інституту літератури і ми довго дискутували, в який спосіб вийти на оцю розмову. Були в декого і заперечення, просто такі твердження, щоб взагалі на неї не виходити, а потім все ж таки ми, як бачите, прийшли на цю розмову, причому прийшли в такому серйозному варіанті, і я уповноважений від імені ініціативної групи перш за все зробити наступну заяву. 

 

 

"Заява ініціативних груп Київської організації Спілки письменників України та Інституту літератури імені Шевченка – Народного Руху України за перебудову.

 

Вважаємо, що слова Михайла Сергійовича Горбачова, які він сказав у Києві 23 лютого цього року, про те, що, цитую, "потрібна величезна суспільна енергія, здатна подолати силу інерції, опір старого, зламати механізми гальмування, перевести суспільство в русло економічного розвитку" (кінець цитати) – можна б узяти епіграфом до проекту програми Народного Руху України за перебудову. Вважаємо за необхідне заявити, що проект програми спрямовано на консолідацію усіх здорових сил суспільства, на виконання рішень XXVII з'їзду і XIX конференції КПРС.

 

Повторюємо найголовніше положення програми: "Основна мета Руху – сприяння Комуністичній партії у створенні, функціонуванні такого демократичного механізму, який служив би розвитку суспільства, що ґрунтується на справжньому народовладді та збалансованій економіці. Рух виступає проти будь-яких порушень соціальних, політичних, національних та екологічних прав людини" (кінець цитати).

 

Важливо зазначити, що проект програми Руху виступає проти націоналізму та шовінізму, проти пропаганди національної винятковості й національної зарозумілості. Звертаємо увагу на те, що, опублікований тільки в одній газеті, тобто в "Літературній Україні", проект програми Руху надзвичайно активно обговорюється в газетах та каналах масової інформації, які його не надрукували і не оголосили. За таких умов ми опинились у нерівноправному становищі, наголошую, ми опинились у нерівноправному становищі. Більше того, обговорення проекту програми почалося ще до його обнародування у "Літературній Україні", чим було порушено елементарні правила демократичної дискусії.

 

Преса переважно публікує тенденційно підібрані, позбавлені конкретного аналізу, однобокі відгуки та оцінки, які нерідко навіть містять безпідставні звинувачення політичного характеру. Перша критика з уст відповідального ідеологічного працівника, тобто вас, Леоніде Макаровичу, полягала в тому, що нібито проект програми містить розходження з Конституцією та програмними документами партії. Нас безпідставно було звинувачено в тому, що письменники задумали створити організацію, альтернативну КПРС. А в статті за підписом шести діячів науки критика зводиться до того, що проект програми нічого істотно нового не містить порівняно з програмними документами партії. Відчуваєте різницю між тими точками зору?

 

Насправді ідея створення Руху за перебудову виникла саме тому, що перебудовчі настанови партії в нашій республіці реалізуються повільно, а їхні механізми, як видно із самого факту, тону і форми обговорення проекту програми в пресі, не діють із-за сильної інерції. І заявляємо: наша мета щира і чесна. Будь-які звинувачення ініціативних груп у нехтуванні керівної ролі партії, звинувачення у націоналізмі, самостійності, економічному екстремізмі, наслідуванні чужих підходів та групувань, звинувачення у намаганні змінити політичну систему, зігнорувати роль рад – все це повністю не відповідає ні нашим намірам, ні тексту проекту програми.

 

Нас звинувачують у тому, що ми говоримо від імені народу, не порадившись із ним, одначе проект програми і є звернення до народу за порадою: як вирішить народ, нехай так і буде. Цитую: "В деяких партійних організаціях, як сказав Михайло Сергійович Горбачов у Києві 23 лютого, даються взнаки спроби твердо пригальмувати перехід до нових методів діяльності" (кінець цитати). Читаючи так зване обговорення проекту програми в українській пресі, переконуємось, що охочих гальмувати перебудову в нашій республіці, на жаль, багато.

 

Ні у відомих телепередачах, ні в газетних статтях нічого не сказано про положення проекту програми, які стосуються болючих проблем економіки, соціальної справедливості, прав людини, екології. Таке враження, що акцент свідомо зміщено на міжнаціональні стосунки, письменницьке розуміння яких подається у спотвореному вигляді. Вважаємо, та дискусія навколо проекту програми передчасна, оскільки широкі маси населення республіки ще не ознайомлені із суттю справи і дезінформовано.

 

Ідучи на цю зустріч, наші представники мають на меті роз'яснити нашу позицію, позицію правління Київської письменницької організації та вчених Інституту літератури, позицію, яка повністю ґрунтується на перебудовчих ідеях КПРС, і заявити про свою готовність працювати в ім'я революційної перебудови. Ми проти монополізації істини, тому вважаємо, що заслуговують на підтримку будь-які конструктивні пропозиції, спрямовані на піднесення народної ініціативи в перебудовчих процесах."

 

Сподіваємось, що ця заява буде не лише проголошена сьогодні, а й опублікована у наших газетах – "Радянській Україні", "Правді України", в "Робітничій газеті", в "Прапорі комунізму" та інших, які, до речі, мабуть, перш за все мусили б перед тим, як робити обговорення проекту програми, теж надрукувати проект програми Народного Руху, а потім братися за діло. Оце така наша задача.

 

Кравчук Л. Зрозуміло, Іване Федоровичу. Я думаю, що краще всього, якщо ми зразу ж перейдемо до аналізу положень проекту програми.

 

Симоненко Р. Я прийшов сюди обговорювати проект програми. І науковців тут багато, і шановних письменників, та якось зразу виникла суперечність. З одного боку, заклики до обговорення, до толерантності, а з другого – зразу ж якась заява, якою хочуть відсікти мене від бажання вести спокійну ділову розмову. Я вперше присутній на цих круглих столах, але я хотів би просити тільки одне: говорити по суті, бо кінець кінцем вже стільки декларацій зроблено і я не думаю, що варто робити нові.

 

Історія вчить – якщо щось починається з декларації, а не з ділового підходу, то це не призводить до зближення думок. А мені здається, що нашою метою є зблизити наші думки, зрозуміти один одного, допомогти людям зрозуміти...

 

Дончик В. (перебиває). Вважаєте, що обговорення цих питань в засобах масової інформації було діловим і толерантним?

 

Симоненко Р. Я не бачу тут ніяких таких порушень з боку преси. Згадую виступ Михайла Сергійовича Горбачова на зустрічі з представниками літератури і мистецтва, коли він сказав, що давайте роззброюватись, колись треба починати з цього, а не озброювати себе і запалювати себе на протистояння.

 

Кравчук Л. Я прошу товаришів повернутись до проекту програми. Ми зібрались, щоб обговорювати положення проекту програми. Перша проблема, якою дуже цікавляться наші телеглядачі й читачі – це проблема, яка стосується керівної ролі КПРС. Хочу поставити це запитання, щоб на нього відповіли нам товариші. Дійсно, Рух визнає керівну роль КПРС. Але якщо Рух визнає керівну роль КПРС, то мусить визнавати і лідерство КПРС, а в проекті програми записано, що Рух співпрацює з КПРС через комуністів, які входять до нього. Рух також співпрацює, скажімо, із товариством "Меморіал", з іншими товариствами. То як це розуміти?

 

І друге, практичне запитання. Скажімо, Рух незалежний від будь-якого адміністративного втручання. А якщо, скажімо, в процесі життя ЦК КПРС або ЦК Компартії України, або Президія Верховної Ради, або уряд республіки приймуть якісь рішення – як це буде розумітись Рухом? 

 

  

Брюховецький В. Леоніде Макаровичу, я спробую відповісти на це запитання. В проекті програми сказано, що ми не визнаємо адміністративного втручання. Йдеться саме про адміністративне втручання, а щодо співробітництва з партією, то ми проголошуємо, що співробітництво йде через членів партії. Адже ж ми прекрасно знаємо, що Володимир Ілліч Ленін завжди закликав партійних і безпартійних до співробітництва, тому що партія – це, безперечно, авангардна організація в нашому суспільстві. Ми пропонуємо співробітництво через членів партії. Ми – комуністи, тут всі комуністи, і тому, якщо будуть, скажімо, якісь дії Руху не сумісні з програмою партії, з партійними документами, з рішеннями уряду, значить ми як комуністи будемо проти цього повставати і не допустимо таких різних дій. І тому співробітництво буде через членів партії. У жіночих радах Комуністична партія теж співробітничає через членів партії, які в ці ради входять.

 

Кравчук Л. Я так зрозумів, що для всіх, які будуть знаходитися в організаціях Руху, партійне рішення для них буде законом. Добре. До наведеної Іваном Федоровичем Драчем цитати хочу додати, що тут Михайло Сергійович Горбачов нам дуже помагає. Я вибачаюсь, Іване Федоровичу, я хочу нагадати, що в резолюції XIX партійної конференції – там, де йдеться про мову, написано, що все сказане не повинно протиставлятися демократичним принципам вільного вибору мови навчання. Так? А в програмі (голос із місця: "Проекті!") – вибачте, зрозуміло, що ми проект обговорюємо – не треба кожний раз це підкреслювати, написано так: "Практика вільного вибору батьками мови навчання, яка в умовах, що склалися в нашій республіці, веде до національного нігілізму, виховує безбатченків, потребує перегляду з боку правових і моральних норм". Значить, цей проект програми також готували або брали участь у його підготовці члени КПРС. І вже в проекті програми закладено позицію, яка не співпадає з резолюцією XIX партійної конференції.

 

Дончик В. Йдеться про право, а тут сказано про практику, яка на основі цього права веде до національного нігілізму.

 

 

Драч І. Михайло Сергійович Горбачов теж каже: "В этих условиях существенно меняется представление о партии как о политическом авангарде. Оставаясь правящей, она отказывается от диктата и командных замашек". "Диктаты и командные замашки" – оце якраз ми нині маємо, це наші порядки.

 

Кравчук Л. Вибачаюсь, я завершу свою думку. Останнім часом нас закликають, в тому числі й присутні тут товариші, щоб ми активніше і серйозніше вивчали Леніна, щоб через Леніна ми зрозуміли наше життя, нашу перебудову – і це вірно. Але ви ж зрозумійте, Ленін ставив питання про залізну дисципліну, про організаційну єдність, про ідейну єдність. Ставив питання, що коли рішення вже прийнято, то воно є законом для кожного члена партії.

 

Осадчук П. А яке рішення? Параграф статуту про загальну освітню школу, про який ми зараз говоримо?

 

Кравчук Л. Це я читаю з резолюції.

 

Брюховецький В. Ми говоримо про умови, які склались, і про те, що потребує перегляду. Так давайте переглядати, ми можемо по-різному переглянути. Є проект, який треба обговорювати. Ми не заперечуємо правил, навпаки, в цьому проекті програми йдеться про вільний вибір мови кожної людини, кожної національності. Йдеться про те, що треба створити умови для розвитку не тільки української мови та української культури, а й культури і мови росіян в Україні, болгар, угорців і т. д. Все це в проекті є.

 

Дончик В. Дозвольте, будь ласка (читає): "Закон про державний статус української мови в жодному разі не може обмежувати російської мови як засобу міжнаціонального спілкування в СРСР та вільного розвитку мов національних меншостей, груп, які проживають на території України. Кожний громадянин вільно користується правом вільного спілкування рідною мовою". Такий закон готується.

 

Кравчук Л. До речі, це деталь, але, як вже друкується документ, треба з'ясувати таке (читає): "Рух вважає за необхідні постійні інформування про роботу щойно утвореного комітету конституційного нагляду". Його ще немає. Хто його утворював?

 

Курас І. Я хотів би перш за все ось про що сказати. Я поділяю думку, яка вже була висловлена в пресі. Тут товариші багато говорили, що преса однобічно висвітлює ці питання, але я вважаю, що в статті, яка надрукована в "Радянській Україні" та в інших республіканських газетах, це питання знайшло досить ґрунтовне висвітлення і з цим можна погодитись. Там єсть відповідні аргументи з цитатами позитивного і, так би мовити, критичного характеру.

 

Я хотів би звернути увагу ось на що. Із тих цитат Михайла Сергійовича Горбачова, які наводив шановний Іван Федорович, складається враження, начебто іде певне протиставлення КПРС її складовій частині – Комуністичній партії України. В проекті документа, який ми сьогодні обговорюємо, жодного слова про Компартію України немає.

 

Драч І. Тут, по-моєму, не говориться, що Комуністична партія України вийшла зі складу КПРС.

 

Курас І. Шановні товариші, а як же ми можемо співпрацювати на певній території, в певній республіці, в державному утворенні, де є відповідні республіканські партійні організації, їхні органи, обласні комітети компартії, районні, міські і т. д., є відповідна структура партійного будівництва, яка враховує, звичайно, і національні особливості...

 

Дончик В. (перебиває). А можна співпрацювати з КПРС, не співпрацюючи з КПУ?

 

Курас І. Якби розмова зводилась тільки до логічних силогізмів, я з вами продовжував би в цьому напрямку дискусію, а мова йде про те, що проводиться теза, наче на Україні перебудова йде повільніше, не так швидко відбувається, як у країні в цілому і т. д., і т. д., а це не зовсім співпадає, вірніше, зовсім не співпадає з тими оцінками, які давав Михайло Сергійович Горбачов, перебуваючи в Києві.

 

Кравчук Л. Там є критичні, звичайно, оцінки, а ви берете тільки одну сторону – давайте будемо виходити з головного.

 

Симоненко Р. Не треба говорити, що Компартія України вийшла з КПРС. Ми знаємо, на яких засадах вона створювалась, і певні, що вона завжди залишиться вірною складовою і невід'ємною частиною КПРС. Друге, про єднальну ланку. Хіба Комуністична партія України не реалізовує політику, яку виробляє Центральний комітет КПРС на Україні? Для чого ж тоді єднальна ланка між ідеями партії та ініціативою найширших народних мас? Цим і займається Комуністична партія України, вона є провідником політики, вона є складовою невід'ємною частиною, яка керує життям у нас, на Україні. Для чого потрібна єднальна ланка? Отже, якщо говорити, що немає Компартії України, потрібна єднальна ланка між перебудовними ідеями партії та ініціативою найширших народних мас.

 

Брюховецький В. У статуті Комуністична партія України розглядається як республіканська організація. Правильно я розумію?

 

Кравчук Л. Не республіканська партійна організація, а Компартія України, я підкреслюю, є складовою частиною КПРС. Є різниця? 

 

 

Сікора В. Я згоден з Іваном Федоровичем (Курасом) – дійсно, у проекті програми Руху не звернута увага на Комуністичну партію України, складову частину КПРС, на її діяльність в республіці. Згадаймо, що в період застою у партії була командна, військова дисципліна, партія була бойовим загоном. Що залишалось суспільству? Підкорятись тільки. Такими підходами ми не можемо зараз оперувати. Зараз виходимо з того, що партія цілковито змінила свій підхід як партійний лідер у вирішенні справ. І зараз, очевидно, надзвичайно потрібно для конструктивного, успішного здійснення партією своєї керівної ролі саме різні організації, різні форми активності.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, щоб нам продовжити розмову, хочу так поставити запитання. Якщо Рух в такій формі, як він є, визнає програму партії, визнає все, що висунула партія: політичну реформу, економічну реформу, резолюції, то для чого, я задаю запитання, потрібна програма Руху? Чому не може Рух вести роботу в рамках уже висунутої партією програми, висунутих партією ідей, чого він мусить ставити якісь свої ідеї, свої програми, коли він може заявити на одній сторінці, що організація, яка має створюватись, цілком і повністю визнає керівну роль партії, визнає партійні документи, визнає реформи, які зараз веде партія, до речі, вона їх розпочала, а не Рух, і все таке інше. Для чого ще якась програма, яка б ставила в порівняння програму КПРС і програму Руху, програму перебудови політичної платформи, яку висунула партія, і програму перебудови, яку висунув Рух?

 

Сікора В. Рішення пленумів – це основні напрями, а методи, шляхи, варіанти – зовсім інша справа.

 

Кравчук Л. А у вас є методи? Будь ласка, хто може назвати методи Руху?

 

Сікора В. Рух має зовсім інші методи, ніж партія. Рух має наміри впливати на людей через формування громадської думки, вести просвітницьку роботу, щоб ідеї проникли в саму гущу мас.

 

Дончик В. Відповісти на питання "партія і Рух" можна словами Михайла Сергійовича Горбачова: "Еще не заработал на полную мощность тот единственный двигатель, который способен обеспечить процесс перестройки. Я имею в виду демократию, самоуправление, активное вовлечение всех и каждого в перестроечный процесс". Це і є самоуправління. Саме цього й домагається Народний Рух. А хто проти того, що сказав Михайло Сергійович Горбачов?

 

  

Осадчук П. Треба визнати, що перебудова мислення в партійних рядах іде ще повільно. Це також слова Горбачова.

 

Кравчук Л. Вибачаюсь, я тут свою думку доведу до кінця. Одну хвилиночку, я не ставлю питання про те, треба чи не треба народної ініціативи, я не ставлю питання – треба чи не треба самоуправління. Я ставлю питання по-іншому. Ініціатива корисна і потрібна, але чому для цієї ініціативи потрібна програма, якщо вона повністю співпадає з програмою КПРС, із перебудовчими процесами політичними, з платформою перебудови? Для чого ще одна програма, ще одна якась організаційна ланка, яка мусить виясняти сьогодні співвідношення між КПРС і Рухом – чи це співпраця, чи це залежність, чи це лідерство? Що це таке? Ось про що йдеться.

 

Брюховецький В. Спробую на це відповісти. Ось у моїх руках Конституція Радянського Союзу. Стаття 51 говорить "В соответствии с целями коммунистического строительства граждане СССР имеют право объединяться в общественные организации, способствующие развитию политической активности, самодеятельности, удовлетворению многообразных интересов. Общественным организациям гарантируются условия для успешного выполнения ими своих основных задач". Тут нема жодної суперечності з нашою програмою.

 

Симоненко Р. Ми почали розмову з констатації, що всі ми – комуністи, що перебудову веде партія, що партія висунула програму. Так чому не вести перебудову у лавах партії? Для чого збоку робити те, що треба робити всередині? Я припускаю, що є партійні організації, в яких перебудова йде повільно, але чому не спрямовувати свої зусилля на те, щоб ламати таку практику, якщо вона є в партійних організаціях, щоб очищати партію, очищати із середини, якщо в цьому є потреба, якщо вирішувати конкретні питання через партію. Мені як комуністові незрозуміло, для чого потрібно створювати Рух, для чого паралельно йти, тиснути, підказувати партії, тоді як все це повинні робити комуністи за статутом. Партія – ініціатор перебудови, керівник перебудови, автор програми перебудови.

 

Кравчук Л. Я закликаю всіх товаришів обходитися без ярликів, тому що нас слухають мільйони людей.

 

Симоненко Р. Я ще нікому нічого не говорив, я викладаю свою думку, я маю право її викласти. Я за стажем досить давно в партії, але мені незрозуміло, чому у своїй рідній партії, яка вистраждала перебудову, не робити спільну справу. Ми ж усі комуністи, ми будуємо партію. А хіба партія не працює? Працює. А хіба її програма не розрахована на працю з людьми? Розрахована. Хіба партія не сказала, що в центрі всієї її праці є людина? Не потрібно ділити, декларувати, – потрібно працювати – оце основне.

 

Сікора В. Зрозуміло, що партія здійснює перебудову з труднощами, сама себе перебудовує – це складний процес. Частина комуністів виступила з ініціативою спробувати охопити безпартійні маси – не якимось таким воєнізованим рухом, а демократичним. Хіба це завадить партії? Не завадить? То чого ж партії відмовлятись від такої підтримки.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, ніколи й ніде, наскільки я це розумію, партія від підтримки народу не відмовлялась. Йдеться про те, чому ініціативна група не може знайти шляхів, форм, методів участі у тій великій роботі, яку веде партія, не створюючи ще однієї організаційної структури і не приймаючи ще однієї програми, якщо вже ми згодні з тим, що програма партії відповідає всім нашим бажанням і нашим корінним інтересам. Чому і для чого? – ось про що ми зараз і ставимо питання.

 

Осадчук П. Леоніде Макаровичу, якби ж так усі були конкретизовані на кожному місці, в кожній області, в кожному районі, то ми б на четвертому році перебудови говорили про великі успіхи. Ми ж шукаємо шляхів, як досягти тих успіхів.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, чому ми сьогодні так ставимо це питання? Тому, що ми з практики знаємо, що будь-яка організаційна структура, будь-яка організація, якщо вона створюється, – це залучення великих мас людей, а Михайло Сергійович Горбачов у Києві сказав, що зараз найголовніше для нас – це практична робота, щоб кожний без непотрібних слів взявся і робив свою справу. Для чого створювати якусь організацію?

 

Осадчук П. Люди це по-різному розуміють. Ось писала недавно преса про ставлення влади до ініціативи людей у місті Ярославлі: "Вы должны работать, а мы будем командовать".

 

Кравчук Л. Я кажу, що ми можемо знайти можливість активної участі в роботі по виконанню того, що висунула вже партія. До речі, я хочу сказати, що ви тут допускаєте неточність. Одна справа з'їзд, одна справа XIX партконференція там дійсно, як сказав Михайло Сергійович, визначені лінії, стратегія. А між з'їздом і конференцією зараз уже відбулися пленуми, де все конкретизовано, визначені форми, методи, шляхи, строки все визначено.

 

Драч І. А народу залишається йти стрункими лавами. (Сміх.)

 

Кравчук Л. Партія, Іване Федоровичу, є керівною силою і політичним ядром нашого радянського суспільства. І ніколи ніде партія не казала, що народу треба йти за нею стрункими лавами.

 

Драч І. Але той самий Михайло Сергійович каже про те, що партія відстає з ідеологічним забезпеченням. Мені здається, що особливо відстає у нас, в Україні. Це моя точка зору.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь. Значить, я можу зробити висновок, що всі ці позиції, де партія відстає, заповнить Рух і все піде вперед. Так?

 

Драч І. (разом з іншими). Народ допоможе, під керівництвом партії народ це зробить.

 

Сікора В. Рух – це антипод застою!

 

Кравчук Л. Шановні товариші, може, не хором, якщо можна.

 

Драч І. Щоб ми не перетворювались на ті середньовічні диспути в Києво-Могилянській академії – давайте говорити по суті й конкретно.

 

Курас І. Все-таки нам потрібно уточнити поняття "Рух". В проекті сказано, що Рух – це організація, а далі цілком логічно автори завершують свій документ організаційними питаннями: організаційна структура та форми діяльності. Рух давно існує, він почався ще з початком перебудови. Я також хочу нагадати деякі висловлювання Михайла Сергійовича Горбачова – ми всі до них зверталися. Він багато разів говорив і в Києві, і в Москві, і на XIX партконференції про те, що все наше суспільство – на місцях, і в республіках, у віддалених селах і містах підтримують перебудову. Оце і є політична платформа руху, справді народного руху, в якому беруть участь робітники і селяни, інтелігенція – всі верстви населення, молодіжні групи і самодіяльні організації. Це перша ситуація. Друга. Тут товариші згадували товариство "Милосердя", жіночі організації, Фонд культури, "Меморіал" і т. д. Все-таки це самодіяльні організації, які ставлять перед собою певні завдання, як допомогти партії, і не висувають своїх планів виховання історичної свідомості, пам'яті, розвитку культури і т. д. Все це добре відомо і немає рації повторювати. У чому принципова відмінність проекту документа, про який сьогодні йде мова? У тому, що він робить спробу підняти загальні питання. Там, де йде мова про співпрацю з громадськими організаціями, які вже створені, – це побіжне, Рух має намір з ними співпрацювати, в тому числі із партією.

 

У такому всеохоплюючому прагненні цей документ виходить за межі інших організацій, які мають цілком конкретні напрямки роботи. Тут проект набирає, я б сказав, політичного характеру, претензії тут виходять за межі самодіяльної організації. Оскільки тут ставляться питання саме політичного характеру, оцінка і ставлення до партії, інших організацій та державних установ – проект програми виходить за межі конкретної якоїсь організації, яка ставить цілком конкретні цілі. Може, саме в цьому ахіллесова п'ята цього документа, який не зміг відобразити конкретні шляхи, форми участі Руху в житті народу.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь – це вже план роботи по виконанню того, що запланувала партія, а не програма Руху.

 

Драч І. Рух – це та основа, яка дає буяння народного життя, конкретний вияв дій самодіяльних народних мас, та основа, яка дає можливість партії весь час оновлюватись, бути справжнім лідером суспільства. Ось в чому, як мені здається, сила Руху.

 

Кравчук Л. Шановні товариші, я вибачаюсь, мені дуже важко керувати в тій ситуації, коли всі разом ведуть мову. У нас дуже багато проблем і нам хотілося б перейти до інших. Нам не вдалося дійти до якихось спільних конкретних висновків і таке завдання не ставиться. Ставиться інше завдання: допомогти телеглядачам розібратися, хто прав і хто не прав. Тому я хочу звернутися до Веніаміна Дмитровича Сікори, він у нас доктор економічних наук, професор. Люди запитують, що лежить в основі економічного суверенітету республіки, чому автори проекту взяли за основу економічний романтизм, чому ніде в проекті ні слова не сказано про те, що для того, щоб краще жити, треба краще працювати. І цілий ряд інших запитань, пов'язаних з тим, що людям багато обіцяють: і компенсацію за інфляцію, і ототожнення праці догляду за дитиною із суспільно корисною працею, і все таке інше. Але як це можна зробити без праці – про це загалом нічого не мовиться, навіть заклику в проекті нема, що для того, щоб все це було, потрібно краще і ефективніше працювати.

 

Сікора В. Леоніде Макаровичу, ви поставили питання конкретне, але щоб на нього відповісти, потрібно виходити з того, що зараз Союз, світ і наша республіка стоять перед необхідністю виживання...

 

Кравчук Л. Я ставлю конкретне питання: що лежить в основі економічного суверенітету республіки?

 

Сікора В. В проекті сказано, що республіка втратила певні ознаки економічного суверенітету. Це випливає з того, що адміністративна централізована система позбавила республіки реальних прав.

 

Кравчук Л. Питання поставлено так: що лежить в основі економічного суверенітету?

 

Сікора В. Що повинно лежати в основі економічного суверенітету? Насамперед в основі повинні лежати певні відношення до різних видів власності на території республіки.

 

Кравчук Л. Яка тут теза проводиться?

 

Сікора В. У першому варіанті проекту було сказано про те, що, зберігаючи загальносоюзну державну власність, разом з тим на території України має бути надане право республіканським органам, Верховній Раді України розпоряджатися закріпленими за республікою засобами виробництва та всіма видами власності.

 

Кравчук Л. А зараз як сказано?

 

Сікора В. Зараз там про власність немає нічого.

 

Драч І. Ми підпорядковані, ми піддаємося отому диктату союзних міністерств і відомств, конкретика нашої ситуації замовчується.

 

Сікора В. Мова про взаємини між республікою і загальносоюзними відомствами й міністерствами, які у 30-х роках були поставлені у рівень із найвищими державними установами.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, треба уточнити. Ми визнаємо, що земля – не народна власність?

 

Сікора В. Загальнонародна власність.

 

Кравчук Л. Дальше, в розділі "Економіка" читаємо, що земля може надаватися селянам у довічне користування з правом спадкоємності.

 

Сікора В. Це уже є на практиці.

 

Кравчук Л. Немає, не треба казати, що є. Скажіть, будь ласка, де таке є?

 

Сікора В. У Латвії уже надається земля у довічне користування

 

Кравчук Л. Я вам кажу про конституційний порядок. Мені, бачте постійно кажуть, що я щось придумав, що в проекті не було і немає ніякого неузгодження з Конституцією. Я вам навів конкретний випадок.

 

Сікора В. Леоніде Макаровичу, можна землю передавати в оренду? Як ви вважаєте?

 

Кравчук Л. Можна і передається.

 

Сікора В. Вибачте, але основами законодавства це заборонено. (Сміх.)

 

Кравчук Л. Треба вносити зміни у законодавство.

 

Сікора В. Але основи законодавства будуть змінені тільки за пропозицією пленумів ЦК КПРС у Верховній Раді СРСР на якомусь засіданні.

 

Кравчук Л. В даному разі я говорю про Конституцію як вищий закон.

 

Сікора В. Всевладдя в міністерствах і відомствах не має нічого спільного ні з соціалізмом, ні з перебудовою.

 

Кравчук Л. Одну хвилиночку. У п'ятому пункті проекту ніде нічого не говориться про колгоспи і радгоспи, йдеться тільки про малі, середні та великі господарства.

 

Сікора В. Мова не про господарства, а про підприємства.

 

Кравчук Л. Я можу поставити питання так: чи визнає проект програми колгоспи, радгоспи, колективну власність?

 

Сікора В. Сталінського й застійного часу колгоспи й радгоспи – це не кооперативна власність, це – перекручена державна власність.

 

Кравчук Л. Ми з вами також люди застійного періоду?

 

Дончик В. Ми на початку зробили заяву, сказали, що ми у нерівноправному становищі. Більшість телеглядачів не знають, про що ми говоримо. В пресі вони читали щось одне, про заклик до самостійності, читали про те, що ми хочемо ради забрати і таке інше...

 

Кравчук Л. Будемо повторювати заяву? Вона вже проголошена.

 

Дончик В. Ми не можемо зараз обговорювати те, про що більшість людей не знає.

 

Кравчук Л. Я ж не просто голослівно щось кажу, я читаю положення і задаю конкретні запитання, на які треба відповісти. Ось ще таке питання, давайте спробуємо на нього відповісти...

 

Драч І. (перебиває). Ви все ж таки не хочете нас слухати, ви ведете свою лінію і, так би мовити, закручуєте все у вигляді кросвордів, а ми повинні розгадувати ваші кросворди і ребуси. Ми не домовлялися, що це будуть запитання і відповіді.

 

Дончик В. Серед нас тут є поети, доктор економічних наук, філологічних наук, а в роботі над проектом програми брали участь різні фахівці, а тут тільки один економіст і т. д., і т. д. Ми вважали, що з таким проектом, де будуть фахівці різних галузей, можна виходити на всенародне обговорення. Зараз ми не будемо цього робити. Цілість проекту складалася не одним Драчем-поетом, не доктором філологічних наук Дончиком, а складалася правовиками, економістами. Зараз ми не будемо розшифровувати якісь такі питання, бо в кожному щось бачиться не те.

 

Кравчук Л. Прошу пробачення, ми прийшли обговорювати проект програми?

 

Дончик В. Ні, ми прийшли вести розмову довкола проекту програми.

 

Кравчук Л. Ми зводимо розмову до загальних проблем, а повинні вести розмову про проект програми.

 

Дончик В. Поки не вирішимо загальні проблеми, що ж нам говорити про конкретні?

 

Кравчук Л. Давайте з'ясуємо деякі конкретні питання, а потім перейдемо до загального. Прошу відповісти на таке запитання. Написано, що Рух бореться за правові, економічні та політичні гарантії курсу перебудови у нашій республіці й у всій країні, за здійснення радикальних – підкреслюю, радикальних, реформ у галузі економіки, охорони здоров'я, освіти, культури, науки (це все мені зрозуміло), преси (це також зрозуміло), релігії.

 

Брюховецький В. Приймаємо, приймаємо – це редакційний недогляд.

 

Кравчук Л. А як би ви записали, скажіть, будь ласка?

 

Брюховецький В. Без релігії, бо це справді редакційний недогляд, про це вже в одній із публікацій було і ми це приймаємо, тут справді помилились.

 

Сікора В. А що тут такого незрозумілого є – радикальні реформи у ставленні до релігії?

 

Кравчук Л. Товариші, до мене надійшло запитання і я повинен відповісти. Релігія це ж не державно-церковні відносини, релігія – це християнство, мусульманство. Ви що, будете радикальну реформу християнства робити? Розумієте, до чого я це веду? Коли програма взяла всеосяжні проблеми вона не змогла і не зможе в жодному випадку дати на них чітку відповідь: від релігії до екологи, від екології до мови, тобто все, чим живе суспільство, партія все бере на себе. Рух ставить перед собою завдання, що він допоможе у всьому цьому.

 

Симоненко Р. Я хотів вас підтримати, хоч ви мені не даєте слово Я хотів навести приклад, як партія розробляє програму. Скільки було проведено нарад, скільки зустрічей, зараз ведеться підготовка до пленуму по національних відносинах, серйозна ведеться підготовка. Думати, що можна одним документом, залучаючи окремих юристів, шановних спеціалістів, фахівців зробити всеосяжний такий документ і навколо нього згуртувати масовий рух – це мені здається, трошки не реалістично. Очевидно потрібні більш солідні розробки, які веде партія.

 

Я хочу повернутися до принципового питання. Всі ми – члени партії і за стосунки між Рухом і партією маємо відповідати. Тут написано, що Рух має бути соціальним гарантом революційного оновлення суспільства Що це таке – я не знаю. Чому не партія гарант? Так хто гарант – партія чи Рух''.

 

Брюховецький В. Спробую відповісти на це питання. Якщо ми комуністи, ми повинні визнавати об'єктивні реальності. Рух – це об'єктивна реальність, тому я не бачу жодної суперечності в тому, що Рух оформлюється в організацію, яка визнає керівну роль партії, допомагає партії, і народ повинен бути гарантом. Партія – авангард нашого Руху, а якщо народ не включити в цю роботу – нічого не вийде.

 

Симоненко Р. Проблема в тому, що Рух не може бути гарантом. Найбільш ефективним засобом підтримки перебудови є підтримка тої сили, яка була ініціатором перебудови, створила її програму і зараз перебуває в неймовірно складних умовах, перебудовує себе і розробляє конкретну програму перебудови. Я думаю, що потрібно визначити принципове питання: як допомогти партії привести в дію найширші народні маси, не братися за всі питання, взятися за якісь конкретні – екологію, "Меморіал" та інші речі...

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, тут вже запитання надходять.

 

Дончик В. Я хочу взяти слово, тому що відчуваю, як виборці, мої, зокрема письменники десь колись скажуть про те, що всю нашу письменницьку сім’ю хвилює. Що мається на увазі? Прошу трошки уваги. Читаю: "Что сделали для этого, для перестройки киевские литераторы, которые действовали на собрании?" це «Правда України" за 22 лютого. "Чи не розрахована ця провокація на безкарність під прапором демократії?" – це "Робітнича газета . Третє: "Розпалити хочуть міжнаціональні конфлікти і на цій хвилі прийти до особистої влади". Четверте: "Схоже, що нам пропонується ще одна партія На наш погляд, досить цієї, яка є". П'яте: "Вони (це вже з уст великого партійного керівника, першого секретаря Черкаського обкому КПУ) не тільки заперечать керівну роль партії, а вмістять звернення зламати існуючу політичну систему, по суті це завуальований заклик перейти від політичних дискусій до застосування сили". І ще одне: "Ради без комуністів... Як виникне нова організація, осталось тільки команду подати: "Руки вгору!"

 

Я хочу сказати, що письменники жили кілька тижнів в обстановці отакого висвітлення проекту програми в пресі. Не видно, щоб ці люди читали проект програми після надрукування. Я був здивований, я думав, що після надрукування почнуться інші розмови. І все це надруковано в республіканській пресі: "Робітнича газета", "Правда України", "Радянська Україна", "Прапор комунізму" та обласній – "Черкаська правда".

 

Осадчук П. Напрошується отакий висновок. "Ряд керівників великого і малого рангу досі ще не усвідомили масштабу змін, які відбуваються в країні, продовжують себе тішити ілюзіями, що реформи рано чи пізно спіткнуться об якісь перешкоди і все повернеться до дорогих їхньому серцю командних порядків". Це, до речі, слова Михайла Сергійовича Горбачова. Я адресую ці слова тим людям, які це все говорять.

 

Кравчук Л. Мені задають запитання, хочу на нього відповісти. Ще раз хочу підкреслити, що ніякими загрозами, навіть судом мене ніхто з позиції, яку я займаю, не зіб'є. Я також хочу підкреслити, що ніколи і ніде Кравчук не виступав проти письменників – ніколи і ніде. Що письменники пишуть, хто їх читає, де читає, чи беруть у бібліотеках їхні книги чи ні, чи лежать вони у міських книгарнях, чи у підвалах – це справа літературної критики, читачів і письменників.

 

Але коли якась людина перейшла від свого професійного заняття до політичної діяльності, то я веду і буду вести з нею боротьбу за принципи, незалежно від того, хто ця людина за своїм професійним спрямуванням. Це я кажу до того, що є спроба зараз повернути справу так, мовляв, хтось хоче когось посварити, народ з письменниками і таке інше. Це, розумієте, несерйозно. Коли я почув, Іване Федоровичу (до Драча), що ви у своїй передвиборній програмі, а це дуже відповідальна програма, заявили, що Кравчука за ту передачу потрібно притягати до суду, і з ваших слів пішов галас по всій республіці, то це воно не зовсім підходить людині, яка займає такі гуманістичні позиції, представляє таку солідну організацію, затикати рота товаришу Кравчукові.

 

Я ставлюсь до цього, підкреслюю, негативно. А те, що хтось не розібрався в чомусь – це справа його особистої честі. Усе оте, що ви зараз кажете, ви маєте змогу написати і надіслати в газету. Іде критика, іде дискусія, але для чого зразу ярлики?

 

Дончик В. А як ви ставитеся до таких слів: "По суті їхній лозунг зводиться до слів "Самостійна Україна". Так у пресі написано.

 

Кравчук Л. Я висловив своє ставлення про дискусію, яка зараз іде. Давайте не будемо повертатися до цього питання.

 

Брюховецький В. Ви ж читаєте ці газети. Невже ви не вказуєте редакторам, коли вони роблять помилки? Якщо пишуть, що ми закликаємо до самостійної України, то де це видано? Я вважаю це образою для себе як комуніста.

 

Кравчук Л. Ви зверніться до газети і висловіть своє ставлення.

 

Брюховецький В. Я запитав про ваше ставлення. Ви це читали?

 

Кравчук Л. Я просто не все читаю. Я не можу все читати.

 

Брюховецький В. А чому ж тоді газети не друкують позитивні відгуки?

 

Симоненко Р. Леоніде Макаровичу, хочу сказати позитивне про Івана Федоровича Драча. Хоча він здивований, але я шанувальник його поетичного таланту. Зараз я не хочу говорити про "Баладу про люльку", яка мені дуже подобається. Якщо можна, я зачитаю кілька рядів з іншого вірша. Ви писали: "Священний муре "Арсеналу", схиляюсь до твоїх грудей і чую силу небувалу, як чув міфічний той Антей, припавши до землі сирої..."

 

Драч І. Яку ви бачите принципову різницю сьогоднішнього Драча з тим, що писав ці рядки?

 

Симоненко Р. Принципової різниці не бачу. Навів я ці рядки не для того, щоб вас звинувачувати, але мені здається, що коли б ви до цієї програми, до цієї ініціативної групи залучили той же "Арсенал", тих же робітників, то нам було б зараз розмовляти значно легше, веселіше.

 

Драч І. Справа в тому, що ми були поставлені із самого початку в такі умови, що, мовляв, працюйте у своїх стінах, на рівні письменників і т. д., не витикайтесь за межі. Це було поставлено, дорогий Леоніде Макаровичу, під час розмови, у якій брав участь Юрій Никифорович Єльченко і ви. На цій розмові були присутні Борис Олійник...

 

Симоненко Р. Шановний Іване Федоровичу, я не про це зараз хочу сказати, я хочу сказати, що потрібно, очевидно, в цій справі з повагою ставитись не тільки до своїх колег, а й до тих же київських робітників. Тут наводили приклади, мені здається, різких і невиправданих звинувачень проекту. Я згоден з вами, але звинувачувати київське робітництво у міщанстві – почекайте, я жодного разу вас не перебивав – несправедливо. Ви щойно говорили про виступ Леоніда Макаровича на засіданні. Проект не виростає сам по собі, він виростає з якогось середовища, з якихось настроїв. Можна зняти ті чи інші формулювання, але його загальний напрямок, його дух, те, що стоїть за проектом, зняти не можна. Я приїхав із Мінська, був там в Інституті історії. Підходить до мене земляк із Богуславщини. "Ви з Києва?" – "З Києва". Розмова була різна, а потім він мене питає: "Скажіть, у вас уже є Народний Рух?" Я йому все сказав, що знаю, а він каже: "Як же так? У нас дев'ятнадцятого на стадіоні був мітинг неформальних організацій, прочитали телеграму з Києва, в якій говориться, що на Україні уже є Рух".

 

Я не хочу тут нікому робити закид, почекайте, я ж не слідчий, я хочу тільки сказати, що нема в мене жодних підстав думати, що ви підписували і надсилали цю телеграму, але можна думати, що хтось іде попереду цього процесу. Ми часто забуваємо, що говорив Ленін, як треба оцінювати кожну річ. Він говорив і про те, кому це вигідно. Реалізувати оцей проект в деякій мірі означає підривати віру в те, що партія здатна довести на Україні перебудову до кінця і потрібні додаткові сили. У мене таке враження, я висловлюю свою думку.

 

Брюховецький В. Ви дуже цікаво сказали про робітників, я вас цілком підтримую. Це, можливо, наша помилка, що ми не залучили робітників "Арсеналу", але справа в тому, що опублікування цього проекту тепер дає прекрасну можливість робітникам "Арсеналу" висловитись. У нас ось лежать п'ятсот сімдесят п'ять підписів робітників тільки з Івано-Франківська.

 

Симоненко Р. Дозвольте зачитати одне місце з резолюції XIX партійної конференції, де мовиться про роль інтелігенції в національних відносинах. Там написано: "Общий климат национальных отношений в огромной мере зависит от ее интеллигенции, гражданской зрелости и глубины понимания коренных интересов своего народа и общества в целом". Якщо відповідально тут поставитись до цього, то, мені здається, можна було б якось сьогодні вести дискусію інакше або не вести її взагалі. Принаймні, я так вважаю.

 

Кравчук Л. У мене чимало записок, я хочу зачитати тільки деякі. Я узагальнюю. У багатьох записках (потім їх можна буде подивитись) ідеться про наше ставлення до Руху, питання, чому так гостро ведемо розмову, чому один одного перебиваємо – і таке тут є, чому такі різкі оцінки в нашій пресі. Я цілком з вами погоджуюсь. Розумієте, що люди кажуть? Якщо у виступах письменників і не тільки письменників будуть з'являтися такі слова, як "здичавіле міщанство", "манкурти", "чиновницька камарилья", "деградований морально робітник Києва", то як людям все це зрозуміти? Чому в нас розмова починається з того, що обов'язково когось потрібно принизити, комусь потрібно нав'язати ярлик, комусь потрібно категорично сказати, що оце чиновник і з ним треба вести розмову по-чиновницьки.

 

Драч І. Ви вважаєте, що манкуртами не можна називати, а націоналістами можна. Так?

 

Брюховецький В. Ви не знаєте контексту, в якому були сказані ці влучні слова... Це сказала Раїса Іванівна Іванченко, на яку писали анонімки...

 

Кравчук Л. (перебиває). При будь-якому контексті слова потрібно підбирати.

 

Брюховецький В. Правильно, згоден, але контекст, теж треба знати. Якщо говорити про робітництво, то це справді авангард нашого суспільства і ми це як частка народу розуміємо. Але я хочу сказати отаку річ. Нам кажуть – чому ви не радитесь із робітниками? Зараз я доктор наук, але я робітник, я слюсар п'ятого розряду, зараз, можливо, дивляться члени моєї бригади, з якими я перед вступом до університету працював на трьох машинобудівних заводах.

 

Сікора В. Як ви поставитесь до робітника, який по телебаченню виступає і каже: "Від того, що я буду балакати українською мовою, буде більше м'яса?"

 

Кравчук Л. По-перше, він висловив свою думку, можливо, невірну, але він не вживав слів "деградований морально" і нікого не нагороджував епітетом "манкурти", "чиновницька камарилья", "бюрократи".

 

Осадчук П. Леоніде Макаровичу, чому ви всі ці речі підверстуєте до обговорення проекту програми Руху?

 

Кравчук Л. Я не підверстую, це мене заставляють підверстувати.

 

Осадчук П. Ці вислови не стосуються проекту.

 

Кравчук Л. Давайте обговоримо ще одну проблему, тому що час іде. Чи аналіз роботи народних фронтів і "Саюдіса" прибалтійських республік не приводить нас до якихось роздумів, що коли буде створена організація, то незрозуміло, хто кого буде залучати, хто туди може йти, а хто не може, хто хоче, тобто прийдуть ті, які зараз входять до складу УХС, УДС. (Сміх.) Вибачаюсь, Іване Федоровичу, може, якось тихіше, я вас дуже прошу, я ж не закінчив розмову. Я не думаю, що ви не знаєте тих розмов, які велися на Жовтневій площі з гаслами – всі там ходили, всі там були, бачили ті гасла. Всі, хто там були присутні, підтримують Народний Рух.

 

Драч І. До речі, ви весь час підтверджуєте, що ми були. А звідкіля ви знаєте, що ми там ходили, що ми чули?

 

Симоненко Р. Якщо ви ініціатор Народного Руху, то чому ви не йдете туди, де збираються ваші прихильники?

 

Драч І. Я вчора був на 5-тисячному мітингу. З приводу цього вважаю, що у нас великою мірою використано ситуації, які склались у Прибалтиці та в інших так званих рухах, фронтах і т. д. Але у нас, перш за все, визнана керівна роль Комуністичної партії – цього в інших проектах і програмах цих рухів і фронтів, як ви знаєте, немає. Це принципова фундаментальна різниця.

 

Кравчук Л. Ми вже про це вели розмову.

 

Драч І. Так, ви кажете, яка різниця. Ми, на відміну від фронтів та рухів, що діють у Литовській, Естонській республіках, закликаємо до співпраці не тільки українців, а й росіян, євреїв, поляків і т. д.

 

Кравчук Л. Іване Федоровичу, чи читали ви, що пишуть газети "Колокол" і "Дзвонарі"? Там сказано, що на самому початку в тих фронтах була дуже цікава і дуже гуманна програма, але поступово логіка класової боротьби, логіка суспільного розвитку, логіка політичної боротьби привели до того, що ті, хто вступали до Народного фронту, почали все дальше і дальше відходити від попередніх, дуже гуманних цілей і завершилось це тим, що зараз дійсно йде боротьба. Ви, мабуть, теж читали у "Правде" про 100-тисячний мітинг, на якому росіяни і поляки виступили проти закону про мову, тому що цей закон ставить їх у нерівне становище. Розумієте, не можна так безвідповідально ставитися до людей. Без врахування особливостей сучасного життя створювати організацію, яка невідомо як буде регулюватись, хто туди в цю організацію ввійде, бо ж немає ніяких, так сказати, меж.

 

Осадчук П. Це буде та якраз організація, яка буде протистояти різним деструктивним силам.

 

Брюховецький В. Леоніде Макаровичу, якщо ми говоримо про те, що створюється Рух, кажуть, що є Гельсінкська спілка. Так, може, саме тому треба створювати Народний Рух на противагу Гельсінкській спілці, а цих людей що – розстріляти чи вигнати? Ні. з ними треба працювати, давайте будемо переконувати їх, а не відкидати, ніби це якийсь непотріб.

 

Кравчук Л. Ви вважаєте, що ці організації, які зараз існують, скажемо, партійні, радянські, профспілкові, комсомольські, різні товариства не можуть переконати цих людей, а потрібно, щоб переконав їх Рух? Чому?

 

Брюховецький В. Давайте втягнемо їх в конкретну роботу. Розумієте в чому річ? Я вчора вів мітинг і бачив, що є люди, які дуже правильно говорять, але коли доходить до дій, то немає якогось бажання працювати. Давайте спробуємо залучити ці сили. Це, як правило, молоді люди, в них повно енергії, вони ходять на мітинги, їх не приймають там, їх не приймають тут. Давайте ми, комуністи, будемо з ними працювати.

 

Кравчук Л. А хто вам заважає з ними працювати?

 

Брюховецький В. Так ми ж і працюємо, але результату немає. Давайте поставимо їм конкретне завдання в руслі програми Народного Руху. Хай працюють, а якщо не будуть працювати так, як вимагає програма, значить, вони не є члени цього Руху. Ми ж повинні вірити у свій народ.

 

Курас І. Леоніде Макаровичу, як ви вважаєте – чи не полягає помилка компартій Прибалтики в тому, що безконтрольно випустила цей стихійний масовий рух народів, визнала його, а потім, коли він набрав уже характеру такої стихійної сили, не спроможна була у згоді з мистецтвом політичного керівництва управляти цим рухом. Це, очевидно, урок, який нам на Україні не треба повторювати.

 

Кравчук Л. Вибачаюсь, я хочу сказати одне лише речення. Відозва, яка обговорювалась на цих зборах, звичайно, не надрукована.

 

Осадчук П. Відозва до народу, а нас звинувачують, що ми говоримо від імені народу.

 

Кравчук Л. Я хочу ось що сказати. Відозва починалася з того, що перебудова на Україні йде дуже повільно, що їй заважають. Значить, із самого початку все йшло на конфронтацію.

 

Осадчук П. Я знайшов цей абзац, хай почують люди, що є в основі так званої конфронтації. "Наша мета – очищення і розвиток соціалізму у нинішньому уявленні, природний розвиток усіх націй і народностей, які живуть на Україні, процвітання України між вільними вільної, між рівними рівної радянської держави в союзі рівноправних соціалістичних держав, республік, систем. Наш поклик: діяння в ім'я торжества благородних цілей гуманізму і оновлення соціалістичного суспільства". Яка тут конфронтація?

 

Кравчук Л. Петре Іллічу, хочу сказати, що історія знає дуже багато прекрасних слів, які говорились народу, знає багато благородних гуманістичних цілей, але я ще раз підкреслюю, що коли в програмі або в будь-якому русі, у будь-якій організації не будуть чітко визначені цілі, шляхи, я хочу довести (я вас не перебивав, коли ви читали, ви емоційна людина, ви тому й поет, що ви емоційна людина, але я маю право довести свою думку до кінця) – коли не будуть розставлені рушійні сили, коли не буде сказано, кому, що, як і коли робити, коли конкретно не будуть визначені форми, методи роботи, коли не буде чіткої організаційної структури, то цей Рух перетвориться в такий, що буде важко керований, до нього можуть примазатись усі, хто хоче і як хоче, а коли критична маса якось зміниться, то невідомо – підкреслюю, невідомо – куди може повернути ця організація і до чого це приведе.

 

Ви говорили про тисячу листів. Мені особисто надійшло більше трьохсот листів. Україна – багатонаціональна держава і люди дуже уважно читають, що, до чого і як. І людей вже непокоїть, як це буде, коли у нас дев'ятнадцять мільйонів не україномовного населення – їх хвилює їхнє майбутнє життя. Комуністи виважують усе і думають, як не допустити якихось перекосів, як спрямувати цей Рух в таку організаційну форму, яка б відповідала інтересам народу. Ми над тим думаємо, а ви створюєте нову програму, а ми запитуємо, чому ви не можете працювати в рамках уже висунутої КПРС програми. Чому?

 

Дончик В. У нас у програмі записано, що Рух виступає проти ігнорування національних інтересів росіян та представників інших національностей, які компактно проживають – як болгари, молдавани, угорці, поляки, кримські татари.

 

Кравчук Л. Я вибачаюсь, наш час закінчився. Хочу подякувати всіх товаришів, які брали участь у розмові, за те, що така розмова відбулася, була гарячою, але цікавою.

 

Драч І. Ви скажіть керівникам усіх областей, щоб вони не цькували людей, які підтримують ідею Народного Руху.

 

Кравчук Л. Товариші, до побачення, до нових зустрічей. Я думаю, що ми ще продовжимо нашу розмову".

 

Здається, більшої популяризації НРУ, як дискусія навколо проекту програми у прямому ефірі, важко було б придумати. Виконуючи свою роль захисника інтересів КПРС-КПУ, Леонід Кравчук проявив увесь свій дискусійно-полемічний талант, щоб виконати покладену на нього місію. Він критикував проект програми і Рух з ортодоксальних комуністичних позицій, ставив під сумнів потребу і доцільність створення програми Руху та й самого Руху, проте незрозуміло, чому він дозволив опублікувати цей документ у газеті "Літературна Україна"? Не дивно, що дискусія звелася до політичної еквілібристики, вірніше, до політичного лукавства. Якщо б Кравчук міг бути відвертим, він би заявив: "Я виступаю проти того, щоб НРУ мав свою програму, але я всяко сприяв, щоб проект такої програми було надруковано, бо я добре поінформований, що робиться в республіках Балтії".

 

У свою чергу, члени ініціативної групи створення НРУ могли б заявити, що їхні запевнення допомагати КПУ в перебудові насправді означають намагання дистанціюватися від керівної ролі КПУ і керуватися власними програмними настановами. Попри усю дипломатичність-все ж деякі вислови були такими, що робили різку межу між Рухом і УГС.

 

Володимир Яворський, поминаючи складність політичної боротьби, у якій задля перемоги супротивні сторони вдавалися до компромісів та лукавства, дав таку характеристику трансльованої по телебаченню дискусії: "На жаль, члени ініціативної групи не знайшли в собі мужності, щоб чесно і відверто викласти свої позиції і тим самим показати телеглядачам своє принципове розходження з брежнєвськими реакціонерами партійно-бюрократичного апарату Щербицького. Ця дискусія ще раз підтвердила хибність позиції тих, хто йде на компроміси у принципових питаннях" (Інформатор-14. – 1989. – 6 березня.)

 

На мою думку, жоден із рухівців і гадки не мав, щоб "чесно й відверто викласти свої позиції", та й чіткі позиції у них ще не викристалізувались. У їхніх висловлюваннях було багато плутаних, незрілих думок. Партійні білети, з одного боку, прив'язували і споріднювали їх з комуністичною ідеологією періоду перебудови, а з другого боку, їх манила перспектива республік Балтії творити в межах комуністичної системи республіку з національною мовою, культурою, економікою. Обрана ініціаторами створення НРУ хитра тактика під час дискусії спричинила бродіння в умах багатьох комуністів, які вирішили приєднатися до Руху задля відродження України. Процес цей був дещо повільний, але в кінцевому етапі – результативний.

 

Ставлення ЛОО УГС до проекту програми НРУ

Того ж дня, коли ініціативна група створення НРУ вела в прямому ефірі дискусію з Л. Кравчуком, на моєму помешканні відбулося розширене засідання ради ЛОО УГС. Ми обговорили два питання: ставлення ради ЛОО УГС до проекту програми Народного Руху України і ставлення до виборів у Верховну Раду СРСР. У засіданні ради взяли участь члени Виконавчого комітету Михайло Горинь і Вячеслав Чорновіл. У вступному слові я сказав: "Головне питання порядку денного нашого нинішнього розширеного засідання ради – ставлення до проекту програми Народного Руху України за перебудову. Це буде ставлення тільки Львівської обласної організації, а ставлення всієї УГС виробить Всеукраїнська координаційна рада, що відбудеться в Києві. Сьогодні ми започатковуємо обмін думок на цю тему з метою з'ясування позиції членів ради ЛОО УГС з цього питання". Я дав коротку характеристику кількох важливих положень проекту програми, зробив акцент на неприйнятному для УГС визнанні Рухом "керівної й спрямовуючої сили КПРС". "Звідси однозначний висновок: треба кожному членові УГС брати найактивнішу участь у формуванні осередків Руху і впливати на формування його ідеологічних засад та форм діяльності".

 

Своє ставлення до НРУ і його проекту програми висловили кілька учасників засідання. Першим слово взяв Ярослав Путько.

 

Путько Я. Повністю підтримую проект програми Руху, звичайно, потрібно її дещо поправити й доповнити, але в цілому програма прекрасна, її треба підтримувати. Треба написати звернення і роздати його робітничим колективам, щоб робітники поставили свої підписи на підтримку Руху. Я говорив з багатьма робітниками – вони підтримують програму Руху. Треба домагатися, щоб проект програми обговорювався в робітничих колективах.

 

Чекальська Л. Кожен повинен робити все, що може. Я без узгодження зі Спілкою вирізала з газет негативні відгуки про Рух і разом зі своїми знайомими написали протести. Про Кравчука ми написали, що він повинен подати заяву про звільнення зі своєї посади. Щойно я була у Тернополі й без всякого узгодження написала так: "Повністю підтримую створення Народного Руху України, який буде боротися з національним нігілізмом, бюрократичними застійними явищами, всіляко сприяти перебудові. Ми за Народний Рух!" За короткий час ми з Горохівським зібрали триста дев'ятнадцять підписів і сьогодні вже рекомендованим листом відправили в "Літературну Україну", а копію – у "Правду України". Ми повинні підтримувати Рух.

 

Чопко Б. Програма Народного Руху слабенька, треба було б внести ряд змін, але ми вимушені її підтримувати, тому що зараз сили роздрібнені, а тому треба вступати до Руху, але не як члени Української гельсінкської спілки, а як окремі громадяни, і проводити в Русі свою лінію.

 

Яворський В. Я також вважаю, що Народний Рух України треба підтримати. Підстав, щоб виступати проти Руху – немає.

 

Горинь М. Я уважно прочитав проект програми. Пункт про керівну роль партії розходиться з нашими принципами. Щодо створення самої організації – Народного Руху України, то цей процес треба підтримати.

 

Такої ж думки був і Вячеслав Чорновіл. Члени ради одноголосно підтримали створення НРУ без керівної ролі партії, обговорили питання, пов'язані з виборами до Верховної Ради СРСР.

 

Загальна характеристика цього засідання дана у черговому випуску "Інформатора":

 

"27 лютого відбулося розширене засідання Львівської ради УГС з участю членів ВК УГС Вячеслава Чорновола і Михайла Гориня, на якому було обговорено ставлення до проекту програми Народного Руху України. Львівська обласна Рада УГС вирішила підтримати проект програми НРУ із застереженням по деяких пунктах, зокрема про неприйнятність пункту про керівну роль партії. На засіданні також прийнято рішення про необхідність активізації УГС у передвиборчій кампанії з використанням зборів-зустрічей із кандидатами в народні депутати СРСР для пропагування Декларації принципів УГС, ідей національно-демократичного руху, а також підтримки Народного Руху України" (Інформатор-14. – 1989, – 6 березня).

 

Під головуванням Левка Лук'яненка

На початку березня голови обласних організацій УГС отримали повідомлення, що чергове засідання ВКР відбудеться 5 березня. Коротку інформацію про це засідання подав "Обіжник" № 4:

 

"5 березня 1989 року відбулося чергове засідання ВКР УГС у Києві Були присутні представники від Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Львівської, Івано-Франківської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Чернігівської та Харківської областей. Вперше на засіданні головував Левко Лук'яненко, який нещодавно повернувся із заслання. 

 

На ранковому засіданні, на яке були запрошені представники інших неформальних організацій і груп, відбулася зустріч із делегацією Народного фронту Латвії, яка прибула на установчу конференцію Товариства "Меморіал".

 

Потім ВКР повним складом взяла участь у мітингу пам'яті жертв сталінізму, що проходив від 12 до 16 години біля Центрального стадіону і став помітною подією в суспільному житті Києва й усієї України. На мітингу виступали члени УГС Ю. Бадзьо, Я. Лесів та Л. Лук'яненко. Член УГС Лінчевський оголосив на мітингу заключну резолюцію установчої конференції Товариства "Меморіал", вироблену при участі членів УГС.

 

На вечірньому засіданні ВКР було розглянуто кілька питань.

І. ВКР рекомендувала місцевим філіям посилити передвиборчу кампанію в якій повинен взяти участь кожен член УГС. Підтверджено установку на гнучкий бойкот виборів за раніше розісланими рекомендаціями. Мета бойкоту – домогтися скасування недемократичної виборчої системи. Визначеній раніше групі (Є. Пронюк, В. Шевченко, І. Кандиба) продовжити підготовку проекту нового виборчого закону, який мав бути поданий невдовзі після проведення виборів. В цю роботу включитися С. Хмарі.

 

ВКР рекомендувала місцевим філіям і членам Виконавчого комітету протягом березня закінчити проведення установчих зборів в усіх існуючих місцевих філіях УГС і вибрати делегатів на Всеукраїнську установчу конференцію УГС, дата якої поки що не встановлюється.

 

ВКР рекомендувала усім місцевим філіям протягом березня провести обговорення програми дій УГС на майбутнє і в письмовій формі у вигляді готових формулювань подати свої зауваження до Декларації принципів та Статутних принципів УГС, якщо такі будуть. Виділити представників (не менше двох) на теоретичну конференцію УГС, яка відбудеться у квітні 1989 року (дата і місце будуть повідомлені додатково).

 

Наступне засідання ВКР призначене на 2 квітня з порядком денним:

1. Про проведення Всеукраїнської установчої конференції УГС.

2. Про порядок колективного членства в УГС.

 

Інші питання будуть визначені в робочому порядку Виконавчим комітетом.

 

ВКР доручила опрацювання зауважень і доповнень до програмних документів УГС для подальшого подання на засіданню ВКР Виконавчому комітетові (М. Горбаль, М. Горинь, Л. Лук'яненко, Є. Пронюк, С. Хмара, В. Чорновіл).

 

II. Подаємо список пресової служби Української гельсінської спілки, затвердженої на засіданні ВКР 5.03. 1989 року.

 

Керівник прес-служби і редактор журналу "Український вісник" – Чорновіл Вячеслав Максимович – 290058, Львів-58, Левітана, 16, пом. 53 (застати можна в суботу від 10 до 20 год.), дзвонити у п'ятницю від 14 до 21 год., тел. 62-35-16.

 

Члени редколегії журналу "Український вісник":

Барладяну Василь Володимирович – 270023, м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, 3, пом. 10 (телефон для зв'язку – 33-05-07 у Голумбієвської Ганни Вікторівни);

Горинь Михайло Миколайович – 290016, Львів, вул. Кірова, 33, пом. 14 (застати можна у четвер від 10 до 20 год., дзвонити у п'ятницю з 14 до 21 год., тел. 62-35-16);

Кириченко Світлана Тихонівна – Київ, вул. Червоноармійська, 93, пом. 16, тел. 265-76-37;

Скочок Павло Іванович – 256123, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Острів, вул. Набережна, 51;

Шевченко Віталій Нечипорович – Київ, вул. Зодчих, 62а, пом. 112, тел. 475-11-90.

 

Відповідальний за випуск газети УГС – Набока Сергій Вадимович. Адреса для листів – 252154, Київ-54, вул. Ентузіастів, 13, кв. 96, тел. 555-13-12 (дзвонити у понеділок з 8 до 12 год.).

 

Відповідальний за кіно-, фотомережу – Кендзьор Ярослав Михайлович – Львів, вул. Артема, 49а, кв. 50, тел. 63-65-64.

 

Відповідальний за магнітофонні випуски – Чорновіл Тарас Вячеславович – 290041, Львів-41, вул. Спокійна, 13.

 

Зв'язки з органами масової інформації: У Києві:

Горбаль Микола Андрійович – тел. 476-13-87;

Лохвицька Лариса Юріївна – тел. 272- 72-00 (дзвонити в понеділок, вівторок і середу з 19 до 23 год.);

Шевченко Олесь Євгенович –тел. 555-03-36 (дзвонити від 22 до 23 години);

У Львові – Горинь Богдан Миколайович – тел. 62-11-12;

У Москві – Доценко Анатолій — тел. 335-28-27.

 

 

III. Про створення інформаційного центру УГС.

Відповідно до раніше прийнятого рішення про створення інформцентру УГС, який очолив член Виконавчого комітету Пронюк Є. В., ВКР прийняла рішення про створення двох центрів збору інформації – Західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Вінницька, Одеська області) та Східний (решта областей України та Кубань). Центр першого – Львів, другого – Київ. Рекомендується створення власних інформаційних листків у кожній області, випускати "Інформатори" (типу Львівського, що вже виходить) в обох центрах. В перспективі зводити всі інформаційні листки областей чи зон в єдиний республіканський інформаційний бюлетень УГС.

Виконавчий комітет УГС".

 

Чергова доповідна записка УКГБ

Відстежуючи громадсько-політичні, культурологічні та релігійні акції, що відбулися в останні місяці у Львові та області, аналітики львівського УКГБ звернули увагу, що УГС намагається брати участь і задавати тон у заходах, які проводять інші неформальні організації. Акцентування уваги на спільні дії УГС з релігійним товариством "Милосердя" йдеться в черговій доповідній записці УКГБ.

 

 

 

                                                 "6 марта 1989 г.

                                                  г. Львов, № 5/280

                                                  С. секретно. Экз. 1.

                                                   Львовский обком КПУ

                                                  тов. Погребняку Я. П.

 

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

О новых тактических ухищрениях украинских националистов

Добытые УКГБ материалы о деятельности украинских националистов Черновола В., братьев Горынь и их единомышленников свидетельствуют, что одной из главных задач на современном этапе после создания УХС они считают распространение своих идей среди молодежи, интеллигенции, рабочих. Для этого ими используются самиздатовские издания "Український вісник", "Експрес-УВ", "Прес-листок УГС", готовится издание на компьютере еженедельной газеты "Голос Украины", а также создаются низовые организации УХС на предприятиях и в учреждениях Львова, в районных центрах области.

 

Летом 1988 г. главари УХС активно использовали в этих же целях стихийно возникавшие массовые митинги в г. Львове, усмотрев в них наиболее активную форму воздействия на народные массы. Однако после принятия правоохранительными органами решительных мер по пресечению таких сборищ заняли выжидательную позицию, начали проявлять больше осторожности.

 

В декабре прошлого года один из организаторов митингов во Львове редактор самиздатовского журнала "Євшан-зілля" Калинец Ирина стала изыскивать новые формы воздействия на население. 19 декабря 1988 г. под ее руководством во дворе Николаевской церкви г. Львова было проведено униатское богослужение "за погибших детей и молодежь Украины". Обряд отправлял униат Гаврилив М. П.

 

Не получив какого-либо противодействия, Калинец И. изготовила и распространила от имени якобы созданного ею "Марийского товарищества "Милосердне" листовку с призывом провести 22 января с. г. во дворе собора св. Юра и резиденции архиерея Львовско-Дрогобычской епархии торжественную богослужбу, посвященную 70-летию провозглашения правительством УНР т. н. "универсала" о воссоединении с ЗУНР в единой соборной Украине. В числе активных участниц "Марийского товарищества" и организаторов сборищ выявлена близкая связь Черновола – Дьячишин Андриана Васильевна, 1940 года рождения, социолог ПО "Искра", член КПСС. (В 1988 г. вышла замуж за возвратившегося из заключения украинского националиста Приходько Г.)

 

В назначенный день в проведении униатского богослужения приняло участие около 2 тысяч религиозно настроенных и случайных лиц, до отказа заполнивших двор собора св. Юра. Руководили сборищем с помощью мегафона Калинец И., Горынь М., Черновол В. и председатель "комитета защиты УКЦ" Гель И. По их поручению религиозный обряд отправлял униат Волошин Н. А. из с. Раливка Самборского района.

 

Во время сборищ выступили Калинец, Горынь и Гель, которые стремились акцентировать внимание слушателей на якобы народном и прогрессивном характере объединения западных земель с Украиной в 1919 г., противопоставляя тем самим эту акцию предстоящему в 1989 г. празднованию 50-летия воссоединения этих земель с советской Украиной. Горынь М. призвал собравшихся молиться в праздничный день 22 января за украинский народ и детей Украины, погибших и пострадавших от сталинского террора, в Чернобыле и Черновцах. Во время моления было объявлено об очередной религиозной "панихиде" 25 февраля с. г. по случаю 175-летия со дня рождения Т. Г. Шевченко.

 

После сборища Черновол, братья Михаил и Богдан Горыни, Гель и их связи оживленно обсуждали его результаты, рассматривая их как большую "победу". Таким образом, в условиях повышенной религиозности населения западного региона республики, наличия в его среде определенной части приверженцев униатской церкви, кликуш и их готовности участвовать в различных религиозных сборищах была найдена еще одна возможность для эмоционального воздействия на массы, распространение среди них национально-ограниченных идей УХС. Массовые религиозные сборища стали рассматриваться главарями УХС и "Комитета защиты УКЦ" и как средство противодействия мероприятиям советских органов власти, открывающих и регистрирующих православные приходы в селах, где ранее безраздельно хозяйничали униаты. В практику ими все чаще вводятся такого рода акции с привлечением большого числа людей. Несмотря на принятые ограничительные меры, 26 февраля на моление возле Успенской церкви г. Львова задолго до назначенного срока собралось около 4 тысяч участников. Сборищем вновь руководили Калинец И., Горынь М., Гель И., Черновол В. Отправление т. н. "экуменической панихиды" по Т. Г. Шевченко было поручено вновь Волошину и православному священнику из с. Старая Соль Старосамборского района Нискогузу М. В. Последний вступил в УХС, поддерживает контакты с главарями униатов и диссидентов в Москве.

 

Хотя выступления Калинец, Геля, Нискогуза и др. сводились в основном к деятельности Шевченко и перенесенным им гонениям, характер сборища отличался от предыдущего. Некоторые его участники допускали в толпе выкрики: "За Україну, незалежну й вільну!", "За соборну Україну!" и т. п. Среди них было много лиц из сельской местности.

 

Как известно, главари УХС и участники некоторых неформальных объединений (ИК НФ, "Товариство Лева") в последнее время вынашивают планы по примеру республик в Прибалтике организовать движение за официальное признание националистической символики (тризуб, желто-голубой флаг) в качестве государственных атрибутов Украины. В этой связи отдельные их участники появляются на массовых сборищах с желто-голубыми ленточками на верхней одежде. Во время богослужбы 26 февраля Калинец планировала развернуть возле портрета Шевченко желто-голубое полотнище. Однако эту акцию решено осуществить позже, на одном из очередных сборищ.

 

После моления Калинец объявила, что очередные "панихиды" состоятся: 2 апреля – на могиле униатского епископа Чарнецкого на Лычаковском кладбище, 16 апреля – вновь возле Успенской церкви – за пострадавших в Чернобыле.

 

С учетом этих данных считали бы целесообразным организовать разъяснительную работу в трудовых коллективах предприятий и учреждений г. Львова и области о негативной роли главарей и участников отдельных неформальных объединений, пытающихся подогревать среди населения национально ограниченные тенденции. Одновременно через органы прокуратуры и юстиции принять мери по разъяснению действующего законодательства по религиозным культам и, в первую очередь, о порядке отправления религиозных богослужений, а также ответственности за его нарушения.

 

Начальник Управления КГБ (підпис)                                                                                                                                С. И. Малик".

(ГДА СБУ. Ф. 71. Оп. 16, Спр. 833, Арк. 36-38.)

 

Побоїще 12 Березня

У березні на повну силу постало питання про необхідність рішучих дій під час проведення передвиборчої кампанії, пов'язаної з виборами до Верховної Ради СРСР. Не було сумніву, що влада, керуючись чинним законодавством про вибори, відповідно до попередньої практики заздалегідь складе списки вигідних їй кандидатів у народні депутати СРСР. Після обговорення цих питань на засіданнях ВКР УГС було прийняте рішення бойкотувати вибори, мотивуючи цей бойкот антидемократичним законом про вибори. Із цією метою мною, постійним представником УГС в ініціативному комітеті зі створення Народного фронту сприяння перебудові, були проведені переговори з іншими представниками неформальних організацій і досягнута домовленість про спільні й узгоджені дії під час проведення виборчої кампанії. Зійшлися на пропозиції провести 12 березня 1989 р. мітинг біля Успенської церкви з метою осудження антидемократичного закону про вибори й вимогою його заміни. Вести мітинг дав згоду Петро Кагуй. Він же мав у кінці мітингу зробити оголошення про наступний мітинг, який буде присвячений питанню створення Народного Руху України за перебудову, відповідно до надрукованої в газеті "Літературна Україна" програми НРУ. Це означало, що ми відмовляємося від попередньої назви "Народний фронт сприяння перебудові" і будемо пропагувати назву, яка офіційно оприлюднена. З метою докладнішого узгодження сценарію проведення мітингу Кагуй обіцяв прийти до мене на помешкання для узгодження проекту резолюції.

 

Наші розмови й досягнута домовленість під час засідання ініціативного комітету НФ була докладно проаналізована Управлінням КГБ по Львівській області, яке в адресованому Львівському обкому КПУ інформаційному повідомленні від 10.03. 1989 р. сповіщало:

 

                                      "10 марта 1989 г.

                                      г. Львов. № 5/3 – 301

                                      Секретно. Экз. № 1

                                       Львовский обком

                                       Компартии Украины

                                       тов. Погребняку Я. П.

 

Поступающая в УКГБ УССР по Львовской области информация свидетельствует о активизации деятельности самодеятельных общественных организаций и групп в связи с подготовкой проведения выборов в народные депутаты СССР и различными событиями в общественно-политической жизни республики и области.

 

(...) В последнее время в т. н. "инициативном комитете по созданию "Народного фронта" в г. Львове (ИК), активизировалась группа лиц, которые действуют в контакте с членами УХС: Косянчук Анатолий Павлович, 1948 г. р., проживает в г. Львове по ул. Каховской, 6/48, работает мастером СУ-13 треста "Львовпромстрой", Дубецкий Михаил Павлович, 1938 г. р., проживает в г. Львове, ул. М. Рыбалко, 49/4, работает руководителем хора ПО "Электрон", Кагуй Петр Брониславович, 1964 г. р., проживал в г. Львове на пр. Ленинского комсомола, 22 (общ.), работает в кооперативе "Знадоба" (пл. Хмельницкого, 8) распространителем билетов; Коржов Владислав Алексеевич, 1940 г. р., проживает в г. Львове по ул. Химической, 3/23, инженер з-да алмазных инструментов. Они пытаются направлять деятельность ИК на путь отказа от сотрудничества с органами власти, оказания постоянного давления на них путем организации и проведения массовых мероприятий, полной поддержке акций УХС.

 

В ближайшее время (12.03. 1989 г. в 14.00) указанные лица планируют организовать митинг возле Успенского собора, якобы с целью встречи избирателей с кандидатами в депутаты, а фактически с целью их компрометации перед избирателями и призывами к бойкотированию выборов, а 19.03. 1989 г. – митинг в поддержку создания Народного Движения в поддержку перестройки на Украине.

 

С целью снижения негативной деятельности перечисленных членов ИК, считали бы целесообразным организовать с ними индивидуально-разъяснительные беседы по местам жительства и работы" (ГДА СБУ. Ф. 71, Оп. 16, Спр. 833, Арк. 39-40).

 

Отже, керівники неформальних організацій домовилися, що 12 березня на площі біля Успенського собору спільними силами проведуть передвиборний мітинг-зустріч з кандидатами в народні депутати до Верховної Ради СРСР. Задля об'єктивного висвітлення подій, пов'язаних з цим днем, надаю слово Всеволоду Іськіву.

 

"Наш львівський оргкомітет із представників УГС, ТУМ, координаційного центру груп підтримки Руху та ініціативного комітету зі створення Народного фронту запланував мітинг на 12 березня 1989 р. Влада за 5 днів до мітингу оголосила, що ще не готова до його порядку денного і просить перенести його на 19 березня. Та ми не пішли за їхнім сценарієм і робили по-своєму, тобто мітинг не був санкціонований владою. Але виборна тема тут була основною, а передвиборні мітинги дозволялись законом. Визначили, що його будуть вести Михайло Дубецький та Петро Кагуй.

 

На заклик оргкомітету 12 березня до пам'ятника І. Федорову прийшла сила-силенна людей. Всі вулиці й схили навколо були заповнені громадою Львова. З усіх боків ми бачили численні грізні загони міліції і спецпідрозділів. Було тривожно, представники влади просили розійтися. 

 

 

Як тільки о 14.00 П. Кагуй відкрив віче, від них прозвучала вимога – розійтись. Із гнівним протестом почав виступати Б. Горинь. Влада дала наказ силою розігнати віче. Почався наступ силовиків, а далі сум'яття, побиття, арешти. Неподалік я бачив, як міліціонери гуртом доганяли, ловили і волокли до спецмашини юного Андрія Парубія. Того ж дня нас, уже розсіяних по центру, розганяли аж до вечора. Було заарештовано понад двісті активістів, багато людей побито киями, або як тоді їх ще називали, "демократизаторами". Надалі вся обласна преса заявила про "одностайну підтримку громадянами оперативних дій правоохоронних органів", і тільки молодіжна газета "Ленінська молодь" під редакторством М. Батога зробила суттєве застереження стосовно дій влади" (Іськів В. Початок діяльності Львівського Руху. – Форум. – 2009. – № 2 (17). – С. 11).

 

Події, пов'язані з мітингом 12 березня, докладно описала журналістка Галина Левицька.

 

"Чутка, що у Львові біля пам'ятника І. Федорову 12 березня о 14 год. відбудеться загальноміський передвиборчий мітинг, вийшла за межі міста, скликала людей з багатьох приближніх сіл Львівської області. Вже о 12 год. на площу біля Успенської церкви почали сходитися люди, які впродовж години заповнили не тільки саму площу, а й протилежну сторону за трамвайною лінією біля Порохової вежі. Залишки давнього муру оборонної стіни, що дотикається до будинку колишньої Ставропигії, було обрано, як і під час панахиди 25 лютого, трибуною. На ній о 13.30 появились заступник голови міськвиконкому Панцюк, заступник голови Ленінського райвиконкому Мазяр, секретар міськкому партії Мартинюк. Панцюк оголосив, що влада не дала згоди на проведення мітингу і закликав людей розійтись. Коли ведучий мітингу Петро Кагуй сказав людям, що, не дивлячись на заборону, мітинг відбудеться, на нього накинулася міліція, силою стягнула з муру і, скрутивши руки, повела в машину. Місце, яке мало служити трибуною, міліція оточила "залізним обручем". Начальники міського і Ленінського районного відділів міліції через мегафони закликали людей розійтися, мотивуючи наказ відсутністю дозволу на передвиборний мітинг. В їхньому голосі не було впевненості, оскільки їм добре було відомо, що на передвиборчі мітинги дозволу не потрібно. Про це неодноразово повідомлялося в пресі.

 

  

Тим часом з усіх кінців до площі почали підходити все нові й нові загони міліції, які стали грубо й безцеремонно виштовхувати людей з площі біля Успенської церкви й від Порохової вежі в напрямку до міського арсеналу і обкому компартії. В паніці кілька людей впало на бруківку, міліція копала їх ногами. Хто протестував, хапали й кидали в машини. Виконавши сумнівної ваги місію, сили міліції разом із загоном спеціального призначення (ЗМОП) направили основний удар проти людей, що зосередилися біля Королівського арсеналу і Домініканського костелу.

 

 

В тій екстремальній ситуації в групі активістів неформальних об'єднань виникла думка перетворити мітинг в демонстрацію протесту. Миттю організувалася колона людей із членами ініціативного комітету Народного Руху, Львівської філії УГС, Товариства "Милосердя". Об'єднання членів різних неформальних організацій з метою спільно запротестувати проти сваволі влади дало позитивний результат. Учасникам колони було роздано синьо-жовті прапорці й синьо-жовті кокарди. Поява національної символіки на грудях людей додала їм сили і впевненості. З цього моменту демонстрація протесту мала організований характер. Коли колона вийшла на алею, що тягнеться від оперного театру до пам'ятника Міцкевичу, голова Львівської обласної філії УГС Богдан Горинь звернувся до учасників демонстрації із закликом піти через центр міста до площі біля міської ради і там заявити свій протест проти сваволі львівської партійної бюрократії.

 

 

В той час, коли основні сили міліції були зосереджені біля Успенської церкви, перекриваючи до неї доступ, колона демонстрантів підійшла до будівлі міської ради і зупинилася біля фонтану з алегоричною фігурою Нептуна з тризубцем в руці. Круглий підмурівок фонтану замінив трибуну – винятково вдале місце для проведення мітингу. Оскільки це одна з центральних площ Львова, вона миттю заповнилася народом з усіх прилеглих вулиць. До кількатисячного зібрання звернувся Богдан Горинь. Він сказав, що львівська влада грубо порушила право народу на проведення передвиборчих мітингів і тим переконливо довела, що продовжує антидемократичну політику, тон якій задає сталінсько-брежнєвський поплічник, перший секретар ЦК КПУ Щербицький.

 

Партійні бюрократи Львова побоювалися, що під час мітингу стануть відомі всі ті махінації, які були застосовані ними в передвиборчій кампанії. Львів'яни готові були віддати свої голоси за Ростислава Братуня, програма якого була найбільше передовою, але партійно-бюрократичний апарат цинічно насміявся над нашим вибором, відсіявши кандидатуру Братуня за допомогою антидемократичного механізму окружних передвиборчих зборів, на яких завдяки різним махінаціям були зареєстровані ті кандидати, що будуть надійною охороною партійно-бюрократичної касти. "Ми є свідками народження нового експлуататорського класу, – продовжував Богдан Горинь, – який будь-якою ціною буде охороняти свої незаконні привілеї".

 

На запитання Гориня до зібрання, чи мають ради усіх рівнів якусь реальну силу, почулося одноголосне: "Не мають!" А якщо ради не мають реальної сили, – продовжував оратор, – то чи можна говорити, що в СРСР існує радянська влада? Її підмінює партійно-бюрократична машина! Одностайним вигуком "правильно!" мітинг схвалив думку оратора.

 

 

У своєму виступі Горинь порушив і деякі інші проблеми, зокрема про необхідність відновлення національної символіки. У відповідь на запитання, чи всі присутні вважають необхідністю відновити національну символіку, як це відбулось у республіках Прибалтики, над площею піднялися тисячі рук. Незворушно стояла лише міліція, яку через хвилину начальство закликало до дії, наказавши розігнати мітинг. Цей наказ проклав прірву між народом і владою.

 

Нова ситуація вимагала прийняття якогось рішення. Було вирішено піти до собору Юра і виявити протест митрополиту Нікодіму – винуватцю арешту Ірини Калинець. Оскільки вулиця Театральна виявилася перекритою міліцією, колона демонстрантів попрямувала в напрямку пам'ятника Іванові Підкові. І знову залишки старого муру стали зручним місцем для виголошення промови. На цей раз Богдан Горинь зачитав звернення Львівської обласної ради УГС про ставлення до виборів. Тим часом до учасників мітингу підійшов загін міліції. Скандування "Свободу Ірині Калинець!" і "Ганьба львівському суду!" змішувалися з вигуками по мегафону начальника міліції міста Львова: "Приказываю прекратить митинг! В противном случае будем применять административные меры. Митинг не санкционирован". Виконуючи команду, загони міліції накинулися на людей і стали викручувати затриманим руки, затягуючи їх в автобус. Народ тісним кільцем обступив Б. Гориня і це врятувало його від арешту. Кілька міліціонерів майже на руках понесли в сторону вулиці Жовтневої Івана Макара, але люди вирвали його від напасників. Через годину весь центр міста від оперного театру до пам'ятника Міцкевичу був заповнений народом. Тисячі людей вигукували "ганьба!", висловлювали своє обурення свавільними діями міліції. Ввечері стало відомо, що понад 30 осіб, серед яких переважала молодь, були відвезені в Шевченківський райвідділ міліції. Стільки ж, якщо не більше, в Ленінський райвідділ міліції. Відомо, що міліція тяжко побила члена Львівської обласної ради УГС Ігоря Деркача в Шевченківському райвідділі міліції. Коли Михайло Горинь пішов до Ленінського райвідділу міліції за своїм 15-річним сином Тарасом, на нього в дверях напало шість міліціонерів, заштовхали в машину й відвезли в невідомому напрямі.

 

"Заборона мітингу у Львові 12 березня, протиправні дії правоохоронних органів, масове побиття і безпідставне затримання великої кількості людей стали найкращою агітацією проти антидемократичних виборів. Немає сумніву, що після 12 березня зросте кількість членів і симпатиків УГС", заявив Богдан Горинь. А тим часом загони міліції продовжують охороняти площі древнього Львова, особливо ретельно охороняючи вхід до собору святого Юра, щоб не дати можливості народові виявити протест вірному служителю влади митрополитові російської православної церкви Нікодіму.

12 березня 1989 р." (Львівські новини, 1989. № 3).

 

Отже, люди не дали міліції схопити мене і запхати в машину. Хтось із моїх прихильників підвіз мене машиною додому. Жорстокість, з якою міліція розганяла мітинг, потребувала негайного реагування. Необхідно було дати інформацію про цю подію українським інформаційним агентствам за кордоном.

 

Чекати на їхні дзвінки не було часу: кожної хвилини за мною могла прийти міліція. Єдиний варіант додзвонитися до Анатолія Доценка в Москві. Він налагодив контакти з багатьма прес-агентствами, а найголовніше встановив добрі стосунки з радіо "Свобода". На щастя, додзвонився до нього. Коротко розповів йому, що відбулося годину-дві тому. Дав оцінку цим подіям. На довшу розмову не було часу. Сказав Анатолію, щоб подзвонив через день-два, коли буде інформація про кількість затриманих.

 

Конче треба було почати збір матеріалу про 12 березня, помістити його у "Львівських новинах" і окремо підготувати матеріал для оскарження незаконних дій правоохоронних органів. У понеділок зустрівся з Анатолієм Косянчуком. Узгодили зміст листівки звернення до львів'ян з проханням подати інформацію про злочинні дії влади. Щоб не затягувати збір матеріалу, листівку треба було надрукувати, по можливості, якнайбільшим тиражем. Для цієї праці було залучено тих членів ініціативного комітету, які мали власні друкарські машинки. Залишилося питання, кому люди мають віддавати протести з описом розправи над мирним заходом. Якби під зверненням я поставив свою адресу, це дало б підставу чекістам зробити обшук, а мені цього дуже не хотілося можуть забрати багато цінного матеріалу. Анатолій погодився, щоб інформацію про 12 березня слати на його адресу. В кінцевому варіанті листівка була такого змісту:

 

"До мешканців Львова та області

Шановні громадяни! Якщо вам відомі факти порушення законності зі сторони міліції під час розгону передвиборного мітингу 12.03. 1989 р. (побиття, вилучення фотоапаратів, засвічення плівок тощо), повідомляйте за адресою: Львів-40, вул. Каховська, 6, кв. 48, Косянчуку А. П. або по тел. 62-93-78 щоденно, крім неділі, з 18 до 22 год.

 

Не будьте байдужими! Тільки об'єднаному народу місцева адміністративно-бюрократична мафія не посміє влаштувати подібних кривавих неділь.

 

Тимчасова рада Народного Руху".

 

І хоча в листівці була адреса Косянчука, чимало учасників подій 12 березня свої описи побаченого почали приносити на моє помешкання. Першим приніс Юрій Ющук. Галина Левицька зразу передрукувала цей матеріал для березневого випуску "Львівських новин". У цьому матеріалі подано деякі цікаві моменти:

 

"О 12.30 я з товаришами прийшов на площу біля пам'ятника І. Федорову. Міліції ще не було, а людей вже було багато. Хто читав наклеєне на стіні якесь звернення, а хто розмовляв. Неподалік я побачив десятки машин з міліцією. Біля обкому компартії стояли вищі міліцейські чини, відомі мені по розгонах попередніх мітингів. О 13 годині начальник райвідділу міліції повідомив через мегафон, що мітингу не буде. Площу почали обгороджувати чорно-білим металевим парканом. Невдовзі зібралося кілька тисяч людей. Деякі молились, а інші співали пісні. З'явилися представники Народного Руху, принесли два мегафони. Службі порядку почали роздавати білі пов'язки. Тим часом влада дала наказ ввести на площу загін міліції.

 

О 13.30 на кам'яному підвищенні з'явилися представники влади. Заступник голови Ленінського райвиконкому Мазяр сказав людям, що Ленінський райвиконком відповідальний за дану територію і він уповноважений заявити, що мітинг не дозволений. Мазяр додав, що з кандидатами в народні депутати люди мали можливість зустрітися на підприємствах і зможуть це зробити ще на тридцяти зустрічах. Промовця засвистали. Звертаючись до людей, те саме повторив Адам Мартинюк секретар міськкому партії. Після них слово взяв представник ініціативної групи Народного Руху Петро Кагуй, який вирішив пояснити людям справжню суть мітингу. Проте говорити йому довелося недовго, бо через кілька хвилин почалася справжня облава. Загони міліції, які прибули до площі на автобусах, кинулися до людей і почали розганяти їх в різні сторони. В результаті цієї "акції" площа була очищена. Я вимушено опинився на пагорбі над трамвайною зупинкою, звідкіля було добре видно, як розгорталися події. В перші хвилини розгону, який почався приблизно о 13.40. було заарештовано десятки людей. Брали в основному молодих, серед яких чимало учнів старших класів. Зверху було видно, як прибували все нові й нові загони міліції, які через деякий час заповнили площу.

 

Я бачив, як за людьми, що тікали в бік обкому компартії, гналися чорноберетники (60-70 чоловік) з роти спеціального призначення. Ъхній транспорт: автобус з номерами 06 12 ЛВЛ і мікроавтобус 05 96 ЛВЛ. Бачив кілька вражаючих сцен. Молоду інтелігентну жінку тягнули за руки і волосся міліціонери. До них підбіг хлопчик, який по-дитячому почав бити їх кулачками. Міліціонери зловили дитину. Чути було крик і плач. Мабуть, жінка, яку тягнули міліціонери, була мамою того хлопчика. З центру я поїхав до собору Юра, де зібралося приблизно 500 людей. Неподалік у машинах очікувала наказу спецрота. Збуджені люди обмінювалися враженнями від побаченого. Через деякий час у натовпі з'явився Іван Макар, який щось говорив людям. Міліція, що була неподалік, заметушилася. Спецрота вилізла з автобусів і кинулася на людей, розганяючи їх в різні сторони. Я знову подався до центру. На проспекті Леніна громадські активісти роздавали синьо-жовті стрічки. На моїх очах чоловіка, який фотографував загін міліції, збили з ніг люди в цивільному і за волосся поволокли до міліцейської машини. Такі картини в центрі Львова можна було спостерігати до самого вечора.

Юрій Ющук

(Львівські новини. Львів. 1999. – №3. – С. 5-6).