Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Не тільки про себе. Книга друга. Частина XXІI. (Автор: Горинь Богдан)

опубліковано 29 січ. 2014 р., 09:42 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 лют. 2014 р., 12:06 ]

Про те, яким нелегким виявився несподіваний іспит для багатьох непідготовлених для такої процедури письменників, як їх кантували на всі боки услужливі екзаменатори, свідчать виступи-звинувачення і виступи-оправдання на засіданні партбюро Львівської організації Спілки письменників України. Атмосферу, яка панувала на цьому засіданні, зафіксовано у протоколі, що зберігся в архівах і поміщений у збірнику "Культурне життя в Україні. Західні землі. Том III. 1966-1971".

 

"ПРОТОКОЛ ЗАСІДАННЯ ПАРТБЮРО ЛЬВІВСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ ЩОДО ПІДПИСАННЯ ЯКОВОМ СТЕЦЮКОМ ЛИСТА В СУД ПРО ВЗЯТТЯ НА ПОРУКИ БОГДАНА ГОРИНЯ

 

17 травня 1966 р.

 

Секретар партбюро тов. Романченко М. З. інформував про судовий процес над групою осіб, які займались антирадянською діяльністю, і що наші письменники, зокрема комуністи т. т. Лучук В. І. та Іваничук Р. І. й член партбюро тов. Стецюк Я. Н., підписали лист і направили в обласний суд про взяття на поруки обвинуваченого в антирадянських діях Богдана Гориня.

 

Підписувати лист про звільнення підсудних партійні органи не рекомендували, про що знали комуністи Стецюк Я. Н., Іваничук Р. І. і Лучук В. І.

 

Виступив секретар Ленінського РК КПУ тов. Бурак П. Ю., ознайомив членів партбюро з текстом листа, направленого в обласну прокуратуру, і про антирадянську групу українських націоналістів, серед яких були молоді літератори, засуджені на різні строки покарання.

 

Виступив член партбюро, відповідальний секретар Львівської організації СПУ тов. Стецюк Я. Н., який намагався виправдатись, що він не знав про справи, в яких обвинувачувалася ця група, і що йому ніхто не сказав, що не треба підписувати листа, і що він, підписуючи цей лист, і зараз не вірить, що зробив щось антирадянське, непартійне, і що він не може зрозуміти своєї вини, а підписав лист за Б. Гориня, щоб зробити добру справу.

 

Запитання тов. Тарновського М. Ю. до тов. Стецюка Я. Н.: "Де підписувався лист?" Відповіді тов. Стецюк не дав.

 

Виступив тов. Бєлов О. І. зі запитанням до тов. Стецюка Я. Н.: "Як і чому він це зробив без відома членів партбюро і партійних органів?", (вказавши), що його поведінка неправильна як комуніста та ще члена партбюро.

 

Виступив тов. Романченко М. З., який звернув увагу тов. Стецюка Я. Н., що партійні органи не рекомендували складати і підписувати жодних петицій на виправдання підсудних.

 

Тов. Стецюк відповів, що він не знав, що треба погоджувати з партійними органами і що, підписуючи лист, він нічого поганого не зробив.

 

Тов. Бєлов О. І. звернув увагу тов. Стецюка Я. Н., що уся ця група діяла на шкоду радянській владі.

 

Тов. Тарновський М. Ю. підкреслив, що тов. Стецюку як комуністу, члену партійного бюро, відповідальному секретареві Львівської організації СПУ аж ніяк не можна було іти на чиємусь поводі, а навпаки з усією принциповістю ставитись до усіх питань.

 

Секретар РК КПУ тов. Бурак П. Ю. запитав тов. Стецюка Я. Н: "Яке ваше політичне обличчя?"

 

Виступив тов. Романченко М. З., який нагадав тов. Стецюку Я. Н., що на одній з нарад у Спілці письменників секретар обкому т. Маланчук В. Ю. зауважив тов. Стецюку Я. Н., що не усі його виступи завжди правильні.

 

Тов. Романченко М. З. запитав тов. Стецюка Я. Н., яку він дає оцінку своєму поступку.

 

Тов. Стецюк Я. Н. сказав, що він згоден, що треба було порадитись і що не треба було квапитись, але не вбачає в цьому провини.

 

Тов. Бурак П. Ю. роз'яснив тов. Стецюку Я. Н., що він зробив велику політичну помилку і що завжди треба давати правильну оцінку своїм діям і не проявляти безпринципність і політичну короткозорість.

 

Запитання тов. Тарновського М. Ю.: "Чи це тов. Стецюк зробив з переконання, чи це його помилка?"

 

На запитання Бурака П. Ю., яка думка у тов. Ільницького М. М. про Б. Гориня, тов. Ільницький відповів, що він знає його близько як товариша, який писав дуже хороші статті в журнали і газети, і що він вважає, що в цьому листі немає нічого антидержавного.

 

На запитання, чи правильно зробив суд, що засудив їх, тов. Ільницький сказав: "Очевидно, правильно".

 

Тов. Романченко М. З. запитав членів партбюро, які будуть пропозиції щодо висновків.

 

Тов. Тарновський вніс пропозицію в порядку партійної дисципліни зажадати від комуністів, які підписували листа, письмові пояснення.

 

В заключному слові тов. Бурак П. Ю. запитав членів партбюро, які будуть пропозиції.

 

Тов. Романченко М. З. вніс пропозицію вивести тов. Стецюка з членів партбюро Львівської організації СПУ, а про міру партійного стягнення питання розглянути на закритих партійних зборах. На тих же зборах розглянути питання про комуністів Іваничука Р. І. і Лучука В. І.

 

За пропозицію – вивести тов. Стецюка Я. Н. із членів партбюро голосувало чотири члени партбюро (Бєлов О. І., Романченко М. З., Почаєвець М. С., Тарновський М. Ю.), проти один – тов. Стецюк Я. Н., утримався один – тов. Ільницький М. М.

 

Рішення партбюро винести на розгляд закритих партійних зборів, які скликати 20 травня 1966 р. о 12 год. дня.

 

Секретар партбюро                                                                                                                                                      М. Романченко"

(Культурне життя в Україні. Західні землі. Том 3. 1966-1971. – Львів, 2006. – С.796-798.)

 

Партійне бюро Львівської організації СП України було скликане для того, щоб ухвалити проведення закритих партійних зборів письменників-комуністів. Саме на партійні збори було покладене завдання "промити мізки" тим письменникам-комуністам, які посміли підписати звернення з проханням взяти Богдана Гориня на поруки. Закриті партійні збори відбулися через три дні після засідання партійного бюро. Збережений протокол цих зборів – унікальний документ часу, свідчення, що здатна була робити з людьми тоталітарна машина. Цікаво, що сім письменників-комуністів, передбачаючи огидність запланованої процедури "промивання мізків", не прийшли на збори. А ті, що прийшли, вимушені були продемонструвати свою позицію. Наводжу цей документ, як і попередні, без змін.

 

"ПРОТОКОЛ ПАРТІЙНИХ ЗБОРІВ ЛЬВІВСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ ПРО ПІДВИЩЕННЯ ІДЕЙНОСТІ І ПАРТІЙНОСТІ В РОБОТІ ПИСЬМЕННИКІВ

 

20 травня 1966 р.

 

На обліку комуністів – 26.

 

Присутні – 19. Сім відсутні з поважних причин. На зборах присутні секретар Львівського ОК КПУ В. Маланчук, секретар Львівського МК КПУ Д. Кусько та секретар Ленінського райкому партії м. Львова П. Бурак. Присутні також комуністи із Львівського видавництва "Каменяр" т. т. Інгульський та Колодій.

 

Обирається одноголосно робоча президія у складі шести осіб (Маланчук, Кусько, Бурак, Тарновський, Романченко і Ткачук). Головує Тарновський, секретар – Ткачук.

 

ПОРЯДОК ДЕННИЙ: ПРО ПІДВИЩЕННЯ ІДЕЙНОСТІ І ПАРТІЙНОСТІ В РОБОТІ ПИСЬМЕННИКІВ-КОМУНІСТІВ

 

З цього питання докладну інформацію зробив секретар Львівського обкому партії В. Ю. Маланчук. Він доповів, що у Львові серед нестійкої частини інтелігенції виникла групка, яка займалася ворожою антирадянською діяльністю. Неправильно повели себе окремі львівські письменники. Комуністи Стецюк, Іваничук і Лучук підписали листа, в якому беруть під захист одного з активних діячів злочинної групи – Богдана Гориня.

 

ВИСТУПИЛИ:

М. Романченко: Секретар Львівського обласного комітету партії тов. Маланчук гранично чітко доповів нам про факти антирадянських дій групи відщепенців, які мали місце у нашому місті в недавньому минулому. Кожному комуністові зрозуміло, які треба з цього робити висновки. Мова йде, перш за все, про виховання наших літераторів у марксистсько-ленінському дусі, про їхнє ідейне загартування. Робота ця у нас проводиться. Варто нагадати проведені протягом року цікаві збори, семінари, лекції. Все це багато дало письменникам. Однак практика показує, що цього мало і не все у нас гаразд. Помічається багато зайвини, у деяких товаришів розвинувся хворобливий потяг до демагогії, сумнівних дискусій, вискіпування тенденційних питань і питаннячок, різного роду нікому непотрібних "проблем". Товариш Стецюк, наприклад, договорився до того, що сказав: "Коли я підписував лист, я не думав, що я комуніст і член бюро партійної організації".

 

Партійне бюро Львівського відділення СПУ розглядало поведінку комуністів Стецюка, Іваничука і Лучука. На всіх їх накладено стягнення і вирішено це питання обговорити на закритих партійних зборах. Члени партійного бюро запропонували товаришам, які підписали листа на захист засудженого за антирадянську діяльність Богдана Гориня, подати письмові пояснення. Вони відмовились. А тов. Стецюк взагалі вважає себе майже не винуватим.

 

На бюро було поставлено питання про виведення Стецюка з членів бюро і оголошення йому суворої догани. Проти на бюро голосував один т. Стецюк. Тов. Ільницький утримався. Послухаємо, що скаже т. Стецюк. От т. Ільницький, наприклад, твердить, що знає Богдана Гориня, про ворожу діяльність якого нам тут сьогодні докладно розповіли, як хорошого товариша, здібного критика, однак засудження Гориня вважає правильним. Іваничук – кандидат у члени Львівського міськкому КПУ, партгрупорг в редакції журналу "Жовтень", Лучук – депутат міськради. До вашого голосу, товариші, прислуховуються, за вами слідкує громадськість. А ви дозволяєте собі так необачно оступатися. Треба, щоб сьогодні комуністи Стецюк, Лучук і Іваничук ще раз дали оцінку всім своїм непродуманим, хибним діям і засудили їх.

 

Я. Стецюк: Рішення партійного бюро про те, щоб нам писати пояснення, не було. Говорилося про це на словах, а ніде цього не записано. От ми нічого і не писали. З товаришами, яких засудили, я ніяких зв'язків не мав. За те, що підписав листа, мене уже слухали на партійному бюро і винесли дуже суворе стягнення. Я довго думав, у чому ж мій політичний злочин? Мені дехто радив мовчки визнати всі свої "помилки" і тоді, мовляв, мене помилують ще й похвалять і синові моєму не буде нічого загрожувати, а твори мої продовжуватимуть друкувати. Я так діяти не можу. Чому я не можу зробити цього? Я знаю Гориня як здібного молодого критика. Адже він був учасником літературних республіканських нарад – і раптом такі неприємності. Я не чув його-антирадянських виступів. Однак, коли вже заарештували, то, очевидно, були якісь причини це зробити. Ми нічого докладно про справу Гориня не знали. Чому нікого з письменників не запросили на судовий процес?

 

Тепер, чому з'явився лист, щоб взяти Гориня на поруки? Підписуючи документ, я користувався чутками, які поширювались у місті. Я мав розмову з цього приводу з начальником Львівського обласного Комітету держбезпеки тов. Полуднем. Він сказав, що у вині заарештованих є частка і нашої вини. Треба було виховувати тих, хто збився з правильного шляху. А тепер всіх їх жаль, адже це радянські люди. Тоді мені й здалося, що Горинь – людина не пропаща. До того ж, якраз випустили Косіва. Пішли чутки, що мають звільнити і Гориня. Тільки треба, щоб хтось потурбувався. Горинь був членом бюро літературного об'єднання, працював у музеї. Ми повинні були всі його виховувати. Очевидно, перш ніж підписувати того листа, все ж треба було з кимсь порадитись. Кажуть, що треба ходити радитися в міськком, райком партії і т. д. Я вважаю, що, може, треба іноді просто радитися зі своєю совістю.

 

Я не вчинив ніякого злочину. Ми просто подали заяву в суд. А чи відпускати чи тримати, то вже справа їхня. Засудили Гориня правильно. Але ж ми хотіли витягти людину, допомогти їй стати на ноги. Кажуть, що у місті твердять, ніби письменники заявили протест. Партійним працівникам треба краще налагодити роз'яснювальну роботу і довести людям, що письменники завжди з партією. За останні роки я політично і творчо зріс. Але не треба зараз гарячитися, ось так суворо всіх судити. Я вже бачив, як у свій час клеїли ярлики т. Братуню, Шмигельському та іншим. У цій нашій справі є також щось непродумане, дається взнаки якась зайва гарячковість. Я хотів добра і не сподівався, що вийде такий шум.

 

В. Маланчук: Ви сказали, що Горинь не допустив ідеологічних зривів, просто він оступився.

Я. Стецюк: Ні, ми просто не знали.

П. Інгульський: Хто це ми? Як виник цей ваш лист? Ви ж десь збиралися, все обговорювали, друкували.

Я. Стецюк: Я сам підписав, ніхто мене не силував, ніхто мені нічого не радив. Коли йшов процес, нам підказали, що треба допомогти потерпілим.

Д. Кусько: Вчора на зборах у Спілці художників тов. Мисько розповів, що писалось все і організовувалось у редакції журналу "Жовтень". Тільки ті, хто прийшов туди, радили тов. Братуню не підписувати нічого, бо його могли б зняти з роботи.

Я. Стецюк: З цього приводу приїздили до нас з Києва товариші Драч і Костенко. Але я не знаю, як опинився у "Жовтні".

Д. Кусько: Чим ви керувалися, коли підписували листа?

Я. Стецюк: Почуттями гуманності.

Д. Кусько: Але ж у писаннях тих, кого ви захищали, іде мова про те, що в слушний час треба братися до зброї, щоб повалити радянську владу.

Я. Стецюк: Я цього не знав.

В. Маланчук: Яке ж ваше ставлення до поведінки письменників, що прибули з Києва?

Я. Стецюк: Я її не схвалюю.

Д. Кусько: Тов. Мисько розповідав, що підписи у листі організував товариш Братунь. Ваша позиція, Якове Нестеровичу, нещира. Адже ми хочемо все з'ясувати. Братунь непідписав листа тільки тому, що його могли зняти з роботи.

М. Тарновський: Ви знали, що Гориня судять за справу політичну?

Я. Стецюк: Так!

В. Глотов: Тов. Маланчук нам і раніше пояснював у Спілці письменників, за що судять Гориня.

Д. Кусько: Ви сказали, що коли визнаєте помилки, то ніщо не загрожуватиме вам і вашим дітям. Навіщо ви говорите такі дурниці? При чому тут ваші діти?

Я. Стецюк: Це не дурниці. Микола Романченко викреслив зі своєї святкової першотравневої статті у "Львовской правде" всіх письменників, хто підписував листа. Мої твори уже лежать без руху в газетах.

М. Романченко: Я нічого не викреслював, бо зовсім не згадував вас, не було потреби.

В. Маланчук: Вам, товаришу Стецюк, треба думати, з чим виступати, що писати і що говорити, бо іноді ви заговорюєтесь. І не створюйте якоїсь надзвичайної атмосфери. Зараз інші часи – ніхто нікого даремно переслідувати не буде. Не може бути й мови про якесь беззаконня чи щось подібне.

П. Бурак: Ви думаєте перед тим, як виступаєте перед масами? Пригадайте хоч би свій виступ у театрі ім. Горького.

Я. Стецюк: Я виступив проти пісні "Хороша страна Болгария" тому, що коли був у Болгарії, чув, що там не люблять цієї пісні.

Д. Кусько: Чому?

Я. Стецюк: Вона написана з великодержавних позицій: "[...] а Россия лучше всех".

В. Маланчук: Ви ухопите дрібничку і жуєте її без кінця. У вас пробивається якась озлобленість. Не займайтесь "самобичеванием", але й не будьте крутієм!

А. Волощак: Чому т. Стецюк не хоче чітко сказати, яка його позиція? Зробили зле – то скажіть. Як ви могли підписати листа, нічого докладно не знаючи? Зробили дурницю, а визнати не хочете. Враження таке, ніби ви боїтесь когось зрадити. У своїх книжках виступаєте, як представник соціалістичного реалізму, а в житті все у вас виглядає навпаки.

Колодій: А чому ви брали на поруки тільки Гориня?

Я. Стецюк: Інших я не знав.

Р. Іваничук: Я ніколи не забував, що я комуніст як у творчості, так і в поведінці. Якби знав усе, що розповів зараз тов. Маланчук, я б свого підпису не ставив. Підтримував листа з гуманних міркувань. Я знав Гориня як здібну людину, чув його талановиті виступи, читав статті. Я взяв частину вини за виховання і на себе. У ті хвилини я якось не відчував власної громадської вини. Сьогодні я такого листа б уже не підписав. Підписуючи цей лист, ні з ким не радився і ніхто мене на той крок не штовхав.

П. Інгульсбкий: Може, ви все-таки скажете, хто це все організував?

Р. Іваничук: Я відповідаю тільки за себе. За інших нічого не знаю і говорити не буду.

В. Маланчук: А ви знаєте, що стаття Косіва, знята у "Жовтні", була нелегально розмножена і розіслана по всій Україні?

Р. Іваничук: Ні. Я часто дискутував з Горинем. Але я слабо знаю мистецтво. Щоб серйозно дискутувати на такі теми, треба серйозно знати мистецтво.

П. Гузюк: Хто перший вирішив писати цей лист?

Р. Іваничук: Я підписав. Більше нічого не знаю.

П. Інгульський: Нам важливо знати, чи це було організовано, чи випадково?

Р. Іваничук (не відповідає, знизуючи плечима).

В. Лучук: Чому я підписав лист? Гориня знаю давно. У мене про нього була хороша думка. Підписуючи листа, я не помітив нічого незвичайного. В листі не було нічого такого, щоб виступало проти моєї совісті. Гориня обвинувачують за розповсюдження віршів Симоненка. Мені здається, що у Симоненка хороші вірші. Інші матеріали я бачу сьогодні вперше. Я зайшов до "Жовтня", там лежав лист. Взяв і підписав.

Шмигельський: У той день я також був у "Жовтні". Ніхто мені не підсунув ніякого листа для підпису.

В. Лучук: Обличчя письменника – його твори. Я чув від Романченка, що мій вірш про Олеся – націоналістичний. Ніби в обкомі так сказали. Вірш, присвячений литовцям, ніби також невдалий. Але точно ніхто нічого не каже.

П. Бурак: А ваша громадська діяльність вас не цікавить?

Лучук: Коли ідеш на завод – думаєш, як розмовляти з людьми.

М. Романченко: Ваш вірш, який так і не потрапив до збірника, ображає наших друзів-чехів. І його викинули у київському видавництві, а ви тулите не до місця обком.

Д. Кусько: Ви що – серйозно вважаєте себе винним у тому, що Горинь збився зі шляху? Про це йдеться у листі.

В. Лучук: Так. Я б і зараз під цим підписався. Я вірив, що Горинь виправиться.

М. Тарновський: Тов. Романченко доповідав уже, що т. Ільницький був незгідний з рішенням бюро. Товаришу Ільницький, може, тепер ваша думка змінилася?

М. Ільницький: Ні.

А. Шмигельський: Ми працюємо разом понад 20 років. І не все у нас завжди йшло гладенько. Але ніколи не було поміж нами недовір'я, підступних дій. Ми – комуністи – входимо до організації цілком добровільно. В партію ніхто нікого за комір не тягне, особливо тих, хто з чимось не згоден. Сьогоднішня справа, яку обговорюємо, викликає велику тривогу. Я думав, що всі ми йдемо разом. А виявляється – ні, є люди, які леліють свої хибні погляди. Помилятися можна. Але не можна ігнорувати цілий колектив. Це дворушництво – говорити одне, а діяти інакше. Мені в "Жовтні" ніякого листа не показали. Значить, діяла окрема група. Козланюк, Мельничук, Маківка й інші наші справжні комуністи боролися за високу ідейність, ленінізм. А тепер вийшла ганьба для нашої організації. Я шаную В. Лучука як поета. Його твори оригінальні, тематично вірно спрямовані. Шкода, що в подібному колі опинився Іваничук. Створюється враження, що ці товариші введені в оману. Ви гуртувалися в "Жовтні" якимсь специфічним гуртком. Мельничук залучав хороший актив, справжніх комуністів, а у вас робота пішла келійно. В редакції "Жовтня" багато зроблено для урізноманітнення журналу, але дуже мало для поглиблення його змісту, ідейності. Керівники цього місячника виходили з міщанських позицій – хотіли подобатися всім – і комуністам, і міщанам, і навіть націоналістам. Стецюк твердить, що керувався гуманними покликаннями. А чому ж він про нас не подумав? Ви ж нас підвели, Якове Нестеровичу.

 

Ми стоїмо на позиціях соціалістичного реалізму, а що виходить у нас на практиці? До редакції "Жовтня" в останній рік у мене виникла відраза. А ви, товаришу Ільницький, невже не помітили, що отой ваш хвалений Горинь – зухвалий демагог, гіперболізатор негативних явищ. Було, візьме дрібний факт прояву шовінізму і спекулює на національних уподобаннях. Це почалося з групи Драча й Вінграновського, яка приїздила завойовувати аудиторію у Львові. Ми також винні в тому, що сталося. Ми не були непримиренними до деяких негативних явищ. Не можна все віддавати на поталу якійсь одній групі, що стоїть на хибних позиціях. Я гостро засуджую негідну поведінку наших товаришів, які підписали листа. Я часто вступав з деякими цими демагогами в полеміку, але, мабуть, бракувало мені також гостроти. Бюро зробило правильно – рішення ділове і точне. Всі повинні мати партійні стягнення. Безслідно такі речі не повинні проходити.

В. Глотов: Похоже, что письмо подписывали по выбору, отбирали для этой работы "своих". Думали, кому дать слово, а кого лишить голоса. Значит, существует какая-то группа. Чего она хочет? Идет борьба между двумя идеологиями. Посмотрите, что делается в мире – Вьетнам, фашизм в Западной Германии и прочее. Во время войны я многое видел на фронте. И я никогда не смирюсь, буду бороться против врагов советской власти. Почему так тихо говорят обо всем этом? Я люблю Украину, я шел с украинцами в поход против фашистов. У нас на Кулунде живут украинцы, говорят по-украински. Но того духа, что во Львове, нет. У нас силой никто в партию не тянет. Но люди говорят такое, что диву даешься. Товарищи, зачем вы шли в партию, если с ней не согласны? Ни Стецюк, ни Иванычук, ни Лучук – никто честно ничего не сказал. Вам, дорогие товарищи-литераторы, еще недостает и скромности. Появились люди, которые, едва успев написать два стиха, уже считают себя выше Шевченко. Не все в порядке и у наших критиков. Вот, например, тов. Трофимук. Этот признает только лирику, а гражданский пафос он вообще не признает. Некоторые критиканы поливают грязью ни за что, ни про что хороших людей, высокоидейные, художественные произведения.

П. Гузюк: За 40 років перебування в партії я не стрічав подібної справи. Десь на задвірках готують папірець, який ставить все під сумнів. Хочуть викликати сумнів до органів радянської влади, прокуратури і т. д. А наші організації зараз, як ніколи, гуманні, дотримуються законності. Збиратися в "Жовтні" і фабрикувати цидулки – несерйозно. Треба винести суворе рішення щодо цих всіх дій. Не можна перетворювати редакцію журналу на якесь зборище. Смішними виглядають потуги сучасних так званих борців за Україну. Змінилося наше життя, наш добробут, по-новому живе і місто, і село. А знаходяться людці, які мутять воду. Вони заслуговують суворого покарання.

А. Пастушенко: Мені прикро говорити про всі ці події. Товариш Іваничук працює у нас у редакції "Жовтня". А Стецюк – старший, мені його вчити незручно. Але дивує позиція деяких товаришів, особливо після того, як нас познайомили з документами. В одному з тих документів, наприклад, говориться, що Росія підкорила Литву, Західну Україну і т. д. А у мене брат ішов визволяти ці землі, був поранений, став інвалідом. Наші збори надзвичайно важливі. Всім нам час задуматись – чим ти жив, чим живеш? Треба знайти мужність визнати помилки. Мені не подобається поведінка товариша Ільницького. Він вишукує якоїсь середини. Листа не підписав, а тепер крутить, не хоче оцінити. Тут іде справедлива мова і про журнал "Жовтень". Дійсно, помічалось у декого невиправдане стремління виділитись, відокремитись від чогось. Наприклад, створили якусь групу, почали вирішувати питання поза партійною організацією СПУ. Треба товаришам, які дуже спіткнулись, подумати серйозно над своїм вчинком.

Кузовкін: Святая обязанность коммуниста – быть идейным, крепить дружбу народов. А писатели-коммунисты должны стоять на переднем крае борьбы за построение нового общества. Из документов, с которыми нас познакомил т. Маланчук, мы видим, что идет борьба. Хочу сказать тов. Лучуку, что я удивлен, почему он чистосердечно во всем не признался. Зачем врать? Многие молодые люди, сидящие здесь, росли у меня на глазах. Есть немало среди них хороших товарищей, настоящих бойцов за дело партии. А критика нередко захваливает именно разную гниль. У нас теперь люди часто ездят за границу. Это хорошо. Плохо только, что писатели своей страны не знают. Что мы знаем, что пишем на западе Украины о Кубани, Урале, Сибири? Похоже, как будто все эти земли находятся дальше, чем за границей. Нужно вывести тов. Стецюка из партийного бюро. Удивительно, почему эти члены партии не дали письменных объяснений.

А. Волощак: Сьогоднішній день – для мене дуже важливий етап. Розповідь тов. Маланчука на мене дуже вплинула. В такий час загострення політичної боротьби на міжнародній арені, а в нас раптом такі події. Ми у себе дома розвели хтозна що. Важко навіть говорити. Я спати не можу. Хочу сказати про цей лист. Гориня я знав з виступів. Він мені подобався. Я не думав, що він розповсюджував націоналістичну літературу. Прикро, що члени партії підписали цей лист. Переконаний, що це груба помилка т. т. Стецюка, Іваничука і Лучука. Вони хороші комуністи, але збочили. В сучасній літературі появилося багато сумнівного, такого, що не служить зміцненню наших рядів.

М. Ткачук: Всі ці події можна було якоюсь мірою передбачити ще рік-два тому. Справа в тому, що деякі несерйозні люди давно підливали масла в огонь, розбурхували пристрасті. Мені довелося мати з цим всім справу на телебаченні. Я бачив молодих письменників, які писали сумнівні твори, але коли їм робили зауваження, вони шаленіли. В редакції "Жовтня" ці пристрасті роздмухували, заохочували до "боротьби". Проти кого і чого? Дійшло до того, що почали оперувати цілком сумнівними поняттями, ставити все, як кажуть, з ніг на голову. Починають шептати, що такого-от треба боятись, бо він ходить в обком. Питаємо, в який обком? Виявляється, в наш – комуністичний. Куди ж ходити комуністам? Пропонують до 50-річчя радянської влади ставити два пам'ятники: Гаврилюку і Антоничу. Треба все ж думати, кого вшановувати, пам'ятати, що ви комуністи.

 

Мушу сказати, що тов. Лучук раніше займав у різних сумнівних дискусіях правильну, партійну позицію. І в його творах я ніколи не помічав нічого такого, що б свідчило про його відхід від методу соціалістичного реалізму. Однак із цим листом вийшло все дуже і дуже негаразд. Як хочете, але я не можу цього зрозуміти: безпартійний Косів від своїх хибних поглядів, як нам тут щойно доповіли, відмовився, а комуніст Стецюк виступив на захист цих поглядів. Пишете, Якове Нестеровичу, ви добре, а от коли починаєте говорити, то темна ніч.

Рішення бюро правильне. Я голосуватиму за нього.

 

П. Інгульський: Мені дорога доля нашої письменницької організації. Все ж таки хочеться, щоб товариші, які схибили, сказали, з ким вони, кого засуджують і кого захищають. Чому ви не називаєте своїми іменами всіх подій та їх учасників? Як ви могли, не знаючи справи, підписати листа? І зараз не говорите, де ви збиралися, хто друкував і т. д.? У Львівському відділенні СПУ відчувається відрив від політичного і громадського життя. Ми одержуємо зі Спілки у такі відповідальні часи, коли проходить XXIII з'їзд нашої партії, Пленуми і т. д., якісь дрібні папірці. Адже у нас ще і до цієї пори не було навіть зборів по XXIII з'їзду КПРС. Не передбачається жодного творчого відрядження на новобудови п'ятирічки. Учора ми несподівано прийняли в члени Спілки письменника Гнатюка з Борислава. Розписали його тут так, що вище уже нічого не існує, соромно було слухати. Комуніст Тарновський зробив зауваження, що треба цьому Гнатюкові, який прийшов до Спілки дуже нерівним шляхом, писати і про новий Борислав, нафтовиків Прикарпаття. Так, Кудлик, Іваничук, Хоросницька не дали комуністові навіть кінчити, почали кричати, що Тарновський не розуміє поезії і взагалі нічого не розуміє.

 

Соромно жити в Бориславі й зневажати ідеї Івана Франка. У той же день відмовили в прийомі тов. Євлампієву з Дрогобича, сім п'єс якого ідуть на сцені. Ця людина виступає проти Ватикану, громить українських буржуазних націоналістів. Незрозуміло, за що ж приймають у Спілку: за те, що був у бандерівцях, чи за те, що боронив Радянську владу? Треба думати, кого зараз приймати у СПУ. Чому 5 років тримають Івана Дорошенка, а тов. Трофимук, який весь час щось плутає, у якого завжди щось негаразд з ідеологією, уже ходить в класиках?

 

Хочу сказати про Ільницького. Він не підписав листа, але він і зараз радить писати монографію про Антонича. Ви повинні знати, що Антоничу зараз поставлено пам'ятник у фашистській Іспанії як одному з тих, хто боровся проти комунізму. Треба, щоб товариші розповіли про своє ставлення до всього цього. Групу партійну з "Жовтня" треба негайно повернути у Спілку. Ільницького й Іваничука варто розсадити, бо у них там збирається також сумнівне товариство. В редакції "Жовтня" жодне питання не вирішується колективно. Там групівщина і при тому дуже сумнівна.

 

Рішення партійного бюро вірне.

 

В. Маланчук: Ми не раз просили тов. Братуня припинити сумнівні зборища у "Жовтні". Але він це пропускав мимо вух. Взагалі, щодо поведінки на сьогоднішніх зборах комуністів Стецюка, Іваничука і Лучука складається враження, що вони знущаються з товаришів. Їхня поведінка межує з цинізмом. Це, по суті, дворушництво. Ми не потерпимо в наших рядах таких, хто підриває комуністичну ідеологію, хто галасує за пам'ятник Антоничу, якого вже давно вшанували іспанські фашисти. А скільки інших так званих "проблем" висували горині та їм подібні, аби закаламутити воду, навести тінь на ясний день. Ми сьогодні повинні з усією рішучістю заявити, що не дамо спуску жодному прояву націоналізму, ворожим вилазкам похитнути дружбу народів Радянського Союзу, атакам на нашу ідеологію. Хто не поділяє партійних поглядів, хай чесно про це заявляє, а не буде дворушником.

М. Романченко: Нас правильно критикував секретар обкому партії, що ми слабо проводимо виховну роботу серед комуністів. Але і комуністи повинні відчувати особисту відповідальність. Чесно кажучи, Стецюк, Іваничук і Лучук або прикидаються сьогодні основ'яненськими "стецьками", чи з нас хочуть зробити дурників. Вони не дали принципової партійної оцінки своїм вчинкам, по відношенню до зборів були нещирими. Вони не хочуть роззброюватись, наполягають на своєму. Я розумію, що це важко їм зробити, бо в минулому на кожних зборах вони були першими крикунами так званої "опозиції". Отже, треба, щоб і партійні збори відповідно поставились до їх поведінки.

М. Тарновський (пропонує висловитися Стецюку, Іваничуку, Лучуку).

Я. Стецюк: Я вислухав багато критичних виступів на мою адресу. Думаю, що товариші говорили щиро. Ці виступи мене багато навчили. Покарання я прийму. Вся моя робота буде йти в партійному дусі.

Р. Іваничук: Повторюю, що всі свої вчинки я контролював. Якщо я помилявся, то завжди пам'ятав, що комуніст. Лист підписав, бо не знав всієї справи. Зроблю для себе висновки.

В. Лучук: Вступаючи в партію, я вірив, що мої думки єдині з усіма комуністами. Підписуючи листа, був упевнений, що правий. Тепер бачу, що помилявся.

М. Романченко (читає проект рішення):

Голосували за стягнення: Стецюку – "за" – 15, утр[ималось] 4; Іваничуку "за" 15, утр[ималось] 4; Лучуку "за" 14, утр[ималось] 5. Рішення приймається в цілому.

 

РІШЕННЯ

закритих партійних зборів парторганізації Львівського відділення СПУ

від 20.V.1966 року

Заслухавши та обговоривши доповідь секретаря обкому партії тов. Маланчука В. Ю. "Про підвищення ідейності і партійної принциповості в роботі і творчості письменників-комуністів", партійні збори постановляють:

 

1. Першочерговим обов'язком комуністів-письменників у своїй роботі і творчості є неухильне дотримання ленінських принципів партійності літератури і мистецтва, підняття ідейності і партійної принциповості, щоб засобами художнього слова нести велику правду нашої партії в маси трудящих.

 

2. Суворо засудити дії відщепенців, які стали на шлях антирадянської діяльності, розпалювання національної ворожнечі і українського буржуазного націоналізму, а також суворо засудити письменників-комуністів Стецюка, Іваничука, Лучука, які, втративши партійну принциповість, політичну пильність, стали на захист підсудного Богдана Гориня.

 

За втрату партійної принциповості й пильності, яка виявилася в спробі взяти на поруки особу, що провадила антирадянську діяльність, за нещирість перед партійними зборами вивести комуніста Стецюка Я. Н. зі складу партійного бюро і оголосити йому сувору догану з занесенням в облікову картку.

 

За втрату партійної принциповості й пильності, яка виявилася в спробі взяти на поруки особу, що провадила антирадянську діяльність, за нещирість перед партійними зборами оголосити комуністу Іваничуку Р. І. догану з занесенням в облікову картку і інформувати Львівський міськком КПУ про поведінку комуніста Іваничука Р. І. як кандидата в члени міськкому КПУ.

 

За втрату партійної принциповості й пильності, яка виявилася в спробі взяти на поруки особу, що провадила антирадянську діяльність, за нещирість перед партійними зборами оголосити комуністу Лучуку В. І. догану з занесенням в облікову картку.

 

За безпринципну позицію у відношенні до засудженого за антирадянську діяльність Б. Гориня комуніста Ільшщького М. М. суворо попередити.

 

3. Партійному бюро розробити конкретні заходи по зміцненню партійної дисципліни, підвищенню ідейно-теоретичного і політичного рівня комуністів, їх принциповості і політичної пильності. Оцінювати діяльність кожного письменника по його творчій і політичній роботі.

 

4. Партійні збори запевняють ЦК КПРС, ЦК КПУ, обласний, міський та районний комітети партії, що комуністи-письменники високо нестимуть прапор партійності радянської літератури, ітимуть у перших лавах активних будівників комунізму, будуть провадити нещадну боротьбу проти будь-яких проявів ворожої нам ідеології, зокрема проти українського буржуазного націоналізму, активно боротимуться за зміцнення дружби народів, утвердження національної політики нашої ленінської партії.

 

Голова зборів                                                                                                                                                М. Тарновський

Секретар                                                                                                                                                       М. Ткачук"

(Там само. – С. 801-812) 

 

  

Не менш колоритно пройшли партійні збори львівського відділення Спілки художників України. Тут уся увага була прикута до Еммануїла Миська. Як відбувалися збори, дає уявлення ця виписка:

 

"ПРОТОКОЛ ПАРТІЙНИХ ЗБОРІВ ЛЬВІВСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ СПІЛКИ ХУДОЖНИКІВ УКРАЇНИ ПРО ПІДПИСАННЯ ЕММАНУЇЛОМ МИСЬКОМ ЛИСТА В СУД ПРО ВЗЯТТЯ НА ПОРУКИ БОГДАНА ГОРИНЯ

 

19 травня 1966 р.

 

СЛУШАЛИ: Информацию [секретаря Львовского горкома Компартии Украины] т. Кусько о деятельности националистической группы, о поступке коммуниста т. Мисько, выразившемся в том, что он подписал письмо в суд с ходатайством о передаче Б. Горыня на поруки.

 

ВЫСТУПИЛИ:

Мисько: Меня попросили зайти в редакцию журнала "Жовтень" и подписать письмо в суд с просьбой о передаче Б. Горыня на поруки. Я не знал об антисоветской деятельности Б. Горыня. Не был информирован о деятельности этой группы. Подписал от себя лично. Позже я ознакомился с материалами об их деятельности. Сознаю, что поступил опрометчиво, сожалею, что так произошло. Меня ввели в заблуждение.

Пылев: Поступок т. Мисько меня удивил. Я помню, на открытом партийном собрании, где обсуждалась статья Б. Горыня, статья явно тенденциозная, в выступлениях некоторых товарищей проскальзывал национализм, многие поддерживали Горыня.

Серветник: Я не думал, что т. Мисько может так поступить. Нужно во-время анализировать свои поступки, не допускать промахов. Надо внимательней относиться к своим коллегам и глубже вникать в суть происходящего.

Катрушенко: Я работал с Горынем в музее. Он был активным работником, экскурсоводом, делал доклады и, как стало известно, в это же время занимался антисоветской деятельностью... Очевидно, это была маскировка. Надо сделать соответствующие выводы из поступка т. Мисько и нам всем.

Сипер: Я сожалею, что т. Мисько так поступил. Мы помним выступление т. Шолохова на ХXIII съезде [КПСС] о деятельности Синявского и Даниэля, т. Мисько следовало это учесть. У нас нездоровая среда, это видно из выступлений на собраниях некоторых членов Союза художников. Нужно быть более бдительным. Я не считаю, что т. Мисько сделал это умышленно.

Майко: Национализм – это человеконенавистничество. Самое действенное оружие вражеской идеологии. История подтверждает, что все захватнические войны империалисты вели с разжиганием националистических страстей, натравляли народы друг на друга. Мы должны пресекать националистические тенденции. В данном случае т. Мисько не проявил достаточной бдительности.

Чайка: Я удивляюсь поступку т. Мисько. Принимая решение подписать ходатайство за Б. Горыня, он не счел нужным посоветоваться с коммунистами своей парторганизации, ему помогли бы разобраться в данном вопросе.

Усов: Я тоже удивлен поступком т. Мисько. Знаю его по совместной учебе в институте. Он политически грамотный коммунист. Учась в институте, был секретарем комсомольской организации. Очевидно, не придал серьезного значения такому акту. А ведь за его подписью стоит целая творческая организация, и  те товарищи, которые его спровоцировали, очевидно, действовали продуманно и знали это.

Прийдан: Я целиком поддерживаю мнение высказавшихся товарищей по поводу поступка т. Мисько и считаю, что он должен ответить перед коммунистами за свой поступок, должна быть какая-то форма ответственности.

т. Борисенко: Всем ясно, что т. Мисько поступки неправильно. Я считаю, что он должен выступить перед общественностью то ли через печать, то ли с трибуны собрания нашего коллектива с разъяснением своей позиции и разоблачением деятельности националистической группы Горыней.

 

Постановили: Ограничиться обсуждением поступка коммуниста т. Мисько и предложить т. Мисько выступить перед общественностью с разоблачением деятельности Горыня"

(Там само. –  С. 799-800).

 

АДМІНІСТРАТИВНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ТА ПОКАРАННЯ

Відповіддю на протести, звернення та заяви стала посилена праця всіх гілок влади, спрямована на очищення республіки від антирадянських елементів і осіб, які їх підтримують, симпатизують чи співчувають.

 

Крім "промивання мізків" письменникам і художникам, було створено атмосферу психічного терору. До великої кількості людей застосовано адміністративні покарання: звільнення з роботи, позбавлення можливості працювати за фахом, здобувати засоби для прожиття. У збірнику матеріалів "Українська інтелігенція під судом КҐБ" наводиться список людей різних професій, до яких було застосовано адміністративні заходи:

 

1. Іван Світличний – на початку 1964 року звільнений з інституту філософії АН УРСР за виступ на вечорі пам'яті Симоненка 20.ХІІ. 1963 року в Київському медінституті; 12.VІІ.1965 року звільнений з посади зав. редакцією мови й словників видавництва "Наукова думка" за вказівкою академіка Білодіда, якого покритикував у статті "Гармонія і алгебра" ("Дніпро", ч. 3, 1965 рік); після восьмимісячного ув'язнення безробітний.

2. Михайло Косів під час попереднього слідства звільнений з посади зав. кабінетом франкознавства Львівського університету; після п'ятимісячного ув'язнення півроку безробітний, зараз вчителює у Львівській області.

3. Іван Дзюба – у вересні 1965 року звільнений з роботи у видавництві "Молодь" після виступу 4.ІХ.1965 року в кінотеатрі "Україна" з протестом проти політичних арештів; тепер – літредактор "Українського біохімічного журналу".

4. Євген Сверстюк – звільнений з роботи в інституті психології 4.VI. 1965. року за "єретичний" виступ перед учителями Волинської области. Тепер – секретар "Українського ботанічного журналу".

5. Матвій Шестопал – на початку 1965 року дістав партійне стягнення за "націоналізм"; звільнений від викладання в університеті.

6. Михайлина Коцюбинська – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник АН УРСР, виключена в квітні 1966 року міськкомом КПУ з партії за "ідейні збочення" та протест проти арештів.

7. Вячеслав Чорновіл – за сигналом з КҐБ знятий з посади зав. ідеологічним відділом газети ЦК ЛКСМУ "Молода гвардія" в квітні 1965 року; звільнений з роботи в тій же газеті 12.ХІ.1965 року за виступ у кінотеатрі "Україна"; за те ж не зарахований в аспірантуру Київського педагогічного інституту; 5. V. 1966 року "скорочений" з редакції газети "Друг читача" за відмову давати свідчення на закритому суді у Львові, тепер – безробітний.

8. Василь Стус – виключений у вересні 1965 року з другого курсу аспірантури інституту літератури АН УРСР – за виступ у кінотеатрі "Україна"; з плану видавництва "Радянський письменник" викинуто його збірку поезій. У червні 1966 року звільнений з посади ст. наукового співробітника Державного історичного архіву; у вересні 1966 року звільнений з роботи на будівництві Київського метро як такий, що працює не за фахом.

9. Група журналістів – працівників газет, журналів, радіо Києва (Полковенко. Тоїчкин. Лігостов. Творинський та інші) – навесні 1965 року звільнені з роботи, одержали партійні й комсомольські стягнення – за заяву протесту проти звільнення М. Шестопала.

10. Група студентів факультету журналістики КДУ (Вадим Мицик. Богдан Уніат. Юрій Пархоменко та інші) – навесні 1965 року були виключені з університету, дехто з партії – за протест проти звільнення М. Шестопала.

11. Алла Горська і Людмила Семикіна – у травні 1964 року були виключені зі Спілки художників УРСР за створення не схваленого партійним начальством вітражу в університеті (нині поновлені).

12. Юрій Бадзьо – звільнений навесні 1965 року з посади молодшого наукового співробітника Інституту літератури АН УРСР за участь в організації шевченківського вечора на заводі верстатів-автоматів; за те ж та за присутність у кінотеатрі "Україна" 4.ІХ.1965 року виключений міськкомом КПУ з партії у квітні 1966 року.

13. Микола Холодний – виключений у грудні 1965 року з п'ятого курсу університету за неслухняність (виступи і вірші нестандартного змісту), півмісяця перебував у тюрмі за фальшивим звинуваченням у "посягательстве на жизнь работников милиции", виселений з Києва, після тимчасової роботи сторожем радгоспного саду – безробітний.

14. Володимир Мішенко – звільнений з роботи в редакції альманаху "Донбас", на вимогу Донецької прокуратури і КҐБ за читання недозволених книжок знято з виробництва збірку його поезій.

15. Рита Довгань – одержала партійне стягнення і змушена була у грудні 1965 року звільнитися з редакції газети "Друг читача" – за організацію вечора поезії в Інституті зв'язку.

16. Тетяна Цимбал – артистка Укрконцерту, нині пенсіонерка. Позбавлена права виступів зі сцени ... за виступи зі сцени.

17. Антоніна Матвієнко – в лютому 1966 року звільнена з посади в. о. доцента Київського університету, позбавлена права викладання в Київському університеті за рішенням Івано-Франківського обласного суду (була свідком у справі Озерного), не допущена до викладання на підготовних курсах у Київському педінституті (вересень 1966), тепер – безробітна.

18. Ярослав Дашкевич – звільнений у квітні 1966 року з посади бібліографа Інституту суспільних наук (Львів) за читання закордонних видань та за вміщення в міжнародному орієнталістичному журналі статті про половецьку мову, зараз – безробітний.

19. Іван Бойчак – знятий з посади зав. відділу критики журналу "Дніпро" за вміщення ряду статей, зокрема І. Світличного та І. Дзюби.

20. Павло Скочок – звільнений у квітні 1966 року з редакції газети "Радянська Україна" за критику лінії газети в ряді питань та за заяву до ЦК КПУ з приводу суду в Івано-Франківську, тепер – безробітний.

21. Роман Кудлик – звільнений на початку 1966 року з редакції журналу "Жовтень" (Львів) за запит на письменницьких зборах з приводу арештів.

22. Стефан Козак – виключений з аспірантури КДУ і висланий на батьківщину (в Польщу) за підозрою в передачі зарубіжних видань. 

 

23. Володимир Данилейко – "скорочений" навесні 1966 року з газети "Літературна Україна" за самостійність мислення.

24. Лідія Мельник — "скорочена" навесні 1966 року з "Літературної України".

25. Лідія Орел – "скорочена" влітку 1965 року з кіностудії КДУ за присутність на розігнаній дискусії з питань національної культури (квітень 1965 року) та за співання українських пісень біля пам'ятника Шевченкові 22 травня.

26. Ольга Борбот – виключена в березні 1966 року з IV курсу вечірнього відділу філологічного факультету за те, що на семінарі з політекономії поставила "єретичне" питання викладачеві Кузнецову, який відразу доніс, куди слід; виселена з Києва.

27. Григорій Дем'янчук – на початку 1966 року одержав партійне стягнення і звільнений з роботи зав. відділу культури газети "Червоний прапор" (Рівне) за читання виступу І. Дзюби на вечорі пам'яті В. Симоненка, зараз працює у відділі реклами облспоживспілки.

28. Олександра Громова – "скорочена" в січні 1966 року з Інституту вдосконалення вчителів за знайомство з засудженими.

29. Геннадій Грицай – літературознавець (Москва), звільнений з роботи, а потім виключений з партії за знайомство з Даніелем, Синявським, також Світличним та іншими українськими "крамольними", тепер – безробітний.

30. Омелян Михальчук – виключений влітку 1965 року з V курсу Київського медінституту за відмову давати військову присягу російською мовою.

31. Вадим Мицик – у травні 1966 року за вказівкою парткому звільнений з роботи у Жашківській районній газеті Черкаської областе. Раніше звільнений з університету за виступ на захист Шестопала та читання віршів В. Симоненка.

32. Людмила Шереметьєва – звільнена з редакції газети "Друг читача" тільки за знайомство з "крамольними".

33. Василь Михайлюк – звільнений з посади голови сільради восени 1965 року за встановлення погруддя Шевченка в селі Шешорах Косівського району Івано-Франківської области.

34. Ольга Концевич – змушена була звільнитися навесні 1966 року з роботи в житомирській друкарні. Вина – розголошення таємниці "іменинного" альбомчика та знайомство з "крамольними" киянами, зараз – безробітна.

35. Любомир Грабовець – виключений з Львівської консерваторії восени 1965 року; керований ним міжвузівський хор влітку 1965 року виступав на Гуцульщині, зокрема на відкритті погруддя Шевченка в селі Шешорах.

36. Людмила Тищенко – звільнена в 1965 році з посади ляборантки словникового відділу Інституту мовознавства АН УРСР за відмову співробітничати з КҐБ, увільнена від викладання на підготовних курсах Київського педінституту (жовтень 1966 року).

37. Микола Петренко – одержав сувору догану за те, що в одній з передач Львівської телестудії згадав ім'я Р. Кудлика, перед тим покараного за запит з приводу арештів, з плану видавництва "Каменяр" викинута його збірка поезій.

38. Мирослава Зваричевська – звільнена з роботи у Львівському обласному архіві під час попереднього слідства, після виходу з тюрми – безробітна.

39. Світлана Попель – "не пройшла по конкурсу", звільнена в червні 1966 року з посади молодшого наукового співробітника Інституту літератури АН УРСР за знайомство з І. Світличним.

40. Ігор Сандурський – звільнений у червні 1966 року з посади викладача суспільних наук у Львівському сільськогосподарському інституті. Зараз – безробітний.

41. Ірина Стахів – звільнена з роботи влітку 1966 року з Львівського етнографічного музею за зв'язки з засудженими, зараз – безробітна.

42. Ольга Горинь – звільнена з роботи у Львівському будинку вчителя за те, що вона – дружина засудженого М. Гориня.

43. Олександер Сергієнко – студент Київського медінституту, заарештований на ювілейному вечорі Івана Франка, відсидів півмісяця у в'язниці; безпідставно звинувачений в "посягательстве на жизнь работников милиции".

44. Валерій Набок – заарештований 28 травня 1966 року на ювілейному вечорі І. Франка, відсидів півмісяця в Лук'янівській в'язниці за безпідставним звинуваченням у "посягательстве на жизнь работников милиции". Під час ув'язнення виключений з партії (без його присутности на партбюро).

45. Віктор Ковальчук  робітник Київського річкового порту, делегат останнього з'їзду ЛКСМУ, заарештований 28 травня 1966 року за читання віршів на святкуванні ювілею І. Франка, відсидів півмісяця в Лук'янівській в'язниці за безпідставним звинуваченням в "посягательстве на жизнь работников милиции".

46. Іван Остафійчук – після закінчення в 1966 році Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва як здібний художник був залишений викладачем у цьому ж інституті. Після читання листа ЦК КПУ, де називалося його прізвище, призначення відібрали і скерували в Донбас.

47. Вадим Черкас – художник, брат засудженого М. Масютка. За сигналом з КҐБ звільнений з викладацької роботи у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва.

48. Осип Петраш – літературознавець, звільнений від викладання в Дрогобицькому педагогічному інституті за знайомство з М. Горинем, зараз – безробітний.

49. Олександр Курінний – поет, звільнений з посади бухгалтера колгоспу в с. Макарівці Попільнянського району Житомирської области за нічим не обґрунтованим звинуваченням у націоналізмі. Зараз – безробітний.

50. Іван Ющук – "не пройшов по конкурсу" в червні 1966 року і звільнений з посади молодшого наукового співробітника Інституту літератури АН УРСР за зв'язки з засудженими, зараз – безробітний.

51. Михайло Гуць "не пройшов по конкурсу" в червні 1966 року і звільнений з посади молодшого наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР за зв'язки з засудженими, зараз – безробітний.

52. Євген Пронюк – переведений з посади молодшого наукового співробітника Інституту філософії АН УРСР у бібліотекарі – за зв'язки з засудженими.

53. Лідія Сверстюк – "не пройшла по конкурсу" і у липні 1966 року увільнена від викладання в Київському педінституті за переконання її чоловіка.

54. Леонід Череватенко – виключений з V курсу філологічного факультету КДУ за переконання, зараз – безробітний.

55. Борис Тимошенко – виключений з IV курсу філологічного факультету КДУ за знайомство з І. Світличним, зараз – безробітний.

56. Пеньковський – звільнений з посади наукового співробітника сектора держави і права АН УРСР за зв'язки з засудженими.

57. Павло Чемерис – звільнений з роботи у Львівському поліграфічному інституті за зв'язки з засудженими.

58. Михайло Іванишин – після звільнення з Івано-Франківського ізолятора КҐБ довгий час – безробітний, восени 1966 року звільнений з роботи вчителя в одній з шкіл Яворівського району Львівської области за вказівкою згори, зараз – безробітний.

 

Список складений за станом на 1 листопада 1966 року і далеко не повний"

(Українська інтелігенція під судом КГБ. – Сучасність: Мюнхен, 1970. – С. 192-198).

 

Очевидно, що скласти в умовах тотального стеження повний список людей, що зазнали різних утисків, не було легко.