Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Наші герої – Стойко Стефанія Павлівна. (Автор: Мирон Норик)

опубліковано 4 лют. 2015 р., 09:23 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 лют. 2015 р., 09:21 ]

                        «По полях каменистих, по дорогах тернистих,

                         Нам ще довго орати і йти,

                         Коли хмари нависли - спопелій, але зблисни,

                         Щоби інші зробили хоч крок до мети».

                 Василь Іванишин

 

Минув рік, як Городоцька громада зазнала великої втрати. 3 лютого 2014р. зупинилося серце, і відійшла у вічність активна громадська діячка, патріотка України, людина невтомної праці, високої честі й духу, український філолог, логопед, ветеран праці з 63 річним стажем – Стойко Стефанія Павлівна.

 

Вона народилася 3 липня 1932р. в с. Демні Миколаївського району Львівської області, і була четвертою дитиною в батьків, які згодом мали 9 дітей .

Батько, авторитетний і успішний у селі господар, привчав кожну дитину змалку багато трудитися і самостійно заробляти на хліб насушний, оскільки виростити, виховати і вивчити стількох дітей в умовах війни та післявоєнної розрухи було вкрай непросто.

 

Неповну середню освіту здобула у рідному селі, середню – у Миколаївській СШ, а одинадцятий педагогічний клас у Дрогобицькій СШ №2 в 1950р. В Дрогобичі поступила та успішно закінчила  педінститут.

 

Працювала вчителькою початкових класів, згодом – вчителем української мови й літератури у різних селах тодішнього Комарнівського та Миколаївського районів.

 

Її роботу вчителем Черницької СШ Миколаївського району високо оцінила авторитетна комісія обласного відділу освіти.

 

У 1964 році, у зв’язку з призначенням чоловіка директором  Городоцької дитячої виховної колонії, переїхала жити в м. Городок і стала працювати вчителем української мови й літератури в Городоцькій СШ №4, з російською мовою викладання. Уроки Стефанії Павлівни, вміння зацікавити дітей, справляли дуже хороше враження на колег, учнів та їхніх батьків. Багато захоплювались цією вродливою, розумною вчителькою і її  літературною українською мовою. Керівництво школи багаторазово ставило її уроки у приклад вчителям.

 

Вона вміла прищепити учням любов до знань, до вивчення української мови та літератури, і завжди прагнула подати учням більше ніж вимагала шкільна програма. Особливо любила вивчати творчість нашого генія і пророка Т.Г. Шевченка, майже усі поетичні твори якого знала напам'ять.

 

Але душна атмосфера тотальної русифікації, яка панувала в Україні після хрущовської «відлиги», знаходила в цій російськомовній школі сприятливий ґрунт. В ній Стойко С.П. пройшла справжню школу патріотичного гартування. Щира любов та палке вшанування на різноманітних, постійно організовуваних нею, тематичних вечорах світочів української культури та поїздок в музеї на їх честь, викликали великі підозри в «бдітєльних» комуністів. За нею слідкувало КГБ, яке перевіряло кореспонденцію, шукало компромат в оточенні, робило запити в місця її попередньої праці та щодо батьків, думаючи що вона дочка священика. А коли почався рух шістдесятників, КГБ неодноразово викликало її на допити і очну ставку з відомим городоцьким сексотом за читання і розповсюдження нелегальної просвітницької праці І. Дзюби « Інтернаціоналізм чи русифікація?». І тільки цілковите заперечення цього факту врятувало її і родину від репресій.

 

Ще досі колишні учні з вдячністю згадують Стойко С.П. за численні організовані нею екскурсії на могилу Т.Г. Шевченка у Каневі, в музеї Києва, Львова, Тернополя.

 

У 1980р. райвідділ освіти звернувся до Стефанії Павлівни, як до авторитетного в районі українського філолога, з проханням освоїти фах логопеда та підняти на належний рівень викладання цього предмету в місті, з чим вона успішно справилась. Про що свідчило приїзд до неї на консультації та на виправлення мовних недоліків учнів з цілого району, інколи бували і зі Львова, інколи й такі, за яких вже багато логопедів не хотіли братись. За 32роки роботи логопедом, з яких 25р. вже будучи пенсіонером, їй вдалось виправити вимову, дисграфіку, відсталість в розвитку тисячам учнів. За що завжди колишні учні та їх батьки шанобливо вітались з нею при зустрічі. 

 

Її праця не обмежувалась стінами школи. Вона виходила і на широке поле громадсько-політичної роботи в районі, в області, збираючи підписи, ще за часів СРСР, за Закон «Про державність української мови», організовуючи ще на зорі Незалежності, 24 вересня 1989р. у м. Городку свято вул. Шевченка, яке перетворилось у перше, після сталінських репресій і брежнєвського застою, велелюдне віче. Була однією з перших засновників районних товариств «Просвіта» і «Союз українок», які відстоювала і підтримувала своєю працею до останніх днів життя.

 

«Холодом стужені, голодом морені, биті і мучені, але не скорені» – під таким гаслом 5 червня 2003р. у Народному домі міста Городка Стефанією Павлівною було зрежисовано та організовано презентацію книжки «Нескорена Берегиня», яка присвячувалась пам’яті героїчних жінок-політвязнів України 20-го століття.

 

До 135-тих роковин від дня народження незабутньої чарівниці співу світового рівня Соломії Крушельницької пані Стефа дослідила факти про перебування її в Городку.

 

З особливою відповідальністю Стефанія Павлівна провела 23.05.2004р. вечір-реквієм у рідному селі Демня, присвячений улюбленому вчителю-патріоту Петру Шатинському. Член ОУН-УПА («Крук»), керівник пропаганди Львівського окружного проводу ОУН – загинув у нерівному бою разом із Осипом Дяківим («Горновий») – членом центрального Проводу ОУН і ще 4-ма керівними діячами ОУН-УПА 28 XI 1950 р. у лісі між селами Великополе і Страдч Яворівського району. Тепер, на місці бою з російськими окупантами створено музей-криївку. В заході взяли участь дві дочки героя, які народились і виросли у підпіллі, хор та голова обласного Братства ОУН-УПА Гуменюк Олесь. На пропозицію Стефанії Павлівни було ухвалено рішення про встановлення на школі меморіальної дошки героя і присвоєння школі його імені.

 

Крім перелічених, з її активною участю, було проведено багато інших заходів – свята вул. Запорозької Січі, Просфори, Покрови, вечори до ювілейних дат письменників та поетів: Т. Шевченка, В. Стуса, В. Симоненка, Л. Костенко, І. Франка, Л. Українки і ін. Статті про П. Шатинського були надруковані в газеті «За вільну Україну», в Миколаївській райгазеті «Громада» і попали в експозицію музею національно-визвольних змагань у Львові. Численні масові заходи, які проводились, оформлялись Стефанією Павлівною у формі статей у міській, районних і обласних газетах, тепер годі перерахувати .

 

Щира подяка членам громадських організацій і представникам органів влади, які віддали данину шани, взяли участь у прощанні з покійною Стойко Стефанією Павлівною.

 

На жаль, керівники громадських організацій, засновником яких вона була, як і профспілка працівників освіти не спромоглись залучити до похорону учнів, як це вже заведено, щоб віддати останню належну шану педагогові, що весь дорогоцінний час присвячував патріотичному вихованню молоді, служінню громаді. Адже вона не тільки свій час, а й своє серце присвятила людям. З цього приводу народна мудрість каже: «Це треба не мертвим, це треба живим».

 

Вічна пам'ять тобі, дорога і шановна подруго, хай земля буде тобі пухом, а родині – найщиріші співчуття!