Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

Наші герої – Ярослав Пришляк (автор: Войтович Леонтій)

опубліковано 15 лист. 2013 р., 11:52 Степан Гринчишин   [ оновлено 25 лист. 2013 р., 12:32 ]

  

Ярослав Пришляк народився 14 листопада 1911 р. у м. Миколаєві над Дністром і виріс на тому самому обійсті, де була садиба бургомістра Леонтія Устияновича і де виростав його син – письменник і громадський діяч о. Микола Устиянович та інші представники цієї славної родини. Тут народилася Юля Шнайдер, яка ввійшла в українську літературу як Уляна Кравченко. Це обійстя пізніше купив для свого наймолодшого сина Степана дід Ярослава Пришляка – Іван Пришляк, поважний господар і багатолітній райця міської управи. Степан Пришляк (14.07.1881 – 04.10.1940) також багато років був радником міського уряду і заступником посадника міста. У 1900 р. він організував перший осередок руханкового товариства «Сокіл», брав активну участь в роботі «Просвіти» та «Сільського господаря».

 

Ярослав закінчив чотирикласну міську школу у Миколаєві, продовжив освіту у середній школі класичного типу і Філії Української Академічної гімназії у Львові, де 8.06.1929 р. склав іспит зрілості. Вищу освіту здобув у 1929-1934 рр. у Вищій Школі Заграничної торгівлі у Львові. Із студентських років пов'язав своє життя з ОУН та боротьбою за Україну. Вперше був заарештований 30.07.1930 р. Одним з провідних діячів ОУН був його рідний брат Євген Пришляк (псевдо «Ярема», «Чорнота») (13.12.1913 – 3.12.1987).

 

Ярослав Пришляк вступив в Українську Військову Організацію (УВО) у 1928 р. під впливом Андрія Данчевського, тоді абсольвента Стрийської гімназії і провідника УВО Миколаївської судової округи. У 1929 р. став членом ОУН і незабаром за рекомендацією провідника повітової екзекутиви того ж А.Данчевського був покликаний на культ-освітнього референта цієї екзекутиви. Був членом Управи читальні «Просвіти» у Миколаєві, засновником і головою спортивного товариства «Дністер», головою студентського гуртка, готував публічні реферати та свята, грав у футбол в українській команді Миколаєва, брав участь у хорі, драматичному гуртку і роботі товариства «Відродження», був також активним пластуном 7-го юнацького куреня ім. Князя Лева. Два роки виконував обов'язки провідника гуртка «Лиси».

 

Починаючи з 1930 р., польська поліція неодноразово затримувала Я.Пришляка, але, не маючи доказів причетності до акцій ОУН, відпускала. Зокрема, у 1934р., після вбивства міністра Броніслава Пєрацького протримали у стрийській тюрмі більше трьох місяців. У 1935 р. за націоналістичну агітацію серед селян його відправили до концтабору у Березі Картузькій. Був підсудним на стрийському процесі у Веринській справі (1935р), де виступив із звинуваченнями на адресу несправедливого суду, за що був покараний на шість місяців тюрми

 

Фактично, будучи висланим за межі рідного повіту, з 1936 р. працював в Устріках Долішніх спочатку у «Просвіті», а з 1937 р. – як скарбник і організаційний референт місцевого Українбанку та член дирекції місцевої кооперативної складниці. У серпні 1939 р. приїхав до Миколаєва у відпустку, а 10 вересня з ініціативи повітової екзекутиви ОУН розпочалося антипольське повстання на Миколаївщині, у якому взяв активну участь. Повітова екзекутивна призначила його на посадника міста. Повстання було придушене, Ярославу вдалося втекти, карателі тільки спалили господарські будови батьківської садиби.

 

Опинившись у німецькій частині окупованої Польщі, Я.Пришляк у 1939-1941 рр. працював у суді у Нового Сончу, одночасно будучи повітовим провідником ОУН і головою Управи Читальні «Просвіти». У квітні 1941 р. покинув Новий Сонч і після зустрічі у Кракові з провідником Степаном Бандерою був призначений рішенням Головного Проводу на керівника Фінансово-господарського Сектора ОУН. За його ініціативи та участі відбувся у суботу 12 липня 1941 р. здвиг у м. Миколаєві, на якому було проголошено відновлення Української держави. Здвиг закінчився походом на цвинтар і панахидою на братській могилі одинадцятьох жителів миколаївської землі, замордованих большевиками у Закладському лісі. Далі працював над налагодженням фінансово-господарських референтур у тісному контакті з крайовим провідником ОУН Іваном Климівим – «Легендою», перейшовши після гестапівських арештів у вересні 1941 р. на нелегальне становище: У грудні 1942 р. йому вдалося щасливо вислизнути з рук німецької поліції у Миколаєві. У вересні 1943 р: Головним Командиром УПА Р. Шухевичем був призначений господарським референтом Головного Проводу із виключним завданням розбудови господарської бази і постачання УПА. Організовував обладнання бункерів, санітарних і господарських баз, забезпечення різними видами речового і амуніційного постачання.

 

У кінці травня 1944 р. як член місії Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради (УГВР) з групою М. Лебедя виїхав зі Львова, маючи завдання бути представником у Бельгії Але туди не зміг відразу добратися і у травні 1945 р. опинився у Інсбруку (Австрія), де був одним з ініціаторів заснування Українського Допомогового Комітету (УДК), до складу якого ввійшов скарбником. З 1946 р. працював у Лювені (Бельгія) в бюро УДК, де почалася його журналістська діяльність у двотижневику «Вісті». Допомагав налагодженню життя та побуту українських емігрантів, їх культурних і політичних установ, участі в громадському житті. Був головою управи Спілки Українських Робітників у Бельгії та активним членом проводів інших українських організацій. У 1950-1957 рр. мав обов'язки секретаря Головної ради українських громадських організацій у Бельгії.

 

У 1957 р. виїхав до Канади з дружиною, магістром фармації Наталею Фільварків (22.05.1912 – 14.10.1980), дочкою відомого громадського діяча о. Миколая Фільварківа, пароха с.Демні, та десятирічним сином. Сім'я оселилася у Монреалі, і Ярослав Пришляк відразу включився у громадське життя. Активно працював в місцевій управі Ліги Визволення України (ЛВУ), Українській народній касі (УНК), Спортивному товаристві «Україна», Франко-Українському Товаристві Дружби Квебеку (був його головою), Конгресі українців Канади; Федерації етнічних спільнот Квебеку, Канадській федерації багатомовної преси, Антибільшовицькому блоці народів та ще доброму десятку інших українських організацій.

 

Всі ці роки також активно працював в українській та франкомовній пресі. Слідкував також за подіями в Україні. Йому пощастило дожити до проголошення відновлення незалежності України.

 

Як журналіст і письменник Ярослав Пришляк написав і видав шість книг: «Християнський синдикалізм» (Брюссель, 1956), «Два брати ідеалісти» (Нью-Йорк-Монтреаль, 1990), «Шляхами кооперації – до економічного відродження України», (Стрий, 1994), «Видатні особистості Миколаївщини»  (Миколаїв-Монтреаль-Львів, 1998), «Казка родоводу Пришляків і Куриласів» (Торонто, 1998), «За Україну! Записки члена ЗП УГВР» (Миколаїв-Монтреаль-Львів, 1999).

 

Він любив своє рідне місто і свою Миколаївщину. Регулярно читав і збирав матеріали з миколаївської преси. Підтримував земляків, зокрема, допоміг видати збірку поетеси Галини Сподарик «Жити і народжуватись» (Рудники-Львів-Миколаїв, 1999). Свою бібліотеку перевіз в Україну і подарував рідному місту, про яке неодмінно згадував у своїх книжках та публікаціях.

 

Ярослав Пришляк зібрав відомості про більше ніж півтори сотні видатних миколаївчан – письменників, науковців, скульпторів, будівничих, художників, композиторів, політиків, військових та релігійних діячів. Своєю працею він зберіг пам'ять про них.

 

29 лютого 2004 р. в далекому Монреалі (Канада) відійшов у вічність славної пам'яті Ярослав Пришляк – відомий український громадський і політичний діяч. Все своє свідоме життя він присвятив українській справі.

 

Його місце, безперечно, не тільки серед видатних миколаївчан, але й серед видатних українців. Своїм життям і діяльністю Ярослав Пришляк заслужив на добру пам'ять і шану.