Рубрики‎ > ‎Хто є хто‎ > ‎

МИ – Вони. (Автор: Станіслав Федорчук)

опубліковано 23 серп. 2015 р., 05:36 Степан Гринчишин   [ оновлено 26 вер. 2015 р., 01:27 ]

Це історія, яку я не міг розповісти до сьогоднішнього дня. Але я переконаний, що про неї мають знати якомога більше людей.

 

Волонтерка, яка тимчасово мешкала у Києві, вирішила провідати у Донецьку маму і заодно приїхати на могилу свого брата. Оскільки вона опікувалася в основному дітьми та переміщеними особами, то вирішила не слухати жодних порад.

 

За місяць до хати прийшло МГБ. Ще вдосвіта винесли двері, перекинули хату догори дригом. Підкинули дві пачки снайперських патронів і динамітову шашку з запалом. Діловито перекопували город, шукали снайперську гвинтівку.

 

Дівчину забрали до спецтюрми МГБ, яка розташована в приміщенні заводу Ізоляційних матеріалів у Донецьку. Місяць батьки не знали навіть де перебуває донька. Згодом дозволили приносити речі та харчі.

 

В МГБ чудово знали про те, що затримана має другу групу інвалідності. Пізніше вони дізналися, що вона вагітна. Але це лише погіршило долю ув'язненої. Якщо раніше її кидали на асфальт та били арматурою і ногами, то тепер намагалися ще й бити по животі, примовляючи, що заб'ють жидобандерівця.

 

Три тижні її тримали без харчів, практично не давали води. Перший кусень хліба обійшовся вартістю у корінний зуб.

 

До туалету пускали раз на день.

 

Цілодобово було чути як страшно кричать катовані в'язні. З них вибивали свідчення, а з заможніших майно та гроші.

 

Два місяці тривала боротьба за свободу дівчини. Але попри важливу участь в ній міжнародних організацій, найперше місце в цій боротьбі належить мамі дівчини. Саме вона що ранку вирушала на боротьбу з терористичними установами аби визволити власну дитину.

 

Коли слідчі починали залякувати її, говорити, що вони зроблять все аби в її родини та доньки більше не було знайомих та друзів, вона лише незворушно дивилася в очі людиноподібних і далі продовжувала вірити та діяти.

 

Ув'язнену примусили дати прес-конференцію, після якої її знову відвезли до тюрми. А щойно їі випустили, до неї та її родини приїхали російські журналісти, які почали вимагати аби вона їхала до Москви разом з ними. Їм дуже хотілося зняти ще безліч сюжетів для зомбі телебачення. Пропонували гроші та можливості для лікування. Родина відмовилася. Журналісти погрожували, що так це не минеться.

 

Щойно дівчину вдалося вивезти до безпечного міста, МГБ оголосило в розшук її маму. Але завдяки добрим людям родину вдалося заховати під Донецьком.

 

Сьогодні вони всі разом у безпеці. Дитина вижила і має всі показники в нормі. А я скоро буду щасливим хресним батьком.

 

Але. Ніколи не вірте розмовам про безпечний Донецьк. Не відпускайте своїх рідних на відвідини родичів. Це війна де проти нас воюють нелюди без права на пробачення. Пам'ятайте про це, будь ласка.